КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ОКАРИНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ

УДК 947(477):323.248

УКРАЇНСЬКИЙ СКАУТСЬКИЙ РУХ

(1911-1944)

07.00.01 – Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

Дисертації на здобуваття наукового ступеня

кандидадата історичних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України

історичного факультету Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Мусієнко Володимир Васильович, професор кафедри

новітньої історії України історичного факультету

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, доцент Савчук

Борис Петрович, завідувач кафедри історіографії

і джерелознавства Прикарпатського університету

імені Василя Стефаника

Кандидат історичних наук, доцент Калінцев Юрій Олександрович,

доцент кафедри історії для гуманітарних факультетів

Київського національного універсмитету імені Тараса Шевченка

Провідна установа – Львівський національний університет

імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться “26” листопада 2001р. о 10 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка

(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розіслано”26” жовтня 2001р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Кандидат історичних наук, доцент Божко О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Її обсяг становить 258 сторінок. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (31 сторінка, 491 позиція), 7 додатків, в тому числі 1 таблиця і 1 діаграма (46 сторінок).

Вступ. Актуальність теми дослідження. Молодіжний рух як організована сила вперше вийшов на історичну арену в XX столітті. На цей час припадають події вітчизняної історії, пов’язані з новітнім політичним оформленням української нації, боротьбою за національну державність. Значну роль у цих процесах відіграв український молодіжний рух у всіх його складових. Кращому з’ясуванню громадсько-політичних рухів України ХХ століття сприяє розгляд питання про участь та роль у них молодіжного руху і, зокрема, скаутського як його важливої складової. Скаутинґ** Ми вважаємо назву “скаутинґ” більш правомірною ніж “скаутизм”, оскільки вона походить від англійського “scouting” (розвідування). як виховна система і широкий світовий рух прижився й у значній мірі вплинув на виховання української молоді, залишив слід у громадсько-політичному житті України XX ст. Проте, більшістю дослідників не надається належного значення даному аспекту.

Скаутинґ є добровільним, неполітичним освітнім рухом молоді, відкритим для всіх незалежно від походження, раси, віросповідання і переконань, зі своєю метою, принципами і методами, закладеними засновником руху Робертом Бейден-Пауелом (Велика Британія). Його метою є сприяння розвитку молоді в досягненні її фізичного, розумового, соціального і духовного потенціалу як особистості, відповідального громадянина і члена місцевої, національної і міжнародної спільноти. За Бейден-Пауелом, прикметами доброго громадянина є: характер, фізичне здоров’я, фахова освіта, що уможливлює подальший професійний ріст, готовність і практика служіння ближнім. Для досягнення мети скаутинґ базується на трьох основних принципах, що знайшло своє вираження у скаутській присязі і Трьох Головних Обов’язках скаута: перед Богом і Батьківщиною, іншими і самим собою. Обов’язок перед собою виражається у самовдосконаленні на основі Скаутського Закону – своєрідного кодексу поведінки за взірцем лицарського. Скаутську виховну методу визначають як систему поступової самоосвіти через чотири основні чинники: 1) добровільно взяті на себе присяга і закон; 2) навчання через діяльність; 3) участь у малих групах під проводом дорослих; 4) поступові та стимулюючі програми різноманітної діяльності. Всебічність скаутського виховання зумовила різноманітність його форм і методів, у яких особливу роль відіграє життя серед природи і змагальний принцип на всіх рівнях.

На початку XX століття, напередодні виникнення скаутського руху, в зарубіжних державах суспільство переживало кризу. Це позначилося і на занепаді молодого покоління, яке росло безпорадним і морально дезорієнтованим. Застосування практики скаутського виховання молоді було одним із чинників подолання кризи у розвинутих країнах Заходу. У значній мірі завдяки представникам нового покоління, вихованим у скаутському русі, вдалося домогтися покращення становища в ряді держав. Прямі аналогії з роллю скаутського руху виникають у дослідника при аналізі новітньої історії України. Сьогодні в Україні на тлі масштабної суспільної кризи відбувається відродження українського скаутинґу, що підсилює актуальність дослідження історії руху.

Дослідження українського скаутського руху має важливе значення. Виховуючи відповідальних громадян-патріотів, лідерів суспільства, скаутинґ, за умов відсутності української державності, виплекав цілий ряд борців за її відродження, діячів різних сфер суспільного життя: громадсько-політичних і військових діячів, науковців, священнослужителів, митців, спортсменів тощо. В умовах власної держави він виховує патріотів, фахівців, ініціативних керівників і дисциплінованих виконавців. З огляду на означені проблеми і було обрано тему дисертаційного дослідження.

Об’єктом дослідження є українські скаутські організації (1911-1944 рр.) як суспільне явище.

Предметом дослідження є історичні передумови, виникнення, становлення, розвиток українського скаутського руху, форми і методи діяльності скаутських організацій та його місце в суспільно-політичному житті України (1911-1944 рр.).

Стан наукової розробки теми. Перші ґрунтовні спроби написання історії українського скаутського руху були втрачені. Зокрема, базована на великій джерельній базі праця П.Ісаїва, написана в кін. 1920-х рр. на замовлення Верховної Пластової Команди (ВПК) у Львові. Згодом на її основі був написаний нарис історії С.Левицьким (1934). Третя спроба – нарис історії С.Левицького ““Український Пластовий Улад в роках 1911-1945 у спогадах автора (Причинки до історії Пласту)”,” видана в Мюнхені 1967 р., в значній мірі була їх реконструкцією. Дослідження історії українського скаутського руху могли досягнути серйозного науковий рівня. Про це, зокрема, свідчать намагання видати історичний альманах, ряд менших досліджень, статті 1930-х рр. тощо.

Дослідники теми переважно належали до середовища скаутських діячів і тому добре розуміли значення детального висвітлення історії руху. Передумови виникнення скаутинґу і його початки в контексті тодішньої доби і неперервності молодіжного руху розглянули П.Богацький, М.Федусевич, С.Левицький (псевдонім Шерш), Б.Савчук, М.Пежанський Богацький П. Предтечі і початки Пластового Руху на Центральних Землях України (Фраґменти спогадів) // Пластовий шлях (далі – ПШ). – 1951. – ч. 6. – С. 4-6; Федусевич М. Початки Пластового Руху у перспективі сорокліття // ПШ. – 1951. – ч. 5. – С.11-17; Шерш. Молодь, нарід і держава (Огляд форм і змісту організацій молоді серед чужих і в нас) // Шлях молоді: календар для доросту на 1938 рік. – Львів: “Вогні”, 1937.– С. 53-62; Савчук Б. Український Пласт: 1911-1939. – Івано-Франківськ: “Лілея-НВ”, 1996. – 267 с.; Пежанський М. Початки Пласту в Академічній гімназії у Львові // Ювілейна книга Української Академічної гімназії у Львові. – Філадельфія - Мюнхен, 1978. – С. 323-338.. На основі співставлення малодоступних джерел останній вдало реконструює початки Пласту в одному з його перших осередків – Українській академічній гімназії у Львові. Значна кількість праць стосується історії українського скаутинґу певних місцевостей: Галичини (Л.Беч, О.Бойчук, М.Мінчак та ін.); Буковині (А.Жуковський); Волині (В.Боровський, П.Львович); Закарпаття (М.Бажанський, Л.Довгович, В.Немилівський, С.Пап-Пугач); еміграції (Ю.Гончаренко, М.Закоморний, Є.Кульчицький, С.Наріжний та ін.). Бажанський М. Значна роля Українського Пласту у відродженні Карпатської України // ПШ. – 1993. – ч. 4 (100). – С. 31-36; Беч Л.З. Пласт у перемиській українській гімназії (Сторінка історії 6-го Куреня У.У.Ю. ім. Ів. Богуна) // Пластовий вісник. – Варшава, 1992. – ч. 3. – С. 1-5; Бойчук О. Пласт у Станиславові й околиці // Альманах Станиславівської землі. – Т. 1. – Нью-Йорк - Париж - Сідней - Торонто, 1975. – С. 327-340; Боровський В. До історії Українського Пласту на Волині // ПШ. – 1970. – ч. 1-2 (24-25). – С. 117-123; Гончарів-Гончаренко Ю. Українські скаути в Ч.С.Р. (УСОР) // Український студент. – Прага, 1923. – ч. 1-2. – С. 111-112; Довгович Л. З історії Пласту на Пряшівщині (Словаччина) // ПШ. – 1996. – ч. 2 (110). – С. 34-35; Жуковський А. Організації молоді (Розділ: Пласт на Буковині) // Буковина, її минуле і сучасне / Під ред. д-ра Д.Квітковського, проф. Т.Бриндзана, А.Жуковського. – Париж - Філадельфія - Детройт: “Зелена Буковина”, 1956. – С. 760-761; Закоморний М. Український пласт в Ч.С.Р. // Студенський вістник. – Прага, 1928. – ч. 1. – С. 22-25; Кульчицький Є. Перша пластова еміґрація // ПШ. – 1951. – ч. 5. – С. 29-35; Львович П. Пласт на Волині // Пластовий вісник. – Варшава, 1992. – ч. 3. – С. 13-14; Мінчак М. Пласт у гімназії ім. Франца Йосифа I в Дрогобичі // Дрогобиччина – земля Івана Франка. – Нью-Йорк - Париж - Сідней - Торонто, 1973. – С. 485-490; Наріжний С. Українська еміґрація: культурна праця української еміґрації між двома світовими війнами. – ч. 1. – Прага, 1942. – С. 278-289; Немилівський В. Пласт на Лемківщині. – Торонто, б. д.; Пап-Пугач С. Пластовий альманах з нагоди п’ятдесяти-річчя Українського Пласту на Закарпатті 1921-1971. – Рим, 1976. – 196 с. На особливу увагу заслуговують дослідження історії скаутинґу на центральній та східній Україні (Л.Бачинський, П.Богацький, Ю.Гончаренко, Е.Деслав (Є.Слабченко), В.Плющ тощо) Бачинський Л. Український Пласт на Центральних українських землях у 1917-1920 рр. // ПШ. – 1998. – ч. 3 (119). – С. 11-12; Гончарів-Гончаренко Ю. Спогади про Пласт на Україні та на чужині // Молоде Життя (далі – МЖ). – Прага, 1933. – ч. 5-6 (81-82). – С. 15-16; Деслав Е. Пласт на Україні // Там само.– С. 16; Плющ В. Скавтизм в Україні // ПШ. – 1974. – ч. 4 (43). – С. 41-49; Тиґр (Богацький П.) До історії Пласту на Україні // МЖ. – 1933. – ч. 5-6 (81-82). – С. 16-17.. Ці автори спираються переважно на власні спогади, хоча також аналізують і усі доступні їм джерела.

Місце в історії руху осіб – відомих діячів і вихованців скаутського руху – висвітлили у своїх статтях М.Ганушевський, А.Гладилович, Д.Козій, Б.Кравців, Б.Сітницький, У.Старосольська та ін.; окремі дослідження присвячені вихованим у скаутських організаціях діячам національно-визвольного руху, зокрема, найбільшу увагу приділено особі Головного Командира УПА Р.Шухевича Ганушевський М. Роман Шухевич у моїх споминах // Ювілейна книга Української Академічної гімназії у Львові. – Філадельфія - Мюнхен, 1978. – С. 451-463; Гладилович А. Про тих пластунів, що загинули в Україні // ПШ. – 1981-1982. – ч. 2 (65). – С. 36-37; Козій Д. Юліян Каменецький // ПШ. – 1974. – ч. 4 (43). – С. 53-55; Кравців Б. Роман Шухевич – пластун // МЖ. – Мюнхен, 1953. – ч. 2. – С. 3; Сітницький Б. Петро Франко і Пласт // Цвіт України. – 1994. – ч. 8 (28). – С. 6; Старосольська У. Життєвий шлях Юрія Старосольського // ПШ. – 1998. – ч. 2 (118). – С. 41-42.. Окремі питання ролі українського скаутинґу в національно-визвольному русі висвітлюють розвідки Б.Костюка, П.Содоля, Л.Шанковського, В.Яніва та ін. Костюк Б. Першолистопадовий зрив у Львові 1918 року та участь у ньому пластунів // ПШ. – 1996. – ч. 4 (112). – С. 42-44; Содоль П. Пластуни у визвольних змаганнях // ПШ. – 1993. – ч. 1 (97). – С. 24-26; Шанковський Л. Стрийські пластуни у визвольних змаганнях // МЖ. – 1946. – ч. 3. – С. 34-37; Янів В. Суспільна функція Лісових Чортів у міжвоєнну добу // Лісові Чорти: Їх життя і буття, 1922-1945 рр. Ювілейний історично-мемуарний збірник у їх 60-річчя. – Вашингтон – Нью-Йорк – Торонто, 1983. – С. 20-63.

Цілісне уявлення про хід історії Пласту дають енциклопедичні виклади Ю.Старосольського та В.Яніва в ““Енциклопедії Українознавства””, які, однак, не позбавлені деяких неточностей. До речі їх аналізує Т.Самотулка Самотулка Т. На марґінесі статей “Пласт на порозі свого 60-ліття” // Пластовий Шлях. – ч. 4 (31). – жовтень-грудень 1971. – С. 56; Старосольський Ю. Пласт // Енциклопедія українознавства. – ссловникова частина. – Т. 6. – С. 2101-2107; Янів В. Український Пластовий Улад // Енциклопедія українознавства. – зЗагальна частина. – Т. 3. – Київ, 1995. – С. 955; Самотулка Т. На марґінесі статей “Пласт на порозі свого 60-ліття” // ПШ. – 1971. – ч. 4 (31). – С. 56...

Першою значною науковою працею на тему історії Пласту як основної частини українського скаутинґу стала праця Б.Савчука ““Український Пласт: 1911-1939”” (Івано-Франківськ, 1996). Хоча список скаутських організацій, які розглядає автор та хронологічні рамки, на нашу думку, можна розширити, а фактичний матеріал, прізвища, дати, статистику іноді потрібно устійнити.

Отже, огляд літератури засвідчує відсутність комплексних праць, які б охоплювали весь скаутський рух, а не його окремі складові, розглядали б його як частину молодіжного і громадсько-політичного рухів у сукупності їх взаємозв’язків. Аналіз попереднього стану дослідження предмету дисертації свідчить, що наявних фахових досліджень навіть окремих складових руху є мало, охоплюють вони далеко не весь обсяг матеріалу, базуються на недостатній кількості архівних джерел та матеріалів періодичних видань, натомість, це компенсується літературою мемуарного характеру, що також не повністю опрацьована.

Метою дослідження є комплексне вивчення зародження, розвитку, виховної діяльності українського скаутського руху в період 1911-1944 рр., його місця і ролі у молодіжному русі та суспільному житті України.

Виходячи з мети, були поставлені такі завдання дослідження:

- розкриття передумов і причин виникнення та дослідження особливостей становлення українського скаутського руху;

- з’ясування співвідношення національного та зарубіжного компонентів українського скаутського руху;

- дослідження характерних особливостей організації, управління, форм діяльності та, на його основі, з’ясування особливостей внутрішнього розвитку українського скаутського руху протягом 1911-1944 років;

- дослідження особливостей розвитку українського скаутського руху в різних реґіонах, країнах поселення українців та за різних умов існування;

- вивчення організаційних форм розвитку українського скаутського руху після заборони Пласту на окупованих Польщею українських землях у 1930-х рр.;

- з’ясування впливу українського скаутинґу на суспільне життя України в досліджуваний період.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1911 до 1944 р. – від виникнення перших українських скаутських організаційних форм і до повторного встановлення в Україні радянської влади у ході Другої світової війни. Після цього були ліквідовані можливості для існування і розвитку українського скаутського руху.

Методологічною основою дослідження є принципи історизму та об’єктивності. З позиції загальнонаукової методології проблема розглядається на основі історичного і системного підходів. В дисертації використовується історична методологія дослідження діяльності громадських об’єднань.

Методи дослідження. Вирішення поставлених завдань здійснювалось за допомогою історичного, логічного, проблемно-хронологічного та порівняльного методів.

Джерельну базу дисертації складають опубліковані документи, архівні матеріали, періодичні видання, мемуарна література тощо.

На сьогодні є мало опублікованих документів, зокрема, у збірниках. Найзначніший серед них – збірник нормативних документів для членів Пласту Західної України 1920-х рр., ““Пластові приписи й розпорядки””, зібраний П.Ісаївим Ісаїв П. Пластові приписи й розпорядки // Записки українського пластуна. – ч. 8. – Львів, 1927. – 228 c.. У періодичних виданнях були оприлюднені звіти організацій з нагоди їх з’їздів, хроніка діяльності товариств, інші відомості. Інформація такого ж характеру міститься у звітах навчальних закладів, при яких діяли скаутські частини. Деякі документи публікувалися принагідно в дослідженнях.

Архівні документи складають основну групу джерел. Так, в Центральному державному історичному архіві у Львові міститься фонд Верховної Пластової Команди (ф. 389), де зібрано джерела найрізноманітнішого характеру: від звітів, наказів, протоколів і до листування та рукописних видань. Там само зберігається фонд редакції журналу ““Молоде Життя””, що містить цінні рукописи, в тому числі й не опубліковані (ф. 404). В цьому ж архіві, а також у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України) ряд справ стосуються деяких скаутських організаторів, зокрема М.Біличенка, П.Франка, О.Тисовського (ф. 640 ЦДІА (Львів)) тощо.

Матеріали з історії українського скаутинґу в еміграції і на Закарпатті, які, ймовірно, раніше знаходилися у фондах Музею Визвольної боротьби у Празі, осіли переважно у фонді Центрального союзу українського студентства (ф. 3905, оп. 2) і колекції окремих документальних матеріалів українських еміграційних установ, організацій і осіб (ф. 4465, оп. 1) ЦДАВО України. Матеріал щодо скаутського руху на території УРСР міститься в Центральному державному архіві громадських об’єднань України, зокрема у фонді ЦК Комуністичної спілки молоді України (ф. 7). Ці справи відображають переважно процеси поглинання різноманіття скаутських організацій і створення єдиних молодіжних організацій тоталітарного суспільства. Деякі відомості про скаутинґ під час визвольних змагань (1917-1921 рр.) містяться у фонді Комісії з історії громадянської війни при КП(б)У цього ж архіву (ф. 5). У фонді Армії УНР ЦДАВО України (ф. 1078) нами знайдено документи щодо Школи українських пластунів у таборі інтернованих Щепіорно біля Каліша (Польща).

На окрему увагу заслуговують фонди інших товариств, установ, організацій, формувань, що містять скаутський матеріал. Такий матеріал є у фондах “Рідної Школи”, Наукового товариства ім. Т.Шевченка, Союзу Українок, Українського крайового товариства охорони дітей та опіки над молоддю (УКТОДОМ), ““Просвіти””, ”Українського Горожанського комітету м. Львова, студентських товариств тощо (фф. 206, 309, 319, 321, 348, 462 ЦДІА у Львові тощо). Ці справи відображають переважно співвідношення між скаутськими організаціями та іншими товариствами, містять узагальнені характеристики стану розвитку руху.

Матеріал про скаутинґ міститься і у фондах місцевих органів державного правління, як наприклад на окупованих Польщею землях, воєводських управлінь і, зокрема, їхніх відділів суспільної безпеки з повідомленнями повітових староств і листуванням із ними. Велику частину архівних документів складають поліційні справи за нелегальну діяльність, наприклад організаторів Пласту.

Значний інтерес становлять матеріали періодичних видань досліджуваного періоду і пізніших часів. Це, в першу чергу, офіційні органи, зокрема, такі журнали і газети як ““Пластовий табор””, “Католицька Акція”, ““Молоде життя””, “““Пластовий шлях””, ““Український Пласт””, “Українське юнацтво”, ““Шлях молоді” та ін””. Видання 1930-х рр. ““Вогні”” та ““На сліді”” (Львів) не були органами окремих організацій, а скоріше ідеологічними виданнями скаутського руху. Важливим історичним джерелом є видання Закарпаття та міжвоєнної еміграції, серед яких ““Пластун”” “(Ужгород), ““Молоде Життя”” (Прага), ““Вісти СУПЕ” (Союзу Українських Пластунів Еміґрантів”, Прага), ““Скоб”” (Париж) тощо.

В деяких випадках скаутські часописи були додатками до інших видань, як ““Пластовий Табор”” у ““Вістях з Запорожа”” (Львів, 1914 р. за ред. П.Франка), ““Пластовий прапор”” в газеті ““Новий час”” (Львів, 1929-1930 рр.), ““Пластова Трибуна”” – орган СУПЕ в ““Студентському вістнику”” (Прага).

Стан розвитку місцевих осередків, особливості програми і настрої на місцях висвітлюють рукописні часописи скаутських частин. Їхнє ґрунтовне дослідження належить відомому бібліографу А.Животкові, а також Д.Козицькому та П.Зленкові Животко А. Рукописні пластові часописи молоді // Вогні. – 1939. – ч. 1-2 (75). – С. 15-20; Козицький Д. Матеріяли до бібліоґрафії української пластової літератури / Ред. П.Зленко. – Прага: “Український Пласт”, 1935. [ЦДАВО України. – Ф. 4465. – Оп. 1. – Од. Зб. 1112].. Однак, навіть ці дослідники, повертаючись востаннє до теми у 1949 р. (А.Животко) не дослідили всіх видань. Чимало часописів знаходиться у згаданих вище архівних фондах.

Скаутський матеріал містить також інша преса. Серед таких видань слід назвати: газети ““Діло””, ““Новий час””, ““Зоря””, ““Вперед””, ““Громадський вістник””, ““Поступ””, ““Свобода””, ““Український вістник”” (Львів), ““Наш шлях”” (Кам’янець-Подільський); журнали ““Відгуки””, “““Шляхи””, ““Сокільські вісти”” “(Львів) та ін.; реґіональні місцеві видання як, ““Український голос”” (Перемишль), ““Русин”” (Ужгород), ““Самостійність”” (Чернівці) тощо. На значну увагу заслуговують еміграційні та діаспорні видання ““Студентський шлях””, ““Український студент””, ““Пробоєм”” і ““Розбудова нації”” (Прага), ““Тризуб”” (Париж), ““Сурма”” (Литва), ““Українські вісти”” (Едмонтон, Канада), ““Америка”” (Філадельфія), ““Свобода”” (Нью-Йорк, США) тощо. Більшість опублікованих у них матеріалів мають інформативний характер і їх авторами переважно були самі скаутські діячі, які були провідними журналістами в ряді видань.

Важливе значення для дослідження теми дисертації відіграють публікації мемуарної спадщини вихованців та організаторів скаутських руху, тощо. Серед них провідне місце належить спогадам основоположника Пласту О.Тисовського, а також скаутських діячів П.Богацького, Ю.Гончаренка та ін Тисовський О. З юних літ Українського Пластового Уладу // ПШ. – 1951. – ч. 7. – С. 30-49, тощо (див. вище).. Цінним джерелом є спогади діячів національно-визвольної боротьби, які були вихованцями скаутського руху, або спогади, що розкривають невідомі сторінки діяльності окремих скаутських частин Гірняк Н. Моя праця в “Рідній Школі” в 1932-1939 і 1941-1944 (спогади й рефлексії) // Шляхами Золотого Поділля. – Т. 1. – Філадельфія, 1983. – С. 156-165; Костюк Б. Підпільний Пласт (1939-1944 рр.) // ПШ. – 1996. – ч. 4 (112). – С. 45-46; Степанів О. Напередодні великих подій: Власні переживання і думки 1912-1914. – Львів, 1930. – С. .8-9, тощо..

Наукова новизна дисертації. Введено в науковий обіг ряд джерел, зокрема архівних, широко проаналізовано друковані видання, серед яких деякі не були зафіксовані у бібліографії. Дисертація є першим спеціальним комплексним дослідженням з історії скаутського руху. Вперше з’ясовано ареал товариств, які можуть бути зараховані до українського скаутського руху. З’ясовано, що до них, крім Пласту й українських скаутських частин часів УНР і міжвоєнної еміграції та деяких інших, слід зарахувати й такі, що скаутськими раніше не вважалися, або не аналізувалися, серед них: “Молода Січ” при товаристві “Мати-Січ” (Кам’янець-Подільський), організації типу “Молодої Січі” (Рогатин, 1912), КАУМ “Орли”, гуртки при клітинах товариства “Сокіл-Батько” і при “Січі” чи Українській Стрілецькій Громаді в США й Канаді, Доріст товариства “Рідна школа” тощо. Зібрано і вперше устійнено фактичний матеріал з проблеми: статистичні дані, біографії; уточнено реєстр частин Пласту Галичини та еміграції 1920-х рр.; узагальнено матеріал таборового виховання на Закарпатті у міжвоєнний період. Значно розширено дані про полеглих за незалежність України вихованців скаутських частин досліджуваного періоду. Ці фактичні дані відображено у вигляді додатків до дисертації. З’ясовано, що український скаутський рух посів вагоме місце і справив значний вплив як на молодіжний рух так і на громадсько-політичні процеси історії України досліджуваного періоду. Спеціально досліджено місце українського скаутиського рухунґу у визвольних змаганнях (наприклад, його вплив на генезу стрілецького руху). Вперше досліджено використання досвіду скаутинґу при розбудові єдиної молодіжної організації в умовах тоталітарного режиму в УРСР. Наукову проблему введено в контекст історії України, наводяться аналоги з історії скаутинґу і всього молодіжного руху в інших народів та держав (цьому присвячено окрему статтю). З’ясовано основні засади, на які може спиратися дослідник організованого молодіжного руху, зокрема нової та новітньої історії України.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані дослідниками молодіжного руху України та історикам, коло наукових інтересів яких охоплює новітню історію України у подальшій розробці тем історії суспільного життя України зазначеного періоду. Матеріали дослідження можуть бути корисними у написанні узагальнюючих і спеціальних праць із цієї проблематики, а також у підготовці підручників, навчальних посібників, базових і спеціальних курсів.

Апробація дисертаційного матеріалу здійснювалася у формі доповідей на наукових конференціях: “Спадщина Олега Кандиби - О.Ольжича у контексті національного відродження України” (Тернопіль, 1997), “Володимир Янів – відомий і невідомий український психолог, громадсько-політичний діяч, поет” (Тернопіль, 1998); Днях науки Національного університету “Києво-Могилянська Академія” (Київ, 2000); участі в підготовці матеріалів виставки, присвяченої 10-літтю відродження Пласту в Музеї гетьманства (Київ, серпень-жовтень 1999 р.); виховних семінарах. Основні результати дослідження доповідались і обговорювались на засіданнях кафедри новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1997-2001 рр.). і були оприлюднені в 9 авторських публікаціях загальним обсягом 4,3 друк. арк.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі “Історичні передумови зародження і особливості організаційного становлення українського скаутського руху” з’ясовуються особливості виникнення українського скаутського руху на основі двох головних складових: національної традиції виховання та організацій молоді і світового скаутинґу при перевазі останнього.

Національна традиція виховання була представлена братськими і січовими школами з їх системою самоуправління, народницькими гуртками молоді, самоосвітніми середньошкільними і студентськими гуртками, спортивними товариствами, окремими навчальними закладами. Зокрема, До товариств, які безпосередньо наближалися до скаутської системи у сполученні з національним вихованням слід віднести, наприклад, таємну “Запорізьку Січ” (Кам’янець-Подільський, 1895-1900). Серед предтеч руху був голова товариства “Сокіл-Батько” І.Боберський, який сполучив спортивно-гімнастичний рух із національним і виховав ряд пізніших скаутських діячів (між ними О.Тисовський та П.Франко).

Для розбудови українського скаутського руху було використано організаційний досвід і зв’язки деяких існуючих товариств. Серед них т.зв. “Драгоманівка” – товариство самоосвітніх гуртків ім. М.Драгоманова, між провідними діячами якого були активні члени перших скаутських гуртків А.Яцків, М.Опока, Р.Сушко та ін. Один з гуртків товариства під проводом студента І.Чмоли перетворився на “скавтовий кружок”. Середовищем, в якому формувалися принципи всебічного самовиховання були окремі українські навчальні заклади, зокрема найстаріша в Галичині Українська Академічна гімназія у Львові – перший осередок організаційного оформлення українського скаутинґу під керівництвом вчителя О.Тисовського. Принцип всебічності скаутинґу дозволив залучити до нього представників різних середовищ, що відбилося зокрема у особах його трьох перших організаторів: вчительство – О.Тисовський (основоположник Пласту), самоосвітні гуртки – І.Чмола, спортивний рух – П.Франко.

Становлення українського скаутського руху охоплювало тривалий період його розвитку, в силу об’єктивних історичних обставин. Серед них: політична роз’єднаність України, неоднакове проникнення скаутської ідеї в різні реґіони у різних умовах історичного розвитку. До організацій, які слід зачислити до українського скаутського руху належать скаутські гуртки Галичини 1911-1913 рр. до остаточного утвердження назви “Пласт”, Пласт (назви: Український пласт і Український Пластовий Улад), Драгоманівський (Мазепинський) Пласт і цілий ряд т.зв. “стрілецьких пластів” Галичини перед Першою світовою війною, організації типу “Молода Січ” (Рогатин, 1912) і “Молоді козаки” (Олександрія на Волині, 1920), які часто потім вливалися до Пласту; Українські Бой-Скаути координовані Всеукраїнською Скаутовою Радою та інші українські скаутські загони і товариства зразка “Молодих січей” (Кам’янець-Подільський) чиперіоду Української революції (1917-1921); українські скаутські частини в таборах інтернованих та перших років еміграції (Загін Українських Скаутів в Тарнові, Школа Український Пластунів у Щепіорно біля Каліша, Польща); Українська скаутська організація – УСОР та частини, об’єднані Українською Пластовою Командою в Чехо-Словацькій республіці; товариства, які перейняли методи Пласту після його заборони в 1930 р. на окупованих Польщею землях (); українські скаутські частини західної і, можливо, східної діаспори; частини, об’єднані в Союзі українських пластунів-емігрантів (СУПЕ); Виховні спільноти української молоді (ВСУМ) тощо.

Внаслідок розвитку українського скаутського руху, уже на етапі становлення виникають його певні координуючі органи. Найкращий варіант єдиного шляху розвитку українського скаутинґу намітився на нашу думку в добу УНР, а саме в Кам’янці-Подільському (1919-1920). Після поразки українських визвольних змагань центром українського скаутського руху стала Галичина – Український Пластовий Улад під керівництвом ВПР і ВПК. Тоді ж формується єдність розвитку Галичини, Волині, Буковини, Закарпаття та еміграції, декуди на початку. 1920-х рр. остаточно приживається український скаутинґ. Найгірші умови для розвитку руху існували на Буковині і в УРСР, де вже з початком 1920-х рр. він припиняється.

Після заборони Пласту на західноукраїнських землях роль керівного органу переймає таємний Пластовий Центр, що діє до 1944 р. Організаційні форми, в яких розвивається український скаутський рух того періоду найрізноманітніші: видавничий кооператив “Вогні”; туристично-краєзнавче товариство ““Плай””, спортивні клуби ім. сотника Ф.Черника і ““Стріла””, Доріст товариства ““Рідна Школа””; табори молоді КВОММ – Комісії виховних осель і мандрівок молоді й Українського Гігієнічного товариства; ВСУМ – Виховні спільноти української молоді; частково інші товариства. Легально український скаутинґ на еміграції презентував Союз українських пластунів-емігрантів та українські частини в рамках скаутських федерацій країн діаспори.

У другому розділі “Форми і методи діяльності українських скаутських частин” розкрито все багатство проявів активності українського скаутинґу. Вони відповідають ідейним основам скаутського руху з пристосуванням до національних потреб України: виправлення хиб національного характеру, як це визнавали ідеологи руху (А.Річинський, К.Паліїв, О.Тисовський). Основною метою скаутинґу було формування гармонійної соціально-реалізованої особистості. Скаутське виховання поділялося на формування сильного характеру, фізичного здоров’я, професійних вмінь і допомогу іншим людям та службу своїй батьківщині.

Головними засобами виховання в українському скаутинґу стали скаутські присяга і закон; праця в гуртку однолітків під керівництвом старших; постійні стимулюючі програми, що виражалися у трьох основних скаутських іспитах (пробах) та вмілостях (фахах); життя серед природи.

Скаутська присяга була урочистою обітницею на вірність Богові і Україні, допомогу іншим і працю над своїм самовдосконаленням. Скаутський Закон виражав риси характеру, які виховували в собі члени скаутських частин. Було два основні шляхи адаптації цього кодексу: 1) запровадження класичного скаутського взірця; 2) розширений національний варіант. Перший варіант редакції Скаутського Закону спостерігаємо в Першій Українській Юнацькій Дружині Бой-Скаутів у Білій-Церкві на Київщині (Є.Слабченко): 1) скаут шанує честь свою і своєї організації; 2) скаут є вірним і гідним сином свого народу; 3) скаут допомагає ближнім своїм; 4) скаут в кожному бачить ближнього, а всіх інших скаутів бачить своїми братами; 5) скаут поводиться як козак-лицар; 6) скаут поважає своє провідництво; 7) скаут любить природу і старається пізнати її; 8) скаут є завжди веселим; 9) скаут є ощадний; 10) скаут є чистий в думках, мові, вчинках.

Другим шляхом пішов Пласт. В редакції Пластового Закону О.Тисовського з’ясовується, що пластун у своїх ділах є: 1) словним (дотримується свого слова), 2) совісним, 3) точним, 4) ощадним; стосовно інших людей: 5) справедливим, 6) чемним, 7) братерським і приятельським, 8) врівноваженим; для добра Пласту: 9) корисним: а) для свого народу, через нього до людства, б) для родини і в) для себе; 10) карним (слухняним своєму керівництву), 11) пильним, 12) дбалим про здоров’я; а для свого оточення: 13) дбалим про красу й 14) завжди доброї гадки (думки).

Найважливіша виховна праця українських скаутських частин зосереджувалася у виховних спільнотах, основу серед яких творив гурток (рій, ланка). Наступними ступенями суспільної адаптації ставали більші об’єднання (чота, дружина, загін, курінь, полк, кіш) та різні спеціальні установи (гуртки спеціалістів, бібліотеки, секції, майстерні, крамниці). Праця у цих організаційних клітинах здійснювалася на засадах самоуправління і виборності, у формі регулярних і урочистих зібрань, мандрівок, таборів, ігор, свят, участі в національних заходах тощо..

Важливими засобами скаутської виховної системи стали спорт і змагання у різноманітних практичних уміннях, а також мандрівки й таборування. Серед видів спорту, яким приділялася особлива увага в українських скаутських частинах слід назвати піший і водний туризм, лижний спорт, командні види (естафети Пласту в Галичині), спортивні ігри, таборування. Це давало змогуВони виробляти самостійність, злагоду з природою, навики співпраці, товариськість та лідерські якості, можливість пізнання рідного краю. Особливу роль в українському скаутському русі приділялося організації таборів. Таборове життя розвивалося від перших мандрівних та наметових таборів до створення постійних таборових баз переважно в Карпатах, як Сокіл і Остодір (на землях, подарованих митрополитом А.Шептицьким біля Підлютого в Ґорґанах), Старява, Брустури біля Космача, Крилос біля Галича, Солочин і Луги на Закарпатті тощо. Розквіт таборування припадає на 1930-ті рр., коли в Галичині Пласт вже було заборонено. Культ гарту тіла виховав серед скаутів відомих спортсменів та фізкультурників (Я.Гладкий, Е.Жарський, С.Новицький, В.Пап, Є.Полотнюк, Я.Рак, М.Сорока, Р.Шухевич та ін.).

Питання ідеології руху з’ясовували скаутські видання. Їх можна поділити за змістом на організаційно-виховні, організаційні та провідницькі, художні, починаючи від рукописні их часописиів окремих частин. Вони відіграли важливу роль у єдності руху, і спільності розвитку його частин, обміні досвідом і стали важливим засобом скаутського виховання.

Вся скаутська програма, на основі якої велася діяльність окремих частин була наближена до потреб України і мала національне спрямування. Значну роль у ній відводилося патріотичному вихованню, а саме культу героїв визвольних змагань. Тому не дивно, щоШ досить швидко український скаутинґскаутські формування, в силу свого розвитку, крім своєї внутрішньої діяльності проявляєють і активність суспільно-політичну у різних сферах суспільного життя.

У третьому розділі “Скаутський рух у суспільно-політичному житті України” проаналізовано його місце в молодіжному русі, вплив на нього умов громадсько-політичного життя і участь у ньому скаутських формувань; з’ясовано громадську роль українського скаутинґу протягом досліджуваного періоду.

Український скаутський рух зайняв важливе місце в суспільно-політичному житті України протягом всього досліджуваного періоду. Насамперед це проявилося у молодіжному русі через розповсюдження на інші товариства принципу гармонійного виховання, а також у ідеї активної служби батьківщині. Ця ідея дала свої плоди зокрема в поширенні на українське громадянство культу героїв визвольних змагань. Він виявився у догляді українських військових могил, запровадженні ряду святкувань: бою під Крутами, який поширився згодом на всю українську молодь, листопадового повстання 1918 р. у Львові, Свята українського моря тощо. Крім того, вихованці скаутських частин беруть активну участь у створенні українських збройних сил та у визвольних змаганнях.

Головну роль у виникненні стрілецького руху відіграв “скавтський кружок”, створений у 1911 р. у Львові І.Чмолою. В ньому вперше виникла ідея військового вишколу молоді. Згодом, членами гуртка створено окремі військові товариства “Мазепинський курс мілітарний” (В.Кучабський, О.Квас, В.Клим), студентський стрілецький гурток (І.Чмола), що став частиною товариств “Січові Стрільці” і “Січові Стрільці-ІІ”. За участю пластунів організовано стрілецькі товариства по всій Галичині. В (Легіоні УССУкраїнських Січових Стрільців, важливі командні пости зайняли скаутські організатори (крім названих, Д.Вітовський, Н.Гірняк, І.Коссак, М.Мінчак, О.Семенюк, О.Степанів, Р.Сушко, П.Франко, Ф.Черник, С.Яремкевич, О.Яримович та ін.).

Пластуни Закарпаття у 1938 р. почали створення Організації Народної Оборони ““Карпатська Січ”. Перший її штаб ”,творили старші пластуни куреня “Самітні рисі”. Проект статуту організації виготовив Є.Кульчицький. Першими частинами “Карпатської Січі” стали два курені старших пластунів у Хусті, організовані О.Блистовим. В Генеральному Штабі ОНО “Карпатська Січ” працювали пластуни Р.Шухевич, З.Коссак, О.Карачевський, І.Кедюлич, Є.Врецьона, І.Роман, І.Рогач. Члени Виховних спільнот української молоді (ВСУМ), що діяли на скаутських засадах під час Другої світової війни зголосилися дло складу

I Українськоїа Дивізіїя Української Національної Армії (“Галичина”) на наказ Українського Центрального Комітету в Кракові, відділу молоді якого підпорядковувалися ВСУМ. Пластуни і поширенні культу героїв визвольних змагань. Останній виявився у догляді українських військових могил, запровадженні святкування річниць бою під Крутами, який поширився згодом на всю українську молодь, Листопадового Чину, Свята українського моря тощо. проявили себе при підготовці т.зв. Листопадового чину, внаслідок якого постала ЗУНР, в складі Армії УНР, УГА, ОУН, УПА тощо. У складі ІІІ-го Корпусу УГА діяла Пластунська сотня малолітніх добровольців переважно з пластунів Стрия.

Скаутський стиль життя сприяв розвитку окремих видів спорту. Загалом, покоління виховані у скаутинґу відзначались динамічним стилем життя, який виявлявся у постійних конкурсах, змаганнях тощо. Плекання у скаутинґу здорового способу життя вплинуло на поширення серед громадянства антиалкогольного та антинікотинового руху, які згодом сполучилися із національним і економічним чинниками. Так, у діяльності протиалкогольного і протинікотинового товариства “Відродження” беруть провідну участь пластові діячі (Ю.Каменецький, М.Ценко).

Через вихованців скаутинґу відбувався вплив на студентство і прилучення його до активного суспільного життя. Діяльність українських скаутів мала також навіть міжнародне значення, зокрема, через створення у Чехо-Словаччині Міжнародного об’єднання високошкільного скаутинґу (Ю.Гончаренко). Крім того, існував вплив українського скаутського руху на журналістику, мистецьку діяльність, економічне життя.

Участь пластунів у революційному русі, зокремка в рамках ОУН призвела до втручання у внутрішню діяльність Пласту тоталітарних течій і викликала прискорення його заборони окупаційними властями (26 вересня 1930 р. в Галичині). Головною ж причиною заборони українського скаутського руху всіма окупантами були його активна громадська роль і великий вплив на формування молоді. З цієї ж причини ставлення українських державних органів і громадянства періоду УНР до скаутинґу було позитивне.

У висновках дисертації підведені підсумки дослідження, які виносяться на захист:

- передумови і причини виникнення українського скаутського руху та особливості його становлення були зумовлені боротьбою за здобуття державності України; це наклало свій відбиток на завдання і зміст руху; через змінність суспільно-політичних обставин становлення українського скаутинґу тривало протягом усього досліджуваного періоду; рух розвивався у контексті з світовим