Харківський державний педагогічний університет

ім. Г.С.Сковороди

Перетятько Олена Валеріївна

УДК 37 (091) (4/9)

ІДЕЇ РЕФОРМАТОРСЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ В ДІЯЛЬНОСТІ ПРИВАТНИХ ПОЧАТКОВИХ ТА СЕРЕДНІХ ШКІЛ ХАРКІВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ

(1890-1917 рр.)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Харків - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Сумському державному педагогічному університеті ім. А.С.Макаренка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: Офіційні опоненти: Провідна установа: кандидат педагогічних наук, доцент Сбруєва Аліна Анатоліївна, Сумський державний педагогічний університет ім. А.С.Макаренка, завідувач кафедри педагогіки. доктор педагогічних наук, професор Левківський Михайло Васильович, Житомирський державний педагогічний університет ім.І.Я.Франка, завідувач кафедри педагогіки; кандидат педагогічних наук, доцент Відченко Алла Гаврилівна, Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, професор кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки. Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г.Короленка, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м.Полтава.

Захист відбудеться 14 листопада 2001р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д64.053.04 Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди за адресою: 61078, м.Харків, вул. Артема, 29, ауд.216.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди (61168, м.Харків, вул.Блюхера, 2).

Автореферат розісланий 2 жовтня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Золотухіна С.Т.

Загальна характеристика роботи

Актуальність і ступінь дослідженості проблеми. У проекті “Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті” наголошується, що конкурентний вихід української освіти на ринок світових освітніх послуг, поглиблення міжнародної співпраці, інтеграція у міжнародний освітній простір є стратегічним завданням національної освітньої політики.

Радикальна модернізація української освіти, необхідність якої обґрунтована у Доктрині, можлива лише за умови неперервного інноваційного пошуку, тобто процесу оновлення і вдосконалення теорії і практики освіти, який оптимізує досягнення її мети. Особливо цінним для освітян є вивчення та систематизація вітчизняних і зарубіжних механізмів інноваційного педагогічного пошуку в історичному аспекті. Це дозволяє порівняти рівень інноваційних проектів минулого та сучасності, віднайти в історико-педагогічному процесі раціональні шляхи вдосконалення навчально-виховного процесу, які можна використовувати в процесі реформації сучасного вітчизняного шкільництва.

Найбільший інтерес у цьому контексті становлять, на нашу думку, педагогічні концепції і практичний досвід представників реформаторської педагогіки, які можна вважати теоретичною і емпіричною основою розвитку зарубіжних і вітчизняних педагогічних інновацій кінця ХІХ – початку ХХ століть. Процеси теоретичного осмислення, творчого розвитку та популяризації ідей реформаторської педагогіки сприяли розробці й поширенню освітніх інноваційних проектів у нашій країні.

Провідною сферою впровадження педагогічних інновацій у той час виступала приватна школа, що пояснювалося жорсткою законодавчою регламентованістю державної освітньої системи й одночасно відсутністю реальних кроків з боку уряду щодо її модернізації.

Аналіз теоретичного і практичного аспектів функціонування вітчизняних приватних шкіл різних типів у кінці ХІХ – на початку ХХ століть дозволив визначити специфічні риси нововведень й особливості процесу впровадження інноваційних проектів у шкільну практику в зазначений історичний період, що є актуальним для розробки та застосування сучасних модифікаційних освітніх пропозицій.

Висвітленню окремих аспектів проблеми сприяло й вивчення джерел, що стосуються сутності педагогічної інноватики, діяльності навчальних закладів нових типів, реформаторської педагогіки. Так, закономірності і тенденції розвитку інноваційних процесів у освітній сфері активно вивчаються й осмислюються такими педагогами-теоретиками, як К.А.Абульханова-Славська, А.М.Алексюк, Б.С.Гершунський, В.І.Гінецінський, С.І.Гончаренко, Л.І.Даниленко, М.Б.Євтух, І.Ф.Ісаєв, М.В.Кларін, В.І.Лозова, О.М.Пєхота, О.С.Подимова В.В.Раєвський, В.А.Сластьонін, Т.С.Ткачук та ін.. Історико-педагогічний аспект цієї проблеми став предметом дослідження Б.М.Бім-Бада, Р.Б.Вендровської, Н.М.Воскресенської, О.Н.Джуринського, С.Т.Золотухіної, В.П.Кравця, З.А.Малькової, В.К.Майбороди, В.Б.Миронова, С.Л.Мендліної, А.І.Піскунова, К.І.Салімової, О.В.Сухомлинської та ін.

Провідні аспекти генезису реформаторської педагогіки в різних країнах представлені роботами О.Н.Арініної, Н.В.Вейкшан, Г.Васьковича, Б.Л.Вульфсона, Л.Н.Гончарова, О.Н.Джуринського, О.А.Кузнєцова, А.І.Піскунова, О.Ю.Рогачової, А.А.Сбруєвої, Л.А.Степашко, Л.В.Шулиндіної та ін. Педагогічні ідеї, концепції окремих реформаторів досліджували А.В.Гурєєва, Д.М.Луканов та ін.

Педагогічні і психологічні засади становлення й розвитку освітньо-виховних закладів нових типів розглядаються в дослідженнях В.В.Алфімова, Л.О.Бартім, А.М.Бойко, С.У.Гончаренка, Д.І.Дейкуна, Г.Г.Науменка, В.Ф.Паламарчук та ін. Історико-педагогічний аспект названої проблеми розглядається в роботах Л.П.Вовк, Є.Д.Дніпрова, Г.Є.Жураківського, В.К.Майбороди та ін. Концептуально-методологічні засади та особливості організації навчально-виховного процесу в освітньо-виховних закладах нового типу стали предметом дослідження В.Г.Демидова, І.А.Зязюна, Н.Г.Ничкало, О.Я.Савченко, М.Д.Ярмаченка.

Відзначимо, що недостатньо вивченими залишаються питання популяризації і творчого розвитку ідей реформаторської педагогіки в нашій країні в кінці ХІХ – на початку ХХ століть, специфіки й особливостей організації навчально-виховного процесу вітчизняного приватного шкільництва зазначеного історичного періоду. Майже не отримала висвітлення проблема розробки і запровадження вітчизняних інноваційних проектів кінця ХІХ – початку ХХ століть у шкільну практику. Наслідком недостатнього вивчення зазначених питань ми вважаємо факт уповільнення й ускладнення виконання завдань сучасної інноваційної освітньої політики.

Об'єктивна потреба сучасної шкільної практики у вивченні й висвітленні особливостей формування і впровадження інноваційних проектів в історичному аспекті, важливість плідного використання інноваційного світового досвіду для підняття ефективності навчально-виховного процесу сучасної української школи, потреба у формуванні інноваційного потенціалу приватного шкільництва та недостатній рівень розробки цих проблем зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Об'єкт дослідження – процес теоретичного осмислення ідей реформаторської педагогіки у вітчизняній педагогічній думці та практичного використання їх в інноваційній практиці приватного шкільництва Харківської губернії у кінці ХІХ – на початку ХХ століть.

Предмет дослідження – теоретичні підходи до осмислення ідей реформаторської педагогіки у вітчизняній педагогічній думці та провідні аспекти (організаційний, цільовий, змістовий, методичний) практичного використання їх у інноваційній діяльності приватних початкових і середніх шкіл Харківської губернії у кінці ХІХ – на початку ХХ століть.

Мета дослідження – визначити умови та шляхи оновлення організаційних, цільових, змістових та методичних аспектів діяльності приватних початкових і середніх шкіл Харківської губернії в кінці ХІХ - на початку ХХ століття в контексті ідей реформаторської педагогіки.

Відповідно до поставленої мети були висунуті такі завдання.

1. Систематизувати й узагальнити існуючі класифікації педагогічних течій реформаторської педагогіки, уточнити її фундаментальні принципи, виявити ознаки інноваційності експериментальних навчально-виховних закладів країн Західної Європи і Північної Америки кінця ХІХ - початку ХХ століть.

2. Виявити динаміку підходів до дослідження ідей реформаторської педагогіки у вітчизняній педагогічній думці та умови формування інноваційного потенціалу українського вчительства у кінці ХІХ – на початку ХХ століття.

3. З'ясувати організаційні основи розвитку вітчизняного приватного шкільництва кінця ХІХ – початку ХХ століть.

4. Дати характеристику шляхів упровадження ідей реформаторської педагогіки в практику вітчизняного приватного шкільництва кінця ХІХ – початку ХХ століть у цільовому, змістовому та методичному аспектах.

5. Визначити умови:

· ефективного використання ідей зарубіжної педагогіки на сучасному етапі розвитку вітчизняного шкільництва;

· активізації інноваційного потенціалу сучасного приватного шкільництва.

Методологічними основами дослідження є наукова теорія пізнання, загально-філософські висновки про діалектичний взаємозв'язок явищ і процесів загальнолюдського й національного досвіду в галузі навчання і виховання, ідеї про провідну роль спеціально організованої діяльності в процесі розвитку й саморозвитку суб'єктів педагогічного процесу; положення філософської науки про особистість, її пріоритетність та особливості розвитку в умовах демократизації суспільства. Дослідження ґрунтується на принципах історизму, цілісності й об'єктивності.

Теоретичну базу дослідження становлять ідеї теоретиків реформаторської педагогіки щодо оновлення освітніх систем на основі принципів гуманізму, демократизації, педоцентризму, соціалізації, забезпечення активного творчого саморозвитку особистості; ідеї вітчизняних компаративістів щодо можливостей використання принципів реформаторської педагогіки у вітчизняній педагогічній практиці; ідеї сучасних дослідників щодо особливостей розвитку інноваційної педагогічної практики.

Методи дослідження. У роботі використана методика, що є традиційною для історико-педагогічних досліджень. Зокрема застосовані методи: загальнонаукові (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизація тощо) з метою систематизації та узагальнення існуючих класифікацій реформаторської педагогіки, уточнення її фундаментальних принципів; історичні (порівняльно-історичний, історико-типологічний, історико-структурний, ретроспективний) з метою з'ясування етапів розвитку вітчизняного приватного шкільництва, його інноваційного потенціалу й характеру запозичень зарубіжних педагогічних ідей, вивчення змістових та методичних аспектів діяльності приватного шкільництва, закладів професійно-педагогічної освіти досліджуваного періоду тощо.

Джерелознавчою базою дослідження стали матеріали Харківського та Сумського обласних державних архівів, Центрального державного архіву органів влади м. Києва; педагогічні журнали другої половини ХІХ – першої третини ХХ століть (“Журнал Министерства народного просвещения”, “Вестник воспитания”, “Русская школа”, “Світло”, “Вільна українська школа” та інші); бібліографічні покажчики періодичних видань другої половини ХІХ – початку ХХ століть; твори реформаторів, монографічні і публіцистичні праці з обраної проблематики; сучасні монографії та дисертаційні дослідження, статті науково-методичного характеру тощо.

У процесі дослідження було використано матеріали Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського, Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна, Харківської державної наукової бібліотеки ім. В.Г.Короленка, матеріали Харківського історичного музею і Сумського обласного краєзнавчого музею, особисті архіви Н.М.Шульженко (м. Суми).

Хронологічні рамки дослідження визначено періодом другої половини ХІХ – початком ХХ століття. Нижню межу (90-ті роки ХІХ століття) обрано як етап появи і розвитку реформаторської педагогіки як педагогічного напряму, період початку широкої популяризації та теоретичного осмислення цих ідей у нашій країні, час офіційного визнання і стрімкого розвитку вітчизняного приватного шкільництва. Визначення верхньої межі дослідження – початок ХХ століття (до жовтня 1917 року) зумовлюється визнанням світовою історичною наукою етапу закінчення світової війни і зміни суспільно-політичного ладу в нашій країні як такого, за яким відбувся перегляд світоглядних позицій, а також здійснена кардинальна цільова, структурна, змістова перебудова усталеної освітньої системи.

Вибір просторових меж предмета дослідження пояснюється особливостями соціально-економічного розвитку Харківської губернії кінця ХІХ – початку ХХ століття, які зумовили широку повноцінну репрезентованість в регіоні усіх типів приватних шкіл, що дозволило дослідити якісні характеристики інноваційності приватного шкільництва як освітнього феномену в цілому.

Наукова новизна й теоретична значущість одержаних результатів полягають у тому, що на основі авторських критеріальних підходів здійснений аналіз існуючих класифікацій і подана характеристика провідних течій реформаторської педагогіки; виявлені умови та шляхи переходу теоретичних концепцій реформаторів у конкретні зарубіжні й вітчизняні інноваційні проекти; вивчена динаміка розвитку вітчизняної компаративістики досліджуваного періоду; з'ясовані етапи розвитку вітчизняного приватного шкільництва, визначені ознаки його інноваційності на кожному з етапів.

Вперше введено в науковий обіг нові, раніше невідомі матеріали з інноваційної практики вітчизняного приватного шкільництва. Подальший розвиток знайшло дослідження громадсько-педагогічних орієнтацій розвитку вітчизняного приватного шкільництва; уточнені принципи реформаторської педагогіки, покладені в основу вітчизняних педагогічних інновацій кінця ХІХ - початку ХХ століть; сформульовані умови активізації інноваційного потенціалу сучасного приватного шкільництва.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що зміст роботи, основні висновки щодо особливостей впровадження педагогічних інновацій можуть бути використані:

·

· у розробці спецкурсів “Порівняльна педагогіка”, “Зарубіжна педагогіка кінця ХІХ - початку ХХ століть”, “Історія вітчизняної інноватики”;

· у розробці і впровадженні сучасних педагогічних інновацій в загальноосвітній школі.

Достовірність результатів дослідження та його основних висновків забезпечується комплексним розглядом проблеми, застосуванням системи наукових методів дослідження, адекватних його об'єкту, предмету, меті та головним завданням.

Зв'язок роботи з науковими планами і темами. Тема дисертації входить до плану науково-дослідних робіт кафедри педагогіки Сумського державного педагогічного університету ім. А.С.Макаренка й затверджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології Академії педагогічних наук України (протокол № 4 від 4.06. 1998 р.).

Апробація і впровадження основних положень та висновків дисертації. Результати досліджень проходили експертну оцінку на засіданнях кафедри педагогіки Сумського державного педагогічного університету ім. А.С.Макаренка, обговорювалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблема професійної підготовки педагогічних працівників” (Київ-Житомир, 2000), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Творча спадщина А.С.Макаренка в контексті сучасної педагогічної науки і практики” (Суми-Харків-Полтава, 1998), обласній науково-методичній конференції “Педагогічні технології організації навчально-виховного процесу в закладах нового типу”, (Суми, 2000), Третій Сумській обласній науковій історико-краєзнавчій конференції (Суми, 1999). Зміст дисертації викладено у 8 фахових публікаціях.

Матеріали дослідження використовуються у процесі викладання курсу історії педагогіки та історико-педагогічних спецкурсів у Сумському та Житомирському державних педагогічних університетах.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел ( 280 найменувань). Загальний обсяг дисертації - 215 сторінок (187 - основна частина). У роботі подано 28таблиць, 10схем, 1 рисунок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, розкрито її актуальність, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання й методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, розкрито джерелознавчу базу та форми апробації результатів дослідження.

У першому розділі дисертації “Ідеї реформаторської педагогіки як фактор розвитку вітчизняних педагогічних інновацій кінця ХІХ - початку ХХ століть” проаналізовані концептуальні положення реформаторської педагогіки та сформульовані принципи, які були покладені в основу інноваційної діяльності експериментальних навчально-виховних закладів Західної Європи та США, показані шляхи вивчення ідей реформаторської педагогіки у вітчизняній педагогічній думці та інтеріоризації цих ідей учительством у досліджуваний період.

Систематизація й узагальнення найбільш відомих класифікацій течій реформаторської педагогіки (С.А.Ананьїн, Б.М.Бім-Бад, М.С.Гриценко, О.Н.Джуринський, М.А.Константинов, В.Н.Кравець, Я.О.Мамонтов, О.Ф.Музиченко, А.І.Піскунов, П.І.Соколов) зумовили здійснення їхньої характеристики за такими критеріальними ознаками: філософські основи (філософська антропологія, волюнтаризм, позитивізм, прагматизм), фактори психічного розвитку дитини (біо-, соціо-, психогенні), наукові концепції засвоєння досвіду (біхевіоризм, гештальттеорія, сугестопедія). Були визначені спільні та специфічні для реформаторських педагогічних теорій риси. Серед перших - розуміння мети своєї діяльності як виховання самостійних, ініціативних, висококваліфікованих робітників і керівників підприємств, які вміють творчо використовувати набуті знання в практичній діяльності, швидко адаптуються до нових соціальних вимог; перетворення школи на розвивальне середовище, яке є невід'ємною частиною соціуму; спрямування навчально-виховного процесу на особистість дитини. Специфіку теоретичних концепцій реформаторської педагогіки зумовлювало використання певних філософських і психологічних теорій. Подана у роботі характеристика теорій реформаторської педагогіки дає підстави зробити висновок про поліконцептуальний характер філософських та психологічних основ абсолютної більшості їх.

У результаті вивчення положень реформаторської педагогіки були сформульовані принципи, покладені в основу інноваційної діяльності експериментальних навчально-виховних закладів: гуманізація, демократизація і соціалізація освіти, педоцентризм, забезпечення активного творчого саморозвитку дитини.

Принцип гуманізації освіти є провідним, системоутворюючим для реформаторської педагогіки, тому він знайшов відображення вже на рівні цілевизначення, тобто у формулюванні реформаторами освітньої мети. Представники реформаторських педагогічних течій прагнули до виховання “вільної незалежної особистості”, яка “запалюється любов'ю та керується розумом” (Дж. Дьюї). Представник соціальної педагогіки Е.Дюркгейм зазначав, що “метою виховання є розвиток у дитини певної кількості фізичних, розумових, духовних ознак, які вимагають від неї і політичне суспільство в його цілісності, і те особливе середовище, для якого вона призначена”. Е.Кей підкреслювала, що сутність “виховної дії” полягає в тому, що, “прийнявши виховання”, людина отримує можливість перетворення власних пристрастей та пороків на достоїнства й привілеї.

Трактування реформаторами принципу демократизації освіти включає як забезпечення доступності школи для широких верств населення (Г.Кершенштейнер, Р.Зейдель) та жінок (Г.Літц, Г.Вінекен, О.Декролі), повноцінного розвитку дітей з демократичних верств населення (М.Монтессорі); так і формування демократичних стосунків між учасниками навчально-виховного процесу (Г.Літц, Г.Вінекен).

Керівництво принципом педоцентризму у практичній діяльності мало забезпечити свободу і права дитини в усіх проявах її діяльності, врахування її вікових та індивідуальних особливостей, психологічний комфорт дитини в навчальній діяльності (Е.Кей, Е.Торндайк, В.Лай, М.Монтессорі, Д.Дьюї та ін.).

Принцип забезпечення активного творчого саморозвитку особистості був заснований на положенні про взаємозв'язок особистого розвитку дитини з її практичним досвідом (Д.Дьюї, А.Біне, В.Лай та ін.).

Принцип соціалізації навчального процесу розумівся і як забезпечення його зв'язку з суспільним життям (Е.Дюркгейм, П.Наторп та ін.), і як створення необхідних умов для розвитку особистості (Д.Дьюї, М.Монтессорі та ін.).

З метою визначення ролі ідей реформаторської педагогіки в інноваційних процесах зарубіжних країн ми представили класифікації експериментальних навчально-виховних закладів (за освітнім рівнем та відповідно до провідної концепції (або концепцій)) та аналіз інноваційної діяльності цих навчальних закладів. За освітнім рівнем це були школи початкові (трудові, “Школа життя” О.Декролі, Будинок дитини М.Монтессорі, Лабораторна школа Д.Дьюї, школа К.Пратт, школа Г.Шаррельмана тощо) та середні (нові школи, зокрема сільські виховні будинки); за належністю концептуальних засад діяльності школи до певної реформаторської течії - моноконцептуальні (трудові Г.Кершенштейнера, вільного виховання М.Монтессорі, естетичного виховання Г.Шаррельмана, “Школа життя О.Декролі тощо) та поліконцептуальні (нові школи, зокрема сільські виховні будинки).

У ході аналізу концептуальних засад, покладених в основу діяльності експериментальних шкіл, ми дійшли висновку, що теоретичні концепції реформаторської педагогіки виступали засобом модифікації навчально-виховного процесу спочатку в цих закладах, а згодом - у державних шкільних системах країн Західної Європи та Північної Америки.

Чинниками, що уможливили використання ідей реформаторської педагогіки у практиці вітчизняного шкільництва, були соціально-економічні й суспільно-політичні умови життя країни та регіону, поширення загальнонаукових знань, стан розвитку освіти й вітчизняної педагогічної науки. Важливим чинником впливу ідей реформаторської педагогіки на розвиток вітчизняних педагогічних інновацій стала українська компаративістика, в рамках якої відбувалося достатньо швидке збагачення методичних підходів до дослідження ідей реформаторської педагогіки: від описових до аналітичних, порівняльно-зіставних та креативно-авторських.

Застосування описових методів дослідження сприяло зростанню загального інтересу до зарубіжних педагогічних інновацій та популяризації останніх. Перехід до аналітичних методів зумовив більш глибоке теоретичне осмислення зарубіжних педагогічних нововведень, формування критично-творчого ставлення до них як до підґрунтя оновлення вітчизняної педагогічної практики. Творчо-авторське осмислення ідей реформаторської педагогіки призвело до використання їх як основи для створення власних проектів, пристосованих до економічних особливостей та культурно-освітніх традицій нашої країни.

Таким чином, вивчення методів дослідження ідей реформаторської педагогіки у вітчизняній педагогічній думці кінця ХІХ - початку ХХ століть дозволило прослідкувати шляхи трансформації прогресивних теоретичних концепцій реформаторів у конкретні вітчизняні інноваційні проекти; довести, що в нашому шкільництві ідеї реформаторів творчо використовувалися як підґрунтя для створення власних оригінальних інноваційних проектів.

Процес теоретичного осмислення вітчизняними науковцями ідей реформаторської педагогіки сприяв висуненню нових вимог до професійної підготовки вітчизняного вчителя. У дослідженні були виявлені шляхи формування інноваційного потенціалу вітчизняного вчителя. Цей потенціал становить собою сукупність особистісних характеристик педагога, що зумовлює готовність до вдосконалення педагогічної діяльності, та наявність внутрішніх засобів, які можуть цю готовність забезпечити. Шляхами формування інноваційності вітчизняного вчителя були названі:

q збільшення суми професійних знань, зокрема у сфері інноваційної реформаторської педагогічної теорії та практики;

q підвищення рівня мотивації вчителя до участі в інноваційних процесах;

q розвиток професійно-особистісних рис педагога.

Провідну роль у підвищенні інноваційного потенціалу вітчизняного вчителя відіграли нові форми його професійної підготовки, а саме інституції підвищення кваліфікації (курси, з'їзди, конференції, наради, читання) та допоміжні форми підготовки вчителів (виставки, педагогічні музеї), а також самоосвіта.

Таким чином, ідеї реформаторської педагогіки відіграли роль важливої умови й одночасно засобу формування інноваційного потенціалу вітчизняного вчителя, виступили підґрунтям створення вітчизняних педагогічних інновацій кінця ХІХ – початку ХХ ст.

У другому розділі дисертації “Вітчизняна приватна школа кінця ХІХ – початку ХХ ст. як суб'єкт інноваційної діяльності” проаналізований генезис вітчизняного приватного шкільництва, показані особливості ініційованих в його рамках інноваційних перетворень на різних етапах розвитку освіти (див. табл.).

Вплив ідей реформаторської педагогіки на розвиток приватного вітчизняного шкільництва у кінці ХІХ – на початку ХХ століття ми розглядаємо в організаційному, цільовому, змістовому та методичному аспектах.

Специфіка організаційних засад приватного шкільництва досліджуваного періоду зумовлена активним громадсько-педагогічним рухом, в рамках якого відбувалося структурування суб'єктів розвитку шкільництва відповідно до соціально-економічних та національно-культурних інтересів. Такими суб'єктами стали широкі кола інтелігенції та буржуазії.

Дослідження показало, що представники української інтелігенції ставились до приватної школи як до засобу прогресивних освітніх перетворень і з цих причин ініціювали створення й поширення освіти для дорослих, професійної, початкової, середньої освіти, освіти для жінок. У рамках професійних, культурно-освітніх, наукових організацій та на персональній основі представники інтелігенції прикладали до розвитку приватного шкільництва організаційні та інтелектуальні (розробка концептуальних засад, навчальних програм, підручників, методичного забезпечення тощо) зусилля.

Освітні ініціативи буржуазії зосереджувалися на підготовці висококваліфікованого робітника-професіонала та управлінця промислових об'єктів і залежали від територіального розташування промислового потенціалу, що забезпечило відповідний економічним потребам характер мережі приватних шкіл.

Головною формою освітньої активності української буржуазії була фінансово-матеріальна підтримка розвитку передусім професійних навчальних закладів різного освітнього рівня.

Оновлення цільових установок вітчизняного приватного шкільництва полягало у прагненні розбудови дійсно демократичної школи, головним завданням якої було надання учням широких загальноосвітніх та професійних знань з метою забезпечення різнобічного розвитку вихованців та сприяння їхній повноцінній соціальній адаптації. Демократичне спрямування вітчизняного приватного шкільництва, пов'язане з прагненням надання освіти дітям з усіх станів, не збігається з елітарністю нових шкіл, але має певні аналогії у німецькому реформаторському русі (трудові школи). Необхідно підкреслити, що прогресивна німецька педагогічна теорія і практика відіграла помітну роль у процесі загальної професіоналізації вітчизняної початкової освіти: більшість початкових професійних навчальних закладів у Харківській губернії створювались за зразком німецьких трудових шкіл.

Переосмислення цільових установок приватного шкільництва призвело до розуміння необхідності якісного оновлення його змісту шляхом розширення шкільного компонента на користь предметів природничого, культурно-естетичного, математичного циклів, нових мов, фізичного виховання. Характерною ознакою цього процесу стало забезпечення зв'язку школи з життям через об'єднання загальноосвітньої та професійної підготовки вихованців (у початковому професійному шкільництві) та спеціалізація і практичне спрямування навчальних програм (у старших класах середніх навчальних закладів).

Оновлення методичного компонента приватного шкільництва відбувалось шляхом активізації навчальної і виховної діяльності школярів. У досліджуваних школах застосовувались інноваційні методи організації навчально-пізнавальної діяльності: словесні (вільна бесіда, етична бесіда, евристична бесіда, пояснювальне читання), наочні (графічна і предметна ілюстрація, демонстрація дослідів, читання з “чарівним ліхтарем”), практичні (лабораторні роботи, екскурсії); методи стимулювання і мотивації діяльності учнів (дидактичні ігри, дослідні роботи, драматизація тощо); методи контролю і самоконтролю (підсумково-повторювальні репетиції, докладні характеристики успішності учнів, само- і взаємоконтроль).

Наведений далі рисунок відображає частотність використання окремих інноваційних методів у практиці приватного шкільництва Харківської губернії: методи контролю і самоконтролю використовувалися у 30% шкіл, наочні методи – у 82%, проблемно-пошукові – у 77%, практичні - у 42%, дидактичні ігри – у 20% .

Інноваційний характер мали і форми організації навчально-пізнавальної діяльності школярів, побудовані на основі принципів педоцентризму та забезпечення активного творчого саморозвитку особистості. До таких форм належали: семестрова форма навчання, додаткові групові та індивідуальні заняття, предметні гуртки, навчальні екскурсії, факультативи.

Шляхами реалізації принципів реформаторської педагогіки у виховній діяльності приватних шкіл досліджуваного регіону були: організація трудової діяльності школярів (самообслуговування, шкільні кооперативи), естетизація виховного процесу (залучення до світової і національної культури через організацію літературних читань, відвідування театрів, виставок, проведення і художнього оформлення шкільних вистав і свят), організація шкільного самоврядування, а також активне застосування таких нових форм виховної роботи, як клуби, гуртки, літні колонії, майданчики.

Рис.1 Частотність використання окремих інноваційних методів навчання в практиці приватного шкільництва Харківської губернії (кінець ХІХ –початок ХХ ст.)

Аналіз навчально-виховного процесу приватних початкових і середніх шкіл Харківської губернії досліджуваного періоду довів зростання їх інноваційного потенціалу, а саме удосконалення цільових, змістових та методичних аспектів діяльності, що було обумовлено використанням ідей реформаторської педагогіки.

Отже, аналіз теоретичних підходів до осмислення ідей реформаторської педагогіки у вітчизняній педагогічній думці та провідних аспектів (організаційний, цільовий, змістовий, методичний) практичного використання їх у інноваційній діяльності приватних початкових і середніх шкіл Харківської губернії у кінці ХІХ – на початку ХХ століть дозволив зробити такі висновки:

1. У країнах Західної Європи і Північної Америки ідеї реформаторів виступали методологічними і концептуальними засадами інноваційних проектів. У нашій країні ці ідеї виступили теоретичним підґрунтям для створення власних, авторських педагогічних інновацій, відіграли роль важливого засобу формування інноваційного потенціалу вітчизняного вчителя. Це стало можливим завдяки ряду умов:

1) ідеї, пропоновані реформаторською педагогікою (передусім, принципи демократизації, гуманізації, соціалізації освіти, педоцентризму, забезпечення активного творчого саморозвитку особистості), відповідали об'єктивним потребам розвитку вітчизняної освітньої системи;

2) вітчизняні освітяни (теоретики і практики) мали можливість широкого ознайомлення з теоретичними надбаннями реформаторської педагогіки та практикою експериментального шкільництва, в рамках якої ці ідеї запроваджувалися в життя;

3) професійний потенціал вітчизняних педагогів був достатнім для творчого осмислення ідей реформаторської педагогіки, синтезу здобутків вітчизняної та зарубіжної науки та практики, побудови власних інноваційних проектів та їх втілення в життя;

4) заклади педагогічної освіти давали досить широке уявлення про сутність ідей реформаторської педагогіки та стимулювали самоосвіту вчителів.

2.1. Аналіз репрезентативного масиву теоретичних досліджень вітчизняних педагогів кінця ХІХ - початку ХХ століть, присвячених вивченню зарубіжної педагогічної теорії та практики, дозволив дослідити генезу методичних підходів, що визначені як домінуючі у зазначених роботах, і на цій критеріальній основі виділити якісні етапи, що відповідали рівню осмислення ідей реформаторської педагогіки. Такими етапами ми вважаємо:

1) переважно-описовий (до 90-х років ХІХ століття);

2) описово-аналітичний (90-ті роки ХІХ століття - 1905-1907 роки);

3) порівняльно-зіставний з переходом до креативно-авторського (1905/1907-1917 роки).

Ці етапи є також і етапами розвитку української компаративістики в рамках часового поля дослідження.

2.2. Дослідження засвідчило, що популяризація ідей реформаторської педагогіки через заклади підвищення кваліфікації та самоосвіту вчителів відіграла роль провідної умови збагачення інноваційного потенціалу вчительства.

3. Організаційними основами розвитку приватного шкільництва кінця ХІХ – початку ХХ століття були:

q наявність законодавчої бази, що дозволяла цій освітній галузі здійснювати інноваційні процеси на цільовому, змістовому та методичному рівнях;

q громадський, а не вузькоелітарний характер організаційних засад їхньої діяльності. Перетворення приватного шкільництва на предмет пріоритетної уваги широкого громадсько-педагогічного сподвижництва в країні;

q урахування в організаційних та змістових аспектах діяльності приватного шкільництва потреб економічного розвитку регіону, що сприяло залученню до створення їх широких кіл буржуазії;

q комбінований (змішаний) характер джерел фінансування переважної більшості приватних шкіл, що забезпечував широку репрезентованість громадських інтересів у визначенні принципових засад діяльності шкіл, відсутність їхньої вузькокланової заангажованості;

q надання можливості реалізувати свій творчий потенціал у закладах приватної освіти університетській професурі та кращим вчителям державних шкіл. У державному освітньому секторі педагоги-теоретики і практики не мали, як правило, такої можливості через високий рівень регламентації всіх аспектів його діяльності.

4. Характеристика шляхів упровадження ідей реформаторської педагогіки в практику вітчизняного приватного шкільництва кінця ХІХ – початку ХХ століть у цільовому, змістовому та методичному аспектах показала, що саме ці процеси стали основою формування та збагачення інноваційного потенціалу вітчизняної приватної школи. Аналіз головних програмних документів приватних шкіл Харківщини, звіти про їхню діяльність дозволяють стверджувати, що ідеї реформаторської педагогіки (демократизація, гуманізація, соціалізація освіти, педоцентризм, забезпечення активного творчого саморозвитку особистості) творчо використовувалися в більшості приватних початкових і середніх навчальних закладів Харківської губернії (понад 60%).

5.1. Звернення до передового зарубіжного педагогічного досвіду на сучасному етапі розвитку вітчизняного шкільництва може мати плідні наслідки за умов:

q творчого авторського осмислення та пристосування до соціально-економічних особливостей нашої країни, традицій вітчизняного шкільництва;

q активізації та систематизації вивчення порівняльної педагогіки у педагогічних вищих навчальних закладах та закладах післядипломної педагогічної освіти. Ще й досі у змісті педагогічної освіти наявні залишки “залізної завіси”, оскільки вивчення сучасних зарубіжних педагогічних течій, інноваційного досвіду експериментальних шкіл має епізодичний характер. Ці недоліки перешкоджають входженню вітчизняного шкільництва в європейський та світовий освітній простір;

q системного використання у процесі вивчення зарубіжного інноваційного педагогічного досвіду нових інформаційних технологій, які дають змогу безпосередньо спілкуватися з творцями такого досвіду, обмінюватись думками, активно співпрацювати з зарубіжними колегами (он-лайновий підхід).

5.2. Розвиток сучасних ринкових економічних відносин сприяє значному зростанню потенціалу приватного шкільництва. Воно може стати активним учасником інноваційних перетворень в системі вітчизняної освіти за умов:

q наявності державної політики у відповідній сфері, яка дає достатній простір для інноваційного розвитку приватного шкільництва і, разом з тим, гарантує пріоритетність прав дитини, відповідність сутнісних основ навчально-виховного процесу потребам розвитку держави й суспільства;

q пріоритетності академічних і соціальних мотивів розвитку приватного шкільництва, а не виключно комерційних;

q розвитку соціального партнерства, що передбачає:

· залучення до організації та управління закладами приватної освіти інтелектуальної еліти суспільства: науковців, учительства, медиків тощо;

· урізноманітнення джерел фінансування закладів приватної освіти як засобу розширення соціальної відповідальності за характер їхньої діяльності.

Основний зміст дисертації відображено у таких публікаціях автора:

1. Перетятько О.В. Трудове виховання як засіб розвитку здібності до праці// Творча спадщина А.С.Макаренка у контексті сучасної педагогічної науки і практики. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Суми. - Харків. - Полтава, 1998, с. 197-200.

2. Перетятько О.В. Загальні умови і фактори виникнення навчально-виховних закладів нового типу у Харківській губернії на початку ХХ століття// Педагогічні науки. Збірник наукових праць. - Суми: Редакційно-видавничий відділ СДПІ ім. А.С.Макаренка, 1998, с. 36-43.

3. Перетятько О.В. Творчий пошук освітян Харківщини в реформуванні традиційного шкільництва на початку ХХ століття// Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики: Збірник наукових праць/ Ред. кол. Гузій Н.В. та інші. - К., НПУ, 1999, вип. 2, с. 124-127.

4. Перетятько О.В. Недержавна школа як форма громадсько-педагогічного сподвижництва: до історії питання// Педагогічні науки. Збірник наукових праць. - Суми: Редакційно-видавничий відділ СДПУ ім. А.С.Макаренка, 1999, с. 118-125.

5. Перетятько О.В. Шляхи формування інновативності педагога: до історії питання // Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики: Збірник наукових праць/ Ред. кол. Гузій Н.В. та інші. - К., НПУ, 1999, вип. 3, с. 126-131.

6. Перетятько О.В. “Нова школа” В.В.Бирченко на Харківщині// Третя Сумська обласна наукова історико-краєзнавча конференція. Збірник статей. - Суми: Редакційно-видавничий відділ СДПУ ім. А.С.Макаренка, 1999, с. 121-123.

7. Перетятько О.В., Сбруєва А.А. Вітчизняна недержавна школа як джерело освітніх інновацій: до історії питання // Педагогіка та психологія: Збірник наукових праць За заг. редакцією акад. І.Ф.Прокопенка, чл. - кор. В.І.Лозової. - Харків: ХДПУ, 2000, вип. 15, с. 21-29.

8. Перетятько О.В. Формування соціокультурної активності вітчизняного вчителя: до історії питання// Вісник Житомирського педагогічного університету. - Житомир: Редакційно-видавничий відділ ЖДПУ ім І.Франка, 2000, вип. 6, с. 82-84.

9. Перетятько О.В. До історії вітчизняних педагогічних нововведень дорадянського періоду// Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики: Збірник наукових праць/ Ред. кол. Гузій Н.В. та інші. - К., НПУ, 2000, вип. 4, с. 94-100.

10. Перетятько О.В. Недержавна школа як суб'єкт інноваційної діяльності кінця ХІХ - початку ХХ століть// Педагогічні технології організації навчально-виховного процесу. Матеріали науково-методичної конференції. - Суми: Редакційно-видавничий відділ СДПУ ім. А.С.Макаренка, 2000, с. 26-29.

11. Перетятько О.В. Економічна зумовленість розвитку недержавного шкільництва в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. // Педагогічні науки. Збірник наукових праць - Суми: СДПУ ім. А.С.Макаренка, 2000, с. 150-160.

Анотація

Перетятько О.В. Ідеї реформаторської педагогіки в діяльності приватних початкових та середніх шкіл Харківської губернії (1890-1917 р.р.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. - Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, Харків, 2001.

У дисертації визначені умови та шляхи оновлення організаційних, цільових, змістових і методичних аспектів діяльності приватних початкових та середніх шкіл Харківської губернії в кінці ХІХ - на початку ХХ століття в контексті ідей реформаторської педагогіки. На основі авторських критеріальних підходів здійснено аналіз існуючих класифікацій і подана характеристика провідних течій реформаторської педагогіки; виявлені умови та шляхи переходу теоретичних концепцій реформаторів у конкретні зарубіжні й вітчизняні інноваційні проекти; вивчена динаміка розвитку вітчизняної компаративістики досліджуваного періоду, з'ясовані етапи розвитку вітчизняного приватного шкільництва, ознаки його інноваційності на кожному з етапів.

Вперше введено в науковий обіг нові, раніше невідомі матеріали з інноваційної практики вітчизняного приватного шкільництва. Визначена громадсько-педагогічна орієнтація генезису вітчизняного приватного шкільництва; уточнені принципи реформаторської педагогіки, що покладені в основу вітчизняних педагогічних інновацій кінця ХІХ - початку ХХ століть; накреслені шляхи використання інноваційного досвіду вітчизняного приватної школи у процесах реформування сучасної освітньої системи.

Ключові слова: реформаторська педагогіка, педагогічна течія, принцип, інновація, інноваційний потенціал учителя, приватна школа.

Summary

Peretyatko O.V. The Ideas of Reformation Pedagogics in the Activity of Private Primary and Secondary Schools in Kharkiv Gubernia (1890-1917).- Manuscript.

Thesis for a candidate's degree of pedagogical sciences speciality 13.00.01 General Pedagogics and History of Pedagogics.- The Kharkiv State Pedagogical University named after G.S.Skovoroda, Kharkiv, 2001.

The dissertation studies conditions and ways of innovation of organisational, targeting, contentual and methodical aspects of the activity of private primary and secondary schools in Kharkiv Gubernia (1890 – 1917) from the point of view of the ideas of reformation pedagogics. On the basis of authors criteria an analysis of the existing classification has been done and characteristics of the leading trends of the reformation pedagogics has been provided; conditions and ways of application of theoretical reformation concepts to the specific national innovative projects have been studied; dynamics of the development of national comparativistics of the period under study has been shown; stages of the development of national private school and innovative features of each stage have been determined.

For the first time new unknown materials on innovative activity of national private schools have been presented. Investigation of socio-pedagogical nature of the development of national private schools has been further studied; the principles of reformation pedagogics used in national pedagogical innovations of the end of XIX – the beginning of the XX century have been detailed; the ways of using innovative experience of national private schools in reforming of modern educational system have been offered.

Key words: reformation pedagogics, pedagogical trend, principle, innovation, teacher's innovative potential, private school.

Аннотация

Перетятько Е.В. Идеи реформаторской педагогики в деятельности частных начальных и средних школ Харьковской губернии (1890-1917 г.г.). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 – общая педагогика и история педагогики. - Харьковский государственный педагогический университет им. Г.С.Сковороды, Харьков, 2001.

В диссертации определены условия и пути обновления организационных, целевых, содержательных и методических аспектов деятельности частных начальных и средних школ Харьковской губернии конца ХІХ – начала ХХ веков в контексте идей реформаторской педагогики. На основе авторских критериальных подходов дана характеристика концептуальных идей реформаторской педагогики; сформулированы принципы, положенные в основу инновационной деятельности экспериментальных учебно-воспитательных учреждений Западной Европы и Северной Америки; указаны пути изучения идей реформаторской педагогики отечественными исследователями, а также пути их интериоризации украинским учительством в данный исторический период.

Изучение и анализ концептуальных положений реформаторской педагогики позволили сформулировать принципы, положенные в основу инновационной деятельности экспериментальных школ (гуманизация, социализация, демократизация образования, педоцентризм, обеспечение активного творческого саморазвития ребенка).

В работе представлены классификации типов экспериментальных школ стран Западной Европы и США, дан анализ инновационной деятельности этих учебных заведений, указано, что теоретические концепции реформаторской педагогики, апробированные в экспериментальных школах, были положены в основу реформирования национальных образовательных систем этих стран.

Интенсивное обогащение методических подходов к исследованию идей реформаторской педагогики в украинской компаративистике (от описательного и аналитического – до сравнительно-сопоставительного и креативно-авторского) выступило одной из важных причин развития украинских педагогических инноваций в исследуемый период.

В диссертации представлены пути формирования инновационного потенциала украинского учителя. Ведущую роль в этих процессах сыграло появление новых форм его профессиональной подготовки (курсы, съезды, конференции, совещания, чтения, выставки, педагогические музеи), а также самообразование.

Исследование путей формирования инновационного потенциала украинского учителя позволило определить специфику отечественных педагогических инноваций исследуемого периода. Она состоит в интеграции достижений зарубежной и отечественной педагогической науки, учете культурно-исторических традиций национальной школы, экономических потребностей страны и региона, творческом развитии зарубежных инновационных проектов.

В работе определены исторические этапы развития отечественной частной школы, выделены особенности педагогических инноваций, получивших развитие на каждом из этих этапов.

Главным условием формирования инновационного потенциала украинской частной школы исследуемого периода назван ее общественный характер, обусловленный активизацией общественно-педагогического движения в стране. Главными субъектами этого движения, инициировавшими развитие частной школы, стали представители интеллигенции и буржуазии. В работе дан подробный анализ сущности их образовательных инициатив.

Путями развития инновационного потенциала украинской частной начальной и средней школы стало обновление целевого, содержательного и методического аспектов ее деятельности в контексте использования принципов реформаторской педагогики.

В работе определены возможности использования инновационного опыта украинской частной школы в процессах современного реформирования национальной образовательной системы.

Ключевые слова: реформаторская педагогика, педагогические течения, принцип, инновация, инновационный потенциал учителя, частная школа.