ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ І ПСИХОЛОГІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ СВІТИ

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ПОЄНКО ОКСАНА МИКОЛАЇВНА

УДК 37.03:159.922

Розуміння вчителем особистості учня підліткового

віку як фактор вирішення міжособистісних і

педагогічних конфліктів

19.00.07 – педагогічна та вікова психологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України, м.Київ

Науковий керівник –доктор психологічних наук, професор, член-кореспондент АПН України, Чепелєва Наталія Василівна, Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України.

Офіційні опоненти:

- доктор психологічних наук, старший науковий співробітник Рибалка Валентин Василович, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, завідувач відділу психології трудової і професійної підготовки, м.Київ;

- кандидат психологічних наук, професор Долинська Любов Василівна, Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова, завідувач кафедри психології, м.Київ.

Провідна установа - Південноукраїнський педагогічний університет ім..К.Д.Ушинського, кафедра психології, Міністерства освіти і науки України, м.Одеса.

Захист відбудеться “24” жовтня 2001 р. о 17.30 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.451.01 в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України за адресою: 04060, м.Київ, вул. М.Берлинського, 9, 5 поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України (04060, м.Київ, вул. М.Берлинського, 9).

Автореферат розісланий “21” вересня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Цибульська Г.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. Протягом всього життєвого шляху людини відбувається процес її соціалізації, перетворення в особистість, тобто в людину, яка усвідомлює себе частиною суспільства та вміє жити за її законами, за її соціальними “правилами гри”.

Система людських відносин складна. Періоди спокійного стану змінюються спалахами пристрастей, сутичок, що неминуче породжує конфлікти, які бувають різними за змістом та наслідками. Провідну роль в їх попередженні відіграє поведінка учасників конфліктної ситуації. Від вміння вести себе в подібних випадках залежить не тільки успіх справи, а іноді й життя, доля та психологічне здоров’я людини.

Проблема взаємодії учасників педагогічного процесу набуває дедалі більшої гостроти у сучасній школі. За останні роки стосунки між вчителями та учнями стали складнішими та напруженішими. В багатьох публікаціях щодо проблем сучасної школи зазначається, що головна її біда – це відсутність у вчителя інтересу до особистості дитини, небажання та невміння пізнати її внутрішній світ, а звідси – конфлікти між педагогом та учнями (С.В. Кондратьєва, Н.В. Кузьміна, Ж. Лендел, Б.І. Хасан).

Саме тому конфлікт у навчально-виховному процесі є важливою соціально-психологічною проблемою. Правильне керування вчителем процесом вирішення конфлікту або його попередження сприяє підвищенню ефективності педагогічного спілкування з учнями. Передумовою цього, а також важливим чинником подолання негативних проявів конфлікту є розуміння вчителем особистості учня, що сприяє гармонійному розвитку особистості як вчителів, так і учнів.

Особливої уваги заслуговує питання щодо знання психологічних особливостей та механізмів розуміння вчителями особистості учнів підліткового віку, оскільки на початку підліткового періоду складається ситуація, що сприяє виникненню суперечностей за умови, якщо у дорослих зберігається ставлення до підлітка як до дитини. Це ставлення, з одного боку, входить у суперечність із завданнями виховання і гальмує розвиток соціальної дорослості підлітка, з іншого - не відповідає уявленням підлітка щодо ступеня влас-ної дорослості та його претензіями на нові права. Саме ця суперечність є джерелом конфліктів і труднощів у стосунках дорослого і підлітка. Існування цих протилежних тенденцій породжують зіткнення, які при незмінності ставлення дорослого стають систематичними, а негативізм підлітка - сильнішим. За умови збереження ситуації, змінення попередніх стосунків може затягнутися на весь підлітковий період і набути форму хронічного конфлікту. Як правило, спочатку це конфлікти вчинків, лише потім - конфлікти стосунків. Конфлікт може продовжуватися до того часу, поки дорослий не змінить свого ставлення до підлітка. Тільки за таких умов з’являється можливість створити ефективне міжособистісне спілкування дорослих та дітей. Таким чином, актуальність теми дослідження визначається тією гостротою, якої в теперішній час набули питання регуляції міжособистісних відносин в шкільних колективах, тим значенням, яке мають нормальні взаємовідносини між вчителями та учнями для підвищення ефективності навчально-виховного процесу в цілому.

Соціальна значущість проблеми, а також її недостатня розробка в психолого-педагогічних дослідженнях зумовили вибір теми дисертації “Розуміння вчителем особистості учня підліткового віку як фактор вирішення міжособистісних і педагогічних конфліктів”. Тема затверджена вченою радою Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України (протокол №5 від 17 квітня 1997 р.) і узгоджена у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 8 від 5.12.2000 р.).

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Робота виконана відповідно до плану НДР Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України при дослідженні теми “Теоретичні та методичні основи профконсультаційної роботи з учнівською молоддю” (РК № 0199И000392).

Об’єкт дослідження - міжособистісні педагогічні конфлікти вчителів та учнів підліткового віку.

Предмет дослідження – особливості розуміння вчителем особистості учня підліткового віку як фактор вирішення міжособистісних педагогічних конфліктів.

Метою нашого дослідження стало визначення психологічних особливостей розуміння вчителем особистості учнів підліткового віку як фактора подолання негативних проявів конфліктних взаємовідносин та формування на цій основі продуктивних стратегій взаємодії у конфліктній ситуації.

У дослідженні ми висунули гіпотезу про те, що головними механізмами розуміння вчителем особистості учня підліткового віку є емпатія, діалогічний підхід у спілкуванні та використання конструктивних тактик поведінки у конфліктних ситуаціях; здібність до розуміння особистості учня підліткового віку як важлива умова успішного вирішення конфліктів може бути сформована засобами активного соціально-психологічного навчання.

Для досягнення мети дослідження та перевірки висунутої гіпотези було поставлено такі завдання:

1. Визначити головні типи та причини конфліктних ситуацій, які виникають у процесі взаємодії вчителя та учнів підліткового віку;

2. З’ясувати вплив вибору тактики поведінки в конфліктній ситуації на рівень сформованості здібності вчителя до розуміння особистості учня підліткового віку;

3. Виявити залежність рівня розуміння вчителем особистості учня підліткового віку від здібності педагога до емпатії;

4. Виявити залежність рівня розуміння учнів від віку та педагогічного стажу вчителя;

5. Розробити та експериментально перевірити програму тренінгу з формування здібності до розуміння вчителем особистості учня підліткового віку.

Методологічною та теоретичною основою роботи стали принципи гуманістичної психології та педагогіки (Г.О. Балл, А.Ф. Головченко, І.А. Зязюн, А. Маслоу, А.А.Петровська, К. Роджерс); положення про необхідність конструктивного вирішення конфліктів (Т.В.Драгунова, А.Т.Ішмуратов, Є.С.Кузьмін, Г.В. Ложкін, М.М.Рибакова, В.П.Шейнов); теоретичні положення психології пізнання та розуміння людьми один одного та особистості вчителя в цілому (Є.І.Головаха, В.В.Знаков, С.В.Кондратьєва, Г.С.Костюк, С.Д. Максименко, Ю.А.Орн, Н.В.Паніна, В.В.Рибалка, М.І.Станкін); принципи діалогічного підходу у спілкуванні (А.А.Бодальов, Л.А.Петровська, В.А. Семиченко, А.С.Співаковська, І.С.Тодорова, А.У.Хараш, Н.В. Чепелєва).

У процесі дослідження використовувався комплекс теоретичних та експериментальних методів: аналіз науково-теоретичних та методичних джерел, спостереження, бесіди, анкетування; методики: тест К.Томаса для з’ясування вибору вчителем тактики поведінки у конфліктній ситуації; тест емпатійності вчителя І.М.Юсупова; для визначення рівня розуміння вчителем особистості учня модифікований нами опитувальник С.В. Кондратьєвої, констатуючий та формуючий експерименти, статистичні методи обробки кількісних даних.

Організація дослідження (етапи). Дослідження здійснювалось у три етапи. На першому, пошуковому етапі визначалися теоретико - методологічні передумови дослідження. З метою теоретичного осмислення проблеми було вивчено спеціальну літературу, яка стосувалась особливостей розуміння вчителем особистості учнів підліткового віку як фактора вирішення педагогічних конфліктів. Для цього було опрацьовано теоретичну та практично-методичну літературу з проблеми конфліктології, розуміння людьми один одного, емпатії та інші джерела, які мають відношення до проблеми дослідження. У процесі теоретичного аналізу було обгрунтовано вихідні положення та розроблено програму і методичний апарат дослідження.

На другому, констатуючому етапі дослідження, проводився експеримент з вивчення розуміння вчителем особистості учня підліткового віку як фактора вирішення педагогічних конфліктів. На основі цього отримано дослідні дані, які було кількісно та якісно проаналізовані, розроблено та проведено формуючий експеримент.

На третьому, заключному етапі проводилось узагальнення отриманих у ході дослідно-експериментальної роботи результатів, формулювання загальних висновків, розроблялися та впроваджувалися науково-практичні рекомендації щодо ефективного розвитку здібності до розуміння вчителем особистості учня підліткового віку.

Дослідження проводилося на базі гімназії ім. Т. Шевченка №109 м.Києва та загальноосвітньої школи №75 м. Києва. В дослідженні брали участь 140 вчителів та 200 учнів підліткового віку.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягає в удосконаленні та систематизації уявлень щодо феномену розуміння вчителем особистості учнів підліткового віку, яке сприяє створенню безконфліктного міжособистісного спілкування та його значення в структурі психолого-педагогічних якостей особистості вчителя в цілому.

Дістало подальшого розвитку визначення місця розуміння вчителем особистості учнів підліткового віку в системі психологічних явищ, які обумовлюють сутність взаєморозуміння в контексті педагогічного спілкування.

Встановлено умови створення безконфліктного спілкування в педагогічній діяльності вчителя, зокрема, розуміння вчителем особистості учнів підліткового віку, емпатія, використання конструктивних тактик поведінки, діалогічний підхід, тобто ті специфічні утворення та механізми, які інтегрують різноманітні особистісні якості педагога в цілісну структуру, для розвитку яких вперше впроваджується в систему освіти активне соціально-психологічне навчання.

Практичне значення дослідження полягає у можливості безпосереднього застосування отриманих результатів дослідження у практиці навчально-виховного процесу загальноосвітніх шкіл.

Розроблена програма розвитку здібності педагога до емпатії, розуміння особистості учнів та навчання використанню конструктивних тактик поведінки у конфліктних ситуаціях може бути використана шкільними психологами в практичній діяльності.

Впровадження результатів дослідження. Результати дослідження впроваджено в практику роботи педагогічного колективу гімназії ім. Т.Шевченка №109 м.Києва (довідка № 328 від 4 лютого 2000 р.) та загальноосвітньої школи № 75 м.Києва (довідка № 19 від 19 квітня 2001 р.)

Особистий внесок полягає у розробці та впровадженні в систему освіти засобів активного соціально-психологічного навчання.

Вірогідність отриманих даних забезпечувалася теоретичним аналізом досліджуваної проблеми; використанням методичних засобів, які відповідали меті та завданням дослідження; поєднанням якісного та кількісного аналізу отриманих емпіричних даних; застосуванням методів математичної обробки даних; достатньою вибіркою досліджуваних.

Положення, що виносяться на захист. 1. Важливою умовою ефективного міжособистісного спілкування дорослих та дітей є знання та розуміння психолгічних особливостей та механізмів розуміння вчителями особистості учня підліткового віку.

2. Головними показниками взаєморозуміння вчителів та учнів підліткового віку, які обумовлюють безконфліктні міжособистісні взаємо- відносини є: здатність до емпатії, розуміння та пізнання вчителем особистості учнів, а також використання діалогічного підходу у міжособистісному спілкуванні.

3. Впровадження ж в систему освіти відповідного соціально-психологічного тренінгу значно підвищує рівень педагогічного спілкування з учнями підліткового віку, що виявляється у підвищенні рівня розуміння вчителем особистості учня, розвитку здатності до емпатії та впровадження у педагогічний процес діалогічного підходу.

4. Формування у педагога здатності до розуміння особистості учня призводить до вибору продуктивних тактик поведінки у конфліктній ситуації, що, в свою чергу, дозволяє ефективно розв'язувати міжособистісні педагогічні конфлікти.

Апробація результатів дослідження знайшла відображення в шести публікаціях, про них доповідалося на наукових конференціях (Конфлікти в педагогічних системах: Науково-практична конференція 20-21 травня 1997р. – Вінниця: ВДТУ; Психолого-педагогические проблемы развития личности в современных условиях: Научно-практическая конференция. – Санкт-Петербург: РГПУ, 1999г.), педагогічних радах і семінарах для вчителів та психологів загальноосвітніх шкіл, конференціях.

Основні результати дослідження висвітлені у 6 публікаціях, всі написані без співавторів, у тому числі: 3 статті - у провідних наукових фахових виданнях, 1 стаття - у збірнику наукових праць, 2 статті - у збірниках матеріалів конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку літератури. Основний зміст дисертації викладено на 187 сторінках. Список літератури нараховує 227 джерел, з них 17 – іноземними мовами. У роботі вміщено 7 таблиць на 9 сторінках і 5 рисунків на 4 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність дослідження, визначено його мету, об’єкт та предмет, висвітлено практичне та теоретичне значення дослідження, його наукову новизну та методологічну основу, наведено дані про апробацію, впровадження та структуру роботи.

У першому розділі - “Проблема конфлікту в підлітковому віці” - висвітлюється аналіз сучасного стану проблеми конфлікту в контексті педагогічної взаємодії; визначаються головні підходи, специфіка та особливості виникнення конфліктних ситуацій у навчально-виховному процесі між вчителями та учнями підліткового віку; розкриваються причини, які їх породжують, динаміка перебігу та особливості тактик поведінки в конфлікті; розглядаються можливі шляхи вирішення та наслідки конфліктних ситуацій між вчителями та учнями підліткового віку. Зроблено узагальнення та систематизацію існуючих наукових досягнень стосовно проблеми розуміння людьми один одного та головних факторів, які обумовлюють усвідомлення психологічного змісту останнього.

Поняття “конфлікт” використовується майже в усіх суспільних науках і у кожній з них є однією з провідних категорій.

Сучасна соціально-психологічна конфліктологія має два головних підходи в дослідженні конфліктів: моделювання головних феноменальних характеристик конфліктів та спроби оформлення загальної теорії; функціональний підхід з визначенням типів стратегій та результатів для учасників та їх відносин.

Одним з провідних представників першого напряму вважається К.Левін, який обговорював водночас діючі протилежні сили рівної величини. Векторний типологічний схематизм, запропонований

К.Левіним, дуже простий та, безумовно, охоплює загальну суть явища безвідносно його суб’єктивного та змістовного наповнення. Так само і К.Боулдінг стверджує, що конфлікти мають загальні елементи та динамічні форми, а відповідне вивчення та опис цих загальних елементів може виявити феномен конфлікту в якому завгодно його специфічному прояві.

Спроби обгрунтувати в межах соціальної психології загальну модель конфлікту були зроблені вітчизняними дослідниками, зокрема, Ф.М.Бородкіним, М.С. Бургіним, А.А.Єршовим, Г.О. Карповою, Н.М.Коряк, О.В. Лавренко.

Дослідження М.Й. Боришевського, Є.П. Верещака, Н.В.Грішиної, Є.В. Єгорова, В.М. Кушнірук, Г.В. Ложкіна, В.О. Моляко, В.А. Семиченко, В.А.Сосніна пов’язані з аналізом, з одного боку, онтогенезу конфліктів та спробою максимально охопити всю можливу феноменологію явища, а з іншого – з визначенням характеристик учасників конфліктної взаємодії, особливостями її перебігу та можливими наслідками.

Феноменології конфлікту як одному з головних видів спілкування присвячено роботи В.В.Дружиніна, Г.І.Кримської, А.А. Литовка, В.В. Панчука, М.І.Станкіна, В.П.Шейнова та інших.

Класифікації конфліктів наведено в дослідженнях А.А.Бодальова, А.Т.Ішмуратова, В.Я.Ляудіс, Т.К.Чмут, Г.Л.Чайки та інших.

Одним з найпоширеніших видів конфлікту є педагогічний. Він виникає між педагогом та учнем найчастіше в тих випадках, коли школярі або не хочуть вчитись, або вчаться без інтересу, за примусом. Маючи у своїй основі мотиваційний фактор, конфлікти цієї групи розповсюджуються та приводять врешті-решт до взаємної неприязні, протистояння і навіть протидії між вчителями та учнями.

Окремим напрямом сучасної конфліктології є педагогічні конфлікти, які виникають між вчителями та учнями у процесі їх взаємодії. У цьому напрямі слід виділити дослідження, які систематизують педагогічні конфлікти у певні групи (мотиваційні, які пов’язані з неефективною організацією навчання у школі, та морально-етичні, які відповідно розподіляються на ситуації(або конфлікти) діяльності, поведінки та взаємовідносин з учнями) та визначають особливості їх перебігу (Є.Н. Ільїн, Н.В. Кузьміна, М.М. Рибакова, Н.В. Самоукіна, М.І. Станкін). Предметом уваги дослідників цього напряму було також виявлення чинників конфліктних ситуацій та їх класифікація (А.Я. Анцупов, А.А. Бодальов, А.Т. Ішмуратов, В.Я. Ляудіс, А.А. Малишев, В.П. Шейнов,).

В теорії педагогічного спілкування як різновиду професійного спілкування, в системі якого відбувається соціально-психологічна взаємодія вчителя з учнем, слід виділити роботи, які здійснювалися в рамках діалогічного підходу (Г.О. Балл, Г.Я. Буш, В.А. Кан-Калік, Т.М. Титаренко, А.У. Хараш). На організацію виховного процесу як діалогічного, як діяльності, в якій дитина є не об’єктом виховних впливів, а повноправним її суб’єктом, звертали увагу в своїх дослідженнях А.Б. Орлов, Г.А. Ковальов. Вони визначають критерії ефективності діалогічного спілкування, що складає основу взаєморозуміння. Відмічається, що педагогічне спілкування є, з одного боку, засобом організації діалогу, а з іншого, джерелом активності особистості (Л.І. Анциферова, В.В. Знаков, К.Роджерс). Водночас розглядається відмінність педагогічного спілкування від просто діалогічного спілкування, головні його компоненти та специфіка (В.В. Андрієвська, А.А. Андрєєв, М.М. Бахтін).

Конфлікти, крім негативного, мають і позитивний вплив на особистість, сприяючи її розвитку. В психологічному конфлікті змінюються попередні та формуються нові відносини особистості, змінюється сама її структура. Більш того, психологічний конфлікт – необхідна умова розвитку самостійності. Ось чому дослідження конфліктів має суттєве значення для розуміння розвитку особистості. Загальні закономірності формування особистості в діяльності та спілкуванні виявляються тут впродовж порівняно короткого часу та в гострій формі.

Однак, всі визначені вище підходи, які є дуже важливими в дослідженні проблеми діалогічності педагогічної взаємодії, залишають поза увагою такий аспект, як створення взаємовідносин, що базуються на безконфліктному педагогічному спілкуванні, найвищим рівнем якого стає міжособистісний діалог. Головним його показником є процес взаєморозуміння, яке зумовлює не тільки розуміння, а й співпереживання один одному, тобто дійсною основою особистісного контакту між людьми постає процес осягнення співрозмовниками внутрішнього світу один одного.

Звідси стає очевидним, що процес безконфліктного спілкування між людьми відбувається за допомогою міжособистісного діалогу, основу якого складає розуміння людиною іншого та емпатійного ставлення один до одного. Зокрема, важливим фактором, який обумовлює конструктивне вирішення педагогічних конфліктів є розуміння вчителем особистості учнів підліткового віку, який називають важким, конфліктним та критичним.

На початку підліткового віку між вчителями та учнями виникають певні суперечності. Якщо у дорослих зберігається ставлення до підлітка як до дитини, то, з одного боку, це гальмує розвиток соціальної дорослості підлітка, а з іншого – вступає у суперечність з уявленнями підлітка щодо ступеня власної дорослості. Саме це протиріччя є джерелом конфліктів і труднощів у стосунках дорослого і підлітка. Конфлікти виникають через розбіжності їх уявлень про ступінь самостійності підлітка.

Таким чином, педагогічний конфлікт – це наслідок невміння чи небажання дорослого рахуватися з потребами та розвитком особистості підлітка.

Одним з головних механізмів розуміння людьми один одного є емпатія. Особлива роль емоційних зв’язків в становленні особистості та побудові міжособистісних відносин підкреслюється в багатьох роботах різних напрямів. Саме співпереживання, емпатія дозволяє співрозмовникам вступати в глибоке, емоційно насичене спілкування і тому може бути найкращою основою особистісного контакту в діалозі (М.М. Бахтін, Є.А. Ножин, Т.А. Флоренська).

В педагогічному аспекті науковці розглядають емпатію як особистісну якість вчителя, що забезпечує продуктивність його професійної діяльності (В.А. Кан-Калік, В.С. Каспіна, Е.А. Клімов, А.Г. Ковальов), з одного боку, та як різновид педагогічних здібностей – з іншого (Ф.Н. Гоноболін, Н.І. Гуткіна, Н.В. Кузьміна).

У другому розділі -“Причини виникнення конфліктних ситуацій між вчителями та учнями підліткового віку” - висвітлюється загальний напрям експериментального дослідження, обгрунтовується доцільність використання застосованих методичних прийомів констатуючого та формуючого експериментів.

Ми виходили із припущення, що основними причинами педагогічних конфліктів є низький рівень розуміння вчителем особистості учня та недостатня сформованість в нього здатності до емпатії. Дослідження здійснювалось у три етапи. Метою першого (констатуючого) етапу було визначення чинників конфліктних ситуацій між вчителями та учнями підліткового віку, з’ясування тактики поведінки вчителя в конфліктних ситуаціях з учнями, визначення рівня здатності педагога до емпатії, виявлення рівня розуміння вчителем особистості учнів підліткового віку. Для розв’язання цих завдань ми використовували такі методики: авторський варіант опитувальника для визначення причин та видів конфліктних ситуацій між вчителями та учнями підліткового віку; тест К.Томаса (визначення тактик поведінки в конфліктній ситуації); опитувальник емпатійності вчителя І.М. Юсупова; модифікований нами опитувальник С.В. Кондратьєвої для визначення рівня розуміння вчителем особистості учнів. У констатуючий частині дослідження брали участь 200 учнів підліткового віку та 140 вчителів. Спостереження засвідчили, що конфлікти, які відбуваються в загальноосвітній школі, частіше за все виникають між вчителем і учнем, тобто є міжособистісними, набуваючи рис хронічних. Гострота суперечностей виявляється у ворожості один до одного, що викликає протидію. Конфлікти зумовлюються, як правило, образливими висловлюваннями вчителя на адресу учнів, учні ж очікують від вчителя зовсім іншого ставлення до них. За мірою вирішення вони є неконструктивними або вирішуються тільки на користь вчителя (конструктивно-неконструктивні).

На відміну від загальноосвітньої школи, онфлікти, які ми спостерігали у гімназії, - короткочасні, відкриті та відбуваються, як правило, між класом і вчителем. Хронічних конфліктів у гімназії майже не спостерігається. Суперечності виявляються у незадоволеності діями один одного. Вчителі гімназії застосовують переважно конструктивні шляхи вирішення конфліктів, причинами яких є в більшості випадків навчання та поведінка на уроці.

Результати нашого дослідження підтверджують також те, що соціальний фактор є одним з провідних не тільки при виникненні конфліктних ситуацій, а й у виборі тактики поведінки в них і впливає на конструктивність вирішення конфлікту. При порівнянні результатів тестування 30 вчителів гімназії та 30 вчителів загальноосвітньої школи, виявилося, що вчителі гімназії, де створені відповідні умови творчої праці, самовдосконалення, де умови діяльності набагато кращі, ніж у загальноосвітній школі, використовують тактику співробітництва, коли учасники конфліктної ситуації приходять до альтернативи, яка повністю задовольняє інтереси обох сторін. Вчителі ж загальноосвітньої школи використовують тактики: пристосування, яке означає принесення в жертву своїх інтересів заради підтримки нормальних стосунків та спокою; змагання, тобто досягнення своїх цілей, незважаючи на інтереси інших; уникнення, для якого характерне як відсутність прагнення до задоволення інтересів іншого, так і відсутність тенденції до досягнення своїх цілей. Всі ці тактики є неконструктивними при вирішенні конфліктів.

Виявлені відмінності можна пояснити дією певних факторів, які обумовлюють виникнення та вирішення конфліктів: соціальних (умови праці та існування, що сприяють самовдосконаленню) та психологічних (знання вікових особливостей, емпатійне ставлення до дітей, розуміння їх особливостей та інше), які пов’язані між собою. Виходячи з результатів нашого дослідження, можна зробити висновок про те, що відповідно створені соціальні умови сприяють вибору саме конструктивних тактик поведінки у конфліктній ситуації, що поступово формує безконфліктне спілкування вчителів та учнів підліткового віку та містить потенціал для формування психологічного (творчого) фактору у вирішенні конфліктів.

Однак, бажання самовдосконалюватися, творчо підходити до педагогічної праці зникає, коли вчитель стикається з труднощами, які пов’язані зі складними умовами, в яких доводиться працювати сучасним педагогам загальноосвітніх шкіл. Тому виявляється, що, незважаючи на можливе існування психологічного фактора у загальноосвітній школі, за відсутністю необхідних соціальних умов, неможливо створити безконфліктний колектив та конструктивно вирішувати конфліктні ситуації, які виникають між вчителями та учнями підліткового віку.

Вирішення конфліктів у багатьох випадках залежить також від того, як вчитель зуміє оцінити та змінити свою позицію по відношенню до учня, тобто конструктивно розв’язувати конфлікт. Оволодівши конструктивними засобами вирішення конфліктів, можна знайти вихід з будь-якої складної ситуації, а невміння це робити приводить до серйозних наслідків. Спостереження свідчать, що найчастіше конфлікти мають прихований характер. Однак, у випадках, коли конфлікт відкритий, він також не вирішується адекватно, оскільки вчителю недостатньо пред’явити свої претензії до учня, треба ще знати й шляхи усунення недоліків. Цього неможливо досягти докорами та вказівками, проте більшість вчителів вважає, що достатньо лише вказати учню на його недолік (причому це частіше робиться, як показує дослідження, у зневажливій, образливій формі) і він одразу виправиться. Зрозуміло, що цього не відбувається.

Одним із чинників, який дозволяє конструктивно розв’язувати конфліктні ситуації, є розуміння вчителем особистості учня, що виявляється у пізнанні особистості з урахуванням даних наукової психології, відображенні стійких інтегральних властивостей особистості, а не тільки перехідних її станів; виявленні провідних цілей та мотивів поведінки; встановленні зв’язків між вчинками та особистістю учня в цілому; об’єктивності суджень; вмінні бачити приховані резерви розвитку учня; проектувати подальший розвиток його особистості.

З’ясувалося, що незалежно від віку та педагогічного стажу вчителя при високому рівні розуміння ним особистості учнів підліткового віку найчастіше використовується тактика співробітництва і взагалі не застосовується тактика змагання. Це говорить про те, що необхідною умовою конструктивного вирішення конфліктів є сформованість у вчителя здібності до розуміння особистості учня підліткового віку. Наявність у педагога середнього рівня розуміння учнів також обумовлює використання такої тактики в конфліктній ситуації, як співробітництво, але при цьому рівні вже інколи можливе використання неконструктивної тактики поведінки – змагання.

Тактику компромісу також найчастіше використовують вчителі з середнім рівнем розуміння, причому третього вікового періоду (51-65 років). Неможливо обійти увагою той факт, що вчителі другого вікового періоду (36-50 років) більш за все застосовують тактику змагання. Тактику пристосування найчастіше використовують вчителі з низьким рівнем розуміння, однак вибір цієї тактики поведінки в конфліктній ситуації не залежить від вікового періоду вчителя. Тактику уникнення використовують вчителі з будь-яким рівнем розуміння особистості учня та будь-якого вікового періоду, однак частіше вчителі з середнім та низьким рівнем розуміння.

Виходячи з результатів дослідження, загалом, можна зробити висновок про те, що вчителі найчастіше використовують в спілкуванні з учнями підліткового віку тактику компромісу. Найменше педагоги звертаються до тактики пристосування.

Рівень розуміння вчителем особистості учня підліткового віку виявляється в тому, як вчитель поводить себе у конфліктній ситуації, тобто, яку тактику обирає та наскільки конструктивно може вирішити суперечності, які виникли між ним та учнем.

Умови, як соціальні, так і психологічні, в яких доводиться працювати сучасним вчителям, безумовно, впливають на рівень безконфліктного спілкування, що зумовлюється наявністю сформованої у вчителя здібності до розуміння особистості учнів підліткового віку, емпатійного ставлення до них та використання конструктивних тактик поведінки в конфліктних ситуаціях.

Результати нашого дослідження, показали також, що наявність у вчителя високої або нормальної емпатійності не залежить від вікового періоду педагога, але пов’язана з рівнем розуміння особистості учнів підліткового віку, тобто чим вищий рівень розуміння особистості учнів, тим частіше виявляється високий або нормальний рівень емпатійності. Вчителі, які мають високий та середній рівень розуміння особистості учня підліткового віку, виявляють нормальний та високий рівень емпатійності. Такі вчителі оцінюють учнів за їх вчинками, а не за своїми власними враженнями. Вони виявляють емоційні прояви у спілкуванні, тактовні та чуйні, сприймають учнів повноцінно та об’єктивно. Учні до таких вчителів завжди звертаються за порадою, тому що знають, що не зустрінуть опору та звинувачення, а знайдуть розуміння та “тепле” людське відношення. У спілкуванні вони уважні, намагаються зрозуміти більше, ніж висловлено словами. Надають перевагу делікатному відношенню, тобто не висловлюють свою точку зору, якщо немає впевненості в тому, що вона буде прийнята. Мають розвинену властивість прогнозувати розвиток відносин між людьми.

Вчителі ж з низьким рівнем розуміння мають також і низький або дуже низький рівень здібності до емпатії, і, як результат, труднощі у встановленні контактів між людьми. Емоційні прояви інших іноді здаються їм зайвими, що сприяє обмеженню кількості друзів. У міжособистісних відносинах не знаходять взаєморозуміння. У діяльності вони дуже центровані на собі, хворобливо реагують на критику на власну адресу. На основі цих даних можна зробити висновок про те, що сформованість у вчителя певного рівня розуміння особистості учня підліткового віку обумовлюється сформованістю такої властивості людини, як емпатія.

Зазначимо, що сформованість у вчителя високого рівня розуміння, яке обумовлює його емпатійне ставлення до учнів та використання конструктивних тактик поведінки у конфліктних ситуаціях, що створює необхідні умови для встановлення зв’язків між вчинками та особистістю учня в цілому, зумовлює об’єктивність суджень, вміння проникати у приховані резерви розвитку індивідуальності учня, тобто все те, чим характеризується типовий діалогічний підхід у спілкуванні з учнями.

Вчителі з низьким рівнем розуміння особистості учня підліткового віку використовують типовий монологічний підхід в оцінці особистості учня. Це виявляється як у суб’єктивному характері оцінювання, так і у тому, що успішність чи неуспішність у навчанні є головним критерієм позитивної чи негативної характеристики особистісних якостей учнів.

Рівень розуміння вчителем особистості учнів не залежить, як вже зазначалося, від вікового періоду вчителя та стажу педагогічної діяльності. Це видно на діаграмі (рис.1).

Рис.1. Залежність рівня розуміння вчителем особистості учня підліткового віку від вікового періоду педагога.

Отже, результати дослідження свідчать про те, що розвиток у вчителя здібності до розуміння особистості учня, особливо сформованість таких механізмів розуміння, як емпатія та діалогічний підхід у міжособистісному спілкуванні, сприяє конструктивному вирішенню конфліктних ситуацій, а за певних умов може попереджати їх виникнення.

Емпатійне ставлення до дитини, здатність педагога розуміти особистість учня, усвідомлювати свою поведінку в конфліктній ситуації – все це робить його поведінку соціально обумовленою, що має велике значення у навчально-виховному процесі в цілому.

Ми зробили припущення, що здатність до налагодження безконфліктних стосунків між вчителями та учнями підліткового віку може бути сформована активними соціально-психологічними методами навчання.

У третьому розділі - “Формування у вчителя здатності до розуміння особистості учнів підліткового віку як фактора вирішення педагогічних конфліктів” - обгрунтовуються теоретичні підходи та зміст формуючого експерименту, узагальнюються результати порівняльного аналізу ефективності впровадження розробленої програми розвитку здібності педагога до розуміння особистості учнів підліткового віку, емпатійного ставлення до них та використання конструктивних тактик поведінки в конфліктній ситуації, які виникають у процесі міжособистісної взаємодії, визначаються особливості та умови продуктивного психолого-педагогічного спілкування вчителя з учнями підліткового віку.

При аналізі даних констатуючого експерименту була зроблена вибірка досліджуваних осіб (28), що виявила найнижчі результати за критеріями, які були наведені вище. З цією групою педагогів проводилось активне навчання (14 занять), що й становило зміст формуючого (третього) етапу дослідження. Розвиток здібності до розуміння вчителем особистості учнів досягався завдяки поступовому усвідомленню та розпізнаванню певних аспектів особистості дитини; оволодінню індивідуалізованими засобами міжособистісного спілкування; формуванню здатності до безконфліктної взаємодії через розвиток навичок, які необхідні для використання конструктивних тактик в конфліктних ситуаціях з учнями, що досягалося завдяки аналізу поведінки у різні моменти розвитку конфлікту та обрання відповідних адекватних стратегій взаємодії; розвиток емпатії відбувався шляхом з’ясування впливу та розпізнання емоційних станів. Методичною основою побудови формуючого експерименту стали роботи Т. Альберга, Ю.Н. Ємельянова, Г.А.Ковальова, А.С. Прутченкова, Л.А. Петровської, М. Форверга.

Результати проведеного тренінгу переконливо довели, що можна сформувати здібність педагога до емпатії та розуміння особистості учня підліткового віку, причому незалежно від віку вчителя та стажу педагогічної діяльності.

На заключному етапі проводився порівняльний аналіз показників, які були одержані на початку дослідження в результаті формуючого експерименту. Виявилися значні зміни в рівні розвинутості відповідних здібностей (їх рівень значно підвищився), що свідчить про ефективність застосованої у роботі системи тренінгових вправ. Розроблялися та впроваджувалися науково-практичні рекомендації щодо ефективного розвитку здатності до розуміння вчителем особистості учня підліткового віку.

Повторна діагностика (через три місяці після закінчення тренінгових занять) здібності педагога до емпатії, рівня розуміння вчителем особистості учня підліткового віку, а також вибору тактики поведінки в конфліктній ситуації показала, що вчителі всіх вікових періодів змінили тактики поведінки з змагання на компроміс або співробітництво. Здатність емпатійно ставитися до учнів досягла нормального рівня, а здатність розуміти особистість учнів підліткового віку підвищилася до середнього та високого.

Загальний рівень педагогічної взаємодії вчителів, на думку учнів, які безпосередньо навчаються в них, набув відчутних змін: покращилися взаємовідносини з учнями, що виявляється у здібності вчителя бачити в учнях перш за все особистість, прагненні зрозуміти їх точку зору та проникненні в їх емоційний світ; конфліктні ситуації, які виникають, конструктивно вирішуються вчителями, а причини, які їх викликають, найчастіше пов’язані з навчанням.

Виходячи з результатів нашого дослідження, можна зробити висновок про те, що відповідно створені умови праці вчителів, розуміння педагогом (незалежно від віку) особистості дитини та емпатійне ставлення до неї сприяють безконфліктному спілкуванню з учнями підліткового віку.

Впровадження ж в систему освіти відповідного соціально-психологічного тренінгу значно підвищує рівень педагогічного спілкування з учнями підліткового віку, що й підтверджує проведене нами дослідження.

Виконане нами дослідження дало підстави для загальних висновків.

Висновки

У дисертації наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення проблеми розуміння вчителем особистості учнів підліткового віку як провідного фактора вирішення міжособистісних педагогічних конфліктів, яке проявляється у визначенні головних механізмів цього процесу: емпатії, діалогічному підході та використанні конструктивних тактик поведінки.

1.

На відміну від загальноосвітньої школи, конфлікти, які трапляються у гімназії, є короткочасними, відкритими та відбуваються, як правило, між класом і вчителем. Хронічних конфліктів у гімназії майже не спостерігається. Суперечності виявляються у незадоволеності діями один одного. Вчителі гімназії застосовують конструктивні шляхи вирішення конфліктів, причинами яких є навчання та поведінка на уроці.

2.

3.

4.

5.

6.

Виконане дослідження дозволило сформулювати рекомендації Міністерству освіти і науки України, педагогічним колективам та практичним психологам щодо формування здібності до розуміння вчителем особистості учня підліткового віку.

Наше дослідження не вичерпує всього кола питань, що стосуються проблеми розуміння вчителем особистості учнів підліткового віку як фактора безконфліктного спілкування з ними. Потребують подальших досліджень питання, що визначають існування взаєморозуміння з учнями як фактора, який обумовлює цілісність структури особистості педагога; поглиблене вивчення механізмів взаєморозуміння.

Основний зміст роботи відображено в таких публікаціях:

1.Гуменюк О.М. Деякі аспекти проблеми емпатії в професійній діяльності вчителя //Психологія: Зб. наук. праць. – К.: НПУ імені М.П.Драгоманова.- 1999. – Вип. 2(5). – С.202-212.

2. Гуменюк О.М. Конфліктні взаємовідносини між вчителями та учнями підліткового віку//Психологія: Зб. наук. праць. – К.: НПУ імені М.П.Драгоманова.- 1999. – Вип. 4(7). – С. 195-200.

3. Гуменюк О.М. Проблема конфліктів в сучасних психологічних дослідженнях //Наукові записки. Психолого-педагогічні науки. – Ніжин: НДПУ.- 1998. – С. 154-158.

4. Гуменюк О.М. Деякі психологічні аспекти трудового навчання в закладах нового типу //Єдність раціонального та емоційно-почуттєвого в освітньо-виховних системах: Науково-методичний збірник.-Харків.- 1996.- С.360-361.

5. Гуменюк О.Н. Некоторые психолого-педагогические аспекты проблемы понимания учителем личности учащегося подросткового возраста //Психолого-педагогические проблемы развития личности в современных условиях: Тез. докладов. – Санкт-Петербург: РГПУ.- 1999. – С. 354-356.

6. Гуменюк О.М. Проблема педагогічного конфлікту у навчально-виховному процесі між вчителями та учнями в підлітковому віці //Конфлікти в педагогічних системах: Збірник доповідей науково-практичної конференції 20-21травня 1997р. – Вінниця: ВДТУ.- 1997. – С. 99-101.

Поєнко О.М. Розуміння вчителем особистості учня підліткового віку як фактор вирішення міжособистісних і педагогічних конфліктів. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.07 – педагогічна та вікова психологія. - Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, Київ, 2001.

Дисертаційне дослідження присвячено вивченню феномена розуміння як фактора вирішення педагогічних конфліктів між вчителями та учнями підліткового віку. В роботі теоретично обгрунтовано та експериментально доведено наявність певних чинників, які зумовлюють причини, динаміку та конструктивність вирішення конфліктних ситуацій між