ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ІВАНА ФРАНКА

ЛАБАЩУК ОКСАНА ВАСИЛІВНА

На правах рукопису

УДК 392+393+395+398.3

УКРАЇНСЬКА ПРИМОВКА:

ОСОБЛИВОСТІ ПОБУТУВАННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ

10.01.07 - фольклористика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Львів-2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української фольклористики імені Ф. Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка Міністер-за освіти і науки України

Науковий кервник: кандидат філологічних наук, доцент

Остапиківан Дмитрович,

Львівський національний університет імені

Івана Франка, доцент кафедри української
фольклористики імені Ф.Колесси

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук,

Давидюк Віктор Феодосійович,

директор Полісько-волинського народознавчого

центру НАН України

кандидат філологічних наук,

Чебанюк Олена Юріївна,

Інститут мистецтвознавства, фольклористики та

етнології ім. М. Рильського НАН України,

науковий співробітник

Провідна установа: Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, Кабінет Міністрів України,

кафедра фольклористики, м. Київ

Захист відбудеться “21” червня 2001 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої
вченої ради К 35.051.13 у Львівському національному університеті імені Івана Франка
(79000, м. Львів, вул. Університетська, 1).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Драгоманова, 1).

Автореферат розісланий “21” травня 2001 року

Учений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук, доцент Івашків В.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

В умовах розбудови незалежної Української держави, зняття ідеологічних заборон на дослідження певних пластів народної творчості спостерігається розширення меж поняття “фольклор”, що дозволяє залучати до вивчення матеріал, який раніше перебував на периферії уваги фольклористів.

Тема дисертаційного дослідження викристалізувалася на перехресті кількох актуальних і продуктивних напрямів сучасної науки: –

вивчення езотеричних пластів народної творчості, зокрема магічної поезії;–

дослідження пареміологічного фонду українського фольклору; –

розуміння фольклорного процесу як динамічного явища, що так само, як і мова, змінюється у просторі й часі.

Актуальність теми дослідження. Одне з актуальних завдань сучасної української фольклористики на межі тисячоліть – переглянути традиційні, усталені візії системи фольклору, залучити до наукового обігу корпус текстів, що досі не привертали належної уваги дослідників. Великою мірою ця проблема зумовлена невирішеністю питання систематизації усної народної творчості.

Примовки, що традиційно були на периферії уваги фольклористів, посідають своєрідне місце серед жанрів українського фольклору. З одного боку, незаперечним є зв’язок примовок із магічною поезією (замовляннями), з другого – більшу частину їх можна розглядати як різновид паремій. Ґрунтом, на якому виникли примовки, є ритуально-обрядовий комплекс (родинний, календарний, оказіональний), господарська діяльність, побут української етнічної спільноти.

Примовка як суто антропологічний феномен базується на побутово-міфологічному типі мислення. Останнім часом спостерігається тенденція до вивчення явищ традиційної культури як специфічного відображення проявів масової свідомості, як своєрідного художнього відображення світоглядних основ етносу, а також української народної творчості як моделі уявлень про світ. Саме ці чинники зумовили дослідницьке зацікавлення примовкою.

Примовка є прикладом тексту зі слабким естетичним компонентом, що спричинено передусім прагматичною метою його побутування. Це пояснює і той факт, що в минулому вони не тільки не розглядалися як окремий жанр, а навіть не виокремлювалися як спеціальний об’єкт збирання і дослідження. Проте висновки науковців, які вивчали магічну поезію, -– Г. Барташевич, В. Давидюка, М. Новикової, В. Топорова, В. Харитонової, – дозволяють стверджувати, що примовки є відмінним від замовлянь явищем.

Одними з перших на примовку звернули увагу дослідники обрядового фольклору, а також вчені-етнолінгвісти, автори фундаментального дослідження слов’янської духовної культури – словника “Слов’янські старожитності”. Серед малих жанрів фольклору вони відзначають “примовляння, заклинання, словесні формули і кліше, що завдяки своїй стабільності часто зберігають риси надзвичайної культурної архаїки” Славянские древности: этнолингвистический словарь в 5-ти томах. – Т.1.– Москва: Международные отношения, 1995. – С. 13..

Проте ці тексти залучалися до наукового обігу лише побіжно, адже примовки, що часто трапляються в етнографічних описах, виконують здебільшого ілюстративну функцію. Втім, сьогодні вчені-етнолінгвісти переконливо продемонстрували важливість малих заклинальних формул для реконструкції цілісної картини світу, характерної для homo tradicionalis.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок досліження безпосередньо пов’язаний з науковими програмами та навчальними планами Львівського національного університету імені Івана Франка, оскільки передбачає включення дисертаційного матеріалу до навчальних програм із фольклористики.

Мета цього дисертаційного дослідження – з’ясувати особливості побутування та функціонування примовок в обрядовому та господарсько-побутовому житті українців. Відповідно до поставленої мети в роботі передбачено вирішити такі завдання: –

виділити примовки як окреме самобутнє явище народної творчості з-поміж інших явищ українського фольклору; –

розглянути специфіку побутування примовок в обрядовому та позаобрядовому контекстах, визначити сферу поширення примовок; –

з’ясувати функції примовок у обрядовому та позаобрядовому контекстах.

Методологічна основа дослідження. Примовка є моделлю поєднання в одній семіотичній одиниці вербального та ситуативного компонентів. Власне вербальний компонент примовки є традиційним об’єктом до-слідження мовознавства. Лінгвістика має вагомі доробки у вивченні малих форм вербальної комунікації (у тому числі клішованих виразів). Примовка як фольклорна одиниця є об’єктом вивчення фольклористики і як семі-отичне явище – об’єктом інтердисциплінарного дослідження. Саме тому їх необхідно аналізувати лише з якнайповнішим урахуванням обрядового контексту. Водночас, не варто зводити аналіз лише до вербального компонента примовки або лише до ситуативного етнографічного компонента. Розмежування вербального та ситуативного компонентів примовки під час аналізу призводить до штучності чи хибності моделей примовки, чого також слід уникати.

Методологічною основою дисертації є наукові праці та науково-філософські теорії видатних учених, а саме ряд положень, висловлених В. фон Гумбольдтом, О. Потебнею, Ф. де Соссюром, П. Богатирьовим, Р. Якобсоном, С. Грицею, М. Пазяком, К. Чистовим, М. Толстим.

Методи дослідження. Провідними у дослідженні є історико-типологіч-ний, структурно-типологічний та функціональний методи. Історико-типологічний метод дозволяє відстежити характер формування такого своєрідного жанрового утворення, як примовка, на тлі інших фольклорних жанрів, а також дає можливість простежити характер змін, що їх зазнали примовки із середини ХІХ до кінця ХХ сторіччя. Структурно-типологічний метод використовується при побудові типологічної класифікації примовок. Для глибшого розуміння тієї ролі, яку виконує примовка у фольклорній традиції, найдоцільнішим є застосування функціонального методу дослідження. Також використовується метод безпосередніх польових спостережень та метод анкетування.

Об’єктом дослідження є клішовані, переважно короткі непісенні тексти, що виконують роль вербального супроводу ритуалу. Генетично ці тексти мають магічну природу, виконують ряд функцій та активно побутують на всій українській етнічній території.

Матеріалом для дисертації є українські примовки в записах другої половини ХІХ – початку ХХ століття, архівні матеріали, зокрема Інституту етнології, мистецтвознавства та фольклору імені М. Рильського, а також власні записи дисертанта. Дисертаційне дослідження грунтується переважно на українському матеріалі, що зумовлено важливістю вивчення національного фольклору.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що вперше в українській фольклористиці виділено та досліджено примовки. У роботі здійснено: –

виокремлення примовок з-поміж інших жанрів українського фольклору; –

типологічну класифікацію примовок за ситуацією виконання; –

розробку наукової термінології досліджуваного матеріалу.

Теоретичне значення та практичну цінність має вироблена методика дослідження примовок. Основні положення дисертації можуть бути використані спеціалістами різних галузей гуманітарних знань (фольклористами, етнографами, лінгівістами, культурологами, соціологами). Її результати можуть знадобитися при дослідженні магічної поезії, обрядової та побутової культури, паремій, сучасного побутування фольклору, а також при підготовці окремих розділів загальних курсів з українського фольклору, етнографії, при читанні спецкурсів із цих дисциплін.

Апробація результатів дисертації. Робота була апробована на таких наукових конференціях і семінарах:

1. Міжнародна наукова конференція “Суб’єкт пізнання: онтологічні та методологічні аспекти проблеми. До 200-річчя М. Вішнєвского” (10-11 жовтня 1994 р., м. Тернопіль).

2. Міжнародна наукова конференція “Психологія мисленнєвої та мовної діяльності. До 110-річчя С. Балея” (5-6 жовтня 1995 р., м. Тернопіль).

3. Міжнародні науково-практичні читання “Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків”, присвячені пам’яті українського фольклориста Михайла Пазяка (23-24 травня 2000 р., м. Київ).

4. Звітна наукова конференція викладачів та аспірантів Львівського національного університету (14 лютого 2001 р., м. Львів).

5. Наукова конференція “Україна на межі тисячоліть: етнос, нація, культура” (24-25 квітня 2001 р., м. Київ).

6. Всеукраїнська наукова конференція “Володимир Гнатюк і сучасність: фольклористика, етнографія, літературознавство” (3-4 травня 2001 р., м. Тер-нопіль).

Дисертацію обговорено на засіданні кафедри української фольклористики Львівського національного університету імені Івана Франка (13 березня 2001 р.).

Публікації. Основні положення дисертації відображені у шести публі-каціях.

Обсяг і структура роботи. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, бібліографії, що налічує 254 позиції, та додатків. Загальний обсяг дисертації 225 сторінок, з них 184 сторінки основного тексту та 18 сторінок додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, методологію та методику дослідження, його об’єкт, окреслено джерельну базу. Розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, наведено дані про апробацію основних положень дисертації.

Перший розділ дисертації – “Примовки у контексті жанрів українського фольклору” – складається з таких підрозділів: “Примовка у наукових студіях. Питання термінології”, “Категорія жанру примовки у фольклористиці”, “Примовки у контексті магічної поезії: замовляння, народні молитви”, “Обрядові пісні та примовки”, “Примовки у контексті українського пареміологічного фонду. (Паремії, клішовані вирази, формули мовленнєвого етикету)”.

1.1. У цьому підрозділі коротко окреслено історію публікацій та вивчення досліджуваного матеріалу. Примовки досі не публікували окремими збірками, не виділяли як спеціальний об’єкт дослідження. Тексти примовок найчастіше включали до збірників замовлянь, їх можна знайти серед етно-графічних описів обрядового та господарського життя українців. Нарешті, потрапляють примовки і в збірники паремій. Аналіз цих публікацій дає змогу зробити висновок, що примовки мають багато спільних ознак із замовляннями, обрядовою поезією, пареміями.

Окремо примовки в українській фольклористиці не вивчалися. Ряд цікавих зауваг знаходимо у роботах О. Афанасьєва, О. Потебні, М. Сумцова, Ф. Зелінського, М. Познанського, М. Грушевського, П. Богатирьова. Вибраний для дослідження матеріал традиційно вивчався як частина замовляльно-за-клинальної (магічної) поезії. Ця позиція представлена, зокрема, у працях В. Давидюка, М. Новикової, В. Харитонової, Т. Шевчук. Як вербальну складову обрядового та побутового життя народу примовки роз-глядають М. Виноградова, Ю.Круглов, В. Соколова, С. Толстая, О. Чебанюк. Частиною пареміологічного фонду вважають їх М. Пазяк, Г. Пермяков, а Г. Кузь цілий ряд примовок зараховує до вигукових фразеологізмів.

Українські дослідники народних обрядів, звичаїв та побуту (В. Борисенко, О. Боряк, О. Воропай, В. Давидюк, Н. Здоровега, Ю. Круть, О. Курочкін, С. Творун, О.Чебанюк та інші) активно використовують примовки для ілюстрації основних положень своїх студій. Більшість сучасних комплексних розвідок народної культури не оминають примовки.

На означення досліджуваних текстів як в українській фольклористиці, так і в народній традиції немає спеціального терміна. Вважаємо, що термін “примовка” доцільно закріпити за клішованими, переважно короткими непісенними текстами, що виконують роль вербального супроводу ритуалу та мають магічну генезу. Це можливо зробити з таких причин: цей термін не є задіяний; у народній традиції, описуючи виконання примовки, найчастіше вживають дієслово “примовляти”; термін “примовка” відповідає суті до-сліджуваного явища (вказує на зв’язок об’єкта дослідження з магічною поезією, відмічає ситуативність виконання подібних текстів, відображає суттєву рису нашого матеріалу – його вербальний характер).

1.2. Оскільки примовки раніше не виділялись як окремий цілісний об’єкт дослідження, доцільно зупинитися на його межах, розглянувши суміжні явища народної творчості. Тому у другому підрозділі першого розділу розглядаються різноманітні підходи до категорії жанру в фольклористиці. Розуміючи усю умовність категорії жанру, те, що він є “віртуальним, варіативним, як і сам фольклор”11 Грица С.Й. Фольклор у просторі та часі. – Тернопіль: СМП “Астон”, 2000. – С. 104., вважаємо за доцільне, зважаючи на специфіку завдань нашого дослідження, користуватися терміном “жанр” та критеріями міжжанрової диференціації, що виробились у рамках історико-типологічного підходу.

Фольклор – явище багатопланове та надзвичайно різноманітне за своєю природою. Дослідження останніх десятиріч показали, що виділити один чи навіть кілька критеріїв для міжжанрової диференціації всього фольклорного матеріалу практично не можливо: для кожної групи домінуючими будуть різні ознаки. Ми не ставимо собі за мету дати універсальне і прийнятне для всіх визначення жанру. Очевидно лише те, що, описуючи окремий жанр усної народної творчості, порівнюючи його з іншими жанрами, потрібно особливу увагу звернути на такі критерії, як: –

походження; –

структура тексту та особливості його поетики; –

форма виконання та специфіка побутування текстів у традиції; –

функція, яку виконують тексти певного жанру у народній культурі та житті соціуму.

При міжжанровій диференціації потрібно враховувати основні жанрові ознаки, в кожному окремому випадку приділяючи увагу тим із них, які є найпоказовішими для конкретного матеріалу. При цьому завжди потрібно пам’ятати, що постійно існує певна кількість перехідних форм, які виявляють ознаки суміжних жанрів.

1.3. Спільним для примовок і замовлянь є походження та загальна цільова настанова – вплинути на навколишній світ. Принципово відрізнятиме ці жанри характер побутування в традиції (виконавець, форма виконання, передачі, ставлення до виконуваних текстів). Виконавцями примовок може бути будь-хто з носіїв фольклорної традиції. Замовляння знають і виконують лише окремі члени соціуму: знахарі, чаклуни, шептуни, ворожбити, баби-повитухи тощо. Примовкам властива значна варіативність у формах виконання – шепіт, вигукування, речитатив, декламація, звичайне проговорювання тексту зі слабким інтонаційним акцентуванням окремих фрагментів у потоці мовлення. Замовляння ж – частина єдиного заклинального комплексу, поза яким існувати не може. Це зумовлює особливу форму виконання – швидке пришіптування на одному подиху. Передача в традиції та засвоєння примовок не накладає на виконавців особливих обмежень. Як правило, людина безпосередньо присутня при виконанні примовки, а в силу лаконічності тексту легко його запам’ятовує. Інша форма передачі – включення примовки до складу повір’я чи правила про найбільш прийнятну, з точки зору людини традиційного суспільства, форму поведінки у тій чи іншій ситуації. При передачі замовлянь існують певні обмеження: цілитель передає свої знання лише тому, кого сам обрав з цією метою. Оскільки виконання замовлянь було прерогативою носіїв спеціальних знань, в народі до всього, що з цим пов’язано ставляться доволі сторожко. Люди, що займаються магічною практикою, вважаються відстороненими або й виключеними із повсякданного життя соціуму. Натомість ставлення пересічних носіїв фольклору до примовок, здебільшого, позбавлене мотивації та етичної оцінки. “Це говорять, бо так заведено”, “Як не допоможе, так хоч не зашкодить” – ось найтиповіші пояснення доцільності виконання примовок. При дослідженні примовок і замовлянь маємо справу з поділом явищ народної культури на активно-колективні та пасивно-колективні форми11 Богатырев П.Г. Вопросы теории народного искусства. – Москва: Искусство, 1971.– C. 184..

Значущими є також структура та поетика примовок і замовлянь. Хоча і примовки, і замовляння можуть виконувати магічну функцію, ця функція для кожного із жанрів матиме свою специфіку. Очевидно, що замовляння пов’язані із втаємниченим (езотеричним), а примовки – із широковідомим (екзотеричним) магічним знанням.

Співіснуючи паралельно, примовка відрізняється від народної молитви лаконічнішою структурною організацією. Скорочені (у кілька рядків) варіанти молитви можуть функціонувати як примовки.

1.4. Примовки та обрядові пісні об’єднує передусім генетична та функціональна схожість. Обрядову пісню можна вважати одним із джерел для формування жанру примовки. Можемо припустити, що обрядові пісні та частина примовок формувалися з одного кореня, на основі спільних світоглядних засад – звідси, очевидно, їх функціональна та тематична подібність. Те, що у примовці подано у згорнутій лаконічній формі, обрядова пісня розширює, коментує, тобто змальовує ціліснішу картину. На сучасному етапі побутування примовки більш характерним є виконання їх від імені однієї особи, проте в минулому виголошення таких текстів могло мати колективний характер (індивідуальна та колективна магія).

Примовка часто виконує в обряді ту ж функцію, що й обрядова пісня. Не випадково функціональні типи обрядових пісень збігаються з двома функціональними різновидами примовки – ритуальним та заклинальним. Іншими словами, примовки, певною мірою, можна вважати функціональними еквівалентами обрядових пісень. Ще однією підставою для цього є певна подібність елементів поетики обрядової пісні та примовки. Як і в давнину, примовка і магічна пісня забезпечують вдалий перебіг обряду, накликають щастя, долю, достаток, благополуччя. Відмінність полягає передусім у формах виконання (спів та речетатив, декламація) та у більш стислій формі примовки у порівняні з обрядовою піснею.

1.5. Із пареміями примовки об’єднують особливості структурної організації. Відрізняють їх сфера вживання та виконувана функція: магічна для примовки, дидактична для паремії. Відмінність у функціонуванні дозволяє розмежувати примовку та етикетну формулу.

Другий розділ дисертації “Примовки у контексті обрядової культури українців” складається із таких підрозділів: “Структура і функції примовок”, “Примовки у календарних обрядах українців”, “Родинно-побутова обрядовість і примовки”.

2.1. Примовка в дисертаційному дослідженні розглядається як комплексне семіотичне явище, що складається з двох найважливіших компонентів – вербального та інваріантно-ситуативного. Ситуативний компонент моделі примовки є її базовою функціональною складовою. Кожен носій фольклорної традиції має досить чітке уявлення про набір усталених ситуацій, у яких він може вживати певну примовку. Вербальний компонент моделі примовки є більш компактним, легше відтворюється поза ритуальною ситуацією, нерідко створюючи інші види вербально-ситуативної моделі примовки.

Ми виділяємо, як найбільш важливі, такі функції примовки: магічну (квазімагічну), традиційну, апелятивну, психотерапевтичну, комунікативну, естетичну, емоційну, етичну, величальну, перформативну, функцію обрядового коментаря, мантичну.

2.2. Поява примовки у будь-якій обрядовій, господарській, побутовій ситуації виділяє цю ситуацію як перехідну, порубіжну. Ситуація ritas de pasage в тій чи іншій формі завжди присутня (магія першого дня, початок дії, зустріч і т. п.). Слово треба було сказати лише у конкретній ситуації, особливій, ритуально відміченій просторово-часовій точці, саме тоді, коли виконання примовки було єдино можливим: наприклад, у церкві на Великдень, на порозі своєї хати після Святої вечері. Моменти, в які слід було виголошувати примовки, чітко співвідносяться із структурою ритуалу. Примовка використовує момент згортання простору і часу в єдину просторово-часову точку – хронотоп – з подальшим розгортанням у новий простір і новий час. Саме тут і тепер потрібне слово – ЛОГОС – слово, яке створить, змоделює у новому просторі й часі нову ситуацію, відмінну від попередньої, добру і благу для людини, що це слово промовляє. Це зумовило метафункцію примовки – вербально оформлювати перехідні ситуації. Слово як моделюючий засіб спрямоване на те, щоб творити добро, гармонізувати навколишній світ. Слово вже однією своєю появою є засобом гармонізації. Будь-яка перехідна ситуація потребувала такої гармонізації – примовка її забезпечувала.

Українська календарна обрядовість надзвичайно багата на примовки, причому особливо активно вони вживаються під час Святої вечері, у день Нового року, Чистий четвер, ніч перед Великоднем, а також при зустрічі з першими вісниками весни – птахами, квітами, явищами природи.

Значний вплив на характер функціонування примовки має така особливість виконання, як проговорювання вголос чи про себе (внутрішнє мовлення, шептання). Публічне виголошення тексту ставить вищі вимоги до його естетичного оформлення. Вміння гарно, влучно говорити надає виконавцеві більшої ваги, певного статусу в очах оточуючих. Це особливо яскраво проявляється стосовно текстів, де магічна функція дещо стерта, уже не відчувається носіями повною мірою.

2.3. Примовка отримує своєрідне звучання у різних комплексах родинно-побутових обрядів. Весільний обряд дає яскравий приклад естетизації примовки. Тут спостерігаємо процес взаємозбагачення: яскраве весільне дійство сприяє естетизації примовки, а сама примовка, що її вживають у певній обрядодії, сприяє естетичній довершеності останньої. “Як тілько княгиня сяде на коня [перед від’їздом до шлюбу (О. Л.)], дивить ся через колач, увязаний при живчику правої руки, на всі чотири сторони сьвіта; коли погляне на схід сонця, каже матка: “Абис була як зоря красна”; коли-ж молода подивиться на захід, цілує її мати і каже: “Абис була як сонце щасна!” Скоро княгиня погляне через колач на північ, зближає ся до неї отець з словами: “Не знай ніколи нї зими, нї нужди”; а як заверне ся до полудня, кажуть дружки і дружбове: “Аби вам всюда було мирно”; за сим приповідають усї в голос: “Тай пишно, тай мило, тай тепленько в груди!” – на що княгиня відповідає: “Прости Бог, Вам, люди добрі”11 Шухевич В. Гуцульщина. – Ч. 4. – Львів: накладом наук. тов-ва ім. Шевченка, 1904. – C. 31–32..

Для примовок у весільному обряді характерні також традиційна, апелятивна, ігрова, розважальна функції.

У родильному обряді спостерігається тенденція до збереження магічної функції у цілому ряді примовок, що супроводжують народження дитини. Більшість текстів родильного та хрестильного обрядів набирають етичної та комунікативної функцій. Обряди, пов’язані з першою купіллю дитини, мають естетичну та апелятивну функції.

Найкраще магічна функція збереглася у вербально-обрядових моделях поховального ритуалу. Це можна пояснити специфікою самого обряду, значною сакралізацією похорону, що збереглася до сьогодні. Поминальна обрядовість, а також звістка про померлого – сфери магічної та естетичної функцій. Примовка підказує певну модель поведінки, прийнятну для членів соціуму в цих ситуаціях.

Третій розділ дисертації “Примовки в оказіональних ситуаціях” складається із трьох підрозділів: “Ситуації побутування примовок”, “Особливості побутування та функції примовок у традиційному суспільстві”, “Примовки у сучасному суспільстві”.

3.1. Дослідження оказіональних примовок показало, що лише деяка їх частина вживається у ситуаціях, що регулярно повторюються. Виголошення інших є випадковістю, не передбаченою заздалегідь, або ж вимагає спеціально створених умов для виконання тексту. За ставленням суб’єкта виконання до ситуації виконання примовки можемо виділити креативні та реактивні моделі. Креативні ситуації характеризуються необхідністю створення чи використання певних умов для промовляння тексту. Їх також можна поділити на каузальні (зумовлені певною причиною) та телеологічні (цільові). Каузальні примовки вживаються у визначених наперед, періодичних ситуаціях. Найтиповішим прикладом цієї моделі є ситуації, що мають загальну семантику “нового”, “першого”, супроводжують початок або закінчення певного виду робіт. (“Перед тим, як садити хліб у піч, його треба перехрестити і сказати: “Не сама печу, мені Матінка Божа допомагає”.)

Телеологічні примовки зумовлені спеціальною метою. Як правило, їх викликає випадок нестачі, що спонукає створити спеціальні умови (порубіжну ситуацію), необхідні для виконання примовки. Саме ця примовка й покликана ліквідувати нестачу. При цьому характер дій, що супроводжують виконання вербальної формули, буде не ужитково-технічним, а магічним. У цьому випадку для створення порубіжної ситуації виконавець повинен дотриматися низки умов: виконання повинно відбутися у порубіжному локусі (курник, поріг); в особливий час (на світанку або ж при заході сонця); потрібно виконати досить складні маніпуляції з предметами, властивості яких мають перейти на об’єкт, що має змінитися (“Щоб вивести бородавки, треба із солом’яної стріхи витягувати соломинки, доторкатися ними до кожної бородавки окремо, примовляючи: “Тобі”, а потім встромити в землю, де капає вода зі стріхи, сказавши: “Мені”, і так далі – на кожну бородавку окремо”).

Реактивні ситуації є безпосередньою, швидкою вербальною відповіддю суб’єкта на специфічний вплив довкілля. Їх можна поділити на такі, що нейтралізують негативний вплив, забезпечують удачу або є нейтральними. До цієї групи можемо зарахувати численні примовки при зустрічах, а також різноманітні обереги, що покликані нейтралізувати негативний вплив. Для цієї групи особливе значення має момент виголошення примовки – одразу після зустрічі чи поміченого впливу (“Як побачиш сороку, то треба швидко сказати: “Цур, сорока, моя хороша новина”, тоді дійсно якісь хороші новини протягом дня будуть”).

3.2. Вербально-оказіональній моделі примовки властиве часте вживання у ситуаціях, які мають семантику “нового”, “першого”, відзначають початок та завершення роботи. Особливо активно примовки супроводжують процеси, що мають значення метаморфози. Більшість необрядових примовок належить до каузального типу. Це дозволяє стверджувати, що примовка використовує заздалегідь передбачувані, наперед відомі ситуації. Примовки телеологічного типу виконуються здебільшого представниками окремих професій: пастухами, пасічниками, або ж належать до текстів, пов’язаних із народною медициною. Реактивні примовки найчастіше з’являються у ситуаціях, що позначені зустріччю або звісткою. Вони є своєрідною моментальною реакцією на специфічний вплив довкілля.

Вдалося простежити зв’язок функцій тексту з належністю його до певної тематичної групи. Так, примовкам, що супроводжують господарську діяльність українського селянина, властива часткова втрата магічної функції: на зміну їй приходять функції традиційна, апелятивна, окремі тексти позначені впливом поетичної функції. Примовки-звертання до окремих явищ природи практично повністю втратили магічну функцію, натомість у них переважають естетичний, розважальний, апелятивний компоненти. Магічна функція домінує у примовках, пов’язаних з народною медициною, та у примовках-оберегах – ці тексти складають групу, що є продуктивною і сьогодні. У примовках комунікативного характеру домінує етична функція: вони підказують людині традиційного суспільства правила поведінки, прийнятні у тому чи іншому соціумі.

3.3. Спостереження за примовкою в сучасному суспільстві засвідчує, що вона залишається продуктивним жанром народної творчості. Частина примовок виконується за традицією, водночас останнє десятиріччя подає приклади пожвавлення творення та виконання примовок. Можна виділити певні сфери життя сучасної людини, в яких спостерігаємо активне побутування примовок. Там, де результат справи залежить від випадкових обставин, які неможливо пояснити будь-якими раціональними чинниками та логічними міркуваннями, людина звертається по допомогу до ірраціонального. Примовки активно вживаються у середовищі дрібних підприємців, особливо у сфері торгівлі: “Як першу річ продаси, то треба грошима “мастити” по всьому товару і казати про себе: Дай Бог не остатнє”. Побутує цей жанр і серед підлітків та молоді: для них однією з найбільш непередбачуваних, залежних від випадкових обставин є ситуація складання іспиту. Ще однією сферою життя людини, у якій досі активно використовуються примовки і навіть створюються нові тексти, є різноманітні ситуації, що потребують оберегу, – тексти від вроків, відворотні формули для нейтралізації небажаних зустрічей тощо: “Якщо тобі з пустим відром дорогу перейдуть, потрібно сказати: “Тобі те, що в відрі, а мені те, що в криниці”. Досі популярними залишаються тексти, що означують початок якого-небудь процесу чи події, відзначають початок роботи, вживаються при споживанні перших плодів нового урожаю. Характер побутування та функції сучасних примовок визначатимуться як загальноетнічною та регіональною специфікою, так й індивідуальними психологічними особливостями виконавця. Має значення, наскільки людина зорієнтована на традицію, чи марновірна вона, чи потребує її психологічна організація магічного вербального захисту від сторонніх впливів тощо. Функціональне поле окремої примовки може змінюватися залежно від модусу мислення середовища, проте воно мало залежить від специфіки конкретного виконання.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження українського фольклорного матеріалу та відповідного етнографічного контексту дозволяє не лише звернути увагу науковців на примовки як самобутнє явище народної творчості, але й висвітлює місце примовок серед інших фольклорних явищ, розкриває специфіку їх побутування та функціонування.

Сферою побутування примовки є ритуально-обрядовий комплекс, що включає календарну, родинну, оказіональну обрядовість, традиційну господарську діяльність, щоденний побут, міжособистісні стосунки.

Визначаючи місце примовок серед інших жанрів українського фольклору, можемо констатувати певну спорідненість примовок та магічної, календарної, родинної поезії, паремій, а також формул мовленнєвого етикету. Із замовляннями примовки об’єднує спільне походження, відрізняються ж вони, перш за все, сферою побутування, поширеністю серед носіїв фольклорної традиції (активно-колективні та пасивно-колективні форми), особливостями виконання, деякими елементами поетики, специфікою функціонування (екзотерична та езотерична магія).

Існуючи в єдиному фольклорно-етнографічному комплексі обряду (родинного чи календарного циклу), обрядова пісня й примовка відрізняються як за формою виконання (пісенна та прозаїчна), так і за структурою, і за поетичними особливостями. Спільними для них є не тільки сфера побутування, але й виконувана функція. Паремії та примовки різняться ситуацією побутування та особливостями функціонування в традиції. Спільним для паремій, примовок та етикетних формул є структура. Примовки та етикетні формули також мають відмінності у функціонуванні.

Визначаючи місце примовки в обрядовому, господарському, побутовому житті народу, на нашу думку, доцільно говорити не лише про окремий фольклорний текст, але й про вербально-ситуативну модель. Вербально-ситуативна модель примовки складається з двох взаємопов’язаних компонентів – вербальної моделі та ситуативної моделі. Особливості побутування примовки дозволяють говорити про два різновиди моделі – вербально-обрядовий та вербально-оказіональний.

У межах вербально-обрядової моделі можна виділити два функціональні типи примовки: заклинальні (магічні) та ритуальні. Особливості побутування заклинальних примовок полягають у тому, що вони є одним із тих засобів, що творять суть обряду, виражають його головний сенс. Ритуальні примовки допомагають створювати форму обряду, є засобами, що пов’язують у єдине ціле його елементи та етапи.

Серед примовок, що побутують у позаобрядовій сфері, можна виокремити такі різновиди: креативні та реактивні. Креативні примовки поділяються на каузальні та телеологічні. Каузальні примовки виконуються в регулярних, прогнозованих ситуаціях, що найчастіше мають семантику “нового”, “першого”. Телеологічні примовки потребують для виконання створення певних супровідних умов. Цей тип примовок найближчий до замовлянь. Реактивні примовки є безпосередньою, миттєвою реакцією на окремі зовнішні обставини.

Виконавцями примовки є ритуально визначені особи – господар чи господиня дому, колядники, кукуцарі, дружко, староста, куми, баба-повитуха тощо, які виголошують примовку для себе або для когось зі своїх близьких.

Найхарактернішою формою виконання примовок є промовляння вголос. Окремі тематико-функціональні різновиди примовок допускають пришіптування або проговорювання про себе.

Простір у примовці не має такого значення, як час, що набирає тут особливої ваги. Майже усі примовки повинні виголошуватися у певний ритуально визначений, обмежений проміжок часу. Поза цим проміжком примовка не є дієвою. Час у традиційній культурі осмислюється як явище дискретне.

Примовку можна розглядати як спадкоємицю давньої функції слова як носія життя, як найяскравіший його прояв, а також як маркірувальний елемент перехідних ситуацій. У традиційному селянському суспільстві виголосити примовку означає забезпечити щасливий початок, перехід, утвердити семантику оновлення, дарування життя, блага.

Для примовки характерні такі функції: магічна (квазімагічна), традицій-на, апелятивна, психотерапевтична, комунікативна, естетична (поетична, ігрова, розважальна), емоційна, етична, величальна, перформативна, функція обрядового коментаря, мантична. Функції примовки є динамічні. Домінування тієї чи іншої функції визначається функціональною моделлю, тематикою, а також модусом мислення середовища. Своє функціональне навантаження примовка отримує лише в обряді чи оказіональній ситуації.

Зі зміною модусу мислення середовища вербально-ситуативна модель примовки виконує нові функції. Характерною є заміна магічної функції на апелятивну та традиційну. Часто ми можемо говорити вже не про магічну, а про квазімагічну функцію. Важливою у структурі вербально-ситуативної моделі примовки стає ігрова та розважальна функції. Ритуальні примовки мають етичну та комунікативну функції, а окремі тексти набувають виразного естетичного навантаження.

Усі примовки первісно зародились як тексти магічні. У процесі історичного життя фольклору вони доповнюються цілою низкою нових функцій: етичною, поетичною, розважальною, ігровою, емотивною. Магічна функція краще зберігається у тих зразках, де прагматично-практична ціль для людини все ще є актуальною. У випадках, коли примовки відображають давні міфологічні уявлення, смисл яких для носіїв фольклорної традиції вже стерся, домінуючі позиції займатимуть квазімагічна, апелятивна, традиційна, етична, естетична (поетична, розважальна) функції.

Простежуючи характер побутування примовки сьогодні, доходимо висновку, що вона й досі залишається продуктивним жанром. Свідченням цього є зразки текстів, що виникають і сьогодні.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Лагошняк О.В. Жанрова природа примовок і замовлянь: екзотерична та езотерична магія // Мандрівець. – 1999. – №5-–6. – С. 92–96.

2. Лабащук О. Обрядові пісні та примовки // Studia metodologica. – 2000. – №8. – С. 64–69.

3. Лабащук О. Особливості побутування та функціонування примовок: до питання про долю традиційної магічної поезії // Мандрівець. – 2000. – №3-–4. – С. 61–65.

4. Лагошняк О. Використання примовок у процесі навчання та виховання // Початкова школа. – 1996. – №5. – С. 23-25.

5. Лагошняк О. Примовки і замовляння: до питання про долю традиційної магічної поезії // Slavika Tаrnopolensia 3. – Тернопіль, 1996. – С. 99–105.

6. Лагошняк О. Українська примовка як жанр та її ознаки // Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків. Матеріали міжнародних науково-практичних читань, присвячених пам’яті українського фольклориста Михайла Пазяка. – К., 2000. – С. 189–191.

Анотація

Лабащук О.В. Українська примовка: особливості побутування та функціонування. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.07 – фольклористика. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2001.

У дисертації вперше проаналізовано масив української примовки, що дозволяє вважати її окремим самостійним жанром національного фольклору, який активно побутує і динамічно розвивається як у сільському, так і в міському середовищах, на відміну від багатьох інших жанрів традиційного українського фольклору. Кросжанрові зв’язки примовки із замовляннями, обрядовою поезією, пареміями зумовили збіги в структурі й поетиці цих жанрових утворень. Примовка характеризується широкою сферою застосування: календарний і родинний обрядові цикли, господарська діяльність, щоденний побут, міжособистісні стосунки тощо. Тематика, функціональна модель та модус мислення середовища визначають ті функції, що їх виконує примовка.

Ключові слова: примовка, замовляння, обрядова поезія, паремії, модус мислення середовища, функція.

Аннотация

Лабащук О.В. Украинские приговоры: особенности бытования и функционирования. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.07 – фольклористика. – Львовский национальный университет имени Ивана Франко.-– Львов, 2001.

В диссертации впервые проанализированы украинские приговоры, что позволяет считать их отдельным самостоятельным жанром национального фольклора, который активно бытует и динамично развивается как в сельской, так и в городской среде, в отличие от многих других жанров традиционного украинского фольклора. Работа состоит из введения, трех глав, выводов, библиографии и дополнений. Во введении обоснована актуальность темы диссертации, определена цель, методология и методика исследования, его объект, научная новизна, теоретическое и практическое значение полученных результатов, приведены данные об апробации основных положений работы.

Первая глава диссертации – “Приговор в контексте жанров украинского фольклора” – посвящена определению кроссжанровых связей приговора. Можем констатировать определенное родство приговора и магической, календарной, семейно-бытовой поэзии, паремий, а также формул речевого этикета. Приговоры и заговоры объединяет общность происхождения, отличаются же они сферой бытования, распространенностью среди носителей фольклорной традиции, особенностями исполнения, некоторыми элементами поэтики, спецификой функционирования. Приговор и обрядовая песня отличаются как формой исполнения (песенная и прозаическая), так и структурой, поэтическими особенностями. Общими для них являются не только сфера бытования, но и исполняемая функция. Паремии и приговоры, имея общую структуру, отличаются ситуациями бытования и присущими им функциями.

Во второй главе – “Приговор в контексте обрядовой культуры украинцев” – рассматривается специфика бытования и функционирования приговора в календарной и семейно-бытовой обрядности. Говоря о приговоре, целесообразно рассматривать его как вербально-ситуативную модель, состоящую из двух взаимосвязанных компонентов – вербальной модели и ситуативной модели. Приговор в традиционной культуре выполняет следующие функции: магическую, квазимагическую, традиционную, апелятивную, психотерапевтическую, коммуникативную, эстетическую, развлекательную, эмоциональную, этическую, величальную, перформативную, функцию обрядового комментария, мантическую.

Приговоры широко представлены в календарных, родильно-крестильных, свадебных и похоронно-поминальных обрядах. Исполнителями приговора чаще всего оказываются ритуально отмеченные лица. Наиболее характерная форма исполнения приговора – проговаривание вслух. Отдельные тематико-функциональные разновидности допускают шепот или внутреннюю речь. Появление приговора в какой-либо ситуации автоматически отмечает ее как переходную, пограничную. Это определяет метафункцию приговора – вербально оформлять переходные ситуации.

В третьей главе диссертации – “Приговоры в окказиональных ситуациях” – выделены основные типы приговоров, которые бытуют во внеобрядовой сфере: креативные (каузальные, телеологические) и реактивные. Прослеживая характер бытования приговора сегодня, приходим к выводу, что он до сих пор остается продуктивным жанром, свидетельством чего могут быть образцы текстов, которые возникают и сейчас.

Функциональное поле отдельной вербально-ситуативной модели приговора может изменяться в зависимости от модуса мышления среды, хотя оно мало зависит от специфики конкретного исполнения.

В выводах обобщаются результаты исследования. Впервые проанализированный массив украинского приговора позволяет увидеть особенности украинского менталитета, раскрывает современное состояние фольклорной системы и может быть использован для преподавания общих и специальных курсов по украинской фольклористике.

Ключевые слова: приговор, заговор, обрядовая поэзия, паремии, модус мышления среды, функция.

Summary

Labashchuk O.V. Ukrainian prymovka: peculiaritys of being and functioning.

Thesis for the scholar’s degree of the Candidate of Philological Sciences in the speciality 10.01.07 – folkloristics. – Lviv Ivan Franko National University, Lviv, 2001.

This dissertation is the first system-comprehensive investigation of Ukrainian prymovka. Prymovka is a separate, independent genre of the Ukrainian folklore, that actively exists and dynamically develops in country-side as well as in townsfolk – in contrast to many others genres of traditional Ukrainian folklore.

Genre relations of the prymovka with the