Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Наконечний Андрій Романович

УДК 141.7 (477) (091)” 18/19”

Національна ідея як інтегративний чинник

у суспільно-духовному житті України

(друга половина XIX – перша половина XX ст.)

Спеціальність 09.00.05 – історія філософії

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Львів - 2001

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі історії філософії філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Науковий керівник: Пашук Андрій Іванович

доктор філософських наук, професор

(Львівський національний університет

імені Івана Франка, завідувач кафедри історії філософії)

Офіційні опоненти: Возняк Степан Михайлович

доктор філософських наук, професор кафедри філософії (Прикарпатський державний університет імені Василя Стефаника)

Фартушний Анатолій Андрійович

кандидат філософських наук, доцент (Національний університет “Львівська політехніка”, завідувач кафедри філософії та культурології)

Провідна установа: Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Захист відбудеться “28“ грудня 2001 р. о 11 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради
Д 35.051.02 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою:

79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд.301.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. М. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий “27” листопада 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради Д 35.051.02

доктор політичних наук, професор В.М.Денисенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю усвідомлення українським суспільством значення національної ідеї, практичного втілення її в усіх ланках суспільно-політичного, культурно-духовного, соціально-економічного життя України. Яке суспільство ми будуємо? Яка роль національної ідеї в побудові суспільства? Як по-новому осмислити національний аспект суспільного буття, відродити традиції, що силоміць були вирвані з нашої пам’яті? Ці та інші питання часто виникають у процесі аналізу й вирішення різних соціальних, етнонаціональних, політико-філософських проблем, пов’язаних з реформуванням суспільно-духовного життя України.

На сучасному етапі філософською наукою осмислюються проблеми сутності, характеру і спрямованості історії, пов’язаної з майбутньою долею людства. Увагу до сенсу і мети історії загострюють такі глобальні проблеми, як екологічна, демографічна, енергетична, проблеми війни та миру тощо. Крім того, перед суверенною Україною постали питання власного майбутнього, адже український народ протягом багатьох століть виборював державну самостійність і національну незалежність, намагався творити власну історію, культуру, традиції. На жаль, усі попередні спроби закінчувались невдачами, і українські землі знов і знов опинялись під владою чужих держав. Але постійне прагнення до національної єдності, державної незалежності і національної самостійності все ж дало змогу утвердити власну мову, культурні традиції, національну ідентичність. Саме національна ідея покликана відновити та зберегти національні, соціально-політичні, духовно-культурні здобутки України.

Національна ідея пов’язана з політикою, економікою, освітою, релігією, мораллю, людськими цінностями, правом, культурою. Проте вона має узагальнені риси, інтегративний характер, а тому потребує спеціального філософського аналізу. Особливо важливим є аналіз процесу становлення, формування й утвердження національної ідеї у творчості видатних представників суспільно-політичної та філософської думки другої половини XIX – першої половини XX ст., у творчості та громадсько-політичній діяльності яких якраз і можна знайти відповіді на наболілі питання сучасного державотворення, консолідації української нації, справжньої національно-політичної, соціально-економічної, духовно-культурної незалежності України.

Стан наукового опрацювання проблеми. У сучасних дослідженнях ще немає спеціальних наукових праць, які безпосередньо торкаються теми дисертаційної роботи. Однак багато авторів, які досліджували цю проблематику у суспільно-духовному житті України другої половини XIX – першої половини XX ст., так чи інакше торкалися проблеми національної ідеї. Історіографія проблеми бере свій початок безпосередньо в працях видатних представників української соціально-філософської думки, таких як М.Драгоманов, І.Франко, М.Міхновський, В.Липинський, Д.Донцов, Л.Ребет, в яких відображено процес кристалізації національно-державницької ідеології, національної ідеї та її складових компонентів.

Проаналізувавши авторські підходи до оцінки явищ процесу національно-політичної думки і порівнявши їх з наступними, даними вже з певної часової відстані характеристиками цих же явищ, ми маємо змогу простежити еволюцію світоглядних принципів самих авторів. Тому ці праці, з одного боку, є джерелом вивчення проблеми національної ідеї саме окресленого нами періоду, а з другого – першим кроком в історіографії питання відображення національної ідеї у суспільно-духовному житті України другої половини XIX – першої половини XX ст.

Проблема розвитку та відображення української національної ідеї у творчості провідних мислителів другої половини XIX – першої половини ХX ст. займає важливе місце у дослідженнях українських науковців у період між двома війнами: В.Гнатюка, М.Забаревського (Д.Дорошенка), Ю.Охрімовича, В.Старосольського, М.Сціборського, а також у працях відомих іноземних та українських науковців в еміграції в період після другої світової війни, таких як Дж.Армстронг, Ю.Бойко, С.Величенко, С.Єкельчик, І.Лисяк-Рудницький, П.Мірчук, О.Пріцак та Дж.Решетар, М.Сосновський, П.Феденко, М.Шкільняк, В.Янів. Окреслена проблематика посідає важливе місце в працях таких сучасних українських учених, як А.Астаф’єв, А.Брагінець, С.Возняк, М.Горєлов, Я.Грицак, В.Гудзь, М.Жулинський, В.Жмир, О.Забужко, М.Кармазіна, Г.Касьянов, Р.Кісь, І.Кресіна, О.Куць та Ю.Куць, В.Лісовий, Т.Панько, А.Пашук, С.Приходько, М.Розумний, О.Семків, М.Сосновський, Д.Соловей, О.Сухий, Б.Червак, А.Фартушний, Б.Якимович та інші.

Проте, незважаючи на значну кількість публікацій з окремих аспектів поставленої нами проблеми, ще недостатньо філософських досліджень, які дали б змогу осмислити етапи формування національної ідеї, її зміст, динаміку і трансформацію у суспільно-духовному житті України другої половини XIX – першої половини XX ст.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою частиною тематики наукових досліджень кафедри історії філософії Львівського національного університету імені Івана Франка, зокрема, наукової програми “Історія української філософської думки: традиції та перспективи розвитку”, що передбачає дослідження різних, особливо маловідомих аспектів і проблем української філософії, до яких належить саме національна ідея, її розуміння і трактування мислителями, державними, громадсько-культурними діячами різних культурно-історичних епох, а також пов’язана з державними програмами розвитку суспільно-гуманітарної освіти.

Джерельна база дослідження. Основу джерельної бази дисертаційного дослідження складають твори видатних представників української соціально-філософської думки та громадсько-політичних діячів суспільно-духовного життя України XI – першої половини XIX ст., а особливо твори М.Драгоманова, І.Франка, М.Міхновського, В.Липинського, Д.Донцова, Л.Ребета – філософські, наукові, художні та публіцистичні, які недостатньо, або й зовсім не вивчені з погляду аналізу проблеми української національної ідеї другої половини XIX – першої половини XX ст., наукові праці дослідників їхньої спадщини, інші пам’ятки історії філософської думки українського народу, праці дослідників історії української та європейської філософії, філософії і методології науки.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у необхідності простежити етапи формування національної ідеї, її різноманітні вияви у суспільно-духовному житті та філософській думці України другої половини XIX – першої половини XX ст.

Зважаючи на актуальність та недостатнє опрацювання проблеми, поставлені такі завдання:

·

· провести аналіз розуміння національної ідеї провідними українськими мислителями даного періоду;

· порівняти концепції розуміння національної ідеї українськими мислителями та суспільно-громадськими діячами другої половини XIX – першої половини XX ст.;

· обґрунтувати значення і роль національної ідеї, що проявилась у творчості та суспільно-громадській діяльності українських мислителів другої половини XIX – першої половини XX ст. для консолідації українського суспільства в процесі утвердження суверенної держави на сучасному етапі;

Об’єктом дослідження є процес розвитку національної ідеї у суспільно-духовному житті України другої половини XIX – першої половини XX ст.

Предметом дослідження є розкриття суті, історичної ролі, визначальних компонентів та теоретико-інтегративної функції української національної ідеї як цілісної, якісно визначеної системи поглядів на етапі суспільно-політичного та національно-духовного життя в Україні в другій половині XIX – першій половині XX ст.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є принцип об’єктивності та принцип історизму (конкретно-історичного підходу до явищ суспільного життя), комплексне порівняння історичного та логічного в історико-філософському дослідженні, а також системний підхід. У дисертації використано методи індукції та дедукції, аналізу та синтезу, порівняння та аналогії.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що вперше в системному охопленні розкривається теоретичне підґрунтя становлення та розвитку української національної ідеї в її історичному процесі, показується її синтетичний вияв у розмаїтті філософських та суспільно-політичних поглядів мислителів і суспільно-громадських діячів України другої половини XIX – першої половини XX ст., що й констатується у таких положеннях:

·

· у дисертації досліджено особливості розуміння та усвідомлення національної ідеї, її конкретно-історичну зумовленість та своєрідність у творчості та світогляді М.Драгоманова;

· розкрито концептуальну основу національної ідеї у творчості І.Франка;

· у наукових пошуках досліджено і виділено національну ідею, як духовно-теоретичну основу державотворчої концепції та політичної діяльності М.Міхновського;

· на основі опрацьованої літератури з’ясовано концептуальну основоположність національної ідеї у визначенні державно-політичного ідеалу В.Липинського;

· на основі аналізу праць показано місце та значення національної ідеї у концепції інтегрального націоналізму, в суспільно-політичних поглядах та державотворчій діяльності Д.Донцова;

· у дисертації встановлено, що національна ідея у творчості Л.Ребета відіграє синтетичну роль у націотворенні, державотворенні та консолідації нації (суспільства) як державно-політичної, національно-етнічної, духовно-культурної спільноти.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що в історико-філософському процесі України виділено в синтетичному вигляді формування і розуміння національної ідеї провідними українськими мислителями другої половини XIX – першої половини XX ст., виокремлено її різновиди, показано співзвучність трактування національної ідеї українськими мислителями даного періоду. Основні положення й висновки дисертації можуть бути використані при подальшій розробці проблем української філософії історії, політології, соціальної філософії, при читанні курсів і спецкурсів з історії української філософії. Висновки дисертації сприяють глибшому розумінню національно-соціальних процесів, специфіки трансформації і розвитку суспільно-духовного, соціально-економічного життя України на базі основоположної національної ідеї.

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, виконані в дисертаційному дослідженні, отримані автором особисто.

Апробація дослідження. Положення дисертаційного дослідження обговорювались і доповідались на засіданнях та науково-методичних семінарах кафедр історії філософії та філософії Львівського національного університету імені Івана Франка.

Принципові ідеї, теоретичні положення, висновки автора було викладено у доповідях на наукових конференціях. Зокрема, результати дослідження доповідались на X науковій сесії Наукового Товариства ім. Т.Шевченка на тему “Іван Франко про роль інтелігенції в розвитку українського народу” (Львів, березень 1999 р.), на звітно-науковій конференції Львівського національного університету імені Івана Франка (секція філософських наук, підсекція “філософія”) на тему “Громадівсько-соціалістичні погляди І.Я.Франка як вираження національної ідеї” (Львів, лютий 2001р.), на науковому семінарі “Проблеми культурної ідентичності і соціальної інтеграції України” на тему “Національна ідея – основа політико-теоретичної активності М.Міхновського” (Львів, березень 2001 р.), на науково-практичній конференції “Український націоналістичний рух: минуле, сучасне, майбутнє” на тему “Утвердження національної ідеї як життєтворного принципу єдності нації у творчості І.Франка (90-ті рр. XIX – поч. XX ст.) (Львів, червень 2001 р.), на міжнародній науковій конференції “Гуманізм. Людина. Пізнання” (Людинознавчі філософські читання) на тему “Творчість Івана Франка і сучасні проблеми соціального пізнання” (Дрогобич, жовтень 2001р.).

Основні ідеї та результати дисертаційного дослідження висвітлені в 6-ти публікаціях.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Мета і завдання дослідження, його концептуальна основа і зміст зумовили таку структуру дисертації: вступ, чотири розділи, висновки та список використаних джерел (230 найменувань). Загальний обсяг дисертації складає 194 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано її опрацювання в науковій літературі, сформульовано мету, основні завдання, об’єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну дисертації та практичне значення одержаних результатів, висвітлено питання попередньої апробації результатів дослідження, наведена структура дисертації.

У першому розділі – “Ступінь наукової розробленості теми” – зазначається, що формування, становлення та розвиток української національної ідеї у суспільно-духовному житті України другої половини XIX – першої половини XX ст. належить до малодосліджених проблем. Це зумовлено низкою причин, головною з яких є те, що тривалий час Україна була позбавлена державності. З появою на політичній карті світу держави Україна, відкрились значно ширші можливості для досліджень даної проблеми. Перш за все слід назвати працю В.Жмира “На шляху до себе (Історія становлення української національної свідомості)”, опубліковану в журналі “Філософська і соціологічна думка” (1991). [№ 1-4]. У цій праці автор аналізує розвиток українського національного духу (української національної ідеї) починаючи від часів Люблінської унії 1569 р. і завершуючи початком XX ст., а також наголошує на важливому значенні національної ідеології для об’єктивізації ідеї власної державності, головна мета якої – вироблення системи вартостей, яка консолідує всі соціальні групи національної спільноти.

Значний науковий інтерес становить дослідження Т.Панько “Мова і нація в естетичній концепції Івана Франка” (1992). У цій монографії висвітлюється функціональний підхід І.Франка до мови як невід’ємної умови життя суспільства, засобу творення та збереження культурних цінностей нації.

Виясненню генези та еволюції національної ідеї у творчій спадщині І.Франка присвячена праця Б.Червака “Наперед Українці” (До національної ідеї Івана Франка) (1994). Автор відзначає, що Каменяр пройшов нелегкий еволюційний шлях від послідовного драгоманівця до переконаного самостійника, вказавши нації на єдино вірний шлях – шлях свободи, і що саме він поставив принцип національної ідеї на перше місце у своїй творчості, вважаючи її “імунітетом для виживання нації”, ефективним методом боротьби проти поневолення.

Слід відзначити монографію М.Горєлова “Передвісники незалежної України. Історичні розвідки” (1996), присвячену творчості видатних представників української політичної та соціально-філософської думки XX ст.: М.Міхновського, В.Липинського, Д.Донцова. Простежується також послідовна еволюція української ідеї від засад романтичного та інтегрального націоналізму до державницької концепції відродження нації і розбудови громадянського суспільства.

Важливі наукові узагальнення з історії формування, розвитку і становлення української національної ідеї, а також комплексний історико-політологічний та соціально-філософський аналіз проблем української державності у XX ст. зроблено у дослідженні “Українська державність у XX столітті: Історико-політологічний аналіз” (1996).

Значний пласт знань з окресленої нами проблеми містить праця І.Кресіної “Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси: (Етнополітологічний аналіз)” (1998). У цій монографії характеризуються теоретико-методологічні засади дослідження національної свідомості. Визначаються основні характеристики, функції, складові, чинники формування та розвитку, рівні і напрями еволюції української національної свідомості, як духовного феномена нації. Здійснено аналіз функціонування національної свідомості в єдності раціональних та ірраціональних сутнісних виявів (національного характеру, національної мрії, національної ідеї тощо). Українська національна ідея розкривається як органічна складова національної свідомості; розроблено класифікацію основних напрямків її дослідження, сформульовано її сучасні параметри.

Окремі важливі аспекти формування, становлення та розвитку національної ідеї у суспільно-духовному житті України другої половини XIX – першої половини XX ст. грунтовно розроблені в монографії М.Кармазіної “Ідея державності в українській політичній думці (кінець XIX – початок XX ст.)” (1998). Дане дослідження присвячене малодослідженому періоду української інтелектуальної історії – політичній думці кінця XIX – початку XX ст. та питанню віддзеркалення в ній рефлексій інтелектуалів-українців над проблемою створення української держави. На багатому документальному матеріалі простежується процес формування національної інтелектуальної еліти, висвітлюються особливості розвитку її державницького мислення в умовах панування польської та російської імперсько-шовіністичних ідей.

Завершуючи короткий огляд наявних комплексних досліджень, можна констатувати про їх недостатність, що зумовлює необхідність проведення подальшої роботи в цій галузі.

У другому розділі – “Національна ідея як чинник державотворення та суспільно-духовного життя в історичному розвитку України (XI – перша половина XIX ст.)” – розкривається становлення, розвиток, форми вияву національної ідеї починаючи від XI століття – часів Русі-України і завершуючи творчістю Т.Шевченка. Отже, національна ідея знаходить своє відображення вже у XI-XIII століттях в оригінальних пам’ятках давньоруської літератури. Особливість національної ідеї на той час виявлялася у намаганні національно-свідомих діячів цієї епохи призупинити міжусобні війни, внутрішнє роздроблення руських земель, в усвідомленні потреби активної боротьби з іноземними загарбниками.

Націотворчі поняття “руська земля”, “руський народ” і господар цієї землі “каган-цар” уперше були сформульовані у “Слові про закон і благодать” Іларіона (середина XI cт.), яке, фактично, було маніфестом про постання першої формації української нації – руського народу. У літописному творі “Повість минулих літ” Нестора ключовою темою є походження руського (українського) народу і руської держави з центром у Києві, що було дуже важливо для збереження політичної єдності українських земель, яким загрожував розпад. Визначаючи місце слов’ян у середовищі інших народів, коріння яких сягало нащадків Ноя, Нестор прилучає тим самим історію свого народу до священної і вічної.

Одним із найвизначніших творів давньоруського письменства, в якому національна ідея знаходить своє відображення, є “Слово о полку Ігоревім”, центральною ідеєю якого є політичне об’єднання давньоруських земель Русі-України. Автор усвідомлює політичну єдність Русі на основі тільки “добросусідських” відносин усіх руських князів, а гарантом цієї єдності повинен стати князь Святослав. Таким чином, політична єдність руської землі у “Слові” усвідомлюється як федеративне об’єднання князівств на чолі з сильним і мудрим київським князем.

Отже, можна з упевненістю говорити про те, що українська (руська) національна ідея мала своє глибоке вираження в суспільно-духовному житті Русі-України – у ствердженні необхідності єдності давньоруського народу, в почутті любові до рідної землі, прославлянні її величі і могутності, у боротьбі за право вільно і на свій лад організовувати суспільно-економічне, культурно-духовне, релігійне життя.

Продовжуючи аналіз формування і становлення української національної ідеї у наступних століттях, акцентуємо увагу на такому явищі суспільно-духовного життя України, як полемічна література, виняткове місце в якій займає І.Вишенський, суспільна позиція якого визначалася тим, що він орієнтувався на трудове, пригноблене й експлуатоване соціально, релігійно і національно селянство. Зокрема, І.Франко зазначав, що “головну силу народу бачить І.Вишенський не в пастирях, не в панах, а в простім народі”11 Франко І. Іван Вишенський, його час і письменська діяльність // Зібрання творів: У 50 т. – К.: Наукова думка, 1983. –Т.28. – С.276. . У своїх творах І.Вишенський виступає великим патріотом рідної землі, закликає руський народ до возвеличення руської мови, віри, культури.

У дисертації стверджується, що українськими патріотами і державотворцями, які прислужилися до розвитку і становлення національної ідеї, були не лише православні діячі, але й уніати, які також зверталися до історичного минулого України-Русі, прагнули відновлення її державності. Організатори унії – митрополит Рогоза, єпископи І.Потій, К.Терлецький, Г.Балабан – насамперед думали про майбутнє українського народу, їх глибоко турбувало утвердження його духовності та національної свідомості. Таким чином, йдучи на підписання унії, вони прагнули вберегти українську церкву від повної латинізації, адже в іншому разі українська церква перестала б бути українською, трансформувавшись у католицьку з латинським обрядом.

Отже, у XIV-XVI ст. українська національна ідея, незважаючи на несприятливі національно-культурні, економічні та політичні обставини, все ж виражалася у формах усвідомлення відмінності власної території, мови, релігії, права, національної приналежності.

Однією з центральних проблем в історії становлення української національної ідеї була Визвольна війна 1648-1654 рр., яка започаткувала нову епоху в боротьбі українського народу за національно-державну незалежність. Утворення власної держави засвідчило про величезні інтелектуальні сили і потенційні можливості українського народу. У вкрай несприятливих умовах пригноблені верстви українського суспільства, насамперед козацтво, віднайшли в собі сили для створення держави, якій належало велике значення у поступовому конституюванні української народності у більш високу форму етнічної спільноти – націю. У дисертації наголошується на провідній ролі у цьому державотворчому процесі Б.Хмельницького, який постійно прагнув до консолідації та об’єднання українського народу.

Підкреслюється, що великий вплив на формування національної свідомості українського народу та продовження безперервного розвитку і становлення національної ідеї мала “Конституція прав і свобод Войська Запорозького” 1710 р. П.Орлика. Ця конституція є, на нашу думку, визначним українським народно-політичним документом, в якому знайшли яскраве відображення тогочасні ідеали української нації. Її автор прагнув зв’язати воєдино історичне минуле України та окреслити модель суспільства, яка вмістила б головні здобутки нації.

Наголошується, що національна ідея як інтегративний чинник набуває особливого змісту на початку XIX ст., що було продиктовано новими віяннями у суспільно-духовному житті України. Найпершою пам’яткою, яка засвідчила відродження ідеї української самостійності, є “Історія Русів” (1800 р.), відома як останній літопис козаччини, і яка є систематичним історіософським обґрунтуванням права України на власну державність.

Переломною подією в розвитку і становленні української національної ідеї стала поява громадсько-культурного об’єднання “Руська Трійця”, діячі якого своє головне завдання вбачали в тому, щоб засобами друкованого слова і художньої творчості в рідній мові сколихнути народні маси, дати їм знання, відкрити світ, пробудити національну свідомість, спираючись при цьому на підтримку діячів національного відродження Наддніпрянщини та інших слов’янських країн.

Цілий етап у становленні й розвитку української національної ідеї становило Кирило-Мефодіївське братство. Головним своїм завданням братчики вважали повалення самодержавства, національне визволення як українського, так і всіх інших слов’янських народів, об’єднання їх у федерацію на засадах рівності і суверенності. В ідеології кирило-мефодіївців прослідковується єдність національної ідеї з християнською, адже всі члени братства у своїй творчості прагнули повернути історію до Христа, а Христа – історії, тобто зробити поворот історії до євангельських начал. Зокрема, основна ідея М.Костомарова полягала в тому, що національне має бути християнським, а християнське – національним, оскільки вони вже “були разом” в історичному минулому (Русь-Україна).

Про безперервність втілення національної ідеї у суспільно-духовному житті України засвідчила поява на літературній арені видатного українського поета, національного пророка Т.Шевченка, у творчості якого національна ідея займає особливе місце, адже він перший і єдиний у свій час найчіткіше сформулював національно-політичні ідеали України. У дисертації наголошується, що своєю літературно-художньою творчістю Т.Шевченко повернув нам пам’ять нашої історії, бо жодні наукові дослідження щодо свого впливу неможливо порівняти з його історичними драмами, поемами, віршами. Поет розкрив трагічне становище України та її народу і сповнив його національної честі та гордості, а також фактично заново створив українську націю як таку, вдихнувши в неї дух боротьби за духовно-культурне, національно-державне та соціально-економічне визволення.

У третьому розділі – “Національна ідея на зламі епох: духовна спадщина Івана Франка в контексті національної долі українського народу” – розглядається процес формування, становлення і розвитку української національної ідеї у творчості видатного українського мислителя, філософа та поета І.Франка. Але перш ніж перейти до аналізу концепції національної ідеї І.Франка, звернуто увагу на постать М.Драгоманова, у творчості якого національна ідея теж займає важливе місце. Підкреслюється, що однією з необхідних передумов утвердження національної ідеї є, на думку М.Драгоманова, функціонування української мови у всіх сферах суспільно-політичного життя України; існування демократичного федеративного союзу громад на засадах демократії та свободи; наслідування передових західноєвропейських наукових, освітньо-культурних традицій; наявність єдиної української нації, як чогось окремого і одноцільного без огляду на державні кордони.

У першому підрозділі – “Усвідомлення національної ідеї та історична вимога її здійснення” – наголошується на усвідомленні національної ідеї та історичної вимоги її утвердження у ранній творчості І.Франка (70 – 80-ті рр. XIX ст.). У цей період національна ідея виражалася, насамперед, у його громадівсько-соціалістичних та автономно-федеративних поглядах, які були продиктовані вимогами соціально-економічного, національно-культурного визволення українського народу. Постійно шукаючи виходів із цього вкрай принизливого для українців становища, одним із них І.Франко у молоді роки визнав громадівсько-соціалістичний та автономно-федеративний устрій, в умовах якого український народ зміг би відчути себе економічно міцною, культурно та духовно розвинутою нацією. Очолити цю боротьбу за національне, соціальне, духовно-культурне визволення повинна, на думку І.Франка, українська інтелігенція, яка здатна розбудити внутрішній духовний потенціал українського народу. У дисертації також зазначається, що вже в 70-80-х роках XIX століття І. Франко стояв на позиціях державної самостійності та суверенності українського народу. Питання національної ідентичності відображено у ранній поезії І.Франка: “Наймит” (1876), “Розвивайся, лозо, борзо” (1880), “Не пора” (1880), “Розвивайся, ти, високий дубе!” (1883)22 Франко І. Наймит (В устах тужливий спів...) // Зібрання творів: У 50 т. - Наукова думка, 1976. -Т.1.-С.60-62; ФранкоІ. Розвивайся, лозо, борзо // Зібрання творів: У 50 т. -К.: Наукова думка, 1976. -Т.1. - С.28; Франко І. Не пора // З вершин і низин: Зб. поет. тв. 1873-1893 рр. - К. - Ляйпціг: Українська накладня, 1920. - С.175; Франко І. Розвивайся ти, високий дубе! // З вершин і низин: Зб. поет. тв. 1873-1893 рр. - К. - Ляйпціг: Українська накладня, 1920.-С.177-178..

У другому підрозділі – “Апогей розвитку та усвідомлення національної ідеї” – акцентується увага на вищому ступені розвитку та усвідомлення національної ідеї у творчості І.Франка (90-ті роки XIX – початок XX ст.). Зайнявши позицію національно-свідомого українця, І.Франко у цей період чітко і ясно усвідомив несумісність співіснування двох ідеологій: марксистської соціал-демократичної (соціалістичної), в якій він побачив установку на плекання і розбудову тоталітарного суспільства, та національної, основою якої є національна ідея, яка покликана будити національну свідомість українського народу, об’єднати його в єдиний національний організм – українську націю, спрямувавши його до боротьби за свою державну самостійність та національну незалежність. У дисертації вказується, що основними концептуальними елементами у філософії української національної ідеї І.Франка є: 1) національна свідомість; 2) єдність нації; 3) здобуття державної самостійності та національної незалежності.

У четвертому розділі – “Національна ідея як основоположний інтегратор в утвердженні незалежності та державності України” – досліджуються етапи формування та становлення української національної ідеї в національно-політичних концепціях та громадсько-політичній діяльності М.Міхновського, В.Липинського, Д.Донцова та Л.Ребета.

У дисертаційному дослідженні вказується, що одним із діячів національного руху кінця XIX – першої половини XX ст., був М.Міхновський, який підняв проблему української національної ідеї на якісно новий рівень. У його творчості національна ідея набуває державницько-самостійницького характеру. М.Міхновський визначає основні засади політичного “credo” національно-свідомих українців: 1) боротьба за права української нації і плекання серед усіх верств українського народу почуття національної солідарності; 2) відновлення національно-державної самостійності України; 3) ідейна відданість кожного українця справі національного визволення33 Міхновський М. Profession de foi молодих Українців // Правда. – Львів: Вид-во НТШ, 1893. – Т.16-19.Вип.47-58.-С.201-207..

Одним із перших українських політичних теоретиків, хто усвідомлював першорядне значення держави, в основу життєдіяльності якої повинна бути покладена національна ідея, був В.Липинський. Уже в ранньому періоді своєї творчості та суспільно-політичної діяльності він утвердився в думці, що українська держава повинна бути незалежною, самостійною і національною в сенсі тогочасного історико-політичного, економічного розуміння. В.Липинський трактував самостійність як абсолютну вартість, а побудову української держави – як центральну політичну проблему. В цьому надзвичайно складному процесі істотну роль В.Липинський відводить класу хліборобів, а також його кращим представникам – інтелігенції, або національній аристократії, які є головним носієм та основою національної свідомості.

Становлення і розвиток української національної ідеї в першій половині XX ст. чітко пов’язується з постаттю Д.Донцова. У його творчості своє найповніше вираження українська національна ідея знайшла в концепції “чинного націоналізму”. У дисертації вказано, що свого найбільшого розвитку патріотична творчість Д.Донцова сягнула в період політично-організаційної та світоглядної кризи української нації після падіння щойно відновленої української державності 1917-1920 рр. Пошук причин національної катастрофи і одночасно нових шляхів та методів боротьби за політичну незалежність були тоді цілком логічним явищем. Доба українських визвольних змагань і весь період українського відродження знайшли в особі Д.Донцова критика та суддю. Але, критикуючи минуле й сучасне, Д.Донцов намагався дати українському суспільству також новий світогляд і нову ідеологію. Не було практично жодної проблеми в українському політичному та громадсько-культурному житті, до якої не мав би відношення Д.Донцов, але все ж провідною ідеєю його творчості завжди був український національний інтерес, або, як він сам постійно підкреслював, ідея “власновладства нації”. Таким ідеалам національного інтересу та влади на своїй землі підпорядкована творчість та діяльність Д.Донцова.

У дисертації відзначається, що своє важливе вираження українська національна ідея в суспільно-духовному житті України першої половини XX ст. знаходить у творчості одного з найвидатніших українських політичних діячів та теоретиків нації Л.Ребета. Підкреслюється, що вихідним пунктом національної ідеології Л.Ребета є формування української нації та визначення її складових елементів. Головну роль у цьому процесі націотворення відіграють держава, культура, а також спільні ідеї та вартості.

Підсумки дисертаційного дослідження зроблено у висновках:

· національна ідея зумовлена одвічним прагненням будь-якого народу до самостійної організації власного національно-політичного, соціально-економічного, духовно-культурного життя. Дисертант дійшов висновку, що в українському суспільстві зародження і становлення національної ідеї пов’язане з формуванням державної спільноти – Русі-України.

· у роботі доведено, що українська національна ідея як інтегративний чинник суспільно-духовного життя України стає головною у творчості та громадсько-політичній діяльності провідних мислителів України другої половини XIX – першої половини XX ст. – М.Драгоманова, М.Міхновського, В.Липинського, Д.Донцова, Л.Ребета.

· у дисертації підкреслюється, що українська національна ідея займає особливе місце у творчій спадщині Івана Франка, який сформулював найважливіші принципи становлення і розвитку української нації. Його ідеї спрямовані виключно на створення новітнього типу української національно-політичної свідомості і є тією ланкою, що об’єднує минуле із сучасним, єднаючи українців у просторі і часі.

· у дисертації виводиться думка, що сучасному українському суспільству обов’язково слід прийняти за основу такі концептуальні елементи української національної ідеї: національна свідомість, єдність нації, здобуття реальної державної самостійності. Саме ці три основні складові української національної ідеї висували і наголошували на необхідності їх практичного втілення в суспільно-духовне життя України провідні мислителі другої половини XIX – першої половини XX ст.

· дисертант дійшов висновку, що для того, аби на практиці засвоїти і втілити в життя національну ідею, сучасному поколінню української інтелігенції необхідно звернутися до джерел національно-політичної, філософської думки окресленого нами періоду, які в повній мірі визначають і науково обґрунтовують цілі та засоби, необхідні для творення і функціонування модерної держави та нації. Розглядаючи національну ідею як інтегративний чинник у суспільно-духовному житті України другої половини XIX – першої половини XX ст., автор підкреслює важливість і значення цього феномена для нашого сьогодення.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

АНОТАЦІЯ

Наконечний А. Р. Національна ідея як інтегративний чинник у суспільно-духовному житті України (друга половина XIX – перша половина XX ст.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 – історія філософії. Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2001.

Дисертація присвячена проблемі розвитку, розкриття суті, історичної ролі, визначальних компонентів та теоретико-інтегративної функції української національної ідеї як цілісної, якісно визначеної системи поглядів другої половини XIX – першої половини XX ст. на етапі суспільно-духовного життя та філософської думки України. Розкрито процес цілісного розвитку української національної ідеї у творчості М.Драгоманова, І.Франка, М.Міхновського, В.Липинського, Д.Донцова, Л.Ребета як історично-конкретного вираження стану духовного, національного, соціально-економічного буття українського народу другої половини XIX – першої половини XXст.

Виокремлено різновиди, показано співзвучність трактування української національної ідеї провідними українськими мислителями цього періоду. Висновки дисертації сприяють більш глибокому розумінню національно-соціальних процесів, специфіки трансформації і розвитку суспільно-духовного, соціально-економічного життя України на базі основоположної національної ідеї.

Ключові слова: національна ідея, нація, націотворення, національна свідомість, єдність нації, державотворення, автономія, федерація, ідея національної незалежності, ідея державної самостійності.

АННОТАЦИЯ

Наконечный А. Р. Национальная идея как интеграционный фактор в общественно-духовной жизни Украины (вторая половина XIX – первая половина XX вв.). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 – история философии. Львовский национальный университет имени Ивана Франко. –Львов, 2001.

В диссертационном исследовании осуществлен философский анализ проблемы развития, раскрытия сути, исторической роли, определяющих компонентов и теоретико-интеграционной функции украинской национальной идеи как целостной системы взглядов второй половины XIX – первой половины XX ст. Изучен процесс целостного развития украинской национальной идеи в творчестве М.Драгоманова, И.Франко, М. Михновского, В.Липинского, Д.Донцова, Л.Ребета как исторически-конкретного выражения духовного, национального, социально-экономического бытия украинского народа второй половины XIX – первой половины XX ст.

Анализ наследия отечественной философской и общественно-политической мысли XI – первой половины XIX веков показал, что в эпоху Руси-Украины украинская национальная идея выражалась в наличии независимого государства Киевского, а также в стремлении обосновать необходимость политического объединения земель Руси-Украины с центром в Киеве в период феодальной раздробленности. В XIV веке для содержания национальной идеи было характерно наличие объективных признаков этнической общности – носителя самосознания. Украинская шляхта и государство того времени имели определенный статус в структуре государства Литовского и представляли украинскую народность, отстаивая в пределах феодального права интересы всего этноса. В XVI – XVIII вв. украинское национальное самосознание впервые становится национальной идеологией: такие национальные явления, как язык, право, религия, исторически обосновываются, вырабатываются основные собирательные понятия ”Русь”, “Украина”, “отчизна” и проч. С окончательной утратой государственности и церковной автономии (после Переяславского договора) государственно-политическая форма проявления национальных интересов теряет свою смысловую полноту и целостность. В связи с этим украинская национальная идея приобретает эмоционально-поэтические черты, которые находят свое выражение в искусстве и фольклоре. В первой половине XIX века украинская национальная идея становится социально-политической идеологией. Самосознание, представляя украинскую нацию в Надднепрянщине и в Галиции, впитывает предыдущие исторические формы и снимает их требованием политико-национального самоопределения.

Во второй половине XIX века украинская национальная идея занимает важное место в творчестве М.Драгоманова, который считает, что функционирование украинского языка во всех сферах общественно-политической жизни Украины, формирование демократического федеративного союза “громад”, подражание передовым западноевропейским научным и культурно-образовательным традициям, наличие единой украинской нации, несмотря на государственные границы, становятся главными предпосылками национальной идеи.

Во второй половине XIX века украинская национальная идея занимает особое место в творчестве И.Франко, который сформулировал важнейшие принципы становления и развития украинской нации. Его идеи направлены исключительно на создание украинского национально-политического самосознания новейшего типа. Даже через 100 лет взгляды И. Франко остались актуальными и объединяют украинскую нацию во времени и пространстве.

Как интеграционный фактор общественно-духовной жизни, украинская национальная идея выражается в концепциях следующих представителей украинской социально-философской мысли первой половины XX в.: М.Михновского, обосновавшего идею необходимости национального освобождения и государственности; В.Липинского, синтезировавшего идеи независимости государства и украинской нации в период неопределенности украинской политической мысли, а также отводившего Украине роль синтезатора западноевропейской и восточно-эллинистической культур; деятелей украинской националистической мысли – Д.Донцова с его идеей ”ведущей касты лучших людей”, то есть национально-сознательной украинской аристократии, и ее важнейшей роли в борьбе за государственную самостоятельность и национальную независимость, а также Л.Ребета, разработавшего программу политической организации нации в условиях колониального статуса Украины.

Ключевые слова: национальная идея, нация, создание нации, национальное сознание, единство нации, создание государственности, автономия,