ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім. В.Н. КАРАЗІНА
Медведь Олена Вікторівна
УДК 811.161.2'36:001.4
Українська граматична терміносистема
(історія та сучасний стан)
Спеціальність 10.02.01 – українська мова
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Харків - 2001
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Харківському національному університеті
ім. В.Н. Каразіна, Міністерство освіти і науки України
Науковий керівник кандидат філологічних наук, доцент
Боярова Людмила Георгіївна,
Харківський національний університет
ім. В.Н. Каразіна, доцент кафедри української мови
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор
Лисиченко Лідія Андріївна,
Харківський державний педагогічний університет
ім. Г.С. Сковороди, завідувач
кафедри української мови
кандидат філологічних наук, професор
Ярещенко Артур Петрович,
Харківський інститут управління, завідувач
кафедри мовознавчих дисциплін
Провідна установа Дніпропетровський національний університет, кафедра
української мови, Міністерство освіти і науки України,
м. Дніпропетровськ
Захист відбудеться “26“ червня 2001р. о 12 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.07 Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд.2-37.
З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.
Автореферат розісланий “ 24 “ травня 2001 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Н.І. Гноєва
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Вітчизняне термінознавство протягом тривалого часу розвивається в теоретичному та практичному напрямках: початкові спроби висвітлити деякі термінознавчі проблеми належать до середини XIX ст.; у першій третині ХХ ст. основна увага науковців концентрувалася на збиранні термінів з усних і літературних джерел, подальшому створенні на цьому ґрунті національної термінології; об'єктом комплексного наукового дослідження терміни - явище об'єктивної дійсності й специфічний лексичний шар мови - стають із середини ХХ ст.; остаточне становлення теоретичного термінознавства як сформованої наукової дисципліни зі своїм предметом і методологією припадає, на думку вчених, лише на кінець 70-х - початок 80-х рр. ХХ ст.; надзвичайно розгорнулася й активізувалася термінознавча робота в Україні за останнє десятиліття. Сучасні дослідження в галузі термінознавства проводяться відразу в кількох напрямках: переосмислюється історія формування та розвитку окремих галузевих, фахових, наукових термінологій, розробляються наукові засади термінотворення, особливо активно розв'язуються питання відповідності термінів системі української мови, унормування й кодифікації вітчизняної термінології.
Як концептуальне підґрунтя такої роботи протягом 90-х рр. ХХ ст. в українській науці з'явилося чимало праць, у яких розглядаються загальні теоретичні питання термінознавства, а також аналізуються різні галузеві термінології та терміносистеми. Це, зокрема, перший в українському науковому обігу підручник Т. Панько, І. Кочан, Г. Мацюк “Українське термінознавство”, колективна монографія А. Д'якова, Т. Кияка, З. Куделько “Основи термінотворення: семантичні та соціолінгвістичні аспекти ”, дослідження М. Годованої, Т. Кияка, І. Кочан, Л. Мурашко, Л. Полюги, Л. Симоненко, О. Тараненка, Я. Януш та інших учених, друковані в наукових збірниках і періодичних виданнях. Про масштабність термінознавчих студій в Україні свідчить, безумовно, і проведення протягом десятиліття п'яти наукових конференцій у Львові (1992, 1993, 1994, 1995, 1998 рр.) і трьох у Києві (1996, 1997, 1998 рр.), присвячених проблемам вітчизняного теоретичного та практичного термінознавства. Відзначимо також, що українське термінознавство плідно й творчо використовує ідеї та здобутки авторитетних зарубіжних термінознавчих шкіл, зокрема австрійської, російської, чеської.
Актуальність дослідження полягає в тому, що українська граматична термінологія до цього часу залишається вивченою не в повному обсязі й не в усіх аспектах. Звичайно, з огляду на загальний інтерес науковців до мовознавчої проблематики окремі питання, що стосуються становлення й розвитку української граматичної термінології (далі УГТ), привертали увагу дослідників. Необхідно відзначити насамперед дві наукові студії І. Огієнка: "Історія української граматичної термінології" (1908), "Історичний словник української граматичної термінології" (1909). У сучасній українській науці досить відомими є роботи Н. Москаленко, присвячені питанням історії розвитку українських граматичних термінів. Це монографія "Нарис історії української граматичної термінології” (1959), статті "О путях развития украинской грамматической терминологии” (1962), "Сучасна синтаксична термінологія у східнослов'янських мовах" (1965). Одним із останніх доробків із цього питання є дисертаційне дослідження В. Захарчин "Українська мовознавча термінологія кінця XIX - початку ХХ ст.", у якому розглядається й УГТ зазначеного періоду.
Детальний аналіз названих робіт засвідчив, що певні питання, які стосуються шляхів формування, становлення й розвитку УГТ, не були вирішені. Це, зокрема, проблеми встановлення кількісного та якісного складу досліджуваної термінології і побудови цілісної концепції історії її розвитку, визначення джерел для накопичення термінологічного граматичного матеріалу, методів та аспектів дослідження.
Зазначені проблемні питання теоретичного та практичного характеру зумовили необхідність дисертаційного дослідження.
Мета дисертаційного дослідження: виявити особливості розвитку УГТ від першовитоків до сучасного періоду як окремої термінологічної системи; простежити провідні тенденції й чинники цього процесу, які зумовили вибір тих чи інших термінів, їхню подальшу долю (збереження й закріплення термінів у складі УГТ, утрата або цілеспрямоване вилучення за її межі).
Мета дослідження зумовила такі його завдання:
- проаналізувати теоретичний апарат сучасного термінознавства, систематизувати й доповнити наявні в ньому поняття та положення таким чином, щоб забезпечити найбільш ефективне й адекватне дослідження УГТ;
- висвітлити аспекти й запропонувати методи дослідження УГТ, які б дозволили розв'язати виділені під час аналізу наукової літератури проблеми;
- розробити періодизацію історії УГТ, залучивши увесь накопичений у вітчизняній граматичній традиції матеріал;
- установити, коли УГТ можна вважати терміносистемою;
- проаналізувати системні параметри УГТ:
а) на суто понятійному рівні визначити основні понятійні категорії, наявні в українській граматичній терміносистемі (далі УГТс), а також виявити типи логічних зв'язків між термінами, що формують цю терміносистему;
б) на суто словесному рівні дослідити структурну типологiю термiнiв у межах української граматичної терміносистеми, явище варіантності, термінотворчі зв'язки між термінами;
в) на понятійно-словесному рівні простежити парадигматичні зв'язки між термінами - явища синонімії й антонімії.
Об'єкт дослідження – українська граматична термінологія (близько 3000 термінів), уживана у вітчизняній граматичній науці протягом усього її розвитку. Матеріал зібрано в наукових монографіях, підручниках і посібниках для вищої школи, граматиках української мови, наукових статтях, словниках. Використано 260 джерел, список яких додається.
Предметом дослідження є системні зв'язки й відношення між термінами української граматики, особливості їхнього формування в історичному аспекті та функціонування на сучасному етапі розвитку вітчизняного граматичного вчення.
У дослідженні використано такі методи:
а) мовознавчі: описовий (лінгвістичне спостереження, порівняння, узагальнення), статистичний;
б) логічний метод структурно-функціонального аналізу поняття.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві комплексно (на понятійному й лексичному рівні) досліджується українська граматична термінологія як окрема терміносистема в динаміці й статиці. Крім того, використано багато джерел і розглядається термінологічний матеріал, який ще не був об'єктом наукового аналізу.
Теоретичне значення роботи ґрунтується на тому, що в ній уточнюються такі поняття, як "термінологія", "терміносистема", а також "варіантність”, “синонімія” й “антонімія" в термінології; доповнюються знання про понятійну та мовну структуру наукової термінології й терміносистеми.
Практичне значення роботи. Вивчення особливостей формування й розвитку УГТ є важливим для історії української мови, лексикології, історії українського мовознавства, для створення відповідних навчальних посібників. Сформульовані в роботі висновки будуть корисними в навчальному процесі (у курсі граматики української літературної мови, спецкурсі з термінознавства). Матеріал, наведений у роботі, може стати підґрунтям для створення історичного й тлумачного словника граматичних термінів. Теоретичні положення й фактичний матеріал дисертації можуть бути залучені до подальшого дослідження УГТ, а також для аналогічного розгляду інших наукових терміносистем.
Апробація роботи. Основні положення дисертації викладалися на І, ІІ, ІІІ Всеукраїнських конференціях "Українська термінологія і сучасність" (Київ, 1996; Київ, 1997; Київ, 1998), на засіданні секції "Актуальні проблеми сучасної філології" наукової конференції "Миф и мифопоэтика в традиционных и современных формах культурно-языкового сознания" (Харків, 1999), на V Міжнародній конференції "Современные проблемы лексикографии" (Харків, 1999).
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатка А "Джерела термінологічного матеріалу" (260 позицій). Дослідження налічує 167 сторінок, загальний обсяг роботи 202 сторінки. Список використаних бібліографічних джерел містить 170 позицій.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, сформульовано мету, завдання, наукову новизну і практичне значення роботи, указано предмет і об'єкт дослідження, подано методи та апробацію роботи, а також публікації з теми дисертації.
У першому розділі “"Термінологія", "термін" і "терміносистема" як основні поняття сучасного термінознавства” визначено теоретичне підґрунтя дослідження. У вступі до розділу наголошено, що теоретичне термінознавство з кінця 70-х - початку 80-х рр. ХХ ст. вважається сформованою наукою зі своїм поняттєвим апаратом і методологією, однак до цього часу у вітчизняній та зарубіжній літературі відсутня загальноприйнята концепція терміна, погляди спеціалістів на його сутність неоднозначні, а подекуди й суперечливі. Уважаємо, що існування проблем у цій галузі знань зумовлено передусім специфікою її історичного розвитку, а саме тим, що теоретичне термінознавство як самостійна наука розвивається з досвіду практичної термінознавчої роботи й має міждисциплінарний статус, тобто спирається на наукові поняття й положення, опрацьовані іншими науковими дисциплінами. Основні проблеми українського термінознавства, полягають, на наш погляд, у тому, що, по-перше, методологічне підґрунтя практичного аналізу термінологій та терміносистем не співвідноситься з ієрархією вихідних теоретичних понять і положень; по-друге, у сучасному науковому обігу спостерігаємо деяку невідповідність між теоретичним тлумаченням окремих термінознавчих термінів (наприклад, власне поняття “термін”) та їх уживанням: як правило, такі терміни з огляду на вітчизняну термінознавчу традицію застосовуються ширше, аніж це обумовлено в їхньому обсязі (зокрема поняття “термінологія”); по-третє, недостатньою мірою усвідомлюється міждисциплінарний статус термінознавчої науки.
У першому параграфі “Поняття “термінологія” як вихідне в термінознавстві” з'ясовано теоретично-методологічну пріоритетність поняття “термінологія” в термінознавчому дослідженні. Указано, що наукові ідеї, згідно з якими термін слід розглядати не ізольовано, а як елемент певним чином взаємопов'язаної сукупності термінів (термінології), уперше були висловлені ще в роботах Д. Лотте та О. Реформатського й активно сприйняті в термінознавстві. Таким чином, на методологічному рівні цієї галузі знань поняття "термінологія” утвердилося як первинне, а поняття “термін” – похідне від нього. Беручи до уваги те, що теоретичне термінознавство розвинулося з досвіду практичної роботи, а також зберігаючи теоретично-методологічну цілісність і послідовність аналізованої наукової дисципліни, можна, на наш погляд, стверджувати, що поняття “термінологія” - одне з найважливіших і в теоретичному термінознавстві, концептуально воно пріоритетне, вихідне, а поняття “термін” – залежне від нього.
У зв'язку з цим було проведено детальний аналіз уживання поняття “термінологія” (його змісту та обсягу) у вітчизняній термінознавчій традиції. До аналізу залучалися джерела другої половини ХІХ ст. (стаття М. Левченка); 20-30-х рр. ХХ ст. (“Інструкція для укладання словників ІУНМ”, стаття Г. Холодного); середини ХХ ст. (матеріали загальнолексикологічних курсів, словників); 70-х – початку 90-х рр. ХХ ст. (роботи вітчизняних термінознавців, зокрема Т. Кияка, І. Кочан, Г. Мацюк, Т. Панько, Л. Симоненко); особливу увагу було приділено термінознавчим дослідженням, опублікованим протягом 90-х рр. ХХ ст. (матеріали п'яти львівських і трьох київських термінологічних конференцій, роботи, друковані в інших наукових виданнях, автореферати дисертацій).
Унаслідок проведеного дослідження було встановлено, що, по-перше, вітчизняне термінознавство, формуючи власний концептуально-термінологічний апарат, а саме розвиваючи поняття “термінологія”, уже з перших етапів розвитку спиралося на загальну теорію пізнання, а саме на поняття “наука”, “техніка”, “ремесло”, “промисел” та деякі інші, що, власне, підкреслює міждисциплінарний статус термінознавчої науки; по-друге, на основі наведених гносеологічних понять виділилися видові щодо термінології поняття “наукова термінологія”, “технічна термінологія”, “термінологія народних промислів” тощо; по-третє, указані поняття теорії пізнання до термінознавства залучалися тільки в функціональному аспекті (як певна сфера діяльності людини), гносеологічний статус понять, а відтак і типи зв'язків у межах кожного понятійного угрупування, у термінознавчих дослідженнях не враховувалися; по-четверте, на сучасному етапі терміном термінологія називають різнорідні в багатьох аспектах (і на рівні понять, і на рівні слів) понятійно-словесні угрупування.
Специфіку історичного розвитку поняття “термінологія” у вітчизняному термінознавстві вважаємо безпосередньою причиною того, що до цього часу відсутня єдина теорія термінології й терміна. Якщо погодитися з думкою, що термінологiю в найширшому розумiннi (як загальний термінофонд, сукупнiсть термiнiв мови) складають усi наведенi терміногрупи, словесні угрупування, то зрозумiло, що важко теоретично опрацьовувати і визначати певнi спiльнi риси в настiльки гносеологічно й лінгвістично рiзних об'єктах.
Отже, для побудови теорії термінології й терміна, на наш погляд, доцільно було б спершу окремо виділити терміногрупи за пізнавальною (гносеологічною) ознакою (наприклад, наукову термінологію, технічну термінологію, термінологію промислів і ремесел) і проаналізувати їх окремо, а вже потім виявити певні спільні риси. Це завдання надзвичайно складне й потребує багатьох додаткових спостережень та узагальнень. У межах дисертацiйного дослiдження обрано для теоретичного аналізу один різновид термінології, виділений за гносеологічним критерієм, - наукову термінологію (а саме граматичну як тип наукової), яку розуміємо як сукупність термінів, що сформувалася й накопичилася внаслідок інтелектуальної діяльності людства за допомогою особливого раціонально-теоретичного освоєння світу. Гносеологічною особливістю наукової термінології є те, що вона репрезентує ідеальні, абстрактні об'єкти, пов'язані між собою специфічними логічними та понятійно-змістовими зв'язками.
У другому параграфі “Термін і його сутність із погляду сучасної науки” з'ясовано розуміння поняття “термін” у сучасному науковому обігу. Термін може розглядатися в контексті низки наук і наукових дисциплін - філософії, логіки, мовознавства, семіотики, теорії номінації тощо. Кожна із зазначених наук намагається виділити в терміні ознаки чи якості, істотні саме з її погляду; термінознавство як синтетична міжгалузева дисципліна певним чином спирається на теоретичні спостереження інших наук стосовно терміна, узагальнюючи їх, і додає свої, специфічні наукові положення.
Із погляду філософії наукові терміни щонайтісніше пов'язані з окремим її розділом - епістемологією, тобто теорією наукового пізнання навколишнього світу, тому що вони в матеріальній, словесній формі закріплюють результати цього пізнання. Терміни (разом із законами, аксіомами, судженнями) становлять елементи апарату наукових теорій або концепцій, що в абстрагованій формі описують певні ділянки природи, Всесвіту чи людської діяльності. До того ж, матеріально репрезентуючи вже сформульоване знання, вони сприяють його подальшому розвиткові. Поняття “термін” і “терміносистема”, таким чином, пов'язані з епістемологічним поняттям “наукова теорія”, що вперше в термінознавстві було підкреслено В. Лейчиком.
Логiчнi аспекти теорії термiна полягають насамперед у зв'язку понять “термiн” і “поняття”, що є загальновизнаним. Серед вітчизняних учених логічним питанням термінознавства найбільшу увагу приділив Т. Кияк; глибше логiчнi аспекти термiна висвітлювалися в працях російських учених I. Волкової, Т. Канделакi, Д. Лотте, С. Шелова, зв'язки термiнознавства й логiки детально опрацьовано в теоретичному дослiдженнi А. Суперанської, Н. Подольської, Н. Васильєвої. Термiнознавство спирається на такi логiчнi поняття, як “поняття”, “категорiя”, “понятiйнi вiдношення”, “визначення”.
Мовознавчу проблематику термiнологiї чи не найглибше розроблено в сучаснiй термiнознавчiй науцi. Лiнгвiстичні дослiдження термiна пов'язані з iменами таких вiтчизняних науковцiв: Т. Кияк, I. Кочан, А. Крижанiвська, Т. Панько, Л. Симоненко та багатьох iнших дослiдникiв; у зарубiжному термiнознавствi значну увагу мовнiй сутностi термiна придiляли Б. Головiн, Б. Городецький, В. Даниленко, З. Комарова, О. Реформатський.
З погляду лiнгвiстики термiн - це передусiм слово або словосполучення, яке вiд не-термiна вiдрiзняє здатнiсть до номiнування спецiального поняття в сукупностi (системi) понять, входження як лексичної одиницi в певну термiнологiю або термiносистему. У зв'язку з цим у науковiй лiтературi усталилася думка, що термiнові на всiх рiвнях мовної системи притаманнi тi ж риси, що й не-термiну, тiльки з певними особливостями.
Багатоаспектний аналіз терміна свідчить про те, що він становить собою складну систему, у якій можна виявити комплекс ознак, пов'язаний із тим, що термін є безпосереднім об'єктом низки наук і наукових дисциплін та водночас об'єктом та предметом термінознавства. На цій підставі в термінознавчій літературі останніх років прийнято говорити про двох'ярусність структури терміна (“термін-слово” і “термін-поняття”).
З огляду на дослідження УГТ як різновиду наукової термінології в роботі запропоновано таке визначення наукового терміна – це пізнавальна й мовна одиниця, що репрезентує ідеалізований об'єкт і функціонує в межах певної наукової термінології.
У третьому параграфі “Терміносистема та її системні параметри” подано погляди науковців на термінологічну системність. Указано, що в термінознавстві навколо поняття “терміносистема” точаться гострі дискусії. Їхню сутність можна зосередити у двох пунктах: по-перше, штучний чи природний характер має системність у термінології; по-друге, на понятійному, мовному чи понятійно-мовному рівня слід розглядати термінологію як систему.
Ті термінологи, які дотримуються думки про штучний характер системності в термінології, пов'язують її насамперед із унормуванням та стандартизацією окремих термінологій; протилежна думка полягає у постулюванні системності термінології як наслідку загальної системності світу. На нашу думку, із першим поглядом не можна цілком погодитися в тому розумінні, що не будь-яка термінологія може й повинна бути стандартизованою: стандартизувати наукову термінологію означало б обмежити науковців у праві на власну думку і, крім того, “законсервувати” знання, позбавивши його можливості розвиватися. Другий підхід також не можна визнати цілком правильним, тому що він не узгоджується з епістемологічним розумінням системності світу.
Є всі підстави вважати, що розумiння системностi термiносистеми як явища подвiйного логiко-лiнгвiстичного плану вимагає чiткішого розмежування логiчних i лiнгвiстичних чинникiв її формування. На логiко-понятiйному рiвнi спираємося на те, що в логiцi понятiйну систему розглядають як сукупнiсть понять і зв'язкiв мiж ними, тобто на зазначеному рiвнi органiзацiї термiносистеми виділено два основні системні параметри: 1) наявнiсть певних понятiйних категорiй - найширших за значенням понять; 2) понятiйнi зв'язки мiж термiнами на внутрiшньокатегорiальному й мiжкатегорiальному рiвнях.
На власне словесному рiвнi вказано такi системоутворювальні параметри: 1) структурна типологiя термiнiв; 2) явище варiантності; 3) термінотворчі зв'язки термінів. На понятiйно-словесному рiвнi, тобто на тому рiвнi, де термiн функціонує як слово, що має вiдповiдне значення, визначено такi системоформувальнi параметри: синонiмiя й антонiмiя термінів.
У другому розділі "Українська граматична термінологія: аспекти й методи дослідження" подано використану в роботі методику дослідження УГТ. Увагу зосереджено на встановленні кількісного та якісного складу, доборі джерел термінологічного матераілу, понятійно-змістових методах вивчення аналізованої термінології.
У першому параграфі “Кількісний і якісний склад УГТ з діахронічного й синхронічного погляду” вказано, що проблема виявлення складу окремої термінології (у теоретичному та методико-процедурному аспекті) є загальнотермінознавчою. Теоретичного її вирішення до цього часу немає (не виявлено теоретичного підґрунтя, на яке слід спиратися, установлюючи склад тієї чи іншої термінології), у той час як методико-процедурний аспект висвітлено досить повно. Останній полягає в якомога повнішому опрацюванні текстів (джерел), у яких використано аналізовану термінологію. Однак цей метод має певні недоліки: він непридатний у галузях, де немає достатньої джерельної бази. Як відзначають термінологи, що застосовували цей метод, дуже часто тексти, які фіксують певну фахову термінологію, містять значну кількість термінів суміжних наук, що утруднює аналіз; він є досить громіздким і використовуваним тільки під час синхронічних досліджень. Отже, для виявлення кількісного і якісного складу певної термінології має бути запропонований інший, вірогідніший, аніж опрацювання текстів, критерій. Установлюючи склад та межі сукупності термінів, запропоновано спиратися на прийняте розуміння сутності окремої науки, яку ця сукупність обслуговує.
УГТ витлумачено як сукупність термінів граматики української мови - науки, що на сьогодні є одним із центральних розділів українського мовознавства, має свій об'єкт і предмет дослідження. Під час визначення кількісного і якісного складу УГТ з погляду діахронії й синхронії відповідно враховано історичний розвиток української граматики як науки та національну специфіку вітчизняного граматичного вчення на сучасному рівні.
Зокрема для з'ясування кількісного та якісного складу УГТ в історичному аспекті встановлено, що виваженим критерієм визначення цього складу в кожний конкретний історичний період є вихідне поняття граматики як окремої науки, понятійно-термінологічний апарат якої УГТ репрезентує на епістемологічному та словесному рівнях. Залежно від того, як саме розумівся об'єкт і предмет граматики, до складу УГТ належали ті чи інші терміногрупи. Загалом же варто підсумувати, що для історичного розвитку УГТ притаманним є, з одного боку, поступове виведення окремих груп термінів за її межі, а з другого, поповнення власне граматичними термінами у зв'язку з науковим опрацюванням граматичної будови української мови.
Було встановлено, що на сьогодні в україністиці граматику розуміють як науку, яка вивчає граматичний лад української мови і структурно складається з двох розділів – морфології та синтаксису. Зауважимо, що це – результат розвитку наукових поглядів, притаманних саме вітчизняній граматичній традиції. Інші національні граматичні традиції, які розвивалися своєрідними шляхами, оперують властивими для них науковими визначеннями граматики й відповідними уявленнями про її предмет. Так, наприклад, в окремих західних мовознавчих ученнях усталилося дуже широке розуміння граматики, завдяки чому вона тлумачиться як уся мовознавча наука. У сучасній білорусистиці до складу граматики зараховують фонетику, а в русистиці граматика розуміють як єдність словотвору, морфології та синтаксису.
З огляду на специфіку розуміння граматики в національній лінгвістичній традиції склад УГТ на сучасному етапі також є явищем своєрідним, зумовленим розвитком національної граматичної традиції.
У другому параграфі “Джерела вивчення УГТ” указано, що основними джерелами термінологічного матеріалу були насамперед наукові праці з граматики української мови. Лексикографічно УГТ на різних етапах розвитку опрацьовувалася тільки в словниках загальної мовознавчої термінології, тому актуальним завданням мовознавчої та термінознавчої роботи залишається створення спеціального словника українських граматичних термінів.
У третьому параграфі “Методи вивчення УГТ (понятійно-змістовий аспект)” визначено типи дефініцій та понять в УГТ.
На підставі типології логічних дефініцій, запропонованої Д. Горським, виділено такі різновиди термінологічних визначень в УГТ:
1. Остенсивні дефініції: вказівні займенники (той, та, те); безособове речення (Сутеніє). Особливість цього типу дефініцій у граматиці виявляється в тому, що поруч із терміном подається конкретний мовний факт-ілюстрація.
2. Ієрархічні (родо-видові): “Додатком називається другорядний член речення, що позначає предмет (об'єкт), на який спрямована або якого стосується дія, процес, стан чи ознака”; “Теперішній час – форма граматичної категорії часу дієслова, прямим значенням якої є віднесення часу, дії або стану до моменту мовлення”.
Ці два типи логічних дефініцій є провідними в УГТ, що пояснюється емпіричним (описовим) типом лінгвістичної теорії.
За методом, запропонованим Ю. Дабертсом, виділено такі структурні типи граматичних понять:
1. Логічно елементарні граматичні поняття, що характеризуються в одному аспекті: “Відносні прикметники – це прикметники, які відтворюють ознаку за відношенням предмета до інших предметів, до дії, процесуального стану, обставини” (функціональний аспект).
2. Логічно розгорнуті граматичні поняття, що є поєднанням кількох планів: “Словосполучення – підпорядкована реченню непредикативна синтаксична одиниця-конструкція, граматичне й змістове поєднання двох або більше повнозначних слів (чи словоформ), яке зі змістового боку є складним найменуванням явищ дійсності, а з формально-синтаксичного - сполученням повнозначних слів за допомогою підрядного або сурядного зв'язку” (структурно-функціональний аспект).
У третьому розділі “Історія української граматичної термінології” розроблено періодизацію історії УГТ. Ураховуючи специфічність УГТ як однієї з галузей наукової термінології української мови, запропоновано такий критерій періодизації її історії: рівень, ступінь наукового осмислення граматичного ладу української мови. Цей критерій дозволяє враховувати і сутність терміна, що полягає у єдності терміна-слова й терміна-поняття, і сутність термінології, що становить певним чином організоване угрупування термінів однієї галузі знань, яке розвивається з удосконаленням цих знань.
На підставі цього критерію запропоновано таку періодизацію історії розвитку УГТ:
1. ХІІ – ХІV ст. – допонятійний період історії розвитку УГТ, терміни, уживані в цей час, не застосовувались як засіб наукового пізнання граматичного ладу української мови.
2. ХV – перша половина ХІХ ст. – адаптаційно-понятійний період в історії УГТ, пізнання граматичного ладу української мови відбувалось опосередковано, за допомогою понять, розроблених під час опрацювання інших мов. Залежно від того, на матеріалі яких саме мов опрацьовувалися ці поняття, у межах зазначеного періоду виділяємо два підперіоди:
а) ХV – перша половина ХVІІ ст. – етап, коли для пізнання граматичного ладу української мови застосовувалися поняття грецького мовознавства;
б) 1643 – перша половина ХІХ ст. – період, коли структура української мови опрацьовувалася за допомогою понять латинського, німецького, польського, російського мовознавства.
3. Друга половина ХІХ – початок ХХ ст. – емпіричний етап початкового наукового опрацювання граматики української мови спеціально створюваними поняттями.
4. 20-і – початок 50-х років ХХ ст. – емпірико-теоретичний період розвитку УГТ, час появи перших теоретичних граматичних термінів.
5. Друга половина 50-х – початок 80-х рр. ХХ ст.- період повного накопичення емпіричного матеріалу в галузі граматики української мови.
6. Друга половина 80-х – 90-і роки ХХ ст. – етап створення наукової теорії граматики української мови, організація певної частини УГТ в терміносистему.
У четвертому розділі “Українська граматична терміносистема та її системні параметри” проаналізовано системні параметри української граматичної терміносистеми. На сучасному рівні системні зв'язки в її межах було виявлено на понятійному, словесному й словесно-понятійному рівні.
Установлено, що на понятійному рівні терміни в межах УГТс групуються в чотири понятійні категорії:
1. Категорію субстанцій, яка з огляду на підрозділи граматики виразно поділяється на підкатегорію субстанцій морфології (абстрактний іменник, адвербіалізована форма, відносний прикметник, вторинний сполучник, іменник, предикативний прислівник, фемінітив, якісний прикметник тощо) і підкатегорію субстанцій синтаксису (адвербіальна синтаксема, детермінантний другорядний член речення, комунікативна синтаксична одиниця, просте еліптичне речення, сурядне словосполучення відкритої структури тощо).
2. Категорію властивостей: адресатність, градаційність, допустовість, елементарність, інструментальність, модальність, предикативність. причиновість, умовність тощо.
3. Категорію процесів: адвербіалізація, прономіналізація, субстантивація, транспозиція тощо.
4. Категорію наук: граматика, морфологія, синтаксис.
На цьому ж рівні в УГТс спостерігаються внутрішньокатегоріальні та міжкатегоріальні відношення. Родо-видові відношення поєднують граматичні терміни в межах кожної виділеної понятійної категорії (прислівник (родове поняття) – аналітичний синтаксичний прислівник, морфологізований прислівник (видові поняття)); те, що кожне наступне видове поняття утворюється поділом попереднього родового за певною ознакою, дозволяє кваліфікувати УГТс як моноієрархічну терміносистему.
У межах міжкатегоріальних понятійних зв`язків виявлено такі типи логічних відношень:
1.“Субстанція – властивість”: безсполучникове речення – безсполучниковість, речовинний іменник – речовинність тощо.
2. “Субстанція – процес”: ад'єктивація – ад'єктивований дієприкметник; парцеляція – парцельована конструкція тощо.
3. “Наука – субстанція”: морфологія – частина мови, синтаксис – синтаксична одиниця.
На суто словесному рівні розглянуто структурну типологію граматичних термінів у складі УГТс. Виділено:
1. Терміни-слова: адресатність, безособовість, вид, дієслово, звертання, іменник, модифікація, обставина, означення, субстантивація, сурядність, узгодження , час.
2. Терміни-юкстапозити: власне-іменник, дієслово-зв'язка, невласне-іменник.
3. Терміни-словосполучення:
а) двочленні: абстрактний іменник, дієприкметниковий зворот, предикативна синтаксема;
б) тричленні: аналітична синтаксична морфема, подвійний синтаксичний зв'язок, форма синтаксичного зв'язку;
в) чотиричленні: вигукове нечленоване просте речення, детермінантний другорядний член речення, іменникове односкладне просте речення;
г) п'ятичленні: єднальне складносурядне речення відкритої структури, складнопідрядне речення з прислівною підрядною частиною;
г) шестичленні: просте ускладнене речення з прислівними другорядними членами;
д) семичленні: складне безсполучникове речення з недиференційованим синтаксичним зв'язком між частинами.
Проаналізовано також явище варіантності граматичних термінів, яке в УГТс спостерігається серед термінів – словосполучень, а саме виділено орфографiчну, словотвiрну й синтаксичну варiантнiсть. Орфографiчна варiантнiсть виникає внаслiдок розходження в написаннi окремих термiнiв (власне іменник // власне-іменник, власне прикметник // власне-прикметник) або суто графiчного їх оформлення (граматичне значення 1-ої особи // граматичне значення першої особи, І відміна іменника // перша відміна іменника). Словотвiрна варiантнiсть створюється шляхом замiни в залежному компонентi терміна-словосполучення одного суфiкса iншим, що має таку ж словотвiрну характеристику (загальнокатегоріальне значення предметності // загальнокатегорійне значення предметності), а також завдяки паралельному вживанню повних термінів-словосполучень та їхніх абревiатур (рід дієслівниї дії // РДД).
Синтаксична варiантнiсть термінів-словосполучень виявляє себе в рiзноманiтних модифiкацiях кiлькiсного та структурного складу їхніх компонентiв. Вирізнено три типи синтаксичної варiантностi:
1. Варiантнiсть, зумовлена рiзними граматичними формами вираження ознаки (підрядний сполучник // сполучник підрядності, некоординоване речення // речення з некоординованими головними членами).
2. Варiантнiсть, що є наслiдком контекстної втрати одного або кiлькох компонентiв термiна (просте двоскладне речення // двоскладне речення, граматична категорія способу // категорія способу).
3. Варiантнiсть, створювана переставлянням компонентiв (складнопідрядне порівняльне речення // порівняльне складнопідрядне речення, пояснювальне безсполучникове складне речення // безсполучникове пояснювальне складне речення.
Виявлено також особливості термінотворення в УГТс на рівні термінів-слів і термінів-словосполучень. Зокрема найпоширенішими в досліджуваній терміносистемі способами творення термінів-слів є такі способи:
1. Префіксація, хоча її подано досить обмеженою кількістю моделей і морфем (без- + Ім: особовість – безособовість, сполучниковість - безсполучниковість; від- + Пр: дієслівний – віддієслівний, прикметниковий – відприкметниковий; не- + Ім: доконаність – недоконаність, узгодженість – неузгодженість, ускладненість – неускладненість).
2. Суфіксація (Ім + - аціj(а): ад'єктив – ад'єктивація, субстантив – субстантивація; Пр + - ість: валентне (дієслово) – валентність, підрядне (речення) - підрядність; Пр + -н-: вокатив – вокативне (речення), дієслово – дієслівний (присудок), об'єкт – об'єктні (відношення); Пр + -ов- : вигук – вигуковий, прикметник – прикметниковий, прислівник – прислівниковий).
З'ясовано термінотворчі моделі для термінів-словосполучень, які розглянуто відповідно до їхньої структури. Серед двочленних граматичних термінологічних одиниць виділено такі моделі: Пр + Ім (автосемантичне речення, адвербіальне словосполучення, апозитивний зв'язок, одновалентний предикат, синтаксична деривація); Дп + Ім (відокремлений додаток, керований іменник); Ім + Ім (валентність дієслова, категорія виду, парадигма речення). Трикомпонентні терміни-словосполучення можна поділити на дві групи: Пр + Пр + Ім (абсолютна часова форма, аналітична синтаксична морфема, безсполучникове складне речення); Пр + Ім + Ім (комунікативна парадигма речення, семантичний тип прийменника, синтаксична категорія речення). Чотирикомпонентні граматичні термінологічні словосполучення розподілено за такими моделями: Пр + Пр + Пр + Ім (вигукове нечленоване просте речення, вокативне односкладне просте речення), Пр + Ім + Пр + Ім (головний член односкладного речення, сурядне словосполучення відкритої структури), Пр + Пр + Ім + Ім (детермінантний другорядний член речення). Багатокомпонентні моделі творяться на основі словосполучень простішої структури: Пр + Пр + Ім + Пр + Ім (опосередкована формально-синтаксична структура простого речення, просте ускладнене речення з однорідними членами). Отже, граматичні терміни-словосполучення творяться за законами синтаксису української мови.
На словесно-понятійному рівні між термінами УГТс досліджено явища синонімії й антонімії. Синонімію термінів відмежовано від варіантності; синонімами є різнокореневі слова, уживані для номінації того самого поняття. У межах УГТс визначено такі типи синонімів:
1. Абсолютні синоніми типу “інтернаціональний термін – національний відповідник”: ад'єктив – прикметник; генетив – родовий відмінок. Абсолютна синонімія в межах УГТс є досить поширеним явищем, її виявлено насамперед у категорії субстанцій (адвербатив – прислівник, ад'єктив – прикметник, вербум - дієслово), а також у категорії процесів (транспозиція – міжкатегоріальний перехід). У синонімах цього типу простежено різноманітну кореляцію структур: термін-слово – термін-слово (персональність – особовість, прономен - займенник), термін-слово – термін-словосполучення (вокатив – кличний відмінок, імператив – наказовий спосіб дієслова, інфінітив – неозначена форма дієслова). Наявність абсолютної синонімії в УГТс можна пояснити, на наш погляд, як позамовними, так і внутрішньомовними причинами. Серед зовнішньомовних варто назвати насамперед історичний шлях розвитку досліджуваної терміносистеми, а також те, що ці іншомовні терміни, вживані паралельно до національних відповідників, мають інтернаціональний, міжнародний характер. Серед внутрішньомовних для УГТс причин слід зазначити таке: не всі іншомовні терміни перекладаються українською мовою безпосередньо терміном. Так, наприклад, у ланцюжку субстантив, субстантивний, субстантивація, субстантивований словом-терміном перекладаються тільки два запозичення: субстантив – іменник, субстантивний – іменниковий; переклад іншомовних термінів субстантивація та субстантивований подається описово: “перехід до категорії іменника”, “той, що перейшов до категорії іменника”. Отже, запозичення в певних випадках виявляються зручнішими у використанні.
2. Синоніми на національному мовному ґрунті: безсполучникове речення – безсполучникова конструкція, граматичний лад мови – граматична система мови, односкладне речення – односкладна конструкція. Їхня кількість дуже обмежена порівняно з явищем абсолютної синонімії. За нашими спостереженнями, синоніми такого типу утворюються шляхом співвіднесення з найближчим родовим поняттям (для терміна граматика найближчим родовим терміном є термін наука, звідси синонім граматична наука); співвіднесення з родовим поняттям на більш високому ступені поділу (родо-видовими відношеннями послідовно пов'язані терміни синтаксична одиниця-конструкція – речення – складне речення – безсполучникове речення, унаслідок співвіднесення першого й останнього термінів у цьому ланцюжку до терміна безсполучникове речення утворюється синонім безсполучникова одиниця); співвіднесення з родовим поняття й актуалізації видової ознаки (родо-видовими відношеннями пов'язані терміни синтаксична одиниця-конструкція - речення, водночас видовою ознакою є те, що це предикативна синтаксична одиниця; тому шляхом співвіднесення термінів у наведеному родо-видовому ланцюжку й актуалізації наведеної ознаки до терміна речення утворюється синонім предикативна конструкція). Отже, синоніми на національному мовному ґрунті в УГТс утворюються шляхом актуалізації певних понятійних механізмів; на наш погляд, у наукових текстах така синонімія може мати позитивний характер для урізноманітнення викладу матеріалу й унаочнення зв'язку понять.
В УГТс виділено два типи антонімів:
1. Терміни-антоніми, що різняться певною диференційною ознакою: власне прикметник – невласне-прикметник, семантично елементарне речення - семантично неелементарне речення. З огляду на те, якою саме частиною терміна передається протиставне значення, виділено різнокореневі та спільнокореневі антоніми. У різнокореневих термінах антонімічні відношення виникають шляхом семантичного протиставлення коренів: активний стан дієслова – пасивний стан дієслова, власна назва – загальна назва. Однак протиставлення коренів граматичних термінів-антонімів – явище непоширене, невизначальне для УГТс. Спільнокореневі антоніми з протиставним значенням творяться насамперед чергуванням наявності префікса з його відсутністю: граматично залежне слово – граматично незалежне слово, особове дієслово – безособове дієслово, речення з координованими головними членами – речення з некоординованими головними членами. Найпоширеніший в УГТс засіб передання протиставного поняття – це приєднання до терміна префікса не-: доконаний вид - недоконаний вид, узгоджене означення – неузгоджене означення. Продуктивним у цьому відношенні є також префікс без- : особове дієслово – безособове дієслово, складне сполучникове речення – складне безсполучникове речення.
2. Терміни-антоніми, що мають полярну протилежність: маскулізм – фемінітив (статева ознака) , препозитивне означення – постпозитивне означення (просторова ознака), просте речення – складне речення (кількісна ознака).
У висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження.
Проведення системного аналізу граматичної термінології потребувало, у першу чергу, певної систематизації та розширення теоретичного підґрунтя термінознавчого дослідження. Актуалізація теоретичної первинності поняття “термінологія” сприяла уточненню видового щодо нього поняття “наукова термінологія”, специфікою якої є те, що вона описує абстрактний, ідеалізований об'єкт, у межах якого окремі поняття поєднані особливими понятійно-змістовими й логічними зв'язками. Це дало підставу, у свою чергу, уточнити сутність та рівні реалізації термінологічної системності, пов'язавши системність наукової термінології з поняттям “наукова теорія” в діахронічному та синхронічному аспектах.
Відповідно розуміння УГТ як різновиду наукової термінології дозволило виявити низку особливостей історичного розвитку та сучасного функціонування цієї термінології. Так, у діахронічному аспекті встановлено, що для УГТ притаманним є, з одного боку, поступове виведення окремих терміногруп саме у зв'язку з уточненням розуміння терміна граматика, а з іншого боку, поповнення власне граматичними термінами на підставі наукового опрацювання граматичного ладу української мови. На сучасному етапі розвитку УГТ є явищем глибоко національним, є результатом розвитку наукових поглядів, притаманних саме вітчизняній граматичній традиції.
Застосування такого критерію, як ступінь, рівень наукового осмислення граматичного ладу української мови, надало змогу запропонувати нову періодизацію історії УГТ, що складається з семи періодів і постає як цілісний, послідовний процес розвитку й перетворення термінології в терміносистему.
На сучасному етапі існування УГТс розглянуті явища дають підставу кваліфікувати її як розвинену термінологічну систему, що є результатом багатовікового розвитку УГТ. Виявлені системні параметри дозволяють вважати УГТс багаторівневою термінологічною системою, у якій поєднано понятійні й мовні системоформувальні чинники.
Зміст дисертації та її основні ідеї висвітлено в таких публікаціях:
1. Медведь О. Історичний словник І. Огієнка як одна з перших спроб підсумувати історію української граматичної термінології// Матеріали ІІ Всеукраїнської наукової конференції. - К., 1997. - С. 205 - 208.
2. Медведь О. До вивчення української морфологічної термінології// Вісник державного університету "Львівська політехніка". - Львів, 1998. - № 336. Матеріали V Міжнародної конференції "Словосвіт-98". - С. 72 - 74.
3. Медведь О. До вивчення української
