луганський державний педагогічний університет імені тараса шевченка

Панасенко Елліна Анатоліївна

УДК 371.13/16 (09)

Ідеал учителя у вітчизняній педагогічній журналістиці

другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Луганськ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Слов’янському державному педагогічному інституті Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент Сипченко Валерій Іванович,

Слов’янський державний педагогічний

інститут, завідувач кафедри педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

ЗОЛОТУХІНА Світлана Трохимівна,

Харківський державний педагогічний

університет ім. Г.С. Сковороди,

професор кафедри педагогіки;

кандидат педагогічних наук, доцент

КУЧЕРЯВИЙ Олександр Георгійович,

Донецький національний університет,

завідувач кафедри педагогіки і психології.

Провідна установа: Кіровоградський державний педагогічний

університет імені Володимира Винниченка

Міністерства освіти і науки України,

кафедра педагогіки, м. Кіровоград.

Захист відбудеться “29” травня 2001 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.053.01 у Луганському державному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2).

Автореферат розісланий “28” квітня 2001 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.Л.БУТЕНКО

загальна характеристика роботи

Актуальність і ступінь дослідженості проблеми. Глибокі соціально-економічні та політичні зміни в Україні викликали необхідність реформування системи освіти. У зв’язку з виникненням і розвитком ринкової економіки, гуманізацією і демократизацією суспільства постали питання про розвиток духовного, інтелектуального та економічного потенціалу країни, про формування особистості вільного громадянина. За останні кілька років у вітчизняній педагогічній науці відбулися суттєві зміни, пов’язані з постановкою нових цілей освіти, з появою нових типів навчальних закладів, з оновленням змісту і технологій навчання й виховання. Це й визначає необхідність реформування системи підготовки педагогічних кадрів.

Сучасне суспільство ставить перед педагогами якісно нові вимоги. Недостатньо уже володіти лише психолого-педагогічними, предметними знаннями, певною методикою. Нинішній стан освіти в Україні вимагає рішучої зміни духовного світу вчителя, розвитку науково-педагогічного мислення, розширення професійної та національної самосвідомості. В Концепції національного виховання зазначено: “Педагог, учитель, вихователь – довірена особа суспільства, якій воно ввіряє найдорожче і найцінніше – дітей, свою надію і своє майбутнє. Доля дітей в руках педагога, в його золотому серці, він має бути джерелом радісного пізнавального і морального зростання своїх вихованців. Жодна інша професія не ставить таких вимог до людини. Педагог зобов’язаний бути яскравою, неповторною особистістю, носієм загальнолюдських цінностей, глибоких і різноманітних знань, високої культури. Педагог зобов’язаний прагнути до втілення в собі людського ідеалу“.1

Прагнення до ідеалу – це прагнення до гармонії і вдосконалення, без чого вчитель деградує як фахівець. Ідеал є тією рушійною силою, яка спонукає педагога до моральної, інтелектуальної та професійної довершеності.

Проблема ідеалу вчителя в наш час набула особливої актуальності. Падіння комуністичної ідеології викликало необхідність переосмислення основних педагогічних положень і висновків, переоцінки всієї історії педагогіки. Розпочався процес повернення із забуття спадщини відомих вітчизняних педагогів-науковців, учителів-практиків. Виявилося, що науково-педагогічна спадщина минулого актуальна і в наш час. Ретельне її дослідження і глибокий аналіз допоможуть знайти правильні шляхи вирішення багатьох сучасних проблем педагогічної науки.

Педагогічна журналістика другої половини ХІХ – початку ХХ ст. була цікавим та значним явищем, відігравала провідну роль у суспільно-педагогічному житті держави. Серед багатьох науково-теоретичних та практичних проблем у ній

___________________________

1 Концепція національного виховання // Рідна школа. – 1995. – № 6. – С. 23.

уперше в історії педагогічної думки було не тільки висунуто питання про ідеал учителя, а й проведено його всебічне обговорення, осмислення, доведено значущість і необхідність. Досягнення педагогічної журналістики необхідно використовувати в сучасній педагогічній теорії та практиці, відбираючи і переосмислюючи з її надбань усе раціональне й цінне. 

Таким чином, вибір основним історико-педагогічним джерелом, що дозволяє дослідити проблему ідеалу вчителя другої половини ХІХ – початку ХХ ст., вітчизняної педагогічної журналістики зумовлений певними її особливостями:

- педагогічна журналістика була традиційною формою відображення філософських, соціальних, педагогічних і психологічних ідей;

- педагогічна журналістика концентрувала в собі науковий потенціал сус-пільно-педагогічних діячів, представляючи на широкий огляд передові педагогічні ідеї та положення;

- педагогічна журналістика активно впливала на формування суспільної, професійної та національної самосвідомості;

- педагогічна журналістика найбільш чутливо реагувала на зміни, що відбувалися в суспільстві, в тому числі і в педагогіці, досить повно відображала процес формування нових моральних, естетичних, педагогічних цінностей, орієнтацій та ідеалів;

- педагогічна журналістика, широко висвітлюючи досвід роботи вчителів, тим самим була сферою самореалізації їхнього творчого потенціалу;

- багатогранність питань, що розглядалися на сторінках журналів, збагачувала читачів цілісними знаннями і комплексним баченням проблеми;

- педагогічна журналістика в більшій мірі, ніж інші історичні джерела, мала велику кількість “прихованої” інформації.

Загальним питанням розвитку педагогічної журналістики другої половини ХІХ – початку ХХ ст. присвячені дослідження В. Авророва, П. Лісового. Окремі проблеми дожовтневої вітчизняної журналістики відображені в працях М. Воскресенського, О. Дея, В. Дмитрука, І. Дорошенка. Педагогічна журналістика згаданого періоду досліджувалась з точки зору її ролі у розвитку прогресивної вітчизняної педагогіки Л. Варустіним, Ф. Гольдіним, І. Нефьодовою, З. Полуяктовою; внеску в розробку теорії навчання й виховання – І. Зайченком, Л. Литвином.

У працях істориків педагогіки Ш. Ганєліна, Е. Днєпрова, Н. Калениченко, М. Константинова, Б. Мітюрова, Ф. Паначина, О. Пискунова, В. Пряникової, З. Равкіна, І. Харламова розглядалися загальні проблеми розвитку вітчизняної педагогічної теорії і практики та побічно порушувалися питання про особистість і підготовку вчителя.

У наш час проведені дослідження, в яких теоретично осмислена особистість учителя, розроблені підходи до процесу її формування; визначені функції педагога в суспільстві, мета, принципи та зміст його професійного становлення; здійснено спробу моделювання образу ідеального і реального вчителя (О. Абдулліна, С. Єлканов, І. Зязюн, І. Ісаєв, В. Кан-Калік, С. Корчинськи, Н. Кузьміна, В. Сластьонін, І. Чорнокозов, О. Щербаков та ін.).

Важливу допомогу в процесі теоретичного усвідомлення нових тенденцій у вітчизняній педагогічній науці надало вивчення робіт А. Алексюка, О. Вишневського, Л. Вовк, В. Галузинського, М. Євтуха, С. Золотухіної, В. Лозової, О. Любара, Ю. Руденка, М. Стельмаховича, О. Сухомлинської, Г. Шевченко.

В останні роки посилилася увага вітчизняних дослідників до педагогіки другої половини ХІХ – початку ХХ ст. взагалі і проблем учительства зокрема. Питання особистості вчителя (вимоги до морального, професійного, суспільного аспектів), професійної підготовки, підвищення кваліфікації, погляди на дану про-блему видатних педагогів-науковців того часу були вивчені в дослідженнях Г. Білавич, М. Головкової, Т. Ільїної, Л. Климчик, О. Машталера, О. Неживого, І. Пінчук, М. Ескіна та інших учених; проблема матеріального і правового становища вчительства, його громадсько-просвітницької діяльності – у працях Д. Герцюка, М. Заволоки, С. Лаби, Н. Мещерякової.

Однак доводиться констатувати, що проблема ідеалу вчителя у вітчизняній педагогічній журналістиці другої половини ХІХ – початку ХХ ст. сучасними до-слідниками не розглядалася.

Зв’язок роботи з науковими планами та темами. Вибраний напрямок дисертаційної роботи пов’язаний з темою наукового дослідження кафедри педагогіки Слов’янського державного педагогічного інституту “Гуманізація навчально-виховного процесу” (протокол № 9 засідання Вченої ради СДПІ від 28 грудня  р.).

Мета дослідження полягала у вивченні, об’єктивному аналізі та систематизованому висвітленні образу ідеального вчителя у вітчизняній педагогічній журналістиці другої половини ХІХ – початку ХХ ст.; у показі всього цінного, що було напрацьовано педагогами-журналістами і зберігає наукове значення сьогодні.

Об’єкт дослідження – процес формування ідеалу вчителя у вітчизняній педагогічній думці другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Предмет дослідження – становлення й розвиток уявлень про ідеал учителя у вітчизняній педагогічній журналістиці другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Об’єкт, предмет і мета дослідження визначили його основні завдання:

1. Проаналізувати основні філософські положення щодо проблеми морального ідеалу людини та показати їх вплив на формування ідеалу вчителя у вітчизняній педагогічній журналістиці другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

2. Виявити основні передумови виникнення проблеми ідеалу вчителя у педагогічній журналістиці другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

3. Визначити та обґрунтувати етапи становлення, пріоритетні тенденції та особливості розвитку ідеалу вчителя у вітчизняній педагогічній журналістиці другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

4. Розробити модель ідеалу вчителя за матеріалами вітчизняної педагогічної журналістики другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

5. Дослідити шляхи наближення вчителів даного періоду до ідеалу та з’ясувати можливості його використання в сучасному процесі підготовки педагогічних кадрів.

Методологічну основу дослідження становлять наукова теорія пізнання, філософські положення про ідеал людини, про діалектичну єдність національного і загальнолюдського, доцільність творчого використання професійної спадщини минулого в сучасній педагогічній теорії та виховній практиці. У ході дослідження ми дотримувалися принципів науковості, історизму, об’єктивності, наступності, системності та детермінізму.

У процесі реалізації завдань дослідження застосовувалися переважно такі методи: теоретичний аналіз філософської, психолого-педагогічної літератури, матеріалів педагогічної журналістики другої половини ХІХ – початку ХХ ст. дозво-лив визначити основні положення, що склали науково-теоретичну базу дослідження; генетичним методом (вивчення ідей у розвитку) були виявлені етапи становлення образу ідеального вчителя; порівняльно-педагогічний метод (зіставлення явищ і течій вітчизняної філософії та педагогіки, порівняння педагогічних ідей і поглядів) використаний для аналізу динаміки, тенденцій та особливостей розвитку ідеалу вчителя в досліджуваний період; метод інформаційного (знакового) моделювання допоміг побудувати модель ідеалу; синтез, співставлення, узагальнення, систематизація та інтерпретація джерел застосовувалися для ви-вчення можливостей наближення вчителів до ідеалу та накреслення шляхів його творчого використання в сучасних умовах.

Джерелознавчою базою дисертації були монографії вітчизняних філософів, педагогів, психологів, громадських діячів минулого та сучасності; періодичні педагогічні видання другої половини ХІХ – початку ХХ ст.; матеріали педагогічних курсів і з’їздів, звіти про діяльність громадсько-педагогічних об’єднань “Просвіта”; сучасні дисертаційні дослідження, різнорідна психолого-педагогічна література, а також публікації з тематики, суміжної з проблемою даної роботи.

У процесі дослідження було використано матеріали Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Короленка, Російської державної бібліотеки (м. Москва).

Вибір у дослідженні даного хронологічного періоду зумовлений тим, що друга половина ХІХ ст. – це час кардинальних змін політико-економічних, со-ціально-культурних і суспільно-психологічних обставин у країні, зародження і розгортання громадсько-педагогічного руху; час, коли чітко визначилися тенденції до формування образу ідеального вчителя. А початок ХХ ст. став періодом створення нової педагогічної традиції, утвердження прогресивних педагогічних концепцій. Саме на цьому історичному етапі розпочався процес інтеграції культур, у тому числі в сфері освіти, що стало закономірним для нового витка формування світової цивілізації. Революційні потрясіння 1917 року позначили відлік нової епохи розвитку суспільства, що вплинуло на характер освіти та визначення якісно інших вимог до особистості та ідеалу вчителя.

Наукова новизна і теоретичне значення роботи полягають у тому, що в ній уперше здійснено спробу цілісного аналізу проблеми ідеалу вчителя у вітчизняній педагогічній журналістиці другої половини ХІХ – початку ХХ ст.; визначено історичні передумови виникнення даної проблеми в досліджуваний період; проаналізовано вплив вітчизняної філософської думки та зарубіжної педагогіки на становлення образу ідеального вчителя; виявлено чинники, що обумовили процес формування ідеалу; створено модель ідеалу вчителя; обґрунтовано роль вітчизняної педагогічної журналістики у висвітленні проблем учительства та популяризації ідеалу вчителя; введено в науковий обіг невідомі раніше матеріали, які розширюють уявлення про становлення педагогічного ідеалу.

Подальший розвиток дістало дослідження процесу самовдосконалення як головного шляху наближення педагога до ідеалу; систематизовано та поетапно визначено методи й засоби самовдосконалення вчителя; встановлено можливість упровадження прогресивних ідей педагогів-журналістів другої половини ХІХ – початку ХХ ст. в сучасну практику підготовки фахівців у галузі освіти.

Практична значущість результатів проведеного дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані при створенні нових підручників і посібників з історії педагогіки, у процесі викладання вузівських курсів педагогіки та історії педагогіки, читання спецкурсів і проведення спецсемінарів, у системі підвищення кваліфікації вчителів; стануть певним доробком у розширенні теоретичної бази сучасної науки про вчителя, сприятимуть удосконаленню підготовки студентів педагогічних закладів різних рівнів акредитації.

Матеріали дисертаційної роботи стали основою для розробки спецкурсів і науково-методичного забезпечення курсу історії педагогіки у Слов’янському державному педагогічному інституті.

Особистий внесок здобувача у роботі, опублікованій у співавторстві, полягає в обґрунтуванні вимог до професійних якостей педагога та розкритті основних типів учителів у педагогічній журналістиці досліджуваного періоду.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати проведеного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри педагогіки Сло-в’янського державного педагогічного інституту (1996 – 2000 рр.), повідомлялись на семінарах аспірантів та викладачів СДПІ (1996 – 2000 рр.), на міжвузівській науково-методичній конференції, присвяченій 25-річчю створення факультету підготовки вчителів трудового навчання і технологічного факультету СДПІ (1997 р.), на спільному науково-методичному семінарі викладачів та аспірантів педагогічних вузів східного регіону України (1998 р.), на педагогічних читаннях Донецького обласного інституту післядипломної освіти (1999 р.), на Міжнародній науково-практичній конференції “Гуманізація навчально-виховного процесу у вищій школі” (м. Слов’янськ, 1999 р.), на Міжнародних науково-практичних конференціях “Виховання молодого покоління на принципах християнської моралі в процесі духовного відродження України” (м. Острог, 1999 – 2000 рр.); на Міжнарод-ній науково-практичній конференції “Ценностные приоритеты общего и профессионального образования” (м. Москва, 2000 р.).

Публікації. Результати дослідження висвітлено в 16 публікаціях, що відтворюють зміст дисертації, зокрема, 13 надруковано в наукових фахових виданнях, з них 12 – одноособові.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів з висновками до кожного, загальних висновків, списку використаних джерел, який містить 507 найменувань, та чотирьох додатків на 8 сторінках. Основний текст викладено на 186 сторінках, проілюстровано 1 таблицею і 2 схемами. Повний обсяг роботи 230 сторінок.

основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність; визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методологію, методи, що використовувалися в процесі дослідження, джерелознавчу базу; розкрито наукову новизну, теоретичну й практичну значущість роботи; відображено апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретичні питання ідеалу вчителя у вітчизняній педагогічній журналістиці другої половини ХІХ – початку ХХ ст.” проаналізовано ідеал людини у філософській думці зазначеного періоду та доведено його вплив на створення ідеалу вчителя; обґрунтовано роль вітчизняної педагогічної журналістики другої половини ХІХ – початку ХХ ст. як провідного джерела у вивченні досліджуваної проблеми; розкрито передумови становлення, сутність, структуру і зміст педагогічного ідеалу; визначено чинники, що вплинули на формування образу ідеального вчителя.

В результаті теоретичного аналізу було встановлено, що важливим підґрунтям для створення ідеалу педагога у вітчизняній журналістиці другої половини ХІХ – початку ХХ ст. стали філософські концепції про ідеал людини. Щодо тлумачення поняття “ідеал” у філософії існувало кілька підходів, які стосувалися різних його сторін, мислителі по-різному розуміли його зміст і значення. Однак спільною залишалась думка про те, що, незалежно від рівня розвитку суспільства, в ньому існують певні ідеали. Науковці розглядали ідеал людини як сукупність норм поведінки особистості, що визначають найцінніші та найкращі людські якості. Вони вказували на те, що ідеал виступає регулятором суспільної свідомості, певною мірою націлює особистість на прагнення до добра, ставить перед нею мету, сприяє збереженню національних традицій.

Першоосновою ідеалу в філософській думці стало започатковане вітчизняним мислителем Г.Сковородою вчення про людину з “досконалим серцем”, яка наближається до Бога шляхом заглиблення в себе, постійно прагне до духовного розвитку, самопізнання, самовдосконалення.

У дисертації зазначено, що створення образу ідеальної людини у філософській думці досліджуваного періоду відбувалося у два етапи. Перший (кінець 50-х рр. ХІХ ст. – 1900 р.) охарактеризовано як період перегляду, переосмислення й переоцінки соціально-політичних, моральних, культурних, естетичних ідеалів, що суттєво вплинули на подальший розвиток філософії, педагогіки і психології. У цей час з’явилася значна кількість різноманітних філософських теорій, що досліджували проблему ідеалу людини, при цьому пильно розглядався духовно-моральний аспект особистості. Важливою рисою вітчизняної філософії на даному етапі розвитку була загальна ідея релігійності.

Першим кроком до відродження християнського вчення у вітчизняній філософії зазначеного періоду була створена видатним українським мислителем П.Юркевичем етична концепція – “філософія серця”: серце є осередком духовного життя людини, органом душевних переживань, пристрастей, у ньому народжуються добро та зло. П.Юркевич вбачав ідеальну людину в особистості, яка через самоспостереження, приборкання власних пристрастей живе у злагоді з Богом, із собою та ближнім.

Кардинальний поворот вітчизняної філософії до моральних цінностей християнства був здійснений учнем П.Юркевича, великим мислителем того часу В.Соловйовим. Він заклав підвалини складного синтезу філософії та релігії, висвітлив духовно-моральну цінність і багатство християнства, утвердив вищий орієнтир, абсолютний ідеал – образ Ісуса Христа. Боголюдина була вищим орієнтиром, тому що володіла повнотою довершеності, концентрувала в собі моральні чесноти, втілювала їх у життя через абсолютне служіння людству, самозречення, самопожертву.

По-іншому підійшли до розуміння ідеалу людини вітчизняні мислителі початку ХХ ст. Це дає право говорити про другий етап (1900-1917 рр.) становлення образу ідеальної людини. Зміни в поглядах філософів були викликані складностями в історії України та Росії, які вимагали нових підходів до вирішення сус-пільно-політичних і філософських питань. На початку ХХ ст. чітко сформувалися дві діаметрально протилежні течії: матеріалізму з його атеїзмом і філософії релігійного відродження, які по-різному підходили до проблеми ідеалу людини.

У зв’язку з релігійною кризою, з посиленням формалізму церкви філософи матеріалістичного напряму при вирішенні проблеми ідеалу людини залишалися на позиціях атеїзму, за основу брали потреби робітничого класу, його якості були визнані провідними. Серед характерних рис ідеалу героя-революціонера виділяли такі: вірність загальній справі, мужність, самовідданість тощо.

Розуміючи причини духовно-морального занепаду суспільства, по-іншому на даному етапі підійшли до проблеми ідеалу людини філософи релігійного відродження (М.Бердяєв, С.Булгаков, П.Струве, С.Франк та ін.). Ними на засадах головних цінностей християнства був створений найбільш наближений до сучасного життя образ християнського подвижника – людини глибоко релігійної, свідомої, активно діючої, здатної до постійного самоконтролю, саморозвитку.

Вивчення різних джерел засвідчило, що представлені погляди вітчизняних мислителів стали першоосновою для створення багатогранного образу ідеального вчителя у педагогічній журналістиці другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Інтенсивному розвиткові вітчизняної педагогічної журналістики сприяв суспільно-політичний рух 50–60-х рр. ХІХ ст., важливою складовою якого був широкий педагогічний рух. Він являв собою якісно новий етап суспільної діяльності в галузі освіти, що об’єднав розпорошені гуртки громадських діячів, педагогів, студентів, сприяв піднесенню інтересу широкого суспільного загалу до проблем народної освіти. Наприкінці 50-х – на початку 60-х рр. ХІХ ст. в країні особливо відчувалась потреба у створенні спеціальних педагогічних видань, які повинні були стати одним з основних і мобільних джерел інформації, перетворитися на громадську трибуну, сприяти розвиткові педагогічної науки та педагогічного мислення. Педагоги-журналісти зазначеного періоду на сторінках часописів обговорювали багато важливих питань. Серед них чільне місце посідала проблема особистості вчителя та його ідеалу.

Великий вплив на становлення уявлень про ідеал учителя мав досвід у галузі дидаскології, накопичений у Західній Європі, що активно проникав у країну. Ідеальний образ закордонного вчителя особливо повно був представлений у підручниках, посібниках з педагогіки, в уривках творів, переклади яких друкувалися на сторінках педагогічної преси.

У роботі доведено, що однією з передумов виникнення проблеми ідеалу вчителя у вітчизняній педагогічній журналістиці досліджуваного періоду була ідея самосвідомості педагога, яку вперше висунули видатні вчені О.Духнович, М.Пирогов, К.Ушинський та їхні послідовники. Самосвідомість та її складова – національна свідомість виявляються в осмисленні педагогом системи уявлень про себе, свою поведінку, соціальні відносини, національні особливості тощо. Вона існує як постійне порівняння вчителем своєї особистості та діяльності з певним зразком, що склався в його уяві. В ньому педагоги-журналісти виділяли три рівні: перший можна умовно назвати “який я є”, другий – “яким я хочу бути”, третій – “яким я повинен стати”. Ці три рівні являють собою набір певних рис, однак перший описує якості особистості педагога, які в нього вже є на даний момент життя, другий рівень – це власний педагогічний ідеал, а третій – суспільний образ ідеального вчителя.

Вищеназвані передумови активізували філософську, науково-педагогічну думку та визначили розвиток уявлень про ідеал учителя в наступні роки.

Аналіз матеріалів вітчизняної педагогічної журналістики другої половини ХІХ – початку ХХ ст. засвідчив, що, перебуваючи під впливом філософських течій, дописувачі при осмисленні сутності ідеалу вчителя дотримувалися християнсько-православних основ. Вирішальне значення також мала особиста релігійність більшості педагогів-журналістів. Погляди матеріалістів з їх активною пропагандою атеїзму справляли найменший вплив на педагогічну думку.

Дослідження показало, що автори педагогічних журналів намагалися пристосувати філософську думку до реальних проблем навчання та виховання. Виходячи з цього, ними був створений реальний ідеал, так званий образ зразково-показового вчителя, який майже можливо досягти звичайній людині з урахуванням її недосконалості. Вчитель не повинен бентежитися через недосяжність ідеалу, тому що будь-який ідеал і є ним лише тому, що повністю ніколи не досягається. Наставникам необхідно створити свій ідеальний образ, що вабить вперед до подальшого розвитку, і прагнути наблизитися до нього.

Поняття “ідеал учителя” розкривалося журналістами як уявлення педагога про те, яким він хотів бути та повинен стати в залежності від мети, що перед ним стояла, та соціального замовлення суспільства. Ідеал виступав педагогічним кредо вчителя, яке проявлялося в усвідомленні ним своєї великої місії.

В результаті теоретичних пошуків у дисертації було визначено структуру ідеалу вчителя, що складалася з трьох головних елементів: духовно-морального, громадянського та професійного. Причому духовно-моральний аспект ви-знавався протягом усього зазначеного періоду провідним. Саме він становив той невидимий стрижень, ядро ідеалу, на якому “трималися” інші компоненти. Педагоги-журналісти Б.Грінченко, К. Єльницький, М.Корф, С.Миропольський, С.Русова, Л. Сєдов, К.Ушинський та інші часто зазначали, що духовність не лише “тримає” особистість учителя, подібно стрижню, але є ще великим благом, найвищою цінністю, в ім’я якої навіть жертвують своїм життям.

Проведене дослідження дозволило встановити динаміку розвитку уявлень про ідеал у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Як і філософська думка, вітчизняна педагогіка в осмисленні ідеалу вчителя проходила такі ж етапи. На першому (кінець 50-х рр. – 1900 р.) було визначено такі пріоритетні тенденції становлення образу ідеального вчителя.

Наприкінці 50-х – на початку 60-х рр. ХІХ ст. проблема ідеалу вчителя перебувала в центрі активної дискусії між прибічниками так званих загальнолюдських і національних ідеалів. З одного боку, для України та Росії, які вступили на той час на шлях загальноєвропейського розвитку, була дуже важливою проблема підготовки вчителя згідно зі “світовими стандартами”. А з іншого – виникла гостра необхідність розвитку національного ідеалу педагога.

Виходячи з вищезазначеної позиції, педагоги-журналісти М. Демков, М. Корф, С. Миропольський, К. Ушинський та інші відзначали, що процес формування ідеалу вчителя здійснюється під впливом трьох тенденцій: особистісної (вчитель, як творець педагогічного процесу, надає йому деякого особистісного відтінку), загальнолюдської (вчитель повинен бути духовно розвиненою особистістю взагалі, здатною органічно входити до будь-якого суспільства, реалізовувати себе як особистість і професіонал у будь-якому середовищі), національної (вчитель має глибоко розуміти національні особливості, вивчати історію, культуру, мову, традиції, звичаї свого народу і виховувати дітей так, щоб вони були рідними своєму народу за духом, переконаннями та ідеалами).

Автори педагогічних журналів другої половини ХІХ ст. одностайно визначили абсолютний християнський ідеал людини – образ Ісуса Христа як фундамент духовності ідеального вчителя. І не тільки в педагогічній діяльності, а й усім своїм життям учитель повинен був підтверджувати цінність християнської віри. Серед головних християнських чеснот, що лежали в основі морального ідеалу людської довершеності та становили духовно-моральний ідеал учителя, педагоги-дописувачі виділяли: гуманність, справедливість, мудрість, любов до ближнього, самовладання, скромність, терплячість, покірливість, вірність тощо.

Проведений аналіз показав, що зміни в державі, викликані реформами 60–70_х рр. ХІХ ст., зростання самосвідомості народу сприяли новому осмисленню поняття громадянськості вчителя. Проблема громадянськості та соціально-економічного становища вчителя розглядалася в контексті питань забезпечення професійного статусу. Стати істинним громадянином означало безкорисливо працювати в ім’я народу, із самозреченням, не рахуючись з особистим благополуччям. На даному етапі особливої актуальності набула проблема людської гідності, що охоплювала громадянську свідомість, духовну свободу, самоповагу, почуття причетності до всього, звичку й почуття обов’язку брати участь у громадському житті.

Наступний компонент (професіоналізм) ідеалу вчителя просвітителі-журналісти розуміли як єдність загальної, спеціальної теоретичної та практичної підготовки. Великого значення надавалося покликанню, інтересу до педагогічної професії, прагненню стати істинним педагогом-творцем.

На другому етапі (1900–1917 рр.) формування образу ідеального вчителя визначено такі пріоритетні тенденції. Духовна криза початку ХХ ст. ще раз підтвердила необхідність існування абсолютного християнського ідеалу як основи для його подальшого розвитку. Ґрунтуючись на поглядах мислителів релігійного відродження, педагоги-просвітителі В.Зеньковський, М.Олесницький, М.Рубінштейн, Л.Сєдов та інші створили образ ідеального вчителя – християнського подвижника. Особлива увага приділялась совісті вчителя-подвижника. Як виявлення духовності, вона є моральним центром особистості. Совість показує, живе педагог з Богом чи в безвір’ї. Центр ваги моральності вчителя-подвижника містився в ньому самому, його самосвідомості, самоаналізі, самооцінці.

Проблема громадянськості вчителя на сторінках педагогічних часописів початку ХХ ст. стала однією з центральних соціально-педагогічних проблем і набула національно-політичного забарвлення. Перед учительством постало завдання економічного піднесення народу, формування громадянських якостей (почуття свободи, гідності, відповідальності, відчуття законності), пробудження національної та політичної свідомості. Під час першої світової війни педагоги-журналісти висували патріотизм учителя як основу громадянськості, закликали до розвитку трудової енергії, зміцнення духу й волі, поліпшення дисципліни.

Досліджуючи тенденції розвитку професійного аспекту ідеалу вчителя на початку ХХ ст., ми встановили, що у зв’язку зі стрімким розвитком загальної та експериментальної психології відбулося значне посилення психологічної підготовки, особливо наголошувалось на необхідності формувати в педагогів активне дослідницьке начало. Найвищим виявом професіоналізму на даному етапі журналісти вважали гармонійне поєднання в особистості вчителя високого інтелекту, самосвідомості та моральності, називаючи цей сплав якостей інтелігентністю.

Виходячи з аналізу сутності ідеалу, визначення структури та пріоритетних тенденцій його розвитку, можна констатувати, що чинниками, які вплинули на формування образу ідеального вчителя у вітчизняній педагогічній журналістиці досліджуваного періоду були визнані народність, гуманізм та демократизм. Народність дописувачі трактували як єдність таких складових: національна самосвідомість, честь і гідність; розвинений смак до національних традицій, мистецтва, літератури; глибоке знання рідної мови, науки, національної та загальної індустрії; широке ознайомлення з психологічними особливостями національного типу тощо. Ідея гуманізму трактувалась як система загальнолюдських духовно-моральних цінностей, у центрі яких перебуває визнання людини як найвищої цінності. В контексті з’ясування демократичних засад формування ідеалу вчителя були висвітлені такі аспекти: надання свободи вчительству; рівність усіх членів суспільства перед освітою; введення загального безкоштовного початкового навчання; наявність розвиненого самоврядування; створення вільного союзу між педагогами та вихованцями; здатність педагога творчо мислити.

Ретельне дослідження та системний аналіз матеріалів педагогічної журна-лістики другої половини ХІХ – початку ХХ ст. показали, що образ ідеального вчителя досить змістовний. Використання інформаційного моделювання зробило можливим і доступним вивчення та глибокий аналіз ідеалу педагога досліджуваного періоду. На цьому ґрунті була створена модель ідеалу вчителя. Вона являє собою систему типових мікрохарактеристик (“Учитель – духовно багата особистість”, “Учитель – гуманна особистість”, “Учитель – громадсько активна особистість”, “Учитель – національно свідома особистість”, “Учитель – просвіти тель народу”, “Учитель – вільна особистість”, “Учитель – високопрофесійна особистість”, “Учитель – авторитетна особистість”, “Учитель – творча особистість”, “Учитель -– культурна особистість”, “Учитель – інтелігентна особистість”), що містять у собі набір домінуючих якостей особистості, в яких відображається ідеальний варіант. Серцевиною моделі є ядро особистості ідеального педагога. Воно включає шкалу цінностей (духовних, національних та педагогічних), самосвідомість, свободу, творчу самореалізацію та волю.

Слід зазначити, що модель була створена в результаті узагальнення провідних якостей ідеального педагога, які висувалися залежно від політичних, со-ціально-економічних, культурних потреб суспільства. На різних історичних етапах становлення і розвитку образу ідеального вчителя його компоненти та якості мали різне значення. Лише ядро особистості, духовно-моральний компонент ідеалу залишалися постійно стрижневими.

Таким чином, на підставі аналізу матеріалів педагогічної журналістики другої половини XIX - початку XX ст. було розкрито сутність і значення образу ідеального вчителя. Прямий та опосередкований опис його змісту дозволив вичленити основні аспекти становлення ідеалу вчителя, окреслити його структуру, визначити тенденції, чинники, що вплинули на формування ідеального образу, побудувати модель ідеалу вчителя. Все це дозволяє говорити не тільки про його існування, а й про глобальний вплив на розвиток вітчизняної дидаскології другої половини XIX - початку XX ст.

У другому розділі “Реалізація ідеалу вчителя в педагогічній практиці за сторінками вітчизняної педагогічної журналістики другої половини ХІХ- початку ХХ ст.” визначено процес самовдосконалення як головний шлях наближення вчителя до ідеалу, висвітлена його реалізація в діяльності педагогів дослід-жуваного періоду та окреслені можливості творчого використання педагогічної спадщини в сучасних умовах.

На сторінках вітчизняних журналів другої половини XIX - початку XX ст. зазначалося, що основним шляхом наближення педагога до ідеалу є самовдосконалення. Ідея самовдосконалення, як гармонійне поєднання самоосвіти та самовиховання, широко розглядалася в педагогічній пресі видатними діячами освіти того часу М. Демковим, М. Корфом, С.Миропольським, М.Рубакіним, С.Русовою, Я.Чепігою, О.Чуміковим та іншими. Стимулюючими чинниками самовдосконалення вчителя виступали соціально-політичні обставини даного періоду; інтенсивний розвиток філософських, психолого-педагогічних, соціальних наук; осмислення вчителями власної соціальної позиції, особливо під час активізації громадсько-педагогічного руху; усвідомлення своєї належності до інтелігенції.

Процес самовдосконалення представлений педагогами-просвітителями в кілька етапів. На першому провідними вважалися процеси самопізнання (“Я” – у своєму уявленні) та взаємопізнання (“Я” – в оцінці людей). Другий етап пов’я зувався з визначенням мети, завдань, умов, програм самоосвіти, вибором форм і методів самовдосконалення.  

Мета самовдосконалення полягала у прагненні досягти ідеалу вчителя, тобто стати людиною високодуховною, суспільно активною, висококваліфікованою. Однак слід зазначити, що зміст ідеалу постійно змінювався, вимоги до нього ставали більш високими. Тому на практиці мети самовдосконалення вчителя не можна було досягти повністю.

Завдання самоосвіти, на думку більшості журналістів, полягало в тому, щоб виробити здатність розуміти внутрішній духовний світ дитини та вміння розбиратися у всіх педагогічних проблемах. Журналісти зазначали, що самовдосконалення вчителя є тією творчою силою, яка відкриває в його праці невичерпне джерело професійного зростання, застерігає від рутини та відсталості.

Значний практичний інтерес становлять умови самоосвіти, що були сформульовані на сторінках педагогічної преси: усвідомлення вчителем свого покликання та його важливості; підтримка в собі енергії, бадьорості й любові до предмета, який викладає, та до своєї справи; прагнення до постійного руху вперед; наявність щирого внутрішнього бажання самовдосконалення.

Виходячи з цього, кореспонденти прогресивних часописів зазначеного пе-ріоду пропонували програму педагогічної самоосвіти, до якої входили питання, що стосувались учня, вчителя та школи.

Найбільш ефективними методами самовдосконалення у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. вважалися: самоспостереження, ведення щоденників (журналів), спостереження за дітьми, педагогічні бесіди, взаємне відвідування уроків своїх колег, читання книжок тощо.

Аналіз матеріалів педагогічної журналістики досліджуваного періоду свідчить про те, що самовдосконалення сприяло зростанню професійної самосвідомості вчителів, підвищенню їхнього наукового рівня, отриманню нових теоретичних знань з педагогіки, психології та інших наук, удосконаленню методичної бази, активізувало педагогічну творчість.

Журналісти відзначали, що заняття вчителів самоосвітою відбувалися на двох рівнях. Перший передбачав організацію місцевих і районних бібліотек, проведення педагогічних зібрань, конференцій, лекцій, нарад; створення самоосвітніх гуртків для підготовки вчителів до іспитів, літературних, музичних, драматичних та спортивних гуртків. Зазначені заходи набули широкої популярності серед вітчизняних учителів у другій половині XIX ст.

Наприкінці XIX – на початку XX ст. духовне спілкування вчителів відбувалося у педагогічних товариствах (їх поділяли на три типи: товариства загальноосвітнього характеру та сприяння різним видам освіти, науково-педагогічні громадські організації, професійні учительські товариства); на губернських загальноосвітніх курсах і всеросійських з’їздах; у педагогічних музеях та на виставках; під час подорожей з метою самоосвіти по Україні, Росії та за кордон; у національних просвітницьких товариствах. Вони являли собою другий рівень самовдосконалення, що сягав масштабів губернії, держави та виходив за її межі.

Цінними для нашого дослідження стали звіти, матеріали педагогічної преси, в яких висвітлювалася робота національних товариств “Просвіта”. Такі орга-нізації діяли у Львові, Катеринославі, Одесі, Києві, Житомирі, Чернігові та інших містах України. Їхня мета полягала у формуванні національної самосвідомості, розвиткові української культури, освіти. Членами “Просвіт” були видатні громадські, культурно-освітні діячі, письменники та композитори того часу М. Аркас, Б. Грінченко, М. Грушевський, М. Коцюбинський, М. Лисенко, Леся Українка та інші. Вони займалися видавництвом книжок, відкривали читальні та бібліотеки, організовували лекції, театральні вистави, літературні, музичні вечори тощо.

Отже, проведений аналіз показав, що в арсеналі вітчизняних педагогів другої половини XIX - початку XX ст. була ціла низка різноманітних методів, засобів самоосвіти та самовиховання. Завдяки їм для звичайного вчителя стало можливим наближення до ідеалу. І дійсно, таких особистостей у досліджуваний період було дуже багато. На основі вивчення їхнього життєвого шляху, узагальнення педагогічної спадщини, матеріалів преси їх можна умовно розподілили на дві групи. До першої належать видатні діячі освіти зазначеного періоду (Х. Алчевська, Б. Грінченко, М. Корф, М. Костомаров, К. Ушинський та ін.), які майже повністю втілили в собі якості ідеального вчителя. Вони, будучи глибоко релігійними, високодуховними людьми, займали активну громадянську позицію, брали участь у політичних, соціально-економічних реформах у країні, намагалися впливати на уряд. Реально ідеальні педагоги-науковці піднімали та обговорювали в широких колах найакту-альніші питання навчання й виховання підростаючого покоління, пропонували шляхи їх розв’язання, розробляли наукову пе-дагогічну теорію та шкільну практику, створювали навчальні плани і програми, укладали підручники й посібники; писали фундаментальні психолого-педагогічні праці, більшість з яких увійшла до класики вітчизняної та світової педагогічної думки.

Певна увага приділялася вивченню спогадів, присвячених цілій плеяді маловідомих або зовсім невідомих учителів (С. Кулішу, Н. Медовіковій, Х. Мілятицькому, К. Полевичу, О. Строніну та ін.), які становили другу групу. Вони реально втілили в собі окремі компоненти ідеального образу. Хоча ці наставники й не досягли таких висот, як учені першої групи, але сумлінно працювали на ниві освіти, були безкорисливо віддані їй; щиро й безмежно любили дітей; несли до школи, до народу ідеали гуманізму, демократизму, загальнолюдські та християнські цінності.

У дослідженні підкреслюється, що на сучасному етапі розвитку українського суспільства гостро стоїть проблема створення нового національного ідеалу педагога. Негативні наслідки духовної кризи, занепад загальнолюдських і національних цінностей, ігнорування духовної основи буття перетворюють молоду людину на аморальну, агресивну істоту. Учительство, яке прагнутиме до ідеалу, буде спроможним вирішити цю проблему. Творче використання в сучасних умовах ідеалу вчителя другої половини ХІХ – початку ХХ ст. сприятиме формуванню істинних українських педагогів, здатних до постійних духовних пошуків, активної творчої педагогічної та громадської діяльності, безперервного самовдосконалення.

Результати дослідження дозволили зробити такі висновки:

1. У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. педагоги-журналісти вперше розробили ідеал учителя, який не тільки був підтриманий прогресивними педагогічними колами, а й перетворився на певну теоретичну концепцію та успішно втілювався у педагогічній практиці того часу. Ідеал учителя представлено як одну з провідних проблем вітчизняної педагогічної думки, що ретельно опрацьовувалася на значному відрізку часу – майже три чверті століття, багатого на зрушення, потрясіння в соціальному, духовному житті, великі надії та сподівання.

2. Основними передумовами становлення ідеалу вчителя у вітчизняній педагогічній журналістиці другої половини ХІХ - початку ХХ ст. стали: розвиток філософської та психолого-педагогічної науки; вплив прогресивних ідей західно-європейської педагогіки в галузі дидаскології; виникнення та розвиток суспільно-політичного руху, складовою частиною якого був педагогічний рух; формування прогресивного суспільно-педагогічного мислення; нагальна потреба в перебудові системи народної освіти та підвищенні рівня підготовки вчителів; розуміння місця та ролі вчителя, значення ідеалу; визначення високої місії педагога в суспільстві – бути не тільки вчителем молодого покоління, а головне – виховувати весь народ; пробудження свідомості та національної самосвідомості вчителів, спрямованої на формування якостей ідеального педагога.

3. Розвиток філософської думки, літератури в країні в цей період відбувався на глибинній православній основі. Йшов процес осмислення ролі християнства у формуванні духовної культури, свідомості та національної самосвідомості. Великого значення набували духовно-моральні пошуки в суспільстві. Філософська думка визначалася релігійними, моральними та соціальними основами. Вона перетворилася на підґрунтя для створення ідеалу вчителя. Релігійними філософами на цьому етапі визнавався образ Ісуса Христа як абсолютний християнський ідеал людини. На початку ХХ ст. в країні виник релігійний ренесанс, який визначив релігійну спрямованість пошуків прогресивних сил суспільства. Мислителями на головних засадах християнства був створений найбільш наближений до життя образ християнського подвижника.

4. У педагогічній думці досліджуваного періоду співіснували два ідеали вчителя – абсолютний та реальний. За своєю суттю абсолютний