КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ПОПОВИЧ Михайло Михайлович

УДК 811.133.1'367.622

ДЕТЕРМІНОВАНІСТЬ/НЕДЕТЕРМІНОВАНІСТЬ ІМЕННИКА У МОВЛЕННІ

(на матеріалі французької мови)

Спеціальність 10.02.05 – романські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та практики перекладу

романських мов Київського національного університету

імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

ЧЕРЕДНИЧЕНКО Олександр Іванович,

зав. кафедри теорії та практики перекладу Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

ПОМІРКО Роман Семенович, завідувач кафедри

романської філології Львівського національного

університету імені Івана Франка

доктор філологічних наук, професор

ШЕРЕМЕТА Микола Васильович,

кафедра лексикології французької мови

Мінського лінгвістичного університету (Білорусь)

доктор філологічних наук, професор

Собуцький Михайло Анатолійович,

кафедра культурології Національного університету

"Києво-Могилянська Академія"

Провідна установа: Харківський національний педагогічний

університет імені Григорія Сковороди,

кафедра романської філології.

Захист дисертації відбудеться 29" січня 2002 р. о 10 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 в Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

01017, Київ-17, бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

за адресою: 01013, Київ-13, вул.Володимирська 58.

Автореферат розісланий "28" лютого 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук, доцент І.В.Смущинська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Пріоритетними напрямами наукових досліджень сучасного мовознавства є семантико-прагматичні механізми комунікативної трансформації мовних знаків у предикативні одиниці мовлення. Основна увага мовознавців звернена до проблем мовлення, до функціонально-комунікативних і прагматичних аспектів семантики. Учених цікавить передусім те, як у процесі мовного спілкування елементи мовної системи здійснюють семіологічну роль посередника між учасниками комунікативного акту й об'єктивною дійсністю та яких семантичних змін при цьому зазнають ці елементи, які чинники зумовлюють їх (див.: А.Д.Бєлова; А.О.Білецький; В.І.Карабан; Л.М.Медвєдєва; Г.Г.Почепцов; Є.М.Старикова; О.І.Чередниченко; П.Аталь; Ж.Клейбер; Ж.Рей-Дебове і ін.).

Об'єктом дослідження у дисертації є явище актуалізації іменника у мовленні та механізм його предикативного означення, завдяки якому іменник набуває відповідної до моменту мовлення функціонально-семантичної настанови. Відношення, що встановлюється між означуваним мовної одиниці (номінативний спосіб означення) та її позначуваним (предикативний спосіб означення), не є сталою функціонально-семантичною величиною. Під впливом різноманітних чинників мовного і немовного походження ця величина змінюється з кожним новим вживанням іменника у мовленні і знаходить своє вираження у категорії детермінованості/недетермінованості іменника, яка є предметом запропонованого дослідження.

У французькій лінгвістиці наукове висвітлення явища детермінованості/недетермінованості іменника започаткували перші граматики французької мови, авторами яких були Ж.Пальсграв, Л.Мегре, Ш.Мопа, Кл.Лансло, А.Арно та багато інших. Проте, незважаючи на багатовікову історію інтенсивного вивчення та велику кількість наукових праць, виконаних на матеріалі різних мов (див., наприклад, монографічні дослідження Г.М.Габучяна; Л.І.Ілії; Ж.Г.Ошаніної; Б.О.Серебренникова; І.М.Софійської-Лукащук; Є.В.Фібера; В.Є.Щетинкіна; П.Крістоферсена; Р. де Ля Грасері; Г.Гійома; Дж. А.Хокінза; І.Крамського; М.Вільме; Г.Івона та ін.), питання детермінованості/недетермінованості, або ж означеності/неозначеності, мовних одиниць у мовленні залишається досі проблемним як у загальному мовознавстві, так і в романському, й зокрема у французькому.

Ряд аспектів цієї проблеми або не розглядалися в науковій літературі взагалі, або висвітлювалися поверхово. Так, мовознавча наука досі не дала задовільної відповіді про те, що власне являє собою категорія детермінованості/недетермінованості (Д/Н) у змістовому відношенні, як структуруються її значення, яке їх семантичне наповнення, скільки їх і як вони співвідносяться між собою як складові елементи певного семантичного цілого, тобто чи це одна, дві або більше окремих категорій. Дискусійними залишаються також питання мовного статусу категорії Д/Н, її функціонально-семантичного зв'язку з іншими категоріями мови. Нечітко окреслені мовні засоби вираження категорійних значень детермінованості/недетермінованості. Вимагає ґрунтовного аналізу питання текстоутворюючої ролі категорії Д/Н, особливо з'ясування її впливу на формування стильових відмінностей текстів. Такий стан дослідження категорії Д/Н у мовознавстві зумовлений, на наш погляд, тим, що з часу зародження наукового інтересу мовознавців до явища детермінованості значень іменника і до сьогодні воно розглядається, як правило, під кутом зору граматичних функцій детермінативів, серед яких основна роль традиційно відводиться артиклям. У романській лінгвістиці, наприклад, категорія Д/Н і категорія артикля настільки взаємопов'язані, що більшість мовознавців навіть не розмежовує їх.

Детермінуюча “магія” артиклів виявилася такою привабливою, що навіть у мовах, де їх немає, вчені намагаються аналізувати категорійні значення детермінованості/недетермінованості іменників з погляду різних функціональних еквівалентів артикля, так званих “артиклоїдів”.

Отже, наукові зусилля дослідників категорії Д/Н зосереджувалися не на розкритті її змісту, а лише на розгляді мовних способів вираження цих значень, що у підсумку звелося до звичайного формулювання граматичних правил вживання артиклів та інших детермінативів і тлумачення їх граматичних значень. Тому в багатьох лінгвістичних працях, темою дослідження яких є категорія Д/Н, зміст її значень розглядається як апріорі заданий або ж тлумачиться як похідна семантична величина від формальних ознак детермінативів. Іменна синтагма вважається детермінованою на тій підставі, що перед нею знаходиться детермінатив означеності, або ж недетермінованою – якщо такого детермінатива немає (див., наприклад: Є.А.Бокий; І.Крамський; В.Є.Щетинкін; М.Гревіс; Л.Пікабія та ін.).

Усе це призвело до того, що понятійний зміст категорії Д/Н практично ототожнено з формальними засобами його вираження, а саме – з вживанням різних видів артиклів. Детермінуюча функція останніх моделюється десятками різних теорій, жодна з яких не дає належного наукового пояснення мовної суті категорійних значень детермінованості/недетермінованості, оскільки не охоплює всієї сукупності мовних фактів, що входять у функціональне поле категорії Д/Н.

Ще одною важливою причиною, яка з'ясовує, чому, незважаючи на багатовікову історію досліджень, категорія Д/Н продовжує залишатися проблемним питанням романської лінгвістики та загального мовознавства, є те, що вчені тривалий час ігнорували загальномовний характер цієї категорії. До недавнього часу категорія Д/Н як об'єкт наукового аналізу була монополією артиклевих мов. Ототожнення її мовної сутності з граматичними функціями артиклів спричинило заперечення її існування взагалі у безартиклевих мовах; деякі вчені розцінювали це навіть як свідчення вищого розвитку аналітичних мов порівняно з синтетичними, яким не властива категорія артикля.

Наукові дослідження в галузі функціональної семантики та лінгвістики тексту останніх десятиріч вказали на універсальний характер категорії Д/Н і довели на прикладах безартиклевих мов можливість вираження її значень за допомогою найрізноманітніших мовних засобів. Варто зауважити, проте, що, вказавши на категорію Д/Н як на лінгвістичну універсалію, мовознавці аналізували не саму категорію, не її понятійний зміст, а тільки функціональну здатність номінативних одиниць будь-якої мови чи більшості з них виражати притаманні їм значення детермінованості/недетермінованості. Та в науковій літературі, присвяченій даному питанню, майже нічого не написано про універсальну природу понятійного змісту цієї категорії, про те, наприклад, що є спільного між категорією Д/Н у романських і слов'янських мовах, що їх об'єднує, а що відрізняє.

Актуальність пропонованого дослідження визначається проблемним характером теми, необхідністю комплексного аналізу явища детермінованості/недетермінованості іменника у мовленні, який охоплює змістовий і формальний аспекти його лінгвального статусу, висвітлює його мовну сутність у трьох лінгвістичних планах: у діахронії (історія становлення вчення про категорійні значення детермінованості/недетермінованості іменника), у синхронії (аналіз функціонування категорії Д/Н у сучасній французькій мові) та в панхронії (узагальнення семіологічних закономірностей творення категорійних значень детермінованості/недетермінованості іменника, які мають універсальний характер). Розгляд явища детермінованості/недетермінованості під зазначеними кутами зору вносить чимало нового в тлумачення його мовної природи, чого немає в найґрунтовніших працях з цього питання.

Актуальність теми цього дослідження визначається також загальнонауковим характером проблеми детермінації. Зародившись у глибинах філософської думки античності, коли закладались наукові основи багатьох галузей людського знання, категорія Д/Н, у відповідності зі своєю філософською природою, входить нині у число фундаментальних категорій наукового пізнання й виступає як важливий організуючий момент сучасної наукової картини світу (див.: П.І.Візір; О.М.Дорожкін; В.С.Готт; Л.М.Курчиков; Б.Чендов та ін.).

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дослідження, тема якого затверджена вченою радою Київського національного університету імені Тараса Шевченка 20.12.1999р. (протокол № 4), виконувалося в руслі міжкафедральної комплексної теми факультету іноземної філології, – "Європейські мови та культури в контексті глобалізації світових процесів" (номер держреєстрації №01БФ047-01).

Основна мета даної роботи – визначити і всебічно схарактеризувати функціонально-семантичний зміст категорійних понять “детермінованість/недетермінованість” і "означеність/неозначеність" як складових категорії предикативної настанови іменника.

Для досягнення поставленої мети потрібно було виконати такі завдання:

1) з'ясувати генетичні витоки лінгвістичних понять “детермінованість”/”недетермінованість”;

2) узагальнити погляди французьких мовознавців XVII-XX ст. на питання детермінованості/недетермінованості іменника у мовленні і, спираючись на результати їх аналізу, схарактеризувати лінгвістичну проблематику категорії Д/Н в діахронії;

3) висвітлити наукову проблематику категорії Д/Н в синхронії, беручи до уваги критичний аналіз різних теорій мовної детермінації, що розробляються в сучасному мовознавстві;

4) з'ясувати мовний статус категорії Д/Н як лінгвістичної універсалії;

5) розмежувати якісний та кількісний аспекти явища детермінованості/недетермінованості іменника у мовленні і, виходячи з цього, дослідити систему опозиційних відношень у семантичній структурі категорії Д/Н;

6) ґрунтуючись на наукових положеннях теорії мовного знака та семіотичних принципах його актуалізації у мовленні, виробити методику системного аналізу категорії Д/Н з подальшим детальним розглядом: а) семантичного аспекту категорії Д/Н; б) прагматичного аспекту категорії Д/Н; в) синтаксичного аспекту категорії Д/Н.

Наукова новизна роботи полягає у новому концептуальному підході до об'єкта дослідження. На відміну від багатьох теоретичних положень, сформульованих у романському, слов'янському та загальному мовознавстві, де категорія Д/Н розглядається переважно як форма вираження певного категорійного змісту, у даній роботі первинним і основним предметом аналізу є понятійний зміст цієї категорії. Вперше розкрито структурно-понятійний зміст категорії Д/Н не як окремої понятійної дефініції, а в сукупності мовних чинників, які беруть участь у її творенні й практичній реалізації як важливого інформативно-смислового компонента акту мовлення.

Новизна роботи полягає також у тому, що в ній уперше категорія Д/Н розглядається не як граматична характеристика іменника, якої він набуває у процесі мовлення за допомогою різних мовних засобів, а як семіологічна функція структури його значення. Це дало змогу представити досліджувану категорію як цілісне, внутрішньо структуроване мовно-понятійне явище, функціональна поведінка якого визначається в основному чинниками семіотичного, а не граматичного характеру. Надання категорії Д/Н семіологічного мовного статусу уможливило аналіз її змісту у трьох аспектах: а) семантичному; б) прагматичному; в) синтаксичному.

Комплексний підхід до аналізу змісту категорії Д/Н дав змогу розв'язати ряд питань, які раніше не порушувалися в лінгвістичних дослідженнях, а також по-новому витлумачити понятійний зміст категорії Д/Н, який розглядається в роботі як якісний та кількісний показники семантичних відношень, що складаються у процесі мовлення між означуваним іменника та його позначуваним.

Відповідно до такого розуміння понятійного змісту категорії Д/Н по-іншому моделюється її семантична структура. Вона розглядається у роботі не як бінарна опозиція двох субкатегорійних значень (класичне представлення структури категорії), а як семантична комбінація чотирьох субкатегорійних значень, кожне з яких характеризує позначуване (предмет мовлення) як за кількісними, так і за якісними ознаками. Ця комбінація категорійних значень формує понятійний зміст категорії предикативної настанови іменника.

В роботі вперше поставлено питання про існування категорії предикативної настанови іменника в категорійному континуумі іменних компонентів речення, з'ясована її мовна сутність та роль у творенні інформативного змісту комунікативних одиниць.

Теоретичне і практичне значення. Робота має теоретичне і практичне значення як для романських мов, і зокрема французької мови, так і в загальнолінгвістичному плані. Для романського мовознавства особливого значення набуває детальний критичний аналіз лінгвістичних поглядів французьких учених на мовну природу категорії Д/Н від появи наукового інтересу до неї і до наших днів. Зроблено своєрідний науковий підсумок більш ніж 400-літньої історії досліджень функціональної ролі артиклів у французькій мові. Результати узагальненого аналізу можуть слугувати основою для поглиблення таких досліджень та їх розширення за рахунок інших романських мов.

Для загального мовознавства значущість роботи визначається тим, що розроблена на основі теорії мовного знака категорійна модель предикативної настанови іменника, яка об'єднала в собі категорійні значення кількісного та якісного змісту, володіє більшою експлікативною силою порівняно з уже існуючими теоретичними моделями категорії Д/Н. Вона охоплює, без будь-яких обмежень, усі лексико-семантичні групи іменників в усіх можливих вживаннях і в однаковій мірі придатна як для артиклевих, так і для неартиклевих мов. Цим підтверджується її універсальний лінгвістичний характер.

Результати опису категорійної моделі відкривають широку перспективу для наукових досліджень шляхів та способів вираження комунікативних смислів категорії предикативної настанови іменника в різних за функціональними, стилістичними та жанровими особливостями мовних повідомленнях, стануть ефективним інструментом в аналізі типологічних характеристик різних текстів.

У прикладному відношенні матеріали дослідження можуть знайти якнайширше застосування. Вони можуть бути використані у вузівському навчальному процесі при читанні курсів з основ мовознавства, теорії граматики, теорії та практики перекладу, методики викладання мови, у спецкурсах з лінгвістики тексту, а також при написанні наукових робіт з відповідної тематики.

Методика проведеного дослідження ґрунтується на двох основних методологічних підходах до об'єкта вивчення:

1) генетичному, що передбачає хід наукового пізнання від деяких дійсно заданих об'єктів та деякої системи дозволених дій над ними (В.А.Смирнов);

2) системному, при якому об'єкт дослідження розглядається як структурована сукупність елементів, що творять динамічну цілісність, функціональна природа якої у багатьох відношеннях визначається індивідуальною чи колективною поведінкою людей, що нею оперують. Тому специфіка системного аналізу передбачає зосередження уваги дослідника не тільки на пізнанні сутності досліджуваних проблем і відповідних об'єктів, але й на творенні засобів, які дозволяють забезпечити раціональне управління цими об'єктами, допомагають розв'язувати існуючі проблеми (Д.М.Гвішіані).

Зазначені методологічні підходи знайшли практичне відображення у системі конкретних методичних принципів, які застосовувалися в роботі. Це, зокрема, принципи описово-аналітичного методу, методу семантико-функціонального аналізу, методів структурно-семантичного моделювання, контекстологічного, кількісного та якісного аналізу.

Джерелами мовного матеріалу для дослідження слугували художні твори французьких авторів ХХ століття. Частково використовувалися матеріали преси, лексикографічних праць та усних повідомлень французьких респондентів. В окремих випадках ілюстрації почерпнуто з наукових досліджень французьких учених.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження регулярно обговорювалися на щорічних звітних науково-методичних конференціях професорсько-викладацького складу Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича.

Основні теоретичні положення роботи висвітлювалися у доповідях та повідомленнях на наукових конференціях “Методы изучения лексического состава языка” (Чернівці, 1986), “Питання стандартизації, інтернаціоналізації та автоматизації перекладу термінологічних одиниць” (Чернівці, 1991), “Современные проблемы романистики: семантика, прагматика, синтаксис” (Воронеж, 1991), “Проблеми лінгвістики тексту та лінгвометодики” (Львів, 1992), “Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 1993), “Франція та Україна: науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (Дніпропетровськ, 1994; 1995; 1996), “Наукова спадщина професора Ю.О.Жлуктенка та сучасне мовознавство” (Київ, 2000), на термінологічних читаннях “Проблемы языков для специальных целей, научной и профессиональной коммуникации” (Київ, 1991) та ін. Ряд принципово важливих питань, що розглядаються у дисертації, обговорювалися на науково-методичній конференції слухачів ФПК філологічного факультету Московського державного університету (Москва, 1988), а також на науково-методичних семінарах вчених кафедри слов'янських мов в університеті Сен-Дені "Париж 8" (1996-1999).

Публікації. Основні положення дисертації відображені у монографії (19.0 ум.друк.арк.), наукових статтях (21) та тезах (10). Більшість робіт (монографія, 20 статей, 8 тез) виконано одноосібно. У спільних публікаціях [4; 25; 32] авторові належить теоретичне опрацювання зібраного матеріалу та частково його опис.

Положення, що їх винесено на захист:

1. Предикативність комунікативних одиниць виражається не тільки модально-часовими значеннями дієслова-присудка, але й усіма іменними компонентами їх структури. Останні, забезпечуючи зв'язок змісту повідомлюваної інформації з позамовною дійсністю, набувають відповідного до цього змісту предикативного статусу.

2. Категорія Д/Н є предикативною ознакою іменника, а не його детермінативів, тому її мовна сутність зумовлюється передовсім знаковою природою іменника та мовленнєвими способами його актуалізації.

3. Категорія Д/Н, що має семіологічну основу існування, повинна розглядатися у трьох аспектах: 1) семантичному; 2) прагматичному; 3) синтаксичному.

4. Семантичний зміст категорії Д/Н формується на основі семіологічного співвідношення, яке складається в мовному акті між означуваним іменника та його позначуваним, яке може бути сигніфікативним, денотативним або референтним.

5. Вибір одного з трьох можливих семіологічних типів позначуваного здійснюється у мовленні за різними прагматичними критеріями локутивного та іллокутивного планів.

6. Кожен із семіологічних типів позначуваного має у мовленні два аспекти вияву – кількісний та якісний. Обидва аспекти мають відповідне відображення у понятійному змісті категорії Д/Н.

7. Категорія Д/Н, характеризуючи позначуване іменника у якісному та кількісному відношеннях, не може бути двоелементною структурою. Категорійні значення детермінованості/недетермінованості кількісного плану, взаємодіючи із категорійними значеннями якісного плану, роблять семантичну структуру категорії Д/Н чотириелементною.

8. Субкатегорійні значення категорії Д/Н перебувають у тісній семантико-функціональній взаємодії із семіологічними типами мовленнєвих позначуваних іменника – з одного боку, і з мовними засобами їх вираження – з іншого боку.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків та списку використаної літератури (обсяг тексту – 475 сторінок).

У "Вступі" подано коротку характеристику стану наукової розробки проблеми, визначено мету та завдання дослідження, обґрунтовано його актуальність, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, сформульовано положення, які виносяться на захист, подаються відомості щодо апробації результатів дисертації та публікацій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У двох перших розділах роботи детально висвітлюється наукова проблематика категорії Д/Н в діахронії і синхронії. Зокрема, викладаються погляди французьких мовознавців ХVІІ-ХХ ст. на мовну сутність явища детермінованості/недетермінованості іменника у мовленні та функціонально-смислову роль його детермінативів, розкривається понятійний зміст відомих у сучасному мовознавстві теорій мовної детермінації іменника, обговорюється проблема мовного статусу категорії Д/Н і пропонується новий підхід до її вирішення.

У першому розділі "Історія досліджень категорії детермінованості/недетермінованості у французькій лінгвістиці" висвітлено історію становлення категорії Д/Н у французькій мові, і саме в плані еволюції її категорійних значень, а не граматичних форм їх вираження у мовленні, що вже достатньою мірою описано.

Основоположником учення про категорію Д/Н справедливо вважають Аристотеля, оскільки саме в його працях запропоновано первісне понятійне тлумачення явищ “означеності” і “неозначеності”. Щоправда, у його працях з логіки, об'єднаних під загальною назвою “Органон”, немає прямого твердження, що дана логічна категорія настільки ж об'єктивно властива законам людського мислення, як і категорії сутності, кількості, якості, процесу, відношення тощо. Проте у них є достатньо свідчень того, що античний мислитель роздумував над понятійною природою цієї категорії. Найбільш яскраво це доводять його “Аналітики” й “Категорії”.

В інтерпретації Аристотеля поняття означеність/неозначеність мають подвійну природу: з одного боку, мова йде про означеність/неозначеність чогось об'єктивно існуючого, тобто того, що лежить поза межами розумово-мовної діяльності людини, а з другого – йдеться про означеність/неозначеність як результат пізнавальної (мовної) діяльності людини. Іншими словами, категорія Д/Н має два різних генетичних витоки: 1) відповідний реальний стан предметів (явищ) об'єктивно існуючого світу; 2) інтелектуально-пізнавальну діяльність людини, спрямовану на об'єкти матеріального світу. При цьому в першому випадку домінуючою характеристикою є означеність, а в другому – неозначеність.

У постаристотелеві часи науковий інтерес до понять “детермінованість”/”недетермінованість” поступово локалізувався у граматичних студіях. Спочатку в граматиці категорійні поняття “детермінованість”/”недетермінованість” розглядалися у взаємозв'язку з окремими часовими формами дієслова (Г.Івон), а згодом у взаємодії з граматичними функціями артиклів. Так, уже в граматиці Аполлонія Дискола (ІІ ст. до н. е.) терміни “finitos” і “infinitos” використовуються для позначення цього граматичного елемента, який, до речі, перебуваючи в зародковому стані, ще навіть не відокремився від займенників, які йому відповідають.

Згодом, через граматику Прісціана (VI ст. н. е.), яка користувалася незаперечним авторитетом серед мовознавців Середньовіччя, зазначені поняття увійшли в граматичну систему романських мов, де вони знайшли благодатний ґрунт для свого категорійного осмислення. Проте, незважаючи на термінологічні назви “finitos” (“fini”, “dйfini”) і “infinitos” (“infini”, “indйfini”), процес інтеграції французького артикля з категорійними поняттями “означеність”/”неозначеність” тривав багато століть.

У класичну епоху, коли французька мова була піддана ретельному процесові очищення від усього, що заважало її практичному використанню, коли, за словами К.Нюропа, “все впорядковувалося й систематизувалося, обмірковувалося й просіювалося”, питання граматичного статусу артикля, а також питання детермінованості/недетермінованості іменника знаходилися практично ще у зачатках свого теоретичного осмислення. Артикль як елемент мовної системи розглядався в усіх граматиках того періоду, та його мовне призначення трактувалося вченими по-різному. Одні мовознавці були переконані, що артикль служить для вираження категорії числа, роду й відмінка, а інші бачили в ньому особливий інструмент регулювання мовленнєвого смислу іменника, який дозволяє мовцям розрізняти й кваліфікувати позначені іменником предмети мовлення [Ш.Мопа; П.Ресто; Кл.Бюф'є і ін.].

Дуалістичний підхід до оцінки мовної ролі артиклів тривав у французькій граматичній науці до другої половини XVII ст., тобто до часу появи “Граматики Пор-Рояля”, авторами якої є всесвітньо відомі вчені Кл.Лансло та А.Арно. На думку багатьох мовознавців, як наприклад, Ф.Брюно, А.Жолі, Г.Івон, Ж.-Кл.Шевальє, П.Свігерс, вчені Пор-Рояля заклали фундамент загальної теорії артикля, яка трактує його мовну природу з позицій аналітичного методу, що ґрунтується на логічних принципах мислення, мовному значенні слів та їх мовленнєвих смислах. Відштовхнувшись від граматичних значень артиклів, вживання яких на той час стало уже реальним мовним фактом, вони сформулювали основні принципи теорії детермінованості іменника, які висвітлюють такі моменти:

1. Значення іменника є динамічною семантично структурованою смисловою одиницею, яка модифікується у процесі мовлення під впливом її синтагматичних зв'язків з іншими смисловими одиницями мови.

2. Категорійна сутність явища детермінованості полягає в тому, щоб відобразити семантичні зміни у структурі значення іменника в момент його мовного використання, зміни, що стосуються винятково обсягу його значення.

3. Детермінованість – складне, семантично неоднорідне мовленнєве явище. Вона має два рівні вираження. На першому з них відбувається процес стягнення обсягу значення іменника, а на другому визначається ступінь обізнаності суб'єктів мовлення з уже модифікованим обсягом значення, точніше, з предметом позначення іменника.

4. Детермінований обсяг значення іменника може мати різне предметне наповнення. Він може співвідноситися з одиничним предметом позначення, з окремою групою предметів чи цілим класом предметів. Недетермінований обсяг значення іменника позбавлений предметної віднесеності.

5. Існують різні засоби мовного й позамовного характеру, за допомогою яких виражаються категорійні значення детермінованості/недетермінованості іменників. Їх використання диференційоване й залежить від рівня вираження детермінованості.

Треба зауважити, що в науковому висвітленні пор-роялістів теорія детермінованості іменника розглядається в основному під кутом зору логічних законів мислення, у контексті яких їй відводиться другорядна, уточнююча роль. Цим пояснюється фрагментарний і дуже схематичний характер її викладу, особливо щодо мовного аспекту даної проблеми. Дослідники практично лише торкнулися зовнішніх, явно виражених її ознак, указавши на детермінуючі функції артиклів та деяких інших мовних засобів. Щодо імпліцитних моментів, наприклад, реальних семантико-функціональних витоків явища детермінованості іменника, його конкретних мовленнєвих значень і механізмів їх формального вираження, семантичної структурованості різних значень, особливостей проявів у різних лексико-семантичних групах іменників тощо, то вони не знайшли належного відображення у теорії детермінованості, яку запропонували вчені Пор-Рояля.

З появою у науковому світі “Граматики Пор-Рояля" дослідницький інтерес мовознавців до питання детермінованості лексичних значень іменників у мовленні сягнув якісно нового рівня. Увага мовознавців до категорійної взаємодії артиклів і функціонально рівнозначних з ними детермінативів з семантикою іменника помітно зросла, і це питання стало традиційною темою розгляду в граматичних дослідженнях. Безумовно, що внесок учених у теорію й практику даного питання був різним. Одні автори, постулюючи ідеї учених Пор-Рояля, не пішли далі від їх повторення чи коментування, як це властиво, наприклад, для Ш.П.Дюкло та абата Фромана. Інші ж скористалися їх думками як вихідною теоретичною основою для поглиблення понятійного аналізу явища мовної детермінованості іменника, виявляючи все нові й нові семантико-функціональні особливості його мовленнєвого функціонування.

Кл.Бюф'є, наприклад, спробував з'ясувати мовленнєві значення граматичної форми “un”. На його думку, потрібно розрізняти два вживання форми “un”: як числівника і як артикля. Вживаючись як числівник, форма “un” вказує на числову одиничність детермінованого предмета, при цьому множинність форм його існування неможлива. Коли ж “un” вживається як артикль, то він часто означає лише недетерміновану й неясну одиничність, яка не виключає множинність, а швидше передбачає її. Тому, коли ми кажемо: “Un livre ennuyeux est bon pour endormir”, то це означає не одну окрему книжку, а швидше передбачає або вказує на кожну з нецікавих книжок. І хоч Кл.Бюф'є не зумів розв'язати проблему диференціації мовних значень граматичної форми “un”, проте, розглянувши її під таким кутом зору, він зачепив досить важливий аспект проблеми детермінованості, який у сучасній лінгвістиці став однією з концептуальних засад теорії референції.

У граматичній концепції Дюмарсе мовленнєва детермінованість іменника має передусім синтаксичну суть. Указавши на функціонально-семантичне призначення слова, значення якого має потенційну здатність детермінуватися, тобто “розширюватися чи звужуватися” під впливом його синтаксичних зв'язків з іншими словами, він зосередив свою увагу на аналізі граматичної природи цих зв'язків, але не щодо їх ролі у вираженні ступеня детермінованості значення слова, а щодо їх відповідності латинським відмінковим закінченням. Його бачення явища детермінованості у даному випадку практично тотожне поняттю іменного додатка, що було вже предметом розгляду у логічній концепції явища детермінованості вчених Пор-Рояля.

Треба також відзначити, що Дюмарсе, розробляючи свою наукову концепцію явища мовленнєвої детермінованості іменника, дещо змістив акценти в інтерпретації її сутності. На відміну від своїх попередників, які пов'язували явище детермінованості іменника в основному з процесом модифікації його значення, процесом, у якому суб'єктові мовлення відводилась роль пасивного реєстратора різних семантичних станів іменника, Дюмарсе активізував роль мовців. Він поставив явище мовленнєвої детермінованості іменника в залежність від точки зору суб'єктів мовлення. Якщо позначений словом предмет мовлення сприймається мовцями як окремий, одиничний у даній мовній ситуації об'єкт, значить, він детермінований. І це незалежно від ступеня обізнаності мовців, на чому особливо наполягали А.Арно та Кл.Лансло. Таким чином, у понятійному полі категорії Д/Н з'явився новий вагомий чинник детермінуючого процесу – суб'єкт мовлення, його точка зору на предмет мовлення.

Концепція детермінованості іменника Н.Бозе, як і концепція детермінованості Дюмарсе, має, без сумніву, логіко-синтаксичну природу. В її основі лежить думка, що детермінованість – це поєднання двох різних за своїми семантичними ознаками й мовними функціями лексичних одиниць. З одного боку, артикль, що вказує на певних індивідів, не надаючи їм ніякого значення, а з іншого боку, іменник, що виражає певне, абстраговане від будь-якого індивіда позначення, лексичне значення. Отже, явище детермінованості має місце, коли ці дві різнорідні семантичні величини з'єднуються у структурі одного висловлення. Тоді значення іменника конкретизується в указаних артиклем індивідах. Так граматична суть явища мовної детермінованості зводиться вченим до формального чинника – вживання/невживання перед іменником детермінатива. Наявність детермінатива означає, що абстрактне значення іменника повинно розглядатися стосовно деяких предметів позначення (їх природа у даному випадку не відіграє жодної ролі, – вони можуть бути конкретними чи абстрактними, відомими чи невідомими, загальними чи індивідуальними тощо), які, формуючи елементну базу його денотативного обсягу, водночас детермінують її. Відсутність детермінатива перед іменником, як, наприклад, у виразі “agir en homme”, є свідченням того, що іменник “homme” недетермінований, оскільки його абстрактне значення не виражає ніякого обсягу, тобто не співвідноситься з жодним індивідом, який міг би розглядатися як елемент його позначення.

Отже, на відміну від багатьох учених цього періоду, які розглядали явище мовленнєвої детермінованості іменника в основному як деяку граматико-семантичну операцію з його значенням, Н.Бозе поставив у центрі даної проблеми предмет позначення. Для нього детермінованість іменника – це насамперед його предметна віднесеність, сприйнята й усвідомлена суб'єктами мовлення.

У підсумку зазначається, що мовознавці класичної доби торкнулися у своїх дослідженнях різних семіологічних аспектів проблеми детермінованості іменника, жоден з них не запропонував лінгвістичної теорії, яка б адекватно пояснювала її справжню мовну сутність.

У другому розділі "Наукова проблематика категорії детермінованості/недетермінованості іменника в сучасній французькій та загальній лінгвістиці" аналізуються основоположні питання мовної природи категорії Д/Н, що складають квінтесенцію наукових дискусій, які ведуть вчені з цього приводу. У першому підрозділі – "Лінгвістичні теорії мовної детермінованості іменника" висвітлюються основні концептуальні положення низки теорій артикля, які, на переконання автора роботи, є відносно самостійними семантичними складовими загальної теорії мовної детермінації іменника, та з'ясовується ступінь їх наукової продуктивності, тобто наскільки вони узгоджуються з реальними мовними фактами. Під зазначеним кутом зору розглянуто вісім найвідоміших у мовознавчій літературі теорій, зокрема: "вказівна" теорія, теорія індивідуалізації значення іменника, теорія ознайомлення з предметом повідомлення, теорія локалізації, комунікативна теорія, теорія актуалізації, теорія конкретизації значення і референтна теорія.

Оцінюючи ступінь наукової об'єктивності положень кожної з цих теорій, можна насамперед констатувати, що всі вони важливі для розуміння такого складного і багатогранного за своєю природою мовного явища, яким є категорія Д/Н. Кожна з розглянутих теорій адекватно інтерпретує певну кількість мовних фактів, які мають відношення до творення та функціонування значень детермінованості/недетермінованості та означеності/неозначеності іменника. Наукові положення кожної з теорій добре узгоджуються з багатьма вживаннями номінативних одиниць у мовленні і несуперечливо тлумачать їх. Але водночас кожна окрема теорія залишає поза увагою або суперечливо інтерпретує багато інших вживань номінативних одиниць у мовленні.

Найкращою ілюстрацією до сказаного є референтна точка зору на мовну сутність категорії Д/Н. Дослідники, які дотримуються цієї точки зору, виходять, як правило, з найпростішого типу референтних відношень, притаманних іменникам конкретного значення, що означають предмети, які піддаються лічбі. До того ж до уваги беруться лише окремі синтаксичні позиції іменника у структурі речення. Тому якщо узагальнити різні міркування вчених щодо функціонально-семантичної кореляції категорії Д/Н з теорією референції, то одержимо таку загальну картину:

І. Означена (детермінована) іменна група вважається:

1) завжди референтною (В.В. Гуревич; О.В. Падучева; Ж.Анскомбр; Дж.А.Хокінз);

2) референтною тільки у тих випадках, коли можна ідентифікувати позначений нею предмет мовлення (Ю.І.Волвенкін; М.Гальміш; Ж.Клейбер);

3) нереферентною, коли вона виражає атрибутивно-предикативні відношення (Н.Д.Арутюнова; К.С.Доннелан; Дж.Лоулер);

ІІ. Неозначена (недетермінована) іменна група вважається:

1) завжди референтною (В.В.Гуревич; О.В.Падучева; Ж.Анскомбр);

2) завжди нереферентною (Н.Фурукава; Л.Пікабія);

3) референтною у випадку специфічної актуалізації і нереферентною у випадку неспецифічної актуалізації (Ф.Корблен; М.Гальміш);

4) референтною для того, хто говорить, і нереферентною для того, хто слухає (Ф.Корблен);

5) неконкретно-референтною (С.Куно);

Треба зазначити при цьому, що окремі вчені (Л.І.Гуренко; В.Є.Щетинкін) взагалі заперечують зв'язок категорії Д/Н з теорією референції.

Головний недолік багатьох існуючих нині у лінгвістичній науці теорій категорії Д/Н полягає, на наш погляд, у тому, що їх концептуальну основу складає вчення про функціонально-семантичну роль детермінативів у процесі вираження іменником категорійних значень детермінованості/недетермінованості і, відповідно, означеності/неозначеності, а не змістова сутність цих значень та їх семантичні основи. Тому щодо цих теорій цілком справедливою є оцінка, яку вже неодноразово давали різні вчені науковим теоріям артикля. Її основний зміст зводиться до твердження, що ці теорії, взяті в сукупності, вносять багато суперечностей у тлумачення мовної природи досліджуваного явища і що їх велика кількість – це переконливе свідчення того, що єдиноправильної наукової теорії, яка б несуперечливо пояснювала всі мовленнєві прояви даного явища, поки що немає.

У другому підрозділі розглядається проблема мовного статусу категорії Д/Н. Історія дослідження категорії Д/Н у романському мовознавстві, якщо брати за точку відліку перші граматики А.Небрихи (1492) та Ж.Пальсграва (1530), охоплює понад чотири століття – період, за який написано тисячі наукових праць і розвідок, присвячених даній проблемі, однак і досі не дано однозначної відповіді на головне, кардинальне питання: що ж взагалі являє собою дана категорія? У яких мовних одиницях вона локалізується, який її мовний статус, тобто якому мовному рівню вона належить? Які аспекти мовної діяльності причетні до її творення? Яка лінгвістична наука повинна її вивчати?

У сучасній лінгвістиці склалися вкрай суперечливі думки щодо мовного статусу категорії Д/Н. Розглянувши їх, автор зазначає у підсумку, що ні з точки зору романської лінгвістики, ні з точки зору загального мовознавства дана проблема не має однозначного розв'язання. Основна причина розбіжностей у поглядах учених полягає насамперед у тому, що вони підходять до оцінки статусу категорії Д/Н з різних науково-теоретичних позицій. Тому в сукупності висловлених з цього питання поглядів можна виділити чотири проблемні групи дослідників.

Першу з них складають учені, що визначаються у питанні наукової галузі, предметом дослідження якої повинна бути категорія Д/Н. Серед них одні мовознавці, виходячи з міркування, що категорія Д/Н – це продукт мислення людини у процесі пізнавальної діяльності, розглядають її як категорію мислення, що властива всім мовам. На противагу їм, більшість дослідників дотримується думки, що Д/Н – це суто мовна категорія, а не логічна, і властива вона тільки артиклевим мовам.

До другої проблемної групи можна зарахувати науковців, які полемізують з приводу локалізації категорії Д/Н у дихотомії: мова – мовлення. Прихильники мовного статусу категорії Д/Н вважають, що вона є суто граматичною ознакою іменника поряд з категоріями роду і числа. Їм опонує значна частина дослідників, які надають категорії Д/Н мовленнєвого статусу. Вона, на їх думку, є винятково результатом мовлення й виражається тільки у процесі здійснення комунікативного акту.

Третю проблемну групу формують лінгвісти, погляди яких розходяться у питанні мовного рівня, якому притаманна дана категорія. Тут можна виділити декілька полемічних напрямків.

1. Категорія Д/Н – це граматична категорія морфологічного рівня. Ця точка зору ґрунтується на двох теоретичних постулатах: а) категорія Д/Н виражається винятково (або майже винятково) артиклем; б) артикль – це граматична морфема, а не лексична одиниця. Домінуючим тут є, звичайно, друге положення. Тому мовознавці, які вбачають в артиклі граматичну морфему, кваліфікують категорію Д/Н як морфологічне явище.

2. Категорія Д/Н – це граматична категорія синтаксичного рівня. Прихильники цієї точки зору виходять, по-перше, з розуміння, що аналітична група “детермінатив + іменник” є фактом синтаксису, а не морфології. По-друге, категорія Д/Н може виражатися у складі цього словосполучення тільки за умови, що воно виступає предикативною одиницею. Іншими словами, аналітична група Det + N здатна виражати категорію Д/Н тільки як комунікативна одиниця, що вимагає наявності певного контексту.

3. Категорія Д/Н – це семантична категорія. Автори цієї точки зору вбачають у категорії Д/Н у першу чергу мовний засіб прагматизації номінативних значень у процесі мовлення, при якому беруться до уваги, з одного боку, комунікативні ситуації, а з іншого – комунікативні наміри учасників мовленнєвого акту.

До четвертої проблемної групи належать мовознавці, які, визнаючи, що категорія Д/Н є явищем мовлення, не доходять згоди у питанні про її понятійно-функціональну кваліфікацію. Тут, зокрема, можна виділити чотири підходи, кожен з яких висвітлює мовленнєву суть категорії Д/Н під певним кутом зору: а) категорія Д/Н – “комунікативно-граматична категорія”; б) категорія Д/Н – “текстова категорія”; в) категорія Д/Н – “комунікативно-оцінна категорія”; г) категорія Д/Н – “функціонально-семантична категорія”.

Наявну в лінгвістичній літературі сукупність науково-теоретичних поглядів на природу категорії Д/Н можна зобразити у вигляді такої схеми:

Пунктирні лінії означають, що в науковій літературі розробляються теоретичні концепції категорії Д/Н, згідно з якими вона має двояку природу.

Множинність і різноманітність науково-теоретичних поглядів на статус категорії Д/Н спонукає до з'ясування таких питань: якою ж є справжня природа категорії Д/Н, яким справді є її мовний статус? І чи можливо взагалі, зважаючи на різноманітність її функціональних проявів, запропонувати таку концептуальну модель її розгляду, яка б охопила все розмаїття висловлених з цього приводу думок? Відповідь на поставлені запитання – основне дослідницьке завдання наступних розділів роботи.

У третьому підрозділі "Змістова структура категорії детермінованості/недетермінованості" розглядається ще одне важливе питання наукової проблематики категорії Д/Н, а саме: розбіжність у поглядах вчених на змістову сутність термінологічних понять: "детермінованість", "недетермінованість", "означеність", "неозначеність".

Аналіз багатьох визначень цих понять дає підстави твердити, що в лінгвістиці немає цілісного бачення даної проблеми і, відповідно, немає єдиного розуміння того, що являє собою категорія Д/Н у змістовому відношенні. Міркування про мовну сутність категорійних значень детермінованості/недетермінованості та їх понятійний зміст невідворотно приводять до висновку, що категорія Д/Н не є простим граматичним явищем бінарного типу, як це переважно відзначається в лінгвістичній літературі. Категорія Д/Н як предикативний компонент структури висловлення, введений у певний інформативний контекст, має складну семантичну організацію, у творенні якої беруть участь різні за своїм походженням складники комунікативного акту. Її зміст формується не тільки у семантичній