МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Покотілова Оксана Григорівна

УДК 631.11

ФОРМУВАННЯ ВНУТРІГОСПОДАРСЬКИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

В ПРОЦЕСІ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

спеціальність - 08.07.02 “Економіка сільського господарства і АПК”

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

КИЇВ-2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному економічному університеті,

Міністерство освіти і науки України, м. Київ

Науковий керівник: доктор економічних наук, доцент

Дем'яненко Сергій Іванович,

Київський національний економічний університет,

професор кафедри аграрного менеджменту

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, доцент

Коваленко Юрій Сергійович,

Інститут аграрної економіки НААУ,

головний науковий співробітник відділу інформатики

кандидат економічних наук, доцент

Збарський Василь Кузьмович,

Національний аграрний університет,

доцент кафедри соціології праці та підприємництва

Провідна установа: Інститут економіки НАН України, відділ економічних відносин в АПК,

м. Київ

Захист відбудеться 16 березня 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.04 у Київському національному економічному університеті за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 214.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1.

Автореферат розісланий 14 лютого 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Федонін О.С.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Розвиток ринкових відносин в аграрному секторі України довгий час стримувався відсутністю активних процесів реформування сільськогосподарських підприємств. Дрібні фермерські господарства не змогли зайняти вагомого місця в економіці галузі, а реформування колективних сільськогосподарських підприємств (КСП) розтягнулось в часі. На активізацію процесу реорганізації КСП був направлений Указ Президента "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки" від 3 грудня 1999 року. На даний час всі КСП змінили свій юридичний статус, проте вдосконалення економіко-правового механізму їх функціонування продовжується. В роботі вивчаються методичні основи процесу реструктуризації сільськогосподарських підприємств, що дозволяє виявити її вплив на формування внутрігосподарських економічних відносин.

Практика довела, що зміна лише юридичної форми підприємства не забезпечує бажаних позитивних зрушень. В зв'язку з цим із завершенням правової реорганізації набувають актуальності внутрішні зміни, а саме - виробнича, організаційна та управлінська реструктуризація. Більшість вітчизняних розробок направлені на вдосконалення внутрігосподарських відносин у колективних підприємствах. В зарубіжній практиці аналоги великих аграрних підприємств практично відсутні. В зв’язку з цим постала нагальна необхідність розробки механізму внутрігосподарських відносин у приватних багатогалузевих підприємствах. Одним із варіантів такого механізму є організація управління за центрами відповідальності, формування і функціонування яких мають свої особливості в сільському господарстві.

Питання, пов’язані з реформуванням аграрних підприємств та їх внутрі-господарських відносин, вивчались багатьма авторами. Найбільший вклад в розвиток теорії та практики організації економічних відносин аграрних підприємств внесли Амбросов В., Андрійчук В., Гайдуцький П., Дем’яненко М., Дем’яненко С., Малік М., Месель-Веселяк В., Онищенко О., Рябчик О., Саблук П., Турченко М., Федоров М., Юрчишин В., Юрченко А. та інші. При достатньо широкому висвітленні процесів реформування аграрних підприємств спостерігається деяка відірваність теоретичних підходів від практики реорганізації, відсутність належного узагальнення існуючих моделей та їх соціально-економічної оцінки. Організація управління за центрами відпові-дальності в нашій країні знаходиться на стадії вивчення концепції, при чому, переважно в галузях промисловості (Голов С., Сопко В., Вдовенко М.).

Вивчення методичних основ реформування аграрних підприємств та обґрунтування на цій основі механізму внутрігосподарських відносин, дозволить визначити подальші напрямки вдосконалення управління підприємствами та підвищити їх економічну стійкість.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертаційна робота виконана у відповідності з планом науково - дослідних робіт Київського національного економічного університету за темою “Реформування економічних відносин в АПК України”, № 0198 U 007005. Автор особисто брала участь у підготовці Розділу 3. “Приватизація та реструк-туризація сільськогосподарських підприємств".

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є визначення впливу процесу реструктуризації аграрних підприємств на формування внутрігосподарських відносин та обґрунтування на цій основі механізму їх функціонування в багатогалузевих аграрних підприємствах, заснованих на приватній власності на землю та майно.

Для реалізації мети в роботі були поставлені і вирішені такі завдання:

·

·

·

·

·

·

Об’єктом дослідження є внутрігосподарські відносини аграрних підприємств і процеси їх реформування на сучасному етапі.

Предмет дослідження – методологічні, методичні та прикладні засади організації і розвитку внутрігосподарських економічних відносин в сучасних умовах господарювання.

Методи дослідження. При дослідженні методологічних основ формування внутрігосподарських економічних відносин використано абстрактно-логічні методи аналізу та узагальнення теоретичних і прикладних положень досліджуваної проблеми. При цьому за основу взято сучасну економічну теорію, що дозволило дати критичну оцінку існуючим в теорії та на практиці підходам до формування внутрігосподарських відносин. Вивчення практики реформування аграрних підприємств і розробка організаційних моделей внутрішньої структури підприємства грунтувались на монографічному та економіко-статистичному методі. Розробка системи бюджетування, оперативного контролю та стимулювання діяльності центрів витрат здійснювалась за допомогою економічного моделювання процесу формування виробничих витрат в рослинництві.

Наукова новизна одержаних результатів:

·

·

·

·

·

Практичне значення одержаних результатів. Здійснені в роботі методичні розробки по формуванню та функціонуванню центрів відповідальності дозволяють вдосконалити внутрігосподарські економічні відносини за рахунок розмежування сфер контролю та посилення матеріальної відповідальності за прийняття управлінських рішень.

Основні наукові положення дисертації доведено до рівня методичних розробок і прикладних рекомендацій. Вони призначені для застосування в планово-економічній роботі аграрних підприємств з розгалуженою організаційною структурою. Практичне значення одержаних результатів підтверджується впровадженням розроблених методик та рекомендацій в реформованих підприємствах. Рекомендації щодо вдосконалення земельних та майнових відносин використані в процесі реорганізації ТОВ “Прип'ять” Баришівського району Київської області (довідка за №8 від 3.10.2000 р.). Методичні розробки по функціонуванню центрів відповідальності використані в процесі планування та оперативного контролю роботи підрозділів САТЗТ “Агрофірма “Хліб України” , м. Тетіїв Київської області (довідка за №2 від 18.09.2000 р.).

Основні положення дисертації відображені в учбових дисциплінах “Організація виробництва” та "Економіка виробництва і переробки сільськогосподарської продукції", що викладаються на кафедрі аграрного менеджменту Київського національного економічного університету (довідка за № 01/20-1173 від 18.10.2000 р.).

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Теоретичні та методичні розробки, що викладені в дисертації, доповідались на міжнародних науково-практичних конференціях “Реструктуризація аграрних підприємств і земельна реформа: стан, проблеми, перспективи.”(м. Київ, 18-19 жовтня2000 р.) та "Проблеми економіки агропромислового комплексу та формування його кадрового потенціалу" (м. Харків, 25 травня 2000 року).

Публікації. За результати дослідження опубліковано 6 наукових праць загальним обсягом 2,1 д.а., в тому числі 4 у фахових виданнях.

Структура дисертаційної роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи – 159 с., 24 таблиці на 24 сторінках, 12 рисунків на 11 сторінках, 5 додатків на 10 сторінках. Список використаних джерел налічує 128 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання, наукову новизну і практичне значення одержаних результатів.

У розділі 1 "Економічні та соціальні основи формування внутрігосподарських економічних відносин" розглянуто суть і складові внутрігосподарських відносин, виявлено чинники їх формування в процесі реструктуризації підприємства, визначено підходи до оцінки соціально-економічної ефективності внутрігосподарських відносин з врахуванням особливостей сучасного етапу розвитку аграрних підприємств.

Внутрігосподарські економічні відносини, що функціонують в межах окремого підприємства, є частиною сукупності економічних відносин суспільства. Це обумовлює наявність спільних характеристик відносин незалежно від сфери їх функціонування.

Вивчення суті економічних відносин показує, що вони є взаємодією економічно відокремлених суб’єктів з приводу еквівалентного обміну об’єктом, що їм належать. Рушійною силою відносин є протиріччя різнонаправлених економічних інтересів суб’єктів, які акумулюють в собі весь спектр людських потреб і соціально-економічних умов життєдіяльності. Обмін є основою функціонування економічних відносин, їх формою. Зміст відносин визначається характером економічного інтересу суб'єкта відносно об'єкту обміну, потребою взаємодії економічних суб’єктів.

Організаційна поєднаність економічних суб'єктів утворює сфери функціонування економічних відносин, що обмежені рамками певної економічної системи. Економічні відносини, обмежені рамками окремого підприємства, являють собою внутрігосподарські відносини. Їх складовими елементами визначено відносини власності, трудові та організаційно-економічні відносини. Власники підприємства та його працівники є основними внутрігосподарськими суб’єктами. На їх рівні зберігається економіко-правова відокремленість суб'єкта. Підприємство як юридична особа представляє своїх власників і від їх імені виступає суб’єктом зовнішніх та внутрішніх економічних відносин.

Структурні підрозділи підприємства являють собою об'єднання працівників у формальні групи. Вони виступають суб'єктами організаційно-економічних відносин, які забезпечують зкоординовану діяльність всіх ланок підприємства, направлену на задоволення інтересів власників і працівників підприємства. Самостійність внутрігосподарських підрозділів обмежена визначеними для них функціями у внутрігосподарському поділі праці. В зв’язку з цим економічно не обгрунтованим є поняття внутрішньогосподарського ринку та внутрішньогосподарських товарно-грошових відносин. За рамки внутрішньогосподарських виходять і орендні відносини, оскільки їх учасники є економічно та юридично відокремленими суб’єктами.

Внутрігосподарські економічні відносини та їх організаційно-правові форми є внутрішніми чинниками формування соціально-економічної ефективності підприємств. Їх недосконалість на сучасному етапі, не відповідність вимогам ринкової економіки обумовлюють необхідність реструктуризації підприємств, яка дозволить змінити зміст та форму внутрігосподарських відносин, активізувати дію внутрішніх чинників ефективності. В роботі виявлено зв'язок складових елементів реструктуризації аграрних підприємств з внутрішніми складовими формування ефективності.

Процес реструктуризації аграрних підприємств можна поділити на дві частини: перша - це правова реорганізація, яка забезпечує створення підприємства-правонаступника (правонаступників), і друга - внутрішня реструктуризація, в процесі якої відбуваються корекція структурних змінних підприємства та створення механізму функціонування організаційно - економічних відносин. На сучасному етапі реструктуризація, як правило, обмежується зміною організаційно-правової форми підприємства, а іноді - тільки правової. Проте реальні зрушення в діях внутрішніх факторів можливі лише за умови комплексної перебудови всіх внутрішніх змінних. В зв'язку з цим, по завершенню правової реорганізації підприємствам, незалежно від їх форми власності, необхідно здійснити еволюційні зміни у виробничій, організаційній та управлінській структурі.

Визначальний вплив на соціально-економічну ефективність внутрігос-подарських відносин на сучасному етапі справляє реформування відносин власності. На практиці воно відбувається в двох основних формах: за першим варіантом засновниками підприємств-правонаступників стають всі або переважна більшість колишніх членів КСП, за другим – засновниками є одна або декілька осіб, а інші члени КСП виходять з нього зі своїми майновими та земельними частками і в подальшому здають їх в оренду новому підприємству. В залежності від обраного варіанту визначається участь колишніх членів КСП в управлінні підприємством-правонаступником. Наведені варіанти відображають протиріччя між соціальною та економічною ефективністю, яка проявляється в співвідношенні між ефективним використанням ресурсів та соціально справедливим розподілом доходів. Критерієм соціально-економічної ефективності внутрішньогосподарських відносин є підвищення рівня сукупного доходу внутрішньогосподарських суб’єктів (W) при скороченні різниці між мінімальним та максимальним рівнем доходів за групами суб'єктів:

W = ОП + Зк + Зр + Мп + Р + Д + П, (1)

(2)

де ОП — орендна плата за майно та землю, Зк і Зр — відповідно заробітна плата управлінського персоналу і робітників, Мп — матеріальне стимулювання і допомога персоналу з прибутку підприємства, Р — рентні платежі, Д — дивіденди або виплати на паї, П — нерозподілений прибуток, Ксе — коефіцієнт соціальної ефективності внутрішньогосподарських відносин, Wi-доход і-тої групи внутрігосподарських суб'єктів.

Динаміка абсолютних і відносних показників сукупного доходу буде відображати ефективність реструктуризації, але при цьому поза аналізом залишається механізм розподілу доходів між окремими категоріями внутрігосподарських суб’єктів. Соціальна ефективність проявляється у їх співвідношенні. При цьому слід зауважити, що різниця в доходах окремих категорій, наприклад засновників і орендодавців, керівників і робітників, є цілком виправданою і має під собою об’єктивні умови: різний рівень відповідальності, ризику тощо. В той же час динаміка рівнів доходів та їх співвідношення є яскравим свідченням соціальної направленості внутрішньогосподарських відносин.

У розділі 2 "Оцінка методичних засад формування відносин власності" здійснено аналіз економічних та правових засад реформування земельних і майнових відносин, а також створення на їх основі нових організаційно-правових форм підприємств.

На сучасному етапі створено вихідні умови для приватизації землі в сільському господарстві. Право на земельні частки отримали 6200 тис. громадян –колишніх членів КСП, які мають право вилучити земельні ділянки в натурі з метою самостійного господарювання, передачі в оренду, продажу, дарування, оформлення спадщини.

На практиці реформування земельних відносин відбувалось шляхом передачі землі у колективну власність підприємствам - правонаступникам КСП (господарським товариствам, кооперативам) та у приватну власність членам КСП - власникам земельних сертифікатів. Перший крок слід розглядати як перехідний, оскільки з прийняттям Конституції України колективна власність втратила свою легітимність, що знайшло відображення і в проекті нової редакції Земельного Кодексу України. Альтернативою передачі землі у колективну власність є внесення земельної ділянки до статутного фонду підприємства, що передбачено проектом нового Земельного Кодексу України. В цьому випадку вартість земельної ділянки є підставою для виплати дивідендів. Слід зазначити, що такий варіант земельних відносин пов'язаний з ризиком втрати земельної ділянки в разі банкрутства підприємства.

Приватизація земельних часток (паїв) здійснювалась переважно за підтримки міжнародних проектів, що обумовлено технічними та фінансовими труднощами видачі державних актів на право приватної власності на землю: на 1.09.2000 року видано 380 тис. актів, що становить 6,1% від загальної кількості власників земельних сертифікатів. Як показує практика, переважна більшість членів КСП передають свої земельні паї в користування підприємств - правонаступників КСП і фермерам в складі спільної земельної ділянки. В зв’язку з цим найбільш прийнятною формою реформування земельних відносин є передача землі у спільну часткову власність (СЧВ), яка передбачена проектом нової редакції Земельного Кодексу. СЧВ на землю дозволяє приватизувати групі осіб спільну земельну ділянку без визначення на місцевості індивідуально відокремлених ділянок. Такий варіант реформування земельних відносин забезпечує власникам земельних ділянок конституційні гарантії захисту права власності на землю, а також дає можливість укладати договори оренди спільної земельної ділянки з визначенням її меж на місцевості та якості землі.

Недосконалість законодавства обумовила серйозні порушення в оформлені земельних відносин в процесі реструктуризації КСП, яка здійснювалась як масова акція після прийняття Указу Президента "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки". З ліквідацією КСП втрачає чинність державний акт на право колективної власності на землю. При цьому Указ визначає правовстановлюючим документом земельний сертифікат, на підставі якого укладаються договори оренди земельного паю. Така форма земельних відносин суперечить чинному законодавству, оскільки в оренду може передаватись лише виділена в натурі земельна ділянка із зазначенням її місцерозташування і якості. Таким чином термін "оренда" в даному випадку застосовується не правомірно. Крім того, власники сертифікатів стають пайовиками організаційно і юридично не оформленої спільної земельної ділянки. Адже при вилученні в натурі хоча б однієї земельної частки змінюється фізична площа земельної ділянки, що потребує уточнення її координат. Більш суттєві зміни відбуваються в разі поділу підприємства або виходу із земельними паями значної кількості власників сертифікатів.

В цілому можна констатувати, що практика реформування земельних відносин випереджає розвиток земельного законодавства, що обумовлює не послідовність та розтягнутість у часі земельної реформи. Земельні відносини в реформованих підприємствах потребують вдосконалення та належного організаційно-правового оформлення, що можливо за умови прийняття нової редакції Земельного Кодексу України.

Реформування майнових відносин відбувалось переважно в двох формах: шляхом передачі майнового паю в статутний (пайовий) фонд підприємства - правонаступника КСП та шляхом вилучення майна зі спільного майнового комплексу з подальшою його передачею в оренду. Важливою складовою при цьому є виділення майна в натурі за групами суб'єктів майнових відносин відповідно до сумарної вартості їх майнових паїв.

Вилучення пайовиками колишнього КСП своїх майнових паїв зі складу спільного майнового комплексу передбачає створення ними товариства співвласників, які володіють майном на умовах спільної часткової власності. Визначене в натурі майно передається орендарю за договорами оренди, купівлі-продажу або позики (оборотні засоби виробництва). Дослідження показали, що на практиці переважна більшість підприємств укладають індивідуальні договори оренди майнових паїв без створення товариства співвласників та виділенням майна в натурі. Таке оформлення майнових відносин відбувається з порушенням чинного законодавства, оскільки майновий пай, не виділений в натурі, не може бути об'єктом оренди.

Не досконалою також, на наш погляд, є форма оперативної оренди майнового комплексу, що пропонується рядом авторів. Оперативна оренда передбачає повернення об'єкту оренди після закінчення її строку, що є досить проблематичним у випадку тривалого господарського використання комплексу основних засобів. Більш правильним було б укладати договір фінансової оренди на строк, що дорівнює середньому терміну амортизації майнового комплексу з відшкодуванням за цей термін за рахунок орендної плати вартості майна. Єдиною перешкодою для реалізації такого варіанту є складне фінансове становище новостворених підприємств. Практика показує, що орендна плата за майно не перевищує 1% його вартості, причому в більшості підприємств її планується сплачувати при досягненні підприємством позитивних показників рівня рентабельності. Такий підхід свідчить, що в господарствах не усвідомлюють кардинальних змін у відносинах власності, адже підприємство і товариство співвласників виступають самостійними економічно-відокремленими суб'єктами і відносини між ними повинні будуватись за ринковими принципами.

Завершальним етапом реформування майнових відносин є створення підприємств нової організаційно-правової форми. Вона визначає зміст відносин власності та їх форму (індивідуальну, спільну, корпоративну). Форма відносин власності має безпосередній вплив на розвиток підприємницької ініціативи, можливості залучення фінансових ресурсів, мобільність та адаптивність системи управління, розподіл доходів підприємства. В зв'язку з цим вибір організаційно-правової форми є одним з найбільш відповідальних етапів реформування, який в подальшому буде визначати соціально-економічну ефективність діяльності аграрних підприємств.

Реорганізація підприємств має два аспекти: правовий, тобто визначення юридичної форми нового підприємства, та організаційний - вибір способу реорганізації, яка може відбуватись формі перетворення, тобто створення на основі КСП одного підприємства-правонаступника; поділу його на декілька підприємств - правонаступників; злиття з іншим підприємством, в результаті чого утворюється нове підприємство-правонаступник.

Результати реформування показують, що на практиці досить обережно підходять до проблеми поділу великих КСП на дрібніші підприємства. Це підтверджує висновок про те, що реорганізація КСП в формі його поділу на дрібні підприємства, в т. ч. за принципом село-підприємство, підрозділ-підприємство, не обов’язково призведе до підвищення ефективності і тому не повинне розглядатись як концептуальний підхід до даного процесу. Висновок про необхідність поділу підприємства повинен грунтуватись на дослідженні умов конкретного КСП, а саме — наявності серед його членів потенційних лідерів, готових очолити нові підприємства; можливості відокремлення того чи іншого об’єкту виходячи з організаційно-технологічної структури підприємства.

Окремо слід зупинитися на такій формі реорганізації КСП як його поділ на дрібні підприємства, створені на базі виробничих підрозділів. Відокремлення останніх неминуче призведе до руйнування виробничо-фінансової системи підприємства, а обмеженість сфери функціонування підрозділів-підприємств іншими підрозділами колишнього КСП призведе до створення квазі-ринку і псевдо підприємницьких структур. Відокремлення підрозділів в окремі юридичні особи доцільне лише у випадку наявності зацікавленої особи, яка виявить бажання брати на себе підприємницький ризик і працювати самостійно. Реорганізація КСП у внутрішньогосподарські кооперативи (товариства) як масова акція неминуче призведе до банкрутства окремих з них, а відсутність належної самостійної ініціативи та технологічної відокремленості — до зворотнього процесу об’єднання в єдине підприємство.

Правовий аспект реорганізації проявляється у виборі юридичної форми підприємства-правонаступника. За даними Міністерства аграрної політики на 1.09.2000 року всі КСП (10833) реформовані у нові юридичні особи. Створено 2840 приватних підприємства (20%), 3312 кооперативів (24%), 6402 господарських товариства (47%), 1030 селянських (фермерських) господарств (8%). Проте, як показують дослідження, основна відмінність реформування відносин власності полягає не у юридичній формі, а в схемі формування засновників нового підприємства. Підприємства, засновниками яких є одна або декілька осіб - колишніх членів КСП, виступають у формі приватно-орендного підприємства. Підприємства, що засновуються переважною більшістю членів КСП, або переважною більшістю працюючих, продовжують функціонувати у формі колективних підприємств. Таким чином приватно - орендне підприємство не є окремою юридичною формою, а товариства з обмеженою відповідальністю можуть мати різну економічну форму відносин власності. Все це вимагає обгрунтування нових підходів до класифікації аграрних підприємств за юридичною та економічною формою відносин власності.

В роботі запропоновано форми поєднання економічної та юридичної форми відносин власності. Так, при домінуванні орендних стосунків найбільш прийнятними юридичними формами сільськогосподарських підприємств є повне товариство та приватне підприємство, які забезпечать підвищення майнової відповідальності перед орендодавцями майна та землі. При колективній формі майнових та трудових відносин доцільнішим є створення кооперативу. При умові утворення підприємства невеликою кількістю засновників на основі об'єднання майнових прав доцільно створювати товариство з обмеженою відповідальністю. Акціонерні товариства слід створювати при реформуванні фінансово міцних підприємств з потужною матеріально-технічною базою. В даному випадку така юридична форма забезпечить мобільність фінансових ресурсів та стабільність майнового комплексу.

В розділі 3 "Формування організаційно-економічних відносин в реформованих підприємствах" здійснено аналіз існуючих форм організаційно-економічних відносин в сільськогосподарських підприємствах та обгрунтовано їх механізм в умовах підприємств, заснованих на приватній власності.

Незалежно від юридичної форми підприємство має внутрішню організаційну структуру і потребує створення механізму організаційно- економічних відносин. Останні є складовими внутрігосподарських відносин і грунтуються на обміні результатами діяльності підрозділів, який відбувається між підрозділом та адміністрацією підприємства, а також між самими підрозділами. Проте внутрішньогосподарський обмін не є вільним ринковим товарообміном. Кожний підрозділ виконує специфічне завдання у внутрішньогосподарському поділі праці і його діяльність регламентована місцем та роллю у виробничій та організаційній структурі підприємства.

Вітчизняні сільськогосподарські підприємства мають багатий досвід організації внутрігосподарських відносин в умовах госпрозрахунку, який може бути використаний в сучасних умовах. В той же час, слід звернути увагу на окремі недоліки. Перше – це не відповідність розподілу повноважень та відповідальності між суб’єктами управління. По-друге, відірваність внутрігосподарських розрахунків від системи бухгалтерського обліку. По-третє, направленість госпрозрахунку виключно на матеріальне стимулювання без належної уваги до оперативного та поточного управління витратами та доходами підрозділів.

На сучасному етапі розвитку аграрних підприємств найбільш прийнятною формою організаційно-економічних відносин є управління за центрами відповідальності (ЦВ), яка дозволяє активізувати внутрішні фактори ефективності за рахунок посилення відповідальності суб’єктів управління за результати власних рішень і вдосконалення управління витратами та доходами підприємства.

Залежно від функціонального призначення ЦВ поділяють на центри витрат, доходів, прибутку та інвестицій. У сільськогосподарських підприємствах доцільно відокремлювати центри витрат (у сфері виробництва) та центри доходу ( у сфері реалізації). На базі окремих технологічно відокремлених підрозділів, які мають власну інфраструктуру збуту продукції (послуг), можуть створюватись центри прибутку. Центри інвестицій доцільно створювати на базі нових виробництв, які мають відокремлені джерела фінансування. Основою формування центрів відповідальності є поєднання організаційного, економічного та управлінського відокремлення.

На основі поділу витрат та аналізу функцій управління керівників підрозділів було визначено сфери відповідальності суб'єктів управління, що грунтуються на поєднанні результатів управлінських рішень з видами виробничих витрат (таб.1).

Основою оцінки результатів та контролю діяльності центрів витрат є бюджетування, яке являє собою послідовний розрахунок виробничих витрат за їх складовими елементами. Застосування моделі формування виробничих витрат, побудованої за допомогою електронних таблиць Excel, дозволяє здійснювати оперативний контроль та управління витратами.

Результатами роботи підрозділів у сфері виробництва – центрів витрат, визначено обсяги виробленої продукції та рівень виробничих витрат. Виходячи з цього критерієм оцінки їх діяльності є мінімізація витрат при заданому обсязі виробництва, а показником – комплексний індекс обсягу виробництва та собівартості продукції:

, (3)

де q1,q0 –фактичний та базовий обсяг виробництва продукції у натуральному або вартісному виразі, s1,s0 –фактичний та базовий рівень собівартості одиниці продукції або рівень витрат на одиницю вартості продукції.

Додатковим показником оцінки центрів витрат є фактичний валовий прибуток по товарній продукції підрозділу та умовний валовий прибуток по продукції (послугах), призначеній для внутрігосподарського використання:

ВПп= еQi(Ці-СРод і)=ДР-СР, (4)

де Q – товарна продукція підрозділу; Ц – реалізаційна ціна, СР, СРод- собівартість всієї та одиниці реалізованої продукції; ДР- дохід від реалізації продукції підрозділу; і- вид продукції.

Таблиця 1

Сфери контролю витрат за центрами відповідальності в КСП "Промінь"

Центри відповідальності | Операційні витрати, тис. грн | Виробничі | Адміністративні | Всьо-го | Основні* | Накладні | Всьо-го | І рівень | ІІ рівень | ІІІ рівень | Прямі змінні | Непрямі змінні | Змінні | Постійні | Цех рослин-ництва | - | - | 373,0 | 70,8 | 25,0 | 64,1 | 532,9 | 19,8 | 552,7 | Цех тварин-ництва | Тварин-ницька ферма | Виробни-цтво молока | 157,8 | 58,6

20,7 |

106,0 |

556,1 |

18,4 |

574,5 | Вирощу-вання молодняка ВРХ | 48,5 | 18,0 | Вирощу-вання ВРХ м’ясного напрямку | 83,3 | 31,0 | Вирощуван-ня свиней | 23,5 | 8,7 | Цех меха-нізації | МТП | - | 94,2 | 43,0 | 137,2 | - | х | Авто-парк | - | 71,7 | 20,1 | 91,8 | - | х | Енергетична служба | - | 47,1 | 1,4 | 48,5 | - | х | Рем.майстерня | - | 1,1 | - | 1.1 | - | х | Пекарня | - | - | … | … | … | 19,4 | - | 19,4 | Млин | - | - | … | … | … | 5,2 | - | 5,2 | Олій-ниця | - | - | … | … | … | … | - | … | Комун. госп. | - | - | … | … | … | 22,1 | - | х | Дитячий садок | - | - | … | … | … | 12,4 | - | х |

*При розподілі сфер контролю всі постійні витрати віднесені до накладних.

Фігурними дужками позначені сфери контролю: 1-ЦВ І рівня, 2-ЦВ ІІ рівня, 3-ЦВ ІІІ рівня, 4-підприємство в цілому.

Матеріальне стимулювання в сучасних умовах повинно бути направлене на мінімізацію виробничих витрат. В зв’язку з цим необхідно переглянути прийнятий у внутрігосподарському розрахунку принцип, за яким на стимулювання направлялось 70-100% економії матеріальних витрат. Розмір коштів, що направляються на матеріальне стимулювання, повинен бути співставним з розміром основної оплати праці і при цьому бути достатнім для створення матеріальної зацікавленості в кінцевих результатах. Це досягається за рахунок регулювання фонду оплати праці через комплексний індекс обсягу виробництва та собівартості продукції:

????=????*?? , (5)

де ФОПр,н - розрахунковий та нормативний фонд оплати праці.

При формуванні механізму стимулювання від валового прибутку, слід орієнтуватись на наявність реального джерела стимулювання – чистого прибутку по підприємству. З цією метою виплати доцільно здійснювати при досягненні підрозділом нормативного рівня рентабельності, визначеного за валовим прибутком. Нормативний рівень рентабельності повинен забезпечувати покриття нормативного рівня адміністративних і збутових витрат. На підставі нормативно визначених показників встановлюється шкала відрахувань від чистого прибутку до фонду матеріального стимулювання (ФМС).

Розмір відрахувань залежить від ряду чинників: рівня прибутковості окремих видів продукції, фінансового стану підприємства, питомої ваги оплати праці в виробничих витратах тощо. В зв’язку з цим нормативи відрахувань в кожному підприємстві встановлюються індивідуально. Наведемо умовний приклад стимулювання від валового прибутку (ВП), визначеного по товарній продукції підрозділів (таблиця 2).

Таблиця 2

Стимулювання ЦВ від чистого доходу за показником ВП

Показники | Цех рослинництва | Цех тварин-ництва | Промислові виробництва | Всього по підприємству | Прибутки | Збитки | Виручка від реалізації, т.грн. | 700 | 450 | 60 | 1210 | Виробничі витрати, т.грн. | 500 | 500 | 50 | 1050 | Валовий прибуток (ВП), т.грн. |

200 |

-50 |

10 |

210 |

50 | Рівень рентабельності по ВП, % |

40,0 |

-10,0 |

20,0 |

15,2 | Адміністративні витрати, т.грн |

х |

х |

х |

100 | Чистий прибуток, т.грн | х | х | х | 60 | Норматив відрахувань від ЧП у ФМС, % |

х |

х |

х |

10 | ФМС, т.грн. | х | х | х | 6 | ФМС на 1 грн сумарного позитивного ВП по ЦВ (60/210) , грн | х | х | х |

0,0286 | ФМС по ЦВ, т.грн | 5.7 | - | 0,3 | 6,0 | З розвитком організаційно-економічних відносин та підвищенням ефективності сільськогосподарського виробництва на базі структурних підрозділів можуть бути створені внутрігосподарські підприємницькі структури, в рамках яких буде здійснюватись весь цикл виробництва і реалізації продукції. Основним показником їх діяльності є валовий прибуток. Організація внутрігосподарських відносин на принципах внутрішнього підприємництва потребує корінних змін в організаційній структурі підприємства, а саме переходу від функціональних до продуктових структур, зорієнтованих на ринки збуту окремих видів продукції.

ВИСНОВКИ

У дисертації доведено, що складовими внутрігосподарських відносин є відносини власності, трудові та організаційно-економічні відносини. Основою функціонування останніх є центри відповідальності, діяльність яких грунтується на поєднанні організаційного, управлінського і економічного відокремлення. У процесі розробки теоретико-методологічних і методичних засад формування внутрігосподарських економічних відносин було зроблено такі висновки:

1.Внутрішньогосподарські відносини є складовою системи економічних відносин суспільства. Вони функціонують в середині підприємства, яке є самостійно господарюючим суб'єктом і вступає в ринкові відносини як окрема юридична особа. Підприємство як організаційно обособлений суб’єкт не може містити в своєму складі самостійно господарюючих суб’єктів. В зв’язку з цим економічно не обгрунтованим є поняття внутрішньогосподарського ринку та внутрішньогосподарських товарно-грошових відносин. За рамки внутрішньо-господарських виходять і орендні відносини, оскільки їх учасники є самостійно господарюючими суб’єктами.

2. Суб'єктами організаційно – економічних відносин є внутрішньогосподарські формування - структурні підрозділи, які сформовані в результаті поділу праці та наявної організаційної структури підприємства. Організаційно-економічні відносини забезпечують зкоординовану діяльність підрозділів, направлену на задоволення інтересів власників та працівників підприємства. Їх самостійність обмежена тими функціями, які вони виконують у внутрігосподарському поділі праці.

3.Реорганізація КСП забезпечує зміну організаційно-правової форми підприємства і тим самим є визначальним чинником соціально-економічної ефективності внутрігосподарських відносин. В той же час для активізації внутрішніх чинників ефективності необхідні структурні зрушення, які досягаються за рахунок виробничої, організаційної та управлінської реструктуризації. Як показує практика, реформування більшості підприємств обмежується тільки правовою реорганізацію, що актуалізує розробку методичних основ внутрішньої реструктуризації сільськогосподарських підприємств.

4.Реформування земельних відносин в аграрному секторі пов'язане з вирішенням складного протиріччя: наявністю дрібної власності на землю у колишніх членів КСП та необхідністю організації ефективного великомасштабного виробництва. Тому найбільш прийнятним варіантом реформування земельних відносин є передача землі у спільну часткову власність колишнім членам КСП з подальшою її орендою сільськогосподарськими підприємствами.

5. Вітчизняні сільськогосподарські підприємства мають багатий досвід організації внутрігосподарських відносин в умовах госпрозрахунку, який може бути використаний в сучасних умовах. В той же час, слід звернути увагу на окремі недоліки. Перше – це не відповідність розподілу повноважень і відповідальності між суб’єктами управління. По-друге, відірваність внутрігосподарських розрахунків від системи бухгалтерського обліку. По-третє, направленість госпрозрахунку виключно на матеріальне стимулювання без належної уваги до оперативного та поточного управління витратами та доходами підрозділів.

6.Сучасні умови господарювання вимагають перегляду вітчизняної концепції формування організаційно-економічних відносин, яка грунтується на розширенні самостійності структурних підрозділів підприємства. На зміну їй повинна прийти концепція посилення відповідальності за результати прийнятих рішень і результати виконаної роботи. В її основі лежить організація управління за центрами відповідальності, яка є цілком прийнятною для багатогалузевих сільськогосподарських підприємств. Формування центрів відповідальності грунтується на чіткому розподілі повноважень і відповідальності відповідно до виробничої та організаційної структури підприємства.

7.Важливою умовою успішної діяльності центрів відповідальності є об'єктивна оцінка їх роботи відповідно до сфери контролю керівника центру. Виходячи з цього результатами роботи підрозділів у сфері виробництва – центрів витрат, - є обсяги виробленої продукції та рівень виробничих витрат, а основним показником – комплексний індекс обсягу виробництва та собівартості продукції. Додатковим показником є фактичний валовий прибуток по товарній продукції підрозділу та умовний валовий прибуток по продукції (послугах), призначеній для внутрігосподарського використання.

8.Матеріальне стимулювання в сучасних умовах повинно бути направлене на оптимізацію виробничих витрат. Розмір коштів, що направляються на матеріальне стимулювання, повинен бути співставним з розміром основної оплати праці і при цьому бути достатнім для створення матеріальної зацікавленості в кінцевих результатах. Це досягається за рахунок регулювання фонду оплати праці через комплексний індекс обсягу виробництва та собівартості продукції. До того ж він забезпечує прямий зв’язок фонду оплати праці з результатами діяльності підрозділу.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

В наукових фахових виданнях:

1.Покотілова О.Г. Паювання майна колективних сільськогосподарських підприємств: результати та перспективи // Економіка. Фінанси. Право.-1998.-№10.-с.16-18.

2.Покотілова О.Г. Правові аспекти реструктуризації земельних відносин недержавних сільськогосподарських підприємств// Економіка. Фінанси. Право.-1999.-№2.-с.16-19.

3.Покотілова О.Г. Економічні та правові аспекти реструктуризації земе-льних відносин аграрних підприємств //Економіка України.-1999.-№6.-с.64-68.

4.Покотілова О.Г. Практичні аспекти реструктуризації аграрних підприємств/ Проблеми формування ринкової економіки: Міжвідомчий науковий збірник. Вип.7. -К.:КНЕУ,1999.-с.152-159.

В інших виданнях:

5.Покотілова О.Г. Оцінка та стимулювання діяльності виробничих підрозділів реструктуризованих підприємств ./Проблеми формування ринкової економіки. Спеціальний випуск за матеріалами міжнародної науково-практичної конференції "Реструктуризація аграрних підприємств і земельна реформа: стан, проблеми, перспективи": Міжвідомчий науковий збірник.- К.: КНЕУ, 2000, с. 192-194.

6.Покотілова О.Г. Формування організаційно економічних відносин в багатогалузевих сільськогосподарських підприємствах./ Проблеми економіки агропромислового комплексу і формування його кадрового потенціалу: Кол. монографія у двох томах. Т.1.-К.:ІАЕ, 2000.-с.321-326.

Анотація

Покотілова О.Г. Формування внутрігосподарських економічних відносин в процесі реструктуризації аграрних підприємств. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02 - економіка сільського господарства і АПК.-Київський національний економічний університет, Київ, 2001

У дисертації досліджуються процеси формування внутрігосподарських економічних відносин за умов реформування аграрних підприємств. Виявлено чинники, що впливають на форми та зміст відносин, а також результативні зміни у внутрігосподарських відносинах, що досягаються в результаті реформування. Узагальнено результати реформування відносин власності, розроблені рекомендації по їх вдосконаленню в реформованих підприємствах. Обгрунтовано механізм організаційно-економічної реструктуризації на основі створення центрів відповідальності. Розроблено методичні підходи до бюджетування та оперативного контролю витрат в виробничих підрозділах рослинництва – центрах витрат.

Ключові слова: внутрігосподарські економічні відносини, реструктуризація підприємства, центри відповідальності, центри витрат, виробничі бюджети.

Аннотация

Покотилова О.Г. Формирование внутрихозяйственных экономических отношений в процессе реструктуризации аграрных предприятий. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.07.02 – экономика сельского хозяйства и АПК. – Киевский национальный экономический университет, Киев, 2001

Диссертация посвящена исследованию процессов формирования внутрихозяйственных экономических отношений в условия реформирования аграрных предприятий. Определены составляющие внутрихозяйственных отношений – отношения собственности, трудовые и организационно – экономические отношения, а также их субъекты – собственник (собственники) предприятия, его работники и внутрихозяйственные структурные подразделения. Последние являются вторичными субъектами и определяют место работника в том или ином подразделении. Их самостоятельность ограничена функциями, определенными внутрихозяйственным разделением труда. Внутрихозяйственные отношения не могут содержать в себе рыночных отношений. За рамки внутрихозяйственных выходят также арендные отношения, поскольку их участники являются самостоятельными