ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С.СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

ЛЮТИЙ Тарас Володимирович

УДК 13:130.2:165.721

СТАНОВЛЕННЯ НІГІЛІЗМУ В КУЛЬТУРНО-АНТРОПОЛОГІЧНОМУ КОНТЕКСТІ

Спеціальність 09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди Національної Академії Наук України у відділі філософської антропології.

Науковий керівник доктор філософських наук, професор

ТАБАЧКОВСЬКИЙ Віталій Георгійович,

завідувач відділу філософської антропології

Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

КРИМСЬКИЙ Сергій Борисович,

провідний науковий співробітник відділу логіки та методології науки

Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України;

кандидат філософських наук

КЛЕПІКОВ Андрій Олександрович,

доцент кафедри філософії та релігієзнавства

Національного університету “Києво-Могилянська академія”.

Провідна установа Київський Національний університет імені Тараса Шевченка

(кафедра філософії), м. Київ.

Захист відбудеться 21 вересня 2001 р. о 14:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.02 в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України (01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розіслано 17 серпня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої Ради,
кандидат філософських наук Л.А.Ситниченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Майже два останніх століття західноєвропейська думка прагне осмислити проблему нігілізму в суспільному, політичному, культурному, моральному та навіть біологічному житті. Складність дослідження сучасного стану проблеми зумовлена модифікованими формами нігілізму, які вражають вже не відвертістю, силою чи наполегливістю свого прояву, а мають здатність приховуватися за антинігілістичними гаслами чи гуманістичними ідеями, за несприйняттям можливості жахливих злочинів та відволіканням від них.

Ці чинники засвідчують, що нігілізм – не лише стан занепаду, філософський напрям чи явище відверто неґативного змісту. Йдеться, передовсім, про філософсько-антропологічне та соціокультурне розуміння нігілізму як вчення, що компенсує однобічність уподібнення життя тільки позитивній присутності людини у світі поза її альтернативами, які характеризуються єдністю “буття” і “ніщо”.

Філософсько-антропологічний погляд на контроверзу оптимізму та нігілізму передбачає низку питань, серед яких: формування особистості, її світогляду, співвідношення власних та надособистих цілей та цінностей, свободи і належності, раціонального й ірраціонального та багато інших.

Катастрофічні події ХХ століття – світові війни, поява та крах тоталітарних систем, техноґенні аварії, небезпека екологічних та енерґетичних криз, небувалі людські жертви – підривають надію в майбуття. Все це породило не лише песимістичні уявлення про “кінець історії”, але істотно коригує антропологічний оптимізм.

Самосвідомість сучасної людини все частіше характеризується предикатами непевності, невизначеності, хтивості. Виявляється неможливість однобічного затвердження позитивів людського існування поза врахування його альтернативних можливостей. Ось чому в постмодерних уявленнях виникає “філософія підозри”, яка потребує врівноваження аналізу форм затвердження буття з шансами протистояння небуттю. Відтак, потрібна розважлива оцінка усіх небезпек людського буття та форм, що їм протидіють, включаючи досвід нігілізму та виявлення результативних шляхів його заперечення.

Ступінь наукового дослідження проблеми. Запропонована Ф.Ніцше концепція “європейського нігілізму” викликала значний резонанс ще за його життя і спричинила дискусії впродовж ХХ сторіччя. Але опоненти та прибічники автора цієї концепції приділяли увагу переважно класичним формам нігілізму, не вдаючись до історичних його форм. З одного боку, це збудило зацікавлення до проблеми й загострило її актуальність, а з іншого, дослідники не часто зверталися до процесу формування та логіки здійснення нігілізму, зосереджуючись переважно на наслідках. Сказане, власне, і стало підставою для проведення дисертаційного дослідження.

Існує низка праць, присвячених дослідженню різних аспектів прояву нігілізму. Їх огляд автор подає у першому розділі дисертації. Однак, окреслена сфера вимагає спеціальних досліджень, зумовлених модифікованими формами нігілізму. Незважаючи на велику кількість робіт з цієї теми, на даний момент залишається необхідним здійснити комплексний аналіз становлення нігілізму з метою розкриття єдності процесу його звершення.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов’язана з науково-дослідницькою роботою, що проводиться у відділі філософської антропології Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України за темою: “Методологічні засади філософсько-антропологічних досліджень”.

Мета і задачі дослідження. Об’єктом дослідження цієї роботи є феномен нігілізму в історії західноєвропейської культури, що породжує проблему переоцінки цінностей і формування світоглядних засад людського буття. Предметом дослідження є становлення нігілізму в культурно-антропологічній думці у межах європейської парадигми його осмислення від античності до кінця ХІХ сторіччя.

Метою дослідження є цілісна реконструкція культурно-антропологічного аспекту нігілізму крізь призму проблеми людського та культурного буття в історії західноєвропейської філософської думки (від виникнення нігілізму до його усталених форм у ХІХ столітті) та розробка теоретичної бази для оцінки нігілістичного феномену в процесі його становлення. В цьому прагненні виявляється необхідність переосмислення нігілістичного дискурсу, що сприятиме оновленню та поглибленню дослідження світоглядних засад нігілізму з відтворенням внутрішньої логіки його здійснення.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати ряд завдань:–

щоб збагнути сучасний нігілізм, необхідно, передусім, дослідити комплекс ідей від протонігілістичних уявлень до класичних форм нігілізму;–

з’ясувати філософську основу найбільших нігілістичних вчень західноєвропейської філософії та течій, які заклали основу нігілістичного світогляду;–

розглянути логіку нігілістичних ідей й відновити їхню архітектоніку, а також способи та контексти їх проголошення;–

здійснити не лише критичний аналіз та переосмислення поняття “нігілізм”, але й з’ясувати його значення у відповідності до усталених парадигм західноєвропейської історії, де нігілізм знаходив своє втілення, знайти його спосіб вкорінення й самобутні риси;–

простежити відношення поняття “ніщо” до поняття “нігілізм” у формуванні значень неґативності, позбавленості та заперечення;–

вказати реальне (не деклароване чи упереджене) місце нігілізму серед інших філософських доктрин та систем;–

виявити нігілістичні прояви у відповідності до розуміння антропологічних та культурних характеристик доби, в межах якої вони фіксуються.

Методологія і методика дослідження. Теоретичною базою дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних вчених в галузі філософської антропології, філософії культури, історії філософії, соціальної філософії, психології та інших наук.

Методологічну базу дисертаційного дослідження складають аналіз категорій теоретичного мислення, діалектичний підхід до розгляду проблеми людського буття (особливо різновиди “неґативної діалектики” та феноменології), принципи системності, єдності історичного та логічного, порівняльний та аксіологічний підходи, які дозволили розглянути динаміку становлення й місце нігілізму в культурморфічних процесах, визначаючи його родову спільність та видові відмінності в історичному поступі. Застосовано герменевтичні процедури інтерпретації та розуміння, націлені на розкриття сенсу нігілістичного прояву в кожному контексті його фіксації. У дослідженні нігілізму, а особливо в аспекті його обумовленості проблемою “ніщо”, використано фікціоналістські прийоми пізнання.

Наукова новизна одержаних результатів. Завдяки впровадженню зазначеної методики здійснено систематичний культурно-антропологічний аналіз нігілізму й виявлено його особливості. В дисертаційному дослідженні одержано результати, які характеризуються такими рисами новизни:–

вперше показано, що нігілізм не зводиться тільки до певних політичних, мистецьких та філософських течій, а в розмаїтті своїх різновидів і форм постійно супроводжує діяльність людини як один з варіантів осмислення меж людського існування в його альтернативних випробуваннях та можливих зламах бажаних перспектив. Крім того, нігілізм виступає і онтологічною передумовою людського, позначеною скінченністю існування. Цими антропологічними засадами зумовлюються конкретні вияви нігілізму в історії культури; –

погляд на людське існування як єдність буття і ніщо дозволяє розкрити ту принципову обставину, що зведення нігілізму до чистого заперечення або філософської неґації, а також його ідеологічна редукція до свавілля чи атеїстичного спрощення (яке проявляється у вигляді девальвації високих духовних цінностей), є вторинними явищами фундаментальної світоглядно-цивілізаційної орієнтації людини. Це означає, що філософія оптимізму спирається на усвідомлення буття в його позитивній здатності, а нігілістичний погляд схоплює те саме буття у його взаємодії з “ніщо”. Поза такою взаємодією уявлення про буття не є повним, а отже і оптимізм не сповна обґрунтований;–

виявлено, що подібно до того як розуміння життя у вигляді чистої буттєвості є неможливим, так і його зведення до небуття як “ніщо” виглядає позбавленим усілякої креативності. Оскільки чисте небуття відштовхує здатність прямого розуміння – воно схоплюється через апофатичний розгляд самого буття. Тому набуло подальшого розвитку дослідження проблеми нігілізму через певні його філософсько-культурні двійники, тобто різні форми заміщення (скептицизм, релятивізм, заперечення тощо);–

у впроваджуваному філософсько-методологічному та антропологічно-культурному проекті осмислення нігілізму здійснено системне опрацювання історії філософії з погляду з’ясування місця та ролі в ній категорії “ніщо” та культурних референтів останнього. Окреслений підхід може розглядатися як суттєве доповнення до екзистенціальної традиції витлумачення цієї категорії;–

висвітлено специфіку нігілістичних інтенцій на українському ґрунті в контексті геопсихічних, культурморфічних, історичних, суспільних та психологічних чинників, що сформували риси національного характеру. В дослідженні зафіксовано конкретні прояви активної та пасивної складових українського нігілізму у відповідності до зазначених контекстів.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичне і практичне значення дисертації визначається тим, що її зміст і висновки дозволяють заповнити прогалину й реалізувати аналіз нігілізму в антропологічних, культурфілософських та історико-філософських дослідженнях. Результати дослідження представляють цю проблему як альтернативу жорсткому протиставленню нігілізму та оптимізму, в сенсі абсолютного зла і добра. Усвідомлення виявленої неоднозначності сприяє вільному осмисленню питань, відповідь на які обумовлена поспішними, упередженими, традиційно усталеними або неосмисленими судженнями.

Аналіз нігілістичних рухів від античності до ХХ століття в західноєвропейській філософії дозволить збагнути способи та шляхи становлення нігілізму й простежити його вплив на формування новітньої філософії нігілізму в добу постмодерну.

Дисертація може бути використана в науковій та педагогічній роботі. На основі теоретичних положень і фактичного матеріалу дисертаційної праці можлива підготовка нормативних курсів з філософської антропології, філософії культури, історії української і зарубіжної філософії, спецкурсу з філософії нігілізму для студентів та аспірантів, а також в практиці проведення семінарських занять.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки, науково-методологічні розробки та ідеї дисертаційного дослідження було викладено автором у виступах на наукових академічних щорічних конференціях “Україна сьогодні: людина, суспільство, природа” в Національному університеті “Києво-Могилянська академія” (Київ, 1998 – 1999); наукових конференціях “Антропологічні ідеали Київської школи та реалії постмодерну”, “Європейський вектор та основні цінності української гуманістики. – Істина. Правда. Життя”, “Ноосферні альтернативи та нові пізнавальні стратегії” в Інституті філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України (Київ, 1999 – 2000); нарадах та засіданнях відділу філософської антропології Інституту філософії (1998 – 2001).

Педагогічна апробація головних положень дисертаційної праці проводилася під час лекційних та семінарських занять з курсів “Філософія” та “Релігієзнавство” у Київському технікумі Київського Національного Економічного Університету (1997-2001) і курсів “Соціологія” та “Етика” у Міжнародному Науково-Технічному Університеті (2000-2001).

Публікації. Результати дисертації опубліковані у чотирьох наукових статтях та тезах доповідей на вказаних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Мета дослідження, головні завдання та методологічні засади визначили структуру дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, який містить 151 позицію, серед них 30 – іноземними мовами. Робота налічує 195 сторінок машинопису.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність та необхідність розгляду обраної теми, розкрито мету та головні дослідницькі завдання, описано методологічні засади дослідження, визначено наукову новизну та можливості практичного застосування роботи.

Розділ 1 “Стан розробки проблеми нігілізму (огляд літератури)” містить розгляд праць німецьких, англо-американських, російських та українських дослідників, які обрали центром свого дослідження нігілістичний феномен чи аспекти його прояву.

Концептуальне усталення філософсько-антропологічного уявлення про нігілізм відбулося наприкінці ХІХ сторіччя в роботах Ф.Ніцше, тому й більшість аналітичних досліджень з нігілізму проводиться через рецепцію його філософії. Сам концепт “європейський нігілізм”, впроваджений Ніцше, став провідною характеристикою західноєвропейської культури, спричинюючи дискусії з приводу долі Західної Європи впродовж всього ХХ століття й донині.

Ніцше, будучи одним із провідних представників “філософії життя”, напряму, що сформувався в останній третині ХІХ століття, зактуалізував проблему кризи західної культури, розгляд якої продовжив О.Шпенґлер. Його ідеї гостро переживалися в російській релігійній метафізиці В.Соловйова, С.Булгакова, П.Флоренського, Д.Мережковського, М.Бердяєва, С.Франка і оцінювалися як ситуація затемнення смислового виміру культури технізацією та винаходами цивілізації. Дещо осторонь в плеяді російських інтерпретаторів нігілістичних ідей стоїть Л.Шестов, який завданням своєї філософії вважав звільнення від загальноприйнятого і всеналежного, формуючи власний принцип “безґрунтя” як способу недоґматичного мислення, наближаючись до способу мислення екзистенціалістів.

Екзистенціальна філософія посідає визначне місце в розробці нігілістичної проблематики. С.К’єркеґор інтерпретує нігілізм як “відчай”, що є довічною хворобою, позначеною переживанням духовної смерті. М.Гайдеґґер розуміє нігілізм як “історію”, оскільки він обумовлює взаємовідношення й закономірності головних метафізичних позицій, які розгортаються в історії Заходу. К.Ясперс визначає його як спосіб викриття ілюзорності, хоча й позначений свавільними рисами. А.Камю розглядає нігілізм в ракурсі самогубства як наслідку ситуації абсурду, а також у проявах бунту.

Актуалізованій Гайдеґґером проблемі нігілізму, що простягається у межах історії західної метафізики, присвячені розвідки Д.Ваттімо і К.Льовіта, де досліджуються ідеї подолання владного дискурсу метафізики.

Вплив і обумовленість підходів до нігілізму в колі ідей Ніцше представляють роботи К.Анселя-Пірсона, М.Ґіллеспі, Р.Моррісона. Російська дослідницька література репрезентована працями Ю.Давидова, А.Новікова, С.Одуєва.

Особливого значення в осмисленні нігілістичної проблематики набувають її російські варіанти. Сам “російський нігілізм” утворив специфічну соціально-політичну форму, вивченню якої присвячені розвідки В.Базанова, Ф.Кузнєцова, В.Мехтієва, А.Нямцу, М.Страхова, Л.Чередніченко, Т.Шоломової, В.Армстронґа, В.Баннора, Д.Бюеля, А.Кокара.

При аналізі джерел з нігілізму впадає в око багатомірність його прояву. Проблемі нігілізму як переосмисленню і формуванню естетичних ідеалів у сфері художньої культури присвячені дослідження Д.Арендта, Х.Балзера, Ч.Ґліксберґа, В.Гофа, В.Крауса, М.Лабелле, В.Пфанкухе, І.Фукс. У сфері наукового пізнання – праці Д.Атерна, Ф.Еванса, К.Карр, С.Коена. Проблема впливу нігілізму на духовні та релігійні прагнення людини розробляється Д.Едвардзом, Д.Кросбі, С.Роузом.

Теоретичне осмислення аспектів, дотичних до кола питань зактуалізованих нігілізмом, містяться у низці праць українських вчених І.В.Бичка, М.О.Булатова, А.М.Єрмоленка, В.П.Загороднюка, С.Б.Кримського, В.С.Лук’янця, В.А.Малахова, М.В.Поповича, С.Пролеєва, В.Г.Табачковського, Н.В.Хамітова, В.І.Шинкарука.

З огляду на переваги та недоліки наведених праць, дисертант обґрунтовує потребу визначити шляхи власного дослідження. В розгляді нігілізму зарубіжними та вітчизняними авторами робилися спроби здійснити побудову моделі історичних форм нігілізму з точки зору культурфілософських, аксіологічних, психологічних, соціальних трансформацій тощо. З’ясувалося, що нігілізм як явище існує в різних вимірах: історичному, суспільно-політичному, психологічному, філософському, етичному, естетичному. Проте майже вся рецепція нігілістичних проявів зводиться до однотипності, постійності та повторюваності цих явищ, які в історичному поступі характеризуються свавіллям, запереченням, імморалізмом та різноманітними руйнівними характеристиками. Недостатньо опрацьованим лишається власне антропологічний зміст нігілістичної свідомості, оскільки саме він є його смисловим осереддям. Необхідним завданням реалізації подальшого культурно-антропологічного проекту стає аналіз формування уявлень про людину в конкретних культурно-історичних формах. Складність проблеми полягає в обумовленості нігілізму категорією “ніщо”. Тому в дисертації ставиться завдання, передусім, дослідити її формування на цьому терені. Всі окреслені завдання дисертант підпорядковує розкриттю процесу становлення досліджуваного явища в західній традиції.

Розділ 2 “Філософсько-методологічна рефлексія нігілізму” присвячено з’ясуванню головних засад, аспектів прояву нігілізму та його зв’язку з поняттям “ніщо”.

У першому підрозділі розкриваються джерела нігілістичної свідомості, досліджується етимологія терміну “нігілізм” та окреслюється своєрідність розуміння нігілізму як способу, що породжує перегляд звичаєвих чинників утвердження життя. Фіксуються сфери його прояву та напрями, які він об’єднує. З’ясовується діалектична природа нігілізму як процес взаємодії активної та пасивної його складових інтенцій. Демонструються особливості нігілістичної дії у царині фундаментальних цінностей культури, в якості форми людського світовідношення, а також розвивається розуміння нігілізму як процесу становлення антропоцентричного самоуповноваження в історії західної культури. Формулюються головні способи нігілістичного прояву. Виявляється, що нігілізм у культурному просторі не є звичайною трансформацією ціннісної шкали, яка відбувається за збереження фундаментальних цінностей культури, а постає як породження ідей відмови від прерогатив тієї чи іншої ціннісної позиції. На рівні людського світовідношення нігілізм, з одного боку, пов’язується як із занепадом, так і з самозвеличенням людини, а з іншого – ховається за кожним кроком людини у світі. Такий нігілізм – це світо- і самотлумачення людини.

У другому підрозділі досліджується ґенеза проблеми “ніщо” в західноєвропейській філософії. Ставиться завдання знайти способи розкриття ознак поняття “ніщо”. Його складність полягає у тому, що якщо предметом онтології виступає саме по собі суще або буття, то його зміст розкривається у таких парах категорій як “дещо і ніщо”, “можливе і неможливе”, “визначене і невизначене”, а отже, до розгляду категорії “ніщо” доводиться залучати категорію “буття”. Тому ознаки поняття “ніщо” добираються у дослідженні відношення “буття-ніщо”.

Спроба пошуку підходів до питання про “ніщо” базується на припущенні, що такі шляхи визначаються актуалізацією характеристик “простору і часу”, “можливості”, “заперечення” (неґації), “кількості”, “становлення”, “безодні”, “творчості”, “смерті” як аспектів, в котрих виявляється феномен “ніщо”. Тому особливістю дослідження є поаспектний аналіз проблеми “ніщо” в історико-філософському процесі, який розглядається не в інтеґративно-цілісному вигляді, а диференційовано, відповідно просторовому, темпоральному, емерджентному (в сенсі можливостей), кількісному (в аспекті неантизації), апофатичному, хіатичному (в сенсі безодні), креативному й танатологічному способах охоплення “ніщо” певними філософськими концепціями. У розкритті особливостей поняття “ніщо” використовувалося надбання різних філософських, релігійних та наукових традицій. Особливу увагу приділено школам елеатів, атомістів, софістів, перипатетиків, традиціям платонізму і неоплатонізму, християнського та іудейського креаціонізму, апофатичній теології, середньовічній містиці, релігійній метафізиці й антропології, діалектичній концепції становлення, філософії німецького ідеалізму, екзистенціалізму, здобуткам класичної та сучасної фізики.

Дослідження категорії “ніщо” показало, що усталене його розуміння зводиться найчастіше до “об’ємного” тлумачення. Тобто це поняття виявляє той самий обсяг, що і категорія “буття”. Тому універсальне розуміння буття свідчить про його незвідність до жодного конкретного виявлення, до якого воно відноситься, бо завжди є неохопленим і бачиться об’ємним еквівалентом “ніщо”. Цей спосіб розгляду був притаманним, зокрема, апофатичному богослов’ю, яке доводило існування Бога через предикати неґативності. Але саме богословська апофатика й засвідчила, що категорія “ніщо” повинна розглядатися не стільки з “об’ємного” боку (адже тоді вона зводиться до способу мислення), а саме у плані її евристичного змісту. Евристичний розгляд дозволяє найбільш повно розкрити конструктивну творчу роль цього поняття. В “ніщо” можна розпізнавати буття не тільки як альтернативу неґації, але й як феномен, що виникає між полюсами позитивного та неґативного. З евристичного боку, завдяки ефекту перебільшення буття, “ніщо” виступає творчою силою. Отже, “Буття та Ніщо” виявляються двома боками ствердження сущого.

Крім того, категорії “буття” і “ніщо” мають екзистенційні аналоги в універсаліях життя та смерті. Їх розгляд показує спосіб входження Ніщо у Буття, яке, в свою чергу, затверджується через ці універсалії. Аналог “ніщо” з поняттям небуття чи смерті свідчить про те, що тут ми маємо кордон логічного аналізу. Тому “ніщо” актуалізується тільки через свою альтернативу – “буття”, а отже набуває вигляду “двійника” реального Ніщо. Так ми приходимо до розкриття значимості тези, що нігілізм в історико-культурному й історико-філософському процесі – це лише відлуння, “копія”, “двійник” реального Ніщо, про яке, як і про смерть, людина не має власного досвіду переживання. Тоді небуття – це універсальна цивілізаційна альтернатива, а “ніщо” в історії філософії виступає його “двійником”, що у формах нігілізму обертається навколо явищ позбавленості, відсутності тощо. Отже, категорія “ніщо” й реальний зміст нігілізму можна розглядати в контексті протиставлення всім позитивним уявленням цивілізаційного процесу (християнство, гуманізм, просвітництво та інші).

У розділі 3 “Антропологічні перспективи в контроверзі нігілізму та гуманістичних традицій” автор дисертаційного дослідження формулює свою соціокультурну та філософсько-антропологічну концепцію, покликану показати місце, роль та способи становлення нігілізму в історичному розвитку людства від античності, що знаменує час зародження нігілістичних ідей, до кінця ХІХ століття, позначеного їхніми класичними формами.

В першому підрозділі розкривається культурно-антропологічний зміст нігілізму в античності. Тут прояви людини на арені світу постають у позаособистісних характеристиках, оскільки дійовим началом світу є доля, перевищуючи людські можливості. Проте античність дає приклади бурхливої індивідуальної самосвідомості, хоча й відмінної від новоєвропейської. Вже у класичну добу проглядає відчутний антагонізм співвідношення людини і природи, але найбільший вияв суб’єктивізму зустрічається в добу еллінізму, коли людина втратила зв’язок з полісом і опинилася наодинці з Всесвітом. Ці мотиви утворили передумови появи нігілістичних ідей, які проявилися у вченнях софістів, кіренаїків, кініків, епікурейців та скептиків.

Другий підрозділ присвячено середньовіччю – наступному щаблеві з’ясування нігілістичної настанови. Згідно з християнським покладанням цінностей, головною чеснотою людини є спокута неправедності світу. Без Бога людина безпорадна й ні на що не здатна – ось головна думка християнських мислителів. Середньовічний нігілізм постає як свавільний та свідомий вибір людини, у якому вона чинить акт “відпадання” від Бога, прагнучи знайти інше джерело, яке б вносило в її життя закон або покладається лише на себе. Дослідження середньовічного нігілізму проводиться на основі аналізу єретичних вчень гностиків, вальденсів, альбігойців, амальрикан та споріднених їм рухів. Отож, середньовічний нігілізм народжується у полі напруження двох сил: 1. впровадження владних структур з метою утвердження християнської догматики; 2. створення вільного інтелектуального простору, хоча іноді свавільними засобами.

Людина Відродження почала сприймати світ наповненим особистісним началом. Тому набувала загострення трагедія ілюзорно-вільної особистості, абсолютизація якої в індивідуалістичному самоствердженні доходила подекуди до своєї межі. Це сприяло появі скептичних та песимістичних рис в антропологічному мисленні, які фіксували нігілізм ренесансної людини. Ці ідеї розкриваються в аналізі філософських і мистецьких позицій Ф.Петрарки, М.Лютера, Леонардо да Вінчі, І.Босха, Ф.Рабле, М.Монтеня, Н.Макіавеллі та інших. Отже, Ренесанс явив добу, пронизану складними явищами, впоратися з якими ставало не під силу індивіду, що дедалі наштовхувався на нігілістичні прояви своєї сутності. Такою є тематика і висновки третього підрозділу.

Період змін образу світу та уявлень про людину, став предметом розгляду в четвертому підрозділі. Біля витоків новоєвропейської традиції лежало завдання відшукати метод, який став би основою пізнання. Людина намагається позбутися всіх зовнішніх підвалин її онтологічного опертя і знайти самостійний спосіб забезпечення віднаходження істини. Конституюється нове розуміння свободи, оскільки людина намагається довіряти собі й покладатися на себе. Цей процес розпочинається картезіанським cogito й продовжується кантіанською тезою про самопокладання людських законів та обов’язків. Тому, в якості стимулу до саморозвитку своїх здатностей, людина, у широкому спектрі їх вияву (розум, впорядкована ним фактична дійсність, досвід, високий ідеал тощо), впроваджує механізми самозабезпечення, де домінує панівна позиція суб’єкта. Процес самоуповноваження людини Нового часу позначається проявами нігілізму, що презентуються в дослідженні матеріалізмом XVII-XVIII століть, лібертинізмом Д.-А.-Ф. де Сада, ідеями Просвітництва.

Перебільшені домагання людини на отримання абсолютного знання, нездатність пояснити життя, свободу вибору, відчай індивіда, зведення людини до понятійного існування, огортання історії в тенета категорій – не залишили для “розуму” повноважень панування. Крах розуму став крахом оптимізму, спричинюючи появу песимістичних вчень, які в п’ятому підрозділі розділу 3 дисертації представлені доктриною А.Шопенгауера та індивідуалістичним нігілізмом М.Штірнера.

Шостий підрозділ присвячений проблемі національного нігілізму, а саме російському (історичній його формі) та українському варіантам. На російському ґрунті нігілізм постає як доленосний принцип, а людина, через яку нігілізм має своє вираження, означує власне буття формами бунту, що формувалися в атмосфері поширення культу природничо-наукового знання й позначилися недовірою до культури як, нібито, продукту випещеності. Російський нігілізм розглядається на прикладі сприйняття західних ідей на місцевому ґрунті (М.Надєждін, В.Белінський, В.Берві, М.Добролюбов, І.Турґенєв, В.Зайцев, М.Соколов, М.Благосвєтлов, С.Степняк-Кравчинський); в якості філософського методу (Д.Писарєв, М.Чернишевський), його критики й осмислення в літературі та публіцистиці (В.Авенаріус, М.Антонович, О.Герцен, А.Григор’єв, Ф.Достоєвський, М.Катков, В.Клюшніков, В.Крестовський, М.Лєсков, Б.Маркевич, М.Страхов, П.Юркевич); як теорія та практика анархізму (М.Бакунін, С.Нечаєв, П.Кропоткін).

Термін “український нігілізм” означає відношення різних форм нігілізму до українського ґрунту. Здатність уникати національного способу буттям є “українським нігілізмом”. З’ясування особливостей українського нігілізму проводиться через аналіз расових, геопсихічних, історичних, суспільних, культурморфічних та психологічних чинників. Загальна типологія нігілізму представлена: активною і пасивною складовими, які вплинули на формування української нації; войовничістю “vita heroica” й фаталістичним песимізмом представників “vita minima” як протилежних позицій, сформованих в геополітичних умовах України; впливом та спротивом культуротворчих чинників (християнство, Ренесанс, Просвітництво, модернізм); аґресивною позицією, яка вимагає панування в усіх виявах національного буття та психологічними комплексами меншовартості й кривди як наслідками історичних, соціальних і політичних обставин. Отже, проблема українського нігілізму актуалізує вибір заперечення національної самоідентичності та пасивного погляду на подальший розвиток національного континууму з одного боку, а з іншого – перебільшує потенції українського буття.

У сьомому підрозділі розглядається нігілізм у творчості Ф.М.Достоєвського, оскільки його ідеї багато в чому визначили спосіб подальшого дослідження проблеми в європейській традиції. Для розуміння нігілізму в його варіанті, необхідно врахувати несприйняття письменником “західництва” як шляху перетворення російського суспільства. Джерело моральних абсолютів, за Достоєвським, міститься в народі, в його звичаях та віруваннях. Моральні закони стають надбанням кожної людини, якщо вона сприймає усталений спосіб життя. Нігілізм починається з розриву цього зв’язку. Проте нігілізм у Достоєвського – явище минуще, це хвороба росту й духовного розвитку.

Нігілізм як світонастанова в царині естетики досліджується у восьмому підрозділі. Ставши перед лицем власної скінченності, шукаючи в ній пояснень та причин свого буття, людина аналізує свої темні захоплення. Тому естетизації підлягають різні антиподи прекрасного – неодухотворене, патологічне, потворне, гидке. Незважаючи на непривабливість цих категорій, в нігілістичній настанові присутня інтенція “вживання” в темні естетичні властивості світу, що стає формою декадентського мистецтва. Отже, естетичний нігілізм у процесі розкриття таємниць людського буття “випробовує” людину позбавленням сенсу існування, власною загибеллю й нехтуванням цінностями.

Останній, дев’ятий підрозділ, представляє концепція класичного європейського нігілізму Ф.Ніцше як кінцева стадія його становлення. Зафіксовані в ній нігілістичні форми засвідчують продовження багатовікової культурно-антропологічної спадщини. Нігілізм стосується людини тією мірою, якою вона ставить співвідношення сущого і себе. Цінність надається сущому аби утвердити самоцінність людини. Принципом поєднання сущого в очах людини стає “воля до влади”. Людина, для Ніцше, це “перехідний стан”. Тому образ “надлюдини” є орієнтиром перспектив людства. Панування над сущим переходить до “надлюдини” майбутнього, яка уособлює етичний образ, що означає вищу міру духовного становлення. Цим проголошується, що процес людського самоуповноваження у світі сягає моменту, коли виникає необхідність у новому антропологічному випробуванні людини (навіть спокусою “надлюдини”), яка стаючи на позицію активного нігілізму, зможе сягнути якісно нового стану, що вже не дозволить говорити про людське існування в нігілістичних характеристиках.

Розгляд нігілістичних інтенцій від античності до ХХ століття засвідчує наявність різнорідних складових частин антропологічних перспектив, які, в залежності від світоглядних прерогатив, набували провідного значення в ту чи іншу добу. У взаємообумовленій моделі “людина-світ” усталювалися певні пізнавальні дискурси, де антропологічні риси формувалися в залежності від діалектичного поля напруги, позначеного двома провідними категоріями “буття” та “ніщо”, а також похідними від них поняттями, що стали їхніми “двійниками” і утворили власні пресупозиції. В залежності від того, яка з опозиційних складових набувала більшого виправдання, вона ставала визначальною щодо підпорядкування їй людського домагання. Відповідно, нігілістичними ставали ті аспекти людської реальності, які не припиняли процесу з’ясування леґітимності дискурсів у їхніх спробах остаточного панування.

Носії нігілістичних ідей подекуди шукали неймовірних (апофатичних) шляхів в процесі такого обґрунтування. Тому ці спроби отримували назву “неґативних”, оскільки передбачали наявність окрім буттєвих, ще й небуттєвих ознак реальності. В полі зазначеного протиставлення, що стає джерелом культурно-історичних перетворень на чолі з їх суб’єктом, формуються стратегії самоуповноваження людини у світі, реалізація яких супроводжується проявами, які виражають нігілістичну суть. Наявні нігілістичні інтенції, що фіксуються на всій досліджуваній часовій площині від античності до початку ХХ століття, носять амбівалентний характер. Такі недоґматичні форми нігілізму в історії філософської думки не можуть мати однозначної оцінки, а виступають, процесуально, перевіркою на здатність бути остаточним мірилом буття. Незважаючи на своєрідність уявлень про людину в кожну добу, простежується її прагнення утвердити себе в якості центру світового здійснення.

ВИСНОВКИ

Обґрунтовані та узагальнені наукові результати, одержані в процесі дисертаційного дослідження, а також рекомендації щодо їх використання містяться у таких положеннях:

1. Проект культурно-антропологічного дослідження нігілізму, фіксуючи багатоаспектність і поліконтекстсність вияву його форм, уможливив розгляд цього феномену як світонастанови, що відповідає ситуації межування з екзистенційною безоднею, тобто специфічною порожнечею предметних альтернатив буття. Така ситуація дозволяє людині збагнути множину власних креативних можливостей та здійснити перегляд усталених чинників та цінностей утвердження життя. Тому феномен нігілізму стосується не лише філософських, політичних, літературних чи мистецьких течій. Нігілізм є інтеґраційним виразом такого аспекту людського світовідношення, що дотичний до колізій людського способу буття.

2. Здійснений аналіз культурно-антропологічних чинників людського буття дозволяє стверджувати, що неґація, пов’язана з різними формами виразу позиції нігілізму в оцінці шансів людяності у поступі цивілізації, є його вторинною ознакою і не вичерпує концептуальної суті нігілістичної свідомості. Окрім форм заперечення, були знайдені й інші способи прояву нігілістичної позиції, серед яких: неантизація як спосіб зведення певної ситуації до стану “нуля” (тобто звільнення місця з метою леґітимації усталених форм дійсності через їх перегляд та критику, або їх заміну новими моделями); песимістична іронія як метаісторичний спосіб оцінювання цивілізаційних процесів; редукція до профанного як актуалізація того, що табуюється (тобто виходить за межі осереддя культури), з метою окреслення можливих стратегій реалізації життя; бунт як містерійно-вакхічний прояв; ситуація абсурду як відчуття відчуженості в світі; та прояви гри як неупереджений спосіб сприйняття дійсності в процесі відкриття шляхів людської свободи.

3. Конститутивно нігілізм стосується аналізу можливості повноти буття як тотальності, адже ця повнота буття потребує врахування його єдності з небуттям, що вкорінене в самій буттєвості як її іновираз та пасіонарний стимул. Тільки через обличчя “ніщо” буття затверджується у своїй тотальності.

4. Меонічний зміст та етимологія “нігілізму” потребували розкриття значення категорії “ніщо”, дослідження якої показало кордон її логічного аналізу й неможливість безпосереднього розуміння. З’ясувалося, що “ніщо” схоплюється тільки через власну альтернативу, тобто буттєвість, а отже, проявляється як “двійник” реального Ніщо.

5. Історія європейської цивілізації (якщо мати на увазі історію філософії, богослов’я, культурний загал) орґанічно включає в себе феномен апофатики, тобто окреслення тих порожнеч (а саме їх онтологічного та екзистенціального значення), що виникають при вилученні абсолютних цінностей або можуть ними заповнюватися.

6. В історії нігілізм посідає місце, подібне до положення, яке собі знайшли уявлення про проґрес чи провіденціалізм. Тому нігілізм можна визнати супутником історичного процесу. Така позиція передбачає подвійне розуміння нігілізму як: з одного боку – прагнення тотального всезаперечення, яке необхідно долати, та, з іншого боку, принципу, що відображає спосіб історичного звершення.

7. Дисертація може розглядатися як антрополого-екзистенційне та історико-культурне дослідження долі європейського людства й використовуватися для аналізу складних суспільно-історичних процесів, позначених нігілістичними ознаками. Однак, царина нігілістичної дії, враховуючи динаміку механізмів, здатність до утворення імпліцитних та модифікованих форм деяких аспектів її здійснення, вимагає постійного й систематичного перегляду, а також нової постановки питань в межах окреслених характеристик нігілізму, які були актуалізовані дисертаційною роботою. Це дозволить знаходити нові рівні нігілістичної свідомості й з’ясовувати різноманітні контексти її прояву.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Лютий Т.В. Вчення Шопенгауера та філософія Ніцше в контексті формування владно-вольового дискурсу // Маґістеріум: історико-філософські студії. Додаток до часопису “Наукові записки НаУКМА” (Серія “Історія філософії”). – Київ: КП ВД “Педагогіка”, 2000. – С.52 – 62.

2. Лютий Т.В. До визначення особливостей українського нігілізму // Філософсько-антропологічні читання’ 99. Антропологічні ідеали Київської школи та реалії постмодерну. (До 70-річчя Олександра Яценка). – Київ: Стилос, 2000. – С.114 – 133.

3. Лютий Т.В. Internet як “перетворена форма” владного паноптизму // Філософсько-антропологічні студії’ 2000. Європейський вектор та основні цінності української гуманістики. – Істина. Правда. Життя. (До 70-річчя Мирослава Поповича). – Київ: Стилос, 2000. – С.273 – 286.

4. Лютий Т.В. Неґативна онтологія та “європейський нігілізм” М.Гайдеґґера // Мультиверсум: Філософський альманах: Збірник наукових праць. – Київ: Український центр духовної культури, 2001. – № 20. – С.188-200.

АНОТАЦІЯ

Лютий Т.В. Становлення нігілізму в культурно-антропологічному контексті. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури. – Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України, Київ, 2001.

Дисертацію присвячено дослідженню формування нігілізму в західноєвропейській традиції від античності до ХХ століття. В дисертації розвивається проект філософсько-антропологічного та соціокультурного розуміння нігілізму як вчення, що компенсує однобічність розгляду життя як позитивної присутності людини у світі поза її альтернативами, які характеризуються єдністю “буття” і “ніщо”. Аналізуються головні засади, аспекти прояву нігілізму та його зв’язок з поняттям “ніщо”. В дослідженні визначено місце, роль та способи становлення нігілізму в історичному розвитку людства, крізь призму культурно-антропологічної проблеми у філософії, яка започатковує розгляд контроверзи оптимізму та нігілізму. В дисертації доводиться, що нігілізм є інтеґраційним виразом такого аспекту людського світовідношення, що дотичний до колізій людської присутності у складі буття.

Ключові слова: нігілізм, модифіковані форми, неґація, буття і ніщо, переоцінка цінностей, людське світовідношення, антропоцентричне самоуповноваження.

ANNOTATION

Lyuty T.V. Formation of Nihilism in Cultural and Anthropological Context. – Manuscript.

Thesis for a candidate’s degree by speciality of 09.00.04 – philosophical anthropology, philosophy of culture. – The Institute of Philosophy named after H.S.Scovoroda of National Academy of Science of Ukraine, Kyiv, 2001.

Thesis is dedicated to a research into formation of nihilism in western European tradition from the Ancient times until XX century. Thesis develops a project of philosophical, anthropological, social and cultural understanding of nihilism as doctrine, that compensates one-sided consideration of life as positive presence of a human in the world beyond its alternatives, characterized by unity of ‘being’ and ‘nothingness’. The author analyses of main principles, aspects of manifestation of nihilism and its connection with conception of ‘nothingness’ in western philosophy. The research defines the place, role and methods of formation of nihilism in historical development of mankind through the prism of cultural and anthropological problem in philosophy, which causes the analysis of controversy between optimism and nihilism. Thesis gives proofs that nihilism is an integrating manifestation of such aspect of human attitude to the world, which is connected, with collision of human presence in being.

Key words: nihilism, modified forms, negation, being and nothingness, revaluation of values, man’s attitude to the world, anthropological self-authority.

АННОТАЦИЯ

Лютый Т.В. Становление нигилизма в культурно-антропологическом контексте. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04 – философская антропология, философия культуры. – Институт философии им. Г.С.Сковороды НАН Украины, Киев, 2001.

Диссертация посвящена исследованию формирования нигилизма в западноевропейской традиции от античности до XX столетия. Проект культурно-антропологического исследования нигилизма, фиксируя многоаспектность проявления его форм, сделал возможным рассмотрение этого феномена как миропонимания, которое отвечает ситуации, граничащей с экзистенциальной бездной, т.е. специфической пустотой предметных альтернатив бытия. Такая ситуация позволяет человеку постичь множество собственных креативных возможностей и осуществить пересмотр устоявшихся факторов и ценностей утверждения жизни. Следовательно, проблема нигилизма не является односторонним идейным течением, которое касается только лишь философских, политических, литературных течений или направлений искусства. Нигилизм является интеграционным выражением такого аспекта человеческого мироотношения, которое касается коллизий человеческого присутствия в составе бытия. Этими антропологическими предпосылками определяются конкретные проявления нигилизма в истории культуры.

Осуществленный анализ культурно-антропологических факторов человеческого бытия позволяет утверждать, что негация, связанная с различными формами выражения позиции нигилизма в оценке шансов человечности в развитии цивилизации, является его вторичным признаком и не исчерпывает концептуальной сущности нигилистического сознания.

Кроме отрицания, были определены и другие способы проявления нигилистический позиции, среди которых: неантизация как способ сведения определенной ситуации к состоянию “нуля”, т.е. своеобразный способ “освобождения места” с целью легитимации установившихся форм действительности в ходе их пересмотра и критики; пессимистическая ирония как метаисторический метод оценивания процессов, происходящих в пределах европейской цивилизации; редукция к профанному как актуализация того, что табуируется (т.е. выходит за пределы средоточия культуры), с целью очерчивания возможных стратегий реализации жизни; бунт как мистерийно-вакхическое проявление; ситуация абсурда как ощущение отчужденности в мире и, наконец, проявления различных форм игры