Харківський національний університет

імені В.Н. Каразіна

Пироженко Ольга Григорівна

УДК 811.111'06'42

Когнітивні та комунікативні аспекти

вербалізації концептУ неправди у діалогічному дискурсі

(на матеріалі сучасної англійської мови)

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі англійської філології Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент

Морозова Олена Іванівна, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, кафедра англійської філології, доцент

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Зацний Юрій Антонович, Запорізький державний університет, кафедра перекладу, завідувач кафедри

кандидат філологічних наук, доцент

Мартинюк Алла Петрівна, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, кафедра перекладу та англійської мови, доцент

Провідна установа: Київський лінгвістичний університет, кафедра лексикології та

стилістики, м. Київ.

Захист відбудеться 27.04.2001 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.16 при Харківському національному університетi імені В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, пл. Свободи 4, ауд. _____).

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна

Автореферат розісланий 27 березня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Солощук Л.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Реферована дисертаційна робота присвячена дослідженню засобів вербалізації концепту неправди в сучасній англійській мові та мовленнєвих стратегій його реалізації в діалогічному дискурсі.

Актуальність теми. Неправда є складною категорією світогляду, яка привертала увагу дослідників ще за часів античності. У лінгвістичному плані неправда стала досліджуватися порівняно недавно, з середини 70-х років ХХ століття. Залучення неправди до орбіти лінгвістичних досліджень пов'язане зі становленням у мовознавстві когнітивно-комунікативної парадигми, переходом до всебічного дослідження мови, зміщенням фокусу лінгвістичних досліджень на розгляд мови у комунікації та у зв'язку з ментальними процесами. У даному дисертаційному дослідженні спрямовано увагу на з'ясування питань вираження закономірностей мовленнєвого позначення, вираження та опису концепту неправди, а також особливостей їх дискурсивного прояву, що забезпечує максимально повне теоретичне освітлення єдиного мовного простору. Таким чином, дослідження вербалізованого концепту неправди є актуальним через те, що воно відповідає сучасній тенденції розвитку лінгвістики – переходу від спеціалізації лінгвістичного знання до його інтеграції.

Ступінь наукової розробки теми. У сучасних лінгвістично орієнтованих дослідженнях знайшли своє відображення такі аспекти дослідження неправди, як когнітивне моделювання вербалізованого концепту неправди (А. Вежбицька, Л. Коулман, П. Кей, О.І. Морозова, Є. Суїтцер), засоби подання у висловлюваннях стану речей, яке не відповідає дійсності (Р.Блакар, Д. Болінджер, Х. Вайнрих, Н.В. Глаголєв, М.Л. Кнапп, М.І. Комадена, Г.В. Попова, В.І. Свінцов, О.С. Яковлєва,), лексико-семантичні групи номінативних одиниць неправди (І.А. Бангерт, Дж. Ферсхойрен, М.І. Семко, І.Ф.Янушкевич), паралінгвістичні аспекти неправди (Дж.К. Бергун, Д.Б. Буллер, В.Г. Вудалл, Б.М. ДеПауло, П. Екман, М.Л. Кнапп, М.І. Комадена, Г.Р. Міллер, А.Р. Ратінов, Р. Розенталь, В.В. Фрізен, М. Цукерман, А.Штойбл), мовноактові характеристики неправди (А. Вежбицька, А. Ребаул, І.Ф. Янушкевич), особливості продукування та сприйняття неправди (Г.Д. Баскет, Р.О. Фрідл). Таку зацікавленість дослідників можна пояснити не тільки соціальною значущістю цього явища, але і його складністю. Однак незважаючи на розмаїття тематик, засоби вербалізації у сучасній англійській мові концепту неправди ще не були об'єктом окремого комплексного дослідження.

Об'єктом дослідження є лексичні номінації та висловлювання сучасної англійської мови, що відносяться до єдиного когнітивно-семантичного простору неправди та/ або обману.

Предметом вивчення виступають семантичні, прагматичні та соціолінгвістичні особливості концепту неправди, що вербалізуються у сучасній англійській мові на лексичному та дискурсивному рівнях.

Головна мета дисертації полягає у виявленні закономірностей вербалізації концепту неправди у сучасній англійській мові шляхом його прототипного моделювання і простеженні особливостей його дискурсивної реалізації.

Досягнення цієї мети передбачає вирішення низки завдань:

·

· виявити контекстні змінні, що є релевантними для опису комунікативної ситуації неправди;

· описати прагматичні та соціальні характеристики вербалізованого концепту неправди;

· простежити закономірності гендерного варіювання вербалізованого концепту неправди;

· виявити та систематизувати мовленнєві стратегії прототипної неправди та її маргінальних різновидів.

Матеріал дослідження складається з 387 лексичних одиниць, відібраних з тезаурусу Роже за принципом наявності сем неправди / обману та 780 фрагментів текстів, що містять вербалізований концепт неправди, які було одержано методом суцільної вибірки із драматичних та прозаїчних творів сучасних (ХХ століття) британських та американських авторів, та зі сценаріїв фільмів. Зважаючи на специфіку об'єкта, необхідно відзначити, що при його дослідженні художній діалог має безперечні переваги над природним через те, що супровідні коментарі оповідача та загальний контекст твору в цілому дозволяють дослідникові проникнути у сферу дійсних інтенцій мовця, що у випадку з неправдою досить важко зробити, якщо досліджувати природну комунікацію.

Методи дослідження. Теоретична база дослідження інтегрує положення когнітивної теоріі та теорії дискурсу. Методологічною основою данного дослідження є когнітивний підхід до моделювання мовного концепту неправди та системний аналіз мовленнєвих стратегій його реалізації у дискурсі. Вирішення завдань, що було поставлено у дисертації, вимагає залучення комплекса методів та прийомів дослідження, що застосовуються у сучасному мовознавстві.

Для моделювання концепту неправди, що вербалізовано у лексичних номінаціях, було застосовано метод семного аналізу лексичних одиниць; при аналізі прагматичних характеристик висловлювань, у яких викрівлюється дійсний стан речей, застосовується метод мовноактового аналізу; при аналізі соціальних характеристик висловлювань, що містять неправду, застосовується метод дослідження соціального контексту шляхом опису соціолінгвістичних змінних; для класифікації та аналізу мовленнєвих стратегій застосовується методика, яка була розроблена у рамках цього дослідження.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в вітчизняній лінгвістиці здійснена спроба опису характеристик прототипної неправди та її маргинальних різновидів в англійській мові; вперше системно описані прагматичні особливості вербалізованого концепту неправди в англійській мові; вперше досліджені соціальні параметри ситуації навмисного викривлення мовцем дійсного стану речей; вперше проаналізовані особливості гендерного варіювання способів вербалізації концепту неправди в англійській мові; виявлені та систематизовані мовленнєві стратегії, через які вербалізований концепт неправди реалізується в англомовному дискурсі.

Особистий внесок здобувача полягає у виділенні різновидів маргінальної неправди та описі їх характеристик; розробці ментального простору обману, в якому показане місце прототипної неправди та її маргінальних різновидів; уточненні прагматичних та соціальних характеристик дискурсу неправди; виділенні та описі мовленнєвих стратегій, що застосовуються в дискурсі неправди; дослідженні локутивних, іллокутивних та перлокутивних особливостей висловлювань, що містять неправду; описі гендерного варіювання видів неправди; виділенні та описі мовленнєвих стратегій неправди.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідної роботи факультету іноземних мов Харьківського національного університету ім. В.Н. Каразина за темою "Системний опис та методика навчання мовленнєвої діяльності на іноземній мові", номер державної реєстрації 1-20-00.

Основні положення, що виносяться на захист:

1. Концепт неправди, що вербалізується у сучасній англійській мові, є організованим за прототипним принципом, згідно з яким різні типи вербалізації неправди відносяться до даної категорії у тій чи іншій мірі. У вербалізованому природному концепті неправди виділяється прототип, тобто "кращий зразок", що відповідає усім характеристикам даної категорії, та його маргінальні різновиди, що відрізняються від прототипу за ознакою відсутності однієї чи декількох характеристик, але належать до цієї категорії, тим самим роблячи її "розмитою", дифузною.

2. Концептуальним ядром даної категорії є прототипна неправда, яка характеризується наявністю дев'яти ознак, вона: 1) є притаманною людині; 2) належить до сфери вербальної комунікації; 3) є свідомою; 4) є спрямованою на адресата, зовнішнього відносно до мовця; 5) має намір ввести в оману слухача; 6) вербалізована констативним висловлюванням, 7) не має референта; 8) не є спрямованою на благо мовця, 9) за формою відповідає нормі.

3. Маргінальні різновиди неправди характеризуються відсутністю або порушенням від одного до трьох суттєвих параметрів прототипної неправди: біла неправда – спрямованістю на благо мовця / слухача ([+] бенефактивність); неправда, виражена пресупозицією питання – відсутністю ствердження ([-] констатив) та наявністю референта ([+] референт); етикетна неправда – відсутністю наміру обманути слухача ([-] інтенція) та наявністю референта ([+] референт); ухильність – відсутністю ознаки інформування ([-] “образ") та наявністю референта ([+] референт); перебільшення та применшування не відповідістю за формою нормі ([-] норма), має образ ([+] "образ") та референт ([+] референт). Таким чином, біла неправда знаходиться найбільш близько від прототипної неправди (порушується одна суттєва ознака прототипної неправди), а перебільшення та применшення знаходяться найбільш далеко від прототипної неправди (порушуються три суттєві ознаки прототипної неправди).

4. Прагматичний контекст вербалізованого концепту неправди включає іллокутивні, локутивні та перлокутивні складники. За типом мовленнєвого акту висловлювання, у яких концепт неправди є вербалізованим, можуть належати до констативів, квеситивів, комісивів (менасивів і промісивів), експресивів та метакомунікативів. Основною характеристикою мовленнєвого акту неправди з точки зору іллокуції є порушення умови відвертості.

5. Перлокутивна інтенція є визначальним складником мовленнєвого акту неправди. Перлокутивна мета прототипної неправди передбачає введення реципієнта в оману відносно: 1) якого-небудь стану речей, 2) віри мовця у цей стан речей, 3) щирості подання мовцем себе як віруючого. Перлокутивні цілі білої неправди, перебільшення та применшування збігаються з перлокутивною метою прототипної неправди. Перлокутивною метою етикетної неправди є досягнення позитивної емоційної реакції адресата.

6. Соціальні та практичні цілі висловлювань, що містять неправду, можна поділити на інструментальні цілі, цілі відносин та ідентифікації. До інструментальних цілей нележать: встановленння, збільшення та підтримка влади або впливу на слухача, отримання та охорона матеріальних ресурсів, уникнення дисонансу, розвага, уникнення покарання або несхвалення, нанесення шкоди з метою отримання вигоди. У сфері відносин метою висловлювання, у якому вербалізовано концепт неправди, може бути ініціація, підтримка, розвиток або припинення відносин, запобігання міжособового напруження або конфлікту, підтримка та перенаправлення соціальної інтеракції, вираження обов'язкового прийняття, запобігання викриття, захист партнера від переживань, неприємностей або покарань, підтвердження сподівань, що відносяться до рольових взаємовідносин. Цілі ідентифікації (збереження позитивного обличчя) включають запобігання ганьби або збентеження, збереження позитивного іміджу, захист самолюбства, підвищення соціального сприймання.

7. Для дискурсу, що містить вербалізований концепт неправди, є притаманною асиметрія інформативних відносин учасників комунікації. На рівні знання можна виділити такі потенціально асиметричні параметри: 1) відмінності щодо прав розвивати тему, використовувати знання; 2) відмінності в доступі та контролі за перспективами та релевантністю тем; 3) відмінності між діючими особами в обсязі їх знань один про одного.

8. Дискурсивні стратегії складають ієрархію: глобальна – локальна – конкретно мовленнєва. Глобальну стратегію трактуємо як характеристику когнітивного плану спілкування, яка контролює оптимальне розв'язання завдань гнучким способом за умов браку інформації про відповідні (наступні) дії інших учасників комунікації або про локальні контекстуальні обмеження власних (наступних) дій. Глобальні стратегії, в свою чергу, реалізуються за допомогою локальних стратегій, призначених для досягненя більш часткової мети. Термін "конкретно мовленнєва стратегія неправди" означає таку функціональну одиницю послідовності дій, яка сприяє розв'язанню локальної або глобальної стратегії під контролем останньої.

9. До мовленнєвих стратегій неправди відносимо змістові мовленнєві стратегії (тобто стратегії, які керують змістом, а не формою дискурсу), що псевдоінформують (узагальнення та обмежування інформації) або дезінформують. Стратегії дезінформації можуть бути кількісними (зменшування та перебільшення) або якісними; якісні стратегії – інтенціональними, тобто такими, що викривлюють інтенцію мовця (обіцянка, погроза, присягання), або референтними, якщо викривлюється дійсний стан речей. До останнього типу стратегій, який є найбільш різноманітним, входять такі групи стратегій, як фальсифікація, субституція та ухилення.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що в ній вперше у вітчизняній та зарубіжній науці запропоновано інтегративний підхід до дослідження вербалізованого в сучасній англійській мові концепту неправди. Виявлені закономірності організації вербалізовного у лексичних номінаціях концепту неправди простежуються і на дискурсивному рівні, що є ще одним свідоцством існування єдиного комунікативно-когнітивного мовного простору. Результати цього комплексного аналізу роблять внесок у зближення двох провідних напрямків сучасних лінгвістичних досліджень, когнітивного та комунікативного, демонструючи тісний зв'язок і взаємообумовленість когнітивних і комунікативних аспектів мовних явищ.

Практична цінність роботи. Основні положення та висновки дисертації можуть знайти своє застосування в навчальному процесі на факультетах іноземних мов педагогічних інститутів та університетів у курсах стилістики сучасної англійської мови та загального мовознавства, зокрема у розділах "Лінгвістика тексту", "Стилістика художнього тексту", "Семантика тексту", при укладанні навчальних посібників зі спеціальних курсів "Інтерпретація тексту", "Теорія та практика перекладу", "Мовна аргументація", "Когнітивна лінгвістика", "Психолінгвістика", "Соціолінгвістика", "Прагматика"; для написання курсових, дипломних та магістерських робіт з англійської філології; при проведенні практичних занять з вивчення англійського писемного та усного мовлення. Знання тонких механізмів неправди може бути використане за межами факультетів іноземніх мов для блокування формування неправдивих стереотипів або розвінчування тих, що вже склалися, у побутовій сфері, масовій комунікації, пропаганді тощо.

Апробація роботи. Основні теоретичні ідеї, положення та практичні висновки, викладені в дисертації, пройшли апробацію на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу факультету іноземних мов Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (1998-2000 р.р.), на шостій міжнародній конференції германістів "Мовна компетенція, креативність та актуальні проблеми викладання іноземних мов" (Харків, 1998), на восьмій міжнародній конференції "Мова і культура" (організатори: Інститут міжнародних відносин Київського університету, Фонд гуманітарного розвитку "Collegium" Київ, 1999).

Публікації. Матеріали дослідження відображені у п'яти наукових статтях та одних тезах конференції.

Структура дисертації обумовлена логікою дослідження, що витікає із поставленої мети та основних завдань. Робота складається із вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, списку ілюстративного матеріалу. Загальний обсяг дисертації 209 сторінок (у тому числі основний зміст – вступ, три розділи, висновки – 184 сторінок); список використаних джерел містить 273 найменування, список ілюстративного матеріалу – 43 позиції.

Основний зміст дисертАції

Аналіз вербалізованого концепту неправди здійснюється у три етапи. На першому етапі аналізу було відібрано лексичні одиниці, для яких характерною є наявність сем неправди та/ або обману. Їх було класифіковано за принципом прототипності. Виявлені закономірності когнітивного структурованого концепту було далі відстежено на рівні висловлювання.

На другому етапі аналізуються комунікативні ситуації, у яких мовець навмисне викривляє дійсний стан речей. Те чи інше висловлювання було класифіковане нами як таке, що відноситься до даного типу комунікативної ситуації, на основі відповідного коментаря автора або контексту. Комунікативна ситуація розглядається нами як сукупність прагматичного та соціального контекстів. У рамках прагматичного контексту ми розглядаємо три плани висловлювання, у якому мовець навмисне викривляє дійсний стан речей, локутивний, іллокутивний та перлокутивний, – у дослідженні яких використовується актомовленнєвий аналіз. Соціальний контекст є представленим у вигляді набору змінних, що характеризують: а) предметне оточення ситуації спілкування, б) комунікантів.

Третій етап аналізу фактичного матеріалу пов'язаний із виділенням та аналізом мовленнєвих стратегій неправди. Опираючись на загальне визначення мовленнєвої стратегії, яке було дане Т.А. ван Дейком (1989), та визначивши її місце в ієрархії стратегій (глобальна стратегія – локальна стратегія – конкретно мовленнєва стратегія), ми розглядаємо мовленнєві стратегії неправди відповідно до механізму введення в оману.

У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету та завдання дисертації, визначено матеріал та методи дослідження, його теоретичну та практичну цінність, окреслено наукову новизну, подано перелік положень, що виносяться на захист.

У першому розділі "Когнітивні аспекти вербалізації концепту неправди в сучасній англійській мові" здійснюється огляд основних підходів до визначення неправди, обгрунтовується перевага когнітивного підходу до концептуалізації феномену неправди, викладаються суттєві для даної роботи положення когнітивної теорії, шляхом прототипного моделювання виділяється та описується прототип неправди та її маргінальні різновиди.

Аналіз праць вітчизняних та зарубіжних науковців, присвячених дослідженню неправди в англійській мові, показав, що раніше феномен неправди намагались визначити на основі семантичного підходу. Але ці спроби були не досить вдалі, оскільки неправду неможливо визначити в термінах "так/ ні", а лише "більш/ менш". Прототипна модель неправди (див. схему 1.1.) розроблена шляхом когнітивного структурування за принципом прототипу, що дозволяє не тільки визначити це поняття, але й окреслити його когнітивно-комунікативну царину, що включає прототип неправди та її маргінальні різновиди.

ОБМАН

[-] притаманний [+]притаманний

людині людині

(мімікрія)

[-] вербальний [+] вербальний

[-] знання [+] знання

(помилка)

[-] адресат [+] адресат

(самообман,

фантазія)

[-] інтенція [+] інтенція

[-] сигнал [+] сигнал [-] констатив [+] констатив

(етикетна (гумор, (питання)

неправда) сарказм)

недопоняття [-] референт [+] референт

[+] бенефактивність [-] “образ" [+] "образ"

(“біла” (ухильність,

неправда) мовчання)

[-] норма [+] норма

перебільшення применшення

Схема 1.2. Прототипна модель неправди

Цю модель було збудовано за принципом розмежування лексичних одиниць, що описують неправду, згідно з наявністю чи відсутністю у семному складі лексичних одиниць з тією чи іншою ознакою (наприклад, те, що суб'єкт є живим, акціональність, інтенціональність, та ін.).

Обман поділяється на притаманний та непритаманний людині, наприклад, звуконаслідування, захисне фарбування, т. ін. На такому рівні знаходиться метафоризована лексика, яка описує дію, діячів або характеристики, пов'язані з оманою, що не притаманна людині ( e.g. parrot, covering, veiled, fake, wolf in sheep's clothing, etc.). На наступному рівні моделі ми розділяємо обман, що здійснюється за допомогою вербальних та невербальних засобів. До обману невербальними засобами ми відносимо такі дії та їх наслідки, що вводять інших (не діючих) в оману, наприклад, переодягання, грим тощо (e.g. semblance, apparent, mislead, bear the appearance of, etc.). Обман дією може відбуватися в ситуації знання або незнання суб'єктом реального стану речей. Таке протиставлення дозволяє відділити помилку від неправди (e.g. nescience, ignorant, mistake, imagine, not know chalk from cheese, etc.). Дія суб'єкта може бути направлена як на іншого адресата, так і на самого себе. За відсутності зовнішнього адресата, обман переводиться на того, хто обманює; у даному випадку ми маємо справу з самообманом (в англійскій мові номінації самообману входять до групи номінацій помилки, e.g. self-deception, to deceive oneself, etc.).

Вербальний обман (неправду) може бути поділено на такий, що має та не має на меті обман. Інтенція є особливо важливою для визначення поняття неправди. Цей параметр відображено у більшості визначень неправди (Bok 1989, 13; Barnes 1994, 11; Chisholm, Feehan 1977, 148; Jaspers 1991, 634; etc.). Наявність наміру обманути дозволяє відділити дискурс неправди від інших типів дискурсу, в яких також викривляється дійсний стан речей, але переслідуються інші цілі, наприклад, соціальної інтеракції (іронія, ввічливість та ін). Відсутність наміру обманути передається відповідними сигналами. Параметр [-] сигнал / [+] сигнал, виділяє в окрему групу гумор та сатиру (e.g. figure of speech, jesting, jape, play a prank on, etc.), тому що, на відміну від етикетної неправди (e.g. civility, courtesy, diplomatic, cultivated, etc.), ці явища характеризуються сигналами, якими мовець повідомляє слухача про те, що до сказаного треба ставитись скептично, легко, або сприймати те, що говориться, як протилежне тому, про що йдеться. В окрему групу виділяється помилкова інтерпретація (e.g. misunderstanding, misjudgment, misconceive, misinterpreted, strain the sense, etc.). Хоча, на відміну від решти параметрів, останній відноситься до слухача, а не до мовця, ми вважаємо необхідним включити його в дану модель, бо він характеризує особливий випадок, коли слухач помиляється. На наступному рівні ми розділяємо констативні та неконстативні мовленнєві акти. Типовими прикладами останніх будуть питальні вислови, у яких неправду може бути подано у вигляді пресупозицій та імплікатур, тоді як у конствтивних мовленнєвих актах неправда є частиною пропозиційного змісту.

Із введенням параметра [+] референт / [-] референт ми переходимо в галузь змісту повідомлення. Якщо інформація дається про що-небудь, чого не існує, тобто втрачено референт, ми маємо справу з вигадкою, яка, мотивована інтенцією ввести в оману, призводить до пропаганди, наклепу, обдурювання. Саме таку неправду можна назвати прототипною (e.g. falseness, tell a lie, put a false construction upon, etc.). Однак, поряд із прототипною неправдою, що переслідує користолюбні цілі, існує “біла” неправда (white lie), тобто неправда на благо не мовця, а іншої особи. Цією особою може бути або слухач, або третя особа, що не є учасником комунікації.

За наявності референта "образ" може бути присутнім або відсутнім. Відсутність “образу”, тобто вербалізованого референта, призводить до неінформативності повідомлення, яке може бути нерелевантним, або ухильним (e.g.: equivocation, underlie, latent, indirect, etc.), таким, що передається актами ухилення, напівправди та мовчання.

Навіть за наявності “образу” існує можливість маніпуляції інформацією. Вона зв'язана з параметром “норми”, іншими словами, у даному випадку ми маємо справу з максимою кількості П. Грайса, у якій йдеться про кількість представленої у вислові інформації: 1) повідомлення повинне бути настільки інформативним, наскільки це необхідно для цілей комунікативного обміну; 2) внесок мовця не повинен бути більш інформативним, аніж потребується (Grice, 1975). Порушення максими кількості призводить до перебільшення або применшування інформації (exaggeration, understatement, pile up, belittle, overwrought, overshoot the mark, storm in a teacup, etc.).

Модель наочно демонструє, що обман є категорією більш широкою, ніж неправда: неправда притаманна тільки сфері комунікації, мовлення, обман може передаватися іншими, невербальними засобами. Таким чином, згідно з нашою моделлю, прототипною неправдою є притаманна людині свідома вербальна дія, спрямована на адресата, зовнішнього відносно мовця / слухача, яка відповідає за формою нормі, і має наміром, з одного боку, інформувати, а з другого – ввести слухача / мовця в оману, є констативом, не має референту та не є спрямованою на благо мовця / слухача.

До маргінальних належать такі види неправди, як ухилення; неправда, виражена шляхом експлікації пресупозиції питання; етикетна неправда; біла неправда; применшення та перебільшення. Найбільш близькою до протототипу є біла неправда, найбільш далеко знаходиться неправда, що виражена шляхом експлікації пресупозиції питання.

Окрім аналізу лексики, проведено дискурсивний аналіз, який підтверджує релевантність цієї моделі.

Другий розділ "Комунікативні аспекти вербалізації концепту неправди" присвячено проблемі опису дискурсу неправди в соціально-прагматичному контексті. Нашим завданням було дослідити неправду в діалогічному дискурсі, оскільки саме він дозволяє врахувати не тільки цілі мовця, а й його орієнтацію на слухача.

Було проаналізовано локутивні, іллокутивні та перлокутивні характеристики висловлювань, що містять неправду. Аналіз на рівні локуції показав, що немає специфічної лексики, притаманної дискурсу прототипної неправди. Але можна виявити певні тенденції використання лексики для такого різновиду неправди, як ухилення. Це – слова, що характеризуються денотативною невизначеністю (all, everyone, always, etc.); використання модифікаторів, що мітигують (sometimes, it seems to me, etc.) або інтенсифікують (it is obvious, it is common knowledge, etc.) ступінь впевненості мовця у змісті висловлювання; посилання на третю особу (групу осіб), що пов'язано з усуненням суб'єкта в першій особі, ефект якого полягає у зменшенні наявного зв'язку між індивідом та дією.

Висловлювання, що містять неправду, не мають особистої іллокутивної сили та експліцитного перформатива. Іллокутивна сила висловлювання, що містить неправду, зводиться не тільки до іллокутивної сили констатива (що є притаманним прототипній неправді), а і комісива (менасива і промісива), експресива і метакомунікатива.

Висловлюванню, що містить прототипну та білу неправду, а також перебільшення та применшення, є притаманними три перлокутивні інтенції – ввести слухача в оману щодо: 1) якого-небудь стану речей, 2) віри мовця, що каже неправду, у цей стан речей, 3) щирості подання мовцем, що каже неправду, себе як таким, що вірить. Перлокутивною інтенцією актів етикетної неправди є викликати позитивну емоційну реакцію адресата, актів ухилення – змінити тему та/ або фокус розмови. Акт неправди може здійснюватися у межах однієї пропозиції, але, як правило, він є частиною макростратегії і включає в себе декілька пропозицій.

Соціальні та практичні цілі висловлювань, що містять неправду, можна поділити на інструментальні, цілі відносин та ідентифікації. Цілевий діапазон прототипної неправди ширший, її цілі більш разноманітні, ніж цілі маргінальних видів неправди.

Акт прототипної неправди, перебільшення та применшення вважається неуспішним, якщо внаслідок його слухача не введено в оману відносно одного із складових перлокутивної цілі; акт етикетної неправди та ухилення вважається неуспішним, якщо слухач його не підтримує (тобто реагує неадекватно). Причиною неуспішності акту неправди може бути небажання йти на контакт, знання фрейму ситуації, недовіра до мовця, витікання інформації через паралінгвістичні акти т. ін.

Цікавими виявились результати аналізу гендерного параметру. Приклади, у яких неправду казали чоловіки, склали 57% від загальної кількості. При цьому, якщо у таких видах неправди, як неправда, що міститься у пресупозиції питання, перебільшення/ зменшення, ухилення, біла та етикетна неправда, домінують жінки (53%, 55,4%, 58,6%, 65% та 61% відповідно), то у прототипній неправді домінують чоловіки (63%). Така статистика не дозволяє зробити загальний висновок про те, що чоловіки кажуть неправду частіше, ніж жінки, але вона спростовує традиційне уявлення про те, що казати неправду більш притаманно жінкам.

У третьому розділі "Мовленнєві стратегії неправди" розглянуто та описано мовленнєві стратегії, що використовуються у дискурсі неправди. Дискурсивні стратегії можна подати у вигляді такої ієрархії: глобальна стратегія – локальна стратегія – конкретно мовленнєва стратегія. Під конкретно мовленнєвою стратегією ми розуміємо таку функціональну одиницю послідовності дій, яка сприяє вирішенню локальної або глобальної стратегії під контролем такої стратегії. Розроблену нами класифікацію стратегій неправди ми узагальнили у схемі (див. схему 1.2.).

РС

Формальні Змістові

Псевдоінформування Дезінформування

Кількісні Якісні

Інтенціональні Референтні

Схема 1.2. Мовленнєві стратегії неправди

На першому рівні цієї класифікації ми розділяємо змістові та формальні стратегії неправди. Якщо викривлення дійсного стану речей відбувається саме у першій групі стратегій, ціллю останніх є привернення уваги (тобто привнесення спеціальної інформації в робочу пам'ять), структурування інформації, вказування на макротеми, уповільнення темпу діалогу т. ін. Таким чином, вони сприяють кращій організації інформації а, отже, підвищують вірогідність ефективного виявлення специфічної інформації в пам'яті. До таких мовленнєвих стратегій відносяться перезапит та повтор. Такі стратегії супроводжують змістові стратегії неправди, через які викривлюється дійсний стан речей, в окремих випадках вони можуть свідчити про те, що у дискурсі реалізується неправда.

Змістові мовленнєві стратегії неправди підрозділяються за способом викривлення дійсного стану речей. Ми виділяємо два способи викривлення інформації: шляхом а) порушення відповідності образу та референту, б) шляхом порушення кількості образу відповідно до кількості референта; тобто відносини між реальністю та змістом висловлювання можуть бути а) одно-однозначної відповідності та б) неоднозначної відповідності. Ці відносини ми позначаємо термінами дезінформація та псевдоінформація, відповідно.

Псевдоінформація реалізується у таких мовленнєвих стратегіях, як а) узагальнення (тобто збільшення кількості образу) та б) обмеження інформації (тобто зменшення кількості образу). Мовленнєві стратегії дезінформації поділяються за ознакою кількісності та якісності. До кількісних мовленнєвих стратегій ми відносимо применшування та перебільшення, усі інші – до якісних.

В якісних мовленнєвих стратегіях ми відокремлюємо стратегії викривлення інтенції (інтенціональні) та стратегії викривлення референта (референтні). До перших ми відносимо мовленнєві стратегії обіцянки, присягання та погрози. До останніх – такі групи стратегій неправди як фальсифікація, субституція та ухилення. Окремі мовленнєві стратегії можуть використовуватися як з метою інтенсифікації основних мовленнєвих стратегій, так і як основні мовленнєві стратегії.

Чіткий розподіл мовленнєвих стратегій відповідно до кожного рівня, виділеного нами у прототипній моделі неправди (див. схему. 1.1.), було виявлено для таких видів неправди, як ухилення, перебільшення/ применшування та неправди, що міститься у пресупозиції питання. Для цих видів неправди є притаманним використовування певного набору мовленнєвих стратегій. У решті видів неправди – прототипній, етикетній та білій – неможливо виділити чіткий набір стратегій: одні й ті ж мовленнєві стратегії можуть використовуватися у цих троьх видах неправди, при цьому вони будуть відрізнятися тільки метою, характерною для того чи іншого виду неправди.

Найбільш широкий діапазон стратегій має прототипна неправда. До стратегій прототипної неправди відносимо: власне субституцію, зміну знаку, власне фальсифікацію, кінець комунікації/ зміну теми, звинувачення мовця, повтор, перезапитання, пом'якшення, обіцянку, скаргу, узагальнення, запевнення, експлікацію модусу, етикетні формули, запит про думку третьої особи, посилання на авторитет, присягання, погрозу, безпідставне ствердження свого знання. Також, відповідно до того, чи займає мовленнєва стратегія позицію стимулу або реакції, усі мовленнєві стратегії поділяються на активні та реактивні.

висновки

У результаті проведеного дослідження було розроблено цілий спектр питань. Розроблено прототипічну модель вербалізованого концепту неправди та визначено характеристики прототипної неправди та її маргінальних різновидів. Описано комунікативну ситуацію неправди та встановлено прагматичні та соціальні характеристики англомовного дискурсу, що містить неправду. Простежено гендерне варіювання дискурсу неправди. Виявлено та систематизовано мовленнєві стратегії, через які неправда реалізується в дискурсі. Простежено використання мовленнєвих стратегій у прототипній неправді та її маргінальних різновидах. Одержані висновки підтверджують основні положення, що виносяться на захист.

Отримані результати не вичерпують проблематику, висвітлену в роботі. Визначено перспективи подальшого дослідження поставлених завдань. Дані використовування мовленнєвих стратегій неправди можуть бути верифіковані шляхом співставного етнокультурного аналізу виділених нами мовленнєвих стратегій неправди у мовленні представників різних культур.

Проблема реалізації неправди виходить за межі суто лінгвістичних досліджень і, без сумніву, є цікавою та актуальною для міждисциплінарних досліджень у тих галузях, де лінгвістика змикається з теорією комунікації, психологією та соціологією. Реалізація таких досліджень може відбуватися експериментальним шляхом.

Список друкованих праць за темою дисертації

1) Пироженко О.Г. Проблемы исследования лжи в динамическом аспекте в мужской и женской коммуникации// Вестник ХДУ. – N 424. – Романо-германская филология. – 1999. – Харьков: Константа. – С. 144-148.

2) Пироженко О.Г. Ложь как реализация цели говорящего// Материалы восьмой международной конференции "Язык и культура". – Киев: Collegium. – 2000. – С. 115 – 121.

3) Пироженко О.Г. Коммуникативная стратегия как единица речевого общения// Вестник ХДУ. – N 406. 1998. – С.151 - 154

4) Пироженко О.Г. Коммуникативные функции высказываний, выражающих истинное положение вещей// Вестник ХДУ. – N 461. – С. 199 – 204.

5) Пироженко О.Г. Об определении понятий "коммуникативный стиль" и "коммуникативная стратегия"// Ученые записки НУА. – 1998. Т. 3. – Харьков: Око. – С. 340 – 344.

6) Pyrozhenko O. G. Deception in male and female communication// Матеріали шостої міжнародної конференції "Мовна компетенція, креативність та актуальні проблеми викладання іноземних мов". – Харьків: Константа – 1998. – С. 96-99.

Анотація

Пироженко О.Г. Когнітивні та комунікативні аспекти вербалізації концепту неправди у діалогічному дискурсі (на матеріалі сучасної англійської мови). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 – германські мови. – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Харків, 2001.

У дисертації, що виконана в руслі когнітивно-комунікативного підходу, виявлено вербалізовану у сучасній англйській мові концептуальну модель неправди, описано комунікативну ситуацію неправди через перемінні соціально-прагматичного контексту і виявлені та систематизовані мовленнєві стратегії, через які неправда знаходить своє дискурсивне втілення. Побудова концептуальної моделі здійснюється шляхом прототипічого моделювання на рівні лексичних номінацій неправди й обману та на рівні дискурсу. Така концептуальна модель дозволяє чітко окреслити прототип та маргінальні різновиди неправди. Виявлено, що гендерний параметр є найбільш вагомим соціальним параметром, який зумовлює використання прототипного та маргінальних різновидів неправди. Види неправди реалізуються через певні мовленнєві стратегії або групи мовленнєвих стратегій. Найбільший арсенал стратегій має прототипна неправда та різновиди неправди, що знаходяться найближче до неї – біла та етикетна неправда.

Ключові слова: вербалізація концепту, прототипічне моделювання, прототип, маргінальні різновиди, діалогічний дискурс, гендерна варіативність, мовленнєва стратегія, комунікативна ситуація.

АнНотацИя

Пироженко О.Г. Когнитивные и коммуникативные аспекты вербализации концепта лжи в диалогическом дискурсе (на материале современного английского языка) . – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04 – германские языки. – Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина, Харьков, 2000.

Данное исследование проведено в русле когнитивно-коммуникативного подхода к языку, что определяет его актуальность. Ложь является естественной категорией, при структурировании которой оказываются неэффективными подходы научной категоризации, трактующей понятие в терминах принадлежности / не принадлежности к той или иной категории.

В первой главе приводится обзор основных подходов к данной проблеме, обосновываются преимущества когнитивного подхода к изучению данного явления, излагаются основные положения когнитивной теории, путем прототипного моделирования осуществляется структурирование концепта лжи, определяется прототип и маргинальные разновидности лжи.

Вторая глава посвящена проблеме описания коммуникативной ситуации лжи через переменные социально-прагматического контекста.

В третьей главе рассматриваются речевые стратегии, посредством которых ложь находит свое дискурсивное воплощение.

В естественной категории лжи, вербализованной в современном английском языке, выделяются прототип, т.е. "лучший образец", который соответствует всем характеристикам данной категории и маргинальные разновидности, отличающиеся от прототипа по признаку отсутствия одной или нескольких характеристик, но которые все же принадлежат данной категории, делая ее, таким образом, "размытой", диффузной.

Концептуальным ядром данной категории является прототипная ложь, которая характеризуется наличием следующих черт: 1) свойственность человеку; 2) принадлежность к сфере вербальной коммуникации; 3) осознанность; 4) направленность на лицо иное, нежели говорящий; 5) намерение говорящего ввести в заблуждение слушающего; 6) констативность; 7) отсутствие референта; 8) направленность во вред реципиента или третьего лица; 9) формальное соответствие норме.

Маргинальные виды лжи характеризуются отсутствием одной или более характеристик: уклонение – отсутствие признака информативности, белая ложь – направленность во благо реципиента или третьего лица, ложь, заключенная в пресуппозиции вопроса - отсутствие констативности, этикетная ложь – отсутствие намерения обмануть реципиента, преувеличение и преуменьшение – несоответствие количественной норме.

Речевой акт лжи не имеет собственной иллокутивной силы; иллокутивная сила высказываний, в которых искажается действительное положение вещей, может сводиться к иллокутивной силе таких типов речевых актов как констатив, квеситив, комиссив (как менасив, так и промисив), экспрессив и метакоммуникатив. На уровне локуции ложь характеризуется отсутствием эксплицитного перформатива.

Определяющей составляющей речевого акта лжи является перлокутивная интенция. Перлокутивная цель прототипной лжи является сложной; она включает три составляющие: ввести реципиента в заблуждение относительно: 1) какого-либо положения вещей, 2) веры говорящего в это положение вещей, 3) искренности представления говорящим себя как верящего.

Анализ показал, что гендерный параметр является наиболее существенным из социальных параметров, влияющим на вариативность вербализации концепта. В маргинальных видах лжи доминируют женщины, тогда как в случае прототипной неправды доминируют мужчины.

Термином "конкретно речевая стратегия" обозначаем такую функциональную единицу последовательности действий, которая способствует решению локальной и, соответственно, глобальной стратегии под их контролем. К речевым стратегиям неправды относим содержательные стратегии (т.е. стратегии, которые управляют содержанием, а не формой дискурса), стратегии псевдоинформирования (обобщение и ограничение информации) и стратегии дезинформирования (искажение информации). Стратегии дезинформации могут быть количественными (преуменьшение и преувеличение) или качественными; качественные стратегии – интенциональными, т.е. искажающими интенцию говорящего (обещание, угроза, клятва), или референтными, если искажается действительное положение вещей. К последнему типу стратегий относятся такие группы стратегий, как фальсификация, субституция и уклонение.

Ключевые слова: вербализация концепта, прототипическая модель, прототип, маргинальные разновидности, диалогический дискурс, гендерная вариативность, речевая стратегия, коммуникативная ситуация.

RESUME

Pyrozhenko O.G. Cognitive and communicative aspects of verbalization of the concept of lying in dialogical discourse (on the data of the present-day English language). – Manuscript.

Thesis for a candidate degree in the field of philology by speciality 10.02.04 – Germanic Languages. – Vasyl Karazin National University, Kharkiv, 2001.

The study is done in the framework of the cognitive/communicative approach to language. It reveals the organization of the concept of lying that is verbalized in English, describes the communicative situation of lying through a set of variables of the social and pragmatic context, analyzes speech strategies of lying. The conceptual model is construed via prototypical modeling by using the data of lexical nominations of lying and deception; the regularities that are discovered at the lexical level are further traced at the level of discourse. The proposed model distinguishes between the prototypical lie and its marginal varieties. The gender variable is shown to be the most important parameter that determines the social variation of the verbalized concept. Different types of lying employ different sets of speech strategies among which the prototypical lie demonstrates the widest spectrum.

Key words: verbalization of concept,