ІНСТИТУТ УРОЛОГІЇ ТА НЕФРОЛОГІЇ

АМН УКРАЇНИ

ПИСАРЕНКО ІГОР АНАТОЛІЙОВИЧ

УДК 616.681/682-002-07-085

ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЛІКУВАННЯ

ХВОРИХ НА ГОСТРИЙ

ОРХОЕПІДИДИМІТ

14.01.06 – урологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2001

Дисертація є рукопис.

Робота виконана в Запорізькому державному інституті удосконалення лікарів.

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор

Люлько Олексій Олексійович,

завідувач кафедри урології Запорізького державного інституту удосконалення лікарів

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор

Горпинченко Ігор Іванович,

керівник відділу сексопатології та андрології Інституту урології та нефрології

АМН України

доктор медичних наук, професор

Пєпєнін Володимир Розумникович,

завідувач кафедри урології та онкології Луганського державного медичного університету

Провідна установа:

Одеський державний медичний університет МОЗ України, м. Одеса

Захист відбудеться “27” січня 2002 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради (Д.26.615.01) Інституту урології та нефрології АМН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Ю. Коцюбинського, 9-А.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту урології та нефрології АМН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Ю. Коцюбинського, 9-А.

Автореферат розісланий “6” грудня 2001 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор медичних наук М.І. Бойко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми

Запальні захворювання яєчок та їх додатків мають особливе значення в клінічній андрології, не лише через їхню частоту і тривалий перебіг, але і через вплив на копулятивну і репродуктивну функції чоловіків [Тіктінський О.Л., Новіков І.Ф., 1985]. Після перенесеного двобічного епідидиміту частота секреторно-обтураційного безпліддя досягає від 67,6% до 72%. [Грєбенщиков Г.С., Шєвцов І.П., 1970]. Яєчко є важливим інкреторним органом у чоловіків, порушення функції яких ведуть не тільки до порушення психіки хворого, але і знижують його працездатність, суспільну активність [Тіктінський О.Л., 1985].

Гострі захворювання органів калитки складають 4 – 8,1% від усіх госпіталізованих в урологічні стаціонари, серед них 77 – 87,3% – це чоловіки працездатного віку (від 20 до 45 років) [Кусимжанов С.М., 1988].

До сьогоднішнього дня головним методом лікування гострого орхоепідидиміту, на думку багатьох авторів, є оперативне втручання. Ряд авторів пропонує оперувати хворих з гострим орхоепідидимітом навіть з початковою стадією процесу [Люлько О.В., 1996; Кішев С.В., 1981; Фєдорєнко П.М. і співавт., 1991]. На їх думку це зменшує набряк яєчка та калитки. Але хірургічне втручання досить часто веде до порушення цілісності оболонок яєчка, ревізія калитки – до порушення в них кровообігу, терморегуляції, захисного гематотестікулярного бар’єру з наступним різким пригніченням функціональних властивостей органа [Бекмурадов У.Б., Аллазов С.А., 1987]. Консервативне лікування, до складу якого входять інтенсивна антибактеріальна терапія, місцеві зігріваючі компреси, блокада сім’яного канатика і фізіопроцедури, – часто малоефективне [Асімов Д.А., 1989].

З метою здобуття позитивного ефекту урологи призначають антибактеріальну терапію ліками, які розроблені останнім часом, такі як тієнам, мефоксін, норфлоксацин [Кравченко М.І., 1993; Люлько О.В., 1996]. Пасєчніков С.П. Мітченко М.В. [1998] пропонують при лікуванні гострих захворювань урогенітального тракту монототерапію антибіотиками широкої спектру дії. Але не завжди призначення антибіотиків широкого спектру дії дає бажаний результат, навіть при збільшенні їх дози. Насамперед, це пов‘язано з анатомічними особливостями яєчка (присутність гематотестикулярного бар‘єру, відсутність лімфатичної системи в канальцях, набряк калитки і т.ін.).

Також застосування комбінованої антибіотикотерапії ускладнюється побічним ефектом речовин (алергічні реакції, дисбактеріоз, токсичний ефект, імунодепресія, та ін.) [Юнда І.Ф., 1989].

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Дисертаційна робота виконана як фрагмент комплексної науково-дослідницької теми, затвердженої МОЗ України, державний реєстраційний номер – 0101V006860.

Мета дослідження.

Підвищення ефективності лікування хворих на гострий орхоепідидиміт через теоретичне обґрунтування і впровадження в клінічну практику нових лікарських форм, які поєднують речовини, одночасне використання яких дає максимальний терапевтичний ефект в мінімальних дозах.

Задачі дослідження

Вивчити можливість сумісного використання різних за дією лікарських речовин у формі трансдермального гелю.

Визначити оптимальний склад лікарських речовин та основу створеного трансдермального гелю.

Провести фармакокінетичні дослідження створеного трансдермального гелю в експерименті.

Випробувати та провести оцінку клінічної ефективності створеного трансдермального гелю у хворих на гострий орхоепідидиміт.

Провести порівняльну оцінку імунологічних та клінічних змін у хворих на гострий орхоепідидиміт при різних методах лікування.

Наукова новизна одержаних результатів

Визначено, що оптимальним складом трансдермального гелю при лікуванні гострого орхоепідидиміту є використання мебетизолу, парацетамолу, гепарину, ципробаю та екстракту обніжжя бджолиного.

Вперше науково обґрунтовано місцеве використання трансдермального гелю у хворих на гострий орхоепідидиміт як альтернативний метод лікування.

Вперше проведені фармакокінетичні дослідження обумовили можливість використання протизапальних препаратів, пенетрантів, антикоагулянтів в оптимальних дозах при лікуванні гострого орхоепідидиміту. Обґрунтовано використання поліетиленоксидної основи, а саме ПЕО-400, як депо – основу трансдермального гелю, а також пенетранту та антикоагулянту посилюючих терапевтичний ефект.

Практичне значення одержаних результатів

Розроблено трансдермальний гель для лікування гострого орхоепідидиміту, обґрунтовано дози, критерії сумісності, основу гелю. В експерименті оцінено всмоктування, накопичення препаратів, час виведення, біологічну доступність речовин у розробленому гелі, що в подальшому використовувався для лікування гострого орхоепідидиміту. Розроблено строки лікування гострого орхоепідидиміту з застосуванням місцево трансдермального гелю. Поєднання основи, пенетранту і протизапальних препаратів дало змогу зменшити дози, які необхідні для досягнення лікувального ефекту, що менше впливає на імунну систему. На основі біохімічних, імунологічних і клінічних показників проведена оцінка ефективності розробленого гелю у хворих на гострий орхоепідидиміт.

Особистий внесок здобувача

Ідея дисертаційної роботи запропонована керівником. Здобувач опрацював і спільно з науковим керівником запропонував методологічну основу роботи, адекватну меті і завданням дисертації. Теоретично обґрунтована можливість і доцільність клінічного використання трансдермального гелю при лікуванні гострого орхоепідидиміту. Відбір хворих, лікування та оцінка результатів здійснювались дисертантом особисто. Обстеження хворих виконувалось спільно з фахівцями відповідних профілів. Здобувачем спільно з співробітниками кафедри фармакокінетики та технології ліків Запорізького державного медичного університету проведені фармакологічні дослідження, експериментальна частина роботи, виготовлення м’яких лікарських форм. Самостійно виконано огляд літератури, написані всі розділи роботи. Опрацьована і спільно з науковим керівником запропонована методика лікування гострого орхоепідидиміту з застосуванням місцево трансдермального гелю. Інтерпретація одержаних результатів, формування наукових положень та висновків проводилось спільно з науковим керівником.

Апробація результатів дисертації

Основні положення дисертації викладені та обговорені на:

Пленумі асоціації урологів України (Трускавець, 1998 р.).

Спільному засіданні осередків асоціації урологів Запорізької та Дніпропетровської областей (Андріївка, 1998 р., Павлоград, 1999 р.).

Міжнародній науково-практичній конференції урологів і нефрологів (Київ, 1997 р.).

58-й та 61 підсумковій науково-практичній конференції (Запоріжжя, 1998, 2001 рр.).

Дисертація апробована на спільному засіданні кафедр урології Запорізького державного медичного університету та Запорізького державного інституту удосконалення лікарів (2001).

Публікації

За темою дисертації опубліковано 14 наукових робіт, у тому числі 5 у наукових фахових виданнях. Опубліковано 2 інформаційних листа. Одержано 1 посвідчення на патент.

Структура та обсяг дисертаційної роботи

Дисертація побудована за стандартним принципом і викладена на 173 машинописних сторінках, складається з вступу, 5 розділів, заключення, висновків, списку літератури, який нараховує 260 джерел (з них 154 вітчизняних і 106 іноземних). Робота ілюстрована 42 таблицями, 4 малюнками.

Впровадження результатів дослідження

Основні положення дисертації та одержані результати впроваджені в клінічну практику урологічних відділень м.м. Запоріжжя, Дніпродзержинська, Кривого Рогу, Токмака, Бердянська та обласних лікарень мм. Запоріжжя і Дніпропетровська. Матеріали дисертації впроваджені в програму підготовки лікарів в клініці урології Запорізького державного інституту удосконалення лікарів. А також використовуються в науково-дослідницькій та лікувальній роботі Запорізького державного медичного інституту та Дніпропетровської державної медичної академії.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження.

Робота складається з експериментальної та клінічної частин. Експериментальна частина проведена на кафедрі технології ліків Запорізького державного медичного університету. При проведенні доклінічних досліджень по розробці складу, технології і вивченню властивостей м'яких лікарських форм з мебетизолом і парацетамолом використані як допоміжні речовини – мазеві основи, поверхнево-активні речовини (ПАР), рослинні і мінеральні масла, реактиви і розчинники. За якісними і кількісними показниками допоміжні речовини відповідали вимогам ДФ ХІ, окремих фармакопейних статей, ДГСТ і ТУ.

Експериментальне дослідження проводили на 30 кролях – самцях породи Шиншила, середньої ваги 2,5 кг та 20 морських свинках масою 220 – 230 г. На тваринах вивчена фармакокінетика та відносна біологічна доступність мебетизолу та парацетамолу в трансдермальному гелі. Для цього в перехресному досліді до гелю вводили мебетизол – протимікробний препарат, нестероїдний протизапальний – парацетамол (парацетаминофенол) на гідрофільній (поліетиленоксидна основа, ПЕО-основа) та на стандартній вазелін-ланоліновій (60:40) основі.

Кров із вушної вени тварин відбирали через 15, 30, 45 хвилин, 1, 2, 3, 4, 5 і 6 годин після нанесення гелю на підготовлену шкіру тварин. У відібраних зразках сироватки крові проводили кількісне визначення вмісту (концентрації) мебетизолу та парацетамолу за методом спектрофотометрії.

Також в експерименті на тваринах вивчали місцевоподразнюючу, сенсибілізуючу дії, гостру та хронічну токсичність трансдермального гелю.

В клінічній частині роботи використаний розроблений в експерименті трансдермальний гель, обстежено та проліковано 78 хворих на гострий орхоепідидиміт віком від 20 до 70 років, які перебували в клініці урології Запорізького державного інституту удосконалення лікарів.

Для здійснення порівняльної оцінки результатів лікування за розробленою методикою та традиційними методиками всі хворі були розподілені на три групи.

В I групі (26 хворих) знаходились пацієнти які хворіли на гострий орхоепідидиміт, що підтверджено об’єктивними даними. Цим хворим ми призначали ципробай по 500 мг – 2 рази на день протягом 7 діб, потім ампіокс по 1,0 – 4 рази на день протягом 7 діб.

Хворим II групи (24 чоловік) призначали одночасно ципробай по 500 мг – 2 рази в день і ампіокс по 0,5 – 4 рази на день протягом 7 діб, потім гентаміцін по 80 мг – 2 рази на день протягом 7 днів. Паралельно хворим I та II групи призначали гепарин по 5000 Од. в/м 2 рази на добу на протязі 5 днів, а потім протягом 7 днів 1 раз на день, також цим хворим призначали димексид – спиртові компреси 2 рази на добу, на протязі 7 діб. А також хворим призначали екстракт обніжжя бджолиного по 1 ч. л. 3 рази на день.

Хворим III групи призначали розроблений аплікаційний трансдермальний гель на шкіру калитки – 4 рази на день протягом 14 діб по 5 гр. розчину, до складу якого входили: мебетизол, парацетамол, ципробай, гепарин, екстракт обніжжя бджолиного, ПЕО-основа. Рідину гелю набирали мірною ложкою і шпателем наносили на шкіру калитки, ділянкою 8 на 8 см.

Старанно збирався анамнез захворювання, проводився об’єктивний огляд, особливо враховували болі в ділянці калитки, підвищення температури тіла, набряк калитки, збільшення в розмірах яєчка.

Лабораторне обстеження включало: аналіз крові, аналіз сечі, глюкозу крові, сечовину і креатинін крові, коагулограма, печінкові проби, загальний білок. Окрім цього визначали імунологічний статус крові хворих: Т-лімфоцити, Теоф. резистентні та Теоф. чутливі лімфоцити, Т-активні, імуноглобуліни А, G, M, фагоцитарну активність, середні молекули, реакцію ауто-розеткоутворення. Імунологічні тести були проведені до початку лікування, через 14, 30 діб і 3 місяці з початку лікування.

Нами була зроблена інтерпретація результатів всіх обстежень у сукупності.

Результати власних досліджень

Як носії для м'якої лікарської форми досліджували різні емульсійні і гелеві композиційні основи, які широко застосовуються при виробництві мазей і лініментів, забезпечують зручність аплікацій, змивання, не викликають алергічних та сенсибілізуючих реакцій. При цьому враховували необхідність введення до їх складу відомих у технології мазей гідрофільних розчинників – поліетиленгліколю-400, гліцерину, пропіленгліколю, які сприяють підвищенню стабільності основ, зменшують температуру кристалізації і здатність до висихання.

В експерименті було встановлено, що константа швидкості вивільнення, а також час вивільнення 50% включеної дози мебетизолу і парацетамолу найбільш оптимальний для гелю з основою – 5%-вим розчином натрію карбоксиметилцелюлози і розчинником поліетиленоксидом – 400.

Для вивчення фармакокінетичних характеристик і встановлення біологічної доступності трансдермального гелю була відібрана композиція: мебетизол – 3,0; парацетамол – 1,5; ципробай – 10,0; гепарин – 2500 ОД; поліетиленоксид – 400 – 10,0; димексид – 15,0; водно-спиртовий екстракт обніжжя бджолиного – 20,0; та 5%-вого натрію карбоксиметилцелюлози до 100,0. Гель наносили на підготовлену ділянку шкіри кролів - самців. Паралельно наносили мазь на стандартній вазелін-ланоліновій основі. Результати досліджень наведені в таблиці 1.

Як випливає з отриманих результатів, рівень концентрації активних речовин у крові тварин після аплікації м'якої лікарської форми в значною мірою залежить від використаних носіїв – допоміжних речовин. Так, після нанесення гелю на шкіру тварин у сироватці крові встановлюється достатній для визначення рівень концентрації мебетизолу і парацетамолу. При цьому максимум рівня концентрації активних речовин після аплікації гелю відмічається через 30 – 40 хвилин і він майже у 7 (для мебетизолу) і у 2,5 (для парацетамолу) разу вищий, ніж для цих же речовин після нанесення мазі на стандартній основі. Після одноразової аплікації гелю бактеріостатична і фунгіцидна концентрація мебетизолу (5 мкг/мл) в крові підтримується протягом трьох годин, а достатня для прояву протизапальної дії концентрація парацетамолу (3,5-4 мкг/мл) – протягом двох годин.

Таблиця 1

Кінетика мебетизолу та парацетамолу в залежності від виду носія

у аплікаційній м'якій лікарській формі

Час | Концентрація мебетизолу і парацетамолу (мкг/кг) в сироватці крові після аплікації

відбору | Трансдермальний
гель | Мазь на стандартній
вазелін-ланоліновій основі

проб, год. | мебетизол | парацетамол | мебетизол | парацетамол

0,25 | 19,3 0,03 | 18,9 0,03 | - | -

0,5 | 36,7 0,04 | 38,0 0,03 | - | 8,6 0,03

0,75 | 42,5 0,03 | 27,03 0,03 | 6,0 0,05 | 11,3 0,05

1,0 | 32,8 0,05 | 15,4 0,05 | 4,3 0,05 | 5,1 0,03

2,0 | 19,3 0,04 | 9,6 0,02 | 3,4 0,03 | 4,3 0,03

3,0 | 7,7 0,02 | 5,4 0,03 | сліди | сліди

4,0 | 3,9 0,05 | сліди | - | -

5,0 | сліди | - | - | -

6,0 | - | - | - | -

Традиційна (стандартна) вазелін-ланолінова основа забезпечує значно нижчий рівень концентрації мебетизолу і парацетамолу у сироватці крові.

Проведені клінічні дослідження показали, що вік хворих на первинний гострий орхоепідидиміт складав переважно від 18 до 40 років, а хворі з післяопераційним гострим орхоепідидимітом були переважно в віці від 50 до 70 років. Ми також звертали увагу на тривалість захворювання – з початку перших проявів захворювання до госпіталізації, та з перших проявів захворювання до початку лікування, яке деякі хворі проводили в амбулаторних умовах. Пацієнтам з орхоепідидимітом в післяопераційному періоді протизапальна терапія призначалась з перших проявів захворювання і тому ці хворі не враховувались. Пацієнти всіх груп звертались за допомогою в основному через 2 – 3 доби від початку захворювання. В І групі 12,5% хворих звернулись своєчасно, тобто в першу добу після початку захворювання, в ІІ групі – 8%, а в ІІІ групі – 21% хворих. В І і ІІ групах по три хворих приймали протизапальні препарати на догоспітальному етапі, а в ІІІ групі двоє пацієнтів.

Обстеження всіх хворих з орхоепідидимітом, не зважаючи на те був він первинним чи післяопераційним виявило основні клінічні прояви захворювання: біль в ділянці калитки, набряк калитки та гіперемія калитки, збільшення в розмірах яєчка, підвищення температури тіла, дискомфорт в області калитки та паху. Тобто у всіх хворих мали місце клінічні прояви гострого орхоепідидиміту.

Після призначеного лікування зменшилась кількість хворих котрі скаржились на біль в ділянці калитки (табл. 2).

Таблиця 2

Хворі з болем у ділянці калитки

Група хворих | I група | II група | III група

Загальна кількість хворих зі скаргами | 26 | 24 | 28

Кількість хворих (%) зі скаргами до лікування | 25 (96%) | 24 (100%) | 28 (100%)

Кількість хворих (%) зі скаргами через 3 доби | 23 (88%) | 22 (92%) | 15 (54%)

Кількість хворих (%) зі скаргами через 7 діб | 18 (69%) | 16 (67%) | 4 (14%)

Кількість хворих (%) зі скаргами через 14 діб | 6 (23%) | 4 (17%) | 1(4%)

Кількість хворих (%) зі скаргами через 30 діб | 2 (8%) | 2 (8%) | -

Так, в I та II групах відсоток хворих зі скаргами на біль був майже однаковим у різні часи спостереження.

Так, через 7 діб він був 69% та 67%, відповідно. Навіть через 30 діб по 8% хворих скаржились на біль в обох групах.

В III групі вже через 3 доби з початку лікування кількість хворих, що скаржились на біль, з 100% зменшилась до 54% (у порівнянні з I та II групами – 88% та 92% відповідно). Вже через 14 діб тільки один хворий скаржився на біль у ділянці калитки, а через 30 діб таких хворих не було.

Набряк калитки у хворих зменшувався дуже повільно. Через три доби кількість хворих з цією скаргою майже не змінилась. Через 7 діб з початку лікування 14 хворих (54%) мали набряк калитки у першій групі, та 46% хворих у II групі. В цей же час тільки 4 з 28 пацієнтів (14%) мали набряк калитки в III групі. Це втричі менше ніж в попередніх двох групах. Через 14 діб помірний набряк залишився в 19% та 13% хворих I та II груп відповідно, а в III групі пацієнтів з такими скаргами вже не було. Не було набряку у хворих через 30 діб в жодній із груп (табл. 3).

Таблиця 3

Хворі з набряком калитки

Група | I група | II група | III група

Загальна кількість хворих зі скаргами | 26 | 24 | 28

Кількість хворих (%) зі скаргами до лікування | 23 (88%) | 19 (79%) | 24 (86%)

Кількість хворих (%) зі скаргами через 3 доби | 22 (85%) | 19 (79%) | 22 (79%)

Кількість хворих (%) зі скаргами через 7 діб | 14 (54%) | 11 (46%) | 4 (14%)

Кількість хворих (%) зі

скаргами через 14 діб | 5 (19%) | 3 (13%) | -

Кількість хворих (%) зі

скаргами через 30 діб | - | - | -

Після початку лікування відсоток хворих зі скаргами на збільшене в розмірах яєчко, через три дні, в усіх групах залишився незмінним. Через 7 діб з початку лікування відсоток хворих зі збільшенням в розмірах яєчка зменшився, але залишався на високому рівні, склавши 81% та 79% відповідно. В той же час у хворих III групи, з використанням аплікаційного трансдермального гелю, збільшеним було яєчко у 54% хворих, що на 1/3 менше, ніж у попередніх групах. Через 14 діб збільшеним було яєчко у 7 хворих I групи (27%), і трохи менше у хворих II групи (21%). У двічі менше, тобто 11% мали збільшеним яєчко у хворих III групи. Через 30 діб у хворих II та III груп розміри обох яєчок були рівними і тільки у одного хворого I групи воно було збільшеним.

З перших днів лікування значно зменшувалась кількість хворих з підвищеною температурою тіла (вище 37оС) в першій групі спостереження. Так, через три доби тільки половину всіх хворих турбувало підвищення температури тіла. У решти вона була в межах норми. Через 7 діб 6 хворих (23%) мали підвищену температуру тіла, а з цього часу у всіх, без винятку хворих, температура тіла була в межах норми. Аналогічна тенденція і у хворих II групи. До 3-ї доби гіпертермія була у 14 хворих (58%), а до 7-ї доби – 17% хворих. З цього часу у всіх хворих температура нормалізувалась. У хворих III групи відсоток хворих із гіпертермією на день госпіталізації був вищим, ніж у перших двох групах і складав 100%. Але вже до 3-ї доби цей відсоток зменшився в 5 разів, і склав 21%. Тільки один хворий цієї групи давав субфебрильну температуру через 7 діб з початку лікування, що складало 4% усіх хворих.

Особливу увагу ми звернули на такий симптом як дискомфорт у ділянці калитки та паху, оскільки він складає такий термін як “якість життя” (табл. 4).

Таблиця 4

Хворі із дискомфортом у ділянці калитки та паху.

Група хворих | I група | II група | III група

Загальна кількість

хворих зі скаргами |

26 |

24 |

28

Кількість хворих (%) зі

скаргами до лікування |

26 (100%) |

24 (100%) |

28 (100%)

Кількість хворих (%) зі

скаргами через 3 доби |

26 (100%) |

24 (100%) |

28 (100%)

Кількість хворих (%) зі

скаргами через 7 діб |

18 (69%) |

18 (75%) |

14 (50%)

Кількість хворих (%) зі

скаргами через 14 діб |

15 (58%) |

12 (50%) |

9 (32%)

Кількість хворих (%) зі

скаргами через 30 діб |

4 (15%) |

3 (13%) |

1 (4%)

При госпіталізації усі хворі в трьох групах скаржилися на дискомфорт у ділянці калитки та паху. Термін “дискомфорт” поєднує такі симптоми як: почуття ваги, печіння у ділянці калитки та паху, підвищена чутливість шкіри, неприємні почуття після фізичного навантаження та статевого життя. Так, через три доби всі хворі скаржилися на дискомфорт, але переважно це був біль та почуття ваги на стороні орхоепідидиміту. Через 7 діб по 18 хворих I та II груп скаржилися на дискомфорт, що складало відповідно 69% та 75%. У хворих III групи цей відсоток був значно меншим і складав 50%. Переважно в цей час хворі вказували на помірний біль під час ходьби, почуття тиску в калитці. Через 14 діб кількість хворих зі скаргами в усіх групах зменшилась, але в не однаковій мірі. Так в I та II групах їх було відповідно 15 (58%) та 12 (50%), а в III групі – 9 (32%). У цих хворих майже не було болю, але переважали почуття ваги та печіння в калитці. Через 30 діб жоден із хворих не скаржився на біль, та на неприємні почуття при фізичному навантаженні, бігу, статевому житті. Таких хворих у I групі було 4 (15%), у II – 3 (13%). Найменший відсоток склали хворі III групи – 1 (4%).

Дослідження імунограм хворих на гострий орхоепідидиміт виявило в різній мірі відхилення показників у всіх 3 групах та на різних етапах вивчення. Ці зміни стосувались як клітинного так і гуморального імунітету. Так, саме запалення викликало помітне збільшення кількості лейкоцитів у крові, теофіл. резистентних лімфоцитів, Т-активних клітин, значне підвищення глобулінів, особливо імуноглобуліну М і циркулюючих імунних комплексів. У той же час було зменшення загальної кількості лімфоцитів, Т-лімфоцитів, теофіл. чутливих лімфоцитів, помірне зменшення у окремих пацієнтів імуноглобуліну А, G. Призначення протизапальної терапії поступово відновлювало показники імунограм.

Після призначення лікування показники імунограм відновлювались у різних групах по-різному.

Так, до лікування хворих зі зменшеним числом Т-лімфоцитів у І групі було 19,2%, у ІІ 20,8%, а в ІІІ групі - 25%, а по мірі спливання строку після початку лікування кількість таких випадків зменшувалась прогресивно. Через 14 діб з початку лікування відсоток зменшився до 17,9%, у порівнянні з І групою – 23%, і ІІ – 25%. Під кінець обстеження в І і ІІ групах цей показник коливався від 11 до 12%, а в ІІІ групі було 3% таких хворих.

Значний відсоток (42,9%) пацієнтів ІІІ групи мали підвищене число Т-активних клітин – 55,673,5. Це найвищий показник із усіх 3 груп до лікування. Найбільшим зберігався відсоток (25%) хворих зі збільшеною кількістю Т-активних клітин і через 14 діб, що в абсолютному значені дорівнювало – 54,713,35. З тридцятої доби досліджуваний показник у відсотковому значенні став найменшим з 3 груп – 10,7%, що і збереглося до 3 місяців спостереження – 7%. Тобто, прогресія відновлення показника Т-активних клітин найбільш чітка в ІІІ групі. Крім того, до лікування молодих пацієнтів з великою кількістю Т-активних клітин втричі більше, ніж у людей похилого віку, а через 14 діб співвідношення стало 7:1. Через 30 діб та 3 місяці залишались тільки пацієнти молодого віку

До лікування відсоток пацієнтів з підвищеним імуноглобуліном А був схожим з показниками інших груп і коливався від 26% до 29%. Але через 14 діб він і у відсотковому і в абсолютному значенні був меншим, ніж в І, і особливо ІІ групі. Так, у цей час збільшене значення імуноглобуліну А мали 14% хворих (в ІІ групі – 41,7%), а в абсолютному значенні 2,850,08 (в попередніх групах в межах 0,15-0,18). Значно менше цей показник і через 30 діб з початку лікування в порівнянні з іншими строками. Так, хворих із підвищеним значенням імуноглобуліну А 7,1%, а в перших 2 групах коливається в межах 19-25%. І абсолютне значення в ІІІ групі менше – 2,290,03. Аналогічна ситуація складається і через 3 місяці з початку лікування. Так, тільки 3,6% пацієнтів мали підвищене число імуноглобуліну А – 2,18. У перших 2 групах відсоток був в межах 16%-19%, а абсолютне значення в межах 2,3-2,36. Підвищеним імуноглобулін А протягом всього обстеження був переважно у пацієнтів молодого віку.

До лікування відсоток пацієнтів зі зменшеним показником імуноглобуліну G не значно відрізнявся у всіх трьох групах, коливаючись від 19% до 25%. У ІІІ групі він рівнявся 21,4%. Подалі кількість таких хворих прогресивно зменшувалась. Так, через 14 діб відсоток зменшився до 14% при абсолютному значенні 6,12±0,76. Такий показник майже удвічі менше, ніж у першій групі і в 2,5 разу, ніж у другій групі. Абсолютні ж показники достовірно у всіх групах не відрізнялися та мали значення в межах 6,12-6,25. Через 30 діб відсоток хворих із низьким значенням імуноглобуліну G був найменшим у хворих ІІІ групи – 7%. Цей показник у 3,5 разу менше, ніж у ІІ групі і майже в 4 рази - ніж у І групі. Під кінець обстеження, тобто через 3 місяці, відсоток хворих зі зменшеним показником імуноглобуліну G залишався на попередньому рівні – 7%. В інших групах відсоток хворих значно вищий і у І групі – в 2,5 разу, а в ІІ групі – в 4 рази.

Значні зміни мали хворі ІІІ групи при обстеженні імуноглобуліну М. До лікування більше половини всіх чоловіків (57%) мали його зменшеним. Такий показник не відрізнявся від даних по І групі, але декілька перевищував показники ІІ групи. Абсолютні показники всіх трьох груп значно не відрізнялись. Подалі, по мірі збільшення строку після початку лікування орхоепідидиміту, мала місце тенденція до нормалізації показників імуноглобуліну М. Але ступінь нормалізації показників не великі. Так, через 14 діб з початку лікування 50% чоловіків ІІІ групи мали високі цифри імуноглобуліну М – 2,02±0,18. У відсотковому значенні це трохи більше ніж, у І групі і майже в 1,6 разу перевищує показники ІІ групи. Через 30 діб таке співвідношення зберігалось: незначна перевага показників ІІІ групи над І групою та 1,7 разова перевага над показниками ІІ групи. При цьому абсолютні показники суттєво не відрізнялись. Через 3 місяці кількість хворих зі збільшеним числом імуноглобуліну М складала 17,9%, що є найбільшим показником із 3 груп. Абсолютне значення складає 1,76±0,04, що є найменшим із усіх груп.

Таким чином, розроблений метод лікування гострого орхоепідидиміту трансдермальним гелем має перевагу перед загальноприйнятими засобами. Перш за все, досягається швидкий клінічний ефект, скоріше відновлюються показники імунограми.

Використання розробленого трансдермального гелю не потребує додаткового обладнання. Сумарна доза лікувальних препаратів зменшується в 1,5 разу. Відсутні побічні реакції. При цьому результати дослідження дозволяють вважати розроблений нами метод ефективним методом вибору лікування хворих на гострий орхоепідидиміт

ВИСНОВКИ

1. Використання трансдермального гелю, до складу якого входять мебетизол, парацетамол, гепарин, димексид ,антибіотик та екстракт обніжжя бджолиного, покращує ефективність лікування хворих на гострий орхоепідидиміт.

2. Висока терапевтична концентрація ліків у тканинах калитки підтримується протягом 6 годин, завдяки одночасному використанню димексиду, як пенетранту, та гідрофільної основи, як накопичувача речовин.

3. Використання трансдермального гелю дозволяє зменшити сумарну терапевтичну дозу в 1,5 разу при лікуванні хворих на гострий орхоепідидиміт в порівнянні з ліками, введеними перорально і внутрішньом’язово.

4. Використання трансдермального гелю на ПЕО – основі не викликає місцево подразнюючого впливу на тканини калитки, а також значного пригнічення імунної системи хворої людини.

5. Застосування трансдермального гелю при гострому орхоепідидиміті в 1,5 – 2 рази скорочує клінічні прояви захворювання в порівнянні з використанням препаратів перорально і внутрішньом’язово.

СПИСОК

ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.

14.

АВТОРСЬКЕ СВІДОЦТВО

Спосіб лікування орхоепідидиміту А 61 К 9/00, А 61 К 31/00 /О.О.Люлько, В.О. Головкін, І.А.Писаренко. Патент на винахід №97063055.(опубл.30.10.1998 Бюл. №7) – С. 36.

АНОТАЦІЯ

Писаренко Ігор Анатолійович. Підвищення ефективності лікування гострого орхоепідидиміту. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.06 – урологія. Інститут урології та нефрології АМН України, Київ, 2001.

Дисертація присвячена питанням підвищення ефективності лікування хворих на гострий орхоепідидиміт. Отримані нові дані про можливість використання трансдермального гелю в лікуванні гострого орхоепідидиміту. В експерименті обґрунтована та розроблена нова м’яка лікарська форма.

У роботі виконана порівняльна оцінка результатів лікування за розробленою та традиційними методиками. Проведені дослідження клініко-імунологічного стану хворих та його аналіз до лікування та після лікування. Розроблений новий метод дає перевагу перед оперативним лікуванням та загальноприйнятим консервативним лікуванням.

Це дозволяє вважати розроблений метод ефективним методом вибору лікування хворих на гострий орхоепідидиміт.

Ключові слова: гострий орхоепідидиміт, лікування, трансдермальний гель.

АННОТАЦИЯ

Писаренко Игорь Анатольевич. Повышение эффективности лечения острого орхоэпидидимита. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.06. – урология. Институт урологии и нефрологии АМН Украины, Киев, 2001.

Диссертация посвящена вопросам повышения эффективности лечения больных с острым орхоэпидидимитом. В эксперименте было изучено фармакокинетическое действие трансдермального геля, в состав которого входили мебетизол, парацетамол на различных основах. Проведено количественное изучение концентрации этих лекарственных веществ в сыворотке крови животных на различных периодах времени и его антибактериальную активность. В результате полученных фармакокинетических данных был создан трансдермальный гель. Также было проведено определение сенсибилизирующего и местно-раздражающего действия трансдермального геля.

С целью улучшения результатов лечения острого орхоэпидидимита произведено комп-лексное обследование и лечение 78 больных с острым орхоэпидидимитом, в возрасте от 20 до 70 лет. Для сравнительной оценки результатов разных видов лечения пациенты были разделены на 3 группы. В процессе обследования были использованы клинические и иммунологические исследования.

В І группе (26 больных) применяли ципробай по 500 мг – 2 раза в сутки на протяжении 7 дней, затем ампиокс по 1,0 – 4 раза в сутки на протяжении 7 дней.

Больным ІІ группы применяли одновременно ципробай по 500 мг – 2 раза в сутки и ампиокс по 0,5 – 4 раза в сутки на протяжении 7 дней, затем гентамицин по 80 мг – 2 раза в сутки на протяжении 7 дней. Параллельно больным І и ІІ групп назначали гепарин по 5000 ЕД в/м 2 раза в день на протяжении 5 дней, а затем по 5000 ЕД 1 раз в день на протяжении 7 дней, также этим больным назначали димексид – спиртовые компрессы 2 раза в день – 7 дней и экстракт обножки пчелиной по 1 ч.л. 3 раза в день.

Пациентам ІІІ группы назначали разработанный трансдермальный гель на кожу мошонки – 4 раза в сутки, на протяжении 14 дней, в состав которого входит: мебетизол, парацетамол, ципробай, гепарин, экстракт обножки пчелиной, ПЭО-основа. Гель набирали мерной ложкой и шпателем наносили на кожу мошонки, участком 8 на 8 см.

Проведенный сравнительный анализ результатов лечения больных всех групп показал, что лечение острого орхоэпидидимита трансдермальным гелем обладает преимуществом над общепринятым методом. Достигается быстрый клинический эффект, уменьшается число осложнений и побочных реакций. При этом методе суммарная доза вводимых лекарственных веществ уменьшается в 1,5 раза и уменьшаются финансовые затраты.

Таким образом, полученные результаты исследования позволяют считать разработанный метод эффективным методом выбора при лечении больных с острым орхоэпидидимитом.

Ключевые слова: острый орхоэпидидимит, лечение, трансдермальный гель.

Annotation

Igor Anatolyevich Pisarenko. Manuscript “Augmenting the efficiency of treatment of acute orchoepididimitis”.

This represents the dissertation of candidate of Medical Sciences for degree in specialty “Urologos”.

Institute of Urinelogos and Nephrologos of Ukrainian Academy of Medical Sciences, Kiev, 2001.

The dissertation is concerned with the problems of intensifying patients` treatment against acute orchoepididimitis.

The new data on the possibility of using of transdermalny gel in treatment of acute orchoepididimitis was received.

As a result of experiments a new soft medical form was produced and substantiated.

Comparative analysis of results of patients` treatment according to traditional and elaborated methods was carried out. Examination of patients` clinic immunologic state and their analysis before treatment and in different terms after the beginning of treatment was carried out as well.

The new method gives more advantages than conservative one, the percentage of operations is greatly reduced.

This lets to clarify this method as an effective method of curing patients with acute orchoepididimitis.

Key words: acute orchoepididimities, treatment, transdermalny gel.