ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Г.С.СКОВОРОДИ

Лихошерстова Наталія Євгенівна

УДК 811.161.2’37+811.161.2’38

СЕМАНТИКО-СТИЛІСТИЧНИЙ АСПЕКТ

СУБСТАНТИВАЦІЇ ДІЄПРИКМЕТНИКІВ

В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Спеціальність: 10.02.01 – українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української мови Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – кандидат філологічних наук, професор

Олексенко Олена Андріївна,

Харківський державний педагогічний університет

імені Г.С.Сковороди, професор кафедри

української мови

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук, професор

Ожоган Василь Михайлович,

Кіровоградський державний педагогічний

університет імені В.Винниченка,

професор кафедри української мови

кандидат філологічних наук

Пономаренко Валентина Дмитрівна,

Харківський національний університет

імені В.Н.Каразіна, в. о. доцента

кафедри української мови

Провідна установа – Дніпропетровський національний університет,

кафедра української мови,

Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться “ 4 “ жовтня 2001 р. о 15-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.03 Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, зал засідань).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди за адресою: м. Харків,

вул. Блюхера, 2.

Автореферат розіслано “ 1 ” вересня 2001 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Олексенко О.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Субстантивація, як і взагалі перехідні явища в системі частин мови, є одним із важливих засобів розвитку і поповнення словникового складу та семантичної системи мови.

Вибір теми дослідження пояснюється необхідністю характеристики субстантивованих дієприкметників (СД) як лексико-граматичних утворень, що, несучи певні семантичні та граматичні особливості мотивуючих дієслів, займають закономірне місце в іменниковій парадигмі, а також тим, що досі системний стилістичний аспект аналізу цих утворень залишався поза увагою мовознавців.

Актуальність дослідження зумовлена увагою сучасного мовознавства до проблем семантичного розвитку словникового складу української мови та до функціонально-стильової навантаженості окремих його одиниць. Своєчасність семантико-стилістичного аналізу субстантивованих дієприкметників визначається відсутністю їх послідовного опису як слів, виникнення яких відбиває дві тенденції розвитку мови, – прагнення до економності знакової системи і розширення її виражальних можливостей.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає загальній науковій проблемі кафедри української мови Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди: “Закономірності розвитку і функціонування української мови”, що передбачає вивчення суттєвих властивостей мови, типів словесних зв’язків та характеристики вживання мовних одиниць, зокрема субстантивованих дієприкметників з точки зору їх семантики та стилістичної функції в сучасній українській мові.

Мета дослідження – з’ясувати структурно-семантичні та семантико-стилістичні особливості субстантивованих дієприкметників у сучасній українській мові. Відповідно до мети роботи ставляться такі конкретні завдання:

1)

2)

3)

4)

Матеріалом дослідження послужила картотека з близько 2000 вибірок із текстів офіційно-ділового, наукового, публіцистичного, художнього та конфесійного стилів. Для об’єктивної оцінки досліджуваних явищ обсяг обстеженого матеріалу з кожного стилю брався однаковим. Для аналізу та тлумачення значень субстантивованих дієприкметників використані матеріали суцільної вибірки із Словника української мови – понад 300 одиниць, а також дібрані з текстів різних видів і жанрів ілюстрації стильового функціонування СД.

Предметом аналізу стали субстантивовані дієприкметники, синтагматичні та дериваційні відношення, в які вони вступають, а також місце цих субстантиватів у семантичній парадигмі віддієслівних іменників та стилістичні функції СД.

Наукова новизна дисертаційної праці полягає у тому, що вперше монографічному дослідженню піддано в повній мірі структурно-семантичні та граматичні особливості субстантивованих дієприкметників, а також характерні стилістичні риси їх вживання у різних функціональних стилях української мови. Розгляд семантичних особливостей таких дієприкметників зроблено з урахуванням їх валентнісних зв’язків, властивості займати в лексико-семантичній парадигмі віддієслівних іменників позиції, в яких реалізуються суб’єктно-об’єктно-результативні відношення.

Теоретичне значення роботи визначається тим, що висновки і положення, що містяться в ній, можуть прислужитися для більш широких узагальнень щодо місця перехідних явищ проаналізованого типу в лексико-семантичній і граматичній системі української мови, а також у подальшій розробці теоретичних проблем стилістики.

Результати дослідження можуть знайти практичне використання в лексикографічній практиці, при укладанні підручників і посібників, у процесі викладання курсів сучасної української мови (словотвору, семасіології), у проведенні спецсемінарів з лексики, стилістики, термінології, при написанні курсових та дипломних робіт.

Апробація результатів дисертації. Дисертація апробувалася на засіданнях кафедри української мови Харківського державного педаго-гічного університету імені Г.С.Сковороди. Головні засади дисертаційної праці було викладено в доповідях на Міжнародній науковій конференції “Сучасні проблеми термінології та термінографії” (Київ, 2000 р.); Всеукраїнській науковій конференції “Граматичні одиниці і категорії української мови” (Луцьк, 2000 р.); Міжнародній науковій конференції “Актуальні проблеми граматики” (Кіровоград, 2000 р.).

Публікації. Матеріали дослідження знайшли відображення в шести статтях, п’ять з яких опубліковано в провідних наукових фахових виданнях, та одних тезах.

Робота складається зі списку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (200 найменувань), списку використаних джерел (67 найменувань) та додатків (6). Текст дисертаційного дослідження – 166 с., повний обсяг – 209 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, зазначено зв’язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, в якій виконана робота, сформульовано мету і завдання дослідження, визначено методи дослідження, його наукову новизну, теоретичну і практичну цінність одержаних результатів та форми їх апробації, зазначено кількість та обсяг публікацій, які відображають основні результати дисертаційного дослідження.

Перший розділ – “Теоретичні засади дослідження” – присвячено розробці стану вивчення семантико-стилістичного аспекту субстантивації дієприкметників у вітчизняному та зарубіжному мовознавстві, детально характеризуються поняття і терміни, за допомогою яких ведеться аналіз.

Iснують два джерела збагачення словникового запасу мови: утворення нових слiв i запозичення з iнших мов. Основним шляхом збагачення лексики української мови є словотворення на базi власних ресурсiв. Разом із тим необхідно розрізняти зростання обсягу словника й зростання кількості лексичних значень слів, бо процес оновлення лексичного складу мови полягає не тільки у виникненні слів з новою формою, а й саме в актуалізації значення. Як зауважував В.М.Мігірін, склад частин мови поповнюється за рахунок словотворення, запозичень та перехідності. Але словотвір – широке поняття, до якого входять як морфологічні, так і неморфологічні засоби. Перехідні явища в системі частин мови є складовою словотворення. Саме це джерело потребує окремої уваги на сьогоднішній момент як важливий компонент сучасної мовної словотвірної системи.

Згадки про субстантивацію, а також розгляд її дії та сутності подано в працях В.В.Виноградова, Л.Б.Перльмуттера, О.М.Пєшковського, О.О.Потебні, О.О.Шахматова, Л.В.Щерби та багатьох науковців пізнішого часу (В.С.Ващенка, Г.М.Гнатюк, Д.Г.Гринчишина, Н.П.Голубєвої, Й.О.Дзендзелівського, Є.П.Калечиць, М.Ф.Лукіна, В.М.Мігіріна,). Процес субстантивації вчені розуміють по-різному: як вживання прикметників у значенні іменників (М.Я.Немировський), як перехід прикметників в іменники (О.О.Шахматов) чи перехід слів із інших частин мови в розряд іменників (Й.О.Дзендзелівський, Г.М.Гнатюк) або процес переходу в розряд іменників слів, що належать до інших частин мови, без афіксації (Л.В.Винокуров) та процес трансформації слів інших частин мови в розряд іменників без зміни їх зовнішньої форми, але зі зміною їх значення та граматичних особливостей (М.Ф.Лукін). О.М.Пєшковський вважає, що перехідні факти серед частин мови є наслідком звукових та значеннєвих змін, які відбуваються в окремих словах.

На основі проведеного дослідження можна стверджувати, що субстантивація полягає у переході (внаслідок зміни лексичного значення) однієї або кількох словоформ окремого слова з певної частини мови в розряд іменників, у той час як само слово може вживатися в своїй частиномовній парадигмі.

Другий розділ “Вплив валентності мотивуючого дієслова на місце субстантивованого дієприкметника в лексичній іменниковій парадигмі” присвячено розгляду проблеми класифікації СД у науковій літературі, місця субстантивації у словотвірній парадигмі дієприкметника, зв’язку валентності та категорії перехідності/неперехідності мотивуючого дієслова з субстантивацією дієприкметника, функціонування субстантиватів у складі семантичної парадигми віддієслівних іменників.

Особливості розробки класифікації СД полягають у тому, що більшість мовознавців не розглядала дієприкметники як особливий клас, відмінний від СП, або його включали до класифікації СП без усякого розмежування цих двох груп. Тому поряд із такими тематичними класифікаціями, як виділення груп іменників-субстантиватів, групування СД за зв’язком їх семантики з часово-становими різновидами, не отримала відповідного опрацювання класифікація СД за семантикою мотивуючих дієслів. Ми пропонуємо семантико-стилістичну класифікацію СД, в якій враховано як конотативний макрокомпонент значення, так і функціонально-стилістичний, що досі не було предметом розгляду на рунті української мови. Ця класифікація віддзеркалює здатність СД створювати особливий стилістичний колорит у різних функціональних різновидах мови, а також вказує на різний вияв емоційно-стилістичного навантаження в окремих семантичних групах зазначеного класу субстантиватів.

У даному дослідженні при виділенні ступенів субстантивації дієприкметників враховуємо два аспекти, вказані В.В.Лопатіним: існування СД в морфологічній підсистемі (мовний рівень) та в процесі функціонування (мовленнєвий рівень). Тому виділяємо синтаксичну субстантивацію (або контекстуальну), яка звичайно має місце у певному контексті і реалізується через еліптичні форми, тобто через дієприкметники з пропущеним іменником, що легко встановлюється з попереднього контексту. Цей процес зміни категорійного значення й переходу словоформи до іменникової парадигми здійснюється на синтаксичному рівні. Якщо ж мова йде про семантичний рівень, то є всі підстави говорити про семантичну субстантивацію (або узуальну). Субстантиват у цьому разі не виявляє тісного зв’язку або співвіднесеності з означуваним іменником.

При аналізі словотвірної парадигми СД враховуємо той факт, що дієприкметники, утворені від неперехідних дієслів, – активні, а від перехідних – і активні, і пасивні. При зіставленні дієприкметників, здатних до субстантивації, із відповідними їм вихідними дієсловами доведено, що переважна їх кількість мотивована основами перехідних дієслів (дієприкметники з суфіксами -уч-, -ач-, -н-, -ен-/-єн- та -т-), і тільки невелика група дієприкметників із суфіксами -л- , -уч-, -ач- утворена від основ неперехідних дієслів.

Виявлено, що більш точному аналізу субстантивованих дієприкметників як віддієслівних похідних сприяє звернення до семантики вихідних дієслів та дослідження семантичних зв’язків дієслова, його сполучуваності з іншими мовними одиницями. Тому актуальною стає проблема класифікації СД з точки зору семантичних груп мотивуючих дієслів, яка не була об’єктом дослідження на рунті української мови. Коли дієприкметник стає субстантиватом, він, з одного боку, набуває типізованого контексту іменника, а з іншого – вступає до нетипового для останнього валентнісного зв’язку, свідченням якого є залишки дієслівного керування, збереження логічного суб’єкта дії, що є характерною ознакою пасивного стану, та здатність мати при собі прислівник. Таким чином, спростовується поширене твердження про те, що при субстантивації дієприкметник повинен обов’язково проходити стадію ад’єктивації, або вказівка на те, що безпосередньо субстантивуються тільки дієприкметники, що вживаються на позначення істот, інші можуть переходити до іменників, але з обов’язковою стадією ад’єктивації.

Субстантивовані дієприкметники мають таку особливість: вони можуть зліва і справа мати залежний прислівник, який виконує функцію обставини при субстантиваті (що є свідченням дієслівної функції), при цьому прислівник виступає з функціональним ускладненням, пов’язаним з лексико-морфологічною природою цієї частини мови, зокрема з детермінантними властивостями прислівників часу та місця: Хочу наголосити, що згадане вище – це те, що на конкурсній основі здобуло право увійти в загальнодержавні наукові програми, які фінансуються з бюджету (З газети). Таким чином, можна говорити про означальну функцію прислівника при віддієслівному утворенні, яка має відтінок обставинності, тобто про означально-просторову семантику означення (згадане вище) і означально-часову семантику означення (давно придбане).

Значення СД не завжди є віддзеркаленням семантики мотивуючого дієслова, що виявляється через грамеми часу, стану та виду. Так, пасивний дієприкметник минулого часу експлуатований має у своїй семній структурі ЛСВ експлуатовані на позначення людей, “що експлуатуються ким-небудь”(Словник укр. мови). Подібні розбіжності форми і змісту знаходимо і в таких словах, як обвинувачений, запитаний, арештований, утиснений. Дієслово завербувати виступає мотивуючою основою пасивного дієприкметника минулого часу завербований, у той час як в семантиці СД завербований реалізується як активний, так і пасивний стан: “людина, яку завербували, яка завербувалася” (Словник укр. мови).

Групування номінативних одиниць у парадигматичні об’єднання є важливою системною властивістю лексико-семантичного рівня організації мови. Однак для розкриття системності на рівні лексики необхідно брати до уваги всі три типи відношень між одиницями цього мовного рівня: парадигматичні, синтагматичні та епідигматичні. Синтагматичне відношення відбивається в синтагматичному значенні, яке виступає індивідуальною властивістю мовної одиниці. На відміну від нього, парадигматичне є інтралінгвальним явищем, позначеним співвіднесеністю із загальним значенням, семантичною ознакою слів-конституентів парадигматичної групи. Епідигматичне відношення полягає у здатності різних значень слова вступати до різних словотвірних рядів.

Семантичні потенції слова не завжди містяться у предметно-понятійному ядрі значення, вони закладені, насамперед, у валентнісних зв’язках слова. Перехідні дієслова при обов’язкових двох валентностях (S та O) мають потенційні можливості для виникнення лексем на позначення дії, результату, знаряддя дії, приміщення, матеріалу тощо. Однак у мові не завжди спостерігається наявність повних іменникових парадигм з конституентами, які передають ці відношення. Неможливість вживання іменників в окремих позиціях компенсується за рахунок процесу субстантивації. СД здатні займати в іменниковій парадигмі позиції суб’єкта дії або стану (супроводжуючий, бажаючий), об’єкта дії або стану (битий, почате, пережите) та результату дії (оране, друковане). Друга група (СД на позначення об’єкта дії або стану) є найбільшою серед субстантивів, мотивованих перехідними дієсловами. Неперехідні дієслова є мотивуючою основою СД, що вживаються в іменниковій парадигмі тільки на позначення суб’єкта дії або стану (нападаючий, застуджений).

Внаслідок субстантивації змінюються семантико-граматичні та формально-граматичні ознаки дієприкметника як форми дієслова. Замість категоріального значення діі або стану, властивого всім дієслівним формам, СД набуває іменникового категоріального значення предметності. При цьому дієслівна семантика не руйнується в дієприкметнику, перетворюючись на предметну, а навпаки, збагачується за рахунок останньої. У той час як віддієслівні іменники виражають дію абстраговано від діяча, СД вказують на діяча, позначеного дією, віднесеною до нього (праця – працюючий). Тому субстантивати в іменниковій парадигмі вживаються тільки на позначення суб’єкта, об’єкта та результату дії, що наочно підтверджується на основі аналізу лексикографічного матеріалу (штурмуючий, ждані, написане).

Функціонування СД у складі субстантивної парадигми зумовлене такими факторами: потребою заповнення семантичної лакуни, яку неспроможні заповнити іменники за допомогою афіксальних способів словотворення, та стилістичним фактором.

У третьому розділі роботи “Субстантивація дієприкметників у писемних стилях сучасної української мови” розкриваються особливості функціонування СД у різних стилях української мови: офіційно-діловому, науковому, публіцистичному (масової інформації), художньому та конфесійному.

Стилістичні функції окремих морфологічних одиниць привертали увагу багатьох дослідників, але питань стилістичної навантаженості, яку несуть СД, та активізації окремих тематичнихї груп СД у цьому процесі торкалися лише деякі з них. Увага переважно була спрямована на субстантивовані прикметники або ж розглядалося функціонування СД тільки в окремому стилі. Певні відомості, що стосуються стилістичного аспекту вживання СД, знаходимо у роботах Д.Г.Гринчишина та С.І.Дорошенка. Автори розглядали окремі семантичні групи СО, лише в загальних рисах торкаючись проблеми стилістичного аспекту вживання СД. Так, Д.Г.Гринчишин зазначає, що СД на позначення абстрактних понять використовуються переважно в творах наукового, художнього і публіцистичного стилів, однак в іншому місці вказує, що поряд із відповідними суфіксальними іменниками, субстантивовані дієприкметники тієї ж семантики є панівними і особливо широко вживаються в розмовній мові. С.І.Дорошенко вказує, що введення субстантивованих одиниць до складу тексту завжди зумовлене чіткою метою. Причому, подаючи різні групи СО, об’єднані за лексико-семантичним принципом, дослідник відзначає, що зі стилістичної точки зору вони не рівнозначні. Серед них є як стилістично нейтральні, так і стилістично марковані.

На основі вибірки лексем, утворених внаслідок субстантивації, і дослідження їх функціонування у текстах виділяємо певні категорії субстантиватів, що властиві окремим стилям. Наприклад, у науковому стилі зустрічаються, з одного боку, загальновживані слова, функціонування яких зумовлене метою досягнення економності знакової системи для вираження думки: викладене вище, сказане та ін: Підсумовуючи викладене вище, можна констатувати, що чутливість до введення надлишкових доз жиророзчинних вітамінів тварин та птиці залежить від породи, віку... (Біологія та валеологія); а з другого – загальновживані слова, що набувають термінологічного значення (зменшуване, обернена, ламана, ділене): Отже, якщо поміняти місцями зменшуване і від’ємник, то модуль різниці не зміниться (Вища математика). Специфічна термінологічна функція дієприкметника проявляється в різних стилях (уповноважений, ділене, зменшуване, головуючий, приступаючий до хрещення). Ці лексеми виконують функцію номенклатури, називаючи основні поняття, якими послуговується певний функціональний різновид.

Особливості сполучуваності, що її набувають СД, зафіксовані в текстах, розглянемо на прикладі публіцистичного стилю. Виділяються кілька типів сполучуваності, причому одна й та ж сама лексема може брати участь як в одному, так і в кількох типах: необов’язкова сполучуваність, обов’язкова сполучуваність, фіксована сполучуваність.

Ті СД, які не потребують обов’язкових поширювачів семантики для реалізації у мові, неоднаковою мірою виявляються в текстах певного стилю. Наявність чи відсутність валентнісних актантів визначається не стільки семантикою субстантиватів, скільки мовною ситуацією, контекстом. У випадках узагальнення найчастіше вживаються поодинокі субстантивати (омріяне, гнані, запозичене), у той час як в іншому мовному оточенні з метою конкретизації інформації ці конструкції реалізуються у багатокомпонентній структурі (завідуюча господарством, засуджені на страту, загиблі на війні, уповноважений народнього комісаріату закордронних справ). Ці компоненти найчастіше виконують при субстантиваті роль неузгоджених означень. У наведених нижче прикладах простежується прагматична спрямованість висловлювань, від якої і залежить тип сполучуваності, що її набуває субстантиват у кожному конкретному випадку: Прах загиблих стучить у серце живих (З газети). Поки що мені відомо одне: 5 березня 1943 року, до сходу сонця, коли тріщав мороз, фашисти розстріляли половину жителів мальовничого села Винники за Новою Водолагою. Серед загиблих і мої родичі...(З журналу). Мітинг відбувся на кладовищі, де похоронені загиблі під час ІІ Світової війни (З газети).

Усі три випадки репрезентують слововживання лексеми загиблий. Наявність чи відсутність поширювачів семантики цього субстантивата в конкретних умовах зумовлена певними причинами. У першому випадку мовна ситуація не потребує уточнення або розширення змісту поняття, вираженого СД. Наступний приклад також не містить валентнісних актантів субстантивата, але семантика останнього розкривається завдяки контексту, а саме інформації, викладеної в попередньому реченні “жителі мальовничого села Винники за Новою Водолагою, яких 5 березня 1943 року розстріляли фашисти”. В останньому прикладі саме правобічні поширювачі семантики СД виконують роль неузгодженого означення, таким чином розширюючи та конкретизуючи значення, що передається одиничним субстантиватом загиблі.

Окремої уваги заслуговує група субстантиватів, що в залежності від контексту реалізуються у сукупності з іншими словами – правобічними та лівобічними поширювачами семантики. Усі сполучення, що в своєму складі містять СД та є одним семантичним цілим, розподілились таким чином, що найчастотнішою є формула “субстантивований дієприкметник + іменник у формі родового відмінка” (закопаний без хреста, полонений австрійської армії), правобічні поширювачі семантики СД є більш активними у створенні дистрибуційних сполучень (зафіксовано 43 випадки – працюючий за кордоном, задоволені його політикою), лівобічні є менш активними (зафіксовано 12 випадків – офіційно визнані, на підставі зазначеного). Однак, враховуючи те, що дані аналізу рунтуються на досить обмеженому матеріалі (1100 еталонних сторінок), не можна з впевненістю говорити про якусь закономірність, що властива кожному із обраних для аналізу стилів в плані зазначеного співвідношення. Наголосимо лише, що правобічні та лівобічні поширювачі становлять одне семантичне ціле з субстантивованою одиницею.

До групи субстантиватів із фіксованою сполучуваністю відносяться такі субстантивати, для семантичної довершеності яких обов’язковою є певна фіксована дистрибутивна формула. Так, субстантивований дієприкметник виконуючий вживається у такому мовному оточенні: (Adv) Psubst+NAc+NG, де Adv – прислівник (факультативно), Psubst – субстантивований дієприкметник, NAc та NG – відповідно іменники у формі знахідного та родового відмінків: виконуючий обов’язки прем’єр-міністра України або тимчасово виконуючий обов’язки президента. Наприклад: Тимчасово виконуючий обов’язки президента ЄБРР [Європейского банку реконструкціі та розвитку – Н.Л.] повідомив, що на переговорах обговорювались питання добудови ядерних блоків на Рівненській та Хмельницькій АЕС (З газети). У публіцистичному, офіційно-діловому та меншою мірою у науковому й художньому стилях субстантивовані дієприкметники виступають також у складі усталених виразів типу за межі дозволеного, враховуючи сказане, наприклад: Поряд із тим, індивідуалістична романтика заносила речників того покоління за межі дозволеного (З журналу). Мові конфесійного стилю майже не властиве вживання подібних усталених сполучень, однак в ньому поширені інші, що функціонують переважно в релігійній сфері (зламані серцем, розбитий духом, віруючі в ім’я Його і т.п.).

Останнім часом з’явилася тенденція до вилучення з української мови одиниць, що виникли за аналогією до російської, та заміна їх лексемами, утвореними на базі українських засобів словотворення. Так, субстантивовані дієприкметники з суфіксами -уч, -ач, поступаються місцем іменниковим віддієслівним формам на -ач, -ник: завідуючий – завідувач, командуючий – командувач, керуючий – керівник тощо. Це явище поширене переважно у науковому та офіційно-діловому стилях, наприклад: Президент України... є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України...(З Конституції України). Керівник програми й голова журі Макс Якуб побажав усім присутнім, щоб у новому тисячолітті зображені сюжети лише викликали сміх, а не відтворювали дійсність (З газет).

Особливою рисою художнього стилю є те, що в ньому можна спостерігати значну кількість контекстуально зумовлених слововживань СД, які не закріплені мовною системою як лексичні одиниці, але властиві їй як утворення за відомими моделями. Субстантивовані дієприкметники виступають у складі термінологічного апарату у таких стилях, як науковий, офіційно-діловий, конфесійний. Засобом досягнення образності та виразності стають СД у публіцистичному та художньому стилях У всіх функціональних різновидах, крім офіційно-ділового та наукового, СД позначені переосмисленням змісту загальновживаного слова. Найбільшої семантичної насиченості набувають субстантивати в конфесійному стилі, передаючи символічність значення. Це проявляється на рівні СД або утворень з СД на позначення Бога, назв осіб та церкви Божої.

При розгляді стилістичного аспекту субстантивації в кожному функціональному різновиді окремо виявлено, що субстантивація торкається певних тематичних груп. Так, наприклад, у науковому стилі найбільш поширеними є СД – назви термінологічних понять (20 одиниць). Офіційно-діловий стиль позначений широким використанням СД таких тематичних груп: “назви термінів на позначення осіб” (422 одиниці); “назви осіб за посадою або званням” (23 одиниці); “назви осіб, позначених обмеженою свободою переміщення внаслідок дії з боку когось, чогось” (19 одиниць); “назви предметів, пов’язаних із зміною власника внаслідок міжособистісних відношень” (18 одиниць). У публіцистичних текстах вживаються, насамперед, такі тематичні різновиди СД: “назви осіб на позначення посади і звання” (18 одиниць) та “назви осіб, що зазнали позитивного/негативного впливу або відношення з боку соціального оточення” (8 одиниць). Щодо функціонування СД у художньому мовленні, виявлено, що найпоширенішими є субстантивати підгрупи: “назви осіб, що зазнали позитивного/негативного впливу або відношення з боку соціального оточення” (57 одиниць). Конфесійний стиль широко використовує субстантивовані дієприкметники, які належать до таких темантичних різновидів: “назви осіб, що зазнали зміни якісної ознаки” (121 одиниця), “назви осіб, позначених початком/припиненням перебування у стані буття” (60 одиниць), “назви осіб, що зазнали позитивного/негативного впливу або відношення з боку соціального оточення” (33 одиниці). Отже, цілком обрунтованим є твердження, що явища частиномовного переходу слів майже завжди пов’язані зі стилістичною активізацією окремих лексичних груп.

Розроблено семантико-стилістичну класифікацію СД, яка віддзеркалює здатність субстантивата створювати особливий стилістичний колорит у різних функціональних різновидах мови, а також вказує на різний вияв емоційно-стилістичного навантаження в окремих семантичних групах певного класу субстантиватів. При цьому враховується як конотативний макрокомпонент значення, так і функціонально-стилістичний.

ВИСНОВКИ

У результаті роботи над семантико-стилістичною проблемою субстантивації дієприкметників в українській мові зроблено такі висновки:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

Список опублікованих праць здобувача за темою дисертації

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

АНОТАЦІЯ

Лихошерстова Н.Є. Семантико-стилістичний аспект субстантивації дієприкметників в українській мові. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Харківський державний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, Харків, 2001. – 209 с.

У роботі досліджено явище субстантивації дієприкметників в українській мові. Розглядалися синтагматичні та дериваційні відношення, в які вступають субстантивовані дієприкметники, а також місце субстантиватів в семантичній парадигмі іменників-девербативів. Визначено, що при субстантивації дієприкметник набуває як типової для субстантивів сполучуваності, так і нетипового для іменників контексту. Аналіз семантичних особливостей таких дієприкметників зроблено з урахуванням їх валентнісних зв’язків та властивості займати в лексико-семантичній парадигмі іменників, мотивованих дієсловом, такі позиції, в яких реалізуються суб’єктно-об’єктно-результативні відношення.

На основі аналізу особливостей функціонування субстантивованих дієприкметників у різних писемних стилях української мови виявлено, що їх виникнення відбиває дві тенденції розвитку мови, – прагнення до економності знакової системи і розширення її виражальних можливостей. Відсутність одного із складників у мові як системі компенсується за рахунок одиниць іншого рівня, виявлено, що перехідні процеси є саме тим матеріалом, який дозволяє заповнювати семантичні лакуни в мовній картині світу.

Ключові слова: субстантивація, субстантиват, субстантив, лексико-семантична парадигма, іменники-девербативи, семантична лакуна.

SUMMARY

Lykhosherstova N.E. Semantico-stylistic aspect of substantivation of participles in Ukrainian language. – Manuscript.

The thesis for the scientific degree of Candidate of philological sciences for speciality 10.02.01. – the Ukrainian language. – Kharkov State Pedagogical University named after G.S.Skovoroda, Kharkov, 2001. – 209 р.

The phenomenon of substantivation of participles in Ukrainian language is investigated in the paper. Syntagmatic and derivative relations that substantivized participles enter into, and also the place of substantivates in semantic paradigm of nouns-deverbatives were considered. It was determined that a participle got the typical subtantive compatibility as well as the context that was atypical for nouns. Analysis of semantic peculiarities of such participles was done in the context of considertion of their combinational connections and in the context of their ability to take the places denoting object, subject and result in lexico-semantic paradigm of nouns motivated by a verb.

On the basis of the analysis of features of functioning of substantivized participles in different writing styles of ukrainian language it was shown that the emergence of such groups of words reflected two tendencies of langauge development – the thrift of sign system and the expansion of its expressive means. The lack of any constitutive part in a language (as a system) is taken up by means of other level units. It’s been shown that the transitive processes represent the material that allows to fill in the semantic lacunas in the world language picture.

Key words: substantivation, substantivate, substantive, lexico-semantic paradigm, nouns-deverbatives, semantic lacuna.

АННОТАЦИЯ

Лихошерстова Н.Е. Семантико-стилистический аспект субстантивации причастий в украинском языке. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 – украинский язык. – Харьковский государственный педагогический университет имени Г.С.Сковороди, Харьков, 2001. – 209 с.

В работе исследовалось явление субстантивации причастий в украинском языке. Рассматривались синтагматические и деривационные отношения, в которые вступают субстантивированные причастия (СП), а также место субстантиватов в семантической парадигме существительных-девербативов. Обращение к семантике исходных глаголов и его валентности способствует более точному анализу СП как отглагольных производных. Поэтому актуальной становится проблема классификации СП с точки зрения семантических групп мотивирующих глаголов, которая не была объектом языковедческих исследований в украинском языке.

Когда причастие становится субстантиватом, оно, с одной стороны, приобретает типизированную сочетаемость существительного, а с другой – вступает в нетипичную для последнего валентностную связь, о чем свидетельствуют остатки глагольного управления и сохранение логического субъекта действия, которые есть характерным признаком пассивного вида. СП имеют такую особенность: они могут слева и справа иметь зависимое наречие, которое выполняет функцию обстоятельства при причастии (что является свидетельством глагольной функции), а при СП наречие выступает с функциональным усложнением, связанным с лексико-морфологической природой этой части речи, в частности с детерминантными свойствами наречий времени и места. Наречие выполняет атрибутивную функцию при отглагольном образовании, которая имеет оттенок обстоятельственности, т.е. речь идет об атрибутивно-пространственной семантике определения (упомянутое выше) и атрибутивно-временной семантике определения (давно приобретенное).

Анализ семантических особенностей таких причастий сделан с учетом их валентностных связей и свойства занимать в лексико-семантической парадигме существительных, мотивированных глаголом, такие позиции, в которых реализуются субъектно-объектно-результативные отношения. Анализ СП с точки зрения семантики, которую они приобретают как субстантивы-конституенты лексико-семантической парадигмы существительного, обнаружил несовпадение семантики мотивирующего глагола и субстантивированного причастия, о чем, например, свидетельствует появление в СП семы “субъект действия", в то время как мотивирующий глагол лишен этой семы. Семантические расхождения мотивирующего (глагол) и мотивированного (СП) проявляются в нескольких планах: в субъектно-объектной; в временно-залоговой; в видовой дифференциации. На основании исследования особенностей функционирования СП в различных письменных стилях украинского языка обнаружено, что их возникновение отражает две тенденции развития речи – стремление к экономности знаковой системы и расширение ее выразительных возможностей. Отсутствие одной из составляющих в речи как системе компенсируется за счет единиц другого уровня, обнаружено, что переходные процессы являются именно тем материалом, который позволяет заполнять семантические лакуны в языковой картине мира.

При рассмотрении стилистического аспекта субстантивации в каждой функциональной разновидности обнаружено, что явления перехода слов в области частей речи почти всегда связаны со стилистической активизацией отдельных темптических групп. Установлено, что эпидигматические особенности употребления СП в различных стилях заключаются в том, что выделяются три группы в зависимости от типа сочетаемости (необязательная, обязательная и фиксированная сочетаемость), при этом одна лексема может входить в различные группы.

Разработана семантико-стилистическая классификация СП, которая учитывает как конотативний, так и функционально-стилистический макрокомпонент значения. Эта классификация отображает способность СП создавать особенный стилистический колорит в различных функциональных разновидностях украинского языка, а также указывает на различное проявление эмоционально-стилистической нагрузки в отдельных семантических группах даного класса субстантиватов.

Ключевые слова: субстантивация, субстантиват, субстантив, лексико-семантическая парадигма, существительные-девербативы, семантическая лакуна.