Тернопільський державний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

УДК 821.161.1 : 82 – 311.4

П’ЯТАКОВА Галина Павлівна

ПРОЗА М.Д.ЧУЛКОВА У КОНТЕКСТІ РОМАННОЇ ТВОРЧОСТІ
XVIII – XIX СТОЛІТЬ

10.01.05 – порівняльне літературознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Тернопіль – 2001

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Тернопільському державному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка

Науковий керівник – доктор філологічних наук, в.о. професора

ГЛОТОВ Олександр Леонідович, Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, кафедра російської мови і літератури, професор

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

ВОЛКОВА Тетяна Сергіївна,

Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, кафедра теорії літератури і порівняльного літературознавства, професор

кандидат філологічних наук, доцент

СМЕРТІН Віталій Сергійович,

Тернопільський експериментальний інститут педагогічної освіти, кафедра іноземних мов і зарубіжної літератури, доцент

Провідна установа: Інститут літератури імені Т. Шевченка НАН України

Захист відбудеться “17” липня 2001 р. о 10.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 58.053.02 по захисту кандидатських дисертацій у Тернопільському державному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка (46027 м.Тернопіль, вул. М.Кривоноса, 2, тел.33-47-25).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Тернопіль-ського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (46027 м. Тернопіль, вул. М.Кривоноса, 2).

Автореферат розіслано “13” червня 2001 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради І.В.Папуша

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Значне літературне явище вже під час свого народження вступає у контакт як з національною культурою, так і з творами світової літератури. Досліджуючи сьогодні літературну спадщину письменника, який віддалений від нас кількома століттями, необхідно врахувати контактно-генетичні та типологічні зв’язки, у які була історично втягнута його творчість. Вивчення цих міжлітературних зв’язків в аспекті синхронії/діахронії допоможе ґрунтовно проаналізувати особливості цих контактів. Отже, досліджуючи творчість М.Д.Чулкова, письменника XVIII століття, необхідно врахувати і специфіку взаємин Росії і Європи у 30-60 роки XVIII століття, коли антична і західноєвропейська проза, що активно перекладається, стає фактором національного літературного розвитку і зумовлює формування нової белетристики у Росії Русский и западноевропейский классицизм. Проза. – М., 1982.. Саме взаємовплив літератур сприяє появі перших російських національних романів. Зародившись у 60-ті роки XVIII століття, у добу класицизму, російський роман увібрав у себе риси просвітницького роману з елементами дидактики і філософських відступів, набув різних форм авантюрних творів. Фундатором низового роману в Росії став М.Д.Чулков – фольклорист, літератор, видавець журналів.

Донедавна літературознавство не приділяло уваги російському роману доби зародження, не вважаючи його оригінальним явищем, перебільшуючи його залежність від іноземних впливів. Лише у другій половині XX століття у працях Н.Л.Наришкіної, О.Л.Калашнікової, Л.А.Козиро, Л.І.Резніченко, В.П.Степанова, В.П.Царьової досліджуються проблеми російської прози останньої третини XVIII століття, особливості внутрішньожанрової типології російського роману, з метою вивчення його національної самобутності.

Ще і сьогодні існують “білі плями” і фактичні помилки у висвітленні біографії М.Чулкова, є контроверсійними деякі інтерпретації творчості письменника, у яких Чулкова розглядають як радикального діяча єкатерининської доби або протиставляють журнали М.Чулкова “Всякій всячині” (О.Западов), підносять Пересмішник” до “Комічного роману” П.Скарона (Д.Гарард), простежують тут боротьбу з романним шаблоном (В.Степанов), визначають жанр твору як антироман” (О.Калашнікова). Необхідно відзначити і різні підходи до визначення жанру Пригожої кухарки”: від “послідовності подій, об’єднаних особою героїні (Г.Макагоненко) до “низового” роману (Д.Благой, П.Орлов), реально-побутового роману (О.Калашнікова). Як бачимо, жанр роману, що набуває популярності у ХVШ столітті, не залишився поза увагою дослідників. Але все ж таки згадані автори тільки частково торкаються проблеми роману періоду зародження, не розглядаючи при цьому впливу творчості М.Чулкова на літературний процес ХIХ століття.

Актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена, по-перше, недостатнім вивченням зв’язків російської літератури періоду зародження роману з європейським літературним процесом, необхідністю аналізу жанрових особливостей європейського крутійського, чарівного і любовно-авантюрного роману та їх видозмін у творчості М.Чулкова, а також дослідження генетично-контактних і типологічних зв’язків російської та європейської літератур. По-друге, своєчасність роботи продиктована можливістю простежити традиції цього письменника у творчості М.Карамзіна, В.Наріжного, О.Пушкіна, М.Гоголя, Ф.Достоєвського, М.Салтикова-Щедріна, М.Лєскова, І.Нечуя-Левиць-кого, що виникла у результаті новітніх наукових праць про специфіку романів М.Чулкова.

Об’єктом дослідження обрані романи М.Чулкова і твори письменників ХIХ століття, які зазнали впливу прози М.Чулкова.

Предметом дослідження є вплив європейської романістики на творчість М.Чулкова і його романів на прозу XIX століття.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов’язана з комплексною темою Російська література у загальнослов’янському літературному контексті, що розробляється на кафедрі російської філології Львівського національного університету ім. Івана Франка.

Мета роботи — розглянути типологічні особливості “низового” роману М.Чулкова у контексті як європейської романної творчості, так і прози російських та українських письменників ХІХ століття.

Мета досягається шляхом постановки і вирішення таких конкретних завдань:–

виявити основні жанрові ознаки “Пересмішника”, “Казки про народження тафтяної мушки”, “Пригожої кухарки”, простеживши при цьому вплив європейського, а особливо – іспанського крутійського роману на вказані твори;–

вивчити вплив європейського чарівного і любовно-авантюрного роману на “Пересмішника”, аналізуючи “Повість про Силослава” на рівні композиції, мономіфу і казкових функцій;–

виокремити ознаки трансформації європейського романного жанру у “Пересмішнику”, фіксуючи у тексті наявність генетично-контактних зв'язків і типологічних збігів;–

виявити спільні типологічні і генетично-контактні мотиви, теми, образи, сюжетні конструкції у прозі М.Чулкова та в літературній творчості російських і українських письменників у хронологічній послідовності;–

окреслити особливості літературної традиції М.Чулкова та її відгомін у прозі ХIХ століття;–

визначити місце і значення впливу творчості М.Чулкова на загальнолітературний процес XIX століття.

Методи і методика дослідження. Теоретико-методологічною основою роботи стали праці українських і зарубіжних учених з проблем порівняльного літературознавства (В.Жирмунський, І.Неупокоєва, Н.Конрад, В.Кулешов, Д.Дюришин, Н.Кравцов, Г.Вервес); з теорії та історії роману (В.Бєлінський, Р.Гегель, В.Сиповський, І.Франко, О.Чичерін, В.Шкловський, К.Тиандр, Д.Затонський, М.Бахтін, В.Кожинов, Б.Томашевський, М.Храпченко, А.Єлістратова, О.Строєв, М.Соколянський, В.Богданов, А.Есалнек, Н.Лейтес, Л.Чернець, М.Разумовська, Н.Вердеревська, Б.Успенський, І.Еванс, та ін.); дослідження в галузі російського роману доби Просвітительства (В.Пухов, В.Степанов, Л.Козиро, Л.Резніченко, Н.Наришкіна, В.Царьова, О.Ка-лаш-ні-кова та ін.); наукові праці з проблем структурології (О.Бушмін, Ю.Лотман, В.Кожинов, М.Гольберг, О.Ліпатов, П.Русєв та ін.).

Базуючись на основних положеннях, викладених у наукових працях названих авторів, ми розглядаємо російський роман доби зародження як самостійне літературне явище, що виникло у 60 – 70 роки XVIII століття і спричинило формування російського реалістичного роману. Аналіз жанрових особливостей Пересмішника” та “Пригожої кухарки” М.Чулкова дає можливість простежити типологічні зв’язки російського та європейського роману. Це дозволяє розглянути, з одного боку, джерела російського “низового” роману, а з другого, показати вплив його на творчість письменників ХIХ століття.

У роботі використані порівняльно-типологічний та історико-генетичний методи літературознавчого аналізу. Теоретичний аспект дослідження взаємопов’язаний з історико-літературним.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у виявленні генетично-контактних форм і типологічних збігів у прозі М.Чулкова. У дисертації вперше творчість М.Чулкова розглядається у широкому російсько-європейському контексті, включаючи аспект впливу іспанського крутійського роману, що вперше вводиться у науковий обіг; досліджуються особливості впливу романів М.Чулкова на прозу ХIХ століття (М.Карамзіна, В.Наріжного, О.Пушкіна, М.Гоголя, М.Салтикова-Щедріна, М.Лєскова, І.Нечуя-Левицького та ін.) у процесі виявлення спільних тем, мотивів, образів, композиційних структур у творах.

Результати дисертаційного дослідження мають наукове та практичне значення для осмислення особливостей розвитку російської прози XVIII – ХIХ століть і зокрема російського роману. Виявлення генетично-контактних літературних зв’язків дозволяє розширити та поглибити розуміння взаємодії російського роману з європейськими, усвідомити особливості безпосереднього впливу роману доби зародження на російську і українську реалістичну прозу.

Спостереження та висновки, що містяться у дисертації, можуть бути використані у вузівській практиці для підготовки відповідних курсів та спецкурсів з теорії та історії російської літератури, для написання навчальних посібників.

Апробація роботи. Основні положення і наукові результати дисертаційного дослідження були викладені на наукових міжнародних конференціях: “Російська освіта в Україні у контексті міжнародного досвіду” (Київ, 1995); “Мова. Культура. Взаєморозуміння” (Львів, 1997); на міжнародній славістичній конференції, присвяченій пам’яті професора К.Трофимовича (Львів, 1998); на міжнародній науковій конференції “Українська філологія: школи, постаті, проблеми” (до 150– річчя кафедри української словесності, Львів, 1998); “Национально-культурный компонент в тексте и языке” (Минск, 1999); на міжнародній науковій конференції “Спадщина акад. В.І. Борковського і сучасна філологія на межі тисячоліть” (Львів, 2000); на міжнародній науковій конференції “Гоголь. Проблеми вивчення і викладання” (Ніжин, 2001). Проблемні питання дисертації розглядались на засіданнях науково-теоретичного семінару докторантів, аспірантів та здобувачів кафедри російської філології Львівського національного університету імені Івана Франка та російської мови і літератури Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені у двох статтях, уміщених в наукових журналах, у п’яти статтях, надрукованих у збірниках наукових праць та у п’яти статтях, поданих у матеріалах конференцій.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків та додатків. Загальний обсяг роботи 211 сторінок. Список використаних джерел налічує 249 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано вибір теми, визначено її актуальність та наукову новизну; сформульовано основну мету дисертаційної роботи та її конкретні завдання; охарактеризовано загальне науково-теоретичне та практичне значення дослідження. Подано огляд наукової літератури, що стосується основних проблем дисертації, вмотивовано підбір матеріалу.

У першому розділі Трансформація європейського романного жанру у творчості М.Д.Чулкова розглянута специфіка розвитку “низових романів письменника XVIII cтоліття. З’явившись ще в античну добу, певний прозовий твір, що називали романом, проходить довгий шлях розвитку, постійно змінюючись. Нам близьке твердження Б.Грифцова про роман як вид мистецтва, що “не розвивається безперервно, навпаки, то завмирає, то знову спалахує, однак це все один і той самий вид мистецтва” Грифцов Б. Психология писателя. – М.: Худ.лит., 1988. – С. .. Нова зацікавленість романом з’явилась у XVIII столітті і з того часу — це один із літературних жанрів, що постійно розвивається. У добу класицизму роман посів помітне місце у літературі. Його перестають ігнорувати як жанр і відносять до риторики, а за змістом – до поезії. Починається дослідження роману у теоретичному аспекті. Саме у творах XVII – XVIII ст. історики і теоретики роману побачили витоки жанру, популярність якого не зменшилася і у XIX ст. Роман як явище літератури, культури, мистецтва має свої національні, історичні особливості, пов’язані з традиціями народу, а також ознаки творчої манери письменника, зумовлені його внутрішнім станом, психологією.

Шлях російського роману другої половини XVIII століття відрізняється від європейського. Джерелом натхнення російських письменників і перекладачів, літературним матеріалом, що формував жанр, були як твори французьких, німецьких, англійських авторів, так і сатиричні оповідання XVII – XVIII ст., популярні серед російських читачів. Процес запозичення російською літературою чужих сюжетів викликає особливий інтерес тому, що сприяє осмисленню специфіки російського роману доби зародження. Щоб виявити особливості розвитку російського роману, слід звернутися до творчості другорядних письменників, літературна спадщина яких “виявляє характерні риси загальних тенденцій розвитку літератури”, вони “виявляють спадковість більш прямолінійно” Дюришин Д. Теория сравнительного изучения литературы. – М.: Прогресс, 1979. – С. 212. , – зазначав Д.Дюришин.

Одним з таких письменників, творчість яких пов’язана із зародженням російського низового роману, є М.Д.Чулков. Вивчення його прози в історико-літературному аспекті дозволяє, з одного боку, розкрити генетично-контактні зв’язки і типологічну подібність з крутійськими, чарівними, любовно-авантюрними європейськими романами, а з другого, простежити вплив Пересмішника і Пригожої кухарки на творчість письменників XIX століття.

Праці сучасних російських і зарубіжних учених з питання жанрової специфіки Пересмішника М.Чулкова, показують чотири точки зору на цю проблему. Перша група вчених вивчає окремі частини Пересмішника як самостійні (П.Орлов, Л.Козиро, Р.Нойхойзер) або називає його збірником повістей і казок (Д.Благой, О.Западов, В.Степанов, І.Серман). Друга група дослідників починає історію російського реально-побутового роману з “Пригожої кухарки”, не згадуючи Пересмішника. Третя група учених вважає, що роман є механічним поєднанням різних модифікацій європейського роману як твір без внутрішнього стрижня (В.Нечаєва, В.Степанов, Д.Гарард). Четверта точка зору належить О.Л.Калашніковій, яка розглядає Пересмішника як єдиний твір, що є пародією на високий роман і визначає його жанр як антироман Калашникова О.Л. Русский роман 1760-70-х годов. – Днепропетровск: ДГУ, 1991. – С. . .

У підрозділі 1.1. Запозичення як форма генетично-контактних зв’язків аналізуються різні види літературних запозичень, наявних у Пересмішнику: запозичення тем, художніх образів та прийомів. У пошуках сюжетів для розділів “Пересмішника” М.Чулков звертався до Біблії, східних казок, ренесансних новел, європейських романів, сатиричних оповідань XVII століття.

У 16 розділі “Вгадчики” знаходимо реалії класичної східної казки. Сюжет, де описано приказно-воєводський суд XVII століття, був відомий російському читачеві з оповідань (Повість про Єрша Єршовича, Повість про Шем'яків суд). Мотиви про судові вироки відомі і в Біблії (про царя Соломона); і у давньоіндійській “Панчатантрі” (про суддю Maнy). “Початок монахових пригод” (розд. 8) і “Кінець монахових походеньок” (розд. 9) можна зіставити з добре відомими і в російському фольклорі, і в оповіданнях XVII ст. сюжетами про безглуздих попа і попадю, про веселих монахів (“Повість про бражника", “Оповідь про селянського сина”, “Калязінська челобитна”).

Новели “Пересмішника” (“Скупий та шахрай”, “Диявол та відчайдушний коханець”, “Ставленик”) композиційно наближаються до “Повісті про бражника”, Оповіді про селянського сина, "Повісті про Шем'яків суд", де описується один епізод із життя бідняка, селянина, шахрая і бражника, пройдисвіта, скупого.

У підрозділі 1.2. Адаптація як форма генетично-контактних зв’язків розглядається процес зросійщення М.Чулковим матеріалу з європейських оповідань і романів: переноситься у Росію місце дії героїв, зросійщуються персонажі, описи побуту замінюються національними. Добре відомий сюжет про бідного слугу, що вирішив розбагатіти за рахунок коханки (і в іспанських пікаресках, і у французьких преціозних романах, любовно-авантюрних творах) знайшов відтворення у Великодушному рогоносці. Можна провести аналогію між епізодами оповідання Чулкова Диявол та відчайдушний коханець та романом А._Р.Лесажа Кульгавий біс. Крутійська тема розвинута М.Чулковим і в Казці про народження тафтяної мушки, і в перших десяти розділах – історіях Ладона і Монаха, що нагадують роман А.-Р.Лесажа Жиль Блаз. М.Чулков використав і композиційні елементи з Комічного роману П.Скарона: зіставлення високого та низького, травестійність, розподіл на вечори.

У підрозділі 1.3. Наслідування як форма генетично-контактних зв’язків аналізується Повість про Силослава , яку можна вважати прикладом слов’янської міфології. Отже, для російського читача М.Чулков розповідає казки, матеріал яких максимально адаптований: Силослав — син слов’янського царя Правоблага з міста Винєта, яке існувало колись на місці майбутнього Петербурга. Під час своїх мандрів у пошуках Прєлєпи герой визволяє місто Руси на березі озера Ільменя. Письменник обирає місцями дії Новгород, Стару Русу, Вінєту і створює слов’янську міфологію, доповнюючи її іменами античної (Адонід, Аріадна, Афродита, Даная, Венера, Вулкан, Грації, Марс, Нарцис, Сатурн, Пегас). Він також знайомить читачів з Ладою (богинею кохання) і Зімцерлою (богинею зорі), яка мала свій храм у Києві. Саме свідоме використання автором образів богів, німф, героїв із грецької та римської міфології дозволяє говорити про наслідування.

У підрозділі 1.4. Пародія як форма генетично-контактних зв’язків Повість про Силослава зіставляється з любовно-авантюрним романом. Любовна колізія, що є основою любовних жанрів, увіходить у Пересмішнику в комічний шар і набуває зниженого пародійного характеру. Комічну ситуацію створюють закиди проти любовно-авантюрних романів. Такі елементи зустрічаються у сценах освідчення низових героїв у коханні.

Герої Пересмішника: Ладон – оповідач казок, мандрівний Монах, бідний студент Неох, селянин Сисой Дурносопов, майор у відставці Верзил Тихієв – новий тип героїв "низового" роману, які протиставляються героям любовно-авантюрних творів своїми біографіями та подвигами.

На сторінках “Пересмішника” спостережливий читач знайде образ сучасного літератора-“рифмача”. Письменник не тільки дає уявлення про читацький смак і освіченість дворянської молоді ХVIII століття, а й створює пародію на просвітницький роман з його дидактичною спрямованістю. У Пересмішнику знаходимо і таку форму міжлітературної рецепції як алюзія: в образі дворянського недолітка Балабана зображено О.Сумарокова, літературна діяльність, характер і приватне життя якого були досить добре відомі сучасникам М.Чулкова.

Комічне тло відбиває реальну картину розвитку літературних жанрів у ХVIII столітті. Пародіюючи малохудожні високі та низькі жанри, письменник заявив про свою антикласичну позицію.

У підрозділі 1.5. Вплив казки, міфу, чарівного роману на Пересмішника аналізується Повість про Силослава за казковими функціями і мономіфом. Все, що відбувається з героєм, нагадує чарівну казку, де збережені функції головних персонажів(за В.Я.Пропом): герой-шукач — Силослав, Прєлєпа-царівна — персонаж, якого шукають, функцію шкідника виконує крилатий злий дух Влєгон — викрадач Прєлєпи. У світі казки читач знайомиться з традиційною заздалегідь передбаченою біографією героя, що поступово розкривається протягом усього твору. Важка доля Силослава переплетена з життям Славурона, Роксолана, Аскалона, та випробовується численними невдачами, як і долі богатирів.

“Повість про Силослава” вбирає в себе мотиви різних казок. Чергування сталих мотивів (народження героя, переслідування з самого дитинства, одруження з царською донькою, царювання, подорож у підземний світ) стимулює згадки про поширене у літературознавстві вчення про мономіф, в основі якого знаходиться ототожнення долі легендарних, міфічних героїв, що виникли незалежно в культурах різних народів. Теоретично це обґрунтовано у працях Ранка і Реглана, а також Дж.Кемпбела.

Зіставивши долі героїв чарівного шару “Пересмішника”, за теоріями В.Я.Пропа і Дж. Кемпбела, доходимо висновків, що М.Д.Чулков створив своїх героїв за всіма правилами казки і за законами “мономіфу”. Завдяки такому дослідженню можна передбачити кінець твору (нагадаймо, що чарівний шар не закінчено): після останньої перемоги герой повинен знайти Прєлєпу і повернутися додому. Проте, ми маємо справу з твором, що завдяки сюжету виходить за казково-міфічні рамки. Автор розподілив Повість о Силославе на значущі історії Роксолана, Славурона, Аскалона і Кидала. Вони переплетені у певному порядку і є вставними епізодами-новелами.

У підрозділі 1.6. Типологічний влив європейського крутійського роману на романи М.Чулкова простежено генезис терміну “крутійський роман”, що з’явився в Іспанії у XVI ст. Саме в Іспанії він отримав свою назву — “novella picaresca”, у Німеччині — “shelmenroman”, в Англії вказано вже у самій назві — “Історія життя…” на правдивість зображених подій, а з часом для творів типу “Моль Флендерс” Дефо знаходять визначення — “minor novel” – другосортний роман New Webster’s Dictionary and Thesaurus of the English Language. – Lexicon Publicaition,Inc. Sherman Turnpike DANBURY, Copyright, 1993. – p. 19, 51.. У Франції народжуються твори, у яких на відміну від любовних “преціозних” романів, героями стають авантюристи з низів. Зіставляючи значення слів крутій (“плут”) і авантюрист за словниками В.Даля, О.Преображенського, М.Фасмера, С.Ожегова, знаходимо у них спільне: здатність до авантюр, безцільність існування, відсутність конкретного місця проживання.

Фундатором крутійського роману у Росії став М.Чулков, який створив у 1766 році низовий роман “Пересмішник”, що вмістив у собі такі пікаресні твори, як новели, оповідання і роман — “Казка про народження тафтяної мушки”. Герої М.Чулкова, як і герої крутійських європейських романів, мандрують світом і завдяки випадку стають крутіями, авантюристами. На їх долю автори часом проектують автобіографії, які також наповнені численними пригодами. Обізнаний читач знаходить чимало спільного у Ладона, студента Неоха та автора.

Однією з головних прикмет крутійського роману, особливістю його композиції є вставні новели, що входять одна в одну за принципом матрьошки. У польському літературознавстві існує спеціальний термін для визначення такої новели — ukad szuchladowy, а сам крутійський роман названо “powie sowizdrzalska” Welki sіownik Rosyjsko-Polski: w 2 t. – M.-Warszawa: Русский язык, 1987. – Т.2. П-Я. – С. ..

У "Казку про народження тафтяної мушки" автор вводить новели про карлика Куромшу, розповідь Неоха про першосвященика Перуна і його кохану Мінамілу, а також новелу про саму тафтяну мушку. Про те, що М.Чулков намагався продовжувати роботу в жанрі крутійського роману, свідчить Повість про Нетона, яка вийшла у номерах журналу М.Чулкова “І те, і се” 1768 року. Оповідання близьке до чарівної казки і любовного роману: чарівниці, чарівні засоби, перетворення героя у кобилу, зустріч з коханою Сильвією, розлука, а на кінець – щасливе з’єднання закоханих. Зовнішність і характер героя мають ознаки авантюриста, до зустрічі з чарівницями він мандрував світом. Цим він нагадує Неоха. Але герой близький і до Силослава, бо все здійснює заради кохання.

У підрозділі 1.7. Соціально-побутові оповідання Пересмішника аналізується V частина твору, де вміщено соціально-побутові оповідання, що з’явилися як відгук на соціальні проблеми російського суспільства в останні десятиріччя XVIII століття.

У центрі оповідань “Гірка доля”, “Медяникова монета” (“Пряничная монета”) і “Дорогоцінна щука” знаходимо епізоди сучасного життя, переказані автором-гумористом. У “Медяниковій монеті” розповідається про майора у відставці, який уник заборони торгувати горілкою у маєтку. Сатирично окреслена і повість “Дорогоцінна щука”, де спритний воєвода зумів знехтувати закон про хабарі.

Іншого плану соціально-побутове оповідання “Гірка доля”, в якому відлунює відомий мотив про безглузду смерть.

Таким чином, автор свідомо переплітає у Пересмішнику Повість про Силослава і Казку про народження тафтяної мушки, поєднує їх у неподільне ціле. Сучасне видання роману В.Степановим, на жаль, не увиразнило поєднання високого і низького у творі, фактично підтвердило точку зору В.Степанова на Пересмішник як збірник оповідань. Проте Пересмішник – цілісний реально-побутовий роман. Це довела О.Калашнікова, яка, зіставляючи Пересмішник з Антироманом Ш.Сореля, та Комічним романом П.Скарона, обґрунтувала появу нової жанрової форми – антироману Калашникова О.Л. Русский роман 1760-70-х годов. Типология жанра: Автореф. дис...докт. фил. наук 10.01.01. (АН УССР Ин-т лит. им. Т.Шевченко). – К., 1990. – С. . . Безумовно, необхідно брати до уваги цілий текст, так як він і був створений автором. Дисертант вважає слушним висновок про те, що письменник створив низовий реально-побутовий роман, синтезувавши ознаки і чарівного, і крутійського жанрів. Його близькість до зарубіжного роману ґрунтується на типологічній подібності і підтверджує, що низовий роман М.Чулкова пройшов той самий шлях, що і європейські романи – від крутійського до реально-побутового, а потім і до соціально-побутового.

У підрозділі 1.8. Пригожа кухарка – соціально-побутовий роман аналізується цей твір М.Чулкова низового жанру. Вже сама назва "Пригожа кухарка, або Походеньки розпусної жінки (1770) вказувала, що предметом освоєння у літературному творі стає доля жінки з низин. Завдяки своєму ремеслу утриманка Мартона спілкується з людьми різних прошарків суспільства, і це дало можливість авторові репрезентувати широку панораму соціальних звичаїв та вад. Головним мотивом роману стає не кохання, а його продаж. Художній світ роману М.Чулкова містить конфлікт, розгортає сюжет, окреслює хронотоп, які представляють образ головної героїні — жінки, що залишилася без годувальника і змушена перетворитися на крутійку.

Подібний тип головної героїні споріднює “Пригожу кухарку” з провідними постатями, які зумовлюють структуру “крутійського роману. У повісті С.Барбаділ’ї “Дочка Селестини, або Винахідлива Олена”, у романі Лопеса де Убедо “Пікаро Хустина”, у трьох оповіданнях О.Солорсано “Походеньки бакалавра Трапаса”, “Дочка ошуку, або Тереса де Монсанарес”, “Севільська куниця, або вудка для гаманців” героїні не прислуговують своїм господарям, а використовують свою молодість і красу для спокуси і обкрадання чоловіків.

Сповідь героїні фактично виходить за рамки біографії, тому що Мартона змальовує життя цілого суспільства. Це дозволило авторові об’єднати дві лінії – моральну і психологічну, що свідчить про спільність у розвитку російського “низового” і європейського роману: від авантюрно-крутійського до психологічного. Героїня отримала повну незалежність, перейнявши на себе одну з авторських функцій – розповідь історії.

Отже, твір “Пригожа кухарка”, набувши ознак крутійського роману, наближується до соціально-побутового роману – твору про реальне життя. У його центрі – образ героїні з низів, який характеризує побут, звичаї, психологію відповідного свого середовища. Таким чином, М.Чулков став засновником реально-побутового роману, створивши Пересмішник, і соціально-побутового роману, зразком якого є Пригожа кухарка, що започаткувало мемуарну прозу в російській літературі.

У другому розділі Продуктивність прози М.Чулкова у літературі XIX століття узагальнюються особливості творчості письменника і характеризується його вплив на прозу наступних епох. Питання про ступінь залежності прози М.Чулкова від попередників і його вплив на творчість О.Пушкіна, М.Гоголя, на романи В.Наріжного, Ф.Достоєвського, казки М.Салтикова-Щедріна, на оповідання М.Лєскова і І.Нечуя-Левицького можна вирішити, за умови детального аналізу цих творів на предмет виявлення текстуальних збігів, а також подібних мотивів, спільних тем, однотипності композиційних структур. Враховуючи те, що не всі автори, твори яких читає письменник, впливають на нього, говоримо про типологічні контакти, котрі виникають “у процесі самовираження суспільної думки незалежно від волі та бажання окремих осіб” Бушмин А.С. Преемственность в развитии литературы. – Л.: Худ лит., 1978. – С. ..

Теоретичний аспект проблеми спадкоємності, наступності в літературі вивчався у працях О.Бушміна, В.Жирмунського, В.Кожинова, С.Небольсіна та ін. Сьогодні спадкоємність розглядають як об’єктивну закономірність історико-літературного процесу. Розвиваючи свій талант, письменники сприймають та осмислюють майстерність інших, перебуваючи у стані творчості. Читаний твір відіграє роль імпульсу до вибору нового напрямку творчих пошуків письменника Жирмунский В.М. Проблемы сравнительно-исторического изучения литератур // Сравнительное литературоведение: Восток и Запад. – Л., 1979; Небольсин С.А К вопросу о классической традиции // Прошлое и настоящее: Статьи о литературе. – М., 1989; Кожинов В.В. К вопросу о стилевых традициях // Многообразие стилей советской литературы. – М., 1978..

У підрозділі 2.1. М.Д.Чулков – М.М.Карамзін простежується вплив романів М.Чулкова на прозу М.Карамзіна, як його сучасника. Тому не дивно, що їх хвилювала спільна проблема — відсутність у суспільстві молодих людей, відповідальних та діяльних, здатних на серйозні вчинки. Недоліки, властиві тогочасній молоді, у творах М.Карамзіна притаманні перш за все героєві “Моєї сповіді” – графу N.N. Йому вже за сорок, однак він жодного разу не оцінював відверто і безкомпромісно своїх бажань та вчинків.

М.Чулков створив образ молодого дворянина, що ганяє голубів. Цей вислів був у XVIII столітті своєрідним штампом, літературною метафорою для характеристики виховання та освіти “дворянських недоуків”.

Наслідуючи М.Чулкова, спочатку Д.Фонвізін у “Недорослі”, а пізніше і М.Карамзін в ряді оповідань і повістей розвинули цю важливу тему. М.Карамзін у Бідній Лізі, як і М.Чулков у Пригожій кухарці, головну роль відводив жінці – простолюдинці, котра стала нещасливою через кохання. Селянку Лізу залишив Ераст, не ставши жінкою дворянина, Ліза іде на самогубство. Мартона — жінка сержанта, що загинув за вітчизну, не змогла зайняти належного місця у суспільстві. Перелік спільних у сюжеті моментів можна продовжувати, але близькість творів полягає в ідейному спрямуванні, як увиразнюється трагічністю долі жінки з демократичних верств суспільства. Карамзін і Чулков у своїх творах порушили проблему соціальної нерівності, що призводить до трагедії. Ще до Бідної Лізи Карамзіна М.Чулков довів, що на глибокі почуття здатні жінки різних верств суспільства, фактично випередивши думку М.Карамзіна: І селянки кохати вміють! Саме таким чином роман Пригожа кухарка вплинув на М.Карамзіна, що підготувало ґрунт для розуміння головної думки автора Бідної Лізи – кохання не залежить від соціального статусу людини.

Враховуючи різницю естетичних і художніх систем цих письменників, все ж є підстава твердити, що М.Карамзін засвоїв художні досягнення М.Чулкова, поглибив і розвинув його теми, сюжети, мотиви поведінки героїв.

У підрозділі 2.2. М.Д.Чулков – В.Т.Наріжний розглядаються впливи романів М.Чулкова Пересмішник і Пригожа кухарка на Російський Жильблаз В.Наріжного. Безумовно, творчість В.Наріжного, другорядного письменника (Д.Дюришин) випереджує появу видатних творів Гоголя, персонажів Мертвих душ, Повісті про те, як посварились Іван Іванович з Іваном Никифоровичем, Тараса Бульби Дюришин Д. Теория сравнительного изучения литературы. – М.: Прогресс, 1979. – С. . . Аналізуючи романи М.Чулкова і В.Наріжного, можна говорити про перегук тем, образів, мотивів, сюжетних ходів, що виникли у процесі міжлітературних впливів, а також про існування літературної традиції. М.Чулков у “Пересмішнику” заторкнув теми та ідеї, які є вічними і тому невичерпними, актуальними і сьогодні. В цьому його заслуга як першопрохідника. В.Наріжний на новому рівні розвитку літератури творчо усвідомив надбання М.Чулкова, зробив його сучасним для читачів початку ХIХ століття.

У підрозділі 2.3. М.Д.Чулков – О.С.Пушкін аналізується особливість впливу прози М.Чулкова на творчість О.Пушкіна. Поет О.Пушкін, відомий серед своїх сучасників як завзятий бібліофіл, “перстом божественим визначений книгоїд” Осоргин М.А. Заметки старого книгоеда. – М.: Книга, 1989. – С. . , у світ читання своїх героїв уводив твори європейської і російської літератури. У творчій свідомості російських письменників, особливо першої половини XIX століття, вирізняються враження від “чужих” літератур. О.С.Пушкіну, безумовно, був відомий текст “Пересмішника”, як і “Зібрання різних пісень” М.Д.Чулкова (1770-1771), які автор згадує в розділах Капітанської дочки. О.Пушкіну була відома і Пригожа кухарка, бо саме цей твір є єдиною книжкою, яку читає поміщик Троєкуров у Дубровському. Так “заявлять” про себе своєрідні впливи.

О.Пушкін не завжди був ініціатором нового, часто він писав інспірований взірцями вже написаного. (Згадаємо “Закляття” (із Байрона), “Скупий Рицар”, “Бенкет під час чуми”). Для нього важливими були ідея, імпульс, які поет потім генералізував, безмежно удосконалюючи втілення. У його творах є численні ремінісценції, “міріади алюзій”, що стало особливою властивістю пушкінського слова” Скуратовский В.Л. Пушкин в русской литературе конца XIX- начала XX в.// Связь времен. Проблемы преемственности в русской литературе конца XIX – начала XX в.Рос. АН, Ин-т мировой лит. им. А.М.Горького. – М.: Наследие, 1992. – С. .. Подібне було і з творчістю М.Чулкова. Тому літературний вплив Чулкова виявився як резонанс у творчості Пушкіна практики Чулкова в окресленні персонажів, в описі подій, у розвитку сюжетних ліній, у трансформації мотивів.

У підрозділі 2.4. М.Д.Чулков – М.В.Гоголь при зіставленні Вечорів на хуторі біля Диканьки та Пересмішника зафіксовано те загальне, що споріднює творчість М.Чулкова та М.Гоголя — це, насамперед, звернення письменників до народної творчості, до фольклору. М.Чулков підняв у Пересмішнику теми, що були розвинуті М.Гоголем у поемі Мертві душі. “Пересмішник” і, особливо, соціально-побутові оповідання “Медяникова монета” і “Дорогоцінна щука” М.Чулкова цікаві як доказ продуктивності спадщини письменника для наступного розвитку у російській літературі мотивів підкупу та шахрайства. Ці теми знаходять своє подальше втілення і в комедії М.Гоголя “Ревізор”, і потім у поемі “Мертві душі”. Крутійська зав’язка у творах М.Гоголя не підводить до традиційного щасливого закінчення: в помежовій ситуації був викритий Хлєстаков, зазнали краху спекуляції Чичикова. Проте автор дає читачеві зрозуміти, що попереду у його героїв нові афери, крутій – надзвичайно життєздатний, спроможний адаптуватися за будь-яких умов.

Виходячи з думки, що “твір не може жити у прийдешніх століттях, якщо він якось не увібрав у себе і минулих століть” Бахтин А.С. Ответ на вопрос редакции Нового мираЭстетика словесного творчества. – М.: Искусство, 1979. – С. . (М.Бахтін), можемо стверджувати, що художні твори М.Чулкова певним чином справили вплив на творчість М.Гоголя.

У підрозділі 2.5. М.Д.Чулков – Ф.М.Достоєвський зроблено спробу зіставити творчість письменників, яка, на перший погляд, не підлягає зіставленню. Безперечно, романи (теми, образи), створені Ф.М.Достоєвським, що увійшли до скарбниці світової літератури, неповторні. Але своєрідність творчості, її неповторність акцентується у взаємодії з творчістю письменників інших епох. Прикмети подібності, близькості творчості Чулкова і Достоєвського можна пояснити і спільністю тої історичної ролі, яку вони зіграли у розвитку російської літератури. Долаючи канони класицизму, М.Чулков створив реально-побутовий роман Пригожа кухарка. Ф.Достоєвський також пройшов шлях від повісті – до роману, творячи соціально-психологічний роман, про що свідчать Бідні люди Фридлендер Г.М. Путь Достоевского от Бедных людей до романов 60-х годов // История русского романа: В 2 тт. – М.-Л.: АН СССР, 1962. – Т.1..

У “Пересмішнику” і “Пригожій кухарці” М.Чулков створив типовий образ пропащої жінки, що стала на шлях розпусти, перш за все, через соціальні причини. Використовуючи досягнення М.Чулкова, О.Пушкіна, І.Тургенєва, які зуміли зобразити драму жінки, Ф.Достоєвський у своїх романах “Нєточка Нєзванова, Ідіот простежив драму жіночої душі. У його творах формувалися від роману до роману ті неповторні образи, які опісля обумовлять “світ Достоєвського”. Він в іншу епоху, в іншому середовищі відкрив тему злочину і кари і ті життєві ситуації, що змушували ставати на шлях розпусти прекрасних жінок. Ці теми споріднені тим, які були раніше відтворені у романах М.Чулкова.

Підрозділ 2.6. М.Д.Чулков – М.Є.Салтиков-Щедрін присвячено аналізу образів, мотивів, тем, композиційних ходів у творах М. Чулкова і М. Салтикова-Щедріна. Відоме ставлення М.Салтикова-Щедріна до літературного впливу. Письменник відносився до літературних типів як до типів самого життя, визнаючи за першими все значення життєвої достовірності. Він розвиває їх у нових історичних умовах – “в повній відповідності до їх початкових потенцій” Бушмин А.С. Преемственность в развитии литературы. – Л.: Худ. лит., 1978. – С. .. Саме такий підхід письменника враховуємо при висвітленні проблеми: літературні зв’язки Чулкова – Салтикова-Щедріна.

У даному випадку не має значення, що М.Чулков творив в епоху Просвітництва, а М.Салтиков-Щедрін – представник ХIХ століття. Важливим перш за все є те, що мотиви, творчі ідеї, образи М.Чулкова знайшли свій відгук у творах Салтикова-Щедріна, який дав цим образам оригінальне художнє осмислення і втілення.

У підрозділі 2.7. М.Д.Чулков— М.С.Лєсков розглянуто реалістичні повісті, у яких вбачається вплив низових романів Чулкова. Враховуючи, що поняття традиції обіймає моменти ідейного наслідування, близькості поглядів і поетичних прийомів Бушмин А.С. Методологические вопросы литературоведческих исследований. – Л.: Наука, 1969. – С. ., простежуємо зв’язок між романами М.Чулкова і творами М.Лєскова. Вважаємо, що традиції виявили себе у зображенні трагічної жіночої долі. Якщо проблема трагічної долі жінки, образ якої створив Чулков у романі Пригожа кухарка, набула свого подальшого розвитку в творчості М.Лєскова, то в свою чергу пропащі героїні М.Лєскова пов’язані з галереєю жіночих персонажів, створених Ф.Достоєвським, Л.Толстим, М.Некрасовим, І.Нечуй-Левицьким.

У підрозділі 2.8 М.Д.Чулков— І.С.Нечуй-Левицький простежено осмислення жіночої долі у романі М.Чулкова і в оповіданні українського прозаїка І.Нечуя-Левицького “Київські прохачі” (1901). При зіставленні текстів творів, порівнюючи біографії героїнь, констатуємо, що письменників хвилювали однакові проблеми, пов’язані з скрутним становищем жінок з низин.

Образ крутія, його вміння перевтілюватися знаходимо в оповіданнях І.Нечуя-Левицького “Афонський пройдисвіт”. Причому крутіями стають і ті, кого Христофор Христофорович Копронідос обшахраював.

Образи крутіїв, шахраїв, авантюристів надзвичайно живучі і поширені. Народившись у пікаресках, вони постають і у творах української літератури ХIХ століття. Образ крутія був створений ще І.Котляревським у поемі “Енеїда”, з часом у п’єсах з’являється ще один крутій, мандрівник солдат-москаль, здатний на різноманітні витівки (“Наталка-Полтавка”, “Солдат-чарівник”). Цей образ став своєрідним продовженням образу солдата з комедій Г.Квітки-Основ’яненка “Шельменко денщик — волосний писар”, “Сватання на Гончарівці” і “Шельменко — денщик”.

Отже, образи, мотиви, теми, сюжети, що сприймалися як характерні і типові для російської літератури ХIХ століття, були вперше введені в літературу М.Д.Чулковим.

У Висновках підведені підсумки вивчення прози М.Чулкова у контексті романного жанру.

1. При дослідженні особливостей композиції “Пересмішника” М.Чулкова були визначені такі форми генетично-контактних зв’язків: запозичення, наслідування, адаптація, пародія.

1.1. Багатство новелістичних сюжетів “Пересмішника” в загальному об’ємі запозичене, але автор зумів послідовно адаптувати увесь цей матеріал, вводячи російські імена, назви, історичні анахронізми, описуючи обряди язичників, давніх слов’ян. Таке зросійщення дозволяє вважати “Пересмішник” зародком російської історичної белетристи-ки.

У романі М.Чулкова “Пригожа кухарка” об’єктом зображення є пропаща жінка, доля якої має паралелі в європейській літературі (“Моль Флендерс” Д.Дефо, “Манон Леско” А.Прево, “Нєточка Нєзванова” Ф.Достоєвського, “Леді Макбет Мценського повіту” М.Лєскова, "Київські прохачі" І.Нечуя-Левицького).

Особливе місце у творчості М.Чулкова займають роботи з фольклористики. У “Короткому міфологічному лексиконі” письменник намагається створити поряд з античною національно-слов’янську міфологію, вводячи героїв слов’янського Олімпу у Пересмішник, орієнтуючись на античну міфологію. Видатне місце у фольклорі належить “Зібранню російських пісень” (1770-1774 рр.), до видання яких М.Чулков підійшов професійно, розуміючи текстологічні завдання і жанрові особливості.

Створюючи “низовий” роман “Пересмішник”, М, Чулков пародіює і героїчний, і лицарський, і любовний романи. Письменник–антикласицист створює пародії на просвітницький роман з його дидактичною спрямованістю.

1.2. При детальному аналізі “Пересмішника” простежено трансформацію романного жанру від анекдоту через новелу, казку, повість – до крутійського і реально-побутового роману. Романом “Пригожа кухарка” М.Чулков завершив становлення російського низового роману, тому що був створений ще один його тип – соціально-побутовий роман.

1.3. Формуючи “низовий” роман, М.Чулков використав ознаки крутійського роману, що дозволило простежити і довести