ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

МАТВІЄНКІВ СВІТЛАНА МИКОЛАЇВНА

УДК 328+342.8

ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ: СУТЬ ТА УМОВИ

ЇЇ ФОРМУВАННЯ В ПРОЦЕСІ

ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ

Спеціальність 23.00.02 – політичні інститути та процеси

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Львів-2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник – доктор політичних наук, професор

ДЕНИСЕНКО Валерій Миколайович, Львівський національний

університет імені Івана Франка, професор кафедри політології

Офіційні опоненти – доктор політичних наук, професор

ЯРОШ Богдан Олексійович, Волинський державний університет імені

Лесі Українки, професор кафедри політології

кандидат політичних наук, доцент

ВДОВИЧИН Ігор Ярославович, Львівська комерційна академія,

доцент кафедри історії України та політології

Провідна установа – Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Захист відбудеться 29.05.2001 р. о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79002, м. Львів, вул. Університетська, 1)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5)

Автореферат розісланий 24.04.2001р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор соціологічних наук Черниш Н.Й.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Складний і неоднозначний процес державотворення в Україні потребує не лише адекватного розуміння процесів об'єктивної трансформації політичної системи, а й теоретичного осмислення тих закономірностей, на основі яких відбувається перехід держави тоталітарного типу політичного режиму до демократичного. Перша стаття Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 року, визначає її статус як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової держави.

Побудова такої держави потребує, в першу чергу, докорінної перебудови сутності, змісту та форми державного правління, системи політичної влади, самих політичних відносин, а також норм, які їх регулюють. Але, наскільки б досконалими, наскільки б розгорнутими не були механізми реалізації політичної влади, якими б демократичними та структурованими не були політичні інституції, наскільки б закони буття людини в новому суспільстві не відповідали їх природнім правам, без врахування такого важливого фактору як рівень політичної свідомості, на засадах якої діють всі вище перераховані елементи структури політичної системи, цей складний процес прогресування не можливий. Адже весь політичний процес реалізується через людину. Сформованість, вихованість, кваліфікованість, підготовка суб'єкту політичної дії завжди відзеркалюється на результаті цієї дії. Тим більше, коли мова йде про той перехідний період, в якому зараз знаходиться Україна, коли корінним чином змінюється світогляд, система цінностей та пріоритетів людини. При універсальності засобів, механізмів, технологій, об'єктів управління в державі, спрямуванням якої є демократія, політична свідомість створює особливий, неповторний простір функціонування цієї системи. Тут політична свідомість виступає засобом, який може вплинути безпосередньо на прискорення або ж навпаки – уповільнення процесу трансформації держави. Тому проблема дослідження місця, ролі, змісту, форм та рівнів політичної свідомості є досить актуальною як для самої практики політичної діяльності, так і для теорії. Актуальність теми дослідження зумовлена ще й тим, що в сучасній Україні, як ніколи у попередні часи, постала проблема, яка потребує нагального вирішення – формування своєї власної, нової еліти, що виступила б активним суб'єктом та генератором всіх поступальних процесів. Формування еліти – це в першу чергу формування її свідомості і, в тому числі, політичної свідомості.

Стан наукової розробки проблеми. Питання розвитку і функціонування політичної свідомості є досить актуальними в багатьох дослідженнях як українських, так і зарубіжних авторів. Серед українських науковців проблема політичної свідомості з різних точок зору досліджувалася: М. Поповичем, А. Колодій, В. Лизанчуком, В. Денисенком, О. Шурко, Є. Головахою, С. Грабовським, Я. Данкевичем, В. Кременем, В. Ткаченком, І. Мигулем, В. Якушиком; у розділах підручників з політології за редакцією Б. Кухти, Ф. Кирилюка, О. Семківа, С. Рутора, Б. Братанича, О. Бабкіної та ін.

Суть поняття "політична свідомість" у переважній частині науково-дослідної літератури дається переважно у зв'язку з дослідженням загальнометодологічних визначень поняття "свідомість", яке було предметом уваги майже всіх видатних філософів, зокрема: Г. Лейбніца, І. Канта, Г. Гегеля, С. К'єркегора, М. Гартмана, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, З. Фрейда, А. Бергсона, М. Лоського, М. Бунге, Ж-П Сартра, К. Юнга.

Для пізнання специфіки розвитку та функціонування суспільної свідомості у різних суспільно-політичних системах велике значення мають праці М. Тарасенка, М. Мокляка, В. Мшвенієрадзе, П. Гурєвича, М. Кейзерова, О. Феофанова, а також З.Фрейда, К.Юнга, В. Франкла, Є. Дюркгейма.

На жаль, в українській політології недостатня увага приділялася і приділяється нині вивченню проблеми масової політичної свідомості нашого суспільства, як і масової свідомості в цілому. Тому не дивно, що політичні і державні керівники, вчені-філософи, політологи, соціологи були не підготовленими до тих змін поглядів, настроїв і орієнтацій мас, які відбуваються останнім часом в Україні. Мабуть, знання реального рівня та функцій масової політичної свідомості, врахування її особливостей допомогли б оминути багатьох помилок і прорахунків, які виявилися за час здійснення соціально-політичних реформ. З різних причин масова політична свідомість країн Заходу і навіть країн, що розвиваються, була вивчена краще, ніж власного народу.

В роботі над дисертацією автор використовувала результати досліджень, присвячених філософському осмисленню феномену масової свідомості. Мова йде перш за все про праці Г. Горак, Т. Ящук, Е. Баталова, В. Бойкова, Б. Грушина, Г. Ділігенського, В. Іванова, В. Толстих, Ж. Тощенка, П. Сергієнка, які містять чимало цінних ідей, що стосуються визначення суті масової свідомості, її структури, соціальних функцій і т.д. Значний інтерес у цьому плані має і наукова література, в якій висвітлюються проблеми розвитку суспільної свідомості, зокрема таких її елементів, як теоретична і повсякденна свідомість, суспільна психологія. Такими дослідженнями є праці В. Андрущенка, Е. Бабосова, Н. Любімової, Л. Маньковського, Ф. Михайлова, М. Михальченка, В. Межуєва.

Про взаємозв'язок масової свідомості з громадською думкою - праці А. Колодій, А. Карася, М. Горшкова, Б. Грушина, Т. Заславської, В. Житєнєва, Ю. Замошкіна.

Для вивчення масової політичної свідомості, її історичних і філософських коренів, особливе значення мають праці таких видатних українських вчених: М. Грушевського, М. Драгоманова, В. Винниченка, І. Франка, Ю. Бачинського, В. Липинського, В. Кучабського, Ю. Липи, М. Хвильового, які багато років вивчали політичне життя України.

Вивченню специфіки і ролі масової свідомості як соціального феномену допомагають публікації істориків, політологів і публіцистів: Н. Черниш, Г. Світи, М. Поліщука, А. Бовіна, Г. Волкова, Д. Волкогонова, В. Дьякіна, Е. Зубкової, Д. Ліхачова, А. Міграняна, С. Мітрохіна, Л. Шевцової, С. Московічі, Р. Вільгельма, Н. Смелзера.

Важливу роль у дослідженнях генези політичної свідомості зіграли психологи-когнітивісти (Ж. Піаже, Л. Кольберг, Д. Адельсон). Взагалі ж, проблемою дослідження політичної свідомості займалися: М. Захарченко, В. Бурлачук, П. Сергієнко, Є. Головаха, О. Дергачов, К. Гаджієв, Г. Гегель, А. Камю, І. Мірчук, М. Молчанов, С. Франк, Є. Фром, М. Шлемкевич, Н. Поліваєва, Д. Зеркін,В. Сморгунова, Е Шестопал, М. Мамардашвілі, Н. Попов.

Найголовнішими з елементів структури політичної свідомості є політична психологія і політична ідеологія. Проблему політичної психології досліджували: А. Адлер, Л. Гозман, Е Шестопал, Г. Ділігенський, В. Іванов, Ф. Кирилюк, Л. Кремень, Ю. Ірхін, Г. Лебон, С. Московічі, В. Одайник, В. Райх, М.-А. Робер, Ф. Тильман, Г. Тард, З. Фрейд, К. Юнг, А. Юр'єв.

Специфіку і закономірності розвитку політичної ідеології, її місце і роль у житті суспільства в своїх працях досліджували: О. Шурко, І. Вдовичин, К.Поппер, В. Денисенко, Р. Барт, М. Бердяєв, Ж. Желев, К. Манхейм, В. Медвєдєв, І. Мигул, В. Пугачов, А. Соловьов, В. Райх, М. Шаповал, А. Яковлев, В. Якушик.

Розробляючи поставлену проблему, автор використовувала соціологічні дані, видруковані в пресі, журналах, довідниках. В роботі прослідковується: трансформація політичного буття протягом становлення незалежності України; пошук шляхів виходу з того стану, в якому тепер перебуває країна. Названі деякі варіанти можливого розвитку політичної свідомості українців найближчим часом.

Об'єктом дисертації є дослідження процесів державотворення в Україні на етапі переходу до демократичних основ соціального устрою.

Предметом дослідження є принципи та закономірності динаміки змін політичної свідомості і особливості її функціонування в процесі державотворення.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретико-методологічний аналіз сутності політичної свідомості та її формування в процесі державотворення в Україні.

Виходячи з цього, в дисертації поставленні такі завдання:

·

· висвітлити особливі ознаки свідомості та вияв їх у функціонуванні основних елементів структури політичної системи;

· визначити сутність, історичні форми, рівні, функції політичної свідомості, проблеми її формування в умовах трансформації політичних відносин та системи політичної влади;

· дослідити механізм взаємозв'язку масової та елітарної політичної свідомості;

· на основі аналізу процесів формування політичної свідомості в Україні на сучасному етапі визначити її суб'єкти, окресливши їх місце і роль в загальному державотворчому процесі;

· проаналізувати активну дієву функцію політичної свідомості у розгортанні політичного процесу в перехідний період;

· дослідити процес формування української еліти як носія політичної свідомості, в якій сконцентрований як традиціоналізм української національної свідомості, так і модернізм сучасної західної демократії.

Теоретична і методологічна основа дослідження. В дисертаційному дослідженні використовувались методи конкретно-історичного, порівняльного, структурно-функціонального та системного аналізу. Теоретичним підгрунтям є вартості демократичного лібералізму та неолібералізму. Використані статистичні матеріали та матеріали соціологічних досліджень.

Наукова новизна роботи полягає в комплексному, системному теоретико-методологічному дослідженні проблем політичної свідомості:

·

· виходячи з місця і ролі політичної свідомості в структурі політичної системи суспільства, автором визначається зміст свідомості, з одного боку як система вартісних визначень матеріальної дісності, традицій та ідеологічних спрямувань, норм політичної поведінки, а з іншого боку, як системи активного, дієвого впливу на всі сфери політичного життя суспільства, що є загалом визначальним у понятті політичної свідомості;

· на основі функціонального визначення політичної свідомості, зроблено висновок про особливу системозапочатковуючу її роль у суспільствах трансформативного характеру;

· визначення функціональної сутності політичної свідомості можна здійснювати у двох зрізах: горизонтальному – простір політичного буття особи (соціально-груповий простір, регіональний простір – загальнодержавний простір); вертикальному – суб'єктному (людина – соціальні групи та політичні організації – політичні інститути – нація);

· на основі порівняльного аналізу зроблено дослідження місця і ролі ідеології та психології як складових політичної свідомості у її формуванні, динаміці її змін, а також значення української державницької ідеології у формуванні демократичного суспільства;

· виходячи зі змісту та завдань політичної свідомості, що стоять перед сучасною українською державою, поаналізовано такі найбільш важливі суб'єкти реалізації політичної свідомості: особа, політичні інституції (парламентська діяльність та діяльність політичних партій), нація в умовах трансформаційних змін соціально-політичних форм буття;

· досліджено взаємозв'язок між сутнісним визначенням понять: "політична свідомість", "національна свідомість", "державницька свідомість";

· на основі визначення місця і ролі економічної, політичної та соціальної системи в перехідні періоди зроблено у загальнення стосовно особливої функції політичної свідомості як діяльнісної основи трансформаційних змін в суспільстві, а також досліджено еволюційні зміни у підходах щодо формування політичної свідомості;

· виходячи з визначення специфічної функції політичної свідомості в перехідні періоди з'ясовано особливості формування нової політичної еліти як носія політичної свідомості нового змісту.

Теоретичне та практичне значення. Зроблені у процесі дослідження висновки, дають можливість розширити теоретико-методологічні знання щодо проблем політичної свідомості, а також окреслити перспективи подальшого дослідження цієї проблематики. Узагальнення досліджень щодо сутності політичної свідомості на етапі трансформації суспільних відносин та авторські розробки в цьому напрямку, дають можливість окреслити шляхи та перспективи щодо практичного формування адекватного сучасному цивілізованому, демократичному способу життя, норм політичної дії та поведінки. Матеріали дисертаційного дослідження можуть слугувати комплексному, цілісному вивченню політичної системи в Україні та політичного процесу загалом.

Висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані політологами, спеціалістами інших суспільних дисциплін, як для викладання загального курсу політології, так і для розробки спецкурсів з проблем політичної свідомості, суспільної свідомості, масової свідомості, а також в практичній роботі з формування та виховання відповідного рівня політичної свідомості всіх суб'єктів політичного процесу.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження обговорювалися на щорічних наукових звітних конференціях викладачів та аспірантів кафедри політології Львівського національного університету впродовж 1996-2000 років, а також на міжнародній науковій конференції "Проблеми формування громадянського суспільства в Україні" (Львівський національний університет імені Івана Франка, 1998р.) та "Тіньова економіка в Україні" (м. Київ, Інститут соціології НАН України, травень 2000р.). Основні аспекти дослідження знайшли своє відображення в публікаціях дисертанта.

Структура дисертації. Мета і завдання дослідження, його концептуальна основа і зміст зумовили таку структуру дисертації: вступ, два розділи, що об'єднують п'ять підрозділів, висновки , список використаної літератури, додатки. Повний обсяг дисертації – сторінок. Список використаної літератури містить 214 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У "Вступі" обґрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано її опрацювання у науковій літературі, сформульовано мету, основні завдання, об'єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну дисертації та практичне значення одержаних результатів, висвітлено питання апробації результатів дослідження.

У першому розділі дисертації "Політична свідомість: суть, структура, форми і рівні" досліджується трактування суті свідомості, суспільної свідомості, політичної свідомості, масової політичної свідомості у працях українських та зарубіжних науковців.

У першому підрозділі "Суспільна свідомість: суть, форми, функції" характеризується структура суспільної свідомості і свідомості взагалі, що допомагає всебічнішому розкриттю поняття політичної свідомості.

Свідомість у теорії пізнання та психології ще XVIII століття розглядалася як "співзнання" або "самознання", тобто спостереження власних психічних переживань, й означала будь-який психічний акт, трохи пізніше — внутрішнє спостереження власних психічних переживань або здатність до самоспостереження. XIX століття ця категорія розглядалася як належність до певного "Я", сплетіння взаємопов'язаних і взаємопроникаючих актів, переживань і психічних станів. Пізніше свідомість розглядали як властиву лише людині рису будь-яких явищ і психічних процесів, які проявляються в усвідомленому переживанні пізнання змісту предмета (об'єкта). Це визначення стало означати найвищу форму інтеграції особистого життя людини.

Свідомість є: продуктом людської діяльності; вищою формою відображення; продуктом спілкування, соціальної взаємодії. Основні властивості свідомості: універсальність, предметність, цілеспрямованість, об'єктивність, активність. Особливостями свідомості дослідники називають: чуттєву і раціональну форму; удосконалення раціонального ступеня; розвиток у людини особливих форм раціонального пізнання.

Отже, свідомість є складною сукупністю відчуттів, уявлень, думок, ідей і почуттів. У структурі свідомості виділяють рівні (суспільна психологія і ідеологія, повсякденна і теоретична свідомість) і форми (політична, правова, моральна, естетична, філософська, релігійна свідомість). Поділ свідомості дає знання її функцій: когнітивної, творчої, аксіологічної, регулятивно-керівної.

Одним з видів свідомості є суспільна свідомість, що визначається як збір сумарних ідей і цінностей, які служать суспільній інтеграції. Про суспільну свідомість йдеться тоді, коли мається на увазі певна суспільна група понадіндивідуального характеру, яким вона відрізняється від неповторної свідомості конкретної особистості.

Суспільна свідомість розкривається через певні ознаки — пояснення, тобто відтворення суперечливих процесів в ідеальних формах: поняттях, судженнях, гіпотезах, теоріях. Разом із тим, певні особистості теж здатні самі нав'язувати суспільству своє бачення суспільних процесів, власні конструкції, утопії, які можуть охопити загал, проникнути в свідомість людей, стати їхніми переживаннями та переконаннями. Сенсом суспільної свідомості є розуміння; суспільна свідомість виникає тоді, коли виникає розуміння сутності предмету. Вона є певним "розуміючим охопленням" буття, його поясненням, узагальненням до рівня ідеального уявлення про майбутнє, яке передує реальному буттю.

Суспільна свідомість у житті суспільства виступає у чотирьох аспектах: як відображення об'єктивної реальності; як керування діяльністю суспільства; як створення програм, що керують діяльністю суспільства, як самоцінне духовне життя. У науковій літературі зосереджується увага на двох вимірах суспільної свідомості: на повсякденній і теоретичній, що взаємопов'язані і взаємодіють між собою.

Отже, суспільна свідомість містить у своїй компонентній структурі знання, які створюють когнітивну сферу; норми, що створюють нормативну сферу. Структура суспільної свідомості складається з таких елементів: індивідуальна і безпосередньо суспільна свідомість; емпірична (здоровий глузд) і теоретична суспільна свідомість; суспільна психологія і ідеологія. У науковій літературі виділяють такі форми суспільної свідомості: політичну, правову, моральну, естетичну, екологічну, економічну свідомості, філософію, релігію, науку. Форми суспільної свідомості мають свої специфічні способи відображення і виконують певні функції (наприклад, витворення людської чуттєвості – основна функція мистецтва; науково-пізнавальний момент – у науці).

У другому підрозділі "Політична свідомість: методологічні основи" політичну свідомість автор визначає як усвідомлення суб'єктом своїх політичних інтересів, прагнень і несвідомих потягів. За структурою політична свідомість складається з політичних знань, оцінок, певних переживань, які згруповані на двох рівнях – емпірично-буденному та науково-теоретичному. Останній рівень складається з державних політичних доктрин, стратегічних концепцій у сферах безпеки, оборони, правопорядку, провідних галузей народного господарства, освіти, культури та громадянського виховання, що є втіленням політичних знань, опрацьованих у межах тієї або іншої політичної системи, режиму влади. До цього рівня належить і політична ідеологія.

Політична свідомість має наступні типи: свідомість особи, національний, класовий, різних суспільних груп. Особливістю політичної свідомості є її внесення у свідомість великих і малих суспільних груп, яке проходить за певними закономірностями при наявності конкретних умов. Існують різні погляди щодо рівнів політичної свідомості. Так, американські політологи Г.Алмонд та С.Верба виділили такі її рівні: когнітивний, емоційний, оціночний. В.Мшвенієрадзе назвав наступні: державний, теоретичний і повсякденний.

Політична свідомість має лінійну структуру, куди входять рівні: емпірично-буденний (відчуття, настрої, наміри, установки, воля, переконання - психологія), науково-теоретичний (цінності, ідеї, концепції, знання, доктрини, теорії – ідеологія); політико-дієвий рівень (розглядає консервативну, реформістську, радикальну свідомість). Існує ще вертикальна структура політичної свідомості, яка аналізує суб'єкти політичної свідомості: людину; громадянина; малі вікові, професійні, станові групи; великі класи, народності, нації. Деякі вчені виділяють ще й свідомість суспільства та політичну свідомість цивілізацій. Важливою особливістю політичної свідомості є її динамічність. Політична свідомість в політичній системі суспільства виконує певні функції: пізнавальну, цілеспрямовуючу, регулятивну, ідеологічну, комунікативну, інтегративну, прогностичну, аксіологічну.

Політична свідомість поєднує в собі політичну психологію і політичну ідеологію.

Політична ідеологія є підвидом ідеології та одночасно складовим елементом політичної свідомості. Вона становить послідовно пов'язану систему політичних ідей і цінностей, яких дотримуються її носії, спонукаючи їх до політичних дій. Основними структурними елементами політичної ідеології виступають: загальні системні ціннісні переконання, які характеризують суспільно-політичні явища; загальні уявлення про суспільство, закономірності та принципи, що в ньому діють; сукупність суджень, що визначають умови реалізації прийнятих політичних цінностей; конкретні політичні програми діяльності та політичні гасла. Політична ідеологія визначає зміст політичної доктрини владного режиму. Головними функціями політичної ідеології виступають спонукання суб'єктів політичного життя до діяльності, інтеграції, легітимності, виправдання існуючого політичного режиму або його критична оцінка, сприяння суспільним змінам, критицизм, спілкування, відстоювання групових інтересів, емоційна.

Беручи за критерій вибір політичним суб'єктом головних напрямків політичної діяльності та типу політичних відносин, отримаємо відповідно ідеологію консерватизму, реформізму, революційну та нігілізму.

Політична психологія як сукупність духовних утворень різного характеру в специфічний спосіб відображає політичну реальність. За змістом розрізняють стійку та рухому частини. До першої належать політична установка, стереотип, тип політичного мислення, психологічний тип особистості. До другої — емоційні компоненти, масові настрої. Власне, на якісних характеристиках рухомих компонентів політичної психології грунтуються стратегії впливу, з метою інтеграції та мобілізації суб'єктів політики.

Розрізняють: психологію влади, яка аналізує явища, механізми психологічного життя людей-суб'єктів політичної влади на різних владних рівнях; психологію мікрогруп; макрогруп — націй, класів; неформальних груп — маси, натовпу; психологію політичних лідерів.

У третьому підрозділі "Масова політична свідомість" аналізується масова свідомість, як свідомість, поширена серед представників тієї чи іншої групи, чи в суспільстві загалом. Її суб'єктом є маси в цілому. Масова свідомість поєднує в собі спеціалізовану і повсякденну свідомість, тобто засвоює ідеї і погляди зі спеціалізованої свідомості і безпосередньо відображає дійсність на повсякденному рівні. Масова свідомість складається з політичної, правової, моральної, естетичної, релігійної, філософської, економічної свідомостей, а також відомчої і галузевої.

Формування і розвиток масової політичної свідомості містить в собі засвоєння кожним поколінням політичних уявлень і цінностей, які були раніше засвоєні даною соціальною групою, зіставлення цих цінностей і уявлень із власним досвідом. Зміст масової політичної свідомості становлять політичні орієнтації, тобто нормативні уявлення людей про відповідні їх уявленням цілі політичної діяльності і прийнятих для них засобів досягнення цих цілей. Масова політична свідомість складається з таких елементів: формування системи потреб і соціальних чекань; прийняття ролей, актуалізація потреб; формування ціннісної орієнтації; ідентифікація "своєї" соціальної групи щодо прийнятих ролей; усвідомлення власних інтересів в соціально-політичній сфері; оцінка існуючих можливостей впливати на політичну діяльність; прийняття системи соціально-політичних цінностей і установок, що формують політичну орієнтацію. Зміст масової політичної свідомості обумовлений як об'єктивним соціальним становищем людей, так і існуючими в суспільстві ідеологічними нормами і цінностями. Джерелом масової політичної свідомості є процес взаємостосунків людей із суспільною дійсністю, тобто їх соціальний досвід. Масова політична свідомість включає фрагменти ідеологічної системи, державно-партійної свідомості, політичної психології і повсякденної свідомості. Отже, масова політична свідомість - найбільш систематизована форма масової свідомості, що включає ідеї, теорії, погляди, почуття, уявлення, настрої, ілюзії, традиції мас людей, які є відображенням політики і політичних відносин. Суб'єктом масової політичної свідомості є нація, клас, різні великі та малі соціальні групи і спільності людей. Об'єктом - є політика і політичні відносини.

У другому розділі "Особливості формування політичної свідомості в Україні в умовах трансформації політичної системи" прослідковуються зміни в політичному бутті України на етапі становлення незалежності і аналізуються процеси формування нової політичної свідомості в період переходу до демократичних відносин в суспільстві.

У першому підрозділі "Процес становлення державної незалежності України як умова формування нової політичної свідомості" мова йде про становлення державної незалежності України і про ту глибоку соціально-економічну та політичну кризу, що дедалі більше переростає у всеохоплюючу національну кризу, яка може мати своїм наслідком масове незадоволення і загальний протест населення, повне розбалансування суспільного організму та втрату державності, що суттєво впливає на загальні процеси формування політичної свідомості.

З перших днів незалежності в Україні переплелись два різнорідних процеси. По-перше, здійснювався перехід від стану одного із залежних регіонів наддержави до положення самостійної держави; по-друге, руйнувалася стара авторитарно-бюрократична система й здійснювалися спроби утвердити нову модель суспільного розвитку, головними характеристиками якої повинні були стати змішана економіка, політичний плюралізм, громадянське суспільство. Зв'язок між цими двома процесами досить складний, хоча вихідні принципи прозирали доволі виразно: досягнення реальної, а не тільки формально декларованої незалежності неможливе без глибоких соціальних перетворень усередині країни, без зміни політичної свідомості українців, що є результативним лише у незалежній демократичній республіці. Найбільш помітні позитивні зміни сталися на терені державотворення. За короткий історичний період Україна створила головні атрибути держави, її визнав світ. Водночас треба зазначити, що через низку об'єктивних і суб'єктивних причин руйнівні процеси в окремих царинах життя, передовсім в економіці, переважали над конструктивними. У політичній сфері відбулося істотне зниження здатності державно-владних структур розв'язувати проблеми суспільства, загострилися суперечності між представницькою та виконавчою владами на місцях, посилилася регіональна суверенізація, активізувалися політичні сили крайніх орієнтацій. Тому вкрай назрілим стало завдання створення цілісної системи влади, яка могла б здійснювати послідовне реформування суспільства. У соціальній сфері продовжувалася необгрунтована соціальна поляризація, зубожіння значної частини населення. В ідеологічній сфері не була подолана криза духовності, нові цінності та ідеали не утвердили себе на місці розвінчаних, ідея національної державності під впливом економічної розрухи втрачала своїх прибічників, українська нація залишалася неконсолідованою, політична свідомість – не сформована.

До того ж перед Україною з усією гостротою постала проблема вибору форм державного правління. Конкретно-історичні умови української держави не давали можливості використати будь-яку з головних форм (парламентська монархія, парламентська республіка, президентська республіка) у чистому вигляді. Найбільш придатною залишалась змішана форма державного правління, в якій би поєднувалися риси парламентської та президентської республік.В Україні в силу перехідного характеру розвитку не відбувся перехід до нової сталої системи соціально-класових відносин, а відтак в суспільстві відсутня розвинута система партій — їх багато, але достатнього авторитету вони не мають.

Україна як держава ще не стала органічною системою. Вона в значній мірі ще підсистема тієї великої системи, якою був Радянський Союз. Це стосується як економіки, так і політичної свідомості значної частини населення, в якій домінують настрої повернення до спільного життя з колишніми республіками СРСР. Водночас політичні сили, які на ділі визначали політичний розвиток держави, недооцінили значення соціально-економічних перетворень, зайве акцентували національний аспект у державотворенні, чим значно скоротили соціальну базу активної державотворчої політики, що вкрай негативно позначається на національних інтересах України.

На сьогодні Україна гостро потребує загальногромадянської злагоди та згуртування. Вирішальне значення в суспільних змінах повинні мати інтереси та потреби реальних людей, з їхніми вподобаннями, звичками, традиціями, послідовне й неухильне впровадження принципу соціальної справедливості. Тільки таким чином можна буде досягти соціального миру, зберегти державність України й забезпечити швидке просування вперед, тільки таким чином можна змінити політичну свідомість українців.

А поки що політична свідомість українського суспільства – завдяки вищезазначеним чинникам, що склалися в процесі формування незалежності України (як економічного, так і політичного, соціального, духовного рівня) і суттєво вплинули на неї – саме в цей період набувала не завжди позитивних ознак:

·

· формування певної безкомпромісності у вирішенні в першу чергу проблем політичного значення;

· внутрішня суперечливість самих переконань, що формувалися передусім за рахунок відсутності чіткої логіки стосовно інтенсифікації державотворчого процесу, як з боку державних інституцій, так і з боку політичних партій, певних соціальних груп;

· дещо формальне забарвлення усвідомлення самої суті незалежності української держави, що було викликане в першу чергу слабкою орієнтацією політико-владних структур на державницьку ідеологію та постійна переорієнтація щодо векторів міжнародних інтересів;

· сформувався певний тип "довірливої", "мовчазної" психології людей, як звикання людини до певного стану дискомфортності, що стало умовою формування етатистської свідомості.

У другому підрозділі "Основні проблеми формування нової державницької свідомості в Україні" розглядаються конкретні проблеми формування нової політичної свідомості в Україні, які є складними та неоднозначними, тим більше, що вони узалежнені непростою геополітичною, соціально-економічною, демографічною, екологічною ситуацією.

Повільний темп суспільних реформ (за що пряму вину несе номенклатуризована політична еліта в Україні) провадить до неминучого зростання соціально-економічної, політичної напруженості в українському суспільстві. Автор глибоко переконана, що в ситуації, коли збудовані перші мури національної державності, подальша доля нації залежатиме насамперед від досягнення задовільного рівня національної політичної свідомості, соціалізації індивідуумів, які формують народ держави. Як це випливає з теорії, формування свідомості безпосередньо залежить від суб'єктів, детермінуючих даний процес: політичної, духовної еліти, інститутів законодавчої, виконавчої влади, ідеологічних центрів політичних партій. Водночас несформованість нової еліти значно гальмує ці процеси, оскільки панує невизначеність щодо головних положень національної стратегії та тактики, неопрацьованість державницької ідеології та її складових частин. Тим не менше, головними напрямами формування політичної свідомості в Україні в перехідний період є:

- першим напрямом є формування науково-теоретичного рівня політичної свідомості, чим, як правило, займаються академічні наукові установи (наприклад, Інститут національних відносин і політології НАН України), різні науково-дослідні інститути, кафедри політології вузів України. Сюди ж можна віднести й видавничу діяльність політичних партій, які своїми ідеологічними розробками теж активно сприяють формуванню політичної свідомості та культури громадянства;.

- другим напрямом є формування відповідної політичної психології громадянства, яка включає в себе потребу формування самих навиків культурного, цивілізованого сприйняття та відтворення тих процесів, що відбуваються в сучасній українській державі; виховання необхідних звичок, традицій участі в політичних процесах, організацію та проведення різного роду тестувань, анкетувань, що все разом сприятиме становленню модернізованого національного менталітету, політичної поведінки громадян. Зрозуміло, що ці напрями не існують ізольовано, вони взаємопов'язані в просторі та часі. Важливо на початковому етапі уникнути як надмірної централізації (а, може, навіть монополізації), так і провінціалізації (що може призвести до зниження теоретичного, критичного рівня) процесів формування свідомості.

Зберігається й надалі протистояння в політичній свідомості між прихильниками старого, соціалістичного суспільства та прихильниками нового національно-демократичного спрямування; представниками неототалітарних і нових (націонал-демократичних) цінностей та ідеалів і політичних партій, які їх представляють.

У формуванні політичної свідомості чимала роль належить елементу відчуття можливості впливати особисто на політичні процеси. Без цього відчуття фактично неможлива будь-яка реалізація політичної активності особистості, а тим більше політична ефективність.

На формування політичної свідомості людей впливає ще один елемент, який досить виразно свідчить про єдність суспільства, характер і відмінність його від інших. Мова йде про менталітет суспільства. Щодо поліетнічного суспільства, то в ньому досить складно сформувати єдиний для всіх менталітет (особливо, коли мова йде про стан політичних, ідеологічних переконань, переживань), щоб він відповідав інтересам народу цілої держави. У сучасній Україні її корінний, найчисельніший народ — українці не мають цільного менталітету перш за все в політичній площині. Формування єдиного менталітету гальмується різними рівнями свідомості, умовами соціального середовища навіть серед одного етносу (зокрема, серед українців Сходу та Заходу, Півночі та Півдня України), а тим більше, коли мова йде про десятки етносів. У сучасній Україні проживають представники понад 110 націй і народностей, етнічних груп різних вірувань, що складає в свою чергу величезні труднощі на шляху формування менталітету всього народу України, державницької політичної свідомості людей, об'єднаних однією долею.

Процес формування політичної свідомості – це усвідомлення соціальними суб'єктами реальних процесів політичного життя через призму властивих їм інтересів та ціннісних орієнтацій. Складність процесів формування політичної свідомості полягає в тому, що в Україні, де утверджується, хоч і поволі, плюралізм ідей та думок, громадянство ще не має чітко визначених політичних цінностей та об'єднується навколо певних політичних особистостей, їхніх програм. Це призводить до різкої зміни настроїв мас, невизначеності життєвих орієнтацій, що нівелює колишні цінності тих, хто раніше й жив краще та почувався більш захищеним. Це в свою чергу веде до пошуків нових форм організацій, вияву інтересів, думок, створення політичних об'єднань, політичних партій, рухів, громадських формувань. Реальне політичне буття, ЗМІ здійснюють вплив на формування політичної свідомості різними шляхами, залишаючися важливішими засобами та регуляторами політичних суб'єктів.

Формування політичної свідомості в Україні, її становлення як реальної політичної сили впливає на прогнозування та моделюваня політичних процесів, на політичне життя суспільства, а через нього — на його духовні, культурні, економічні відносини; визначення напрямів діяльності соціальних груп, політичних партій, рухів і громадських організацій, політичних лідерів і звичайних особистостей. Політична свідомість є мірилом рівня політичного керівництва, державного управління суспільними процесами, компетенції владних структур, виконавчої та законодавчої влади.

Формування політичної свідомості в Україні йде складним і суперечливим шляхом. Із однієї сторони, цей процес відбувається шляхом критичного осмислення соціальної дійсності, поступової раціоналізації чуттєвих уявлень людей, узагальнення тієї інформації, якою вони володіють. Із іншої, за рахунок усвідомлення мети партійного чи політичного руху, тобто приєднання до вже сформульованих оцінок і норм громадянської поведінки. І нарешті шляхом емоційного прилучення до віри в справедливість, до тих чи інших політичних ідеалів. Однак навіть ці шляхи не гарантують становлення власне політичних поглядів у людини, тим більше глибоко усвідомлених. Справа в тому, що тільки залучення особистості до активної практичної політичної діяльності сприяє закріпленню чуттєвих уявлень, віри, оцінок. І тут вже можна спостерігати відповідність свідомості людей, соціальних груп рівню розвитку та потенції суспільства загалом, досконалості політичної влади. А від якості політичних поглядів еліти та електорату залежить повнота та ефективність виконуваних ними функцій (а також і результативність функцій, які виконує політична свідомість в організації та здійсненні влади).

На формування політичної свідомості значною мірою впливають не тільки внутрішньополітична ситуація в країні, а й зовнішньополітичні чинники. Формування та становлення політичної свідомості суб'єктів і масової свідомості громадян політичного характеру в нашій державі багато в чому залежить від тієї політики, яка здійснюється стосовно України її сусідами, зокрема Росією

На розвиток політичної свідомості активно впливає систематизована сукупність ідейних поглядів, які в свою чергу є виразниками та захисниками інтересів тієї або іншої суспільної групи та вимагають підкорення індивідуальних помислів та дій якомога більшої кількості людей відповідним цілям і завданням використання влади, тобто політичної ідеології. Актуальною залишається проблема формування державницької ідеології в Україні, функцією якої є інтеграція розколотого суспільства. Політична ідеологія здійснює великий вплив на політичну поведінку суб'єктів, тільки поєднуючись з психологією людей. Таким чином, відбувається становлення політичної психології - практичної свідомості суб'єкта влади, такої сукупності духовних утворень, які сприяють відпрацюванню в людини безпосередніх мотивів та установок політичної поведінки. І ця поведінка має досить широкий вияв у політичних процесах, внутрішньополітичних і міжнародних відносинах.

ВИСНОВКИ

Політична свідомість - це та форма суспільної свідомості, в якій здійснюється динамічний і суперечливий процес відображення суспільного буття соціальними суб'єктами політичної діяльності і відносин. Суспільне буття тут – як політичне життя суспільства (тобто відносини приватної власності і соціальної нерівності, які є джерелом політичних інтересів).

Важливі характеристики політичної свідомості, як духовного явища, визначаються об'єктом її відображення. Об'єктом даної форми суспільної свідомості є суспільне буття, тобто об'єктивно існуючі стосунки між людьми в суспільстві. Предметом же відображення є ті сторони, фрагменти об'єкту, які поступово входять у сферу інтересів суб'єкта політичної діяльності і усвідомлюються ним. Предмет – це головне в об'єкті, що викликає активний інтерес суб'єкта. Однак об'єкт відображення політичної свідомості має рівні своєї структури (політична, соціальна, економічна та інші сфери суспільства як системного цілого), в яких проявляється життєдіяльність людей.

При органічному зв'язку політичної свідомості з названими сферами суспільства і при сходженні від абстрактного до конкретного в пізнанні, можна виділити рівні визначення поняття "політична свідомість". При першому рівні визначення політична свідомість розглядається як безпосереднє відображення потреб, інтересів і діяльності суб'єктів політики, тих відносин, які об'єктивно утворюються та існують між ними, в політичній сфері життя суспільства. При другому рівні вона є відображенням інтересів і відносин, які мають місце в соціальній сфері (народ, нація,прошарки суспільства). Це форма духовного досвіду суб'єктів соціальної структури суспільства, які через участь в політичному житті реалізують свої потреби та інтереси. Третій рівень визначення політичної свідомості розглядається як відображення відносин в суспільстві, які відіграють важливу роль у повсякденному житті людей.

Щодо специфіки політичної свідомості, то вона полягає в тому, що ця форма суспільної свідомості безпосередньо взаємодіє з логікою функціонування і розвитку економічного життя суспільства, на відміну від, наприклад, релігійної, моральної та інших форм свідомості. Майнові інтереси людей, працевлаштування, рівень і якість їх життя, матеріальне благополуччя – все це впливає на їх політичне самопочуття, на ставлення до органів державної влади, до політики і політиків, на участь у політичному процесі, формує їх соціальний ідеал. Ось чому політична свідомість відрізняється високим ступенем динамізму та активності, непередбачуваності в своєму існуванні. Специфіка політичної свідомості полягає ще й у тому, що вона має тісний зв'язок з інтересами соціальних груп і прошарків, які є її суб'єктами. Це зумовлює велику кількість типів політичної свідомості (при демократичному режимі існування суспільства). Соціальна зумовленість чітко проявляється в ідеологічній сфері політичної свідомості: в будь-якому демократичному суспільстві, існує різноманітність політичних ідеологій, які є формами самосвідомості тих чи інших соціальних спільнот. Через ідеологію вони прагнуть усвідомити і виразити свої інтереси, сформувати для себе ідеал влаштованого суспільства і держави.

Відображення суспільного буття в політичній свідомості має раціональний характер, що дозволяє відображати інтереси суб'єктів політичної діяльності у поняттєвій формі, досягати високого ступеня їх осмислення і теоретичного узагальнення. Специфіка політичної свідомості проявляється також у її великій соціальній