МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА МЕДИЧНА СТОМАТОЛОГІЧНА АКАДЕМІЯ

МАЛЮЧЕНКО МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 616. 314-089.29-631-053.9

КЛІНІКО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ

ПРОТЕЗУВАННЯ ОСІБ СТАРШИХ ВІКОВИХ ГРУП

ІЗ ПАТОЛОГІЧНОЮ СТЕРТІСТЮ ЗУБІВ

МЕТАЛОКЕРАМІЧНИМИ КОНСТРУКЦІЯМИ

НЕЗНІМНИХ ПРОТЕЗІВ

14.01.22. – стоматологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата медичних наук

Полтава – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Українській медичній стоматологічній академії МОЗ України (ректор – заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор Скрипніков Микола Сергійович).

Науковий керівник - доктор медичних наук, професор Король

Михайло Дмитрович, Українська медична

стоматологічна академія, завідувач кафедри

пропедевтики ортопедичної стоматології та

ортодонтії.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Гризодуб Василь Іванович, Харківська медична академія післядипломної освіти, завідувач кафедри ортопедичної стоматології та ортодонтії;

кандидат медичних наук, доцент Мірза Олександр Іванович, медичний інститут Української Асоціації Народної Медицини, завідувач кафедри ортопедичної стоматології.

Провідна установа - Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, кафедра стоматології.

Захист відбудеться 19 вересня 2001 року об 1100 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 44.601.01 при Українській медичній стоматологічній академії (36024, м. Полтава, вул. Шевченка, 23).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Української медичної стоматологічної академії (36024, м. Полтава, вул. Шевченка, 23).

Автореферат розісланий 2 серпня 2001р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Петрушанко Т.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Незважаючи на високі механічні властивості емалі та дентину, протягом життя людини відбувається процес фізіологічного стирання. Дослідження Молдованова А.Г. (1996) свідчать, що стертість зубів у ділянці емалево-дентинної межі і частково дентину за умови збереженої безперервності зубного ряду є природним процесом. Стирання зубів за певних умов може швидко прогресувати, перетворюючись у патологічний стан.

Підвищене стирання зубів – це складний комплекс змін, які виникають за функціональної неповноцінності твердих тканин зубів (Бушан М.Г., 1967; Молдованов А.Г., 1992).

Патологічна стертість зубів супроводжується зменшенням нижньої третини обличчя, змінами взаємовідношень зубних рядів та елементів скронево-нижньощелепного суглоба, травмуванням слизової оболонки порожнини рота (Какосян К.М., 1991; Новіков В.М., 1995; Мазур И.П., Харламова К.Е., Головня И.А., 1999).

Частота і поширеність підвищеного стирання твердих тканин зубів була об’єктом вивчення багатьох авторів. Алексеев В.А. (1970) спостерігав горизонтальну форму стирання у 59,1% обстежених, вертикальну - 11,7% і змішану - 29,2%.

Патологічне стирання зубів у віці від 25 до 35 років визначене у 35%, у 50 років - у 26%, понад 60 років - у 12% пацієнтів. Молдованов А.Г. (1996) відмічає, що найбільша частота підвищеного стирання зубів припадає на вік 45-54 роки, а В.Р. Гурандо (1999) вважає, що цей процес характерний для віку 50 - 70 років. Існує значна кількість класифікацій патологічної стертості твердих тканин зубів (Герасимов М.М., 1955; Бушан М.Г., 1967; Молдованов А.Г., 1992), які визначають характер її клінічних проявів. Але ще недостатньо з’ясоване питання епімікроскопічної будови твердих тканин зубів у пацієнтів різних вікових груп з урахуванням форми і ступеня стертості (Антонишин Б.В., 1996). Ортопедичне лікування підвищеного стирання зубів завжди було складним. Деякі автори вважають, що лікування підвищеного стирання зубів необхідно починати з поетапного відновлення висоти прикусу (Зубов А.А., 1968; Маргвелашвили В.В., 1995), що досягається за допомогою металічних коронок, вкладок, мостоподібних та зубоясенних протезів. Каламкаров Х.К. (1991) вважає, що вибір конструкції залежить від ступеня стертості зубів, виду прикусу, стану тканин пародонта, функції нервово-м’язового апарату зуба. Така суперечливість думок пояснюється, насамперед, відсутністю альтернативи ортопедичному лікуванню хворих із патологічною стертістю зубів і вимагає подальшого комплексного підходу до вивчення цього питання.

Звязок роботи з науковими програмами, темами, планами.

Дисертаційна робота є фрагментом ініціативного науково-дослідного дослідження кафедри пропедевтики ортопедичної стоматології та ортодонтії Української медичної стоматологічної академії (м. Полтава) за темою “Особливості третинної профілактики захворювань зубощелепної системи з застосуванням нових клініко-патогенетичних підходів та технологій”, № державної реєстрації 0197U02016420. Автор є безпосереднім виконавцем фрагмента зазначеної теми науково-дослідної роботи.

Мета і задачі дослідження.

Метою дослідження є обґрунтування лікування хворих старших вікових груп із патологічною стертістю зубів металокерамічними конструкціями протезів.

Для досягнення вказаної мети необхідно було вирішити такі задачі:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Об’єкт дослідження: зуби з патологічною стертістю зубів та судинне русло пародонта.

Предмет дослідження: морфофункціональна характеристика шліфів зубів із патологічною стертістю; характер функціональних порушень, які виникають за патологічної стертості зубів у тканинах пародонта; процеси адаптації до металокерамічних зубних протезів.

Методи дослідження: епімікроскопічне, діамікроскопічне та планіметричне визначення морфологічних змін твердих тканин зубів з патологічною стертістю; клінічне та функціональне (рентгенографія, електроодонтодіагностика, реопародонтографія, електроміографія) обстеження пацієнтів із патологічною стертістю зубів у процесі адаптації до металокерамічних протезів осіб старших вікових груп.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше на основі епімікроскопічного дослідження шліфів вивчені морфологічні зміни твердих тканин зубів пацієнтів старших вікових груп із патологічною стертістю.

Розроблена морфофункціональна класифікація та алгоритм патологічної стертості зубів пацієнтів старших вікових груп.

За допомогою розробленого нами діагностичного комплексу проведена оцінка функціонального стану судин пародонта у пацієнтів старших вікових груп із патологічною стертістю твердих тканин зубів до та після протезування металокерамічними конструкціями протезів, а також визначені терміни адаптації пацієнтів старших вікових груп з патологічною стертістю зубів до металокерамічних зубних протезів.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблена комплексна морфофункціональна класифікація дозволяє більш диференційовано підходити до діагностики патологічної стертості твердих тканин зубів і розширює показання до усунення вказаної патології металокерамічними протезами.

За допомогою розробленого нами діагностичного комплексу можливе отримання повної характеристики стану судин пародонта пацієнтів із патологічною стертістю зубів, яким виготовлені металокерамічні зубні протези.

Результати досліджень упроваджені в роботу ортопедичних відділень Донецької міської клінічної лікарні № 1, Республіканської клінічної лікарні ім. М.О. Семашка (м. Сімферополь), в Одеському науково-дослідному інституті стоматології, в Українській медичній стоматологічній академії.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проаналізована наукова література за досліджуваною темою, здійснений інформаційно-патентний пошук, проведені морфологічні та клінічні дослідження (визначення збудливості пульпи зубів із патологічною стертістю, реографічних показників стану судин пародонта та адаптаційних процесів, які виникли після протезування хворих металокерамічними зубними протезами); проведена статистична обробка одержаних результатів дослідження на персональному комп’ютері IBM PC/AT 586; аналіз та інтерпретація отриманих результатів; сформульовані висновки і практичні рекомендації. В опублікованій роботі із співавторами здобувачу належить: підбір та обстеження хворих, проведення електроодонтодіагностики пульпи зубів, аналіз показників ЕОД, статистична обробка отриманих результатів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися на науково-практичній конференції “Нові методики та технології в ортопедичній стоматології” (м. Львів, 1999); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми ортопедичної стоматології та ортодонтії” (м. Полтава, 2000); на засіданні апробаційної ради “Стоматологія” Української медичної стоматологічної академії (м. Полтава, 2000 р.).

Публікації. За темою дисертації надруковані 6 статей у наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК України, з них 5 без співавторів; 3 тез. Отримано деклараційний патент України на винахід.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 162 сторінках машинопису і складається із вступу, розділів огляду літератури, матеріалів та методів дослідження, власних досліджень та клінічних спостережень, обговорення отриманих результатів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних літературних джерел, 2 додатків. Робота ілюстрована 68 малюнками, 15 таблицями. Бібліографія нараховує 231 джерело, з них 170 вітчизняних і 61 закордонних авторів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи дослідження. Методи морфологічного дослідження.

Матеріалом для морфологічних досліджень були центральні і бокові різці, ікла, а також премоляри верхньої і нижньої щелеп, отримані у трупів людей віком від 46 до 71 року. Зважаючи на принцип фізіологічного стирання зубів, ми застосовували класифікацію М.М. Герасимова (1955), а ідентифікацію патологічного стирання зубів проводили за Міжнародною класифікацією хвороб (МКХ-10). Глибину патологічного стирання зубів ураховували за М.Г. Бушаном (1979).

Нами запропонований спосіб планіметричної оцінки наявності дентину в стертих площинах за патологічної стертості зубів. Зуби фарбувались 1% розчином еріохрому чорного-Т. Цей спосіб базується на методиці, запропонованій Е. Пирсом (1966). Планіметричні дослідження зубів проводилися на збільшених фотонегативах вестибулярної і піднебінної поверхонь зубів за допомогою планіметричної сітки Г.Г. Автандилова. За цією методикою проводився підрахунок відсотка стертості площини зуба, а також ділянок виступаючого дентину.

Характеристика обстежених груп пацієнтів. Для виконання поставлених завдань на базі Полтавської обласної клінічної поліклініки і стоматологічної клініки Української медичної стоматологічної академії були оглянуті 118 пацієнтів із стертістю зубів, віком понад 45 років, серед яких була виявлена патологічна стертість твердих тканин зубів у 96 пацієнтів, що складає 82,17% від загальної кількості обстежених. Патологічна стертість твердих тканин зубів у обстежених пацієнтів була горизонтальної, вертикальної і змішаної форм за різним ступенем тяжкості.

У всіх обстежених пацієнтів визначали характер прикусу за класифікацією Л.П. Григор’євої (табл. 1).

Таблиця 1

Поширеність видів прикусу у обстежених пацієнтів

з патологічною стертістю твердих тканин зубів

Вид

прикусу | Дослідні групи пацієнтів | Всього

45-54 | 55-64 | 65 і старші

абс. | % | абс. | % | абс. | % | абс. | %

Ортогнатичний | 5 | 5,2 | 7 | 7,3 | 4 | 4,2 | 16 | 16,7

Прямий | 12 | 12,5 | 15 | 15,6 | 17 | 17,7 | 44 | 45,8

Глибокий | 4 | 4,2 | 7 | 7,3 | 9 | 9,4 | 20 | 20,8

Відкритий | - | - | 1 | 1,1 | 1 | 1,1 | 2 | 2,1

Перехресний | 1 | 1,1 | 2 | 2,1 | - | - | 3 | 3,1

Прогенічний | - | - | 2 | 2,1 | 3 | 3,1 | 5 | 2,7

Прогнатичний | - | - | 1 | 1,1 | 1 | 1,1 | 2 | 2,1

Аномальний | 1 | 1,1 | 2 | 2,1 | 1 | 1,1 | 4 | 4,2

Всього | 23 | 23,96 | 37 | 38,54 | 36 | 37,5 | 96 | 100,0

Для виконання поставлених завдань нами проводилося комплексне обстеження 22 осіб з інтактними зубними рядами, які склали контрольну групу (1 група), і 48 осіб із патологічною стертістю твердих тканин різців, іклів та премолярів верхньої та нижньої щелеп горизонтальної форми різного ступеня тяжкості згідно з існуючими класифікаціями М.Г. Бушана, А.Г. Молдованова, які були розподілені на три дослідні групи. До 2 групи увійшли пацієнти віком 45-54 роки. 3 група - пацієнти віком 55-64 роки, а в 4 групу були включені пацієнти 65 років і старші.

Функціональні методи дослідження. Електроодонтодіагностика. Дослідження електрозбудливості чутливих нервів пульпи зуба шляхом їх електростимуляції при візуальному спостереженні за реакцією пацієнта проводили за допомогою електроодонтосенсиметра ОСМ-50 за методикою Л.Р. Рубіна (1976) до та після препарування.

Реографічні дослідження. Здійснювалися за допомогою розробленого діагностичного комплексу для визначення функціонального стану пародонта, що складається із двоканального реоплетизмографа РПГ-2-02, блоку співнапруги з аналогоцифровим перетворювачем і платою інтерфейса, персонального комп’ютера типу ІВМ у повній стандартній конфігурації, пакета прикладних програм та електрокардіографа. Основні елементи і параметри реографічної кривої оцінювали якісно і кількісно до та через місяць після протезування (деклараційний патент України на винахід за №38526 А).

Рентгенологічні дослідження. Для дослідження патологічної стертості зубів використовували поза- та внутрішньоротову контрастну рентгенографію. На рентгенівських знімках визначали площинне зображення твердих тканин зубів, тканин періодонта та щелепних кісток, наявність запалення.

Електроміографічні дослідження. Дослідження проводили за допомогою комп’ютерної програми, розробленої на кафедрі ортопедичної стоматології та імплантології Української медичної стоматологічної академії (завідувач кафедри професор Рубаненко В.В.). Для запису електроміограм був використаний чотириканальний міограф М-440 фірми “Медикор” (Угорщина), комп’ютер та принтер. За такою програмою були обстежені хворі всіх дослідних груп та контрольна група осіб.

Дослідження у хворих усіх дослідних груп проводили до протезування та через 1 місяць після протезування металокерамічними мостоподібними конструкціями.

Статистична обробка одержаних результатів. Для об’єктивної оцінки отриманих результатів і визначення ступеня вірогідності дані усіх досліджень обробляли статистично за допомогою методів, прийнятих у клінічній медицині. Кількісні характеристики обробляли за методом варіаційної статистики Ст’юдента-Фішера.

Таким чином, описаний комплекс методів дослідження, на наш погляд, дозволить більш детально визначити клінічну картину патологічної стертості твердих тканин зубів у пацієнтів старших вікових груп і дасть змогу диференційованого підходу до ортопедичного лікування цієї категорії у клініці ортопедичної стоматології.

Морфологічні зміни дентину зуба при різних ступенях стертості. Проведений клініко-морфологічний аналіз ступеня стертості фронтальних зубів верхньої і нижньої щелепи дозволяє запропонувати класифікацію, з урахуванням віку:

0 ступінь - фізіологічна стертість (стертість емалі і поява вузької смужки

дентину) у віці 20-30 років;

1 ступінь - поява широкої площі дентину, стертість коронкової частини

зуба на 1/3 (20-30%) у віці 30-50 років;

2 ступінь - стертість емалі на 2/3 коронкової частини зуба (50-60%) у віці

50-60 років;

3 ступінь - повна стертість коронкової частини зуба (90-100%) у віці

60-70 років.

Таким чином, морфологічні дослідження залежно від ступеня стертості були нами поділені на 3 групи. І група - з фізіологічною стертістю, ІІ група - з І-ІІ ступенями стертості, ІІІ група – з ІІІ ступенем патологічної стертості. Фізіологічна стертість верхніх центральних різців та іклів на товстих шліфах гістохімічно забарвлюється у блакитний колір. При цьому визначаються по ріжучому краю осередки деструкції у вигляді тріщин, дрібних відламків на фоні невиразного рисунка ліній Шрегера-Гунтера і ліній Реціуса. У деяких ділянках тріщини емалі доходять до емалево-дентинної межі, однак сам дентин залишається інтактним.

Проведений мікроскопічний аналіз тонких шліфів дозволяє встановити чотири зони дентину за фізіологічної стертості: плащовий, інтерглобулярний, регулярний, предентин.

Таким чином, результати проведених мікроскопічних досліджень товстих і тонких шліфів дентину дозволяють дійти такого висновку: деструктивні зміни емалі у вигляді тріщин і дрібних відламків обумовлені зникненням відростків одонтобластів первинного дентину, а також появою зони вторинного дентину, який безпосередньо контактує з пульпою.

Як показують результати гістохімічно забарвлених еріохромом чорним-Т товстих шліфів, І ступінь стертості характеризується частковою (до 1/3 висоти коронки зуба) або майже повною відсутністю емалі по ріжучому краю різців та іклів - у віці до 40 років.

Таким чином, результати мікроскопічних досліджень світлих і темних зон дентину, отриманих при забарвленні еріохромом чорним-Т, показують стінки дефекту твердих тканин зуба, які виникають за І і ІІ ступеня патологічної стертості і свідчать про те, що замісний дентин утворюється як за рахунок різного ступеня мінералізації дентинних трубочок, так і прилеглого до них інтертубулярного дентину. Останнє обумовлює прогресування чи згасання патологічного процесу і може бути встановлене гістохімічним забарвленням еріохромом чорним-Т; макроскопічно може бути використане в клініці.

ІІІ ступінь патологічної стертості макроскопічно характеризувався повною відсутністю коронкової частини зуба. При цьому на поздовжніх, вертикальних шліфах із частково збереженим дентином залишається пришийкова емаль. У пришийковій частині в місцях прилягання до збереженої емалі інтерглобулярний дентин у вигляді ШИК-позитивних, трапецієподібних структур зберігається, тоді як на решті ділянок стертої коронки він цілком відсутній; та частина дентину, що залишилася і не прилягає до пульпи, подана шаром первинного дентину, дентинні трубочки якого не містять одонтобластів. На поздовжніх шліфах ці ділянки мають вигляд “мертвої зони” і через наявність повітря на нативних напівтонких шліфах набувають темного кольору. Тангенціально розташовані мікротріщини за ІІІ ступеня патологічної стертості свідчать про значні дистрофічні процеси, які відбуваються в колагенових волокнах Ебнера і виникають унаслідок порушення трофіки дентину через відсутність дентинних відростків. На решті, безсумнівний інтерес викликає виявлена нами зона оголеної пульпи, яка доходить до зони стертості на декальцинованих зрізах.

Установлено, що за ІІІ cтупеня патологічної стертості відбувається майже повне стирання зони замісного дентину, при цьому відмічається часткова або повна деформація порожнини зуба за рахунок її облітерації. Відбувається заміщення порожнини зуба (пульпи), яка перекривається сполучною тканиною, що розрослася, з майже повною відсутністю одонтобластів.

Таким чином, проведені морфологічні дослідження стану дентину, а також пульпової камери за ІІІ ступеня патологічної стертості свідчать про те, що майже повна відсутність коронки центральних різців і візуально невидиме оголення пульпи супроводжується значною її тканинною перебудовою й утворенням у ній дентиклів, котрі частково або повністю перекривають просвіт порожнини зуба.

Вивчені морфологічні зміни пульпи і кореневих каналів зубів із патологічною стертістю свідчать, що відбувається зменшення загального обєму пульпової камери і суттєва перебудова в структурі зуба. Ці зміни обумовлюють особливості зменшення механічних та термічних подразнень на життєздатну пульпу, що збереглася у порожнині зуба та кореневих каналах.

Зуби з III ступенем патологічної стертості непридатні для протезування без відповідної терапевтичної та ортопедичної підготовки у зв’язку з розвитком виражених органічних змін у пульпі та твердих тканинах зуба.

Клінічні дослідження. Результати досліджень електрозбудливості пульпи дозволяють стверджувати, що показники ЕОД контрольної групи для всіх зубів збільшувалися від центрального різця до другого премоляра, але ці дані в деяких випадках не значно відрізняються від даних літератури.

У дослідних групах у порівнянні з контрольною групою відбувалося зниження показників ЕОД. У II дослідній групі показники ЕОД 4-х різців не відрізнялися між собою, а на нижній щелепі різниця сягала 5 мкА.

У III дослідній групі показники ЕОД 4-х різців не відрізнялися між собою, але були вищими, ніж в контрольній та II дослідній групах (р<0,05).

Різке зниження збудливості зубів спостерігається у пацієнтів IV дослідної групи, у яких коронки зубів були стерті повністю. Показники ЕОД були у межах від 64,319,84 мкА до 82,56,78 мкА.

У пацієнтів II дослідної групи коливання показників збудливості іклів на обох щелепах складає 5 мкА, значно вище від показників контрольної групи. У III дослідній групі також відмічається зниження ЕОД іклів у порівнянні з контрольною групою, але у порівнянні з II дослідною групою ці відмінності незначні і складають від 5 мкА до 9 мкА. Значне зниження збудливості іклів спостерігається в IV дослідній групі. Коливання показників у цій групі сягає від 70 мкА до 92 мкА.

ЕОД перших премолярів пацієнтів II та III груп більше у 3 рази, ніж у контрольній групі. Відмінності у показниках збудливості зубів верхньої і нижньої щелеп несуттєві (р<0,05). Значно відрізняються показники ЕОД перших премолярів пацієнтів IV дослідної групи від даних контрольної, II та ІІІ дослідних груп.

Показники збудливості других премолярів пацієнтів контрольної групи на верхній щелепі мають незначні відмінності від показників ЕОД перших премолярів. Збудливість других премолярів нижньої щелепи значно знижена не тільки у порівнянні з результатами контрольної групи, другої і третьої дослідних груп, а і у порівнянні з даними, отриманими на верхній щелепі, які відповідно становлять 13,955,51 мкА і 14,18 мкА.

Показники ЕОД других премолярів верхньої і нижньої щелеп пацієнтів II дослідної групи мають незначні коливання Ці показники мало відрізняються і від даних, які отримані у перших премолярів цієї ж групи пацієнтів.

Із порівняння результатів досліджень других премолярів II і III дослідних груп видно, що вони великої різниці не мають і знаходяться у межах 10 мкА.

У пацієнтів IV дослідної групи збудливість других премолярів різко знижена у порівнянні з аналогічною групою зубів III дослідної групи, але показники ЕОД значно відрізняються від даних, які мають місце у перших премолярів цієї ж дослідної групи. Ця різниця суттєва і становить до 25 мкА.

Для вивчення гемодинаміки пародонта ми проводили реографічне дослідження за допомогою розробленого нами діагностичного компютерного комплексу (патент України) у пацієнтів контрольної (I група) і дослідних груп (II, III, IV групи). Унаслідок дослідження були отримані 110 реограм, які підлягали якісному і кількісному оцінюванню.

Отримані дані свідчать, що показники реопародонтограм знаходяться у межах норми, яка вказується в джерелах літератури (Логинова М.К., 1994). За цими даними реографічний індекс (РІ) рівний 1,0 Ом, показник тонусу судин (ПТС) - 13-15%, індекс периферичного опору (ІПО) – 70-80%, а індекс еластичності судин (IE) становить 80-90%. Кількісний аналіз РПГ, проведений у осіб з інтактними зубними рядами, показав деякі закономірності.

Ці закономірності такі: різниця у показниках РІ на обох щелепах була незначною і дорівнювала 0,05-0,09 Ом; ПТС дорівнювали на верхній щелепі 15,7 %, а на нижній – 16,07 %; ІПО відповідно складав 74,3 % і 72,8 %; ІЕ був на верхній щелепі 91,5 %, а на нижній – 88,5 %.

Конфігурації отриманих реограм у цій групі обстежених були характерними для норми.

Аналіз РПГ установив, що між правою і лівою половинами зубного ряду верхньої і нижньої щелеп осіб контрольної групи немає статистично достовірних відміностей. Ураховуючи цей факт при порівнянні показників реопародонтограм осіб із патологічною стертістю зубів і з клінічно здоровим пародонтом, ми не виділяли симетричні половини зубного ряду, а також групу чоловічої і жіночої статі.

Під час реографічного дослідження до лікування у кровопостачанні альвеолярних відростків верхньої та нижньої щелеп осіб II дослідної групи була виявлена незначна напруга судинного тонусу і зниження інтенсивності кровообігу в порівнянні з показниками РПГ контрольної групи.

РІ на верхній і нижній щелепах відповідно становив 0,080,001 Ом і 0,090,01 Ом. ПТС були майже однаковими - 17,7% і 17,9% відповідно, що на 1% вище показників нормального тонічного навантаження судинних стінок.

Коливання ІПО на щелепах було у межах 2% (87,1% і 85,7% відповідно), а ІЕ становив 98,5% на верхній щелепі і 97,8% - на нижній.

У пацієнтів III дослідної групи відбувалося збільшення всіх показників реопародонтограми. Коливання РІ було в незначних параметрах і приблизно в межах контрольної і 2-ї дослідної груп. Ці параметри становили 0,060,004 Ом на верхній щелепі і 0,080,001 Ом - на нижній щелепі.

Різниця у ПТС на верхній і нижній щелепах у порівнянні з другою дослідною групою становила 1%, тоді як у порівнянні з контрольною групою ця різниця вже становила більше 2%.

У цій же групі спостереження також збільшився ІПО і відповідно на щелепах становив 93,7% і 98,1%. Різниця у показниках верхньої і нижньої щелеп дуже помітна і становить до 5%, а у порівнянні з даними контрольної групи – більше 20%.

Показники ІЕ периферичних судин пародонта III дослідної групи також збільшилися, як у порівнянні з контрольною, так і з II дослідною групами. На верхній щелепі ІЕ становив 102,42,67%, а на нижній – 108,21,34%. Треба зазначити, що у IV дослідній групі пацієнтів усі показники реопародонтограми різко відрізняються від даних контрольної і дослідних груп. ПТС збільшився на 5%, ІПО – на 30%, а показники ІЕ - майже на 27%.

Із представлених результатів видно, що РІ у II групі пацієнтів збільшився через 1 місяць після протезування і наблизився до показників контрольної групи. На верхній щелепі він становить 0,110,001 Ом, а на нижній щелепі залишився без змін. У III дослідній групі ІЕ мав більш високий показник у порівнянні з даними, отриманими в цій групі до лікування, і становив на щелепах відповідно 0,130,05 Ом і 0,110,06 Ом. Це, можливо, відбувається у звязку із функціональним навантаженням, яке виникло після фіксації незнімної конструкції протеза.

Характерно, що після протезування ПТС у ІІ групі на верхній щелепі залишався без змін у порівнянні з результатами, отриманими до лікування. А на нижній щелепі він відрізнявся і становив 18,71,4%, що на 2% більше, ніж у контрольній групі.

ІПО судин у пацієнтів II групи також збільшився після фіксації металокерамічного протеза і становив відповідно 91,55,3%, 97,62,3%, що на 10% більше, ніж до лікування. У III дослідній групі після протезування цей показник збільшився приблизно також на 10%.

Збільшення показника ІЕ судин спостерігалося у II і III дослідних групах. У II групі він становив відповідно 102,39,1% і 107,10,1%, що приблизно на 5% більше, ніж до лікування. ІЕ судин у пацієнтів III дослідної групи також збільшився приблизно на 5% і становив відповідно 117,64,5% і 120,21,5%.

Об’єктивне уявлення про якість протезування металокерамічними незнімними протезами та характер відновлення функції жування дають електроміографічні дослідження.

Нами встановлено, що у всіх групах обстежених пацієнтів виявляються зміни в електроміограмах.

На електроміограмах пацієнтів контрольної групи довільне жування представлене у вигляді чергування більшої висоти біоелектричної активності на одному боці щелепи і значним зниженням біоелектричної активності (БЕА) на протилежному боці.

Нами встановлено, що на показники електроміограм пацієнтів дослідних груп впливає форма патологічної стертості, її ступінь та вік пацієнтів.

Характеризуючи електроміограми пацієнтів із патологічною стертістю зубів різного ступеня тяжкості до протезування, відмічали відсутність розчленованості структури, появу спонтанної активності в одному з м’язів, наявність визначеного боку жування та появу низькоамплітудних коливань біострумів.

Через 1 місяць після протезування металокерамічними мостоподібними протезами ми встановили, що у пацієнтів III дослідної групи визначалася більш чітка структура електроміограм, але на деяких із них простежувалася спонтанна низькоамплітудна біоелектрична активність.

Це явище обумовлене незвиклістю до ортопедичної конструкції. Крім того, додаткова орієнтовна реакція супроводжується появою окремих “залпів” із середнім підвищенням амплітуди.

При порівнянні характеру БЕА у пацієнтів дослідних груп звертає на себе увагу більш удосконалене жування у хворих II групи.

Крім того, через 1 місяць після протезування електроміографічні картини пацієнтів II та III дослідних груп позитивно змінювалися і наближалися до показників контрольної групи: збільшувалася амплітуда коливань біопотенціалів, з’являлася періодичність чергувань “залпів” БЕА та біоелектричного спокою (БЕС).

Привертало до себе увагу підвищення БЕА в кожному динамічному циклі. Показником нормалізації акту жування у пацієнтів II групи вважали зміну боків у довільному жуванні. На наш погляд, це явище обумовлене пристосуванням м’язів до нових умов у порожнині рота завдяки нейрогуморальній рецепції з формуванням нового функціонального рівня.

Вважаємо, що повне об’єктивне уявлення про механізм нервової регуляції акту жування визначається кількісного обробою показників електроміограм.

Як показали проведені дослідження, показники тривалості БЕА пацієнтів II і III дослідних груп до протезування на робочому боці вищі, ніж у контрольної групи (189,2111,2 мсек.) пацієнтів і складають 215,2316,7 мсек. і 226,1712,4 мсек. відповідно. Результати БЕА, отримані до протезування на балансуючому боці у пацієнтів дослідних груп, також відрізнялися від даних контрольної групи, і відповідно становили 171,1210,4 мсек.; 208,4413,8 мсек.; 224,2811,7 мсек. Різниця в отриманих даних на робочому і балансуючому боках складала приблизно 2-7 мсек., а у порівнянні з контрольною групою ця різниця становила більше 30 мсек. Через 1 місяць після накладання незнімних конструкцій зубних протезів показники БЕА також мали відмінності як відносно даних контрольної групи, так і відносно показників у дослідних групах до протезування. На робочому боці БЕА мязів у дослідних групах становила відповідно 207,1314,9 мсек. і 219,3314,4 мсек., тоді як у контрольній групі результати БЕА становили 189,2111,2 мсек. На балансуючому боці є відмінності у показниках, але їхня різниця несуттєва і становила всього 1-3 мсек. (р<0,05). Тривалість БЕС в осіб контрольної групи на робочому боці становила 197,848,5 мсек., а на балансуючому цей показник становив 190,418,5 мсек. У дослідних групах пацієнтів показники БЕС мали відмінності до протезування і через 1 місяць після фіксації металокерамічних конструкцій зубних протезів. Якщо на робочому боці у II дослідній групі до протезування цей показник становив 184,717,9 мсек., то після накладання протеза він підвищувався до 211,6212,7 мсек. У III дослідній групі показники БЕС вищі, ніж у II дослідній групі пацієнтів і у передбачені терміни лікування відповідно становили 192,576,8 мсек., 221,4115,6 мсек. Амплітуда власне жувальних мязів у осіб контрольної групи характеризується тим, що на робочому боці її показник становив 834,3710,5 мкВ, а на балансуючому він нижчий на 30 мкВ.

До протезування в осіб II дослідної групи амплітуда власне жувальних мязів на робочому боці становила 709,3718,3 мкВ, що майже на 20 мкВ більше, ніж у III дослідній групі у той же термін лікування. На балансуючому боці ця різниця у показниках амплітуди жувальних мязів дослідних груп становила приблизно 50 мкВ.

Через 1 місяць після протезування металокерамічними незнімними зубними протезами різниця показників амплітуди жувальних мязів на робочому боці була суттєва. У II дослідній групі вона становила 792,7615,8 мкВ, а це більше на 80 мкВ від показників III дослідної групи. Різниця показників амплітуди власне жувальних мязів у 80 мкВ спостерігали і на балансуючому боці.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у дослідженні та обґрунтуванні лікування хворих старших вікових груп із патологічною стертістю зубів металокерамічними конструкціями протезів.

1.

2.

3.

4.

5.

6.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1.

2.

3.

4.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

АНОТАЦІЯ

Малюченко М.М. Клініко-експериментальне обґрунтування протезування осіб старших вікових груп із патологічною стертістю зубів металокерамічними конструкціями незнімних протезів. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спецільністю 14.01.22 - стоматологія. - Українська медична стоматологічна академія МОЗ України, Полтава, 2001.

Дисертація присвячена клініко-експериментальному обґрунтуванню протезування осіб старших вікових груп з патологічною стертістю зубів металокерамічними конструкціями незнімних протезів. Доповнена класифікація патологічної стертості площею стирання зубів залежно від віку, ступеня та висоти прикусу. Розроблений алгоритм клінічної діагностики, який дозволяє диференційовано підходити до вибору методу лікування. Доведено, що зуби з І, ІІ ступенем стертості не потребують попередньої терапевтичної та ортопедичної підготовки, а при протезуванні пацієнтів із ІІІ ступенем така підготовка необхідна. Визначено, що адаптація пацієнтів із І ступенем патологічної стертості до виготовлення металокерамічних протезів відбувається в коротший термін, ніж у пацієнтів із ІІ ступенем стирання.

Ключові слова: патологічне стирання, шліфи, реографія, міографія, пародонт, електроодонтодіагностика, дентин.

АННОТАЦИЯ

Малюченко М.М. Клинико-экспериментальное обоснование протезирования лиц старших возрастных групп с патологической стираемостью зубов металлокерамическими конструкциями несъемных протезов. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.22 - стоматология. - Украинская медицинская стоматологическая академия МОЗ Украины, Полтава, 2001.

Диссертация посвящена вопросам клинико-экспериментального обоснования протезирования пациентов старших возрастных групп с патологической стираемостью зубов металлокерамическими конструкциями несъемных протезов. Дополнены существующие классификации патологической стираемости зубов Бушана М.Г. и Молдованова А.А. площадью стирания, в зависимости от возраста, степени стирания и высоты прикуса; разработан алгоритм клинической диагностики патологической стираемости зубов, который позволяет более дифференцированно подходить к выбору метода лечения.

Проведены морфологические исследования шлифов зубов с патологической стираемостью, которые позволили установить четыре зоны дентина при физиологической стираемости: плащевой, интерглобулярный, регулярный, предентин.

При физиологической стертости по режущему краю верхних фронтальных зубов определяются участки деструкции в виде трещин, мелких отломков эмали на фоне нечетких линий Шрегера-Гунтера и Ретциуса.

В некоторых участках трещины эмали доходят до эмалево-дентиной границы, однако сам дентин остается интактным.

При I степени стирания отмечается частичная, до 1/3 высоты коронки зуба или почти полное отсутствие эмали режущего края резцов и клыков у пациентов до 40 лет.

При II степени стирания эмаль сохраняется узкой полоской в пришеечной области. На дне дефекта сохраняются участки первичного дентина различной степени минерализации.

Микроскопические исследования стенок дефекта твердых тканей зубов при I и II степени патологического стирания свидетельствуют о том, что заместительный дентин образуется за счет разной степени минерализации дентинных трубочек и прилегающего к ним интертубулярного дентина.

Вдоль дентинно-пульпарной границы более менее локально на дне дефекта расположен третичный иррегулярный дентин.

III степень патологического стирания центральных резцов макроскопически характеризуется полным отсутствием коронковой части зуба, при этом на продольных вертикальных шлифах с частично сохраненным дентином сохраняется пришеечная эмаль.

В местах сохраненной