Міністерство охорони здоров'я України

Національний Медичний Університет імені О.О.Богомольца

ПОЗНЯК ЛАРИСА АНАТОЛІЇВНА

УДК: 616.972: 656.61 – 0.51:577.27

ДИФЕРЕНЦІЙОВАНИЙ ПІДХІД ДО ЕПІДЕМІОЛОГІЇ, КЛІНІКИ

І ЛІКУВАННЯ СИФІЛІСУ У ПРАЦІВНИКІВ ВОДНОГО ТРАНСПОРТУ

14.01.20 – шкірні та венеричні хвороби

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Одеському державному медичному університеті МОЗ України

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор Лобановський Г. І.,

Одеський державний медичний університет

завідувач кафедри шкірних та венеричних хвороб

Офіційні опоненти:

Провідна установа:

Державне підприємство “УНДІ морської медицини”

Захист відбудеться 20.09.2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.003.02 при Національному медичному університеті імені акад. О.О.Богомольца за адресою: 01004, м. Київ, вул. Шовковична, .

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного медичного університету імені акад. О.О.Богомольца (адреса: 01004, м. Київ, пр. Перемоги, 34).

Автореферат розіслано 19.08.2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор медичних наук, доцент Свирид С. Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Актуальність теми пояснюється тим, що поряд зі зміною клініки змінилися також структура захворюваності на сифіліс, його епідеміологія, контингент хворих. Розв'язання зазначених вище проблем безпосередньо стосується і працівників водного транспорту, серед яких захворюваність на сифіліс посідає не останнє місце [Л. М. Ковальова, 1993; Г. І. Лобановський, М. Є. Охтишкін, 1993; А. Л. Машкіллейсон, С. А. Кутін, В. В. Кузнецов, 1994].

Протягом останніх років відзначається зміна клінічних і серологічних проявів заразних форм сифілісу, почастішали випадки його злоякісного перебігу, що зумовлене зниженням імунної реактивності й неспецифічної резистентності організму, особливо в середовищі працівників водного транспорту [Л. М. Ковальова, 1993; Г. І. Лобановський, 1996;].

Актуальність проблеми полягає додатково і в тому, що професійна діяльність моряка, зокрема, супроводжується комплексом негативних факторів рейсового періоду (особливості умов харчування, водного режиму, обмеження обсягу рухової активності, шум і вібрація, особливості клімату географічних умов плавання, зміна годинних поясів тощо). У працівників водного транспорту набирають значущості зріст психоемоційного напруження, наявність стресових ситуацій, втоми, перевтомлення, збільшення розумових перевантажень, що призводить до розвитку ознак імунного дисбалансу у цієї групи осіб і відіграє важливу роль у генезі багатьох захворювань, у тому числі й сифілісу.

Наявність високих показників захворюваності на сифіліс даного часу створила передумови для більш глибокого вивчення епідеміологічного розповсюдження інфекції, клінічного перебігу сифілісу, а також для удосконалення методів лікування з метою підвищення його ефективності. Сьогодні вкрай необхідним є розроблення нових, ефективних шляхів запобігання сифілісу.

Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дослідження, проведені у даній роботі, продовжують і розвивають напрямок наукової роботи кафедри шкірних і венеричних хвороб Одеського державного медичного університету. Дисертаційна робота є фрагментом відомчої цільової програми Ф.08 “Боротьба з венеричними захворюваннями”, а також розділом науково-дослідних робіт державного плану економічного і соціального розвитку України, а саме:–

розробити нові методи лікування хворих на сифіліс, гонорею, негонококові уретрити на основі вивчення реактивності організму хворих і біології збудника (№ державної реєстрації 0833635);–

розробити на основі медико-біологічних досліджень урогенітальної інфекції (хламідіоз, мікоплазмоз) комплекс лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на зниження захворюваності й вторинної неплідності (№ державної реєстрації 01860771902).

Крім того, дисертаційна робота є складовою частиною розробленої Українським науково-дослідним інститутом дерматології і венерології “Концепції боротьби з хворобами, що передаються статевим шляхом”, і програми для її реалізації в Україні на період 1995-2000 рр., яку затверджено міністром охорони здоров'я України В. А. Бобровим 20 грудня 1994 р.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягала в удосконаленні лікування хворих на заразні форми сифілісу шляхом застосування скорочених схем з додатковою імунокорекцією на основі вивчення ролі порушень імунної реактивності й неспецифічної резистентності організму в патогенезі сифілісу.

Для досягнення сформульованої мети було визначено такі завдання:

1. Вивчити соціально-демографічні й епідеміологічні особливості розповсюдження сифілісу серед працівників водного транспорту за період 1989/99 рр.

2. Провести ретроспективний аналіз з метою виявлення найбільш неблагополучних груп і підгруп осіб “підвищеного ризику” серед захворілих.

3. З'ясувати особливості клінічного перебігу сифілісу у захворілих працівників водного транспорту.

4. Дослідити клітинні та гуморальні фактори неспецифічної резистентності організму у хворих на сифіліс, визначити їх роль у патогенезі захворювання.

5. Розробити й обгрунтувати метод лікування працівників водного транспорту, хворих на сифіліс, із застосуванням імунокоригуючої терапії.

6. Дослідити показники імунної реактивності у динаміці комплексного лікування хворих на різні форми сифілісу з застосуванням імунокоригуючої терапії.

7. Вивчити клінічну і серологічну ефективність комплексного методу лікування хворих на сифіліс.

Об`єкт дослідження – працівники водного транспорту, хворі на сифіліс

Предмет дослідження – роль порушень імунної системи в патогенезі сифілісу та визначення можливості використання Циклоферону в комплексному лікуванні хворих на сифіліс.

Методи дослідження:

-кліничні – для оцінки перебігу захворювання та визначення ефективності лікарських засобів у комплексному лікуванні сифілісу;

-біохімічні та імунологічні – для оцінки стану хворого та визначення ефективності використовуємих засобів;

-математичні – для статичної обробки отриманних результатів.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше за останнє десятиріччя (період 1989/99 рр.) проведено комплексне вивчення соціально-демографічних та епідеміологічних особливостей розповсюдження сифілісу серед працівників водного транспорту.

Вивчено особливості клінічного перебігу сифілісу, його епідеміологію з виявленням осіб “груп підвищеного ризику”; досліджено показники клітинного і гуморального імунітету; простежено динаміку змін, що відбулися в проміжок часу від початку проведення лікування і після нього.

Вперше обгрунтовано і впроваджено у практику розроблений комплексний метод нетрадиційного лікування працівників водного транспорту, хворих на заразні форми сифілісу, з застосуванням скорочених термінів.

Впровадження результатів роботи. На підставі вищезазначеного апробовано і впроваджено у лікувальних закладах, суднових амбулаторіях Одеського, Миколаївського обласних і міських шкірно-венерологічних диспансерів, венерологічних диспансерів Чорноморського, Азовського і Дунайського пароплавств нетрадиційні методики лікування хворих на сифіліс із застосуванням скорочених термінів та імунокорекції, надано оцінку їх ефективності. Результати дослідження включено до навчальної програми Одеського державного медичного університету.

Практичне значення одержаних результатів. На основі отриманих даних розроблено і впроваджено нову нетрадиційну методику лікування хворих на заразні форми сифілісу у скорочені терміни з застосуванням імуномодулятора Циклоферону й антибактеріальних препаратів ряду бензатинбензилпеніциліну.

Під час проведення дослідження щодо соціально-демографічної та епідеміологічної характеристик захворюваності на сифіліс серед працівників водного транспорту були виявлені особи “груп підвищеного ризику”.

Вивчення клінічної картини у працівників водного транспорту, хворих на сифіліс, створило можливість підвищити як якість діагностики, так і оперативність вживання протиепідемічних заходів.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом самостійно проведено планування й укладено програму досліджень, здійснено аналіз літературних даних, зроблено необхідні висновки і розроблено практичні рекомендації. За період 1989–1999 рр. автором виконано клініко-лабораторні, імунологічні дослідження 116 пацієнтів, хворих на сифіліс.

Самостійно визначено мету і завдання дослідження, розроблено методи їх розв'язання, здійснено науковий аналіз з інтерпретацією отриманих результатів, сформульовано основні положення і висновки дисертації.

Дисертантом розроблено методику лікування хворих на сифіліс. Статистичну обробку результатів і аналіз отриманих матеріалів автором проведено за допомогою методів варіаційної статистики.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи були викладені й обговорені на засіданнях Одеського науково-практичного товариства дерматологів і венерологів (1991, 1993, 1994 рр.), на “Дні дерматолога” (1991, 1994, 1995 рр.); матеріали дисертації були представлені на підсумкових науково-практичних конференціях молодих учених і спеціалістів Одеського державного медичного університету (1992, 1993, 1994 рр.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 12 друкованих праць, із них 3 статті – в журналах, 3 статті – в матеріалах Республіканського міжвідомчого збірника, 6 праць – у матеріалах наукових конференцій молодих учених і спеціалістів ОДМУ в співавторстві зі співпрацівниками кафедри.

Структура й обсяг дисертації. Дисертацію викладено на 119 сторінках машинописного тексту. Вона складається зі вступу, огляду літератури, обсягу і методів дослідження, власних спостережень, методів лікування, заключення, висновків, практичних рекомендацій.

Список літератури включає 174 джерела, із яких 41 – іноземних авторів на 18 сторінках машинописного тексту.

Дисертацію проілюстровано 28 таблицями, 5 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі надаються відомості щодо вивчення епідеміологічної ситуації з приводу венеричної захворюваності в Україні та соціально-епідеміологічного стану в світі за останні роки (1989-1999). Основним моментом, який визначив вибір напрямку досліджень у даній дисертації, є зміна епідеміологічних аспектів сифілісу у працівників водного транспорту, клінічні особливості його перебігу, що виявилися протягом останніх років.

У другому розділі викладено відомості про матеріали і методи дослідження. Було обстежено 116 працівників водного транспорту, хворих на сифіліс, віком від 24 до 56 років. Усі дослідження було проведено під час госпіталізації хворих на сифіліс до стаціонару, після визначення клініко-лабораторного діагнозу й уточнення стадії захворювання, особливостей перебігу хвороби, наявності супровідної патології, визначення стажу їх трудової діяльності та професійної категорії.

Усі пацієнти підлягали комплексному клініко-лабораторному і клініко-серологічному дослідженню не тільки під час визначення діагнозу, але й протягом подальшого диспансерного спостереження.

Всім хворим проводили загальні аналізи крові, сечі, калу, досліджували білкові фракції крові, функціональні проби печінки, визначали концентрацію цукру, в тому числі з навантаженням, загальний білірубін і його фракції. Проведенню класичних серологічних досліджень крові (КСР) підлягали всі хворі перед визначенням діагнозу, в процесі лікування (один раз протягом 7-10 дн) і диспансерного спостереження (один раз на місяць до настання негативації крові, потім – один раз на 3 міс протягом 2 років, упродовж 3-го року – один раз на 6 міс, у подальшому за наявності вторинного рецидивного сифілісу – один раз на рік терміном до 5 років). КСР включали таке: постановки реакцій зв'язування комплементу (РЗК) з кардіоліпіновими і трепонемними антигенами; мікрореакцію преципітації (МРП) з кардіоліпіновим антигеном; реакції імунофлюоресценції (РІФ); реакцію іммобілізації блідих трепонем (РІБТ).

РЗК з кардіоліпіновим антигеном проводили за кількісною методикою з розбавленням сироватки крові у співвідношеннях 1:5, 1:10, 1:20, 1:40 і т. ін. З розбавленням також здійснювали МРП (1:2, 1:4, 1:8, 1:16 і т.ін.) і РІФ (1:10, 1:200, 1:400, 1:800, 1:1600, 1:3200 і т.ін.).

РІБТ вважали позитивною за наявності іммобілізації понад 51 %, слабопозитивною – від 31 до 51 %, сумнівною – від 21 до 30 % і негативною – менше ніж 20 %.

Поряд із загальноприйнятими клінічними дослідженнями було здійснено комплексне вивчення клітинного і гуморального імунітету. Дослідження проводили перед початком лікування, у процесі лікування і по завершенні курсу лікування за такими тестами: визначення загальної кількості лейкоцитів і лімфоцитів за загальноприйнятою методикою; відносної та абсолютної кількостей Т- і В- лімфоцитів – за Mendes W. F. (1973); теофілінрезистентних (Т-хелпери) (ТФР) і теофілінчутливих (Т-супресори) (ТФЧ) популяцій Т-лімфоцитів – за Є. С. Пантелєєвою (1982).

З метою характеристики гуморальної ланки імунологічного статусу хворих на сифіліс визначали кількісний вміст імуноглобулінів класів А, М, G за допомогою методу радіальної імунодифузії в агарі у модифікації, яку запропонували Г. П. Герман зі співавт. (1971).

Залежно від способу лікування і для вивчення ефективності запропонованого методу лікування всі хворі були поділені на 3 групи.

До першої групи ввійшли хворі на сифіліс, які перебували на лікуванні в стаціонарі (50 осіб), були представниками різних професій, належали до однієї вікової категорії, мали супровідну патологію. Цим хворим проводили специфічну протисифілітичну терапію безперервним методом із застосуванням водорозчинної натрієвої солі бензилпеніциліну залежно від стадії сифілісу згідно з наказом МОЗ України №207 від 30.12.1992 р. та інструкціями щодо лікування і профілактики сифілісу і гонореї, затвердженими першим заступником міністра А. М. Сердюком від 06.10.1995 р.

Для удосконалення лікування хворих на сифіліс ІІ і ІІІ груп, до складу яких входили працівники водного транспорту, застосовували не тільки адекватну етіотропну терапію, яка підтримує трепонемоцидну концентрацію антибіотика в сироватці крові за межами гістогематичних бар'єрів, але й ефективний імуностимулюючий вплив, спрямований на відновлення порушених показників клітинно-опосередкованого імунітету і неспецифічної резистентності організму. Як один із шляхів такого лікування може бути використання Ретарпену або Екстенциліну в сполученні з Циклофероном.

Було запропоновано курс внутрішньом'язових ін'єкцій Циклоферону (№12, дозою 0,5 г/добу), які вводили за базовою схемою 1, 2, 3, 6, 8, 11, 14, 17, 20, 23, 26, 29-ї доби після початку лікування. Включення до курсу терапії Ретарпену або Екстенциліну з метою досягнення найбільшої ефективності лікування здійснювали після введення другої ін'єкції Циклоферону, тобто 3-ї доби після початку лікування. Проведення повторного курсу ін'єкцій Циклоферону (№10, дозою 0,5 г/добу) було обов'язковим через 3-4 тиж після початку лікування. Щодо методів лікування Ретарпеном або Екстенциліном, то дані антибіотики вводили в сполученні з антигістамінними препаратами дозою, відповідною до стадії захворювання на сифіліс.

До другої і третьої груп належали 116 працівників водного транспорту, хворих на сифіліс. До складу другої групи ввійшли 60 осіб, а третьої – 56.

Лікування хворих у II групі проводили з використанням Ретарпену, у III групі – Екстенциліну, в сполученні з Циклофероном – в обох групах.

Третій розділ присвячено результатам дослідження та їх обговоренню. Аналізуючи показники рівня захворюваності на сифіліс серед працівників водного транспорту протягом останнього десятиріччя, можна дійти висновку, що найвищими вони були у 1991 (12,07%), 1992 (13,8 %), 1993 (12,06 %), 1997 (12,93 %), 1998 (10,34 %) роках (див. рис.).

Протягом періоду 1989/99 рр. спостерігалося зростання захворюваності не тільки у Чорноморському басейні в цілому, але й у його окремих портах. За даний період показники захворюваності на сифіліс коливались у портах басейну таким чином: від 1,54 до 13,85 % – у м. Одесі; від 5,71 до 14,29 % – в м. Іллічівську; від 6,25 до 12,5 % – у м. Миколаїві. Із розглянутих вище портів найбільш високою за останні роки була захворюваність на сифіліс у м. Одесі (65 випадків), слідом за нею іде м. Іллічівськ (35 випадків), потім – м. Миколаїв ( 16 випадків).

Інкубаційний період був виявлений у 42 (3/4) із 57 зареєстрованих хворих на первинний сифіліс. При цьому в терміні від 12 до 15 дн його було зареєстровано у 2 моряків; від 16 до 20 дн – у 9 осіб; від 21 до 25 дн – у 8; від 26 до 30 дн – у 10; від 31 до 40 дн – у 12 осіб; від 41 до 50 дн – в 1 хворого. Подовження інкубаційного періоду мало місце у 23 хворих.

Середня тривалість інкубаційного періоду у хворих на первинний сифіліс була 28,4 ± 1,57 дн (Р < 0,05).

Серед працівників водного транспорту, хворих на інші форми сифілісу, середній інкубаційний період становив 26,7 ± 1,56 дн (Р < 0,05).

Первинний сифіліс було діагностовано у 57 моряків, що дорівнює 49,1 %. У 2 із них був сифіліс первинний серонегативний (1,7 %), у 55 – сифіліс первинний серопозитивний (47,4 %).

Серологічні реакції крові (РЗК з двома антигенами, РМП і РІФ) були позитивними в усіх 32 хворих. При цьому титр реагінів 1:320 і вище був визначений у 20 (62 %) пацієнтів, 1:160 – у 10 (30 %), 1:80 – у 2 (8 %). Наявність блідих трепонем, які містились у виділеннях ерозивно-виразкових висипів, виявилась у 17 (54 %) хворих.

Вторинний рецидивний сифіліс було виявлено у 17 осіб, що становило 14,7 % від загальної захворюваності на сифіліс серед працівників водного транспорту.

Серед хворих на вторинний рецидивний сифіліс переважали особи вікової категорії 24 - 29 років (12 осіб), троє хворих були віком 30 - 35 років, двоє – 36 - 45 років.

Основними елементами висипу при вторинному рецидивному сифілісі були рецидивна розеола і різновиди папульозного сифіліду.

У 20 осіб із 57 хворих на первинний сифіліс мали місце ерозивні форми твердих шанкерів, у 29 – виразкові форми твердих шанкерів, у 8 – поєднані прояви ерозивних і виразкових форм.

У 45 хворих на сифіліс було виявлено один шанкер, у 6 – два шанкери, у 3 – три, у 2 – чотири і в 1 – шість шанкерів. Величина первинної сифіломи у більшості хворих перевищувала за розмірами 1 - 1,5 см, у 2 хворих вона мала розміри п'ятикопійкової монети (гігантські шанкери) й у 3 пацієнтів – 0,2 - 0,6 см (карликові шанкери). Одиничні сифіломи були частіше виразковими, великими за розмірами, з розташуванням, в основному, в заголовковій борозні. У 14 % хворих мав місце щільний інфільтрат.

Регіонарний склераденіт було виявлено у 45 хворих. Звертають на себе увагу невеликі розміри лімфовузлів (до 0,5 - 1,0 см у діаметрі), що розцінюється деякими авторами як наслідок зниженої імунологічної реактивності організму.

Бліду трепонему, яка міститься у виділеннях первинної сифіломи, було виявлено у 48 (83,9 %) хворих. Серологічні реакції крові були позитивними в усіх хворих. Реакції імунофлюоресценції були позитивними в усіх хворих на первинний серопозитивний сифіліс, які перебували під нашим спостереженням.

Вторинний свіжий сифіліс було діагностовано у 32 хворих, вторинний рецидивний – у 17.

Серед хворих на вторинний свіжий сифіліс віком 24 - 29 років було 14 осіб, 30 - 35 років – девять, 36 - 45 – пять, 46 - 56 років – чотири особи.

Больш ніж у половини хворих на вторинний свіжий сифіліс спостерігалися розеольозно-папульозні висипи, а саме у 18 осіб; тільки розеольозні висипи були у 9 і папульозні – у 5 хворих.

Звертає на себе увагу висока частота наявності долонно-підошовних сифілідів при захворюванні на вторинний свіжий сифіліс, що мало місце у 28 досліджуваних хворих.

Серед різновидів сифілітичних папул переважали широкі кандиломи (у 17 осіб), лентикулярні папули були виявлені у 2 хворих, себорейні папули волосистої частини голови – у 10 осіб, псоріазиформні сифіліди – у 3 хворих.

У 22 випадках було зареєстровано еритематозну ангіну, значно рідше (у 2 випадках) – папули на слизовій оболонці порожнини рота, в ділянці зіва та піднебінних дужок. Гострозапальні явища при цьому були відсутні, суб'єктивних відчувань у хворих не спостерігалось.

Алопецію у вигляді великих вогнищ кількістю 1-3 було виявлено у 3 хворих.

Мономорфізм висипів спостерігався у 7 хворих. Наявність тільки рецидивної розеоли було відзначено у 4 осіб, тільки лентикулярних папул на тулубі – у 3, широких кандилом навколо анального отвору – у 2 і поліморфного висипу (розеоли, папули) – у 10 хворих.

Плямисту і мережану форми лейкодерми було виявлено у 6 хворих; дрібновогнищеву алопецію, яка сполучалася з порідшанням або випаданням латеральної частини брів і вій, – у 4 хворих. Причому таке явище спостерігалося в терміні 12-14 тиж після початку захворювання.

Серологічні реакції крові були позитивними в усіх хворих, при цьому титр реагінів 1:60 і вище був виявлений в 1 (5 %) хворого, 1:40 – у 5 (30 %), 1:20 – у 6 (35 %), слабопозитивні реакції крові – у 5 (30 %) хворих.

Латентний перебіг сифілісу, починаючи з моменту зараження, без наявності клінічних ознак хвороби, з позитивними серологічними реакціями крові мав місце у 10 хворих від їх загальної кількості, що становило 8,6 %. Переважали особи, вікова категорія яких була 46-56 років, хоча було 6 хворих віком 36-45 років. Як довели детальні епідеміологічні, клінічні та лабораторні дослідження, в усіх хворих був ранній прихований сифіліс із задавненістю інфекції терміном до 2 років.

У результаті дослідження у 4 хворих було виявлено рубцьові зміни на статевих органах, у 2 – ущільнення на місцях зниклих сифілідів, збільшення пахвинних лімфатичних вузлів.

У даних пацієнтів стандартні серологічні реакції були позитивними у високому титрі, в тому числі (1:160) у 6 хворих, у низькому (1:20) – у 4 хворих. РІФ була позитивною у всіх хворих, РІБТ – у 7 осіб.

Четвертий розділ присвячено клініко-серологічній ефективності лікування хворих на сифіліс. Під час лікування і після нього проводили спостереження за еволюцією висипних елементів, динамікою серологічних реакцій, реакцій загострення (РЗ) Герксгеймера-Лукашевича (симптоми, час появи, тривалість).

Реакцію загострення (РЗ) виявили у 92 хворих (79 %), частіше вона спостерігалася за наявності первиного серопозитивного, вторинного свіжого, вторинного рецидивного сифілісу.

Розвивалася РЗ за 3-6 год після початку терапії, досягала свого максимуму впродовж 6-7-ї год і тривала до 8 год; у деяких випадках, а саме при тяжкому ступені виразності, її тривалість збільшувалася до 10 год.

Бліда трепонема зникала з поверхні шанкерів і ерозивних висипів за 7-8 год (у ІІ і ІІІ групах) і 10-12 год (у І групі) після початку лікування.

При порівнюванні середніх термінів регресу захворювання, виявилося, що при проведенні традиційної терапії у хворих ІІ і ІІІ груп регрес відбувався набагато швидше, ніж у хворих І групи (контрольної). Так, рубцювання виразкового шанкера наставало через 7-10 дн (у середньому – 9,5±0,13 і 9,1±0,12) у хворих ІІ і ІІІ груп і через 12-18 дн (у середньому – 13,8±0,32) – у хворих І групи.

Розеола регресувала через 4-6 дн (у середньому – 5,7±0,08 і 5,3±0,06) у хворих ІІ і ІІІ груп і через 6-10 дн (у середньому – 6,8±0,11) – у хворих І групи.

Долонно-підошовні сифіліди зникали на 2-4 дн раніше у хворих ІІ і ІІІ груп, ніж у хворих І групи (у середньому – 14,0±0,12; 14,2±0,14 і 18,4±0,21 відповідно).

Папули на тулубі – через 6-9 дн у хворих ІІ і ІІІ груп (у середньому – 7,6±0,06 і 7,8±0,08) і 7-11 дн у І групі хворих (у середньому – 8,3±0,11); папули на геніталіях – відповідно 12,0±0,11; 10,8±0,12 (у ІІ і ІІІ групах) і 15,3±0,09 дн (у І групі).

При всіх стадіях сифілісу методи лікування, які застосовувались у ІІ і ІІІ групах хворих, сприяли більш виразній негативації КСР, яка відбувалася в більш ранні терміни, порівняно з І групою хворих (табл. 1).

У п`ятому розділі дисертації обговорюються результати імунологічних досліджень, проводиться противенерична пропаганда і надаються відомості щодо методів профілактики сифілісу.

Досліджено 116 хворих на сифіліс із детальним вивченням деяких показників їх клітинної і гуморальної ланок імунітету, отриманих перед лікуванням хворих, у процесі лікування і після нього.

В групі порівняння було 25 здорових осіб, які належали до однієї вікової категорії.

Аналіз наведених у даному розділі роботи результатів досліджень довів, що у хворих з різними стадіями сифілісу мають місце значні зміни з боку показників, характеризуючих рівень сенсибілізації організму і стан імунологічної реактивності. Як видно з даних, наведених у таблиці 2, виявлено істотне підвищення кількості еозинофілів у периферичній крові. Середні величини цього показника в 2,8 разу перевищують вміст цих клітин у здорових осіб (6,41±0,23 – у хворих і 2,21±0,24 – у здорових осіб). Водночас із цим спостерігається збільшення ЕЛІ. Величина цього показника у хворих є майже вдвічі більшою, ніж у здорових осіб.

Для хворих на сифіліс характерною є дисфункція Т-ланки імунної відповіді, про що свідчить зниження вмісту Т-лімфоцитів (від 62,32±2,4 – у здорових осіб до 50,17±2,22 – у хворих на сифіліс) переважно за рахунок клітин, які мають супресорну активність, тобто ТФЧ-лімфоцитів (від 16,83±2,19 до 9,50±1,75). Вміст ТФР-лімфоцитів також незначно знизився (від 41,70±2,29 до 39,74±1,89). Щодо коефіцієнта імунорегуляції (ТФР/ТФЧ), то він підвищився від 2,20±0,21 (здорові особи) до 4,18±0,24 (хворі на сифіліс).

На фоні дисбалансу в Т-клітинній ланці спостерігається дисфункція гуморальної ланки. Показником цих зрушень є збільшення відносного вмісту В-лімфоцитів до 15,78±1,96, тимчасом як у групі порівняння даний показник становив 10,04±1,53.

Таблиця 1

Терміни негативації КСР у процесі диспансерного спостереження

Стадія сифілісу | Усього хворих | КСР (-) наприкінці лікування | Через (n) місяців

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12

І група, n=50

Cиф. І серопо-зитивний, n=27 | 5 | 11 | 6 | 3 | 2

Cиф. ІІ свіжий, n=14 | - | - | 2 | 2 | 2 | 2 | 3 | 1 | 1 | 1 | -

Cиф. ІІ рецидивний, n=6 | - | - | - | - | - | 1 | 1 | 1 | - | 1 | * | * | *

Cиф. ранній при-хований, n=3 | - | - | - | - | - | - | 1 | 1 | 1 | -

II група, n=60

Cиф. І серопо-зитивний, n=28 | 14 | 8 | 4 | 2 | -

Cиф. ІІ свіжий, n=15 | 3 | 2 | 3 | 2 | 4 | 1 | -

Cиф. ІІ рецидивний, n=9 | 2 | 1 | 1 | - | 2 | 1 | 2 | - | -

Cиф. ранній при-хований, n=5 | 2 | - | - | - | 1 | 1 | 1 | -

III група, n=56

Cиф. І серопо-зитивний, n=27 | 12 | 6 | 4 | 3 | 2 | -

Cиф. ІІ свіжий, n=14 | 4 | 1 | 2 | 3 | 1 | 1 | 1 | 1

Cиф. ІІ рецидивний, n=8 | 3 | 1 | - | 1 | 1 | - | 2 | -

Cиф. ранній при-хований, n=5 | 1 | - | - | - | 2 | 1 | 1 | -

Примітка: * – у двох хворих І групи слабопозитивні КСР мали місце в терміні 10-12 міс.

Набагато підвищився рівень ЦІК (від 4,72±0,28 – у групі порівняння до 6,19±0,36 – у хворих на сифіліс).

Спостерігалася значна дисімуноглобулінемія. Вміст імуноглобуліну А (Ig A) збільшився майже вдвічі порівняно з таким у групі здорових осіб, що становило 3,21±0,15. Рівні Ig M та Ig G також зросли до 2,63±0,17 і 15,6±0,51 відповідно.

Виявлено зрушення з боку показників, характеризуючих неспецифічні механізми захисту. У хворих на сифіліс не тільки була зниженою загальна кількість активних фагоцитів – до 54,44±1,95 (64,00±2,14 – у групі порівняння), але й виявилася пригніченою їх поглинальна функція, про що свідчить зменшення величини ФІ у хворих на сифіліс до 2,39±0,11 (3,68±0,23 – у групі порівняння).

Таблиця 2

Стан імунологічної реактивності у досліджених хворих (M±m)

Показники | Хворі на сифіліс, n=116 (M±m) | Здорові особи, n=25 (M±m) | P

Лейкоцити, 109 г/л | 6,47±0,47 | 5,11±0,54 | Р > 0,05

Еозинофіли, % | 6,41±0,23 | 2,21±0,24 | Р < 0,001

109г/л | 0,28±0,04 | 0,11±0,03 | Р < 0,001

ЕЛІ | 0,043±0,009 | 0,022±0,004 | Р < 0,001

Лімфоцити, % | 32,58±1,96 | 38,02±2,31 | Р > 0,05

109 г/л | 2,05±0,28 | 2,11±0,40 | Р > 0,05

ФА, % | 54,44±1,95 | 64,00±2,14 | Р < 0,01

ФІ | 2,39±0,11 | 3,68±0,23 | Р < 0,001

Т–лімфоцити, % | 50,17±2,22 | 62,32±2,41 | Р < 0,001

109 г/л | 0,72±0,15 | 1,37±0,26 | Р < 0,05

ТФР–лімфоцити, % | 39,74±1,89 | 41,70±2,29 | Р > 0,05

109 г/л | 0,82±0,10 | 0,96±0,12 | Р < 0,05

ТФЧ–лімфоцити, % | 9,50±1,75 | 16,83±2,19 | Р > 0,01

109 г/л | 0,21±0,02 | 0,42±0,08 | Р < 0,05

ТФР/ТФЧ | 4,18±0,24 | 2,20±0,21 | Р < 0,001

В–лімфоцити, % | 15,78±1,96 | 10,04±1,53 | Р < 0,02

109 г/л | 0,29±0,06 | 0,14±0,09 | Р < 0,05

Ig А г/л | 3,21±0,15 | 1,81±0,06 | Р < 0,001

Ig М г/л | 2,63±0,17 | 0,99±0,04 | Р < 0,01

Ig G г/л | 15,6±0,51 | 10,9±0,22 | Р < 0,01

ЦІК мг/мл | 6,19±0,36 | 4,72±0,28 | Р < 0,01

Примітка: Р – вірогідність відмінностей між показниками у досліджених хворих і здорових осіб (група порівняння).

Описані вище зміни в імунному статусі були виявлені в усіх досліджуваних хворих, проте, як доводять дані досліджень, виразність відхилень з боку окремих показників визначається рядом параметрів, таких, як вік хворих, стадія захворювання, супровідна патологія, і т. ін.

У цілому, можна вважати, що у хворих ІІ і ІІІ груп, яким було проведено імунокорекцію Циклофероном і призначено вживати антибіотики нового покоління, такі як Ретарпен, Екстенцилін, курс лікування супроводжувався в основному тенденцією до нормалізації досліджуваних імунологічних показників, тимчасом як при застосуванні лише пеніцилінотерапії, з менш ефективною імунокорекцією, здійснювався незначний вплив на стан імунологічної реактивності хворих на сифіліс.

Таким чином, посилення імунонормалізуючого ефекту досягається при комплексному застосуванні імуномодулюючого ефекту, до якого належить Циклоферон, у сполученні з антибіотикотерапією.

ВИСНОВКИ

1. У дисертації проводиться теоретичне обгрунтування и надається нове розв'язання наукового завдання щодо підвищення ефективності діагностики, лікування і профілактики сифілісу на основі корекційної залежності від розповсюдження, тяжкості та ступеня виразності клінічних проявів сифілісу, патології внутрішніх органів.

2. Розроблено комплексний метод лікування хворих на сифіліс із застосуванням Ретарпену або Екстенциліну з імунокорекцією Циклофероном, що забезпечило добрі найближчі й віддалені результати, швидке зникнення проявів сифілісу зі стійкою негативацією КСР у перші 3 міс після лікування у 73 % хворих (у контрольній групі – 58 % хворих) і в перші 6 міс після лікування – у 95 % хворих (у контрольній групі – 78 % хворих). Лікування за допомогою даного методу добре переносять хворі, метод є простим щодо технічного виконання і може використовуватися в амбулаторній практиці.

3. Виявлено основні групи працівників плавскладу флоту, страждаючих на сифіліс, серед яких 74 особи (63,7 %) належали до плавскладу і 42 особи (36,2 %) – до працівників берегових закладів. Із них 103 особи – чоловіки, 13 осіб – жінки віком від 24 до 56 років із задавненістю інфікування терміном до 2 років.

4. Вивчено й описано епідемілогічні та клінічні особливості перебігу сифілісу у працівників водного транспорту за період 1989/99рр.

5. Визначено зміни щодо термінів інкубаційного періоду (подовження термінів у 23 осіб – від 26 до 50 дн). Середня тривалість інкубаційного періоду – 28,4±1,57 дн (Р<0,05).

6. При первинному сифілісі мають місце почащання випадків з наявністю у хворих множинних (12 осіб), виразкових (29 осіб) і ускладнених шанкерів (12 осіб), відсутність специфічного інфільтрату в основі шанкерів (12 осіб), зменшення ступеня виразності регіонарного склераденіту (12 осіб).

7. При вторинному свіжому сифілісі – збільшення кількості хворих з долонно-підошовними сифілідами (28 осіб), часті ураження слизової порожнини рота, еэритематозна ангіна (22 особи), нетиповість вторинних сифілідів (переважання розеольозно-папульозних висипів – у 18 осіб, наявність тільки розеоли – у 9, папули – у 5); при вторинному рецидивному сифілісі – раннє виникнення сифілітичної алопеції (12-14 тиж) з дрібними вогнищами, випаданням брів і вій (4 особи), лейкодерми (6 осіб), почащання випадків злоякісних форм захворювання; при прихованому ранньому сифілісі – відсутність клінічних проявів, наявність КСР у високому титрі (1:160) – у 6 осіб, у низькому (1:20) – у 4 осіб.

8. У працівників плавскладу, хворих на сифіліс, істотно зміненими виявились імунологічні показники (підвищення кількості еозинофілів у 2,8 разу, збільшення ЕЛІ в 2 рази, зниження питомої ваги Т-лімфоцитів, зменшення Т-супресорів майже в 2 рази, збільшення питомої ваги лімфоцитів та імуноглобулінів класів A, M, G, інгібіція механізмів фагоцитозу), що обгрунтовує доцільність застосування імунокорекції у комплексному лікуванні хворих на сифіліс.

9. Даний метод лікування справляє виразний імуностимулюючий вплив з інтенсифікацією механізмів фагоцитозу, нормалізацією питомої ваги імунорегуляторних субпопуляцій лімфоцитів і виразним зниженням концентрації усіх класів імуноглобулінів.

Список наукових праць, опублікованих за темою дисертації

1. Позняк Л. А. Методи профілактики сифілісу в системі противенеричної пропаганди серед працівників морського транспорту // Одеський медичний журнал. –1999. – №3. – С. 61-62.

2. Позняк Л. А. Розповсюдження сифілісу серед різних професійних груп морського флоту і його епідеміологічні особливості // Одеський медичний журнал. – 1999. – №5. – С. 60-62.

3. Позняк Л. А. Особливості перебігу сифілісу у моряків, імунологічні зміни та способи їх корекції // Вісник морської медицини. – 1998. – №4. – С.69-71.

4. Лобановский Г. И., Пурышева В. В., Степаненко Л. А. Клеточный и гуморальний иммунитет у моряков, больных сифилисом // Актуальные вопросы медицины и биологии. – Днепропетровск, 1993. – Вып. 4. – С. 222.

5. Лобановский Г. И., Пурышева В. В., Степаненко Л. А. Иммунокорректоры в комплексной терапии моряков больных сифилисом // Актуальные проблемы научной и практической дерматовенерологии. Республ.межвед.сборник. – Днепропетровск, 1994. – Вып. 5. – С. 59.

6. Лобановский Г. И., Позняк Л. А. Эпидемиологические особенности распространения сифилиса среди различных групп морского флота // Актуальные вопросы дерматовенерологии. – Днепропетровск – Хмельницкий, 1996. – С. 116.

7. Позняк Л. А. Особенности течения поздних форм сифилиса у плавсостава флота //Актуальные вопросы дерматовенерологии. – Днепропетровск – Хмельницкий, 1996. – С. 118.

8. Позняк Л.А. Санитарно-просветительная работа и методы профилактики сифилиса // Актуальные вопросы дерматовенерологии. – Днепропетровск – Хмельницкий, 1996. – С. 119.

Анотація

Позняк Л. А. Диференційований підхід до епідеміології, клініки і лікування сифілісу у працівників водного транспорту. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.34 – авіаційна, космічна і морська медицина. – Державне підприємство “Український науково-дослідний інститут морської медицини”, Одеса, 2000.

Дисертацію присвячено вивченню змін, які відбулися в епідеміології і клініці сифілісу у працівників водного транспорту за останнє десятиріччя (1989-1999 рр). На основі вивчення імунної реактивності й неспецифічної резистентності організму розроблено новий ефективний спосіб комплексного лікування хворих на сифіліс із застосуванням імунокоригуючої терапії. Для лікування 60 хворих використовували Ретарпен, 56 хворих – Екстенцилін. Даний метод виявився більш ефективним порівняно зі звичайними методами, які застосовувались у стаціонарі для лікування 50 хворих на сифіліс. Метод можна використовувати в умовах автономного плавання.

Ключові слова: сифіліс, імунна реактивність, неспецифічна резистентність.

Аннотация

Позняк Л. А. Дифференцированный подход к эпидемиологии, клинике и лечению сифилиса у работников водного транспорта. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.34 – авиационная, космическая и морская медицина. – Государственное предприятие “Украинский научно-исследовательский институт морской медицины”, Одесса, 2000.

Диссертация посвящена изучению изменений в эпидемиологии и клинике сифилиса у работников водного транспорта за последнее десятилетие (1989-1999гг.).

Был проведен анализ заболеваемости сифилисом за последнее десятилетие (период 1989/99гг.).

Анализируя эпидемиологические особенности сифилиса у работников водного транспорта, можно отметить высокий уровень заболеваемости в 1991 (12,07 %), 1992 (13,8 %), 1993 (12,06 %), 1997 (12,93 %), 1998 (10,34 %) годах. Наиболее низкий уровень заболеваемости сифилисом наблюдался в 1990 г. (16,03 %).

Высокий уровень заболеваемости сифилисом регистрировался не только среди работников водного транспорта, но и среди жителей портовых городов Черноморского бассейна, таких как Одесса, Ильичёвск, Николаев. За рассматриваемый период уровень заболеваемости сифилисом колебался от 1,54 до 13,85 % в Одессе; от 5,71 до 14,29 % – в Ильичёвске и от 6,25 до 12,5 % – в Николаеве. Наиболее высокий уровень заболеваемости был в Одессе (65 случаев), тогда как в Ильичёвске – 35, а в Николаеве – 16.

Была изучена заболеваемость сифилисом по диагнозам. В результате выявлено преобладание больных с ранними формами сифилиса (47,4 %), редко регистрировались больные с первичным серонегативным сифилисом (1,7 %) и скрытым ранним сифилисом (8,6 %).

Материалом для исследования послужили результаты наблюдения за 116 больными сифилисом работниками водного транспорта (мужчин – 103, женщин –13 в возрасте от 24 до 56 лет, с давностью инфицирования от 1-2 мес до 2 лет), из них сифилис первичный серонегативный был у 2 больных, сифилис первичный серопозитивный – у 55, сифилис вторичный свежий – у 32, вторичный рецидивный – у 17 и сифилис скрытый ранний – у 10. Большую часть больных составили члены плавсостава (74 человека, 63,7 %), меньше было работников береговых учреждений (42 человека, 36,2 %).

Все больные подвергались комплексному клинико-лабораторному и серологическому обследованию, консультациям у смежных специалистов. Диагноз