Національна Академія наук України

Інститут української археографії та джерелознавства

ім. М.С.Грушевського

Острянко Андрій Миколайович

УДК 930.1

НІЖИНСЬКА ІСТОРИЧНА ШКОЛА

КІНЦЯ ХІХ - ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТ.

07.00.06 – історіографія, джерелознавство

та спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії та археології України Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

КОВАЛЕНКО Олександр Борисович

декан історичного факультету

Чернігівського державного педагогічного

університету імені Т.Г.Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук

ПІНЧУК Юрій Анатолійович

завідувач відділу української історіографії Інституту історії України НАН України

кандидат історичних наук

МАТЯШ Ірина Борисівна

заступник директора Українського державного науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра архівознавства та спеціальних галузей історичної науки

Захист відбудеться “27” вересня 2001 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.228.01 в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4)

Автореферат розісланий “25” серпня 2001 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.О.Песчаний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження визначається потребами адекватного відтворення особливостей розвитку історичної науки в Україні, переосмислення ролі та значення наукових центрів, які діяли на зламі ХІХ-ХХ ст. У цьому контексті неабиякий інтерес становить еволюція осередку істориків у Ніжині від формального колективу викладачів до наукової школи, висвітлення діяльності та доробку її представників у галузі української історії. Дослідження Ніжинської історичної школи є перспективним і з огляду на потреби подальшого з’ясування феномену наукової історичної школи, розуміння співвідношення загального і особливого в історіографічному процесі. Актуальність цієї проблеми обумовлена також необхідністю критичного засвоєння традиції та досвіду формування науково-педагогічних кадрів з метою раціоналізації підготовки нової генерації фахівців у сучасних умовах.

Об’єктом дослідження є Ніжинська історична школа кінця ХІХ – першої третини ХХ ст.

Предметом дослідження є інфраструктура Ніжинської історичної школи, діяльність та доробок її представників в галузі історії України.

Хронологічні рамки дослідження обумовлені часом існування Ніжинської історичної школи (1875-1934 рр.). Формування наукової школи починається з відкриттям Ніжинського історико-філологічного інституту кн. Безбородька 1875 р., відтак ця дата є нижньою хронологічною межею дослідження. Обмеження верхньої хронологічної межі 1934 р. зумовлене часом занепаду Ніжинської історичної школи і розгрому її інфраструктури.

Метою дисертаційного дослідження є висвітлення діяльності Ніжинської історичної школи кінця ХІХ – першої третини ХХ ст. як структурної одиниці української історичної науки тієї доби. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:– 

з’ясувати ступінь розробленості й визначити основні етапи вивчення феномену наукової школи;– 

розкрити основні особливості виникнення, становлення та занепаду Ніжинської історичної школи;– 

простежити формування і трансформацію організаційної інфраструктури Ніжинської історичної школи;– 

схарактеризувати життєвий шлях та науковий доробок представників Ніжинської історичної школи в галузі української історії;– 

визначити місце Ніжинської історичної школи у вітчизняній історіографії.

Методологічні засади дисертаційного дослідження становлять принципи неупередженості, об’єктивності та історизму, які дають можливість виявити діалектику взаємодії структурних елементів історіографічного процесу.

Дослідження ґрунтується на розумінні наукової школи як складової частини науки. Відтак, наукова школа – продукт тривалої співпраці колективу вчених, об’єднаних єдиною спрямованістю наукових студій, у рамках якої члени цього колективу розробляють певну дослідницьку програму, запропоновану його науковим “батьком”-засновником та під його керівництвом або вироблену самостійно кожним членом наукового об’єднання. Це найвища форма колективної взаємодії, яка ґрунтується на спільних методологічних, методичних та духовних засадах, має оригінальну організаційну структуру в рамках формально існуючого колективу науково-дослідної чи освітньої інституції, а також можливість публікації результатів студій у власному часопису. Обов’язковою умовою виникнення та існування наукової школи є співробітництво науковців в інтелектуальному середовищі й передання напрацьованого досвіду наукової роботи учням та послідовникам, залучення їх до певної наукової традиції.

Інтерактивна взаємодія представників школи, формальні й неформальні організаційні утворення у полі її діяльності складають інфраструктуру наукової школи. Розгалуженість та мобільність інфраструктури наукової школи є ключовою передумовою її результативності та стабільності.

Такий підхід до наукової школи, на нашу думку, забезпечує коректність і цілісність розуміння цього наукового феномену. У роботі це реалізується шляхом застосування історико-реконструктивного, порівняльно-історичного та проблемного методів як засобу аналітико-синтетичного відтворення основних етапів розвитку Ніжинської історичної школи. Використання структурно-функціонального, анкетно-біографічного, історико-генетичного методів дослідження дозволило створити цілісну модель системи творчої взаємодії вчених у рамках школи.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що дана робота є першим в українській історіографії дослідженням діяльності й доробку Ніжинської історичної школи. Використаний у роботі масив маловідомих джерел, частину яких уперше запроваджено в науковий обіг, дозволив дати якісно нову оцінку осередку науковців у Ніжинській вищій школі. Системний підхід до аналізу діяльності Ніжинської історичної школи – з’ясування її організаційної побудови, внутрішніх чинників розвитку, зовнішніх впливів – дозволив визначити її характерні риси. У дисертації запропоновано авторське бачення феномену наукової школи.

Практичне значення дисертації полягає у можливості використання матеріалів та результатів дослідження при студіюванні історії вітчизняної історичної науки. Наведені у ній факти, висновки та спостереження можуть бути використані при створенні узагальнюючих праць, підручників та навчальних посібників з української історіографії в цілому.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорено на засіданні кафедри історії та археології України Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка. Результати дисертаційного дослідження викладені у доповідях на Ювілейній науковій конференції, присвяченій 80-річчю Чернігівського державного педагогічного інституту ім. Т.Г. Шевченка (Чернігів, 1996), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Україна на порозі ХХІ століття: актуальні питання історії” (Чернігів, 1999), Дев’ятій Всеукраїнській науковій конференції “Історичне краєзнавство на межі тисячоліть: досвід, проблеми, перспективи” (Дніпропетровськ, 1999), Ювілейній науково-практичній конференції “Ніжинська вища школа в контексті розвитку української і світової освіти, науки і культури” (Ніжин, 2000), щорічних наукових конференціях молодих вчених історичного факультету Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка (1998-2000).

Структура дисертації обумовлена проблемно-хронологічним принципом, а також специфікою визначеної мети та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, які поділяються на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та літератури (612 позицій). Обсяг рукопису становить 216 сторінок (з них 161 сторінка основного тексту).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, хронологічні межі, визначено предмет і об’єкт дослідження, його мету і завдання, розкрито наукову новизну та практичне значення, форми апробації роботи.

У першому розділі “Розробка проблеми у науковій літературі та характеристика джерельної бази. Методологія і методика дослідження” проаналізовано стан наукової розробки питання, здійснено огляд використаних у роботі джерел. Аналіз літератури показав, що дана тема не була предметом окремого наукового дослідження, хоча у науковій літературі знайшли своє відображення теоретичні аспекти феномену наукової школи, у загальних рисах висвітлено історію Ніжинської вищої школи, науково-педагогічну діяльність її викладачів.

У 70-х рр. ХХ ст. було започатковано вивчення теоретичних аспектів феномену наукової школи. Розвідки М.Родного, К.Ланге, М.Ярошевського, С.Хайтуна, присвячені загальним принципам функціонування наукових шкіл як різновиду дослідницьких колективів, поставили на порядок денний проблему дослідження колективних форм творчості вчених.

Ці дослідження стали підставою для розробки на базі Інституту історії природознавства і техніки АН СРСР програми “Наукова школа”. Результатом роботи над цим проектом став збірник наукових праць, які в сукупності являють собою комплексне теоретичне дослідження феномену наукової школи Школы в науке.- М., 1977.. У розвідках М.Ярошевського, В.Гасилова, Г.Лайтко, К.Ланге, Б.Кедрова опрацьовано основні підходи до визначення поняття наукова школа. Її основні ознаки – наявність наукового лідера – відомого вченого і організатора, його учнів та особливої наукової атмосфери. Відтак, наукова школа – це професійна співдружність науковців, яка сформувалась й існує під егідою вченого-лідера, виконує освітню (передання науковцями досвіду дослідницької роботи талановитій молоді) і дослідницьку (втілення в життя, виробленої лідером школи, дослідницької програми) функції.

У 80-90-х рр. тривали розробка теоретичних засад цього феномену (дослідження Г.Доброва, С.Микулінського, Д.Зербино) і вивчення діяльності наукових шкіл у конкретних галузях науки. В.Горський і Ю.Храмов розкрили специфічні риси наукових шкіл у філософії та фізиці. З’явились дослідження соціально-психологічних рис даної форми співпраці науковців (роботи П.Белкіна, В.Карцева, О.Чечуліна).

Початки студіювання історичних шкіл в українській історіографії відносяться до 60-80-х рр. Л.Винар, О.Домбровський, Д.Дорошенко, О.Оглоблин зробили перші кроки по вивченню українських історичних шкіл, що виникли на зламі ХІХ-ХХ ст. Водночас закордонні історики звернули особливу увагу на складну і суперечливу історіографічну ситуацію в Україні у 20-х рр. ХХ ст.  Оглоблин О. Думки про сучасну українську совєтську історіографію.- Ню Йорк, 1963.; Винар Л. Ранні історичні праці Михайла Грушевського і київська історична школа В.Антоновича // Український історик.- 1966.- № 3-4.- С. ; Домбровський О. До питання української історичної школи в діяспорі // Український історик.- 1974.- Ч. 4.- С. 74-84; Doroshenko D., Ohloblyn A. Ukrainian Historiography // Ukraine. A Concise Encyclopaedia.- Toronto, 1988.- Vol. 1.- P. 559-573; Ohloblyn O. Ukrainian Historiography, 1917-1956 // The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S.- New York, 1957 - Vol. V-VI.- Р. 307-435; Tillet L. The Great Friendship. Soviet Historians on Non-Russian Nationalities.- Chapel Hill, 1969.

Характерні риси історичної школи як форми колективної співпраці фахівців визначені у дослідженнях О.Богдашиної, Л.Винара, С.Водотики, О.Гутнової, І.Колесник, Г.Мерникова, С.Михальченка, Г.Мягкова Богдашина О.М. Діяльність Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури (1921-1934 рр.).- Харків, 1994; Винар Л. Силуети епох: Дмитро Вишневецький, Михайло Грушевський: історичні розвідки.- Дрогобич, 1992; Водотика С.Г. Нариси історії історичної науки УСРР 1920-х років.- Київ-Херсон, 1998; Гутнова Е.В. Историография истории средних веков.- М., 1985; Колесник І.І. Українська історіографія (ХVІІІ –початок ХХ століття).- К., 2000; Мерников Г.І. Риси наукової школи в українській історіографії другої половини ХІХ століття // Дніпропетровський історико-археографічний збірник.- Дніпропетровськ, 1997.- Вип. .- С. 332-346; Михальченко С.И. Киевская школа: очерки об историках.- Брянск, 1994; Мягков Г.П. “Русская историческая школа”. Методологические и идейно-политические позиции.- Казань, 1988..

Впродовж останнього десятиріччя було з’ясовано місце Київської історичної школи В.Антоновича (студії С.Михальченка, В.Ульяновського, О.Тарасенко), Львівської та Київської шкіл М.Грушевського (роботи С.Білоконя, І.Верби, О.Юркової, О.Кияна, В.Гоцуляка, П.Соханя, В.Ульяновського, С.Кіржаєва та ін.) у вітчизняній історіографії. Започатковано студіювання діяльності наукового осередку у Харкові та його лідера Д.Багалія (дослідження О.Богдашиної, В.Кравченка, С.Водотики), дослідницької традиції на Лівобережжі, пов’язаної з ім’ям О.Лазаревського (розвідки О.Коваленка, В.Воронова). Окреслились підходи до вивчення шкіл М.Василенка, М.Слабченка, М.Яворського, Д.Яворницького і О.Оглоблина. Наприкінці 1990-х рр. школи в українській історіографії стали предметом дисертаційних досліджень Мерніков Г.І. Школи в українській історичній науці другої половини ХІХ- початку ХХ ст.: проблеми теорії та історіографії: Дис. ... канд. іст. наук: 07.00.06 / Дніпропетровський державний університет.- Дніпропетровськ, 1997; Педич В.П. Львівська історична школа М.Грушевського (1894-1914 рр.): Дис. ... канд. іст. наук: 07.00.06 / НАН України; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського.- К., 1996..

В українській зарубіжній історіографії осередок істориків у Ніжинській вищій школі був поставлений в один ряд з центрами історичної науки в Києві, Харкові, Одесі Doroshenko D., Ohloblyn A. Ukrainian Histiriography.- Р. 570-571; Ohloblin O. Ukrainian Historiography, 1917-1956.- Р. 308; Оглоблин О. Думки про сучасну українську совєтську історіографію.- С. 8-9. . У радянській історіографії спеціальне дослідження доробку ніжинських істориків 1970 р. розпочав М.Ярошенко Ярошенко М.М. Розвиток історичної науки в Ніжинському державному педагогічному інституті ім. М.В.Гоголя // Український історичний журнал.- 1970.- № 9.- С. 114-118.. Водночас Н.Комаренко започаткувала студіювання діяльності й доробку Ніжинської науково-дослідної кафедри Комаренко Н.В. Утворення і діяльність історичних кафедр на Україні в 20-х рр. // Історіографічні дослідження в Українській РСР.- К., 1971.- Вип. .- С. 33-47.. У 60-80-х рр. з’явилась низка статей, присвячених найбільш відомому представникові цього наукового центру М.Петровському, серед яких особливо слід відзначити праці В.Сарбея та Г.Швидько, які відзначили його заслуги у розробці історії Гетьманщини Олійник Л.В. Український радянський історик М.Н.Петровський // Український історичний журнал.- 1964.- № 5.- С. 115-117; Сарбей В.Г., Швидько Г.К. Видатний радянський історик (Життєвий і творчий шлях М.Н.Петровського) // Феодализм: экономика, классовая борьба, культура.- К., 1986.- С. 3-18; Стецюк К.І. Український радянський історик М.Н.Петровський (До 90-річчя з дня народження) // Український історичний журнал.- 1984.- № 11.- С. 145-150; Швидько А.К. Ворпосы истории Левобережной Украины ХVІІ-ХVІІІ вв. в трудах Н.Н.Петровского // Актуальные историографические проблемы отечественной истории ХVІІ-ХVІІІ вв.- Днепропетровск, 1982.- С. 48-52. .

На початку 90-х рр. за нових суспільно-політичних реалій стало можливим переосмислення історіографічного процесу в Україні. Помітно зріс інтерес до істориків, які працювали у Ніжинській вищій школі. Початок цьому поклала розвідка О.Коваленка, присвячена М.Бережкову Коваленко А.Б. М.Н.Бережков – историк и краевед // Література та культура Полісся.- Ніжин, 1990.- Вип. 1.- С. 104-105.. О.Коваленко та В.Ткаченко оприлюднили наукові біографії А.Єршова, В.Євфимовського та М.Бережкова Коваленко О.Б., Ткаченко В.В. Бережков Михайло Миколайович // Репресоване краєзнавство.- К., 1991.- С. 334; Коваленко О.Б., Ткаченко В.В. Євфимовський Володимир Степанович // Там само.- С. 340; Коваленко О.Б., Ткаченко В.В. Єршов Анатолій Григорович // Там само.- С. 341.. Слід відзначити розвідки О.Юркової, завдяки яким з’ясовано долю В.Євфимовського Юркова О.В. Українська Сівера в працях істориків київської школи М.Грушевського // Сіверщина в долі істориків та в історичних дослідженнях.- К.-Новгород-Сіверський, 1996.- С. 69-79; Її ж. Володимир Степанович Євфимовський: Біобібліографічний начерк // Архіви України.- 1998.- № 1-6.- С. ., та С.Дмитрієнка, який здійснив комплексний аналіз дослідницької діяльності М.Петровського Дмитрієнко С.В. Українська козацька держава доби Хмельницького у науковому доробку М.Н.Петровського // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку: Матеріали П’ятих Всеукраїнських історичних читань.- Черкаси, 1995.- С. 125-128; Його ж. Студентські роки Миколи Петровського // Сіверянський літопис.- 1995.- № 4.- С. 96-103; Його ж. Невідомі сторінки біографії Миколи Петровського // Україна на порозі ХХІ століття: актуальні питання історії: Збірник наукових праць.- К., 1999.- С. 168-181; Дмитрієнко С.В., Коваленко О.Б. Листи М.Н.Петровського до М.С.Грушевського // Україна і Росія в панорамі століть: Збірник наукових праць на пошану проф. К.М.Ячменіхіна.- Чернігів, 1998.- С. 325-331; та ін.. У дисертації та розвідках О.Г.Самойленка проаналізовано світоглядні та методологічні засади досліджень ніжинських істориків на зламі ХІХ-ХХ ст. Самойленко О.Г. Методологія історії та історіографія в у науковій спадщині вчених Ніжинської вищої школи (друга пол. ХІХ – поч. ХХ ст.): Автореф. дис. … канд іст. наук: 07.00.06 / Київський національний університет імені Т.Шевченка.- К., 2000; Його ж. Висвітлення проблем історіографії та методології історії в працях вчених-істориків НІФІ кн. Безбородька наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. // Історія та культура Лівобережжя України.- Київ–Ніжин, 1997.- С. 98-124; Його ж. Розробка проблем історіографії в дослідженнях вчених-істориків Ніжинської вищої школи у другій половині ХІХ ст. // Література та культура Полісся.- Ніжин, 1997.- Вип. 8.- С. . Їхню участь у розбудові мережі архівних установ у 20-х рр. ХХ ст. з’ясувала І.Матяш Матяш І.Б. Українська архівна періодика 1920-1930-х рр.: історія, бібліографія, бібліометрія.- К., 1999; Її ж. Архівна наука і освіта в Україні 1920-1930- років.- К., 2000.. Пам’яткознавча робота ніжинських істориків знайшла відображення в роботі С.Заремби Заремба С.З. Українське пам’яткознавство: історія, теорія, сучасність.- К., 1995. . Окремі сторінки наукових біографій вчених були висвітлені у загальних нарисах історії Ніжинської вищої школи Самойленко Г.В. Ніжинська вища школа. 1820-1995.- Ніжин, 1995.; Самойленко Г.В., Самойленко О.Г. Ніжинський державний педагогічний університет імені Миколи Гоголя.- Ніжин, 1999..

Пожвавилось вивчення діяльності окремих структурних підрозділів Ніжинської вищої школи. Об’єктом ґрунтовного вивчення стало Ніжинське історико-філологічне товариство (роботи О.Коваленка Коваленко О.Б. Ніжинське історико-філологічне товариство і його внесок у розвиток краєзнавства на Чернігівщині // Друга Чернігівська обласна наукова конференція з історичного краєзнавства. Тези доповідей.- Чернігів–Ніжин, 1988.- Вип. ІІ.- С. 97-100., Х.Лащенко Лащенко Х. Науковий і просвітницький осередок у провінції. До сторіччя з дня утворення Ніжинського історично-філологічного товариства (1894-1919) // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів.- К., 1996.- Т. І.- С. . , В.Симоненка, Є.Страшко, О.Гречишкіної Симоненко В. І.До 100-річчя заснування Ніжинського Історико-філологічного товариства // До 100-річчя Ніжинського Історико-філологічного товариства: Тези і матеріали конференції Історико-краєзнавчого товариства.- Ніжин, 1995.- С. 2-10; Страшко Є.М., Гречишкіна О.М. Заснування, структура і функції Ніжинського історико-філологічного товариства // Там само.- С. 10-12.). Краєзнавча діяльність його членів висвітлена у дисертаціях М.Малиневської та В.Ткаченка Малиневская В.М. Развитие исторического краеведения на Черниговщине в конце ХІХ – начале ХХ вв.: Автореф. дис. … канд. ист. наук: 07.00.01 / Институт истории Украины АН УССР.- К., 1990; Ткаченко В.В. Розвиток історичного краєзнавства на Чернігівщині у 20-30-х рр. ХХ ст. Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Інститут історії України НАН України.- К., 1995., розвідках Л.Ясновської Ясновська Л.В. Археологічна діяльність Ніжинського історико-філологічного товариства // Література та культура Полісся.- Ніжин, 1997.- Вип. 8.- С. 105-107. та О.Гейди Гейда О. З історії вивчення церковної старовини на Чернігівщині наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. // Україна на порозі ХХІ століття: Актуальні питання історії. Збірник наукових праць.- К., 1999.- С. 132-140.. Тривало вивчення діяльності Ніжинської науково-дослідної кафедри історії культури та мови (дослідження О.Бойка Бойко О. Нарис історії Ніжинської науково-дослідної кафедри історії, культури і мови // Сіверянський літопис.- 1998.- № 5.- С. 120-127., В.Коцура Коцур В.П. Історичні дослідження: упереджені та об’єктивні оцінки (соціальні зміни і політичні процеси в Україні 1920-х – 30-х рр.: історіографія).- К., 1998.).

Таким чином, історіографічний аналіз стану вивчення теми засвідчив, що на сьогодні накопичений значний матеріал для студіювання феномену наукової школи, проте остаточно не узгоджено підходи до нього в різних галузях науки. Разом з тим, досі не створено спеціального дослідження, присвяченого Ніжинській історичній школі.

Джерельна база дисертаційного дослідження складається з комплексу історіографічних та історичних джерел.

Основу масиву історіографічних джерел становлять праці представників Ніжинської історичної школи. Дослідження М.Арістова, М.Лілеєва, М.Бережкова, В.Савви, В.Ляскоронського, Г.Максимовича, В.Дубровського А.Єршова, В.Євфимовського, М.Петровського, В.Фесенка були здебільшого оприлюднені у “Известиях Историко-филологического Института князя Безбородко в Нежине” (1875-1920, 33 книги), “Сборнике Историко-филологического Общества при Институте князя Безбородко в Нежине” (1896-1916, 10 книг), “Записках Ніжинського Інституту народної освіти” (1925-1932, 12 книг), “Бюллетене научно-исследовательской кафедры истории культуры и языка” (1924, Кн. 1), інших часописах та окремими монографіями. Неопубліковані роботи, чернетки розвідок та лекцій М.Бережкова, М.Лілеєва та В.Ляскоронського знаходиться в їхніх особових фондах в Інституті рукопису ЦНБ ім. В.Вернадського НАН України (ІР НБУВ) (відповідно, Ф. ХХІІІ, Ф. 127 і Ф. ). Крім того, частина невиданих досліджень В.Ляскоронського зберігається у його особовому фонді в Архіві Національного музею історії України у м. Києві (Ф. 5). Окремі начерки досліджень В.Савви зберігаються у його особовому фонді у Центральному державному історичному архіві України у м. Києві (Ф. ). У роботі використані рукописи статей М.Петровського з фонду ВУАН (Ф. Х) та особового фонду В.Данилевича (Ф. ХХІХ) в ІР НБУВ.

Атмосферу ніжинського наукового осередку відтворюють мемуари вихованців та викладачів Ніжинської вищої школи В.Дубровського, О.Карпека, І.Кошелівця, Л.Окіншевича, В.Піскорського та ін. Дубровський В. Спогад про проф. д-р М.Н.Петровського (26.ХІ.1894 – 20.VІІ.1951) // Український історик.- 1964.- Ч. 2-3.- С. 21-26; Його ж. Мій учитель – проф. Г.А.Максимович (Спогад) // Там само.- 1964.- Ч. 4.- С. 30-36; Його ж. Проф. В.Г.Ляскоронський // Там само.- 1965.- Ч. 3-4.- С. 48-52; Карпеко А. Там, где учился Н.В.Гоголь (воспоминания)[машинопись].- Воронеж, 1960; Кошелівець І. Розмови в дорозі до себе: Фрагменти спогадів та інше.- К., 1994; Круковский А. Старое педагогическое гнездо (Из воспоминаний о Нежинском Историко-филологическом институте) // Филологические записки.- 1911.- Кн. 1-6.- С. 808-834; Окіншевич Л. Моя академічна праця в Україні.- Львів, 1995; Первов П. З спогадів про Ніженський Історико-Філологічний Інститут // Записки Історико-філологічного Відділу ВУАН.- К., 1929.- Кн. ХХІ-ХХІІ.- С. 348-355; Пискорский В.К. История моего профессорства в Нежине // Піскорський В.К. Вибрані твори та епістолярна спадщина / Упор. О.О.Новікова, І.С.Пічугіна.- К., 1997.- С. 206-234. Особливо слід виділити щоденник М.Бережкова – найстарішого представника Ніжинської історичної школи (ІР НБУВ, Ф. ХХІІІ).

Для кращого розуміння мікроклімату школи використана епістолярна спадщина її представників. Листи М.Бережкова (ІР НБУВ, Ф. ХХІІІ), В.Савви (ІР НБУ, Ф. 90), М.Петровського Дмитрієнко С.В., Коваленко О.Б. Листи М.Н.Петровського до М.С.Грушевського // Україна і Росія в панорамі століть: Збірник наукових праць.- Чернігів, 1998.- С. 325-331.), В.Євфимовського, А.Єршова, В.Дубровського (ЦДІАК, Ф. 1235), К.Харламповича (ІР НБУВ, Ф. ІІІ), Г.Максимовича (ІР НБУВ, Ф. ХХІХ) розкривають особливості взаємовідносин вчених як всередині ніжинського наукового осередку, так і з колегами в інших містах. Важливу історіографічну інформацію містять некрологи Аристов Николай Яковлевич: Некролог // Известия Историко-филологического Института князя Безбородко в Нежине.- К.-Лейпциг, 1882.- Т. VII.- С. 1-6; Биковський Л. Василь Дубровський (1897-1966) // Український історик.- 1966.- № .- С. 92-97; Мельник-Антонович К. Василь Григорович Ляскоронський (Некролог) // Записки Історико-філологічного Відділу ВУАН.- К., 1929.- Кн. ХХІV.- С. 367-387. .

Значну цінність становлять довідкові видання “Историко-филологический институт князя Безбородко в Нежине” Историко-филологический институт князя Безбородко в Нежине. 1875-1900. Преподаватели и воспитанники.- Нежин, 1900; Историко-филологический институт князя Безбородко в Нежине. 1901-1912. Преподаватели и воспитанники.- Нежин, 1913., в яких систематизовано біографічні відомості про викладачів інституту, подано бібліографію їхніх праць.

Історіографічну інформацію містять і документальні джерела про діяльність Ніжинської вищої школи. У фонді Ніжинського історико-філологічного інституту (Відділ Державного архіву Чернігівської області у Ніжині (ВДАЧОН), Ф. ) зберігаються документи Конференції інституту, службове листування, звіти про роботу професорів та викладачів, особові справи студентів, формулярні списки та особові справи викладачів інституту тощо, що містять інформацію про діяльність Ніжинської вищої школи з 1875 до 1920 р. Офіційні звіти про діяльність інституту були значною мірою оприлюднені у його друкованому органі “Известиях Историко-филологического Института князя Безбородко в Нежине”. З фонду Ніжинського інституту народної освіти (ВДАЧОН, Ф. Р-6121) використано матеріали про роботу вузу та Науково-дослідної кафедри у 20-х – на початку 30-х рр. Протоколи засідань, планово-звітна документація Ніжинської науково-дослідної кафедри містять цінну історіографічну інформацію. Частина звітних матеріалів кафедри була оприлюднена у “Записках Ніжинського інституту народної освіти”. Першорядну роль для вивчення діяльності Ніжинської історичної школи мало опрацювання особових справ її представників.

Деякі документи про Ніжинську вищу школу виявлено у фонді Наркомосу УРСР у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України у м. Києві (Ф. ), а також у фонді Ніжинського районного комітету КП(б)У у Державному архіві Чернігівської області (ДАЧО) (Ф. П-1669).

Вивчення діяльності інших інфраструктурних підрозділів Ніжинської історичної школи здійснювалась за матеріалами фондів Історико-філологічного товариства при Інституті князя Безбородька (ВДАЧОН, Ф. 1334), Ніжинського наукового товариства краєзнавства при Всеукраїнській Академії наук (ВДАЧОН, Ф. Р-6108), Ніжинського окружного музею ім. М.В.Гоголя (ВДАЧОН, Ф. Р-6093), Чернігівського окружного архівного управління (ДАЧО, Ф. Р-647), Відділу державного архіву Чернігівської області у м. Ніжині (ВДАЧОН, Ф. Р-5301), Чернігівського інституту народної освіти (ДАЧО, Ф. Р-608) та особових фондів В.Рєзанова (ВДАЧОН, Ф. 7621) і К.Харламповича (ВДАЧОН, Ф. Р-6214).

Джерельна база дисертаційного дослідження є достатньо репрезентативною для досягнення цілей, визначених в роботі.

У другому розділі “Виникнення Ніжинської історичної школи” проаналізовано зародження осередку науковців у Ніжинській вищій школі, згуртування істориків у рамках її інфраструктурних підрозділів, створення передумов до формування наукової історичної школи та початок її регенерації.

Протягом 1875-1920 рр. тривав процес формування Ніжинської історичної школи. З відкриттям 1875 р. Ніжинського історико-філологічного інституту кн. Безбородька й історичного відділення при ньому (1882 р.) з’явились реальні можливості, з одного боку, для підвищення рівня викладання історії як фахової дисципліни, а з іншого – більш активного залучення до професійної дослідницької діяльності студентів вузу. Поєднання навчальних завдань у процесі викладання історії з науковою роботою стало основою для нарощування масштабів історичних студій і зумовило привернення широкого кола місцевих науковців, студентів та аматорів старовини до фахової співпраці. 1894 р. було створено громадське наукове об’єднання – Історико-філологічне товариство при інституті кн. Безбородька. Це товариство стало важливою складовою інфраструктури Ніжинської історичної школи і координаційним центром історичних студій у регіоні. Крім того, товариство забезпечувало зв’язок ніжинського осередку з науковим світом. Помітну роль у справі підготовки наукової молоді відіграв студентський науковий гурток.

Досвід роботи та сприятлива політична ситуація в країні уможливили розмежування історії України і Росії в окремі дослідницькі напрямки на самодостатній організаційній основі – 1917 р. було створено Товариство вивчення України і Товариство вивчення Росії, а 1918 р. – кафедру історії України.

Протягом майже півстоліття вдалося зібрати одну з найбільших натоді в Україні фахових книгозбірень – основу не тільки навчальної роботи вузу, але й фундаментальних наукових досліджень, у якій була широко представлена історична література і зберігалась значна колекція рукописів. Було започатковане видання двох часописів, у яких було частково оприлюднено доробок представників Ніжинської історичної школи, що засвідчило її життєздатність та продуктивність.

Серед викладачів НІФІ окреслилась група вчених, котрі студіювали українську історію, поступово перетворивши її у окремий напрямок наукових досліджень. М.Арістов, М.Бережков, М.Лілеєв, В.Савва, В.Ляскоронський та Г.Максимович створили низку робіт, у яких охопили широке коло проблем історії України. Плюралізм методологічних засад не став на заваді зближення цих науковців на ґрунті досліджень української історії. Розмаїття у підходах до студіювання української історії та особливості наукових уподобань цих істориків на етапі виникнення школи сприяли розширенню кола проблем, характерних для цього осередку. Регенерація наукового осередку у Ніжинській вищій школі стала можливою завдяки їхній безпосередній участі у створенні організаційних засад дослідницької діяльності та переданню досвіду наукової роботи учням з числа студентів інституту, зокрема, М.Петровському, В.Дубровському, А.Єршову, В.Євфимовському.

Таким чином, завершення формування інфраструктури колективу науковців у Ніжинській вищій школі, з окресленим складом представників – фундаторів осередку, їхнє зближення в рамках єдиного напрямку наукових студій, вироблення стилю дослідницької діяльності та методів роботи з талановитою молоддю та початок регенерації цього осередку дозволяє твердити, що на початку 20-х рр. ХХ ст. у Ніжинській вищій школі виникла історична школа в галузі української історії.

У третьому розділі “Становлення Ніжинської історичної школи” розкрито трансформацію її інфраструктури, простежено процес регенерації школи та проаналізовано наукові здобутки її нового покоління.

Перетворення Ніжинського історико-філологічного інституту в Інститут народної освіти (ІНО) у 1921 р. не зруйнувало основ інфраструктури школи. Водночас нові інфраструктурні підрозділи Ніжинської історичної школи значно розширили свої функціональні можливості. Відкрита 1922 р. при Ніжинському ІНО Науково-дослідна кафедра історії культури й мови успадкувала функції кафедри історії Історико-філологічного інституту. Мета створення НДК та виділення в її складі секції української та російської історії найкраще відповідали потребам наукової школи: участь членів кафедри у навчальному процесі в інституті та їхня наукова робота створювали оптимальні умови для підготовки молодих дослідників і органічного розвитку школи.

Нові інфраструктурні підрозділи школи – Окружний музей при Ніжинському ІНО, відкритий 1921 р., Історико-архівний гурток, організований 1924 р., та Наукове товариство краєзнавства при ВУАН, створене 1925 р., розбудовані зусиллями молодої генерації представників школи, зміцнювали її соціокультурну базу, сприяли вихованню нового покоління дослідників.

1925 р. було започатковано видання періодичного часопису, який став друкованим органом не лише Ніжинського ІНО, а й історичної школи. Значна частина доробку представників Ніжинської історичної школи доби становлення була оприлюднена його шпальтах. Крім того, в роки політичної нестабільності вдалося зберегти, а згодом постійно поповнювати фонди бібліотеки Ніжинської вищої школи.

У 20-х рр. розширились контакти з дослідницькими осередками в Україні. Цьому передусім сприяли зв’язки НДК та Ніжинського науково товариства краєзнавства з установами ВУАН. Налагодились зв’язки М.Петровського, А.Єршова, К.Харламповича, В.Євфимовського з М.Грушевським та його історичними установами, В.Дубровського, Г.Максимовича з Д.Багалієм і Харківською НДК. Високий науковий рівень представників Ніжинської історичної школи засвідчило залучення М.Петровського, А.Єршова, В.Дубровського та В.Євфимовського до участі у наукових проектах історичних установ ВУАН, зокрема, в Археографічній експедиції до московського “Древлехранилища” та створенні академічного наукового збірника “Чернігів і Північне Лівобережжя”.

На початку 20-х рр. кістяк школи лишився незмінним – М.Бережков, Г.Максимович, В.Ляскоронський. Їм на зміну прийшло молоде покоління фахівців – В.Дубровський, В.Євфимовський, А.Єршов, М.Петровський. Згодом у аспірантурі навчались В.Фесенко, І.Спаський, П.Кліміша, Д.Кучеренко – третя генерація школи.

Історичні дослідження у 20-х рр. набули чіткого тематичного спрямування – основним предметом розвідок представників Ніжинської історичної школи стала доба Гетьманщини. Значне місце посідали археографічні студії, не припинялось традиційне для цього наукового осередку вивчення регіональної історії.

На етапі становлення відбулось зближення методологічних позицій представників Ніжинської історичної школи. Студії представників школи характеризувались загалом позитивістським підходом до відтворення минувшини. Відтак, головна увага приділялась вивченню джерел, на підставі яких, за допомогою порівняльно-історичного методу, з урахуванням економічного, політичного, культурного, ідеологічного факторів, висвітлювались конкретні події української історії. Водночас дедалі більше відчувається зближення Ніжинської історичної школи з школою М.Грушевського, перш за все щодо розуміння історичного процесу в Україні. Разом з тим, зберігалась традиція студіювання історії Лівобережжя, започаткована О.Лазаревським.

Розвинута і розгалужена інфраструктура школи, регенерація поколінь та значні наукові досягнення відкривали перед Ніжинською історичною школою широкі перспективи. Однак суворі історичні реалії постали на заваді її поступу.

У четвертому розділі “Занепад Ніжинської історичної школи” розглянуто процес штучної руйнації інфраструктури школи та розправи з її представниками на початку 30-х рр.

Складні й суперечливі процеси у суспільно-політичному і науковому житті України 20-х рр. відбивались на діяльності Ніжинської історичної школи. Школа, яка твердо звелася на ноги, пережила регенерацію, набрала потужної ходи, мала потенції до розвитку, була розгромлена швидко і зі знанням справи.

Низка перевірок роботи інституту та Науково-дослідної кафедри в середині 20-х рр. перетворилась на “чистку” особового складу і поставила на порядок денний підготовку “червоної професури”, засвоєння науковцями марксизму-ленінізму. Втім, це істотно не вплинуло на зміст і масштаби наукових студій представників Ніжинської історичної школи. Дослідники продовжували розробку проблем суспільно-економічної та політичної історії Гетьманщини, вивчали регіональну історію.

Розгром інфраструктури Ніжинської історичної школи відзначався швидкоплинністю і руйнівною енергією. У вересні 1930 р. було ліквідовано Ніжинську НДК. Разом з тим, через припинення фінансування та відсутності умов для роботи припинили існування й інші інфраструктурні підрозділи школи.

Внаслідок цього кадровий склад Ніжинської історичної школи був розпорошений – її представники змушені були залишити Ніжин. М.Петровський, В.Євфимовський, В.Дубровський, Л.Окіншевич були позбавлені можливості нормально продовжувати наукову роботу, А.Єршова невдовзі було заарештовано і страчено.

У загальних рисах розгром Ніжинської історичної школи нагадує процес нищення історичних установ М.Грушевського. Руйнівний удар по школі мав відчутні наслідки – традиція студіювання української історії, сформована десятиліттями, була надовго перервана.

В результаті проведеного дослідження зроблені такі висновки:

1. Теоретичні аспекти феномену наукової школи не знайшли чіткого висвітлення у науковій літературі, що призвело до неузгодженості трактувань його сутності та основних ознак. Водночас у 90-х рр. ХХ ст. спостерігається помітне посилення інтересу до історичних шкіл в українській історіографії.

2. Проведене дослідження дає, на наш погляд, підстави говорити про існування в українській історіографії кінця ХІХ – першої третини ХХ ст. Ніжинської історичної школи. Синтезований аналіз усіх аспектів діяльності наукового осередку у Ніжинській вищій школі підтвердив робочу гіпотезу про те, що тамтешній осередок істориків являє собою історичну школу в галузі історії України.

Завдяки М.Арістову, М.Лілеєву, М.Бережкову, В.Савві, В.Ляскоронському, Г.Максимовичу українська історія поступово перетворилась на окремий напрямок наукових судій. Школу наукової роботи засновників пройшли представники другої (А.Єршов, М.Петровський, В.Дубровський, В.Євфимовський) та третьої (В.Фесенко, І.Спаський, П.Кліміша, Д.Кучеренко) генерацій Ніжинської історичної школи. Відтак, Ніжинська історична школа у своєму розвитку двічі пережила процес зміни поколінь.

Науковий доробок представників Ніжинської історичної школи становить неабиякий внесок в українську історіографію. Студії з історії Гетьманщини, історіографії, джерелознавства, регіональної історії Північного Лівобережжя складали дослідницьку програму школи.

Ніжинська історична школа існувала в рамках оригінальної інфраструктури. Її основу складала Ніжинська вища школа – Історико-філологічний інститут князя Безбородька в Ніжині, а потім Ніжинський інститут народної освіти –, викладачі яких складали ядро Ніжинської історичної школи. Кафедра історії, Історико-філологічне товариство, Товариство вивчення України, студентське історико-філологічне товариство являли собою основні інфраструктурні підрозділи школи в період її виникнення. За доби становлення функції центру наукової роботи від кафедри історії Історико-філологічного інституту перебрала Науково-дослідна кафедра історії культури та мови Ніжинського ІНО. Представники Ніжинської історичної школи брали участь у розбудові мережі архівних установ, було створено Ніжинське наукове товариство краєзнавства, Історико-архівний гурток та Окружний музей. Налагодились тісні зв’язки з дослідницькими установами Києва, Харкова та Чернігова. Крім того, Ніжинська вища школа мала одну з найбільших книгозбірень в Україні й видавала кілька наукових часописів.

Представники школи повсякчас перебували у силовому полі Київської школи В.Антоновича-М.Грушевського та Лівобережної школи О.Лазаревського і загалом поділяли їхні підходи до розуміння та студіювання історичного матеріалу.

3. Ніжинська історична школа в цілому повторила шлях поступу інших наукових осередків в Україні від часу піднесення української історичної науки наприкінці ХІХ ст. до її практичного знищення в середині 30-х рр. ХХ ст.

4. Ніжинську історичну школу слід розглядати як школу “комунікативного” типу, тобто таку, у якій декілька дослідників, завдяки спільності поглядів, напрацьовують єдині предметно-логічні засади наукової творчості, методології, методики та проблематики досліджень Мягков Г.П. ”Русская историческая школа”. Методологические и идейно-политические позиции.- Казань, 1988.- С. 175.. За ступенем новизни наукових досліджень вона має бути віднесена до “автаркійного” типу шкіл, що працюють у руслі загальновизнаної концепції досліджень, розвиваючи її у різних напрямках, та задовольняються своїм привілейованим становищем у регіоні Гасилов В.Б. Научная школа – феномен и исследовательская программа науковедения // Школы в науке.- М., 1977.- С. 134.. Водночас школа ніжинських істориків була “класичною” за способом утворення і існування, як така, що сформувалась на базі вищого навчального закладу і розвивалась в рамках його інфраструктури Ланге К.А. “Классические” и современные научные школы и научно- исследовательские объединения // Школы в науке.- М., 1977.- С.269-270..

Основні положення дисертації викладені у наступних публікаціях:

1. Ніжинський Історико-філологічний інститут як осередок вітчизняної історіографії останньої чверті ХІХ ст. // Людина, суспільство, культура: історія та сучасність. Матеріали конференції, присвяченої 80-річчю Чернігівського державного педагогічного інституту ім. Т.Г.Шевченка.- Чернігів, 1996.- С. 71-72.

2. “Щоденник” професора Бережкова // Сіверянський літопис.- 1997.- № 5.- С. .

3. “Записки Ніжинського інституту народної освіти” як історіографічне джерелоУкраїна і Росія в панорамі століть. Збірник наукових праць на пошану проф. К.М.Ячменіхіна.- Чернігів, 1998.- С. .

4. Історія Північного Лівобережжя на сторінках “Записок Ніжинського інституту народної освіти” // Сіверянський літопис.- 1999.- № .- С. .

5. Ніжинське наукове товариство краєзнавства (1925-1930)Історія України. Маловідомі імена, події, факти (Збірник статей).- К., 1999.- Вип. .- С. .

6. Ніжинська історична школа: доба становлення (1875-1920) // Україна на порозі ХХІ століття: актуальні питання історії: Збірник наукових праць.- К.: Стилос, 1999.- С. 124-131.

7. Ніжинська історична школа: доба розквіту (20-і – початок 30-х рр. ХХ ст.) // Сіверянський літопис.- 2000.- № 5.- С. 31-38.

8. Розгром ніжинської історичної школи // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики [Число 5] / Історіографічні дослідження в Україні [Вип. 10]: Збірка наукових праць на пошану академіка НАН України В.А.Смолія.- К.: НАН України, Ін-т історії України, 2000.- Ч. 2.- С. 341-352 (у співавторстві з О.Коваленком).

АНОТАЦІЇ

Острянко А.М. Ніжинська історична школа кінця ХІХ – першої третини ХХ ст.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни.- Інститут української археографія та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України, Київ, 2001.

Дисертація присвячена висвітленню діяльності Ніжинської історичної школи кінця ХІХ – першої третини ХХ ст. Автор простежив процес формування, становлення та занепаду Ніжинської історичної школи. Виділено специфіку організаційної інфраструктури цього наукового об’єднання в стінах Ніжинської вищої школи. В результаті проведеного дослідження визначено місце Ніжинської історичної школи в українській історіографії. У роботі схарактеризовано біографії та науковий доробок представників школи у галузі історії України та визначено загальний внесок школи в українську історичну науку.

Ключові слова: наукова школа, історична школа, інфраструктура школи, історіографія, Ніжинська вища школа.

Острянко А.Н. Нежинская историческая школа конца ХIХ – первой трети ХХ в.- Рукопись.

Диссертация на соискание учёной