НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ім. О.О. ПОТЕБНІ

Пазинич Оксана Миколаївна

УДК 81'1:81'42

ФУНКЦІОНАЛЬНО-СТРУКТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ ТЕКСТІВ ДИПЛОМАТИЧНОГО ЛИСТУВАННЯ

Спеціальність 10.02.15 – загальне мовознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

КИЇВ 2001

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі загального мовознавства Інституту мовознавства

ім. О.О. Потебні НАН України.

Науковий керівник – кандидат філологічних наук,

доцент Центру наукових досліджень та

викладання іноземних мов НАНУ

Линник Тетяна Григорівна.

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук,

провідний науковий співробітник

Інституту мовознавства НАН України

Ажнюк Богдан Миколайович;

кандидат філологічних наук,

старший науковий співробітник

Інституту української мови

Труб Володимир Михайлович.

Провідна установа – Донецький національний університет, кафедра загального мовознавства та історії мови, Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться "22" січня 2002 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.172.01 для захисту докторських (кандидатських) дисертацій при Інституті мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України (м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 4.

Автореферат розіслано "18" грудня 2001 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор філологічних наук, професор Н.Г. Озерова

Загальна характеристика дисертації

Вивчення мови, яке ставить за мету виявлення абстрактних систем структурних компонентів, з погляду мови як реальної системи (О.С. Мельничук) не є кінцевим етапом дослідження, а має доповнюватися висвітленням ролі різних структурних компонентів відповідно до завдань у різних ситуаціях мовлення. Цілісне уявлення про дипломатичне листування як особливий вид комунікативної діяльності неможливе без звернення до двох його основних аспектів — мовно-структурних характеристик та функціональних особливостей.

Окремі аспекти текстів дипломатичного листування розглядалися у працях Е. Сатоу, Х. Вільднера, Дж. Вуда та Ж. Серре, присвячених дипломатії та дипломатичному церемоніалу. Міркування лінгвістів щодо мови та стилю дипломатичних документів з'явилися у працях, що розробляли загальні питання функціональних стилів (В.Т. Адмоні, Т.І. Сільман, В.Д. Левіна та ін.). На сучасному етапі дипломатичні документи досліджувалися у дисертаціях Н.М. Поліщук та О.М. Мацько. Слід зазначити, що тексти дипломатичного листування, як правило, розглядалися без урахування того, що вирізняє їх із загальної сукупності дипломатичних документів, а всі характеристики цих документів поширювалися й на тексти дипломатичного листування. Ступінь вивчення мовно-структурних особливостей текстів дипломатичного листування є недостатнім, а такі жанри, як пам'ятна записка, телеграма та приватний лист напівофіційного характеру ще не були предметом наукового дослідження. Тому головною метою даної праці є мовно-структурний аналіз усієї групи текстів дипломатичного листування, встановлення загальних і специфічних рис кожного жанру, а також визначення їх комунікативних особливостей, оскільки, на наш погляд, у текстах дипломатичного листування чітко відбивається динаміка міжсоціумної взаємодії.

Актуальність дослідження визначається трьома аспектами:

1. Дипломатичні документи завжди згадуються як приклад офіційно-ділового мовлення, однак розгляд їх особливостей лишається явно недостатнім. Безперечно цінні з погляду практичного застосування посібники з мови дипломатії обмежуються лише окремими констатаціями щодо особливостей дипломатичного листування і самого стилю, зосереджуючись на завданні якнайповнішого представлення самих дипломатичних документів як зразків, якими дипломати послуговуються у своїй діяльності. Тоді як для лінгвіста безперечно важливим є теоретичне осмислення особливостей цих документів.

2. У рамках сучасних підходів до вивчення тексту дипломатичне листування має розглядатися насамперед з позиції текстотворення. Лінгвістика тексту нині має значні здобутки і тому важливим є застосування її методів до аналізу текстів дипломатичного листування. Актуальність такого підходу визначається також і тим, що в сучасній лінгвістиці вже сформувався напрям досліджень мови, що використовується з певними цілями. Тому дипломатичне листування ми розглядаємо як особливий тип дискурсу.

3. Важливим моментом, що визначає актуальність дослідження, є те, що українські дипломатичні документи сучасного етапу розвитку суспільства ще не були включені в контекст мовознавчих досліджень, що зумовлене історією розвитку України як держави. Після проголошення незалежності Україна підтвердила свої зобов'язання по міжнародних договорах, укладених раніше. Вона є правонаступницею прав і зобов'язань по міжнародних договорах СРСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки. На 24 серпня 1992 року (перша річниця проголошення незалежності) Україну визнали 123 держави світу, з 88 державами встановлено дипломатичні відносини. Саме у цей період виникає нагальна потреба кваліфікованого аналізу сучасних україномовних дипломатичних документів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у відділі загального мовознавства та тісно пов'язане з плановими науковими темами: "Методологічні основи нових напрямів у світовому мовознавстві"; "Мовознавство в духовній сфері суспільства".

Фактичний матеріал дослідження складає корпус українських, російських та англомовних текстів дипломатичного листування за період 80-х та 90-х років ХХ сторіччя, що зберігаються в Архіві МЗС (загалом 120 документів), тексти листів та вербальних нот, що надходили до різних освітніх закладів і державних установ від посольств, акредитованих в Україні за період з 1996 - 1999 років (загалом 80 документів), а також автентичні тексти дипломатичного листування, що широко подаються в навчальних посібниках і спеціальних виданнях.

Зміцнення культурних та економічних зв'язків між державами внесло певні корективи і в діяльність дипломатичних місій, які вважають за необхідне підтримувати безпосередні контакти не лише з Міністром закордонних справ, а й з безпосередніми суб'єктами культури та економічних сфер країни, де вони перебувають. Це спричиняє появу нового типу документів у сфері діяльності дипломатичних місій. Їх можна віднести до текстів дипломатичного листування як за критерієм авторства, так і за певними формальними ознаками.

Водночас вивчення текстів дипломатичного листування можна конкретизувати розв'язанням таких основних завдань:—

визначити чинники, що дають змогу вважати дипломатичне листування особливим типом дискурсу;—

виявити взаємозв'язок типу дискурсу, моделі та фактора адресата;—

встановити залежність функціонально-структурних особливостей текстів дипломатичного листування від їх комунікативного завдання; —

проаналізувати тексти дипломатичного листування з погляду стильової диференціації мови та визначити важливість жанрової диференціації для цієї групи текстів;

·

Ці завдання вирішуються у відповідних розділах дисертації. У процесі їх реалізації використовуються різні методи, застосування яких зумовлене особливостями вирішення кожного з поставлених завдань: описовий, статистичний, порівняльний та метод моделювання.

Наукова новизна роботи полягає, по-перше, в аналізі групи текстів, яка досі в повному обсязі не досліджувалася; по-друге, в порівнянні текстів дипломатичного листування українською, російською та англійською мовами, що цілком відповідає практичній потребі: проблема багатомовності постійно виникає у дипломатичній практиці (при добиранні однозначних семантичних еквівалентів, при складанні рівноавтентичних текстів, при їх інтерпретації тощо).

Залучення паралельних матеріалів на близькоспоріднених українській і російській, та структурно відмінній англійській мові дає можливість глибше розглянути питання специфічних і загальних рис документів дипломатичного листування.

Теоретичне значення. Дослідження певного функціонального класу текстів (текстів дипломатичного листування) на фоні включення в певну комунікативну ситуацію дозволяє вийти на вищий рівень теоретичного узагальнення, тим самим є певним внеском у вивчення дискурсу. Порівняння функціонально-структурних особливостей текстів дипломатичного листування, укладених українською, російського та англійською мовами, дозволяє не тільки фіксувати елементи конкретно-мовної специфіки, а й урахувати культурологічну детермінованість каналу дипломатичної взаємодії.

Практичне значення. Фактичний матеріал та результати дослідження можуть бути використані: а) як додаток при викладанні курсу стилістики; б) як матеріал спецкурсу для студентів факультету "міжнародних відносин"; в) у практичній діяльності працівників МЗС.

Апробація роботи. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях відділу загального мовознавства Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, міжнародних наукових конференціях : "Мова та культура" (Київ, 2000), "Україна та становлення державності" (Ужгород, 2000), 10-й ювілейній міжнародній конференції ім. С.Б. Бураго "Мова та культура" (Київ, 2001), а також знайшли відображення у п'яти статтях.

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, бібліографії та додатків. Повний обсяг дисертації становить 219 сторінок, додатки складають – 12 сторінок, список використаної літератури включає 108 найменувань, список аналізованих текстів – 200 найменувань. Дисертація містить три таблиці та 19 схем.

Основний зміст дисертації

У Вступі обгрунтовується вибір теми дисертації, визначається її актуальність, мета, завдання та головні методи дослідження, фактична база, розкривається теоретична і практична значущість дослідження, аналізується стан дослідження текстів дипломатичного листування.

Особливий інтерес лінгвістів до мови та стилю дипломатичних документів виникає на початку 60-х років ХХ століття. У більшості праць того часу (В.Т. Адмоні, В.Д. Левіна, Т.І. Сільман) мову дипломатичних документів розглядають як складову частину офіційно-ділового стилю. У працях 80-х років (І.Р. Гальперін, В.І. Лященко, А.В. Швець, Е.М. Шпанова, Л.Г. Фарафонова, В.В. Калюжна та ін.) дипломатичні документи визначають вже як різновид офіційно-ділового стилю мови, який функціонує у сфері адміністративно-правової та суспільної діяльності.

Погляд на текст як засіб комунікації вивів на поверхню низку нових для теорії тексту категорій та понять, актуалізував їх дослідження. До них належить намір адресата та інтенція тексту, генеративні типи текстів, тип комунікативного процесу, до якого належить текст, прагматична ситуація, яка моделюється текстом, комунікативні стратегії автора тощо. Праці, спрямовані на вивчення окремих прагматичних властивостей і категорій тексту, становлять один із дослідницьких напрямів у цій галузі (Т.А. ван Дейк, В. Дреслер, В. Енквіст, М. Холідей, Є.В. Сидоров, Л.В. Славгородська та ін.). З українських дослідників цю проблематику розробляли: О.П. Воробйова, Л.П. Іванова, Т.В. Радзієвська та ін.

Окремий напрямок вивчення тексту як засобу комунікації представлений працями, в яких досліджується з комунікативного погляду певний функціональний клас текстів. Об'єктом аналізу стають наукові, публіцистичні, ділові, рекламні тексти, інструкції та оголошення, відозви, звертання, листи, астрологічні та економічні прогнози тощо. Такий підхід доцільно застосувати для вивчення текстів дипломатичного листування, оскільки їх прочитання без включення в конкретну комунікативну ситуацію є досить поверховим.

Розділ 1. "Дипломатичне листування як особливий вид дискурсу". Розділ починається оглядом ключових понять і принципів теорії дискурсу. Завдання, яке стоїть в цьому розділі, можна сформулювати так: визначити фактори, які дозволяють вважати дипломатичне листування дискурсом, а також виявити його специфічні риси.

Необхідність створення тексту будь-якого листування (ділового, приватного), як відомо, детермінована потребами спілкування. Стосовно текстів дипломатичного листування, це може бути потреба вирішити поточні справи (вербальна нота), інформувати про позицію держави з приводу будь-якого питання (особиста нота або меморандум), підтримання контакту та дружніх стосунків (вітальні листи та телеграми). Характерним для текстів міждержавного дипломатичного листування є те, що мета навіть стислого та лаконічного тексту телеграми не лише в тому, щоб вирішити справу або передати інформацію, але й обов'язково підтримати контакт. До складу одного тексту можуть входити кілька типів дискурсу, які відображають різні моменти дипломатичної комунікації.

Особливості адресованості тексту дипломатичного листування залежать від типу представленого дискурсу. Експлікація адресата є обов'язковою рисою листування взагалі. Спрямованість дипломатичної комунікації на конкретного адресата визначає особливості формування тексту дипломатичного документа. Текст дипломатичного листування, який направляється індивідуальному адресату, відрізняється більш вільною структурою, порівняно з текстами, що адресуються структурному підрозділу МЗС.

Для текстів дипломатичного листування обов'язковими є три засоби експлікації адресата: у кутовому штампі на початку чи в кінці тексту, у звертанні та відповідних стандартизованих конструкціях "Адресат — Адресант", що використовуються як для викладення суті справи, так і для підсилення тону ввічливості.

Звертання є диференційною ознакою тих текстів, де є обов'язковим контактний дискурс (тобто приватного листа напівофіційного характеру, особистої та інколи вербальної ноти), незалежно від сфери функціонування (внутрішньовідомча чи міждержавна). Характерною для контактної інформації є її, так би мовити, супровідна властивість: вона, як правило, супроводжує будь-яку іншу мовну інформацію, власне семантичну, спонукальну та емоційно-оціночну.

Крім цього, до сигналів адресованості можна віднести і певний набір грифів, які можуть проставлятися перед текстом, вказуючи на адресата та не називаючи його особистого імені, наприклад: "Таємно", "Цілком таємно", "Терміново", "Пану Послу особисто" // "Секретно", "Совершенно секретно", "Срочно", "Лично…" // "Strictly confidential", "Personal", "Personal and confidential".

Дипломати в міжсоціумній комунікації часто виконують роль посередників та є лише частковими суб'єктами взаємодії. Роль абсолютного суб'єкта належить тільки представнику верховної влади. Дипломати мають повноваження, отже, ступінь їх суб'єктності обмежений. Функція посередника проявляється в текстах у тому, що в комунікативний акт імпліцитно, а іноді й експліцитно включається третій учасник комунікації.

Зміна в комунікативній структурі тексту свідчить про ускладнення комунікативної ситуації. Фактор подвійної адресації формує текст з дворівневою структурою, де кожному рівню відповідає своя мета, особливості семантичної та синтаксичної експлікації.

Ще однією особливістю текстів дипломатичного листування є обов'язкова експлікація як адресата, так і автора документа. Посередницька функція представника дипломатичного корпусу може виявлятися не тільки стосовно адресата, а й стосовно адресанта. В українських текстах рівнозначно функціонують варіанти "За дорученням…", "Від імені…", у російських — "От имени…", "По поручению…". В англомовних дипломатичних текстах також активно використовуються обидві конструкції: "On behalf of…", "I am directed by…".

Текст для нас є основним джерелом інформації стосовно тієї комунікативної ситуації, у межах якої він сформований. Оскільки дипломатичне листування кваліфікується як діалогічний тип комунікації, до компонентів моделі комунікативної ситуації обов'язково відноситься адресант, адресат, предмет комунікації (об'єкт взаємодії) та різного типу комунікативні дії.

Виділення двох планів змісту в текстах дипломатичного листування визначає їх характерну рису: одночасний референтний зв'язок з ситуацією, про яку йдеться, і з ситуацією спілкування. Актуальна інформація щодо складу комунікативної ситуації, узгодження уявлення комунікантів стосовно ситуації загалом та ролі в ній окремої держави або комуніканта (як представника соціуму) потрібні сторонам, що постійно спілкуються. Під час повсякденного спілкування суб'єктів або службової взаємодії така інформація є неосновною, тоді як у дипломатичному листуванні передача інформації стосовно комунікативної ситуації є головною, а інколи і єдиною метою взаємодії.

У розділі 1 запропонована загальна модель тексту дипломатичного листування, яка відображає як референтний, так і метареферентний план комунікацій. Отже, ситуаційна модель будується навколо схеми моделі, що складається з обмеженої кількості категорій, які використовуються для інтерпретації ситуації. Ця схема наповнюється конкретною інформацією у різних комунікативних актах.

Розділ 2. "Лексико-граматичні особливості текстів дипломатичного листування". Враховуючи те, що дипломатичне листування первісно формувалося в межах епістолярного регістру, а з паралельним розвитком ділової комунікації почало набувати її ознак, у цьому розділі особлива увага зосереджена на тому, які ознаки ділової комунікації та епістолярного регістру притаманні текстам дипломатичного листування.

На рівні лексики ознакою приналежності до офіційно-ділового стилю є високий рівень насиченості текстів дипломатичною термінологією та термінологією міжнародного права, а також стандартизованими мовними зворотами.

Спеціальна лексика є основним стрижнем, навколо якого будується весь документ у лексичному плані з точки зору приналежності до стилю. До неї можна віднести назви дипломатичних установ, органів, процедур, посадових осіб, дипломатичних документів та їх частин тощо. Частка кожного лексичного шару не однакова. Якщо загальновживана лексика складає більшість елементів, то спеціальна лексика — "дипломатичний фон" документа.

Загальнолітературні лексичні одиниці, які входять до складу текстів дипломатичного листування, відрізняються не тільки сферою функціонування, а й тим, що за допомогою відповідних прикметників (міжнародний, дипломатичний, державний) до їхнього значення додається "закріпленість" за дипломатичними документами. Саме завдяки названим прикметникам (так званим домінантам) термінологічного значення набувають словосполучення: міжнародна ввічливість, міжнародні гарантії; дипломатична мова, дипломатичні відносини; державний кордон, державний імунітет.

На використання спеціальної лексики впливають й інші лексичні пласти певної стилістичної забарвленості. Так, наприклад, в дипломатичному листуванні використовують високу книжну лексику, яка надає дипломатичним документам урочистого звучання, відповідно їхньої значущості та важливості: високий гість, візит увічливості // великие державы, высокие договаривающиеся стороны, высокий гость // highest consideration тощо. До цієї ж групи належить етикетна та компліментарна лексика. Правила міжнародної ввічливості вимагають використання певних лексичних одиниць, які сприймаються як історизми української та російської мов: Його величність, Його високість, Королева, принцеса та ін. Англійська мова використовує звертання "Excellency", "Your Excellency" не тільки стосовно глави монархічної держави, але й стосовно інших комунікантів, які мають високий статус у державній ієрархічній структурі. Компліментарна лексика (протокольні офіційні формули дипломатичної ввічливості) створює особливу тональність дипломатичного документа: засвідчити повагу, прийняти запевнення у глибокій повазі, мати честь повідомити // свидетельствовать свое почтение, возобновить уверения в своем высоком уважении // have the honour to inform та ін. Більшість із цих протокольних формул має міжнародний характер.

Стандартизовані мовні звороти виникають у результаті однотипності неодноразово повторюваних ситуацій. Їхня перевага полягає у тому, що вони вимагають мінімального напруження при сприйманні й пришвидшують процес укладання документа, дозволяючи не витрачати зусиль на пошуки відповідних форм вислову.

Стандартизація у багатьох випадках потребує знехтувати красою висловлення заради ясності та зручності оформлення. Таким чином, синоніми в текстах дипломатичного листування є "зайвими" засобами, а часто і просто небажаними. Звичайно, маються на увазі тільки ті місця в документах, які потребують однотипного оформлення.

Характерні для текстів дипломатичного листування формули мовного етикету — це одиниці з неоднорідним компонентним складом, структурною організацією та ступенем усталеності. Загальна функціональна типологія структур мовного етикету, які вживаються в текстах дипломатичного листування, в основному є такою: звертання, засвідчення поваги, фінальні конструкції, висловлення подяки, вітання, побажання, прохання. Також обов'язковим елементом дипломатичного листування є клішовані структури, які описують стан листування. Для листування взагалі цей елемент вагомий тому, що визначає загальний тон і стиль листа, встановлюючи необхідний контакт з адресатом.

Інформаційна частина текстів дипломатичного листування застосовує стилістично піднесені, синтаксично повні структури, які засвідчують підкреслене дотримання протоколу та норм ввічливості. Особливо продуктивно в дипломатичному листуванні використовуються такі конструкції: маю честь + інфінітив (маю честь повідомити, направити, просити, повернути та ін.) та дозвольте люб'язно + інфінітив (дозвольте люб'язно повідомити, подякувати, направити, привітати тощо) // имею честь + инфинитив (имею честь сообщить, направить, информировать и т.д.) и позвольте + инфинитив (позвольте поблагодарить, направить, сообщить и т.д.) // have the honour + infinitive (have the honour to express, to inform, to enclose, to acknowledge, to refer etc.) та should like + infinitive (should like to send, to transmit etc.).

При цьому, як фіксується на матеріалі трьох аналізованих мов, "я/ми" адресанта (відображене експліцитно) та "Ви" адресата завжди присутні в межах однієї фрази. Таким чином, стереотипні мовні формули, які застосовує дипломатичне листування, — це перформативні висловлювання, рівні дії, але з підсиленим тоном ввічливості.

На морфологічному рівні теж виявляються ознаки ділового стилю та епістолярного регістру. Повною мірою в текстах дипломатичного листування відбиваються такі загальні риси ділового мовлення, як частотне використання віддієслівних іменників та інфінітивних конструкцій, нанизування родових відмінків чи їх аналітичних відповідників.

Віддієслівні іменники є необхідним і виправданим мовним засобом ділового стилю. Вони називають не саму конкретну дію, а загальне уявлення, поняття про неї (досліджувати – проводити дослідження, встановити – сприяти встановленню // содействовать – оказывать содействие, углублять – содействовать углублению). Відбувається певна смислова диференціація: до складу висловлення входить частково десемантизоване дієслово і віддієслівний іменник, позначаючи ширшу, узагальнену дію.

Близькі за значенням до віддієслівного іменника у слов'янських мовах в англійській мові форми віддієслівного іменника та герундія теж застосовуються у текстах дипломатичного листування. Конструкції з віддієслівним іменником подібні до конструкцій з віддієслівним іменником у слов'янських мовах дієслово + віддієсл. імен. + імен. Щодо синтаксичних особливостей вживання герундія, конструкція має вигляд дієслово + герундій + іменник, де за герундієм іде безприйменниковий додаток, наприклад: Should you propose sending a representative, I would appreciate receiving his name and title at the soonest. На відміну від дієслівних іменників у слов'янських мовах, які зберігають регулярність не тільки іменних, але й дієслівних зв'язків, віддієслівним іменникам, які вживаються англомовними текстами дипломатичного листування, притаманні тільки іменні зв'язки, що теж (як і в слов'янських мовах) сприяє нагромадженню конструкцій, що відповідають родовому відмінку (виражених аналітично за допомогою прийменника of), наприклад: I have the honour to enclose herewith a copy of the final document adopted at the Meeting of the Ministers for Foreign Affairs of the Committee of Nine Non-Aligned Countries… Порівняно з герундієм конструкції з віддієслівним іменником не є такими часто вживаними. Водночас варто зауважити, що там, де українська та російська мова активно використовують віддієслівні іменники, англійська надає перевагу дієсловам у формі інфінітива або герундія.

Часте використання особових та присвійних займенників, дієслів у формі першої та другої особи в цій групі текстів пов'язане з тим, що на відміну від інших підстилів офіційно-ділового стилю базова загальностильова ознака (неособистий характер викладання) відсувається в текстах дипломатичного листування на другий план. Отже, окрім підсилення ролі контактних мовних засобів (звертання, формул вітання, подяки, побажання тощо), саме особовий характер викладення є проявом епістолярного регістру.

Підкреслимо текстотвірну роль займенника в дипломатичному листуванні. Оскільки займенники вказують на все те, що належить до комунікативної ситуації, саме їм належить важлива роль у формуванні її моделі. Одним із головних факторів моделі у дипломатичному листуванні є наявність як мінімум двох комунікантів, для позначення яких використовуються особові займенники та особові форми дієслова. Паралельне вживання займенників першої особи та особової форми дієслова першої особи підкреслює підсилення ролі адресанта. Особові займенники другої особи (використовується лише форма множини) заповнюють другу частину діади "Адресант — Адресат". Співвіднесеність особових займенників із присвійними створює чітку модель дипломатичної взаємодії (я, ми (мій, наш, свій) — ви (ваш) // I, we (my, our) — you (your)).

В українських та російських текстах дипломатичного листування спостерігається паралельне вживання займенників першої особи та цих займенників поряд із особовою формою дієслова першої особи: ( Я ) люб'язно повідомляю Вам…; ( Ми ) направляємо текст листа… // ( Я ) выражаю Вам…; (Мы) свидетельствуем своё уважение… Значне переважання конструкції з я, ми над безособовими, особливо у порівнянні з іншими підстилями офіційно-ділового мовлення, є загальною практикою міжнародного дипломатичного листування і його важливою диференційною рисою. Таке правило реалізується згідно з конкретно-мовними особливостями. Наприклад: Бажаємо Вам успішної реалізації представленої програми… // I wish you well in promoting the goal of this program to increase mutual understanding between the peoples of the United States and Ukraine. Граматичний устрій східнослов'янських мов (на противагу, наприклад, англійській та французькій, що найширше функціонують як мови сучасної дипломатії) допускає вираження особи без вживання особового займенника, коли значення особи цілком однозначно передається морфологічно дієсловом.

У дипломатичному листуванні комунікативна ситуація подається, як правило, з точки зору суб'єкта. В такому випадку ми маємо конструкції, орієнтовані на передачу активності дії. Наприклад: Посольство Республіки Корея у Києві засвідчує Вам свою повагу та має честь звернутися до Вас з проханням… // Протокольный отдел Министерства Иностранных Дел УССР свидетельствует своё уважение Генеральному Консульству ФРГ в Киеве… // We, therefore, kindly request Your Excellency to transmit this communication for the information of the Member States. Особливістю вживання дієслів у текстах дипломатичного листування є те, що їх основна кількість входить до групи дієслів, що позначають процес листування (направити, переслати, отримати тощо) або комунікації взагалі (запросити, подякувати, повідомити, сприяти тощо).

Ще однією характерною особливістю текстів дипломатичного листування є активне використання конструкцій з інфінітивом. Ці конструкції утворюють систему, члени якої знаходяться у відношеннях взаємної обумовленості та доповнення. Зауважимо, що в текстах дипломатичного листування українською мовою досить часто спостерігається паралельне використання конструкцій "дієслово + інфінітив" та "віддієслівний іменник + інфінітив". Наприклад: Посольство просить надіслати… — Посольство звертається з проханням надіслати…

Аналізуючи тексти дипломатичного листування українською, російською та англійською мовами, важливо зазначити, що в англомовних текстах кількість використаних інфінітивних конструкцій значно більша. Окрім have the honour + infinitive та should like + infinitive, що мають відповідні варіанти в текстах українською та російською мовами, англійські тексти продуктивно використовують ще декілька конструкцій, наприклад: I am pleased + infinitive (I am pleased to enclose, to comply, to draw etc.); I am requested + infinitive (I am requested to inform, to confirm, to observe etc.).

Можливість вживати декілька інфінітивів при одній зв'язці майбутнього часу "бути" сприяє повноті викладення суті справи, докладному перерахуванню майбутніх дій: Общий отдел МИД Украинской СССР будет всемерно содействовать распространению и проводить в своей стране необходимую работу, связанную с функционированием журнала.

Аналогічну функцію в текстах дипломатичного листування українською мовою виконує конструкція: "дієслово доконаного виду + декілька інфінітивів". Наприклад: Впродовж зустрічі ви зможете взяти участь у нашій імітації голосування, отримати інформацію про хід виборів у кожному штаті, подивитись прямий телевізійний репортаж із Сполучених Штатів Америки та отримати передвиборні матеріали. За допомогою таких засобів не тільки концентрується увага адресата на зміні дій, а й створюється певний ритм викладу. Крім того, використання інфінітива після дієслова у майбутньому часі замість звичної "категоричності" вносить додатковий відтінок "обов'язковості".

На рівні синтаксису теж є ознаки ділового стилю та епістолярного регістру. Оповідний характер мовлення, просте речення, ускладнене численними рядами однорідних членів, переважання складнопідрядних речень над складносурядними у складному реченні – це ті ознаки ділового мовлення, які повною мірою актуальні й для ділового мовлення. Високий ступінь відбору мовних засобів в текстах дипломатичного листування обумовлює використання обмеженої кількості типів підрядних частин. Найчастіше тут використовуються складнопідрядні речення з підрядними додатковим та означальним, що пов'язане з екстралінгвістичними факторами створення тексту — високим ступенем інформативності, точності та однозначності.

Заслуговує на увагу та особливість англомовних текстів дипломатичного листування, що відображає надзвичайно широку стильову диференціацію. Одна із специфічних особливостей англійської мови — використання сполучників і сполучних слів, які поза межами офіційно-ділового спілкування практично не вживаються і є архаїзмами.

Активне вживання таких сполучних слів (конекторів), як hereafter, wherein, therewith є наслідком традиції англійського ділового спілкування, яке в багатьох випадках вимагає, щоб увесь текст складався з одного речення, незалежно від того, яку кількість підрядних чи сурядних речень воно буде включати. Якщо сучасне листування англійською мовою у сфері бізнесу допускає все більше відхилень від цього правила (тепер ділове мовлення значно ближче до розмовного стилю, ніж це було раніше, стосовно синтаксичної будови речень), то дипломатичне листування залишається тією сферою, де це правило утримує міцні позиції.

У кількісному відношенні складне речення збігається або навіть поступається простому. Відхилення від цього кількісного співвідношення зумовлюється або жанровим, або композиційним фактором. Наприклад, у текстах вербальних нот для викладення суті справи, як правило, використовуються прості речення, ускладнені вставними конструкціями й однорідними членами, які зовсім не характерні для текстів листів. Своєрідність синтактико-стилістичної орієнтації кожного з дипломатичних документів вказує на доцільність проробки кожного типу документа окремо.

Розділ 3. "Структурні особливості текстів дипломатичного листування". Цей розділ присвячений вивченню конкретного втілення моделі комунікативної ситуації залежно від жанру.

Аналізуючи тексти дипломатичного листування з боку їх формальної організації, відмічаємо подібність їх структури до структури епістолярних текстів : преамбула, центральна змістова та заключна частини. Далі відбувається членування кожної структурної частини документа на мікротеми. Склад частин документа може обумовлюватися як дипломатичною традицією, так і традицією даної канцелярії.

Найпростіша рубрикація здійснюється шляхом поділу на абзаци, тому що головними вимогами до текстів дипломатичного листування є недвозначність, чіткість і аргументованість у викладенні суті справи. Відокремлення, дроблення інформації на смислові відрізки, логічна послідовність і закономірність зв'язку забезпечує легке та однозначне декодування текстів дипломатичного листування. Саме членування тексту на абзаци дозволяє уникнути неадекватного сприйняття, допомагає однозначно його зрозуміти.

У практиці дипломатичного листування на початку тексту обов'язково проставляється його назва й дата укладання дипломатичного документа. Виняток становлять лише тексти листів, відсутність назви є диференційною та маркуючою ознакою. У самій назві тексту закладена пресуппозиція: вона визначає не тільки зміст, а й форму документа, допомагає орієнтуватися у смисловій, архітектонічній, композиційній його організації і виконує функцію текстотворення. Позначення часу протікання дії створює необхідний часовий фон, оскільки будь-який факт, що повідомляється в тексті, має бути включений у певні просторово-часові рамки. Позначення місця та часу зумовлене самою сутністю дипломатичної комунікації.

Кожному різновиду тексту дипломатичного листування притаманні свої структурні особливості та лексичне наповнення, що визначається комплексом екстралінгвістичних умов формування та комунікативним його завданням. Необхідно враховувати й сферу функціонування (внутрішньовідомча чи міжсоціумна взаємодія), що теж є визначальним для змісту та форми дипломатичного документу. Отже, в цьому випадку особливу допомогу, на нашу думку, можуть надати комунікативні моделі, що відповідають кожному виду тексту дипломатичного листування. Текст дисертації налічує 19 схем, які допомагають зрозуміти принцип моделювання та, відповідно, функціонування кожного різновиду тексту дипломатичного листування.

Найуживаніші у практиці листування між державами та їх відомствами, широкі за тематикою та об'єктивні за стилем викладу — вербальні ноти. Вербальні ноти по суті є формою оперативної письмової реакції на певний факт, ситуацію або подію міжнародного життя, які відомі адресантові, та використовуються для вирішення нагальних потреб. Це визначає загальну стильову установку цієї групи текстів: не тільки виклад інформації, а й коментарі до неї.

Мовна специфіка текстів вербальних нот визначається особливостями жанру, пов'язаного, з одного боку, з діловими документами, а з другого, — з елементами епістолярного регістру та публіцистикою. Відзначимо, що публіцистичність була характерною для вербальних нот радянського періоду. В вербальних нотах перших років Радянської влади за мету ставилося не стільки дати інформацію стосовно фактів або подій, скільки висловити ставлення до викладеного, дати державну оцінку. Публіцистична забарвленість вербальних нот останніх років значно знизилася.

Вступна та заключна частини вербальної ноти характеризуються жорсткою структурою. Порівняно з ними центральна частина документа має більш вільну та варіативну структуру. Саме обсяг центральної частини ноти визначає її загальний обсяг. Крім того, існує пряма залежність між обсягом центральної частини ноти та особливістю її синтаксичної організації. У цілому ж центральна частина вербальної ноти, яка присвячена найрізноманітнішим питанням, що виникають у діяльності міністерства або дипломатичних представництв, розгортається відповідно до загальних закономірностей синтаксичної будови текстів дипломатичного листування.

На відміну від вербальної ноти особиста нота менш уживана, але має більшу вагу в дипломатичній практиці. Вона надсилається з питань важливого та принципового характеру або містить інформацію про значний випадок. Особиста нота чітко відображає комунікативне завдання, що визначає її лексичне наповнення та семантичну структуру (наприклад, нота привітання, нота протесту та ін.).

Вербальна та особиста ноти протилежні за своїм комунікативним призначенням. Якщо для вербальної ноти головними стильовими ознаками є точність та офіційність, то в текстах особистої ноти такі риси розмиваються. Особливо це стосується нот привітання, які характеризуються урочистістю та патетичністю тону. Водночас є перехідні випадки зближення цих різновидів, що характерно для нот малого обсягу. Головна формальна ознака розрізнення вербальної та особистої ноти полягає у тому, що текст вербальної ноти завжди укладається від третьої особи, особиста нота укладається від імені особи, яка її підписує.

Наступним за ступенем уживаності в міжсоціумній дипломатичній комунікації виступає приватний лист напівофіційного характеру. Цей дипломатичний документ надсилається офіційним особам у випадках, коли потрібна допомога у вирішенні питань, які є предметом офіційного листування та переговорів, з метою підкреслити зацікавленість адресанта у цій справі або прискорити вирішення питання через використання впливу особи, якій направляється лист.

Усі листи розподіляються на стандартні та індивідуальні. Відмова від листа-стандарту підкреслює особливе відношення (увагу) адресанта до адресата або викладеного матеріалу. Для стандартних листів розроблені стандартні конструкції, усталені синтаксичні моделі та трафаретні тексти.

Як текстові утворення листи виділяються в окремий клас передусім за своїми структурно-композиційними особливостями: будуються як рамкові конструкції, де роль рамки відіграють ініціальне та термінальне (фінальне) звернення із супутніми компонентами; між ними міститься серединна — змістова — частина.

У внутрішньовідомчому листуванні на відміну від міждержавного рідко використовується приватний лист напівофіційного характеру. Оскільки внутрішньовідомче листування реалізує взаємодію комунікантів, пов'язаних ієрархічними стосунками, це експлікується в семантичній організації тексту. Формально лист внутрішньовідомчого листування має рамкову конструкцію (починається та закінчується компліментом), але у змістовій частині є відмінності у семантичній організації. Текст від комуніканта з вищим суб'єктним статусом, зазвичай, розгортається від загального до часткового. Комунікант, нижчий за статусом, спочатку описує події, а потім пропонує свою оцінку, піднімаючись на рівень узагальнень. Таким чином, приватний лист напівофіційного характеру, який функціонує у внутрішньовідомчий сфері, може відповідно мати форму інструкції та форму звіту.

Наступним за ступенем уживаності в міжсоціумній комунікації є меморандум. Це документ, в якому розглядається фактична сторона того чи іншого питання, дається аналіз його окремих аспектів, аргументація на захист своєї позиції та дискусія щодо позиції протилежної сторони. Саме цим визначаються особливості функціонування меморандуму: серед документів внутрішньовідомчого листування це найпоширеніша форма. Характерною рисою меморандуму можна назвати докладний розгляд адресантом фактичної або юридичної сторони питання. Саме тому при його написанні активно використовуються всі мовні засоби описово-інформуючого дискурсу та відсутні прояви контактного дискурсу.

Функціонуючи у внутрішньовідомчому листуванні, меморандум оформляється подібно до міждержавного листування (меморандум не має звертання, ініціального та заключного компліменту), але має підпис. Для дипломатичного листування не характерна авторська деперсоніфікація, отже, семантична структура тексту визначається статусом адресанта в державній ієрархічній структурі. Оскільки ініціальна позиція дискурсу в змістовій частині тексту внутрішньовідомчого листування розцінюється як головна, текст особи, що за статусом ієрархічно вища, здебільшого, починатися із загальної характеристики міжнародного становища, відповідно до якого він і надсилає конкретні інструкції своєму підлеглому. Текст меморандуму, що надходить від підлеглого, дещо інакше експлікує комунікативну ситуацію: він має структуру звіту.

Окрім меморандуму існує ще один тип дипломатичного документа, в якому розглядається фактична сторона того чи іншого питання — пам'ятна записка. Мета її функціонування – звернути увагу адресата на важливість зроблених під час бесіди заяв або прохань, полегшити подальше вирішення справи, запобігти можливому невірному тлумаченню.

Структура пам'ятної записки подібна до структури меморандуму, тому спостерігається й ідентичність комунікативних моделей. Текст пам'ятної записки укладається без звертання та фінального компліменту і являє собою виклад усної заяви або саму заяву без будь-яких вступних фраз. Отже, відмінність між пам'ятною запискою та меморандумом є функціональною і полягає в тому, що пам'ятна записка виконує супровідну функцію на підтвердження усної заяви.

Досі найменш вивченою групою серед дипломатичного листування залишаються телеграми. Саме зміна каналу взаємодії визначає функціонально-структурні особливості цієї групи текстів. Потреба коротко і стисло подати найважливішу інформацію зумовлює головну відмінність текстів телеграм від інших текстів дипломатичного листування. Текст телеграми, навіть великої за розміром, це тільки один відповідний тип дискурсу, а не комбінація двох-трьох дискурсів, як спостерігається в усіх інших різновидах дипломатичного листування.

Серед текстів внутрішньовідомчого листування найуживанішими є меморандуми, потім – телеграми. Текст телеграми, що надходить від суб'єкта з вищим комунікативним статусом, у більшості випадків це перформативний дискурс. Текст телеграми, що надходить від суб'єкта з нижчим комунікативним статусом, являє собою описово-інформуючий дискурс: повідомляються найважливіші моменти міжсоціумної взаємодії, заяви та реакції, які необхідно врахувати під час побудови подальших стосунків. Але для внутрішньовідомчої комунікації важливою є не тільки фактична сторона справи, а й роздуми та висновки представника дипломатичного корпусу, який займається цією справою. Тому вслід телеграмі може направлятися меморандум або пам'ятна записка, про що обов'язково повідомляється наприкінці телеграми.

Закріплення обмеженого набору мовних засобів за певним жанром дипломатичних документів, певною його структурною частиною, певною мікротемою та ін. яскраво ілюструє елементи тотожності та відмінності між текстами дипломатичного листування залежно від комунікативного завдання.

У Висновках підсумовуються результати дослідження і обгрунтовуються положення, що виносяться на захист. Головними є такі:

1. Дипломатичне листування — це специфічний тип дискурсу, особливості якого визначаються взаємодією факторів, що дають змогу розглядати включення кожного тексту в конкретну комунікативну ситуацію. До них належать: обов'язкове зазначення дати, місця та імен осіб; чіткий розподіл комунікативних ролей, що визначає поведінку комунікантів; використання зразків і стандартів мовних структур, які можуть варіюватися залежно від характеру послання.

2. Специфіка каналу дипломатичної взаємодії зумовлює використання трьох видів дискурсу: перформативного, описово-інформуючого