КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка
МОРОЗОВ ВОЛОДИМИР СЕРГІЙОВИЧ
УДК 330.342.173+339.5
РЕГУЛЮВАННЯ ПРЯМИХ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ
В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ
Спеціальність 08.05.01 – світове господарство
і міжнародні економічні відносини
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Київ – 2001
Дисертацією є рукопис.
Дисертаційна робота виконана на кафедрі міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Науковий керівник Доктор економічних наук, професор
Рогач Олександр Ігорович
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка,
Завідувач кафедри міжнародних
валютно-кредитних і фінансових відносин
Інституту міжнародних відносин
Офіційні опоненти Доктор економічних наук, професор
Губський Богдан Володимирович
Верховна Рада України,
Заступник голови Комітету з питань
фінансів і банківської діяльності
Кандидат економічних наук, доцент
Троненко Володимир Іванович
Міжнародний інститут лінгвістики і права,
Професор кафедри міжнародних
економічних відносин
Провідна установа Інститут світової економіки і міжнародних
відносин НАН України, відділ міжнародних
валютно-фінансових відносин, м. Київ
Захист відбудеться 8 жовтня 2001 року о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.02 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, зал засідань вченої ради.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володи-мирська, 58, к.10.
Автореферат розісланий 5 вересня 2001 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Мазуренко В.П.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Динамічний розвиток світової економічної системи на початку третього тисячоліття характеризується подальшим посиленням процесів глобалізації та інтернаціоналізації, всебічним поглибленням міжнародного поділу і кооперації праці, транснаціоналізацією виробничої діяльності, посиленням взаємозалежності між окремими країнами та інтенсифікацією процесів інтеграції різних національних економік у світове господарство. Все це зумовлює як зростання цілісності та внутрішньої єдності світового господарства, так і водночас його подальшу диференціацію та регіоналізацію міжнародних економічних процесів.
Однією з головних особливостей інтенсифікації процесів глобалізації, інтернаціоналізації та транснаціоналізації світового господарства є постійне зростання обсягів прямого іноземного капіталу, поява нових особливостей його руху. У зв’язку з цим все більш вагомого та актуального значення набуває дослідження проблем регулювання прямих іноземних інвестицій (ПІІ) на національному, двосторонньому, регіональному і міжнародному рівнях.
Поглиблення господарських взаємозв’язків та зростання взаємозалежності держав об’єктивно вимагають підвищення ролі багатостороннього (міжнародного) регулювання руху ПІІ. Проте масштаби і напрями розвитку цього виду регулювання ПІІ в значній мірі залежать та визначаються особливостями їх регулювання на регіональному і національному рівнях.
На сучасному етапі процес регіонального регулювання прямого іноземного інвестування набув свого найбільш зрілого та ефективного вигляду у Європейському Союзі (ЄС). У Західній Європі було утворено єдине в світі економічне угруповання, яке засноване на засадах повної інтеграції і на міждержавному та наднаціональному регулюванні як експорту, так і імпорту ПІІ його країн-членів. Становлення і розвиток цієї цілісної системи наднаціонального регулювання руху ПІІ – з надзвичайно широким регіональним спектром функціонування її заходів та інструментарію – характеризуються зрушеннями якісного і кількісного характеру у самому її механізмі. Це супроводжується неоднозначними наслідками як для окремих країн-членів ЄС та інтеграційного угруповання у цілому, так і для країн та регіонів-імпортерів або експортерів західноєвропейських ПІІ. Ця неоднозначність, інколи діалектична суперечність і протилежність особливостей регіонального регулювання ПІІ в ЄС й вимагають проведення всебічного, комплексного та системного науково-теоретичного дослідження й узагальнення.
Крім того, вивчення досвіду ФРН як прикладу національного регулювання експорту та імпорту ПІІ країною-членом ЄС в рамках його регіональної системи є актуальним і корисним для вірогідних наукових висновків про співіснування та узгодження принципів і практики державного та наднаціонального (регіонального) регулювання ПІІ.
Актуальність наукової розробки даної теми для України сьогодні визначається дією наступних взаємопов’язаних між собою факторів. По-перше, перехід до ринкової економіки та подолання трансформаційної кризи неможливі без залучення і використання прямих іноземних інвестицій. По-друге, необхідним є визначення серед великої кількості принципів, методів, інструментів та аспектів національної і наднаціональної систем регулювання ПІІ найбільш ефективних та відповідних вимогам сьогодення для того, щоб сформувати власну оптимальну і довгострокову модель залучення та регулювання ПІІ, враховуючи особливості економічного розвитку України та її національні інтереси. По-третє, враховуючи стратегічну спрямованість зовнішньоекономічного курсу України на широку інтеграцію у світове співтовариство у цілому та інтеграцію до ЄС у середньостроковій перспективі зокрема, вагомого значення для неї набуває вивчення і переосмислення досвіду регіонального та державного регулювання експорту й імпорту ПІІ відповідно в ЄС у цілому та у ФРН.
Серед наукових праць, в яких досліджуються проблеми руху і регулювання ПІІ у цілому та окремі його сфери і аспекти зокрема, необхідно виділити дослідження таких зарубіжних вчених, як: К.Іверсена, Г.Ройбера, Ф.Рута, А.Северна, Б.Сітумеанга – їх підходи виходять з припущення про існування досконалої або майже досконалої конкуренції на національних ринках факторів та/або продуктів виробництва; Я.Ахароні, Р.Вернона, Дж.Даннінга, П.Джуля, Х.Шерера, теоретичні концепції яких розглядають ринкову недосконалість і припускають, що фірми, які інвестують у інші країни, мають певні порівняльні переваги перед своїми конкурентами на ринку приймаючої країни; С.Александера та Д.Мерфі, Р.Алібера, Ф.Модільяні і М.Міллера, Т.Хорста – їх праці присвячені розгляду та аналізу схильності країн, галузей та фірм до здійснення ПІІ; Е.Барлоу та І.Вендера, Я.Ітона і А.Тамури, Р.Робінсона, Ц.Уоллоса, які досліджували проблеми факторного впливу на надходження ПІІ; Я.Агарвал, С.Брайнарда, П.Брентона, Е.Грехема, Е.Гундлаха та П.Нунненкампа, Х.Ліннемана, Д.Маркусена, які присвятили свої роботи аналізу взаємопов’язаності інтеграційних процесів та руху ПІІ як і регулювання деяких його аспектів у рамках окремих регіонів та країн світу і Європи.
З проблем сучасної транснаціоналізації світового господарства, міжнародного виробництва ТНК, регулювання прямого іноземного інвестування, західноєвропейської економічної інтеграції та їх впливу на сучасний розвиток світового господарства і української економіки надруковано цілу низку науково-теоретичних досліджень вітчизняних вчених-економістів: В.Ф.Бесєдіна, В.С.Будкіна, І.В.Бураковського, В.В.Волошина, В.А.Вергуна, О.В.Гаврилюка, Б.В.Губського, М.А.Дудченка, П.С.Єщенка, О.В.Зав’ялової, Л.Л.Кістерського, Г.Н.Климка, В.П.Клочка, В.Е.Коломойцева, В.М.Коссака, А.І.Кредісова, Л.Л.Лазебника, І.Й.Малого, В.І.Муравйова, А.В.Омельченка, А.А.Пересади, О.І.Рогача, П.С.Рогожина, А.П.Румянцева, В.І.Троненка, В.М.Федосова, А.С.Філіпенка, В.Я.Шевчука, О.І.Шниркова.
Представники економічної та юридичної наукових шкіл республік колишнього СРСР також не обійшли стороною згадану проблематику. Найпомітнішими серед них є праці російських науковців: А.І.Безрукова, М.М.Богуславського, А.С.Булатова, І.Н.Герчикової, Н.Г.Дороніної та Н.Г.Семилютиної, В.І.Капусткіна, А.П.Кирєєва, А.Г.Кулікова, В.К.Ломакіна, В.Є.Рибалкіна, І.П.Фамінського.
Незважаючи на велику кількість фундаментальних праць як українських, так і зарубіжних вчених, присвячених розкриттю різних аспектів регулювання ПІІ, практично не існує глибоких досліджень, які б всебічно та системно співставляли і аналізували особливості регіонального та державного механізмів регулювання ПІІ в рамках окремого інтеграційного об’єднання країн. В Україні на сьогодні відсутні грунтовні праці, які б комплексно досліджували наднаціональну систему регулювання експорту та імпорту прямого іноземного капіталу країн ЄС, враховуючи одночасно відповідну специфіку державного регулювання цих сфер у одній з його країн-членів, наприклад, у ФРН. Вищезазначені обставини й пояснюють актуальність та своєчасність розробки теми даної дисертаційної роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами полягає в тому, що дисертаційне дослідження виконане у відповідності із темою наукового дослідження кафедри міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин Інституту міжнародних відносин “Механізм комплексного забезпечення зовнішньоекономічних аспектів суверенітету України”, номер державної реєстрації 97134, яка є складовою комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова державності України”, а також пов’язана з планами і роботою Центру європейських студій Інституту міжнародних відносин з підготовки та впровадження системи нових спеціалізацій з європейських студій, комплексів дисциплін з європейської тематики, проект TEMPUS-TACIS T-JEP 10337-97 за сприянням Міжнародного фонду “Відродження”, проект № 6536 від 1.01.1999.
Виходячи з наукової та практичної актуальності теми і опираючись на результати вивчення окремих її аспектів у світовій та національній економічній літературі, метою дисертаційної роботи є всебічний, комплексний аналіз теоретичних і практичних аспектів та закономірностей регулювання експорту й імпорту ПІІ в Європейському Союзі, наукове обгрунтування та визначення тенденцій і перспектив розвитку цього процесу в контексті всесвітнього економічного прогресу (сучасного стану міжнародних економічних відносин); узагальнення, систематизація та розробка нових концептуальних засад теоретико-методологічного характеру для аналізу й оцінки ефективності механізму регулювання ПІІ в Україні та науково-теоретичних і практичних рекомендацій щодо його вдосконалення з урахуванням досвіду ЄС та його окремої країни-члена – Німеччини. При цьому підкреслюється необхідність аналізу та співставлення наробок як світової, так і вітчизняної економічної науки з питань формування та забезпечення ефективного механізму регулювання прямих іноземних інвестицій.
Досягнення поставленої мети дисертаційної роботи передбачає розв’язання наступних завдань дослідження, які й визначають структуру роботи:
·
розкрити теоретико-методологічні особливості та проблеми визначення, класифікації й аналізу сутності прямого іноземного інвестування з урахуванням його сучасних форм прояву кількісного та якісного характеру в умовах глобалізації й лібералізації міжнародної інвестиційної діяльності;
·
здійснити вибірковий порівняльний аналіз основних течій сучасних теорій руху і регулювання ПІІ шляхом їх критичного співставлення, приділивши особливу увагу найважливішим концепціям факторного впливу на надходження ПІІ та їх регулювання, виявленню кореляційних зв’язків між окремими факторами державного механізму регулювання ПІІ та їх надходженням;
·
охарактеризувати сутність та особливості теоретичних аспектів аналізу системи регулювання ПІІ, обгрунтувати тенденції її сучасного розвитку на національному, двосторонньому і міжнародному рівнях. Проаналізувати механізм регулювання ПІІ як складову частину інвестиційного клімату країни;
·
виявити структурні елементи наднаціональної системи регулювання експорту ПІІ з ЄС, з’ясувавши їх цілі, форми, характер застосування, а також сумісність та співвідношення з найважливішими напрямами і завданнями єдиної політики ЄС;
·
всебічно розкрити цілі, завдання та методи, дієвість основних напрямків і елементи функціональної структури регіонального механізму регулювання імпорту ПІІ в ЄС з метою забезпечення його успішного та ефективного функціонування;
·
провести аналіз особливостей німецької системи гарантування і страхування експорту прямого іноземного капіталу, як прикладу регулювання ПІІ на національному рівні в рамках ЄС, за допомогою узагальнення та систематизації її складових і структурних елементів, конкретизації їх типів, обсягів, способів та регіональних векторів застосування;
·
проаналізувати позитивний досвід ФРН у сфері формування державної політики залучення ПІІ в економіку країни шляхом узагальнення та виокремлення основних принципів, характеристик і напрямків проведення цієї політики;
·
розкрити основні проблеми регулювання ПІІ в Україні, оцінивши інвестиційний клімат і проаналізувавши державну систему гарантування та страхування ПІІ; розробити й обгрунтувати пропозиції науково-теоретичного та практичного характеру щодо імплементації позитивного досвіду ЄС у сфері поліпшення інвестиційного клімату і вдосконалення механізму залучення ПІІ в економіку України.
Об’єктом дослідження є сукупність економічних відносин, що формуються на регіональному рівні у процесі регулювання руху прямих іноземних інвестицій в умовах глобалізації, лібералізації та транснаціоналізації міжнародної інвестиційної діяльності.
Відповідно до цього предметом дослідження виступають теоретичні та практичні аспекти регулювання ПІІ в Європейському Союзі.
Методи дослідження. В дисертації застосовано широкий інструментарій загальноприйнятих методів наукового дослідження світогосподарських зв’язків і міжнародних економічних відносин, а саме: метод кількісного та якісного порівняння (наприклад, при дослідженні методологічних проблем визначення та класифікації ПІІ у підрозділі 1.1), метод вимірювання (для характеристики основних елементів інвестиційного клімату у підрозділі 1.4), метод абстрагування (зокрема при розкритті особливостей німецької державної політики залучення ПІІ у підрозділі 3.2), метод аналізу і синтезу (під час аналізу сучасних теорій руху та регулювання ПІІ у підрозділі 1.2), індукція та дедукція (зокрема для розкриття механізму регулювання ПІІ як складової частини інвестиційного клімату країни у підрозділі 1.4), метод історизму (наприклад, при визначенні теоретичних аспектів аналізу системи регулювання ПІІ у підрозділі 1.3), метод гіпотези і припущення (у підрозділі 1.2), функціонально-системний підхід (у підрозділах 2.2, 2.3, 3.1, 3.2).
Крім того, у роботі були використані й інші методи теоретичного та емпіричного дослідження, окремі різновиди як загальноприйнятих наукових принципів, так і спеціальних принципів науково-економічного пізнання: творчо-критичний та описово-аналітичний (наприклад, у розділі 4), метод мікро- і макроекономічного аналізу (у підрозділах 1.1 та 1.4), статистичний (у підрозділах 1.1, 1.4, 2.1 та розділі 4), методи економічного моделювання, факторного і кореляційного аналізу (зокрема у підрозділах 1.2 та 1.4), методи секторального та покраїнного аналізу (у підрозділі 2.1).
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у поглибленому, системному розкритті основних теоретичних та практичних аспектів і закономірностей регулювання експорту та імпорту ПІІ у Європейському Союзі в цілому і зокрема в одній із його країн-членів – ФРН. При цьому науково обгрунтовуються не лише тенденції розвитку сучасної наднаціональної (регіональної) системи регулювання експорту та імпорту ПІІ в ЄС, але й робиться спроба визначити особливості механізму регулювання ПІІ в Україні та розробити конкретні науково-теоретичні та практичні рекомендації щодо його найшвидшого вдосконалення з урахуванням досвіду ЄС.
В процесі дослідження автором були одержані наступні найбільш суттєві наукові результати, які розкривають його особистий внесок в розробку проблеми, що досліджується, та конкретизують новизну роботи:
·
поглиблено концепцію визначення механізму регулювання ПІІ як складової частини інвестиційного клімату країни. Зокрема, аргументовано, що категорії “інвестиційний клімат” та “механізм регулювання ПІІ” мають свої кількісні вирази: для прямого іноземного інвестора – це очікувана прибутковість вкладень, а для країни-реципієнта – реальні надходження ПІІ. При цьому уточнено і систематизовано підходи та методики щодо кількісного і якісного аналізу впливу інвестиційного клімату та механізму регулювання ПІІ на обсяг їх надходження до країни. Також конкретизовано питання кореляційної взаємопов’язаності між категоріями “інвестиційний клімат” та “інвестиційний ризик”. Водночас встановлено відсутність кореляційного зв’язку між величиною інвестиційного ризику та окремими складовими інвестиційного клімату (як, наприклад, розмір ринку країни-реципієнту, обсяг капіталу та ресурсна забезпеченність національної економіки);
·
розкрито особливості сучасної політики країн-членів ЄС у сфері прямого іноземного інвестування, обгрунтовано регіональні й галузеві мотиви її розвитку. Зокрема, сучасний рух ПІІ в межах ЄС вказує на той факт, що зростання інтеграції на регіональному рівні зменшило привабливість ЄС для ПІІ, що спрямовуються у високотехнологічні та інноваційні галузі, а створення ЄВС навряд чи призведе до надзвичайно високих темпів зростання внутрішньорегіональних ПІІ. Крім того, визначено та узагальнено об’єктивні фактори майбутнього розвитку політики ЄС у сфері ПІІ, серед яких головними є: подальше зростання інвестиційного потенціалу ЄС та регіональної диверсифікації його ПІІ, активізація міжнародних поглинань та злиття, продовження зростання міжнародного виробництва та зростання кількості стратегічних альянсів ТНК;
·
систематизовано структурні елементи наднаціональної системи регулювання експорту ПІІ з ЄС, що дозволило не тільки грунтовно розкрити та конкретизувати їх специфічні цілі, форми, характер застосування, але й виявити їх спільні риси та закономірності функціонування. Зокрема, всі наднаціональні інструменти ЄС у сфері регулювання експорту ПІІ носять гетерогенний, регіональноспрямований, взаємодоповнюючий, когерентний характер та розробляються з урахуванням принципів відкритості, координації та сумісності. Встановлено також сумісність та співвідношення цих інструментів з такими найважливішими напрямами і завданнями єдиної політики ЄС, як сприяння розвитку малого і середнього підприємництва, торгівельна політика, узгоджені заходи у сфері зайнятості, сталий економічний і соціальний розвиток, спільна аграрна політика та конкурентоздатність західноєвропейської промисловості;
·
визначено функціональну структуру регіонального механізму регулювання імпорту ПІІ в країни ЄС за основними напрямками забезпечення його успішного та ефективного функціонування: регулювання в рамках Єдиного внутрішнього ринку ЄС, в рамках Єдиного митного Союзу та в рамках антимонопольного законодавства. Встановлено, що країни-члени ЄС поступово відмовляються від своїх прав та функцій і передають їх органам ЄС, підсилюючи при цьому інституціональну структуру наднаціонального регулювання надходження ПІІ, яка сприяє підвищенню перш за все рівня конкурентоспроможності національних компаній країн-членів ЄС. Це забезпечується завдяки застосуванню різноманітних методів, які направлені на підсилення розвитку регіональної взаємодії країн ЄС: взаємне визнання, прийняття єдиних норм, стандартів, законів та здійснення суворого контролю за їх належним дотриманням та своєчасним виконанням. Також аргументовано тезу про те, що наднаціональну політику регулювання імпорту ПІІ в ЄС можна визначити як відносно ліберальну, що розвивається у напрямі подальшого поглиблення процесів лібералізації, уніфікації та гармонізації;
·
класифіковано структурні і складові елементи сучасної німецької системи гарантування та страхування експорту прямого іноземного капіталу і досліджено механізм функціонування цієї системи як прикладу регулювання ПІІ на національному рівні в рамках ЄС. На прикладі німецької системи регулювання експорту та імпорту ПІІ обгрунтовано доцільність та ефективність комплексного застосування державних інструментів регулювання ПІІ країни-інвестора у поєднанні із заходами регіонального характеру, що сприяє зміцненню конкурентних позицій національної (німецької) економіки та може зумовити пом’якшення політики країни-реципієнта щодо імпорту прямого іноземного капіталу. Це у свою чергу призведе до поглиблення сучасних тенденцій глобалізації і лібералізації руху ПІІ та подальшої транснаціоналізації світової економіки;
·
виявлено особливості сучасної державної політики залучення ПІІ в економіку ФРН за допомогою виокремлення і характеристики її основних складових та аспектів: законодавче й інституціональне регулювання надходження ПІІ; регулювання заснування та придбання компаній, організаційно-правові форми здійснення іноземної підприємницької діяльності; обмежувальні заходи щодо залучення та руху ПІІ; податкове регулювання діяльності іноземних інвесторів; регулювання обмеження конкуренції в рамках антимонопольного законодавства; заохочувальні аспекти регулювання імпорту ПІІ – інвестиційні стимули і пільги. Аргументовано висновок про те, що у цілому державна політика ФРН у сфері залучення прямого іноземного капіталу спрямована на лібералізацію інвестиційного режиму та надання іноземним інвесторам не менш сприятливих умов, ніж вітчизняним;
·
встановлено, що регулювання ПІІ в Україні характеризується відносною неефективністю, безсистемністю та недосконалістю, а інвестиційний клімат нашої країни – досить несприятливий у широкому розумінні цього слова. Розкрито основні проблеми системи регулювання ПІІ в Україні за трьома основними блоками чинників: політично-правові, економічні та організаційні. На цій основі встановлено мотиви негативного ставлення іноземних інвесторів до нашої країни та причини малих обсягів надходження ПІІ. Розроблено і запропоновано конкретні науково-теоретичні та практичні рекомендації щодо усунення цих негативних явищ, покращення інвестиційного клімату і вдосконалення механізму регулювання ПІІ, враховуючи фактор пріоритетності. Сформульовано конкретну програму про вдосконалення механізму залучення ПІІ в економіку України у найближчій та подальшій перспективі з урахуванням досвіду ЄС, позитивних і негативних тенденцій розвитку прямого іноземного інвестування в нашій країні, національних інтересів та безпеки України, нагальної необхідності остаточної стабілізації української економіки і утворення необхідних передумов її прискореного зростання та інтеграції до ЄС.
Практичне значення одержаних результатів наукового дослідження полягає в тому, що його основні положення та висновки можуть бути використані у діяльності органів виконавчої та законодавчої влади як в процесі формування середньо- та довгострокової національної економічної і зовнішньоекономічної політики України у цілому, так зокрема й при розробці та реалізації сучасної державної інвестиційної політики, реалізації програми інтеграції України до Європейського Союзу.
Результати даного дослідження можуть стати одним з джерел формування та реалізації різних економічних програм та проектів, зокрема, тих їх положень і частин, які стосуються питань руху прямого іноземного капіталу (як імпорту, так і експорту), регулювання цього процесу на національному рівні, узгодження державного регулювання з принципами та практикою наднаціонального (регіонального) і міжнародного регулювання ПІІ, вдосконалення нормативно-правової бази регулювання ПІІ, визначення пріоритетних напрямків, галузей, способів та методів залучення ПІІ, формування власної методики оцінки інвестиційного клімату та інших аспектів регулювання ПІІ.
Матеріали дослідження можуть бути корисними для керівників і менеджерів українських фірм та компаній, які спрямовують свою підприємницьку та інвестиційну діяльність за кордон – у Німеччину та інші країни ЄС, намагаються залучати до співробітництва іноземних партнерів шляхом створення спільних підприємств та компаній. Крім того, ці матеріали можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні курсів, спецкурсів та підготовці навчально-методичної літератури з питань іноземних інвестицій, діяльності ТНК, функціонування світової економіки та їх регулювання.
Результати дисертаційного дослідження впроваджено у практичну роботу Головного управління з питань зовнішньої політики Адміністрації Президента України (відгук про практичну цінність дослідження №13-20/333 від 27.02.2001 р.) та Інституту Економічних Досліджень та Політичних Консультацій і Німецької Консультативної Групи з Питань Економічних Реформ в Україні (довідка №261/1 від 26.05.2001 р.). Матеріали і результати дослідження впроваджено також у навчальний процес Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка в межах нової спеціалізації “Європейська економіка та інтеграція”, зокрема при викладанні курсів “Світова економіка”, “Світові фінанси” та спецкурсів “Регулювання зовнішньої торгівлі в країнах ЄС”, “Проблеми інтеграції України до ЄС” (довідка №048/11-226 від 7.06.2001 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення та наукові результати дослідження доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, під час наукових стажувань за кордоном – в Інституті політичної економіки університету імені Крістіана Альбрехта, м. Кіль, ФРН у квітні 1999 р.; в Інституті політичних наук Вестфальського університету імені Вільгельма, м. Мюнстер, ФРН у листопаді 2000 р. та на міжнародних науково-теоретичних і науково-практичних конференціях в Україні: міжнародній науковій конференції “Валютно-фінансові проблеми ринкової трансформації (приклади України)”, 19-20 листопада 1998 р., м. Київ; VII міжнародній науково-теоретичній конференції, присвяченій 55-ій річниці Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Особливості економічної політики постсоціалістичних країн в умовах глобалізації світової економіки (приклад України)”, 25-26 листопада 1999 р., м. Київ; міжнародній науково-практичній конференції “Економічна теорія: сучасна парадигма та її еволюція на порозі XXI століття”, 1-2 березня 2000 р., м. Київ; міжнародній науково-теоретичній конференції аспірантів і студентів Інституту міжнародних відносин, 13 квітня 2000 р., м. Київ; VIII міжнародній науково-теоретичній конференції “Економічна безпека в стратегії ринкових реформ (приклад України), 26-27 жовтня 2000 р., м. Київ. Доповіді та тези виступів на українських конференціях опубліковані.
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 9 одноосібних наукових статей та 3 тези доповідей на міжнародних наукових конференціях загальним обсягом 4,5 д.а.
Структура та обсяг дисертації. Структура роботи зумовлена метою і завданнями дослідження та складається зі вступу, чотирьох розділів (9 підрозділів), висновків, списку використаних джерел та трьох додатків. Загальний обсяг дисертації – 200 сторінок, включаючи 10 рисунків та 5 таблиць. Список використаних джерел включає 269 позицій на 19 сторінках. Додатки містять на 75 сторінках 12 рисунків, 20 таблиць, 4 довідки методичного, інформаційного та аналітичного характеру.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, показано ступінь розробки теми, зв’язок роботи з науковими програмами і темами, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення.
У першому розділі “Теоретико-методологічні основи регулювання ПІІ” розкриваються основні концепції та теорії, які складають теоретичне підгрунтя для аналізу процесу регулювання прямих іноземних інвестицій, визначення їх характерних рис на національному, двосторонньому, регіональному і міжнародному рівнях.
У роботі зазначено, що, в залежності від легітимних умов, кількісна межа, яка надає процесу здійснення капіталовкладення за кордоном ознак саме прямого іноземного інвестування, в різних країнах варіює. Формальну межу між прямими та портфельними іноземними інвестиціями встановлюють по-різному, але, звичайно, у певних відсоткових рамках. Так, нижньою межею вважають 10% в Австралії, Бельгії, Люксембурзі, США (хоч раніше вважали 25% власного капіталу фірми), Фінляндії. В цих країнах прямим іноземним інвестуванням формально називається всяке вкладення, якщо воно перевищує 10% від власності фірми (ця практика є найбільш поширеною в сучасній світовій економіці); не менше 20% - в Італії та Франції; 25% - в Німеччині, Новій Зеландії та Японії; від 20% до 50% - у Швеції (при цьому враховуються й інші критерії – переважно некількісного характеру), 50% - в Іспанії, 80% - в Нідерландах.
Проведений автором у дисертаційній роботі вибірковий критично-порівняльний та емпіричний аналіз гіпотез регулювання ПІІ переконливо свідчить про відсутність досконалої, загальнозастосованої та універсальної теорії руху та регулювання ПІІ. Дослідження кореляційних зв’язків між окремими факторами державного механізму регулювання ПІІ та обсягами їх надходження виявило, що політична нестабільність є гальмуючим фактором для надходження ПІІ, хоча вона не завжди підвищує політичний ризик для ПІІ; стимулювання є заохочувальним фактором для ПІІ з незначним позитивним ефектом, який нейтралізується дією негативних факторів, та має змінний, обмежувальний характер, зумовлений політикою приймаючих країн; дешева робоча сила є перевагою розміщення ПІІ в країнах, що розвиваються, та країнах з перехідною економікою; заборгованість є реальною перешкодою для надходження ПІІ, а припливи ПІІ – обернено пов’язані з потенційними вигодами, які країна отримує від заходів регулювального характеру відносно до зарубіжних інвестицій.
У дисертації зроблено наголос на тому, що теоретико-методологічна проблема визначення поняття “регулювання ПІІ” є досить складною та багато в чому дискусійною і суперечливою у світовій економічній науці, що зумовлено відсутністю єдиної точки зору щодо співвідношення категорій “регулювання ПІІ” та “стимулювання ПІІ”.
Особливу увагу звернено на той факт, що розвиток сучасної системи регулювання ПІІ характеризується рухом у напрямку створення багатостороннього механізму гарантування та захисту ПІІ, що викликано: по-перше, характерним збільшенням законодавчих змін, які ведуть до лібералізації інвестиційних режимів (131 зміна у 63 країнах у 1999 р. порівняно з 80 змінами у 35 країнах у 1991 р.) (див. табл. 1), по-друге, різким збільшенням кількості двосторонніх угод щодо захисту та гарантування іноземних інвестицій (у 1996 р. їх нараховувалось 1160, а у 1999 р. - 1856), по-третє, зростанням ролі регіональних та міжнародних угод у сфері гарантування та захисту іноземних інвестицій.
Таблиця 1
Загальносвітові зміни режиму регулювання ПІІ у 1991-1999 рр.
Назва показника | 1991 | 1992 | 1993 | 1994 | 1995 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999
Кількість країн, які внесли зміни у свої режими регулювання ПІІ | 35 | 43 | 57 | 49 | 64 | 65 | 76 | 60 | 63
Кількість змін | 82 | 79 | 102 | 110 | 112 | 114 | 151 | 145 | 140
Серед них
В напрямку лібералізації або заохочення ПІІ | 80 | 79 | 101 | 108 | 106 | 98 | 135 | 136 | 131
В напрямку посилення контролю руху ПІІ | 2– |
1 | 2 | 6 | 16 | 16 | 9 | 9
Автор підкреслює, що подальше розширення та зростання масштабів міжнародного виробництва неможливе без лібералізації режимів ПІІ. Лібералізація регулювання ПІІ як закономірність глобалізації сучасного інвестиційного процесу стимулює зменшення різноманітних коливань інвестиційного ринку і зумовлює зближення та конвергенцію національних систем регулювання ПІІ, формування рівного відношення до інвесторів та вироблення на міжнародному рівні загальних вимог щодо спрощення процесу інтернаціонального переміщення прямого іноземного капіталу. На цій основі обгрунтована об’єктивна необхідність розробки всеохоплюючого та універсального міжнародного режиму, принципів і стандартів, що стосуються ПІІ та діяльності ТНК.
У дисертаційному дослідженні показано, що на сьогодні існують різноманітні способи зниження ризиків при здійсненні ПІІ, починаючи від системи страхування некомерційних ризиків, яке може здійснюватись на різних рівнях (приватному, державному, міжнародному) і завершуючи менш поширеними способами (застосування застави, додавання “премії за ризик” та ін.). Всі вони хоч і мають різні економічні та правові наслідки, проте можуть застосовуватись паралельно, доповнюючи один одного, взаємодіючи між собою і тим самим забезпечувати більш високий ступінь захисту прямих іноземних інвесторів. При цьому серед всіх способів та методів зниження ризиків при здійсненні ПІІ пріоритетними й найбільш поширеними є заходи страхувального характеру.
Автором за допомогою комплексного аналізу та узагальнення встановлено, що поняття інвестиційного клімату є надзвичайно складним та ємним, не статичним та цілісним за своєю суттю. На макро- і мікроекономічному рівнях воно складається з політично-правових, економічних та соціально-психологічних структурних частин, найвагомішу роль серед яких відіграють економічні показники. Механізм регулювання ПІІ є однією з головних складових інвестиційного клімату приймаючої країни як ринкового інструменту оптимізації надходження ПІІ.
В роботі звернено увагу на те, що категорії інвестиційного клімату та інвестиційного ризику взаємопов'язані. Чим кращий інвестиційний клімат, тим нижчий інвестиційний ризик. І, навпаки: чим гірший інвестиційний клімат, тим вищий інвестиційний ризик.
Разом з тим, між окремими складовими поняття інвестиційного клімату та величиною інвестиційного ризику не існує взаємної кореляції. Так, розмір ринку країни-реципієнта, обсяг капіталу та ресурсна забезпеченість національної економіки (1-ша група) не впливають на величину інвестиційного ризику, але є важливими характеристиками інвестиційного клімату. І, навпаки, хід реформ, стан економічної кон'юнктури, законодавче середовище для інвестицій, політичний клімат та механізм регулювання ПІІ у цілому прямо визначають величину інвестиційного ризику (2-га група).
На підставі проведеного аналізу доводиться, що поведінка іноземного інвестора в кожний заданий момент часу будується з врахуванням факторів, але якщо перша група визначає його прямо – у вигляді стимулювання ПІІ, то друга – опосередковано – через оцінку величини інвестиційного ризику. При цьому вибір методів пристосування до умов певного інвестиційного середовища конкурентним іноземним інвестором визначається через механізм функціонування об'єкта інвестиційного впливу, на який держава може справляти свій найбільший регулюючий вплив.
У другому розділі “Регулювання експорту та імпорту ПІІ в рамках єдиної стратегії ЄС” досліджуються й аналізуються головні складові та структурні елементи сучасного регіонального механізму ЄС у сфері регулювання експорту та імпорту ПІІ, з’ясовуються їх цілі, завдання, методи та характер застосування.
У дисертаційній роботі зазначено, що формування сучасної політики ЄС у сфері ПІІ відбувається в умовах подальшої активізації експорту його прямого іноземного капіталу та зростання ролі ТНК його країн-членів, відзначається змінами у складі основних експортерів ПІІ серед країн ЄС, що у свою чергу зумовлює суттєве поглиблення і динамізацію інтеграційного розвитку країн Західної Європи у рамках ЄС та в сучасному світовому господарстві, одночасне зростання привабливості ЄС для іноземних інвесторів.
Слід відзначити, що ЄС є надзвичайно привабливим регіоном для вкладення ПІІ. У дисертації встановлено, що ПІІ є бажаними для країн-членів ЄС, оскільки можуть сприяти створенню додаткових робочих місць. Поряд з цим, регіон-реципієнт ПІІ може отримати певні вигоди за рахунок трансферу нових технологій, кращих форм організації й управління підприємством та концепцій менеджменту тощо. Також ПІІ є спонукальним мотивом для інтенсифікації конкуренції на місцевих ринках, що, в свою чергу, може стати причиною впровадження інновацій та цінових знижок. Виходячи з цього, залучені ПІІ здатні через ефекти масштабів виробництва прискорити загальне економічне зростання. Країни ЄС є привабливим регіоном для вкладення ПІІ передусім американських та японських.
Саме динамізація інтеграційних процесів у Європейському Союзі та дія ряду факторів зумовили зростаючу привабливість ЄС для прямих іноземних інвесторів. Серед них можна виділити наступні, головні: 1) поновлення економічного зростання в регіоні, що приваблює американські та азіатські корпорації та підвищує значення європейських ринків для збуту їхньої продукції; 2) звуження ареалу вкладення капіталів ТНК. Існування єдиного ринку надало їм можливість розміщувати свої філії в одній або декількох країнах і водночас обслуговувати західноєвропейський ринок загалом; 3) підвищення ролі провідних держав ЄС у залученні ПІІ в умовах жорсткої конкуренції з боку інших регіонів; 4) лібералізація економік постсоціалістичних країн.
До інших характерних рис політики ЄС у сфері прямого іноземного інвестування на сучасному етапі належить те, що трансграничні злиття та поглинання (англ. “M&As”) та міжфірмові угоди виступають сьогодні однією з рушійних сил операцій ТНК всього світу, і особливо ТНК з країн Європейського Співтовариства. Навіть в умовах сучасного інвестиційного буму трансграничні операції з придбання та злиття компаній (ОПЗ), особливо в Європейському Союзі та США відіграють важливу роль в стимулюванні ПІІ. Розширення ОПЗ та потоків ПІІ доповнюється також зростанням кількості трансграничних міжфірмових угод (за рахунок акціонерного капіталу та іншими каналами), поряд з існуванням та досить сталим розвитком стратегічних партнерств у сфері досліджень та розробок (НДДКР).
Автором теоретично обгрунтовано і графічно показано, що спектр функціонування інструментарію регулювання експорту ПІІ країн-членів ЄС є надзвичайно широким і охоплює майже всі регіони сучасного світу. Незважаючи на це, однією з притаманних рис заходів ЄС щодо сприяння експорту ПІІ своїх країн-членів в треті країни є те, що вони, навіть сьогодні носять гетерогенний характер, оскільки реалізуються в рамках окремих векторів регіональної політики, які є іноді різними за своїми цілями та напрямками. Основним підгрунтям для виникнення та розвитку різноманітних регіональних векторів у сфері регулювання експорту ПІІ країн ЄС стали Ломейські угоди з країнами Африки, Карибського та Тихоокеанського регіонів, співробітництво у сфері міжнародної інвестиційної діяльності з країнами Азії та Латинської Америки, політика ЄС щодо розвитку ПІІ в Середземному регіоні та економічні перетворення в країнах Центральної та Східної Європи. Все це спричинило утворення цілісної, регіональноспрямованої системи сприяння розвитку та регулювання експорту прямого іноземного капіталу з ЄС (див. рис.1).
Рис. 1. Регіональна система регулювання експорту ПІІ з ЄС
Досліджуючи, з одного боку, сумісність і співвідношення інструментів регіонального механізму ЄС у сфері регулювання експорту ПІІ з такими найважливішими напрямами і завданнями єдиної політики ЄС, як сприяння розвитку малого і середнього підприємництва, торгівельна політика, узгоджені заходи у сфері зайнятості, тривалий економічний і соціальний розвиток, спільна аграрна політика та конкурентоздатність західноєвропейської промисловості, а також розкриваючи, з іншого боку, співвідношення між заходами окремих країн-членів із заходами ЄС у сфері регулювання ПІІ та виявляючи можливі фінансові наслідки, можна зробити наступні узагальнення:
·
по-перше, застосовувані заходи у сфері регіонального регулювання експорту ПІІ з країн-членів ЄС у третіх країнах розроблені, виходячи з глобальної стратегії ЄС, за якої в однаковій мірі враховуються суттєві принципи кооперації, соціальні стандарти та стандарти щодо навколишнього середовища, а також належним чином враховані інтереси, які переслідує Європейський Союз стосовно виконання принципів взаємності, забезпечення високих рівнів зайнятості та конкурентоздатності у країнах ЄС;
·
по-друге, заходи наднаціональної системи регулювання експорту ПІІ з ЄС розроблені з урахуванням принципів відкритості, координації та сумісності;
·
по-третє, у сфері регулювання експорту ПІІ з ЄС слід розрізняти і відокремлювати технічні заходи та спеціальні програми, спеціальні та прості методи впливу на рух прямих капіталів з країн ЄС до третіх країн. При цьому, практика використання Європейським Союзом різноманітних програм та механізмів регулювання прямого іноземного інвестування у третіх країнах свідчить, що ці програми та механізми є чітко визначеними та мають певне регіональне спрямування;
·
по-четверте, на основі проведеного дослідження можна передбачити, що у майбутньому відбудеться підсилення стратегічного регулювання експорту ПІІ з ЄС у Центрально- та Східноєвропейських країнах та країнах Середземномор’я в рамках однієї привілейованої зони кооперації та партнерства ЄС.
В роботі встановлено, що головною метою регіонального регулювання надходження ПІІ до ЄС є створення та забезпечення функціонування такої наддержавної системи, яка б зміцнювала тісний взаємозв’язок та взаємодію між господарськими суб’єктами країн-членів ЄС, сприяла підвищенню ефективності розвитку підприємництва, заохочувала вирішення проблем економічної інтеграції – функціонування Єдиного внутрішнього ринку, економічного та валютного, митного союзу – та сприяла таким чином підвищенню, перш за все, рівня конкурентоспромож-ності національних компаній країн-членів ЄС.
Особливу увагу звернено на той факт, що забезпечення успішного й ефективного функціонування сучасного механізму регулювання імпорту ПІІ до ЄС здійснюється за наступними основними напрямками:
1.
Регулювання в рамках Єдиного внутрішнього ринку ЄС, що передбачає: організаційно-правове регулювання утворення й діяльності компаній; сприяння транснаціоналізації господарських зв’язків та утворенню “європейських компаній”; проведення єдиної промислової політики; уніфікацію законодавства у сфері міжфірмових господарських зв’язків та ділової практики; прийняття єдиного законодавства у сфері банківської справи; створення єдиного ринку фінансових послуг; проведення єдиної валютної і фінансової політики; запровадження законодавства у сфері страхової справи та аудиту; запровадження єдиного законодавства з питань торгівлі, промислового співробітництва, кооперації; уніфікацію систем оподаткування, усунення внутрішніх податкових бар’єрів; гармонізацію технічних норм, стандартизації та патентування; уніфікацію законодавства щодо ведення обліку та надання звітності фірм і банків; розробку та прийняття законів і нормативних актів про відповідальність виробників за виробництво неякісної продукції; запровадження законодавства у сфері транспорту; введення єдиного положення про іноземні інвестиції; сприяння розвитку малого й середнього підприємництва.
2.
Регулювання в рамках Єдиного митного союзу, а саме: розробка єдиної торгівельної політики; узгодження національних законодавств у сфері митного права; проведення єдиної антидемпінгової політики; проведення єдиної політики у сфері субсидіювання та лібералізації ринків державних замовлень.
3.
Регулювання в рамках антимонопольного законодавства, що включає: прийняття єдиних антимонопольних норм та правил в рамках ЄС, тобто законодавства про конкуренцію, законодавства про злиття та поглинання компаній, антикартельного законодавства; формування та проведення єдиної політики у сфері
