КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
МЯГКИХ ОЛЬГА ВІТАЛІЇВНА
УДК 339.9
ПЕРЕХІДНІ ЕКОНОМІКИ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ
Спеціальність 08.05.01 - Світове господарство
і міжнародні економічні відносини
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Київ - 2001
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі міжнародної економіки Київського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник | -доктор економічних наук, професор
Поручник Анатолій Михайлович,
Київський національний економічний університет,
завідувач кафедри міжнародної економіки
Офіційні опоненти: |
-доктор економічних наук, професор
Філіпенко Антон Сергійович,
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка,
завідувач кафедри світового господарства і
міжнародних економічних відносин
Інституту міжнародних відносин
-кандидат економічних наук,
старший науковий співробітник
Панфілова Тамара Олександрівна,
Апарат Ради Національної безпеки і
оборони України, державний експерт
Провідна установа |
-Інститут світової економіки і
міжнародних відносин НАН України,
відділ міжнародних глобальних стратегій, м. Київ
Захист відбудеться “ 6 ” березня 2001 р. о 16.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.006.03 Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги 54/1, ауд.317.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: м. Київ, проспект Перемоги 54/1, ауд. 201.
Автореферат розісланий “ 6 ” лютого 2001 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
доктор економічних наук, професор Фукс А.Е.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Домінуючою тенденцією розвитку світового господарства на межі тисячоліть стало поглиблення інтернаціоналізації та глобалізації господарського життя країн, інтенсифікація міжнародних зв'язків на багаторівневій основі. Характер процесів, що відбуваються в його структурі, пов'язаний, насамперед, із нерівномірним опануванням різними країнами досягненнями сучасного етапу науково-технічної революції. Звідси парадигма постіндустріального розвитку передбачає нову структуризацію світового господарства на основі таких нових критеріїв (технологічності, інформатизації, соціалізації та глобалізації господарських процесів) з виділенням трьох підсистем: країни, що будують постіндустріальне суспільство; країни, де переважає індустріальний тип розвитку і які включаються в систему нової світової моделі через мікро- та макроінтеграцію; країни доіндустріального рівня розвитку, які сьогодні знаходяться поза процесами глобальної трансформації. Країни з перехідною економікою посідають особливе місце, оскільки вони не вписуються повністю в жодну з названих підсистем, а фактично примикають до другої підсистеми, водночас будучи наділеними окремими рисами першої. Глобальні трансформації детермінують нову диспозицію країн у структурі світового господарства. Це зумовлює не тільки потребу розробки нового механізму взаємодії підсистем із метою подолання однобічної відкритості слабших перед сильними, зближення дистанції між багатими та бідними країнами, недопущення ізольованості постіндустріальної економіки розвитку, але й необхідність теоретичних пошуків для вироблення практичних рекомендацій щодо стратегії і тактики міжнародної діяльності країн із врахуванням їх приналежності до різних підсистем світового господарства, забезпечення сходження країн з перехідною економікою на більш високий щабель світової ієрархії.
Актуальність даного дослідження, насамперед, визначається об'єктивною необхідністю теоретичного осмислення суті, рушійних сил та можливих перспектив глобалізації світової економіки, комплексного аналізу її сучасних тенденцій в межах становлення нової глобальної моделі та характеру впливу всіх вище названих процесів на перехідні економіки. Всі ці проблеми потребують подальшого дослідження за такими основними напрямками: 1) шляхи подолання "кастової" замкненості постіндустріального центру; 2) дослідження якісних змін у механізмі конкуренції в умовах глобалізації; 3) місце перехідних економік у структурі нової глобальної економічної моделі.
Найбільш повно проблеми глобалізації світової економіки, її рушійних сил, причин, позитивних і негативних наслідків, перспектив, а також аналіз стратегій різних країн розкриваються в роботах таких вчених, як Б.Баласса, Д.Белл, Зб.Бжезинський, О.Білорус, Дж.Бхагваті, І.Валерстайн, Е.Вайцзеккер, В.Вернадський, Дж.Гелбрейт, А.Гідденс, А.Гор, Р.Вернон, Дж.Данінг, С.Долгов, П.Дракер, Л.Едвінсон, В.Іноземцев, М.Кассон, Н.Кондратьєв, Є.Кочетов, П.Кругман, В.Кузнєцов, Т.Левітт, Д.Лук'яненко, В.Ломакін, М.Максимова, Ф.Махлуп, М.Мелоун, Д.Мідоуз, Г.Мюрдаль, А.Неклесса, М.Портер, Є.Примаков, Р.Робертсон, Д.Розенау, У.Ростоу, Л.Саммерс, С.Соколенко, Р.Солоу, Дж.Сорос, Я.Тінберген, О.Тофлер, А.Турен, Л.Туроу, М.Уотерс, А.Філіпенко, Т.Форестер, Ф.Фукуяма, С.Хантінгтон, Ю.Шишков, Й.Шумпетер.
Одночасно з кардинальними зрушеннями в структурі міжнародних відносин у 90-х роках ХХ століття розпочались глибокі суспільно-економічні перетворення системного характеру в межах колишньої світової соціалістичної системи, які проявилися у переході постсоціалістичних країн до нової моделі господарського розвитку, тобто заміні централізовано-планових, тоталітарних форм господарювання на ринкові, демократичні інститути. Кінцевою метою системної трансформації перехідних економік є побудова відкритої економіки, що є необхідною умовою інтеграції цих країн у світові структури.
Поглибленням основних загальнотеоретичних проблем перехідної економіки, що стосуються концепції та змісту реформ, державного регулювання у перехідному періоді, економічного зростання та його факторів на етапі трансформацій, питаннями, пов'язаними з механізмом функціонування перехідної економіки та його результативністю активно займаються такі вітчизняні вчені, як: Ю.Бажал, А.Гальчинський, В.Геєць, Б.Губський, П.Леоненко, Т.Панфілова, Ю.Пахомов, А.Поручник, В.Савчук, В.Сіденко, С.Соколенко, А.Філіпенко, а також іноземні: Л.Абалкін, С.Аукуціонек, Л.Бальцерович, О.Богомолов, А.Бузгалін, Є.Гайдар, В.Герасіменко, С.Глазьєв, М.Дерябіна, Л.Ерхард, А.Ілларіонов, Гж.Колодко, Я.Корнаї, В.Кудров, В.Кузнєцов, С.Лоуренс, В.Манов, Дж.Міклерайт, П.Мюррель, Д.Норт, Л.Ночевкіна, Ю.Осіпов, В.Радаєв, Дж.Сагс, Дж.Стиглиц, А.Улюкаєв, Ст.Фішер, Д.Черніков, Я.Ширмер, Г.Явлинський.
Незважаючи на значний обсяг уже проведених досліджень, ступінь наукової розробленості деяких проблем переходу колишніх соціалістичних країн від тоталітарної моделі суспільства до демократії та ринкової економіки, що базується на постіндустріальній парадигмі, є вкрай недостатнім. Враховуючи ту обставину, що системна трансформація перехідних економік знаходиться переважно на початковій стадії та має багатогранний характер, потребують подальшого поглибленого дослідження на міждисциплінарній основі її зміст, закономірності, етапи проведення.
Таким чином, при багаточисельності опублікованих монографій та статей з проблем перехідної економіки практично всі її аспекти залишаються гостро дискусійними, починаючи із суті, характеру реформ і кінчаючи оцінкою їх впливу на соціально-економічні, політичні середовища постсоціалістичних країн. Дискусії не вщухають навіть в тих країнах, які перебувають на кінцевій стадії системних перетворень. У свою чергу, позитивний досвід входження перехідних економік - лідерів трансформаційного процесу - у світове господарство ще недостатньо вивчений. Додаткових зусиль потребують розкриття зовнішніх та внутрішніх умов розвитку, аналіз та оцінка наявного економічного, науково-технічного потенціалів країн із перехідною економікою на сучасному етапі глобалізації світової економіки.
Особливого значення обрана тема дисертаційного дослідження набуває в контексті специфічної соціально-економічної ситуації в Україні, що характеризується нереалізованістю сприятливих умов (високий науковий потенціал, багаті природні ресурси, суспільна стабільність тощо), які країна мала на старті реформ.
Ураховуючи ту обставину, що спеціальних публікацій з комплексного дослідження стартових умов, результатів різних етапів реформ, моделей та механізмів їх реалізації в країнах Центральної, Східної Європи і СНД фактично ще немає, автор поставив за мету розкрити причини труднощів, з якими зіткнулось на сучасному етапі українське суспільство, обгрунтувати стратегію виходу із затяжної кризи на основі критеріїв постіндустріальної моделі розвитку та визначити перспективні траєкторії її інтеграції в світову економіку, що глобалізується.
Таким чином, вибір теми дослідження обумовлений її надзвичайною актуальністю, дискусійністю та важливістю як в теоретичному, так і практичному плані.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертант брала безпосередню участь у розробці міжкафедральної держбюджетної науково-дослідної теми факультету міжнародної економіки і менеджменту Київського національного економічного університету "Міжнародна конкурентоспроможність національних економік в умовах глобалізації" (номер державної реєстрації 0198V001576) і особисто підготувала частину розділу "Формування моделей економічного розвитку в умовах глобалізації" (підрозділ: Становлення нової глобальної моделі економічного розвитку), "Міжнародна економічна взаємодія і її вплив на процеси ринкової трансформації" (підрозділ: Внутрішні і зовнішні фактори розвитку країн у період ринкових реформ).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є аналіз та узагальнення основних тенденцій розвитку світової економіки, трансформацій її структури, які формують нову глобальну модель економічного розвитку на базі постіндустріальної парадигми; обгрунтування ефективного механізму інтеграції перехідних економік у світові цивілізаційні процеси із визначенням умов та перспектив участі в них України.
Виходячи з мети дослідження, в роботі поставлені наступні конкретні задачі:
-
обгрунтувати методологічні засади інтернаціоналізації світової економіки на етапі глобальних трансформацій та визначити парадигму, яка дає можливість розкрити природу сучасних глобальних зрушень;
-
виявити базисні основи побудови нової глобальної моделі економічного розвитку, охарактеризувати її елементи та риси з метою визначення ступеня її розвиненості;
-
проаналізувати механізми взаємодії основних підсистем світового господарства на різних етапах його розвитку з метою розкриття її характеру, сучасного рівня, умов, принципів, напрямів, специфіки;
-
комплексно оцінити потенціал підсистем світового господарства в сучасних умовах інтернаціоналізації, що дає основу для прогнозування динаміки, диспозиції окремих країн у глобальній моделі розвитку;
-
провести порівняльний аналіз моделей системної трансформації, що застосовуються в різних країнах із перехідною економікою, оцінити результативність цих моделей, дослідити особливості становлення відкритого суспільства для визначення ступеня готовності прилучення цих країн до сучасного цивілізаційного процесу;
-
дослідити шляхи та інструментарій формування моделі конкурентоспроможної економіки України та, виходячи з цього, визначити пріоритети оптимальної зовнішньоекономічної політики країни на основі критеріїв та логіки цивілізаційного розвитку.
Об'єктом дослідження є перехідні економіки в системі світового господарства, які здійснюють свою внутрішню системну трансформацію та прагнуть досягти якнайшвидшої адаптації до глобальної моделі розвитку із визначенням власного місця в ній.
Предметом дослідження є сучасний стан та перспективи розвитку інтеграційних зв'язків між постсоціалістичними країнами і розвиненими ринковими суспільствами в умовах глобальних трансформацій.
Методи дослідження - у методології автор спирався на системний, типологічний, структурно-функціональний підходи в дослідженні глобальних трансформацій світового господарства. Методи порівняльного аналізу використовувались в дослідженні трансформаційних процесів на багаторівневій основі (на рівні світового господарства та його підсистем). Застосовувались також методи моделювання та наукової гіпотези, наукової абстракції, загального та одиничного, які стали основою при дослідженні нової економічної моделі світу та визначенні місця окремих підсистем в її структурі. Дослідження базується також на використанні принципу єдності теорії і практики, особливо при аналізі реформування економіки України.
Інформаційно-статистичною базою дослідження слугували поточні матеріали Міністерства економіки, Держкомстатистики України, Інституту трансформації суспільства, Міжнародного центру перспективних досліджень, Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, а також публікації, доповіді міжнародних організацій (МВФ, Світового банку, ЄБРР, ЮНКТАД, ООН, Європейської Комісії), матеріали міжнародних форумів, зокрема, Центральної Європейської ініціативи, з проблем глобалізації, матеріали консультативних (як Німецька та Гарвардська консультативні групи) та рейтингових агенцій (Freedom House, Standard & Poor's, Sovereign Rating Service), Агенції гуманітарних технологій, міжнародної програми "Poland -economy in Transition"(1996).
Наукова новизна одержаних результатів. Внаслідок проведених досліджень підтверджена гіпотеза про те, що в умовах глобалізації реалізація постіндустріальної парадигми розвитку є основою економічного успіху і прогресу країн світу.
Нові конкретні наукові положення, отримані особисто автором, які виносяться на захист, полягають у наступному:
·
суттєво доповнена методологія дослідження інтернаціоналізації і на основі еклектичного підходу встановлено, що новітні трансформаційні процеси у політичній, технологічній, виробничо-господарській, соціальній і культурній сферах ведуть до становлення нової моделі світу із структурними взаємозв'язками глобального характеру. В межах цієї моделі на багатокритеріальній основі (інтелектуальний, інформаційний та інноваційний ресурси; політико-економічна демократія; соціалізація) проведено поглиблений аналіз підсистем світової економіки;
·
розкрита прогресивна природа глобальних зрушень, коли на основі зниження сировинної і енергетичної залежності економіки, її деіндустріалізації (превалювання сфери послуг), пріоритету знань та інформації, переорієнтації інвестицій від матеріального накопичення на розвиток людського капіталу забезпечується інтелектуалізація, інноваційний характер, соціалізація та екологізація виробництва і середовища життєдіяльності в розвинених країнах - лідерах світової економіки;
·
показано дуалістичну природу глобалізації, коли, з одного боку, через розповсюдження інновацій у технологічній сфері, менеджменті, активний рух інвестицій, вона справляє безумовний позитивний вплив на економічний розвиток, а, з другого - призводить до посилення міжкраїнової нерівномірності, асинхронності та диспропорційності розвитку. Розкрито новий тип відносин, що формується між доволі замкненим постіндустріальним центром та рештою країн світу, які знаходяться на індустріальній (напівпериферія) та доіндустріальній (периферія) стадіях розвитку;
·
розкриті особливості процесів ринкової трансформації в країнах Центральної, Східної Європи та СНД і визначені об'єктивні, суб'єктивні, внутрішні та зовнішні фактори, що найбільш суттєво впливають на темпи і успіх реформ, результати трансформаційних процесів, зокрема - стартові умови; послідовність, масштабність та динамізм проведення ринкових реформ; роль держави у формуванні внутрішньої та зовнішньої політики у перехідний період;
·
дано кількісну та якісну оцінку результативності реалізації різних моделей системної трансформації в постсоціалістичних країнах. Доведено обмеженість окремих моделей трансформаційних перетворень (шокової терапії, градуалізму, інституціоналізму) і запропоновано інтегративну модель ринкової трансформації. Порівняльні переваги такої моделі полягають у комплексному врахуванні зовнішніх умов розвитку та специфіки кожної країни, її здатності до саморозвитку з орієнтацією на загальноцивілізаційні критерії;
·
проведено ранжування країн із перехідною економікою за ступенем їх готовності до включення в сучасну світогосподарську систему (лідери - консолідовані демократії з ринковою економікою, середньоуспішні - із незрілими демократією та ринком, найменш успішні - консолідовані автократії зі статичною економікою) і визначена етапізація становлення відкритого суспільства (адаптаційний, трансформаційний, інтеграційний етапи). Доведено, що завершеність системної трансформації для всіх країн із перехідною економікою детермінується: ступенем адаптації економіки до глобальних умов розвитку, рівнем інституціоналізації ринку та суспільства в цілому, можливістю реалізації інноваційно-технологічної моделі;
·
розкриті умови та особливості інтернаціоналізації перехідних економік (в основному - несприятлива зовнішня політична та економічна кон'юнктура, неможливість розвитку у глобальному середовищі на паритетних основах, квазівідкритість через невиважену та непослідовну лібералізаційну політику, відсутність економічних, політичних, технологічних важелів впливу). Показано, що нерегульована відкритість перехідних економік робить їх вкрай уразливими до економічних криз, враховуючи циклічний характер світогосподарського розвитку;
·
показано позитивні економічні зрушення в процесі реформування вітчизняної економіки (роздержавлення власності, поява недержавного сектору економіки і прошарку приватних підприємців, підвищення рівня економічної свободи, зародження національних ринків товарів, праці, капіталу і валюти, розширення зовнішньоекономічних зв'язків). Розкрито основні причини деформацій та повільних темпів ринкових реформ (відсутність власної концепції системних трансформацій, недостатня глибина та необгрунтованість реформаційних заходів, їх непослідовне втілення в практику господарювання, нехтування стратегією на користь вирішення тактичних (кон'юнктурних) завдань тощо). Наголошено, що ці причини обумовили наявні структурні мікро та макроекономічні диспропорції, надали кризі перманентного характеру. Сформульовано рекомендації для подолання негативних явищ та процесів, орієнтовані на досягнення внутрішньої та міжнародної конкурентоспроможності економіки України;
·
обгрунтовано основні елементи моделі конкурентоспроможності національної економіки, яка базується на приматі науково-технологічного розвитку, людського фактора, інформатизації, демократичності та відкритості суспільства. Запропоновано комплекс заходів щодо корегування вітчизняної зовнішньоекономічної політики відповідно до глобальних критеріїв та детермінантів з: розвитку високотехнологічного експорту; цілеспрямованої раціоналізації імпорту; оптимізації фінансово-інвестиційних потоків; інтенсифікації інтеграційних програм в руслі європейського вибору України.
Практичне значення одержаних результатів. Наведені вище результати дослідження обумовлюють практичну значимість роботи, що визначається, перш за все, можливістю застосування в Україні прогресивного досвіду, який накопичений східноєвропейськими постсоціалістичними країнами в період реформування їх економік. Висновки й пропозиції, сформульовані дисертантом, можуть бути використані при формуванні стратегії інтегрування перехідних економік у світове господарство в умовах глобалізації. Упровадження методичних розробок та рекомендацій в практичну діяльність федеральних економічних відомств та організацій дозволить уникнути прорахунків стратегічного плану в процесі системних перетворень та сприятиме підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної економіки.
Автором розроблено конкретні рекомендації з розвитку телекомунікаційних мереж на території України (довідка від акціонерної компанії "Держінвест України" №2-38/90 від 12.02.99); подано пропозиції щодо вдосконалення показників соціального бюджету України на 2001 рік, за участю автора підготовлено звіт про перспективи розвитку вищої та професійно-технічної освіти і працевлаштування для Європейського Фонду освіти ( довідка Міністерства праці та соціальної політики України №09-289 від 29.09.2000). Основні теоретичні положення та висновки дисертації використані при викладанні нормативних та спеціальних курсів на факультеті міжнародної економіки та менеджменту Київського національного економічного університету та Центру магістерської підготовки КНЕУ (довідка від 21.01.2000), в лекційному курсі “Міжнародні економічні відносини” Дипломатичної академії при Міністерстві закордонних справ України (довідка №297/2000 від 22.11.2000), в лекційному курсі "Світова економіка та міжнародні економічні відносини" кафедри "Економіки та менеджменту" Київської державної академії водного транспорту (довідка № 233-01 від 25.04.2000).
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки, що окреслюють наукову новизну роботи, доповідались та обговорювались на: Всеукраїнській науково-практичній конференції "Економіка сталого розвитку: погляд у ХХІ століття"(7-8 жовтня 1999 р., м. Донецьк, Донецький державний університет економіки і торгівлі), VІІ міжнародній науково-теоретичній конференції "Особливості економічної політики постсоціалістичних країн в умовах глобалізації світової економіки" (приклад України)" (25-26 листопада 1999р., м. Київ, Інститут міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка), першій Національній міжвузівській науковій конференції "Міжнародна економіка: сучасні проблеми та перспективи розвитку" (29 листопада 1999р., м. Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка), міжнародній конференції "Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв'язків та залучення іноземних інвестицій" (лютий, 2000р., м. Донецьк, Донецький державний університет), міжнародній науково-практичній конференції "Економічна теорія: сучасна парадигма та її еволюція на порозі ХХІ століття" (1-2 березня 2000р., м. Київ, Київський державний торговельно-економічний університет), ХІ міжнародній науково-практичній конференції "Стратегія економічного розвитку в умовах глобалізації" (4-6 квітня 2000р., м. Чернівці, Чернівецький державний університет), міжнародній науково-практичній конференції "Україна та її регіони в світовій глобалізованій системі" (14 квітня 2000р., м. Донецьк, Донецький економіко-гуманітарний інститут, Інститут економіко-правових досліджень НАН України), міжнародній науково-методичній конференції "Еволюція економічного розвитку та економічних теорій" (проблеми дослідження та викладання) (26-27 квітня 2000р., м. Київ, Київський національний економічний університет)
Публікації. Основні результати дослідження викладені автором у 10 публікаціях загальним обсягом 2,7 др. арк., в т.ч. 4 статті у фахових виданнях, 6 тез та доповідей у матеріалах конференцій.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків. Повний обсяг дисертації становить 229 сторінок комп'ютерного тексту, в тому числі список використаних джерел 281 найменування, серед яких 165 вітчизняних, 116 іноземних, 25 таблиць на 8 сторінках, 38 рисунків на 12 сторінках, 4 додатки на 15 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і задачі дослідження, показано наукову новизну дослідження та практичне значення одержаних результатів.
У розділі 1 "Економічна природа глобальних трансформацій" вперше у вітчизняних дослідженнях на основі еклектичного підходу проведено комплексний аналіз суті, особливостей та основних етапів інтернаціоналізації, показані особливості її сучасного етапу, котрий характеризується глобальними трансформаціями в структурі та динаміці світового господарства, розташуванні сил в геополітичному просторі і проявляється у становленні глобальної економічної моделі розвитку, яка базується на постіндустріальній парадигмі.
Світова економіка на сучасному етапі переживає процеси фундаментальної трансформації, зміст, природа та умови яких розкриваються у: зростанні усуспільнення виробництва та обігу від національного рівня до регіонального та глобального; новій якості інтернаціоналізації (що охоплює не тільки обмін, але й виробництво), інституційною формою якої виступають транснаціональні корпорації; суттєвих зрушеннях у структурі факторів та умовах виробництва (до класичних факторів сьогодні долучаються інформація, знання, інтелектуальний капітал, засоби зв'язку та інші).
Зростання відкритості національних економік, підвищення їх прозорості та значні зусилля міжнародних інститутів у справі лібералізації міжнародного порядку обумовили появу принципово нового явища - глобальної інтеграції фінансових ринків, які, на відміну від інших ринків, характеризуються сьогодні прогресуючим зростанням, самодостатністю, здатністю впливати на економічну ситуацію окремих країн та регіонів світу. Глобалізація фінансової сфери підкріплюється розширенням засобів фінансової та ділової інформації на основі сучасних досягнень науково-технічного прогресу. В постіндустріальному суспільстві, яке сьогодні будують розвинені країни світу, інноваційний розвиток є постійною складовою економічного зростання, який підтримується також через міжнародну кооперацію між ними. Тому процеси глобалізації розгортаються переважно між країнами цивілізаційного центру, ці ж причини обумовлюють переважання в міжнародній торгівлі товарообороту між ними, з превалюванням високотехнологічних товарів та послуг.
У дисертації доводиться, що глобальні трансформації мають дуалістичну природу, яка проявляється у їх наслідках для країн світу: з одного боку, у зростанні позитивних можливостей (зменшення торгових бар'єрів, каталізація темпів економічного розвитку, глобальний розвиток телекомунікаційних технологій, зміцнення інституційного середовища світового ринку), з іншого - у зростанні певних загроз (антидемократичність, поглиблення технологічної поляризації та маргіналізації значної частини світу, посилення розриву між багатими та бідними країнами). Шляхами подолання негативного впливу глобалізації на сьогодні виступає: по-перше, регіональна інтеграція на чолі з розвиненими країнами світу; по-друге, нарощування нових факторів виробництва - інформаційних, технологічних, інтелектуальних ресурсів; по-третє, створення дієвого внутрішнього інституційного середовища.
Інтернаціоналізація як закономірність розвитку світового господарства пройшла чотири етапи, протягом яких вона то прискорювалась, то гальмувалась під впливом протекціоністських обмежень у торгівлі, русі капіталів, хаотично конкуруючих девальвацій валют тощо. На останньому етапі, незважаючи на те, що її загальний вектор залишився незмінним, процес інтернаціоналізації набув цілого ряду нових якісних рис, котрі цілком обгрунтовано викликали до життя нове поняття -"глобалізація". Особливості четвертого етапу визначають п'ять нових фундаментальних процесів, а саме: 1) розпад системи соціалістичних країн; 2) формування у розвинених країнах постіндустріальної економіки, заснованої на знаннях та інформації; 3) зростання тенденцій глобалізації; 4) загострення глобальних проблем людства; 5) формування нової глобальної економічної моделі світу.
Проведений аналіз свідчить про асинхронність та диспропорційність освоєння різними країнами новітніх технологій, що призводить до переміщення геополітичної ваги на терези лідерів світового високотехнологічного виробництва. Саме вони є носіями нової глобальної моделі, яка характеризується такими рисами як інтелектуалізація, інноваційний характер, соціалізація та екологізація виробництва і середовища життєдіяльності. В рамках цієї моделі на основі нових критеріїв (рівень розвитку інтелектуального, соціального, фізичного, природного капіталу, рівень інтегрованості, демократичності, структура суспільства) виділяються три підсистеми (до першої відносяться країни, що будують постіндустріальне суспільство, до другої - країни, де переважає індустріальний тип розвитку і які включаються в систему нової світової моделі через регіональні інтеграційні угруповання, третя об'єднує країни доіндустріального рівня розвитку, які сьогодні знаходяться поза загальносвітовими процесами глобальної трансформації). Оцінка стану економічного, науково-технічного потенціалу підсистем дає підстави зробити такий прогноз щодо їх диспозиції у світовій економічній структурі на найближчі роки: країни, здатні до швидкого опанування та генерації інновацій, становитимуть відносно замкнений, самодостатній постіндустріальний центр (країни Тріади). Решта країн світу, які знаходяться на індустріальній (напівпериферія) та доіндустріальній (периферія) стадіях розвитку, буде стратифікована відповідно зі ступенем їх технологічної залежності, характеризуватиметься диференційованим доступом до технологій.
У даній класифікації країни з перехідною економікою посідають особливе місце тому, що вони повністю не вписуються в жодну з названих підсистем, фактично вони примикають до другої підсистеми країн з індустріальним типом розвитку, водночас маючи окремі риси першої - постіндустріальної. Насамперед, спільні риси перехідних економік визначає транзитивна основа їх політичного, економічного, соціального та інституційного середовищ з орієнтацією в перспективі на постіндустріальну парадигму розвитку в руслі провідної зовнішньої тенденції - глобалізації. По-друге, участь цих кран у світовому ринку технологій обмежується на сьогодні технологічним послідовництвом, в той же час у них наявні передумови для виходу у групу лідерів інноваційних процесів. По-третє, трансформації, що переживають на сучасному етапі перехідні економіки країн Центральної і Східної Європи та СНД, в повній мірі вписуються в загальносвітові трансформаційні процеси, хоча це відбувається після тривалої автаркії та десяти років економічних реформ. Більше того, залишення соціалізмом історичної арени певною мірою замортизувало настання кризових процесів у світовій економіці, обумовлених циклічністю її розвитку.
Перспективи розвитку перехідних економік пов'язуються з такою дилемою: ті з них, які будуть здатні швидко засвоїти принципи постіндустріальної моделі розвитку, у найближчому майбутньому опиняться серед користувачів переваг глобалізації, увійдуть до привілейованого центру світового цивілізаційного розвитку; доля тих, які відстануть, буде зведена до обслуговування потреб сильніших.
У розділі 2 "Інтегрування перехідних економік у світовий економічний простір" досліджуються закономірності ринкових перетворень в постсоціалістичних країнах, що відбуваються під впливом внутрішніх та зовнішніх факторів, проводиться порівняльний аналіз результативності трансформаційних моделей, виявлені етапи, особливості та механізм включення перехідних економік у світове господарство.
Наголошено, що найбільш суттєво на темпи, успіх реформ, результативність трансформаційних перетворень впливали такі фактори: стартові умови; послідовність, масштабність та динамізм проведення ринкових реформ; роль держави у формуванні демократичної, соціально орієнтованої, виваженої внутрішньої та зовнішньої політики у перехідний період.
Об'єктивно оцінюючи методологічні засади, елементний склад та кінцеві результати різних моделей системної трансформації, дисертант робить висновок, що кожна з них має певні аргументи на свою користь. Модель шокової терапії акцентує увагу реформаторів на необхідності використання часу "екстраординарної політики", запобігає появі негативних принципів управління (корупція, тіньовий сектор) завдяки скороченню терміну трансформаційної невизначеності тощо. Градуалізм враховує об'єктивну закономірність часового лагу між якісно відмінними заходами реформування (лібералізація, перерозподіл активів, перебудова), відстоює позицію мінімізації соціальних витрат завдяки поступовості економічних перетворень. Для інституційного напряму пріоритетним є формування інституційної основи суспільства (формальної та неформальної). Показано, що моделі застосовані на практичному рівні виявили значну обмеженість свого інструментарію в поодинокому використанні. В жодній країні регіону (навіть у типово "шокових" лідерів реформування, таких як Польща, Словенія, Словаччина) не було імплементовано "чистої" моделі трансформації. Враховуючи взаємодоповнюваність заходів різних за концепціями реформ, з метою уникнення помилкової оцінки багатовимірного середовища перехідних економік найбільш ефективною можна назвати інтегративну модель трансформації. Порівняльні переваги такої моделі полягають у здатності до поточного вдосконалення у відповідності з комплексом внутрішніх та зовнішніх умов розвитку, оптимальному часовому співвідношенні в форматі основних блоків реформ, обгрунтуванні необхідності підведення міцного інституційного фундаменту під реформи.
Дослідження причинно-наслідкових зв'язків між глобальними і внутрішніми трансформаційними процесами, що відбуваються в перехідних економіках, дозволили зробити висновок про їх взаємний вплив при пріоритетному значенні внутрішніх. У свою чергу, ефективність ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах залежить від ряду факторів, серед яких домінують, на погляд дисертанта, демократичність, швидкість та послідовність у проведенні реформ. Виходячи із сутності загальносвітового процесу глобалізації, стратегічною метою трансформації перехідних економік є їх подальша лібералізація та включення у світові інтеграційні структури, що консолідує процеси демократизації та системних реформ і водночас акселерує економічний розвиток.
Сучасний процес глобалізації вимагає від країн тривимірної відповідності новим умовам світового ринку: бути демократичною; бути лібералізованою; бути технологічно та культурно інтегрованою. Регіональна інтеграція країн значним чином сприяє виконанню цих умов. Вимогами для інтеграції є стабільність інституційно гарантованої демократії, наявність функціонуючої ринкової економіки (ці два процеси співпадають із основним напрямом реформування в країнах регіону), а також готовність структурної, правової та іншої адаптації до умов політичного, економічного та валютного союзів. У свою чергу, регіональна інтеграція створює і нові можливості для економічного розвитку країн з перехідною економікою:
·
сприяє процесу залучення іноземних інвестицій, передових технологій та менеджменту, що є невід'ємними складовими швидкого зростання;
·
очевидний виграш від інтеграції певних верств населення створить додаткове коло політичної підтримки реформаторським заходам та принципам демократії;
·
зміцнює позиції ринково підтримуючого інституційного середовища, сприяє процесам соціалізації перехідних суспільств.
Зауважимо, що на початковому етапі трансформація скоріше живиться силами громадської підтримки та не потребує зовнішніх імпульсів інтеграції та глобалізації Надалі ситуація змінюється на протилежне - середня успішність країни в трансформаційному процесі "винагороджується" затримкою процесу включення її в світові інтеграційні процеси. В свою чергу, затримки в процесі інтеграції негативно впливають на структурну та системну адаптацію країни, що в подальшому призведе до загального погіршення результатів реформування.
Ступінь готовності країн із перехідною економікою до включення до сучасної світогосподарської системи визначався за такими критеріями: прогрес у створенні демократичної політичної системи та ефективність її функціонування; узгодженість та відкритість процесу прийняття політичних рішень; законодавче подолання корупції; роль приватного сектору в економіці; лібералізація економічної активності; надійність фінансового сектору; розвиток ринкових інститутів; реформування структури зовнішньої торгівлі. Серед країн, які найбільше просунулись у реформах Угорщина, Польща, Словенія, Естонія, Чехія, Латвія, Литва, Словаччина. Інші країни активно долають перешкоди, реформи в деяких характеризуються значною інертністю
Для усунення диспропорцій, що виникли в ході реформ в постсоціалістичних країнах, необхідні наступні заходи: обов'язкове врахування фактора глобалізації; орієнтація на випереджувальний розвиток за принципами постіндустріальної парадигми; інституційне підкріплення реформ; створення дієвої правової бази.
Оскільки визначальною рисою сучасного етапу інтернаціоналізації господарського життя виступає інтернаціоналізація виробництва і науково-технічного прогресу на базі транснаціональних корпорацій (ТНК), їх зв'язків, альянсів щодо сучасної транспортної та телекомунікаційної інфраструктури, інформаційної революції, що супроводжується формуванням всесвітньої мережі міжнародних фінансових ринків, то успішність інтеграції і глобалізації економіки будь-якої країни пов'язана із формуванням та діяльністю ТНК як основних суб'єктів світових економічних, політичних процесів, що виступають носіями науково-технологічного процесу. Сьогодні рівень транснаціоналізації перехідних економік є низьким. Це обумовлено як причинами внутрішнього положення (недостатня розвиненість ринку та його інститутів), так і зовнішнього (геоцентричність стратегії ТНК). Враховуючи необхідність підключення підприємств країн із перехідною економікою до виробничо-технологічного ланцюга ТНК, цим країнам необхідно орієнтувати: свою промислову, інвестиційну, податкову, митну політику на всебічне сприяння процесам інтернаціоналізації виробництва, ефективну спеціалізацію та міжнародну кооперацію, координацію розвитку високотехнологічних секторів економіки з орієнтацією на прогресивні сегменти світового ринку.
Розділ 3 "Цивілізаційні детермінанти економічного розвитку України" присвячений аналізу стану внутрішніх та зовнішніх позицій економіки України, основних позитивних результатів та недоліків ринкових перетворень; визначенню напрямків вдосконалення механізму реформування вітчизняної економіки, шляхів формування конкурентоспроможної економіки України, її зовнішньоекономічної політики в світлі детермінант цивілізаційного розвитку.
Найбільш вагомими досягненнями у трансформаційному процесі вітчизняної економіки на сьогодні є: роздержавлення власності, поява недержавного сектору економіки (70%) і прошарку приватних підприємців (55% у ВВП), підвищення рівня економічної свободи, зародження національних ринків товарів, праці, капіталів, валюти, розширення зовнішньоекономічних зв'язків. Серед основних причин деформацій та повільних темпів ринкових реформ в Україні упродовж 90-х років визначено такі: відсутність національної концепції системних перетворень; недостатня глибина та обгрунтованість реформаційних заходів, їх непослідовне втілення в практику господарювання; первинна орієнтація на індустріальні та навіть доіндустріальні моделі економічного розвитку; недооцінка ролі держави в перехідний період; корумпованість влади; низький рівень менеджменту у державному та приватному секторах; нехтування стратегією на користь вирішення тактичних (кон'юнктурних) завдань тощо.
Вказані причини обумовили наявність негативних явищ у економічному та соціальному житті країни, що надало кризі перманентного характеру, як-то: низький рівень ринкової інфраструктури; формування у громадськості негативного образу реформ та високий ступінь суспільної недовіри; неефективна структура економіки індустріального типу з переважанням виробництва сировинних товарів та неринкових послуг; низька продуктивність праці; висока енергоємність та екологічна небезпечність виробництва з високим ступенем зносу; низький рівень інвестування в людський капітал; низький рівень платіжної дисципліни; збільшення боргового навантаження на економіку; висока диференціація населення за рівнем доходів; катастрофічні втрати конкурентних переваг у галузі високих технологій через ігнорування необхідності спрямування масованих зусиль на підтримку фундаментальної науки; неефективна структура зовнішньої торгівля; відпливу умів та капіталів з України; незначний ступінь інтернаціоналізації економічних, політичних, технологічних, наукових, соціальних та культурних процесів.
Для подолання всіх цих негараздів необхідно приділити першочергову увагу таким аспектам економічного розвитку, як поступовість проведення соціально орієнтованої економічної політики, активне впровадження інноваційно орієнтованої моделі розвитку країни, посилення функцій держави в усіх сферах економічного та соціального життя. Названо конкретні шляхи усунення деформацій перехідного процесу з метою підвищення рівня конкурентоспроможності України. Це:
·
у блоці структурних реформ: припинення субсидіювання та задіяння процедури банкрутства неконкурентоспроможних підприємств; сприяння розвитку ринково-орієнтованої інфраструктури; підтримка конкурентоспроможних галузей національної економіки, таких як ракетно-космічна техніка, літакобудування, суднобудування, виробництво озброєнь; стимулювання підприємницької ініціативи в галузі високотехнологічної продукції; заохочення реструктуризації, модернізації підприємств, на що мають бути націлені кроки в приватизації; стимулювання процесу залучення людського капіталу країни у вітчизняне виробництво;
·
у блоці реформ приватного сектору: спрощення системи оподаткування, мінімізація бюрократичних перешкод, прозорість процедур входу та виходу з ринку, чіткі правова регламентованість та інституційне забезпечення ринкового середовища, жорсткі бюджетні обмеження, припинення субсидіювання збиткових підприємств та здійснення державного та публічного контролю над цими процесами, запровадження інноваційної стратегії розвитку (стимулювання інноваційного підприємництва, залучення інвестиційних потоків у високотехнологічні виробництва, забезпечення правового закріплення програми інноваційного розвитку, сприяння кадровому забезпеченню шляхом створення технополісів, технопарків);
·
у блоці реформування банківсько-фінансової системи: подолати відірваність банківського капіталу від реального сектору економіки; зробити кредитні послуги фінансових установ більш доступними та дешевими; розвивати як інструментарій фінансових ринків, так і засоби національної фінансової безпеки;
·
у блоці соціальних реформ: важливим висновком для України та її майбутнього, що випливає з аналізу сучасних процесів глобалізації, є наступне: всі завдання, пов'язані з участю України в глобальній економіці мають вирішуватися тільки людьми добре освіченими, компетентними, з широким кругозором, енергійними, цілеспрямованими, здатними думати не тільки про власний добробут, але й про потреби країни. Отже, роль освіти сьогодні - вирішальна. Нехтування цією обставиною означає свідоме програмування країни на подальше відставання від лідерів цивілізаційного процесу, збільшення вже існуючого розриву. Єдиним шансом для України є стратегія випереджувального розвитку, орієнтована, перш за все, на її соціальну складову. Лінійна економічна конкуренція сьогодні поступається місцем її принципово новому виміру у світовому масштабі - конкуренції на основі знань та інформації. Відкриття економіки України показало її класичну неконкурентоспроможність на світових ринках. Відновлення конкурентоспроможності за сучасних умов можливо тільки в разі використання динамічної конкурентної переваги, якою власне й наділена Україна, маючи достатньо високі показники розвитку її інтелектуального капіталу. Показники інвестування в людський капітал в Україні низькі. За сучасних умов постіндустріального розвитку, на прикладі високорозвинених країн світу, можна констатувати: соціальна сфера є найбагатшим сектором економіки. Враховуючи західний досвід, в Україні необхідно за умов бюджетної слабкості шукати та підтримувати альтернативні шляхи її самофінансування.
Зростання зовнішньоекономічних зв'язків країни в сучасних умовах часто спирається на її приналежність до певного регіонального економічного угруповання. Досвід західноєвропейської інтеграції показує, що основа цих процесів створюється на мікрорівні у вигляді взаємовигідного співробітництва у виробничій, фінансовій, інших сферах. Держава повинна створити всі умови для участі вітчизняних підприємців у різних формах взаємовигідного співробітництва конкретних компаній, фінансово-промислових груп тощо, із вибірковою державною підтримкою найбільш перспективних, динамічних, ефективних виробників.
Наголошено, що реалізація поставлених завдань залежить від: ефективності інтернаціоналізації виробництва, розвиткові якого має всебічно сприяти промислова, інвестиційна та податкова політика; цю ж мету має державне регулювання зовнішньої торгівлі, особливо заходи митної політики, що стимулюють економічно вигідну міжнародну спеціалізацію та кооперацію виробництв; зваженості зв'язків зі світовими фінансовими ринками з метою запобігання безконтрольних, невиправданих, незабезпечених зовнішніх запозичень. Перелічені пропозиції потребують комплексного підходу з боку державної влади й взаємодії всіх її гілок: законодавчої, виконавчої, судової. Успішність реалізації завдань, що стоять перед країною сьогодні, потребують посилення державного регулювання зовнішньоекономічних відносин, що, як показало дослідження проблем глобалізації, не суперечить тенденції лібералізації цих відносин, які відбуваються скоріше в чітко регламентованому полі правил та процедур. Незважаючи на вкрай обмежені на глобальному рівні геостратегічні можливості України, внаслідок ослаблення її економічного, політичного, ядерно-військового значення, глобальні трансформації передбачають новий тип конкурентоспроможності - на технологічній основі. Тому пріоритетними напрямками вітчизняної зовнішньоекономічної політики слід вважати розвиток високотехнологічного експорту, цілеспрямовану раціоналізацію імпорту, оптимізацію фінансово-інвестиційних потоків та інтенсифікацію інтеграційних програм в руслі європейського вибору України.
ВИСНОВКИ
У дисертації дано теоретичне узагальнення щодо основних тенденцій розвитку світової економіки, трансформацій в її структурі, що формують нову глобальну модель економічного розвитку на базі постіндустріальної парадигми, а також запропоновано нове вирішення наукової задачі, яке полягає в обгрунтуванні ефективного механізму інтеграції перехідних економік у світові цивілізаційні процеси із визначенням умов та перспектив участі в них України. Проведене дослідження дає підстави зробити наступні висновки теоретико-методологічного та аналітико-прикладного значення:
1. Інтернаціоналізація господарського життя у своєму розвитку пройшла чотири етапи і сьогодні має нові якісні характеристики, обумовлені глобальними трансформаційними процесами у політичній, економічній, соціальній, виробничо-технологічній та культурній сферах, які ведуть до становлення глобальної економічної моделі розвитку, що базується на постіндустріальній парадигмі. Прояви глобальних трансформацій (інтелектуалізація, інноваційний характер, соціалізація та екологізація виробництва і середовища життєдіяльності) є неоднорідними для країн світу. Прогресивний вплив глобальних зрушень проявляється у можливості випереджувального розвитку тих країн, що пізнають їх природу і стають лідерами світового розвитку завдяки генеруванню та використанню інновацій, унікальних технологій, вільних режимів функціонування ринків товарів, послуг, капіталів, робочої сили. Негативний вплив глобальних трансформацій полягає в неможливості більшості країн світу досягнути відповідного рівня технологічного розвитку, що призводить до поглиблення технологічної поляризації світу, посилення асинхронності економічного розвитку, нерівномірності використання переваг від глобалізації, зростання кількості країн-аутсайдерів. Така дуалістична природа глобальних зрушень обумовлює формування специфічної стратифікації країн у межах нової глобальної моделі. Нова диспозиція підсистем світу передбачає "кастову" відокремленість підсистеми країн, що будують постіндустріальне суспільство та є
