Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Меметов Іскандер Айдерович

УДК 811.512.145:81'342:81'373

Порівняльний аналіз фонетичної будови та лексико-семантичної системи турецької та кримськотатарської мов

Спеціальність 10.02.13. – мови народів Азії, Африки, аборигенів Америки і Австралії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі кримськотатарської та східних мов

Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського

Науковий керівник

доктор філологічних наук, професор Халимоненко Григорій Іванович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри тюркології

Офіційні опоненти

чл.-кор. АН Казахстану, доктор філологічних наук, професор

Мусаєв Кенесбай Мусайович,

Інститут мовознавства РАН, провідний науковий співробітник

відділу урало-алтайських мов

кандидат філологічних наук, доцент

Акмолаєв Енвер Сеїдаметович,

Кримський державний індустріально-педагогічний інститут,

доцент кафедри кримськотатарської мови та літератури

Провідна установа

Інститут сходознавства ім. А.Кримського НАН України,

відділ Близького та Середнього Сходу

Захист відбудеться "29" травня 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої

вченої ради Д 26.001.33 Київського національного університету

імені Тараса Шевченка (м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, ауд.63).

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імені М.Максимовича

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

(м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10).

Автореферат розісланий "28" квітня 2001 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент Ю.Л. Мосенкіс

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. У сучасній тюркології розробка проблем лексикології, зокрема порівняльної та історичної, помітно відстає порівняно з дослідженням проблем фонетики, морфології і синтаксису. Хоча теоретично це питання вже давно вивчається, однак практичних порівняльних робіт, виконаних на матеріалі двох або більше конкретних мов з погляду їх сучасного синхронного стану, надзвичайно мало.

Мови, які порівнюються в дисертації (турецька та кримськотатарська), вибрані нами не випадково. Турецька мова входить до огузької, а кримськотатарська – до західно-кипчацької підгрупи тюркських мов, що дає нам можливість виявити не тільки характерні особливості цих двох мов, але й спільні та відмінні риси підгруп, до яких вони входять.

Порівняльному дослідженню фонетичної структури тюркських мов присвячені роботи О.M.Щербака, Б.О.Серебренникова, Н.З.Гаджієвої, Р.Г.Ахметьянова та ін. Лексика тюркських мов у порівняльному аспекті була об'єктом вивчення Д.Х.Базарової, Л.З.Будагова, Л.В.Дмитрієвої, Е.Р.Тенішева, О.M.Щербака, К.М.Мусаєва, Г.І. Халимоненка тощо.

У працях зазначених авторів під час порівняльних досліджень тюркських мов лексичні і фонетичні матеріали кримськотатарської мови бралися до уваги епізодично або взагалі не використовувалися через слабкий рівень дослідження останньої. У зв'язку з цим донині недостатньо чітко визначене місце кримсько-татарської мови у класифікаційній системі тюркських мов, не виявлені близько-споріднені тюркські мови, інтегральні і диференційні фонетичні та лексичні ознаки турецької і кримськотатарської мов, що дає підставу деяким зарубіжним вченим вважати кримськотатарську мову діалектом турецької мови. Все це свідчить про актуальність обраної нами для дисертаційного дослідження теми.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами і темами. Дисертантові належить вибір і обґрунтування теми "Порівняльний аналіз фонетичної будови і лексичних особливостей турецької та кримськотатарської літературних мов", прийнятої до розробки як самостійний актуальний науковий напрям кафедрою кримськотатарської і східних мов Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського на період з 1998 по 2000 рр. Матеріали даного дослідження необхідні для виконання навчальних планів відділення східних мов і літератур Таврійського національного університету під час читання порівняльної граматики тюркських мов, зокрема розділів "Фонетика" і "Лексикологія" студентам спеціальностей "Турецька мова і література", "Кримськотатарська мова і література" та інших тюркологічних спеціальностей. Тема дисертації була затверджена Вченою радою Сімферопольського державного університету ім. Фрунзе (Таврійський національний університет ім. В.І.Вернадського) від 25 березня 1997 року, протокол № 3.

Мета дисертаційної роботи – розробити періодизацію історії розвитку кримськотатарської літературної мови, дослідити її фонетичну і лексичну системи в порівняльному з турецькою мовою аспекті, виявити інтегральні і диференційні ознаки двох мов на фонетичному і лексичному рівнях, а також морфологічні особливості назв частин тіла в мовах, що порівнюються, уточнити місце кримськотатарської мови в класифікації тюркських мов, визначити коло близькоспоріднених мов. Для виконання зазначеної мети ставилися і вирішувалися такі конкретні завдання теоретичного і практичного характеру:–

описати систему голосних турецької і кримськотатарської мов;–

виявити подібність і відмінність у системі голосних двох мов; –

описати консонанти турецької і кримськотатарської мов;–

встановити подібність і відмінність у системі консонантів двох досліджуваних мов;–

дослідити назви частин тіла в турецькій і кримськотатарській мовах у порівняльному плані;–

виявити анатомічні назви, які збігаються за фонетичною структурою в обох мовах;–

виявити анатомічні назви, що мають фонетичні відмінності;–

виявити анатомічні назви, що мають лексичні відмінності в турецькій і кримськотатарській мовах;–

дослідити деякі морфологічні особливості назв частин тіла в турецькій і кримськотатарській мовах;–

вивчити способи творення назв частин тіла в турецькій і кримськотатарській мовах;–

дослідити назви домашніх і диких тварин у турецькій і кримськотатарській мовах у порівняльному плані;–

встановити загальні і розрізнювальні особливості двох досліджуваних мов, що виявляються в назвах домашніх і диких тварин.

Об'єктом дисертаційного дослідження є фонетичні і лексичні системи турецької і кримськотатарської мов у порівняльному плані. Ми чудово розуміємо, що порівняльне вивчення всієї лексики навіть двох мов не під силу одному досліднику. Тому в даній роботі ми обмежилися порівняльним дослідженням двох тематичних груп – назв частин тіла і назв домашніх та диких тварин у турецькій і кримськотатарській мовах. Вибір вказаних нами тематичних груп зумовлений тим, що назви, які входять до цих тематичних груп, належать до найбільш давнього прошарку тюркської лексики, вони менш схильні до різних змін (ніж, наприклад, назви, які належать до сфери культури) і в них закладені основні диференційні фонетичні і лексичні ознаки сучасних тюркських мов.

Матеріалами і джерелами для цього дослідження послужили описові й аналітичні граматики тюркських мов, наукові розробки провідних тюркологів у галузі опису фонетичних структур турецької і кримськотатарської мов (Н.К.Дмитрієв, В.Гренбек, X.Петерсен, В.Банг, Е.В.Севортян, А.Н.Кононов), порівняльні роботи в галузі лексики тюркських мов (Н.А.Баскаков, К.М.Мусаєв, Л.А.Покровська, Ф.Г.Ісхаков), етимологічні, двомовні словники, періодичні видання і фольклорні твори турецьких і кримськотатарських авторів, а також власні спостереження дисертанта над фактами мов, що досліджуються.

Методи дослідження. У роботі використано комплекс методів лінгвістичного аналізу: описовий, порівняльний, зіставний, а також елементи компонентного і статистичного аналізу. Прийоми цих методів детально розроблені й описані у працях відомих вітчизняних (А.М.Кононов, М.О.Баскаков, Е.Р.Тенішев, О.М.Щербак, Б.О.Серебренников, В.А.Богородицький, Ф.Е.Корш, К.М.Мусаєв, А.І.Смирницький) та зарубіжних (А. Мейє, В. Гренберг, Х.Петерсен, Р. Якобсон, М. Рясянен, К. Менгес) вчених.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше розроблено періодизацію історії розвитку кримськотатарської мови, виявлені особливості розвитку турецької та кримськотатарської літературних мов у різні епохи їх функціонування, в порівняльному плані вивчені фонетичні і лексичні структури двох споріднених мов, виявлена регулярна і нерегулярна фонетична відповідність голосних і приголосних звуків, досліджені специфічні особливості фонетики мов, що порівнюються, в галузі вокалізму і консонантизму, зроблено порівняльний аналіз анатомічних назв у турецькій і кримськотатарській мовах, виявлені назви частин тіла, які збігаються за фонетичною структурою, мають фонетичні і лексичні відмінності в порівнюваних мовах.

На матеріалі двох тюркських мов уперше вивчені деякі морфологічні особливості назв частин тіла і способи їх творення, а також здійснено порівняльне дослідження назв домашніх і диких тварин у турецькій і кримськотатарській мовах.

Практичне значення даного дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані при створенні порівняльної фонетики і лексикології тюркських мов, при викладанні порівняльної граматики тюркських мов у вузах, при розробці спецкурсів і спецсемінарів з фонетики і лексики тюркських мов, при написанні курсових і дипломних робіт студентами факультетів сходознавства, при вивченні кримськими татарами турецької мови, а турками – кримськотатарської. Розділи, присвячені характеристиці і розкриттю лексико-семантичних варіантів слів, становлять певний інтерес для фахівців зі стилістики і культури мови.

Апробація результатів дослідження. Матеріали роботи неодноразово обговорювалися на засіданнях кафедри кримськотатарської і східних мов Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського; кафедри східних мов факультету сходознавства Таврійського екологічного інституту (ТЕІ). За результатами дослідження були підготовлені виступи на науково-теоретичних конференціях професорсько-викладацького складу Сімферопольського державного університету в 1998, 1999 рр., на конференціях професорсько-викладацького складу Таврійського екологічного інституту в 1997, 1998, 1999,2000 рр.

Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в лекційних курсах і спецкурсах з турецької мови, східних мов ТЕІ, що читалися дисертантом на кафедрі в 1997-1999 рр.

Публікації. Основні положення роботи опубліковані в семи статтях і двох підручниках з кримськотатарської мови для 5-го і 6-го класів (у співавторстві).

Структура і обсяг дисертації. Робота загальним обсягом 192 сторінок складається зі вступу (с. 6-15), 4-х розділів (с. 16-155), висновку (с. 156-164), списку використаних джерел і літератури (с. 165-185) і двох додатків (с. 186-192).

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, розкривається його зв'язок з науковими програмами, планами і темами, визначаються мета, завдання, об'єкт дисертаційної роботи, наводяться матеріали і джерела, з'ясовується наукова новизна і практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі "Історіографія, джерела і методи дослідження" подано історіографічний огляд літератури, використаної в дисертації, а також висвітлено методи дослідження.

Порівняльні дослідження в галузі тюркських мов починаються в XI ст. Матеріальну основу порівняльного методу, як відомо, становлять словниковий склад, граматичні форми і фонетичний склад споріднених мов. Саме на цій основі і створив свою знамениту працю Дивану лугат-іт-тюрк Махмуд Кашгарський, у якій наводяться досить повні відомості про розселення тюркських племен у XI ст., про мову тюркських народів того періоду, про фонетичні, граматичні і семантичні особливості тюркських мов.

Порівняльні дослідження тюркських мов у сучасному розумінні починаються з другої половини минулого століття. Початок порівняльного дослідження тюркських мов було покладено працями відомих сходознавців В.В.Радлова, О.Бетлінга і В.Томсена, що досягли великих успіхів у вивченні тюркського вокалізму і гармонії голосних. Потім традиції тюркської компаративістики були продовжені В.Гренбеком, X.Петерсеном, Ф.Е.Коршем, П.М.Меліоранським, В.Бангом, В.А.Богородицьким, Г.Рамстедтом, Ю.Неметом, М.Рясяненом, К.Г.Менгесом, Е.В.Севортяном, О.М.Щербаком, К.М.Мусаєвим, Б.О.Серебренниковим, Г.І.Халимоненком і деякими іншими тюркологами, в основному представниками молодшого покоління.

Праця В.В.Радлова "Phonetik der nordlichen Tьrksprachen", написана в дусі молодограматичної школи, для свого часу була великим кроком уперед, оскільки вона підвела наукову базу під вивчення фонетики тюркських мов і була поштовхом для подальшого їх вивчення. У ній дається докладний і досить глибокий опис фонетики всіх тюркських мов (у В.В.Радлова – діалектів) і потім пропонується їх класифікація за фонетичними ознаками.

Іншою узагальнюючою роботою в галузі порівняльної фонетики тюркських мов є дослідження турецького вченого А. Дж. Емре "Tьrk lehзelerinin mukayeseli grameri", видане в Стамбулі в 1949 р. На відміну від В.В.Радлова А.Дж. Емре скурпульозно описує графіку, склад звуків і фонетичні явища спочатку в різних групах тюркських пам'яток писемності, а потім і в сучасних мовах, які він називає тюркськими наріччями.

Дещо особливе становище посідають роботи видатного фінського тюрколога, фахівця з алтайських груп мов М.Рясянена, відомого своїми численними дослідженнями в галузі порівняльно-історичної фонетики і лексикології. Його основна і найбільша праця "Materialien zur Lautgeschichte der turkischen Sprachen", видана в Гельсінкі в 1949 р., є своєрідним підсумком багаторічних робіт автора – синтез всіх його розшуків з питань фонетики тюркських мов. Під час створення цієї праці були залучені матеріали понад сорока тюркських мов, а також давньо-тюркські пам'ятки писемності. Книга М.Рясянена є підсумком систематизації фактичного матеріалу і значним кроком уперед у підготовці повної історичної фонетики тюркських мов.

Результати вивчення багатої спадщини згаданих вище тюркологів були використані А.М. Щербаком під час створення Сравнительной фонетики тюркских языков, що містить аналіз диференційних ознак голосних і приголосних фонем, а також просодичних явищ у сучасних тюркських мовах, реконструкцію фонологічної системи тюркської прамови й опис еволюції матеріального вираження прамовних форм. Автор у спеціальних розділах роботи розглядає питання, пов'язані з реконструкцією фонологічної системи тюркської прамови: "Походження первинних довгих", "Розвиток тюркського вокалізму" тощо. Одним з основних недоліків даної фундаментальної праці, на наш погляд, є те, що О.М.Щербак виключив кримськотатарську мову, яка має багатовікову писемну традицію. Таке ставлення великого тюрколога до однієї з тюркських мов, напевно, можна пояснити тільки політичними міркуваннями, оскільки в колишньому Радянському Союзі на офіційному рівні не дозволялося навіть згадувати про кримських татар та їхню мову.

Великою подією в тюркології став вихід у світ чотирьох томів "Этимологического словаря тюркских языков" Е.В.Севортяна. Цей словник є першою в історії сходознавства роботою, в якій на матеріалі всіх сучасних тюркських мов (понад 25), їх діалектів і пам'яток, на основі нової методики історико-філологічного аналізу розглядається походження загально- і міжтюркських основ. Під час укладання словника автор використав усі більш або менш значущі в галузі тюркології дослідження як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. Про це свідчать неодноразові посилання Е.В.Севортяна в словникових статтях "Этимологического словаря тюркских языков".

Значний внесок у порівняльне вивчення лексики тюркських мов зробив К.М.Мусаєв своїми роботами "Лексика тюркских языков в сравнительном освещении" та "Лексикология тюркских языков". У першій роботі автор досліджує назви тварин, частин тіла тварин, рослин, частин рослин, термінів спорідненості, назви днів тижня, назви якостей (прикметники), назви дій (дієслова) в західно-кипчацькій групі (кумицькій, карачаєво-балкарській, кримськотатарській і караїмській) у порівнянні з тюркськими мовами інших груп.

У другій роботі К.М.Мусаєв проводить дослідження лексики тюркських мов у порівняно-історичному висвітленні, розкриває проблеми сучасної тюркської синхронної історичної лексикології. Особливу увагу автор приділяє контактам тюркських мов між собою і з іншими неспорідненими мовами.

У такому ж ракурсі проаналізовані праці й інших тюркологів, присвячені порівняльному дослідженню фонетики і лексики тюркських мов.

У другому розділі "Періодизація історії розвитку турецької і кримськотатарської літературних мов" розглянуті загальнотюркські писемні пам'ятки, починаючи з тюркських рунічних написів, що дійшли до нас від імперії Гьок тюрків (VI-VIII ст.), "Дивану лугат іт-турк" (Словник тюркських мов) Махмуда Кашгарі (XI ст.), "Кутадгу біліґ" (Благодатне знання) Юсуфа Баласагуні (XI ст.) – перший великий поетичний твір тюркською мовою, повчальна поема "Атебат ал-хакаік" Ахмада Югнаки (XII ст.), "Диван-і хікмет" поета-суфія Ахмада Ясаві (XII ст.), поема "Кисса-і Юсуф" Алі (XIII ст.), "Мухаббат-наме" Хорезмі (XIV ст.), "Хосроу і Шіріні" Кутба (XIV ст.) тощо. Усі ці твори становлять загальнотюркську культурну і мовну традицію, оскільки були написані мовою, зрозумілою для кожного давнього тюрка.

У тюркології встановлюється три основних етапи розвитку османської літературної мови: староосманська мова (Eski Osmanlэca) – XIII-XV c?.; середьоосманська мова (Orta Osmanlэca) – XV-XIX ??. і новоосманська мова (Yeni Osmanlэca) – XIX-XX ?т. Кожний з цих періодів має свої характерні особливості.

Епоха староосманської мови пов'язана з формуванням турецької мови на базі огузо- сельджуцьких племінних мов і типологічно різнорідних фонетичних, лексичних, морфологічних і синтаксичних елементів арабської та перської мов.

Епоха середньоосманської мови характеризується величезним впливом арабської мови, що була мовою ісламу – державної релігії Османської імперії. У цей період остаточно склався основний пласт арабсько-перської лексики, що посів у художніх творах "високого" стилю до 85-90 % загального лексичного фонду. Внаслідок цього відбулося розмежування між "високим" стилем літературної мови і розмовними нормами народної мови. Таким чином, мовний бар'єр повністю ізолював широкі народні маси від суспільного і культурного життя країни.

Епоха новоосманської мови пов'язана з періодом османського реформізму – Танзимату (1839-1878 рр.) і молодотурецької революції (1908 р.). Передові діячі османської культури цього періоду почали шукати шляхи подолання розриву між літературними і розмовними нормами османської мови. Вони запропонували уникати вживання запозиченої арабської лексики за наявності в мові споконвічно тюркських еквівалентів і тим самим усунути мовний бар'єр між "високим" стилем і простою народною турецькою мовою. Корінну реформу турецької мови провів фундатор Турецької республіки Мустафа Кемаль Ататюрк. Термін Osmanlэca був замінений ним терміном Tьrkзe (турецька мова), потім в 1928 р. турецький алфавіт був переведений з арабської графіки на латинську. За ініціативою М. Ататюрка в 1932 р. створюється Tьrk Dil Kurumu (Турецьке лінгвістичне товариство), яке працювало над очищенням турецької лексики від арабських і перських запозичень і створенням нових слів за допомогою словотворчого потенціалу засобів турецької мови. Внаслідок проведених реформ власне турецький шар лексики збільшився до 70-80%.

В історії розвитку кримськотатарської мови простежуються три основних етапи: епоха давньокримськотатарської мови (эски къырымтатар тили) – XIII-XV ст.; епоха середньокримськотатарської мови (орта къырымтатар тили) – XV- перша чверть XX ст. і епоха новокримськотатарської мови ("янъы къырымтатар тили") – перша чверть XX ст. – до нашого часу.

Епоха давньокримськотатарської мови пов'язана з періодом формування кримськотатарської мови на базі мов кипчацько-половецьких племен з домішкою арабсько-перських елементів. Лексика кримськотатарської мови даного періоду кодифікована в тримовному словнику Codex Cumanicus (XIII в.).

В епоху середньокримськотатарської мови Крим підпадає під васальну залежність від Туреччини і кримськотатарська мова зазнає сильного впливу турецької мови, відбувається зближення лексичних складів і фонетичних структур двох мов, чому значною мірою сприяла і діяльність відомого кримськотатарського суспільного і політичного діяча Ісмаїла Гаспрінського, який намагався створити єдину тюркську літературну мову з метою об'єднання всіх тюркських народів у єдину націю з орієнтацією на османську літературну мову, засновану на базі стамбульського діалекту, за умови очищення його від надмірності арабських і перських слів.

В епоху новокримськотатарської мови за основу літературної мови було прийнято його середній діалект, перехідний від кипчацького типу до огузького, – діалект Бахчисарайського і прилеглих до нього районів, корені якого ведуть до куманської (кипчацької) мови і близьких до неї племінних мов Північного Причорномор'я, з охопленням багатьох елементів як південного, так і північного діалектів кримськотатарської мови. Цей період характеризується тим, що завершується орієнтація кримськотатарської мови на османсько-турецьку літературну мову, відбувається усунення арабських і перських запозичень та заміна їх російськими і західноєвропейськими еквівалентами (замість инкъиляп – революция, замість фиркъа – партия тощо).

У третьому розділі – "Порівняльний аналіз фонетичної будови турецької і кримськотатарської мов" – проводиться порівняльне дослідження вокалізму і консонантизму турецької і кримськотатарської мов, описуються диференційні ознаки голосних і приголосних звуків мов, що вивчаються. Так, фонема [а] в турецькій і кримськотатарській мовах за своїми диференційними ознаками корелятивно протиставляється голосним [е], [o], [u], [?]. За ознакою ряду [а] протиставляється фонемі [е]: тур. at / ктат. ат "кінь" – тур. et / ктат. эт "м'ясо". За ознакою розкриття рота [а] протиставляється в мовах, які порівнюються, фонемі [?]: тур. kaє / ктат. къаш "брова" – тур. kэю / ктат. къыш "зима". За ознакою огубленості [а] протиставляються фонеми [o], [u]: тур. аl / ктат. ал "візьми" – тур. ol / ктат. ол "будь", "стань", kal / къал "залишся" – kul / къул "раб", "невільник" – kol / къол "рука".

Фонема [а] у мовах, що досліджуються, може вживатися в усіх позиціях і гармонує, як правило, з голосними заднього ряду: а) в анлауті – тур. aз / ктат. ач "голодний", ak / акъ "білий"; б) в інлауті – тур. tarak / ктат. таракъ "гребінець", "гребінка", balэk / ??лыкъ "риба"; в) в ауслауті – тур. baba / ктат. баба "батько", bohзa / ?огъча "вузол", "згорток". У турецькій і кримськотатарській мовах фонема [а] в словах, як правило, перебуває в постпозиції до фонеми [о], наприклад: тур. koba / ктат. къоба "печера". В обох мовах фонема [а] рідко зазнає позиційних змін і якісно не розрізнюється в наголошеній позиції: тур aksak / ктат. акъсакъ "кульгавий" і т.д.

Історично перехід задньорядного [а] в голосний переднього ряду [е] засвідчений у слові: тур. yeєil / ктат. ешиль (<yaєil) "??лений". Вирішальним чинником подібного переходу а>е було фонетичне оточення, тобто звуження широкого голосного зумовлено наявністю у другому складі голосного [i].

У роботі в такому ж плані розглянуті всі інші сім голосних фонем турецької і кримськотатарської мов.

Під час порівняльного дослідження приголосних звуків основна увага приділялася тим звукам, які відсутні в одній з мов, що вивчаються. Це стосується, передусім, глибокозадньоязикових [q], [g], [n], які є в кримськотатарській мові і відсутні в турецькій.

Приголосний [q] в кримськотатарській мові є глибокозадньоязиковим зімкнено-вибуховим глухим звуком. Цей звук, як зазначалося вище, відсутній у турецькій літературній мові. Він поширений у кипчацьких мовах, що свідчить про близькість кримськотатарської мови до таких мов, як кумицька, карачаєво-балкарська, караїмська тощо.

Вживання звука [q] в кримськотатарській мові позиційно необмежене; цей звук зустрічається на початку, в середині і кінці слів. Наприклад, къабакъ "гарбуз", къашкъыр "вовк", бакъла "квасоля", сагълыкъ "здоров'я". Вказані приклади свідчать про те, що [q] вживається, як правило, тільки в словах, що мають голосні заднього ряду. Виняток становлять запозичені слова з арабської мови типу акъикъий "істинний", де [q] поєднується з голосними переднього ряду.

У турецькій мові кримськотатарському [q] на початку, в середині і кінці слова, як правило, відповідає звук [k], наприклад, kavak "тополя", bakla "квасоля" тощо.

Перетворення [q] на [х] на початку, в середині і в кінці слова помічено нами в південному діалекті кримськотатарської мови: хайтмах "повертатися", чыхармах "виймати", яхын "близько", замість літературного къайтмакъ, чыкъармакъ, якъын. Подібне перетворення [q] на [х] мало місце в половецькій мові, наприклад: чых- "вийняти" від чыкъ- "виходити"; хашых "ложка", бычах "ніж". Перехід [q] в [х] зберігся в тракайському діалекті караїмської мови, можливо, під впливом південного діалекту кримськотатарської, пор.: тракайське ах "білий", айах "нога" з ктат. огузованим діалектним ах, айах "т.с.".

У складі афіксів, що починаються з q, після глухих приголосних [q] зберігається: баш+къа "до (у) голову", сат+къан "який продав". Після сонорних приголосних [q] переходить в [g]: базаргъа "на базар", алгъан "той, хто взяв". Після додавання афікса приналежності, що починається з голосного, [q] також одзвінчується і змінюється на [g]: таякъ "палиця" – таягъы "його палиця", топракъ "земля" – топрагъы "його земля", къашыкъ "ложка" – къашыгъы "його ложка".

Так само в роботі розглянуті всі інші приголосні звуки турецької і кримськотатарської мов.

У четвертому розділі – "Порівняльний аналіз лексико-семантичної системи турецької і кримськотатарської мов" – досліджені в порівняльному плані турецькі і кримськотатарські анатомічні назви, виявлені анатомічні назви, які збігаються за фонетичною структурою і мають фонетичні та лексичні відмінності.

При порівняльному вивченні слів, що входять до даної тематичної групи, особлива увага приділялася розвитку семантики назв частин тіла, реконструкції пратюркської форми, виявленню їх етимології, визначенню їх дериваційного потенціалу й участі назв частин тіла в утворенні ботанічних, зоологічних, політичних і астрономічних термінів, а також їх використання в складі прислів'їв і приказок.

Аналіз морфологічної структури назв частин тіла в турецькій і кримсько-татарській мовах дозволив виявити односкладові і двоскладові основи, що закінчуються на: 1) -къ / -к з широким і вузьким варіантами голосного: -(а)къ / -(е)к / -(ы)къ / -(і)к і т.д. 2) -з з вузькими варіантами голосного: -(ы)з / -(і)з / -(у)з; 3) -н в основному з вузькими варіантами голосного: -(ы)н / -(і)н / -(у)н і т. п. Наявність перерахованих афіксів у назвах частин тіла в тюркологічній літературі пояснюється по-різному. Одні тюркологи дотримуються думки про те, що вказані афікси є архаїчними формами двоїни або афіксами найдавнішої множини (Малов С.Е. Памятники древнетюркской письменности. – М.-Л., 1951. – С. 51; Кононов А.Н. Грамматика современного турецкого литературного языка. – М.-Л., 1956. – С. 71). Інша група вчених вважає, що афікс -акъ історично мав уподібнювально - зменшувальне значення, тобто багато назв частин тіла виникли як позначення "малої" частини тіла, "малого" предмета стосовно "великої" частини тіла, "великого" предмета (Гулямов А.Г. О сопутствующих явлениях при аффиксации в узбекском языке // Научные труды ТашГУ. – Вып. 211. – Серия Языкознание. – Ташкент, 1963. – С. 90).

Порівняльне дослідження назв тварин у турецькій і кримськотатарській мовах показало, що основні назви, які входять до даної тематичної групи, належать до найдавніших пластів лексики і становлять основу словникового фонду споріднених мов. Назви at / ат "кінь", teke / теке "цап", kцpek / ?опек "собака", tilki / тильки "лисиця", fil / филь "слон", deve / деве "верблюд" об'єднують турецьку і кримськотатарську мови за фонетичними і лексичними ознаками.

Фонетичні відмінності між турецькою і кримськотатарською мовами виявляються в позначенні kuzu / къозу "ягня", okuz / огюз "віл", buzaрэ / ??зав "теля", koyun / къой "вівця" тощо.

Лексичні відмінності є в назвах корови (inek / сыгъыр), вовка (kurt / къашкъыр), лося (mus / сыгъын), пацюка (sэзan / ?ычавул), хом'яка (hamster / арлан), білки (sincap / сансар) і т.д.

Назви тварин у турецькій і кримськотатарській мовах служать твірними основами при утворенні ботанічних і зоологічних термінів (aslanaрzэ / арсланагъызы "ротики", (рос. "львиный зев", "антиринум"); aslankuyruрu "мати-й-мачуха" (рос. пустырник обыкновенный"), які широко використовуються в складі прислів'їв і приказок.

Порівняльне дослідження фонетичної будови і лексико-семантичної системи турецької та кримськотатарської мов у синхронному плані дозволяє нам зробити такі висновки:

1. У турецькій і кримськотатарській мовах є по 8 коротких голосних фонем (а, о, u, ?, е, o, ь, i), ?кі загалом мають єдину артикуляцію. Основною характерною ознакою турецьких голосних є те, що при їх артикуляції язик більше просувається уперед і вище піднятий до піднебіння, ніж при вимові відповідних кримсько-татарських звуків, отже, турецькі голосні більше палаталізовані, ніж кримсько-татарські.

2. Кримськотатарська мова, на відміну від турецької, характеризується депалаталізацією голосного [o]. Об'єктивним вираженням даного фонетичного процесу є позначення на письмі звука [o] буквою о, наприклад, в словах корьмек "бачити", болмек "ділити", комюр "вугілля", огюз "віл", козь "око" (пор.: тур. gцrmek, bцlmek, kцmьr, цkьz, gцz "у тих же значеннях"). Зазначене повною мірою торкається і голосного [u], який на письмі позначається літерою у, наприклад, кульмек "сміятися", куль "попіл", усть "верх" (пор.: тур. gьlmek, kьl, ьst "у тих же значеннях").

Депалаталізації голосних [o], [ь] ? кримськотатарській мові значною мірою сприяла відсутність в сучасній абетці відповідних літер для передачі цих звуків.

3. Використання голосних [a], [е], [u], [u], [i], [?] ? турецькій і кримськотатарській мовах позиційно не обмежене; вони можуть стояти на початку, в середині і в кінці споконвічно тюркських слів. Однак вживання голосних [о], [o] в кримсько-татарській мові суворо обмежене першим складом, тоді як у турецькій мові [о] може вживатися і в складі афіксів: geliyorum "я йду".

4. Відмінності в системі турецьких і кримськотатарських консонантів виявляються насамперед у кількісному плані. Специфічними приголосними звуками кримськотатарської мови є глибоко задньоязикові [q], [g], [n] ? увулярний [х]. Ці звуки характерні в основному для кипчацьких мов. Кримськотатарський глибоко-задньоязиковий [q] і увулярний [х] у загальнотюркських і запозичених словах у турецькій мові в основному передається турецьким задньоязиковим [k] і гортанним спірантом [h]. Таку зміну приголосних вчені пояснюють тенденцією до економії фізіологічних витрат, коли звуки зі складною артикуляцією зазнають спрощення і перетворюються на звуки, які вимовляються легше. Складні для артикуляції глибокозадньоязикові приголосні [q], [g], [n] ? турецькій мові перетворилися на звичайні задньоязикові [k], [g], [n]. Подібні фонетичні зміни характерні, як правило, для огузьких мов.

5. У турецькій і кримськотатарській мовах можливість уживання дзвінких приголосних на початку слова не однакова. У мовах огузького типу, в тому числі і в турецькій, в анлауті переважають дзвінкі приголосні [d], [g], що є однією з характерних фонетичних ознак огузьких мов.

В анлауті кримськотатарських слів, як і в інших кипчацьких мовах, переважає глухий початок. Вживання дзвінких [d], [g] на початку кримськотатарських слів можна пояснити тривалим впливом турецької мови на кримськотатарську, внаслідок чого до останньої проникла значна кількість огузьких елементів, у тому числі і фонетичних.

6.Походячи з найбільш давніх пластів загальнотюркської лексики, назви частин тіла в турецькій і кримськотатарській мовах мають розвинену багатозначність, тобто здатність давати назву ряду предметів, явищ тощо, які об'єднані загальними ознаками з основним значенням слова. Вони часто використовуються у прислів'ях і приказках. Потрібно зауважити, що в турецькій мові назви частин тіла часто виступають твірною основою для утворення термінів різних галузей. Кримськотатарським фахівцям, можливо, потрібно використати цей досвід турецьких колег при створенні відповідних термінологічних систем. Те саме можна сказати і про назви домашніх тварин, які в турецькій мові широко використовуються в стійких словосполученнях, прислів'ях і приказках, а також при утворенні ботанічних і зоологічних термінів.

7. Назвами, які об'єднують турецьку і кримськотатарську мови в межах двох тематичних груп, є назви baє / ?аш, bel / бель, sac / сач, boyun / боюн, at / ат, deve / деве, fil / филь, tavsan / тавшан, teke / теке, tilki / тильки і т.п. Вказані лексеми в турецькій і кримськотатарській мовах не мають фонетичних і семантичних відмінностей.

8. Фонетичні відмінності між турецькою і кримськотатарською мовами спостерігаються у позначенні вівці (тур. koyun / ктат. къой), кози (тур. keзi / ктат. эчки), ягняти (тур. kuzu / ктат. къозу), козеняти (oрlak / ??акъ), барана (koз / ?ъочкъар); ока (gцz / ?озь), зуба (diє / ??ш), коліна (diz / тиз), пупка (gцbek / ?обек), ребра (kaburga / кабургъа), крові (kan / къан), руки (kol / къол) і т.п. Виявлені фонетичні відмінності в назвах частин тіла свідчать про те, що турецька мова належить до огузької групи тюркських мов, а кримськотатарська – до кипчацької.

9. Виявлена нами велика кількість лексичних відмінностей між турецькою і кримськотатарською мовами в позначенні частин тіла і назв домашніх тварин свідчить про те, що ці мови давно виділилися зі складу тюркських мов, стали самостійними і пройшли свій історичний шлях розвитку. Лексичні відмінності тематичних груп, які були розглянуті нами, виявляються в назвах чола (тур. alэn / ктат. манълай), живота (karэn / ??урсакъ), сідниці (kэз / ??баш), шлунка (mide / ашкъазан); корови (inek / сыгъыр), вовка (kurt / къашкъыр), кішки (kedi / мышыкъ), кролика (ada tavюanэ / ??оян), миші (fare / сычан) і т.д.

10. У турецькій і кримськотатарській мовах в назвах деяких тварин виявляється семантична нерозчленованість, яку можна пояснити тим, що багато назв тварин і частин тіла сягають коренями до більш загального значення (наприклад, тур. karэn може означати і "живіт" і "шлунок"; крим. тат. табан – "підошва' і "п'ята", сыгъын –"олень" і "лось"). Доказом цього служить той факт, що історично одна назва часто позначала декілька розташованих поруч частин тіла, що певною мірою збереглося і в сучасних тюркських мовах, наприклад, ктат. къол "рука" і "кисть", кирг. кол – "передпліччя", "плече" і "лікоть", узб. бўин – "шия" і "потилиця". Це явище однаковою мірою стосується і назв домашніх і диких тварин, де процес розвитку семантики того або іншого найменування тварини йшов від більш узагальненого значення до більш конкретного. Так, у словнику Махмуд Кашгарського kurt означає "вовк", "черв'як", "комаха", тоді як в сучасній кримськотатарській літературній мові къурт має значення "черв'як".

11. Дослідження морфологічних особливостей назв частин тіла в турецькій і кримськотатарській мовах показало, що певні групи слів, об'єднані "предметно" (тобто ті, що позначають об'єднання самих реалій), у той же час часто отримують і власне мовне відображення. Так, предметна спільність слів, які позначають частини тіла в турецькій і кримськотатарській мовах, обумовлює деяку спільність їх словотворчих ознак, де словотворчими формантами історично виступали афікси: 1) - къ/-к з широкими і вузькими варіантами голосного; 2) -з із вузькими варіантами голосного; 3) –н в основному з вузькими варіантами голосного. Природно, дослідження таких груп слів має першорядне значення для висвітлення деяких питань морфології тюркських мов.

12. Позначення деяких анатомічних назв відбулося за зовнішнім їхнім виглядом, схожістю з іншою реалією, способом уподібнення. Такий прийом поширений і в інших мовних об'єднаннях і тому є типологічним. Прийом уподібнення містить диференційну ознаку величини, за якою даний предмет відрізняється від іншого, що служить для порівняння. Він є меншим або більшим в рідкісних випадках за предмет, з яким порівнюється. Звідси уподібнювально-зменшувальне або уподібнювально-збільшувальне значення даної групи словотворчих моделей. Всі вони вже непродуктивні, а в похідних від них вказане значення нерідко стерте.

З числа словотворчих моделей даного типу, що є в найдавнішому лексичному шарів турецької і кримськотатарської мов, можна назвати форму на -(а)къ, яка утворює похідні з уподібнювально-зменшувальним значенням. До позначень цього роду належить міжтюркське bilek "зап'ясток", "частина руки між ліктем і зап'ястком" від bel "поясниця". Подібним чином аналізується в турецькій і кримськотатарській мовах yanak / янакъ "щока", утворене за допомогою уподібнювально-зменшувального афікса -ak/-aкъ від уаn / ян "бік", "сторона".

13. Подібний стан спостерігається також у турецьких і кримськотатарських похідних назвах частин тіла, що утворилися за іншою моделлю, на -(а)н, з тим самим уподібнювально-зменшувальним значенням. До них належать boyun / боюн "шия" від bоу / бoй "зростання", koyun / къоюн "пазуха".

14. Порівняльний аналіз назв домашніх і диких тварин у турецькій і кримськотатарській мовах показав, що позначення тієї або іншої тварини часто відбувалося за характерними для конкретних тварин дією або станом. Для номінації тварин за цією ознакою найбільш придатними виявилися дієслівні імена на -ан зі значенням носія процесу. До числа турецьких і кримськотатарських назв, що входять до даної лексико-морфологічної групи, належать назва змії у?lan / йылан. Вона утворилася від дієслова йыл- зі значенням "повзати". Спираючись на цей матеріал, можна зробити припущення про віддієслівне походження турецьких і кримськотатарських назв sэзan "щур" / сычан "миша", tavєan / тавшан "заєць" тощо.

15. В основі турецької мови лежать мови огузо-сельджуцьких племен, що утворили в XII ст. на Анатолійському півострові державу Сельджукидів, а пізніше, у XIV ст., Османську державу. Сучасна кримськотатарська мова склалася внаслідок багатовікового процесу розвитку і консолідації численних тюркських племінних об'єднань і союзів, в основному кипчацьких, які асимілювали протягом багатьох столітьб нащадків кімерійців, скіфів, аланів, сарматів, генуезців і. частину греків. Зближення в лексиці і граматиці між турецькою і кримськотатарською мовами відбувається в період Кримського ханства з XV по XVIII ст., а потім в період активної діяльності Ісмаїла Гаспрінського до початку XX ст. З прийняттям за основу кримськотатарської літературної мови її середнього (змішаного) діалекту в 1928 р. відмінності між турецькою і кримськотатарською мовами стали швидко збільшуватися. Зростання відмінностей між двома мовами, особливо в лексиці, різко зросло після створення в Туреччині лінгвістичного товариства (Turk Dil Kurumu), яке за короткий період створило на базі власних ресурсів мови тисячі нових слів, наприклад: okul "школа" (замість mektep), црrenci "учень" (talebe, юeрirt), црretmen "вчитель" (hoca), eрitim "виховання" (terbiye) тощо, які, природно, сприяли значному віддаленню лексичних систем двох мов. Починаючи з 90-х рр. нашого сторіччя, вплив турецької мови на кримськотатарську почав знову відновлюватися. У сучасних кримськотатарських періодичних виданнях під впливом турецької мови замість самолет стали використати учакъ, замість журнал – дерги, замість компьютер – бильгисаяр тощо.

Основні положення дисертації висвітлено у таких публікаціях:

1. Порівняльний аналіз голосних i приголосних звуків турецької та кримськотатарської мов // Вісник Київського університету: Східні мови та літератури. – Вип. 1. – 1998. – С. 21-25.

2. Сравнительное исследование анатомических названий, имеющих фонетические различия в турецком и крымскотатарском языках // Культура народов Причерноморья . – № 7. – Симферополь: Межвузовский центр "Крим", 1999. – С. 224-226.

3. Сравнительное исследование названий животных в турецком и крымскотатарском языках // Культура народов Причерноморья. – Симферополь: Межвузовский центр "Крим", 1999. – № 11. – С. 133-136.

4.