ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

ЛІЩИНСЬКА-МИЛЯН Ольга Ігорівна

УДК 1 : 27 (09) (477) “19”

ІДЕЇ ХРИСТИЯНСЬКОГО ГУМАНІЗМУ В УКРАЇНСЬКІЙ

РЕЛІГІЙНІЙ ФІЛОСОФІЇ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

Спеціальність 09.00.05 – історія філософії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Львів – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Львівському національному університеті імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

кандидат філософських наук, доцент

Шендрик Станіслав Михайлович,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

доцент кафедри теорії та історії культури

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Братасюк Марія Григорівна,

Тернопільська академія народного господарства,

професор кафедри історії і теорії держави і права

кандидат філософських наук, доцент

Фартушний Анатолій Андрійович,

Національний університет “Львівська політехніка”,

завідувач кафедри філософії

Провідна установа: Інститут філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України, відділи історії філософії, релігієзнавства, м. Київ.

Захист відбудеться “23” лютого 2001 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79002, м.Львів, вул. Університетська, 1).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м.Львів, вул.М.Драгоманова, 5)

Автореферат розісланий 22 січня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Денисенко В.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На межі тисячоліть стало очевидним, що вирішення проблем планетарного масштабу передбачає звернення до гуманістичних цінностей християнства. Ці питання охоплює концепція християнського гуманізму, яка теоретично обгрунтовує ідею людинолюбства, поєднану з теоцентризмом.

Загальнолюдські цінності християнського гуманізму, або іншими словами християнського людинолюбства, виявляються в національних культурах і тут набувають особливого характеру. Українська філософія ХХ ст. виступає носієм християнських вартостей і гуманістичної культури. Для нашої держави, яка переживає час свого становлення і формування, звернення до духовної спадщини українських мислителів XX ст. є дуже важливим і актуальним. Саме життя ставить у центр філософської рефлексії питання української духовності, пов’язані з віковічними християнськими засадами, які наголошують на цінності кожної людської особистості, вимагають шанувати права людини. В період національного та духовного відродження постійно зростає інтерес до гуманістичного потенціалу християнства, який забезпечує моральне оздоровлення та духовне оновлення суспільства, сприяє формуванню філософської культури та самобутнього світогляду українського народу.

У руслі вищепоставлених проблем, науковий аналіз ідей християнського гуманізму в українській релігійній філософії першої половини XX ст. є надзвичайно актуальний як у науково-теоретичному, так і в практично-прикладному відношенні. Наукова значимість дослідження зумовлена рядом обставин. Зростає роль морального чинника в подоланні економічної та духовної кризи України на сучасному етапі. Вагомим є ідеологічний чинник у процесі державотворення. У зв’язку з цим необхідно звернутися до розгляду гуманістичного потенціалу християнського вчення. Вирішення глобальних проблем сучасності теж пов’язане з переходом на позиції послідовного гуманізму. Це передбачає вивчення та дослідження гуманістичного доробку релігійної філософії XX ст.

Феномен християнського гуманізму доцільно розглянути з огляду на те, що сьогодні набуває великої ваги гуманістична тенденція у філософії. Розширення та уточнення понятійного апарату вітчизняної філософії, приведення його у відповідність як з духовним досвідом, релігійними та морально-етичними цінностями українського народу, так і з гуманістичним потенціалом усієї світової філософії є актуальною вимогою часу. Серед основних категорій християнського гуманізму, які ще не набули належного висвітлення в науковій літературі, у дослідженні виділяються “боголюдяність”, “відкуплення”, “спасіння”, “християнська любов”. Такий підхід до гуманізму має велике значення для етичної та культурологічної думки, які є важливими відгалуженнями сучасної філософії.

Українська філософія ХХ ст. виступає носієм християнських цінностей і гуманістичної культури. Особливий інтерес представляє вітчизняна релігійна філософія. Ця сторінка української культури унікальна і малодосліджена. Сьогодні, намагаючись відновити викреслені сторінки історії, а також, враховуючи зростання ролі екуменічних процесів, видається актуальним простежити феномен християнського гуманізму у вченнях українських релігійних мислителів, зокрема І.Огієнка, В.Липківського, А.Шептицького, Й.Сліпого, Г.Костельника та інших. Дисертаційний простір не дає можливості детально звернутися до творчості всіх згаданих мислителів. Виникає проблема вилучення такого представника, у творчості якого репрезентовані типові ідеї християнського гуманізму. Таким мислителем дисертантка вважає А.Шептицького. Дослідження концепції митрополита Андрея дає можливість визначити загальні тенденції українського християнського гуманізму, що є актуальним для поглиблення теоретичних основ сучасної філософії, яка тяжіє до синтезу загальнолюдських, християнських, національних вартостей.

Ще одним актуальним питанням дослідження християнського людинолюбства є з’ясування та визначення його виховного потенціалу, що може мати практичне застосування в сучасній педагогіці.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Загальний напрям дисертації пов’язаний з планом науково-дослідної роботи кафедри теорії та історії культури Львівського національного університету імені Івана Франка, галузевою темою: “Релігія в контексті духовної культури України”, держбюджетною темою: “Українська духовна культура: особливості становлення і розвитку”(ЗФ-413Б).

Мета дисертаційної роботи полягає у з’ясуванні основних ідей, властивих для концепцій християнського гуманізму в українській релігійній філософії першої половини XX ст., аналізі їх особливостей у порівнянні із західноєвропейським християнським гуманізмом.

Для досягнення цієї мети передбачається вирішити такі завдання:

- визначити потенційний вплив сутності та питомих рис концепцій християнського гуманізму в західноєвропейській філософії XX ст. на українську релігійну філософію;

-

- провести аналіз концепції християнського гуманізму А.Шептицького (як типового вияву українського християнського людинолюбства), порівнюючи її з іншими вченнями релігійних мислителів.

Об’єктом дослідження є феномен українського християнського гуманізму.

Предметом дисертаційної роботи є ідеї та особливості християнського гуманізму у вченнях українських релігійних філософів першої половини ХХ ст.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є системний підхід, згідно з яким виділяється ряд рівнів дослідження феномену християнського гуманізму. Важливого значення надається в роботі методам порівняння, аналогії, сходження від абстрактного до конкретного. Істотну роль відіграють методи аналізу і синтезу, абстрагування, історичного і логічного, персоналізму, історизму, інтеграції. Їх можна об’єднати в межах культурологічного підходу до досліджуваної проблеми. Особливу роль у роботі відіграє принцип інтеграції (як своєрідна методологічна проблема). Він дає змогу розглянути феномен гуманізму як інтеграцію загальнолюдських і християнських цінностей, світової і національної філософії, культури минулого і сучасності. Детальніше питання методологічної основи дослідження розкривається у другому підрозділі першого розділу.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній зроблена спроба комплексного дослідження концепцій християнського гуманізму в українській релігійній філософії першої половини XX ст. у контексті ідей західноєвропейського християнського людинолюбства.

Новим є розгляд самого феномену християнського гуманізму. Адже ідеологічна упередженість радянської філософської думки довгий час заважала виробленню об’єктивного погляду на гуманістичний потенціал християнства. Початок історії гуманізму ототожнювався з періодом Ренесансу. Дане дослідження відходить від такої традиції: до уваги беруться гуманістичні ідеї християнства і, особливо, їх вплив на сучасні філософські течії.

На основі теоретичного аналізу проблеми автор прийшов до таких висновків, які мають наукову новизну і виносяться на захист.

·

· На основі опрацьованої літератури визначено і проаналізовано найбільш істотні категорії християнського гуманізму – боголюдяність, відкуплення, спасіння та християнська любов. Остання категорія визнається універсальною, оскільки містить у собі перспективу поєднання мирського і сакрального, гуманістичних і християнських цінностей.

· Вперше простежена наявність концепції християнського гуманізму в українській релігійній філософії XX ст., яка є органічною складовою християнського гуманізму загалом і, водночас, має свою прикмету: яскраву національну специфіку. Ця особливість полягає у поєднанні християнських і національних начал, які є взаємодоповнюючими. У даному контексті великої ваги набирає поняття патріотизму з пріоритетом християнських гуманістичних вартостей.

·

·

·

Практичне значення одержаних результатів. Проведене дослідження виявляє особливості української філософської думки XX ст. у порівнянні із західноєвропейською. Здійснений аналіз дає змогу з’ясувати специфіку філософських ідей в контексті концепцій християнського гуманізму і робить можливим цілісне осмислення процесу розвитку української культури XX ст..

Основні положення дисертації можуть використовуватись при вивченні феномену християнського гуманізму (зокрема, в українській філософії), осмисленні особливостей української релігійної спадщини XX ст.; при дослідженнях, пов’язаних із такими проблемами: особистість і християнська культура, гармонійна взаємодія християнських цінностей і гуманістичної культури, зв’язок християнського загальнолюдського потенціалу і національних цінностей.

Ряд положень даного дослідження може сприяти розробці теорії державотворення (зокрема, в ідеологічному та культурологічному аспектах). Досліджувана проблема має практичне значення, оскільки в час подолання економічної та духовної кризи суспільства на сучасному етапі постійно зростає роль морального чинника в духовному відродженні народу.

Дисертаційна робота поглиблює філософську та етичну теорію на категоріальному рівні. Результати дослідження, пов’язані з гуманістичним потенціалом християнства, мають виховне значення і можуть бути використані в педагогічному процесі.

Результати дисертаційної роботи можуть служити для підготовки лекцій і семінарських занять при вивченні курсів з історії філософії, етики, релігієзнавства, історії української та зарубіжної культури.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження апробовані у наукових статтях, доповідях на конференціях. Зокрема, на Других Балеївських філософсько-психологічних читаннях на тему “Наукова спадщина Степана Балея та проблеми зв’язку філософії та психології” (Львів, квітень 1997 р.), на VII Міжнародному круглому столі “Історія релігій в Україні” (Львів, травень 1997 р.) та ІХ міжнародній конференції “Історія релігій в Україні” (Львів, травень 1999 р.), на VII філософсько-методологічних читаннях “Філософський гуманізм як основа сучасної трансформації української культури” (Львів, грудень 2000 р.). Апробація результатів дослідження відбувалася у навчальному процесі Львівського національного університету імені Івана Франка під час проведення лекційних курсів з етики та естетики, історії культури.

Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та одного додатку. Повний обсяг дисертації – 201 сторінка. Список використаних джерел містить 250 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкривається актуальність теми, формулюються мета та завдання, об’єкт та предмет дослідження, обгрунтовується наукова новизна та практичне значення одержаних результатів.

Перший розділ – “Бібліографічні та методологічні проблеми дослідження християнського гуманізму в українській релігійній філософії першої половини ХХ століття” – виконує допоміжну роль, оскільки служить сполучною ланкою між вступом і безпосереднім висвітленням феномену християнського гуманізму.

У першому підрозділі – “Джерельна база дослідження” – дисертантка аналізує літературу, використану при дослідженні українського християнського гуманізму.

Проблема гуманізму та релігійні аспекти української духовності вивчаються такими сучасними дослідниками як А.М.Колодний, Л.О.Филипович, А.І.Пашук, В.П.Мельник, М.В.Кашуба, М.Г.Братасюк, О.І.Гринів, А.А.Фартушний, М.Гайковський та інші. Колодний А.М.,Филипович Л.О.Релігійна духовність українців: вияви, постаті, стан.-Львів: Логос, 1996.-182 с.; Філософія Відродження в Україні/Кашуба М.В., Паславський І.В., Захара І.С., Пікулик Н.Ф., Кралюк П.М., Овсійчук В.А., Криса Б.С., Рогович М.Д., Матковський О.В.-К.: Наукова думка, 1990.-336 с.; Проблема людини в українській філософії XVI-XVIII ст. / Захара І.С., Кашуба М.В., Любащенко В.І., Матковська О.П., Попова Н.Л.- Львів: Логос, 1998.-238 с.;Культурне Відродження в Україні. Історія і сучасність / Під ред. А.І.Комарової.-Львів: Астериск, 1993.- 219 с. Проте феномен українського християнського гуманізму ще не знайшов належного висвітлення у нашій науковій літературі. Тому в дисертаційній роботі зроблена спроба виявити ідеї християнського людинолюбства в українській філософії ХХ ст. Виходячи з цього, джерельною базою вивчення християнського гуманізму є, насамперед, праці самих релігійних філософів. Бібліографічний огляд у дисертації здійснено за таким планом: 1) праці, присвячені проблемі гуманізму загалом; 2) твори, на основі яких проведено аналіз концепцій християнського гуманізму в західноєвропейській філософії ХХ ст.; 3) праці щодо проблеми гуманізму в українській філософії першої половини ХХ ст.; 4) твори, що дають змогу проаналізувати концепції українського християнського гуманізму.

Серед праць, які висвітлюють поняття гуманізму, можна назвати твори В.Шинкарука, О.Яценка Шинкарук В., Яценко А. Гуманизм диалектико-материалистического мировозрения.- К.: Политиздат Украины, 1984.- 255 с., Б.Губмана Губман Б. Западная философия культуры ХХ века.- Тверь: ЛЕАН, 1997.- 287 с., П.Гуревича Гуревич П. Гуманизм и вера.- М.: Знание, 1990.- 63 с., І.Фролова Фролов И. О человеке и гуманизме: Работы разных лет.- М.: Политиздат, 1989.- 559 с.. Аналіз концепції християнського гуманізму в західноєвропейській філософії ХХ ст. здійснено на основі Святого Письма Старого і Нового Завіту Святе Письмо Старого і Нового Завіту.- United Bible Societies, 1991.- 1349 с., праць Ж.Марітена Маритен Ж. Философ в мире.- М.: Высшая школа, 1994.- 191 с., Іоана Павла ІІ Іоан Павло ІІ. Переступити поріг надії.- Київ-Львів: Кайрос-Свічадо, 1995.- 168 с.; Иоанн Павел ІІ. Мысли о земном.- М.: Новости, 1992.- 424 с.. При проведенні філософського аналізу концепцій християнського гуманізму, дисертантка використала також праці П.Тейяра де Шардена Тейяр де Шарден П. Божественная среда.- М.: Ренессанс, 1992.- 311 с.; його ж. Феномен человека.- М.: Наука, 1987.- 240 с., М.Бердяєва Бердяев Н. О назначении человека.- М.: Республика, 1993.- 383 с.. Осмислення універсальної категорії християнського гуманізму – любові – проведено крім вищезгаданих праць на основі творів Е.Фромма Фромм Э. Искусство любви.- Минск: Политиздат, 1990.- 80 с. та В.Франкла Франкл В. Человек в поисках смысла: Сборник.- М.: Прогресс, 1990.- 368 с..

Західноєвропейська парадигма християнського гуманізму у дослідженні співставляється з українською. Українська філософія ХХ ст. поєднує риси, властиві західноєвропейській, з оригінальною національною специфікою: синтезує гуманізм, християнське віровчення та ідею національного патріотизму.

У дисертаційній роботі основний акцент ставиться на творчість релігійних філософів, оскільки їх спадщину можна проаналізувати в руслі християнського гуманізму. Аналіз українського християнського людинолюбства здійснено з допомогою творів Іларіона (І.Огієнка) Іларіон. Обоження людини – ціль людського життя.- Вінніпег: Укр. Наук. Богословське Православне Тов-во, 1954.- 95 с.; його ж. Служити народові – то служити Богові.- Вінніпег: Вид-ня “Нашої культури”, 1965.- 119 с., В.Липківського Липківський В. Слово Апостольське до вірних Христової церкви.- Вінніпег, 1936.- 217 с., Й.Сліпого Сліпий Й. Твори: В 14 т.- Рим: Romae, Укр. католицький ун-тет ім. Св.Климентія Папи, 1970.- Т. III-IV.- 900 с. , Г.Костельника Костельник Г. Границі демократизму.- Львів: Друкарня Наук. Тов-ва ім. Шевченка, 1919.- 220 с.; його ж. Світ як вічна школа: Філософські розважання.- Львів: Бібльос, 1931.- 60 с. та інших. В руслі вивчення гуманістичних ідей дослідницький інтерес представляють також твори Д.Чижевського Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні.- Прага: Укр. вид-ий фонд, 1931.- 175 с.; його ж. Філософія Г.С.Сковороди.- Варшава: Праці укр. наук. ін-ту, 1934.- 224 с., І.Мірчука Мірчук І. Етика а політика.- Прага: Накладом Укр. вільного ун-ту, 1923.- 33 с.; його ж. Філософічні основи світогляду Масарика.- Прага, 1925.- 11 с. , М.Шлемкевича Шлемкевич М.Верхи життя і творчості. Промови-Доповіді.- Нью Йорк-Торонто, 1958.- 160 с.; його ж. Українська синтеза чи українська громадянська війна.- Blomberg / Lippe (Germany), 1949.- 63 с..

У дисертаційному дослідженні детально аналізується концепція християнського людинолюбства А.Шептицького, яка найбільш цілісно і грунтовно висвітлює особливості та основні категорії українського християнського гуманізму. Тому дисертантка вважає її типовим виявом християнського гуманізму в українській релігійній філософії. Ідеї християнського гуманізму репрезентовані в ряді праць митрополита Шептицький А. Заклик до покаяння. Послання на великий піст.- Львів: Бібльос, 1939.- 87 с.; його ж. Письма-послання (1939-1944).- Львів: Фонд Духовного відродження ім.Митрополита Шептицького, 1991.- 454 с.; його ж. Посланіє пастырске до Всечестного Духовеньства епархій. О квестии соціяльной.- Жовква: Печатня ОО.Василыянъ, 1904.- 71 с.; його ж. Твори (аскетично-моральні).- Львів: Свічадо, 1994.- 493 с.; його ж. Твори (морально-пасторальні).- Львів: Свічадо, 1993.- 547 с.; його ж. Твори: Пастирські листи (2.VII.1899-7.IX.1901).- Торонто: Друкарня ОО.Василіян, 1965.- Т.1.- 514 с.; його ж. Як будувати рідну хату?- Люблин: Свічадо, 1989.- 38 с. .

Аналізуючи концепцію українського християнського гуманізму, дисертантка проводить аналогії між ідеями релігійних мислителів першої половини ХХ ст. та сучасних авторів. У цьому відношенні дослідницький інтерес представляють праці М.Любачівського, П.Біланюка, С.Мудрого, Е.Шараневича, В.Зінька та інших. Любачівський М. Вірую в Єдиного Бога. Проповіді і розважання.- Рим: Вид-во Укр. Католицького Ун-ту, 1990.-344 с.; Біланюк П. Божа істина, краса і любов.- Дрогобич: Відродження, 1995.- 378 с.; Мудрий С. Недільна благовість. Недільні радіопроповіді з Ватикану.- Рим: Вид-во ОО.Василіян, 1970.- 300 с.; Шараневич Е. Звідомлення доброї новини. Недільні проповіді.- Львів: Свічадо, 1995.- 147 с.; Зінько В. Найбільша Заповідь. Побожні роздуми.- Прудентопіль: Вид-во ОО.Василіян, 1985.- 66 с.

Для пояснення логіки викладу й аналізу українського християнського гуманізму слід розглянути загальну методику, якою послуговувалася дисертантка у даному дослідженні.

Другий підрозділ – “Загальна методика та основні методи дослідження українського християнського гуманізму”.

Методологічною основою дисертаційної роботи є системний підхід до аналізу християнського гуманізму. В контексті вивчення даної проблеми системний підхід передбачає виділення чотирьох рівнів дослідження: 1) християнський гуманізм у західноєвропейській філософії ХХ ст.; 2) гуманістичні ідеї в українській філософії ХХ ст.; 3) український християнський гуманізм; 4) концепція А.Шептицького як типовий вияв українського християнського людинолюбства.

До вказаних рівнів дослідження застосовуються вертикальний та горизонтальний зрізи методологічних орієнтирів. Так, вертикальний зріз передбачає методи порівняння та аналогії, сходження від абстрактного до конкретного. Цей зріз методів характеризує дослідження переходу від першого до другого, третього і четвертого вищезгаданих рівнів (по вертикалі). Істотного значення надається методу сходження від абстрактного до конкретного, оскільки він дає змогу вивчати феномен християнського гуманізму поступово, від абстрактного поняття у “чистому вигляді” до типового національного вияву в концепції А.Шептицького.

Горизонтальний зріз передбачає методи, які допомагають вивчати об’єкт дослідження у межах кожного рівня зокрема (по горизонталі). Ці методи – аналіз і синтез, аналогія, узагальнення, абстрагування, метод взаємодії історичного і логічного, принципи об’єктивності, історизму, персоналізму, інтеграції – можна об’єднати в межах культурологічного підходу до досліджуваної проблеми. Цей підхід передбачає застосування адекватних культурологічних концепцій та методів у дослідженні християнського гуманізму. Принцип інтеграції (як своєрідна методологічна проблема) допомагає по новому підійти до проблеми гуманізму. Феномен гуманізму розглядається як інтеграція загальнолюдських цінностей і християнських, світової філософії і національної, культури минулого і сучасності. Таким чином окреслене коло методологічних орієнтирів допомагає цілісно осмислити феномен християнського гуманізму.

У другому розділі – “Християнський гуманізм: сутність, основні ідеї, еволюція” – аналізується західноєвропейська парадигма християнського людинолюбства.

Перший підрозділ – “Ідеї людинолюбства і теоцентризму в західноєвропейській релігійній філософії ХХ ст.” – присвячений розкриттю поняття християнського гуманізму, з’ясуванню його сутністі, змісту основних категорій.

З метою окреслення поняття християнського гуманізму у дослідженні коротко подані історичні види гуманізму: античний, християнський гуманізм середньовічних мислителів, гуманізм епохи Відродження, Нового часу, гуманістичні концепції ХХ ст. Кожен історичний вид гуманізму містить ряд форм. Так, гуманістичні концепції ХХ ст. як одну з форм передбачають релігійний гуманізм, у межах якого і вичленовується християнський гуманізм.

Християнський гуманізм дисертантка трактує як синтез ідеї людинолюбства з теоцентризмом. Використовуючи ряд тез, властивих усім видам гуманізму, християнський гуманізм є специфічним і самобутнім. Так, спільними тенденціями для гуманізму і його християнської видозміни є визнання цінності кожної людини як вільної, рівної, творчої особистості. Проте у рамках християнського осмислення ідей людяності і людинолюбства вони неодмінно стикаються з питанням буття Бога. Християнство, наділяючи Бога абсолютним пріоритетом і вищістю стосовно до всякого тварного буття, не відводить людині залежного становища. Людина створена за образом і подобою Божою і цей статус возводить її до безмежних вершин. У Книзі псалмів читаємо: “Ти вже не раб, а син; а коли син, то спадкоємець завдяки Богові” [Гал. 4:7].

Таким чином, у християнстві закладена глибока гуманність, воно містить ідею боголюдяності. Тому основна відмінність цієї концепції, на думку дисертантки, полягає в ідеї абсолютної вищості Бога. Християнський гуманізм розглядає людину як істоту релігійну (здатну до спілкування з Богом) та істоту етичну (здатну до діяльності за критерієм добра). Отже, кожна людина трактується у її трансцендентному вимірі як гармонійний сплав божественного і природного начал.

Думка про поєднання світського і сакрального властива для всіх форм християнського гуманізму: неотомістичної, тейярдистської, персоналістичної, екзистенціальної. Категоріальний аналіз у дисертації побудовано на вченнях Ж.Марітена, Іоана Павла ІІ (неотомістичні), П.Тейяра де Шардена (тейярдистське), М.Бердяєва (персоналістичне), Г.Марселя (екзистенціальне). До вивчення проблеми залучені й інші філософи ХХ ст. Серед основних категорій християнського гуманізму дисертантка виділяє боголюдяність, відкуплення, спасіння, любов. Так, боголюдяність проголошує, що людина завдяки “дитинству Божому”, є вільною, рівною, гідною і шанованою. Відкуплення, пов’язане з розумінням жертви Ісуса Христа як вищого акту солідарності Бога-отця з людьми. Жертва Христа є ціною за звільнення людства від морального зла і дає надію на вічне життя і щастя. Спасіння вселяє віру в перемогу добра і при “зростанні у чеснотах” веде особистість до вершин досконалості. Любов у концепції християнського гуманізму, на думку дисертантки, є універсальною категорією, що синтезує всі інші і забезпечує єдність вічного і тимчасового, сакрального і мирського.

У другому підрозділі – “Любов – універсальна категорія християнського гуманізму”- поглиблюється сутність християнського людинолюбства в західноєвропейській релігійній філософії ХХ ст..

У дисертаційній роботі любов окреслюється як творча інтегруюча сила, що згуртовує людей і містить іманентну якість добра. Любов як “активна енергія” дає змогу наблизитись до іншої людини, зрозуміти її, заглибитися в її світ. Любов розкриває духовні перспективи того, хто любить (здатність подарувати себе іншому) і того, кого люблять (побачити в ньому позитивний ціннісний потенціал).

Концепція християнського гуманізму у своєму осередку містить любов у її християнському сенсі. Таке розуміння любові, зберігаючи вищеописані ознаки, має свій оригінальний зміст. Дисертантка вважає, що християнське розуміння любові передбачає, що в онтологічному вимірі це поняття становить основу всього сущого (Бог є любов); у моральному – це заповіді любові у християнському житті. Християнська любов поєднує два начала – небесне і земне, вічне і тимчасове. Любов до Бога передбачає усвідомлення людиною певної духовної сфери трансцендентного, що задає напрямок людському життю, веде до гармонії зі всесвітом. Любов до ближнього, як природний нахил живих істот, сприяє утвердженню істинної гуманності. Любов забезпечує вищу єдність, подолання відчуженості і самотності людини. Отже, дві заповіді любові (до Бога і до ближнього) поєднують людину з Творцем, надають гуманістичного звучання буттю кожної особистості.

З’ясування основних ідей та категорій західноєвропейського християнського гуманізму дає можливість простежити цей феномен в українській релігійній філософії.

Третій розділ – “Гуманістичний зміст концепцій української релігійної філософії першої половини ХХ ст.” – має на меті аналіз українського християнського гуманізму, визначення подібних рис з західноєвропейськими концепціями та з’ясування особливостей українського християнського людинолюбства.

Перший підрозділ – “Українська філософія першої половини ХХ ст.: єдність гуманістичних, християнських, національних вартостей” - присвячений дослідженню української філософської думки, в якій дисертантка умовно виділяє дві споріднені течії – одна з них представлена релігійними мислителями, інша – світськими філософами. Під поняттям “релігійні мислителі” маються на увазі діячі українського церковного кліру, а “світські філософи” – представники нашої культури без духовного сану. Першу течію у дисертації представляють Іларіон (І.Огієнко), В.Липківський, А.Шептицький, Й.Сліпий, Г.Костельник та ряд сучасних релігійних діячів. Другу – Д.Чижевський, М.Шлемкевич, І.Мірчук, В.Левинський. Для обидвох течій властива морально-етична спрямованість і виховний характер, що і зумовлює інтерес до проблеми гуманізму. Разом з цим, слід наголосити, що представники вказаних течій, синтезуючи гуманістичну ідею з християнським вченням, акцентують на національних вартостях.

Твори українських релігійних мислителів у дисертації розглядаються крізь призму християнського гуманізму, який виникає не випадково, а враховуючи весь дух української філософії (від Іларіона Київського, В.Мономаха, Г.Сковороди до сьогодення). Так, Іларіон (І.Огієнко), В.Липківський, Й.Сліпий, Г.Костельник у своїх вченнях поєднують теоцентризм з людинолюбством, висвітлюють категорії боголюдяності, відкуплення, спасіння людини. Слід наголосити, що аналогічні питання піднімаються і сучасними релігійними діячами (М.Любачівським, С.Мудрим, П.Біланюком та іншими). Це дає можливість простежити тяглість ідей християнського гуманізму впродовж усього ХХ ст.

Відмінність у трактуванні окремих питань концепцій християнського гуманізму між православними та греко-католицькими мислителями до певної міри викликана тяжінням православниих мислителів до платонівської філософської традиції у її висвітленні отцями східної церкви, а греко-католицьких – до арістотелівської в її неотомістичному тлумаченні.

Провідним мотивом, що об’єднує твори українських релігійних мислителів, є поєднання теоцентризму і людинолюбства, загальнолюдських і національних вартостей, єдність теоретичного вчення з практичним застосуванням його в житті. Цей мотив знаходиться у центрі творчої рефлексії ще одного представника української релігійної філософії – А.Шептицького.

Другий підрозділ - “Християнський гуманізм в українській релігійній філософії (на прикладі вчення Андрея Шептицького)”. Концепція А.Шептицького, на думку дисертантки, найбільш цілісно і грунтовно представляє питомі риси та особливості українського християнського гуманізму. Тому ця концепція, як типовий вияв українського християнського людинолюбства, детально вивчається у шести пунктах і дає змогу з’ясувати його сутність та основні категорії.

У першому пункті – “Гуманізм концепції універсалізму митрополита Шептицького” – висвітлюється життєдіяльність А. Шептицького крізь призму гуманістичної світонастанови. Адже життєвий шлях митрополита і його творчість не суперечили, а підпорядковувалися єдиній меті – служінню Богові та людям. У діяльності митрополита дисертантка виділяє три галузі: релігійно-церковну, суспільно-національну та культурно-просвітню. Аналогічний спектр проблем вирізняється у творчості А.Шептицького: ідеї християнського гуманізму, християнської любові, вчення про чесноти; християнський патріотизм і національна ідея; звернення до питання морального виховання. Отож прослідковуються три осередні ідеї у життєдіяльності і творчості А.Шептицького – теоцентризм, гуманізм і національний патріотизм.

Таким чином, у А.Шептицького, як типового представника української релігійної філософії ХХ ст., у центрі світогляду Абсолют і особистість, загальнолюдське і національне, а також теоретичне вчення і його практична реалізація.

Другий пункт – “Основні категорії українського християнського гуманізму” – розкриває сутність українського християнського гуманізму. З цією метою проводиться аналогія між змістом основних категорій західноєвропейського християнського людинолюбства і концепції А.Шептицького (як типової для української релігійної філософії).

Вчення митрополита Андрея дисертантка трактує як неотомістичну форму християнського гуманізму. Так, з томістичних позицій висвітлюються онтологічні питання, проблема свободи, прав та цінностей, щастя особистості. Інша особливість вчення митрополита – ідея національного патріотизму, що і дає змогу вважати концепцію А.Шетицького типовою.

У творах митрополита, як і в інших українських релігійних мислителів, прослідковується характерна особливість християнського гуманізму – єдність ідей теоцентризму та людинолюбства; звернення до основних категорій цієї концепції (боголюдяності, відкуплення, спасіння, любові). Так, боголюдяність – це розкриття істинної людяності через відшукання у собі божественного, богоподібного. Боголюдяність виявляється у святості, абсолютній вартості і недоторканості людського життя. Людина богоподібна своїм розумом і свободою, поєднує світ матеріальний і духовний, природний і надприродний. Відкуплення – одна з категорій християнського гуманізму – в українській релігійній філософії трактується як надія на вічне життя і щастя та віра в перемогу добра над злом. Категорія спасіння, згідно з міркуваннями українських мислителів, як духовне звільнення людини від морального зла, повернення високої гідності синівства Божого.

Особливе значення для поглиблення змісту християнського гуманізму має закон, сформульований А.Шептицьким, про рівновагу відносин між людьми і Богом. Окрім свого внеску в розширення теоретичних основ концепції християнського гуманізму, цей закон має ще і вплив на практичну сферу життєдіяльності християн, оскільки він вимагає сповнювати обов’язки милосердя і благочинності. Об’єднуючим чинником концепції християнського гуманізму служить поняття християнської любові, якому в українській релігійній філософії надається вагомого значення.

Третій пункт – “Любов як фундаментальна цінність особистісного буття” – присвячений аналізу цієї категорії християнського гуманізму. А.Шептицький наділяє поняття любові широким спектром значень: від найелементарнішої сили, властивої окремій людині, до загальнолюдського об’єднуючого потенціалу. Це дає змогу вважати любов універсальною величиною концепції християнського гуманізму.

Поняття християнської любові у вченні митрополита наповнене томістичним звучанням. Зокрема, трактування любові як синтезу чеснот, розуміння любові до ближнього, як діяльного принципу (у формі милосердя, доброчинності), поняття миру.

Любов у формі двох заповідей гармонізує взаємини особистості з Богом і з людьми. Характерне для А.Шептицького трактування любові до Бога як оцінювальної надає особливості його вченню. Цей вимір вносить томістичну ідею примату розуму у поясненні християнської любові. Любов до Бога, за А.Шептицьким, вимагає від особистості розумових зусиль, звернення напряму свого життя до Абсолюта.

Важливим аспектом християнської любові, на якому наголошує митрополит, є її об’єднуючий характер. Християнська єдність пов’язана з ідеєю солідарності людей. У дисертації наголошується на важливому значенні для поглиблення концепції християнського гуманізму ідеї людської солідарності та закону спільності заслуг і відповідальностей, сформульованих А.Шептицьким. Так, розглядаючи в межах людської солідарності її фізичну (матеріальну) видозміну, митрополит піднімає питання охорони навколишності. Мислитель вважає, що люди становлять органічну частку природи, тому не повинні негативними впливами порушувати життєвий баланс на планеті. Ідею духовної (надприродної) солідарності А.Шептицький пов’язує з законом спільності заслуг і відповідальностей. Вагомість останнього викликана його характером настанови чинити добро, примножувати позитивні надбання. Таким чином, любов як мир і як єдність є реальною підставою гуманного співжиття у світі. А в рамках одного народу, нації любов між людьми набирає форми патріотизму.

Четвертий пункт – “Християнський гуманізм українського національного патріотизму” – присвячений розгляду одного з аспектів українського християнського людинолюбства – любові до свого народу, батьківщини. Християнство не виключає патріотизму, а, навпаки, прищеплює і поглиблює це почуття.

В осередку творчості А.Шептицького, Й.Сліпого, Іларіона (І.Огієнко) – народ, який потребує допомоги, підтримки, безкорисної праці, отже, і людина, що є невід’ємною часткою соціуму. Задаючись питаннями державотворення, народного життя, мислителі не виключають з поля зору потреби окремої людини. У цьому суть гуманістичного характеру їх розуміння поняття патріотизму.

Ідеалом національого життя А.Шептицький бачить вітчизну – державу-організм, моноліт, живе тіло. Соціально-економічну міць держави мислитель виводить з царини моральності, яка базується на християнському вченні. Могутність батьківщини, добробут її громадян, за переконанням мислителя, залежить від виховної ролі церкви. Отже, на думку мислителя, лише християнська держава, в якій керуються Божими заповідями, виховують у собі громадянські чесноти, виконують обов’язки справедливості, милосердя, любові, може забезпечити щастя людини.

Концепції українських релігійних мислителів пронизує ідея християнського патріотизму з пріоритетом гуманістичних вартостей. Любити свій народ по-християнськи – значить керуватися засадами справедливості, шанувати права і свободи людей не лише українців, а й інших народів, нехристиян, невіруючих. Отже, християнський патріот – це людина розумна і вільна, що живить свою духовність громадянськими чеснотами, сприяє налагодженню єдності, миру, злагоди у всьому світі. У заклику А.Шептицького бути “добрим патріотом і мудрим громадянином” звучить поєднання релігійних і світських цінностей.

Таким чином, концепціям українського християнського гуманізму властиве поєднання трьох ідей: теоцентричної, гуманістичної та національної. Одночасно, у центрі уваги українських мислителів перебуває людина, з її турботами і проблемами. Тому важливим аспектом у їх творчості є проблема вдосконалення особистості.

У п’ятому пункті – “Людина в системі християнських моральних чеснот” – окреслюється гуманістичний християнський ідеал особистості.

Гуманістичні вчення українських релігійних мислителів одним із засобів морального впливу на людину вбачають виховання чеснот. Чеснота, як категорія концепції християнського гуманізму, виступає важливим складником процесу морального виховання. А.Шептицький, як і Й.Сліпий та сучасні греко-католицькі діячі, вибудовують систему чеснот у томістичній манері. Виділені мислителями три групи чеснот: богословські, моральні та інтелектуальні пов’язує між собою поняття Бога (гармонії правди, добра і мудрості), найвищої мети поступу людини. Моральні чесноти – це внутрішньоособистісний регулятор, який встановлює владу розуму над волею в душі індивіда. Моральні чесноти поділяються на чотири основні групи: розвага (життєва мудрість), справедливість, відвага, стриманість. Вводиться строга ієрархія, в якій розвага займає першість, оскільки встановлює правильний порядок мислення, що веде особистість до найвищої цілі, а також сприяє гармонії трьох груп чеснот. Справедливість розуміється як співвідношення прав з обов’язками. Відвага – це сила для внутрішньої боротьби людини. Стриманість опановує найнижчі пристрасті. Отож, згідно з українськими гуманістичними концепціями, людина, що виховує у собі чесноти, має можливість вільно розвиватись, удосконалюватись, у всій повноті розкривати свою індивідуальність.

Шостий пункт – “Релігійний шлях духовного вдосконалення людини” – висвітлює педагогічні міркування А.Шептицького, питання релігійно-морального виховання особистості.

Виховання А.Шептицький називав “мистецтвом мистецтв” і “знанням всякого знання”. Тому питання виховання, а особливо, релігійно-морального та патріотичного, піднімається у численних працях мислителя. Розмірковуючи над складовими елементами виховного процесу, А.Шептицький виділяв наступні три: “суггестію”, навчання, християнське оточення. Кожен з них націлений на спільну мету – всесторонній розвиток особистості. Це вносить гуманістичне забарвлення в педагогічні міркування митрополита. У вихованні поряд з накопиченням знань, “просвіченням розуму” він закликає працювати над “ублагородненням сердець”. Слід розвивати в дитині усвідомлення власної неповторності, унікальності, вчити шанувати себе й інших. Церкву А.Шептицький трактував як гуманістичну виховну інституцію. Адже вона сприяє внесенню в суспільне й індивідуальне життя моральності, людинолюбства, доброчинності. Надаючи великого значення патріотичному вихованню, А.Шептицький розглядав церкву і духовенство як носіїв національної культури і науки. З гуманістичних позицій митрополит розумів і наставника, який повинен працювати над вихованням дітей за допомогою люблячого серця і розумного навчання. Отже, моральне виховання, згідно з концепцією А.Шептицького, як і інших релігійних мислителів, ростить мудрих, гідних, чеснотних людей, що люблять і служать своїй вітчизні, звернених душею до гуманістичних і християнських вартостей.

У висновках підведено підсумки дисертаційного дослідження.

Християнський гуманізм органічно вплітається у спектр інших гуманістичних концепцій. Він представлений різними формами: неотомістичною, тейярдистською, персоналістичною, протестантською, екзистенціальною. Для всіх форм властива думка про поєднання мирського і сакрального. Християнський гуманізм виступає носієм спільних тенденцій з іншими історичними видами гуманізму. Основна відмінність ж його відмінність полягає в ідеї абсолютної вищості Бога. Тому у дисертації виводиться висновок, що особливістю християнського гуманізму є синтез ідей людинолюбства і теоцентризму.

Дисертантка дійшла висновку, що основними категоріями християнського гуманізму є боголюдяність, відкуплення, спасіння, християнська любов. Боголюдяність пов’язана з поєднанням в особистості людського і сакрального. Бог як Творець людини не нищить іманентно властивої їй гідності, а вкорінює в досконалості. Відкуплення – це акт солідарності Бога з людьми, завдяки якому ми не зникаємо безслідно, а дістаємо надію на вічне життя і щастя. Спасіння розглядається як утвердження віри у перемогу добра. Людина, маючи розум і свободу, здатна зробити морально правильний вибір. Християнська любов трактується універсальною категорією християнського гуманізму, вона поєднує людину з Творцем, надає гуманістичного звучання буттю кожної особистості.

У дисертації доведено, що ці ж ідеї займають чільне місце і в українській філософії ХХ ст., яка є органічною складовою світового філософського процесу. Водночас, українська філософія має свої особливості. Насамперед, це морально-етична спрямованість, що і пояснює її тяжіння до проблеми гуманізму. Однією з найістотніших особливостей українського християнського гуманізму є звернення його творців до національного питання. Синтезуючи гуманістичну ідею з християнськими цінностями, українські філософи акцентують на національному мотиві.

У дисертаціі виводиться висновок, що однією з найбільш цілісних і грунтовних в українській релігійній філософії першої половини ХХ ст. є концепція А.Шептицького. Вчення митрополита вважається типовим виявом українського християнського гуманізму. Концепція А.Шептицького є універсалістичною, оскільки у своєму осередку містить типові для української релігійної філософії ідеї – Бога і людину, загальнолюдські цінності і національні, а також поєднує теоретичні міркування з практичним їх застосуванням.

Вчення А.Шептицького дисертантка вважає неотомістичною формою християнського гуманізму. Цей висновок випливає з порівняльного аналізу ряду положень концепції митрополита зі вченнями Т.Аквінського та сучасних неотомістичних авторів.