ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ім. Г.С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

УДК 10(09)(44к)

ЛЕВЧЕНКОВА Ольга Борисівна

ЦІННІСНО-СИМВОЛІЧНА

КАРТИНА СОЦІАЛЬНОЇ ДІЙСНОСТІ

У ФІЛОСОФІЇ П.Д. ЮРКЕВИЧА

Спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії та соціології Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник – | доктор філософських наук ЛОБАС Володимир Хомич, професор кафедри суспільно-гуманітарних наук Київського інституту залізничного транспорту

Офіційні опоненти: | 1. Доктор філософських наук, професор МОКЛЯК Микола Миколайович, виконуючий обов'язки завідувача відділом соціальної філософії Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України

2. Кандидат філософських наук БОЙЧЕНКО Михайло Іванович, доцент кафедри філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Провідна установа - | кафедра філософії Центру гуманітарної освіти НАН України

Захист відбудеться 19 січня 2001 року о 12 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.161.02 в Інституті філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України (01001, Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4).

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 19 грудня 2000 року.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради Л.А. Ситниченко

Актуальність дослідження. Останнє десятиріччя для України і як для інших держав, що виникли на постсоціалістичному просторі, стало часом глибоких перемін в усіх сферах суспільного життя. Суттєві зрушення відбуваються і в суспільній свідомості, у світоглядних установках, ціннісних орієнтаціях особистостей. Ідеологічна ситуація в сучасному світі чимось нагадує епоху виникнення християнства. На тлі морального занепаду відбувається пошук нових ідеалів. Проте пошук нових цінностей не означає цілковитої відмови від досвіду, накопиченого людством, від вчень, що дають відповіді на важливі екзистенціальні питання і пропонують своєрідні концептуальні рішення в осмисленні ціннісних характеристик буття і соціуму. Саме в цьому сенсі викликає у нас інтерес творчість П.Д.Юркевича, яскравого представника Київської школи XIX ст.

Цінності - це не тільки система координат для людини й суспільства в цілому. Будучи органічною частиною соціальної дійсності, вони не просто впорядковують її, але й є одним із способів інтеґрації суспільства, що нині набуває особливого значення.

В даний час, коли "філософія все більш зливається з людинознавством" (С. Кримський), ціннісно-символічна картина соціальної дійсності, запропонована Юркевичем на противагу утилітаристським та позитивістським концепціям його епохи, є цікавою через характерний для неї персоноцентризм. Соціальна філософія ХХ ст. все більш усвідомлює неправомірність вимог підлеглості особи суспільному цілому, возвеличенню суспільного на шкоду особі, її свободі.

Одна з хвороб сучасного світу – його розчленованість. Людина вже не здатна сприймати світ як цілісність. Це відбивається в постмодерністських концепціях та ідеях. Все це – наслідок абсолютизації значущості логіко-дедуктивних форм пізнання, які сучасна філософія намагається подолати, щоб вийти до нового філософського бачення. Проте ідея універсальної цілісності буття розвивалась східнослов’янською релігійною філософією, яка намагалась подолати самозадану теоретичність філософії й розкрити світ, мовлячи словами Юркевича, в його "цілісності, гармонії й повноті".

Соціальним наслідком механістично-раціоналістичної картини світу стала втрата людиною відчуття особистої відповідальності. Тому критика Юркевичем новоєвропейського раціоналізму та механістичного матеріалізму не втрачає актуальності і нині, а вчення про особистість і моральний вчинок становить особливий інтерес.

Східнослов’янська філософська думка розвивалась на основі греко-православних уявлень. До того ж, у її надрах змагалися православна східно-християнська філософія і західноєвропейська. Питання про те, як відбивалася православна традиція в філософській спадщині Юркевича, не здобуло належної уваги в сучасній філософії. Якщо розглядати православну культуру як "колективну особу" (Б. Успенський), як соціум, то можна говорити про особливу систему уявлень, що визначають стосунки людини з довколишньою дійсністю і впливають не тільки на поведінку, але й на характер мислення. Юркевич, як мислитель релігійний, є для нас носієм "неспадкової пам’яті" православ’я.

Своєрідність нашої культури "від нашої віри, від прийнятого нами грецького православ’я, яке виплекало нашу культуру…" (І. Ільїн). Увага до православ’я обумовлюється також його соціальною природою та соціальною роллю релігії, яка складна, залежить від часу й місця, але "першим наслідком якої було підтримання й посилення вимог суспільства" (Бергсон). Релігія завжди була джерелом ідеалів, цінностей і моральних норм. Про це ми можемо судити з праць філософа й соціолога М. Вебера, який дослідив вплив релігії на всі підсистеми суспільного життя.

Стан наукової розробки проблеми. Тема дисертаційного дослідження практично не вивчена. Праць, присвячених соціально-філософським поглядам Юркевича і ціннісно-символічним орієнтаціям його творчості, немає. Проблема цінностей як реальності в житті соціуму відображається в роботах М.В.Поповича, О.Ф.Лосєва, В.С.Бакірова, А.О.Ручки, І.Ф.Кононова та ін. З зарубіжних авторів слід назвати М.Вебера, Т.Парсонса, К.О.Апеля, Ю.Габермаса та ін.

Роботи, пов’язані з іменем Юркевича, мають історико-філософську спрямованість. Без опори на історико-філософський матеріал неможливо зрозуміти суть соціально-філософської концепції Юркевича. Про Юркевича писали такі відомі філософи як М.Бердяєв, В.Зіньковський, О.Лосєв, М. Лосський, В.Соловйов, Г.Шпет. Вони дають загальну характеристику творчості мислителя. В останні десятиліття інтерес до праць Юркевича зріс. Робляться спроби визначити місце Юркевича в контексті української та російської філософії, а також у світовому контексті. Традиційними стали з 1994 р. читання в Києво-Могилянській академії, присвячені Памфілу Юркевичу. Опубліковані статті висвітлюють різні аспекти його філософії. Проте нема цілісного й всестороннього дослідження його творчості.

Полеміці Юркевича з Чернишевським присвячені роботи М.Лука, А.Тихолаза й М.Запорожця. Вони не лише прагнуть встановити історичну справедливість, але й намагаються визначити специфіку української філософії в порівнянні з основними тенденціями розвитку російської філософії. М.Лук, спираючись на вчення Юркевича про ідею, котра себе стверджує не в беззмістовній всезагальності, а у внутрішньому порядку індивідуальної речі, в її одиничній сутності, намагається обґрунтувати поняття "української національної ідеї" одмінної від "російської ідеї". На наш погляд, простежується дещо однобічна тенденція протиставлення української та російської філософської думки. Проте незважаючи на відмінності, слід враховувати спільні риси культур, пов’язані з православ’ям, яке через систему цінностей впливало на характер мислення і на вирішення багатьох філософсько-світоглядних проблем.

С. Ярмусь, Роланд Піч, А.Тихолаз та інші, звертаючись до ідейно-теоретичних джерел філософського світогляду Юркевича, особливо підкреслюють його християнський антропологізм і вчення про серце. "Філософії серця" українського мислителя присвячені статті О.Шинкаренко, М.Громова, С.Вільчинської. Не можна не згадати про внесок І.Бичка з його поняттям кордоцентричної філософії й пошуками ментальної співзвучності української та європейської філософських традицій.

Вченню Юркевича про пізнання присвячені статті В.Думцева і В.Шевченка. Вплив платонізму на творчість Юркевича досліджували А.Тихолаз і А.Абрамов. Ставленню Юркевича до німецької філософії присвячена стаття В.Горського. В нього ми також знаходимо узагальнюючу характеристику Юркевича в курсі історії української філософії. Дисертаційне дослідження філософії як цілісного світосприйняття у творчості Юркевича здійснила Л.Кудрик. Проблеми філософії релігії у творчості П.Д.Юркевича відображались в дисертації А. Арістової. В. Думцев досліджував ідею філософії Юркевича, С. Єлістратов - “філософію серця” українського мислителя, М. Запорожець своє дисертаційне дослідження присвятив критичному аналізові Юркевичем філософського матеріалізму.

Вивчення впливу православної традиції на творчість Юркевича, ускладнене тим, що недостатньо вивчено саме православ’я. Ми більше знаємо про католицьку схоластику чи протестантизм, ніж про православ’я. Суттєву допомогу у вивченні православної традиції надають праці Г.Флоровського, В.Зеньківського, М.Бердяєва, Б.Вишеславцева, П.Флоренського, Г.Федотова, М.Лосського, С.Аверинцева та інших.

Багато проблем, розвинутих Юркевичем і актуальних для нашого часу, знаходять відображення в працях сучасних авторів. Так, ідеї як формі мислення присвячені дослідження такого видатного мислителя радянського періоду, що відіграв значну роль у розвитку філософії в Україні, як П.Копнін. Ціннісні аспекти філософського знання відбиваються в статтях С.Кримського, філософія вчинку – в роботах М.Бахтіна і В.Біблера. Проблемам духовного світу людини, світоглядної культури особистості присвячені праці В.І.Шинкарука, В.П.Іванова та ін. Але соціально-філософського аналізу філософської спадщини П.Д.Юркевича ще не було проведено. Статус ціннісно-символічних орієнтацій, їх роль в організації суспільного та індивідуального буття, система категорій, що експлікує ці орієнтації і забезпечує адекватне соціальне пізнання, не було предметом спеціального філософського дослідження.

Зв'язок з науковими програмами. Дисертація виконана в рамках планів наукових досліджень кафедри філософії та соціології Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка за темою: "Роль гуманістичних ідей в процесі вироблення моделі економічної, політичної та культурної інтеграції України" (фінансованої Міністерством освіти та науки України 1998/1999 рр. № 01980002640).

Об’єктом дослідження є філософська система П.Д.Юркевича, що сформувалась в контексті православної релігійної традиції і містить в собі ще не освоєний потенціал розуміння соціальної дійсності, а предметом дослідження є категорійна структура філософської системи П.Д.Юркевича, що репрезентує ціннісно-символічний аспект соціального буття і слугує адекватною методологією соціального пізнання.

Мета і завдання дослідження. Враховуючи, що одним з світоглядних передумов філософії Юркевича була його приналежність до православної релігійної традиції, виявити, які саме цінності релігійного походження допомогли філософу сформувати самобутню картину соціальної дійсності, а також проаналізувати вплив цінностей на систематизацію духовних явищ життя соціуму. Підійти до розуміння ролі ціннісно-смислових орієнтацій в організації суспільного буття, зокрема розуміння культурного коду православ’я. Задля досягнення поставленої мети були висунуті дослідницькі завдання:

а) визначити в цілому світоглядні позиції філософа як основи витлумачення провідних проблем соціальної філософії, виокремивши такі питання:

- як розумів Юркевич філософію з її специфікою;

- яку роль у поясненні соціальної дійсності в творчості мислителя відіграв релігійний символ серця;

- як на основі аналізу богословської проблематики Юркевич диференціює різні типи соціального порядку;

б) розглянути ціннісно-семіотичний аспект полеміки Юркевича з Чернишевським і на основі порівняльного аналізу світоглядних позицій обох мислителів відтворити можливі механізми розвитку суспільства;

в) виявити в культурному коді православ’я складові, що спричиняють його відкритість для діалогу при збереженні своєї ідентичності;

г) розкрити значення соціальної методології Юркевича.

Джерела й теоретико-методологічна основа дисертації. Джерелознавчою базою дослідження послужили праці П.Юркевича, П.Флоренського, М.Бердяєва та інших релігійних мислителів. У дослідженні християнства і зокрема православ’я автор спирається на тритомне видання енциклопедичного словника "Християнство" за редакцією С.Аверинцева, упорядкованого на основі енциклопедичного й нового енциклопедичного словників Брокгауза та Ефрона і православної богословської енциклопедії.

Серед авторів, працюючих в царині семіотики, на котрих ми спираємося в своєму дослідженні, слід назвати С.Аверинцева, Н.Арутюнову, К.Леві-Строса, В.Лобаса, Ю.Лотмана, С.Неретіну, М.Поповича, Б.Успенського, Р.Якобсона та ін.

Методологічну й теоретичну основу дослідження складають принципи об’єктивності (автор доходить переконання щодо неприпустимості внесення в дослідження суб’єктивних моментів), історизму (творчість Юркевича досліджувалась з урахуванням інтелектуальних витоків позицій філософа, всіх тих наукових, культурних тенденцій, які вплинули на філософську спадщину українського мислителя), системності (дослідження спрямоване на пошук спільних рис в поглядах Юркевича та інших слов’янських релігійних мислителів; на пошуки системи уявлень, спільних для православної традиції в цілому і Юркевича як її представника).

У роботі використані такі методи дослідження: аналітичний, структурно-семіотичний, методи синтезу й аналоґій, індивідуалізації й узагальнення.

Наукова новизна дослідження полягає у самій постановці проблеми наявності ціннісно-символічної картини соціальної дійсності за працями П.Д.Юркевича. З цією метою вперше було застосовано метод семіотичного аналізу текстів українського філософа, який дав можливість виявити спектр продуктивних опозицій світоглядного плану.

Дисертант виокремила і подала таку систему бінарних опозицій та світоглядних катеґорій: живе-мертве, внутрішнє-зовнішнє, самобутнє-пасивне, тепле-холодне, гармонія, повнота, цілісність, єдність. Ці катеґорії визначаються автором як катеґорії світовідчуття філософа. Їх присутність у текстах Юркевича пов’язується дисертантом зі специфікою православної релігійної філософської традиції, яка поєднується з репрезентацією східнослов’янської соціальної дійсності.

Аналіз творів Юркевича дозволив автору дисертації обґрунтувати низку положень, які виносяться на захист:

1. Домінуючими у філософії Юркевича є аспекти світорозуміння і світовідчуття. Об’єктивістська "холодна" картина світу чужа Юркевичу. Він прибічник "теплої", інтенціональної картини світу, специфіка якої полягає в тому, що в ній проявляється ставлення автора до будь-чого, його стурбованість орієнтацією у світі.

2. У даній позиції Юркевича як захисника теплої картини світу можна помітити вплив православної релігійної традиції, важливої складової соціального буття і суспільної свідомості того часу. (Якщо католицтву значною мірою притаманні об’єктивізм і раціоналізм, то для православ’я важливо саме почування людини в світі.).

3. Критика західноєвропейського механістичного раціоналізму виросла на православному ґрунті. Системі опозицій раціоналізму: об’єктивне-суб’єктивне, розум-почуття Юркевич протиставив живе-мертве, розум-розсудок (з урахуванням специфіки інтерпретації розуму, притаманній східнослов’янській релігійній традиції, порівняно з ученням І. Канта).

4. Ціннісно заряджені бінарні катеґорії живого-мертвого не лише протиставляються об’єктивістській картині світу, але й служать у Юркевича своєрідним критерієм істинності.

5. Серце в творчості Юркевича – релігійний символ, а не метафора. Вченню Юркевича про серце притаманна ориґінальність, незважаючи на залежність вчення про серце від німецького автора Ф.Деліча. Філософія серця з`явилася на православному ґрунті і органічно в нього вписується.

6. Вчення про серце послужило основою для своєрідної "філософії вчинку", спрямованої проти нігілістських і утилітаристських концепцій. У дисертації показана близькість філософії Юркевича і "філософії вчинку" М.Бахтіна, В.Біблера.

7. У православній культурі, репрезентантом якої є Юркевич, існує можливість введення в дію як бінарних, так і тернарних механізмів розвитку суспільства. До цього висновку дисертант прийшов на основі зіставлення католицтва та православ’я, а також у результаті аналізу полеміки П.Д Юркевича і М.Г.Чернишевського. (Ідеологічний комплекс ідей Чернишевського реалізував дуальний механізм). Можливість тернарного механізму у відсутності жорсткості, у гнучкості ціннісно заряджених опозицій світоглядного плану, у присутності катеґорій цілісності, гармонії повноти, що перешкоджають абсолютизації окремих понять і їх жорсткій поляризації. Саме це ми бачимо у творчості Юркевича.

Практичне значення одержаних результатів. Комплекс проблем, розглянутих в дисертації, є актуальним для духовної ситуації нашого часу. Особливо це стосується пошуків можливостей пом`якшення конфліктів в розвитку суспільства. Проведене дослідження є внеском у формування цілісного уявлення про православні традиції і механізми її впливу. Дисертація стала внеском у дослідження творчості П.Д.Юркевича. Матеріали дисертації можна використовувати в лекціях і на семінарських заняттях, у курсах соціальної філософії, історії філософії, культурології, етики, релігієзнавства.

Апробація роботи. Зміст дисертації обговорювався на засіданнях кафедри філософії та соціології історичного факультету Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка.

Про деякі положення та результати дисертації доповідалося на міжвузівській науково-практичній конференції: "Творчий спадок П.І. Новгородцева (до 130-річчя від дня народження) і актуальні проблеми правової держави" (Луганськ, 1996) та на міжнародній науковій конференції пам'яті П.І. Новгородцева "Ідея правової держави: історія і сучасність" (Луганськ, 2000).

Структура дисертації. Дисертаційна робота обсягом 181 друкована сторінка складається з вступу, трьох розділів, висновку й бібліографічного апарату. У вступній частині обґрунтовується вибір теми, її актуальність, розкривається й оцінюється ступінь її розробки, викладаються цілі й завдання дослідження, показана наукова новизна, практичне й теоретичне значення роботи, сформульовано положення, які виносяться на захист.

Розділ 1. П.Д. Юркевич про визначення філософії. Світовий контекст. Автор дисертації розглядає, яким чином різні філософські традиції дають визначення філософії, а також визначає статус релігійної філософії, до якої належав Юркевич.

У сферу самовизначення філософії втягується широке коло проблем: філософія й наука, філософія й релігія, філософія й мораль, філософія й мова, філософія й мистецтво, філософія й культура. Всі ці проблеми тією чи іншою мірою відображаються у досліджуваного нами автора, П.Д. Юркевича. Та перш ніж братись за питання про те, як сам Юркевич визначає філософію, автор дисертації застерігає, що давно вживане й звичне словосполучення "релігійна філософія" сприймається не всіма. П.Сапронов, наприклад, умотивовує своє несприйняття тим, що слов’янська релігійна думка це "дивне утворення" – ні філософія, ні богослов’я, ні наука. Ми дотримуємося точки зору, що вислів "релігійна філософія" застосовується як робочий термін. Слово "релігійна" стосовно російської та української філософії акцентує на вельми суттєвому для нас елементі вірі. Автор дисертації в своєму дослідженні виходив не з протиставлення української та російської філософій і виявлення їхніх відмінностей, а з наявної спільності, обумовленої приналежністю до православної культури, що дає змогу говорити про слов’янську релігійну філософську традицію.

Другий підрозділ першого розділу присвячений визначенню філософії Юркевичем та аналізу його філософської катеґоріальної мови. Автор дисертації, спираючись на положення французького етнолога й соціолога Леві-Строса про те, що використання бінарних опозицій є універсальною логікою всякого мислення, оскільки відповідає механізмам соціального спілкування, окремо виділив перелічені вище, представлені у вигляді опозицій катеґорії світовідчуття, які мають важливе значення при виявленні специфіки філософського знання. В своїй першій опублікованій роботі "Ідея" Юркевич визначає філософію як науку із застереженням "перш за все". Це застереження показує, що хоча мислитель й успадкував визначальну ґносеологічну традицію Нового часу, проте таке розуміння філософії не вдовольняло його. Мислитель акцентує увагу на специфіці філософського знання в порівнянні з позитивними науками. При цьому філософію у Юркевича характеризують перші члени опозиції (живе, внутрішнє, самобутнє), а також катеґорії повноти, гармонії, єдності, що мають пріоритет у ціннісному відношенні, а науку – другі члени – (мертве, зовнішнє, пасивне).

Особливо важливого значення надається опозиції живого й мертвого, що утворює в тексті семантичні поля. Філософія, плекаюча ідею, перебуває в семантичному полі живого. Наука лежить на перетині полів. З одного боку, вона не може зродитися від зіткнення механічних (мертвих) чинників, й необхідним припущенням всякої науки служить "ідея в плоті й крові", яка втягує науку в поле живого, але з іншого боку, мова науки – поняття, достоїнство якого якраз у тому, щоб бути мертвим. Філософія також оперує поняттями, проте саме ідея представляє точку зору власне філософську.

Ті ж критерії, що покладені в основу розмежування філософії і науки, використовуються для оцінки різних філософських систем, починаючи від Платона й закінчуючи Кантом та Геґелем. Симпатія Юркевича на боці "поетичного" Платона і Лейбніца. Арістотель не вдовольняє Юркевича строгою теоретичністю, Спіноза – спробою будувати картину світу згідно з геометричною методикою, механістичністю підходу не тільки до світу, але й до людської душі, яка лиш "мислений автомат". Але якщо душа – це мислений автомат, то безглуздо, вважає Юркевич, говорити про відмінність доброго й злого, істинного й хибного, тому що автомату до цього всього байдуже. Істинна жива філософія не вільна обмежуватись пізнанням механізму, оскільки допущення тільки механічних чинників заперечує творчу діяльність у світі, ту що є його сутністю й душею, заперечує специфіку соціального буття (акцентація творчих витоків важлива у зіставленні з уявленнями Юркевича про Бога як творця й промислителя світу, про що йтиметься у третьому розділі).

Чужинність, байдужість, холодність, примарність – всі ті визначення, які ми зустрічаємо у Юркевича, несуть у собі механічні, безживні початки. Механізм у Юркевича виступає своєрідною метафорою мертвого. А заперечення механізму має релігійно-концептуальне підґрунтя. Життя, в образі Христа, перемогло смерть.

Специфіка філософського пізнання за Юркевичем полягає в тому, що воно здійснюється в людині і через людину на відміну від безособового наукового знання. Важливі не лише думки, але й почуття. Істинна філософія не може бути строго теоретичною, бо суха теорія не здатна охопити світ в цілому, в гармонії, єдності й повноті. Тому не задовольняє Юркевича філософія Геґеля, в якій ідея розуміється як логічна, і яка прямує згідно з Юркевичем, у світ думки, а не духу. Вона нічого не дарує моральній свідомості, не відповідає стурбованості українського мислителя орієнтацією в світі, в соціальній дійсності.

У Геґеля, як і у Спінози, "сліпий механізм" не припереможений ідеєю. В їх вченнях ідея розгортається чинником механічним (мертвим): "не опромінює своїх майбутніх шляхів світлом завчасного розуму, не вибирає тих шляхів по любові й вільному потягу до творінь добрих, досконалих, розумних".

За посередництвом опозиції живого-мертвого Юркевич оцінює пізнавальні спроможності розуму й розсудку, визначаючи за першим здатність проникати в суть (на відміну від Канта) й обмежуючи другий сферою явищ. Автор дисертації підкреслює, що опозиція живе-мертве присутня також у Флоренського й Бердяєва, а це дозволяє вважати, що послуговування даними катеґоріями властиве не тільки Юркевичу, а й східнослов’янській релігійній філософській думці загалом.

Розмежовуючи два різних системних підходи, два способи сприйняття світу, два ставлення до світу, Юркевич намагався їх частково об’єднати. Насправді, він обстоював лиш один спосіб, одну картину, саме ту, що коли визнати істинним поділ на "холодну" й "теплу", картина буде теплою. Її специфіка в тому, що в ній проявляється ставлення людини до будь-чого, її стурбованість орієнтацією в світі. Ця стурбованість притаманна як філософії, так і релігії. Та якщо філософія здатна абстраґуватися від людини, то релігія завжди конкретна. Ось чому в бентежній стурбованості вченого ми бачимо вплив релігії на творчість Юркевича, на його соціально-психологічний аналіз соціуму.

Розділ 2. Символ серця і його значення в творчості П.Д. Юркевича. В першому підрозділі обґрунтовується підхід до серця як до символу глибинного, інтелектуального й вольового центру людської особистості. Автор дисертації зупиняється на найбільш суттєвих характеристиках символу, що відрізняють його від метафори, образу, простого знака.

Одна з особливостей символу – багатозначність смислової структури, що дозволяє розглядати його як текст, який потребує інтерпретації. Символ серця прочитується Юркевичем таким чином:

1) серце – охоронець і носій тілесних сил людини;

2) вмістилище духовного й духового життя особистості;

3) джерело й "сідалище" пізнавальної діяльності;

4) емоційний та вольовий центр;

5) осереддя морального життя людини.

Символ серця вельми архаїчний. Він прийшов з глибини віків і нагадує про прадавні і вічні основи культури. Автор дисертації здійснює екскурс в часову глибину, заторкнувши єгипетські космогонії, індійські священні тексти, китайську і грецьку філософії. В усіх тих древніх культурах так чи інакше присутній символ серця. Й хоча наповнюваність символу різна, одначе його інваріантна сутність як центру залишається незмінною.

Новим змістом символ серця наповнюється в християнській філософії (Отці церкви: Климент, Оріген, Григорій Нісський, Авґустин). Він стає одним з головних пунктів у творчості німецьких містиків (М.Екхард, І.Таулер, Г.Сузо, Я.Бьоме). Про логіку серця писав Б.Паскаль. У слов’янській традиції (Митрополит Іларіон, Володимир Мономах, Данило Заточник, Ніл Сорський, Серафим Саровський та ін.) серце розглядається як орган пізнання божественної істини і центр взаємодії супротивних сил. Ориґінальну філософію серця розвивав "український Сократ" Григорій Сковорода.

У руслі східнослов’янської традиції – "філософія серця" П.Д.Юркевича, яку продовжували російські релігійні філософи: Б. Вишеславцев (показав одмінність християнської та індійської містики), С.Франк (розглядав серце як місце дотику двох світів), І.Ільїн (оцінював культуру двох останніх століть як безсердечну), В.Зеньківський, П.Флоренський та ін.

Другий параграф глави починається з визначення онтологічного й ґносеологічного статусу символу серця. Серцю дано відчувати глибину буття. Дано не зовнішньо, а внутрішньо, позаяк у глибині сердечній гніздиться первинна духовна сутність людини, пов’язана з Богом. Серце – джерело й вмістилище пізнавальної діяльності. В пізнанні воно спроможне випереджати розум. На одміну від сповільненого розуму, серцю "одкровення істини" даються безпосередньо. Але це не свідчить про те, що Юркевич применшує значення розуму. "Як життя без порядку, так і порядок без життя однаково неспіввідносні з призначенням людського духу" (життя співвідноситься з серцем, порядок – з розумом).

Розум у Юркевича має достоїнство світла, проте духовне життя зароджується раніше від світла розуму. Останній – лише вершина, а не корінь життя людини.

Як центр духовного й душевного життя, серце відповідає за своєрідність людини. Бог створив людину (на відміну від тварин, створених за родом їх) в її особистісній і неподільній природі як одиничну й особливу істоту. Для Юркевича це має принципове значення, оскільки дозволяє пов’язати філософію серця з моральним вченням.

Філософії вчинку присвячено шостий підрозділ другого розділу дисертації. Особливого значення вчення Юркевича про моральний вчинок набуває в світлі уявлень синерґетики в її соціальному аспекті і в контексті сучасних філософських осмислень проблеми моральної відповідальності людини (М.Бахтін, В.Біблер, С.Кримський та ін.).

Моральний вчинок, згідно з мислителем, випливає з безпосередніх потягів і відчуттів серця. А джерелом усіх істинно моральних вчинків є любов, яка є однією із найбільших християнських цінностей. Як образ Божий, людина має в своєму серці любов до добра. Саме в любові Юркевич бачить найміцніші умови для становлення миру між людьми, єдності і братерства. Акцент на емоційному компоненті як необхідній ланці в структурі морального вчинку робили Бахтін, Бубер, Фромм.

Юркевич застерігає проти ототожнювання розумності вчинку і його моральної гідності. Вчинок з розрахунку (без сердечного потягу до добра) це стан, коли людина "ні студена, ані тепла". Якщо католицькою традицією визнається цей "нижній поверх" (С.Аверинцев), на якому базується вищий – любові, і сприймається добродійність як середина між крайнощами (традиція ще від Арістотеля), то для Юркевича, як представника православ’я, ця позиція неприйнятна. Однак варто пам’ятати, що в аксіологічному вимірі моральний подвиг завше крайність. Що стосується розумного вчинку, то Юркевич за ним визнавав значення якщо не моральне, то юридичне.

І розум і серце нарівні мусять брати участь в моральному вчинкові. Для живої моральності потребується "світильник і єлей". В міру того як у серці висихає єлей любові, світильник згасає. Автор дисертації підкреслює, що в розумінні одиничності, унікальної особистості, у внутрішній структурі котрої закладений поклик до вічного й абсолютного, Юркевич – попередник екзистенціально-феноменологічної традиції, представленої Е.Гуссерлем, М.Хайдеггером, М.Бердяєвим та іншими.

Проблеми християнської моральності заторкуються в статті Юркевича "З науки про людський дух", що була полемічно спрямованою проти "Антропологічного принципу в філософії" Чернишевського. Автор дисертації коротко зупиняється на ціннісно-семіотичних аспектах полеміки, показуючи, що система гранично жорстких опозицій (нове-старе, проґресивне-реакційне тощо), використовуваних Чернишевським і російською революційною демократією, базувалася на основі дуального механізму розвитку культури, жертвою якого став Юркевич і вся релігійно-філософська традиція, на яку дуальним механізмом культури було накладено заборону. Подолання дуальних моделей, що загрожують катаклізмами, полягає в підвищенні рівня філософської культури, що дозволяє вирватись із заданих в минулому ідеологічних протистоянь; і відновленні автономної духовної сфери незалежної думки (М.Ма-мардашвілі), здатної до продуктивного діалогу, до відновлення зв’язків з світовою культурою.

Далі дисертант розкриває суть критики "Антропологічного принципу" Чернишевського. Український філософ справедливо підкреслює небезпечність абсолютизації ролі обставин, яка не залишає місця для вільного вибору й особистої відповідальності. За будь-яких обставин, підкреслює Юркевич, людина домагається од вчинку загальнолюдської гідності й здатності ставити собі вчинок як заслугу і як провину, тобто судить про нього з позицій добра і зла. В цьому вбачає Юркевич початки людяності. Він підкреслює, що людина здатна оцінювати не лише вчинки, але способи, манери і правила, за допомогою яких вона досягає бажаного. Саме критика бажань волі переносить людину в сферу моральності. Юркевич спростовує тезу Чернишевського "добро є користь" і показує, що системі морального утилітаризму невистачає поняття про гідність людської особистості, про достоїнство правил і цілей діяльності. Вчення "розумного еґоїзму" Юркевич характеризує як "механізм у сфері людської культури". Цьому механізмові він протиставляє живі потреби людського серця.

Автором дисертації аналізується розумінням Юркевичем аскетизму як явища із сфери життя морального й релігійного. Юркевич порівнює східний і західний дохристиянський аскетизм. У східному він вбачає применшення й знищення особистості, в західному – її возвеличування. Східний аскетизм, "ворожий життю" особистості, чужий для Юркевича. Його симпатії на боці морального героя Сократа, в якому український мислитель вбачає перший видатний прояв аскетизму.

В християнському аскетизмі, у явищі святості Юркевича приваблює діяльна сторона. Не втеча від світу, а сприяння благу людей трудами й подвигами. Офіційному православ’ю часто дорікають за відсутність уваги до соціальних питань, соціального служіння. Цього не скажеш про окремих його представників, таких як Памфіл Юркевич.

Розділ 3. Філософська проблема Бога у творчості Юркевича. Питання стосовно доказів буття Божого розроблялись західною католицькою традицією, якої Юркевич цурався. Однак, полемізуючи з Кантом, чия філософія виросла на базі протестантської культури і котрий заперечував усі наявні докази, Юркевич виступає оборонцем католицької традиції. Проте, критикуючи католицьку схоластику, він спирається на Канта. Така позиція, зауважив Флоровський, вельми характерна для православних мислителів. Тому що після падіння Візантії православ’я довгий час практично не богословствувало, і мислителі нерідко були змушені послуговуватись західною підтримкою.

Юркевич розрізняв Бога філософів і Бога Об’явлення. Згідно з Об’явленням, Бог – Особистість, Творець і Промислитель. Філософія замінила це розуміння "безумовним змістом" або "безумовною формою", назвавши їх Богом. Ідея Бога Творця й Промислителя світу дана людині з божественного Об’явлення і не є надбанням людського розуму. Філософія мусить обмежити своє завдання й не вигадувати раціональних висновків щодо істинності Об’явлення (православна точка зору). Заслугу Канта Юркевич вбачає у тому, що той спробував поставити у певне відношення до науки вчення про Бога в тому неспотвореному смислі, в якому воно сприймається всякою віруючою людиною (Бог суть Творець і Промислитель).

Доносячи православну точку зору й критикуючи спроби логічних доказів ("поводимось з цим вічним предметом як з трупом, розтинаючи анатомічним ножем думки…"), Юркевич в той же час обороняє фізико-теологічний і космологічний докази від Канта, а Канта від Геґеля, для котрого Бог – істинно-суще, а не Творець і Промислитель світу, з чого випливає, що Геґель і не зміг би піддати критиці Канта, оскільки вони сперечаються про різне.

Онтологічного доказу Юркевич не сприймав, оскільки вважав, що такий претендує на право відтинати будь-яку можливість для сумніву. В онтологічному доказі, як і в ідеях інквізиції, Юркевич вбачав таку примусовість, яка позбавляє людину Богом даної їй свободи. В ньому, як у крайньому прояві раціоналізму, Юркевич зумів помітити "авторитаризм" католицької схоластики, сутність якого розкривають С.Аверинцев (парадокс раціоналізму як авторитаризму і авторитаризму як раціоналізму) і німецький філософ В.Шубарт, котрий писав про диктатуру розсудку в західній культурі ("Розум як начальник поліції всередині людини, Бог як начальник поліції у Всесвіті"). Онтологічні докази Юркевич розцінює як плід штучної католицької думки.

Розглядаючи проблематику Бога, Юркевич інтуїтивно опирається на виділені нами в наявному вигляді катеґорії світовідчуття. Особливо це стосується опозиції живого й мертвого. Автор дисертації розкриває значення катеґорії живого і поняття життя в православ’ї. Якщо західна католицька традиція від Еллади успадкувала раціоналізм, то православ’я завжди підкреслювало вторинність раціонального осягнення світу. Христос приніс не вчення, а нове життя, сповнене любові. В православ’ї суттєве відчуття цього життя й бентежність любові. Все самовизначення православ’я здійснюється через катеґорію живого. Автор дисертації робить висновок про те, що використання катеґорії живого як критерію істинності засвідчує приналежність Юркевича до православної традиції.

Повною мірою це стосується і катеґорій внутрішнього та зовнішнього. Якщо західноєвропейська традиція перемістила центр ваги з внутрішнього духовного світу на зовнішній, що мало як позитивні (стрімкий розвиток науки), так і неґативні (досвід тоталітаризму) наслідки, що й спонукало Юнґа визначити західну культуру як "зовнішню", екстравертну, а Ільїна – як "безсердечну" (серце – "внутрішнє око"), то на православному Сході ми бачимо дещо іншу картину – боротьбу двох тенденцій, віддзеркалену, наприклад, в суперечці "осифлян" з "заволжцями". Перша тенденція (Йосиф Волоцький) – "завоювання світу зовнішньої роботи", "Соціальне служіння", "ходіння в народ", за словами Флоровського. Друга тенденція (Ніл Сорський) – аскетико-містична "підготовка до богослов’я", "подолання світу через перетворювання і виховання нової людини".

В Україні також велася боротьба різних тенденцій, а саме православ’я із західноєвропейським католицьким та протестантським впливами. Орієнтацію на "внутрішню" людину, критику схоластики, "плотського і зовнішнього мудрування" ми зустрічаємо в І. Вишенського, І.Копинського. Орієнтацію на західну культуру, на зовнішню культурно-політичну діяльність – у Петра Могили (компроміс православ’я з католицизмом). Пріоритет внутрішнього над зовнішнім – у Григорія Сковороди (істинна людина котрого ототожнюється з серцем) і у Памфіла Юркевича.

Зовнішню орієнтацію представляють М. Чернишевський та його наступники. Вона перемогла і в ґносеології і в соціально-філософському вирішенні проблеми. Ця перемога перш за все пов’язується з впливом західної механістичної традиції в розумінні соціального буття.

Катеґорії повноти, цілісності, гармонії також пов’язані з православним світовідчуттям філософа. Через візантійське православ’я Русь прилучилась до культури еллінізму. Вона сприйняла гармонійне дихання Древньої Греції. Дух гармонії, цілісності, повноти завжди був притаманним православ’ю. На прагнення слов’ян виробити цілісне світоспоглядання вказував Бердяєв (відзначав головним чином неґативні наслідки), а Шубарт писав про це як про характерну рису слов’янських народів. Ідею цільної людини і цільного розуму розвивали І. Кириєвський, О. Хом’яков. Концепцію цільного знання і всезагальності створює учень Юркевича Володимир Соловйов. Катеґорії повноти, цілісності, гармонії дуже важливі, на думку дисертанта, для подолання поляризуючого дихотомічного мислення, для створення монадологічного бачення соціальної дійсності.

У "Закінченні" автор робить такі висновки:

- філософія Юркевича це своєрідна спроба міжкультурного синтезу, яка засвідчує перспективність комунікативного опису буття, а також відкритість для діалогу не лише Юркевича, але й усієї православної релігійної традиції, навіть якщо досвід офіційного православ’я свідчить про інше;

- православний дух творчості Юркевича проявився у найрізноманітніших аспектах: у розумінні ним специфіки філософського знання, у розв’язанні онтологічних та ґносеологічних питань, в оцінці пізнавальних спроможностей серця й розуму, у звуженні компетенції раціонального знання для "потреб духу", в антропології і моральній філософії, в розв’язанні філософської проблематики Бога і можливості доказів Божого буття, в розумінні соціальної дійсності;

- послуговуючись катеґоріями світовідчуття, Юркевич здійснює критичний аналіз західноєвропейської філософії, намагаючись подужати її строгу теоретичність. Катеґорії світовідчуття служать своєрідним мостом від абстрактної теоретичної думки до конкретного релігійного почуття, служать більш повному описові соціуму. Таким чином, ціннісні категорії Юркевича – це спроба експлікації фундаментальних механізмів соціуму і методологія його аналізу. Суспільство розглядається філософом як цілісний живий організм, з пізнання якого не може бути виключена емоційна складова.

- залишаючись раціонально мислячим філософом, Юркевич показує обмеженість раціоналістичної моделі соціуму, оскільки людська складова мінімізована, розширює картину соціальної дійсності, акцентуючи емоційно-образні релігійні аспекти буття і пізнання, що відбиваються у катеґоріях світовідчуття з їхніми ціннісними й емоційно-образними моментами; долаючи протиставлення соціологічного номіналізму і реалізму Юркевич змальовує монадологічний образ соціуму, підкреслюючи значення кожної особистості в житті суспільства.

Основні положення, що стосуються уявлень П.Д.Юркевича про суспільство, можна сформулювати у вигляді тез таким чином.

- Джерело розвитку суспільства Юркевич вбачав перш за все в духовній сфері, в процесі реалізації божественного задуму і божественного ідеалу любові, повною мірою в земному житті нездійсненного.

- Вищий ідеал суспільних відносин у внутрішній, вільній єдності всіх людей, що досягається не примусовістю і зовнішнім авторитетом, а заповідями Христа, моральним законом, який стає внутрішньою природою людини.

- Шлях досягнення ідеалу – не в суспільному договорі, революційних методах перебудови суспільства, а у вільному внутрішньому оновленні людей, внутрішньому прагненні до миру, солідарності, усвідомленні особистої відповідальності за свої діяння.

- Вихідним пунктом та опорою суспільства є людина та її моральний вчинок. Особистість, непохитна в своєму моральному прагненні (приклад Сократа, ранніх християн), береться за основу суспільного творення. Не зовнішні сили і обставини визначають спрямованість її діяльності, а сила любові до добра, внутрішня моральна установка.

- Вища божественна заповідь – заповідь любові. Ні дисципліна, ні розум, ні почуття обов’язку не мають тієї сили, яка міститься в переживаннях почуття взаємної любові, що має благодатну властивість і сприяє подоланню відірваності, окремішності індивідів та поєднує загальний і приватний інтерес. (В цьому відношенні Юркевич близько підійшов до православної ідеї соборності).

- Між існуючими нормами громадського співжиття і божественним моральним законом завжди існують відмінності як між сущим і повинним. Проте існуючі соціальні суперечності неможливо подолати лише за допомогою розуму, за допомогою раціональних проектів перебудови суспільства, тому теорії розумного егоїзму, утилітаризму нежиттєздатні, вони не в змозі вирішити питання про співвідношення особистого й суспільного.

- Особистість не може бути принесена в жертву суспільному цілому. Гідність же особистості та її діяльності визначається гідністю мети, яку вона переслідує і гідністю засобів, що застосовуються в її досягненні.

Основні положення й наукові результати дисертації досить повно заявлені в таких авторських публікаціях:

1. Левченкова О. П.Д.Юркевич і православна традиція. Семіотичні аспекти. В кн. Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць /Відповід. ред. В.Лях, вип. 7. - Київ: Укр. центр духовної