КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ

ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Мироненко Валентина Петрівна

УДК 347.515.1/634

Відповідальність батьків за неналежне виховання дітей

за сімейним та цивільним законодавством України

12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право;

міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі цивільного права

Національної академії внутрішніх справ України.

Науковий керівник – кандидат юридичних наук,

доцент Гопанчук Василь Степанович,

начальник кафедри цивільного права Національної

академії внутрішніх справ України.

Офіційні опоненти – доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент Академії правових наук України,

Заслужений діяч науки і техніки України Шевченко

Ярославна Миколаївна, завідуюча відділом цивільного

і трудового права Інституту держави і права ім.В.М.Корецького

Національної академії наук України;

–

Анатоліївна, заступник декана юридичного факультету

Академії державної податкової служби України.

Провідна установа – Національна юридична академія України

ім.Ярослава Мудрого, м.Харків.

Захист відбудеться “28” лютого о 14 годині на засіданні спеціалізовано

ї вченої ради Д.26.001.06 по захисту дисертацій на здобуття наукового

ступеня кандидата юридичних наук в Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка

(01033, м.Київ, вул. Володимирська, 64).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

(01033, м.Київ, вул. Володимирська, 64).

Автореферат розісланий “25” січня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат юридичних наук Т.В.Боднар

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі державотворення українське суспільство в основу свого існування та розвитку поклало основоположні принципи правової держави, що знайшли своє закріплення в Конституції України. Здійснюючи правове регулювання суспільних відносин, наша держава провадить удосконалення всього національного законодавства, зокрема сімейного та цивільного, про що красномовно свідчить розробка проекту нового Цивільного кодексу України. Важливими є правові норми щодо підвищення престижу сім’ї, відновлення пріоритету сімейного виховання.

Разом з тим, у суспільстві виникло ряд проблемних ситуацій. Вагомим деструктивним фактором у сучасних умовах виступає криза сім’ї, яка безпосередньо зумовлює проблеми у сфері виховання підростаючого покоління.

В останні роки нашу державу буквально поглинула хвиля дитячої безпритульності, у суспільстві з’явився прошарок населення, який вже звично називають “діти вулиці”. За офіційними даними на кінець 1999 року в Україні налічувалось 83,5 тис.дітей, що залишились без батьківського піклування. Проте лише 7 % таких дітей - круглі сироти. У решти ж дітей є батьки, але вони, в переважній більшості, позбавлені батьківських прав або дитина відібрана у них за рішенням суду без позбавлення батьківських прав; або внаслідок вчинення злочину відбувають покарання в місцях позбавлення волі.

Позбавлені постійної батьківської опіки, діти все частіше потрапляють в сферу інтересів кримінальних осіб, опиняються на вулиці, жебракують, і в більшості випадків, стають на шлях скоєння злочинів. Дослідженнями встановлено, що 90-97% неповнолітніх правопорушників - вихідці із неблагополучних сімей. В значній мірі існування зазначених негативних явищ зумовлено недостатністю та низькою ефективністю мір юридичної відповідальності, що застосовуються до батьків за невиконання обов’язків по вихованню дітей, недосконалістю чинного законодавства.

Разом з тим, немає жодних підстав стверджувати, що в українській правовій системі, реалізації права дитини на виховання приділялась незначна увага. За останні роки в Україні розроблено і прийнято низку важливих законодавчих актів. В першу чергу це – Конституція України, Закони України “Про державну допомогу сім?ям з дітьми”, “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”, “Про освіту”, “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх”, Національна програма “Діти України”, Постанова Кабінету Міністрів “Про заходи щодо посилення охорони материнства та дитинства” тощо. Верховною Радою розглянуто в другому читанні проект Цивільного кодексу України. Проте, у чинному законодавстві все ще не передбачено ефективну відповідальність батьків за неналежне сімейне виховання. Неналежне виконання батьками своїх обов’язків по вихованню дитини, яке перетворюється в головний фактор десоціалізації особистості неповнолітнього, стає джерелом формування у них асоціальних поглядів та звичок, неприпустимої у правовому суспільстві протиправної поведінки.

З урахуванням зазначених чинників, проблема неналежного виконання батьками своїх обов’язків по вихованню дітей викликає необхідність удосконалення правових норм щодо відповідальності батьків за ухилення від виховання дітей за сімейним та цивільним законодавством. Крім того, на державному рівні потребує вирішення питання щодо підвищення вимог не тільки до виховання дітей, а й до самих вихователів. Батьки мають усвідомити, що належне сімейне виховання - основа успіхів дитини в навчанні, основа її здоров’я, загального життєвого тонусу, нормальних стосунків з однолітками, вчителями, іншими дорослими.

Наведені та інші фактори зумовлюють актуальність науково-теоретичного дослідження проблеми відповідальності батьків за невиконання обов’язків по вихованню дітей, його практичне значення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження обрана у відповідності з Основними напрямками соціальної політики на 1997-2000 роки (затвердженими Указом Президента України 18.10.1997 р. за № 1166/97), Національною програмою “Діти України” (затвердженою Указом Президента України 18.01.1996 р. за № 66/96); тематичним планом Національної академії внутрішніх справ України на 1996-2000 рр., а також відповідно до науково-дослідних програм кафедри цивільного права Національної академії внутрішніх справ України.

Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі застосування заходів юридичної відповідальності до батьків за неналежне виконання обов’язків по вихованню дітей за чинним сімейним та цивільним законодавством.

Предмет дослідження складає система суспільних відносин та система нормативних актів, що регулюють відносини у сфері відповідальності батьків за неналежне виконання обов’язків щодо виховання дітей і судова практика застосування зазначених нормативних актів, а також шляхи удосконалення правового механізму регулювання інституту відповідальності батьків.

Метою дослідження є комплексний аналіз, обгрунтування і внесення конкретних пропозицій щодо вдосконалення чинного сімейного та цивільного законодавства України, яке регулює відносини відповідальності батьків за неналежне виховання дітей, а також теоретичний аналіз зазначених правовідносин.

Для досягнення поставленої мети в ході дисертаційного дослідження необхідно було вирішити такі завдання:

розкрити підстави виникнення та зміст батьківських прав та обов’язків по вихованню дітей;

визначити місце та роль відповідальності батьків за неналежне сімейне виховання;

визначити підстави відповідальності батьків за неналежне виховання дітей;

розкрити зміст, мету та види відповідальності батьків за невиконання обов’язків по вихованню дітей;

- з’ясувати співвідношення відповідальності батьків за неналежне виховання дітей за сімейним та цивільним законодавством України, визначити критерії їх розмежування;

- послідовно розглянути та вивчити увесь комплекс питань, що пов’язані із застосуванням до батьків основних санкцій сімейної відповідальності - позбавлення батьківських прав та відібрання дитини без позбавлення батьківських прав;

- розглянути і висвітлити теоретичні питання цивільно-правової відповідальності батьків за шкоду, заподіяну їхніми неповнолітніми дітьми;

дослідити на конкретному емпіричному матеріалі соціально-негативні наслідки неналежного виконання батьками обов’язків по вихованню;

виявити недоліки, прогалини, суперечності, неузгодження чинного законодавства України про відповідальність батьків за неналежне виховання дітей та виробити пропозиції щодо його удосконалення.

Методологічна та теоретична основа досліджень. Загальнотеоретичну і методологічну основу дисертації становлять наукові методи і принципи, властиві теорії права, цивільному та сімейному праву. Одночасно використовувалися порівняльно-правовий, формально-юридичний, структурний методи та метод системного аналізу.

В роботі широко використана наукова література по сімейному та цивільному праву, соціології та педагогіці тощо.

Як першоджерела, були використані Конституція України, чинні Цивільний кодекс України та Кодекс про шлюб та сім’ю України, проект Цивільного кодексу України, Закони України “Про освіту”, “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх тощо.

Теоретичною базою для висновків, обгрунтованих у дисертації, слугували праці Бошка В.І., Белякової А.М., Бобрової Д.В., Ворожейкіна Є.М., Гопанчука В.С., Дзери О.В., Індиченка С.П., Кузнєцової Н.С., Короткової Л.П., Луця В.В., Матвеєва Г.К., Маслова В.Ф., Нечаєвої О.М., Ромовської З.В., Оридороги М.Т., Пергамент О.Й., Пушкіна О.А., Савченко Л.А., Шевченко Я.М.

Крім того, використовувались праці таких вчених як:: Алексєєв С.С., Веберс Я.Р., Венедіктов В.С., Грибанов В.П., Йоффе О.С., Єршова Н.М., Єрмаков В.Д., Косенко А.Е., Кормищиков В.М., Леженін В.М., Малеїн Н.С., Міньковський Г.М., Міллер А.Й., Рясенцев В.А., Підопригора О.А., Піонтковський А.А., Самощенко І.С., Фарукшин М.Х., Хаскельберг Е.Л., Шахматов В.П., Черв’яков К.К., Чефранова Н.С. та ін.

Нормативною та емпіричною основою дослідження є національне законодавство України про відповідальність батьків за невиконання обов’язків щодо виховання дітей, законопроекти, міжнародно-правові документи із зазначених питань, матеріали практики судів м. Києва у справах про позбавлення батьківських прав та відібрання дитини без позбавлення батьківських прав (вивчено та узагальнено 300 справ); про правопорушення неповнолітніх та ін.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше після прийняття Конституції та розробки проекту Цивільного кодексу здійснена спроба системного комплексного дослідження функціонування інституту відповідальності батьків за неналежне виховання дітей з урахуванням специфіки сфери сімейного виховання, суб’єктів та санкцій відповідальності. Проаналізовано питання щодо відповідності норм національного законодавства міжнародним стандартам у галузі охорони прав дитини. Дана оцінка новелам проекту Цивільного кодексу України з позицій удосконалення інституту відповідальності батьків за неналежне виховання дітей.

Основними положеннями, що виносяться на захист, є висновки, за якими:

- відповідальність батьків за сімейним та цивільним законодавством є важливим засобом забезпечення дитині права на сімейне виховання;

підставою застосування до батьків санкцій сімейного права є скоєння ними сімейного делікту;

підставою притягнення батьків до цивільної відповідальності є скоєння ними цивільного правопорушення ;

головною метою відповідальності батьків за сімейним та цивільним законодавством є забезпечення належних виховних функцій кожної окремо взятої родини, де виховуються неповнолітні, а у випадку порушення права на виховання - відновлення порушеного стану;

видами відповідальності батьків за неналежне виховання дітей за сімейним законодавством виступають санкції у вигляді позбавлення батьківських прав та відібрання дитини без позбавлення батьківських прав; за цивільним законодавством - обов’язок відшкодувати шкоду, заподіяну їхніми неповнолітніми дітьми;

сімейно-правова відповідальність є видом юридичної відповідальності, оскільки має самостійні підстави настання, зміст та наслідки застосування санкцій за порушення приписів чинного сімейного законодавства;

застосування санкцій сімейного права до осіб, що не виконують обов?язків щодо виховання, а також притягнення їх до цивільної відповідальності є важливим елементом, який відіграє попереджувальну роль щодо нейтралізації сімейного неблагополуччя.

Враховуючи результати дослідження, були розроблені і виносяться на захист пропозиції щодо удосконалення правового регулювання інституту відповідальності батьків за неналежне виконання ними обов’язків щодо виховання дітей, яке повинно відбуватися шляхом:

- систематизації законодавства з питань відповідальності батьків в окремому законі “Про юридичну відповідальність батьків за неналежне виховання дітей”, в якому необхідно чітко визначити поняття відповідальності батьків, уніфікувати підстави застосування заходів відповідальності, а також механізм притягнення батьків до відповідальності за порушення права дитини на належне сімейне виховання;

- виділення відповідальності за сімейним законодавством в окремий вид юридичної відповідальності;

- розширення підстав застосування до батьків санкції сімейного права у вигляді позбавлення батьківських прав;

- зобов’язання медичних працівників повідомляти правоохоронним органам або органам опіки та піклування про факти алкоголізму, наркоманії, токсикоманії батьків або факти жорстокого поводження батьків з дітьми;

- введення в практику адміністративного порядку відібрання дитини у батьків без позбавлення батьківських прав;

встановлення відповідного терміну, протягом якого дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не може бути усиновлена;

- розробки механізму стягнення аліментів з батьків, які залишили дитину на піклування держави;

- визначення суб’єктивних та об’єктивних обставин, що вказують на небезпечність залишення дитини на вихованні у батьків;

- запровадження медичного освідування батьків при застосуванні санкції у вигляді відібрання дитини без позбавлення батьківських прав;

доповнення цивільного законодавства нормою, яка не звільняє батьків від обов’язку відшкодувати збитки, заподіяні дітьми у випадках окремого проживання з дитиною.

Теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження. Висновки, що зроблені в результаті дослідження проблеми відповідальності батьків за неналежне виховання дітей за сімейним та цивільним законодавством, можуть бути використані в процесі подальшого удосконалення національного законодавства з цих питань.

Сформульовані в дослідженні висновки можуть бути використані:

в науково-дослідних цілях – для подальшої теоретичної розробки та удосконалення механізму притягнення батьків до юридичної відповідальності за невиконання обов’язків щодо виховання дітей;

в законотворчій діяльності – для удосконалення чинного вітчизняного законодавства, його систематизації шляхом визначення принципів сімейної та цивільної відповідальності за неналежне виховання дітей, усунення окремих неузгодженостей, протиріч і прогалин з питань юридичної відповідальності батьків;

в навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників, а також при викладанні навчального курсу “Цивільне та сімейне право України”.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є завершеною науковою роботою і виконане автором одноособово. Сформульовані в ньому положення та теоретичні розробки мають наукове і практичне значення, оскільки базуються на особистих дослідженнях, критичному осмисленні наукових та нормативних джерел і на узагальнення практики застосування до батьків заходів відповідальності за неналежне виховання дітей. Дисертант дає практичні рекомендації щодо подальшого удосконалення чинного законодавства. Окремі питання порушуються в роботі вперше, інші розглядаються по-новому, додатково обгрунтовуються.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі цивільного права Національної академії внутрішніх справ України, кафедрі цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Її положення доповідалися на Міжнародній науковій конференції “Європа на порозі нового тисячоліття” (м.Київ, травень 1999 р.), науковій конференції, присвяченій пам’яті О.А.Пушкіна (м.Харків, травень 1999 р.), семінарі “Забезпечення захисту прав людини в правоохоронній діяльності” (м.Київ, лютий 2000 р.). Висновки та рекомендації, сформульовані в дисертації, були використані при наданні пропозицій до проекту комплексних заходів з питань охорони материнства і дитинства, надісланих до Міністерства у справах сім’ї та молоді (вих. № НДІ/368 від 25.08.1998 р.).

Результати проведеного дослідження використовуються у навчальному процесі під час проведення лекцій та практичних занять з курсу цивільного права України.

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображено в шести наукових публікаціях, у тому числі чотирьох у фахових виданнях.

Структура дисертації визначена логікою дослідження та його метою. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, до складу яких входять сім підрозділів; висновків та списку використаних джерел (190 джерел). Повний обсяг дисертації 193 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, визначаються мета та завдання дослідження, зазначається її зв?язок з науковими програмами, планами, темами. Розкриваються методологічні, теоретичні, нормативні та емпіричні засади роботи, формулюються положення щодо наукової новизни дисертації, положення, що виносяться на захист, практичне значення отриманих результатів, відомості про апробацію результатів дослідження.

Перший розділ - “Правові засади відповідальності батьків за неналежне виконання обов’язків по вихованню дітей” складається з двох підрозділів. В них розглядаються підстави виникнення, зміст та реалізація батьківського права на виховання, а також обставини і умови, за яких до батьків можуть бути застосовані санкції сімейного права у вигляді позбавлення батьківських прав та відібрання дитини без позбавлення батьківських прав.

У підрозділі 1.1 “Виникнення, зміст та реалізація батьківських прав та обов’язків” розкривається юридична природа виникнення батьківських прав й обов’язків, їхній зміст, сутність батьківського права на виховання дітей, аналізується роль сім’ї, батьків у вихованні дитини. В роботі міститься детальний аналіз поглядів відомих вчених з точки зору концептуальних положень щодо виникнення та реалізації суб’єктивного батьківського права. Розглядаються окремі державно-правові документи, що стосуються питань виховання дітей сім’єю та ті, що покликані сприяти захисту сім’ї, прав та законних інтересів дітей. Виходячи з чинного законодавства, пошукувач визначає, що головне призначення сім’ї, батьків - це належне виховання дітей (ст.51 Конституції України; ст.1 Кодексу про шлюб та сім’ю України).

В дисертації відзначається, що підставою виникнення батьківських прав й обов’язків є факт народження у батьків дитини та реєстрація її народження у відповідних державних органах. Тобто, з моменту народження дитини у батьків виникає ряд прав та обов’язків, особливе місце серед яких належить правам і обов’язкам по її вихованню.

Автор зазначає, що батьківське право на виховання належить до абсолютних прав (так як обов’язок не перешкоджати батькам у здійсненні виховного процесу покладається на всіх), проте батьківські права наділені ознаками, притаманними відносним правам (оскільки відносини складаються між конкретно визначеними особами – батьками і дітьми). Далі автор акцентує увагу на тому, що надаючи батькам право на виховання дітей, держава в той же час покладає на них обов’язки здійснювати таке виховання належним чином, в першу чергу в інтересах дітей. Таким чином, в зміст батьківського права на виховання входять такі повноваження як обов’язки піклуватися про здоров’я дітей, їхній фізичний, духовний та моральний розвиток, навчання, формування поваги до суспільства та багато ін. Тому висловлюється думка, що сутність суб’єктивного батьківського права на виховання визначається як можливість батьків своїми вчинками впливати на дитину, її свідомість та форми поведінки, з метою виховання нормальної, повноцінної особистості з належною громадянською позицією. Автор стверджує, що внаслідок органічного поєднання батьківських прав з обов’язками по вихованню дітей, батьківські права представляють собою не тільки міру можливої, але і міру необхідної поведінки.

Право неповнолітнього на належне батьківське виховання в сім’ї, по суті, єдине, ні з чим не зрівняне, право особистого характеру. Головна особливість цього права полягає у тому, що самостійно реалізувати його дитина не може. Це право реалізують у життя батьки, виконуючи відповідні обов’язки. Разом з тим, у Кодексі про шлюб та сім’ю України, проекті Цивільного кодексу України не згадується про право дітей саме на належне сімейне виховання, що розцінюється нами як суттєвий недолік. По-перше тому, що в законі відсутнє пряме посилання на забезпечення цього права. По-друге, це створює певні складності при захисті зазначеного права у судовому порядку. І, по-третє, із поля зору правоохоронних органів випадає таке важливе соціальне благо дитини, як її право на виховання. У зв’язку з чим, автором пропонується назву статті 61 Кодексу про шлюб та сім’ю України (ст.1355 проекту Цивільного кодексу) викласти у такій редакції “Права та обов’язки батьків по належному сімейному вихованню дітей”. Це, безумовно, сприятиме зміцненню правового статусу батьків, як головних суб’єктів виховання, та посиленню захисту права дитини на виховання завдяки усуненню недоліків законодавчої регламентації.

Підрозділ 1.2 “Підстави застосування до батьків санкцій сімейного права” присвячений науковому аналізу підстав застосування до батьків санкцій сімейного права. Дисертант підкреслює, що особливістю норм сімейного права є те, що в них, як ні в яких інших правових нормах, простежується тісний взаємозв’язок прав і обов’язків громадян, дія конституційного принципу “здійснення прав і свобод невіддільно від виконання громадянами своїх обов’язків”. Це положення виявляється, зокрема у тому, що норми сімейного права передбачають застосування санкцій не тільки за нездійснення суб’єктивних прав, але в значній кількості випадків і за неналежне виконання обов’язків. У зв’язку з цим, беззаперечним є висновок про те, що порушення учасниками сімейних правовідносин приписів чинного законодавства про шлюб та сім’ю тягне за собою застосування санкцій сімейної відповідальності. Отже, санкція виступає гарантією належного здійснення закріпленого в правовій нормі правила поведінки, є мірою можливого державного примусу, який проявляється у вигляді позбавлення батьківських прав або ж відібрання дитини без позбавлення батьків батьківських прав.

Далі автор зазначає, що специфіка предмету сімейного права і методу його правового регулювання дає можливість виз---начити особливості санкцій сімейного права та встановити їхню відмінність від цивільно-правових. Однією із ключо---вих особливостей є їх імперативність, тобто згодою сторін не можуть бути змінені існуючі і встановлені нові, не непередбачені законом санкції. Автор вбачає особливість сімейно-правових санкцій і в тому, що застосовуються вони не тільки у випадках порушення правових норм, але і на підставі постанов судових органів. Йдеться про ті випадки, коли один із батьків не виконує рішення суду, що зобов’язує його не перешкоджати другому із батьків здійснювати свої обов’язки щодо виховання дитини.

Санкції в сімейному праві, як правило, розрізняються в залежності від змісту поруше---ного обов'язку. Універсальних санкцій, які можна було застосову---вати до всіх випадків протиправної поведінки, сімейне законодавс---тво не знає. Більшість санкцій в сімейному пра---ві є абсолютно визначеними - в них чітко вказується вид і міра державного примусу, завдяки чому їх обсяг не може бути ні зменше---ний, ні збільшений судом. Тому, у суду, що розглядає сімейний спір, в таких випадках немає можливості вибору. Однак, покла---дення на особу мір державного примусу обумовлюється не тільки наявністю необхідних для цього підстав, але і до---цільністю, яка встановлюється судом із врахуванням інтересів не---повнолітніх дітей та інших членів сім'ї. Вважаємо, що наведене вище може слугувати підставою для розмежування цивільно-правової відповідальності від відповідальності сімейно-правової.

У цьому ж підрозділі автор спираючись на думку багатьох вчених у галузі сімейного права, обгрунтовує необхідність виділення сімейної відповідальності в окремий вид юридичної відповідальності.

Далі автор зупиняється на питаннях особливості шкоди у сімейному праві. Зокрема, зазначається, що форми заподіяння дитині шкоди можуть бути дуже різними. В кожному разі шкода завдається безпосередньо виховному процесу, але наслідки цієї шкоди не завжди можуть мати зовнішній вираз. Наявність шкоди при неналежному виконанні батьками обов'язків по вихованню дітей виражається в неправильному формуванні особистості, в деформації психічного, розумового і фізичного розвитку дитини, поганому навчанні, нездорових моральних принципах. Тут немає і не може бути межі, за якою починались би конкретно визначені форми шкоди.

Таким чином, сімейно-правова відповідальність розуміється нами в першу чергу як відповідальність ретроспективна, що виражається у покладенні на особу несприятливих наслідків за скоєне правопорушення, як захід державного примусу, що полягає у позбавленні або обмеженні винної особи у суб’єктивних особистих чи майнових правах з метою переконання у необхідності виконання певного комплексу морально-правових обов’язків щодо сім’ї. Вона є важливим правовим засобом забезпечення законності при здійсненні учасниками сімейних правовідносин своїх прав та виконанні обов’язків.

Значення сімейно-правової відповідальності полягає і у тому, що вона забезпечує виховання сім’ї (батьків, у першу чергу, та дітей за допомогою батьків, у другу чергу) в дусі поважного ставлення до правових приписів, у спонуканні осіб дотримуватися лише правомірної поведінки, не допускати правопорушень у сфері сімейних відносин. На думку дисертанта, вказані принципи потребують закріплення у відповідних статтях нового Цивільного кодексу України.

У другому розділі - “Зміст та обсяги відповідальності батьків за неналежне виховання дітей за сімейним та цивільним законодавством України” досліджуються види відповідальності батьків за неналежне виконання своїх обов’язків по вихованню дітей, залежно від порушених ними приписів чинного сімейного чи цивільного законодавства. Йдеться про порядок, умови та правові наслідки застосування до батьків санкцій у вигляді позбавлення батьківських прав та відібрання дитини без позбавлення батьківських прав, відшкодування збитків, заподіяних їхніми неповнолітніми дітьми.

У підрозділі 2.1 “Позбавлення батьківських прав, як міра відповідальності батьків за неналежне виховання дітей” дисертант здійснює дослідження щодо визначення правової природи та змісту санкції сімейного права у вигляді позбавлення батьківських прав. Однією з найбільш важливих ознак зазначеної санкції є те, що вона застосовується до батьків за невиконання або неналежне виконання ними обов’язків щодо виховання дітей. Проведене дослідження надало підстави для висновку, що позбавлення батьківських прав є крайньою мірою, яка застосовується лише у випадках, коли інші заходи впливу не змінили ставлення батьків до виховання дітей.

В роботі приділено значну увагу характеристиці підстав позбавлення батьківських прав, що передбачені чинним законодавством України, підкреслюється необхідність розширення зазначених підстав. Це обумовлюється, наприклад, тим, що жорстокість та насилля до дітей було і залишається елементами сімейного життя. Жорстоке ставлення до дітей передбачено в якості підстави позбавлення батьківських прав. Проте дані судової практики свідчать, що зазначена вище підстава позбавлення батьківських прав застосовується досить рідко, оскільки жорстоке ставлення до дітей з боку батьків носить латентний характер. У зв’язку з чим більшість випадків жорстокого ставлення до дітей залишаються не виявленими. Тому пропонується, ст.78 Основ законодавства України про охорону здоров’я доповнити нормою, що зобов’язувала б медичних працівників повідомляти органам опіки та піклування або органам внутрішніх справ про виявлені факти неналежного ставлення батьків до виконання своїх обов’язків по вихованню дітей (факти фізичних знущань, алкоголізм, наркоманія чи токсикоманія батьків).

У цьому ж розділі розглядаються також питання щодо наслідків позбавлення батьківських прав. Відзначається певна непослідовність законодавця - з одного боку, особам, позбавленим батьківських прав, надається можливість поновлення свого батьківського статусу, а з другого - батьки позбавлені такої можливості, якщо їхні діти уже усиновлені іншими особами. Виходячи із цього, дисертантом пропонується усунути таке протиріччя шляхом законодавчого визначення терміну, протягом якого не дозволяється усиновлення дітей, чиї батьки позбавлені батьківських прав. Пропонується ст.1408 проекту Цивільного кодексу після слів “якщо батьки позбавлені батьківських прав” доповнити словами “і протягом одного року не порушувалось клопотання про їх поновлення в батьківських правах”. На підставі вивчених та узагальнених матеріалів судової практики, теоретичних положень автором сформульовано і обгрунтовується ряд пропозицій, спрямованих на підвищення відповідальності батьків за неналежне виховання дітей, надаються рекомендації відносно більш чіткого закріплення усіх необхідних моментів, що дозволить удосконалити правову регламентацію інституту відповідальності батьків у новому Цивільному кодексі України.

У підрозділі 2.2 “Відібрання дитини без позбавлення батьківських прав як санкція сімейно-правової відповідальності” розглядається характер, підстави застосування та зміст зазначеної санкції. Щоб не позбавляти дитини сім’ї, і в той же час забезпечити її право на належне сімейне виховання законодавством встановлена спеціальна норма - відібрання дитини без позбавлення батьків батьківських прав. Дисертант звертає увагу на той факт, що відібрання дітей по суті є превентивною мірою по відношенню до батьків, так як надає їм можливість змінити своє ставлення до виховання дитини. Іншими словами, виконуючи профілактичну роль, така сімейно-правова санкція як відібрання дитини у батьків передує іншій санкції позбавленню батьківських прав.

В дисертації вказується, що єдиною підставою для відібрання дітей у батьків є наявність у сім?ї небезпечної для виховання і розвитку дитини обстановки.

Якщо подивитись на підстави позбавлення батьківських прав, то не важко помітити, що кожна із них являє собою ні що інше, як джерело небезпеки для виховання неповнолітнього. Тієї самої небезпеки, яка дозволяє суду задовольнити позов про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав. Водночас зазначені санкції принципово різняться, зокрема, за підставами та наслідками застосування. На думку дисертанта, відмінність між відібранням дитини без позбавлення батьківських прав та позбавлення батьків батьківських прав лежить в площині суб’єктивних критеріїв поведінки батьків. Коли вони безумовно винні, більше того, свідомо завдають шкоди своїм дітям, вимагається застосування такого виняткового заходу як позбавлення батьківських прав. Якщо ж вина батьків незначна або її немає зовсім, застосовується відібрання дитини без позбавлення батьківських прав. Вказані відмінності потребують закріплення у відповідних статтях нового Цивільного кодексу України.

Далі автор зауважує, що чинне законодавство не містить пояснень, пов’язаних із поняттям небезпеки залишення дітей у батьків. Термін “небезпека залишення дитини у батьків” ще нічого не розкриває. Тому на практиці питання про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав вирішується тільки при наявності об’єктивних причин, що свідчить про не розробленість в достатній мірі зазначеного питання в науці сімейного права.

Правильне визначення умов, при наявності яких можливе винесення судового рішення про відібрання дитини, має велике значення для практичної діяльності правоохоронних органів. У зв’язку з цим, дисертантом підкреслюється необхідність визначення певних об’єктивних та суб’єктивних критеріїв, які зумовлюють небезпечність залишення дитини у батьків. Більш доцільним було б залишити в якості суб’єктивних чинників - ухилення батьків від виховання дітей, алкоголізм, наркоманія батьків, їхня аморальна, злочинна поведінка; в якості об’єктивних – хвороба, збіг тяжких сімейних обставин, тривале відрядження тощо. Таке розмежування позитивно відобразилось би на вирішенні справ про відібрання дитини і слугувало б якнайкращому забезпеченню права дитини на належне сімейне виховання. Пропонується прийняти окрему постанову Пленуму Верховного Суду України, в якій дати відповідні роз’яснення щодо зазначених питань.

Аналізуючи відібрання дитини у батьків без позбавлення батьківських прав, з точки зору захисту прав та інтересів дитини, автор доходить висновку, що це може бути і заходом захисту прав батьків, якщо вони у зв’язку з хворобою не можуть здійснювати функції по вихованню дітей. Що і ще раз доводить, що про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав мова може йти лише при відсутності вини батьків, в той час як позбавлення батьківських прав завжди є наслідком їхньої винної протиправної поведінки.

Далі автор розглядає питання щодо вирішення спорів про участь у вихованні дітей одного із батьків, які проживають окремо. Згідно ст.65 Кодексу про шлюб та сім’ю такі батьки мають право і зобов’язані приймати участь у вихованні дітей. Тому, коли один із батьків перешкоджає здійсненню батьківських прав та обов’язків, порушуються права не тільки дітей, але і самих батьків. Нами уявляється, що у таких випадках повинен бути забезпечений захист батьківського права на виховання, а також встановлена санкція у відношенні того із батьків, що зловживає батьківськими правами і не підкоряється рішенню суду. Злісне невиконання рішення суду, того із батьків, хто виховує дитину, перешкоджає іншому брати участь у її вихованні, слід вважати самостійною підставою відібрання дитини без позбавлення батьківських прав. В результаті проведеного дослідження дисертант прийшов до висновку, згідно якому позбавлення батьківських прав та відібрання дитини без позбавлення батьківських прав є засобами забезпечення дитині права на належне сімейне виховання. Незважаючи на велику кількість спільних рис, однакове правове призначення, вони різняться між собою як за підставами застосування, так і за юридичними наслідками.

У підрозділі 2.3 розглядається увесь комплекс питань, пов’язаних із притягненням батьків до відповідальності за цивільним законодавством України.

В першій частині підрозділу автор розглядає загальні умови настання цивільної відповідальності і акцентує увагу на тому, що вона пов’язується із порушенням охоронюваних законом майнових інтересів і полягає у відшкодуванні заподіяної шкоди або у поновленні порушеного стану. Дисертант зазначає, що характерною ознакою майнової відповідальності за шкоду, заподіяну неповнолітніми, є те, що вони виникають не тільки між державою і заподіювачем шкоди, але й між державою та батьками останнього. Тобто, специфіка майнової відповідальності неповнолітніх пов’язана з особливостями суб’єкта відповідальності, яким є особа, що не досягла повноліття, і знаходить своє вираження в механізмі та структурі відповідальності - в поєднанні з відповідальністю батьків. Особливістю розглядуваного виду відповідальності є іще і те, що батьки безпосередньо шкоди потерпілому не завдають, а відтак в зобов’язальні відносини із ним з приводу заподіяння шкоди не вступають. Їхній обов’язок відшкодувати шкоду виникає тому, що вони не виконали свого правового обов’язку по вихованню та нагляду за дітьми. Виходячи з цього, дисертантом зроблено висновок про те, що юридичним фактом, який є підставою притягнення батьків до цивільної відповідальності, виступає власне правопорушення батьків, під яким слід розуміти винне, протиправне невиконання покладених на них обов’язків по належному вихованню дітей. В дисертаційному дослідженні приділяється значна увага аналізу складових цивільного правопорушення батьків.

Окремим блоком досліджується питання про відповідальність батьків за шкоду, заподіяну їхніми дітьми у віці від 15 до 18 років. В таких випадках батьки притягуються до відповідальності у справі як співвідповідачі не тільки за проханням позивача, але й за ініціативою самого суду. Така відповідальність батьків носить характер субсидіарної. Дисертант висловлює думку, що у випадках заподіяння шкоди внаслідок хуліганських дій неповнолітнього, крім коштів по відшкодуванню шкоди, заподіяної здоров’ю потерпілого, судом можуть бути стягнені також і грошові кошти, які були витрачені на виплату потерпілому допомоги в зв’язку з тимчасовою втратою працездатності. Це означатиме, що у справах про хуліганство неповнолітніх, батьки за відповідних обставин, можуть нести подвійну матеріальну відповідальність.

Таким чином, батьки, відшкодовуючи шкоду, заподіяну неповнолітнім, притягуються до цивільно-правової відповідальності та караються за винне невиконання обов’язку по нагляду за дітьми та їхнє неналежне виховання. Особливість цього покарання полягає у тому, що воно не носить штрафного характеру, а виражається у відшкодуванні шкоди, яка є наслідком винних неправомірних вчинків дітей.

Чинним законодавством передбачено підстави притягнення батьків до цивільно-правової відповідальності, тому в законі мають бути чітко визначені умови (крім передбачених), за яких батьки можуть бути звільнені від обов’язку відшкодування шкоди. У дисертації містяться конкретні пропозиції і рекомендації щодо удосконалення правових приписів у цій сфері.

Третій розділ - “Соціально-негативні наслідки неналежного сімейного виховання” складається із двох підрозділів і присвячений дослідженню соціально-негативних наслідків, до яких призводить неналежне виконання батьками своїх обов’язків по вихованню, а також досліджуються фактори, що поглиблюють проблеми у сфері сімейного виховання.

Кризові явища у житті суспільства мають безпосередній вплив на сім’ю як його соціальний інститут. Дисертантом підкреслюється, що зниження потенціалу загальнолюдських і духовних цінностей у суспільстві призводить до розвитку соціального сирітства – зростає кількість дітей, які залишилися без батьківського піклування. Серед основних причин збільшення кількості соціальних сиріт, крім традиційних (асоціальна поведінка батьків, поширення алкоголізму та наркоманії), з’явилися і нові, характерні для періоду активних реформ у суспільстві, а саме: економічна нестабільність, безробіття, соціальна малозахищеність, підвищена психологічна вразливість. Все це призводить до конфліктів у сім’ях, стає головною причиною невиконання батьками своїх обов’язків по вихованню. Досліджуючи явище так званого “безвідповідального батьківства”, автор називає такі причини його існування: соціально-економічні, моральні, юридичні, психолого-педагогічні. Зазначена сукупність факторів в значній мірі поглиблює проблеми сімейного виховання та пояснює причини втрати багатьма сім’ями належного виховного потенціалу. За інформацією Управління у справах сім’ї та молоді, близько 90 тис, українських сімей не виконують виховних функцій; майже 70 % бездоглядних дітей походить з неповних або багатодітних сімей. В дисертації вказується, що факторами, що поглиблюють проблеми у сфері сімейного виховання є: недбале ставлення батьків до виховання дітей, приклад власної протиправної та аморальної поведінки, неадекватне реагування на інформацію про правопорушення дітей; недосконалість регулювання трудового виховання неповнолітніх та незадовільна організація їхнього дозвілля (доведено, що 70% правопорушень діти скоюють у вільний від навчання та праці час); недостатня організація виховного процесу в загальноосвітніх навчальних закладах (36% працівників правоохоронних органів та близько 83% вчителів Харківської області вважають, що якість шкільного виховання має безпосереднє відношення до проблеми дитячої злочинності). У підрозділі визначаються також особливості кожного з факторів, що впливають на поведінку неповнолітнього, виявляються спільні риси негативного впливу. Виходячи з цього дисертантом з метою попередження та нейтралізації зазначених факторів сформульовано ряд пропозицій до чинного законодавства.

У підрозділі 3.2 “Вплив сімейного неблагополуччя на формування особи неповнолітнього” розглядається сімейне неблагополуччя як головний чинник, що зумовлює характер поведінки неповнолітніх; розкривається механізм формування особистості неповнолітнього в умовах неблагополучної сім’ї, наводиться характеристика різних типів неблагополучних сімей та вносяться пропозиції щодо удосконалення форм і методів діяльності по виявленню та нейтралізації причин сімейного неблагополуччя.

Визнаючи сімейне неблагополуччя як один із головних чинників формування особи неповнолітнього, дисертантом детально аналізуються ті соціальні фактори, які визначають неблагополуччя сім’ї, вивчаються ті негативні наслідки, до яких призводить неналежне виховання в таких сім’ях дітей. На підставі проведеного аналізу підкреслюється, що недоліки сімейного виховання знаходяться в безпосередньому зв’язку з динамікою правопорушень неповнолітніх.

В дисертації обгрунтовується, що спосіб життя батьків є одним із вирішальних елементів у виборі дітьми форми поведінки. Тому закономірним є той факт, що майже кожен другий неповнолітній, що скоїв правопорушення або ж якого педагоги вважають “важким”, виховується саме в умовах сімейного неблагополуччя, обумовленого дефектами виховної позиції батьків. Якщо брати за основу даний підхід, то можна прийти до висновку, що причини становлення дитини на шлях скоєння правопорушень навряд чи можна пояснити, якщо не звернутися до структури сімейних відносин. Тому несприятливі умови виховання в сім’ї, негативний вплив батьків на неповнолітніх дітей, розглядаються як головні чинники, що зумовлюють протиправний характер поведінки неповнолітніх.

У зв’язку з цим справедливим є висновок про те, що ефективність боротьби з правопорушеннями неповнолітніх знаходиться в прямій залежності від оздоровлення нормальної виховної атмосфери в неблагополучних сім’ях, від дієвості та інтенсивності загальних та спеціальних заходів, що вживаються для