НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

УДК 347.4

МЕЛЬНИК Світлана Борисівна

МОНОПОЛЬНЕ (ДОМІНУЮЧЕ) СТАНОВИЩЕ СУБ'ЄКТА

ГОСПОДАРЮВАННЯ НА РИНКУ

Спеціальність 12.00.04 – Господарське право;

арбітражний процес

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Донецьк - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі підприємницького та комерційного права Одеської національної юридичної академії Міністерства освіти і науки України (м. Одеса).

Науковий керівник – доктор юридичних наук

Саніахметова Ніна Олексіївна,

Одеська національна юридична академія

Міністерства освіти і науки України,

завідувач кафедри підприємницького та комерційного права (м. Одеса)

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, старший науковий співробітник

Замойський Ігор Євгенович,

Донецький інститут економіки та

господарського права, професор кафедри

державно-правових дисциплін (м. Донецьк)

кандидат юридичних наук, доцент

Вінник Оксана Мар'янівна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри господарського права (м. Київ)

Провідна установа – Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого

Міністерства освіти і науки України (м. Харків).

Захист відбудеться “25” вересня 2001 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д11.170.01 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий “23” серпня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Граніш В.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Конкуренція є необхідною і найважливішою умовою ринкового механізму. Це об'єктивна закономірність товарного виробництва, що здійснює вплив на поведінку суб'єктів господарювання при здійсненні ними господарської діяльності (визначенні обсягів виробництва, установленні цін тощо). Роль конкуренції як рушійної сили розвитку економіки полягає насамперед у тому, що вона містить у собі істотні стимули для науково-технічного прогресу. Конкуренція має фундаментальне значення для функціонування ринкової економіки. Зниження цін і підвищення якості продукції як невід'ємні атрибути соціально орієнтованої ринкової економіки досягаються саме на основі конкуренції і змагальності. Система стимулів і критеріїв для ефективного добору оптимальних виробничих комбінацій, що сприяє становленню такої системи зв'язків, яка найбільш адекватна цілям розвитку і прогресу, формується через конкурентний механізм. Тому конкурентна політика, спрямована на захист економічної конкуренції, є одним із пріоритетних напрямків реформування української економіки.

Світова практика свідчить, що багато держав прийняли антимонопольні закони з метою підтримки конкурентного середовища. Антимонопольне регулювання - складова і важлива ланка ринкового механізму. Важливість антимонопольного регулювання підкреслена й у ратифікованій Верховною Радою України Угоді про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами і Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу. У ст.49 Угоди визначено, що Сторони погоджуються співпрацювати з метою виправлення або усунення, шляхом застосування своїх антимонопольних законів чи іншим чином, обмежень конкуренції, до яких вдаються підприємства, або викликаних державним втручанням, якщо вони можуть впливати на торгівлю між Співтовариством і Україною.

Загальна спрямованість сучасного українського антимонопольного законодавства обумовлена високим рівнем монополізму в нашій державі. Одним із пріоритетних напрямків антимонопольного законодавства є визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку. Монопольне (домінуюче) становище є найважливішою базовою категорією антимонопольного законодавства України. Воно є відправним при застосуванні багатьох положень цього законодавства. Тому дослідження регулятивних правових аспектів монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку є важливим і актуальним. Аналіз охоронних правових аспектів монопольного (домінуючого) становища пов'язаний з протидією зловживанню цим становищем на ринку, що є найпоширенішим порушенням антимонопольного законодавства.

У Конституції України вперше поряд із проголошенням права кожного на не заборонену законом підприємницьку діяльність, забезпечення захисту конкуренції в підприємницькій діяльності, недопущення неправомірного обмеження конкуренції і недобросовісної конкуренції, передбачене і недопущення зловживань монопольним становищем на ринку (ст.42). Таким чином, протидія зловживанню монопольним становищем на ринку має настільки ж важливе конституційне значення, як і протидія неправомірному обмеженню конкуренції і недобросовісній конкуренції.

Вищезазначене обумовлює актуальність вирішення низки питань науково-теоретичного і практичного характеру щодо правових аспектів монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, що необхідно для здійснення ефективного захисту економічної конкуренції. Правові проблеми монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку не були предметом фундаментальних монографічних досліджень в Україні, що також обумовлює необхідність їх аналізу з метою розробки пропозицій щодо удосконалення антимонопольного законодавства України і практики його застосування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане за темою науково-дослідницької роботи Одеської національної юридичної академії "Правові проблеми розвитку сучасної української держави" (державний реєстраційний номер 01010001195), зокрема, теми науково-дослідницької роботи кафедри підприємницького та комерційного права Одеської національної юридичної академії “Правове регулювання підприємницької діяльності в Україні”, де дисертант бере участь як співвиконавець. Автором самостійно проаналізовані регулятивні і охоронні аспекти монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, сформульовані його риси і визначені основні напрямки державного регулювання діяльності монопольних утворень. Впровадження результатів дослідження здійснювалося поетапно, в процесі виконання роботи, шляхом розробки практичних зауважень і пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства України про монопольне (домінуюче) становище суб'єктів господарювання на ринку.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є комплексний аналіз чинного вітчизняного антимонопольного законодавства стосовно монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку та протидії зловживанню ним, практики його застосування і вироблення на цій основі конкретних пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання в цій сфері.

Відповідно до цієї мети у процесі дослідження були поставлені такі задачі:

дослідити стан українського законодавства про монопольне (домінуюче) становище суб'єктів господарювання на ринку;

з'ясувати критерії визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання;

виявити процедуру визначення монопольного становища, позначити її стадії;

проаналізувати законодавчу базу та виявити основні напрями державного регулювання діяльності монопольних утворень;

проаналізувати зловживання суб'єктом господарювання монопольним (домінуючим) становищем, його види, склад цього правопорушення, а також юридичну відповідальність за нього.

Об'єктом дослідження є монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання на ринку з точки зору його правових аспектів, у тому числі, зловживання ним.

Предметом дисертаційного дослідження є правовий режим монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку.

Під час роботи над дисертацією використовувалися теоретичні положення наукових праць, присвячені проблемам господарського законодавства, зокрема, антимонопольного законодавства, що викладені в роботах провідних українських і зарубіжних вчених - юристів: О.М. Вінник, В.М. Гайворонського, Д.В.Задихайло, І.Є.Замойського, Г.Л.Знаменського, Н.І.Клейн, В.В.Лаптєва, Н.С.Малеїна, В.К.Мамутова, В.С.Мартем'янова, О.М.Олейник, В.Ф.Попондопуло, Г.В.Пронської, Н.О.Саніахметової, К.Ю.Тотьєва, О.О.Чувпила, В.С.Щербини, В.Ф.Яковлевої та ін.

Комплексному дослідженню питань монопольного становища сприяло вивчення економічної літератури, праць вчених-економістів Г.Л.Азоєва, Є.Ф.Борисова, А.С.Гальчинського, Г.М.Гукасьяна, П.С.Єщенко, Ю.І.Палкіна, А.Й.Шумпетера, А.Ю.Юданова та інших.

У роботі досліджено законодавство України, окремі акти конкурентного законодавства Великобританії, Німеччини, Російської Федерації, Сполучених Штатів Америки, Франції, Японії, ЄС, а також практика Антимонопольного комітету України, його Одеського та Миколаївського територіальних відділень.

У дисертації використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, а саме: формально-логічний, історичний, системно-структурний, порівняльно-правовий.

Аналіз сучасного стану законодавства про монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання на ринку здійснено автором за допомогою формально-логічного методу, який, крім того, використовувався в процесі вироблення пропозицій щодо шляхів удосконалення правового регулювання монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку.

Шляхом історичного аналізу відомих економічних теорій конкуренції та монополії розкриті процеси становлення і розвитку інституту монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку, вітчизняного законодавства щодо закріплення правового режиму цього становища.

Через призму системно-структурного аналізу досліджено монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання на ринку, а також його окремі аспекти.

Аналіз різних підходів до правового регулювання одних і тих же питань у вітчизняній і зарубіжній практиці, наукових позицій, висловлених вченими, стосовно досліджуваних у дисертації проблем, здійснено за допомогою порівняльно-правового методу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в роботі вперше у вітчизняній юридичній науці здійснений комплексний аналіз монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку з точки зору його регулятивних та охоронних правових аспектів.

Основні результати проведеного дослідження полягають у тому, що:

сформульовані основні риси монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку: воно надає суб'єкту господарювання можливість здійснювати істотний вплив на стан конкурентного середовища на ринку певного товару; суб'єктом цього становища може бути лише суб'єкт господарювання; факт монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку встановлюється виключно Антимонопольним комітетом України і його органами;

визначені правові наслідки монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку; розмежовані законодавчі презумпції цього становища, визначені кількісні та якісні критерії монопольного становища;

виявлені основні п'ять стадій процедури визначення монопольного (домінуючого) становища: складання переліку товарів, щодо яких визначається це становище; визначення тривалості заняття суб'єктом господарювання пануючого становища; визначення товарних меж ринку; виявлення територіальних меж ринку; обчислення частки суб'єкта господарювання на ринку;

визначені основні напрямки державного регулювання діяльності монопольних утворень: запобігання їх створенню; складання та ведення переліків монопольних утворень; регулювання поведінки діючих монопольних утворень (у тому числі цін та ціноутворення);

надане поняття зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку як діяння суб'єкта господарювання, що порушує законодавство про захист економічної конкуренції, вчиняється за допомогою використання належної йому монопольної влади на шкоду конкурентним відносинам (недопущення, обмеження або усунення конкуренції);

визначені ознаки зловживання монопольним становищем на ринку: наявність у суб'єкта монопольного (домінуючого) становища; використання цього становища із заподіянням шкоди суспільним інтересам та інтересам окремих осіб; порушення юридичних заборон, передбачених антимонопольним законодавством; установлення факту зловживання монопольним становищем органами Антимонопольного комітету України; настання несприятливих юридичних наслідків у вигляді юридичної відповідальності;

зловживання монопольним (домінуючим) становищем відокремлене від інших порушень законодавства про захист економічної конкуренції; визначений склад цього правопорушення, види юридичної відповідальності за це зловживання.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в роботі висновки та пропозиції можуть бути використані в законотворчому процесі.

Прикладний характер дослідження дозволяє використовувати його результати в діяльності органів Антимонопольного комітету України.

Положення дисертації можуть бути використані в навчальному процесі при читанні лекцій та проведенні практичних занять за курсом "Господарське право".

Окремі положення та висновки, сформульовані в дисертації, мають дискусійний характер і можуть бути основою для подальших наукових досліджень.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати дисертаційної роботи отримані особисто автором самостійно на основі аналізу законодавства України про монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання на ринку, практики його застосування.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися й обговорювалися на засіданнях кафедри підприємницького та комерційного права Одеської національної юридичної академії, на трьох наукових конференціях Одеської національної юридичної академії (1999 р., 2000 р., 2001 р.); на трьох міжнародних науково-практичних конференціях: "Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії та практики" (м.Київ, жовтень 1999р.); "Європа-Японія-Україна: шляхи демократизації державно-правових систем" (м.Київ, жовтень 2000 р.); "Сучасний конституціоналізм та конституційна юстиція" (м.Одеса, жовтень 2000р.); всеукраїнській науково-практичній конференції "50 років Конвенції про захист прав, основних свобод людини і проблеми формування правової держави в Україні" (м.Харків, грудень 2000 р.).

Матеріали дисертаційної роботи використовуються при читанні автором навчальної дисципліни "Конкурентне законодавство" в Одеській національній юридичній академії Міністерства освіти і науки України.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 робіт загальним обсягом 4,2 д.а., з яких особисто належать автору 3,9 д.а.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків, загальний обсяг дисертації 170 сторінок комп'ютерного тексту. Робота містить також список використаних джерел із 201 найменування та 3 додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділ 1. Визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку. Цей розділ присвячений аналізу загальної характеристики монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку, порядку визначення цього становища та його критеріїв. На його підставі зроблений висновок, що монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання на ринку є однією з найважливіших (базових) категорій антимонопольного законодавства, що входять у його категоріальний апарат.

Вихідними (визначальними) економічними категоріями, що мають відправне значення для з'ясування сутності і юридичного тлумачення поняття "монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання", є "конкуренція", "монополія", "монополізм" та "монопольне утворення". У свою чергу, категорія "монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання на ринку" є вихідною для застосування багатьох положень антимонопольного законодавства.

У роботі вказується, що слід використовувати в законодавстві України не термін "монопольне становище суб'єкта господарювання на ринку", а "домінуюче становище". Це необхідно для узгодження цієї економічної категорії та її юридичного значення, спрямованого на позначення пануючого становища суб'єкта господарювання на ринку, для приведення законодавчого позначення цієї категорії у відповідність із сформованою термінологією в конкурентному законодавстві держав із розвинутою ринковою економікою і, насамперед, законодавстві ЄС.

Обгрунтовується твердження, що Закон "Про захист економічної конкуренції" містить дві презумпції щодо монопольного становища.

По-перше, становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару складає більш 35%, презюмується в якості монопольного (домінуючого), однак ця презумпція спростовна за допомогою доведення суб'єктом господарювання зворотнього. Тобто, якщо частка суб'єкта господарювання на ринку понад 35%, то Законом "Про захист економічної конкуренції" установлено презумпцію домінуючого становища, тягар її спростування (доведення зворотнього) покладається на суб'єкта господарювання.

По-друге, становище суб'єкта господарювання, частка якого складає 35% і менше, визнається в якості монопольного (домінуючого), якщо це доведено органами Антимонопольного комітету України. Тобто, якщо частка суб'єкта господарювання 35% і нижче, установлена презумпція відсутності домінуючого становища, при цьому тягар її спростування покладено на органи Антимонопольного комітету.

Таким чином, у законодавстві України не встановлена незаперечна презумпція відсутності у суб'єкта господарювання монопольного (домінуючого) становища.

У роботі вказується, що процедуру визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку можна поділити на декілька основних стадій.

На першій стадії складається перелік товарів, щодо яких визначається монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання, а також визначається перелік їхніх споживачів. Слід зазначити той загальний напрямок, що використовується при визначенні тієї або іншої продукції як товару. Так, антимонопольне законодавство України виходить із широкої концепції розуміння товару, тому що товаром визнається фактично будь-який продукт діяльності певного суб'єкта господарювання, призначений для реалізації. Як діяльність, так і ступінь готовності продукту до реалізації також розуміється досить широко. В одному випадку товаром може бути визначений деякий проміжний продукт (запасні деталі, комплектуючі матеріали і т.д.), якщо він реалізується на ринку, в іншому - товаром може бути лише деякий закінчений об'єкт, що утворився в результаті проведення максимально можливої кількості технологічних операцій, що також призначений для реалізації.

Складання на першій стадії визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку переліку споживачів (покупців) товару (товарів) є немаловажним чинником у характеристиці діяльності і становища певного суб'єкта, а також для визначення загальної структури ринку. Традиційне розуміння того, що чим більше споживачів товару суб'єкта господарювання, тим більше вірогідність наявності його монопольного становища на ринку, не завжди підтверджується на практиці. У разі, якщо унікальні або особливо специфічні об'єкти є товарами, загальна кількість їхніх споживачів може бути дуже невеликою і фактично обмежуватися лише кількома, але становище їхнього продавця, проте, може бути монопольним. Для цілей аналізу становища суб'єкта господарювання на ринку покупці розподіляються у групи залежно від способу участі в процесі реалізації певного товару.

На другій стадії визначається тривалість заняття суб'єктом господарювання пануючого становища на ринку, тобто час, протягом якого становище суб'єкта може бути охарактеризоване як монопольне. Значимість цієї стадії обумовлена тим, що визначення тривалості заняття суб'єктом господарювання пануючого становища на ринку має істотне значення для вирішення питання про визнання його становища в якості монопольного (домінуючого).

Оцінка становища суб'єкта господарювання як монопольного і здійснення у зв'язку з цим відповідного аналізу не повинні грунтуватися на висновку, що має випадковий характер. Цей висновок повинен грунтуватися на фактах, що мають відносно стабільний характер. Стабільність у цьому випадку оцінюється через часову категорію і фактичну ситуацію, що склалася за цей час.

Третя стадія характеризується визначенням товарних меж ринку окремо для кожного товару, щодо якого здійснюється визначення монопольного становища суб'єкта на ринку.

На третій стадії виявляється один із критеріїв, що визначає ринок як категорію антимонопольного законодавства - установлюються товарні межі ринку. Вони визначаються як група взаємозамінних товарів (товарів однієї споживчої вартості), у межах якої споживач може перейти від споживання одного товару до споживання іншого. До речі, ринків може бути стільки, скільки є товарів (враховуються і їхні замінники), тобто досить велика кількість. Товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів. Відповідно, коли товар не має замінників, товарна група складається з одного товару.

Законодавство при визначенні тих або інших товарів як взаємозамінних враховує лінію попиту, тобто орієнтується на поведінку, можливість здійснити заміну споживачами. При цьому враховується позиція споживачів стосовно таких ознак товарів: аналогічність призначення, споживчих властивостей, умов використання тощо; подібність фізичних властивостей і характеристик, якісних показників тощо; наявність спільної групи споживачів товару; відсутність суттєвої різниці в цінах.

На четвертій стадії визначаються територіальні межі ринку, що дозволяють охарактеризувати його як загальнодержавний або регіональний. Правильне визначення територіальних меж ринку є істотним при визначенні монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку, тому що дозволяє виявити суб'єктів господарювання, що мають розглядатися як конкуренти існуючого домінуючого суб'єкта.

На п'ятій стадії обчислюється частка суб'єкта господарювання на ринку, розмір якої за чинним законодавством є відправним для визначення наявності або відсутності монопольного (домінуючого) становища певного суб'єкта на відповідному ринку. Ця стадія може бути поділена на три етапи: визначення загального обсягу товарного ринку, на якому діє суб'єкт господарювання; встановлення обсягу надходження товару цього суб'єкта господарювання на відповідний ринок; обчислення ринкової частки суб'єкта господарювання на географічно визначеному товарному ринку.

Кожна із зазначених стадій може бути, у свою чергу, підрозділена на низку проміжних етапів для більш повного, глибокого й об'єктивного аналізу того чи іншого товарного ринку і становища на ньому певного суб'єкта господарювання.

У роботі робиться висновок, що частка суб'єкта господарювання на ринку є основним інструментом українського антимонопольного законодавства для визначення становища суб'єкта на відповідному ринку. Велике значення, що приділяється частці суб'єкта господарювання на ринку, для визначення монопольного (домінуючого) становища, в цілому виправдане в інтересах чіткого обрису ринку і урахування окремих суб'єктів та їхніх товарів у рамках обмеженого ринку.

Однак використання тільки такого підходу може викликати односторонній підхід при оцінці реального становища суб'єкта на ринку. Правильне його застосування можливе тільки при ретельному урахуванні різних умов ринку, у тому числі бар'єрів вступу на ринок і диференціації товарів.

Обгрунтованість визнання ринкової частки в якості критерію влади на ринку залежить від того, наскільки повно будуть враховані інші, якісні, критерії. Для виміру ступеня влади суб'єкта господарювання на ринку необхідне не тільки урахування його частки на ринку, але й інших чинників.

Зазначені в підзаконних нормативно-правових актах ознаки ринкової влади, а також критерії структури ринку слід розцінювати як якісні критерії визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку, що, на нашу думку, повинні підлягати урахуванню поряд і незалежно від кількісної його частки на ринку. Вважаємо, що якісні критерії визначення монопольного становища на ринку підлягають обов'язковому урахуванню не тільки, якщо частка суб'єкта господарювання на ринку менше 35%, як це передбачено чинним законодавством, але і якщо вона перевищує 35%.

Частку суб'єкта господарювання на ринку не слід розцінювати як точний показник його становища і влади на ринку. Визначення становища суб'єкта господарювання на ринку як монопольного (домінуючого) не повинно обмежуватися кількісним визначенням його ринкової частки, а вимагає більш ретельного аналізу й урахування якісних чинників. Сама по собі частка суб'єкта господарювання на ринку не є достатньою підставою для визначення реальної його влади на ринку. Більш того, орієнтація тільки на показники ринкової частки може призвести до помилкових уявлень про спроможність суб'єкта контролювати ситуацію на ринку і не допускати або обмежувати конкуренцію.

Загальний висновок про реальне становище суб'єкта господарювання на ринку має визначатися такими чинниками, як розмір і стабільність частки на ринку протягом тривалого періоду часу, умови вступу на ринок, прибутковість. З якісних чинників переважним мають бути критерії умов для вступу на ринок, оскільки реальна можливість вступу на певний ринок інших суб'єктів господарювання здатна стабілізувати конкурентну ситуацію і вивести ціни на конкурентний рівень. Тому, якщо ці умови не є утрудненими, становище суб'єкта господарювання не може бути визнано в якості монопольного (домінуючого) навіть при наявності значної частки на ринку.

Розділ 2. Державне регулювання монопольних утворень. Цей розділ присвячений аналізу запобігання створенню монопольних утворень, складання та ведення переліку монопольних утворень, регулювання поведінки діючих монопольних утворень. Оскільки існування монополій неминуче в будь-який економічній системі і, тим більше, у період переходу до ринкових відносин в Україні, їхня діяльність на ринку підлягає державному регулюванню. Державне регулювання діяльності монопольних утворень слід вважати одним з елементів державного регулювання економіки та публічно-правового регулювання підприємницької діяльності.

Попередження монополізації ринків і обмеження конкуренції, а також створення монопольних утворень вважаємо особливо значимим через важливість превентивних (профілактичних, попереджувальних) заходів, спрямованих на запобігання утворення монопольних структур, монополізації товарних ринків та істотного обмеження конкуренції. Одними з пріоритетних у державному антимонопольному регулюванні повинні бути попереджувальні (превентивні) заходи, що забезпечують поступальний розвиток економічних процесів на конкурентних засадах шляхом недопущення монополізації ринку. Монополію значно легше запобігти, чим потім із нею боротися. З урахуванням же ситуації на ринках України мова також має йти і про боротьбу з ремонополізацією товарних ринків, у першу чергу регіональних.

Світова практика також свідчить про те, що розумніше запобігати монополізації товарних ринків, чим надалі вести боротьбу зі зловживанням монопольним становищем. Саме тому в багатьох країнах світу введені спеціальні механізми державного контролю за процесами економічної концентрації. Останнім часом в антимонопольному законодавстві України контроль за економічною концентрацією суб'єктів господарювання урегульовано більш повно і детально. Так, ст.3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" (у редакції Закону від 13.07.2000 р.) серед чотирьох основних завдань Антимонопольного комітету України називає контроль за економічною концентрацією. У Законі "Про захист економічної конкуренції" контролю за концентрацією суб'єктів господарювання присвячений окремий розділ (розділ V), а також значна кількість процедурних норм, що визначають розгляд заяв і справ про концентрацію суб'єктів господарювання, що містяться в розділі VI (9 статей). Таку тенденцію вважаємо цілком виправданою у зв'язку з важливістю контролю за економічною концентрацією для запобігання створення нових монопольних утворень на ринках України при існуючому високому рівні монополізму.

Другим напрямком державного регулювання монопольних утворень є складання і ведення переліку монопольних утворень, що урегульоване Положенням про складання та ведення Переліку суб'єктів господарювання, що займають монопольне становище на ринку, затвердженим розпорядженням Антимонопольного комітету України від 10.03.94 р. № 2-р. З одного боку, включення до Переліку того або іншого суб'єкта господарювання не завжди свідчить про дійсне його монопольне (домінуюче) становище на ринку в цей час, з іншого боку - не включення його до цього переліку не може бути підставою для звільнення від відповідальності, передбаченої законодавством, у разі дійсної наявності монопольного становища суб'єкта господарювання на ринку і зловживання ним.

Третім напрямком державного регулювання діяльності монопольних утворень є регулювання діяльності суб'єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на певному товарному ринку і включені до відповідного переліку.

Класифікація регулювання поведінки діючих монопольних утворень може бути здійснена за декількома критеріями і, відповідно, підрозділятися на наступні види:

по-перше, за суб'єктами, стосовно яких здійснюється державне регулювання (об'єктами антимонопольного регулювання) його можна підрозділити на два види: державне регулювання стосовно суб'єктів господарювання, що займають монопольне становище в сфері природних монополій, та державне регулювання щодо всіх інших монопольних утворень;

по-друге, за суб'єктами, що здійснюють державне регулювання, воно підрозділяється на: державне регулювання, здійснюване Антимонопольним комітетом України і його органами, та державне регулювання, здійснюване іншими державними органами, у межах наданих їм повноважень;

по-третє, за сферами державного регулювання діяльності монопольних утворень його можна класифікувати на наступні види: встановлення і зміна цін і тарифів суб'єктів господарювання, що займають монопольне становище; дотримання стандартів і показників якості для товарів монопольних утворень; підтримка необхідних обсягів виробництва монопольних утворень.

Аналіз законодавства, що регламентує державне регулювання цін монопольних утворень і практики його застосування, показує значну непослідовність його розвитку, що висловилося в змінюваних етапах то посилення, то ослаблення регулювання такого ціноутворення, однак при зберіганні загальної тенденції до зменшення державного втручання в ціноутворення. Необхідність обмеженого регулювання ціноутворення пояснюється тим, що з його допомогою можна перебороти монополізацію тих або інших ринків. У результаті створення конкурентного середовища необхідність державного втручання в процес регулювання цін відпаде.

Усунення прямого регулювання цін можливо досягти в умовах нормально функціонуючого ринку. У період же трансформації до ринкової економіки в Україні державне регулювання цін в обмежених межах є необхідністю. Тому не можна цілком підтримати пропозицію Антимонопольного комітету України щодо скасування Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.95 р. № 135.

Встановлення або скасування державного регулювання цін монопольних утворень у кожному випадку повинні грунтуватися на глибокому економічному аналізі, з урахуванням як сьогоднішнього стану, так і перспектив розвитку соціально орієнтованої ринкової економіки.

Розділ 3. Протидія зловживанню монопольним (домінуючим) становищем на ринку. У цьому розділі аналізуються поняття і види зловживання монопольним (домінуючим) становищем, підстава та види юридичної відповідальності за це правопорушення.

У роботі відзначається, що з економічної точки зору зловживання монопольним становищем на ринку слід вважати антиподом конкурентної поведінки. З юридичної точки зору зловживання монопольним становищем слід розцінювати як особливий тип поведінки суб'єкта господарювання на ринку, яке означає використання ним своєї монопольної влади недозволеними способами, що суперечать конкуренції, внаслідок чого спричиняється шкода суспільним та державним інтересам, правам суб'єктів господарювання і споживачів.

Вважаємо, що зловживання монопольним становищем охоплює всі діяння суб'єкта господарювання, які шляхом використання заборонених законодавством способів і засобів спрямовані на встановлення, зміцнення, розширення або зберігання монопольної влади і, відповідно, призводять або можуть призвести до усунення, істотного обмеження або знищення конкуренції, усунення конкурентів із ринку або недопущення на ринок потенційних конкурентів. Це один із видів порушень законодавства про захист економічної конкуренції (антимонопольного законодавства).

Специфікою зловживання порівняно з монополізацією, що визначена в ст.1 Закону "Про захист економічної конкуренції", є те, що воно являє собою зміцнення або підтримку монопольного становища не конкурентними, а забороненими Законом способами і засобами.

Підставою юридичної відповідальності за зловживання монопольним становищем на ринку є склад цього правопорушення, що включає чотири елементи: об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт і суб'єктивну сторону.

Зловживання монопольним становищем на ринку як порушення антимонопольного законодавства посягає на такий об'єкт, як суспільні відносини в сфері конкуренції, що охороняються правом, конкретні блага суб'єктів господарювання і споживачів, а також на суспільні і державні інтереси охорони конкуренції на ринку України.

Діяння, що визнані зловживанням монопольним становищем на ринку, перераховані в ст.13 Закону "Про захист економічної конкуренції" і ст.4 Закону "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". Вони можуть відбуватися у формі дії або бездіяльності.

Протиправність полягає у вчиненні діяння, що порушує норми права. Оскільки відповідно до ч.3 ст. 13 Закону "Про захист економічної конкуренції" зловживання монопольним становищем є забороненим, слід вважати, що воно суперечить нормам права, закріпленим у законодавстві про захист економічної конкуренції. Тому такі дії є протиправними. Протиправність зловживання монопольним становищем на ринку є юридичним вираженням суспільної шкідливості цього правопорушення в цілому для державних і суспільних інтересів, у тому числі для економічної системи і прав конкретних суб'єктів (суб'єктів господарювання і споживачів).

Зловживання монопольним становищем на ринку як протиправне діяння, що порушує антимонопольне законодавство, завдає шкоду конкурентним відносинам в економіці. Воно не завжди призводить до заподіяння шкідливих наслідків у вигляді збитків (майнової шкоди), а може створювати можливість заподіяння тієї або іншої майнової шкоди.

Для кваліфікації тієї або іншої протиправної поведінки як зловживання монопольним становищем необхідно установити прямий причинний зв'язок між діянням правопорушника і суспільно шкідливими наслідками, що наступили в результаті вчинення цього діяння. З суб'єктивної сторони зловживання характеризується наявністю вини, тобто психічним відношенням особи до вчиненого. Якщо згідно із законодавством, що діяло раніше, мета була обов'язковим елементом складу правопорушення, то відповідно до Закону "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (у чинній редакції), так і до Закону "Про захист економічної конкуренції" (який буде введений у дію), для кваліфікації діяння в якості зловживання монопольним становищем на ринку не є обов'язковим установлення його безпосередньої мети - недопущення, обмеження або усунення конкуренції. Важливо, що воно призводить або може призвести до таких результатів.

Спеціальним суб'єктом цього правопорушення може бути тільки суб'єкт господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку. Відповідальність за зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку встановлено розділом VII Закону "Про захист економічної конкуренції" та розділом V Закону "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності".

Засобами юридичної відповідальності за зловживання монопольним становищем є:

а) відшкодування збитків, заподіяних зловживанням монопольним становищем, що здійснюється за позовами заінтересованих осіб у порядку, передбаченому цивільним законодавством України (ст. 22 Закону "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", ст.55 Закону "Про захист економічної конкуренції");

б) вилучення незаконно отриманого в результаті зловживання монопольним становищем на ринку суб'єктами господарювання прибутку, що стягується до державного бюджету судом або арбітражним судом (ст. 21 Закону "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності");

в) стягнення (накладення) штрафів органами Антимонопольного комітету України на суб'єктів господарювання (ст.19 Закону "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", ст.52 Закону "Про захист економічної конкуренції");

г) примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне становище (ст.16 Закону "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", ст.53 Закону "Про захист економічної конкуренції");

д) адміністративна відповідальність посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування та органів адміністративно-господарського управління та контролю, підприємств, установ, організацій, а також громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, за зловживання монопольним становищем (ст.20 Закону "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" та ст. 166-1 Кодексу про адміністративні правопорушення України).

ВИСНОВКИ

У висновках викладені основні результати дисертаційного дослідження.

1. Українське законодавство віддає пріоритет кількісним характеристикам монопольного (домінуючого) становища, визначаючи в їхній якості співвідношення економічного нормативу, установленого законодавством, і частки суб'єкта господарювання на певному товарному ринку.

Кількісні характеристики становища суб'єкта господарювання не повинні бути переважними при оцінці цього становища в якості монопольного (домінуючого). Вони мають бути лише основою для індивідуальної оцінки цього становища з урахуванням його якісних характеристик (можливості впливати на конкуренцію в цілому та (або) на окремих учасників ринкових відносин). При цьому повинні оцінюватися реальна ринкова влада суб'єкта і його ринковий потенціал (можливість здійснювати вирішальний вплив на інших учасників певного ринку або утрудняти доступ на нього).

Вноситься пропозиція дати на законодавчому рівні формулювання поняття монопольної влади і передбачити загальні правила щодо визначення меж ринків, виміру влади на ринку і т.п.

Підзаконні нормативно-правові акти, що регламентують процедуру визначення монопольного (домінуючого) становища на ринку та його критерії, мають бути приведені у відповідність із Законом "Про захист економічної конкуренції".

2. Державне регулювання монопольних утворень можна визначити як цілеспрямовану державну діяльність, здійснювану на підставі й у межах, установлених законодавством України, щодо недопущення створення монопольних утворень, складання і ведення їх переліків, а також регулювання поведінки існуючих монопольних утворень з метою захисту економічної конкуренції.

Це регулювання слід розцінювати як особливий режим публічно-правового регулювання, що поширюється лише на спеціальних суб'єктів - суб'єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Пропонується установити загальні принципи, напрямки, методи та засоби здійснення державного регулювання і контролю за діяльністю суб'єктів, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку в Україні, а також перелік органів, що вправі їх здійснювати.

Слід в Законі "Про захист економічної конкуренції" передбачити основні правила складання і ведення переліку суб'єктів господарювання, що займають монопольне становище на ринку, а також регулювання поведінки монопольних утворень (зокрема, встановлення і зміни цін і тарифів монопольних утворень, дотримання стандартів і показників якості для товарів і послуг, вироблених ними, підтримки необхідних обсягів їх виробництва).

3. Зловживання монопольним становищем на ринку - це діяння суб'єкта господарювання, що порушує законодавство про захист економічної конкуренції, вчиняється за допомогою використання належної йому монопольної влади на шкоду конкурентним відносинам (недопущення, обмеження або усунення конкуренції).

Ознаки зловживання монопольним становищем на ринку: 1) наявність у суб'єкта монопольного (домінуючого) становища; 2) використання цього становища із заподіянням шкоди суспільним інтересам та інтересам окремих осіб; 3) порушення юридичних заборон, передбачених антимонопольним законодавством; 4) установлення факту зловживання монопольним становищем органами Антимонопольного комітету України; 5) настання несприятливих юридичних наслідків у вигляді юридичної відповідальності.

4. Всі зловживання монопольним становищем на ринку за їх змістом і спрямованістю можуть бути класифіковані на декілька груп (різновидів):

1) зловживання переважно цінового характеру;

2) зловживання переважно дискримінаційного характеру, спрямовані на одержання прибутку або інших переваг, пов'язаних із використанням існуючої ринкової влади;

3) дії, пов'язані з неправомірним скороченням суб'єктами господарювання пропозиції або попиту;

4) дії, що призводять або можуть призвести до істотного обмеження конкурентоспроможності суб'єктів господарювання або створенню перешкод їхнього доступу на ринок (виходу з ринку).

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Мельник С.Б. Злоупотребления монопольным положением на рынке // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - № 12. - С.14-16.

2. Мельник С.Б. К вопросу о значимости противодействия злоупотреблению монопольным положением на рынке // Актуальні проблеми держави та права. - Вип. 6, ч.II. – Одеса: Одеська державна юридична академія. - 1999. - С. 185-190.

3. Мельник С.Б. Государственное регулирование деятельности субъектов хозяйствования, занимающих монопольное положение на рынке // Актуальні проблеми держави та права. - Вип. 7. – Одеса: Одеська національна юридична академія. - 2000. - С.27-35.

4. Мельник С.Б. Понятие злоупотребления монопольным положением на рынке // Актуальні проблеми держави та права. - Вип. 9. – Одеса: Одеська національна юридична академія, 2000. - С.271-276.

5. Мельник С.Б. Законодательство о пресечении злоупотреблений монопольным положением субъектами хозяйствования на рынке. Раздел II. Тема 6 // Предпринимательское право Украины: Практикум / СаниахметоваН.А., Вишняков А.К., Мельник С.Б. и др. / Под общей ред. Саниахметовой Н.А. - Харьков: Одиссей, 1999. – С.228-248.

6. Мельник С.Б. Предпринимательское право. Раздел I. Вопросы 61,62, 69-73 // Предпринимательское право в вопросах и ответах: Учебное пособие / Саниахметова Н.А., Вишняков А.К., Мельник С.Б. и др. / Под ред. Саниахметовой Н.А. - Харьков: Одиссей, 2000. – С. 159-163, 177-188.

7. Саніахметова Н.О., Мельник С.Б. Деякі проблеми систематизації законодавства про підприємництво // Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. “Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії та практики”. - К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України. - 1999. - С. 225-229. (Особистий внесок здобувача полягає у формулюванні пропозицій щодо вдосконалення законодавства, що регламентує монопольне становище суб'єкта господарювання на ринку та зловживання ним).

8. МельникС.Б. Конституционная охрана конкуренции в предпринимательской деятельности // Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. “Сучасний конституціоналізм та конституційна юстиція”. – Одеса: Юридична література. - 2001. - С.277-278.

АНОТАЦІЯ

Мельник С.Б. Монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання на ринку. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 - Господарське право; арбітражний процес. - Інститут економіко-правових досліджень НАН України, Донецьк, 2001.

У роботі вперше у вітчизняній юридичній науці здійснений комплексний аналіз монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку з точки зору регулятивних та охоронних правових аспектів. Сформульовані основні риси та правові наслідки монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку, розмежовані законодавчі презумпції цього становища, визначені кількісні та якісні критерії монопольного становища та виявлені основні етапи процедури його визначення. Визначені основні