Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти

АПН України

Пруднікова Олена Іванівна

УДК 377.5:378:78.07+159.9:316.77

ВПЛИВ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ НА ПРОФЕСІЙНУ ПІДГОТОВКУ СТУДЕНТІВ МУЗИЧНИХ УЧИЛИЩ

13.00.04 - теорія та методика професійної освіти

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата

педагогічних наук

КИЇВ 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національній музичній академії України

ім. П.І. Чайковського, Міністерство культури і мистецтв України

Науковий керівник: академік АПН України, доктор психологічних наук, професор Бех Іван Дмитрович, Інститут проблем виховання АПН України, директор

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор Щолокова Ольга Пилипівна, Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, завідувач кафедрою гри на музичних інструментах

кандидат педагогічних наук Ващенко Людмила Миколаївна, Головне управління освіти і науки Київської міської державної адміністрації, завідувач науково педагогічним центром експериментальної педагогіки

Провідна установа:

Київський національний університет культури і мистецтва, кафедра теорії музики, музичної педагогіки та виховання, Міністерство культури і мистецтв України, м. Київ.

Захист відбудеться “ 18 ” жовтня 2001 р. о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.455.01 в Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти АПН України (04053, м. Київ, вул. Артема, 52а, корпус 3, аудиторія 20).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України.

Автореферат розісланий “ 17 ” вересня 2001 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.С. Снісаренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОСЛІДЖЕННЯ

Актуальність дослідження. Державна національна програма "Освіта" ("Україна XXI століття") висуває зрослі вимоги до професійної підготовки майбутніх педагогів, що має забезпечити високий рівень володіння комплексом педагогічних знань і вмінь. За таких обставин сучасна освіта потребує педагога, здатного до нестандартних дій, до використання інноваційних технологій навчання, до принципової переорієнтації на сучасні пріоритети, до творчого підходу щодо розв'язання назрілих проблем.

Активний пошук шляхів підготовки таких педагогів, створення сприятливих умов формування їхньої професійної майстерності, досягнення високого рівня професіоналізму і компетентності - провідні завдання й музичної освіти. Тому ключовою проблемою музичної педагогіки стає збагачення її новими теоретичними ідеями і ефективними навчальними методиками.

Об'єктивним фактом сьогодення є перебудова музичної педагогіки у зв'язку з гуманізацією музичної освіти та переорієнтацією педагогіки з навчального процесу на особистість суб'єкта навчання. Відтак педагоги повинні осягнути багатогранність свого професійного спілкування як творчого процесу і досягти в ньому високої компетентності та майстерності.

Музична освіта має значні здобутки у галузі підготовки вчителів до естетично-виховного спілкування у музично-педагогічній діяльності (Л.Г. Коваль, О.М. Олексюк, Г.М. Падалка, О.П. Рудницька, О.П. Щолокова та ін.). Проблеми професійної підготовки студентів до педагогічного спілкування у загальноосвітній школі було розглянуто в працях Р.О. Кузьменко, Н.І. Плешкової, В.В. Полторацької, Н.П. Тимошенко та ін. Проте, незважаючи на досить широкий спектр досліджуваних напрямів щодо професійної підготовки студентів музичних спеціальностей, ще недостатньо в музичній педагогіці висвітлено проблему професійної підготовки студентів музичних училищ до педагогічної діяльності; практично не розглянуто прикладні аспекти впливу педагогічного спілкування на професійну підготовку майбутніх викладачів музичних шкіл.

Педагогічне спілкування вимагає від педагога проникнення у внутрішній світ учня, співпереживання, сприяє розвитку особистості учня, його творчої індивідуальності, інтерпретаторської самостійності. Педагогічне спілкування опосередковується художньо-естетичним впливом музики, яка є головним засобом комунікації в музичній освіті. Емоційний характер спілкування під час музично-педагогічної діяльності створює атмосферу творчого захоплення, активізує думки і почуття суб'єктів спілкування, сприяє їхньому розвитку. У цьому зв'язку питання організації взаємодії викладача і учня в процесі навчальної діяльності набувають творчого характеру та зумовлюють підвищення ефективності професійної підготовки студентів музичних училищ. Однак у практиці музичної освіти, коли пріоритетним є формування музично-виконавських умінь і навичок, можливості педагогічного спілкування, взаємодії суб'єктів навчання враховуються недостатньою мірою.

Результати аналізу професійної підготовки студентів музичних училищ до педагогічного спілкування дають можливість виявити ряд суперечностей між вимогами щодо досягнення високого рівня професійної підготовки студентів музичних училищ до педагогічного спілкування і низьким рівнем володіння ними переконуючим словом; між вимогами до комунікативної культури викладача по класу фортепіано, що об'єктивно зростають, та відсутністю загальнопедагогічного і методологічного забезпечення процесу оволодіння педагогічним спілкуванням як важливим засобом педагогічного впливу на учня. Цим і обумовлюється актуальність дослідження.

Зв'язок дослідно-експериментальної роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дослідження пов'язане з реалізацією основних напрямів національної програми “Освіта” (“Україна XXI століття”) і виконане в руслі наукової проблематики кафедри музичної педагогіки та виховання Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського з питань професійної підготовки фахівців музичного профілю.

Об'єктом дослідження є процес професійної підготовки студентів музичних училищ до педагогічної діяльності.

Предметом дослідження є педагогічне спілкування як фактор професійної підготовки студентів музичних училищ.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та експериментально апробувати доцільність впровадження в діючу систему професійної підготовки студентів музичних училищ інноваційної методики педагогічного спілкування як основи активізації навчального процесу.

Завдання дослідження:

1. Здійснити теоретико-методологічний аналіз проблеми спілкування в контексті філософських, психологічних і педагогічних концепцій.

2. Виявити специфіку педагогічного спілкування в професійній діяльності викладача.

3. З'ясувати складові, критерії та рівні сформованості вмінь педагогічного спілкування на прикладі професії викладача по класу фортепіано.

4. Розробити й експериментально апробувати комплекс засобів розвитку вмінь педагогічного спілкування як фактора оптимізації професійної підготовки студентів музичного училища.

5. Запропонувати рекомендації щодо створення навчальних програм для музичних училищ, виходячи з результатів проведеного дослідження.

Методологічну основу дослідження становлять фундаментальні концептуальні положення про провідну роль спілкування у формуванні особистості, її активності в процесі розвитку, а також методологічні принципи системного підходу до формування особистості. Загальнонаукова методологія дослідження орієнтована на діяльнісний, індивідуально-творчий підходи (В.А. Кан-Калик, О.М. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов та ін.). Дослідження має гуманістичну спрямованість, спирається на особистісно зорієнтовану парадигму сучасної освіти.

Автор використовує положення психологів і педагогів про: організацію продуктивного педагогічного спілкування, взаємодію викладача й суб'єкта навчання (Г.Ф. Войтун, В.А. Кан-Калик, О.О. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, А.В. Мудрик та ін.); закономірності спілкування та взаємодії (Г.М. Андреєва, О.О. Бодальов, О.М. Леонтьєв та ін.); спілкування як засіб естетичного виховання (Л.Г. Коваль, О.М. Олексюк, О.П. Рудницька, О.П. Щолокова та ін.); про організацію ефективного педагогічного спілкування вчителів музики (Н.І. Плешкова, В.В. Полторацька, Н.П. Тимошенко та ін.) та фахівців із професійної підготовки музикантів, музичних психологів та педагогів (Л.А. Баренбойм, Г.Г. Нейгауз, В.І. Петрушин, М.Е. Фейгін та ін.).

Теоретичними засадами дослідження виступили філософські, психологічні, соціально-психологічні концепції педагогічного спілкування (С.І. Батракова, М.С. Каган, В.А. Кан-Калик, О.М. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, А.В. Мудрик, Б.Д. Паригін, Л.О. Савенкова). Значну роль у нашій роботі відігравали дослідження з проблем вербального (О.Ф. Бондаренко, Г.П. Макарова, І.І. Риданова та ін.) і невербального спілкування (О.Ф. Бондаренко, О.В. Кузнецова), соціальної перцепції (Г.М. Андреєва, О.О. Бодальов), психічних станів педагога під час професійного спілкування (І.Б. Ашраф`ян, С.Б. Борисенко, Т.С. Яценко), праці, в яких розглядаються питання, пов'язані з істотними особливостями мовленнєвих здібностей (Б.Г. Бгажноков, І.Д. Бех), підходами до забезпечення контакту в ході професійного спілкування педагога ( С.І. Батракова, Т.І. Злобіна, Р.О. Кузьменко).

Методи дослідження: теоретичні методи (аналіз філософської, психолого-педагогічної і науково-методичної літератури; вивчення й узагальнення музично-педагогічного досвіду) дали змогу розглянути теоретичні питання в контексті проблеми дослідження; емпіричні методи (педагогічне та аналітичне спостереження, експертні оцінки, інтерв'ювання, анкетування, тестування, опитування, бесіди) уможливили діагностування рівня сформованості вмінь педагогічного спілкування студентів музичних училищ та викладачів музичних шкіл; педагогічний експеримент дав змогу обгрунтувати доцільність впровадження методики розвитку вмінь педагогічного спілкування в діючу систему професійної підготовки студентів музичних училищ; для обробки експериментальних даних застосовувалися відповідні статистичні методи.

Етапи дослідження: дослідження проводилося протягом 1997-2000 років у три етапи. На першому етапі (1997-1998 рр.) було проаналізовано стан проблеми в теорії та практиці роботи закладів музичної освіти, визначено мету, завдання дослідження та основні його напрямки, розроблено програму й методику експерименту.

На другому етапі (1998-1999 рр.) відповідно до завдань дослідження було здійснено констатуючий експеримент у Фастівській, Броварській та Калинівській музичних школах, а також у Київському вищому державному музичному училищі ім. Р.М. Глієра.

На третьому етапі (1998-2000рр.) було здійснено формуючий експеримент, у ході якого ми простежували факт впливу педагогічного спілкування на професійну підготовку студентів музичного училища, а також апробували визначені педагогічні методи досягнення ефективності процесу взаємодії викладача по класу фортепіано з учнем під час його професійної діяльності. Було підведено підсумки експериментальної роботи, сформульовано висновки, розроблено методичні рекомендації, уточнено теоретичні положення, виконано оформлення дисертації.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше:

·

· розроблено методику розвитку вмінь педагогічного спілкування в контексті професійної підготовки студентів музичних училищ;

· визначено психолого-педагогічні умови розвитку вмінь педагогічного спілкування в процесі професійної підготовки;

· теоретично обґрунтовано та експериментально апробовано організаційно-методичний комплекс заходів розвитку вмінь педагогічного спілкування на основі активних методів навчання стосовно підготовки студентів музичних училищ до професійної діяльності.

Теоретична значущість дослідження полягає: в побудові професіографічної моделі взаємодії викладача по класу фортепіано із суб'єктом навчання; в поглибленні та подальшому розвитку наукових положень про природу формування системи комунікативних умінь педагога; в узагальненні й розвитку існуючих уявлень про механізми функціонування педагогічного спілкування в процесі професійної підготовки студентів музичних училищ.

Практична значущість дослідження полягає в тому, що сформульовані в ньому теоретичні положення та висновки, одержані експериментальні дані можна використовувати при підготовці спецкурсів, семінарів, створенні програм та навчальних і методичних посібників із питань удосконалення професійної педагогічної підготовки. Запропоновані методичні рекомендації дають можливість викладачам і студентам закладів музичної освіти застосовувати науково-обґрунтований підхід до розв'язання проблем, які виникають під час педагогічного спілкування. Вдосконалення способів діагностування вмінь педагогічного спілкування дає змогу студентам виявити власні недоліки щодо комунікативно-педагогічної діяльності та стимулює їхню пізнавальну діяльність. Завдяки розробленим автором вправам тренінгу (які забезпечують розвиток умінь педагогічного спілкування) можна змоделювати для студентів музичних училищ реальні умови їхньої майбутньої професійної діяльності, набути необхідних комунікативних умінь та оптимізувати професійну підготовку до педагогічної діяльності.

Вірогідність одержаних результатів дослідження забезпечується методологічною і теоретичною обґрунтованістю вихідних позицій та логікою дослідження; використанням комплексу методів дослідження, адекватних його меті, предмету і завданням; відповідністю теоретичних положень основним даним дослідно-експериментальної роботи; кількісним аналізом отриманих результатів.

Апробацію результатів дослідження здійснено:

у наукових доповідях та повідомленнях автора на наукових та науково-практичних конференціях, зокрема на міжнародній науково-практичній конференції "Музична освіта і розвиток творчої особистості", яка відбувалася 27 березня - 5 квітня 1999 року (Ворзель) в рамках Міжнародної школи педагогічної та виконавської майстерності; на другій Всеукраїнській конференції "Проблема особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень", що відбулася 9-10 вересня 1999 року (Київ); на третій Всеукраїнській конференції молодих вчених, яка відбулася в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка (27-29 вересня 2000р., Київ); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Морально-духовний розвиток особистості в сучасних умовах" (17-18 жовтня 2000 р., Київ). Основні положення дисертації обговорювалися на засіданні кафедри музичної педагогіки та виховання Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського.

Зміст та результати дослідження відображено в 3 публікаціях.

Структура дисертації складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації 220 сторінок, з них 170 сторінок основного тексту. Містить 16 таблиць, 1 рисунок. Список використаних джерел налічує 240 назв.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичну і практичну значущість, описано структуру дисертації.

У першому розділі "Теоретико-методологічннй аналіз проблеми спілкування" проаналізовано проблематику спілкування у контексті філософії і психології освіти та зроблено ґрунтовний аналіз основних філософських, педагогічних і психологічних підходів до вивчення проблеми спілкування.

В історії європейської філософської думки - від Сократа, Платона до Гуссерля, Ясперса - простежується зростання інтересу до вивчення ролі спілкування в розвитку педагогічного мислення. Філософи, незважаючи на належність до різних шкіл та течій, одностайні в тому, що категорія спілкування - це відображення суспільних відносин, потужний фактор творчої діяльності людини.

Водночас здавна обґрунтовується ідея діалогічності людських взаємин. Традиційно розрізняють два значення поняття "діалог": діалог як певна загальнолюдська реальність, передумова людської свідомості і самосвідомості та діалог як конкретний прояв спілкування, в процесі якого людина виявляє себе у певній взаємодії з іншою людиною. Головною умовою виникнення діалогічних відносин є наявність комунікативної інтенції, установки на повідомлення.

Загальнотеоретичні проблеми спілкування проаналізовано в працях психологів (Б.Г. Ананьєв, В.С. Виготський, Б.Ф. Ломов, В.М. Мясищев, С.Л. Рубінштейн), які розглядають спілкування як умову психічного розвитку особистості. На сучасному етапі становлення педагогічної й психологічної наук немає єдиного розуміння проблеми спілкування, що пов'язано з різними позиціями дослідників щодо вирішення питання про характер взаємозв'язку категорій "спілкування" і "діяльність". З одного боку, діяльність розглядається як активність, що спрямована на змінення об'єкта, а з іншого, наголошується на необхідності взаємодії під час спілкування, в якому об'єкт взаємодії – це завжди суб'єкт. Саме тому в науковій літературі спілкування визначають і як "діяльність" (Б.Г. Ананьєв, О.Т. Злобіна, Я.Л. Коломінський, О.М. Леонтьєв), і як "взаємодію", "взаєморозуміння", "взаємовплив" (О.О. Бодальов, Г.С. Васильєв, Б.Ф. Ломов та ін.). Спробу синтезувати різні погляди дослідників щодо розуміння єдності діяльності та спілкування зробила Г.М. Андреєва, яка досліджує спілкування як спільну діяльність і як своєрідний продукт цієї діяльності.

У дисертації визначено механізми функціонування педагогічного спілкування в музичній освіті, що ґрунтуються на теоретичних положеннях Б.Ф. Ломова. Механізм внутрішнього функціонування педагогічного спілкування полягає у взаємовпливі викладача та учня. Це реалізується під час обміну інформацією, думками, при знятті психічного напруження та формуванні єдності емоційних позицій та міжособистісних відносин. Механізмом зовнішнього функціонування є такий взаємовплив педагога та учнів, за якого відбувається зближення їхніх позицій аж до повного злиття, формується нова психологічна спільність "ми".

З метою дослідження структури, механізмів функціонування, стадій розвитку педагогічного спілкування нами з'ясовано сутність категорії спілкування в педагогічній науці і зроблено висновок про перспективність дослідження цього феномена як суб'єкт-суб'єктної взаємодії. Питання організації педагогічного спілкування, взаємодії викладача з учнем, формування у педагога вміння будувати план спілкування, організовувати співпрацю педагога з учнем у навчальній діяльності розглядали Т.Г. Гаппарова, В.С. Грехньов, В.А. Кан-Калик, О.О. Леонтьєв, А.В. Мудрик, А.В. Петровський.

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить про існування різноманітних підходів до визначення сутності педагогічного спілкування та проблеми використання його у процесі професійної педагогічної підготовки майбутніх викладачів. Однак спільним у більшості авторів є розуміння, що оволодіння вміннями педагогічного спілкування майбутніми викладачами передбачає створення певних організаційно-педагогічних умов : а) використання наукових ідей і засобів діяльності, які формують відповідне середовище і забезпечують оптимізацію спілкування; б) активізація діяльності всіх учасників педагогічного процесу, розвиток суб'єкт-суб'єктних стосунків у системі взаємодії “вчитель — учень”, посилення гуманістичного і творчого підходів до педагогічного спілкування; в) цілеорієнтоване моделювання навчальних ситуацій, на основі яких вирішуються завдання, які послідовно реалізують зміст і цілі спілкування.

Отже, у професійній підготовці студентів музичних училищ педагогічне спілкування має ґрунтуватися на міждисциплінарному узагальненні філософських надбань і психолого-педагогічних умінь і навичок спілкування, які на практиці дають змогу розкрити сутність комплексної підготовки майбутнього викладача по класу фортепіано до процесу спілкування. Саме такий підхід має стати допоміжним тому, що існує сьогодні в музичному навчанні.

У другому розділі "Дидактичні принципи та методика реалізації педагогічного спілкування в організації професійної діяльності майбутніх викладачів по класу фортепіано" дидактично обґрунтовано напрям експериментальної роботи, розкрито методику її проведення, визначено критерії й оцінки результатів, представлено результати констатуючого та формуючого експерименту; зокрема, розкрито особливості застосування мікровикладання, моделювання педагогічних ситуацій, ділових ігор.

Проаналізована спадщина видатних музикантів-педагогів (Л.А. Баренбойм, Д.Б. Кабалевський, Г.М. Коган, Н.О. Любомудрова, Г.Г. Нейгауз, М.Е. Фейгін, Г.М. Ципін та ін.) стала як дидактичним, так і практичним підґрунтям для експериментальної роботи. Автором відмічено, що спілкування викладача й учня музична педагогіка пов'язує з поняттям "мистецтво педагога" (Г.М. Коган, В.Г. Ражніков, М.Е. Фейгін, Г.М. Ципін та ін.). Зокрема, проблему продуктивних форм співробітництва висуває В.Г. Ражніков, відносячи питання спілкування з учнем до артистизму викладача. М.Е. Фейгін зазначає, що викладач потребує знань, умінь та навичок, які забезпечать ефективну взаємодію з учнем. Є.В. Назайкінський вважає, що до музичних діалогів можна застосовувати ті аналітичні критерії, за допомогою яких характеризуються мовленнєві діалоги. Отже, процес спілкування характеризується як взаємодія музиканта-педагога і учня. Загалом музиканти-педагоги підкреслюють провідну роль спілкування та вважають, що процес взаємодії суб'єктів спілкування є визначальним для розвитку особистості учня. У ході розгляду особливостей музичної діяльності викладачів по класу фортепіано було визначено її специфіку, ознакою якої є емоційно-чуттєвий характер діяльності. Професіографічний підхід до професії викладача по класу фортепіано дав змогу побудувати загальну модель взаємодії викладача по класу фортепіано із суб'єктом навчання під час індивідуальних занять (рис.1).

Рис. 1. Модель взаємодії викладача по класу фортепіано із суб'єктом навчання:

А - властивості суб'єкта навчання;

В - властивості викладача як суб'єкта атракції;

С - логіка інтерпретаторського мислення;

1 - співвідношення властивостей викладача й суб'єкта навчання; 2 - особливості взаємодії; 3 - особливості ситуації; 4 - культурологічний контекст; 5 - час.

Процесуально модель представляє діяльність викладача по класу фортепіано поетапно: під час своєї діяльності викладач організує початок уроку (створює атмосферу творчого пошуку, емоційно-пізнавальної активності), встановлює контакт із суб'єктом навчання (формує адекватну реакцію учня на педагогічні дії), творчо веде урок (стимулює інтелектуальний, емоційний, креативний розвиток мислення), організує його закінчення (сумісна задоволеність взаємодією). Інакше кажучи, він має володіти вміннями щодо організації навчального та виховного процесу. Викладач готує учнів до концертних виступів, бере участь як наставник у різних конкурсах та концертах. Така діяльність відбувається завдяки властивостям викладача як суб'єкта атракції та суб'єкта навчання; вона зумовлена особливостями їхньої взаємодії залежно від етапу розгортання процесу, культурного контексту та часу. Результативність процесу творчої взаємодії опосередковується логікою інтерпретаторського мислення. Неабияке значення в роботі над музичним твором відіграє вміння викладача переконливо й зрозуміло розповісти про музичний твір, створити виразні образи. Важливим є й логічне обґрунтування музично-виконавської інтерпретації. Мета вербальної інтерпретації - не підміняти музичний текст звичайним переказом, а збагатити уявлення учня про музичний твір. Істотне місце у діяльності викладача по класу фортепіано займає підготовка учня до концертного виступу, де викладач має застосовувати вміння педагогічного спілкування. Слово педагога перед концертним виступом набуває особливої психологічної ваги, оскільки цей момент для учня-виконавця характеризується посиленням хвилювання і, як наслідок, зникненням зосередженості. Тому на цьому етапі роботи слід віднайти такі слова, які б не призводили до скутості, а, навпаки, сприяли вільному виконанню музичного твору.

Для виявленя ступеня сформованості комплексу музично-педагогічних якостей студентів та випускників музичних училищ нами було проведено дослідно-експериментальне дослідження. Воно мало на меті вирішити такі завдання: виявити рівень емпатії в студентів музичного училища та викладачів музичних шкіл; діагностувати рівень товариськості у досліджуваних; визначити рівні сформованості педагогічних здібностей; з'ясувати рівень розвинутості вмінь педагогічного спілкування; виявити ускладнення, що спостерігаються в практичній діяльності викладачів; визначити рівень психологічної і педагогічної готовності до професійної діяльності.

У рамках проведення як констатуючого, так і формуючого експериментів нами було використано такі методи практичного педагогічного дослідження: педагогічне та аналітичне спостереження, експертні оцінки, інтерв'ювання, анкетування, тестування, опитування, бесіди. Результати спостережень по кожному показнику, що його досліджували, ретельно вивіряли і фіксували. Враховуючи специфіку діяльності викладачів по класу фортепіано, нами було визначено:

1) комунікативні вміння педагогічного спілкування: вербальне і невербальне спілкування; володіння професійно-педагогічною увагою та соціальною перцепцією; орієнтування в ситуації спілкування; створення творчого самопочуття; встановлення та підтримування зворотного зв'язку в спілкуванні; самопрезентація; завоювання ініціативи; композиційна побудова та реалізація плану спілкування; встановлення педагогічного контакту;

2) знання музично-теоретичного комплексу: жанрово-стильові закономірності; особливості національних композиторських шкіл; виконавські традиції; закономірності вербалізації змістових рівнів музичного твору; культурологічні знання. В основу системи оцінки вмінь педагогічного спілкування було покладено підхід Л.Ф. Спіріна: допрофесійний рівень (вихідний), рівень початкового оволодіння (низький), рівень обмеженої сформованості (середній), рівень достатньої сформованості (високий) та рівень успішного оволодіння (творчий).

Відповідно до визначених критеріїв діагностування вмінь педагогічного спілкування проведено констатуючий експеримент. Він реалізовувався в Фастівській, Броварській та Калинівській музичних школах серед викладачів по класу фортепіано (випускників музичних училищ), які вже мають досвід роботи від 1 - 2 до 3 - 4 років (КГ) та серед студентів ІІІ – ІV курсів Київського вищого державного музичного училища ім. Р.М. Глієра (ЕГ). В експерименті взяли участь 115 осіб. Вибір для контрольної групи працюючих викладачів по класу фортепіано не є випадковим, оскільки вони є випускниками музичних училищ. Зазначимо, добір молодих фахівців можна пояснити декількома причинами. По-перше, вони відображують реальний стан підготовки студентів музичного училища на практиці. По-друге, у більш досвідчених викладачів (які мають 5 і більше років роботи в дитячій музичній школі) недоліки в підготовці зникають внаслідок набуття практичного досвіду, завдяки саморозвитку та іншим факторам.

Виходячи з концепції дисертаційного дослідження, ми наводимо алгоритм удосконалення системи професійної підготовки студентів музичних училищ, який дасть змогу швидше, ніж це відбувається на практиці (шляхом набуття досвіду, саморозвитку тощо), розв'язати ряд проблем у педагогічній роботі викладачів по класу фортепіано. Тому контрольну вибірку склали працюючі викладачі з невеликим досвідом роботи, оскільки вони демонструють якість професійної підготовки в музичному училищі як базової, адже власного педагогічного досвіду вони ще не набули (порівняно з досвідченими колегами). Педагогічне спілкування, розвиток умінь його застосування в практичній діяльності викладача по класу фортепіано дають можливість зробити процес професійної підготовки ефективним.

Конкретні результати констатуючого експерименту показали істотні розбіжності стосовно місця, яке займає педагогічна майстерність у системі здібностей, необхідних викладачеві по класу фортепіано, у студентів КВДМУ ім. Р.М. Глієра (ЕГ) та у викладачів по класу фортепіано музичних шкіл Київської області (КГ). Так, викладачі по класу фортепіано музичних шкіл дещо вище оцінили необхідність педагогічної майстерності, ніж їхні майбутні колеги (15% порівняно з 7,5%). Отримана різниця є статистично достовірною.

Окремо ми оцінювали наявність таких основних властивостей особистості, як емпатія та товариськість. Результати досліджень свідчать, що 44,6% студентів музичного училища ім. Р.М. Глієра і 19,3% викладачів музичних шкіл Київської області мають початковий рівень емпатії; 48% студентів і 35,3% викладачів - початковий рівень товариськості. Такий стан підготовки майбутніх викладачів впливає на рівень сформованості вмінь педагогічного спілкування. Нами було оцінено комунікативно-організаційні вміння на різних етапах організації спілкування та визначено ефективність контакту із суб'єктами навчання.

Констатуючий експеримент показав, що як у контрольній, так і в експериментальній групах спостерігалися невисокі показники якості оволодіння вміннями педагогічного спілкування, хоча в групі викладачів музичних шкіл рівень професійних умінь є дещо вищим, ніж у студентів. Отримані дані дали змогу охарактеризувати результати досліджуваного напрямку та виявити деякі закономірності.

З метою формування комунікативних умінь у майбутніх педагогів значну увагу було приділено методиці активного соціально-психологічного навчання, яка сприяє підвищенню емоційної чутливості, адекватності самооцінки, самосприйняття й культури спілкування майбутніх викладачів. На основі аналізу літератури з'ясовано результати практичної діяльності Н.М. Богомолової, О.В. Кузнецової, Г.М. Мешко, Л.І. Новікової, Л.А. Петровської, В.В. Трет`яченко щодо розроблення активних методів соціально-психологічного навчання та визначено роль цих методів у формуванні в майбутніх викладачів комунікативних умінь і компетентності в професійному спілкуванні. Тому підготовка студентів до процесу спілкування передбачала реалізацію науково-обґрунтованої системи навчальної діяльності, яка включає вправи, аналіз педагогічних ситуацій, педагогічні ігри, спостереження за діяльністю педагогів та аналіз зразків педагогічного спілкування, спеціальні комунікативні прийоми, семінари і тренінги.

Робота зі студентами КВДМУ ім. Р.М. Глієра показала, що психолого-педагогічних знань, набутих ними в курсі загальної психології і педагогіки, недостатньо. Це зумовило певні труднощі в проходженні експерименту та вимагало спеціального опрацювання зі студентами матеріалу з теми "Педагогічне спілкування". Про спілкування, його сутність і структуру студенти фортепіанного відділу музичного училища дізнавалися завдяки спеціально створеним семінарам з проблеми педагогічного спілкування та особливостей його застосування в музичному навчанні. Семінари для підготовки до педагогічного спілкування включали такі теми: "Орієнтування в ситуації педагогічного спілкування", "Вербальна та невербальна комунікація", "Соціальна перцепція та творче самопочуття педагога у професійному спілкуванні", "Педагогічний контакт".

Для виявлення впливу педагогічного спілкування на професійну підготовку та діяльність викладачів по класу фортепіано, нами було використано аналіз педагогічних ситуацій та вирішення педагогічних завдань. Процедура вирішення їх передбачала: аналіз мікросередовища, переведення фактів дії на професійну психолого-педагогічну мову, виявлення суперечностей, котрі є джерелом розвитку, висування гіпотез можливого розвитку подій; визначення засобів педагогічного впливу залежно від ситуації; визначення положень педагогічної теорії, які вдало або невдало було використано під час аналізу ситуації; виявлення помилок у роботі; визначення форм, методів та засобів педагогічного впливу для отримання позитивного результату.

У процесі експерименту було використано тренінги, розроблені українськими авторами. Серед них тренінг Г.М. Мешко та А.І. Мешко (Полтава), тренінг креативності (Вінницький педагогічний інститут та Інститут психології ім. І.С. Костюка), перцептивно-орієнтований тренінг Л.А. Петровської (Київ), соціально-психологічний тренінг Т.С. Яценко (Київ). На основі літературних джерел автором було розроблено психолого-педагогічний тренінг педагогічного спілкування для студентів фортепіанного відділу КВДМУ ім. Р.М. Глієра. Він включає вправи на: сприйняття суб'єктів спілкування; встановлення, підтримання контакту та вихід із нього; ефективне сприйняття думки партнера спілкування; невербальні засоби спілкування, а також вправи на логічність, емоційність спілкування; імпровізаційні мовні вміння; вміння ставити запитання та розпитувати учня; вміння спілкуватися в професійних ситуаціях тощо.

У цілому проведення тренінгів сприяло розвитку в студентів професійно важливих якостей їхньої особистості, сприяло підвищенню розуміння власних психологічних особливостей. Вони мали змогу усвідомити стратегію й тактику, які використовуються в професійному педагогічному спілкуванні, у них формувалася мотивація до самостійного професійного зростання. Учасники тренінгу відмічали ефективність техніки подолання невпевненості не тільки під час уроку, а й у загальному процесі спілкування, адже саме студентам музичних училищ це почуття перешкоджає входженню у вільний, емоційний, творчий світ мистецтва, що дуже помітно на початку педагогічної практики.

Виявлення основних етапів формування вмінь мовленнєвого контакту дало змогу побудувати структуру тренінгових завдань таким чином: на першому етапі студенти опановували теоретичні знання з питань техніки та культури мови; на другому - формувалися відповідні вміння (з дикції, вміння реалізації властивостей культури мовлення під час спілкування) засобами системи оригінальних вправ; на третьому - студенти опрацьовували, закріплювали вміння в умовах, що моделюють навчальний процес у музичній школі.

Загалом, тренінгові вправи сприяли психологічному розкріпаченню, виникненню відкритості, розвивали емпатію та товариськість. Досить вільно студенти опанували вміння входити в контакт і виходити з нього. Складнішим було засвоїти вміння підтримувати контакт, коли потрібно поєднувати обмірковування змісту висловлення та використання вербальних засобів спілкування, а також немовних засобів.

Важливими результатами експерименту, що доводять ефективність запропонованої методики, стали висновки, зроблені студентами КВДМУ ім. Р.М. Глієра у ході дискусії після виконання вправ: а) фаховий рівень спеціаліста будь-якої галузі визначається його мовно-термінологічною освіченостю; б) ефективність педагогічного спілкування вимагає вивчення мовленнєвих закономірностей, володіння інтонацією, використання змістових (логічних) пауз, логічного наголосу; в) якість педагогічного спілкування не тільки активно впливає на якісний рівень професійної підготовки майбутніх викладачів по класу фортепіано, а й значно прискорює або гальмує розвиток музично-інтелектуальних здібностей учня; г) доцільно впроваджувати курс "Технології педагогічного спілкування" на основі активних методів навчання в діючу систему професійної підготовки студентів музичних училищ.

За результатами проведеного обстеження, здійсненого в експериментальній групі, було виявлено значні позитивні зміни стосовно сформованості комунікативних вмінь. Так, якщо середні показники в обох групах на початковому етапі були майже ідентичними (відносно відсоткових еквівалентів), то на прикінцевому етапі спостерігалося значне збільшення позитивних показників рівня сформованості вмінь за визначеними критеріями. Якщо до експерименту лише у 8,5% студентів третього і 8% четвертого років навчання в КВДМУ ім. Р.М. Глієра спостерігався достатній рівень сформованості емпатії, то наприкінці він збільшився до 32,6% у студентів ІІІ курсу та до 30,9% у студентів ІV курсу. Рівень успішного оволодіння був навіть у 8% студентів ІІІ і ІV курсу. Зазначимо, що різниця між показниками у студентів різних років навчання не є статистично значущою. У контрольній групі достатнього рівня сформованості емпатії досягли 24,7% викладачів зі стажем роботи 1 - 2 роки та 28,6% зі стажем 3 - 4 роки. Ці дані статистично не відрізняються від показників аналогічних рівнів, зафіксованих у процесі констатуючого експерименту.

Відсоткова частка достатнього рівня сформованості комунікативних умінь у студентів експериментальної групи значно підвищилась. Наприклад, показники встановлення контакту зросли з 15,8 до 40,5% у студентів ІІІ курсу та з 15,4 до 39,4% в студентів ІV курсу; вербального спілкування з 13,1 до 39,2% в студентів ІІІ курсу та з 15,1 до 40,8% у студентів ІV курсу; невербального спілкування зросли з 15,1 до 38,2% в студентів ІІІ курсу та з 16,6 до 38,9% в студентів ІV курсу. Можна відмітити статистичне підвищення відсоткової частки показників високого рівня сформованості музично-теоретичних знань, зокрема, знань виконавських традицій - 48,6%, знань закономірностей вербалізації змістових рівнів музичного твору - 49,7%.

У свою чергу, показники високого рівня розвитку комунікативних умінь у контрольній групі не зросли або зросли неістотно. Так, високого рівня встановлення контакту досягли 23,6% викладачів зі стажем роботи 1 - 2 роки та 30% викладачів зі стажем роботи 3 - 4 роки. Показники достатнього рівня сформованості музично-теоретичних знань у контрольній групі дещо зросли, причому в обох групах викладачів відповідно. Наприклад, показник культурологічних знань зріс з 47,1 до 52,2%, показник знань закономірностей вербалізації змістових рівнів музичного твору підвищився з 44,6 до 49,3%. Таке зростання рівня професійних знань можна пояснити постійною практичною діяльністю, збагаченням досвіду педагогічної роботи тощо.

Таким чином, внаслідок проведеної нами роботи з розвитку вмінь педагогічного спілкування у студентів музичного училища було виявлено істотні зміни кількісних і якісних показників, а отримані результати є статистично значущими. Однак аналіз результатів експерименту висвітлює й нерозв'язані проблеми дослідження. Все ще значна кількість студентів ІІІ курсу (24%) з експериментальної групи та деяка частина студентів IV курсу (20%) не досягли рівня обмеженої сформованості комунікативних вмінь. На наш погляд, природно і закономірно, що експеримент показав як позитивні, так і негативні сторони методики.

Висновки

У висновках викладено результати дослідження:

1. Проблема спілкування перетворилася в наш час на одну з найактуальніших у теоретичному і практичному відношеннях. Ґрунтуючись на філософських ідеях, які узагальнюють досвід спільного життя людей, мотивацію людських взаємин, теорія спілкування останніми роками істотно змістовно збагатилася. Осмислення проблеми спілкування в усіх її аспектах, узагальнення практики і проблем міжіндивідуальних стосунків мають особливу значущість для орієнтації педагогічної свідомості майбутнього викладача.

2. Здійснений нами теоретико-методологічний аналіз має спиратися на особистісно зорієнтовану парадигму сучасної освіти. У ході аналітичного вивчення проблеми спілкування було використано положення психологів та педагогів про організацію ефективного педагогічного спілкування і взаємодію викладача з учнем у процесі навчання, вивчено стан проблеми спілкування у педагогічній теорії та практиці, проведено систематизацію загальнотеоретичних і експериментальних наукових досліджень із проблеми спілкування.

3. Педагогічне спілкування розглянуто як багатоаспектне явище, як якісний рівень особливого виду діяльності. Визначено специфіку педагогічного спілкування в професійній діяльності викладачів по класу фортепіано. Вона виявляється в творчому характері взаємодії суб'єктів спілкування та особливостях емоційного контакту під час навчання. Можливості застосування педагогічного спілкування в музичній освіті зумовлені поєднанням музично-теоретичних знань з професійно-комунікативними вміннями. Такий підхід збагачує музичну педагогіку надбаннями педагогічної і психологічної науки та робить процес професійної підготовки до педагогічної діяльності оптимальним та ефективним.

4. Педагогічне спілкування – це багатовимірний процес. Тому для виявлення ступеня сформованості вмінь педагогічного спілкування у процесі дослідження було визначено складові, критерії й рівні сформованості комунікативних умінь та музично-теоретичних знань. Як складові підготовки студентів музичних училищ до педагогічного спілкування визначено такі рівні сформованості: 1) комунікативних умінь: встановлення контакту; вербальне і невербальне спілкування; розвиненість професійно-педагогічної уваги; орієнтування в ситуації спілкування; наявність творчого самопочуття; встановлення та підтримування зворотного зв'язку в спілкуванні; самопрезентація; використання зворотного зв'язку; здатність виходити зі складних ситуацій; завоювання ініціативи; композиційна побудова та реалізація схеми спілкування; встановлення педагогічного контакту; 2) музично-теоретичних знань: жанрово - стильових закономірностей, особливостей національних композиторських шкіл, виконавських традицій, закономірностей вербалізації змістових рівнів музичного твору, культурологічних знань. Оцінка здійснювалась за такими критеріями: допрофесійний (вихідний) рівень; рівень початкового володіння (низький); рівень обмеженої сформованості (середній); рівень достатньої сформованості (високий); рівень успішного оволодіння (творчий).

5. Експериментально апробовано методику розвитку вмінь педагогічного спілкування на основі активних методів навчання, яку запропоновано впровадити в професійну підготовку студентів музичних училищ. Методика включає: 1) вправи, спрямовані на оволодіння елементами комунікативних умінь, на формування емпатії, розвиток мовленнєвих здібностей; 2) спостереження за діяльністю педагогів та аналіз зразків педагогічного спілкування на семінарах, що закріплюють результати, отримані під час виконання вправ; 3) тренінги, моделювання педагогічних ситуацій, ділові ігри, виконання яких сприяє досягненню високих рівнів сформованості професійних умінь та навичок педагогічного спілкування, дають можливість усвідомити мету діяльності на кожному з етапів навчання.

6. Результати педагогічного експерименту щодо основних параметрів і показників сформованості комунікативних вмінь свідчать про якісно вищий розвитковий вплив педагогічного спілкування на професійну підготовку до педагогічної діяльності, а також про важливість реалізації розвиваючої ефективності активного навчання. Розроблено рекомендації щодо поліпшення психологічної і методичної грамотності студентів музичних училищ, зростання їхнього інтелектуального та особистісного розвитку, підвищення здатності до неперервної розвиваючої взаємодії. Доведено доцільність впровадження методики розвитку вмінь педагогічного спілкування у систему професійної підготовки до педагогічної діяльності майбутніх викладачів музичних шкіл.

7. Педагогічне спілкування викладача із суб'єктом навчання є творчий процес, адже воно потребує емоційно-вольових, інтелектуальних та творчих потенцій викладача, його самовідданості. У музичній освіті творчий підхід зумовлюється специфікою музики як мистецтва, тому педагогічне спілкування можна вважати ключовою ланкою у професійній підготовці студентів музичних училищ. Педагогічне спілкування, безумовно, активно впливає на навчання і виховання, причому у професійній підготовці педагогів-музикантів це має особливе значення, оскільки ефективність його застосування визначає результат як навчально-виховного процесу, так і музично-виконавської майстерності.

Узагальнюючи викладене вище, можна стверджувати, що основні завдання дослідження вирішено, мети досягнуто.

Відносно перспектив подальших досліджень зазначимо, що наше дослідження не охоплює всіх питань із даної проблематики, нерозв'язаними є такі проблеми, як формування креативності педагогічного спілкування майбутніх викладачів по класу фортепіано; вивчення емоційних станів студентів музичних спеціальностей під час педагогічного спілкування; розроблення комунікативних прийомів у педагогічному спілкуванні викладачів по класу фортепіано.

Основні ідеї та положення дисертації відображено в таких публікаціях автора:

1. Пруднікова О.І. Педагогічне спілкування як засіб педагогічного впливу та специфіка його застосування у системі роботи закладів музичної освіти // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Педагогіка. – 2000. - № 6. – С. 52-58.

2. Пруднікова О.І. Педагогічне спілкування як компонент психологічної готовності викладачів закладів музичної освіти до професійної діяльності // Морально-духовний розвиток особистості в сучасних умовах (Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді). Зб. наук. пр. – К.: Пед. думка, 2000. - Кн.ІІ. - С. 224-231.

3. Пруднікова О.І. Педагогічне спілкування в музичній освіті як фактор професійного становлення викладачів виконавських класів // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Педагогіка. – 2000. -№ 10. – С. 54-58.

Анотація

Пруднікова О.І. Вплив педагогічного спілкування на професійну підготовку студентів музичних училищ. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04 - теорія і методика професійної освіти. – Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти АПН України, Київ, 2001.

Дослідження присвячено впровадженню в систему підготовки майбутніх викладачів по класу фортепіано системи заходів із розвитку вмінь педагогічного спілкування. З'ясовано, що успішність роботи за вказаним фахом прямо пропорційно залежить