ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

НАН УКРАЇНИ

Мацько Оксана Михайлівна

УДК 81’41

Мовні формули у дипломатичних текстах сучасної української мови

(функціонально-стилістичний аналіз)

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

КИЇВ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі сучасної української мови Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент

ПЛЮЩ НАДІЯ ПРОКОПІВНА,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

ЄРМОЛЕНКО СВІТЛАНА ЯКІВНА

Інститут української мови НАН України

кандидат філологічних наук, доцент

ШЕВЧЕНКО ЛАРИСА ЛЕОНІДІВНА

Український мовно-інформаційний фонд

НАН України

Провідна установа: Рівненський державний гуманітарний університет,

кафедра української мови,

Міністерство освіти і науки України, м. Рівне.

Захист відбудеться 29.05. 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 в Інституті української мови НАН України за адресою 01001, Київ-1, вул.Грушевського, 4

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту української мови НАН України (Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий 25.04.2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Самойлова І.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми кандидатської дисертації зумовлена важливістю тієї суспільної функції, яку виконує сучасна українська літературна мова у сфері зовнішньополітичної діяльності Української держави, представляючи нашу країну на арені міжнародного співробітництва і у світовому культурно-мовному просторі. Актуальність зумовлюється також потребою досліджувати ще не досліджені особливості функціонування української літературної мови у дипломатичній сфері, її лексико-граматичні ресурси, композиційно-жанрові структури, загалом лінгвостилістику тексту дипломатичного спілкування.

З утворенням незалежної Української держави у 1991 році постала нагальна побудувати нову за ідеєю і змістом українську дипломатію: домогтися визнання самостійності держави, встановити зв’язки з зарубіжними країнами, ввійти в міжнародне співтовариство, розгорнути зовнішньополітичну діяльність через посольства, консульства, представництва, місії і народну дипломатію. Так, на 1.08.95. Українську державу визнали 63 країни, а станом на 1 січня 1997 року Україна уже мала в зарубіжних країнах своїх 67 установ, з них 50 Посольств, 8 Генеральних консульств, 8 Постійних представництв і одне відділення Посольства (Гуменюк Б.І.).

Функціонування української мови в майже новій для неї дипломатичній сфері вимагає лінгвістичних досліджень, вивчення внутрішньомовних явищ, викликаних диференціацією нових суспільних функцій української мови, пристосувальних можливостей стилістичної системи до сучасних умов, настанов, завдань і вимог комунікації, зокрема у дипломатичній сфері українського державно-суспільного життя.

На жаль, слід визнати, що й досі грунтовних досліджень українського дипломатичного мовлення немає. У стилістичних працях, навчальних посібниках з стилістики української мови та в стилістиках з інших мов дипломатичне мовлення або взагалі не згадується, або дуже загально в межах офіційно-ділового стилю (Пилинський М.М., Перебийніс В.С., Коваль А.П., Марахова А.Ф, Брандес М.П., Розенталь Д.Е. та інш.). Практично єдиним спеціальним дослідженням в україністиці є кандидатська дисертація Поліщук Н. “Українська дипломатична лексика періоду УНР” (1994р.), у якій проаналізовано наявну лексику, джерела формування і шляхи поповнення лексики тільки дипломатичних документів УНР і ЗУНР. Проте спеціальних монографічних досліджень мовних засобів сучасних дипломатичних текстів в українському мовознавстві немає.

Метою дисертаційної роботи є дослідження мовних формул дипломатичного підстилю, їх функціонально-стилістичний аналіз, а також уточнення лінгвостилістичних понять функціонального стилю, підстилю, мовного жанру, тексту.

Для досягнення мети визначено такі завдання:

-

-

-

-

Мета і завдання дослідження зумовили вибір відповідних методів дослідження: лінгвістичного спостереження та інтерпретації мовних одиниць, описового і зіставного методів, семантико-функціонального аналізу і стилістичного експерименту.

Об’єктом дослідження є тексти основних жанрів дипломатичного підстилю офіційно-ділового стилю сучасної української літературної мови (1990 – 2001 рр.).

Предметом дослідження обрано мовні формули, які є виразним показником стильової специфіки дипломатичних текстів.

Джерельною базою дисертаційного дослідження послужили українські дипломатичні тексти (конвенції, ноти, заяви, комюніке, меморандуми угоди, листи і т.ін.) переважно новітнього періоду української державності та інші матеріали дипломатичного змісту (підручники, посібники, методичні матеріали з дипломатії, пресові транспозити дипломатичного тексту).

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві на теоретичних засадах текстотворення та семантико-функціонального аналізу виділено об’ємний клас мовних формул, характерних для дипломатичних текстів, описано їх природу, семантику, структуру, ознаки і функції та конститутивну роль у дипломатичних текстах.

Теоретичне значення дослідження. Теоретичні положення, узагальнення й висновки дисертації збагачують новими ідеями про текст і його елементи теорію комунікації, функціональну стилістику, лінгвопрагматику та теорію лінгвістичного аналізу тексту, текстологію. Поглиблюються уже відомі і вводяться нові знання про дипломатичне мовлення, види і жанри дипломатичних текстів, формується наукове уявлення про дипломатичний підстиль сучасної української мови та про структурні текстотворчі компоненти його – мовні формули.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні засади дисертаційного дослідження, методика лінгвістичного аналізу дипломатичних текстів та ілюстративний матеріал можуть бути використані для написання підручників і навчальних посібників з стилістики, лексикології і граматики української мови, лінгвістичного аналізу тексту, риторики, для укладання словників, у процесі читання лекцій, спецкурсів та спецсемінарів, у науково-дослідній роботі аспірантів та студентів філологічних факультетів, а також у дипломатичній освіті і лексикографії.

Особистий внесок здобувача. Вперше в українському мовознавстві здійснено монографічну роботу, присвячену дослідженню сучасних дипломатичних текстів. Проаналізовано лінгвістичні параметри жанрів дипломатичних текстів, визначено їх формульний характер. Здійснено опис і семантико-функціональну класифікацію мовних формул дипломатичного тексту.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у межах реалізації наукової програми “Закономірності розвитку мови і практика мовної діяльності” і пов’язане з темою “Актуальні питання сучасної української мови”, яка розробляється на кафедрі сучасної української мови Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де виконано дисертацію.

Теоретико-прикладний характер дисертаційного дослідження зумовлений напрямами розвитку науки і техніки, що названі Міністерством освіти і науки України як приоритетні: “Наукові проблеми розбудови державності України”, “Проблеми нового змісту освіти та методики навчання і виховання” (Додаток №2 до наказу Міністерства освіти України від 28 грудня 1998р., №463) та Державною національною програмою “Освіта” (Україна ХХІ століття).

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення і результати дисертаційної роботи викладено у доповідях на звітно-наукових конференціях викладачів, наукових семінарах кафедри сучасної української мови Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1998, 1999, 2000, 2001 рр.), Київського політехнічного університету, кафедри стилістики української мови Національного педагогічного університету ім. М.Драгоманова (лютий, 1999р.), на Міжвузівській науковій конференції “Лінгвістичний аналіз тексту” (Херсон, 19 жовтня 1999р.), на науковій конференції Інституту слов’янської філології Кільського університету (Німеччина, квітень, 1999р.) та в процесі викладання сучасної української мови в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображено у 7 статтях у наукових фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 244 сторінки, із них основний текст дослідження – 215 сторінки, список використаних джерел – 29 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У “Вступі” обгрунтовується вибір теми, її актуальність, розкривається сутність та стан наукової розробки, наукова новизна, формулюється мета, завдання та теоретико-методологічна база дослідження, теоретичне значення та практичне використання результатів дисертаційної роботи.

У першому розділі “Основні категорії лінгвостилістики” розглядаються основні теоретичні засади дослідження мовних формул у дипломатичних текстах. Так, у першій частині розділу “Категорія функціонального стилю” з’ясовуються такі поняття як категорія функціонального стилю та зокрема його дипломатичного підстилю. Огляд наукової літератури (Бахтін М.М., Виноградов В.В., Арнольд І.В. Розенталь Д.Е., Брандес М.П., Хованська З.І., Кожина М.М., Коваль А.П., Пилинський М.М., Єрмоленко С.Я., Марахова А.Ф., Пустовіт Л.О., Пономарів О.Д., Сологуб Н.М., Калашник В.С., Шульжук К.Ф., Ставицька Л.О.) і довідкових джерел про функціональні стилі та семантико-функціональний аналіз стильових текстових реалізацій дали підстави зробити певні узагальнення.

До домінантних чинників визначення і характеристики функціонального стилю належать такі: сфера дії (використання) стилю і форми суспільної свідомості, породжені нею; найважливіші суспільні функції мови (спілкування, повідомлення, підтримання контакту, вплив, пізнавально-репрезентативна, інформаційно-вольова, дидактична функції) і призначення стилю; внутрішня система “прихованих” відношень, що реалізується не інакше як через принципи добору мовних засобів і вибору з можливих варіантів найбільш адекватних комунікативній меті. Функціональний стиль реалізовується в жанрах, оскільки, обслуговуючи певну сферу людської діяльності в певних умовах і з визначеною комунікативною настановою, він породжує специфічні тематично-змістові, композиційні і мовно-стилістичні типи висловлювань, або мовні жанри. Отже, можна визначати стиль як різновид мовотворчої діяльності, тип мовомислення і мовної поведінки в історично сформованих і суспільно-усвідомлених життєвих ситуаціях.

До специфічних рис офіційно-ділового стилю належать: офіційність, об’єктивність, точність, логічність, традиційність, чіткість, ясність, стислість, стриманість, ввічливість. Вони досягаються у мовному вираженні офіційно-ділового стилю типовими для певних жанрів наборами мовних одиниць лексичного, граматичного і текстового рівнів.

На загальностильовому фоні офіційної діловитості дипломатичний підстиль виділяється блоком своїх традиційних жанрів та мовно-композиційними структурами – мовними формулами з цільовими настановами дипломатичної сфери: надвічливості, встановлення і підтримання контакту, пошуку прямих і обхідних шляхів, виходу з прогнозованих і непередбачених ситуації тощо.

У другій частині першого розділу “Текст як категорія лінгвостилістики” аналізується еволюція поглядів на текст та текстотворення у сучасній лінгвістиці, досліджуються основні ознаки тексту, його когнітивна природа і прагматичний характер. З 60-70 рр. ХХ ст. бачення тексту як продукту мовлення, лінійної послідовності темно-ремних множинностей розвинулося до розуміння тексту як найскладнішої одиниці мови, складного утворення, що інтегрує в собі образ позамовної дійсності і знання про нові образи автора й адресата, та реалізує все це через специфічну структуру і мовні формули та комунікативну дію (Єрмоленко С.Я., Пещак М.М., Штерн І.Б., Радзієвська Т.В., Різун В.В., Мамалига А.І. та інш.).

В результаті семантико-функціонального аналізу текстів, що належать до різних рівнів таксономії (класи, типи, види) і різних суспільних сфер комунікації, та практики продуктивного і репродуктивного текстотворення в межах різних функціональних типів виділяються такі основні ознаки текстів: когерентність як єдність кількох цілісностей: предметно-змістової (тема, ідея, зміст), комунікативної (мета, намір, мовна воля), структурно-композиційної і формально-граматичної (композиційно-жанрові узгоджені і координовані форми); зв’язність – лінійна (послідовна) і вертикальна (пучковидна) – забезпечується єдністю горизонтального і вертикального контекстів і формує континуум; членованість як властивість тексту, що свідчить про гармонійність його природи (членованість тематично-змістова, концептуальна; глибинна і поверхнева; композиційно-формульна та інш.); предметно-тематична інформаційність тексту як носія знань, середовища їх творення і каналу передачі між мовцями; референтність і модальність; регулювання, регламентація, констатація, приписи, імперативність – як текстові види модальності офіційно-ділового стилю і дипломатичного підстилю зокрема (Солганик Г.Я.); інтенційність (від адресанта) і перцептивність “бачення” тексту.

Текст визначається у межах соціокультурної сфери – дискурс (текст, авторизація, поле, адресація), паритетність текстів-дискурсів у різних етно- і націокультурних спільнотах (дипломатичний дискурс, політичний дискурс тощо); текст як явище культури і засіб міжкультурної комунікації.

Як комунікативний акт текст будується за певним типом комунікативної стратегії (Штерн І.Б., Радзієвська Т.В.). За конструктивно-генеративною стратегією побудова тексту здійснюється відповідно конкретного комунікативного завдання; за транспозитивною стратегією – текст переходить з однієї форми (усної комунікації) до іншої форми (текстової письмової); трансформуюча стратегія – визначає завдання переробки тексту; побудова тексту за існуючою текстовою моделлю, за зразком відбувається за аналогійною стратегією. Ця стратегія побудови текстів переважає в офіційно-діловому стилі загалом і в дипломатичному підстилі зокрема. В дипломатичному мовленні тексти мають різний рівень дотримання аналогійної стратегії, в деяких жанрах залучаються конструктивно-генеративна та транспозитивна, елементи трансформуючої.

Конвенційність є однією з основних ознак дипломатичного текстотворення, оскільки сфера дипломатії охоплює вищу державну владу, найвищі соціальні інституції, стосунки яких з відповідними міждержавними і міжнародними інституціями чітко визначені й регламентовані дипломатичним протоколом та іншими дипломатичними документами (конвенціями і угодами).

Соціальна роль текстотворця та інформація, яку він повідомляє в тексті, визначаються конвенціонально, а не суб’єктно.

У другому розділі “Семантико-функціональний аналіз мовних формул” в підрозділі “Лінгвістичне поняття мовної формули” обгрунтовується сам термін “мовна формула”, що є семантично містким, покриває багато видів міжрівневих мовних одиниць і їх сполук, зручний через свою узагальненість, лапідарність та членованість, яка дозволяє розкладати формулу на компоненти та аналізувати її як загалом, так і покомпонентно. Спільними ознаками мовних формул є відтворюваність їх як цілісних і однозначних одиниць, переважно складна компонентна будова (хоча можливі і однокомпонентні мовні формули), здатність входити в крупніші утворення, стабільна сфера і стильова функція використання. Мовні формули складають наперед заданий параметр дипломатичного тексту. Завдяки мовним формулам текст дипломатичного документа є по суті закритою фаховомовленнєвою підсистемою, що працює вже за усталеними правилами і вкладається у дозволені форми, не допускаючи індивідуальних особливостей мовлення суб’єктів дії.

Друга і третя частини розділу присвячені семантико-функціональному аналізу мовних формул, поділених за основною структурною ознакою (опозиція субстантив – предикатив) на дві групи: номінативні і предикативні мовні формули.

Номінативні мовні формули. Найбільш показовими є номінативні мовні формули, марковані дипломатичними термінами. Оскільки дипломатичні тексти виформувалися як результат міждержавної співпраці, у сфері дипломатичної термінології іншомовні запозичення посідають значне місце. Як правило, це прямі лексичні запозичення, що зберегли своє вихідне значення.

Суто дипломатичних термінів виразно іншомовного походження небагато: агреман (отримати агреман); аташе (аташе з питань культури, військовий аташе); комюніке (в комюніке повідомляється); дуайен (дуайен дипломатичного корпусу); екзекватура (консульська екзекватура); парафування (парафування договору); ратифікація (Верховна Рада України ратифікувала договір про…); денонсація ( … призвело до денонсації договору); консул (Генеральний консул України у Нью-Йорку); екстрадиція (договір про екстрадицію злочинців). Ці терміни в сучасній мові вважаються винятково дипломатичними. Певна група термінів розвинула свою лексичну семантику і стала багатозначними словами, одне із значень яких виступає дипломатичним терміном, що й засвідчується словниками: імунітет (лат. immunitas - звільнення, свобода) 1)виключне право не підлягати деяким загальним законам, що надаються особам, які займають особливе становище в державі (дипломатичний імунітет), 2) імунітет (мед., біолог.) Більшість іншомовних запозичень, що використовуються у дипломатичних документах, нині належать до загальноправової лексики української мови і виконують функцію дипломатичних термінів лише в дипломатичних текстах: протокол (гр.) 1) документ, який містить запис усього, що відбувалось; 2) одна з назв міжнародного договору; 3) протокол дипломатичний - сукупність загальноприйнятих у міжнародних відносинах правил, що визначають порядок здійснення різноманітних дипломатичних актів, форми зносин між дипломатами та керівними державними діячами різних країн; альянс (фр.) – 1) союз, об’єднання держав, організацій на основі договірних зобов’язань; 2) шлюбний союз; коаліція (лат.) – 1) союз, об’єднання на добровільних засадах для досягнення спільної мети, 2) тимчасовий воєнно-політичний союз двох або кількох держав, укладений для спільних дій проти будь-якої держави або групи держав, 3) угода між двома або кількома партіями, часто для створення уряду й участі в ньому. Іншомовні слова, які, не будучи дипломатичними термінами, активно функціонують у дипломатичних документах: пріоритет (нім.) – 1) першість у відкритті, винаході, висловленні ідеї; 2) переважне право, значення; етикет (фр.) - 1) зведення норм поведінки, порядок дій і правил чинності при дворах монархів, титулованих осіб (придворний етикет, дипломатичний етикет); 2) переносно – правила поведінки. За походженням більшість іншомовних термінів у дипломатичній лексиці, як і у правничій, є запозиченнями з класичних мов - грецької (протокол - protokollov < protos - перший і kollo - приклеюю); латинської (нота nota - знак, зауваження; консул consul; легат legatus - посол; преференція praefero - вважаю за краще; легалізація legalis - законний; аудієнція audientia - слухання? церемонія caeremonia – благоговіння, культовий обряд, урочистість; коаліція coalitio – союз; інтеграція integratio – поповнення; конвенція conventio - договір, угода; меморандум memorandum - те, про що слід пам’ятати) . Формування класичних правил геополітики та дипломатії ( а саме Віденський конгрес 1815 р. та Аахський протокол 1818р. заклали правила і традиції дипломатичного церемоніалу та протоколу) збіглося з періодом панування у Європі французької мови. Багато дипломатичних термінів, що мають класичну основу, прийшли через посередництво французької мови: акредитація (фр. accreditation < лат. accredo - довіряю); глобальний (фр. global< лат. globus - куля); регламент (фр. reglaement < лат. regula - правило); комюніке (фр. communique < лат. communico - повідомляю); резидент (фр. resident < residens - той, що залишається на місці); віза (фр. visa < лат. visus - побачений) та інш. У дипломатичних текстах є і окремі сталі вирази латинського походження. Деякі з них подаються літерацією оригіналу: modus procendi спосіб дії; ad interim (par interim) а.і/р.і особа тимчасово виконує ці обов’язки; modus vivendi (спосіб співіснування) – позначає тимчасову, короткотермінову; ne variertur ( не підлягає зміні); ad referendum –за умови схвалення; casus belli - привід для виникнення війни; ex officio - за посадою та інші. Деякі вирази функціонують у формі української літерації, проте не перекладаються: де-юре (лат. de jure)? де-факто (лат. de facto)? персона грата (лат. persona grata – букв. бажана особа)? персона нон грата (лат. persona non grata – букв. небажана особа)? статус кво ( лат. status quo )? гоноріс кауза (лат. honoris causa - букв. заради шани ).

Ряд сталих виразів, запозичених з історії світової дипломатії, фігурують у практиці українських дипломатичних текстів у перекладеній формі: джентльменська угода (gentleman agreement); блискуча ізоляція (splendid isolation); озброєний нейтралітет (суч. позиція озброєного нейтралітету у стосунках з …); політика доброго сусіда (суч. політика добросусідства і співпраці); добрі послуги (фр. bonus offices, англ. good offices). Деякі слова і вирази у дипломатичній практиці і сьогодні прийнято вживати французькою мовою. Напр.: charge d’affaires (фр.) – повірений у справах? особа, яка заміщує посла у його відсутність. Існує ціла система коротких записів на візитних картках, які передають певне ставлення до особи: p.f (pour feliciter) - поздоровлення? p.r. (pour remercier) – подяка? p.c. (pour condoleance) - співчуття? p.f.N.A. (pour feliciter Nouvel An) – поздоровлення з Новим роком? p.p. (pour presenter) заочна рекомендація нової особи, яка прибула на роботу до представництва (замість особистого візиту)? p.p.c. (pour prendre conge) – висловлення прощання у зв’язку з остаточним від’їздом із країни, коли прощальний візит не наноситься .

Серед мовних формул субстантивної домінанти найпродуктивнішою є тип номінації осіб. Дипломатична практика виробила норми і правила дипломатичних зносин, які закріплені Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року і Віденською конвенцією про консульські зносини від 24 квітня 1963 року. Серед понять, які зафіксовані цими документами, чітко визначені номінації дипломатичних персон, таких як “глава представництва”, “співробітники представництва”, “члени персоналу представництва”, “консульський службовець”, “працівник обслуговуючого персоналу”, “працівник консульської установи” та інш. Визначені Віденськими конвенціями номінації, узвичаїлися в українській дипломатичній сфері як мовні формули обов’язкового використання. У дипломатичних текстах активно фігурують і особові номінації, що належать до загальноправової сфери: “президент”, “глава держави”, “прем’єр-міністр”, “глава уряду”, “міністр”, “депутат”.

Розглядаючи типи номінацій у дипломатичних текстах, перш за все, слід відзначити мовні формули, субстантивованою домінантою яких є суто дипломатичні терміни: дипломат (дипломат–практик, професійний дипломат, кар’єрний дипломат)? консул (нештатний (почесний) консул, генеральний консул, віце-консул); аташе (прес-аташе; культ-аташе, військовий аташе).

Ядром номінативної мовної формули дипломатичного тексту може бути і слово, що є стилістично нейтральним, або слово, яке активно функціонує у офіційно-діловому мовленні зі значенням “номінація посадової особи”: керівник (керівник політичного відділу посольства); начальник (начальник зовнішньополітичної служби); представник (офіційно акредитований представник держави; представник країни акредитації); заступник (заступник начальника консульського відділу); помічник (помічник посла); завідувач (завідувач консульським відділом посольства); повірений (тимчасово повірений); співробітник (співробітник місії). Нехарактерність для української мови активних дієприкметників на –учий, -ючий, детермінувало появу, закріплення і поширення у дипломатичних текстах конструкцій підрядної залежності: “особа, що…”,“особа, яка…”та “той, хто…”,“той, що…”: особа, що має дипломатичний ранг.

В текстах міждержавного спілкування обов’язковими є мовні формули номінації країн. Кожен суб’єкт міждержавного спілкування має свою офіційну назву, яка обов’язкова для вживання в текстах, побудованих за аналогійною стратегією (договори, статути, конвенції, угоди). Найчастіше така назва у вигляді розгорненої формули є надто громіздкою і в текстах з нижчим рівнем офіційності, побудованих за конструктивно-генеративною і транспозитивною стратегіями, здебільшого вживається скорочена, неповна назва, яка є більш зручною і звичною для широкого загалу: Мексиканські Сполучені Штати – Мексика; Швейцарська Конфедерація – Швейцарія та інш. Як правило, в розгорненій формулі номінації країни міститься інформація про її державний устрій. Це експлікується за допомогою загальних слів-маркерів: республіка – Австрійська Республіка, Французька Республіка; герцогство – Велике Герцогство Люксембург; князівство – Князівство Ліхтенштейн; королівство – Королівство Швеція, Королівство Норвегія; штати – Сполучені Штати Америки; федерація – Російська Федерація; конфедерація – Швейцарська Конфедерація . А також атрибутів: федеративний - Федеративна Республіка Бразилія; народний - Китайська народна республіка; народно-демократичний – Корейська Народно-демократична Республіка; ісламський – Ісламська республіка Пакистан; об’єднаний – Об’єднана Республіка Танзанія; соціалістичний – Соціалістична Республіка В’єтнам.

Значну частину мовних формул дипломатичного тексту становлять багаточленні номінації з історико-культурними і політичними компонентами, які не можна замінювати семантично близькими одиницями, модифікувати, бо вони означають одне суспільно і соціально важливе поняття. Як правило, це назви держав, світових і міжнародних, міждержавних громадських організацій, блоків, фондів, конгресів, комісій та інших утворень напр.: Співдружність Незалежних держав, Сполучені Штати Америки, Організація Об’єднаних Націй, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції і розвитку, Організація безпеки і співробітництва в Європі та інш. Вони є надто великими, громіздкими при повторах, перевантажують текст. Натомість використовують абревіатури, їх можна вважати згорненими мовними формами субстантивних формул: Співдружність Незалежних Держав - СНД; Міністерство закордонних справ - МЗС; Організація безпеки і співробітництва в Європі - ОБСЄ; Рада Безпеки Організацій Об’єднаних Націй - РБ ООН.

Функціонування абревіатур у дипломатичних текстах підлягає певним правилам. Чим вищий ступінь офіційності, діловитості, урочистості дипломатичного тексту, тим менша імовірність використання абревіатур. У текстах, побудованих за аналогійною стратегією, – а такими є дипломатичні документи (статути, конвенції, ноти угоди) – абревіатури майже не використовуються. У дипломатичних текстах, побудованих за конструктивно-генеративною стратегією (усні заяви, виступи, пам’ятні записки, послання, підготовчі матеріали, інструкції), абревіатури вживаються значно частіше, але їх творення не є довільним. Воно регламентується реєстровими списками дипломатичних установ. У дипломатичних текстах наступного, нижчого рівня офіційності, в яких переважає транспозитивна стратегія, за якою відбувається ніби переклад форм безпосередньої усної комунікації у писемно-текстову форму (інтерв’ю дипломатичних працівників, листи напівофіційного характеру, протоколи і звіти зустрічей, імпрез) кількість абревіатур збільшується. Ще нижчим рівнем офіційності відзначаються тексти, побудовані за трансформуючою стратегією, бо вона дозволяє уже наявний дипломатичний текст переробляти відповідно до інших прагматичних цілей; наприклад, для засобів масової інформації (огляди, статті тощо). У таких текстах абревіатури як згорнені мовні формули кількісно переважають над повними мовними формулами.

Мовні формули як міжрівневі одиниці виформовуються на поєднанні лексичних, граматичних та стилістичних функцій у тексті. Тому вони вступають у такі відношення і набирають таких ознак, які характерні для лексичних, граматичних і стилістичних одиниць, але з поправкою на їх міжрівневий характер і компонентну структуру. На лексичному рівні однокомпонентні мовні формули функціонують як звичайні лексеми, відрізняючись від них фіксованістю позиції і значення (альтернат, меморандум, дуаєн). Дво- і кілька-компонентні формули мають більш суттєву різницю – асиметрію понятійної і лексико-семантичної структур, при якій одне поняття репрезентується сполученням декількох слів (дипломатичний корпус, Надзвичайний і Повноважний Посол, офіційно акредитований представник держави). Виникає синонімія на рівні одноеквівалентої заміни. В дипломатичних текстах такий тип досить розповсюджений, до нього, зокрема, належать слова іншомовного походження, що мають український відповідник: пріоритет – першість (пріоритет державних інтересів / першість державних інтересів); анулювання – скасування (анулювання домовленості / скасування домовленості) та інш.

Більшість іншомовних слів, що вживаються в дипломатичних текстах, мають синонімічними відповідниками описові конструкції українською мовою, часто досить розгорнуті: біпатриди - особи, які одночасно мають громадянство двох або більше країн, особи з подвійним громадянством; парафування міжнародного договору - попереднє підписання міжнародного договору ініціалами уповноважених осіб, що брали участь у його укладанні. Лексично тотожні синоніми є переважно і комбінаторно тотожними, тобто мають однакову лексичну і граматичну сполучуваність, синтаксичну функцію і позицію : денонсація договору / розторгнення договору; прем’єр-міністр заявив / глава уряду заявив. Проте лексично тотожні синоніми можуть бути нетотожними комбінаторно, відрізнятися синтаксичними зв’язками, різною сполучуваністю і, відповідно, бути невзаємозамінними в однотипних за змістом, але різнотипних за жанром текстах: прес-аташе президента / речник президента; іноземна делегація / іноземні гості.

Наявність синонімічних відношень у блоці мовних формул дипломатичної сфери уже передбачає й існування протилежного типу семантичних відношень – антонімії. Антонімічні пари виникають на парадигматичному протиставленні за певною диференційною ознакою, здобуваючи або втрачаючи сему: тимчасове представництво - постійне представництво; громадяни - особи без громадянства; акредитуюча держава - держава акредитації; вірчі грамоти - відкличні грамоти, персона грата – персона нон грата. Вони є протилежними саме за своїм визначенням і функцією в дипломатичній практиці.

У мовних формулах дипломатичного тексту антонімія виражається всіма компонентами мовної формули або одним із компонентів. Це можуть бути: прикметники, що мають семантично протилежне значення зовнішньополітичний / внутрішньополітичний, глобальний / регіональний; іменники - багатовекторність /одновекторність; дієслова - набути чинності / втратити чинність, вручити / прийняти вірчі грамоти.

Виділяються такі семантичні класи антонімів, представлених в дипломатичних текстах: антоніми, що можуть мати різні проміжні ступені (контрарні антоніми): позитивні наслідки - бажані наслідки – допустимі наслідки – небажані наслідки – вкрай небажані наслідки – негативні наслідки – катастрофічні наслідки; антоніми, відношення між якими грунтуються на комплементарній протилежності: країни, що мають ядерний статус – країни, що мають безядерний статус; антоніми, які позначають взаємне протилежне спрямування дій, ознак і властивостей (векторні антоніми): тимчасове представництво – постійне представництво.

Антоніми-конверсиви (лат. conversio – обертання, перетворення, зміна) відрізняються тим, що позначають дії або ознаки, які проявляються як протилежні лише у конкретних ситуаціях, з усталеною взаємозалежністю, причинно-наслідковими відношеннями: виникнення конфлікту – вирішення конфлікту; надання мандату – завершення мандату; встановлення дипломатичних стосунків - припинення дипломатичних стосунків.

У групу предикативних мовних формул виділено всі ті формули, в основі яких міститься концепт дії, процесу, стану. До них ввійшли:

Ф о р м у л и п р о х а н н я. Пряме прохання виражається, перш за все, за рахунок ядерного компоненту - дієслова-концепту “просити” в особовій формі. Зміст прохання, як правило, висловлюється за допомогою дієслова з семантикою основної дії: просимо (особова форма дієслова) врахувати (дієслово в інфінітивній формі). Мовна формула прохання поширюється за допомогою різних компонентів. У дипломатичних текстах спостерігаються різнотипні моделі поширених мовних формул: Дієслово-концепт “просити” у сполученні з дієсловом основної дії може бути вираженим безадресною ядерною конструкцією: Просимо повідомити...; Дієслово-концепт “просити” + адресація + дієслово основної дії: Просимо Вас повідомити… Як ввічливу і дуже офіційну форму використовують формулу “звертатися з проханням” + адресат наприклад: Дипломатична академія України при МЗС України звертається до Вас з проханням розглянути, по можливості, питання про видачу в’їзної візи. Ще більш вишукана форма досягається додаванням до попередньої формули компонента-поширювача “дозвольте”, який вживається тільки у другій особі множини і має семантику формального етикетного прохання: Одночасно, дозвольте звернутися до Вас із проханням про…

За змістовим наповненням формула прохання може варіюватися від власне прохання у вишуканій люб’язній формі практично до наказу і навіть вимоги. Така толерантність вимоги є особливістю дипломатичного мовлення, форма прохання-наказу зумовлена дипломатичною ввічливістю як облігаторною ознакою (обов’язковістю) дипломатичного підстилю. Використовуючи формули прохання на зразок “прошу надати”, “прошу повідомити”, “прошу вважати”, даються обов’язкові для виконання розпорядження, по суті накази. Компонент прохання міститься в багатьох текстах швидше за традицією, як компонент заключної формули, що свідчить про ввічливість тексту, повагу до адресата: Прошу Вас, Пане Міністре, прийняти запевнення у моїй високій повазі (формула формального прохання). Ввічлива форма прохання реалізується за допомогою комбінації мовної формули прохання з етикетними формулами “будь ласка”, “будьте ласкаві” (Будь ласка, повідомте…) чи навіть більш вишуканих формул, характерних для певних текстів: “зробіть ласку”, “не відмовте в люб’язності”, а також за допомогою формул з підрядними конструкціями умови (Було б добре, якби Ви…; Будемо Вам дуже вдячні, якщо Ви...; Будемо раді, якщо ви погодитеся…). Прохання, виражене формулою з підрядністю, як правило, має надввічливий статус: Вважали б за честь і допомогу ДАУ запросити Вас особисто до участі…, якби Ви люб’язно погодилися….

Зрідка в дипломатичних текстах зустрічається форма категоричного прохання-вимоги. Різка, подібна до наказу, форма виникає за відсутності етикетних формул прохання, і при наявності категоричних прислівників “негайно”, “вкрай” , “терміново”.

М о в н і ф о р м у л и в і д м о в и. Ядерними компонентами мовних формул, що виражають негацію, виступають заперечні частки не, ні та ряд лексем, які включають в себе ці частки (ніколи, ніхто, нічого) або є словами, що мають у своєму значенні заперечну семантику. Інші мовні засоби іноді теж здатні виконувати функцію, ідентичну або аналогічну запереченню, тобто стати аналогами заперечення: Сумніваюсь, що це можливо = Це не можливо; Це було б можливо, якби…= Отже, зараз це не можливо; Якщо б це зробили, то… = Це не зробили. Такі непрямі мовні формули відмови активно функціонують у дипломатичних текстах, хоча використовуються й прямі заперечення. Дипломатичний текст шукає обтічних мовних формул відмови – непрямих. Вони пом’якшені модальними синтаксемами, що виражають ставлення мовця до висловленої ним думки. Здебільшого це модальні синтаксеми зі значенням емоційної оцінки повідомлювального типу “на жаль”, “шкода”, “дуже шкода”, “прикро”, “дуже прикро” та синтаксеми з інтимізувально-контактним значенням “знаєте”, “даруйте”. Вживання цих модальних синтаксем має переконати реципієнта в тому, що факт відмови вкрай неприємний не тільки адресату, але і адресанту. Як правило, модальні синтаксеми поєднуються з протиставним сполучником “але: Щиро жалкуємо, але неприємна ситуація, яка склалася, не дозволяє нам...; Нам дуже шкода, але у зв'язку з наявністю прецедентів ми не можемо; Шкода, але ми не можемо погодитися з…. Відсутність протиставного сполучника “але” надає тексту більшої категоричності, відчувається констатація факту, який не можна змінити: На жаль, ми не можемо прийняти такої пропозиції…

М о в н і ф о р м у л и п р о б л е м н и х с и т у а ц і й. За специфікою своєю діяльності співробітникам дипломатичних, а особливо консульських установ досить часто доводиться вирішувати проблемні, конфліктні ситуації. Такі проблеми можуть виникати як на міждержавному рівні, так і на рівні приватних осіб громадян держави, які, перебуваючи за кордоном, знаходяться під захистом посольства своєї держави. Вирішуючи ці проблеми дипломати прагнуть не лише владнати ту чи іншу ситуацію, а й залишитися в добрих стосунках з представниками держави акредитації. Саме такими застереженнями зумовлена досить обережна тональність більшості дипломатичних текстів, що містять негативний контекст. Мовна формула може будуватися на основі превентивного вибачення, що входить до поняття мовної преамбули дії: Гадаю, що це лише непорозуміння …; Переконані, що це прикра випадковість…. Такі мовні преамбули дії в свою чергу комбінуються в мовних формулах ввічливого непрямого протесту або заперечення з обов’язковим протиставним сполучником але, проте і дієслів-концептів (мусити, мати в значенні мусити, могти /не могти). В мовних формулах проблемних ситуацій ці дієслова-концепти мають велике семантичне навантаження, оскільки одночасно свідчать про вимушеність, небажаність, проте об’єктивну необхідність неприємного повідомлення: Гадаю, що це лише непорозуміння, проте змушені…; Переконані, що це прикра випадковість, але маємо. Як правило, концепт погрози реалізовується в конструкції, що містить паралель спричиненої дії “ Ми зробимо те, тому що ви зробили те”, умовної дії “Якщо ви зробите те, ми зробимо те”. Етичними категоріями дипломатичної мови зумовлене використання в цих конструкціях етикетних формул “шкода”, “дуже прикро” і вищезгаданих дієслів-концептів “маємо”, “мусимо”: У зв'язку з тим, що Ви, незважаючи на наше настійне прохання , і досі не вжили заходів, ми змушені…Особливо яскраво прийоми опосередкованого висловлення непрямого значення тексту реалізуються в мовних формулах проблемних ситуацій. Конвенційність дипломатичного тексту передбачає розуміння підтексту, в результаті значення мовних формул відповідно розшифровується без помилок.

Використання таких прямих інвектив у дипломатичній практиці обмежене, їх вживання має бути обгрунтованим і доречним. Заперечення щодо претензій, які є по суті формою протесту, можуть виражати свій зміст через мовні формули формального здивування: Ми були прикро здивовані пред'явленою нам претензією …; Ми дуже здивовані Вашими звинуваченнями щодо…

Мовні формули співчуття також породжуються проблемними ситуаціями, найчастіше – трагічними. Основним дієсловом-концептом мовних формул цього типу є дієслово “співчувати” в особовій формі: Співчуваємо. Мовні формули співчуття найчастіше поширені прислівниками з емоційно-експресивною конотацією “щиро”, “глибоко”: Глибоко співчуваємо; Щиро співчуваємо. У формулі концептом може виступати віддієслівний іменник “співчуття” в сполученні з дієсловами основної дії: Висловлюємо співчуття всім рідним і близьким; Приносимо своє співчуття. Компонентами-концептами мовної формули, що виражає співчуття, можуть бути лексеми “шкода, “прикро: Шкода, що так трапилось; Дуже шкода, що …; Прикро усвідомлювати непоправність цієї ситуації, Можуть бути концептом такої мовної формули дієслова-експресиви, що мають семантику співчуття, суму, співпереживання: Сумуємо з приводу…, а також дієслова непрямого співчуття, що в контексті реалізовуються за допомогою відповідних іменників або прикметників: Вражені трагічними подіями, що сталися у вашій країні.

М о в н і ф о р м у л и в и б а ч е н н я. Дієслово-концепт “вибачити” у формі другої особи множини наказового способу має семантику формули прохання: Вибачте, що ...Така мовна формула часто має етикетний компонент (етикетну мовну формулу) “будь ласка”: Вибачте, будь ласка... Більш ускладнена конструкція попередньої формули ( прохання про вибачення) складається безпосередньо з дієслова-концепту “просити” у формі першої особи множини + віддієслівний іменник “вибачення” + об’єкт: Просимо вибачення за несвоєчасне виконання…; Просимо вибачення за непередбачені зміни…Формули вибачення можуть поширюватись за рахунок пояснень щодо предмету вибачення або ситуації, що спричинила потребу вибачення. В такому випадку ці мовні формули виконують не лише етикетну, але й інформативну функцію: Просимо вибачення за створені Вам не з нашої провини незручності…; Просимо вибачити нас за неможливість вчасно виконати… Формула може реалізовуватись в непрямій формі вибачення в опосередкованій формі: Розуміємо Вашу стурбованість з приводу...; Нам дуже прикро, що змусили Вас хвилюватися ….

М о в н і ф о р м у л и в д я ч н о с т і . Як і мовні формули вибачення, формули вдячності є дуже поширеними у дипломатичних текстах, оскільки ними адресат намагається завчасно сформувати комунікативну настанову на підтримання контакту, позитивне вирішення своїх проблем і успішне продовження контактів. Таких моделей є кілька: Дієслово-концепт “дякувати”: Дякуємо за співпрацю; Допоміжне дієслово “хотіти” + дієслово-концепт “дякувати”: Хочемо подякувати…; Дієприкметник, утворений від дієслова-концепту “дякувати”: Вдячні за… Додатковий етикетний компонент “щиро” активно вживається у формулах подяки: Щиро дякуємо за допомогу, а також підсилювальний компонент “дуже”: Дуже дякуємо за….

Віддієслівний іменник “вдячність” + дієслово основної дії: Хочемо висловити свою найщирішу вдячність за…; Висловлюємо свою щиру вдячність за надану нам інформацію…Мовна формула вдячності