ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

ОСТРОВСЬКА ОЛЕКСАНДРА МИКОЛАЇВНА

УДК 811.111.’37’373’38

ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ РЕАЛІЗАЦІЇ КАТЕГОРІЇ ОЦІНКИ

(на матеріалі американської художньої прози)

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ЛЬВІВ - 2001

Дисертація є рукопис.

Робота виконана на кафедрі іноземних мов для гуманітарних факультетів Львівського

національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Кусько Катерина Яківна,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

професор кафедри іноземних мов для гуманітарних факультетів

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Петрова Наталія Дем 'янівна,

Київський інститут економічного менеджменту,

завідувач кафедри іноземних мов

Кандидат філологічних наук, доцент

Булатецька Людмила Іванівна,

Волинський державний університет

імені Лесі Українки,

декан факультету іноземних мов

Провідна установа: Одеський національний університет

імені Іллі Мечникова,

Міністерство освіти і науки України, М.Одеса

Захист відбудеться "22 " червня 2001р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К35.051.15 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м.Львів, вул. Університетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий "21" травня 2001р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради доцент М.Е.Білинський

Загальна характеристика роботи

Реферована дисертаційна робота присвячена дослідженню проблеми лінгвостилістичної реалізації категорії оцінки, передусім за допомогою дієслівних засобів вираження в американській художній прозі. Мовні засоби актуалізації в текстах філософських та логічних категорій привертали увагу дослідників, зокрема В.В.Акуленка та представників його школи (категорія числа, заперечення, означеності чи неозначеності тощо). Але оцінка як філософська і лінгвістична категорія досі залишається обєктом наукових дискусій. Це зумовлено насамперед складністю процесу виникнення оцінки, під час якого те чи інше явище повинно бути не тільки сприйняте, але й зіставлене з існуючою моделлю світу або з особистими уявленнями людини, пропущене через сферу її почуттів і адекватно кваліфіковано.

Оцінка як мовна категорія, що спирається у своїй семантиці на аксіологічну константу, з формального боку виражена за допомогою різнорівневих мовних засобів, особливо лексичних, узагальненого інваріантного значення схвалення/несхвалення дій, процесів, явищ, фактів тощо. Суть та засоби реалізації категорії оцінки представлено у багатьох лінгвістичних працях (Н. Авганова, Ю. Апресян, Н. Арутюнова, І. Арнольд, О. Ахманова, Л. Барлас, Е. Вайгла, В. Василенко, О. Волошина, О. Галкіна-Федорук, О. Зубов, В. Кирилова, С. Колесник, Т. Космеда, В. Кузнє-цова, Г. Колшанський, Н. Лукянова, В. Мальцев, Е. Мєднікова, О. Петрищева, Н. Разінкіна, М. Ретунська, Ю. Степанов, Й. Стернін, О. Федотова, R. Hare, N. Chomsky, R. Perry).

Досліджувались переважно питання реалізації категорії оцінки шляхом використання прикметників та прислівників, при цьому увага зосереджувалась переважно на вираженні негативної оцінки. Недостатньо вивчені шляхи і методи реалізації цієї категорії діє-слівними засобами, що й визначило тему дисертації, спеціально присвячену вивченню дієслівних засобів реалізації оцінки, які ще не були обєктом спеціального дослідження.

Актуальність дослідження дієслівних засобів категорії оцінки зумовлена їх значним семантико-стилістичним потенціалом у структурі англомовних художніх творів, їх когнітивними, дискурсними та ергономічними можливостями під кутом зору взаємодії мовних явищ з явищами інших наукових сфер – філософської, соціальної, психологічної тощо. З позиції зазначених наукових парадигм дослідження дієслівних засобів категорії оцінки здійснюється вперше.

Звязок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах наукових тем “Струк-тура та тенденції розвитку германських і романських мов” та “Лінгводидактична організація навчального процесу з іноземних мов на гуманітарних факультетах вузів” (№ державної реєстрації 0100U001459), які виконують науковці факультету іноземних мов Львівського національного університету імені Івана Франка. (Тема затверджена радою Львівського національного університету, протокол №19/5 від 22 травня 1996 року; уточнено 29 листопада 2000 р. – протокол №20/11).

Обєкт дослідження - лінгвостилістичні засоби реалізації категорії оцінки в американській художній прозі.

Предмет аналізу - лексичні, стилістичні, семантичні та морфологічні функціональні характеристики мовних одиниць, що виражають поняття оцінки.

Мета дослідження - виявлення та комплексне вивчення засобів вираження категорії оцінки на матеріалі американської художньої прози. Досягнення мети передбачає розв’язання наступних завдань:

виявити філософські та лінгвістичні кореляції у дискурсній структурі оцінки;

встановити корпус мовних засобів оцінки в художньому тексті;

вивчити взаємозвязок категорії оцінки з іншими категоріями художнього тексту;

типологізувати мовні засоби категорії оцінки в художньому тексті;

—

—

—

Матеріалом дослідження слугували 8000 фрагментів реалізації категорії оцінки, відібраних методом суцільної вибірки з художньої прози американських письменників ХХ ст. А. Хейлі, І. Шоу, К. та Дж. Кольєрів, Т.Б. Костейна, а також вибірки з англомовних лексикографічних джерел.

Методика дослідження комплексна. Визначальною основою аналізу є комплексний структурно-функціональний метод, який передбачає інтерпретацію художньо-мовлен-нєвих явищ з широких філологічних, у т.ч. дискурсних, позицій. У дисертації використано методику дефініційного, семного і контекстологічного аналізів у поєднанні з описовою методикою, а також порівняльно-зіставні прийоми статистичного та структурно-семан-тичного методу.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що в ній вперше здійснено комплексне лінгвостилістичне вивчення дієслівних, зокрема модальних, засобів реалізації аксіологічної прагматики у художньому тексті, виявлено віртуальні експліцитні та імпліцитні можливості оцінки в художньому тексті, системно представлено типологію мовних засобів, досліджено їх комунікативно-прагматичний потенціал в англомовних художніх творах.

Теоретичне значення дисертації визначається тим, що розроблена методика вивчення когнітивного аспекту лексичних одиниць, які беруть участь у реаліації категорії оцінки. Одержані результати сприятимуть поглибленню знань про парадигматичні відношення у лексиці, природу оцінки, її кореляцію з іншими категоріями художнього тексту (категоріями часу, простору, руху), а також про когнітивний потенціал категорії модальних дієслів у реалізації різних рівнів і нюансів оцінки. Вперше досліджено морфологічну категорію дієслова з огляду на його оцінні властивості.

Практична цінність дослідження полягає у можливості використання результатів дослі-дження в лекціях, спецкурсах та посібниках з лінгвістики тексту, лексикології, стилістики, дискурсознавства, при укладанні семантичних словників для адекватного відображення у словникових дефі-ніціях структури та особливостей слова; на практичних заняттях з англійської мови та в науково-дослідній роботі студентів, а також у практиці художнього перекладу.

Основні положення, які виносяться на захист:

1. Оцінка в художньому творі є одним із головних компонентів семантичного складника мовних одиниць. Вона співвідноситься з акціональним концептом цієї категорії у філософії. Категорія оцінки корелює з іншими категоріями художнього тексту, служить засобом мовного втілення його прагматичної орієнтації морально-етичного та дидактичного змісту.

2. Категорію оцінки в художньому творі доцільно розглядати в плані змісту та в плані вираження, тобто шляхом дискурсного аналізу функціонування мовних структур. У плані змісту вона може бути меліоративна або пейоративна. Нейтральної оцінки не існує. У плані вираження оцінка реалізується експліцитно або імпліцитно. Оцінка в семантичній структурі слова у художньому тексті за певних прагматичних умов піддається реверсії, що зумовлено потребами номінації.

3. Основними компонентами оцінної структури в художньому тексті є: а) обєкт, б) оцінний предикат, в) субєкт оцінки. До субєкта оцінки належать автор твору і персонаж. Автор твору не розкриває суті явища, а лише відповідно забарвлює його на основі свого світосприйняття. Мова автора лише описує предмет або дію обєкта оцінки, мова персонажа безпосередньо втілює зображуваний процес.

4. Оцінка репрезентується на різних мовних рівнях: лексико-семантичному, морфологічному та синтаксичному. Вона може виражатися різними морфологічними одиницями і характеризувати певний обєкт у слові, словосполученні, висловлюванні, реченні та абзаці.

5. Категорія оцінки в художньому творі може бути зазначена, репрезентована або вербалізована через дієслова-репрезентанти, дієслова-замінники, дієслова-звязки або модальні дієслова, які в текстурі художніх творів, окрім основного значення, містять додатковий інформативний та когнітивний зміст.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів із висновками до них, загальних висновків, бібліографії, списку джерел фактологічного матеріалу.

У вступі визначено актуальність теми, основну мету та конкретні завдання дослідження, обєкт та предмет дослідження, його концептуальні засади та структуру; обрунтовано новизну, прогнозовано теоретичну значущість та практичне значення дисертації, сформульовано основні положення, які виносяться на захист.

У першому розділі у загальнотеоретичному плані розглянуто міждисциплінарні аспекти категорії оцінки. Проаналізовано категорію оцінки в ракурсі сучасних лінгвостилістичних та дискурсних теорій, простежено інтерпретацію категорії оцінки у філософському й авторському розумінні цієї категорії, здійснено концептуальні дефініції цієї категорії у вузькому та широкому значенні, визначено шляхи експлікації категорії оцінки з урахуванням специфіки значення і форм вираження оцінних компонентів, екстраполяції визначених теоретичних засад у структуру конкретного лінгвістичного, текстолінгвістичного та дискурсного аналізу.

У другому розділі досліджено кореляції категорії оцінки з іншими категоріями художнього тексту, проаналізовано основні компоненти оцінної структури, здійснено типологізацію мовних засобів оцінки в художньому тексті на лексико-семантичному, морфологічному та синтаксичному рівнях: визначено шляхи експліцитної та імпліцитної акціоналізації мовних засобів категорії оцінки в художньому творі.

У третьому розділі розглянуто дієслівні засоби реалізації категорії оцінки в художньому тексті, проаналізовано взаємозвязки категорії оцінки з засобами модальності, простежено прагматичний потенціал та ілокутивний синкретизм оцінних висловлювань у художньому тексті виражених дієсловами аксіологічної семантики.

У висновках підведено підсумки проведеного дисертаційного дослідження та окреслено перспективи подальших наукових пошуків з даної проблематики.

Загальний обсяг дисертації становить 176 сторінок, з них 141 сторінка основного тексту.

Список використаних джерел налічує 252 найменування вітчизняних та зарубіжних авторів.

Апробація роботи. Основні положення і результати дослідження обговорювались на наукових конференціях професорсько-викладацького складу факультету іноземних мов Львівського на-ціонального університету імені Івана Франка (1993-2001), на засіданнях лінгвістичного семінару кафедри іноземних мов цього ж університету (1990-2001), на міжнародній науковій конференції “Лингво-методические аспект преподавания иностраннх язков в вузе” (Петрозаводск, 1990), міжнародній науковій конференції “Питання стандартизації, інтернаціоналізації та автоматизації перекладу термінологічних одиниць” (Чернівці, 1991), міжнародній науково-методичній конференції “Проблеми лінгвістики тексту та лінгвометодики” (Львів, 1992), міжнародній науковій конференції “Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 1993), західно-регіональній науково-методичній конференції “Лінгво-дидактичний плюралізм навчального процесу з іноземних мов у вищих навчальних закладах” (Тернопіль, 1999).

Публікації. Основні результати дисертаційної роботи висвітлено у 4 статтях, 2 розділах колективних монографій та 4 тезах доповідей регіональних, всеукраїнських та міжнародних конференцій.

Основний зміст роботи

Оцінка як філософське поняття реалізує судження, в якому характеризується певний обєкт у його різноманітній якісній репрезентації, що проявляється у дискретних категоріях схвалення/несхвалення. Ця проблема цікавила філософів різних часів, починаючи від давньогрецьких мислителів (Арістотель, Анкасагор, Сократ, Демокріт). У XVII ст. ці питання вивчали англійські філософи Т. Гоббс, Дж. Локк, Б. Спіноза. Яскравими представниками філософії ХУІІІ ст. є український мислитель Г. Сковорода, англійський філософ Дж. Юм та німецький - І. Кант. У ХІХ ст. поняття “оцінка” досліджували англійські філософи: І. Бентам, Дж. Мілль, а у ХХ ст. - Г. Сиджуік, Дж. Мур, А. Айер, П. Ноуел-Сміт, Ч. Стівенсон.

У філософських працях концепт “оцінка” повязаний зі сигніфікативно-денотативними ознаками, а саме:

1) добра (позитивного потрібного);

2) зла (негативного непотрібного);

3) емоційності (чуттєвого);

4) раціоналізму (свідомого розумового).

Ці філософські ознаки реалізуються через певні мовні категорії на різних мовних рівнях. У філологічних дослідженнях концептуально переважають два напрями аналізу:

прагмастилістична орієнтація оцінних структур у художніх творах;

типологія мовних засобів реалізації оцінки.

До останнього ми відносимо насамперед різночастиномовні лексеми, яким притаманна сема оцінності.

Категорія оцінки тісно повязана зі співвідношенням денотативних і конотативних значень. Денотативний компонент це частина значення знака, яка відображає в узагальненій формі предмети і явища позамовної дійсності. Сигніфікативний компонент містить у своїй основі поняття, яке характеризує позамовний обєкт, співвіднесеність з предметом позамовного характеру.

Якщо значення є засобом відображення предметів і явищ навколишньої дійсності, то конотацію можна визначити як дискретну одиницю мовної системи, що доповнює значення, яке рунтується на постійних асоціативних звязках, зумовлених його предметними значеннями.

Питання про визначення поняття “оцінка” в мовознавстві залишається суперечливим. Труднощі у визначенні цієї категорії полягають у тому, що це явище є різноаспектне і повязане з різними галузями науки, має свою галузеву інтерпретацію, зберігаючи одночасно стрижневі кваліфікативні ознаки. Складність цього поняття важко піддається адекватній дефініції, яка б відображала принаймні основні з закладених у ньому значень, хоча спроб надати відповідне тлумачення було чимало.

Проблема визначення поняття “оцінка” знаходить своє відображення у працях вітчизняних і зарубіжних лінгвістів (Е. Азнаурова, О. Вольф, Е. Меднікова, Н. Разінкіна, М. Ретунська, В. Шаховський, В. Кузнєцова, Т. Космеда, С. Колесник, Й. Стернін, R. Hare, N. Chomsky та ін.).

У лінгвістиці категорія оцінки визначається як позитивна або негативна кваліфікація предмета думки (В. Мальцев, М. Брандес), як судження мовця, його відношення – схвалення/несхвалення, бажане/небажане, захоплення тощо, як одне з основних складових частин стилістичної конотації.

У системі мови оцінка охоплює широкий діапазон одиниць на перший погляд слабо повязаних між собою, які нелегко обєднати в одному тексті, оцінка є універсальна мовна категорія. У вираженні оцінних значень, як правило, виявляється авторська індивідуальність. Проте універсальною можна вважати також модальну рамку оцінки, оскільки в оцінці завжди у тій чи іншій формі присутні обєкт та субєкт оцінки, шкала оцінки та її стереотипи, аксіологічні пре-дикати, інтенсифікатори, однак способи вираження цих елементів у різних мовах своєрідні.

У плані змісту оцінку диференціюють на негативну та позитивну, у плані вираження на імпліцитну та експліцитну. Особливістю оцінки в природній мові є асиметрія між позитивними та негативними знаками good/bad. Оцінка good може означати як відповідність нормі, так і перевищення її, тоді як оцінка bad завжди означає відхилення від норми.

Суттєвою ознакою оцінки є також те, що в ній завжди наявний субєктивний чинник, який взаємодіє з обєктивним. Оцінне висловлювання, навіть якщо в ньому субєкт оцінки безпосередньо не виявляється, позначає ціннісне відношення між субєктом і обєктом. Будь-яке оцінне судження припускає наявність субєкта судження, тобто тієї особи (осіб), від якої виходить оцінка, а також обєкта, предмета або явища, на які спрямована оцінка. Субєктивний і обєктивний компоненти концепта “оцінка” утворюють діалектичну єдність з дуже складними та змінними співвідношення-ми в межах кожного мовного ряду.

Оцінку як лінгвостилістичне явище, ми визначаємо як закріплене у семантичній структурі слова оцінне значення, яке передає ставлення мовного колективу до співвіднесеного зі словом поняття або предмета за схемою: добре/погане, схвалення/не-схвалення. Узагальненість і обов’язковість цих критеріїв створюють ту об'єктивну лінгвопсихологічну базу, на основі якої стає можливою комунікація у сфері стилістичних значень оцінної орієнтації. Від оцінного значення у системі мови, яке є обовязкове для всіх членів мовного колективу, треба відрізняти соціальну оцінку як категорію прагматичну, тобто оцінку подій, суджень і теорій з позицій певних соціальних, класових або партійних інтересів. Останню можна визначити як свідому мовну діяльність, яка спричинює позитивну або негативну позицію оцінюючого стосов-но оцінюваного. У цьому випадку ми маємо справу зі спеціальним вживанням мови, а не з мовни-ми категоріями, що є у її системі.

Цілісний аналіз художнього твору передбачає визначення різних компонентів його художньої структури від ідейно-смислового плану до мовної канви. У розумінні цілісності доцільно враховувати положення про те, що важливим її чинником є стиль твору, зумовлений пев-ним ідейним задумом, естетичними поглядами письменника, його суспільною позицією і канонами жанру. Категорія цілісного відноситься не лише до цілого естетичного обєкта, а й до кожної його значущої частини. Художній твір не просто сегментується на окремі взаємоповязані части-ни; у ньому кожний макро- і мікроелемент має у собі відбиток неповторного художнього світу, частиною якого є і він; як частина він має змогу подавати увесь цей світ у його структурній і змістовій різноманітності. Це означає, що кожний компонент художнього твору можна проаналізувати у його специфічній цілісності для того, щоб побачити щось єдине, що в ньому втілене. Звертаючись до лінгвістики тексту слід розглядати такі проблеми загального мовознавства, як проблеми мови і мовлення, мови і мислення, комунікативного аспекту мовлення, проблеми форми і змісту, співвідношення лінгвістичних і екстралінгвістичних чинників у процесі функціонування мови.

У вивченні оцінної номінації на рівні тексту вирішальне значення мають категорії експліцитного, імпліцитного змісту і смислу тексту. План експліцитного змісту тексту співвідноситься з мовними засобами його вираження. Елементами цього плану змісту є взаємодіючі мовленнєві реалізації мовних лексичних, лексико-граматичних (у тому числі словотворчих) і граматичних (морфологічних і синтаксичних) значень, виражених відповідними мовними засобами.

Оцінка є одним з основних змістових компонентів смислу тексту. У сучасній лінгвістиці існують різні концепції розуміння оцінності. Нерідко вона визначається як властивість окремих мовних одиниць. У низці праць вивчаються смислові властивості оцінки, а також формальні засоби її вираження у мові: афіксальні, тобто виражені за допомогою суфіксів і префіксів, фразеологічні, синтаксичні (одиниці емоційного синтаксису/О. Александрова, О. Зубов, М. Пазич, Н. Ільіна, Н. Авганова).

Вияв оцінки реалізується не лише у ставленні субєкта до обєкта. Він також повязаний з авторським прагненням виділити предмет оцінки, звернути на нього увагу співрозмовника, переконати його у чомусь, дізнатися про ставлення адресата до цього предмета тощо.

Нас цікавлять передусім шляхи реалізації категорії оцінки та її кореляція з іншими категоріями художнього твору. У структурі художнього твору важливу роль відіграють категорії оцінки, часу, простору, руху, причинності, послідовності. Ці поняття реалізуються у категоріях, кожна з яких має певний набір ознак.

Щодо лінгвістичного статусу, оцінний компонент передбачає кореляцію матеріальних та ідеальних категорій. Враховуючи суттєві характеристики, які утворюють лінгвістичне ядро оцінного концепта, ця кореляція у структурі художнього твору набуває відповідної філологічної репрезентації. Очевидно, що основа відношень між мовно-матеріальним та ідеальним полягає у са-мому слові і розкривається у його лінгвістичній природі, тому категорію оцінки можна виділити з загальних понять часу, простору, руху, причинності, послідовності, зумовленості тощо. Усі ці категорії є відносні й у звязку з контекстом набувають семантики доброї чи поганої ознаки, наприклад:

1) They had thought they were founding nation that would last for ages (Colliers: 3) - для того щоб виразити оцінку обєкта су-бєктом, автори використовують іменник з прийменником for ages, який корелює з категорією часу;

2) On the other hand, he was reluctant to leave California, which Nim, and a multitude of others, believed to be the most agreeable and exciting place in the world to live and work (Hailey: 231) - за допомогою дієслова to leave, що означає поняття руху, автор реалізує одночасно і категорію оцінки.

Там, де є оцінка, завжди правомірно поставити запитання: оцінка чого? Тобто, що є обєктом оцінки. Оцінка яка? Оцінка повязана з контекстом і тому, навіть у нейтральних словах, вбачається позитивний чи негативний зміст. Закономірно виникає питання: хто оцінює?

Це може бути:

1)

2) оцінка може бути абсолютною, загальноприйнятою;

3) оцінку може давати сам автор (авторська оцінка).

Кореляцію цих елементів оцінної структури схематично можна зобразити так:

Автор Суб’єкт Персонаж

оцінки

Об’єктивна Об’єкт Суб’єктивна

Абсолютна оцінки (адресат)

Суб’єктна оцінка

Диференційна

Денотативна | Контекстуальна

Конотативна

Позитивна/

Негативна | Позитивна/

Негативна

Експліцитна Імпліцитна

Субєктом оцінки може виступати як автор твору, так і його персонажі, які оцінюють певний обєкт і відповідно до денотативного чи конотативного значення, оцінка виявляється експліцитно або імпліцитно.

Враховуючи теоретичні концепції, а також аналіз фактологічного матеріалу, ми дійшли висновку, що засоби реалізації категорії оцінки в художньому творі доцільно аналізувати на різних мовних рівнях, а саме: а) лексико-семантичному, б) морфологічному, в) синтаксичному.

А. Реалізація категорії оцінки на лексико-семантичному рівні.

Оцінний компонент значення знака це схвальна або несхвальна оцінка, що міститься у значенні слова. Мовець, керуючись тим чи іншим мотивом, світоглядом, може свідомо чи несвідомо вживати оцінне слово у значенні, яке не відповідає дійсній оцінці референта мовним колективом. Інколи трапляються соціально обумовлені оцінні вживання слів, а також оцінні вживання системно неоцінних слів. Незалежно від істинності або хибності, адекватності чи неадекватності оцінки референта, оцінний компонент у вживанні відпо-відного слова зберігається, він об’єктивний і не залежить від референтного схвалення.

За своїм оцінним компонентом слова можуть вступати в антонімічні відношення: beauty – ugliness. Проте не завжди антонімія рунтується на протиставленні позитивної оцінки негативній, інколи позитивна оцінка протиставлена відсутності позитивної оцінки, тобто своєрідному стандарту “нулеві”. Наприклад: 1) famous, experienced (actor, poet), 2) young, beginner, inexperienced (actor, poet) другий ряд слів заперечує меліоративну оцінку слів першого ряду, але не вносить пейоративності у значення, сигналізуючи лише про відсутність меліоративності.

Оцінка може стосуватись моральних аспектів: selfless, cruel; соціально-процесуальних: thief, criminal, соціально-класових: fascist, colonialism.

Оцінний компонент виділяється у словах конкретної оцінки (оцінки за певною конкретною рисою). До цієї групи відносимо оцінки за: 1) зовнішністю: beautiful, handsome, nice, ugly; 2) особливостями мови: inarticulate, lisping; 3) розумовою діяльністю: clever, capable, dull, stupid, silly; 4) характером: hot-tempered, active, quiet, placid; 5) вміннями і навичками: skilful, expert, experienced.

Типовими оцінками у всіх проаналізованих творах є оцінки за характером (15,6%) та розумовою діяльністю (14, 3%). Однак у кожному окремому випадку оцінний компонент у словах конкретної оцінки визначатиметься тематичною стратегією твору в цілому та авторськими особливостями її втілення.

Б. Реалізація категорії оцінки на морфологічному рівні.

Вважаючи суттєвою ознакою слів-оцінок відсутність оцінно-нейтральних властивостей, виділяємо такі їхні розряди:

1) прикметники good/bad та їхні синоніми: kind, well-behaved, immoral;

2) слова-оцінки представлені прислівниками, які утворилися від прикметників: good/bad, тобто well/badly;

3) іменникові оцінки типу: nonsence, fool, idiot, sage, cleverness, wisdom;

4) слова-оцінки представлені дієсловами, які передають негативні/позитивні відношення: like, love, enjoy, hate, disagree, disapprove.

Отже, слова-оцінки реалізуються різними морфологічними категоріями: прикметниками, прислівниками, іменниками і дієсловами. Домінуючим значенням при цьому є вираження позитивного чи негативного ставлення до означуваного даним словом (у випадку іменника), або до означуваного субєкта, з яким сполучається слово-оцінка, виражене іменником, прислівником або дієсловом.

До розряду слів-оцінок ми не відносимо безпосередньо числівники і займенники, але в певному контексті художнього твору вони також набувають статусу оцінки, хоча й міс-тять цю оцінку опосередковано. Наприклад: “Fаnсу school in Lausanne. Speaking French. Famous father. All the money in the world. Talking to high-flying people all her life. I must look like a big Mr. Nobody to her” (Shaw : 231). “Why do people over thirty try so deliberately to ruin themselves?” - “Because they’re over thirty” (Shaw : 195).

Ми провели кількісний і якісний аналіз оцінної лексики на морфологічному рівні в художніх творах. У досліджуваних творах ми вибрали 4229 фрагментів реалізації категорії оцінки на морфологічному рівні і дійшли висновку, що оцінка повязана як з індивідуально-авторським, так і жанровим напрямом творчого задуму худож-ника слова і реалізується здебільшого не однією, а кількома морфологічними категоріями. Частотними є наступні морфологічні моделі:

1) Adj.+Adv.; 2) N.+Adj.; 3) V.+Adj.; 4) V.+Adv.

В. Реалізація категорії оцінки на синтаксичному рівні.

Якщо в реальній дійсності оцінка завжди висловлена, експлікована, то в ху-дожньому творі вона може бути двоякою:

1) висловлена (експлікована) на рівні: а) слова, б) словосполучення, в) висловлювання, г) речення, д) абзаца;

2) невисловлена (мисли-ма, уявна), тобто висловлена подумки на рівні: а) слова, б) словосполучення, в) висловлювання, г) речення, д) абзаца.

Результат проведеного аналізу фактологічного матеріалу, який становить близько 2000 прикладів (на синтаксичному рівні), свідчить про те, що типовою формою оцінки на синтаксичному рівні є словосполучення 30,17%, висловлювання 23,84%, речення 21,36%, слова 12,45%, абзац 11,7%.

У роботі ми виділили для спеціального дослідження дієслівні засоби реалізації категорії оцінки. Аналіз дієслівних лексико-семантичних варіантів (ЛСВ) дав змогу побудувати семантичне поле вираження поняття оцінки, виділити ядро поля та периферійну зону.

Ми зафіксували наступні варіанти семантичного дієслівного поля “оцінка”: 1) дієслова-індикатори, тобто ті, які наголошують на оцінці; 2) дієслова-репрезентанти (дієслова, що самі експлікують оцінку); 3) дієслова-звязки; 4) модальні дієслова.

До першої групи дієслів-оцінок, що входять у лексико-семантичне поле (ЛСП) “оцінка” ми відносимо дієслова, які можна диференціювати на:

а) дієслова-індикатори мислення: know, think, believe, suppose, find, guess, consider, realize, see, suggest, understand. У це ЛСП, окрім дієслів, яким притаманна сема ментальності, ми відносимо також дієслова see, find, оскільки перше з них містить не лише основне значення “бачити”, а й значення ментального сприйняття, формування ментального образу, інтелектуального розуміння “думати”, а дієслово find означає ”дізнаватися про щось”, ”зауважувати”, ”спостерігати”, що також стосується сфери ментальності. Наприклад: George Washington himself found him ‘as able, candid, and honest member as any at the Convention (Сolliers : 209); He saw society as divided into two distinct, contrasting and innately antagonistic sphere (Сolliers : 53);

б) дієслова-індикатори мовлення: say, call, describe, observe, point out, characterize, note.

Порівнявши результати кількісного та якісного аналізів, ми згрупували дієслова-індикатори за семантичною ознакою у відповідні ЛСП. Ядром ЛСП “мислення” вважаємо дієслово to know. Ядром ЛСП “мовлення” - дієслово to say. Усі ці дієслова у художньому творі пов'язані з субєктивною оцінкою окремого індивідуума або соціума в цілому і, водночас, - з оцінкою автора. Ці дієслова можуть подавати оцінку лише в канві художнього твору, оскільки оцінна сема їм фактично непритаманна. В окремих випадках деякі з них виконують роль дієслів-оцінок, тобто можуть володіти контекстуально оцінними семами, як ска-жімо, дієслова to know, to think. Ці дієслова як дієслова-індикатори завжди експліцитні, а як дієслова-оцінки можуть бути як експліцитні, так і імпліцитні. Дієслово “knоw” саме не передає оцінку, але вказує на неї, наприклад: Не knew it really wasn’t the city he was thinking of, and she knew it too (Shaw : 280).

До другої групи (дієслова-репрезентанти) ми відносимо:

а) дієслова з наявною диференційною семою оцінки: to like, to hate. Оскільки в плані змісту оцінка поділяється на позитивну (меліоративну) і негативну (пейоративну), то ці діє-слова є характерними дієсловами-репрезентантами категорії оцінки. Вони виражають експліцитну оцінку, оскільки їхній структурі, як і прикметникам good/bad, притаманна оцінна сема. Беручи до уваги значущість дієслів to like, to hate як репрезентантів позитивної і негативної оцінок, ми виділили два основних ЛСП:

1) ЛСП дієслова to like. Дієслово to like (подобатися) містить у собі позитивну оцінку і є ядром цього поля не за частотністю вживання у досліджуваних нами творах, а за вагомими семантичними ознаками, оскільки воно за цими ознаками може замінити інші дієслова даного поля. Воно є найзагальніше за значенням, означає не занадто сильне і глибоке почуття, яке має інтелектуальну та емоційну основу, позбавлене специфічних форм прояву, і з таким же успіхом осмислюється як вираження постійних властивостей людини (симпатія, прихильність) або її дійсного стану задоволення to like, хоча існують об’єкти (батьки, діти, друзі, співвітчизники, батьківщина, свобода, життя) стосовно до яких вважається доречнішим почуття любові (to love), ніж простої симпатії (to like). Отже, love припускає набагато більшу глибину переживання або прихильності, аніж like, однак, як і like, love не вказує на якісь зовнішні вияви любові і відображає це почуття або як постійну властивість людини, або як її актуальний стан: to love one’s profession (one’s friends, one’s children, one’s teachers, one’s native place). До цього поля ми також відносимо низку дієслів, які утворюють його периферію, а саме: love, enjoy, amuse, admire, please, appreciate, respect;

2) ЛСП дієлова to hate. До цього ЛСП, якому притаманна негативна оцінка, ми також відносимо і дієслова: dislike, disgust, blame, annoy, irritate. Ядром ЛСП пейоративної оцінки, тобто оцінки зі знаком (-) є дієслово to hate, а усі інші дієслова є периферійні. Дієслово to hate особливо продуктивне, стосовно людини воно означає стійке почуття ненависті, ворожості, відкритої або прихованої злоби, бажання спричинити зло ненависній людині і знищити її, щодо речей, явищ глибоку внутрішню відразу і бажання уникнути контакту з відповідним обєктом або позбавитись від повязаних з ним болісних асоціацій.1

ЛСП дієслів категорії “оцінка” це лексичне угрупування, домінанти яких є антонімічною парою to like to hate. Елементи цієї групи обєднані загальним семантичним компонентом семою “оцінка” і рядом синтагматичних і парадигматичних характеристик.

Дієслова-оцінки, які належать до ЛСП як позитивної, так і негативної оцінки у поєднанні з заперечною часткою not, змінюють свою семантичну ознаку і трансформують позитивне значення (+) у негативне (-) і навпаки. Дієслово to like із заперечною часткою not набуває такого ж негативного значення як і дієслово to dislike. Наприклад: 'I dont like women of leisure', he said (Shaw : 281); Not all of the delegates liked the idea of a bicameral Congress (Colliers : 109).

Дієслова з семантичною ознакою негативності, тобто зі знаком (-), переходять у ЛСП дієслів, які виражають позитивну ознаку, знак (+): “You hate me” - “I dont hate anybody” (Shaw : 276);

б) дієслова, які набувають контекстуальної оцінки. Серед дієслів-оцінок, окрім тих, що належать до ЛСП to like to hate, можна виділити ще низку дієслів, які в рамках певного контексту виражають меліоративну чи пейоративну оцінку.

Результати наших досліджень засвідчили, що до цієї категорії дієслів, які експлікують своє значення лише в контексті, належать дієслова: agree, doubt, hope, hesitate, regret, want, wish, approve, value, adopt, pride, praise, fail, kill, trouble, worry, expect, admit, envy, dream.

Ці дієслова, як і дієслова-індикатори, не володіють диференційною оцінною семою, тобто не забезпечують оцінної інваріантності смислової структури слова, але відображають різні оцінні асоціації у конкретних ситуаціях вживання слова в художньому творі і відповідно набувають контекстуальну оцінну сему в тексті, створюючи конотативні, оцінно-змістові відтінки до інваріантного значення, наприклад: Nim found himself regretting what had just passed between himself and Harry London. He wondered if their friendship would ever be quite the same again rather doubted it (Hailey : 459);

в) дієслова-замінники. Особливе місце серед дієслів-оцінок займають дієслова to do i to be. Деякі дослідники відносять do до дієслівного субститута і розглядають його як дієслівний аналог іменного one, а допоміжні і модальні дієслова до репрезентантів (Ф. Бусел, Л. Вороніна, В. Кобков, Ф. Гришкун). Оскільки до do дихотомія “репрезентант-замінник” подана у вигляді опозиції “недопоміжне дієслово допоміжне дієслово”, то нерідко цей субститут кваліфікується не як замінник, а як репрезентант, наприклад: 'I may not be, a blinkin hero like you', Thurston declared cheerfully, 'but in this town I do have a little pull' (Hailey: 203). Дослідники, що відносять do до замінника вилучають з розгляду вживання do у заперечних формах (Л. Вороніна, Ф. Бусел). За нашими спостереженнями, саме у цих формах дієслово do реалізує оцінне значення, тобто переходить від меліоративного поля до пейоративного і навпаки.

Дієслово be ми відносимо як до дієслів-замінників оцінних слів-репрезентантів, так і до дієслів-звязок: “Is it really that bad? There seemed no point in lying. – 'Yes, Im afraid it is” (Hailey : 436). У цьому прикладі дієслово is виступає як дієслово-репрезентант, яке експлікує оцінку.

Значущість оцінки у мовній категоризації визначається тим, що з усієї сукупності психічних актів, які людина здійснює довільно чи мимоволі, значна частина припадає на оцінювання. Категорія оцінки - це результат оцінної діяльності субєкта. Ця діяльність рунтується на цінності предмета чи явища, має обєктивний характер, але водночас містить елемент субєктивізму, зумовленого індивідуальними особливостями сприйняття предметів чи явищ, що відображається у схваленні/несхваленні субєктом обєкта оцінки.

Отже, дієслова-репрезентанти володіють диференційно-оцінною семою і здатні передавати відмінності одиниць семантичного поля “оцінка” (експліцитних чи імпліцитних). Це означає, що вони є дієсловами, диференційні семи яких забезпечують денотативне значення структури слова.

До третьої групи дієслів семантичного поля “оцінка” ми відносимо дієслова-звязки. Основ-на формальна ознака дієслова-звязки, яка закріплена у самій назві, визначається її основною функцією здійснювати лексичними засобами вираження логічний звязок у речені, а також у певному контексті реалізувати оцінне значення. Дієслова, які вживаються у функції звязки, втрачають частину свого первинного лексичного значення.

Проаналізувавши оцінну семантику низки дієслів, ми зафіксували найуживаніші в англій-ській мові дієслова-звязки, які реалізують категорію оцінки, а саме: be, feel, seem, keep, hold, remain, continue, become, come, get, go, grow, turn, make, look, like.

Подібно до інших семантичних полів семантичне поле оцінних дієслівних звязок має свою особливу інтегральну семантичну ознаку. Їх обєднання в ЛСП відбувається на підставі семантичних ознак, що визначаються негативно як часткова десемантизація початкової лексеми.

Цій інтеграційній ознаці властивий динамічний характер, оскільки допускає певну трансформацію значення у межах одного дієслова і потребує врахування двох семантичних параметрів (що було і що сталось). Дієслова-звязки можна обєднати у три самостійні мікрополя, які разом з іншими частинами мови реалізують функцію категорії оцінки.

До першого мікрополя ми відносимо дієслова-звязки, які виражають існування певної якості або стану, що є характерним для субєкта і у контексті може розглядатись як оцінка. Ядром цього мікрополя є дієслово to be; сюди ж відносимо дієслова feel, seem, mean.

Друге мікрополе утворюють дієслова, які означають збереження або продовження стану й якості субєкта, і відповідно й оцінного судження щодо нього. Основним з них, за нашими спостереженнями, є дієслово to keep, а периферійними дієслова hold, remain, stay, continue.

У третє мікрополе, ядром якого, як показав аналіз, є дієслово to become, входять дієслова-звязки, які означають зміну стану або якості, такі як: come, get, go, grow, turn, make, look.

До четвертої групи відносимо модальні дієслова.

Суть категорії модальності полягає у зіставленні змісту висловлювання з дійсністю. Модальні дієслова передають субєктивно-обєктивне ставлення людини до явищ дійсності та різних звязків між ними, тобто до її оцінки з огляду на виявлення непевності, припущення, ймо-вірності, категоричності. Оцінка в художньому тексті реалізується в таких дієсловах: can (could), may (might), should, would, ought, shall, will, be, be able, must, need, dare. Сюди належать також модальні структури типу: to be+Infinitive, to have+Infinitive. Наприклад: But over the years Congress had been able to agree on several plans presented to it (Colliers : 8). Модальність в наведеному реченні реалізується через морфологічну структуру.

Cемантична відмінність модальних дієслів, які реалізують оцінку, полягає в їх загальному значенні протиставленості фактові, що відбувся. Можливе, бажане, необхідне це насамперед ненаявне. У цьому ж полягає і системно-творча ознака умовного способу дієслова, його оцінний когнітивний потенціал.

Окрім модальних дієслів, які виражають категорію оцінки в художньому тексті, модусну функцію виконують також дієслова мовлення, думки, почуття, такі як: order, believe, consider, suppose, ask, feel, seem, love, hate. Сюди входять також і дієслова, які ми відносимо до дієслів-замінників, дієслів-індикаторів та дієслів-репрезентантів, оскільки усім їм притаманна модусна функція. Ці дієслова різні за своїм змістом у первинному значенні, але виступають як еквіваленти у відтворюваному значенні коментування і відрізняються здебільшого ступенем упевненості, наприклад: Like other political thinkers of this time Peterson belіeved that in a republic men could be free only if they were economically independen (Colliers : 106); Naturally, in a hospital, pain must seem normaly to the people who work there (Shaw : 265).

Як модально-мотивуючі компоненти у значенні дієслів можливості вживаються компоненти, котрі виражають відмінну ознаку людини, пасивність сприйняття, межі механічних ознак діяльності людини, успішний результат, заперечення успішного результату. У значенні дієслів волевиявлення простежуються ознаки інтенсивності, уточнення, активності суб’єкта, емоційного відношення і оцінки. Поширеним модальним компонентом у значенні модалізованих дієслів є компонент можливості, а також поєднання цього компонента зі значенням припущення.

Багатозначні слова є характерні для аналітичних мов. Семантика багатозначних дієслів включає модальний компонент і відповідно несе оцінну функцію. Зв’язок багатозначності і модальності має регулярний характер. Ці дієслова використовуються переважно у фразеологізмах, а їх вихідні значення відносяться до найменування найважливіших процесів: буття, володіння, дія, рух. Деякі з цих дієслів виконують у мові важливі структурні функції. Суть багатозначності полягає в особливому замінному характері значення і, від-повідно, ці слова містять оказіональний зв’язок між поняттям і смислом.

Вираження модального компонента у значенні багатозначних модальних дієслів пов’язане з їх використанням у розмовній