КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ОСАДЧУК СТЕФАНІЯ СТЕФАНІВНА

УДК 340.12 (477)

ПРАВОВІ ПОГЛЯДИ

МИХАЙЛА ЛОЗИНСЬКОГО

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

КИЇВ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії та теорії держави і права юридичного

факультету Львівського національного університету імені

Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

Кандидат юридичних наук, доцент

Андрусяк Тарас Григорович

Львівський національний університет імені Івана Франка

кафедра історії та теорії держави і права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

Козюбра Микола Іванович

Конституційний суд України, суддя

кандидат юридичних наук, доцент

Сливка Степан Степанович

Львівський інститут внутрішніх справ,

кафедра історії та теорії держави і права

Провідна установа:

Національна академія внутрішніх справ України МВС України

Захист відбудеться “14” вересня 2001 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої

вченої ради К 26.001.04 в Київському національному університеті імені

Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 64).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського університету

імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, кімн. 10).

Автореферат розісланий “13” серпня 2001р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Грищенко К.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Успішний розвиток сучасної української юридичної науки потребує використання та осмислення здобутків юриспруденції інших держав та народів. Водночас не менш важливим є вивчення та актуалізація наукових здобутків попередніх поколінь творців української юридичної науки, які закладали основи розвитку як юриспруденції загалом, так і окремих галузей права. Без такого комплексного підходу неможливе цілісне уявлення про становлення і розвиток тієї чи іншої галузі права, юридичної науки та освіти. Внаслідок ідеологічних обмежень, встановлених у радянський період, багато імен українських учених, їхній науковий доробок опинились поза контекстом розвитку науки, їхні імена замовчувалися і сьогодні мало що можуть сказати не тільки пересічному юристові, але й науковцеві. До них належить і визначний вчений, громадський та державно-політичний діяч Михайло Лозинський.

Михайло Михайлович Лозинський (1880-1937) - автор наукових та публіцистичних праць, які торкаються проблем конституційного й міжнародного права, історії української правової і політичної думки та світових політичних і правових учень. Як державно-політичний діяч він значну увагу приділяв проблемі оптималізації правового статусу українських земель у складі Австро-угорської імперії, брав безпосередню участь у державній і правотворчій діяльності в період ЗУНР. У міжвоєнний період, займаючись науковою та викладацькою роботою, вчений особливу увагу приділяв розвитку науки міжнародного права.

Незважаючи на значну наукову та публіцистичну спадщину Михайла Лозинського, яка й сьогодні має не тільки науково-пізнавальне, але й науково-практичне значення вивчення його правового доробку було поза увагою дослідників. На сьогодні не виявлені й перевидання його праць, які вже давно стали бібліографічною рідкістю. З огляду на викладене, спроба комплексного аналізу правових поглядів ученого стане першим кроком до повернення його творчої спадщини в українську юридичну науку та її актуалізація відповідно до вимог, які ставить перед сучасною українською юридичною наукою завдання будівництва в Україні демократичної, соціальної, правової держави.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження підготовлено відповідно до державної програми “Повернуті імена” Національної Комісії з питань повернення культурних цінностей в Україну при Кабінеті Міністрів України, а також програми Історія української науки на межі тисячоліть, що розробляється Сектором історії та методології освіти, науки і техніки АН Вищої школи України, програми кафедри історії та теорії держави і права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка “Актуальні проблеми історії держави та права”.

Предметом дисертаційного дослідження є формування та розвиток міжнародно-правових та конституційно-правових поглядів Михайла Лозинського, його розуміння права, окремих галузей та інститутів права, а також прояв цих поглядів у державно-правововій діяльності вченого. Об’єкт дослідження - творча спадщина вченого, його наукові та публіцистичні праці, науково-викладацька, громадська та державно-правова діяльність.

Хронологічні рамки дослідження визначені роками життя вченого, тобто охоплюють період з 1880 по 1937 роки. Разом з цим деякі розділи дисертації мають певну інформацію про події, що сталися дещо раніше або пізніше зазначеного періоду. Такі “відступи” зроблені, зокрема, у кожному розділі дисертаційного дослідження за потребою проведення порівняльного аналізу поглядів Михайла Лозинського та вчених, праці яких мали вплив на формування його світорозуміння або чиї ідеї та концепції тією чи іншою мірою він використовував.

Окремо приділено увагу проблемі значення і актуальності правових поглядів Михайла Лозинського для сучасності, оскільки творча спадщина вченого має також і науково-прикладне значення для сучасної української юридичної науки.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз правових поглядів М.Лозинського, які знайшли своє закріплення в працях ученого, а також у контексті його наукової, громадської та державно-правової діяльності та визначення науково-практичної значущості доробку вченого для сучасної українській юридичної науки.

Для досягнення поставленої мети в процесі роботи над темою головну увагу зосереджено на вирішенні таких конкретних завдань:

На основі аналізу архівних матеріалів, періодики та окремих видань охарактеризувати умови формування і розвитку світогляду Михайла Лозинського, його громадської, публіцистичної, наукової, державно-правової та викладацької діяльності.

Простежити вплив на формування державно-правових поглядів Михайла Лозинського таких визначних українських учених і громадських діячів, як М.Драгоманов, І.Франко, М.Павлик, а також зарубіжних учених, та дати аналіз їхніх поглядів зроблений Михайлом Лозинським у своїх працях.

Визначити роль і місце Михайла Лозинського в громадсько-політичному, державному та науковому житті України наприкінці ХІХ у першій половині ХХ ст.

Охарактеризувати правові погляди Михайла Лозинського, оцінити його особистий внесок у розвиток науки міжнародного права в Україні, висвітлити його розробки конституційно-правових та інших проблем.

З`ясувати історико-правові погляди вченого, його аналіз державно-правового розвитку української державності 1918-1920 рр.

Визначити актуальність та значущість наукових розробок Михайла Лозинського для сучасного етапу розвитку української юридичної науки.

Методи дослідження обрані з огляду на мету та завдання, які поставлені в роботі з відповідним урахуванням специфіки об`єкту та предмета дослідження. Історичний підхід дав можливість висвітлити діяльність та творчість Михайла Лозинського в контексті наукового та суспільно-політичного життя Східної Європи другої половини ХІХ - першої половини ХХ ст., керуючись принципом конкретно-історичного аналізу явищ і фактів. Аналізуючи правові погляди вченого, автор використав весь спектр наукових підходів і методів, що ними сьогодні послуговується юридична наука.

Теоретична основа дослідження. Теоретичною основою дисертації є фундаментальні принципи історичного пізнання, розгляд наукового процесу та його організації у контексті причинно-наслідкових зв’язків із залученням методів конкретно-історичного та структурно-функціонального аналізу. Дисертація спирається на дослідження вітчизняних та зарубіжних учених у галузі історії та теорії держави і права, історії української політичної та правової думки, історії політичних та правових учень, конституційного права, міжнародного права, ентодержавознавства, політології. Особливо вагоме значення мають у цьому відношенні праці Т.Г.Андрусяка, В.Д.Бабкіна, М.І.Козюбри, В.В.Копєйчикова, О.Л.Копиленка, М.В.Костицького, В.С.Кульчицького, І.В.Музики, М.П.Орзіха, В.Ф.Погорілка, В.А.Потульницького, П.М.Рабіновича, Ю.І.Римаренка, О.С.Рубльова, О.Ф.Скакун, О.В.Скрипнюка, В.Г.Сокуренка, П.Б.Стецюка, О.Сухого, Б.Й.Тищика, Ю.М.Тодики, І.Б.Усенка, М.В.Цвіка, Ю.А.Черченко, М.В.Шаповала, Ю.С.Шемшученка, Г.Г.Шмельової та ін. Використані також наукові розробки з історії юридичної науки, методи історично-наукової конструкції розвитку наукового знання і форм його організації, що дало змогу виявити найважливіші реалії процесу розвитку юридичної науки.

Стан наукової розробки проблеми. У повоєнні роки ім’я М.Лозинського протягом тривалого часу було забороненим і в наукових працях навіть не дозволялося на нього посилатися. Цілком очевидно, що це стало причиною відсутності спроб фундаментально дослідити та узагальнити творчість ученого. І хоча окремі статті, написані переважно після його смерті й присвячувались здебільшого його пам’яті, з’явилися у пресі та деяких наукових виданнях, вони далеко не відповідають вимогам глибокого дослідження ні за обсягом, ні за змістом. Ці публікації датуються 1950-1975 рр. і майже всі написані особисто знайомими з ним людьми та надруковані головно за кордоном.

У 1995 р. сучасний львівський історик України Олексій Сухий опублікував наукову розвідку “Михайло Лозинський: вчений, громадський діяч, політик”. Спираючись на літературні джерела, автор розглядає багатогранну діяльність М.Лозинського крізь призму реалій першої третини ХХ ст., показує його становлення як громадського діяча Східної Галичини, його участь в утворенні Західно-Української Народної Республіки і у формуванні зовнішньої політики цієї держави. Окремо проаналізовано науково-історичні праці М.Лозинського, його публіцистичні твори і численні газетні публікації на теми політики, права, міжнародних відносин.

Окремі дані про громадську і дипломатичну роботу М.Лозинського містять наукові і популярні публікації, де розглядаються події національного руху в Львові і Галичині у 1918, а також в інших регіонах західноукраїнських земель.

Найбільше інформації про особу М.Лозинського містять книги та брошури, присвячені українсько-польській війні, де практично жодна переговорна місія з Антантою і окремо з Польщею без нього не відбувалась. Цікаві сюжети про особу М.Лозинського і його участь у дипломатичних переговорах знаходимо і в літературі, де розглядаються взаємини ЗУНР з УНР, участь галицьких з’єднань у бойових діях на Наддніпрянській Україні.

У праці О.Сухого “Галичина: між Сходом і Заходом (нариси історії ХІХ - початку ХХ ст.)” показано громадську, політичну та наукову діяльність М.Лозинського в період існування ЗУНР та в часи його праці у 20-30-х роках ХХ ст., висвітлюється його робота як українського громадського діяча Галичини; показано, як М.Лозинський обстоював українську справу на переговорних процесах 1918-1919 рр.

Нарешті, історики О.С.Рубльов та Ю.А.Черченко у своїх працях детально описали “радянське десятиріччя Михайла Лозинського”.

Віддаючи належне переліченим працям, зазначимо, що вони залишають дослідникам наукової спадщини Михайла Лозинського широкий простір для дослідження. Зокрема, не дістали належного висвітлення питання становлення та еволюції правових і політичних поглядів ученого, не дано глибокого аналізу основних напрямів його наукової діяльності, головних засад розуміння політичних ситуацій, як і праворозуміння. Досі немає повноцінного дослідження, яке б висвітлювало загальну картину громадської діяльності Михайла Лозинського, його безпосередньої участі в розвитку галузевих юридичних наук - конституційного права, міжнародного права та ін. Не досліджений вагомий внесок ученого в розвиток політичної думки в Україні. Однак, що найголовніше, - досі не було спроб осмислити політичну і правову спадщину М.Лозинського з позицій нового часу, не запропоноване цілісне бачення наукової спадщини М.Лозинського в контексті її соціального значення.

З уваги на викладене критичний аналіз наукової спадщини М.Лозинського видається корисним і актуальним щонайменше в таких аспектах:

в правових працях М.Лозинського багато фактичних матеріальних і оригінальних ідей, які сприяють об’єктивно відтворити цілісну картину української правової думки;

вивчення наукової спадщини вченого дає змогу усвідомити його науковий внесок у розвиток державного (конституційного) та міжнародного права як самостійних об’єктів дослідження;

державницько-правові ідеї М.Лозинського не втратили своєї актуальності і в наш час.

Джерельна база дисертації. Переважна частина джерел, які було використано в дисертаційному дослідженні, - це величезний пласт архівних матеріалів. Дослідження ґрунтується на численних як опублікованих, так і неопублікованих джерелах, рукописних і друкованих матеріалах. Основу джерельної бази становлять матеріали таких архівів:

1) ЦДАГО України (Фонд 1. - Оп.20. Спр.2674); 2) Державний архів Харківської області (Фонд №Р6452. – Оп.2. - Спр.389-393; 3) УДАВО України (Фонд 166. -Оп.12. - Спр.4438); 4) Архів Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського (Фонд Х. - Од. збер.35, І.35105; І.35106, І.35107, І.3617); 5) Архів Українського Вільного університету (Київ); 6) Слов’янський Архів у бібліотеці Академії наук Росії (Санкт-Петербург); 7) Архів Національної бібліотеки у Варшаві (Польща).

Окрім згаданих джерел, у дисертації використані матеріали друкованої наукової, науково-популярної та публіцистичної літератури. Особливо багато цінних для дослідження даних зберігається у працях самого М.Лозинського, опублікованих у різних періодичних і неперіодичних виданнях.

Звичайно, у загальній масі документів про М.Лозинського, про стан юридичної науки його часу, перше місце належить протоколам засідань різних дипломатичних делегацій, Українського Вільного університету, в яких активно працював учений. Ці відомості для дослідження були найсуттєвішими. Виняткова увага приділена річним звітам наукових установ. Саме вони розкривають справжній стан справ, містять відомості про наукову та просвітницьку діяльність М.Лозинського за рік чи інший проміжок часу.

Листи, щоденники, зауваги видатних правників розкривають усю різноманітність і складність проблем, що розроблялися ними. Наприклад, у фондах С.Дністрянського, К.Левицького, фонді архіву Вільного Українського університету зберігаються унікальні матеріали, які безпосередньо стосуються діяльності М.Лозинського.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше подано повноцінну джерельну базу з досліджуваної проблематики; в науковий обіг введено нові архівні документи, які містять значний, не відомий досі фактичний матеріал з української правничої думки і юридичної науки загалом, що сприяє відтворенню правдивої історії, не деформованої ідеологічними спотвореннями; здійснено комплексну характеристику юридичної спадщини М.Лозинського на ґрунті більш широкого залучення та глибокого аналізу вітчизняних та зарубіжних джерел, а також вивчення ідей і поглядів М.Лозинського крізь призму зовнішніх чинників, що зумовили функціонування української правничої науки; вперше розглянуто питання про актуальність проаналізованих М.Лозинським найважливіших проблем міжнародного і конституційного (зокрема виборчого) права; всебічно розкрито питання міжнародних відносин та міжнародного управління в працях М.Лозинського; вперше наведені і конкретизовані маловідомі факти з життя та діяльності М.Лозинського в Україні; зроблено висновок щодо подібності певних тенденцій в розвитку української правової думки на початку і в кінці ХХ ст. Уперше зроблено список головних правових праць М.Лозинського.

Наукова новизна дисертації конкретизується у винесених на захист таких положеннях

Виділено чотири етапи формування правових поглядів М.Лозинського: І (львівський) етап (1900-1918 рр.) характеризується анархо-комуністичними поглядами, але з виразним українським національним забарвленням, особливо, в ставленні до національно питання, права націй на самовизначення. На ІІ етапі (1918-1920 рр.) представлено як теоретичні погляди М.Лозинського щодо державотворення, парламентаризму, прав людини, місцевого самоуправління знайшли своє практичне втілення в період створення та його діяльності в ЗУНР. На ІІІ (празькому) етапі (1921-1927 рр.) М.Лозинський постає одним з основоположників науки міжнародного права в українській юридичній науці, особливо в контексті розвитку основоположних норм гуманітарного права, принципів та засад міжнародного спілкування і міжнародного управління, системи міжнародного правосуддя, які сприяли вирішенню складних міжнародних проблем в Європі після першої світової війни та, які надто актуальні сьогодні. В результаті повернення М.Лозинського в радянську Україну настає ІV (харківський) етап (1927-1933 рр.), під час якого відбулась еволюція політичної свідомості М.Лозинського в напрямі до радянської державності й наукового комунізму. Але і в тих умовах учений вважав, що українська радянська державність є основою для подальшої праці над побудовою Соборної Української Держави.

Аналіз правових поглядів М.Лозинського, його розуміння права як свободи та сутності людини, нації, народу дають підставу стверджувати про його приналежність до представників школи природного права.

Незважаючи на різні суспільно-політичні та державно-правові реалії в яких доводилося жити і творити М.Лозинському (Австро-Угорщина, ЗУНР, Австрія, Чехословаччина, радянська Україна), його правові погляди становлять єдину цілісну узгоджену систему, яка розвивалася і змінювалася відповідно до змін політичних реалій, однак зберігала цілісність і непорушність базових ідей, якими були право українського народу на політичне самовизначення, увага до забезпечення прав та інтересів людини, важливість та значимість парламентаризму, роль і значення конституційного закріплення основ державно-правового устрою, мирне врегулювання всіх міжнародних проблем та ін.

Функцією права, за М.Лозинським, є врегулювання реально існуючих суспільних відносин, а також, без чого право не може існувати, - закріплення моральних цінностей вироблених людством, та спрямування розвитку суспільних відносин у напрямі до максимального втілення цих цінностей в суспільні відносини, як у внутрішньо-державному так і міждержавному житті.

М.Лозинський є одним з основоположників науки міжнародного права в українській юридичній науці. Його курс лекцій “Суть і твореннє міжнароднього права” прочитаний в Українському Вільному Університеті в Празі є, по суті, першим україномовним навчальним посібником з міжнародного права.

М.Лозинський був основоположником розвитку гуманітарного права в українській юридичній науці. Осмислення та аналіз основоположних норм гуманітарного права зроблені вченим мали не тільки науково-теоретичне значення, але й окреслювали шляхи вирішення складних міжнародних проблем, що були в Східній Європі в першій половині ХХ ст., зокрема проблема поділу Галичини, правового статусу західноукраїнських земель після першої світової війни.

Ідеї М.Лозинського про систему міжнародного правосуддя, принципи та засади міжнародного спілкування і міжнародного управління значною мірою знайшли своє втілення в різних міжнародних органах та міжнародно-правових документах, які з`явилися вже після другої світової війни, що свідчить про зрілість та виваженість ідей вченого. З огляду на викладене, простежуючи ґенезу міжнародних інституцій та принципів, важливо визначити і внесок М.Лозинського в їхню появу та формування.

Конституційно-правові погляди М.Лозинського є творчим продовженням та розвитком відповідно до потреб його часу українського конституціоналізму, джерела якого беруть початок у козацькій добі, зокрема в ідеях Пилипа Орлика, а згодом розвиваються Г.Андрузьким, М.Драгомановим, іншими українськими мислителями.

Стрижневою ідеєю конституційно-правових поглядів М.Лозинського є ідея загального, рівного і прямого виборчого права, яку він вважав основою успішного функціонування і розвитку парламентаризму. Теоретичний розвиток та обґрунтування цієї ідеї у вченого є одним з найповніших в українській правовій думці перших десятиліть ХХ ст.

Теоретична і практична цінність дисертаційного дослідження випливає із завдань сучасної історично-юридичної науки, що постають внаслідок потреби всебічного вивчення та узагальнення і глибокого осмислення історичного минулого України.

Положення і висновки дослідження дають змогу повернути до наукового обігу творчу спадщину вченого, заповнити прогалини в історично-правовому знанні про державотворчі і правотворчі процеси в Україні, використати зібраний і синтезований матеріал для з’ясування джерел, а частково й перспектив розвитку сучасного українського права. Введення до наукового обігу теоретичних здобутків наших попередників сприяє не лише пізнанню минулого, а й створює необхідне підґрунтя для побудови правової бази регулювання різноманітних суспільних відносин сучасності.

Висновки і узагальнення дисертаційного дослідження розкривають оригінальні шляхи розвитку правничої науки в кінці ХІХ на початку ХХ ст., переконують нас у тому, що шляхи вирішення М.Лозинським проблем розвитку української правничої науки, питання побудови правової держави є актуальними й сьогодні. Результати дослідження дисертації можуть бути використані для подальшої наукової розробки питань розвитку теорії держави і права. Основні положення і висновки можуть відіграти певну роль в осмисленні основних історично-правових проблем, у розкритті невідомих сторінок історії українського правотворчого процесу.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що принципові його положення та висновки дадуть можливість ученим-юристам і педагогам зрозуміти вагомість досвіду М.Лозинського, визначити шляхи і способи використання цього досвіду в реально існуючих умовах. Закономірності, визначені на підставі аналізу історичного досвіду творчості М.Лозинського, дадуть змогу сформулювати основні положення діяльності інших видатних учених. Згідно з визначеними закономірностями, видатний вчений є надзвичайно продуктивною силою і формою організації наукового спілкування, що забезпечує необхідні умови для успішного функціонування творчих колективів. Головні положення та висновки дисертації є джерелом інформації з питань поліпшення навчального процесу в юридичному плані загальноосвітніх та вищих навчальних закладів. Результати дослідження знадобляться на семінарських та практичних заняттях у процесі вивчення історії юридичної та політичної думки.

Низку положень дисертації можна буде використати, створюючи навчальні та методичні посібники, а також читаючи курси “Історія держави та права України, Основи держави і права, “Історія української політичної та правової думки” на юридичних факультетах та в історичній частині курсів галузевих юридичних дисциплін. Матеріали дисертації можуть бути корисними для викладачів, аспірантів, докторантів при написанні дисертацій та моноґрафій. Результати цього дослідження втілено у зміст навчальної програми і методичних рекомендацій з курсу “Історія держави і права” за модульною системою організації навчання, текстів лекцій “Правові погляди М.Лозинського”, “М.Лозинський про міжнародне право”, “М.Лозинський як конституціоналіст, які входять до курсу Основи правознавства” та “Юридична наука в іменах” для студентів юридичного інституту Тернопільської академії народного господарства.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження знайшли відображення у доповідях і виступах на міжнародних та всеукраїнських конференціях й симпозіумах: Міжнародний українсько-американський симпозіум “Історія освіти і науки в Україні” (Київ, 1998); Міжнародна конференція “Українські і польські відносини в ХХ ст.: державність, суспільство, культура” (Тернопіль, 1999); 8-а Міжнародна конференція “Мова і культура” (Київ,1999); Всеукраїнська наукова конференція “Актуальні питання державного будівництва і подолання кризових явищ у суспільстві” (Київ, 1999); Кость Левицький і сучасна юридична наука (Львів, 1999); міжнародна конференція “Польща – Русь – Україна – одинадцять століть сусідства” (Польща, Люблін, 2000). Результати роботи заслуховували на засіданнях кафедри історії та теорії держави і права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які містять дев’ять підрозділів, висновків (обсяг – 193 сторінки). До тексту додано перелік посилань (232 найменування), список використаної літератури (186 найменувань) тa додатки (вісім).

ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі дисертації дається обгрунтування актуальності теми, теоретичного та практичного значення роботи. Визначається наукова новизна дослідження, формулюються основні положення, що виносяться на захист.

У Першому розділі дисертації “Загальна характеристика громадсько-політичної, державно-правової та наукової діяльності Михайла Лозинського” розглядається процес становлення та розвитку світогляду вченого, система цінностей та головні принципи, що були покладені в його основу. В першому параграфі першого розділу “Початковий етап становлення і розвитку світогляду Михайла Лозинського” підкреслено важливе значення фундаментальної фахової освіти, яку він здобув на юридичному факультеті Львівського університету, продовження навчання на юридичному факультеті Віденського університету. Вже в студентські роки М.Лозинський активно цікавиться громадсько-політичним життям, тісно спілкується з М.Грушевським та І.Франком, представниками російської та української політичної еміграції і діячами міжнародного соціал-демократичного руху. У цей час М.Лозинський стикається з діячами різних революційних груп з Росії: з російськими соціал-демократами і соціалістами-революціонерами, українськими рупівцями (РУП - Радикальна Українська партія).

У 1901-1903 рр. світогляд М.Лозинського суттєво змінюється. Він стає анархо-комуністом школи Бакуніна-Кропоткіна. Однак анархізм М.Лозинського мав виразне українське національне забарвлення - будь-яку політичну партію або течію передусім він оцінював з позицій її ставлення до національного питання. З цих позицій він заперечував програму російської соціал-демократії, якій були властиві централістські тенденції. Особливу увагу в цей період М.Лозинський приділяв розумінню різними партіями питання, що стосувалося самовизначення нації. В другому параграфі розглядається Львівський період життя і діяльності Михайла Лозинського, який розпочинається в 1903 р. На початках М.Лозинський намагався виявити свій вплив на українську радикальну партію, проповідуючи анархо-комуністичні погляди, проте це йому не вдалося. Він активно починає співпрацювати з “Літературно-науковим вісником”. У багатому доробку М.Лозинського на сторінках ЛНВ найвагоміше місце посідають, зокрема, дослідження з питань історії політичних рухів, взаємовідносин між Україною і Польщею, анархо-комуністичні ідеї вченого. Це зокрема такі праці, як “Українська Народна партія” (1905), “З України австрійської” (1907), “З Австрійської України: з боротьби за український університет” (1907), “З польсько-українських відносин: слов’янська політика - чи історична Польща” (1907), “Два інтернаціональні робітничі конгреси” (1907), “Герой з’єднання Італії: в сотій роковині Джузеппе Гарібальді” (1907), “Польська народова демократія” (1908) та інші. Всього в цей період М.Лозинський опублікував понад 50 статей…

В цей період Михайло Лозинський активно займається громадсько-політичною та державотворчою діяльністю, вершиною якої стало його перебування на посту заступника міністра закордонних справ ЗОУНР та голови її делегації на Паризькій мирній конференції. Третій параграф першого розділу присвячений розгляду діяльності Михайла Лозинського в період першої світової війни та української державності 1918-1920 рр.

На початку листопада 1918 р. його було обрано до Української національної ради. У лютому 1919 р. як член української делегації він брав участь у переговорах з місією Антанти. 10 березня 1919 р. М.Лозинського призначають товаришем (заступником) державного секретаря закордонних справ ЗО УНР і доручають керівництво секретарством, оскільки держсекретар закордонних справ В.Панейко в той час перебував на Паризькій мирній конференції як заступник голови делегації УНР. 17 квітня 1919 р. М.Лозинського відряджають до Парижа як голову Надзвичайної делегації ЗО УНР для вирішення спірних питань між ЗО УНР і Польщею. 12 грудня 1919 р. його було звільнено з цієї посади. У лютому 1920 р. М.Лозинський разом з сім’єю, оселився в Гейдельберзі (Німеччина). Тут він активно займається науковою працею, зокрема пише свою, мабуть, найвідомішу працю “Галичина в рр. 1918-1920”. У четвертому параграфі першого розділу “Життя і діяльність Михайла Лозинського у міжвоєнний період” розглянуто науково-викладацьку діяльність М.Лозинського в Українському Вільному університеті та після переїзду на проживання в Радянську Україну. На цьому етапі особливий інтерес для аналізу еволюції поглядів вченого має його праця “Уваги про українську державність”, яка наочно демонструє еволюцію політичних поглядів М.Лозинського від анархо-комунізму до радянської державності й наукового комунізму. Після приїзду в Україну він викладає у Харківському інституті народного господарства, продовжує наукову діяльність. За звинуваченням у приналежності до “Української Військової організації” М.Лозинського в 1933 р. було засуджено до десяти років виправно-трудових таборів, а в 1937 р. – до вищої міри покарання. У п’ятому параграфі дається загальна характеристика творчої спадщини М.Лозинського.

Аналізу правових поглядів Михайла Лозинського присвячено Другий розділ дисертації, який складається з двох параграфів. У першому “Михайло Лозинський як один з основоположників науки міжнародного права в Україні” проаналізовано роль і значення наукової спадщини вченого у становленні та розвитку науки міжнародного права в Україні. Особливу увагу в працях приділено проблемам гуманітарного права. Аналіз ідей та поглядів М.Лозинського по даній проблемі переконливо показує, що в працях вченого, більшою чи меншою мірою, знайшли своє закріплення всі ті принципи, які пізніше лягли в основу міжнародного гуманітарного права. На особливий інтерес заслуговує розробка вченим проблем “міжнародного спілкування” та “міжнародного управління”. М.Лозинський вбачав пріоритет у міжнародному спілкуванні. Він вказував, що значення міжнародних відносин і вся сила міжнародного права ґрунтуються саме на спільності соціальних, культурних і правових інтересів, які об’єднують цивілізовані народи. З огляду на це вчений підкреслював незаперечний вплив міжнародних відносин та міжнародного права на розвиток держави і внутрішньодержавного права. Він стверджував, що коли взаємні відносини народів будуються на ґрунті миру і закону, то в тому ж дусі вони мають вплив на внутрішнє життя окремих країн. Тільки за такого улаштування міжнародних відносин може, на його думку, утвердитися в державі повага до права і порядку. Розвиток держав і світового співтовариства, яке складається з них, уявляється М.Лозинському єдиним процесом, в якому обидві складові були нерозривно пов’язані і постійно взаємодіяли одна з одною. З огляду на зазначене вчений формулював своє розуміння держави як об’єктивно існуючого соціального механізму, який формується в процесі розвитку цивілізації. Держава виникає тоді, коли людство виходить з дикої стадії. При цьому виникнення держави зумовлене матеріальними причинами і, в першу чергу, формуванням суспільного виробництва. Економічний розвиток створює підґрунтя для розвитку культури, мистецтва, впорядкованих відносин між членами суспільства. Все це потребує захисту. Саме тоді і народжується держава, яка бере на себе охорону відносин у суспільстві, суспільного виробництва, захист духовних цінностей. М.Лозинський вбачав джерело суспільного прогресу в зростанні матеріальних і духовних потреб людини. З розумінням М.Лозинським держави тісно пов`язане його розуміння права, як норм, що покликані врегулювати реально існуючі у суспільстві відносини. Саме тому, на думку вченого, право не можна розглядати, відриваючи від реального внутрішньо-державного життя, і для розуміння природи права необхідно вникнути в реально існуючі суспільні відносини. При цьому джерелом права є моральні цінності, а не законодавча влада. З огляду на це завдання законодавця полягає не у винаході прав, а в добросовісному вивченні життєвих відносин, взаємних інтересів людей, які знаходять своє відображення в нормах моралі. Саме тому закони, які відкидали ці норми (зокрема, право людини на життя, честь і свободу), які суперечать здоровому глузду і справедливості, не можуть вважатися правовими. Виходячи з розуміння природи права можна стверджувати, що М.Лозинський належить до представників школи природного права.

Значну увагу М.Лозинський приділяє природі міжнародного права. На його думку міжнародне право в своїх нормах і принципах відображає реально існуючі міжнародні відносини. Він стверджує, що в основі міжнародного права лежать фактичні, реальні життєві відносини, в яких народи упродовж певного часу перебувають між собою. М.Лозинський наголошує, що реальні відносини між державами первинні, а закріплюючі їх норми міжнародного права – вторинні.

Особливістю міжнародно-правового вчення М.Лозинського є положення про міжнародне спілкування як основу міжнародного права. М.Лозинський переконливо доводив, що в основу наукової системи сучасного йому міжнародного права повинна бути покладена ідея міжнародного спілкування, згідно з якою кожна самостійна держава є органічна частина єдиного цілого, пов’язана з іншими державами спільністю інтересів і прав. На думку М.Лозинського, міжнародне спілкування виникло внаслідок усвідомлення державами необхідної взаємної допомоги і сприяння для досягнення загальними силами задоволення своїх потреб. Він вважає, що кожна держава, яка має на меті всебічно розвивати сили і здібності свого народу, повинна шукати в царині міжнародних відносин такі засоби для задоволення його духовних і матеріальних інтересів, які неможливо знайти всередині власної держави. Вчений розуміє міжнародне спілкування як вільний союз держав для досягнення спільними діями розвитку своїх сил і задоволення своїх потреб.

Оскільки міжнародне право для М.Лозинського в першу чергу було правом міжнародного спілкування, він у своїх працях багато уваги приділяв розробці питань управління міжнародними відносинами. Завдання науки міжнародного права полягало, на його думку, в тому, щоб з’ясувати закономірності в цій ділянці і сприяти засобами права подальшому розвитку керованості та передбачуваності міжнародних відносин.

Не менш важливе місце поруч з міжнародним правом в системі правових поглядів Михайла Лозинського займають проблеми конституційного (державного) права. Розгляду цього аспекту поглядів вченого присвячений другий параграф другого розділу, який складається з трьох підрозділів. У першому “Внесок М.Лозинського в розвиток науки конституційного права. Конституційні проекти Михайла Лозинського” розглянуто розуміння вченим суті і значення конституціоналізму, його органічний зв`язок з конституційно-правовими ідеями попередніх українських мислителів і вчених, глибоке знання здобутків європейського конституціоналізму. В другому підрозділі проаналізовано погляди Михайла Лозинського на парламентаризм та правові аспекти парламентської боротьби. В третьому -погляди вченого на виборче право. Михайло Лозинський багато зробив як публіцист і як правник в справі утвердження ідеї загального, рівного і прямого виборчого права в правовій свідомості українського народу західноукраїнських земель. Саме таке виборче право є гарантією, за М.Лозинським всестороннього і повного забезпечення прав та інтересів різних груп населення.

В Третьому розділі “Значення правової спадщини Михайла Лозинського” викладено ті ідеї та думки вченого, які й сьогодні зберігають свою наукову вартість і актуальність ,а також його роль і місце в історії української правової думки та в українській історії ХХ ст.. в цілому.

У Висновках, що завершують роботу, сформульовано основні підсумки проведеного дослідження, підкреслено необхідність і важливість актуалізації наукової спадщини Михайла Лозинського, її повноцінне повернення в сучасну українську юридичну освіту.

Основні положення дисертації відображено у наступних публікаціях:

Осадчук С.С. М. Лозинський про боротьбу українців в австрійському парламенті за національну автономію // Історія української науки: сучасна оцінка минулого. Матеріали міжнародної конференції “Трансформація наукових систем в країнах з перехідною економікою і роль науки в суспільстві, що змінюється” (8-10 жовтня 1998 р.). – К., 1998. – С.31-44.

Осадчук С.С. Хто він, доктор права М.Лозинський? // Віче. – 1999. - №8. С.102-112.

Осадчук С.С. М.М.Лозинський про ставлення польських і російських соціалістичних партій до українського питання // Матеріали міжнародної наукової конференції “Українсько-польські відносини в ХХ столітті: державність, суспільство, культура”. – Тернопіль, “Лілея”, 1999. – С.192-199.

Осадчук С.С. Михайло Лозинський (1880-1937) – видатний правник і будівничий української державності // Матеріали всеукраїнської наукової конференції професорсько-викладацького складу “Актуальні питання державного будівництва і подолання кризових явищ у суспільстві”. – К., 1999. – С.275-278.

Осадчук С.С. Михайло Лозинський про взаємні стосунки між Східною Україною і Галичиною і історія розвитку української політичної думки (друга половина ХІХ ст. – початок ХХ ст.) // Історія української науки на межі тисячоліть: Зб. наук. праць Академії наук Вищої школи України, сектор історії та методології освіти, науки та техніки. – К., 1999. – С.210-217.

Осадчук С.С. Внесок М.Лозинського в розвиток основ конституційного права // Вісник Львівського національного університету ім. І.Франка. Серія юридична. – Львів, 2000. – Вип.35. – С.143-149.

Осадчук С.С. Михайло Лозинський – непересічна особистість в історії української юридичної думки // Українська еліта та її роль в державотворенні: Зб. Наук. праць Військового гуманітарного інституту НАОУ №1’2 (14). Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (18-19 червня 2000 р.). – К., 2000. – С.56-61.

Осадчук С.С. М.Лозинський про загальне виборче право // Історія української науки на межі тисячоліть. – Вип.2: Зб. Наук. праць Академії наук Вищої школи, сектор історії та методології освіти, науки та техніки. – К., 2000. – С.72-82.

Осадчук С.С. Михайло Лозинський – видатний український правник // Право України. – 2000. – №6. – С.119-122.

Осадчук С.С. Значення правової спадщини М.М.Лозинського для розвитку української культури // Мова і культура. – К., 2000. – Т.1. – Вип.2. – С.98-107.

Осадчук С.С. Дипломатична діяльність М.Лозинського // Вісник Львівського національного університету ім. І.Франка. Серія юридична. – Львів, 2001. – Вип.36. – С.86-91.

Анотації

Осадчук С.С. Правові погляди Михайла Лозинського. – Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2001.

Дисертацію присвячено вивченню наукової спадщини М.Лозинського, визначенню її місця в загальному розвитку української юридичної науки.

На основі аналізу та систематизації різноманітного джерельного матеріалу автор фактично вперше висвітлив питання становлення та еволюції правових поглядів М.Лозинського, напрямки його наукової діяльності. Подається аналіз теоретичних поглядів М.Лозинського в галузі державного (конституційного), міжнародного права, історії української політичної і правової думки, зарубіжних політичних і правових вчень.

З позицій нового часу переосмислено значення творчого надбання вченого, запропоновано цілісне бачення наукової спадщини М.Лозинського в контексті її соціального значення.

Ключові слова: держава, право, нація, самовизначення, національна ідея, М.Лозинський, конституційне право, міжнародне право.

Осадчук С.С. Правовые взгляды Михаила Лозинского. – Рукопись

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 – теория и история государства и права; история политических и правовых учений. – Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Львов, 2001.

Диссертация посвящена изучению научного наследия профессора М.Лозинского, установлению его места в развитии украинской юридической науки.

В результате исследования анализируются четыре этапа формирования правовых взглядов М.Лозинского, процесс становления его как ученого, государственного и общественного деятеля.

На основе анализа разнообразных отечественных и зарубежных источников автор впервые приводит и конкретизирует малоизвестные факты из жизни и деятельности М.Лозинского. В диссертации освещен вопрос становления и эволюции взглядов ученого, показано влияние на их формирование таких известных украинских мыслителей как М.Драгоманов, М.Грушевский, И.Франко.

Автор считает, что анализ правовых взглядов М.Лозинского, его понимание права как свободы и сущности человека, нации, народа дают основание утверждать о его принадлежности к представителям школы естественного права.

Анализируя правовые взгляды М.Лозинского, автор отмечает, что, несмотря на различные общественные политические и государственно-правовые реалии, в которых жил и работал ученый, они образуют целостную единую согласованную систему, которая развивалась и изменялась в соответствии с изменениями политических реалий, сохраняя при этом целостность и нерушимость базовых идей, которыми были право украинского народа на политическое самоопределение, обеспечение прав и интересов человека, важность и значимость парламентаризма, мирное разрешение всех международных проблем и др.

В диссертации дана характеристика теоретических взглядов М.Лозинского в области государственного (конституционного), международного права.

При исследовании теоретических взглядов М.Лозинского отмечается, что конституционно-правовые идеи ученого – творческое продолжение и развитие в соответствии с требованиями его времени украинского конституционализма, источники которого берут начало в казацкой добе, в частности, в идеях Ф.Орлыка, а потом развиваются Г.Андрузским, М.Драгомановым, другими украинскими мыслителями.

Стержневой идеей конституционно-правовых взглядов М.Лозинского есть идея всеобщего, равного и прямого избирательного права, которую он считал основой успешного функционирования и развития парламентаризма. Теоретическое развитие и обоснование этой идеи в ученого есть одним из самых полных в украинской правовой мысли первых десятилетий ХХ века, которая