ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ІМЕНІ Г.С. КОСТЮКА АПН УКРАЇНИ

Олійник Тетяна Іванівна

УДК 159.9:37.015.3+159.922.6.

Особистісні чинники оптимізації процесу підготовки курсантів до військово-професійної діяльності

19.00.07 – педагогічна та вікова психологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Військовому інституті Внутрішніх військ МВС України.

Науковий керівник – дійсний член АПН України,

доктор психологічних наук,

професор Максименко Сергій Дмитрович,

Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України,

директор.

Офіційні опоненти – доктор психологічних наук, професор

Корольчук Микола Степанович, Міжнародний

Інститут лінгвістики і права, декан соціологічного факультету.

-

Староконь Євген Григорович, Житомирський

Військовий інститут радіоелектроники, викладач.

Провідна установа – Інститут педагогіки і психології професійної освіти

АПН України, лабораторія психології трудової та професійної

підготовки

Захист відбудеться “19” вересня 2001 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.453.01 в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України за адресою: 01033, Київ – 33, вул Панківська, 2

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України

Автореферат розісланий “18” серпня 2001 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Балл Г.О.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Досвід функціонування Внутрішніх військ МВС України, як відносно самостійної і водночас специфічної за своїми функціями соціальної страти, дедалі очевидніше переконує у необхідності впровадження технологій і методів, розроблених у психології як дисципліні, пріоритет якої у вивченні людського фактора не підлягає сумніву. Як відомо, процес розбудови Збройних Сил України супроводжується низкою проблем, розв’язання яких унеможливлюється при ігноруванні військовими спеціалістами психологічних особливостей військовослужбовців і психологічних закономірностей взаємин.

Набута на сьогодні практика застосування у Збройних Силах України розроблених і апробованих у психологічній науці засобів дослідження й психологічних аспектів діяльності військовослужбовців переконує в їх ефективності й евристичності (Е.А Афонін, А.В. Барабанщиков, В.П. Іванов, Л.А. Кандибович, М.С. Корольчук, Г.В. Ложкін, К.К. Платонов, М.І. Томчук).

Проте, при вирішенні поточних задач військово-професійної підготовки залишається далеко не використаним потенціал особистісного підходу, який набуває усе більшої авторитетності у сучасній психології. Відчутна у сьогоденній практиці дослідження питань підвищення ефективності військово-професійної діяльності тенденція обмеження засобами діагностики (і стимуляції) функціональних станів (у звичаєвих і екстремальних (бойових) ситуаціях реалізації діяльності) виявляється не зовсім продуктивною, а отже, необхідним є пошук і добір таких засобів, що стосуються власне особистісних чинників, особистісного рівня регуляції та саморегуляції діяльності.

Тому, звернення до досвіду психології у згаданому напрямку, з урахуванням специфіки і предметного змісту військової діяльності, у даному випадку – із метою оптимізації оволодіння курсантами військово-професійною діяльністю на стадії професійної підготовки, не може не вважатися однією з актуальних дослідницьких і застосовних задач.

Зв’язок теми з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження входить до тематичного плану науково-дослідної роботи науково-організаційного відділу Військового інституту Внутрішніх військ МВС України “Дослідження проблем фахового психологічного добору, зміни мотиваційної та ціннісно-орієнтаційної сфери у процесі навчання курсантів в Інституті”.

Об’єкт дослідження – особистісні якості курсантів, що готуються до військово-професійної діяльності.

Предмет дослідження – динаміка структури особистісних чинників майбутнього офіцера у процесі оволодіння ним військово-професійною діяльністю.

Мета дослідження – визначення закономірностей становлення й розвитку структури особистісних утворень майбутнього суб’єкта військово-професійної діяльності; теоретичне й емпіричне обґрунтування співвідношення між констеляціями властивостей особистості й результативністю оволодіння нею військово-професійною діяльністю на етапі професійної підготовки.

В якості гіпотези дослідження висунуте припущення про те, що передумовою успішності оволодіння військово-професійною діяльністю є досить висока і відповідна особливостям цієї діяльності інтеграція особистісних чинників.

Перевірка гіпотез дослідження та досягнення його мети передбачали розв’язання таких завдань:

-

-

-

-

-

-

Методологічною основою дослідження стала теорія особистості Г.С.Костюка, зокрема положення про процеси диференціації та інтеграції у цьому розвитку, концепція генетичної психології С.Д.Максименко, система пояснювальних принципів психологічних концепцій особистості К.О. Абульханової-Славської, О.В. Киричука, Г.В. Ложкіна, С.Л. Рубінштейна, К.В. Шорохової), наукові уявлення про особистість професіонала та її становлення у процесі допрофесійної та професійної підготовки. (К.М. Гуревич, Є.М. Іванова, Є.О. Климов, Б.Ф. Ломов, В.В. Рибалка, Б.О. Федоришин, В.Д. Шадріков), про специфіку особистості професіонала військового профілю (А.В. Барабанщиков, О.Д. Глоточкін, М.І. Дьяченко, А.І. Кітов, М.С. Корольчук, Я.В. Подоляк, М.Ф. Феденко).

Методи дослідження. Завдання дослідження були реалізовані шляхом застосування комплексного підходу з використанням прийомів анкетування, аналізу результатів діяльності, спостереження, експертного оцінювання.

У дослідженні взяли участь курсанти 1-4-х курсів Харківського інституту Внутрішніх військ МВС України. Загальний обсяг досліджуваної вибірки становив 450 чоловік.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в дослідженні на засадах структурно-динамічного підходу встановлений базовий перелік особистісних утворень, якими передусім зумовлюється успішність розв’язання завдань, що висуваються перед курсантами на професійному етапі підготовки. На цій підставі визначені умови вдосконалення процесу керування розвитком особистості як суб’єкта військово-професійної діяльності.

Теоретичне значення дослідження полягає в розширенні й поглибленні уявлень щодо інтеграції рис особистості у процесі її розвитку, змісту і структури особистісних чинників, якими зумовлюється успішність оволодіння професійною діяльністю, а також щодо закономірностей перебігу і співвідношення у цьому процесі константних і мінливих компонентів структури властивостей особистості. Обґрунтовано доцільність організації навчально-виховних впливів як з урахуванням встановленої динаміки особистісних утворень, так і специфіки майбутньої діяльності.

Практичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні і апробації вимог до особистості майбутнього суб’єкта військово-професійної діяльності на етапі його професійної підготовки, у встановленні динаміки перебігу особистісних властивостей, урахування якої у навчальному процесі дозволяє суттєво підвищити рівень загальної та фахової готовності випускника до здійснення ним функціональних обов’язків. Апробований у дослідженні комплекс методик може стати корисним доповненням до системи існуючого арсеналу психодіагностичних прийомів профвідбору абітурієнтів до закладів вищої військової освіти.

Надійність і вірогідність отриманих даних забезпечувалися різнобічним теоретичним аналізом досліджуваної проблеми; використання методик і методичних прийомів, які відповідали меті та завданням дослідження; достатньою репрезентативністю і гомогенністю вибірки; поєднанням якісного і кількісного аналізу отриманих емпіричних фактів; застосуванням методів математичної статистики із залученням сучасних програм обробки даних.

Основні положення, що виносяться на захист:

-

-

-

Апробація та впровадження. Головні положення, результати й висновки дослідження знайшли відображення у виступах автора на науково-практичних конференціях (Київ, 1999, 2000), науково-теоретичних семінарах професорсько-викладацького складу Харківського Військового інституту Внутрішніх військ МВС України, засіданнях науково-організаційного відділу ВІ МВС України (м. Харків), доповідалися також на засіданнях лабораторії психології навчання Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України.

Безпосереднє впровадження результатів дослідження в практику здійснювалося шляхом використання одержаних матеріалів у лекційних курсах і на семінарських заняттях з психології професійної діяльності зі слухачами військового інституту.

Основні теоретичні положення і результати дослідження знайшли відображення у 8 публікаціях автора.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, що налічує 183 найменувань і додатків. Основний зміст дисертації викладено на 195 сторінках комп’ютерного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет і мету дослідження, розкрито методологічну основу роботи, вказано використані методики і методичні прийоми, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження, наведено основні положення, що виносяться на захист, подано дані про апробацію роботи та її впровадження в практику.

У першому розділі “Дослідження особистості в системі військово-професійної підготовки” міститься розгляд теоретичних підходів до досліджуваної проблеми у сучасній психології, здійснено аналіз відповідних публікацій і підходів, методичного арсеналу і основних результатів стосовно поставленої у даній роботі проблеми.

Пошук особливостей співвідношення особистісних якостей і продукту діяльності в контексті розв’язання теоретичних і застосовних задач професійної, в тому числі і військово-професійної підготовки, здійснюється, як засвідчив проведений нами аналіз відповідних літературних джерел, головним чином, у трьох напрямках: психофізіологічному, соціально-психологічному і психологічному.

Представники першого напрямку, котрі спираються на уявлення прихильників природознавчої лінії у психології (школа диференціальної психофізіології Б.М.Теплова – В.Д.Небиліцина), зосереджують свою увагу передовсім на дослідженні біологічного рівня психофізіологічної організації індивіда, тих його систем і органів, із оптимальним функціонуванням яких прямо чи безпосередньо, як припускається, і пов’язується належна ефективність здійснюваної індивідом діяльності. При вирішенні задач професійного відбору зазначений напрямок утілюється у тих галузях військово-професійної діяльності, де роль біологічної компоненти виявляється очевидною. Тому цілком зрозумілим є пріоритетність психофізіологічних аспектів у таких сферах військової діяльності, як авіація у цій сфері відмітимо праці В.А. Бодрова, І.В. Захарова, В.М. Звонікова, І.Д. Кудріна, Б.В. Кулагіна, Є.О. Мілерян, В.О. Пономаренка, В.А. Пухова, В.І. Шостак) і операторська (із її найрізноманітнішими спеціалізаціями) діяльність (І.Ф. Дьяконов, П.П. Криворучко, В.Н. Левицький, М.С. Корольчук, М.В. Макаренко, О.Р. Охрименко, І.А. Сапов та інші).

Другий, соціально-психологічний напрямок, орієнтований на дослідження проблем згуртованості, конфліктної поведінки, психологічного клімату, міжособистісних стосунків, сумісності військових колективів (контактних груп із зовнішнім статусом), а також стилю керівництва, авторитету керівника військового підрозділу тощо (С.А. Багрецов, Г. А.Броневицький, А. Д. Глоточкін, В.Ф.Давидов,С.Г. Запорожцев, Г.Д. Луков, С. В. Остапенко, Г.В. П”янковський, І.В. Сулятицький, Н.Ф. Феденко, Я.В.Подоляк).Центральними поняттями для зазначеного напрямку постають такі як морально – психологічна, ціннісна, мотиваційна, комунікативна та інші готовність.

Основу третього напрямку складає особистісно-диспозиційний підхід, який надає провідну роль у детермінації продуктивності діяльності внутрішнім чинникам. Дослідження останніх, зі свого боку, здійснюється як у генетичному, так і в операціонально-аналітичному планах. Провідне місце у першому випадку надається дослідженням, предметом яких постають питання розвитку й становлення особистісних якостей, які, на думку дослідників, складають ту необхідну сукупність, що може бути визнана достатньою для успішного виконання військовослужбовцем покладених на нього функцій. За логікою зазначеної установки, несуперечливій і адекватній вимогам і реальним умовам військової діяльності реалізації особистісного підходу має сприяти систематичне здійснення заходів, спрямованих на формування передумов особистісної готовності. Наведена установка знаходить своє місце у дослідженнях проблеми готовності до військової служби учнів молодшого (В.Л. Атамюк, Л.І. Міщенко, В.Т. Ткаченко), підліткового (А.К. Ахметов, Л.Р. Болотіна, О.А. Павелко, В.П. Радзиховський), юнацького (Н.П. Аксенова, В.В. Артеменко, В.Н. Волков, Г.Г. Сиваков, Н.А. Шантін) віку.

В результаті цих досліджень була видокремлена і певним чином обґрунтована класифікація видів готовності (морально-політична, мотиваційна, емоційно-вольова, загальна психологічна), а також система заходів, спрямованих на їх діагностику (і корекцію) у осіб так званого допризовного віку (А.Я. Боднар, В.М. Крайнюк, В.М. Марченко, М.І. Пірен, Г.Д. Темко, М.І. Томчук, В.В. Шевченко). При цьому предметом діагностики постають, як правило, або окремі властивості (тривожність, агресивність, емоційна стійкість), або група якостей (здатність до узагальнення, продуктивне-репродуктивне уявлення, особливості сприймання тощо), які визнаються у даних дослідженнях головним фактором спеціальної або загальної психологічної готовності військовослужбовця до результативного виконання ним своїх обов’язків.

Із певними варіаціями наведена вище стратегія дослідження реалізується і на матеріалі дослідження особистісних детермінант успішності оволодіння військово-професійними спеціалізаціями слухачами військових навчальних закладів (А.Ю. Видай, Г.А. Гайдукевич, Т.Л. Грицевич, М.М. Дорошенко, А.І. Єна, В.С. Корнілов, Б.М. Олексієнко, О.В. Петренко, Ю.М. Семенов, Є.Г. Староконь, О.І. Щербак).

Здійснений у роботі теоретичний аналіз наведених вище напрямків дозволив встановити, що, попри значний емпіричний матеріал, накопичений військовою психологією натомість, не усуває необхідності застосування генетичного, комплексного і функціонально-динамічного (процесуального) підходів як таких, що дозволяють вийти за межі уявлення про особистість як статичний об’єкт у системі визначених заздалегідь режимів його оптимального функціонування. Адекватне розв’язання поставленої у даній роботі проблеми можливе, як у тому переконують існуючі у літературі спроби (А.А. Алдашева, В.А. Бодров, О.П. Саннікова), за рахунок впровадження розробленої у вітчизняній психології моделі особистості як структурно-динамічного утворення з певною констеляцією взаємопов’язаних і впорядкованих у ієрархічну систему її властивостей (Л.І. Анциферова). Емпіричне доведення перспективності зазначеного підходу, відповідно до задач даного дослідження, і склало зміст другої, інструментальної частини роботи.

У другому розділі “Структурно-динамічний аналіз процесу оволодіння професійною діяльністю” викладається загальна стратегія емпіричного дослідження, обґрунтовується система методичних прийомів, покладених у підґрунтя емпіричної частини роботи, наводяться результати аналізу отриманого масиву даних, визначаються психологічні умови оптимізації навчального процесу, виносяться пропозиції щодо можливості використання отриманих результатів як психодіагностичних показників готовності до військово-професійної діяльності.

Загальна процедура дослідження була реалізована у три етапи.

На першому, попередньому, етапі шляхом експертного оцінювання була складена загальна професіографічна характеристика діяльності курсантів, а також психографічна модель фахівця відповідного профілю (тилового і командного факультетів) із зазначенням (за 10-бальною шкалою оцінок) показників, що використовуються спеціалістами для оцінки рівня успішності – неуспішності оволодіння курсантами вимогами, що ставляться перед ними навчальною програмою і реаліями здійснюваної діяльності. З метою визначення психодіагностичних і прогностичних можливостей на цьому ж етапі було визначено і піддано апробації набір методичних засобів, що складалися, головним чином, із прийомів, прийнятих на озброєння в системі психологічної служби Внутрішніх військ МВС України для розв’язання кола задач, аналогічних нашій проблематиці.

В результаті до остаточного варіанта були включені наступні 8 методик: опитувальник тривожності (як стану і особистісної властивості) Ю.Ханіна – Ч.Спілбергера, агресивності (А. Басса – А.Даркі), тест К. Томаса для визначення типу поведінки особистості у конфліктних ситуаціях, опитувальник оцінки рівня афіліації, екстра-інтроверсії, нейротизму (Г.Айзенка), рівня суб’єктивного контролю (модифікованої шкали локусу контролю Дж.Роттера), опитувальник визначення типів акцентуацій характеру (К.Леонгарда – Шмішека) і опитувальник оцінки рівня вияву у особистості потреби в успіхові. Отриманий масив даних (37 показників) було піддано загальноприйнятим прийомам статистичного аналізу.

Другий етап мав на меті складання первинного масиву даних (первинної статистики), окремо для групи успішних і неуспішних (у навчанні) представників відповідної спеціалізації. Ці дані надалі слугували контрольними і водночас вихідними в оцінці особливостей перебігу досліджуваних показників упродовж передбачуваного програмою терміну навчання у даному військовому закладі.

Третій, контрольний, етап був підпорядкований задачі встановлення типових особливостей і відмінностей структури особистісних якостей успішних і неуспішних курсантів різної фахової приналежності (командний і тиловий факультет) і побудові на цій основі моделі особистісного профілю майбутнього спеціаліста на стадії професіональної підготовки у вищому військовому закладі.

Дослідження, у якому в цілому взяло участь 450 випробуваних – курсантів 1-4 курсів, відбувалося протягом 1998 – 2000 навчальних років. Статистична обробка даних здійснювалася за допомоги кластерного, факторного і кореляційного аналізу. Міжгрупові відмінності визначалися з використанням критерію Стьюдента.

В результаті аналізу і узагальнення складеного експертами переліку якостей особистості, котрі, на їх, погляд, суттєвим чином впливають на кінцеву результативність оволодіння курсантами військово-професійною діяльністю, був визначений базовий список, до якого увійшло, зокрема, близько 40 показників, що охоплювали як загальнообов’язкові (високий рівень загальної освіти, фізична підготовленість, професійний інтерес, вихованість, психолого-педагогічна обізнаність, витривалість, заповзятливість, практичність, шанобливість, емпатія), так і специфічні для військової діяльності компоненти особистості: висока допитливість, готовність до дій в екстремальних умовах діяльності, винахідливість у непевних ситуаціях, організаторські здібності, потреба у досягненні, відповідальність, дисципліна, ініціативність, висока працездатність, оперативне мислення, раціональність, почуття обов’язку, прагнення до самовиховання й саморозвитку, рішучість, сміливість, настирливість, почуття страху). Наведений вище перелік був оцінений надалі експертами (за 10-бальною шкалою), з огляду на вирадженість зазначених компонентів у “успішного” фахівця відповідного профілю. Підрахований за сумою цих компонентів інтегральний показник (включно із показниками загальноосвітньої підготовки) і був покладений нами в якості діагностичного у встановленні особливостей відповідності досліджуваного комплексу особистісних якостей реальній мірі розвитку останніх упродовж навчання у військовому закладі.

Отримані для кожного курсу і факультету (тилового і командного) показники експертного оцінювання були піддані процедурі класифікації (методом ієрархічного кластерного аналізу). В результаті було отримано 16 груп із загальною кількістю 437 чоловік (за різних обставин 13 курсантів були виключені із програми дослідження), з яких 220 представників тилового і 217 – командного факультетів. Відповідно до цього внутрішньофакультетний розподіл курсантів за показником успішності – неуспішності оволодіння ними змістом навчальної програми, що передбачалася для певного етапу навчання у даному навчальному закладі (чотири роки), виявив таке кількісне співвідношення досліджених у подальшому “успішних” і “неуспішних” вибірок: для тилового факультету 38 і 17 - для першого курсу, 43 і 14 - для другого, 36 і 16 - для третього, 42 і 14 - для четвертого курсу (загальне співвідношення успішних і неуспішних складало відповідно 159 до 61); для командного факультету відповідно 34 і 19 - для першого курсу, 40 і 16 - для другого, 34 і 18 - для третього і 39 і 17 - для четвертого курсу (загальне співвідношення успішних і неуспішних для цього факультету складало 147 до 70). Головним результатом цього, попереднього, етапу дослідження було підтвердження припущення про доцільність використання в якості чутливого прийому диференціації зовнішнього критерію (експертної оцінки), з одного боку, і отримання на основі останнього кількісного розкладу вибірок, позбавленого впливу наперед визначеної суб’єктивної установки дослідника , з іншого.

Підтвердження положення про наявність зв’язку феномена успішності – неуспішності (для кожного з факультетів) з певною, відносно константною структурою особистісних якостей здійснювалося шляхом, по-перше, обробки відповідної для даної групи матриці інтеркореляцій, і, по-друге, мінімізації отриманого масиву даних методом факторного аналізу. У першому випадку показником зв’язку виступали кількість і величина значущості коефіцієнтів кореляції, у другому – величина факторної ваги показників, що утворювали смисловий інваріант даного фактора.

У відповідності із планом дослідження кореляційний аналіз отриманих даних здійснювався окремо для кожної із виокремлених груп курсантів тилового і командного факультетів; порівняльний аналіз спільностей і відмінностей структурної організації особистісних властивостей представників названих факультетів, в залежності від рівня професіоналізації і успішності останніх, завершився узагальнюючими висновками і формулюванням положень щодо шляхів оптимізації підготовки майбутнього офіцера засобами адресної організації навчально-виховних впливів.

Здійснений структурний аналіз (методом ?2) матриць інтеркореляцій обох груп курсантів тилового факультету на всіх рівнях професіоналізації виявив між ними суттєві відмінності із послідовним зростанням величини останніх від першого (р < 0,05) до останнього курсу (р < 0,001). При цьому розвиток особистісних утворень групи успішних курсантів супроводжувався послідовним розширенням взаємокореляцій за рахунок залучення до професійно важливих якостей загальноособистісних, в той час як у групі неуспішних будь-якої чітко виразної тенденції до інтегрування показників навколо перших або других не спостерігалося.

У послідовності рівнів професіоналізації основою, що поляризувала вказані групи, виступили специфічні для кожної із них факторні структури. Провідними для успішних першокурсників виявилися, зокрема, інтернальність у галузі службових відносин, демонстративність – педантичність і гіпертимність, тоді як для неуспішних особистісна тривожність, лабільність настроїв і острах бути відхиленим.

Відповідно до аналогічних груп другокурсників, домінуючими для успішної, виступили гіпертимність, педантизм і прагнення до компромісу, для неуспішних – циклотимічність, нестійкість самоконтролю і прагнення до уникнення компромісів.

Схильність до контролю над ситуаціями і власними діями у супроводженні із високою активністю діяльності і рівнем емоційної саморегуляції властиві успішній групі курсантів третього курсу. На противагу підвищеній емоційності, агресивності – тривожності і схильності до уникнення компромісу курсантів неуспішної групи того ж самого курсу.

Зі свого боку, провідними для групи успішних курсантів четвертого курсу, виявилися показники, що вказували на домінування у структурі їх особистісних властивостей прагнення до успіху (досягнень) досить високого контролю над власною емоційною сферою (опосередкованою і фізичною агресивністю); навпаки, група неуспішних із вельми низьким показником мотиву афіліації (сила прагнення до людей) демонструвала підвищений рівень тривожності (нейротизму) з одночасно високим рівнем вияву агресивних тенденцій за трьома шкалами загальної агресивності.

Аналіз кореляційних матриць за рівнями професіоналізації дозволив встановити також наявність суттєвих трансформацій структури особистісних якостей курсантів успішної групи у напрямку максимальної відповідності її критеріям професійної і психологічної готовності і зміни тотожної за змістом суми показників курсантів неуспішної групи, що зумовлювалася, головним чином, впливом чинників, нейтральних щодо прямих вимог професійної діяльності.

Аналіз результатів, отриманих групами успішних і неуспішних курсантів командного факультету, виявив дещо іншу тенденцію їх, розподілу як на рівні внутрішньогрупового співвідношення, так і у динаміці рівнів професіоналізації. Прикметною відмінністю (у порівнянні із представниками тилового факультету) є низькі значення ?2, що свідчить про відносно гомогенний склад особистісних якостей і їх структурних утворень у представників досліджуваної спеціалізації. Виняток склали слухачі першого курсу, відмінності між якими, за параметрами особистісних властивостей, виявилися мінімальними. Встановлена картина інтеркореляції майже цілком відтворилася у змістові провідних факторів – гіпертимності, загальної інтернальності і адаптованості (пристосування) для успішної групи, й інтернальністю у галузі міжособистісних стосунків, афективності і остраху бути відхиленим для неуспішної. Здійснений додатковий аналіз середньостатистичних значень дозволив констатувати, що диференціальним у сукупності ознак, котрі порівнювалися, виявився показник афіліативності, який був значно вищим у групі успішних курсантів.

Натомість надалі відмінності між даними групами виявилися виразніше. Для другокурсників, зокрема, співвідношення абсолютної кількості і відсотка значущих кореляцій становило вже 90 до 72, головним чином, за рахунок низько значущих зв’язків (54,4% в успішної і 68% у неуспішної групи). Провідними для першої виявилися показники загальної інтернальності, співробітництва і ситуативної тривожності, для другої – комплекс показників шкали агресивності (негативізм, почуття провини, фізичної агресивності), а також поведінкової активності (екстравертованість). Підтвердженням факту поляризації виступають і факторні структури, за змістом яких група успішних характеризується очевидною перевагою за показниками співробітництва, сили прагнення до людей, тоді як неуспішні – низкою показників шкали агресивності і емоційності (тривожності). Інтегральну характеристику для першої групи можна визначити через параметр комунікативної розкутості, а для другої, навпаки, комунікативної скутості, що заміщується домінуванням афективно-агресивної компоненти.

Прагнення до співробітництва у поєднанні із гіпертимністю і загальною інтернальністю на противагу ситуативній тривожності, роздратованості та інтернальності у галузі міжособистісних стосунків, є провідними для досліджуваних груп курсантів третього курсу. Відповідно до цього центри кореляційних плеяд для перших утворюють показники афіліативності і загальної інтернальності, для других – особистісної та ситуативної тривожності, а також почуття провини.

Узагальненою характеристикою, за якою припустимо тлумачити встановлені міжгрупові відмінності, постає фактор локусу контролю, зовнішній для другої групи і внутрішній – для першої.

Максимальна відмінність як за змістом отриманих факторів, так і за характером міжкореляційних зв’язків констатована на випускному, четвертому курсі. Це виявилося, зокрема, в очевидному домінуванні у групі успішних комплексу властивостей, притаманних особистості лідерського спрямування, і низки якостей представників неуспішної групи, властивих застережливо-обачливій формі комунікативної поведінки людини.

Здійснений на завершальному етапі дослідження на засадах структурно-динамічного підходу порівняльний аналіз співвідношення особистісних якостей і ефективності оволодіння курсантами змістом вимог військово-професійної діяльності (за інтегральним показником навчальних досягнень) дозволив констатувати наявність специфічних відмінностей між групами успішних і неуспішних курсантів, що зумовлюються їх, фаховою приналежністю, з одного боку, і рівнем професіоналізації, з іншого. Відтак актуалізується і можливість трансформації діагностичного потенціалу цих відмінностей в актуальний перелік формалізованих прийомів, спрямованих на розв’язання як власне дослідницьких, так і практичних задач навчально-виховного плану, зокрема в галузі застосування індивідуального підходу і вибору засобів оптимізації психологічної підготовки, відповідно до змісту і особливостей перебігу інваріантних складових структури особистості у процесі становлення останньої в якості суб’єкта діяльності як такої, і військово-професійної,. У розділі містяться і обґрунтовуються також положення про те, що зміст і структура особистісних утворень, котрі встановлені кількісно-якісним аналізом, знаходяться під впливом специфіки і умов здійснюваної суб’єктом конкретної діяльності, що дозволяє диференціювати і пояснювати механізм константності – варіабельності (варіантності – інваріантності) динаміки успішності – неуспішності індивідів одного вікового діапазону, але із різною фаховою спрямованістю.

У висновках підбито підсумки проведеного теоретичного й емпіричного дослідження, результати якого підтвердили висунуту гіпотезу і положення, що винесені на захист, намічено перспективи подальшої розробки проблеми.

Узагальнення результатів дослідження дало підстави для таких висновків:

-

-

-

-

-

-

-

-

Основний зміст роботи відображено в таких публікаціях:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

Анотації

Олійник Т.И. Особистісні чинники оптимізації процесу підготовки курсантів до військово-професійної діяльності – Рукопис.

Дисертація на здобуття наунового супеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.07 – педагогічна і вікова психологія. Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН Україны, Киев, 2001.

Дисертаційне дослідження присвячено вивченню особистісних чинників, котрими обумовлюється результативність оволодіння курсантами військово-професійною діяльністю. В роботі теоретично обгрунтовані і емпірично встановлені особливості співвідношення симптомокомплексу особистісних як0остей і показників успішності оволодіння курсантами предметним змістом окремої військової спеціальності. На основі структурно-динамічного підходу розкрито зміни цього співвідношення на етапі професійної підготовки.

Обгрунтована доцільність використання апробованого в роботі психодіагностичного інструментарію з метою керування процесом професійного розвитку особистості на етапі її професійної підготовки. Практичне впровадження рекомендацій відносно процесу удосконалення професійної підготовки майбутніх оціцерів реалізовано в формі участі в підготовці та читанні курсантам навчальних курсів, вивченні особистісних якостей курсантів шляхом їх тестування, методика проведення якого знайшла своє відображення у дисертації.

Ключові слова: професійна підготовка, військово-професійна діяльність, структурно-динамічний аналіз, особистісний принцип, симптомокомплекс, психологічна готовність, професійне становлення, психодіагностика.

Олейник Т.И. Личностные факторы оптимизации процесса подготовки курсантов к военно-профессиональной деятельности – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.07 – педагогическая и возрастная психология. Институт психологии им. Г.С. Костюка АПН Украины, Киев, 2001

Диссертационное исследование посвящено изучению личностных факторов которыми обуславливаются результативность овладения курсантами военно-профессиональной деятельностью. В работе теоретически обоснован и эмпирически выявлен характер соотношения симптомокомплекса личностных качеств и показателей успешности овладения курсантами предметным содержанием конкретной военной специальности. На фундаменте структурно-динамического подхода раскрыто динамика указанного соотношения на этапе профессиональной подготовки. Определен взаимосвязанный комплекс индивидуально-психологических и профессионально важных свойств личности и приемы их диагностики.

Обоснована необходимость применения апробированного в работе психодиагностического инструментария с целью управления процессом профессионального развития личности на этапе профессиональной подготовки. Практическое внедрение рекомендаций по усовершенствованию процесса подготовки будущих офицеров проведено в форме разработанной авторской программы спецкурса.

В результате теоретического анализа и обобщения литературных источников по данной тематике установлено, что в комплексе факторов, которые легли в основу исследования динамики профессионального становления и профессионального самоопределения, доминантными являются те, которые касаются механизмов личностной регуляции и саморегуляции деятельности. В то же время в плане решения задач военно-профессиональной подготовки, исследования указанного уровня остаются предметом лишь отдельных публикаций и экспериментальных разработок. Недостаточная разработанность названной проблематики поббудила выделить последнюю в качестве специального предмета диссертационного исследования, причем сферой аналитического осмысления в нем выступили, прежде всего, общие закономерности и типовые особенности становления структуры личностных качеств будущего офицера в динамике овладения им военно-профессиональной деятельностью.

Цель исследования заключалась в определении на основе структурно-динамического подхода закономерностей становления и развития структуры личностных особенностей будущего субъекта военно-профессиональной деятельности на этапе его профессиональной (вузовской) подготовки.

В процессе реализации цели исследования и доказательства обоснованности выдвинутых предположений было установлено, во-первых, что достижение необходимой результативности овладения субъектами военно-профессиональной деятельностью становится возможным при условии актуализации личностного потенциала как ее ведущей детерминанты. Во-вторых, установлено, что этот процесс происходит за счет не столько количественных показателей отдельных черт личности, сколько вследствие образования и развития в процессе подготовки соответствующего симптомокомплекса последних.

Практическое значение работы состоит в определении и обосновании требований к личности будущего выпускника как субъекта военно-профессиональной деятельности, а также в разработке системы мероприятий, направленных на усовершенствование системы военной подготовки на этапе профессионального обучения.

Ключевые слова: профессиональная подготовка, военно-профессиональная деятельность, структурно-динамический анализ, личностный принцип, симптомокомплекс, психологическая готовность, профессиональное становление, психодиагностика.

Summary

Oliynuc T.I. Personal determinants of optimization of the processe of cadets preparation to professional-military activity – Manuscript

Dissertation to gain Candidate degree in Psychology. Speciality 19.00.07 – pedagogical and development at psychology. G.S. Kostjuk Institute of Psychology, Academy of Pedagogical Sciences, of Ukraine Kyiv, 2001

The dissertation is dedicated to personal determinants, of the efficency of cadets mastering professional-military activity. The interrelations of personal qualities symptomokomplex with the indices of cadets mastering subject contents of a particular military speciality are substantiated theoretically and empiric. On the basis of the structural - dynamic approach chandes in such interrelations are revealed.

The expediency of usage of approved psychodiagnostic tools, is substantiated to handle the process of personality’s professional development at a stage of professional preparation. The practical implantation of the corespondent guidelines is carried out in a form of the special coorse program designed by the author.

Key words: professional preparation, professional - military activity, structural - dynamic approach, symptomocomplex, psychological readiness, professional coming-to-be, psychodiagnostics.