ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.І.ВЕРНАДСЬКОГО

ЛОБОДА СВІТЛАНА МИКОЛАЇВНА

УДК 821.161.1 – 1.08Гумільов 821.161.1 – 1.08Бродський

ПРОСТОРОВІ СЛОВА-КОНЦЕПТИ

В ХУДОЖНІЙ КАРТИНІ СВІТУ

М.ГУМІЛЬОВА ТА Й.БРОДСЬКОГО

10.02.02 – російська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Сімферополь – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі російського мовознавства Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор СИНЕЛЬНИКОВА Лара Миколаївна, Луганський державний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри російського мовознавства

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор МЕНЬШИКОВ Ігор Іванович, Дніпропетровський національний університет, завідувач кафедри порівняльного мовознавства кандидат філологічних наук, доцент БОГДАНОВИЧ Галина Юріївна, Таврійський національний університет ім. В.І.Вернадського, доцент кафедри російської мови

Провідна установа: Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, кафедра російської мови і загального мовознавства Міністерства освіти і науки України, м.Харків

Захист відбудеться 05.09.2001 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 52. 051. 05 Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського (95007, м.Сімферополь, вул. Ялтинська, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного державного університету ім.В.І.Вернадського (95007, м. Сімферополь, вул. Ялтинська, 4).

Автореферат розісланий02.08.2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Лавров В.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. У лінгвістичних працях останніх десятиліть особливу увагу приділено створенню цілісної концепції співвідношення мови і мислення, способам відображення в мові позамовної дійсності, знань про світ. Проблеми дослідження слова роз-

глядаються з урахуванням взаємозв'язку мовного контексту з емоційним і когнітивним. Окремі питання цієї проблеми щодо природи й статусу художньої картини світу, її місця в системі світосприймання людини, а також культурних концептів і концептуального аналізу висвітлені сучасними лінгвістами (Н.Д.Арутюнова, Ю.С.Степанов, А.Вежбицька, Ю.Д.Апресян, Д.С.Лихачов, В.М.Телія, Є.С.Кубрякова, О.Г.Ревзіна, Л.М.Синельникова, Л.Г.Панова, Ю.Д.Тильман та ін.). Однак питання визначення одиниці мовної картини світу поета в сучасній науці остаточно не вирішене; принципи реконструкції світорозуміння поета й експлікації концептуального змісту також не отримали чітких дефініцій.

Для вивчення проблеми співвідношення концептів духовної культури та мовної картини світу значущою є творчість М.Гумільова та Й.Бродського, оскільки ці два поети є носіями різних культурних парадигм та мовних світоуявлень, на синтезі яких базується їх мовна художня картина світу. У дослідженнях, присвячених безпосередньо аналізові творчості М.Гумільова та Й.Бродського (Ю.В.Зобнін, П.Вайль, Л.Лосєв та ін.), не проводилося зіставлення ідеостилів, не було розроблено єдину цілісну модель, що розкриває просторові уявлення авторів.

Як правило, основою для зіставлення двох різних ідіостильових систем є причетність авторів до одного з літературних напрямків або відношення “попередник-послідовник”, а також характеристики певної поетичної традиції. У цьому плані подібних співвідношень між творчістю М.Гумільова та Й.Бродського немає. Але, на думку Ю.М.Лотмана, Й.Бродський через О.Мандельштама успадкував деякі принципи акмеїстичної поетики (виділеність речі). Твердження про причетність обох поетів до акмеїзму не можна вважати абсолютним, оскільки творчість і М.Гумільова, і Й.Бродського різних періодів перебувала під впливом багатьох інших факторів.

Основою для зіставлення ідіостилів двох поетів для нас стали як факти, пов'язані з їх творчою біографією, так і особливості поетики цих авторів, способи передачі смислів у ліричному тексті. Прагнення до подолання зовнішнього простору з метою розширення внутрішнього, що зародилося в обох поетів ще з дитинства, відбиваючись у поетично орієнтованому мисленні, формує особливі стосунки з простором і часом (простір як час і час як простір). “Географічні вірші” та географічні реалії М.Гумільова та Й.Бродського можуть бути зіставлені за рядом ознак у контексті ліричного жанру й тексту.

Актуальність проблеми і ступінь її розробки в літературі зумовили вибір теми дисертаційної роботи “Просторові слова-концепти в художній картині світу М.Гумільова та Й.Бродського”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах комплексної теми, зареєстрованої в УкрІНТЕІ під № 01010001371, “Національна культура у філологічних дискурсах різних типів” на кафедрі російського мовознавства Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка.

Мета і завдання дослідження – установити принципи реконструкції культурних концептів у мовній картині світу творчої особистості (поета), описати найважливіші культурні концепти в поетичній картині світу М.Гумільова та Й.Бродського.

Мета передбачає розв'язання комплексу завдань:

·

· розкрити зміст поняття “концепт” у лінгвопоетиці та лінгвокультурології;

· розробити методику концептуального аналізу просторової моделі світу в поезії М.Гумільова та Й.Бродського;

· реконструювати просторову модель світу М.Гумільова та Й.Бродського.

Об'єкт дослідження – концептуальні основи художньої картини світу М.Гумільова та Й.Бродського.

Предмет дослідження – просторова модель світу в поезії М.Гумільова та Й.Бродського.

Специфіка роботи вимагає використання таких методів: проблемний аналіз культурологічної, філософської, лінгвістичної, психологічної літератури для визначення методологічних основ дослідження; герменевтичний метод, текстуальний і концептуальний аналіз, спрямовані на реконструкцію просторових концептів у мовній картині світу поетів, методи статистичного аналізу для зіставлення формального тезауруса вживання просторових слів-концептів.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у подальшому розвиткові теорії концептуального аналізу поетичних текстів, удосконаленні методики виділення концептів у художній картині світу поета, на підставі чого реконструйовано просторову модель світу М.Гумільова та Й.Бродського. Дослідження виконано в межах антропологічної програми дослідження мови, у руслі культурно-персоналістичної парадигми, що бере свій початок із уявлень про поетичний текст як результат прояву духовної активності поета.

Теоретичне значення дослідження полягає в розвиткові ідей когнітивної лінгвістики, яка розглядає поетичну мову й особистість поета в контексті культури. У дисертації здійснено спробу систематизувати й уточнити ряд таких важливих понять культурно-персоналістичної парадигми, як художня картина світу – модель світу – концепт – культурний концепт та деякі інші.

Практичне значення. Результати дослідження можуть бути використані в практиці вузівського викладання загальних і спеціальних курсів з мовознавства, мови художньої літератури, стилістики і лінгвокультурології, у спецсемінарах з поетики М.Гумільова та Й.Бродського, а також при розробці словника культурних концептів.

Особистий внесок здобувача в роботі, опублікованій у співавтор-

стві, полягає в аналізі вірша М.Гумільова “Трамвай, що заблудив”.

Апробація роботи. Результати дисертаційної роботи були представлені у виступах автора на міжнародних конференціях: “Динаміка світу в різних культурах і мовах” (Дубна, 1999), “Мова і мовна особистість” (Харків, 1999), на щорічних наукових конференціях кафедри російського мовознавства Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні положення дисертації викладено в 9 статтях, з них 5 (із них 4 без співавторів) – у виданнях, зареєстрованих ВАК України, 1 – в матеріалах конференції.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, 1 таблиці. Обсяг дисертації – 190 сторінок. Бібліографія наукових джерел і художніх творів містить 200 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її наукову новизну, теоретичне значення і практичну цінність, визначено предмет дослідження, розкрито завдання й методи роботи, а також викладено загальну програму дослідження.

Перший розділ “Концепт, культурний концепт, концептуальний аналіз” присвячений розгляду теоретико-методологічних питань, пов'язаних із проблемою формування культурних концептів у мовній картині світу людини, а також специфіки розв'язання цієї проблеми щодо мовної картини світу поета у світлі ідей культурно-персоналістичної парадигми дослідження мови.

Розкрито положення про те, що концепт у сучасній науці є міждисциплінарним поняттям, сформованим у різних наукових і філософських школах і напрямках – у когнітології, логічній філософії, лінгвокультурології та ін.

У першому підрозділі першого розділу – “Філософські засади визначення концепту і основних підходів концептуального аналізу. Історія виникнення терміна “концепт” – доводиться, що основне коло лінгвістично релевантних питань, обговорюваних у науці в зв'язку з концептуальною діяльністю рефлексованої свідомості, вперше було визначене у філософії. У дисертації висвітлено основні положення філософських праць Аристотеля, Т.Гоббса, Дж.Локка, П.Флоренського, М.Хайдеггера й деяких інших авторів, які приділяли увагу концептуальному аналізові.

У другому підрозділі першого розділу – “Шляхи упровадження терміна “концепт” у лінгвістичну науку” – говориться про те, що концептуальний аналіз, розпочатий видатними філософами – Л.Вігенштейном, Г.Х. фон Вригом, М.Хайдеггером, Х.Г.Гадамером, М.Бубером та ін., посів чільне місце в сучасних лінгвістичних дослідженнях, звернених до проблеми створення цілісної концепції співвідношення мови і мислення, способів вираження в мові позамовної дійсності, знань про світ, законів організації “мовної картини світу”. Останні наукові розробки – статті, монографії та колективні праці, присвячені когнітивним аспектам лінгвістики (Н.Д.Арутюнова, Ю.С.Степанов, В.М.Телія, А.Вежбицька, Ю.Д.Апресян, Д.С.Лихачов та ін.), – представляють концепт як один із центральних, ключових термінів у апараті когнітивної лінгвістики.

Намагання дати цілісний опис концепту пов'язане з проблемою розмежування цього терміна з такими, як поняття, значення, лексичне значення, сема, денотат та ін., а також опису співвідношень концепту з такими поняттями, як образ, символ, архетип тощо. У дисертації наголошено на тому, що культурний концепт – це інтегральне утворення, для якого відмінності між “одиницями опонентів” стають нерелевантними.

У сучасній лінгвістиці термін “концепт” розглядають двояко. У вузькому розумінні “концепт” прирівнюється до понятійного компонента значення слова, що різні дослідники називають по-різному: денотат, десигнат, сигніфікат, лексичне поняття, референт; у широкому – термін “концепт” використовують у зв'язку з когнітивним підходом до мовних знаків. У такому розумінні концепт трактують як “різносубстрактну одиницю оперативної свідомості” або термін, що пояснює одиниці ментальних чи психологічних ресурсів нашої свідомості тієї інформаційної структури, яка відбиває значення і досвід людини. Концепт – оперативна змістова одиниця пам'яті, ментального лексикону, концептуальної системи і мови мозку, всієї картини світу, відбитої в людській психіці. Причому інформація цієї одиниці картини світу може включати як відомості про об'єктивний стан речей у світі, так і відомості про уявлювані світи. Останнє передбачає звернення й до тих смислів, які народжуються в поетичному, уявлюваному світі, до інформації про те, що індивід знає, думає, уявляє про об'єкти світу. При такому підході у визначення концепту вводяться власне лінгвістичні, психологічні й культурологічні параметри. З цих позицій концепт визначають як “згусток культури” у свідомості людини: те, у вигляді чого культура стає складовою ментального світу людини. З іншого боку, концепт – це те, за допомогою чого людина “сама стає складовою культури, а інколи й упливає на неї”.

Особливу увагу в дисертації приділено питанню співвідношення понять картина світу – модель світу – концепт – образ. Розмежовуються поняття “картина світу” – “художня картина світу”, “модель світу” – “лінгвістична модель світу”.

Уся сукупність знань про світ, репрезентована в художніх поетичних текстах, може бути розкрита на підставі розгляду “картини” і “моделі світу”. Реальна дійсність відтворюється у вигляді картини світу, котра структурована за допомогою моделі світу, а та, у свою чергу, може бути репрезентованою й суб'єктивованою за допомогою семіотичних систем іншого порядку, зокрема мови. Вираження моделі світу за допомогою мови є лінгвістичною моделлю світу.

Для сучасної лінгвістики, а саме лінгвопоетики, найсуттєвішим є питання про вияв механізмів взаємодії лінгвістичної (ширше – наукової) моделі світу і тієї моделі, яка базується на зіставленні даних, отриманих при аналізі більш простих рівнів мови, які спостерігаються безпосередньо, з даними, що репрезентують стильові особливості авторського тексту і – ширше – специфічними рисами російської мови, які відбивають особливості національної свідомості.

Мовна картина світу поета – це концептуальна картина світу в її вербалізованій формі, що, відповідно до загального визначення поезії, є мистецтвом образного вираження думки у слові або словесною художньою творчістю. Мовна картина світу поета є, за словами самого поета, “образ мира, в слове явленный” (Б.Пастернак, “Серпень”).

Згідно з дотримуваною в роботі точкою зору мовна картина світу – це підсистема концептуальної картини світу. Основними одиницями концептуальної картини світу є концепти, що об'єднують образи, поняття, уявлення, настанови й оцінки, втілені в мові за допомогою різних мовних одиниць, перш за все слів і словосполучень.

У третьому підрозділі першого розділу – “Лексичне виявлення культурних концептів” – здійснено спробу розв'язати питання про вербальне втілення концепту. Матеріальною базою концепту, його виразником є слово, а структура семантичних ознак значення слова відбиває основу структури концепту. Дослідження семантичних складових слова виявляє ієрархічну будову концепту. Однак при зіставленні семантичної розробки слова і концепту виявляється їх неповна відповідність. Концепт у лексичній структурі тексту є складною структурою, яка представляє собою синтез індивідуально-авторського розуміння з традицією національного вживання цього концепту, а також із загальнолюдською, первісно міфологічною моделлю світу. Унаслідок цього концепт корелює з такими поняттями, як архетип і міфологема. Зміст слова-концепту як ментальної суті визначається всією розмаїтістю контекстів уживання і залежить від світоглядних домінант. Таким чином, стосовно терміна “концепт” доречно говорити про його смислову або змістовну структуру, а не про лексичне значення і семантику слова-концепту.

У четвертому підрозділі першого розділу – “Концепт і культурна парадигма. Культурно-концептуальні засади поетичної картини світу” – йдеться про те, що сучасні мовознавці поряд із терміном “концепт” використовують термін “культурний концепт”. У ряді досліджень культурний концепт ототожнюють із ключовими словами культури (Н.Д.Арутюнова, Ю.С.Степанов). До ключових слів культури належать такі слова, які, незважаючи на мінливість уявлень людини про світ, а також мінливість самого світу й самої людини, залишаються незмінними упродовж тривалого часу і в мові, і в смисловому просторі культури. Ключові слова культури є особливими культурно значущими концептами, тобто концептами, найбільш розробленими в мові та культурі, семантично й семіотично вагомими, що стали предметом спеціальної культурної рефлексії (художньої, наукової, філософської тощо). Такими є концепти, пов'язані зі світорозумінням людини та самопізнанням.

Культурний концепт у художньому творі трансформується, перетворюючись на “художній концепт” (Аскольдов С.), засобом репрезентації “культурної теми” (Степанов Ю.С.) у мові й концептуальній системі автора, елементом поетики його творів.

Наприкінці розділу виділено основні ознаки концепту:

1) концепт – це ментальне утворення, пов'язане з системою світобачення людини, яке акумулює знання суб'єкта про певний фрагмент дійсності; 2) концепт – частина картини світу (відповідно до типології картин світу можна говорити про концепти індивідуальної та колективної свідомості); 3) у концепті відбито ціннісну орієнтацію суб'єкта (особистості, колективу); 4) концепт може бути ядерним і периферійним фрагментом картини світу; 5) концепт не завжди пов'язаний із вербальним кодом, хоча судження про нього у мовній картині світу може бути винесене лише на підставі його словесної, об'єктивованої форми; 6) концепт – інтегральне утворення, своєрідний “пучок смислів”; 7) кожний концепт має на собі відбиток тієї культурної системи, у межах якої він сформувався; 8) концепт у поетичній мові – це “об'єктивний зміст” у його суб'єктивній інтерпретації.

У другому розділі ”Простір у поетичній картині світу М.Гумільова та Й.Бродського” подано опис простору як фрагмента художньої картини світу поетів, визначено його специфіку, зв'язок із основними рисами світорозуміння поета.

На початку першого підрозділу другого розділу – “Концепт “простір” і типи (моделі) простору в поезії М.Гумільова та Й.Бродського” – дається уявлення про структуру словника основних просторових слів-концептів М.Гумільова та Й.Бродського. Нами було складено таблицю частотних уживань ключових слів М.Гумільова та Й.Бродського, що відбиває просторову модель світу. Слова-концепти в таблиці організовано за принципом формального тезауруса. Структуру конкордансу склали іменники (початкова форма слів), які відповідають виділеним основним концептам (див. табл. 1.1.).

Таблиця 1.1.

Основні просторові слова-концепти

у віршах жанру мандрівка

М.Гумільова та Й.Бродського

Автор Концепт М.Гумільов Й.Бродський

1902-1916 1917-1921 1957-1971 1972-1996

Простір 3 5 6 18

Час 3 7 36 36

Рух 1 1 6 5

Мандрівка (у назві) 1 2 1

Дім 9 18 (1 – у назві) 46 (2 – у назві) 20 (1 – у назві)

Африка 6

Африка (про неї) 8 17 (Єгипет – 2 – у назві)

Венеція 1 6

Санкт-Петербург 3 (сама назва не вживається) 7 (1 – у назві) 1

Трамвай 2 – у межах одного тексту 17 1

Простір – ключовий концепт мовної картини світу М.Гумільова та Й.Бродського. Опис концепту “простір” у роботі здійснено на підставі контекстів загальновживаного значення слова, його використання в загальнокультурних контекстах, характерних для того “соціального часу”, у якому жили й творили М.Гумільов та Й.Бродський, а також контекстів, що відбивають їх індивідуально-поетичний світогляд, пов'язаний із філософським осмисленням простору.

У поетичній мові М.Гумільова зустрічаємо 4 значення слова “простір” (усього виявлено 8): простір (= світ), простори (= світи), простір (= протяжність або три виміри) і простір чого (= окремий світ чогось). Усі ці слововживання визначають особливий кут зору М.Гумільова на світ, уся таїна якого розкривається через призму простору.

У поетичній мові Й.Бродського простір як такий (“у чистому вигляді”) не просто входить до поетичного словника, але й стає надзвичайно важливою ланкою в роздумах поета про світ. Він є ключовим у багатьох контекстах. Нами опрацьовано 232 приклади, які включають тексти 2 поем. Виявлено 24 його слововживання.

Простір як цілісна категоріальна сфера у Й.Бродського упорядковано за відцентровим (або доцентровим) принципом: від слова “простір” тягнуться “ниточки” до більш простих просторових категорій – таких, як місце, рух і т.ін. Простір не тільки зображується й пояснюється, але й сам служить джерелом тропів для пояснення інших фрагментів світу. Поняттєве поле простору в Й.Бродського побудоване як на розкритті смислів, пов'язаних із внутрішньою формою слова (це “простір”, “простиратися”), так і на моделях філософських визначень. Граматичне оформлення цього слова – тільки однина – може слугувати непрямим доказом того, що Й.Бродський ішов шляхом пізнання простору. Упродовж усієї своєї творчості Й.Бродський намагається дати точне визначення цієї категорії.

Різноманітність слова “простір” у поезії М.Гумільова та Й.Бродського можна об'єднати трьома основними значеннями. Наводимо їх за ступенем ускладненості: такий, що сприймається зором; емпірично збагнений; осягнений розумом ¤ абстрактний. Кожне нове значення супроводжується вищим ступенем оволодіння простором: перше передбачає роботу зору і спостереження; друге – ходу й оволодіння простором у мандрах; третє – роботу думки.

У поетичній картині світу М.Гумільова та Й.Бродського представлені практично всі основні типи простору, відомі культурі й філософії. Поезія М.Гумільова та Й.Бродського містить велику кількість ремінісценцій, які вимагають від дослідника міфологічних, історичних та інших знань. Філософія представлена іменами античних мислителів, у першу чергу іменами Геракліта й Парменіда, учених Нового часу Лейбніца, Канта, П.Флоренського, М.Хайдегера, – це саме той мінімальний контекст, який дозволяє наблизитися до осягнення поняття “простір” у поезіях М.Гумільова та Й.Бродського.

Про простір стосовно поезії доцільно говорити не тільки як про типи (моделі), що змінюються залежно від ідеологічних філософських уявлень, але й про індивідуальні, авторські образи світу. Географічний простір – частина загального простору, і саме він створює специфіку просторового відчуття в поезії М.Гумільова та Й.Бродського. Пріоритет географічного простору відносно інших типів у М.Гумільова та Й.Бродського може бути пояснений як зовнішніми, логічними причинами, так і внутрішніми, що випливають із особливостей поетики цих авторів.

Характерною особливістю поетичної картини світу М.Гумільова та Й.Бродського є те, що географічні поняття набувають морально-етичного й навіть релігійного значення, яке не властиве буденній свідомості. На поетичній карті з'являються духовно відзначені локуси (для М.Гумільова – Африка, для Й.Бродського – Петербург, для обох поетів – Венеція). Поняття моральної цінності й локального розташування в поезіях М.Гумільова та Й.Бродського нероздільні: моральним поняттям властива локальна ознака, а локальним – моральна. У віршах М.Гумільова та Й.Бродського йдеться про двоїсту природу географічних переміщень, залежно від того, у праведному чи грішному місці опиняєшся, а також залежно від особи мандрівника, праведної чи грішної (“Чтоб войти не во всем открытый, / Протестантский, прибранный рай, / А туда, где разбойник, мытарь / И блудница крикнут: вставай!” – М.Гумільов, “Я і ви”; ”…И сны те вещи / или зловещи – смотря кто спит” – Й.Бродський, “Колискова Тріскового мису”). Географія тут є різновидом етичного знання.

У другому підрозділі другого розділу – “Категорія просторучасу в поезії М.Гумільова та Й.Бродського” – розглядається специфіка взаємодії простору й часу в художній картині світу поетів. У поезії М.Гумільова та Й.Бродського представлена єдина категорія простору і часу. Нерозривність категорій постійно підкреслюється образами матеріалізованого часу – часу, який ніби набув просторової характеристики. Наприклад, просторова опозиція “Схід – Захід” трансформована у Й.Бродського на часову: минуле – майбутнє (див. “Мандрівка до Стамбула”).

У третьому підрозділі другого розділу – “Рух як форма пізнання та засіб моделювання простору в поезії М.Гумільова та Й.Бродського” – доводиться, що просторова модель світу М.Гумільова та Й.Бродського пов'язана з категорією руху. У віршах обох поетів від ранніх творів до текстів останніх років тема руху розкрита перш за все як “пересування у просторі”, “мандрівка” і є однією з програмових тем. Мотив “мандри” в більшості творів поетів легко “дешифрується”, цьому сприяє стійкий набір поетичних “знаків”, що створюють у структурі твору автономну підсистему. Рух є композиційним принципом багатьох творів М.Гумільова (“Я, конквістадор у панцирі залізному…”, “Казка про королів”, “Озеро Чад”, “Капітани” та ін.) і Й.Бродського (“Пілігрими”, “Хода”, “Різдвяний романс”, “Від околиці до центру” та ін.).

Упродовж усієї своєї творчості М.Гумільов та Й.Бродський зверталися до просторової категорії руху як до 1) універсального абсолютного початку світобудови; 2) характеристики творчого світоспоглядання; 3) умови світорозуміння. Рух у поезії обох авторів є атрибутом як фізичного, так і метафізичного простору, невід'ємною властивістю автентичного буття речі. Специфіка осягнення категорії руху в поезії М.Гумільова та Й.Бродського зумовлена антропоцентричнм поглядом цих авторів на простір. Рух є самоцінним, невідворотним і безупинним.

Рух у координатах навколишнього світу в поезії М.Гумільова асоціюється з пошуком “незнаних країн” і є різноспрямованим. Рух у координатах реального світу в Й.Бродського, навпаки, односпрямований і доцентровий (удалечінь, по горизонталі), його еквівалентом є погляд. Екстенсивний рух у просторі створює в обох поетів підкреслено інтенсіональне відчуття часу. Фізичний рух поступово перетворюється на рух метафізичний, наближення до іншого, головного життя, що починається після фізичної смерті. Метафізичну суть руху М.Гумільов розуміє в традиціях філософії Геракліта Ефесського, а Й.Бродський – у традиціях філософії Парменіда. Рух у координатах метафізики в поезії Й.Бродського перебуває в зв'язку лише з переміщенням по вертикалі. Обидва поети розкривають сакральну суть руху, яка знаходить у М.Гумільова відображення у філософії “мандрівництва” (образ небесного мандрівника – Ісуса Христа), у Й.Бродського – у символічності темпорального руху (християнський календар). М.Гумільов і Й.Бродський, усвідомлюють внутрішню, духовну динаміку з позицій православного християнства, яке служить провідником величезної енергії життя і творчості. Так у поезії М.Гумільова та Й.Бродського з'являється тема сакрального змісту слова, за допомогою якого мирське і тимчасове, тобто обмежене, конечне, стає складовою нескінченної просторово-часової сфери культури.

Третій розділ “Просторові концепти (зміст, ідіостильові ознаки, еволюція)” присвячено описові основних концептів, що відбивають уявлення поетів про просторову будову світу: дім, трамвай, Африка, Венеція, Петербург.

При розгляді поетичних концептів проаналізовано: 1) зміст просторових концептів та їх місце в різних філософських та релігійних системах; 2) позицію просторових концептів в індивідуальних світоглядних та ідіостильових системах М.Гумільова та Й.Бродського; 3) універсальні ознаки просторових концептів і межі їх варіювання; 4) вплив просторових концептів на художню творчість (будову сюжету, структуру тексту, слововживання, формування образів та ін.). Опис здійснено за принципом гіпертексту: при експлікації одного концепту відзначено можливі виходи-перетини з іншими.

У першому підрозділі третього розділу – “Концепт “дім” у поезії М.Гумільова та Й.Бродського” – розглядається концепт “дім”, який належить до числа основних, всеосяжних архетипових образів, пов'язаних із просторовими вимірами побуту і буття. Концепт “дім” у поезії М.Гумільова та Й.Бродського увібрав у себе смисли, які є відображенням архаїчної міфопоетичної свідомості, але в межах ідіостилю їх погляди реалізовано по-різному. Асоціативне поле концепту “дім” представлено як ядерно-периферійну структуру. Ядерними, найбільш частотними, є асоціації, що базуються на актуалізації (відродженні) в семантичній структурі слова-концепту історично втрачених сем. Таким у поезії М.Гумільова є “церква ¤ храм”, для Й.Бродського – “затишок”. Із периферією пов'язані способи представлення концепту в вигляді гештальтів – “корабель”, “гніздо” тощо. Асоціативне поле концепту “дім” перетинають асоціативні поля концептів “смерть”, “кордон” та ін., утворюючи особливу концептосферу в творчості кожного поета.

У другому підрозділі третього розділу – “Концепт “трамвай” у поезії М.Гумільова та Й.Бродського” – представлено аналіз концепту “трамвай”. “Трамвай” є одним із значущих явищ російської культури ХХ ст. Він належить до числа тих реалій сучасної техніки, механічної культури й побуту, значення яких виходить за межі власної предметності.“

Трамвай” у творчості обох поетів представлений як символ, що об'єднує духовний світ і світ фізичних явищ. Таке сприйняття цього концепту в авторських текстах формується за допомогою соціокультурних, літературних, міфологічних, релігійних асоціацій, що виникають у результаті зіткнення смислового поля “трамвай” із концептосферами “дім”, “слово”, “ім'я” та ін. За допомогою трамвая поет ще за життя отримує можливість подолати межу (міст), яка відокремлює світ живих від світу мертвих, і досягти порога (дім), який відкриває “таємне знання”. І М.Гумільов, і Й.Бродський розуміють цей шлях як шлях Христа, і подолати його, на думку поетів, підвладно поетам. Це шлях духовного сходження до моральних вершин православ'я. Символом цього руху в М.Гумільова є образ Ісакіївського собору (див. “Заблуканий трамвай” – М.Гумільов), у Й.Бродського – усе зростаючий інтенсивний характер руху в напрямку догори, а також архетиповий образ Світового дерева (див. “Зоф'я” – Й.Бродський). Трамвай доставляє ліричних героїв до порога “рідної домівки”, шлях до якої обидва поети асоціюють із подоланням значних часових відрізків. Трамвай здійснює рух у якомусь континуумі простору і часу, де сучасне, минуле й майбутнє не є віддаленими одне від одного, а перебувають у своєму онтологічному взаємозв'язку. Таким чином, рух трамвая розцінено як переміщення у просторі соціокультурних смислів, а трамвай осмислено як своєрідний ремінісцентний код творів М.Гумільова та Й.Бродського. “Заблуканий трамвай” М.Гумільова надовго визначив характер сприйняття цієї реалії в російській поетичній традиції.

У третьому підрозділі третього розділу – “Концепти географічних імен “Африка”, “Венеція”, “Петербург” на поетичній карті світу М.Гумільова та Й.Бродського” – аналізується особливий клас імен, актуалізованих у географічній свідомості поетів. Географічні топоніми в поезії М.Гумільова та Й.Бродського виконують функції сакральних об'єктів, символічних космограм. Про особливу роль географічної топоніміки свідчить і те, що назви країн і міст винесені в заголовки віршів або ж посідають актуально сильні позиції всередині текстів.

Ім'я “Африка” в поезії М.Гумільова сакралізоване. Африканська земля в циклі збірки “Шатро” набула стійкого епітета “свята” (“святые селенья” – “Вступ”). Метафори, за допомогою яких створено образ Африки, теж мають сакральну семантику (“отражение рая” – М.Гумільов, “Судан”, “горнего отсвет пожара” – М.Гумільов, “Сахара” тощо). Своєрідна жива африканська культура, на думку М.Гумільова, зберегла свої первісні риси і, таким чином, знаходиться до божественного знання найближче за інші культури.

М.Гумільов і Й.Бродський у своїй творчості часто звертаються до біблійних міфів про народження немовляти Ісуса, випробування Ісака та ін., події яких відбуваються на африканській землі. Географічний простір у поетичній свідомості М.Гумільова та Й.Бродського асоціюється з біблійним образом пустелі, поневіряння людського тіла в пісках якої відкривають надійну дорогу до продовження мандрів, але вже духовних (“Сахара” – М.Гумільов, “Різдвяна зірка” – Й.Бродський та ін.). Образ пустелі, архетипово об'єднаний у людській свідомості з духовним пошуком, відкриває шлях до усвідомлення взаємозв'язку мікрокосмосу (людського) і макрокосмосу (Божественного), поступового переміщення, перетворення реального (географічного) в ноуменальне (сакральне).

Поетична географія М.Гумільова та Й.Бродського організована відповідно до ідеї пошуку особливого місця (фпрпт) на карті Землі, де відбувається фінал суто фізичним переміщенням і відкривається простір духовним мандрам. У світовій культурі ідея такого місця сполучена з образом міста, яке служить “відкритими воротами” в сакральний світ. У ряді традицій цей образ співвіднесений з іменами реально існуючих сьогодні або в минулому давніх міст (Єрусалим, Вавилон, Рим та деякі інші). Символіка цих міст базується на біблійній традиції, що включає архетипові знаки. Кількатисячолітній культурно-історичний міф про сакральне місто втілений у біблійних, літературних і фольклорних текстах, які детально описують географічне розташування, архітектурну будову й специфічні якісні властивості міста. З часом сформувався ряд характерних ознак, що вирізняють сакральні міста з-поміж інших. У ХХ ст. список названих міст значно розширився, що зумовлено впливом літературної традиції. У поезії М.Гумільова та Й.Бродського рисами сакрального міста наділені Венеція та Петербург.

У віршах М.Гумільова та Й.Бродського, присвячених Венеції та Петербургу, простір організовано по-особливому. Реальні риси цих міст представлені таким чином, що вони стають символічним утіленням психологічного напруження. Композиція творів поетів, присвячених Венеції та Петербургу, побудована на контрасті: замкнений простір міста протистоїть величезному морському простору. Це просторове протиставлення, основане на зовнішніх ознаках, використано з метою підкреслення контрасту між внутрішнім станом, думками й бажаннями ліричного “Я”. Міський простір окреслений безпосередньою реальністю. Море становить собою місце, з яким пов'язані плани на майбутнє, саме майбутнє, й одночасно це символ відходу – початку мандрівки географічної або духовної. Отже, просторове протиставлення відбиває також часове протиставлення. Традиційно-поетичні мотиви у віршах М.Гумільова та Й.Бродського разом із виразними прикметами реальних міст створюють образ універсального міста, яке існує в просторі й часі.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження просторових слів-концептів у художній картині світу М.Гумільова та Й.Бродського дозволяє зробити ряд висновків, які входять у компетенцію двох наукових дисциплін – лінгвопоетики і лінгвокультурології.

Теоретичний підхід до об'єкта дослідження дозволяє сформулювати ряд дефініцій, які виявляють зміст терміна “концепт” як центрального в когнітивній лінгвістиці, та прояснити роль концепту у формуванні мовної картини світу поета. У результаті аналізу визначень терміна “концепт” були виділені основні його ознаки. У дослідженні визначені основні евристичні прийоми концептуального аналізу.“

Простір” у дисертації розглянутий не лише як такий, але і як модель упорядкування світу. Концепт “простір” у роботі представлений як ланцюжок більш простих просторових категорій. Основні концепти, які відбивають уявлення поетів про просторове упорядкування світу, репрезентують такі просторові категорії, як місце, протяжність, відстань, рух. Таким чином, просторова модель світу М.Гумільова та Й.Бродського у роботі була побудована на основі цих категорій, частин простору, які розташовані у певному порядку за ступенем значущості для поетів.

Структуроутворюючим початком мовної просторової моделі світу М.Гумільова та Й.Бродського є “рух”. Сам “простір” розглядається як цілісна категоріальна сфера, організуючим початком якої виступає “рух”. Категорія “рух” у більшості творів поетів розкривається як “переміщення у просторі”, “мандрівка”. Смислове поле “рух-мандрівки” включає три головні компоненти: “початок руху”, “шлях” і “мета”, які є визначальними для лінгвопоетичної специфіки творів різних років творчості М.Гумільова та І.Бродського. Смислова система “руху” утворює в поетичній мові авторів стійкий набір поетичних “знаків”, що, у свою чергу, створюють як у структурі окремих творів поетів, так і в їх творчості в цілому автономну підсистему.

Смислова “тріада” концепту “рух” лежить в основі здійснюваного поетами вибору центральних для їх творчості концептів. Концепти “дім”, “трамвай”, “Африка”, “Венеція”, “Петербург” та деякі інші відсилають нас до якого-небудь з трьох смислових компонентів.

Концепт “дім” у просторовій моделі світу поетів виконує функції сакрального центру світу, непорушного пункту орієнтування під час реальних географічних і духовних мандрів. Концепт “трамвай” відбиває взаємозв'язок простору і часу. Простір зовнішнього буття у поезії переводиться у простір буття внутрішнього. Географічні назви можуть ставати метафорами внутрішнього світу людини. Для М.Гумільова особливим духовним знаком відзначена Африка, для Й.Бродського – Петербург. Обидва поети відчували особливу метафізичну атмосферу Венеції.

Поетична творчість М.Гумільова та Й.Бродського дає можливість розкрити у мовних одиницях такі значення, які репрезентують категорію простору не як абстрактну сутність, але як “одухотворений”, “прочитуваний” людиною простір, у якому “рух” переноситься із часових і просторових сфер у сферу внутрішнього життя.

Основні результати роботи викладено в таких положеннях:

1) розглянуто філософські засади осмислення статусу культурних концептів у мовній картині світу людини; проаналізовано різні варіанти розгляду проблеми в сучасній лінгвістичній поетиці та лінгвокультурології;

2) визначено співвідношення понять картина світу – модель світу – образ – концепт, наукова й художня модель світу;

3) описано загальнометодологічні принципи реконструкції культурних концептів у мовній картині світу творчої особистості;

4) охарактеризовано систему понять, необхідних для аналітичного опису художнього світорозуміння мовної особистості поета: концепт – культурний концепт – концептосфера відносно основних понять сучасної лінгвістики слово, образ, поняття, значення, архетип, кенотип та ін.;

5) виявлено основні ознаки визначення концептів у поетичній мові;

6) обґрунтовано відбір культурних концептів, найбільш вагомих для художнього світорозуміння М.Гумільова та Й.Бродського;

7) складено таблицю “Основні просторові слова-концепти у віршах жанру мандрівка М.Гумільова та Й.Бродського” на матеріалі 375 віршів і поем М.Гумільова і 351 Й.Бродського;

8) визначено основні риси просторових моделей світу М.Гумільова та Й.Бродського, виявлено їх індивідуальні характеристики; ці результати зіставлені з відповідними уявленнями, закріпленими в російській поетичній традиції XIX-XX ст.

Список опублікованих праць за темою дисертації:

1. Лобода С.Н. Концепт “дом” в поэзии Н.С.Гумилева и И.А.Бродского ¤¤ Русская филология. Украинский вестник. – 1998. – № 1 – 2. – С. 49 – 55.

2. Лобода С.Н. Полифония категории пространства (некоторые аспекты соотношения научной и художественной картины мира) ¤¤ Русская филология. Украинский вестник. – 1999. – № 1 – 2. – С. 83 – 84.

3. Лобода С.Н., Синельникова Л.Н. О внутрилитературной детерминации образа “заблудившегося трамвая” (Н.Гумилев, В.Набоков, Ю.Левитанский, А.Кушнер) ¤¤ Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Філологічні науки. – 2000. – № 10. – С. 47-57.

4. Лобода С.Н. Географическое пространство в поэзии Н.Гумилева и И.Бродского ¤¤ Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Філологічні науки. – 2001. – № 2. – С. 158 – 169.

5. Лобода С.Н. Пространственная модель времени в поэзии Н.Гумилева и И.Бродского ¤¤ Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. – 2001. – № 4. –

С. 177 – 185.

6. Лобода С.Н. О сакральном смысле имени Африка в поэзии Н.С.Гумилева ¤¤ Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Філологічні науки. – 1997. – № 2. – С. 25 – 29.

7. Лобода С.Н. Оппозиция “жизнь – смерть” в поэзии Н.С.Гумилева и И.А.Бродского ¤¤ Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Філологічні науки. – 1998. – № 8. – С. 55 – 58.

8. Лобода С.Н. Слова-концепты пространственного значения в поэтической картине мира ¤¤ Актуальные проблемы лингвистики в вузе и в школе: Материалы 3-й Всероссийской Школы молодых лингвистов (Пенза, 23 – 27 марта 1999г.). – Москва; Пенза: Институт языкознания РАН; ПГПУ им.В.Г.Белинского; Пензенский институт повышения квалификации и переподготовки работников образования, 1999. – С. 235 – 236.

9. Лобода С.Н. Физика и метафизика движения в поэзии Н.Гумилева и И.Бродского ¤¤ Логический анализ языка. Языки динамического мира. – Дубна: Международный университет природы, общества и человека “Дубна”, 1999. С. 431 – 436.

АНОТАЦІЯ

Лобода С.М. Просторові слова-концепти в художній картині світу М.Гумільова та Й.Бродського. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.02 – російська мова. – Таврійський національний університет ім. В.І.Вернадського, Сімферополь, 2001.

У дисертації проаналізовано ключові слова-концепти поетичної мови М.Гумільова та Й.Бродського, на підставі яких може бути реконструйована просторова модель світу поетів. Визначено систему понять для опису простору як фрагмента художньої картини світу поетів, розроблено основні принципи та підходи аналізу культурних концептів.“

Простір” у роботі представлений як ланцюжок більш простих просторових категорій. Основні концепти, які відбивають уявлення поетів про просторове упорядкування світу (“рух”, “дім”, “трамвай”, “Африка”, “Венеція”, “Петербург”), репрезентують такі просторові категорії, як місце, протяжність, відстань, рух. Таким чином, просторова модель світу М.Гумільова та Й.Бродського у роботі була побудована на основі цих категорій, частин простору, які розташовані у певному порядку за ступенем значущості для поетів.

Ключові слова: слово-концепт, ключовий концепт, культурний концепт, художня картина світу, модель світу.

ANNOTATION

Loboda S.N. Spatial Words- Concepts of Artistic World Picture of N.Gumiliov and I.Brodsky. – Typescipt.

The Dissertation on submitting the scientific degree of a Candidate of Philological Science of 10.02.02 speciality- Russian Language. – Tavrida V.