Національний педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова

ОВЧАРУК Ольга Володимирівна

УДК 37.036:78(091)+78(091)

РОЗВИТОК МУЗИЧНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ

В УКРАЇНІ НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

(1905 -1925 рр.)

13.00.02 – теорія і методика навчання

музики, музичного виховання

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, професор

ШУЛЬГІНА ВАЛЕРІЯ ДМИТРІВНА,

Національна бібліотека України

імені В.І.Вернадського, завідувач нотного відділу.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор,

академік АПН України

ЯРМАЧЕНКО МИКОЛА ДМИТРОВИЧ,

Президія АПН України, професор-консультант;

кандидат педагогічних наук, доцент

ГРИЗОГЛАЗОВА ТАМІЛА ІВАНІВНА,

Національний педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова, доцент кафедри

гри на музичних інструментах.

Провідна установа: Південноукраїнський державний педагогічний

університет імені К.Д.Ушинського, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м.Одеса.

Захист відбудеться “_23___” березня 2001р. о 14.30 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.08 в Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова, 01601, м.Київ, вул.Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова 10601, м.Київ, вул.Пирогова, 9.

Автореферат розісланий “23 ” _____лютого_________ 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.М.Завадська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Формування нової генерації освічених, духовно розвинених та патріотично вихованих громадян України - завдання, що постало перед вітчизняною педагогічною наукою. Кризові явища економічного, політичного, духовного життя суспільства підсилюють необхідність розв'язання означеної проблеми шляхом пошуку нових форм, оновлення змісту як загальної, так і музичної освіти та музичного виховання. Процес реформування загальноосвітньої школи вимагає глибокого вивчення та критичного осмислення надбань, що були створені світочами вітчизняної педагогіки попередніх генерацій. Це дає змогу вилучити прогресивні ідеї, зробити аналіз досягнень теорії і практики минулого в аспекті їх потенційного використання в практиці сучасного музично-освітнього процесу.

Періодом, який в багатьох аспектах можна вважати прототипом сьогодення, є початок ХХ століття. Цей видатний етап на шляху розвитку вітчизняної музично-педагогічної думки вiдзначений творенням вагомих теоретичних та практичних засад національної музичної освіти в Україні, виникненням оригінальних ідей та методичних концепцій щодо музичного розвитку та виховання дитини на грунті національної музичної творчості. Концептуально нової оцінки та певного переосмислення вимагає період існування Української Народної Республіки (1917 - 1920 рр.). Саме тоді завдяки зусиллям прогресивної інтелігенції питання загальної музичної освіти вперше були визначені серед першочергових та розв'язувалися за значної підтримки уряду молодої української держави. Плідні пошуки нестандартних підходів щодо музичного розвитку дитини в 20-ті роки грунтувались на синтезi новiтнiх iдей з досягненнями музично-педагогiчної думки перших рокiв ХХ столiття.

Аналіз історичної, психолого-педагогічної та мистецтвознавчої літератури свідчить, що проблема творення історико-культурних цінностей в Україні на грунті розгортання національної ідеї є предметом вивчення багатьох дослідників.

Культурологічно-політологічний аналіз суспільної ситуації в Україні на початку XX століття, зроблений в працях вітчизняних істориків М.C.Грушевського, Т.Гунчака, В.К.Винниченка, В.Верстюка, В.М.Даниленка, Д.Дорошенка, І.Огієнка, О.Субтельного, П.Феденка, П.Христюка, Я.Зозулі, В.Репринцева висвітлює об'єктивні умови, основні тенденції розвитку політичного, економічного й культурно-освітнього життя українського суспільства.

Важливі аспекти процесу становлення національної системи освіти та педагогічної думки на початку ХХ століття розкриті в роботах педагогів минулого та сучасності: Г.Васьковича, Г.Ващенка, І.Крилова, С.Постернака, Ст.Сірополка, Л.П.Вовк, М.Г.Заволоки, Н.П.Калениченко, О.В.Сухомлинської, М.Д.Ярмаченка.

Пошук нових методологічних настанов у підходах до вивчення української культури загалом, і музичної зокрема, в історико-культурному контексті перших десятиріч ХХ століття відбивається в працях М.М.Гордійчука, Е.М.Кучменко, І.Ф.Ляшенка, Л.З.Мазепи, М.Ю.Ржевської, Л.П.Філоненка, О.В.Шевчук.

Шляхи реформування форм, методів, змісту сучасної мистецької освіти в аспекті національного та перспективи її подальшого розвитку визначені у працях та реалізовані в практичній діяльності А.Т.Авдієвського, А.Г.Болгарського, С.С.Горбенка, І.А.Зязюна, Г.М.Падалки, О.П.Рудницької, В.Д.Шульгіної тощо.

Прикладом нового педагогічного мислення є грунтовна праця колективу авторів “Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні (Х – початок ХХ ст.)” за загальною редакцією М.Д.Ярмаченка. Аналіз рукописів, статистичних джерел, висвітлення процесу становлення всіх рівнів освіти – від початкової до вищої школи, педагогічної діяльності освітян України на різних історичних етапах - це той грунтовний науковий матеріал, який у систематизованому викладі дозволив авторам показати процес розвитку освіти та педагогічної думки. Проте поза увагою дослідників залишилися питання становлення системи музичної освіти в Україні, не згадано про діяльність учасників цього процесу.

У працях Н.А.Величко, С.С.Процика, Л.О.Іванової, Є.С.Федотова теоретично обгрунтовано внесок українських композиторів В.Верховинця, М.Леонтовича, К.Стеценка, Я.Степового, П.Козицького, С.Людкевича, Л.Ревуцького в розробку змісту музичної освіти, доведено значущість їхнього творчого доробку для дітей. Водночас у наукових працях останніх десятиріч відомі педагоги-музиканти початку XX століття репрезентовані подекуди відредагованими матеріалами, що посилює необхідність звернення до автентичних текстів та першоджерел. Крім того, частина творчого доробку композиторів, зокрема духовна спадщина, а також деякі рукописи, що не вписувалися в загальноприйняті стандарти, не були введені до наукового обігу.

Отже аналіз наукової розробки проблеми в історико-культурному, педагогічному та музикознавчому аспектах дозволяє констатувати, що процес розвитку вітчизняної музично-педагогічної думки в один з найвидатніших історичних етапів не став предметом наукових досліджень. Відсутність узагальнюючих праць та брак концептуальних підходів щодо розв'язання означеної проблеми як складової теорії і методики музичного виховання в Україні зумовили вибір теми дисертаційного дослідження "Розвиток музично-педагогічної думки в Україні на початку ХХ століття" (1905-1925 рр.).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану наукових досліджень кафедри методики музичного виховання, співів та хорового диригування НПУ імені М.П.Драгоманова при розробленні теми "Теорія та технологія виховання і навчання в системі освіти" в руслі проблеми "Музична освіта, виховання та творчий розвиток учнів загальноосвітньої школи: історія, теорія, методологія".

Хронологічні межі дослідження охоплюють історичний період 1905-1925 рр. і обумовлені особливостями громадсько-політичних, культурно-історичних та культурно-освітніх процесів. Нижню межу зумовлено революційними подіями 1905р. та пов'язаними з ними суттєвими демократичними перетвореннями: надання українцям права друкуватись рідною мовою, відкриття першої на Східній Україні "Просвіти", Київського наукового товариства; верхня - грунтується на результатах рішень ІХ з'їзду КП(б)У 1925 р., зростанні темпів українізації, показниках в галузі освіти, культури, науки та перших ознаках наступу на українське відродження (закриття видавничого органу Товариства ім. М.Д.Леонтовича - журналу "Музика" у 1925 р., а з ним і Дитячої музичної студії).

З позицій визначення територіальних меж в роботі розглянуто розвиток музично-педагогічної думки в Східній Україні.

Об'єкт дослідження - процес становлення національної музичної освіти в культурно-історичному контексті початку ХХ століття.

Предмет дослідження - розвиток музично-педагогічної думки у науково-методичній спадщині та творчій діяльності українських педагогів-музикантів.

Метою дослідження визначено узагальнення концептуальних ідей, теоретико-методичних досягнень музичних дiячiв України початку XX століття.

Задачі дослідження:

- проаналiзувати особливості процесу становлення музично-педагогiчної думки України на початку ХХ століття в контексті найважливіших культурно-історичних подій досліджуваного періоду ;

- висвітлити роль музично-педагогічної практики, культурно-освітньої та просвітницької діяльності українських педагогів-музикантів, культурних діячів у справі розбудови національної музичної освіти України;

- простежити процес формування музично-методичної проблематики на шпальтах українських періодичних видань початку XX століття;

- виявити загальні тенденції становлення теоретико-методичних основ музичного виховання на грунті аналізу методичних розробок, навчальних посібників та музично-педагогічного репертуару початку ХХ століття;

- обгрунтувати педагогiчнi засади впровадження нацiональної музичної спадщини початку ХХ століття в сучасну практику навчання музики і музичного виховання як необхідну передумову нацiонально-культурного виховання молодших школярiв.

Загальна методологія дослідження базована на філософських положеннях теорії пізнання; органічному поєднанні суспільно-політичного, культурологiчного, конкретно-історичного, порівняльного, міждисциплінарного підходів; концепції взаємозв'язку національного й загальнолюдського в системі музичної освіти. Застосовані загальнометодологічні принципи об'єктивності, історизму, розвитку, причиново-наслідкового зв'язку.

Теоретичну основу дослідження становлять:

-положення, узагальнення, висновки вчених-філософів стосовно тлумачення поняття "думка" як філософської категорії (Г.С.Сковорода, О.О.Потебня Ю.М.Вільчинський, М.І.Кондаков, М.А.Скринник, З.Є.Скринник, Ю.К.Ціолковський, В.І.Шинкарук);

-праці істориків, культурологів, мистецтвознавців з питань розвитку вітчизняної культури в суспільно-політичному контексті початку ХХ століття (М.С.Грушевський, Т.Гунчак, Д.Дорошенко, І.Крип'якевич, І.Огієнко, О.Субтельний, М.М.Гордійчук, В.Ф.Верстюк, В.М.Даниленко, Е.М.Кучменко, М.Ю.Ржевська, О.В.Шевчук);

-дослідження з проблем становлення і розвитку національної освіти та педагогічної думки (Г.Васькович, Г.Ващенко, І.Крилов, Ст.Сірополко, Л.П.Вовк, М.Г.Заволока, О.В.Сухомлинська, М.Д.Ярмаченко);

-документи, висновки наукових праць як психолого-педагогічні засади національного виховання (Концепція національного виховання, Концепція 12-річної середньої загальноосвітньої школи; Г.О.Балл, О.І.Вишневський, В.Г.Кузь, І.В.Мартинюк, С.І.Науменко, З.О.Сергійчук);

-концепції реформування мистецької освіти та музичного виховання в Україні (Т.І.Гризоглазова, І.А.Зязюн, Г.М.Падалка, О.Я.Ростовський, О.П.Рудницька, В.Д.Шульгіна).

Для реалізації поставлених завдань було використано комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження:

-опрацювання філософської, історичної, мистецтвознавчої, психолого-педагогічної літератури; аналіз архівних документів, рукописних джерел;

-хронологічний, порівняльно-зіставний аналіз; систематизація та теоретичне узагальнення здобутих матеріалів;

-бесіди, спостереження, анкетування; педагогічний експеримент (констатуючий, формуючий); вивчення результатів навчальної діяльності молодших школярів; статистична обробка кількісних експериментальних даних.

Джерельну базу дослідження склали документи та архівні матеріали фондів Центрального державного історичного архіву України (ЦДІА України), фонди: 229 - Київські короткотривалі курси; 274 - Киевское губернское управление; 385 - Управление г.Одессы; 442 - Канцелярія Київского, Подільського, Волинського генерал-губернатора; 707 - Управління попечителя Київського навчального округу; 711,712 - Київська Духовна академія і семінарія; Центрального державного архіву органів влади та управління України (ЦДАВО України), фонди: 2581 - Генеральне секретарство освіти УНР; 2582 - Міністерство народної освіти УНР, 3689 - Головне управління мистецтв та національної культури УНР; Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського (ІР НБУВ), фонди: 1 - Діячі української культури П.Демуцький, С.Дрімцов, М.Гайворонський, П.Козицький, О.Кошиць, Я.Яциневич; 50 - Музичне товариство ім.М.Д.Леонтовича, Дитяча музична студія; 62 - К.Г.Стеценко; 67- О.Т. Дзбанівський.

Особливе місце у джерелознавчій базі дослідження відведено рукописній музично-педагогічній спадщині діячів музичної освіти України початку ХХ століття, рукопису "Проекту програми по співам в Єдиній школі на Україні" (1917р.), а також створеним в досліджуваний період науковим працям, методичним розробкам, навчальним посібникам, дитячим репертуарним збіркам.

Джерелом дослідження стали періодичні видання, що виходили в період 1905-1925 рр: газети ("Відродження"); журнали: громадські ("Українська хата", "Украинская жизнь"), педагогічні ("Вільна українська школа", "Світло", "Педагогический журнал для народных школ Полтавской губернии"), мистецькі ("Вісник культури і життя", "Сяйво", "Музика"), дитячі ("Молода Україна").

Усього автором опрацьовано понад 350 архівних документів та матеріалів. 26 з них вперше залучено до наукового обігу.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

- вперше здійснено спробу висвітлити початок XX століття як цілісний етап в процесi розвитку музично-педагогічної думки України; проаналізовано стан розробки найважливіших питань в галузі музичної освіти в українській періодиці 1905 - 1925 рр.; визначено основнi тенденцiї становлення теоретико-методичних основ музичного виховання в досліджуваний період; до наукового обігу введено архівні документи, фактичні матеріали з історії національної музичної освіти та музично-педагогічної думки початку ХХ століття;

-подальшої конкретизації та практичного втілення набули педагогічні ідеї, рукописна та маловідома музично-педагогічна спадщина українських композиторів та педагогів С.Дрімцова, О.Дзбанівського, М.Гайворонського, К.Стеценка, М.Леонтовича, Я.Степового, С.Титаренка, С.Чернецького; обгрунтовано доцільність, визначено педагогічні засади застосування нагромадженого науково-теоретичного та практичного доробку в практиці сучасної музичної освіти та музичного виховання молодших школярів.

Теоретичне значення дослідження полягає у виявленні особливостей розвитку музично-педагогічної думки в Україні на початку ХХ століття; визначенні та обгрунтуванні поняття "музично-педагогічна думка"; виявленні та узагальненні теоретико-методичних концепцій музичного виховання початку ХХ століття; обгрунтуванні педагогічних засад впровадження науково-практичного доробку українських педагогів-музикантів початку ХХ століття в сучасну практику музичного виховання.

Практичне значення дослідження: до наукового та педагогічного обігу введено рукописну спадщину видатного культурного діяча та методиста О.Т.Дзбанівського, архівні документи та матеріали з історії музичної освіти України початку ХХ століття; в практику музичного виховання молодших школярів впроваджено маловідомі твори для дітей українських композиторів початку ХХ століття. Матеріали дослідження можуть бути використані в лекційних курсах з історії музичної культури та освіти України, українознавства, у створенні спецкурсу “Дитячий музично-педагогічний репертуар”, при підготовці навчально-методичних посібників з цих дисциплін, в практиці музично-освітнього процесу загальноосвітньої школи, в процесі підготовки вчителів музики.

Вірогідність дослідження забезпечено методологічним обгрунтуванням його вихідних позицій; використанням широкої джерелознавчої бази, зокрема архівних документів та матеріалів; застосуванням комплексу взаємозумовлених методів, адекватних об'єкту, предмету, меті та завданням дослідження.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження доповідалися на засіданнях кафедри методики музичного виховання, співів та хорового диригування Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, кафедри теорiї та iсторiї музики, хорового диригування Переяслав-Хмельницького державного педагогічного інституту імені Г.С.Сковороди, а також на міжнародних науково-практичних конференціях: "Бібліотека у демократичному суспільстві" (Київ, 1995), "Історія та культура Лівобережної України" (Ніжин, 1996), "Творча особистість вчителя в історії педагогічної думки" (Київ, 1996).

Публікації. Результати дослідження опубліковано у 7 одноосібних публікаціях автора, з яких 3 статті у провідних фахових виданнях, 1 стаття у збірнику наукових праць, 3 статті у збірниках матеріалів конференцій.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертація містить вступ, три розділи, короткі висновки до кожного розділу, загальні висновки, список використаних джерел та додатки. Загальний обсяг дисертації - 195 сторінок (основний зміст викладено на 168 сторінках). Список використаних джерел містить 356 наіменувань, з них: 292 літературних джерела та 64 архівні справи. Ілюстративний матеріал подано у 8 таблицях та 5 зразках нотного тексту. Роботу доповнюють 6 додатків на 9 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність та міру розробленості досліджуваної проблеми, сформульовано об'єкт, предмет, головну мету та задачі наукового дослідження; визначено теоретичні та методологічні засади дослідження, показано його новизну, теоретичне та практичне значення; охарактеризовано структуру та обсяг дисертаційної роботи.

У першому розділі - "МУЗИЧНО-ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА В КОНТЕКСТІ КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ" - на основі аналізу наукових праць визначено об'єктивні політичні, суспільно-економічні умови та особливості історико-культурних процесів, на тлі яких відбувалось становлення вітчизняної музично-педагогічної думки.

На підставі аналізу праць українських істориків, політиків, громадських та культурних діячів В.К.Винниченка, М.С.Грушевського, В.Дорошенка, Д.Дорошенка, О.Лотоцького, І.Мазепи, С.Петлюри, І.Огієнка, П.Феденка, а також істориків сучасності В.Ф.Верстюка, Т.Гунчака, В.М.Даниленка, О.М.Дзюби, О.Субтельного, В.Ф.Репринцева в дослідженні відзначено, що найважливішою ознакою поступового розвитку українства у досліджуваний період є спрямованість до національного самопізнання та самовизначення. Вплив зазначеного процесу позначився на всіх сферах буття українського суспільства, зокрема на культурно-освітній.

Культурницька програма української інтелігенції кінця ХІХ - початку ХХ століття сприяла появі перших українських музичних збірок для дітей. Як результат копіткої фольклористичної діяльності, вони являють собою спроби розробити науково-методичні підходи до створення національного музично-педагогічного репертуару - одного з найважливіших складників національної музичної освіти.

Проте автор зауважує, що в перше десятиріччя XX століття кількість виданих українських музичних збірок є надто обмеженою, й пов'язує це з умовами розвитку української видавничої справи. Серед негативних умов у дослідженні відзначено внутрішньо-об'єктивні - адміністративні утиски українства з боку владних структур, наслідки Ємського указу 1876 року та пов’язана з ним заборона українського слова, що тривала до революції 1905 року та в період реакції 1907 року, вихід Валуєвського обіжника 1910 року; а також зовнішньо-об'єктивні - початок першої світової війни, яка спричинила нове поширення реакції і, як її наслідок, - повне закриття українських видавництв. Усе це загалом відбилося на стані української книжкової продукції, зокрема й музичної.

В дослідженні розкрито сутність поняття "музично-педагогічна думка", що грунтується на теоретичному та діяльнісному підходах, висвітлених в працях вітчизняних науковців: Г.С.Сковороди, О.О.Потебні, Ю.М.Вільчинського, М.І.Кондакова, М.А.Скринника, З.Є.Скринник, В.І.Шинкарука, Ю.К.Ціолковського щодо визначення поняття "думка" як філософської категорії. Виходячи з цього, в роботі доведено, що "музично-педагогічна думка" як поняття вбирає в себе погляди, узагальнення, висновки педагогів-музикантів стосовно проблем теорії, методики навчання музики та музичного виховання. На грунті діяльнісного підходу цілісний процес розвитку музично-педагогічної думки автором розглянуто крiзь призму педагогiчної, музично-освiтньої та просвiтницької дiяльностi українських педагогів, культурних дiячiв, музикантiв початку ХХ столiття. Джерелознавчим пiдгрунтям у висвiтленнi цього питання стали архiвнi матерiали та документи з фондiв ЦДІА України в м.Києвi, періодичні та статистичні видання досліджуваного періоду, працi сучасних науковцiв.

У дослiдженнi автор доводить, що викладацька діяльність діячів музичної освіти, як правило, була пов'язана із різними навчальними закладами. Аналіз освітньої діяльності М.Лисенка, О.Дзбанівського, П.Кожича, М.Леонтовича, В.Петра, К.Стеценка, І.Фісуна та ін. дав можливість стверджувати, що умови викладання музичних дисциплін, в залежності від джерел утримання навчального закладу та соціального статусу вихованців, мали суттєві відмінності. В приватних закладах освіти передбачалось оволодіння не тільки вокальною, а й інструментальною музикою. В народних школах, підпорядкованих Міністерству народної освіти Російської імперії, предмет, що мав назву "співи", до 1917 р. залишався необов’язковим для викладання. Введення його до навчального плану залежало від матеріальних можливостей школи, наявності викладача, поглядів керівництва і, як правило, регулювалось потребами церковних відправ.

Визначним культурно-просвітницьким явищем досліджуваного періоду став хоровий рух. Організовані діячами української культури хорові колективи, гуртки, осередки виконували важливу суспільно-громадську та національно-виховну функції. Об'єднуючи виконавців різного віку, хорові колективи ставали засобом збереження національних співочих традицій, демократичним каналом поширення серед шкільництва та широких народних мас надбань національної музичної культури, дозволяли українським композиторам на практичному грунті опрацьовувати свої творчі надбання. Розгортанню цього процесу сприяла просвітницька діяльність М.Лисенка, П.Демуцького, О.Кошиця, М.Леонтовича, Ф.Попадича, К.Стеценка, Я.Яциневича та iн.

Враховуючи сучасну переоцiнку поглядiв на перiод iснування УНР, шукаючи нових пiдходів до висвiтлення становлення музично-педагогiчної думки пiд час визвольних змагань українського народу, автор виокремлює iз загального контексту дослiдження 1917-1920 роки. На пiдставi вивчення першоджерел – документiв з фондiв ЦДАВО України та матерiалiв Інституту рукопису НБУ iм. В.І.Вернадського, автор доводить, що в цей складний політичний та економічний перiод питання музичного шкільництва вирішувались за підтримки уряду молодої української держави. Прийняття ряду важливих законопроектів дозволяло освітянам розв`язувати стратегiчнi завдання щодо розбудови національної музичної освiти: розробляти її методично-органiзацiйнi засади, вирiшувати проблеми забезпечення шкiл вiдповiдними пiдручниками, посiбниками, репертуарними музичними збiрками. Саме в цей час – у 1917 році, видатним культурним дiячем i педагогом К.Г.Стеценком було створено “Програму по спiвам в Єдинiй школi на Українi”. Вперше за всю iсторiю розвитку вiтчизняної музичної освiти з'явилась програма національна за змістом, в основу якої покладено концептуальне положення про українську пісню як могутній фактор національного виховання дитини. Вперше музична дисципліна, що мала назву "співи", набула статусу обов'язкової і вводилася до навчальних планів шкіл від початкового до вищого ступеню по 2 години на тиждень.

Простежуючи розвиток музично-педагогiчної думки України в наступнi 20-тi роки, автор особливо підкреслює роль Дитячої музичної студiї як науково-практичної лабораторiї в галузi музичної освiти дiтей, що дiяла при найвизначнiшому мистецькому осередку 20-х рокiв – Товариствi iм. М.Д.Леонтовича. У роздiлi проаналiзовано й вперше введено до наукового обiгу шерег документiв, якi висвiтлюють напрямки, форми та методи роботи Студiї. Автор констатує, що діяльнiсть Дитячої музичної студiї було нацiлено на всебiчний розвиток дитини через поєднання новiтнiх (музична творчiсть, шумовий оркестр, iнсценування, слухання музики) та традицiйних (хоровий спiв, вивчення музичної грамоти) форм роботи, що грунтувались на українській народнопісенній творчості. Це визначало спрямованiсть роботи колективу на національне виховання підростаючого покоління. В розділі доведено, що Дитяча музична студiя Музичного товариства iм. М.Д.Леонтовича стала визначним мистецьким осередком в дiяльностi якого синтезувались новiтнi музично-методичні концепцiї 20-х рокiв та прогресивнi досягнення попереднього періоду. Практичнi розробки Студiї заклали основи перспективних наукових дослiджень в галузi дитячої музичної творчостi.

У висновках до роздiлу вiдзначено, що становлення музично-педагогiчної думки України у дослiджуваний перiод вiдбувалось в контексті суспільно-політичних та культурно-iсторичних процесів початку ХХ столiття, органiчно пов`язано з нацiональним вiдродженням українства. Це стало визначальним в розвитку музично-педагогiчної думки в аспектi творення прогресивних методичних засад навчання музики та музичного виховання в Україні.

У другому роздiлi - "ВІТЧИЗНЯНА НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ - ДЖЕРЕЛО ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНОВЛЕННЯ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНИХ ОСНОВ МУЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ В УКРАЇНІ" - проаналiзовано рiвень розробки та динаміку розвитку музично-методичної проблематики на шпальтах українських періодичних видань початку ХХ столiття; на грунті вивчення наукових праць, навчальних посібників з музики, методичних розробок, музичних збірок визначено тенденцiї становлення теоретико-методичних основ музичного вихованя в Україні у дослiджуваний перiод.

В розділі відзначено, що українська преса після революційних подій 1905 р. стала важливим об'єднуючим чинником української спільноти, важливим каналом пропагування новітніх ідей громадсько-політичного та культурно-освітнього життя. На грунтi аналiзу мистецьких ("Сяйво", "Вiсник культури i життя"), громадських ("Українська хата", "Украинская жизнь"), педагогiчних ("Свiтло", "Педагогический журнал для народных школ Полтавской губернии"), та дитячих ("Молода Україна") перiодичних видань, що виходили у перiод з 1905 по 1917 рiк, автор доводить, що з їх появою вперше стало можливим обговорення проблем українського музичного шкільництва. Діячами культури, освіти (О.Верходуб, Гр.Наш, Олена Пчілка, С.Просвітянин, І.Фісун, С.Русова, С.Черкасенко, О.Чарнолуська та ін.) були порушені проблеми, пов'язані з потребами в українізації народної освіти, музичної зокрема, необхідністю введення предмету "співи" в навчально-виховний процес школи та створення національного музично-педагогічного репертуару; визначено роль народної пісні як основи повноцiнного розумового, психiчного та духовного розвитку української дитини.

В українськiй перiодицi 1917-1925 рокiв ("Вільна українська школа", "Музика") віддзеркалено поступові кроки освітян України на шляху розбудови національної школи в період УНР та головні тенденції розвитку методики музичного виховання в наступні 20-ті роки. В розділі зазначено, що в окреслений період розробка музично-педагогiчної проблематики вiдбувалась на новому щабелi. Введення уроку музики як обов`язкової навчальної дисциплiни стало підгрунтям для пошуку нових методологічних підходів у розв'язанні проблем художнього розвитку дитини, музичної творчостi, розвитку голосу, створення дитячого музичного репертуару, а також проблеми дитячої спецiальної музичної освiти. Розгортаються дискусії з приводу підготовки педагогічних кадрів для міських та сільських шкіл (Н.Гольденберг, Н.Вольтер, М.Вериківський, П.Гудзій, І.Ніцай, Ю.Слоницький). Автором відзначено, що порушені педагогами-музикантами в перші роки ХХ століття проблеми музичного виховання поступово набувають методичного характеру, проте в нових соціально-політичних умовах 20-х років втрачають національну спрямованість.

З метою визначення основних тенденцій становлення теоретико-методичних основ музичного виховання в Україні на початку ХХ століття в розділі проаналізовано навчальні посібники, методичні розробки, дитячі репертуарні збірки як втілення педагогічних ідей педагогів, композиторів досліджуваного періоду.

В роботі вперше введено до наукового обiгу рукописну музично-методичну спадщину видатного громадського дiяча, просвiтника, педагога О.Т.Дзбанiвського – навчальнi посiбники “Нотна грамота в таблицях” та “Дитячi музичнi iгри”. На грунті аналізу означених праць в розділі доведено, що педагогом розроблено оригінальну систему оволодіння молодшими школярами знаннями з теорії музики в основу якої покладено принцип відповідності теоретичного та музичного матеріалу. Композитором створений цикл пісень для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Спираючись на те, що цей період є сензитивним в психічному розвитку дитини, О.Дзбанівський надає пісням форми гри. Це створює можливості для їх використання в різних видах музично-творчої діяльності: музичних іграх, забавах, руховій імпровізації. Доведена в дослiдженнi теоретична та практична значущiсть зазначеного доробку дозволяє застосувати його в практицi сучасної музичної освiти початкової школи.

За критерiєм нацiонального спрямування автором виокремлено й розглянуто музичні збiрки українських композиторiв i педагогiв М.Лисенка, В.Верховинця, М.Гайворонського, О.Дзбанівського, С.Дрiмцова, М.Леонтовича, К.Стеценка, Я.Степового, С.Титаренка. Головними пiдходами, обраними автором у процесi аналiзу зазначених збiрок, стало виокремлення маловiдомих i забутих творiв для дiтей, вiдтворення автентичних текстiв на пiдставi порівняльного аналізу першоджерел з виданнями перших років ХХ століття та сучасними перевиданнями, а також введення до наукового обiгу рукописної музично-педагогiчної спадщини українських композиторiв в аспектi її можливого використання в сучаснiй практицi музичної освiти молодших школярiв.

Аналiз дитячих репертуарних збiрок дав можливiсть визначити, що перiод 1917-1925 рр. характеризується найбiльш активним виданням музично-педагогічного репертуару для дiтей, що пов`язано iз пiднесенням українського видавництва, зокрема й музичного. Збiрки складаються з рiзножанрових зразкiв народно-пiсенної творчостi – обрядових, iсторичних пiсень, оригінальних творiв композиторiв, пiсень нацiонально-патрiотичного спрямування, а також духовних творів для дiтей. Такий принцип упорядкування давав можливiсть розвивати творчий потенцiал дитини, вирiшувати виховнi задачi саме на нацiональному музичному матерiалi як на найбiльш природньому для української дитини.

Проте в роботi наголошено, що iз утвердженням нових суспiльно-полiтичних iдей, а з ними й мистецьких гасел, зокрема "Жовтень в музику!"(1924 р.), підсилились деякі негативні тенденцiї. Досить виразною стає недостатня увага до пiсень iсторичного та нацiонально-патрiотичного спрямування. Окреслилося поступове вилучення з дитячих музичних видань зразкiв української народної духовно-пiсенної творчостi. Тим самим надовго було викреслено цiлий пласт нацiональної музичної культури як важливий музично-дидактичний матерiал.

У висновках до роздiлу автор констатує, що початок ХХ столiття є важливим етапом, на якому концепція необхідності музичного розвитку й виховання дитини на грунті національного музичного мистецтва знайшла науково-теоретичне обгрунтування та практичне втілення шляхом створення українськими педагогами-музикантами методичних розробок, навчальних посібників, дитячих музичних збірок тощо. Втілення означеної концепції українськими педагогами-музикантами через теоретичні форми, педагогічну та культурно-просвітницьку діяльність дає можливість розглядати досліджуваний період – початок ХХ століття як цілісний етап розвитку музично-педагогічної думки України та кристалізації методичних основ музичного виховання.

В третьому розділі -"НАДБАННЯ МУЗИЧНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ УКРАЇНИ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ ЗА СУЧАСНИХ УМОВ" - визначено основні аспекти виховної функції національної музичної спадщини, педагогічні умови її реалізації. Викладено перебіг та результати дослідно-експериментальної роботи щодо запропонованої процедури впровадження відродженої спадщини українських педагогів-музикантів початку ХХ століття в сучасний музично-освітній процес початкової школи.

Розробка педагогічних засад впровадження національної спадщини грунтується в дослідженні на узагальненні підходів сучасних науковців стосовно ролі національного мистецтва в системі національного виховання. Нагромадження певних знань, умінь та навичок творчого оволодіння вітчизняною культурною спадщиною молодшими школярами визначено як складову у формуванні громадянських рис особистості (О.І.Вишневський, В.Г.Кузь, П.П.Кононенко, І.В.Мартинюк, З.О.Сергійчук, Ю.Д.Руденко). Автором зазначено, що на сучасному етапі система національного виховання, творення якої було започатковано на початку ХХ століття, сформувалась як сукупність закономірно побудованих, динамічно пов’язаних компонентів: загальної мети, принципів, завдань, методів, засобів, що матеріалізуються у змісті національного виховання.

Автором доведено, що включення до змісту сучасної музичної освіти (як складника загальної освіти) надбань музично-педагогічної думки України початку ХХ століття через різноманітні форми музично-творчої діяльності є шляхом національно-культурного виховання підростаючого покоління. Цей процес простежено в ході дослідно-експериментальної роботи, констатуючий етап якої було проведено в різних регіонах України – Донецькій та Київській областях.

Метою констатуючого етапу роботи стало з’ясування стану поінформованості молодших школярів з української національної культурної спадщини на основі розроблених критеріїв: знання національної музичної спадщини українського народу; свідомо-творчий підхід в процесі практичного опанування творів для дітей українських композиторів початку ХХ століття; сформованість навичок та вмінь творчого оволодіння надбаннями вітчизняної культури. В ході роботи було застосовано методи емпіричного характеру – опитування, бесіди, спостереження, вивчення результатів музично-творчої діяльності. Відповідно до виокремлених критеріїв було встановлено чотири рівні національно-культурної вихованості: репродуктивно-індиферентний, емоційно-варіативний, пошуково-творчий та активно-творчий. Автор констатує, що серед опитаних учнів молодших класів загалом переважає репродуктивно-індиферентний рівень сформованості досліджуваної якості – 69,85% з 497 опитаних учнів молодших класів. Ім властиве байдуже ставлення до національної культурної спадщини, пасивне сприйняття музичного матеріалу. Емоційно-варіативний рівень продемонстрували 22,31% учасників експерименту. У них відзначено прагнення до пізнання національної культурної спадщини, музично-творча діяльність характеризуюється пошуком інтонаційної виразності, але на репродуктивному рівні. Пошуково-творчий рівень становить 7,84%. Для дітей цого рівня властиве свідоме ставлення до запропонованого музичного матеріалу, опанування якого відбувалося із елементами творчих дій. Активно-творчий рівень не був виявлений. Дані, отримані в ході констатуючого експерименту, підтвердили необхідність впровадження дійових засобів національного виховання.

В роботі теоретично обгрунтовано процедуру впровадження в музично-освітній процес творів для дітей педагогів-музикантів України початку ХХ століття. Автором доведено, що національна музично-педагогічна спадщина зазначеного періоду, серед якої значне місце посідає й духовна музика, є синкретичною за своєю суттю і синтезує різноманітні види народно-пісенної творчості. Виходячи з цього, є доцільним застосування зазначеного доробку в практиці сучасного музичного виховання через сценічну постановку на грунті народних обрядових свят як форми навчальної та позанавчальної роботи, що створює оптимальні умови для реалізації творчих можливостей школярів.

Згідно із розробленою процедурою, формуючий експеримент проведено за етапами: підготовчий, практичний, творчий, заключний. Кожному з етапів відповідали певні форми роботи, переважали творчо-пошукові методи, спрямовані на активізацію пізнавальної та музично-творчої діяльності.Формуюча робота включала опрацювання молодшими школярами завдань, розроблених на матеріалі рукописної музично-методичної спадщини українських композиторів О.Дзбанівського, С.Дрімцова, М.Гайворонського, а також духовних творів для дітей М.Леонтовича, К.Стеценка, Я.Степового, С.Титаренка.

Заключний зріз показав, що із 40 учасників експериментальної групи на репродуктивно-індиферентному рівні з 62,5% учнів залишилося 20%, на емоційно-варіативному відсотковий склад зріс від 27,5% до 50%, на пошуково-творчому – від 10% до 22,5%. 7,5% дітей з пошуково-творчого рівня піднялися до активно-творчого.

Результати формуючого експерименту підтвердили доцільність впровадження в сучасну практику музичної освіти творчої спадщини композиторів початку ХХ століття, яка відповідає високим естетичним критеріям, акумулює значний виховний потенціал. Експериментальне дослідження показало, що процес оволодіння молодшими школярами національною музичною спадщиною відбувається на основі розвитку як загальномузичних, так і особистісних якостей.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми творення теоретичних та практичних засад методики музичного виховання України на початку ХХ століття.

1. Історичний період 1905-1925 рр. на шляху розвитку музично-педагогічної думки України є цілісним етапом, який віддзеркалив процес втілення й трансформування національної ідеї в галузі музичної освіти, становлення якої відбувалось в контексті культурно-історичних умов доби: заборон і утисків українського слова, демократичних перетворень після революції 1905 року, реакційного наступу на українство, що тривав до революції 1917 року. На цьому шляху саме час існування УНР відзначений вагомими досягненнями музично-педагогічної думки – піднесенням до рівня державних проблем українського музичного шкільництва, створенням "Програми по співам в Єдиній школі" на Україні. Підгрунтям у цьому став увесь теоретичний та практичний потенціал, нагромаджений українськими педагогами, музикантами, просвітянами в перші роки ХХ століття. Вперше за всю iсторiю розвитку вiтчизняної музичної освiти з'явилась програма національна за змістом, в основу якої покладено методично-концептуальне положення про українську пісню як могутній фактор національного виховання дитини та відродження всього народу.

2. Педагогічна, культурно-просвітницька, музично-освітня діяльність українських педагогів, композиторів, культурних діячів початку ХХ століття М.Лисенка, П.Демуцького, С.Дрімцова, О.Дзбанівського, О.Кошиця, М.Леонтовича, К.Стеценка, С.Титаренка, С.Чернецького, І.Фісуна стала ефективним засобом реалізації творчих та методичних шукань, дієвим рушієм у створенні українськими педагогами-музикантами початку ХХ століття національного музично-педагогічного репертуару, відіграла важливу роль у піднесенні хорового руху в Україні. Через організацію мандрівних, сільських хорів та хорових осередків, залучення до них широких верств населення українські просвітники зберігали споконвічний зв’язок між поколіннями, розвивали славетні співочі традиції українського народу, пропагували надбання національної музичної культури, тим самим виконуючи високу виховну місію.

3. Українські періодичні видання початку ХХ століття – мистецькі ("Сяйво", "Вісник культури і життя", "Музика"), громадські ("Українська хата", "Украинская жизнь"), педагогічні ("Світло", "Педагогический журнал для народных школ Полтавской губернии", "Вільна українська школа"), дитячі ("Молода Україна") стали важливим каналом розробки музично-педагогічної проблематики, пропагування й поширення новітніх ідей та теоретико-методичних концепцій. На шпальтах цих видань відбулось обговорення найважливіших питань музичного шкільництва, що знайшло вираження в певній динаміці розвитку музично-педагогічної проблематики – від необхідності введення предмету "співи" у навчальний процес до практичного застосування нових форм і методів роботи з дітьми на уроці музики в школі.

4. Введені до наукового та педагогічного обігу архівні документи, рукописна спадщина видатного культурного діяча й методиста О.Дзбанівського, проаналізовані методичні розробки, навчальні посібники як теоретико-методичні основи музичного виховання демонструють спрямованість музично-педагогічної думки України початку ХХ століття на реалізацію провідної ідеї - національного виховання підростаючого покоління засобами національного музичного мистецтва. Відтворені в автентичному вигляді маловідомі твори для дітей українських педагогів-музикантів М.Гайворонського, М.Леонтовича, К.Стеценка, Я.Степового, С.Титаренка, С.Чернецького відповідають високим психолого-педагогічним вимогам та художньо-естетичним критеріям, дозволяють удосконалити методику розвитку творчого потенціалу дитини, вирішувати на сучасному етапі важливі виховні задачі.

5. У ході дослідно-експериментальної роботи доведено, що національна музично-педагогічна спадщина початку ХХ століття акумулює глибокий духовний та гуманістичний потенціал минулих генерацій, синтезує в собі різноманітні види народно-пісенної творчості. Отже є доцільним використання зазначеного доробку в практиці сучасного музичного виховання та навчання музики. Процес оволодіння національною музичною спадщиною відбувається на основі розвитку як загальномузичних, так і особистісних якостей молодшого школяра, що виявляються у почутті національної гідності, поваги до культурних традицій тієї держави, частиною якої він є, отже - відповідає завданням національного виховання.

Виконане дослідження не вичерпує всіх аспектів порушеної проблеми. Безперечний науковий інтерес являють питання організації музично-освітнього процесу, його методичного та репертуарного забезпечення в різних типах навчальних закладів початку ХХ століття – гімназіях, семінаріях, народних школах, а також в культурних осередках України різних епох, зокрема в Переяславському колегіумі – видатному освітньому центрі XVІІ століття.

Основний зміст дисертації викладено в таких публікаціях:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

Овчарук О.В. Розвиток музично-педагогічної думки в Україні на початку ХХ століття (1905-1925 рр.) . – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.02 – теорія і методика навчання музики, музичного виховання.- Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, Київ, 2001.

Дисертація присвячена питанням становлення музично-педагогічної думки України в культурно-історичних умовах початку ХХ століття. На основі аналізу рукописних документів, архівних джерел, наукових праць та періодичних видань, методичних розробок, репертуарних збірок для дітей розкривається сутність головних ідей та педагогічних концепцій, розроблених діячами музичної освіти України досліджуваного періоду. Запропоновано шляхи впровадження відродженої музично-педагогічної спадщини початку ХХ століття в сучасну практику музичної освіти молодших школярів.

Ключові слова: музичне виховання, методичні розробки, навчальні посібники, педагогічні ідеї, теоретико-методичні концепції, музично-педагогічна спадщина.

Овчарук О.В. Развитие музыкально-педагогической мысли в Украине в начале ХХ столетия (1905-1925 гг.). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.02 – теория и методика обучения музыке, музыкального воспитания.- Национальный педагогический университет имени М.П.Драгоманова, Киев, 2001.

В диссертации рассмотрено развитие музыкально-педагогической мысли в Украине в культурно-исторических условиях начала ХХ века. Раскрыты условия становления украинского издательского дела в первые годы исследуемого периода, в частности издательства нотной продукции, как влиятельного фактора в формировании национальных основ музыкального образования в Украине.

Основываясь на терминологическом определении понятия "музыкально-педагогическая мысль", процесс ее развития показан в исследовании сквозь призму педагогической, музыкально-образовательной и просветительной деятельности украинских композиторов, педагогов-музыкантов: Н.Лысенко, М.Гайворонского, П.Демуцкого, А.Кошица, Н.Леонтовича, Ф.Попадича, К.Стеценко, С.Титаренко, Я.Яциневича и др.

В работе проанализировано состояние преподавания предмета "пение" в учебных заведениях Украины разных типов. Опорою в изучении этого вопроса стали планы, программы, уставы различных учебных заведений, статьи, документальные материалы, которые касаются педагогической деятельности выдающихся деятелей культуры, композиторов, музыкантов исследуемого периода, редкостные издания начала ХХ века, архивные материалы из фондов ЦГИА Украины в г.Киеве, ЦГАВОВ Украины, Института рукописи НБУ имени В.И.Вернадского.

В аспекте освещения процесса развития музыкально-педагогической