КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

МЕЛЬНИК-АНДРУЩУК ВІКТОРІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 82.0: 821.161.2–1.09

ТЕХНІКА ВІРША ВАСИЛЯ СТУСА:

СПЕЦИФІКА СТРУКТУРНО-СЕМІОТИЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

ПОЕТИЧНОГО ТЕКСТУ

(РИТМІКА. МЕТРИКА)

10.01.06 – теорія літератури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі теорії літератури Інституту літератури

імені Т.Г. Шевченка НАН України.

Науковий керівник – доктор філологічних наук

СОЛОВЕЙ (ГОНЧАРИК) ЕЛЕОНОРА СТЕПАНІВНА,

Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України,

провідний науковий співробітник.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

КОСТЕНКО НАТАЛІЯ ВАСИЛІВНА,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

професор кафедри теорії літератури і компаративістики;

кандидат філологічних наук, доцент

РУССОВА СВІТЛАНА МИКОЛАЇВНА,

Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова,

доцент кафедри російської і зарубіжної літератури.

Провідна установа – Тернопільський державний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка, кафедра теорії літератури,

Міністерство освіти і науки України, м. Тернопіль.

Захист відбудеться “ 1 ” червня 2001 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої

вченої ради Д 26.001.15 при Київському національному університеті імені

Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ-17,

бульвар Тараса Шевченка, 14, конференц-зал.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці

імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені

Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ-17, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “30” _квітня_ 2001 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Копаниця Л.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Вихід у світ повного видання творів Василя Стуса спричинив виникнення специфічної межової ситуації, в результаті якої мемуарні, літературно-критичні статті, що відзвучали на хвилі першовідкриття В.Стуса як людини та поета і мали дещо загальний, дещо публіцистичний характер із тенденцією до ідеалізації образу “поета-громадянина”, “поета-страдника”, – тепер, за умови компенсації “дефіциту” тексту відійшли на другий план. Натомість обсяг ґрунтовних теоретичних розробок, які, фактично, й обумовлюють перехід поезії будь-якого автора з рівня тимчасового зацікавлення на універсальний світовий рівень, на жаль, залишається недостатнім аби такий перехід міг відбутись. Крім того, в дослідженнях М.Коцюбинської, Ю.Шевельова, Д.Стуса, Ю.Бедрика, Т.Гундорової, М.Павлишина та інших основний акцент робиться на осмисленні життєвого шляху Стуса, світоглядного підґрунтя та естетичної цінності його творчого доробку; з’ясовуються ідейно-тематичні обшири, жанрове багатство творів митця і принагідно висвітлюються окремі елементи його поетики: особливості мовностилістичної палітри, композиційно-образного мислення. Однак питання суто віршознавчі розглядаються в цих працях побіжно та узагальнено і потребують спеціальної уваги. Тому, віддаючи належне працям науковців, що зверталися до лірики Стуса, дисертантка вважає за необхідне подивитись на поетичну спадщину митця як на специфічно організоване художнє мовлення. Адже поетичний стиль Стуса не просте поєднання близькозначних або співзвучних слів, а й свідома технічна програма. Себто не йдеться про якесь зумисне експериментування з формою: радше про пізнання самототожності Стуса, що виявляється у неповторності і водночас традиційності природи його поезій, де доволі тривіальне поєднується з вишуканими новаціями; про суто природну, але в той же час певною мірою врегульовану, опановану митцем поетичну стихію, вміння контролювати і вдало скеровувати мелодику твору та його ритмо-інтонаційну партитуру; про тонке відчуття поетичного тексту і філігранну роботу над його довершенням.

Таким чином, актуальність дослідження зумовлена потребою перенесення акцентів у розв’язанні проблеми феномена В.Стуса з площини канонічного погляду на особистість поета-шістдесятника, ідентифікованого як поет “трагічного стоїцизму”, у площину поетичного тексту і процесу віршотворення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відділі теорії літератури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України й узгоджена з тематикою, науковим планом і загальним профілем досліджень проблем теорії літератури XX століття.

Поезії Стуса становлять специфічні моделі реальності, позначені метафоричним філософствуванням та інтелектуалізмом, в яких створено образ онтологічного стану сучасного Стусові суспільства. Незвичайне металогізоване мовлення, властиве більшості творів Стуса, спричиняє множинність інтерпретацій тексту й ототожнюється з діалектичним способом пошуку істини: на тлі інтроспективного аналізу вибудовується особливе авторське тлумачення світу і людини в ньому. Проблема пізнання закономірностей, які зумовлюють відповідне сприйняття поезії, актуалізує принцип структурно-семіотичного аналізу, що дає можливість розглядати твір як складну багаторівневу організацію, кожен із компонентів якої перебуває в тісних зв’язках із іншими компонентами в межах цілісної структури тексту.1 Відтак у процесі інтерпретації твору актуалізується проблема взаємозв’язку ритму і смислу, вирішення якої можливе в результаті дослідження співвідношення ритмо-метрики й інших рівнів віршової структури.

Теоретико-методологічну базу дисертаційного дослідження становлять праці К.Леві-Стросcа, Х.Ортеги-і-Гасета, У.Еко, К.Г.Юнга, М.Бахтіна, Є.Еткінда, структуралістські і постструктуралістські твори Р.Барта, М.Фуко, розвідки вчених Тартуської структурально-семіотичної школи, передовсім Ю.Лотмана, Празького лінгвістичного кола, зокрема Р.Якобсона і Я.Мукаржовського, польських віршознавців А.Грабовського, З.Мітосек, Л.Пщоловської, Д.Урбанської, а також роботи українських літературознавців І.Качуровського, Г.Сидоренко, Н.Костенко, М.Коцюбинської, Е.Соловей, Ю.Шевельова, В.Ковалевського, Н.Чамати, Т.Гундорової, Б.Бунчука та багатьох інших. У дослідженні широко застосовуються статистичні методи, представлені в працях М.Гаспарова, В.Холшевнікова, В.Жирмунського, Г.Шенгелі, Т.Царькової. Узагальнення і висновки роботи ґрунтуються на результатах статистичного аналізу, отриманих внаслідок обстеження поетичного матеріалу за допомогою квантитативних методів і оформлених у вигляді таблиць, діаграм, гістограм. Використання точних методів кількісних характеристик зумовлює процес диференціації поняття “вірш Стуса” і дозволяє розглядати окремо силабо-тонічні, тонічні, силабічні розміри Стуса, а також метричні конструкції, складені з фрагментів, написаних різними розмірами, а подеколи і в різних системах віршування.

Матеріал для розгляду структурно-семіотичної організації тексту становлять поезії, які ввійшли до першого тому (книги 1 і 2) повного видання творів В.Стуса в чотирьох томах. Загальний обсяг опрацьованого матеріалу нараховує 641 оригінальну поезію. Сюди включено: 245 поезій збірок “Зимові дерева”, “Веселий цвинтар”, “Круговерть”, а також 396 поетичних творів 1958-1971 років, що не ввійшли до збірок.

Отже, дисертація “Техніка вірша Василя Стуса: специфіка структурно-семіотичної організації поетичного тексту. (Ритміка. Метрика)” є спробою аналізу ритмо-метричної структури поезій Стуса, що в результаті зв’язку з іншими структурними компонентами спричиняє актуалізацію смислової площини тексту. Відтак – мета дослідження – виявити основні тенденції і закономірності, які дозволяють розкрити техніку індивідуальної манери віршописання Стуса. Це передбачає вирішення ряду завдань: дослідити комунікаційні механізми і особливості взаємодії між ритмікою й іншими структурними компонентами в силабо-тонічній, тонічній, силабічній поезії Стуса, а також у творах, наближених до ритмічної прози, поезії в прозі тощо; у межах проблеми співвідношення поезії і прози особливу увагу приділити естетичній природі верлібру, з’ясувати питання структурної організації цього специфічного метажанру і докладно проаналізувати особливості ритмічної організації верлібрів Стуса; довести, що структура поетичних текстів Стуса становить специфічну ієрархію тенденцій, виявлених у монтажі безлічі загальних формул, образів, ритмо-інтонаційних ходів, які простежуються в процесі різнорівневого аналізу поетичного твору і зумовлюють коректність його тлумачення.

Наукова новизна роботи полягає у виборі теми та її науковому осмисленні. Результати проведеного структурно-семіотичного аналізу дають підстави стверджувати оригінальність поетичних текстів Стуса, що ґрунтується на специфічній організації поетичного мовлення як системи знаків. Найбільш показовим у цьому плані може служити процес деструкції поетичної форми у верлібровій творчості Стуса, який простежується вперше і, як виявляється, підлягає відповідному оформленню на різних рівнях текстової структури: лексичному, інтонаційно-синтаксичному, логіко-синтаксичному і ритмо-метричному. Функціонування процесу деструкції поетичного тексту у верлібрі Стуса дозволяє розширити критерії оцінки літературного твору межового жанру. При розгляді метричної композиції поетичних творів, зокрема, гетерометричних конструкцій, позначених родо-жанровим синкретизмом, уперше з’ясовується механізм функціонування ритмо-метричного окреслення двоголосся і діалогічних відносин у поезіях Стуса. Новаційними є дослідження семантики гіпометрії віршового рядка та специфіки моделювання силабічного вірша Стуса.

Практичне значення результатів дослідження полягає в системному підході до аналізу поетичної спадщини В.Стуса, що дає докладну картину техніки силабо-тонічного, тонічного, силабічного віршописання, а також у розробці системи ідентифікації верлібрів Стуса за ступенем їхнього тяжіння до поетичного або прозового мовлення. Отже, результати дослідження можуть бути використані при підготовці лекцій, спецкурсів та спецсемінарів із теорії літератури.

Основні положення дисертації пройшли апробацію під час виступів на наукових конференціях в Інституті літератури НАН України (Київ, 1998-2000) і Варшавському університеті (Варшава, 2000). За матеріалами дисертації опубліковано шість статей. Внаслідок обмеженості обсягу дисертаційної роботи окремі розробки, які стосуються строфічної організації і специфіки римування у творах Стуса, висвітлені в статтях “Ритмо-інтонаційні та строфічні особливості вірша В.Стуса”, Семантика рими в архітектоніці вірша В.Стуса”, “Функції стилістичних фігур і засобів звукопису у строфі В.Стуса”, у це дослідження увійшли лише частково і подаються при розгляді метричної композиції поетичних текстів Стуса. Дисертацію обговорено на засіданні відділу теорії літератури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, основної частини, яка включає три розділи, висновків і списку використаних джерел (159 позицій). Загальний обсяг дисертації 198 сторінок машинопису.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної для дисертаційного дослідження теми, окреслюється проблематика і теоретико-методологічна база дослідження, формулюється його мета і завдання, а також з’ясовуються наукова новизна і практичне значення основних положень праці.

У першому розділі “Проблема співвідношення поезії і прози у творчості В.Стуса” в межах текстуального аналізу досліджуються структуротворчі чинники поезій прозового запису, де відсутнє графічне членування рядків на співвідносні повторювані відтинки, а також верлібрів Стуса. З позиції структуральної семіотики вирішується проблема співвідношення поезії і прози в означених творах.

У підрозділі 1.1. визначається художньо-структурна природа творів прозового запису як таких, що виникають на тлі традиційної поетичної системи у формі її заперечення. В ході аналізу наголошується на тому, що поетичний стиль В.Стуса підпорядкований принципові контрастів, зіставлень і протиставлень, причому ці суперечності мають місце як на локалізованих структурних рівнях, так і між різнорівневими елементами. Тому в річищі поетичних творів Стуса традиційної естетичної природи і графічного оформлення виникають поезії протилежного кшталту, які насамперед відрізняються від вищевказаних специфічним прозовим типом запису.

Дослідження творів прозового запису дає підстави твердити, що ступінь звільненості від поетичної врегульованості на графічному, фонологічному, структурно-інтонаційному і ритмо-метричному рівнях у творах прозового запису проявляється по-різному: одні з них тяжіють до жанру “поезія в прозі”, інші – до ритмічної або римованої прози. Така різнорідність дозволяє діалектично поглянути на проблему співвідношення поезії і прози у творчості Стуса та причину появи текстів прозового запису в його поетичній спадщині.

Незвичайний графічний образ текстів прозового запису протиставляється сталій віршовій формі з повторюваними, увиразненими римою ритмо-інтонаційними колонами, переважно заданої довжини. Графічне оформлення виступає в цих творах не технічним засобом компонування і організації строфи (твору в цілому), а особливим моментом актуалізації. Графічна неврегульованість, що виявляється у відсутності членування твору на окремі віршові рядки, сприяє актуалізації таких елементів упорядкування текстової структури, як ритміка і фоніка. Отже, було би неправильно трактувати ці твори як прозові: навіть за умови прозового запису вони залишаються поезією.

У гетерометричних творах традиційного запису графічно й інтонаційно окреслені фрагменти прозового запису становлять перехідну ланку між частинами твору, написаними в різних метричних системах, ічних системах, іістично-смислову функцію (моделювання потоку свідомості, оформлення колажу) або композиційно-смислову, якщо зі зміною форми запису тексту відбуваються сюжетні зміни. Як у першому, так і в другому випадках специфіка графічного образу пов’язана зі змістовою площиною тексту: прозовий запис обумовлює варіативність інтонування тексту твору і водночас спричиняє варіативність його інтерпретації. Таким чином, перехід від одних структуротворчих принципів до інших у межах тексту комбінованого типу не випадковість, а реалізація авторського задуму, свідома деструкція віршової форми з метою актуалізації читацької уваги на певному фрагменті твору, виділеному не тільки лексико-стилістично, а ще й графічно.

У підрозділі 1.2. здійснена спроба класифікації верлібрів В.Стуса за принципом домінуючого стилю і провідної манери поетичного зображення, яка формується в результаті взаємодії композиційних, родових, тематичних, стильових, психолого-настроєвих та інших ознак. Як перехідна ланка між віршем і прозою верлібр акумулює в собі ліричну образність і емоційність з прозовою невимушеністю мовлення, отже, у ньому відбувається процес інтеграції ліризму, епічності і драматизму. Розбіжність у характері і силі вияву ліричного струменя впливає на образно-стильову палітру творів: на полюсах верлібрової парадигми Стуса стоять тексти з превалюванням ліричного і прозаїчного начала.

Верлібри першої групи – металогізовані, переважно безсюжетні. У формі естетизованих переживань, роздумів тут осмислюється ряд онтологічних, морально-етичних питань або відбувається процес внутрішньої самооцінки ліричного героя (“Усе забувається”, “Скорбний хорал”, “Сидимо біля погаслого вогнища” тощо). Спільним для більшості верлібрів металогічного типу виступає імпресіоністичний спосіб художнього зображення, позначений фрагментарністю, мінливістю образів, конкретизацією чуттєвих і зорових вражень, особливим ритмомелодійним і звукописним оформленням. Натомість проблематика цих творів розбудовується на засадах екзистенційного, експресіоністичного ґатунків і проявляється в загостреності суб’єктивного світовідчуття, патетичності звучання (“Поміж землею і небом”, “Хто тебе жде удома?” та ін.). Отже, імпресіоністичний тип зображення у верлібрах металогічного кшталту межує з філософською заглибленістю, експресіоністичною антитетичністю і глибоким психологізмом їх внутрішнього наповнення.

Тексти верлібрів другої групи наближені до прозових і читаються як кореспонденція, фактаж без будь-яких коментарів. Реалістичність сюжету з яскраво вираженим повістувальним елементом, стриманість або взагалі відсутність емоційного переживання, специфічне тематичне коло: егалітаризм у мистецтві, заідеологізованість суспільства, алогічність життя – основні ознаки автологічних верлібрів. Обмаль художніх засобів, що деінде вживаються з допоміжним, “декоративним” значенням, компенсується тут наявністю підтексту. За умови диференціації способу подачі підтекстового матеріалу загальним для верлібрів автологічного типу залишається екзистенційний мотив трагедії людини, закиненої у світ поза її волею і бажанням, і спричиненого цим конфлікту між особистістю і світом, який її оточує.

Окрему ланку в другій групі верлібрів Стуса становить верлібр-фантасмагорія. Написаний у сюрреалістичній манері, він епатує химерно-несподіваними образами, поєднанням комічного з трагічним, реального з ірреальним, огидного з патетично-піднесеним, навмисною конкретизацією грубо натуралістичних деталей. Мотив абсурдності світу і знецінення людського життя в змертвілому суспільстві звучить тут якнайгостріше (“Народжуючи, нам відкривають жили”, “Мумія”, “Цей корабель виготовили з людських тіл” тощо). Як і верлібрам автологічного типу, цим творам притаманний повістувальний елемент, натомість радикально змінюється манера подачі матеріалу. Так, якщо сюжетика автологічних верлібрів тяжіє до реалістичності зображення, подеколи “перекривленого” внаслідок гіперболізації певного явища, то для верлібрів фантасмагоричного типу гротеск стає найадекватнішим способом зображення життя, що інакше як жахливим і абсурдним не назвеш.

Таким чином, для верлібрової творчості Стуса характерне екзистенційне наповнення, що відбиває основи світогляду поета, його особисту життєву позицію. Проте у множинності смислів верлібрових творів відчутний синтез художніх прийомів, притаманних різним мистецьким напрямам, що специфічно впливають на текстову структуру і зумовлюють корелятивний зв’язок між стилем, мотивами і художньо-образною системою верлібрів Стуса.

У підрозділі 1.3. з позицій структуральної лінгвістики, зокрема на основі ієрархічної класифікації поетичної мови і теорії про взаємозв’язок актуалізованих і автоматизованих компонентів поетичного твору, висвітлених у працях відомих філологів-структуралістів, теоретиків лінгвопоетичної школи Ю.Лотмана і Я.Мукаржовського,2 досліджується лексичний рівень верлібрів Стуса. Особливої уваги приділяється процесові “депоетизації” у верлібрах автологічного і фантасмагоричного звучання, а також проблемі співвідношення мови верлібрів зазначених типів і літературної мови. На думку авторки реферованого дослідження, очевидність деформації літературної норми у верлібрах Стуса не залишає сумнівів. Утрата поетичності через відсутність емоційного переживання і превалювання розмовно-побутової лексики, насиченої дисфемізмами, призводить до специфічного звучання верлібрових текстів. Відтак у процесі “депоетизації” верлібрів автологічного і фантасмагоричного типів актуалізується лексичний рівень текстової структури, а свідома деформація літературної норми в текстах цих верлібрів набуває чинності стилістичного прийому, що сприяє увиразненню поетичного висловлювання, і водночас сприймається як своєрідний акт протесту проти егалітаризму на всіх рівнях суспільного життя.

Підрозділ 1.4. присвячений розглядові структурно-композиційних та інтонаційно-синтаксичних особливостей верлібрових творів В.Стуса. Як відомо, відсутність врегульованої ритмосхеми і сталого римування у верлібрі компенсується специфічним розподілом і членуванням рядків, обумовленим інтонаційно-синтаксичним фактором, що в межах полістрофічного або астрофічного твору сприяє впорядкуванню метрично вивільненого поетичного мовлення. Близько четвертої частини верлібрів Стуса має полістрофічну структуру, а решта є астрофічними.

Для полістрофічних верлібрів (це переважно твори металогічного, подеколи фантасмагоричного звучання) характерний принцип парадигматичної структуралізації, коли семантично центральне слово-синтагма або сполука слів, актуалізовані в межах строфи, розкриваються в процесі спів-, протиставлення з іншими словами (“Сиве небо обрієм пролилося”, “О, тим і дорога мені”, “Коли на землю спадає тиша” та ін.). Сегментація тексту за принципом семантико-синтаксичного або інтонаційно-синтаксичного паралелізму в межах твору парадигматичного типу зумовлює фрагментарність подачі поетичного матеріалу, а в окремих випадках – герметичність твору.

У більшості астрофічних верлібрів (“Вертання”, “Оці жовті будинки”, “В себе упадеш – скалічієш”) домінує синтагматична конструкція, що характеризується зменшенням, порівняно з полістрофічними творами, кількості рядків, охоплених паралелізмами. Актуалізація поетичного мовлення у верлібрах астрофічного типу відбувається внаслідок посилення інтонаційної напруженості в конструкціях із енжамбеманом, спорадичного орнаментального римування, застосування рефрену, парономазії та омофонів і призводить до формування тісних локальних зв’язків між рядками.

Подібне фонетико-стилістичне оформлення характерне переважно для астрофічних верлібрів металогічного звучання. Натомість творам автологічного і фантасмагоричного типів (більшість із них написана саме астрофічним віршем) притаманна структурна спрощеність, яка виявляється у відсутності паралелізмів і співпадінні інтонаційно-синтаксичного та ритмічного членування рядків, що становлять або ціле речення, або семантико-інтонаційно викінчену фразу. Відтак синтагматичний розподіл, представлений у такому поетичному тексті, в разі проекції на площину прозового запису цього ж тексту, залишатиметься без змін. Смислова передбачуваність тексту автологічного звучання, обумовлена синтаксичними зв’язками між елементами віршових рядків, наближається, подібно до прозового тексту, до стовідсоткової. У верлібрах фантасмагоричного звучання ситуація кардинально протилежна. В результаті порушення усталених логічних зв’язків між словами у віршовому рядку його елементи компонуються за принципом несподіваності та епатують незвичайністю семантико-синтаксичних ходів, наприклад: “Цей корабель виготовили з людських тіл”, “Народжуючи, нам відкривають жили” тощо. Ігнорування правил логіки спричиняє актуалізацію верлібрового мовлення, в якому фантасмагоричний текст алогічного звучання нашаровується на реальний текст із унормованими семантичними зв’язками. Буквальне значення сукупності слів у цих реченнях-синтагмах не дає правильного розуміння тексту, адекватне сприйняття якого можливе тільки в контексті всього твору в результаті усвідомлення підтекстової інформації. Таким чином, у процесі деструкції поетичної форми у верлібрах автологічного типу інтонаційно-синтаксичний фактор сприяє наближенню звучання поетичного мовлення до прозового, а деструкція віршової форми у верлібрах фантасмагоричного типу ототожнюється з деструкцією смислу, закріпленою на інтонаційно-синтаксичному рівні; водночас в обох випадках процес деструкції зумовлює появу інтегрованого надзначення верлібру.

У підрозділі 1.5. представлене дослідження ритмоструктури верлібру (термінологічне визначення верлібру, за М.Л.Гаспаровим 3, – неримований вільний акцентний вірш, скорочено – ВАВ) В.Стуса, що ґрунтується на докладному аналізі поетичного матеріалу за допомогою квантитативних методів. Узагальнення і висновки підтверджуються результатами обрахування кількісної частки певного ритмічного елемента від загальної кількості однорідних елементів. Результати статистичного аналізу представлені у вигляді таблиць, діаграм, гістограм. У ході

статистичного обстеження поетичних текстів виявлено ряд тенденцій, що дозволяють відтворити ритмічну модель ВАВ Стуса. Так, сполучення міжнаголошених інтервалів у межах рядків обумовлює процес утворення різноманітних ритмічних форм і водночас спричиняє ритмічну варіативність твору. Відсоток варіативності ритмічних форм зростає відповідно до збільшення числа наголосів у рядках ВАВ і призводить до падіння ступеня повторюваності ритмічних форм. Отже, мінімальний ступінь ритмічної повторюваності простежується у ВАВ, що складаються з довгих рядків (чотири-, п’ятинаголошених): майже в кожному з цих рядків наявні неповторювані комбінації ритмічних форм.

Аналіз проблеми ритмічної повторюваності дозволяє адекватно оцінити характер співвідношення “поезії” і “прози” у ВАВ Стуса, адже ритмічна повторюваність уважається однією з основних ознак поетичного твору. Відповідно до класифікації верлібрів Стуса, запропонованої у підрозділі 1.2., дисертантка простежує ступінь ритмічної повторюваності у рядках ВАВ, що формують верлібри металогічного (70,9%), автологічного (39,4%), фантасмагоричного (34,6%) типів. В результаті проведеного аналізу з’ясовується, що падіння ступеня ритмічної повторюваності у верлібрах автологічного і фантасмагоричного типів викликане домінуванням у текстах цих творів довгих рядків різного тонування, які репрезентують розмаїття неповторюваних ритмічних форм. Таким чином, процес деструкції віршової форми у ВАВ Стуса безпосередньо пов’язаний із падінням ступеня ритмічної повторюваності, а ритмічний фактор дає можливість на підставі точних методів обґрунтувати й унаочнити причину тяжіння текстів творів автологічного і фантасмагоричного типів до прозового мовлення.

Водночас дисертантка зазначає, що процес деструкції віршової форми у верлібрах Стуса може носити локалізований характер і по-різному проявлятися у фрагментах полістрофічних багаторядкових творів, побудованих за принципом композиційно значимого суміщення різнорідних частин. Ламана розподілу ритмічної урегульованості і розпорошеності паралельна в таких творах до смислової площини тексту. Ритмічна диференціація сприяє актуалізації як тематичних змін у поезії, так і всіх інших компонентів твору на лексико-фонетичному, інтонаційно-синтаксичному, інтонаційно-стилістичному рівнях тощо. В процесі взаємодії цих компонентів формується розмаїття звучання полівимірного твору, який або тяжіє до традиційного поетичного канону (в текстах металогічного типу, де превалює дольникова схема), або репрезентує максимальну деформацію цього канону (в текстах автологічного типу, що в ритмічному плані більше вивільнені, ніж тактовик). Таким чином, корелятивний зв’язок між ритмо-метричним кресленням полівимірного твору і ступенем застосування в ньому засобів художньої виразності, фонетичних, стилістичним прийомів тощо зростає паралельно з посиленням ритмічної врегульованості певного фрагмента і, відповідно, падає в ритмічно розпорошених фрагментах, де фіксується явище деструкції віршової форми.

У другому розділі “Ритм як конструктивний фактор поетичних творів В.Стуса” досліджуються особливості ритмічної організації силабо-тонічних, тонічних і силабічних творів Стуса, що становлять 75% опрацьованого дисертанткою поетичного матеріалу. У межах текстової структури, що з позицій структуральної семіотики є багаторівневою формацією, ритмічна побудова вірша, за Ю.Лотманом, становить ускладнену співвіднесеність упорядкованостей та їх порушень. Водночас самі ці порушення – упорядкованості, але іншого типу.4 Для всіх рівнів текстової структури характерна двоїста організація, в якій діють протилежно спрямовані структурні механізми: одні з них започатковують певну структурну інерцію, а інші її порушують. В результаті тісного взаємозв’язку структурних рівнів у поетичному тексті така суперечність може виникати як між компонентами одного структурного рівня, так і між різнорівневими компонентами. Тому при визначенні основних принципів ритмічної організації поезій Стуса акцент ставиться на співвідношенні структурних елементів поетичних творів з метою виявлення в них компонентів актуалізації і з’ясування причин виникнення цих компонентів у тексті. Така внутрішня організація відношень, звичайно, варіюється відповідно до функції домінуючого структурного компонента. Підхід до проблеми вивчення ритмічної структури віршів Стуса в даному дисертаційному дослідженні носить кількаступеневий характер: по-перше, в процесі співвідношення структурних елементів розглядається коло факторів, які впливають на специфіку ритмічної організації творів Стуса; по-друге, з’ясовується тип і характер порушень ритмічної інерції, що спричиняють варіативність ритмічного креслення; по-третє, визначаються найпоширеніші ритмічні варіації в метриці Стуса.

Діалектика зіставлення-протиставлення ритмічної інерції і ритмічного контрасту у творах Стуса зумовлена комунікативним взаємозв’язком і взаємодією ряду однорівневих факторів: розподілом схемних наголосів, інтенсивністю тонування рядків, комбінаціями анакруз і клаузул, елементами синтаксису віршової конструкції, варіативністю розташування метричних слів у віршових рядках, а також і факторів різнорівневих: строфотворчих, звукописних, логіко-синтаксичних тощо. Аналіз особливостей взаємодії цих факторів дозволяє виявити специфічні тенденції віршового ритму для кожного окремо взятого розміру і в результаті їх зіставлення з’ясувати загальне спрямування розвитку ритмічної організації поезії В.Стуса. Такою загальною тенденцією, яка спостерігається на всіх рівнях ритмічної структури, є тенденція до ритмічної антитетичності, що виявляється:

у посиленні ритмічної впорядкованості внаслідок стопобійного або альтернованого ритму в ритмічних композиціях, які тяжіють до безсистемності (вільні трискладові розміри, двоскладові з невпорядкованим чергуванням пірихованих стоп); і, натомість, у хаотичності словоподільних варіацій в ізометричних силабо-тонічних або логаедичних творах;

у “затушовуванні” рядкового перенесення в різновимірних і різнорозмірних творах внаслідок кумуляції всередині рядків і на стиках однакових міжіктових інтервалів; і навпаки, у різкому збільшенні діапазону коливань міжіктового інтервалу в творах, написаних ізометричними рядками, в яких наявний енжамбеман;

у систематичному полегшенні закінчень віршових рядків у результаті посилення їх пірихованості (спадна інтонація); і, натомість, у постійному нагромадженні надсхемних наголосів на одно-, двоскладових словах на початках рядків (інтонаційне загострення).

Дослідження ритмічної природи поезій Стуса переконує в тому, що ритм як основоположний організуючий структурний принцип сприяє якнайточнішій реалізації авторського задуму: в опозиції різних ритмічних форм актуалізується лексична площина тексту, розкриваються приховані смислові відтінки твору.

Найповніше характер взаємодії елементів ритміки з усіма іншими структурними компонентами досліджено в третьому розділі “Особливості метричної композиції поетичних текстів В.Стуса”. Ритмічний рух у поетичному творі зумовлений особливостями мовленнєвого відтворення певних мотивів з метою матеріалізації авторського задуму. Тому специфічна ритмічна організація поетичного мовлення або спорадичні відхилення від домінуючого в поезії у цілому ритмічного ладу супроводжуються змінами на стильовому, графічному, фонетичному, художньо-образному рівнях і сприяють усвідомленню внутрішнього смислового наповнення твору.

У підрозділі 3.1. розглядаються особливості моделювання силабічного вірша В.Стуса, що насамперед полягають у систематизованому порушені ритмо-метричного ладу силабо-тонічного вірша з чітко відбитою колоновою структурою, поступовому розхитуванні міжіктового інтервалу та посиленні тенденції до максимальної взаємозамінності наголошених і ненаголошених складів у віршових рядках. На підставі аналізу силабічних творів Стуса, а також творів, які певною мірою наближені до силабізму, авторка реферованого дослідження стверджує, що означені процеси відбуваються в кілька етапів, отже, обумовлюють специфічну еволюцію силабічного вірша В.Стуса.

На першому щаблі переходу до силабіки стоять силабо-тонічні твори, в яких на мелодико-інтонаційному і структурно-композиційному рівнях простежується тяжіння до силабічного канону. Альтернований ритм ямбічної каденції, що постійно порушується внаслідок аритмії; наявність асинартетичних (складених зі стоп різних метрів) розмірів у метрично врегульованій поезії та викликана цим хаотичність у розташуванні сильних-слабких складів; спрощеність ритмомелодики твору внаслідок виокремлення константного наголосу поміж інших у віршовому рядку – такі є основні фактори, що виділяють цей тип творів серед інших силабо-тонічних конструкцій і вмотивовують їх наближення до силабічного віршування.

Другий рівень займають поезії, що, за визначенням М.Л.Гаспарова, є псевдосилабічні або позірно-силабічні.5 Як правило, вони написані рівноскладовим дольником, подеколи сполученим із регулярними розмірами. В окремих творах відчуття дольникової схеми майже втрачається внаслідок спорадичного збільшення діапазону коливань міжіктового інтервалу як результату цезурованості довгого віршового рядка з нерівноскладовими внутрішніми римами. Для більшості творів другої групи характерна триколонова структура з прикінцевим і внутрішнім римуванням, що за специфікою побудови нагадує леонін, де при змінному розташуванні наголошених-ненаголошених складів і розбіжності у словоподільних варіаціях простежується ритмічна константа – тричі повторювана п’ятистопна двонаголошена ритмічна група. Тому логічним видається припущення, що написані вони “авторським” розміром – тристопним двонаголошеним п’ятискладовиком.

На заключному, третьому щаблі стоять твори, належність яких до силабізму майже не викликає питань. Від правильних розмірів їх віддаляє метрична звільненість унаслідок несистематизованого заповнення віршових рядків сильними-слабкими складами; від межових розмірів – неможливість підпорядкувати загальній схемі окремі рядки різної каденції; від суто тонічного віршування – впорядкованість віршових рядків: поділ на колони певної складової довжини, наявність константного наголосу в колонах. Водночас звертає на себе увагу специфіка римування, характерна для творів третьої групи. Так, елементи суголосся в межах віршових рядків спричиняють появу двох автономних систем римування, де на тлі попарного або кільцевого прикінцевого римування вимальовуються співзвучні внутрішні колони, які об’єднуються за перехресним принципом.

Дослідження особливостей силабічного віршописання Стуса засвідчує небажання поета миритися з певним каноном, прагнення видозмінити сталу форму, підпорядкувати її власному відчуттю поетичного тексту як матеріалізованого виплеску свого “я”, що завжди важко вмістити в тісне прокрустове ложе певних канонізованих вимог. Водночас надзвичайна уважність до форми силабічного твору,

позначеної тяжінням до складової консолідації рядків, регулярним поділом на колони, експериментуванням у галузі ритміки, ритмічною контамінацією стоп різних метрів, специфічним звуковим оформленням, подеколи негативно впливає на семантику поетичного тексту і призводить до спрощеності його смислової композиції.

У підрозділі 3.2. з’ясовується характер інтонування різновимірних творів, позначених родо-жанровим синкретизмом, внаслідок уведення в них діалогічного мовлення. На початку підрозділу визначається специфіка введення діалогічного мовлення в поетичний текст і його функції в ліричній композиції. Так, в архітектоніці вірша Стуса, зокрема, в багаторядкових поліметричних конструкціях, діалогічні вкраплення становлять особливий експресивний момент ліричної оповіді. Таким чином, діалогічне мовлення набуває глибокого драматизму і впливає на семантику твору. Увиразнене особливою експресивністю, воно суттєво відрізняється від мови ліричної оповіді і водночас у поєднанні з нею творить складну, багатопланову систему діалогічних відносин, в якій важливого значення надається підтексту. Як повноправний компонент багатоголосся підтекст корегує відповідне розуміння діалогічних відносин і сприяє взаємопов’язаності та смисловій викінченості поетичного мовлення.

Прерогатива виділення гіпометричних рядків, що виникають внаслідок уведення в поетичний текст діалогу, надається звукописові і ритмо-інтонаційним засобам, які діють на тлі особливого композиційного перерозподілу рядків, цілеспрямовано скерованого на виокремлення діалогічних партій поетичних персонажів. Разом з тим за умови чіткого окреслення діалогічного мовлення на ритмо-метричному, фонетичному і графічному рівнях тільки в поєднанні з контекстом воно набуває специфічного внутрішнього смислу.

У підрозділі 3.3. досліджується роль і специфіка оформлення гіпометрії віршового рядка в річищі творів силабо-тонічної, тонічної і силабічної метрики В.Стуса. Під час дослідження розглядаються варіанти вкорочення віршових рядків, обумовлені строфічними та семантичними особливостями, від поодиноких гіпометричних рядків у неримованих і римованих поезіях та дихотомічних структур, які за певних умов розривають строфу; до виокремленого словесного комплексу, що складається з декількох рядків, які подеколи формують новий строфоїд в астрофічному творі або створюють поліасоціативні гетерометричні конструкції з розгалуженою системою внутрішніх і прикінцевих рим, спорадичними звукоповторами та ускладненою ритмо-метричною системою.

Функціональне навантаження гіпометрії віршового рядка постійно перетинається з процесом строфотворчості та специфікою метричної композиції твору. Як особливий “ритмічний сигнал” гіпометричний рядок несе на собі відбиток авторського мислення, сконцентрованого в нетиповій – для поезії у цілому – рядковій формі, і сприяє консолідації читацької уваги на певному фрагменті твору; отже, на прикладі гіпометрії віршового рядка ілюструється корелятивний зв’язок між змістом твору і його формою. Гіпометричний рядок (рядки) свідомо виокремлюється автором із контексту, і ця “умисність” вмотивована семантикою твору. Відтак функція гіпометричного рядка виявляється в можливості загострити, акцентувати структурний компонент, що превалює у певному поетичному контексті і безпосередньо впливає на процес пізнання смислу поліасоціативної композиції, а в якості художнього ефекту – і на специфіку естетичної перцепції ліричного твору.

У ВИСНОВКАХ узагальнюються спостереження над проблемами, порушеними в дисертації. Зокрема відзначається, що дослідження комунікаційних механізмів у процесі різнорівневого аналізу поетичного тексту, а також особливостей взаємодії між ритмо-метричним, графічним, інтонаційно-синтаксичним, лексико-синтаксичним факторами в композиції творів В.Стуса обумовлюють специфіку його індивідуальної манери віршописання. Виявлені в ході дослідження тенденції і принципи структурної організації поезій Стуса дозволяють стверджувати оригінальність його технічної версифікаційної програми, розглянутої на матеріалі силабо-тонічної, тонічної, силабічної поезії, а також на прикладі поетичних творів прозового запису і верлібрів. Особливої уваги при цьому надається ритмо-метричному факторові як такому, що у взаємозв’язку з іншими структурними компонентами спричиняє актуалізацію смислової площини тексту. Більше того, в якості важливої значеннєвої структурної одиниці він впливає на організацію смислу поезії і дає змогу адекватно оцінити природу плинних різниць між окремими елементами твору і закладеною в них інтерпретаційною інформацією.

У проблемі співвідношення поезії і прози у творах прозового запису та верлібрах Стуса ритмо-метричний фактор дозволяє з’ясувати ступінь відповідності текстів поетичному і прозовому мовленню. Так, у більшості творів прозового запису графічна неврегульованість (через відсутність членування текстів на віршові рядки) контамінована з посиленою впорядкованістю на ритмо-метричному і фонетичному рівнях. Тому, незважаючи на прозовий тип запису, вони сприймаються виключно як поезія, а незвичайний графічний образ цих творів, що протиставляється традиційній віршовій формі, відіграє стилістично-смислову функцію і сприймається як свідома деструкція віршової форми з метою актуалізації смислової площини тексту.

Максимальної сили вияву деструкція віршової форми набуває у верлібрі. Як специфічний ритмо-стилістичний прийом, покликаний актуалізувати кодові системи твору в процесі його інтерпретації, вона (деструкція) обумовлюється насамперед полісемантичністю верлібрів, в яких формальна спрощеність межує з підвищеною увагою до смислового наповнення, особливого понадзначення твору, закладеного в підтекстовій інформації.

У результаті розгляду ритмічної структури віршів Стуса виявлено ряд первинних і вторинних ритмотворчих факторів, що або встановлюють ритмічну інерцію в поетичному творі, або спричиняють її порушення, залежно від авторського задуму, та з’ясовано загальну тенденцію розвитку ритмічної організації в поезіях Стуса – тенденцію до ритмічної антитетичності, характерної для всіх рівнів ритмічної структури.

Специфіку взаємодії елементів ритміки з усіма іншими структурними компонентами простежено в результаті аналізу метричної композиції поетичних творів Стуса. У межах питання метричної композиції виявлено особливості моделювання силабічного тексту Стуса; характер інтонування різновимірних творів, позначених родо-жанровим синкретизмом, внаслідок уведення в них діалогічного мовлення; а також з’ясовано функції гіпометрії віршового рядка в річищі творів силабо-тонічної, тонічної і силабічної метрики.

Дослідження метричної композиції поезій Стуса переконливо свідчить, що в більшості розглянутих творів актуалізація формальних факторів (ритмо-метричного, фонетичного, синтаксичного) зумовлена семантичним аспектом і спрямована на розкриття “внутрішнього” смислового наповнення тексту. Таким чином, ритмо-метричний фактор спричиняє порушення системної чіткості твору і сприяє актуалізації певних семантичних ходів у поетичному тексті.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ПУБЛІКАЦІЯХ:

Ритмо-інтонаційні та строфічні особливості вірша В.Стуса: Фрагмент доповіді на Перших Стусівських читаннях в Інституті літератури // Слово і час. – 1998. – № 8. – С. 67-69.

Особливості ритмомелодики вірша Василя Стуса // Актуальні проблеми слов’янської філології: Міжвузівський збірник наукових статей “Лінгвістика і літературознавство”. – К.: Знання, 1999. – С. 113-117.

Строфа у вільному вірші І.Калинця // Слово і час. – 1999. – № 6. – С. 69-71.

Металінгвістична проблема двоголосся та діалогічних відносин у поезії В.Стуса // Слово і час. – 2000. – № 9. – С. 32-36.

ДОДАТКОВІ ПУБЛІКАЦІЇ:

1. Функції стилістичних фігур та засобів звукопису в строфі Василя Стуса // Наукові читання – 1998. Праці молодих учених України. Зб. статей. – К., 1999. – С. 175-186.

2. Семантика рими в архітектоніці вірша В.Стуса // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених України. Випуск 1. – К., 2000. – С. 167-170.

АНОТАЦІЯ

Мельник-Андрущук В.О. Техніка вірша Василя Стуса: специфіка структурно-семіотичної організації поетичного тексту. (Ритміка. Метрика). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.06 – теорія літератури. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2001.

Дисертація присвячена аналізу ритмо-метричної організації творів В.Стуса. В результаті дослідження комунікаційних механізмів і особливостей взаємодії між ритмо-метрикою та іншими рівнями текстової структури визначаються провідні тенденції та принципи моделювання творів силабо-тонічної, тонічної і силабічної метрики, що засвідчують оригінальність манери віршописання Стуса. Крім того, з позицій структуральної семіотики розглядається проблема співвідношення поезії і прози у творах прозового запису і верлібрах Стуса. Особливої уваги в дисертації приділено дослідженню процесу деструкції віршової форми у верлібровій творчості Стуса, здійснюваному на різних рівнях текстової структури: лексичному, інтонаційно-синтаксичному, логіко-синтаксичному, ритмічному.

Ключові слова: вірш, структура, семіотика, система, статистичний аналіз, метрика, ритмічна повторюваність, інтонація, верлібр, деструкція, підтекст, смисл.

АННОТАЦИЯ

Мельник-Андрущук В.А. Техника стиха Василя Стуса: специфика структурно-семиотической организации поэтического текста. (Ритмика. Метрика). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.06 – теория литературы. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2001.

Диссертация посвящена анализу ритмо-метрической организации произведений В.Стуса. В результате исследования коммуникационных механизмов и особенностей взаимодействия между ритмо-метрикой и другими уровнями структуры текста определяются основные тенденции и принципы моделирования произведений силлабо-тонической, тонической и силлабической метрики, что свидетельствуют об оригинальности манеры стихосложения Стуса.

Так, в силлабо-тонике, тонике и силлабике ритмо-метрическому фактору отводится роль специфического индикатора, который иллюстрирует индивидуальную выразительность разнородных элементов в целостности поэтической структуры и одновременно позволяет распознать заложенную в них интерпретационную информацию.

Наиболее полно специфика взаимодействия элементов ритмо-метрики с другими структурными компонентами прослеживается при анализе метрической композиции поэтических текстов Стуса. В рамках проблемы метрической композиции рассматриваются особенности моделирования силлабического стиха Стуса, характер интонирования гетерометрических произведений с элементами диалогической речи, а также определяются функции гипометрии в поэзии Стуса.

Помимо того, с позиций структуральной семиотики в диссертации рассматривается проблема соотношения поэзии и прозы в произведениях прозаической формы записи и верлибрах Стуса. Особое внимание уделяется исследованию процесса деструкции поэтической