НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ім. 0.0. ПОТЕБНІ

ЛУЧИК Алла Анатоліївна

УДК 811.161.2 +811.161.1+8/372 ЕКВІВАЛЕНТИ СЛОВА В УКРАЇНСЬКІЙ І РОСІЙСЬКІЙ МОВАХ

Спеціальності: 10.02.01 — українська мова, 10.02.02 – російська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

Київ-2001

Дисертацією е рукопис

Роботу виконано у відділі лінгвістики Українського мовно-інформаційного фонду НАН України

Науковий консультант - доктор філологічних наук, професор Пещак Марія Михайлівна,

Український мовно-інформаційний фонд НАН України, завідувач відділу лінгвістики

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Черторизька Тетяна Купріянівна,

науковий консультант Інституту

мовознавства

ім. 0.0. Потебні НАН України

доктор філологічних наук, професор Плющ Марія Яківна, Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова Міністерства освіти і науки України

доктор філологічних наук Гнатюк Галина Макарівна

Провідна установа — Одеський національний університет

ім. 1.1. Мечникова Міністерства освіти і науки України, кафедра української мови

Захист відбудеться 2001 року о годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.172.01 для захисту докторських дисертацій при Інституті мовознавства ім. 0.0. Потебні НАН України (м. Київ, вул. Грушевського, 4)

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Інституту мовознавства ім. 0.0. Потебні та Інституту української мови НАН України.

Автореферат розіслано 2001р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор філологічних наук, професор Н.Г.Озерова

Актуальність дослідження. Типологічні дослідження у мовознавстві, що пережили становлення у 60-ті роки ХХ століття, останнім часом набули свого повного розвитку. На заклик до копіткої теоретичної та описової роботи в галузі типології відізвалися дослідники найрізноманітніших мовних систем. Основним завданням таких пошуків стало виявлення мінімальних структурних одиниць, без яких не існує природних мов, інвентаризація тих їхніх рис, що можуть бути визначені як універсальні. При цьому в загальнотеоретичних працях з типології неодноразово наголошувалося, що зіставлятися можуть елементи тільки відповідних один одному рівнів систем мов, оскільки звукова, лексична та граматична сторони структури мови володіють різними ознаками.

Проте будь-яка природна мова внаслідок того, що вона є самонароджувальним організмом, утворює різноманітність форм, які не підводяться під жодну з її структурних категорій. Такі одиниці здебільшого вважаються елементами перехідних рівнів системи мови. До них належать і ті, що містять у собі ознаки слова і неслова – вільної сполуки слів або фразеологізму. На необхідність пізнання їхньої суті для подальших теоретичних пошуків у галузі лінгвістики вказували представники різних мовознавчих шкіл і напрямків: В. Гумбольдт, Е.Сепір, Ж. Вандрієс, А. Мартине. Істотний внесок у розробку критеріїв визначення меж слів і суміжних з ними елементів внесли і вітчизняні та російські вчені О.О. Потебня, П.Ф. Фортунатов, І.О. Бодуен де Куртене, Л.В. Щерба, В.В. Виноградов, В.М. Русанівський, М.М. Пещак та ін.

Оскільки зусилля мовознавців здебільшого спрямовувалися на вивчення базових рівнів мови та їхніх одиниць, специфіка з'єднувальних рівнів переважно зводилася до констатації, хоча дослідження останніх можуть дати не менш цікаві результати. Виявлення властивостей міжрівневої перехідності сприятиме повному пізнанню структури і системи певної мови та надасть можливість прогнозувати шляхи її розвитку. Проте перерозподіл різнорівневих одиниць починається з перерозподілу між елементами одного мовного рівня. Так, наслідком внутрішньоморфологічного перерозподілу одиниць можуть ставати й елементи, утворені шляхом об'єднання двох або більше колишніх самостійних одиниць, для остаточного становлення нового статусу яких потрібен певний проміжок часу. У колі таких структур виокремлюються угруповання одиниць, що пережили або переживають процеси лексикалізації, однак зберегли певні релікти словосполук. Зазначені елементи виступають як еквіваленти слова і засвідчують такий закон розвитку мовної системи, коли її одиниці “виштовхуються” із синтаксичного рівня на морфологічний, де вони набувають ознаки слова як

лексичної одиниці.

Пізнання сутності останніх дасть можливість виявити, які сфери мови відкриті для творення елементів з новим, незвичним, статусом існування, а які закриті, за якими моделями відбувається їхнє творення, якого статусу одиниці підлягають процесам перехідності та які при цьому ознаки предметів і явищ навколишнього світу актуалізуються, як за допомогою зазначених одиниць відбувається його подальша сегментація. Фундаментальних досліджень, присвячених властивостям форми вираження та внутрішньої організації еквівалентів слова як елементів мовних систем ні в україністиці, ні в русистиці поки що не існує. Проблема системного аналізу таких одиниць потребує нагального вивчення, що і зумовлює актуальність дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з комплексною науковою темою Українського мовно-інформаційного фонду НАН України “Україномовні лексикографічні системи” шифр 4. 19. 15, номер теми за планом установи 2/97, яка виконується за рішенням Бюро відділення ЛЛМ від 25/П-97р. Введений у науковий обіг фактичний матеріал упорядковано в “Українсько-російський та російсько-український словник еквівалентів слова”, укладання якого здійснено в рамках проекту “Словники України”, що виконується відповідно Указу Президента України від 7 серпня 1999 р. № 967 “Про розвиток національної словникової бази” та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2000 р. № 464-р “Про першочергові завдання із створення національної словникової бази”.

Тема роботи в такому формулюванні затверджена на засіданні бюро Наукової ради “Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України.

Мета дослідження. Головною метою дослідження є виявлення закономірностей формування прислівникових еквівалентів слова української і російської мов, здійснення комплексного і різнобічного аналізу властивостей форми вираження і внутрішньої організації зазначених елементів.

Для досягнення поставленої мети передбачається розв'язати такі завдання:

·

· встановити склад прислівникових еквівалентів слова у сучасних українській і російській мовах;

· виявити явища і тенденції у мовній діяльності, у динаміці мовно-мовленнєвих перетворень, що забезпечують формування, становлення та розвиток прислівникових еквівалентів слова;

· встановити спільні та відмінні властивості форми вираження прислівникових еквівалентів слова у близькоспоріднених мовах;

· з'ясувати властивості внутрішньої організації прислівникових еквівалентів слова окремо в кожній з досліджуваних мов і встановити ті сфери об'єктивної дійсності, на позначення яких творяться прислівникові еквіваленти слова;

· визначити ступінь належності еквівалентів слова як мовного явища і як певним чином сформованого мовного знака до лінгвістичних універсалій.

Об'єктом пропонованого дослідження є мовні процеси, які викликають породження еквівалентів слова.

Предметом дослідження є еквіваленти слова (далі – ЕС), зокрема ті, що в системах української і російської мов характеризуються прислівниковими морфологічними ознаками. Виокремлення прислівникових еквівалентів як предмета дослідження пов'язане з особливостями історичного і сучасного розвитку прислівникової частиномовної системи. Прислівниковий частиномовний знак у сучасних українській і російській мовах належить до найдавніших лексико-семантичних структур. Генетичний код і формально-значеннєва сутність у поєднанні з гнучкістю словотвірних потенцій забезпечують йому виживання як автономної сутності і здатність до адвербіалізації інших частин мови, особливо на рівні синтаксичних зв'язків. Прислівникові ЕС постають унаслідок взаємодії лексичних і семантичних структур, які тяжіють до обставинних функцій, а згодом відриваються від синтаксичного рівня. Виштовхуючись із царини власне синтаксису, вони неначе завмирають на межі переходу від синтаксичної сполуки до однослівного лінгвістичного знака, остаточно ще не набуваючи властивостей слова, але й не належачи вже сполученню слів. Тому в мовознавстві подібні одиниці все частіше кваліфікуються як еквіваленти слова.

Джерелами фактичного матеріалу обрано тексти художнього, публіцистичного, наукового, офіційно-ділового і розмовного стилів української та російської мов, різноманітні словники, електронна лексична картотека Українського мовно-інформаційного фонду НАН України, картотека Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні та Інституту української мови НАН України. Використані джерела ілюстративного матеріалу наводяться в дисертації окремим списком.

Методи і прийоми аналізу. Прагнення здійснити повний і різнобічний аналіз матеріалу викликає використання комплексу методів та прийомів дослідження. При доборі фактичного матеріалу використовувалися статистичний та метод дистрибутивного аналізу. При аналізі характеристик форми вираження ЕС віднайшли застосування метод моделювання та опозиційний метод. Українсько-російські зіставлення відбувалися за допомогою типологічного методу. Семантичний аспект дослідження проводився із застосуванням компонентного аналізу, матричного та опозиційного методів. У процесі викладення тексту використовувався описовий метод.

Науковою новизною дослідження є звернення до спеціально не досліджуваного предмета – прислівникових ЕС, які вперше підлягають монографічному системно-структурному вивченню. Розроблена і застосовується в значній мірі нова методика, що враховує особливості форми вираження та внутрішньої організації зазначених мовних елементів і дозволяє виявити статус, місце і причини появи прислівникових та інших класів ЕС у системах порівнюваних мов.

У пропонованій праці виявлено, що межі прислівникових еквівалентів формально і семантично окреслені, а тому вони виступають як своєрідне системне об'єднання, встановлено ознаки системності досліджуваних одиниць на підставі аналізу їх взаємовідношень як з іншими елементами мовної системи – словом, словосполученням, фразеологізмом, так і в результаті виокремлених закономірностей у взаємовідношеннях між власне прислівниковими еквівалентами. Системо- та структуротвірні явища і закони, внаслідок яких виникають прислівникові еквіваленти як одиниці проміжного рівня, уперше знайшли типологічне узагальнення в українській і російській мовах. У наукових обіг введено значний за обсягом та вагомістю новий фактичний матеріал. Дослідження прислівникових еквівалентів збагачує теорію породжувальної граматики.

Теоретичне значення праці. Висновки про характер і якість ознак ЕС, їх парадигматичних потенцій сприятимуть глибшому і всебічному вивченню системності мови у сфері граматики та лексичної семантики, а також чіткішому усвідомленню явищ перехідності в українській і російській мовах.

Результати проведеного дослідження мають значення для розв'язання ряду теоретичних проблем загального мовознавства як-от: поняття слова як одиниці системи мови, співвідношення слова з суміжними елементами (фразеологізмами, словосполученнями), фактори сприяння виникненню асиметричного мовного знака тощо.

Практичне значення роботи. Одержані результати можуть знайти застосування насамперед у лексикографічній практиці, де перед фахівцями часто постають проблеми представлення у словниках одиниць, що перебувають на межі слова й фразеологізму, встановлення їхньої належності тому або іншому типу словників, способу упорядкування у словникових статтях таких елементів, з'ясуванню засад, на підставі яких може здійснюватися їхній переклад у двомовних словниках тощо.

Проведене дослідження відбувалося з урахуванням принципів укладання семантичного словника української мови, тому результати здійснених пошуків можуть бути корисними й у цьому напрямку практичної діяльності, адже автоматичне конструювання словників стане досконалішим за умови опрацювання усього масиву лексики: і того, що складає його ядерну зону, й елементів периферії. Вивчення останніх, яким належать і ЕС, що досі в цьому аспекті не підлягали розглядові, поповнить семантичну інформацію про мовні об'єкти, розширить базу даних семантичних словників.

Розроблена в дисертації методика дослідження прислівникових еквівалентів може використовуватися в подальших дослідженнях еквівалентів слова української й російської мов та у зіставно-типологічних дослідженнях цих одиниць інших мовних систем. Матеріали й результати праці можуть бути корисними у процесі викладання вузівських курсів із сучасних української й російської мов, типології східнослов'янських мов, загального мовознавства.

Апробація роботи. Результати дослідження знайшли своє відображення у вигляді тез або анотацій доповідей науково-практичної конференції "Павло Тичина – поет, педагог, громадянин" (Умань, 1991), науково-практичної конференції "Вивчення спадщини повернутих і забутих діячів науки та культури в навчальному процесі педагогічного вузу та школи" (Рівне, 1991), Всесоюзної наукової конференції "Соотношение синхронии и диахронии в языковой эволюции" (Москва-Ужгород, 1991), міжвідомчої науково-теоретичної конференції "Лингвистика: взаимодействие концепций и парадигм" (Харків-Сочі, 1992), Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 85-річчю проф. І.І Слинька "Актуальні проблеми синтаксису" (Чернівці, 1997), VІІІ Міжнародної наукової конференції "Функциональный аспект семантики языковых единиц" (Харків, 1997), наукової конференції з проблем сучасного українського правопису і термінології (Київ, 1997), Міжнародної конференції "Принципы и методы функционального семантического описания языка: итоги, направления, перспективы" (Москва-Симферополь, 1997), Міжнародної наукової конференції "Retrospektivne a perspektivne pohlablyva jazykovu komunikaciu" (Banska Bystrica - Ponovaly, 1997).

Апробацією дослідження були виступи з доповідями на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу КДПУ ім. Володимира Винниченка (Кіровоград, 1993, 1994, 1995, 1996), на вченій раді Українського мовно-інформаційного фонду НАН України (2000), а також Всеукраїнській науковій конференції "Актуальні проблеми граматики" (Кіровоград, 2000), VІ Міжнародній конференції "Семантика мови і тексту" (Івано-Франківськ, 2000), Міжнародній науковій конференції Лінгвапакс-VІІІ "На рубеже тысячелетий: через изучение языков и культур – к культуре мира, согласия и сотрудничества" (Київ, 2000), Міжнародній конференції "Мова і культура" (Київ, 2000).

Публікації. Зміст дисертації відбито у 35 працях автора. Серед публікацій – одна монографія загальним обсягом 13,4 др. а. та 27 статей (із них 22 у спеціальних наукових виданнях), 6 тезах конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, шести розділів, висновків, списків використаної наукової літератури, джерел ілюстративного матеріалу та двох додатків. Загальний обсяг роботи 430 с.

Основний зміст дисертації

У “Вступі” обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету, окреслено наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, описано предмет дослідження та джерела його ілюстративного матеріалу.

У першому розділі “Моделі прислівникових еквівалентів слова української мови” викладено принципи моделювання ЕС за ознаками їхньої форми вираження, обґрунтовано підстави надання першочерговості описові форми вираження ЕС і відсунення опису змісту на друге місце, побудовано й представлено моделі прислівникових ЕС.

Виходячи з розуміння того, що мовний знак є такою сутністю, якій притаманне синтагматичне розгортання на лінії часу, моделювання прислівникових еквівалентів здійснено з урахуванням цієї властивості знака. У дисертації під моделлю розуміється лінгвістично виведена структура граматичних конструкцій, яка відображає механізм породження мовою ЕС. Проведене у такий спосіб дослідження сприяє розумінню породжувальних дій мовного механізму. Будування моделей ЕС здійснено на основі спільних лексико-граматичних параметрів їх компонентів.

При спостереженні за синтагматичними властивостями таких одиниць виявилося, що на рівні форми вираження встановлюються чітко окреслені закономірності, які враховуються при будуванні моделей. В одну модель об'єднуються структури зі спільним початковим компонентом, під яким розуміємо елемент конструкції ЕС, від котрого починається її синтагматичне розгортання, та спільними граматичними параметрами компонентів розгортання. Побудовані у такий спосіб моделі відбивають як синтагматичні, так і парадигматичні зв'язки ЕС, відображаючи тим самим механізм творення зазначених одиниць мовною системою.

Найпростіша структура ЕС складається з двох компонентів – початкового та компонента розгортання. Такі конструкції утворено від прислівникових еквівалентів, лексико-граматичні параметри яких не збігаються з іншими досліджуваними ЕС. Ці моделі названо базовими. Наприклад, прийменник на лише в одному випадку при творенні прислівникових еквівалентів синтагматично об'єднується з іменником Ш відміни однини. Тому від ЕС на віддалі утворено двокомпонентну модель на>віддалі. Той самий прийменник здатен об'єднуватися в складніші синтагматичні структури типу на перший погляд, в яких відбувається ланцюгове нанизування компонентів за схемою 1>2>3, де початковий компонент на за допомогою І кроку розгортання об'єднується синтагматичним зв'язком з компонентом перший, який, у свою чергу, на П кроці розгортання об'єднується з компонентом погляд: Настрій головнокомандувача [Врангеля] остаточно був зіпсований незначним на перший погляд інцидентом (О. Гончар).

Урахування послідовності кроків та їхнього кількісного складу в розгортанні структур ЕС, з одного боку, є відображенням дії мовного механізму при породженні зазначених елементів, з іншого – сприяє розробці алгоритмів для автоматизованих систем, здатних вирішувати завдання будь-якої складності, якщо у схемі їхнього виконання передбачено виконання елементарних операцій (кроків) і схеми переходів від кроку до кроку.

Крім базових та моделей з ланцюговим розгортанням структури, від досліджуваних ЕС утворено моделі з віялоподібним розщепленням. Такою структурою є, наприклад, п'ятикомпонентна модель, до складу якої входять ЕС із спільним початковим компонентом – прийменником по та спільними граматичними характеристиками компонентів розгортання, що мають показники іменників жіночого роду місцевого відмінка однини:

змозі

дорозі

по правді

черзі.

Якщо прислівникові еквіваленти мають спільний компонент згортання і відмінні початкові компоненти, вони об'єднуються в моделі закритої структури. Так, на базі ЕС поки що і тільки що утворено трикомпонентну модель закритої структури:

поки

що.

тільки

Моделі закритої структури відрізняються від моделей відкритої тим, що мають кілька початкових компонентів і один компонент згортання.

Наведені типи зв'язків – ланцюгове розгортання, віялоподібне розщеплення та віялоподібне згортання – виявилися універсальними для ЕС як синтагматичних структур. Вони зустрічаються і в шести-.., - двадцятикомпонентних моделях ЕС.

Отже, найпростішими моделями, утвореними від ЕС української мови, є базові, проте саме зі спостережень над їхньою будовою висвітлюються перспективні граматичні ознаки для адвербіалізаційних процесів. Так, найрегулярніше до прислівникового класу слів потрапляють сполуки прийменниково-іменникового походження. Більшість базових моделей утворено від синтагматичних об'єднань з такими граматичними ознаками компонентів: над (понад)>міру, про>запас. На основі ЕС прийменниково-іменникового походження творяться моделі складнішої будови три- - двадцятикомпонентна. Переважно всі вони характеризуються відкритістю структури.

З-поміж базових моделей виокремлюються такі, що утворені від ЕС прийменниково-займенникового походження: з>чимось, між>іншим. Від подібних сполук побудовано і три-, чотирикомпонентні моделі, які здебільшого теж мають відкриту структуру.

Трансформація сполук до прислівникового класу слів з нехарактерними граматичними ознаками компонентів виявляється у можливості будування від них моделей закритої структури. Такими з них є ті, котрі утворені від об'єднань прислівника і прислівника, прислівника і займенника, частки і прислівника, прислівника і дієслова, займенника й іменника, прислівника і дієслова. Наприклад, модель, утворена від ЕС, до складу яких входять колишні прислівниковий компонент і частка, має вигляд:

як

скільки

куди завгодно

коли

де

Моделі з ланцюговим розгортанням структури типу нема>нема>та>й, з>усієї>сили засвідчують тяжіння до адвербіалізаційних процесів три-, чотирикомпонентних сполук.

Сказане підтверджується і можливістю будування моделей з комбінаціями розглянутих типів зв'язків, коли до однієї й тої самої моделі внесені багатокомпонентні ЕС з тотожними граматичними ознаками складників структури. Такою, наприклад, є модель:

однаковій

в(у) рівній мірі

повній

У другому розділі “Моделі прислівникових еквівалентів слова російської мови” описано утворені на підставі ознак зовнішньої форми моделі ЕС російської мови. Прислівникові еквіваленти російської мови так само, як і української, упорядковуються в моделі базові, з віялоподібним розщепленням, ланцюговим розгортанням та в моделі з комбінаціями даних типів упорядкування компонентів.

Базові моделі прислівникових ЕС російської мови представлені конструкціями з початковим компонентом, вираженим прийменником, прислівником, часткою, займенником, прикметником. Проте регулярним творенням відзначаються тільки ті моделі, будування яких здійснюється від ЕС прийменниково-іменникового походження типу из интереса, под утро, в ночь. Те, що в системі російської мови відбувається регулярне поповнення прислівникового класу слів структурами прийменниково-іменникового походження, засвідчують утворені багатокомпонентні моделі, в яких об'єднання елементів відбувається на підставі спільності прийменникового початкового компонента і спільності граматичних ознак семантично наповненого компонента структури ЕС. Такі моделі у досліджуваному матеріалі є три- - вісімнадцятикомпонентними структурами. Розмаїття моделей, утворених від ЕС прийменниково-іменникового походження пов'язане, з одного боку, з багатовидом початкових компонентів, з іншого – граматичних ознак іменникового компонента трансформованих сполук. Так, місце початкового компонента в адвербіалізованих сполуках, за даними досліджуваного матеріалу, можуть займати 20 “колишніх” прийменників російської мови, найпоширенішими з яких є в, на, с, без. Іменниковий компонент у складі прислівникових ЕС репрезентує одну з 21 граматичної форми. Всі моделі, утворені від ЕС російської мови прийменниково-іменникового походження, характеризуються відкритістю структури. Їм протистоять моделі закритої структури. Таке протиставлення відбувається внаслідок відмінних синтагматичних зв'язків компонентів ЕС, від яких побудовані зазначені типи моделей. Моделі закритої структури завжди утворюються від ЕС неприйменниково-іменникового походження, тобто таких об'єднань, як прислівника і прислівника, прислівника і займенника, прислівника і частки тощо. Пор.:

соседству когда

существу где

по преимуществу та куда придётся.

праву как

Важливу роль в адвербіалізаційних процесах відіграє відмінок. З аналізу досліджуваного матеріалу випливає, що трансформуватися у прислівниковий клас слів виявляють здатність, у першу чергу, ті прийменниково-іменникові сполуки, іменниковий компонент яких характеризується показниками родового, знахідного або місцевого відмінків. Домінантна роль у процесах адвербіалізації цих сполук здебільшого належить відмінку і, у першу чергу, це справедливо стосовно родового відмінка. Порівняно з іменниками інших форм у класі ЕС іменники з показниками родового відмінка об'єднуються з максимальною кількістю прийменників (11), що підтверджує неважливість у даних випадках властивостей останніх. В адвербіалізаційні процеси у цьому разі “втягуються” навіть ті з них (из-под, из-за), що ні в будь-які інші об'єднання, котрі б виявляли нахили до переходів у прислівниковий клас слів, не вступають.

Неістотними виявляються й інші граматичні показники іменників у родовому відмінку, котрі входять до складу ЕС прийменниково-іменникового походження. Зазначені іменникові компоненти можуть характеризуватися показниками чоловічого, жіночого, середнього роду однини або множини. Наочно засвідчують сказане утворені моделі, будування яких здійснювалося на підставі спільного початкового компонента і граматичних показників компонентів розгортання. Ті з ЕС, компонент розгортання яких має показники родового відмінка, входять до найчисельніших і здебільшого найскладніших за будовою моделей.

Сприяння адвербіалізаційним процесам знахідним відмінком виокреслюється менш чітко, ніж родовим. Іменникові елементи у знахідному відмінку, що входять до класу ЕС прийменниково-іменникового походження, як і форми у родовому відмінку, об'єднуються з численним складом прийменників (6), проте 2 з них, в і на , самі схильні утворювати з іменниками синтагматичні об'єднання, перспективні для трансформаційних процесів. У прислівникові еквіваленти переходять лише поодинокі синтагматичні об'єднання іншого типу прийменників (под, за, сверх, про) з іменниками у знахідному відмінку.

Адвербіалізація сполук прийменника й іменника у місцевому відмінку зумовлена як властивостями прийменників в, на, по, котрі входять в ці об'єднання, так і прагненням самого відмінка до “виштовхувань” окремих своїх форм у прислівниковий клас слів. Останнє підтверджується наявністю численної кількості ЕС, що формуються з іменників у місцевому відмінку і початкового прийменникового компонента по, котрий фіксується у складі ЕС тільки в об'єднаннях з іменником у місцевому відмінку.

Прислівникові еквіваленти з іменниковим компонентом у формі орудного відмінка становлять лише 12% усіх адвербіалізованих сполук прийменниково-іменникового походження. Низька регулярність переходів зазначених синтагматичних об'єднань у прислівниковий клас слів пояснюється високою активністю стосовно цього безприйменникових форм орудного відмінка. ЕС, іменниковий компонент яких характеризувався б показниками давального відмінка, не фіксується. Проте з показниками останнього виявлено два прислівникових еквіваленти прийменниково-займенникового походження. Низький рівень тяжіння таких об'єднань до адвербіалізаційних процесів пов'язаний із категоріальними властивостями давального відмінка, форм якого здебільшого здатні набувати іменники істоти, котрі ніколи не потрапляють до прислівникового класу слів.

Майже таку саму “заборону” на процеси адвербіалізації виявляють і іменники у формі множини. З них лише деякі переходять у прислівники, зокрема ті, до складу яких входять прийменники, котрі характеризуються творенням об'єднань, перспективних для адвербіалізаційних процесів (в, на) та іменники з показниками місцевого і знахідного відмінків, що теж регулярно поповнюють клас прислівників.

Певні тенденції переходу у прислівникові одиниці прийменниково-іменникових сполук випливають і зі спостережень за належністю іменникових компонентів до граматичної категорії роду. Виявляється, що здебільшого трансформуються у прислівники прийменниково-іменникові сполуки, іменниковий компонент яких має показники жіночого роду, рідше – чоловічого і з ознаками середнього роду. Останнє перебуває у пропорційній відповідності з властивостями російської мови у цілому, де іменники середнього роду становлять менший відсоток, ніж чоловічого і жіночого родів. Проте превалювання елементів з ознаками жіночого роду над компонентами з показниками чоловічого роду є фактом, притаманним тільки адвербіалізованим сполукам прийменниково-іменникового походження, оскільки в системі російської мови більшим ступенем поширеності характеризуються іменники чоловічого роду.

Трансформації у прислівниковий клас сполук з іменниковими складниками жіночого роду багато в чому сприяють властивості словотвірного підрівня мовної системи, в котрій існують певні моделі, утворені за якими одиниці виявляють нахили до адвербіалізаційних процесів. До зазначених моделей належать ті, що характеризуються словотвірними формантами –ость і –ка, за допомогою яких відбувається творення іменників жіночого роду. Останні виявляють тяжіння до прислівникового класу слів. У випадках синтагматичних об'єднань з прийменниками, котрі характеризуються подібними властивостями, в, на, с, без, зазначені сполуки досить регулярно переходять у клас прислівникових одиниць.

Моделі ЕС з ланцюговим розгортанням структури, як і з віялоподібним розщепленням, побудовані переважно від прийменниково-іменникових сполук, проте, на відміну від останніх, таких, в яких між зазначеними компонентами виявляється вставка, здебільшого займенникового походження: на>самом>деле, до>тех>пор, в>то>время. Спостереження за одиницями з ланцюговим розгортанням структури, швидше, висвічують здатність потрапляти у прислівниковий клас елементів будь-якої граматичної належності, ніж можливості з'ясувати стосовно цього певні закономірності. Це виявляється, по-перше, у тому, що майже всі ЕС з таким упорядкуванням компонентів творяться за окремими схемами, по-друге, складниками структур стають компоненти практично усіх частин мови, які у складі прислівникових еквівалентів утворюють між собою численну кількість комбінацій, Неупорядкованість одиниць з ланцюговим розгортанням структури, їхні слабкі системні зв'язки дають підстави констатувати, що порівняно з ЕС іншої структури зазначені елементи за властивостями форми вираження займають найвіддаленішу позицію від прислівникового класу слів. Стримуванням у набутті статусу "повноправних” прислівникових одиниць ЕС з ланцюговим розгортанням структури виступають і їхні акцентуаційні властивості. Більшість одиниць із зазначеним синтагматичним розташуванням компонентів характеризується двонаголошеністю, що вирізняє їх від власне прислівників зі сформованими граматичними і лексичними ознаками, котрим останнє непритаманне.

Факторами стримування у набутті прислівниковими еквівалентами статусу лексичної одиниці виявляються й інші ознаки. Морфологічна варіативність складників ЕС нагадує про їхнє походження і стримує відрив від граматичних, здебільшого іменникових, категорій. Внаслідок співіснування деяких прислівникових еквівалентів з омонімічними вільними сполученнями слів встановлюються тісні парадигматичні зв'язки між елементами вільних сполучень і складниками ЕС, що теж стримує поєднальні процеси останніх нагадуванням їм колишнього статусу самостійних лексичних одиниць.

Так, як і сильні парадигматичні, слабкі синтагматичні зв'язки складників ведуть до зруйнування ЕС. За умови слабких синтагматичних зв'язків виникає “спокуса” вставки між компонентами ЕС, що порушує ціліснооформленість одиниці. Підтримка подібних за формою вираження структур як окремих мовних елементів відбувається завдяки властивостям внутрішнього наповнення.

У третьому розділі “Типологічні особливості форми вираження прислівникових еквівалентів слова сучасних української та російської мов” описуються закономірності творення ЕС із регулярними, малорегулярними компонентами структур в українській і російській мовах, встановлюються спільні й відмінні ознаки форми вираження прислівникових еквівалентів у близькоспоріднених мовах.

Аналіз досліджуваних одиниць свідчить, що в українській і російській мовах відбувається регулярне поповнення прислівникових класів слів трансформованими сполуками, утвореними з 2-4 роздільнооформлених компонентів, які за акцентологічними властивостями об'єднуються з лексемами, характеризуючись однонаголошеністю.

В українській і російській мовах на рівні форми вираження зазначені елементи демонструють тісні системні зв'язки. Підтвердженням останнього служать виявлені схеми творення прислівникових еквівалентів у близькоспоріднених мовах. У результаті встановлених схем видалося можливим упорядкувати досліджувані елементи у певні моделі на підставі спільних граматичних показників компонентів ЕС. Спостереження за моделями як зразками творення прислівникових одиниць підводять до висновків про істотну подібність зазначених елементів у зіставлюваних мовах. Першочергово це виявляється у подібності способів синтагматичного упорядкування структур ЕС, в яких початковими компонентами здебільшого стають прийменники, що є спільним для української та російської мов. Так, сполуки прийменниково-іменникового походження з початковими компонентами без, в, на, з(зі, із, зо) та російським відповідником останнього с(со) виявляються найпоширенішими й одночасно найупорядкованішими у класах досліджуваних одиниць обох споріднених мов.

Менший ступінь упорядкованості також в українській і в російській мовах демонструють адвербіалізовані сполуки з початковими прийменниковими компонентами до, по, під (рос. под), за, від (рос. от), для, при, прислівниковими типу куди (рос. куда), з початковою часткою, вигуком тощо. Подібність виявляється й у способах формування моделей, оскільки в українській і в російській мовах зазначені структури характеризуються такими типами зв'язку, як віялоподібне розщеплення, віялоподібне згортання, ланцюгове розгортання й комбінації цих способів об'єднання компонентів.

Граматичні показники компонентів розщеплення або розгортання утворених моделей від ЕС української й російської мов теж характеризуються спільністю ознак. Так, до моделей, побудованих від одиниць української мови, внесено елементи здебільшого з показниками іменників у знахідному, родовому, місцевому відмінках, переважно чоловічого й жіночого роду однини. Компоненти розщеплення або розгортання моделей, утворених від ЕС російської мови, характеризуються, як правило, граматичними ознаками іменників знахідного, родового й місцевого відмінків жіночого та чоловічого родів. У зіставлюваних мовах певну пасивність до процесів адвербіалізації виявляють структури з граматичними параметрами іменників середнього роду орудного відмінка в українській, орудного і давального - в російській мовах.

В обох досліджуваних мовах процеси адвербіалізації прийменниково-іменникових конструкцій певною мірою пов'язані з наявністю варіативності їхніх компонентів, де слабкі граматичні дублети стають першою ланкою у ланцюгові трансформаційних процесів, яка тягне у прислівниковий клас і головні варіанти. Проте до прислівникового класу слів в українській мові здебільшого потрапляють сполуки, що характеризуються наявністю словотвірних варіантних утворень (без остатку(останку)), у той час як у російській – адвербіалізовані сполуки здебільшого характеризуються власне морфологічною варіативністю (без разбора(разбору)).

Істотну подібність демонструють іменникові компоненти адвербіалізованих сполук української й російської мов. Це полягає в тому, що значна кількість таких елементів характеризується у досліджуваних мовах наявністю спільних формантів типу –к(а), -ість( рос. –ость), нульового суфікса віддієслівних похідних тощо.

Компоненти побудованих моделей можуть характеризуватися граматичними показниками інших частин мови – прикметників, займенників, прислівників. Здебільшого у зіставлюваних мовах такими є моделі з ланцюговим розгортанням, закритої структури й комбінаціями цих типів об'єднання елементів. У такі моделі входять й адвербіалізовані сполуки, компоненти яких “колишні” дієслова, частки, сполучники, вигуки.

Утворені моделі висвічують певні розбіжності у граматичних особливостях компонентів прислівникових еквівалентів близькоспоріднених мов. Це виявляється у кількісному складі ЕС із відповідними граматичними показниками в українській і російській мовах. До прислівникового класу слів в українській мові трансформуються здебільшого прийменниково-іменникові конструкції, що містять компоненти з граматичними параметрами іменників чоловічого роду у знахідному, родовому чи місцевому відмінках, в російській мові такими переважно виявляються компоненти з граматичними параметрами жіночого роду знахідного, родового, місцевого відмінків. У російській мові поодинокими є структури з компонентами, граматичні показники яких відповідають формам давального відмінка, в українській мові такі елементи не виявлено зовсім.

Загалом у системі російської мові до класу прислівникових слів потрапляє розгалуженіший за граматичними параметрами склад одиниць, ніж у системі української мови.

Четвертий розділ “Семантика прислівникових еквівалентів слова української мови” присвячено розгляду внутрішньої організації ЕС української мови.

План змісту прислівникових ЕС – складноструктуроване явище, що, як і в будь-якому слові, може бути поділеним на семи лексичного, граматичного і стилістичного характеру. Виділення у внутрішній структурі слова лексичного і граматичного аспектів – це підтвердження наслідування традиційних поглядів у мовознавстві. Однак внутрішня організація слова характеризується ще й взаємодією своїх складників і відношеннями між ними, встановлення котрих можливо подекуди частково й приблизно. Усе ж воно ймовірно і відбувається навколо найчіткіше окреслених ядерних елементів. Таким у внутрішній структурі слова є денотативне значення, яке протистоїть категоріально-граматичному і конотативному. Останнє з них служить засобом заповнення лакун у внутрішній організації слова. Здебільшого саме за рахунок конотацій утворюється нечіткість рамок слова. Це несе в собі і позитивний момент, задаючи перспективу слова. У зв'язку зі сказаним структурування внутрішньої організації ЕС проводилося з урахуванням трьох аспектів – граматичного, лексичного і конотативного. У виокремленні останнього враховувалися тільки стилістичні, вершинні у плані конотацій, компоненти значення, тобто такі, що набувають свого роду “зарубок”, або ремарок, у складі словникових статей. Саме переважно на базі словникових дефініцій і будується семантичне поле, в якому існують досліджувані одиниці - прислівникові ЕС. При цьому береться до уваги, що семна структура слова побудована за ієрархічним принципом, і в ній містяться загальні семи, яким підпорядковуються менш загальні. Найзагальнішими є семи граматичного характеру. З їхнього встановлення і починається дослідження. Під семами розуміються елементи змістової сторони мови, що відбивають різноманітні види інформації про навколишню дійсність, яка позначається словом [Bolinger 1965; Шмелёв 1973; Ломтев 1976; Кочерган 1980; Гайсина 1981], і в плані змісту далі не діляться [Соколовская 1979]. Отже, у внутрішній структурі ЕС виокремлюються семи трьох видів – граматичного, лексичного і конотативного, точніше, стилістичного плану. З метою осягнути специфіку макроструктурних особливостей прислівникових ЕС побудовано семантичне поле, в якому досліджувані одиниці існують як елементи лексико-семантичної системи. Поле структуроване у вигляді матриці, в якій по вертикалі розташовані ЕС, а по горизонталі відображено їхню семну структуру. Для ЕС української і російської мов утворено окремі матриці. Упорядкування здійснювалося за ранговими списками як ЕС, так і сем. Найскладніші за внутрішнім змістом ЕС починають ранговий список, а найпростіші закінчують його. Щодо семного складу, то найвисокочастотніші семи починають горизонтальний ряд, який закінчується найменш частотними семами.

Вивчення семантичного поля, в якому існують ЕС української мови, показало, що структурно найскладнішим виявляється чотирнадцятисемний прислівниковий еквівалент, найпростішими – трисемні ЕС. З урахуванням кількісних характеристик складників внутрішньої структури прислівникових еквівалентів їх розподілено відповідно на класи три-, чотири-.., - чотирнадцятисемні і з'ясовано особливості референціювання об'єктивної дійсності елементами, внутрішня організація яких за кількісними характеристиками має різний структурний склад. Зазначений аналіз ЕС здійснюється у фокусі мовної картини світу, в руслі концепцій, закладених ученими-семасіологами [Апресян 1995; Мельчук 1995; Арутюнова 1999 та ін.]. Тому при вивченні індивідуальної внутрішньої структури прислівникових ЕС доцільним стає закладання в основу трьох базових елементів, які все частіше використовуються як визначальні у семантичних дослідженнях, – 'я', 'тут', 'зараз'. Отже, аналіз семантики прислівникових ЕС відбувається у співвідношенні з просторово-часовою й якісно-оцінною координатами людського буття.

Ступінь складності внутрішньої організації ЕС перебуває у відповідності з особливостями референціювання зазначеними одиницями елементів ситуацій об'єктивної дійсності. Найпростіші стосовно внутрішньої організації одиниці утворюються рівною мірою як на позначення елементів ситуацій просторово-часової, так і якісно-оцінної координат. Такими є три- і чотирисемні прислівникові еквіваленти. Темпоральна семантика, референційована цими одиницями, пов'язана з усвідомленням людиною уявлень про час циклічний і час хронологічний. Семантика темпоральної циклічності репрезентується прислівниковими ЕС кумулятивно зі значеннями дистрибутивної, ітеративної множинності, нерегулярної повторюваності тощо. Пор.: кожного разу, перший раз, од часу до часу. З прислівникових еквівалентів на позначення хронологічного часу виокремлюються одиниці, які маніфестують уявлення про надкороткий часовий інтервал (на мить), одночасність протікання певної дії з іншою, яку виокремлює мовець (о тій порі), футуральну спрямованість (в (у) дальшому) і з посиланням у минуле (в(у) минулому).

Темпоральна семантика представляється зазначеними одиницями подекуди кумулятивно з характеристиками чуттєвих сприймань людини, властивостями її ментальності, зокрема такими, як покладання на фатальність перебігу подій (коли доведеться).

Семантика прислівникових ЕС засвідчує певне “одухотворення” простору в уявленнях носіїв української мови, коли досліджуваними одиницями просторове значення репрезентується здебільшого за допомогою посилань на частини людського тіла (в ногах, в головах, під руки). Прислівниковими еквівалентами регулярно відбиваються поняття “свого” і “чужого” для конкретної особи простору (в(у) гості, в(у) гостину, за рубежем), при цьому майже завжди одиниці такого внутрішнього наповнення вступають у відношення протиставлення (в(у) гості – з гостей, за кордон – з-за кордону).

Якщо елементи ситуацій у просторово-часовій координаті здебільшого репрезентуються в системі мови прислівниковими ЕС найпростішої, рідше – елементами середнього ступеня складності внутрішньої структури, то позначення фактів якісно-оцінної координати людського буття відбивається досліджуваними одиницями будь-якого ступеня складності внутрішньої структури, з яких виокремлюються найпоширеніші – на позначення способу дії. Повне сприймання останніх мовною системою виявляється в їхніх можливостях вступати в еквіполентні, привативні та в опозиції тотожності, у той час як ЕС на позначення простору і часу переважно утворюють опозиції тотожності.

Прислівниковими еквівалентами української мови характеризуються такі способи дії, як пересування у просторі, переважно стрімке (з ходу, з наскоку, на бігу), говоріння, у більшості з посиланням на морально-етичні установи співучасників цих актів (по правді, по честі, по совісті), способи взаємодії двох або більше осіб (на пару, під руку) тощо.

Регулярним виявляється творення прислівникових ЕС на позначення квантитативної, і зокрема інтенсифікативної, семантики. Зазначені одиниці, як правило, засвідчують у системі мови емоційне світосприймання її носіїв, які виявляють нахили до перебільшувань, проявів крайнощів в оцінюванні подій навколишньої дійсності або характеристиці себе самого і власних відчувань. ЕС інтенсифікативної семантики є найсистематизованішими в українській мові. Вони вступають у численну кількість еквіполентних, привативних і опозицій тотожності. Так, за рахунок інтегративної семи 'дуже сильно' утворюються еквіполентні опозиції прислівниковими еквівалентами до смерті, до болю, до незмоги, до сліз, до зарізу, на славу, до впаду(упаду), до нестями(нестяму), до зносу, до неможливості, ой