НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Лук'янчиков Борис Євгенович
УДК 343.977
ВНЕВИДОВІ МЕТОДИКИ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ
ЯК НАПРЯМОК УДОСКОНАЛЕННЯ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ МЕТОДИКИ
Спеціальність 12.00.09. - кримінальний процес
та криміналістика; судова експертиза
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Київ —2001
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі криміналістики Національної академії внутрішніх справ України.
Науковий керівник доктор юридичних наук, професор Бахін Володимир Петрович, Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри криміналістики.
Офіційні опоненти: Заслужений юрист України, доктор юридичних наук, професор Лисиченко Віталій Костянтинович, Академія державної податкової служби України, професор кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики; кандидат юридичних наук, доцент Фокина Аделаіда Олександрівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри криміналістики.
Провідна установа Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого (м. Харків)
Захист відбудеться 29.03.2001 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 у Національній академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ – 35, Солом'янська пл., 1).
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ – 35, Солом'янська пл., 1).
Автореферат розісланий 22.02.2001 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради
доктор юридичних наук, професор А.В. Іщенко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Однією із закономірностей організації суспільного життя в період розбудови суверенної, незалежної, демократичної, правової України є посилення боротьби з негативними соціальними явищами. Важливим напрямом діяльності органів влади є боротьба зі злочинністю, яка потребує постійного вдосконалення роботи правоохоронних органів з розкриття та розслідування злочинів, її забезпечення сучасними науковими рекомендаціями. Обумовлене це:
по-перше, зростанням рівня професіоналізму злочинців, посиленням організаційних засад підготовки, вчинення та приховування злочинів, удосконаленням тактики злочинної діяльності;
по-друге, організаційно-кадровими та іншими недоліками в діяльності органів розслідування (рівнем професійної підготовки, плинністю кадрів, станом матеріально-технічного забезпечення тощо).
Відтак можна дійти висновку, що удосконалення методики розслідування злочинів є одним з актуальних питань, які постають на сьогодні перед наукою криміналістикою. Згідно з цим із значної кількості аспектів зазначеної проблеми, на нашу думку, потребують виділення і поглибленого дослідження питання:
по-перше, про необхідність подальшого розвитку та удосконалення науково-методичних основ організації, методики розслідування злочинів;
по-друге, про забезпечення відповідності засобів і методів боротьби зі злочинністю, її стану і суттєво зміненому характеру.
Науковим забезпеченням організації діяльності з розкриття та розслідування злочинів займається криміналістична методика. Сучасний рівень її розвитку не повною мірою відповідає характеру злочинності та вимогам слідчої практики і потребує активних наукових пошуків. Так, організованими злочинними угрупованнями вчинюються злочини, що відносяться до різних видів. Застосування типових методик для їх розслідування не може дати бажаного результату через те, що такі методики не враховують суттєвих криміналістичних ознак, притаманних саме для організованої злочинності. Результативність розслідування залежить також від вміння слідчого використовувати сучасні методичні рекомендації на практиці, тобто рівня його професійної майстерності, який значною мірою залежить від обсягу і глибини отриманих під час навчання теоретичних знань, стажу роботи і набутого досвіду. Проте з аналізу статистичних даних за 1999 рік очевидно, що майже половина слідчих (45,6мають стаж практичної роботи до 3 років, лише кожний п'ятий (21,1працює на цій посаді від 5 до 10 років. Звичайно, що за умов зростання професіоналізму злочинців, такі цифри про якісний склад слідчого апарату не можуть задовольняти вимоги суспільства до якості розслідування і рівня протидії злочинності.
Рівень професійної майстерності слідчих залежить не лише від стажу роботи, а і від отриманих теоретичних знань, вміння правильно і ефективно їх застосовувати при вирішенні конкретних слідчих ситуацій.
Проте практика свідчить, що рівень володіння теоретичними знаннями та практичними навичками застосування сучасних криміналістичних методик не повною мірою відповідає вимогам сьогодення. Проведене нами опитування 392 слідчих та дізнавачів, які проходили підвищення кваліфікації в Національній академії внутрішніх справ України показало, що кожний десятий (9,6вважає достатньою ту увагу, яка приділяється вневидовим методикам у тематичних планах, 84,6вважають її не зовсім достатньою, а решта — 5,8вказують на недостатність уваги до висвітлення даної теми. Переважна більшість опитаних висловили думку про своєчасність, доцільність і корисність розробки нетрадиційних методик розслідування і забезпечення ними слідчих, і лише 3,8опитаних респондентів заявили, що такі методики не мають практичного значення.
Вагомий внесок в розробку загальних положень криміналістичної методики і такого її елементу як криміналістична характеристика зробили вчені-криміналісти: Ю.П. Аленін, В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, О.М. Васильєв, І.О. Возгрін, А.К. Гаврилов, І.Ф. Герасімов, В.Г. Гончаренко, А.В. Іщенко, О.Н. Колесніченко, В.О. Коновалова, В.К. Лисиченко, В.Г. Лукашевич, Г.А. Матусовський, М.В. Салтевський, М.О. Селиванов, В.Г. Танасевич, А.О. Фокіна, В.Ю. Шепітько, М.П. Яблоков та інші.
Безсумнівно, зазначені автори внесли чимало нового в теорію і практику розкриття і розслідування злочинів, створили значне наукове підґрунтя для подальших досліджень. Але слід звернути увагу на те, що більшість таких розробок присвячувалась аналізу і побудові видових методик розслідування. Лише окремі автори акцентували на необхідності формування методик не за видовими (кримінально-правовими) ознаками злочину, а за криміналістично значущими чинниками, що покликано зробити їх більше ефективними і адаптованими до конкретних, специфічних умов слідчої ситуації. Так, Р.С. Бєлкін, І.М. Лузгін, С.І. Болтенко називають їх комплексами окремо методичних рекомендацій, В.В. Радаєв міжвидовими методиками розслідування, М.І. Порубов особливими окремими методиками. Г.А. Матусовський також акцентує увагу на необхідності формування окремих криміналістичних методик, так би мовити, нового покоління, але назву їм не дає.
Таким чином, зазначені умови, що склалися на сьогодні, свідчать про актуальність і своєчасність дослідження та розробки нових концептуальних підходів до побудови нетрадиційних (вневидових) методик розслідування злочинів.
Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження спрямоване на реалізацію п. .8 Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та наукових установ МВС України на період 1995—2000 р., затверджених рішенням колегії МВС України № 4 км/ 2 від 28 лютого 1995 р. і включене до плану науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України.
Мета та завдання дисертаційного дослідження. Головною метою дослідження є визначення концептуальних напрямів і засобів забезпечення організаційних, методичних і тактичних основ розслідування злочинів з застосуванням вневидових методик розслідування. Це обумовило необхідність вирішення таких спеціальних завдань:
визначити умови, чинники і підстави для поєднання злочинів у групи за криміналістичними ознаками, що мають суттєве значення для організації їх розслідування;
розробити загальнотеоретичні засади створення вневидових методик розслідування на підставі здійснення постійного пошуку і прогнозування появи нових груп злочинів;
обґрунтувати необхідність систематичного аналізу стану та характеру злочинності і на цій основі прогнозувати появу нових груп злочинів з метою упереджувальної розробки вневидових методик розслідування, застосовуючи нові досягнення криміналістики та інших наук, для своєчасного забезпечення ними працівників практичних підрозділів;
встановити та визначити закономірності, що відбиваються у слідовій картині злочину і дозволяють своєчасно зробити правильний висновок для організації розслідування за оптимальним алгоритмом, у тому числі передбаченим вневидовими методиками;
розробити методичні рекомендації щодо виявлення та поглибленого дослідження обставин, які сприяють таким злочинам, та підготувати пропозиції для їх локалізації і нейтралізації.
Об'єктом дисертаційного дослідження є сукупність проблем, пов'язаних з розробкою поняття, структури та класифікації вневидових методик розслідування, формуванням науково обґрунтованих концептуальних основ їх побудови та впровадження в правоохоронну практику.
Предметом дослідження обрані:
теоретичні аспекти формування нових та удосконалення наявних вневидових методик розслідування;
практичні завдання, що постають перед слідчим при необхідності застосування алгоритму діяльності за вневидовими методиками розслідування;
особливості впливу інформації про вневидові ознаки злочинів на формування адаптованих до специфічних умов сучасних методик їх розслідування і попередження.
Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі використана раціональна сукупність дослідницьких методів сучасної теорії пізнання, що ґрунтуються на філософії розвитку загальнолюдських цінностей. У процесі дослідження використовувався як загальний діалектичний метод, так і окремі наукові методи: історичний, системно-структурний, порівняльно-правовий, соціологічний, статистичний, логіко-юридичний та інші.
Теоретичною основою дисертації стали наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених у галузі філософії, теорії управління, інформатики, кримінального та кримінально-процесуального права, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності, а також з інших галузей наукових знань, що стосуються питань організації розслідування і попередження злочинів. В історичному плані досліджено праці вітчизняних і зарубіжних авторів, які займалися розробкою методик розслідування окремих видів злочинів та інших питань, пов'язаних з формуванням криміналістичної методики.
Нормативною базою дослідження є Конституція України, Закони України: "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 року; "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" від 30 червня 1993 року; "Про боротьбу з корупцією" від 5 жовтня 1995 року; Національна програма боротьби з корупцією, затверджена Указом Президента України від 10 квітня 1997 року № /97; Концепція боротьби з корупцією на 1998—2005 роки, затверджена Указом Президента України від 24 квітня 1998 року №367/98; Проект Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про боротьбу з корупцією", поданий до Верховної Ради 14 лютого 2000 року; інші національні закони та міжнародні пакти, ратифіковані Верховною Радою України з питань організації взаємодії і надання правової допомоги у боротьбі зі злочинністю, національне кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство.
Емпірична база дослідження включає в себе: аналіз матеріалів 246 кримінальних справ про злочини неповнолітніх; дані анкетування 96 викладачів криміналістики навчальних закладів МВС та СБ України; дані опитування 392 слідчих і дізнавачів МВС України, які проходили перепідготовку на ВАК Національної академії внутрішніх справ України; статистичні дані та аналітичні матеріали МВС України з питань досудового слідства за останні десять років.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером та змістом розглянутих питань дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням, у якому обґрунтовано об'єктивні потреби і запропоновано авторські концептуальні підходи до побудови криміналістичних методик розслідування злочинів не за кримінально-правовими, а криміналістичними чинниками, згідно з принципово новими положеннями прийнятих нормативних актів щодо докорінних перетворень в організації розкриття та розслідування нових видів злочинів.
З урахуванням сучасних потреб практики і рівня розвитку криміналістичної науки конкретизовані загальні положення вневидових методик і сформульовані пропозиції щодо вдосконалення організаційних, методичних і тактичних основ їх формування та застосування в процесі розслідування злочинів.
Дисертант зробив висновок, що для розслідування окремих груп злочинів, які виділялися не за кримінально-правовими, а криміналістичними ознаками, розроблялися і використовувалися відповідні методики, але не існувало ні наукового терміна, ні розглядалися умови, за яких їх застосовували, і запропонував нове визначення — вневидової методики — як криміналістичної методики, в основу формування якої покладено не кримінально-правові ознаки злочинів, а криміналістичні.
Автором розвинені положення щодо раціоналізації процедури досудового слідства. В одних випадках, коли існує достатня інформація, розслідування злочинів пропонується одразу починати за вневидовою методикою, а в інших, коли такої інформації недостатньо, процес розслідування починається за видовою методикою. Після того, коли слідчий отримає необхідну інформацію про подію злочину, він має змінити видову методику на вневидову. Існування і розробка вневидових методик розслідування не виключає розробки та використання видових методик. Вона сприяє урахуванню тих криміналістично значущих ознак, які не повною мірою знаходять відображення у видових методиках. Визначено низку криміналістично значущих чинників, використання яких дозволяє об'єднувати злочини у групи, виявляти певні закономірності і розробляти методики розслідування, адаптовані до сучасних умов розвитку суспільства і злочинної діяльності.
Проведені дослідження дозволили сформулювати положення, що відповідають вимогам наукової новизни, мають значення для науки та практики розкриття і розслідування злочинів. До найбільше суттєвих нових наукових положень слід віднести такі:
визначення поняття і сутності вневидових методик розслідування злочинів як напряму удосконалення криміналістичної методики;
розкриття сучасного розуміння і значення вневидових методик у розв'язанні завдань боротьби зі злочинністю;
обґрунтування об'єктивних передумов існування вневидових методик розслідування, необхідності їх вивчення в межах науки криміналістики;
розмежування в криміналістичній методиці безпосередньо видових і вневидових методик та правил їх застосування для раціональної організації розслідування;
конкретизація місця і ролі вневидових методик у системі криміналістичних методик розслідування злочинів;
визначення принципів, мети та завдання вневидових методик розслідування злочинів;
обґрунтування запропонованої нової класифікації вневидових методик розслідування;
виявлення типових слідчих ситуацій і напрямів їх розв'язання при застосуванні вневидових методик розслідування;
визначення критеріїв і умов допустимості використання вневидових методик у діяльності слідчих з розслідування, розкриття та попередження злочинів.
Теоретична та практична цінність одержаних результатів полягає передусім у тому, що запропоноване визначення вневидових методик розслідування дозволяє чітко розмежувати організаційні й тактичні аспекти підготовки та застосування комплексів слідчих дій у процесі розслідування, розкриття та запобігання злочинам. У теоретичному плані це означає, що подальша розробка вневидових методик ні в якому разі не виступає підміною видових, а сприяє лише розробці нових найдосконаліших методів розслідування і попередження суспільно небезпечних явищ, найефективнішому використанню в цій галузі засобів і прийомів криміналістичної техніки і тактики. Розробка таких методик є відповіддю науки на потреби практики, яку вже не можуть задовольняти повною мірою наявні (видові) методики розслідування. У практичному плані це надає можливість розробляти нову та удосконалювати існуючу навчально-методичну літературу і забезпечувати на цій основі підвищення професійної майстерності слідчих та рівня підготовки фахівців юридичного профілю у вищих навчальних закладах і у подальшій науковій розробці алгоритмів розслідування за вневидовими методиками.
Матеріали дисертаційного дослідження використовуються в практичній діяльності органів попереднього слідства у вигляді методичних рекомендацій, а також в навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України при викладанні курсу "Криміналістика" та спецкурсу "Організація розкриття та розслідування злочинів" і науково-дослідній роботі слухачів та курсантів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях: "Теоретическое и правовое обеспечение реформы в сфере борьбы с преступностью в республике Беларусь" (Мінськ, 22—23 квітня 1999 р.); "Конституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності" (Дніпропетровськ, 24—25 вересня 1999 р.); "Криміналістика і слідство протистоять злочинності" (Київ, 30—31 березня 2000 р.); "Органи внутрішніх справ на початку третього тисячоліття: проблеми протидії злочинності" (Дніпропетровськ 27—28 жовтня 2000 р.). Матеріали дисертації обговорені на кафедрі криміналістики Національної академії внутрішніх справ України, опубліковано одинадцять робіт загальним обсягом 4,8 д.а.
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковані у 11 наукових статтях (6 з яких у співавторстві, де участь дисертанта складає 50з яких 7 у фахових виданнях.
Структура дисертації визначається метою і завданнями дослідження, відповідає логіці наукового пошуку та вимогам ВАКу і композиційно складається із вступу, двох розділів, що поєднують сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (291 найменування), додатків (на 15 сторінках). Загальний обсяг дисертації становить 154 сторінки.
ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність і новизна теми дослідження, визначаються його мета і завдання, об'єкт, предмет, методологічна, емпірична і науково-теоретична основи, зв'язок з науковими програмами МВС України та Національної академії внутрішніх справ України, показана теоретична та практична значимість отриманих результатів, їх впровадження та апробація, наведені дані про публікації і структуру дисертації.
Перший розділ "Поняття, класифікація і принципи побудови вневидових криміналістичних методик" складається з чотирьох підрозділів, присвячених загальним питанням і структурі видових методик розслідування, поняттю та сутності, принципам і меті побудови вневидових методик розслідування та їх класифікації.
У першому підрозділі "Основи і структура видових методик розслідування" досліджуються загальні питання видових криміналістичних методик. Піддавши науковому аналізу роботи вітчизняних і зарубіжних криміналістів, дисертант доходить висновку, що значна кількість теоретичних положень методики розслідування не знайшла одностайного вирішення і потребують подальших наукових досліджень. Певною мірою це стосується самого поняття і загальнотеоретичних засад методики розслідування, її принципів та структурної побудови, криміналістичної класифікації і характеристики злочинів, співвідношення невідкладних, першопочаткових і послідуючих слідчих дій та інших питань.
Поняття "методика розслідування" — наукова категорія, що має різнобічний характер, але його застосування для позначення діяльності з розслідування конкретного злочину недостатньо обґрунтоване. Адже саме в процесі такої діяльності і знаходять реалізацію наукові положення і рекомендації, що містяться в криміналістичних методиках.
Дисертант вважає неприпустимим обмежуватись лише окремими галузями права, науки і передовим досвідом та обґрунтовує необхідність розширеного підходу до аналізу і визначення джерел криміналістичної методики. Джерелами криміналістичної методики слід розглядати усе демократичне право, усі галузі науки, що сприяють розкриттю злочинів, увесь досвід з розслідування і розкриття злочинів, у тому числі і негативний, а також досвід злочинної діяльності, який необхідно глибоко вивчати і узагальнювати для розробки дійсно наукових методик.
Поділяється думка авторів, які розглядають криміналістичну характеристику як наукову абстракцію, інформаційну модель і застосовують дане поняття щодо визначеної сукупності злочинів. Водночас обґрунтовується недоцільність застосування даного поняття щодо конкретного злочину.
Автор зауважує, що існуючі видові методики об'єктивно неспроможні охопити та врахувати всі особливості, які мають криміналістичне значення (злочини неповнолітніх, неосудних, вчинених організованими угрупованнями тощо) і відіграють вирішальну роль у процесі розслідування.
Проаналізувавши існуючі у теорії погляди щодо окремої методики розслідування, автор поділяє думки тих, хто відносить до її елементів криміналістичні питання, що виникають в стадії порушення кримінальної справи. Звертається увага на те, що останнім часом відбуваються зміни в ставленні науковців до стадії порушення кримінальної справи. Правильно ставиться під сумнів її назва, через що деякі науковці зводять дану стадію лише до прийняття рішення про порушення кримінальної справи і не знаходять місця рекомендаціям криміналістичної методики. Підтримується пропозиція про доцільність називати її стадією перевірки заяв і повідомлень про злочини, що буде більше прийнятним, розкриватиме зміст і характер діяльності, а не вказуватиме лише на одне з рішень, яке може бути прийнято в результаті такої діяльності. За таких умов чільне місце належатиме і методичним рекомендаціям для забезпечення кваліфікованої криміналістичної оцінки вихідних даних у цій стадії досудового провадження.
У другому підрозділі "Поняття та сутність вневидових методик розслідування" автор, проаналізувавши роботи вітчизняних та зарубіжних вчених з проблем криміналістичної методики, дійшов висновку, що більшість з них звертає увагу на існування крім традиційних видових методик інших, побудованих не за кримінально-правовими ознаками, а криміналістично значущими чинниками. Розробка таких методик зумовлюється характером сучасної злочинності. Так, злочинними угрупованнями можуть вчинюватись різні види злочинів. Застосування до їх розслідування звичайних видових методик не дасть бажаного результату. Методики розслідування таких злочинів мають висувати на перший план криміналістично значущі ознаки, характерні для організованої злочинності.
При дослідженні можливої класифікації вневидових злочинів акцентується увага на неприпустимості змішування з іншими розподілами на групи. Вневидові методики представляють криміналістичні рекомендації більшого ступеня узагальненості, які охоплюють кілька видів і, навіть, родів злочинних посягань, що вчинюються не взагалі, а за специфічних умов місця, часу, або особами, які характеризуються тими чи іншими загальними відмінами.
Розробка методик розслідування для груп злочинів, виділених з відповідного виду (вбивства на замовлення з усіх видів убивств), не може розглядатися як методика розслідування вищого рівня узагальнення, що інколи зустрічається. Це свідчить про складність даного питання для розв'язання навіть науковцями і потребує подальшого дослідження на різних рівнях.
На основі наукового аналізу розглянутих робіт зроблено спробу сформулювати власне поняття та визначити сутність нетрадиційних методик розслідування, які розробляються за змішаними (криміналістичними) підставами, і вживати для їх позначення назву — вневидові методики розслідування злочинів. Завдання таких методик полягає не у підміні традиційних, видових. Вони покликані заповнити об'єктивно існуючі прогалини, надати науково обґрунтовані рекомендації щодо розслідування злочинів, що об'єднано у групи за наявністю саме криміналістично значущих чинників для побудови нетрадиційних алгоритмів розслідування.
Дисертант зазначає, що структура вневидових методик розслідування неповнолітніх, рецидивістів, нерозкритих злочинів минулих років та інших відрізнятиметься від традиційної, матиме специфічний характер. Це обумовлюється конкретною слідчою ситуацією та впливом обставин для розподілу злочинів на групи. Виходячи з аналізу розглянутих думок та вивчення матеріалів розслідування кримінальних справ до структури вневидової методики необхідно включити ті елементи, які або зовсім відсутні, або недостатньо повно розглянуті у видових методиках. До них можна віднести :
програму вивчення особи злочинця, місця та завдань вивчення, перелік джерел інформації, засоби та методи вивчення;
тактичні особливості окремих слідчих дій, що проводяться за участю звинувачених у вчиненні злочину осіб.
Наведене дозволяє дійти висновку, що структура вневидових методик розслідування в загальному плані збігається з структурою видових методик, розроблених на відповідному рівні і перевірених слідчою практикою. Такий підхід до розв'язання зазначеного питання не випадковий. Ці методики органічно пов'язані між собою, доповнюють одна одну та сприяють розслідуванню. Цінність вневидової методики розслідування злочинів полягає у тому, що в ній узагальнені найбільш передові форми й методи слідчої роботи, а також останні досягнення в галузі криміналістики. Їх розробка є відповіддю науки на потреби практики, яка не може задовольнятися іншими (видовими) методиками.
Третій підрозділ "Принципи та мета побудови вневидових методик розслідування" присвячено аналізу основополагаючих положень, що називаються принципами, і на яких ґрунтується побудова вневидових криміналістичних методик. Принципи криміналістичної методики відбивають основні вимоги її структурних елементів, мають теоретично обґрунтовані підрозділи і містять у собі наукові узагальнення від сутності криміналістичної методики до особливостей розслідування різних категорій злочинів. Саме тому у них має передбачатися оптимальне співвідношення заходів забезпечення законних прав не лише особи, яка вчинила злочин, а й інших учасників розслідування.
Акцентується увага на тому, що принципи криміналістичної методики як самостійного розділу криміналістики і принципи окремої методики розслідування неприпустимо розглядати як рівнозначні. Це заважає побудові узагальненої системи принципів криміналістичної методики, розробці її структури. Цей процес знаходиться у незавершеному стані, через що відсутня єдність у визначенні основних положень стосовно принципів криміналістичної методики.
На підставі порівняльного аналізу побудови системи принципів інших розділів криміналістики обґрунтовується можливість про розповсюдження такого підходу до класифікації принципів криміналістичної методики. Тоді до загальних принципів будуть віднесені: законність, науковість, цілісність та самостійність, а до окремих: індивідуальність і плановість розслідування, сполучення слідчих дій з оперативно-розшуковими заходами, залучення населення до розслідування, ситуаційність і багатоваріантність, у яких проявлятиметься специфіка та відміна від аналогічних принципів видових методик. Це ті основні положення, які міститимуть у собі загальне для організації розслідування різних злочинів, поєднаних у групу (наприклад, злочини вчинені організованими угрупованнями) не за кримінально-правовими ознаками, а іншими криміналістично значущими для певної групи чинниками, що ретельно (детально) розглядається в дисертації.
Принцип самостійності вневидової методики розкриває такі важливі якості, як теоретичну обґрунтованість, оригінальність, незалежність розвитку. Самостійність вневидової методики має відносний характер, оскільки вона (методика) обмежена рамками предмета, завдань і системи цієї науки. Самостійність вневидової методики продовжує формуватися і пов'язана з поглибленням її теорії і поширенням конструктивної частини, спрямованої до оперативно-слідчої і судової практики.
Ґрунтуючись на принципах вневидової методики, досліджено її мету та завдання, запропоновано їх диференціацію, що дозволило точніше визначити призначення вневидової криміналістичної методики і основні напрями її розвитку.
У четвертому підрозділі "Класифікація вневидових методик розслідування" відмічається, що широка різноманітність вневидових методик як за формою, так і за змістом викликає об'єктивну потребу в їх науковій класифікації, яка є тією вихідною позицією, що дає напрям усьому дослідженню, і без якої неможливо розв'язання всіх конкретних питань проблеми.
Піддавши науковому аналізу роботи вітчизняних і закордонних науковців, зроблено спробу виробити критерії класифікації вневидових методик розслідування, якими можуть бути закономірності, що виявляються як під час вчинення злочину, так і у ході розслідування. Для класифікації необхідно використовувати не формальну ознаку (об'єкт злочинного посягання), а змістовну (криміналістичні ознаки, що впливають на процес розслідування). Тому неможливо визнати достатньо ефективними спроби розробити методики розслідування злочинів, у яких підставою для поєднання у групу прийнято лише кримінально-правові ознаки. Класифікація злочинів за кримінально-правовими ознаками має свої специфічні цілі. Завдання її полягає у забезпеченні правильної кваліфікації вчинених діянь та визначенні їх суспільної небезпечності. Виходячи з цього, обґрунтовано особистий варіант класифікації вневидових методик розслідування та підстави для такого розподілу:
за суб'єктом злочину (неповнолітні, особи з дефектами психіки, рецидивісти, жінки, іноземці тощо);
за формою організації і засобами злочинної діяльності (розслідування злочинів вчинених групою осіб, організованими злочинними угрупованнями);
за використанням специфічних засобів злочину (комп'ютерні злочини);
за часом вчинення злочину і станом розслідування (нерозкриті злочини минулих років);
за ознаками умов вчинення злочинів, які називають надзвичайними (під час масових безпорядків, в умовах стихійного лиха);
за особою потерпілого (іноземні громадяни, особи з дефектами психіки);
за місцем вчинення злочину (на транспорті, у великому місті, в сільській місцевості, в місцях громадського відпочинку, в місцях позбавлення волі тощо).
Автор звертає увагу на те, що зазначена класифікація вневидових методик розслідування у представленому вигляді, відповідає досягнутому рівню розвитку теорії і потребам практики. Але вона не є і не може бути вичерпною. Вона розвиватиметься і удосконалюватиметься разом із змінами у злочинності, практиці розкриття злочинів та подальшим накопиченням теоретичних знань.
У роботі розкривається теоретичне й практичне значення поділу злочинів на групи за визначеними підставами. В теоретичному плані класифікація дозволяє поєднати у групу злочини за спільними ознаками, дослідити їх елементи і кореляційні зв'язки між ними, що створює наукові передумови для побудови окремих методик розслідування, визначення місця кожної з них у системі криміналістичної методики.
У практичному аспекті класифікація сприяє наближенню наукових розробок до потреб розслідування. Кожній типовій ситуації, що виникає у ході розслідування, має відповідати визначена спрямованість слідчих дій, організаційних та оперативно-розшукових заходів. Враховуючи динамічний характер розслідування і постійну зміну слідчих ситуацій, мають застосовуватись такі алгоритми, які забезпечували б результативну діяльність.
Висловлюються сумніви щодо розробки методик розслідування за гарячими слідами і бригадним методом. Відомо, що методики розслідування розробляються для розслідування злочинів, виділених у групу за відповідними ознаками (кримінально-правовими, криміналістичними). Розслідування за гарячими слідами і бригадним методом не пов'язані безпосередньо з характером злочину, а носять опосередкований характер. Розслідування за гарячими слідами притаманно більшості кримінальних справ, а аналіз такої діяльності уможливлює розглядати її як організаційно-тактичну форму, яка забезпечує комплексне використання сил і засобів правоохоронного органу для наближення розкриття злочину до моменту його вчинення. Розслідування бригадним методом не зумовлюється видом злочину, а визначається значним обсягом роботи, необхідністю одночасного проведення слідчих дій у різних місцях і напрямах з різними обвинуваченими. Застосування бригадного методу зумовлюється складністю справи і може відбуватися як протягом усього розслідування, так і на будь-якому окремому етапі. Тому для даних випадків точніше вести мову не про окремі методики розслідування, а про організаційно-тактичні форми діяльності у певних слідчих ситуаціях.
Розділ 2 "Побудова вневидових криміналістичних методик і оптимізація розслідування" складається з трьох підрозділів, в яких висвітлюються питання про соціально-економічну обумовленість побудови нетрадиційних методик розслідування, прийоми і методи аналізу криміналістичної інформації, напрями розв'язання типових слідчих ситуацій.
У першому підрозділі "Соціально-економічна обумовленість побудови вневидових криміналістичних методик" на основі аналізу сучасного стану і характеру злочинності робиться висновок, що низький рівень ефективності боротьби з нею є результатом ігнорування реальних, тобто соціально-економічних причин злочинності і закономірностей її функціонування.
Обґрунтовується нагальна потреба удосконалення процесуальних форм використання спеціальних знань, різноманітних пізнавальних методів, тактичних прийомів і технічних засобів збирання інформації та її документування в процесі розкриття злочинів.
Зміни, які відбуваються у традиційних засобах вчинення злочинів, а також поява нових злочинів вимагають застосування сучасних методик розслідування, що дозволяють враховувати саме криміналістичні особливості і ознаки певних груп злочинів для встановлення і викриття злочинця.
Аналізуються потреби слідчої практики як вихідної основи для розробки окремих криміналістичних методик, спрямованих на підвищення якості слідчої роботи. Залежно від ступеня масштабності пропонується поділяти потреби на три групи:
які потребують кардинальних перетворень, викликаних незадовільним функціонуванням системи загалом, у законодавчому, організаційно-управлінському, фінансовому та інших напрямах врегулювання;
які потребують поєднання зусиль кількох міністерств або відомств, тобто вони носять міжвідомчий характер (розробка ефективних форм взаємодії органів внутрішніх справ з іншими правоохоронними і судовими органами у боротьбі зі злочинністю тощо);
що носять локальний характер і можуть вирішуватись на рівні міністерства, відомства, служби (створення диктодрукбюро, впровадження комп'ютерної техніки тощо).
У другому підрозділі "Аналіз криміналістичної інформації про злочин як основа для побудови вневидових методик розслідування" йдеться про особливості формування нових нетрадиційних криміналістичних методик.
Оскільки розслідування і розкриття злочинів — специфічний процес пізнання явища за слідами, які воно залишило, ретельно аналізуються питання, пов'язані з цією пізнавальною діяльністю, вмінням виявляти і піддавати аналізу криміналістичну інформацію як основу для прийняття криміналістичних та процесуальних рішень, розробки відповідних методичних рекомендацій.
Зазначається, що всі вневидові методики поділяються на дві великі групи: перша — ті, застосування яких може відбуватися безпосередньо після виявлення події злочину і не потребує збирання додаткової інформації для прийняття відповідного рішення (за ознаками особи потерпілого, за місцем або часом вчинення злочину, за станом розслідування, за ознаками умов вчинення злочинів, за використанням специфічних засобів злочину тощо). Тобто, наявність даних про такі обставини вже сама по собі дає підстави для застосування вневидових методик розслідування. Друга — коли на початковому етапі провадження недостатність інформації або невмілий її аналіз не дозволяють своєчасно застосовувати нетрадиційні методичні рекомендації. До такої групи відносяться всі вневидові методики, побудовані за особливостями особистості злочинця; за формою організації і засобами злочинної діяльності.
Звертається увага на те, що для ефективного застосування специфічних вневидових методик розслідування особливого значення набуває своєчасний і якісний аналіз криміналістичної інформації.
Автор робить спробу визначити для кожної групи злочинів перелік криміналістично значущих ознак, які підлягають криміналістичному аналізу, і розкриває їх значення для своєчасного застосування вневидових методик з метою швидкого, повного та всебічного розкриття злочинів.
У цьому ж підрозділі розглянуто вплив вневидових методик на розробку та удосконалення видових методик розслідування.
У третьому підрозділі "Типові слідчі ситуації і напрями їх розв'язання у окремих вневидових методиках" аналізуються загальні положення, зміст і структура слідчої ситуації як складної системи взаємодій, що утворює ту конкретну обстановку, в якій діють суб'єкти кримінального судочинства. З'ясування обстановки та обставин розслідування можливе лише на підставі інформації про них. Така інформація здебільшого і складає зміст слідчої ситуації, але не вичерпує її. Об'єктивно можуть існувати обставини, про які слідчий не володіє інформацією і не може впливати на них в інтересах слідства. Проте їх наявність може впливати на хід розслідування і перешкоджати встановленню істини. Тому для визначення слідчої ситуації доцільно застосовувати комплексний підхід, що дозволяє враховувати об'єктивно існуючі обставини та інформацію про них.
Підтримується думка науковців про доцільність розглядати слідчу ситуацію у двох аспектах. У широкому розумінні як сукупність всіх умов, що впливають на розслідування та визначають його особливості. У вузькому значенні — це характеристика інформації, даних, відомостей, якими володіє слідство на конкретному етапі розслідування, тобто інформаційна модель об'єктивно існуючих обставин як про сам злочин, так і стан його розслідування. Як будь-яка модель вона не може відповідати оригіналу, вичерпувати його, а лише різними ступенями імовірності наближається до оригіналу, що слід постійно пам'ятати і враховувати під час оцінки слідчої ситуації і прийнятті рішень про доцільність застосування відповідної методики розслідування.
Висловлюється думка, що розробку об'єктивної класифікації слідчих ситуацій і критеріїв для цього на сучасному етапі необхідно здійснювати шляхом накопичення даних про слідчі ситуації, які утворюються на різних етапах розслідування, з подальшим виділенням типових ознак. При цьому потрібно враховувати нові способи вчинення злочинів, характерні сліди, хитрощі злочинців, їхні дії щодо маскування, а також останні досягнення науки та техніки, які можливо і необхідно застосовувати у боротьбі зі злочинністю.
На підставі аналізу типових слідчих ситуацій, що складаються у досліджених групах злочинів, автор пропонує відповідні алгоритми діяльності (слідчих дій, організаційних і оперативно-розшукових заходів) для ефективного їх розв'язання і встановлення істини.
У висновках дисертаційного дослідження сформульована низка концептуальних положень щодо поняття вневидових криміналістичних методик розслідування, їх системи, структури, сутності та функціонального призначення, принципів побудови, наведені пропозиції щодо удосконалення процесу розслідування та теоретичного забезпечення осіб, які ведуть боротьбу зі злочинністю, визначено ознаки для поєднання злочинів у групи за криміналістично значущими чинниками, запропоновано проводити криміналістичний аналіз інформації для своєчасного визначення слідчої ситуації і застосування новітніх вневидових методик розслідування.
Список опублікованих праць дисертанта за темою дисертації:
1. Лук'янчиков Б.Є. Поняття невидових методик розслідуванняНауковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. 1998. № . С. . (0,4 д.а.).
2. Лук'янчиков Б.Є. Мета та завдання невидової методики розслідування злочинів // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. 1999. № 3. С. . (0,5 д.а.).
3. Лук'янчиков Б.Є. Структура невидових методик розслідування злочинів // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. 1999. № . С. 58-65. (0,5 д.а.).
4. Лук'янчиков Б.Є., Лук'янчиков Є.Д. Поняття і види криміналістичної інформації // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. 2000. № 1. С. 72-78. (0,4/0,2 д.а.).
5. Лук'янчиков Б.Є. Класифікація невидових методик розслідуванняКонституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності: Матеріали науково-практичної конференції (24-25 вересня 1999 року). Дніпропетровськ: ДЮІ МВС України. 1999. С. . (0,5 д.а.).
6. Бахін В., Лук'янчиков Б. Склад і призначення криміналістичної характеристики злочинів // Правничий часопис Донецького університету. 2000. № (4). С. 39-44. (0,4/0,2 д.а.).
7. Бахин В.П. Лукьянчиков Б.Е. Понятие и сущность вневидовых методик расследования преступлений // Теоретическое и правовое обеспечение реформы в сфере борьбы с преступностью в Республике Беларусь: Материалы международной научно-практической конференции (Минск, 22-23 апреля 1999 г.). Минск: Право и экономика. 1999. С. . (0,2/0,1 д.а.).
8. Лук'янчиков Б.Є. Слідчі ситуації у побудові позавидових методик розслідування // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. 2000. № . С. . (0,5 д.а.).
9. Лук'янчиков Б.Є., Лук'янчиков Є.Д. Сліди злочину як джерело криміналістичної інформації // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. 1999. № . С. 79-85. (0,4/0,2 д.а.).
10. Лук'янчиков Б.Є., Лук'янчиков Є.Д. Удосконалення процесуальних засобів збирання криміналістичної інформації // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. Збірник наукових праць. Дніпропетровськ: Наука і освіта. 2000. № (2). С. . (0,5/0,25 д.а.).
11. Лук'янчиков Б.Є., Лук'янчиков Є.Д. Прийоми та засоби матеріалізації мисленого образу особи // Криміналістичний вісник. Одеса: ЛАТСТАР. 2000. Випуск 1.С. 125-132. (0,5/0,25 д.а.).
Лук'янчиков Б.Є. Вневидові методики розслідування злочинів як напрямок удосконалення криміналістичної методики. — Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09. — кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. — Національна академія внутрішніх справ України. Київ. 2001.
Дисертація присвячена теоретичним і практичним питанням криміналістичної методики розслідування злочинів. Визначено поняття, розкрито сутність, принципи, мету та завдання побудови вневидових методик розслідування. Розроблено, запропоновано та обґрунтовано нову класифікацію вневидових методик розслідування. Сформульовано та аргументовано соціально-економічну обумовленість побудови вневидових методик. Ґрунтовно доведено, що основою побудови вневидових методик виступає аналіз криміналістичної інформації вилученої з слідів злочину. Стосовно кожної групи вневидових методик розроблено притаманні тільки їм типові слідчі ситуації, які виникають на початковому етапі розслідування, та наведено напрями їх розв'язання і перелік необхідних слідчих дій для повного та всебічного розкриття, розслідування та запобігання зазначених категорій злочинів.
Ключові слова: вневидова методика розслідування злочинів, криміналістично значущі чинники, форма організації і засоби злочинної діяльності, слідчі ситуації.
Лукьянчиков Б.Е. Вневидовые методики расследования преступлений, как направление совершенствования криминалистической методики. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09. – уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. – Национальная академия внутренних дел Украины. Киев. 2001.
Диссертация посвящена исследованию комплекса теоретических и практических вопросов криминалистической методики расследования преступлений. Определено понятие вневидовых методик, как методик, которые построены не по уголовно-правовым признакам, а по смешанным (криминалистическим) признакам и проанализированы источники их формирования. Обосновывается необходимость расширительного подхода к содержанию источников криминалистической методики, которыми должны рассматриваться не отдельные отрасли права, а все демократическое право, не только передовой опыт, а также и негативная практика, что позволяет выявлять ее причины и учитывать при разработке научно-методических рекомендаций. Анализируя структуру вневидовой методики предлагается включать в нее те элементы, которые или совсем отсутствуют, или недостаточно полно рассмотрены в видовых методиках, к ним можно отнести:
программу изучения личности преступника, места и задач изучения, источники информации, способы и методы изучения;
тактические особенности отдельных следственных действий, которые проводятся с участием лиц, совершивших эти преступления.
Исследуются принципы построения вневидовых криминалистических методик, которые в своей взаимосвязи составляют единую систему. Такая система складывается из общих и частных принципов.
Обосновывается, что по степени обобщения рекомендаций вневидовые методики занимают промежуточное положение. С одной стороны, они рассчитаны на организацию расследования не всех, а только анализируемых групп преступлений (по времени, месту, субъекту). С другой, они, выделяя закономерное и необходимое для своей группы, содержат то, что не охватывается видовыми методиками и может быть успешно использовано при
