імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Пилипенко Пилип Данилович

УДК349.2

ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН В УМОВАХ ПЕРЕХОДУ УКРАЇНИ ДО РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Спеціальність 12.00.05. – трудове право; право соціального забезпечення

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

ХАРКІВ – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі трудового, аграрного та екологічного права Львівського національного університету імені Івана Франка

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
Процевський Олександр Іванович,
Харківський державний педагогічний університет
імені Г.С.Сковороди Міністерства овіти і науки
України, директор Інституту економіки і права.

Доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент
Академії правових наук України
Лазор Лідія Іванівна,
Східноукраїнський національний університет
Міністерства освіти і науки України,
декан юридичного факультету.

Доктор юридичних наук, професор
Кондратьєв Радомир Іванович
завідуючий кофедрою теорії та історії права і
трудового права Хмельницького інституту
регіонального права і управління

Провідна установа – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра трудового, земельного та екологічного права (м.Київ)

Захист відбудеться “ 12 ” листопада 2001 р. о 10,00 годинні на засідання спеціалізованої вченої ради Д 64.086.03 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

Автореферат розісланий “ 10 ” жовтня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Жигалкін П.І.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. В умовах реформування трудового законодавства України особливого значення набувають наукові дослідження загальнотеоретичних проблем правового регулювання суспільно-трудових відносин. Їхня важливість зумовлена передусім потребою глибокого та всебічного аналізу багатьох концептуальних засад теорії трудового права в процесі ринкових перетворень, що відбуваються в Україні, загостренням проблеми відповідності національного законодавства міжнародним стандартам, конвенціям і рекомендаціям Міжнародної організації праці, браком ґрунтовних наукових досліджень теоретичного характеру в науці трудового права за останній період.

Зміни, що відбуваються останнім часом у сфері суспільної організації праці, проведення ринкових реформ об’єктивно потребують удосконалення правового забезпечення трудових правовідносин. Уже тепер можна констатувати розширення договірних засад встановлення умов праці, накреслюються тенденції відходу від надмірного централізованого правового регулювання, передбачено можливість укладення контрактів у трудових правовідносинах та інші принципово важливі чинники, які дають підстави сподіватись, що невдовзі трудове право України, як це йому й належить, набуде статусу права соціального.

Попри всі ті зміни, що відбуваються у трудовому праві, є ще чимало проблем, які потребують свого нагального вирішення. І чи не найбільше таких проблем постає в теорії трудового права, яка й покликана обґрунтувати основні концептуальні напрями реформування галузі права.

Зокрема, остаточно не з’ясовано багато теоретичних питань, що торкаються сфери дії і предмета трудового права, його принципів та функцій; немає єдиних підходів до поняття джерел трудового права; чітко не визначено місце цієї галузі в системі права України.

З огляду на ті зміни, які відбуваються у правовому регулюванні праці, особливий інтерес викликає проблема трудових правовідносин. Адже саме правовідносини є результатом впровадження права у сферу суспільного життя, саме вони є тим своєрідним середовищем, де живуть норми права.

У теорію трудових правовідносин вагомий внесок зробили відомі вчені, представники науки трудового права радянського періоду, зокрема М.Г.Александров, В.С.Андрєєв, О.В.Смирнов, О.С.Пашков, В.І.Нікі-тін-ський, С.О.Іванов, Р.З.Лівшиць, Ю.П.Орловський, Л.Я.Гінцбург, а також вітчизняні дослідники М.Й.Бару, О.Т.Барабаш, Р.І.Кондратьєв, Л.І.Лазор, А.Р.Мацюк, В.І.Прокопенко, О.І.Процевський, В.С.Венедиктов, В.Г.Ротань, З.К.Си-морот, Я.І.Безугла, Н.Б.Болотіна, Н.М.Хуторян, І.В.Зуб, С.Б.Сти-чин-ський, П.І.Жигалкін, Г.С.Гончарова, В.В.Жернаков, Г.І.Чанишева та багато інших. Однак загалом ця проблема не розглядалася наукою трудового права щодо умов ринкових відносин, існування приватної власності та утвердження свободи трудового договору у відносинах найму робочої сили. Ще й досі не розкриті чи дискусійні окремі положення теорії трудових правовідносин, а деякі з них, не критично сприйняті вченими, переходять із одних публікацій в інші.

Актуальна сьогодні, як видається, і проблема предмета трудового права, який не чітко окреслений у самій своїй основі, а саме немає єдності у визначенні власне трудових відносин. Двозначне формулювання ст. 3 КЗпП України, яка спирається на хибне поняття про форми власності, що нібито впливають на характер трудових відносин, породила не менш хибну теорію, про так звану широку сферу дії трудового права, яке регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми їхньої власності. Насправді ж, як свідчить зарубіжна та й вітчизняна практика, сфера дії трудового права не залежить від жодних форм власності підприємства. Чимало є підприємств однорідних форм власності, де водночас працюють особи, праця яких регулюється трудовим правом, і працівники, стосовно яких трудове законодавство не застосовується.

Значні зміни відбуваються у правовому статусі суб’єктів трудових правовідносин. Назріла потреба чітко визначити, зокрема, сторони трудового договору. Громіздке і не зовсім прийнятне формулювання, – власник підприємства, установи, організації, уповноважений ним орган чи фізична особа, що фігурують у визначенні суб’єкта, що здійснює найм робочої сили пропонується замінити однозначним – роботодавець, оскільки, власне, таке визначення найповніше відображає сутність другої сторони трудового договору. Потребують вирішення також питання участі у трудових правовідносинах профспілок і трудових колективів.

Ці та інші обставини й зумовлюють гостроту проблеми теорії трудових правовідносин і вимагають впровадження результатів теоретичних напрацювань до законодавства і правозастосовної практики.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблема теорії трудових правовідносин досліджувалась у межах виконання комплексної цільової програми “Проблеми вдосконалення трудового, аграрного та екологічного законодавства у сучасній Україні”, яка виконується у Львівському національному університеті імені Івана Франка на кафедрі трудового, аграрного та екологічного права впродовж 1998-2001 рр. під безпосереднім керівництвом дисертанта.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є створення концепції трудових правовідносин як єдиного комплексу суспільно-трудових стосунків, що становлять предмет трудового права і завдяки нормам якого набувають форми правових відносин, а також вироблення на цій основі концепцій удосконалення норм трудового законодавства для поліпшення правового забезпечення відносин найманої праці та зміцнення гарантій трудових прав працівників.

Задачі дослідження зумовлені поставленою метою і полягають у тому, щоб:

· концептуально визначити об’єкт нормативного впливу трудового законодавства і довести, що сфера його застосування обмежується лише відносинами найманої праці;

· дати загальну характеристику норм трудового права, завдяки регулятивному впливу яких на відносини найманої праці досягається існування трудових правовідносин;

· відобразити об’єктивні чинники, зумовлені ринковими перетвореннями у сфері суспільної організації праці, які безпосередньо впливають на характер правового становища учасників трудових правовідносин;

· запропонувати доктринальну модель правових норм, які б забезпечували максимальні гарантії дотримання суб’єктивних трудових прав та обов’язків працівників і роботодавців в умовах ринкової економіки.

Об’єктом дослідження є теоретичні проблеми правових відносин, що об’єктивно складаються в результаті застосування норм трудового права до суспільно-трудових відносин як одного з основних інститутів у системі науки трудового права України.

Предметом дисертаційного дослідження є суспільно-трудові відносини, норми чинного трудового законодавства, договірні та локальні норми, проекти нормативно-правових актів, правозастосовна практика, доктринальні положення, які торкаються застосування законодавства про працю. Усі ці нормативні, теоретичні та прикладні положення з’ясовуються з огляду на наявні недоліки та потреби вдосконалення правового регулювання трудових відносин.

Методологічну основу дослідження становлять базові науково-теоретичні положення, загальноприйняті юридичною наукою та наукою трудового права. Методом історичного аналізу показано генезис проблеми теорії трудових правовідносин та обґрунтовано необхідність їхнього подальшого наукового дослідження. Системно-структурний підхід дав можливість розкрити внутрішню будову цього важливого суспільного явища, відобразити взаємозв’язок та взаємозумовленість його елементів, об’єм та зміст відповідних понять, а також місце трудових правовідносин поміж іншими правовими категоріями. Догматичний аналіз норм чинного трудового законодавства, локально-правових актів, колективних договорів та угод сприяв виявленню недоліків правового забезпечення трудових відносин, виробленню пропозицій щодо вдосконалення правотворчої та правозастосовної діяльності. Соціологічні методи використовувалися в процесі вивчення практики укладення трудових договорів, угод і колективних договорів з урахуванням позицій безпосередніх учасників трудових правовідносин, зокрема з огляду на необхідність розширення сфери локального правового регулювання. Переважно ці та інші методи наукового дослідження використовувалися в їхньому взаємозв’язку.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням теоретичних проблем трудових правовідносин в умовах ринкової економіки. У роботі сформульовані нові концептуально важливі положення, які виносяться на захист:

1. Вперше у вітчизняній науці трудове право розглядається не як регулятор “процесу живої праці”, а як таке, що забезпечує функціонування відносин найму робочої сили, які виникають за фактом укладення трудового договору.

2. Зроблено спробу удосконалити концептуальні підходи до визначення сфери дії трудового права. Його треба застосовувати лише до трудових відносин, які об’єктивно складаються у системі суспільної організації праці внаслідок укладення трудового договору. У цьому випадку інші види трудових відносин, що виникають завдяки відмінним від трудового договору юридичним фактам, можуть регулюватися трудовим правом як виняток тільки за наявності окремих застережень у спеціальному законодавстві.

3. На відміну від традиційного розуміння трудових відносин як відносин колективної праці, що неможливі поза трудовим колективом, доводиться їхній яскраво виражений індивідуальний характер. Найповніше це виявляється у сучасних умовах, коли трудовий договір може укладатися лише з одним працівником і в цьому разі постають такі трудові відносини, що потребують забезпечення їх нормами трудового права.

4. Зроблено спробу розвинути вчення про метод трудового права. Він розглядається не як критерій, за допомогою якого трудове право виокремлюється у самостійну галузь права, а як елемент режиму правового регулювання, що застосовується для забезпечення трудових відносин і специфіка прийомів та способів впливу на ці відносини повністю залежить від їхнього характеру.

5. Удосконалюються концептуальні підходи до з’ясування сутності принципів трудового права. З огляду на соціальний характер цієї галузі вони перебувають у надрах загально соціального права, що виступає основою юридичного права як системи норм. Отож принципи трудового права – явища об’єктивного порядку, вихідні засади, що відображають сутність суспільно-трудових відносин і служать тим підґрунтям, на якому формується галузь права. Вони існують реально та водночас із самим трудовим правом.

6. Функції трудового права виводяться не з завдань трудового законодавства, а з соціальної сутності цієї галузі, яка покликана забезпечувати основні права людини і громадянина у сфері суспільної організації праці. Першу позицію з-поміж основних напрямів впливу на суспільно-трудові відносини закономірно посідає захисна функція трудового права, яка спрямована на охорону інтересів найманих працівників у трудових відносинах. Інші дві основні функції – виробнича і виховна стосуються, відповідно, охорони інтересів роботодавця та забезпечення належної правової культури самих трудових правовідносин.

7. Уперше норми трудового права розглянуто не як “загальнообов’язкові правила фізичної поведінки, встановлені державою”, з обов’язковою наявністю в їхній структурі гіпотези, диспозиції і санкції, а як правила, що формулюють окремі дефініції, визначають завдання правового регулювання трудових відносин, уміщують нормативні оголошення тощо, і притому встановлюються не тільки державою, а й на договірному та локальному рівнях з метою регулювання трудових відносин найманої праці у межах принципів трудового права.

8. Наводяться додаткові аргументи на користь існування у системі джерел трудового права нормативних рішень вищих судових інстанцій. Вперше пропонується використати для обґрунтування нормативності керівних роз’яснень судових органів конституційний принцип розподілу влади в державі. Якщо законодавча і виконавча влади є органами, що здійснюють правотворчі функції, то й судовій владі аби досягти балансу влади у суспільстві, мають належати такі ж функції.

9. Дістали подальшого розвитку положення стосовно поняття трудових правовідносин як єдиного комплексного явища, яке охоплює всю систему суспільних відносин, що формують предмет трудового права і врегульовуються нормами цієї галузі. Основою єдиних комплексних трудових правовідносин є власне трудові правовідносини, а всі решта мають допоміжний характер та існують лише завдяки наявності власне трудових правовідносин.

10. З позицій розуміння права, як загально соціального явища, в основі якого лежать головні і невід’ємні права людини, обґрунтовано нові підходи до визначення правосуб’єктності учасників трудових правовідносин. Вона розглядається лише як дієздатність особи, тобто визначена законом юридична можливість бути учасником правових відносин. Правоздатність та правовий статус, що традиційно теж брали до уваги при визначенні правосуб’єктності, не впливають безпосередньо на її характер, оскільки характеризують об’єктивні передумови участі у правових відносинах. Здатність мати права (правоздатність) – це природна властивість суб’єкта, вона виникає з моменту народження, а самі права (правовий статус) закріплюються у правових актах держав соціально-правової орієнтації.

11. Вперше в науці трудового права обґрунтовується ідея про настання трудової правосуб’єктності працівників у трудових правовідносинах з 18 років. Мінімальний вік, з якого за законодавством допускається прийом на роботу, не може об’єктивно визначатися моментом виникнення повної трудової правосуб’єктності, оскільки неповнолітні учасники трудових правовідносин не наділені усією повнотою трудових прав та обов’язків, окрім того вони перебувають під посиленим режимом охорони праці.

12. Наведені додаткові докази про необхідність більш чіткого нормативного визначення роботодавця як універсального суб’єкта трудового права. Не підприємства, установи, організації, не власники чи уповноважені ними органи мають фігурувати у визначенні сторони трудового договору, а юридичні та фізичні особи, які використовують найману працю.

13. Доводиться, що поява серед суб’єктів трудового права трудових колективів була зумовлена суто політичними обставинами. Однак і світовий досвід і практика ринкових перетворень в Україні яскраво засвідчують безпідставність правосуб’-єк-т-нос-ті трудових колективів. Не може бути учасником трудових правовідносин юридично не оформлена соціальна спільність, сформована штучно, всупереч волі її членів, лише за фактом укладення трудового договору. Трудові колективи закономірно повинні відійти у минуле, а повноваження представництва найманих працівників у сфері захисту їхніх трудових прав необхідно повернути професійним спілкам.

14. Наводяться додаткові докази належності трудового договору до різновидів приватно-правових угод, що дає змогу застосовувати щодо нього деякі концептуальні конструкції, притаманні цивільному праву. На цій основі обґрунтовується необхідність встановити у новому Трудовому кодексі спеціальну норму про застосування до трудових відносин відповідних приписів Цивільного кодексу, якщо вони не суперечать принципам трудового права і притому немає власних норм здатних забезпечити належне регулювання відносин найманої праці.

15. Доведено відсутність об’єктивних правових засад для застосування при наймі на роботу працівників усної форми трудового договору. З цього приводу висловлюються пропозиції щодо вдосконалення юридичного оформлення трудових правовідносин. Наголошується недоцільності видання наказу чи розпорядження про прийняття на роботу після підписання сторонами письмового трудового договору, оскільки це суперечить загальним засадам договірного регулювання.

16. Вперше розглянуто питання про способи укладення трудового договору. Пропонується вважати такими три найпоширеніші на практиці способи укладення трудового договору, які відповідають цивільно-правовій доктрині про порядок укладення договорів: за результатами взаємних переговорів; шляхом оголошення оферти однією стороною і прийняття її іншою; через представника.

17. Обґрунтовується необхідність внесення негайних змін до трудового законодавства, які б передбачали умови взаємовідносин сторін трудового договору щодо недобросовісної конкуренції у сфері суспільної організації праці. В умовах ринкової економіки такі норми покликані забезпечувати комерційні інтереси роботодавців і гарантувати водночас захист трудових прав найманих працівників. Умова про заборону конкуренції у трудових правовідносинах хоч і належить до факультативних умов трудового договору, проте має істотне значення при його укладенні.

18. Наводяться додаткові аргументи стосовно вилучення контрактів у трудових правовідносинах з-під сфери дії ст. 9 КЗпП України. Контракт може бути укладений як виняток з працівниками, що займають відповідальні посади, виконання функцій за якими потребує виявлення ініціативи та самостійності працівника, і лише у випадках, визначених законами України. При цьому контракт повинен стати для таких осіб єдино можливою підставою найму на роботу, а погіршення їхніх трудових прав порівняно з встановленими трудовим законодавством має компенсуватися додатковими матеріальними та моральними стимулами.

19. Уточнені та розвинені теоретичні положення щодо наявності у системі юридичних фактів за трудовим правом так званих фактичних складів. Усупереч поширеній у літературі позиції доводиться ідея, що сучасне трудове право передбачає виникнення трудових правовідносин на підставі фактичного складу лише в разі призначення на посаду державних службовців за умови конкурсного відбору та у випадках, коли, згідно з законодавством, призначення можливе за погодженням (згодою) іншого уповноваженого суб’єкта. Обрання на виборні посади та призначення на посаду без обов’язкового проведення конкурсу, розглядаються як одиничні юридичні факти. А скерування на роботу молодих фахівців після закінчення навчального закладу породжує лише правовідносини з працевлаштування. Трудові ж відносини молодих фахівців виникають за фактом укладення трудового договору.

Практичне значення одержаних результатів. Низка дисертаційних положень можуть бути використані як методологічна основа для вивчення та вирішення прикладних питань трудового права при укладенні трудових договорів, контрактів, вирішенні трудових спорів тощо.

Запропоновані моделі окремих статей Трудового кодексу та пропозиції щодо вдосконалення правового забезпечення трудових відносин, які можна використовувати при черговій та наступній кодифікації трудового законодавства.

Матеріали дисертації можна застосовувати у навчальному процесі, читаючи курс “Трудове право України”, спеціальні курси, присвячені як проблемам теорії трудових правовідносин, так і вивченню окремих інститутів трудового права. результати дослідження можуть бути використані також студентами при виконанні науково-дослідних робіт.

Особистий внесок здобувача. Положення, що викладені у дисертації та виносяться на захист, розроблені автором особисто. Наукові ідеї і напрацювання, які належать співавторам опублікованих робіт, у дисертації не використовуються.

Апробація результатів дисертації. Про результати дисертаційного дослідження автор доповідав на міжнародних, всеукраїнських та регіональних конференціях, симпозіумах, семінарах, круглих столах, що відбувалися у: Москві (1987); Києві (1993, 1996); Харкові (1994); Львові (1989-2001); Вроцлаві (1993); Перемишлі (1998).

Результати дослідження використовувались також на прохання судових та профспілкових органів у справах застосування трудового законодавства для надання консультацій та висновків. Дисертант залучався до підготовки окремих законопроектів з питань регулювання трудових відносин комітетами Верховної Ради України та окремими народними депутатами, давав відгуки на проекти постанов Пленуму Верховного Суду України. Він є членом робочої групи з підготовки проекту нового Трудового кодексу України, сформованої під керівництвом Міністерства праці і соціальної політики України. Автором розроблені дві глави нового кодексу: “Колективний договір” та “Нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства”.

Під керівництвом дисертанта підготовлені і захищені кандидатські дисертації, у яких втілені також ідеї та розробки цього дисертаційного дослідження, що пов’язані з аналізом більш конкретних правових проблем.

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження підготовлено та опубліковано монографію. Під загальною науковою редакцією дисертанта вийшов навчальний посібник “Трудове право України”, п’ять розділів якого написано особисто ним. Окремі висновки, пропозиції та рекомендації викладені у статтях наукових журналів, збірників наукових праць, матеріалах наукових конференцій, виданих в Україні та за кордоном.

Структура дисертації: Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу та загальних висновків, приміток і посилань, а також списку використаних джерел (304 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 388 сторінок, обсяг основного тексту – 366 сторінок.

Основний зміст роботи

У Вступі розкривається сутність та стан наукової розробки проблеми трудових правовідносин за умов ринкових перетворень в Україні, обґрунтовується необхідність проведення подальших наукових досліджень. Подається загальна характеристика дисертації; визначаються мета і задачі дослідження, сформульовані положення та висновки, що зумовлюють новизну дисертації, а також відображено практичне значення одержаних результатів.

Перший розділ дисертації “Трудове право України, як основа трудових правовідносин ринкової економіки” має концептуальне значення для всієї роботи і складається з восьми підрозділів та коротких висновків. У підрозділі 1.1. “Поняття трудового права та його роль у забезпеченні трудових відносин найманої праці” досліджуються не лише загально теоретичні проблеми самостійної галузі права, що покликана регулювати трудові відносини найманих працівників, але й з'ясовуються деякі термінологічні аспекти сучасного трудового права України.

Загальноприйнята назва цієї галузі – “трудове право” за нинішніх умов дисонує з широковживаним словом “праця”, а тому видається більш російською, ані ж українською. Більше того, головне джерело права тут має назву “Кодекс законів про працю”, а сама галузь називається “трудове право”.

Утім побоювання щодо надмірного використання у цьому випадку російської термінології можна вважати безпідставними. Слово праця, яке найбільш широко вживане в українській мові, за походженням не є чисто українським, а запозичене.

У сучасній українській літературній мові слово праця полісемічне, тобто має різні, певною мірою пов'язані смисли і (або) значення. “Новий тлумачний словник української мови” наводить шість його значень. Новий тлумачний словник української мови: У 4 т. – К.: Аконіт, 1999. – Т. 3. – С. 667. Але живій мові властиво не тільки те, що одне слово може мати кілька різних значень, а й, навпаки, – різні за звучанням слова можуть бути тотожними або близькими за змістом. Стосовно слова праця це – труд, робота, меншою мірою – заняття, діяльність. Характерно, що перші два слова, на відміну від слова праця, не запозичені, а споконвічно українські. Слово труд у давньоруській мові означало “праця, робота, ревність, турбота, страждання, скорбота” і в літературній українській мові вживається у значенні наполегливої, старанної праці і праці, що потребує великих зусиль. Отож недоцільно змінювати уже усталені терміни, що пройшли перевірку часом і до того ж реально відображають своєю назвою сутність тих суспільних відносин, які стоять за цим терміном.

Разом з тим перехід до ринкових відносин, інтеграція України у світову економічну систему, зміни у політичній спрямованості, а також переорієнтація з юридичного позитивізму на доктрини природного права потребують, як видається, нових підходів і до поняття права загалом та трудового права зокрема.

Відтак у дисертації аналізуються різні за своїм значенням поняття трудового права: від визначення його як галузі права, що існує у вигляді системи правових норм і до поняття трудового права як самостійної правової науки та навчальної дисципліни.

Вирішальне значення для з'ясування ролі трудового права в умовах ринкової економіки має його дослідження саме як галузі права.

У підрозділі 1.2. “Предмет трудового права України” розглядаються суспільні відносини, які за умов ринкової економіки формують предмет цієї галузі. Зроблено концептуальний висновок, що трудове право регулює не “відносини між людьми безпосередньо з приводу застосування робочої сили, тобто у зв'язку з приведенням до дії здатності працювати” Александров Н.Г. Трудовове правоотношение. – М., 1948. – С. 7. чи “відносини, що складаються в результаті прикладання робочої сили до засобів виробництва” Советское трудовое право: Учебн. / Под ред. А.С.Пашкова и О.В.Смирнова. – М., 1988. – С. 7., а трудові відносини, що виникають на підставі укладення трудового договору, який і є тим визначальним чинником, за допомогою якого відбувається відмежування відносин найманої праці від інших видів трудових відносин, що об'єктивно існують у сфері суспільної організації праці (трудові відносини у виробничих кооперативах; трудові відносини військової, у т.ч. альтернативної (невійськової) служби, служби в органах МВС, СБУ; трудові відносини засуджених у виправно-трудових установах; трудові відносини за цивільно-правовими угодами та ін.).

Зроблено спробу довести безпідставність ще одного з відомих постулатів радянської науки трудового права про предмет цієї галузі, згідно з яким трудове право регулює лише відносини колективної праці, а поза трудовим колективом праця не регулюється нормами трудового права. Аналіз сучасного стану трудових відносин, розвиток малого підприємництва та юридичне закріплення права найму на роботу фізичними особами (роботодавцями) яскраво свідчать про хибність ідеї щодо колективного характеру трудових відносин. Трудове право застосовується для регулювання трудових відносин навіть одного працівника, якщо вони виникли за фактом укладення трудового договору.

Характеризуючи предмет трудового права, наголошується на комплексному характері цієї визначальної ознаки галузі права. Крім трудових відносин, що становлять основу (ядро) предмета до нього входить ще низка суспільних стосунків, які формуються об'єктивно лише завдяки трудовим відносинам і які забезпечують їхнє існування. Відносинами, що тісно пов'язані з трудовими, названо відносини працевлаштування; відносини, що виникають з приводу навчання, підвищення кваліфікації і перекваліфікації на виробництві; відносини нагляду і контролю за трудовим законодавством; відносини з приводу вирішення трудових спорів та відносини соціального партнерства (колективно-трудові відносини).

Підрозділ 1.3. “Методи та способи правового регулювання трудових відносин” присвячено з'ясуванню ще одного із загальноприйнятих критеріїв розмежування галузей права у системі національного права. Таким традиційно вважався метод правового регулювання. Однак у дисертації ця ознака сформованості галузі права розглядається, у слід за сучасною теорією права, дещо ширше і тому досліджується не лише метод, а й способи забезпечення правового регулювання трудових відносин.

Метод трудового права залежить від специфіки суспільних відносин, що є предметом цієї галузі права. У теорії права тепер прийнято виділяти два методи правового регулювання: метод децентралізованого, автономного регулювання, який ґрунтується на координації цілей та інтересів сторін суспільних відносин, і метод централізованого, імперативного регулювання який ґрунтується на відносинах субординації. Тому зроблено висновок про комплексне використання трудовим правом обох цих методів.

Комплексний характер методу трудового права найповніше виявляється через відповідні комбінації способів, з допомогою яких відбувається правове регулювання. Для трудового права властиві усі три відомі способи, що так чи інакше формують методи цієї галузі. Спосіб дозволів, що дає можливість учаснику діяти на власний розсуд, та спосіб заборон, за яким можна робити усе, що не заборонено, характерні для децентралізованого, автономного методу регулювання. Вони відображають свободу і рівність сторін у правовідносинах. У трудовому праві це виявляється переважно у колективно-трудових відносинах, де сторони (роботодавці і профспілки) перебувають у партнерських стосунках, а також відносинах працевлаштування, коли сторони (працівник і роботодавець), укладаючи трудовий договір, вважаються рівними.

Ще один спосіб – приписів, що зобов'язує до вчинення чи утримання від певних дій та застосовується для методу імперативного регулювання, представлений у трудовому праві відносинами нагляду й контролю за дотриманням трудового законодавства і власне трудовими відносинами.

Характеризуючи методи та способи регулювання трудових і тісно пов'язаних з ними відносин, зроблено наголос і на деяких інших ознаках, що так чи інакше виража-ють специфіку правового регулювання. Зокрема, відмітною рисою децентралізовано-го методу трудового права є локальне правове регулювання трудових відносин, а для захисту порушених прав і обов'язків учасників правовідносин прийнято застосовувати специфічні заходи впливу – санкції дисциплінарної та матеріальної відповідальності.

У кінці підрозділу дано визначення методу трудового права, який полягає у комплексному поєднанні централізованого (імперативного) та децентралізованого (автономного) правового регулювання трудових і тісно пов'язаних з ними відносин на основі кординації дій суб'єктів правовідносин, локального правовстановлення та можливості застосування спеціальних юридичних санкцій для забезпечення належного виконання учасниками цих правовідносин своїх прав та обов'язків.

У четвертому підрозділі “Основні принципи (засади) сучасного трудового права України” аналізуються як загальнотеоретичні, так і галузеві підходи до визначення ролі і значення принципів права загалом та трудового права зокрема. Відзначається, що принципи права – це об'єктивні засади на яких базується право як система норм. Підтримано ідею, висловлену сучасними дослідниками теорії принципів права, згідно з якою ці принципи формуються у надрах загальносоціального права. З утворенням держави та появою юридичного права загальносоціальне право стає для нього своєрідним орієнтиром. Тобто принципи юридичного права це фактично норми загальносоціального права, у яких синтезується світовий досвід розвитку права, надбання усієї цивілізації. Наголошується, що ігнорування таких принципів при формуванні юридичного права призводить до низької ефективності правового регулювання суспільних відносин і потребує, як правило, зміни прийнятих усупереч принципам права законів та підзаконних нормативних актів.

Принципам права протиставляються правові принципи. На відміну від перших, що є первинними стосовно права юридичного і становлять його сутність, правові принципи визначаються у самому юридичному праві, а тому є вторинними, похідними. Більше того, сама наявність юридичного права ще не означає, що у ньому обов'язково мають бути визначені правові принципи. Вони за певних обставин можуть і не мати свого відображення – чи прямого, чи опосередкового – у правових нормах, та це, однак, не слід розцінювати як недолік тієї чи іншої системи або галузі права. Головне, щоб ці системи чи галузі ґрунтувалися на належних принципах права, що й забезпечуватиме повноту правового регулювання.

У підрозділі названі основні принципи сучасного трудового права України, які визначають його сутність та закономірності розвитку.

Водночас трудове право з огляду на своє соціальне призначення містить чимало правових принципів, яких треба дотримуватися, застосовуючи і реалізовуючи його приписи.

Підрозділ 1.5. “Функціональна спрямованість трудового права” містить аналіз проблеми функцій, що визначають головні напрями впливу на трудові відносини. Зазначено, що питання про галузеві функції є одним з найбільш вивчених у теорії трудового права. А проте, об'єктивні закономірності розвитку суспільної організації праці у нашій державі не могли не позначитися і на функціональній спрямованості цієї важливої галузі права. Виробнича функція, яка традиційно вважалася головною, цілком закономірно відступила на другу позицію, а першу сходинку, як це і належить, посіла захисна функція трудового права. І хоч у дисертації не проводиться ідея виділення пріоритетності одних функцій над іншими, оскільки захист інтересів роботодавців у трудових правовідносинах (виробнича функція) є не менш важливим, аніж захист інтересів найманих працівників, однак з огляду на соціальну спрямованість трудового права захисна функція справедливо називається першою.

Ще однією функцією цієї галузі названо виховну функцію. Вона, хоч і загальноправова, але стосовно трудового права сьогодні є особливо виразною. Розвиток підприємництва з його основною метою – досягненням прибутку, низька на перших порах оплата праці, а подекуди взагалі її не сплачують, нерідко призводять до ігнорування, передусім з боку роботодавців загальних приписів трудового права. Тому дуже важливо домогтися належної правової культури учасників трудових правовідносин в умовах ринкової економіки і тут свою роль повинне відіграти трудове право України.

При характеристиці функцій трудового права доводиться хибність існуючої у радянській науці ідеї виведення галузевих функцій через завдання законодавства. Сучасне право і, зокрема, трудове загалом уявляється ширше, ніж законодавство, а тому завдання, наприклад, Кодексу законів про працю це, очевидно, не завдання трудового права і тим більше не його функції. Зрештою, функції права – це основні напрями впливу його на суспільні відносини, а завдання передбачають забезпечення належного правового регулювання відповідних відносин.

У підрозділі 1.6. “Система трудового права України” обґрунтовується системний характер норм трудового права, які з огляду на комплексний характер предмета галузі не можуть бути поділені на Загальну та Особливу частини. Такий поділ на дві частини застосовується переважно у тих галузях права, де предмет правового регулювання не є складним за структурою (наприклад, кримінальне, адміністративне, цивільне). Для трудового права прийнятним вважається виражати систему (структуру) через сукупність взаємопов'язаних між собою самостійних інститутів, зокрема, трудовий договір, робочий час, час відпочинку, оплати праці.

Критично оцінюється спроба виділити у системі сучасного трудового права як окремі системні утворення індивідуальне трудове право та колективне трудове право. Такий варіант системи трудового права відображає популярну у 70-х роках ідею рівнозначності для трудового права індивідуальних та колективних трудових правовідносин, однак, як свідчить сучасний стан розвитку суспільно-трудових відносин, виділяти колективне трудове право на рівні з індивідуальним трудовим правом концептуально не є правомірним. Польські юристи, які свого часу також захоплювались такою ідеєю, тепер відмовились від колективного трудового права.

Підрозділ 1.7. “Джерела (форми) вітчизняного трудового права за умов ринкової економіки” присвячений характеристиці сучасних правових актів, що покликані регулювати трудові та тісно пов’язані з ними суспільні відносини.

Наведені вагомі аргументи на підтвердження того, що крім традиційних для радянського трудового права нормативно-правових актів та актів локального характеру, чинне трудове право України представлене також договірними нормами і нормативними роз’ясненнями вищих судових інстанцій, які виконують регулятивні функції у сфері забезпечення суспільно-трудових відносин.

Генеральна, галузеві та регіональні угоди стали невід’ємною частиною джерел національного трудового права. Після їх підписання сторонами вони набувають правового характеру і є обов’язковими до виконання для всіх підприємств, на які поширюються, та сторін, які їх уклали. Положення Генеральної угоди є обов’язковими для застосування під час проведення колективних переговорів і укладення угод (договорів) на нижчих рівнях і служать мінімальними гарантіями трудових прав найманих працівників.

До актів договірного характеру відносяться і міжнародні договори. Згідно з Конституцією України (ст. 9), чинні міжнародні договори є частиною національного законодавства України. А ст.81 КЗпП передбачено, що в тому випадку, коли міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовують правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

Ще одним видом джерел, що поступово утверджується у правовому полі вітчизняної системи права, а заодно і у трудовому праві є рішення та керівні роз’яснення вищих судових інстанцій.

Конституція України у ст. 75 проголошує, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Проте таке конституційне положення про виключне право Верховної Ради творити закони зовсім не заперечує можливостей інших гілок державної влади – виконавчої та судової – видавати загальнообов’язкові правила, які б забезпечували правильне і однакове виконання усіма суб’єктами правовідносин ухвалених законів. Тобто законотворчість і правотворчість – поняття не однозначні. І якщо повноваження на правотворчість органів виконавчої влади не підлягає сумніву, то стосовно таких повноважень органів судової влади існують певні застереження. Однак як позитивний факт у дисертації наголошується, що таких застережень стає дедалі менше.

Судовий прецедент ґрунтується на відомій теорії розподілу влад. А кожна з гілок влади – законодавча, виконавча і судова має один і той же прийом, один і той же засіб здійснення влади – прийняття правових норм. Тому, закріпивши у ст.6 Конституції принципи розподілу державної влади, і за судовою владою визнано юридично право ухвалювати загальнообов’язкові правила. “Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України”, – проголошує ст.124 Основного Закону.

Наводяться приклади з відомих Постанов Пленуму Верховного Суду України, які стосуються не лише судових органів, а можуть застосовуватись безпосередньо учасниками трудових правовідносин під час прийняття на роботу, зміни умов трудового договору та звільнення з роботи. До джерел трудового права віднесено і Рішення Конституційного Суду України, що були ним ухвалені з приводу офіційного тлумачення ч. 3 ст. 21 КЗпП України стосовно терміна законодавство при застосуванні контракту для найму на роботу, а також інше рішення, яким визнавалось не конституційними окремі статті Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”.

Характеризуючи нормативно-правові акти, що діють у сфері трудового права, рекомендовано вживати термін трудове законодавство. А інший відомий термін законодавство про працю, що, як правило, ототожнюється з попереднім, мав би означати ширше за своїм змістовим наповненням явище і правомірним було б його вживати для позначення нормативно-правових актів, які регулюють не лише трудові відносини найманої праці, а й відносини, що виникають за інших підстав: військовослужбовців, працівників органів внутрішніх справ, служби безпеки та ін.

У підрозділі 1.8. “Місце трудового права у системі права України” обґрунтовується самостійність цієї галузі серед інших галузей вітчизняного права, та, як це прийнято у державах з розвиненою ринковою економікою, місце трудового права визначається з огляду на належність його чи то до приватного, чи до публічного права. Характерним для трудового права тут є те, що його відносять водночас і до публічного і до приватного права. Трудові відносини, що становлять основу предмета цієї галузі – це переважно сфера приватноправового регулювання, а відносини охорони праці, вирішення трудових спорів судами, нагляду і контролю, працевлаштування торкаються більше публічного права. Поєднання приватного та публічного фактора виявляється також і у специфічних рисах методу цієї галузі, який ґрунтується на поєднанні централізованого і автономного правового регулювання.

Самостійне місце вітчизняного трудового права найповніше вирізняється на фоні цивільного та адміністративного права України. Спільні дотичні риси трудового і цивільного права закладені в основі їхніх предметів, які є досить схожими між собою. Так до трудових відносин впритул дотикаються відносини, які регламентуються