ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. І.І. МЕЧНИКОВА

Пирлік Наталія Василівна

УДК 81?367.7:811.112.2

Засоби вираження супроводжувальної дії

в німецькій мові

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Одеса – 2001

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор

Каліущенко Володимир Дмитрович,

завідувач кафедри германської філології

Донецького національного університету

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук, професор

Таранець Валентин Григорович,

професор кафедри української та іноземних мов Одеського регіонального інституту державного управління України Академії державного управління при Президентові України

– кандидат філологічних наук, доцент

Коваленко Валентина Михайлівна,

завідувач кафедри німецької мови

Горлівського державного педагогічного

інституту іноземних мов ім. Н.К.Крупської

Провідна установа – Запорізький державний університет,

кафедра німецької філології, Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться 20 грудня 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.051.02 в Одеському національному університеті ім. І.І.Мечникова за адресою: 65058, м. Одеса, Французький бульвар, 24/26, ауд. 91.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова за адресою: 65058, м. Одеса, вул. Преображенська, 24.

Автореферат розісланий20.11.2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої ради Черноіваненко Є.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Реферована робота присвячена вивченню засобів вираження супроводжувальної дії у сучасній німецькій мові. Під супроводжувальною (СД) розуміється дія, яка відбувається в єдиний проміжок часу t, здійснюється єдиним суб'єктом дії S і має певне формальне вираження щодо головної дії (ГД), наприклад:

(1) Sie weinte, als sie ihm nachrief: „Aber Sie mьssen doch einen Rock haben...“ (Bцll H. Der Engel schwieg, S. 51). – 'Вона плакала, коли кричала йому вслід: “Адже у вас має бути піджак...'

(2) "Ich bitte dich recht sehr", sagte sie lдchelnd (Mann H. Die Gцttinnen, S. 394). – '"Я дуже тебе прошу", - сказала вона, посміхаючись'.

(3) Plцtzlich, mit einem kleinen Schrei, fuhr sie hoch (Feuchtwanger L. Narrenweisheit, S. 21). – 'Раптом вона підстрибнула, трохи вскрикнувши'.

(4) Dann setzte er, ohne mit dem Dirigieren aufzuhцren, selber mit dem Gesang ein (Walser M. Seelenarbeit, S. 47). – 'Потім він сам почав співати, не припиняючи диригувати'.

(5) Fabian hцrte ihr zu, die Blicke ohne Unterbrechung auf sie gerichtet (Kellermann B. Totentanz, S. 205). – 'Фабіан слухав її уважно, не відводячи від неї погляду'.

(6) "Was machen wir mit der leeren Kiste?" fragte Peter Possek, die Augen am Boden (Zweig A. Einsetzung eines Kцnigs, S. 322). – 'Що ми будемо робити з порожнім ящиком? – спитав Петер Поссек, дивлячись на підлогу'.

ГД та СД мають у цьому випадку ознаку передньоплановості/ задньоплановості, коли передній і задній плани вступають у відносини логічної субординації (див. О.О.Прокопчук, 1990). Дії, виражені однорідними дієслівними формами й об'єднані сурядним зв'язком , не розглядаються як ГД та СД, оскільки не мають відповідних формальних ознак і вважаються рівноправними.

Поняття СД тісно пов'язане з такими категоріями, як предикативність, персональність, темпоральність, таксис, із категорією часу. У зв'язку з цим слід зазначити, що у дослідженнях, присвячених вивченню названих категорій, знайшли відображення певні аспекти досліджуваного явища, (С.І.Алаторцев, Т.В.Булигіна, Н.О.Козінцева, О.В.Тарасова, О.С.Яковлева, J.Kunze, P.Kosta, P.Schmidt, A.Steube, H.Jachnow).

Останнім часом з'явився ряд робіт, присвячених вивченню таксисних відносин у німецькій та російській мовах (М.С.Веденькова, О.О.Кострова, С.М.Полянський). Засоби вираження часових відносин в англійській, німецькій, шведській, датській, а також польській, російській та інших слов'янських мовах були об'єктом дослідження у багатьох працях (Л.Ф.Бєлякова, О.О.Волкова, М.В.Всеволодова, О.М.Чекаліна, H.Gelhaus, Th.Janssen, B.Plotnikow).

Розвиток теорії предикативності відображений зокрема у працях О.В. Бондарко, Г.О. Золотової та інших учених. Вважаємо справедливим твердження Г.О. Золотової про те, що присутність у простому реченні пропозитивних імен робить його семантично й структурно складним. Якщо є повідомлення, навіть редуковане, “згорнуте” до компонента простого ускладненого речення, то мова не може не сигналізувати про це. І завдання дослідника полягає у тому, щоб виявити засоби, якими мова оформлює поліпредикативність.

Розв'язанню цього лінгвістичного завдання присвячені роботи Г.О.Золотової, Н.К.Оніпенко, М.Ю.Сидорової, М.І.Черемісіної. Аналогічне коло питань розглядається у дослідженнях Б.Аартса, В.Г.Адмоні, В.М.Алпатова, К.-Е.Зоммерфельдта, Г.О.Каминіної, Г.О.Малишевої, О.О.Прокопчука, О.Н.Соболєва, З.К.Тарланова, Х.Й.Херінгера, Ф.Штаффельдта, М.В.Яковлевої.

Однак, незважаючи на пильну увагу вчених до названих категорій, слід зазначити, що досі не проводилося системного аналізу засобів вираження й семантики СД на рівні простого й складного речень.

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю всебічного аналізу засобів вираження й семантики СД, а також встановлення закономірностей взаємодії мовних засобів, що оформлюють СД у простих і складних реченнях німецької мови.

Зв'язок з науковими темами. Робота виконувалася у відповідності до комплексної наукової теми кафедри германської філології Донецького національного університету “Розвиток і взаємодія східнослов'янських, германських і романських мов (лексика і словотвір)” №95-1 вв/74, науковий керівник – доктор філологічних наук, професор В.Д. Каліущенко.

Наукова новизна дисертації полягає у змістовому визначенні категорії СД, комплексному аналізі засобів вираження супроводжувальної дії на різних рівнях, в описі семантичної співвіднесеності СД і ГД, а також зумовлена тим фактом, що моносуб'єктні прості й складнопідрядні речення як засоби вираження супроводжувальної дії не були предметом спеціального вивчення у німецькій та інших мовах.

Метою дисертаційного дослідження є виявлення закономірностей взаємодії різнорідних мовних засобів, які виражають відношення супроводження у простих і складнопідрядних реченнях німецької мови.

Досягнення цієї мети включає розв'язання наступних завдань:

1) змістове визначення категорії СД;

2) встановлення набору мовних засобів, що оформлюють СД у простому і складнопідрядному реченнях, та виявлення частотності вживання цих речень;

3) класифікація синтаксичних структур, що репрезентують СД, на основі принципу частотності їх вживання;

4) встановлення закономірностей взаємодії граматичних форм і лексичних значень дієслів, які репрезентують головну і супроводжувальну дії.

Матеріалом дослідження були 5000 моносуб'єктних речень, отриманих шляхом суцільної вибірки з 20 творів німецької літератури ХХ століття, з яких 3400 простих (див. приклади (2), (3), (4), (5), (6)) і 1600 складнопідрядних речень (див. приклад (1)).

У роботі використовуються методи структурно-семантичного аналізу синтаксичних одиниць, компонентного аналізу, як додатковий застосовувався трансформаційний метод. Для лінгвістичної інтерпретації використовувався кількісний метод, який дозволяє зробити висновки щодо частотності функціонування досліджуваних речень у художніх творах.

Теоретична значущість роботи полягає у змістовому визначенні поняття “супроводжувальна дія” і в опрацюванні опису засобів її вираження в поліпредикативних конструкціях німецької мови, у комплексному підході до аналізу морфологічних, лексичних, синтаксичних засобів у простих і складних реченнях, які містять СД. Розроблена методика репрезентації засобів вираження СД, дані про сполучуваність певних лексико-семантичних груп дієслів, що оформлюють ГД і СД, можуть бути використані для опису цього явища в інших мовах, а також для порівняльних досліджень.

Практична цінність проведеного дослідження визначається тим, що його результати можуть бути застосовані при викладанні різних аспектів німецької мови. Висновки й матеріали дисертації можуть бути використані при розробці теоретичного курсу з граматики, зокрема для розділів: “Прості й складні речення”, “Теорія речення”, “Теорія предикативності”, а також для проведення семінарських занять із загального мовознавства і лексикології німецької мови.

Особистий внесок дисертанта полягає у змістовому визначенні поняття “супроводжувальна дія” і проведенні комплексного аналізу засобів її вираження у німецькій мові, в описі моносуб'єктних поліпредикативних конструкцій, у встановленні частотності вживання мовних засобів, що репрезентують СД у простих і складних реченнях, а також виявленні лексико-семантичних зв'язків між ГД та СД.

Апробація роботи. Результати дослідження обговорювались на засіданнях кафедри германської філології Донецького національного університету, на засіданні науково-практичного семінару ДонНУ, на наукових конференціях Маріупольського гуманітарного інституту, на п'яти Міжнародних науково-практичних конференціях: "Україна – Греція: Історична спадщина і перспективи співробітництва" (травень 1999 р., м. Маріуполь); "Виховання молодого покоління на принципах християнської моралі в процесі духовного відродження України" (червень 1999 р., м. Острог); "Іноземна філологія на межі тисячоліть" (квітень 2000 р., м. Харків); "Семантика мови і тексту" (вересень 2000 р., м. Івано-Франківськ); "Діахронічне, типологічне і контрастивне дослідження германських, романських і слов'янських мов (семантика й словотвір)" (квітень 2001 р., м. Донецьк).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, заключної частини, списку літератури, який нараховує 229 позицій українською, російською, англійською та німецькою мовами, а також містить джерела, що з них був отриманий матеріал для дослідження. Повний обсяг дисертації складає 193 сторінки. Текстова частина нараховує 173 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ рОботИ

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність та наукова новизна, визначається матеріал дослідження, формулюються мета й завдання, спрямовані на її досягнення, перераховуються використані у роботі методи, розглядається теоретична й практична цінність роботи.

1. Перший розділ, “Супроводжувальна дія як один із засобів відображення категорії часу в мові”, присвячений визначенню поняття “супроводжувальна дія” та його зв'язку з такими семантичними категоріями, як темпоральність, аспектуальність, часова локалізованість, таксис і часовий порядок. Тут аналізуються різні філософські концепції часу, які вплинули на формування сучасних уявлень про цю категорію.

1.1. У сучасній науковій парадигмі феномен часу імпліцитно міститься у поясненні майже всіх напрямків буття. У науці ж розроблені певні концепції часу, які є ґрунтом для створення універсальної концепції цього феномена (Г.Рейхенбах, І.Пригожин, О.М.Анісов).

Проаналізувавши теорії часу, висунуті давньогрецькою філософською традицією, а також сучасні уявлення про час, можна зробити висновок про те, що, незважаючи на складність і неоднозначність цієї категорії, більшість дослідників виділяє дві її фундаментальні фізичні властивості: одномірність (лінійність) та односпрямованість (незворотність).

1.2. Одномірність й односпрямованість часу мають суттєвий вплив на будову мови. Лінійний характер мовленнєвого ланцюга зумовлений тим, що наша мова розгортається у часі, який принципово одномірний (Л.Теньєр). У письмовій формі лінійний характер мовленнєвого ланцюга не зникає, бо письмова мова являє собою лінію-рядок. При цьому мовленнєвий ланцюг не лише одномірний, але й спрямований тільки в один бік і незворотний (“час – ключ до розуміння мови” – Ф.де Соссюр).

Мова має організовану систему морфологічних, лексичних і синтаксичних засобів вираження поняття часу і часових відношень, які різнорідні за своїм складом, що виявляється як у змістовому, так і у функціональному плані.

Існування мовних засобів, пов'язаних з вираженням поняття часу, зумовлене низкою обставин. По-перше, йдеться про закріплення в системі мови результату засвоєння людиною часової структури (гносеологічний аспект), що є наслідком виконання мовою своєї когнітивної функції. Іншим фактором є потреба адекватної передачі свого розуміння часової структури дійсності за допомогою відповідних мовних засобів (комунікативний аспект).

1.3. Важливе значення для виділення умов реалізації супроводжувальної дії має аналіз темпоральності, таксису, аспектуальності, часової локалізованості, часового порядку, які відбивають категорію часу в мові. У семантичних категоріях систематизуються різні мовні засоби, визначається їх місце у часовій картині світу. Ці категорії дозволяють розглядати окремі явища як частину загального уявлення ідеї часу. Вони перетинаються, накладаються одна на одну, не втрачаючи при цьому своїх особливостей.

1.3.1. З цього погляду СД розглядається як один із засобів відображення категорії часу в мові. На реалізацію СД впливають всі семантичні категорії, що репрезентують ідею часу. Проте найбільше значення має категорія таксиса, бо в її основі лежать перш за все відношення одночасності. Саме одночасність є основною умовою вираження супроводжувальної дії. Проміжок часу t повинен бути єдиним для здійснення дій А і В, де А – головна дія (ГД), В – супроводжувальна дія (СД), див. приклади (1) – (6).

1.3.2. Іншою умовою реалізації супроводжувальної дії є єдиний суб'єкт дії (S) для здійснення дій А і В. Моносуб'єктність – важлива складова для визначення СД. Тільки наявність єдиного суб'єкта дії дозволяє говорити про наявність супроводження.

1.3.3. Дії А і В у моносуб'єктних конструкціях мають експліцитно й імпліцитно виражену асиметрію основної (первинної) і вторинної предикації, розподіл рангів головної і супроводжувальної дії. При цьому важливого значення набуває розгляд дій А і В як таких, що мають ознаку передньоплановості / задньоплановості (див. О.О.Прокопчук, 1990). Таким чином під супроводжувальною дією розуміється дія, що здійснюється суб'єктом дії S на задньому плані поліпредикативної конструкції у проміжок часу t і має певне формальне (експліцитне) вираження щодо головної дії.

2. У другому розділі, “Мовні засоби, що репрезентують супроводжувальну дію у простому реченні”, подано опис засобів вираження СД на рівні простого речення.

2.1. Проведений аналіз засобів вираження супроводжувальної дії у простому реченні німецької мови дозволяє зробити висновок, що досліджуване явище оформлюється різними мовними засобами, а саме: 1) дієприкметниками; 2) прийменниково-субстантивними сполученнями з іменами дії; 3) зворотами з дієприкметниками ІІ; 4) конструкцією з абсолютним знахідним; 5) інфінітивним зворотом ohne … zu + інфінітив. Більшість цих засобів - це неособові форми дієслова (див. таблицю 1).

Таблиця 1

Засоби вираження супроводжувальної дії

у простому реченні

Засоби вираження СД Кількість прикладів Приклади

1. Дієприкметник I 1918 (56%) див. (2)

2. Прийменниково-субстантивні сполучення з іменами дії 685 (20%) див. (3)

3. Зворот з дієприкметником ІІ 410 (12%) див. (5)

4. Конструкція з абсолютним знахідним 298 (9%) див. (6)

5. Інфінітивний зворот ohne … zu + інфінітив 89 (3%) див. (4)

Всього 3400 (100%)

2.1.1. Найчастотнішим засобом вираження СД є дієприкметник І (1918 речень, 56%), який виступає в реченні у різних синтаксичних функціях (обставини – 1803 речення, 94%; означення – 96 речень, 5%; підмета – 19 речень, 1%). Основною функцією дієприкметника І у реченні є обставина із семантикою супроводжувальної дії (В.Г.Адмоні), наприклад:

(7) "Sind viele Menschen tot?" fragte die Kleine leichthin mit singender Stimme, mit schцnen kindlichen Gesten die Zцpfchen flechtend (Kellermann B. Der Tunnel, S. 242). – '"Багато людей загинуло?" - мимохіть спитала крихітка своїм співучим голосом, милими дитячими рухами заплітаючи кіски'.

Наявність вказаної семантики знаходимо і у випадках функціонування дієприкметника І як підмета та означення, бо дієприкметник не втрачає своєї акціональності, виступаючи в реченні у подібних функціях, наприклад:

(8) Auf der Friedhofsmauer saЯen die schwatzenden Jungrussen (Grass G. Die Blechtrommel, S. 499). - 'На стіні цвинтаря сиділи молоді росіяни, які розмовляли '.

(9) "Die Weinende bat: "Quдlen Sie mich nicht sehr…" (Mann H. Die Gцttinnen, S. 279). - '(Жінка), плачучи, просила: "Не мучте мене дуже"'.

Для дієприкметника І у функції обставини, підмета й означення із семантикою СД найчастотнішими є наступні групи: 1) із значенням зовнішнього вияву позитивних емоцій (424 речення, 22 % від усього корпусу прикладів з дієприкметником І); 2) функції живого організму (200 речень, 10,4 %); 3) стану (189 речень, 10 %); 4) зорового сприйняття (147 речень, 6 %).

Ці групи характеризуються відсутністю руху/переміщення суб'єкта в просторі, який би мав зовнішній вияв. Реалізація семантики супроводжувальної дії вводить на задній план речення дієприкметники, які репрезентують суб'єкт як статичний. Це, у свою чергу, впливає на те, що ГД у своїй репрезентації не має якихось обмежень.

2.1.2. До спеціалізованих засобів вираження СД віднесено прийменниково-субстантивні сполучення (ПСС) з іменами дії з прийменниками: mit (413 речень, 60 % від усього корпусу прикладів ПСС); in (109 речень, 16 %); bei (103 речення, 15%); wдhrend (28 речень, 4%); unter (21 речення, 3%), наприклад:

(10) „ …Die Unsterblichkeit!“ wiederholte er mit bitterem Lachen (Mann H. Die Gцttinnen, S.356). – ' "…Безсмертя!" - повторив він з гірким сміхом'.

(11) Aber mit einem festen, sicheren Nicken des Kopfes fьgte er hinzu: „Sie werden sich entschlieЯen, Maud!“ (Kellermann B. Der Tunnel, S. 70). – 'Але впевнено хитаючи головою, він додав: "Ви наважитесь, Мауд!"'

(12) Im Marschieren tranken sie, sprachen sie, sangen sie (Grass G. Die Rдttin., S. 163). — 'Маршируючи, вони пили, розмовляли, співали.'

(13) Nino ging in Hoffnung und Qual (Mann H. Die Gцttinnen, S. 471). - 'Ніно йшов у надії й муці'.

(14) Bei diesen Worten sperrte sie die Tьr zum Atelier auf (Feuchtwanger L. Goya, S. 251). - 'З цими словами вона відчинила двері в майстерню'.

(15) Ingenieur Ruckhaberle hatte seine Papiere auch wдhrend des Essens gelesen (Walser M. Seelenarbeit, S. 38). - 'Інженер Рукхаберле читав свої папери й під час їжі'.

(16) Plцtzlich lдchelt auch die Mutter unter Trдnen (Wolf F. Der Sprung durch den Tod, S. 237). - 'Раптом посміхається і мама зі слізьми'.

ПСС з прийменником mit є найпродуктивнішими з аналізованих. Це зумовлене одним із значень прийменника mit – соціативним, який у цьому випадку вказує на явище (стан), що супроводжує ту чи іншу дію, тобто спеціалізовано служить для оформлення супроводжувальної дії. 2 % склали ПСС з прийменниками nicht ohne 'не без', auf 'на, по' у сполученнях типу auf dem Weg 'по дорозі, на шляху', пор.:

(17) „Man muЯ das alles, die Vernichtung der Chorheiligen und Grimms Wдlder als Folge und Einheit sehen“, sagte das bucklichte Mдnnlein auf seinem Weg auf und ab (Grass G. Die Rдttin, S. 472). – ' “Потрібно все це, знищення святих і лісів братів Грімм, розглядати як наслідок і єдність”, - говорив горбань, рухаючись туди-сюди (букв. на своєму шляху)'.

Групи іменників, що входять до складу ПСС з прийменниками mit, in, bei, wдhrend, unter, кількісно репрезентовані таким чином: 1) зі значенням вияву позитивних емоцій (145 речень, 21 %) (див. (10)); 2) ті, що називають дію, співвіднесену з певною частиною тіла людини (98 речень, 14 %) (див. (11)); 3) руху/переміщення суб'єкта в просторі (71 речення, 10 %) (див. (12)); 4) стану (64 речення, 9 %) (див. (13)); 5) мовлення (55 речень, 8 %) (див.(14)).

2.1.3. Зворот із дієприкметником ІІ належать до частотних засобів вираження супроводжувальної дії (410 речень, 12 %). Специфіка зворотів із дієприкметником ІІ полягає у тому, що виділяються лише певні структурно-семантичні типи цих зворотів. Ці типи визначаються лексичним значенням дієприкметників та їх уточнювачами. Найбільш продуктивними є наступні три структурно-семантичні типи зворотів із дієприкметником ІІ: 1) дієприкметник ІІ із значенням фізичного або душевного стану людини, прийменник von (факультативно) та іменник, що означає фактор, який зумовив цей стан або вказує на нього; 2) дієприкметник ІІ, прийменники in або mit та іменник із значенням процесу мислення; 3) іменник із значенням зорового сприйняття, дієприкметник ІІ gerichtet, прийменник auf , наприклад: (5) і

(18) „…Wer mag die Glьckliche sein?“ fragte Baronnin, Staunen und Ehrfurcht ьberwдltigt (Kellermann B. Totentanz, S.108). - '"…Хто ж ця везунка?" - спитала баронеса, охоплена здивуванням і повагою'.

(19) Fatme seufze wieder, in Gedanken verloren (Mann H. Die Gцttinnen, S. 51). - 'Фатьма позіхнула знову, замислившись'.

Ці частотні звороти із дієприкметником ІІ передають емоційний стан людини, її розумову діяльність і зорове сприйняття. Виділені структурно-семантичні типи описують суб'єкт з погляду його внутрішнього стану й дій (І-й і ІІ-й типи), що не мають зовнішніх динамічних ознак (ІІІ-й тип).

2.1.4. Конструкції з абсолютним знахідним виступили у функції СД у 298 реченнях (9 %). Перша група конструкцій з абсолютним знахідним означає дію, співвіднесену з конкретною частиною тіла людини (124 речення, 42 %); друга група характеризує емоційний стан (63 речення, 21 %); третя має домінуюче значення зорового сприйняття (39 речень, 13 %), наприклад:

(20) Strom stand immer noch still, den Hut in der Hand (Kellermann B. Der Tunnel, S. 371). - 'Штром все ще тихо стояв, тримаючи капелюх в руці (букв. шляпа в руці)'.

(21) Bitterkeit im Herzen, begab er sich zu ihr (Feuchtwanger L. Goya, S. 250). - 'З болем у серці він попрямував до неї (букв. гіркота в серці)'.

(22) Sie saЯ still und geduldig, das Herz voller Angst (Kellermann B. Totentanz, S. 296). - 'Вона сиділа тихо і терпляче, із серцем, повним страху '.

СД, оформлена конструкціями з абсолютним знахідним, частіше репрезентує суб'єкт динамічним (124 речення, 42%), ніж статичним (102 речення, 34%).

2.1.5. Інфінітивний зворот ohne … zu + інфінітив є одним із засобів вираження СД (89 речень, 3%). Домінуючими в інфінітивних конструкціях цього типу є інфінітиви дієслів із семою заперечення (53 речення, 60%), (див.(4)).

Серед них є й дієслова, які мають сему Neg, нейтралізовану значенням самої заперечної конструкції таким чином, що інфінітив передає позитивне значення.

Групи інфінітивних конструкцій зорового сприйняття й мовлення репрезентують суб'єкт статичним.

2.1.6. ГД у структурі ускладнених простих речень може оформлюватися наступними часовими формами: Prдsens (див.(16)), Imperfekt (див.(2), (3), (4) та ін.), Plusquamperfekt (див. (15)), Perfekt дійсного способу активного стану, наприклад:

(23) Schweigend, schweigend und gekrдnkt hat er weiterhin den Tisch inspiziert und den mit Kerben bedeckten Hocker (Lenz S. Deutschstunde, S. 7). – 'Мовчки й ображено він потім обдивився стіл і вкритий зарубками стільчик.'

Вживання майбутнього часу в досліджуваному матеріалі не виявлено. Найчастотніший час – це імперфект (93 %). Презенс репрезентований 4 %. Вживання перфекта і плюсквамперфекта в аналізованих реченнях складає 3Власне, всі засоби вираження СД не мають обмежень у вживанні часу, їх можна використовувати з дієсловами ГД у будь-якому часі як супроводжувальні. Таким чином, можна констатувати, що в аналізованих синтаксичних конструкціях звужується вживання презенса, перфекта, плюсквамперфекта, не використовується майбутній час.

2.1.7. У структурі речень аналізовані засоби вираження СД займають найчастіше постпозицію - 2448 речень, 72% (див. (5), (6)) стосовно препозиції - 952 речення, 28% (див.(3), (21)). У цьому факті виявляється позиційна закріпленість засобів, що репрезентують СД: на задньому плані в реченні, реалізація ознаки задньоплановості в його структурі.

3. У третьому розділі, “Моносуб'єктне часове складнопідрядне речення як основний засіб вираження СД на рівні складного речення”, аналізуються складнопідрядні речення (СПР) з різними сполучниками часу, а також дієслівні лексеми, що оформлюють ГД і СД у цих синтаксичних конструкціях.

3.1. У більшості СПР основну роль у вираженні часових відношень між ситуаціями компонентів речення відіграють часові дієслівні форми та їх семантика. Найчастотнішими сполученнями дієслівних форм часу виявилися – претерит, презенс-презенс.

3.1.1. У складнопідрядних реченнях для реалізації СД необхідна наявність єдиного суб'єкта дії. У складному реченні фактор єдиного діяча має більше значення і відрізняється від простого ускладненого речення. При наявності всіх названих ознак моносуб'єктне СПР із сполучниками часу als, wдhrend, indem, wenn, wobei є засобом вираження СД на рівні складного речення (див. табл.2), наприклад (1) і:

(24) Wдhrend er in die Kellerwerkstatt hinabstieg, erinnerte er sich zwangsmьde an seine militдrischen Ausbildungsmonate ein Jahr vor dem ersten Weltkrieg (Hьge B.-D. Das Steinkind, S.66). - 'Спускаючись у підвальну майстерню, він втомлено згадував місяці своєї військової підготовки за рік до першої світової війни.'

(25) Er sammelte leere Bierflaschen in den Neubauten und verkaufte sie, indem er sagte: „Vater schickt mich“ (Kellermann B. Der Tunnel, S. 91). — 'Він збирав порожні пивні пляшки у новобудівлях і продавав їх, кажучи: „Мене посилає батько“.'

(26) Sie lдchelten, wenn sie die Zьge des steinernen Lepeletier sahen (Feuchtwanger L. Narrenweisheit, S. 417). - 'Вони посміхались, коли бачили риси кам'яного Лепелетьє.'

(27) „GroЯer Gott!“ wiederholte die alte Retta erregt, wobei sie vom Fenster zurьcktrat (Kellerman B. Totentanz, S. 29). - '"Боже мій!" - повторювала схвильовано стара Ретта, відходячи від вікна.'

Таблиця 2

Засоби вираження супроводжувальної дії в складнопідрядному часовому реченні

Засоби вираження СД Кількість прикладів Приклад

СПР зі сполучником als 535 (33%) див.(1)

СПР зі сполучником wдhrend 461 (29%) див.(24)

СПР зі сполучником indem 350 (22%) див.( 25)

СПР зі сполучником wenn 167 (11%) див.( 26)

СПР зі сполучником wobei 87 (5%) див.( 27)

Всього 1600 (100%)

3.1.2. У ході дослідження було визначено найчастотніші семантичні групи, що оформлюють СД у моносуб'єктних СПР зі сполучниками als, wдhrend, indem, wenn, wobei . Було виявлено три найчастотніші групи дієслів, які виступали у функції СД у вказаних синтаксичних конструкціях. І група дієслів руху, переміщення у просторі представлена у 307 реченнях, 19 % від усього корпусу прикладів СПР (див. (24)). ІІ група дієслів мовлення відповідно – у 142 реченнях (9 %) (див. (25)), ІІІ група дієслівних лексем зорового сприйняття – 135 СПР (8 %) (див. (26)).

3.1.3. Головна дія у СПР, де як СД виступали дієслова І групи, виражена дієсловами мовлення і мислення.

У СПР, де СД – це дієслова ІІ групи, ГД репрезентують дієслова, що означають дії, співвіднесені з певною частиною тіла людини, дієслова зорового сприйняття, почуттів, емоцій та дієслівні лексеми, які репрезентують діяльність і поведінку людини. Ця група як СД співвідноситься з ГД, яку виражають дієслова мовлення і мислення.

Поєднання динаміки й статики у суб'єкті дії демонструє вказане сполучення дієслівних лексем, виражених СД і ГД.

3.1.4. Певна позиція в структурі СПР також є одним з важливих факторів вираження СД. Постпозиція підрядних речень, які вводяться сполучниками als, wдhrend, indem, wenn, wobei, зафіксована у 1008 СПР (63%), що свідчить про структурну реалізацію ознаки задньоплановості, яку мають засоби репрезентації СД, що робить часові моносуб'єктні складнопідрядні речення спеціалізованим засобом вираження СД на рівні складного речення.

4. Висновки. Загальні результати дослідження дозволяють зробити наступні висновки:

4.1. Синтаксична конструкція, що має у своєму складі супроводжувальну дію, є структурно і синтаксично складною, при цьому вона накладає суворі обмеження на семантичне наповнення і позиційну закріпленість головної і супроводжувальної дій. Такі складні конструкції можуть бути двох типів: прості ускладнені і складнопідрядні речення. Цей факт зумовлений наявністю особливих відношень між діями, які реалізуються в цих реченнях, а саме відношеннями ієрархії між головною і супроводжувальною діями. Аналіз 5000 речень, вибраних із художніх творів, доводить, що домінують прості ускладнені речення – 3400 прикладів (68 %), складнопідрядні речення складають 1600 прикладів (32 %).

4.2. У простому ускладненому реченні виділено наступні регулярні й частотні засоби вираження супроводжувальної дії: 1)дієприкметник І; 2) прийменниково-субстантивні сполучення з іменами дії; 3) зворот із дієприкметником ІІ; 4) конструкція з абсолютним знахідним; 5) інфінітивний зворот ohne … zu + інфінітив.

Вказані засоби мають певні відмінності як за частотністю вживання (див. таблицю 1), так і стосовно репрезентації власне супроводжувальної дії. Зворот з дієприкметником І демонструє досить повну й розгорнуту картину перебігу супроводжувальної дії, див. (7).

Для конструкції з абсолютним знахідним характерна певна “фотографічність”, компактність в оформленні супроводжувальної дії, див. (6).

Зворот із дієприкметником ІІ як засіб вираження супроводжувальної дії також має певну специфіку. Лише деякі типи цих зворотів виявляються спроможними передавати супроводжувальну дію. Це відбувається під впливом лексичного значення самого дієприкметника ІІ, а також, що не менш важливо, під впливом значення іменника, який його поширює (див. приклад (5)).

Достатньо рідким і специфічним засобом вираження супроводжувальної дії є інфінітивний зворот ohne … zu + інфінітив. Зворот має тільки одне значення – заперечення реалізації дії, що виражена інфінітивом. Проте певні групи дієслів, зокрема із семою заперечення, що входять до цього звороту, здатні передавати дію, яка реально відбувається. (див. приклад (4)).

Поруч із дієприкметником І прийменниково-субстантивні сполучення з іменами дії відносяться до найчастотніших мовних засобів, що виражають супроводжувальну дію. Присутність імен дії у цих сполученнях зумовлює реалізацію певного значення прийменника (у більшості випадків не головного), див. приклад (3).

4.3. Найчастотнішими групами засобів вираження СД у простому ускладненому реченні є групи, що означають: 1) зовнішній вияв позитивних емоцій (lдcheln, lachen); 2) мислення і почуття (denken, fьhlen); 3) дію, співвіднесену з певною частиною тіла людини (kopfschьtteln, stirnrunzeln); 4) стан (warten, zittern); 5) зорове сприйняття (sehen, betrachten); 6) функцію живого організму (atmen).

Співвіднесеність семантики дієслів супроводжувальної дії з семантикою дієслів головної дії може бути виражена у формі наступних імплікацій вірогідного характеру:

1) якщо супроводжувальна дія означає зовнішній вияв позитивних емоцій, то головна дія може оформлюватися практично будь-якою групою дієслів, при цьому супроводжувальна дія і головна дія, в основному, не належать до однієї семантичної групи;

2) якщо супроводжувальна дія означає розумову діяльність і почуття, стан, зорове сприйняття, то головна дія найвірогідніше оформлюється дієсловами мовлення, руху, положення суб'єкта у просторі;

3) якщо супроводжувальна дія означає дію, співвіднесену з певною частиною тіла людини, то головна дія репрезентована, в основному, дієсловами мовлення і зорового сприйняття;

4) якщо головна дія означає рух суб'єкта, то його супроводжувальна дія не може означати статичне положення суб'єкта у просторі.

4.4. Другим основним типом синтаксичних конструкцій із супроводжувальною дією є моносуб'єктні складнопідрядні речення з підрядним часу. Внаслідок дослідження виділені частотні СПР із сполучниками als, wдhrend, indem, wenn, wobei (див. таблицю 2). Взаємодія таких факторів, як значення сполучника і дієслова, часові дієслівні форми і гранична/негранична семантика дієслівних лексем найсуттєвіше впливають на вираження супроводжувальної дії. Більш однозначно завдяки своїм основним значенням семантику супроводжувальної дії передають такі сполучники, як wдhrend, indem, wobei, див. приклад (1), у порівнянні зі сполучниками als і wenn (див. (24)).

Однакові часові дієслівні форми ГД і СД виражаються, головним чином, імперфектною – описовою за своїм змістом й однослівною, компактною за своєю структурою часовою формою, пор. приклад (1). Комбінація дієслів граничної семантики у функції ГД і неграничної семантики як СД є основною тенденцією у вживанні дієслівних лексем у СПР цього типу, пор. приклад (1).

4.5. Найчастотніші дієслова, які оформлюють супроводжувальну дію в СПР, відносяться до наступних лексико-семантичних груп: 1) руху, переміщення суб'єкта у просторі (gehen, fahren); 2) мовлення (sagen, sprechen); 3) зорового сприйняття (sehen, blicken); 4) мислення й почуттів (denken, fьhlen); 5) дії (руху), співвіднесеної з певною частиною тіла людини (nicken, schьtteln). Співвіднесеність семантики дієслівних лексем супроводжувальної дії з семантикою дієслів головної дії можна подати у вигляді наступних імплікацій імовірного характеру:

1) якщо супроводжувальна дія у підрядному реченні означає дію, переміщення суб'єкта у просторі, то дія у головному реченні оформлюється переважно дієсловами мовлення, зорового сприйняття (при цьому супроводжувальна дія і головна дія, в основному, не належать до однієї семантичної групи);

2) якщо супроводжувальна дія у підрядному реченні означає мовлення, то дія у головному реченні може оформлюватися, вірогідно, дієсловами зорового сприйняття, мислення і почуттів, а також дієсловами, що називають дії, співвіднесені з конкретною частиною тіла людини;

3) якщо супроводжувальна дія у підрядному реченні репрезентована дієсловами мислення і почуттів, то дія у головному реченні, вірогідно, оформлюється дієсловами, що означають зовнішній вияв позитивних емоцій.

4.6. Наступні імплікації відображають основні тенденції, встановлені у ході дослідження:

1) якщо просте речення містить супроводжувальну дію, то супроводжувальна дія виражається, вірогідно, неособовими формами дієслова (дієприкметник І, дієприкметник ІІ, інфінітив), які означають зовнішній вияв позитивних емоцій (типу lдcheln, lachen);

2) якщо речення складнопідрядне з підрядним часу містить СД, то супроводжувальна дія оформлюється, вірогідно, дієсловами руху, як самого суб'єкта, так і конкретної частини його тіла (типу gehen, nicken);

3) якщо супроводжувальна дія виражається мовними засобами певної семантичної групи, то існує велика вірогідність того, що головна дія не оформлюється дієсловами тієї ж семантичної групи;

4) якщо синтаксична конструкція включає супроводжувальну дію, то вона займає найчастіше постпозицію щодо головної дії.

Зміст дисертації висвітлено у таких публікаціях:

1) Средства, оформляющие отношения одновременности в сложноподчиненных предложениях // Функціональний аспект дослідження мовних одиниць різних рівнів у германських та романських мовах: Зб. наукових праць/Відп. ред. С.Т. Богатирьова. – К., 1992. – С. 44-49.

2) Категория времени в древнегреческой философской традиции // Україна – Греція: Історична спадщина і перспективи співробітництва: Збірник наукових праць міжнародної науково-практичної конференції. – Маріуполь, 1999. – Т. 2. – С. 38-42.

3) Сопутствующее действие как один из способов выражения категории времени в языке // Типологія мовних значень у діахронічному і зіставному аспектах: Зб. наук. праць. – Вип.2 / Ред. кол.: В.Д. Каліущенко (відп. ред.) та ін. – Донецьк: ДонДУ, 1999. – С. 55-59.

4) Сопутствующее действие в простых и сложных предложениях немецкого языка // Вісник Донецького університету. Сер. Б. Гуманітарні науки. – Донецьк: ДонДУ, 1999. - № 2. - С. 143-147.

5) Обставини з семантикою супроводжуючої дії // Наука і сучасність: Зб. наук. праць Національного пед. ун-ту ім. М.П.Драгоманова. - К.: Логос, 2000. - Вип. 1. – Ч. 1. - С. 231-242.

6) Відображення філософсько-теологічних аспектів часу у лінгвістиці // Наукові записки Острозької Академії. – Острог, 2000. – Т. III. – С. 613-619.

7) Способы представления сопутствующего действия в предложении (на материале немецкого языка) // Іноземна філологія на межі тисячоліть: Тези доповідей міжнародної наукової конференції. - Харків: Константа, 2000. - С. 250-252.

8) Категорія часу у мовній картині світу // Семантика мови і тексту: Збірник статей VI Міжнародної наукової конференції. – Івано-Франківськ: Плай, 2000. – С. 460-464.

9) Предложно-субстантивные сочетания в функции вторичного предиката // Діахронічне, типологічне і контрастивне дослідження германських, романських і слов'янських мов (семантика й словотвір): Матеріали міжнародної наукової конференції (24-25 квітня 2001 року) / Відп. ред. В.Д.Каліущенко. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – С. 196-199.

АНОТАЦЇЇ

Пирлік Н.В. Засоби вираження супроводжувальної дії в німецькій мові. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 – германські мови. – Одеський національний університет, Одеса, 2001.

Реферована робота присвячена вивченню засобів вираження супроводжувальної дії в сучасній німецькій мові. У дисертації супроводжувальна дія розглядається як один із засобів відображення категорії часу в мові. Зроблено всебічний аналіз того впливу, який мають на це мовне явище темпоральність, часова локалізованість, аспектуальність, таксис і часовий порядок.

Під супроводжувальною розуміється дія, що відбувається одночасно з головною в єдиний проміжок часу, здійснюється єдиним суб'єктом дії і має певне формальне вираження щодо головної дії. Синтаксичні конструкції, які мають у своєму складі супроводжувальну дію, можуть бути двох типів: прості ускладнені й складнопідрядні речення. Це зумовлене ієрархічними відношеннями між головною і супроводжувальною діями.

У простому ускладненому реченні виділені такі регулярні й частотні засоби вираження супроводжувальної дії: 1) дієприкметник I; 2) прийменниково-субстантивні сполучення з іменами дії; 3) дієприкметниковий зворот із дієприкметником II; 4) конструкція з абсолютним знахідним; 5) інфінітивний зворот ohne … zu + інфінітив. Указані засоби мають певні відмінності щодо частоти вживання, а також у репрезентації власне супроводжувальної дії.

Другим основним типом синтаксичних конструкцій із супроводжувальною дією є моносуб'єктні складнопідрядні речення зі сполучниками als, wдhrend, indem, wenn, wobei. Взаємодія таких факторів, як значення сполучника і дієслова, дієслівні форми й гранична/ негранична (обмежена/необмежена) семантика дієслівних лексем мають найсуттєвіший вплив на вираження супроводжувальної дії. Комбінація дієслів граничної семантики у функції головної дії і неграничної семантики як супроводжувальної дії є основною тенденцією у вживанні дієслівних лексем у складнопідрядних реченнях цього типу.

Ключові слова: супроводжувальна дія, головна дія, передньоплановість / задньоплановість, поліпредикативна конструкція, гранична / негранична семантика дієслів, співвіднесеність семантики дієслівних лексем, категорія часу, семантичні категорії.

Pyrlik N.V. Means of Expressing an Attendant Action in German. – Manuscript.

Thesis for a candidate degree in philology by speciality 10.02.04. – Germanic Languages. – Odessa National University, Odessa, 2001.

The dissertation focuses on the comprehensive analysis of means expressing an attendant action in Modern German. An attendant action is regarded as one of the ways of reflecting the category of time in the language. The effect of temporality, time localization, the category of aspect, taxis and time correlation on the attendant action is considered. An attendant action is understood as an action taking place simultaneously with the principal action at the same period of time (t), performed by the same subject of the action (S) and having a certain formal expression with respect to the principal action.

The syntactic constructions with an attendant action fall into two types: simple complicated and compound sentences. This division is accounted for by the hierarchical relations between the principal and the attendant actions.

In