КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЛІСОВА ІЛОННА ГЕОРГІЇВНА

УДК 811.133.1’367.7:81’38

ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ

ВІДНОСИН ЧАСУ У СУЧАСНІЙ ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ

(НА МАТЕРІАЛІ ТЕКСТІВ ОФІЦІЙНО-ДІЛОВОГО СТИЛЮ)

Спеціальність 10.02.05 - романські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на кафедрі французької філології.

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук, доцент Ігнатова Ольга Іванівна, доцент кафедри іноземних мов Дипломатичної академії при Міністерстві закордонних справ України

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Мінкін Лев Михайлович, Харківський державний педагогічний університет ім. Григорія Сковороди, завідувач кафедри романської філології,

кандидат філологічних наук, доцент Круковський Василь Іванович, Київський Національний економічний університет, доцент кафедри іноземних мов.

Провідна установа:

Київський державний лінгвістичний університет.

Захист відбудеться “ 24 ” травня 2001 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: Київ, бульвар Тараса Шевченка , 14.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: Київ, вулиця Володимирська, 58.

Автореферат розісланий _20 травня 2001 року.

Вчений секретар канд.філол.н., доц. І.В.Смущинська

спеціалізованої вченої ради

Реферовану дисертаційну роботу присвячено дослідженню граматичних, лексичних, семантичних й екстралінгвістичних чинників у створенні темпорального плану речення-висловлення й тексту в цілому.

Актуальність даного дослідження зумовлена необхідністю поглибленого вивчення функціональних стилів французької мови, зокрема особливостей вираження й функціонування граматичних і комунікативних категорій у текстах офіційно-ділового стилю. Незважаючи на те, що в даному напрямку інтенсивно ведуться різноманітні дослідження, взаємодія мовних категорій та екстралінгвістичних чинників при створенні темпоральної семантики висловлення залишається недостатньо вивченою. Роботу виконано в рамках комплексної науково-дослідної теми “Проблеми мов для спеціальних цілей”, яка розробляється кафедрою іноземних мов Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єктом цього дослідження є парадигма лексико-граматичних засобів вираження категорії часу у французькій мові. Предметом дослідження є особливості функціонування системи часів французького дієслова у текстах офіційно-ділового стилю (ОДС).

Мета роботи полягає у визначенні мовних засобів, за допомогою яких створюється модально-часовий план висловлення та встановленні відповідностей між комунікативним середовищем, мовною ситуацією та темпоральними значеннями й відтінками, які передають граматичні часи на обраному матеріалі. Для здійснення цієї мети необхідно вирішення таких конкретних завдань: дати аналіз функціонування категорії часу в загальній системі французької мови; визначити інвентар граматичних засобів, що використовуються для вираження категорії часу в ОДС; виявити стилерозрізняльну функцію вживання граматичних часів; розглянути особливості стилеутворюючих факторів, характерних для ОДС; вивчити темпоральні й модальні відтінки, що передаються граматичними часами у текстах стилю; дослідити роль лексичних одиниць і широкого контексту у формуванні темпорального плану висловлення.

Положення, які виносяться на захист:

1.Своєрідність вираження категорії часу у текстах офіційно-ділового стилю є результатом взаємодії й співвідношення граматичних часів дієслова, лексичного оточення та екстралінгвістичних чинників, що формують широкий контекст.

2.Сфера застосування, функції документа, вимоги до його змісту й форми виступають екстралінгвістичними чинниками, які впливають на темпоральний план висловлення.

3. В офіційно-діловому стилі спостерігається тенденція до скорочення кількості граматичних часів дієслова, що використовуються для вираження категорії часу. Домінування граматичних часів Prйsent, Futur Simple, Futur Antйrieur, Passй Composй обумовлюється свідомим вибором автора офіційного тексту.

4. Домінуючі граматичні часи вживаються, окрім своїх основних, у вторинних функціях, створюючи додаткові темпоральні й модальні значення, необхідні для дієздатності офіційно-ділового документа.

5. Лексичні одиниці темпоральної і нетемпоральної семантики, які виступають у синтаксичних функціях підмета та обставин, сприяють створенню контекстуального значення позачасової, гіпотетичної, передбачуваної дії в плані теперішнього чи майбутнього.

6. Характерним для текстів офіційно-ділового стилю є широке застосування пасивної форми як лексико-граматичного засобу посилення модальності часових відносин.

Методологічною основою дослідження став діалектичний підхід до мови як системного явища, яке має свої закони розвитку. Методика дослідження - комплексна: поряд з методом лінгвістичного опису використовується метод семного, статистичного, трансформаційного, порівняльно-зіставного аналізу, принципи вербоцентричної концепції Л. Теньєра.

Наукова новизна роботи визначається тим, що в ній вперше на матеріалі різних видів офіційно-ділових текстів досліджуються граматичні й лексичні засоби, а також екстралінгвістичні фактори формування темпоральних і модальних значень та їх відтінків у висловленні.

Теоретичне значення даної роботи полягає в тому, що її результати являють собою внесок у розробку теорії функціонування французької мови як системи, розширяють знання в галузі лінгвостилістики та досліджень часової системи французької мови.

Практична цінність дослідження полягає в тому, що його результати можуть використовуватись як для аналізу різноманітних текстів, так і комунікативних категорій і семантичних аспектів висловлення; при складанні й перекладі конвенцій, договорів та угод; в курсах з практичної та теоретичної граматики, стилістики французької мови, теорії та практики перекладу.

Матеріалом дослідження слугували законодавчі тексти, нормативні та інструктивні документи Франції, Бельгії, Швейцарії, документи 00Н та Європейської Спільноти, відібрані по різним типам документів: Конституція Французької Республіки, тексти кримінального та цивільного кодексів, постанови судів, декларації та конвенції, договори і угоди, комюніке, доповіді, циркуляри, загальним обсягом 3000 сторінок.

Апробація роботи. Результати наукового дослідження пройшли апробацію в виступах на наукових конференціях (Київський національний університет ім. Т. Шевченка - 1992, 1993, 1997, 1999 рр., Державний Дніпропетровський університет - 1997 р.). Тези виступів опубліковано. Основні положення дисертації було викладено в 5 статтях, з яких 3 - в фахових виданнях.

Структура роботи зумовлена поставленою метою та завданнями. Загальний обсяг дисертації становить 192 сторінки, з них основного змісту -169. Робота містить вступ, три розділи, висновки, бібліографію (249 наукових праць), список опрацьованих джерел.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність та наукова новизна, теоретична і практична цінність, визначаються його мета і завдання, методи дослідження, формулюються основні положення, що висуваються на захист.

У першому розділі аналізуються існуючі погляди на темпоральність висловлення, визначаються чинники, що впливають на формування темпоральної семантики у контексті ОДС. Темпоральність як невід'ємний компонент у семантиці висловлення відтворює один з елементів дейктичного центру "я - тут - тепер", відображаючи закони сприйняття дійсності людською свідомістю. Система мови має багатий арсенал лексичних та граматичних засобів створення часового дейксису, які при актуалізації в мовленні формують темпоральний план висловлення. Темпоральність взаємозв'язана і взаємодіє з усіма елементами семантичної структури висловлення для забезпечення його зв'язності та логічності. Єдність та взаємна зумовленність категорії часу й інших комунікативних категорій речення, таких як модальність, істинність, загальність змісту, дозволяє конкретному висловленню виконувати певне комунікативне завдання в соціально-мовленнєвій ситуації. Відтворення часового дейксису в мові не перестає бути об'єктом досліджень, виявляючи все нові грані даного явища (О.В. Бондарко, Ю.С. Степанов, А.В. Кравченко, М.Я. Гловинська, Г.М. Зельдович, У.Вайнрейх, К. Вет).

Ядром граматичної категорії часу є дієслівний час, оскільки поняття про час потрібне для локалізації саме дій, подій, які мовець співвідносить із собою, з моментом мовлення. Можливості дієслівних форм у відображенні часу розглядаються дослідниками на рівні висловлення (В.Г. Гак, Н.Ю. Медведєва, Т.В. Булигіна та А.Д. Шмельов, А. Борійо, Ж.-П. Конфе) і на рівні тексту (І.Р. Гальперін, З.Я. Тураєва, Є.А. Реферовська, Ж.-П. Бронкар, Ж.-П. Дескле, Ж. Клебер, Ж. Мошлер). В більшості наукових праць дослідження проводиться на матеріалі художньої оповіді й розмовної мови. Хоча в Україні активно проводяться стилістичні дослідження (О.І. Чередниченко, В.Б. Бурбело, І.Р. Вихованець), вираження категорії часу у функціональних стилях французької мови раніше не розглядалося як самостійне питання, складовою частиною ця проблема входить до праць О.І. Ігнатової, В.І. Круковського, Я.І. Припишнюка. Тексти функціональних стилів, зокрема ОДС, дозволяють, внаслідок їх сталості, проаналізувати співвідношення граматичного часу дієслова з лексичними одиницями, особливостями соціально-мовленнєвої ситуації при визначенні часової семантики висловлення.

Семантичний аналіз темпоральності висловлення виявляє велику кількість значень і відтінків, основним засобом вираження яких є особова форма дієслова. Полісемія особової форми грунтується на явищі, яке полягає у тому, що у способах дієслова по-різному співвідносяться категорії самого способу, часу й виду, що відзначають у своїх фундаментальних дослідженнях такі науковці, як Г. Гійом, А. Доза, М. Гревісс, Ж.Дамурет і Е.Пішон, П. Імбс, В.Г. Гак, Є.А. Реферовська і А.К. Васильєва. Кожний спосіб відрізняється за методом подання дії, тим, як він співвідносить дію з об'єктивною реальністю та суб'єктивним сприйняттям мовця. Окрім того, залежно від способу варіює сполучення модальних і темпоральних значень. Єдиний спосіб, в якому категорія часу отримує своє повне вираження, це індикатив (у способах Subjonctif та Conditionnel категорія часу виступає відносною та нерегулярною). А одна й та сама дієслівна форма дійсного способу виконує низку функцій: 1) розташовує дію у одному з часових планів (минуле, теперішнє, майбутнє); 2) реалізує (імпліцитно або експліцитно) відношення передування, одночасності або слідування у часовому просторі; 3) актуалізує дію або відносить її до "історичної системи"; 4) надає уявлення про часові рамки перебігу дії. П. Імбс доповнює список названих вище функцій ще однією: розташування дії у подільному та неподільному темпоральному просторі. На його думку, неподільний час - це часовий план, який не піддається традиційному розподілу на минуле, теперішнє та майбутнє - "1е temps indivis, panchronique". Регулярна реалізація категорії часу в індикативі здійснюється за рахунок того, що за кожною часовою формою закріплюється первинна та ряд вторинних функцій, які забезпечують різноманітність темпоральних значень та відтінків.

Використання дієслівних часів може бути диференційною стилістичною ознакою, тому що у певному функціональному стилі часові форми дієслова мають конкретні значення, які виступають характерною рисою, що у комплексі з іншими забезпечують специфіку, своєрідність стилю. У дисертаційному дослідженні темпоральний план висловлення розглядається у комплексі з особливостями ОДС, тому що вони створюють те лексичне оточення і той контекст, які сприяють реалізації темпорального значення. Як будь-який функціональний стиль мови ОДС виділяється згідно з наступними критеріями: а) комунікативна сфера; б) функції; в) стильові риси; г) мовні ознаки.

Комунікативна сфера ОДС створюється соціальними відносинами, які можна підрозділити на три основні типи: 1) взаємовідносини різних держав, міжнародних організацій; 2) взаємовідносини держави з своїми суб'єктами; 3) взаємовідносини суб'єктів держави між собою. Наведені вище типи соціальних взаємовідносин виникають у ряді конкретних ситуацій, кожній з яких відповідає певний вид документа. Так, до першого типу можна віднести такі соціально-мовленнєві ситуації: переговори, наради, зустрічі голів урядів, урядових делегацій, сесії та засідання міжнародних організацій. У результаті підписуються конвенції, договори, угоди, протоколи про наміри, декларації, комюніке, а також статути і хартії міжнародних організацій. До другого типу ситуацій належить функціонування держави, органів законодавчої та виконавчої влади, що фіксується у Конституції, законах, декретах, постановах уряду. Конфлікти між державою, законом та його суб'єктами вирішуються судовими та адміністративними інстанціями, що закріплюється у спеціальних документах - постановах і рішеннях. Соціально-мовленнєві ситуації третього типу представлено діяльністю організацій, підприємств, фірм, приватних осіб, для забезпечення якої складаються договори, контракти, нотаріальні документи, йде ділове (комерційне) листування.

Документи стилю виконують функції регламентування, приписування чи інформування, які варіюють в залежності від документа. Так, Конституція встановлює правові норми існування держави та її інститутів. Отже, її основна функція полягає в регламентуванні. Міжнародні договори регламентують взаємовідносини різних країн, організацій, визначають їх домовленості, а також приписують певні заходи щодо їх вживання, таким чином виконують водночас дві функції (регламентуючу, приписуючу). Ця ж риса притаманна кодексам: вони запобігають правопорушенням, одночасно їх можна розглядати як матеріали, що інформують населення про існуючі правові норми. Декларації та комюніке урядів та їх голів, інструктивні листи й циркуляри - це спосіб спілкування керівних осіб з підлеглими, мета якого полягає в тому, щоб повідомити останнім офіційну думку, позиції щодо важливих питань. Вони мають за основну функцію інформування, включаючи елементи приписування. Постанови, рішення судів, магістратур тощо приймаються у виконання закону, у кожному конкретному випадку його порушення; їх головна мета - поставити покарання, а отже, основна функція - приписуюча.

Виконуючи надзвичайно важливі для життя суспільства функції, офіційно-ділові документи зберігають актуальність протягом тривалого часу. Це впливає, зокрема, на вибір дієслівних часів та частотність їх використання. Так, у тексті Конституції домінуючим часом є Prйsent de l'Indicatif (Prйsent), тому що вона описує принципи організації, діяльності держави, які є чинними тепер (теперішнє постає як невизначено-тривале). Це ж стосується й цивільного кодексу. Невелика кількість форм минулих часів у Конституції, законах та міжнародних договорах пояснюється тим фактом, що вони регламентують вже існуючі та майбутні соціальні відносини, посилаючись іноді на події у минулому та попередні документи, але не описуючи їх. Постанови судів (різних інстанцій, у тому числі й Державної Ради) приймаються на основі та з приводу фактів, що мали місце, та повинні містити їх детальне викладення, що веде до застосування минулих часів.

Дослідження показало порівняно обмежене використання дієслівних часів у текстах ОДС, підтверджене статистичними даними. Набір темпоральних та модальних значень, що їх несуть дієслівні часи, детально аналізується у другому розділі дисертації. Модально-часовий план висловлень значно варіює від тексту до тексту через диференціацію стилю відповідно до соціально-мовленнєвої ситуації та його конкретних функцій, що відбивається на семантиці дієслівної часової форми.

Граматичним способом вираження дії у плані теперішнього у текстах ОДС є час Prйsent. Цю часову форму широко представлено у текстах стилю: Конституція - 89,5%, закони - 31,8% (Code pйnal) та 86,7% (Code civil); міжнародні договори - 66,6%. Специфіка офіційних документів не передбачає часової локалізації дії. Виконуючи регламентуючу та приписуючу функції, закон фіксує чи скасовує дію на невизначено-тривалий час. Відносини між учасниками суспільного життя, що знаходять своє відображення у документах, є постійною реалією. Час виступає єдиним планом, де дії розгортаються у певній хронологічній послідовності та причинно-наслідковій залежності. Prйsent виконує функцію розташування дії у неподільному часовому просторі - temps indivis, та реалізує значення "позачасове теперішнє" - "prйsent omnitemporel" або "absolu". Воно є характерним для таких висловлень: а) визначення й висловлення, що відіграють роль визначення; б) опис прав та обов'язків, привілеїв, імунітетів, правового статусу організацій, держав, націй; в) опис складу уряду, комітетів, комісій, їх цілей, функцій, обов'язків посадових осіб; г) визначення, обмеження сфери дії самого закону. У більшості висловлень, де Prйsent має позачасовий характер, відсутні часові обставини, які могли б уточнювати потенційну сему постійної дії. Отже, це значення має спиратися на семантику дієслів та актантів, або ж контекст. Більшість дієслів, що використовуються у таких ситуаціях, належать до неграничних, яким властиво передавати значення постійної дії, закінчення якої вони не передбачають. Нейтралізація основної семи Prйsent, семи актуальної дії, відбувається під впливом наступних факторів: а) використання дієслів та словосполучень з абстрактним значенням, які не відповідають в реальності конкретній дії, таких як avoir le droit, exercer la souverainetй, accorder la protection, appartenir, reconnaоtre l'йgalitй, concerner, avoir la responsabilitй, etc.; б) дієслова, що мають як граничне, так і неграничне значення, використовуються як неграничні: adopter, se former, nommer, saisir, signer, statuer etc.

Множина додатка також створює значення дії, що повторюється, яка за відсутності обмежуючих обставин часу перетворюється на значення постійної дії, яке може підсилюватися ще й тим, що суб'єкт при граничному дієслові є неживим предметом: "Ces entreprises remettent les armes et munitions acquises aux personnels qu'elles chargent d'assurer ces missions …"(CP, p. 479). Значення позачасової дії може створюватись контекстом усього документа, як, наприклад, у тексті Конституції, де описуються загальні принципи, а не конкретні події. Prйsent граничних дієслів виражає позачасову дію, що, при потребі, може відтворюватися у реальності невизначене число разів.

Зовсім інше значення властиве формам Prйsent у документах, що демонструють риси, притаманні іншим стилям: у деклараціях та комюніке, близьких до публіцистики; циркулярах, які мають форму листа та є близькими до епістолярної прози. Ці документи не мають законодавчої сили. Їх головна мета - інформування. Незважаючи на письмовий канал зв'язку, ці жанри є своєрідним діалогом (що зазначають Т.П. Архипович і З.О. Гетьман), формою спілкування, мета якого полягає в тому, щоб викликати реакцію (комюніке), спонукати до дії (циркуляри) співбесідника = читача. В них містяться звернення до читачів: "а Mesdames et Messieurs les ministres et secrйtaires d'Etat", - звертання від 1-ї особи: "Nous, chefs d'Etat et de Gouvernement des Etats membres du Conseil de l'Europe..." Монологічні за формою та діалогічні за змістом, їх розраховано на негайне сприйняття слухачем/ читачем. Інформація, що її викладено в циркулярах та комюніке, зберігає свою значущість протягом відносно короткого періоду часу, який адресант та адресат розглядають як своє безпосереднє "тепер". Під впливом цих чинників відбувається актуалізація змісту, і Prйsent передає значення "prйsent actuel".

План майбутнього у текстах ОДС представлено двома дієслівними часами Futur Simple (F.S.) та Futur Antйrieur (F. Ant.). Для найбільш повного розуміння семантики дієслів у майбутніх часах усі висловлення з F.S. та F. Ant. розподілено за основними ситуаціями, типовими для текстів будь-якого виду: а) "рамкові ситуації", що застерігають прийняття рішень, документів після дати набуття сили вихідного тексту; б) передбачення можливої, нестандартної ситуації, способів її розв'язання (наприклад, це - злочин та покарання); в) заборона (попередження про неприпустимість) та дозвіл (надання можливості); г) прийняття зобов'язань. Вживання майбутніх часів у всіх цих ситуаціях є закономірним з точки зору того, хто складає текст, оскільки всі дії та події, про які йдеться, мають відбутись деякий час після написання тексту закону. Тобто F.S. та F. Ant. вживаються й обираються з огляду на їх первинні функції: розташування дії у плані майбутнього. Однак самі ситуації їх використання передбачають явно чи неявно виражену модальність усього висловлення, одним з засобів вираження якої стають часи F.S. та F. Ant.

В кримінальному кодексі вживання майбутніх часів є більш характерним, для статей, що передбачають покарання за тяжкі правопорушення (crimes, dйlits), такі як крадіжка, замах на життя, вбивство і т.і. Найменш серйозні правопорушення (contraventions) та належні за них покарання описуються за допомогою Prйsent як основного часу. Теперішній час передає постійність процесу, вказуючи таким чином на численність таких дій (це, наприклад, - перевищення швидкості, полювання без дозволу тощо). Прагнучи відвернути тяжкі злочини, законодавець, говорить про них не як про такі, що здійснились (минулі часи), чи неминучі (теперішній час), а як про можливі, невизначені. Проектуючи дію у майбутнє, автор тексту висловлює свою позицію: те, що з його точки зору є неприйнятним, тільки передбачається (функція F.S.), але не констатується (функція Prйsent). Форма майбутнього часу об'єднує у собі дві комунікативні настанови: передбачити, випередити дію та висловити своє ставлення до неї, - виступаючи засобом мовної економії: "Quiconque aura enlevй des mineurs … subira la peine de la rйclusion criminelle а temps de cinq а dix ans" (CP, p. 245). Законодавства різних країн (у тому числі й Франції, України) подібні у тому, що прийнятий кодекс застосовується лише до тих правопорушень, що їх було вчинено після набуття ним сили. Кодекс відіграє соціальну роль послання, попередження про можливість вчинення протиправної дії та покарання, що неминуче за ним настане. Значення, яке вкладають у дієслівні форми, можна представити так: правопорушення - Futur Antйrieur - є можливим; покарання - Futur Simple - є обов'язковим, але за умови вчинення правопорушення (F. Ant.).

За допомогою точкового граматичного часу Futur Antйrieur граничних, акціональних дієслів (commettre, avertir, fabriquer, arrкter, enlever) формується значення неординарності ситуації. Одиничний характер дії підкреслюється номінацією суб'єкта займенниками та іменниками однини. У поєднанні з неозначеним агенсом F. Ant. представляє майбутню дію як таку, що передбачається, є можливою, але не обов'язковою, формує у висловленні модальність евентуальності, гіпотетичності, яка може проявлятись у тексті закону у вигляді синонімічності умовного й відносного підрядного. Однак можлива дія, яку описують у тексті кодексу, повинна бути одночасно реально здійсненою, оскільки це є обов'язковою умовою для реалізації іншої дії (F.S.). Цим можна пояснити вживання у підрядних реченнях точкових граматичних часів, до морфологічного складу яких входить Participe Passй (F. Ant., P.C.), що акцентує закінченість процесу.

У текстах декларацій (прав людини, жінок, дитини тощо) на фоні загального правила, яке формулюється за допомогою Prйsent, F.S. передає дію, яка обов'язково повинна мати місце у разі порушення цього принципу: "Nul ne sera l'objet d'immixtions arbitraires dans sa vie privйe, ni d'atteintes а son honneur et а sa rйputation. Toute personne a droit а la protection de la loi contre de telles immixtions ou de telles atteintes" (Ddh, p. 7). Майбутній час присудка у заперечній формі стверджує неприпустимість порушення декларованого принципу у поксяденному житті. Дія у F.S. наближається за семантикою до імперативу або модальних дієслів.

З-поміж усіх форм групи минулих часів у текстах ОДС використовуються лише три: Passй composй (P.C.), Imparfait (Imp.), Plus-que-Parfait (P-q-P.). Змістовна сторона тексту не передбачає опису подій у просторі минулого, і випадки вживання минулих часів у їх первинних функціях досить рідкі.

У невеликому корпусі фраз, що складають преамбулу Конституції, P.C. є граматичним засобом вираження історичного зв`язку та актуальності змісту Декларації прав людини та громадянина 1789 р. й Конституції 1946 р.: "Le peuple franзais proclame solennellement son attachement aux Droits de l'homme et aux principes de la souverainetй nationale tels qu'ils ont йtй dйfinis par la Dйclaration de 1789, confirmйe et complйtйe par le prйambule de la Constitution 1946".

Обов`язкове формулювання із преамбул міжнародних конвенцій "ils sont convenus de ce que suit" відіграє подвійну роль: 1) стверджує раніше досягнуту домовленість, яка передує укладанню й підписанню договору; 2) констатує наявність домовленості про те, що викладено далі у документі. Одна дієслівна форма P.C. вказує на реальну дію в минулому (процес переговорів) і виконує свою первинну функцію, а також відповідає дії доконаного виду у плані теперішнього, зокрема, плані "prйsent omnitemporel", що є вторинною функцією P.C.

Найбільш частотними у відсотковому відношенні P.C. та Imp. є у постановах судів (P.C. - 37%, Imp. - 12,5%). Усі дії, незалежно від їх хронологічної послідовності, передаються за допомогою P.C. чи Imp. без застосування P-q-P., тобто у рамках одного документа P.C. виражає передування самому собі.

У текстах кодексів випадки вживання минулих часів у первинній функції є вкрай рідкими, тому що подій минулого стосуються тільки закони про амністію. У переважній більшості випадків дієслова минулих часів є присудком підрядних речень трьох типів: 1) умовні, що вводяться si; 2) обставинні часу, що вводяться lorsque, alors que, dиs que; 3) відносні з qui, que, dont etc. Часом присудка головного речення є Prйsent, F. S. або F. Ant. Складнопідрядне речення служить засобом відображення логічних зв`язків між явищами, формою структурування змісту. Його характерна особливість полягає у співвіднесенні категорій речення таких як особа, час, модальність, цілеустановка. Функція випередження, притаманна законові, модифікує значення лексичних одиниць та роль синтаксичних структур: підрядні часу, а також деякі підрядні відносні речення набувають відтінку умовності, тому що описують передбачувану ситуацію, умови реалізації дії головного речення. Наприклад: "Quand il y a eu dйtention provisoire, cette dйtention est intйgralement dйduite de la durйe de la peine..."(CP, p. 20). Переклад: Якщо мало місце тимчасове ув`язнення, то його тривалість повністю віднімається від строку ув`язнення … Логічна взаємозумовленість дії головного та підрядного речень, а також граматичні вимоги узгодження модально-часових форм дієслова у різних частинах складнопідрядного речення корелюють темпоральний план підрядного речення відповідно до часового плану головного речення, який формується за допомогою граматичних часів Prйsent та F. S., F. Ant. При введенні до загального плану висловлення форми минулих часів зазнають транспозиції та переосмислення. Наприклад: "Il n'y a ni crime, ni dйlit, lorsque le prйvenu йtait en йtat de dйmence au temps de l'action, ou lorsqu'il a йtй contraint par une force а laquelle il n'a pu rйsister" (CP, p. 53). Закон застосовується лише до тих правопорушень, які вчинюються після набуття ним чинності. Отже, законодавець, використовуючи P.C. або Imp., не може мати на увазі події, що вже відбулись. З огляду на ці фактори основне значення P.C. та Imp. (P-q-P) виключається. "Le prйvenu йtait en йtat" , "il a йtй contraint", "il n'a pu" виражають дії, які мають хронологічно передувати судовому розгляду. P.C. та Imp. виконують свою вторинну функцію - відображення передування іншій дії, у цьому випадку, у формі Present.

Характерним для текстів ОДС є вживання P.C. та Imp. в складнопідрядних реченнях наведених вище трьох типів у дистрибуції з F.S., F. Ant. присудка головного речення. Найбільш поширеним випадком є функціонування цих граматичних часів в підрядних умовних, що свідчить про їх модальну гнучкість, здатність передавати гіпотетичну дію. Часовий план ситуації, що описується, створюється дієслівними формами F.S., F.Ant., які відбивають її передбачуваний, невизначений характер. Дія підрядного безпосередньо стосується до темпорального плану усього висловлення, тобто до майбутнього. Це визначає транспозицію P.C., Imp.: "Si l'evasion avec bris ou violences a йtй favorisйe par transmission d'armes, les gardiens et conducteurs qui y auront participй seront punis de la rйclusion criminelle а perpйtuitй …" (CP, p. 165). У складнопідрядному реченні основне значення граматичних часів зберігається поряд з їх транспозицією до плану теперішнього чи майбутнього: P.C., Imp. передбачають дію гіпотетичну, реалізація якої, однак, є обов`язковою для здійснення дії головного речення. До фону загальної або передбачуваної ситуації P.C. та Imp. додають своє основне значення реальної дії. У порівнянні з гіпотетичністю F. Ant., P.C. виступає корелятом визначеності: тільки та дія, яка дійсно мала/ матиме місце, підлягає покаранню.

Сприйняття дієслівних форм у P.C., Imp., P-q-P. багато в чому залежить від прагматичної настанови комунікативного акту, в якому бере участь законодавчий текст, документ. Текст закону є інструментом передбачення, випередження та запобігання, а тому відбувається транспозиція цих граматичних часів у план позачасового теперішнього чи майбутнього. При застосуванні закону у судово-процесуальній практиці текст статті кодексу проектується на конкретну ситуацію, на подію, що мала місце.Таким чином, у законодавчих текстах форми часів P.C. та Imp. представляють дію двояко: а) як передбачувану, можливу, тобто модально забарвлену; б) як реальну дію у минулому. Семантична ємність граматичних часів дозволяє їм виконувати первинну або вторинні функції залежно від інтенції й сприняття учасників комунікативного акту. Imp., P-q-p. у дистрибуції після comme si виконують суто модальну функцію: вираження нереальної дії.

Багатозначність дієслівної форми у текстах ОДС досягається взаємодією з іншими лексичними одиницями, дослідженню яких присвячено третій розділ. Соціальний статус текстів стає визначальним чинником створення узагальненого, універсального змісту текстів, в цілому, та окремих висловлень, зокрема. Граматичний час є однією з складових частин, що формують зміст речення й має семантично комбінуватися з іншими елементами даного змісту (В.Г.Гак). Реалізація потенційних сем дієслівних часів й виконання ними вторинних функцій залежить не тільки від лексичних одиниць з темпоральною семантикою (у текстах ОДС ці одиниці виконують функцію обставин часу), але й від одиниць, лексичне значення яких не вказує на часові поняття, створюючи проте узагальнений зміст всього висловлення (у реченні це - одиниці, що відіграють роль актантів при дієслові, тобто підмет й додатки). Значення окремих лексичних одиниць в реченні залежить від його актуального членування. Поширений спосіб організації цих одиниць у текстах документів ОДС, це - пасивна конструкція: Конституція - 33,7%, кримінальний кодекс - 42,7%, міжнародні договори - 30,0% від всієї кількості особових форм.

Двочленні пасивні конструкції є засобом усунення реального суб`єкта дії. В кримінальному кодексі це відбувається, по-перше, через відомість суб`єкта дії: це - закон, виконавчі правові органи. По-друге, перенос акценту на правопорушника підкреслює єдність закону для всіх. Пасивна форма необхідна для надання фразі збалансованості, а також для розділення змісту на 2 рівні: універсальний та одиничний: "Nul crime ou delit ne peut кtre excusй, ni la peine mitigйe, que dans les cas et dans les circonstances oщ la loi dйclare le fait excusable" (CP, p. 55). ? цьому висловленні міститься два види інформації: 1) універсальна - жоден злочин не може бути пробаченим; це принцип; 2) одинична - за окремих обставин закон може це дозволити, розглянувши кожен певний випадок окремо. Усунення реального суб`єкта дії "la loi" в головному реченні універсального плану дозволяє використати його для створення одиничного значення у підрядному. Тричленні пасивні конструкції переносять логічний акцент й змінюють значення актантів: у функції підмета лексична одиниця виступає як поняття, як збірний образ. Наприклад: "Les mineurs auxquels est imputйe une infraction qualifiйe crime ou dйlit… ne seront justiciables que des tribunaux pour enfants" (CP, p. 56).

Ми доходимо висновку, що пасивна конструкція, нарівні з лексичними одиницями, створює універсальність змісту, яка нейтралізує основні семи дієслівних часів. Ця форма виконує функції лексичного і граматичного засобу формування модально-часового плану висловлення.

У текстах, що розглядаються, лексичних одиниць, які могли б актуалізувати дієслівну форму, вкрай мало і трапляються вони частіше за все в документах, що складають периферію стилю: в комюніке, циркулярах, ділових записках тощо. У текстах Конституції, законів, конвенцій згадування реальних минулих дій частіше за все вводиться дієприкметниковим зворотом у функції визначення, або входить до складу групи підмета: "Les articles 4 et 5 de la loi du 9 aoыt 1849 sont maintenus..." (CP, p. 764). Такі дати не тільки не конкретизують значення граматичного часу, а навпаки нейтралізують його: зберігається значущість, актуальність попередніх документів (подій) на будь-який момент читання чи застосування закону, тобто протягом невизначено тривалого часу.

Лексичні одиниці, які мають темпоральне значення й безпосередньо приймають участь у формуванні темпорального плану, поділено на три групи, кожна з яких передає різні часові параметри: а) період часу, що проходить між повтореннями дії - le deuxiиme dimanche suivant le 2 octobre, tous les trois ans, toujours, rйguliиrement, pйriodiquement; б) відрізок часу, протягом якого відбувається дія: sa durйe est de …, excйder un mois, pendant un an, 20 jours au moins et 35 jours au plus tard avant / aprиs, durant la vacance de la prйsidence, pendant la pйriode qui s'йcoule; в) якась точка у часовому просторі, що вказує на точкову реалізацію дії: aprиs une notification / consultation, dиs le commencement / la fin, а l'issue de dйlai, etc. Наприклад: "Le Prйsident de la Rйpublique promulgue les lois dans les quinze jours qui suivent la transmission au Gouvernement de la loi dйfinitivement adoptйe" (Const.). У наведеному прикладі обставина "dans les quinze jours" не транспонує часову форму до плану майбутнього, а уточнює значення багаторазовості дії, яке може передаватись Prйsent. Це значення створюється також за допомогою множини додатка: "promulguer les lois" означає багаторазове повторення дії "promulguer une loi". Перехід від постійної дії, до одиничної "transmettre la loi" підкреслює всеосяжний характер явища: Президент затверджує усі закони взагалі, і кожен з них, зокрема, попередньо передавши його на розгляд до уряду. У такому контексті, за відсутності конкретизуючих детермінантів часу словосполучення "dans les quinze jours" служить каталізатором "prйsent omnitemporel". Його первинна функція створення проспекції нейтралізується. Проаналізовані приклади показують, що Prйsent не набуває значення "prйsent actuel", незважаючи на обмеженість часових рамок перебігу дії обставинами часу, з огляду на ряд чинників: а) лексичні одиниці у ролі обставин не відносять дію до жодного часового плану; початок або кінець періоду не позначено хронологічно та знаходиться у невизначено тривалому теперішньому; б) семантика окремих елементів висловлення вказує на повторення дії (soumettre tout projet, promulguer les lois); в) узагальненість актантів, що продиктована вимогою контексту, створює універсальний зміст, який сприяє нейтралізації значень дієслівних часів.

У висловленнях з майбутніми часами обставини часу фігурують вкрай рідко. Лексика темпоральної семантики стосується інших членів речення та служить засобом опису типової ситуації. Відсутність обставин часу робить часові рамки невизначеними, що посилює модальне звучання майбутніх часів: "Les individus faisant partie de bandes, ..., seront punis de la dйtention criminelle а temps de dix а vingt ans" (CP, p. 92). Покарання буде виконано у разі, якщо: а) підсудний входить до складу банди, що чинить підсудні дії, б) підсудний стане перед судом, його буде визнано винним. Тобто дієслово в F. S. передає дію обов`язкову, закономірну, але реалізація якої залежить від багатьох умов, що самі по собі є невизначеними через відсутність обставин часу.

Присудок не співвідноситься з реальними хронологічними планами також і за наявності обставин, оскільки останні мають характер абстрактних, узагальнених. У свою чергу їх узагальнене значення зумовлене лексичними одиницями та групами, що виконують роль актантів - підмета та додатків. Вони створюють інформаційну структуру висловлення, яка відповідає не окремій, конкретній (а тому актуальній) ситуації, а типовій, універсальній. При виборі підмета перед законодавцем стоять дві протилежні задачі: а) застерегти, що закон є єдиними для усіх, незалежно від особи, а тому виключається номінація будь-кого окремо; б) вказати на те, що покарання спіткатиме тільки тих, хто порушить закон (тобто, поодинокі випадки). Серед підметів-займенників найбільш уживаними є неозначені quiconque, nul, personne, chacun, tous, неозначено-особове on, вказівні celui, ceux, які вказують на усю множину осіб адресують висловлення водночас усім (і кожному) без будь-якого винятку, надаючи змісту речення універсального характеру. Займенники-підмети quiconque, celui, ceux є більш характерним для кодексів (кримінального, цивільного), вони обмежують коло залучених осіб, відокремлюючи порушників від законослухняного населення. Абстрактність семантики цих одиниць відповідає замислу автора: вилучати гаданих, можливих правопорушників, а не когось конкретно. Таким чином зберігається адресування закону усім та кожному при відмежуванні караних. Наприклад: "Art. 402. Ceux qui sont reconnus coupables de banqueroutes sont punis d'un emprisonnement de trois mois а cinq ans (CP, p. 291). Займенники-підмети, які не співвідносять дію з конкретним агенсом, сприяють абстрагуванню змісту висловлення від реальних хронологічних рамок та служать засобом реалізації потенційних сем граматичних часів: "prйsent omnitemporel" - для Prйsent, та "futur hypothйtique" для F. Ant., F.S.

На сприймання підметів-іменників впливає артикль, що їх супроводжує. Неозначений артикль однини вилучає об`єкт з усього класу, підкреслюючи його одиничність, при цьому індивідуалізація не збігається з конкретизацією. Неозначеність агенса співпадає з невизначеністю часових рамок реалізації дії, а його одиничність вказує на відтворення дії в кожному окремому випадку протягом невизначено тривалого періоду: "Lorsqu'un dйlit est puni de l'emprisonnement, la confiscation spйciale … peut кtre prononcйe а titre de peine principale" (CP, p. 32).

Означений артикль у текстах офіційно-ділового стилю виступає як у функції узагальнення, так й індивідуалізації. Генералізуюча функція означеного артикля - номінація об`єкта як поняття, вказування на весь клас цих осіб або предметів: "A partir de l'вge nubile, l'homme et la femme ont le droit de se marier et de fonder une famille …" (CP, p. 392). За допомогою означеного артикля іменники "homme", "femme" постають як загальне поняття: усі взагалі і кожен окремо. Обставина "а partir de l'вge nubile" не співвідносить дію з жодним часовим планом та підкреслює абсолютне, позачасове значення Prйsent, оскільки "l'вge nubile" усіх і кожного - абстрактна величина, що не піддається чіткому хронологічному визначенню. Таким чином, іменник з означеним артиклем, бере участь у формуванні узагальненого змісту висловлення. В анафоричній функції означений артикль вводить