НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ім.Т.Г.ШЕВЧЕНКА

Лисенко Наталія Іванівна

УДК 801.7: 091

АРХІВ О.ОЛЕСЯ ЕМІГРАЦІЙНОГО ПЕРІОДУ

10.01.09. – літературне джерлознавство і текстологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі рукописних фондів та текстології Інституту літератури

ім. Т.Г. Шевченка НАН України.

Науковий керівник – кандидат філологічних наук,

Гальченко Сергій Анастасійович,

завідувач відділом рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України.

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук,

Радишевський Ростислав Петрович,

завідувач кафедрою полоністики Київського Національного університету ім. Т.Г. Шевченка;

кандидат філологічних наук,

Гнатюк Мирослава Михайлівна,

доцент Київського міжрегіонального інституту удосконалення вчителів ім. Б. Грінченка.

Провідна установа:– Львівський національний університет ім. Івана Франка,

кафедра української літератури, м. Львів.

Захист відбудеться 24 жовтня 2001 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.178.01 при Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (01001, м.Київ, вул.Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України.

Автореферат розісланий “19” вересня 2001 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради М.М.Сулима

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Розвиток сучасного літературознавства характеризується посиленою увагою до постатей, творчу спадщину яких донедавна було штучно вилучено з літературного процесу та дослідженням повного корпусу літературної спадщини відомих письменників із залученням забороненого або напівзабутого їхнього доробку. Дедалі очевиднішою стає необхідність вивчення широкого кола архівних матеріалів, їх наукова репрезентація та науково-практичне використання. Документальний пласт архівних матеріалів становить фактологічне підгрунтя наукових розвідок, дає широке поле для досліджувань у цьому напрямі. Повернення забутих імен у літературний процес відбувається також і шляхом комплексного вивчення різнопланових матеріалів про життя та творчість українських письменників – насамперед, їхньої творчої спадщини та документів, які відтворюють етапи біографії.

Для формування підвалин грунтовних наукових розвідок вкрай потрібною стає вичерпна інформація про існуючі архівні документи. Цим і пояснюється наша увага до архівних матеріалів українського письменника О.Олеся (Олександра Івановича Кандиби, 1878-1944), які комплексно зосереджені в трьох державних архівосховищах: Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім.В.І.Вернадського (ІР НБУВ), Центральному Державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), відділі рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України (ІЛ НАН України). Проблема вивчення архівних матеріалів О.Олеся набуває особливого значення, складність її розв’язання зростає, коли взяти до уваги, що донедавна за об’єктивно існуючих в Україні умов досліджуваний у дисертації матеріал не міг бути розглянутий належним чином. У дисертації вперше здійснено комплексний аналіз архівної спадщини О.Олеся у всій її повноті (творча, епістолярна частини та масив біографічних документів, фотоколекції тощо); шляхом наукової критики встановлено реальну наукову цінність та значення їх для дальших розвідок. Особливу увагу в дисертаційному дослідженні приділено еміграційному архіву О.Олеся, нещодавно повернутому в Україну.

Умови життя письменника, його вимушена еміграція 1919 року причинилися до того, що берлінський, віденський та чеський періоди життя О.Олеся довгі роки залишалися маловідомими дослідникам. Творчість О.Олеся років еміграції не досліджувалася взагалі або висвітлювалася тенденційно та упереджено. Від початку 1930-х рр. книги письменника в Україні не видаються, його поезії вилучаються із хрестоматій та збірників. Лише у 1958 р. ім’я О.Олеся повертається в Україну виданням книги його вибраних поезій з передмовою М.Рильського Рильський М. Поезія О.Олеся // О.Олесь. Вибране. – К.: Рад. письм., 1958. – С.3-11.

. Важливими віхами олесезнавства є грунтовні передмови В.Яременка (1971) Яременко В. Вогненна журба поета // О.Олесь. Твори. – К.: Молодь, 1971. – С.5-28.

та Р.Радишевського (1990) Радишевський Р. Журба і радість Олександра Олеся // О.Олесь. Твори у 2-х томах. – К.: Дніпро, 1990. – т. 1. – С.5-50; Його ж. Поетичний дарунок синові і кожній українській дитині // О.Олесь. Все навколо зеленіє. – К.: Веселка, 1990. – С.5-10; Його ж. Олександр Олесь – співець радості і журби // О.Олесь. Лірика (Літературний портрет). – К.: Бібліотека українця, 1998. – С.3-65.

до упорядкованих ними ж вибраних творів письменника; монографія М.Неврлого про життя та творчість письменника Неврлий М. Олександр Олесь. Життя і творчість. – К.: Дніпро, 1994. – 173 с.

. На жаль, на час появи названих видань еміграційний архів О.Олеся залишався неприступним для дослідників. Тож не дивно, що значна частина поезій, казок, драматичних творів, написаних в останні роки життя досі невідома і широкому загалу читачів, і більшості фахівців. Дослідження еміграційного архіву О.Олеся відкриває також нові незнані сторінки його творчої біографії.

Архівні матеріали допомагають реконструювати реальний життєпис письменника: умови виїзду О.Олеся за кордон, його громадську та видавничу діяльність перших років еміграції у Відні, стосунки з представниками української еміграції, видавцями, етапи створення та видання останніх поетичних збірок. Нагальною проблемою сьогодення є створення об’єктивної, достовірної наукової біографії письменника, що передбачає залучення якнайбільшої кількості документів, глибокого дослідження нагромадженого фактичного матеріалу.

Вивчення архівних документів особового фонду О.Олеся еміграційного періоду має велике значення ще й тому, що чималий документальний пласт архівних джерел стосується цілого ряду діячів української літератури, історії. Серед кореспондентів О.Олеся – М.Грушевський, В.Винниченко, П.Христюк, В.Кушнір, А.Яковлів та багато інших. О.Олесь ретельно зберігав кореспонденцію протягом усього життя. Тож в архіві письменника збереглися листи від перших років еміграції до останніх листів з України періоду Великої Вітчизняної війни. У листах відображено істотні аспекти життя української політичної еміграції – обговорюються важливі проблеми діяльності її за кордоном, висвітлюються події в Україні. Листування О.Олеся є цінним джерелом до вивчення світогляду письменника, його творчої лабораторії: вона допомагає з’ясувати деякі “секрети” художньої творчості митця, відчути внутрішні етапи розвитку письменника, напружений пошук досконалих художніх форм.

Вивчення творчості письменників-емігрантів у контексті літературного процесу становить першорядний науковий інтерес сьогодні, коли відбувається процес формування нової концепції розвитку української літератури.

Мета роботи полягає в аналітичному дослідженні архівної спадщини О.Олеся як багатоаспектного джерела, що об’єктивно відображає літературний процес початку ХХ ст. в його природному розвитку.

Цій меті підпорядковано такі завдання:–

окреслити джерелознавчі основи дисертації з огляду на перспективні шляхи розвитку самостійної наукової дисципліни “Літературне джерелознавство”;–

збагатити теоретико-методологічну базу вивчення архівних матеріалів загалом;–

виявити якнайширше коло досі не відомих архівних джерел для об’єктивного висвітлення життєвого та творчого шляху О.Олеся;–

здійснити архівно-археографічну систематизацію та класифікацію архівних матеріалів О.Олеся;–

дослідити історію формування, зберігання та шляхи поповнення джерельної бази вивчення життя та творчості О.Олеся;–

провести науково-критичну оцінку архівних матеріалів, визначити їхню реальну цінність для дальших наукових пошуків;–

створити науково-критичний коментар до архівної спадщини О.Олеся, на основі її вивчення наповнити фактологічним матеріалом дослідження життєвого і творчого шляху О.Олеся, зосередивши особливу увагу на еміграційному періоді, який досі не має належного об’єктивного висвітлення;–

вивчити склад та зміст документів еміграційного особового фонду О.Олеся.

Об’єктом дослідження є еміграційний архів О.Олеся як окреме культурологічне явище, що відображає об’єктивні та суб’єктивні фактори формування творчої особистості.

Предметом дослідження є комплекс архівних документів, у яких віддзеркалено життєпис та творчість О.Олеся.

Методологічна основа дисертації грунтується передовсім на дослідженні першоджерел переважно методами джерелознавчого аналізу й синтезу (що вивчають походження, атрибуцію, опис, структуру та зміст документальних джерел), класифікації та систематизації документів на базі основних, прийнятих у різних наукових концепціях, загальних принципах науковості, об’єктивності. Методи дослідження зумовлені поставленими завданнями, специфікою матеріалу та станом теоретичного осмислення проблеми.

З огляду на це у першому розділі дисертаційного дослідження висвітлюються суто джерелознавчі проблеми. Дисертантом висвітлено місце самостійної наукової дисципліни “Літературне джерелознавство” у царині інших літературознавчих наук та сучасний стан її вивчення. Зроблено спробу окреслити основне завдання, предмет, об’єкт, методику та методологію науки, яка лише останнім часом диференціювалася як самостійна галузь знання. Розглядаючи архівне джерело як соціальний феномен, потенційний носій літературознавчої, культурологічної інформації, накреслюється послідовність формальних операцій та основні етапи роботи дослідника з джерелами, які пройдені і при написанні цієї роботи.

Теоретико-методологічний апарат дисертації, її наукове підгрунтя – це класичні роботи визначних дослідників-джерелознавців С.Білоконя, М.Бєльчикова, П.Беркова, Н.Вишневської, Л.Дубровіної, Д.Лихачова, М.Сиваченка, М.Чудакової, С.Шмідта, присвячені теоретичним проблемам джерелознавства, літературно-критичні праці дослідників з проблем дослідження архівної спадщини та загальної психології художньої творчості (С.Бонді, В.Бородіна, Л.Гінзбург, Г.Ленобля, Б.Мейлаха, П.Медведєва, С.Селіванової, В.Смілянської, А.Цейтліна та інших).

Необхідність написання дисертаційного дослідження “Архів О.Олеся еміграційного періоду” зумовлена тим, що еміграційні архівні матеріали О.Олеся лише нещодавно надійшли в Україну. Довгі роки по смерті письменника вони зберігалися за кордоном у приватних осіб без належної систематизації та класифікації. Науковий інтерес до архівної спадщини О.Олеся визначається тим, що вона містить літературознавчу, культурологічну, біографічну інформацію, відсутню в інших джерелах та публікаціях. Крім того, особовий фонд О.Олеся насичений матеріалами про українську політичну еміграцію першої хвилі. Тож більшість документальних матеріалів архіву сприяє розумінню загальноісторичних та літературних процесів на початку ХХ ст. в Україні та поза її межами.

Окремо варто наголосити на актуальності розділу дисертації “Сучасний стан вивчення наукової дисципліни “Літературне джерелознавство”. У дисертації, яка першою в Україні подається до захисту зі спеціальності 10.01.09 – “Літературне джерелознавство та текстологія”, вважаємо за необхідне охарактеризувати основні здобутки цієї наукової дисципліни, накреслити перспективи її розвитку – тобто, сприяти створенню теоретичної бази для дальших розвідок у галузі літературного джерелознавства. До теоретичних висновків та узагальнень першого розділу дисертації дисертант прийшов у ході практичного дослідження архівної спадщини О.Олеся.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:–

до дослідження залучено комплекс, передовсім неопублікованих документальних джерел до вивчення життя та творчості О.Олеся в їх порівняльно-критичному аналізі;–

шляхом науково-критичної оцінки документальної спадщини О.Олеся, раніше не знаної, не друкованої та не коментованої, із максимальною достовірністю реконструйовано невідомі сторінки творчості О.Олеся, фактологічним матеріалом підтверджено або заперечено висновки попередніх дослідників життя та діяльності письменника, знайдено відповіді на деякі дискусійні питання біографії та творчості О.Олеся;–

вивчено походження, встановлено атрибутивні ознаки, здійснено науковий опис еміграційного архіву О.Олеся та О.Ольжича;–

внаслідок цілісного аналізу архівної спадщини створено фактологічне підгрунтя для написання наукової біографії О.Олеся;–

визначено джерелознавчу та наукову цінність інформації, яку містять архівні джерела, отримано з них достовірні наукові факти, а із сукупності джерел – сукупність фактів як емпіричну основу дослідження;–

вперше здійснено джерелознавчий аналіз епістолярної спадщини О.Олеся.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що: –

у дальших літературознавчих розвідках зі спеціальності “Літературне джерелознавство та текстологія” можливе наукове використання теоретичних узагальнень даного дослідження. Науково-практична розробка архівної спадщини О.Олеся слугуватиме дальшому розвитку джерелознавчих досліджень загалом;–

методи дослідження, висвітлені у першому розділі дисертації, будуть корисними для використання і в польовій, і в камеральній археографії, і для практичного втілення едиційних завдань;–

нові підходи до проблеми та методики комплексного аналізу джерельної бази можуть бути використані в наступних дослідженнях документальної спадщини видатних діячів української літератури;–

фактичний матеріал, який вводиться у науковий обіг, може бути використано у дальших дослідженнях з історії літератури, культури, історії суспільної думки. Документальні матеріали еміграційного архіву О.Олеся сприятимуть об’єктивному аналізові літературних, історичних, культурологічних процесів початку ХХ ст.;–

досліджені архівні матеріали О.Олеся слугуватимуть реконструкції правдивої історії життя та творчості письменника, чим закладено підвалини для створення повної наукової біографії письменника;–

паралельно з написанням цієї роботи проведено наукову систематизацію, класифікацію документів особового архіву О.Олеся еміграційного періоду у Відділі рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України (загальна кількість 3955 од.зб.), встановлено їхні атрибутивні ознаки, що уможливило доступність архівних матеріалів для дослідників; –

дисертаційне дослідження є своєрідним путівником по особових фондах О.Олеся, що значно спрощує пошуки конкретних архівних документів;–

у дисертації накреслено перспективи збагачення джерельної бази життєпису О.Олеся, постійно наголошується на необхідності дальших пошуків, накреслено шляхи розв’язання актуальних проблем життєпису письменника;–

впровадження результатів дослідження у різноманітні літературознавчі розвідки суттєво доповнить їх фактичним матеріалом та сприятиме створенню грунтовного наукового коментаря.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано у Відділі рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України відповідно до загальних планів наукового опису та дослідження архівних матеріалів українських письменників.

Апробація результатів дисертації здійснювалася під час її обговореннях на засіданнях Відділу рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України. Основні положення та висновки дисертації виголошено на науково-теоретичних конференціях молодих учених, які відбулися в Інституті літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України у 1998 та 2000 рр. Результати дослідження оприлюднено у доповідях “За рядками листування О.Олеся та О.Ольжича”, “Архівні матеріали вивчення життя та творчості О.Олеся”.

Обсяг і структура дослідження зумовлені поставленою метою, визначеним завданням: дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків і бібліографії. Дослідження викладене на 177 сторінках. Список використаних джерел налічує 136 позицій.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі аргументується актуальність досліджуваної проблеми, наукова новизна роботи, визначається її методологічна основа, формулюється мета й основні завдання дослідження, окреслюється вагомість і практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі “Сучасний стан наукової дисципліни “Літературне джерелознавство” подано характеристику літературного джерелознавства як самостійної наукової дисципліни, висвітлено етапи виокремлення науки, яка ще порівняно недавно вважалася допоміжною філологічною дисципліною. Джерелознавство перебуває на стадії наукового визначення своїх функцій, змісту, мети та методів. Одночасно з виділенням у самостійну науку відбувається і визначення відносин літературного джерелознавства із спорідненими науками, де об’єктом вивчення є рукописні та друковані джерела. Тож видається доцільним обгрунтування існуючої тісної взаємодії джерелознавства з археографією та архівознавством, оскільки наступний розділ дисертації яскраво відображає цю взаємодію, більше того – наукова репрезентація архівних матеріалів неможлива без використання методологічних основ наук, що безпосередньо вивчають архіви. Методичне перехрещення літературного джерелознавства з археографією та архівознавством пояснюється єдиною природою писемного джерела та увагою до головного об’єкта дослідження – документа. Оскільки сучасна наукова діяльність об’єктивно вимагає поєднання технологій археографії та архівознавства, удосконалення методів та методик, запропоновані в дисертації висновки щодо розвитку цих наук сприятимуть розширеному трактуванню поняття і літературного джерелознавства.

Із розвитком сучасного літературознавства дедалі очевиднішою стає необхідність ширшого запровадження джерел у науковий, культурологічний, суспільний обіг. Від інтенсивності вивчення джерельної, документальної бази, розробки теоретичних проблем джерелознавства, опанування сучасними джерелознавчими методами значною мірою залежить навіть сам процес інтеграції українського літературознавства у світову науку про літературу. Тому серйозні наукові дослідження втрачають свою цінність без побудови фактологічного фундаменту пошуків.

Запровадженню архівних джерел до наукового обігу передує детальний джерелознавчий аналіз – трудомісткий, але обов’язковий етап дослідження. Джерелознавча критика користується комплексом різноманітних операцій, засобів і методів наукового дослідження джерела. Йдеться про специфічний аналіз документів, який дає змогу встановити достовірність, інформаційну або естетичну цінність, умови та обставини створення джерела, виявити чинники, які вплинули на його зміст та форму тощо. Джерелознавча критика може бути аналітичною (об’єктом дослідження є окремі факти з окремого джерела, які відповідають конкретній темі пошуку) та синтетичною (вивчається весь комплекс джерел і з’ясовується та інформація, яка впливає на наукові дослідження загалом). Разом з тим сучасне джерелознавство вдається до зовнішньої та внутрішньої критики джерел, які тісно пов’язані між собою. Зовнішня критика передбачає встановлення або уточнення можливих обставин виникнення джерела, авторства, автентичності та інших зовнішніх характеристик, а внутрішня – формування змісту джерела, достовірності відомостей, визначення особливостей його існування та функціонування в літературному середовищі.

Розглядаючи джерело як соціальний феномен, потенційний носій літературної, культурологічної інформації, дисертант накреслює послідовність формальних операцій та основні етапи роботи дослідника з джерелом.

1. Надзвичайно актуальною (не лише в контексті джерелознавства, а й для добування емпіричного матеріалу будь-яких досліджень) є тема пошуку та встановлення місць зберігання і зв’язків між розрізненими численними документальними джерелами. На основі прямої та непрямої інформації виявляються можливі об’єкти дослідження, аналізуються суттєві для даного пошуку, – конкретні носії інформаційного потенціалу. Критеріями відбору є насамперед новизна, достовірність, актуальність. Завершується цей етап власне формуванням джерельної бази.

2. Наступний етап передбачає синтез та класифікацію джерел, яка спирається на загальну джерелознавчу класифікацію і враховує особливості досліджуваної теми.

3. Третій (аналітичний) етап характеризується встановленням достовірності джерела та інших основних інформаційних атрибутивних характеристик. З’ясування авторства, часових та просторових координат виникнення джерела необхідне для дальшого його використання, для визначення його фактичної цінності. Така робота супроводжується пильним вивченням самого джерела, аналізом різних його ознак (дослідження почерку, стилю, зіставлення з фактами біографії тощо). Важливим моментом є з’ясування спонукальних мотивів та конкретних умов створення джерела, дослідження історії тексту, виділення його основної редакції, тлумачення змісту джерела. Необхідною умовою наукової критики джерела є коментування умовних позначок, розшифрування термінів, ініціалів, розгадування шифрів, виправлення помилок тощо.

4. Завдання наступного етапу джерелознавчих спостережень – видобування із джерела достовірних наукових фактів, які є емпіричною основою дослідження. Цей етап, що вимагає від дослідника всебічного та грунтовного (водночас тактовного) вивчення документів, видається надзвичайно відповідальним, адже наукові знахідки допомагають з’ясувати певні моменти, підтвердити відомі факти про події, явища, процеси, персоналії або спростувати їх, запропонувати нові тлумачення.

5. Завершальний етап – синтетичне дослідження нагромадженого матеріалу. Науково опрацьовані та виділені для аналізу окремі літературознавчі джерела об’єднуються в цілісну систему джерел, яка узагальнює, аргументує достовірні знання та факти у висновках дослідника. Метод синтезу дає змогу ефективно використовувати конкретну інформацію документів, позбутися фрагментарності досліджень за рахунок взаємодоповнення та взаємопідтвердження фактів.

Досліджений у першому розділі дисертації сучасний стан літературного джерелознавства дає змогу твердити про правомірне самостійне місце дисципліни в царині літературознавчих наук, органічну взаємодію її з теорією та історією літератури. Розуміння самоцінності цієї дисципліни сприяє підвищенню наукового рівня досліджень.

Літературне джерелознавство має на сьогодні власну науково розроблену методику, засвідчуючи не тільки практичне, а й велике теоретичне значення відповідних розвідок у цьому напрямі, дає важливий матеріал для узагальнень і висновків.

Прогрес літературного джерелознавства ставить перед дослідниками нові проблеми та вимагає глибшого осмислення методологічного аспекту науки. Тож перший розділ дисертації – це лише окреслення кола питань, а не остаточне вирішення проблем літературного джерелознавства.

У другому розділі “Джерельна база дослідження життя та творчості О.Олеся в архівних зібраннях: історія створення, основні принципи формування, систематизація та класифікація документів” подано докладну комплексну характеристику нині доступних архівних матеріалів письменника. Згідно з методиками літературного джерелознавства запропоновано аналіз джерельного масиву, який грунтується насамперед на вивченні походження документальних матеріалів, їх атрибуції, наукового опису структури та змісту джерел.

Архівні матеріали О.Олеся вже використовували дослідники його творчості, однак, звертали увагу лише на поодинокі матеріали до окремих тем. На часі комплексний аналіз архівної спадщини, зокрема неопублікованих джерел, розкриття їх значення у творчому та особистому житті письменника, визначення ролі та місця архіву О.Олеся серед інших культурологічних цінностей. Конкретні завдання розділу: по-перше, вивчити історію, особливості формування та наповнення особових фондів О.Олеся, максимально представити виявлені джерела; по-друге, розкрити й пояснити зміст і значення архівних матеріалів, сприяти виявленню серед багатьох документів передусім тих, які містять важливу і, головне, достовірну інформацію; по-третє, спеціально розглянути нові архівні надходження та подати характеристику документів О.Олеся еміграційного періоду. Архівні матеріали О.Олеся розглядаються на основі архівної організації фондів особового походження.

Варто застерегти, що сформовані особові фонди О.Олеся включають і матеріали інших членів родини Кандиб – його сина О.Ольжича та дружини Віри Антонівни. Тож дисертант також принагідно зосереджує увагу на характеристиці архівних матеріалів сина О.Олеся – відомого українського письменника, археолога, політичного діяча О.Ольжича.

У розділі висвітлюється історія створення доеміграційного архіву О.Олеся, основна частина якого сформувалася у 1920-1930-і рр., реконструюються шляхи зосередження та поповнення документів раннього періоду життя та творчості О.Олеся в ІР НБУВ. Оскільки прямі документальні свідчення про передачу архівних матеріалів до НБУВ відсутні, існує кілька гіпотез про причетність тих чи інших осіб до збереження спадщини О.Олеся доеміграційного періоду. У дисертації вперше досліджено матеріали фондів Всеукраїнської академії наук, особових фондів Д.Дорошенка та С.Єфремова, листування О.Олеся еміграційного періоду, на основі вивчення яких зроблено висновок, що по від’їзді родини Кандиб за кордон архівом опікувалася О.Повзнер, приятелька О.Олеся. У неї ж зберігалася й колекція картин, слідів якої досі віднайти не вдалося.

Значна частина автографів О.Олеся з його доеміграційного архіву запроваджена до наукового обігу, репрезентована поетичними та епістолярними зразками. Але, як з’ясовано в дисертації, досі залишаються невідомими поезії О.Олеся іноземними мовами, деякі драматичні твори, щоденникові записи, фотоколекція тощо. Дисертантом детально охарактеризовано фактологічне наповнення доеміграційного архіву письменника.

У розділі відтворено історію збереження еміграційного архіву О.Олеся. Висвітлено роль близьких знайомих письменника, які опікувалися архівом по смерті В.А.Кандиби. Вдалося з’ясувати, що архівна спадщина О.Олеся зберігалася у О.П.Косач-Шимановської, Л.Красковської, С.Сірополка. Пізніше ці матеріали були передані відомій чеській україністці З.Ґеник-Березовській. У 1993 році її син, Марко Березовський, виконав заповіт матері і передав еміграційну частину спадщини О.Олеся в Україну.

Ці архівні матеріали суттєво доповнили особовий фонд О.Олеся у Відділі рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України. Здійснений дисертантом науковий опис творчої спадщини О.Олеся передбачав також дослідження історії видання еміграційних збірок О.Олеся, принципів їх укладання, належності кожної окремої поезії до тієї чи іншої книги та попередніх планів автора щодо кожної збірки, уточнення датування творів. Першочерговим завданням для упорядників видань поетичної спадщини О.Олеся залишається також вибір основного тексту шляхом вивчення варіантів, фіксації будь-яких змін та авторських пояснень у листах, щоденниках, різних записах, спогадах сучасників.

У дисертації наголошується на важливості вивчення та видання недрукованої спадщини О.Олеся – сатиричних збірок “Маски” та “Похмілля”; драматичних творів “Шиночок на передмісті”, “Сватання пана Доробкевича”, “Влада за кордоном”, “Молоді”, “Письменники”; дитячих поезій, роздумів про власну творчість, літературне кредо; звітів про співпрацю з видавцями на еміграції тощо.

Характеристика документальних матеріалів охоплює всі описані та закаталогізовані одиниці зберігання особового фонду О.Олеся. Це дає можливість дослідникам життя та творчості О.Олеся ознайомитися зі змістом архівних матеріалів, а також розкриває перспективи дальшого використання їх з науково-дослідною метою. Специфічність огляду, поданого у дисертації, полягає у загальній характеристиці документальних матеріалів, класифікаційний поділ яких здійснено, як правило, із врахуванням змісту документів, на основі тематичного наповнення їх та за походженням.

Епістолярна спадщина О.Олеся – одне з авторитетних джерел для створення наукової біографії митця, де листам відводиться роль документа історичного, біографічного та творчого характеру. Характеристика епістолярію письменника передбачає фіксацію кола тем, питань та проблем, які порушуються у листах. Поряд з аналізом інформативності листів досліджено індивідуальні особливості листування О.Олеся, приділяється увага розглядові таких питань, як датування, структура, інтенсивність листування, міра довіри до кореспондента, мова листів, почерк тощо.

Епістолярний корпус О.Олеся, на жаль, збережено не повністю. Це пояснюється тим, що письменник дуже рідко писав чорновий варіант листа і майже ніколи не залишав копій у власному архіві. Тож листи письменника, що збереглися в його архіві – це, переважно, незавершені або з якихось причин невідіслані. О.Олесь зазвичай ретельно датує поезії, вказуючи не лише час, а й місце написання. Але датувати наявні в архіві його листи здебільшого доводилося за змістом – на основі згаданих у листі подій чи реалій. У дисертації вперше подається складений здобувачем детальний ітінерарій адрес О.Олеся за кордоном. Оскільки родина Кандиб часто змінювала місце проживання, уточнений перелік домашніх адрес сприяє з’ясуванню датування не лише листів, у яких є бодай згадка про місце проживання, адреси на конвертах або листівках, а й певної кількості поезій О.Олеся, які написані чи то у Відні, Берліні, чи у Горніх Черношицях, Ржевницях, Празі. Важливість встановлення дати документального джерела – незаперечна. Це сприяє науково-критичному осмисленню фактичної цінності джерела – співвідношення дати написання з датою висвітлюваних подій (маємо справу з миттєвою реакцією автора, виваженою оцінкою реалій чи описом тієї ж події через кілька років). Так, на основі листування О.Олеся із Р.Смаль-Стоцьким уточнюються дати виїзду письменника з України (4 лютого 1919 р.) та з Будапешта до Відня (у ніч з 22 на 23 березня 1919 р.), приїзд дружини та сина у Варшаву (31 січня 1923 р.) тощо. Паралельно досліджуються причини переїздів родини Кандиб до різних міст Чехії, зміни помешкань чи готелів.

В архіві О.Олеся збереглося найбільше листів до дружини та сина – від перших листовних звернень відразу по приїзді у Відень до останніх листів червня 1944 року. У дні вимушеної розлуки поет використовує найменшу можливість написати листа – чи не щодня надсилає відомості про себе, інформує про новини, побутові подробиці. Листи до родини відзначаються розлогими оповідями, сатиричними коментарями, саркастичними зауваженнями. Прониклива іронія листів О.Олеся, пародійна гра, м’який гумор – все це відтворює живий побут родини Кандиб, характеризує зворушливі стосунки у сім’ї, позначені взаємною повагою, розумінням та прагненням допомогти у скрутну хвилину і словом, і ділом.

Серед інших активних кореспондентів О.Олеся, до кого відклалося найбільше епістолярних звернень, – М.Грушевський (17 листів), П.Скачков (12), В.Винниченко (11), М.Терлецький (10), П.Христюк (10), Д.Дорошенко (8) та інші. Але кількість збережених листів не свідчить про реальну інтенсивність листування письменника з цими кореспондентами. Кожен корпус листів характеризується неповнотою і не вичерпує всіх тем і проблем, якими О.Олесь був пов’язаний з адресатами. Тож листи О.Олеся з його еміграційного архіву – це лише одне із джерел для аналізу взаємин письменника з представниками української еміграції, однак вони є цінним матеріалом для дослідників і вказують на шляхи пошуків епістолярію О.Олеся в інших приватних архівах.

Листи О.Олеся – цінне джерело до вивчення його творчої спадщини, зокрема, історії видання еміграційних збірок та окремих поезій. Листування з львівським меценатом М.Терлецьким поетапно відтворює процес видання Х та XI поетичних книг О.Олеся. У листах до В.Прокоповича О.Олесь обговорює видання фейлетонів у редагованому адресатом часописі “Тризуб”, радиться з приводу зміни назв деяких сатир. До речі, саме у “Тризубі” було опубліковано найбільше сатиричних поезій О.Олеся часів еміграції. Про творчі плани письменник повідомляє М.Обідному – мріє перевидати “Пісню про Гайавату” та доопрацювати твір “Хвесько Андибер”. Листи до І.Крушельницького відтворюють задум та етапи написання “Княжої України”.

Листи О.Олеся до М.Грушевського, В.Винниченка, Р.Смаль-Стоцького, К.Сивошапки уточнюють факти біографії письменника перших років еміграції, висвітлюють не з’ясовані досі питання про причини та наслідки громадської діяльності О.Олеся у Будапешті, Відні, Берліні, Марієнбаді.

Осібно в еміграційному архіві сконцентровано листи О.Олеся до сестер та матері в Україну, які зберігалися в окремій теці з написом рукою В.А.Кандиби “До родичів на Україну”. Саме цей масив листів пояснює багаторічну (з 1935 до 1942 р.) перерву в листуванні з рідними.

Офіційне листування О.Олеся у літературних справах з видавництвами свідчить про творчі стосунки письменника з редакціями часописів “Дзвони”, “Тризуб”, “Нова Україна”, “Нові шляхи”, “Малі друзі”, “Літературно-науковий вістник”, “Дозвілля”, “Світ дитини”, видавництвами “Книгоспілка”, “Неділя”, “Червона калина”.

Особливу увагу у дисертації приділено листуванню О.Олеся з українськими видавництвами. На основі архівних матеріалів досліджено ще одну невідому сторінку складних стосунків письменника з офіційними установами Радянської України. З листів О.Олеся до різних кореспондентів (В.Винниченка, П.Христюка, А.Жука, до родичів в Україну) дізнаємося про те, що Державне Видавництво України розірвало будь-які (не лише видавничі) угоди з О.Олесем. Проте офіційне повідомлення ДВУ не збереглося ні в еміґраційному архіві письменника, ні в редакційному архіві видавництва. Залучення різних допоміжних архівних документів дозволило зробити висновок про те, що ДВУ розірвало угоду з письменником у 1926 році нібито через його “антирадянську” діяльність: “[...] позаяк я не вертаюсь додому і “приймаю участь в зборах ворогів”, – писав О.Олесь Лист О.Олеся до П.Христюка від 13.10.1926 р. – ІЛ НАНУ, ф.114, од.зб. 318.

. Безумовно, така позиція державної установи унеможливлювала (поряд з багатьма іншими чинниками) повернення О.Олеся в Україну.

Кількісно найбільша епістолярна частина еміграційного архіву О.Олеся – листи різних кореспондентів. Увага до листів, які протягом життя отримував О.Олесь, пояснюється тим, що ці епістолярні звернення відкривають унікальну можливість відтворити діалог письменника з його кореспондентами, такий важливий для комплексного дослідження епістолярної спадщини.

Із листів адресатів О.Олеся постає картина культурно-громадського життя української політичної еміграції у всій її багатогранності. Найбільше збереглося листів від діячів Української Центральної Ради (від М.Грушевського – 51, П.Христюка – 21, В.Короліва-Старого – 18, В.Винниченка – 13, М.Шаповала – 12, Д.Дорошенка – 10, М.Галагана – 8 та одиничні епістолярні звернення від Д.Антоновича, А.Головка, П.Зайцева, Б.Матюшенка, К.Мацієвича, М.Чечеля, М.Шрага, М.Вороного та інших). Спектр проблематики цих листів надзвичайно широкий, але переважають провідні теми – доля української державності, політичні події в Україні, роздуми про повернення на Батьківщину.

Листи щирих друзів О.Олеся незаперечно засвідчують взаємні довірливі стосунки з цими кореспондентами протягом усього життя письменника. Серед найвідданіших друзів О.Олеся – Ю.Тищенко-Сірий (збереглося близько 30 листів), В.Леонтович (33), П.Скачков (32), В.Приходько (25), В.Лащенко (6), родини Терлецьких (65), Красковських (30) та Лисянських (30). Назагал листи від цих кореспондентів О.Олеся стосуються переважно побутової проблематики, переймаються щоденними турботами та бажанням матеріально або морально підтримати письменника у найважчі еміграційні роки.

Окремо у дисертації досліджено листи до О.Олеся іноземними мовами, колективні листи та листівки, листування третіх осіб та творчість інших авторів, які відклалися в еміґраційному архіві письменника.

Незаперечний інтерес становлять збережені документи письменника, фотоматеріали, масив джерел про святкування ювілеїв письменника, матеріали часописів “Сміх”, “На переломі”, які редагував О.Олесь, Союзу українських журналістів та письменників у Відні.

На підтвердження висловлених думок дисертант свідомо вдається до широкого цитування архівних документів, епістолярної спадщини, недрукованих творів О.Олеся, що, власне, і передбачається науковою репрезентацією досліджуваних матеріалів.

У висновках констатується, що нагромаджений документальний пласт архівних матеріалів О.Олеся відкриває невідомі сторінки творчості письменника, сприяє створенню достовірної і об’єктивної наукової біографії, доповнює знання про діяльність визначних діячів української культури. Аналіз творчої спадщини О.Олеся, яка досі не друкована й зберігається в архівному зібранні, показує, що й на еміграції письменник написав значну кількість поезій, драматичних творів, казок, планував видати кілька поетичних збірок. Комплексний аналіз епістолярної спадщини письменника (із залученням листів до О.Олеся) дав змогу встановити значну кількість адресатів письменника, персоніфікувати оточення, сприяв деталізації життєпису О.Олеся, а також висвітленню невідомих сторінок життя та творчості О.Ольжича.

Основні положення дисертації відображені у таких публікаціях:

1. Лисенко Н. Спроба коментаря. Невідомі листи О.Олеся до О.Ольжича // Слово і час. – К. – 1994. – № 7. – С. 19 – 26 (0,8 др. арк.)

2. Лисенко Н. Поет, учений, борець // Дивослово. – К. – 1998. – № 8. – С. 55 – 62 (1,3 др. арк.).

3. Лисенко Н. З еміграційного архіву О.Олеся // Хроніка 2000. – К. – 1999. Вип. 29-30. С. 232 – 242 (0,7 др. арк.).

4. Лисенко Н. “Для мене довгих літ нема, але пісень... Пісень без краю” (з останніх записників О.Олеся). – Київська старовина. – К. – 1999. – № 6. – С. 97 – 107 (1 др.арк.).

5. Лисенко Н. З епістолярію О.Олеся (еміграційний період) // Слово і час. – К. – 2000. – № 10. – С. 51 – 69 (1,6 др. арк.).

6. Лисенко Н. Невідоме лібрето Олександра Олеся з його еміграційного архіву // Українська культура. – К. – 2001. – № 2. – С. 37 – 39 (0,6 др. арк.).

7. Лисенко Н. За рядками листування О.Олеся та О.Ольжича // Наукові читання-1998. Праці молодих учених України. – К., 1999. – С. 120-140 (0,9 др. арк.).

Крім того, дисертантом підготовлено до друку листи О.Олеся до Віри Вовк (“Сучасність”. – 1996. – №3-4. – С. 137-139) та Василя Стефаника (“Сучасність”. – 1996. – №10. – С. 162-163); короткий зміст письменника до кінофільму “Мазепа” (“Кіно-коло”. – 2001. – №9. – С. 27-28) загальною кількістю 0,4 др. арк.

АНОТАЦІЯ

Лисенко Н.І. Архів О.Олеся еміграційного періоду. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.09. – літературне джерелознавство та текстологія. – Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України, Київ, 2001.

У роботі досліджується еміграційний архів українського письменника Олександра Олеся, переданий в Україну у 1993 році. Вперше здійснено аналіз архівної спадщини О.Олеся у всій її повноті (творча, епістолярна частини, масив біографічних документів тощо). Аналіз архівних джерел та науково-критичний коментар до них дозволили наповнити фактологічним матеріалом дослідження життєвого і творчого шляху О.Олеся, що сприяє створенню достовірної і об’єктивної наукової біографії письменника.

У дисертаційній роботі вивчаються архівні матеріали О.Олеся, що дає можливість відкрити невідомі сторінки його життя та творчості, усвідомити роль і місце української політичної еміграції у культурному житті нашого народу. На підставі дослідження еміграційного архіву О.Олеся, насамперед епістолярного масиву, персоніфіковано оточення письменника років життя за кордоном, окреслено його громадську, політичну та видавничу діяльність.

Ключові слова: архівні матеріали, архівна спадщина, автографи, рукописи, літературні джерела.

ANNOTATION

Lysenko N.I. O.Oles’s Archives of Emigration Period. – Manuscript.

Thesis for the Scholarly Degree of Candidate of Philological Sciences, speciality 10.01.09 – Literary Source Study and Textual Criticism. – T.H.Shevchenko Institute of Literature, National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2001.

The thesis is devoted to the investigation of emigration archives of Oleksandr Oles, the Ukrainian writer. O.Oles’s archive heritage was first analyzed in its entirety (creative work, letters, biographic documents, etc.). The analysis of archive sources, as well as scientific and critical comments on same enabled to add certain facts to the investigation of O.Oles’s life and creative work. This contributes to establishing the reliable and objective scientific biography of the writer.

The thesis provides investigation of archive materials of O.Oles that enables to discover unknown pages of his life and creative work. The thesis outlines the public, political and publishing activity of O.Oles based on the investigation of his emigration archives, primarily his letters, as well as identifies the writer’s entourage his life abroad.

Key words: archive materials, archive heritage, autographs, manuscripts, literary sources.

АННОТАЦИЯ

Лысенко Н.И. Архив А.Олеся эмиграционного периода. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.09. – литературное источниковедение и текстология. – Институт литературы им. Т.Г.Шевченко НАН Украины, Киев, 2001.

В работе исследуется эмиграционный архив украинского писателя Александра Олеся (1878-1944). Архивные материалы долгие годы после смерти писателя хранились за рубежом в частных собраниях и только в 1993 году были возвращены в Украину. Диссертантом максимально достоверно реконструировано историю хранения, формирования и пути пополнения архивного наследия А.Олеся в Украине.

Архив А.Олеся периода вынужденной эмиграции содержит значительную часть рукописей – и опубликованных, и неопубликованных произведений; уникальные материалы о жизни и творчестве писателя во всем их жанровом многообразии. Документы творческого характера (многочисленные варианты, чистовые автографы, черновики опубликованных произведений) фиксируют процесс работы автора над текстом и открывают широкие возможности для дальнейших текстологических исследований (способствуют восстановлению основного текста, определению цензурных наслоений и т.д.). Эти документы помогают значительно расширить представление о литературном наследии А.Олеся. Кроме того, архивные источники содержат уникальную литературоведческую, культурологическую, биографическую информацию, которая, как правило, отсутствует в других источниках. Среди архивного наследия писателя – документы, которые впервые вводятся в исследовательский оборот путем цитирования творческих и эпистолярных материалов.

В диссертационной работе исследуется и переписка А.Олеся. Эпистолярная часть эмиграционного архива позволяет реконструировать реальную биографию, установить точные даты жизнеописания, раскрыть гражданскую, политическую и издательскую деятельность А.Олеся. Впервые произведен комплексный анализ архивного наследия А.Олеся во всей его полноте (творческая, эпистолярная части, массив документов к биографии).

Поскольку эмиграционный архив в подавляющем большинстве состоит из семейных документов, в диссертации также предоставлен анализ документов В.А.Кандыбы (жены А.Олеся) и О.Ольжича (его сына) – украинского поэта, известного ученого-археолога, политического деятеля.

Научно-критический комментарий архивных документов позволил установить их реальную ценность для дальнейших исследований. Представленный в работе фактаж подтверждает или опровергает выводы исследователей жизни и творчества А.Олеся, помогает найти ответы на дискуссионные вопросы. Изучение архивного