ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА імені ІВАНА КРИП’ЯКЕВИЧА

ІНСТИТУТ НАРОДОЗНАВСТВА

ПОНОМАРЕНКО

Світлана Євгенівна

УДК 006.0/477.821

КУЛЬТУРНО-ОСВІТНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ВОЛИНІ 1921-1939 рр.

Спеціальність – 07.00.01 - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата

історичних наук

Львів – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі вітчизняної історії Волинського державного університету ім. Лесі Українки Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – Сливка Юрій Юрійович,

доктор історичних наук, професор,

завідувач відділу новітньої історії

Інституту українознавства

імені І.Крип’якевича НАН України

Офіційні опоненти: Плисюк Василь Пилипович,

доктор історичних наук, завідувач

кафедри українознавства Львівського

державного аграрного університету

Соляр Ігор Ярославович,

кандидат історичних наук,

доцент кафедри історії України

Українського державного

лісотехнічного університету

Провідна установа – Інститут історії України НАН України,

(м.Київ)

Захист відбудеться "6" березня 2001 р. о 16.00 год., на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 35.222.01 в Інституті українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України (79062, м.Львів, вул.Козельницька, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України за адресою (79062, м.Львів, вул. Козельницька, ).

Автореферат розісланий " 5 " лютого 2001 р.

Вчений секретар

cпеціалізованої вченої ради Ф.І. Стеблій

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На початку 20-х років значна частина етнічних земель України знаходилася поза її державними межами. За умовами Ризького договору 1921 року Західна Волинь увійшла до складу Польської держави, що і визначило особливий характер її соціально-економічного та суспільно-політичного життя упродовж майже двох десятиліть. Волиняни, як і всі західні українці, були пройняті глибоким прагненням реалізувати своє право на національне самовизначення, важливим фактором чого було культурно-освітнє життя.

У цьому контексті значний науковий інтерес становить проблема формування та діяльності культурно-освітніх організацій - активних учасників громадсько-політичного життя українців Волині та національно-визвольних змагань. У радянській історіографії ця проблема досліджувалася здебільшого тенденційно. Культурно-освітні організації характеризувалися переважно як буржуазно-націоналістичні. Тому вкрай важливо на основі документальних архівних матеріалів відтворити реальну картину культурно-просвітницького руху, узагальнити досвід формування національної свідомості різних прошарків населення.

Отже, вибір теми та її актуальність зумовлені особливостями соціально-економічного та суспільно-політичного життя українців Волині, зокрема, дискримінаційною політикою польської адміністрації; широким спектром діяльності масових культурно-освітніх організацій, їх прагненням зберегти і примножити національно-культурні набутки українців; недостатнім дослідженням проблеми та можливістю опрацювання маловідомих джерел, насамперед архівних, що дає можливість по-новому висвітлити діяльність культурно-освітніх організацій Волині 20-30-ті роки. Дослідження цієї проблеми сприятиме більш виваженому висвітленню українсько-польських стосунків міжвоєнного періоду.

Дисертаційне дослідження є складовою частиною держбюджетної науково-дослідної програми "Українсько-польські відносини на Волині 20-40-х років XX століття" Волинського державного університету імені Лесі Українки та планової госпрозрахункової теми історичного факультету ВДУ "Минуле і сучасне Волині".

Об'єкт дослідження - освітні та культурні організації українців Волині, програмні засади, засоби і форми діяльності, їх роль у збереженні і розвитку національної культури та у визвольних змаганнях волинян міжвоєнного періоду.

Мета і задачі дослідження. На підставі вивчення архівних документів, матеріалів преси, спогадів учасників подій та критичного переосмислення вітчизняної й зарубіжної історіографії дослідити:

- національну політику польського уряду щодо Волині, зокрема в галузі освіти та культури;

- соціально-економічне та суспільно-політичне становище українців краю;

- становлення, програмні засади та структуру культурно-освітніх організацій і товариств;

- форми і методи діяльності культурно-освітніх товариств;

- ставлення політичних партій щодо культурно-освітніх організацій;

- участь культурно-освітніх організацій у національно-визвольному русі.

Хронологічні рамки дослідження - 1921-1939 роки - міжвоєнний період, коли Західна Україна входила до складу Польської держави, і коли тут, з одного боку, проводилася політика національної дискримінації українців та їх ополячення, а з іншого - посилювався український національно-визвольний рух, зростала роль культурно-освітніх організацій та товариств у збереженні й розвитку національної самосвідомості та культури волинян.

Територіальні межі дослідження - Волинь, яка спочатку підлягала так званому Цивільному управлінню східних земель Польщі, а потім стала Волинським воєводством, до якого входили нинішні Волинська й Рівненська області, а також Крем'янецький і Шумський райони Тернопільської. Центр воєводства був у Луцьку, До його складу входило 11 повітів: Володимир-Волинський, Горохівський, Дубнівський, Здолбунівський, Ковельський, Костопільський, Крем'янецький, Любомльський, Луцький, Рівненський, Сарненський; 125 гмін і 2743 сільські громади з населенням 1567 тис. осіб, у тому числі українців - 1347 тис., поляків - 191 тис., євреїв - 178 тис., німців і чехів - приблизно по 35 тис. осіб.

Методи дослідження - аналіз, синтез, порівняльний та описовий методи пізнання.

Наукова новизна роботи. На основі нових архівних та опублікованих джерел вперше зроблено спробу комплексного вивчення не окремих, а всіх основних діючих на Волині у визначений період культурно-освітніх організацій, зокрема й тих, що не знайшли висвітлення в науковій літературі. По-новому переосмислено суть і значення громадських об'єднань українців у боротьбі за національне й соціальне визволення. Доведено, що культурно-освітні організації виступали як самостійний, рівноправний чинник у сукупності з іншими громадсько-політичними об'єднаннями і рухами у ході національно-визвольних змагань.

Практичне значення роботи визначається потребою всебічного і ґрунтовного дослідження всіх аспектів життєдіяльності українського народу на всіх етапах його історії, і насамперед у XX столітті, в період завзятої боротьби за державну незалежність і соборність України, та можливостями використання одержаних результатів при вивченні курсу історії України міжвоєнного періоду в загальноосвітніх школах, вищих навчальних закладах, а досвід культурно-просвітницької діяльності товариств - у роботі сучасних "Просвіти", Союзу українок, Товариства імені Т.Г.Шевченка, Товариства імені Лесі Українки, юнацьких спортивних організацій та інших.

Особистий внесок здобувача. На основі об'єктивного і неупередженого аналізу різноманітних джерел комплексно охарактеризовано становлення і діяльність культурно-освітніх організацій Волині в 1921-1939 роках, їх внесок у національно-визвольну боротьбу волинян.

Результати дисертаційної роботи апробовані на засіданнях кафедри історії України Волинського державного університету імені Лесі Українки, відділу новітньої історії України Інституту українознавства імені Івана Крип'якевича НАН України, у виступах на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу і студентів ВДУ (березень 1997-1999 рр.), також у наукових публікаціях дисертанта.

Структура дисертації побудована за проблемно-хронологічним принципом. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків (повний обсяг - 165 стор.), практичних рекомендацій (4 стор.), 10-ти додатків (21 стор.), списку використаних джерел і літератури (244 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету й завдання роботи, об'єкт і методологію дослідження, територіальні та хронологічні межі, розкрито наукову новизну та практичне значення даного дослідження,

У першому розділі - "Історіографія та джерела" розглянуто стан наукової розробки теми. Відзначено, що історія культурно-освітніх організацій Волині міжвоєнного періоду не була безпосереднім об'єктом спеціального дослідження. Певною мірою вона висвітлювалась у науково-історичних, публіцистичних та мемуарних працях, які торкалися соціально-політичних аспектів тогочасного становища західноукраїнських земель, проблеми національних меншин у Польщі. Серед робіт міжвоєнного періоду, які по суті започаткували розгляд даної теми, слід виділити праці українських дослідників М.Лозинського, С.Томашівського, І.Рудницького-Кедрина11 Лозинський М. Теперішній стан будови Української держави і задачі західно-українських земель.-Женева,1924.-102 с.; Томашівський С. Десять літ українського питання в Польщі. - Львів, 1929. - 60 с.; Rudnicki-Kedrynl. Ewolucja stosunkow polsko-ukrainskich //Biutetyn polsko-ukrainski.- 1936. - №2-27.. Українське питання в контексті національної політики Польської держави розглядалося і в працях польських дослідників того часу - М.Уздовського, В.Стпічинського, П.Дуніна-Борковського22 Uzdowski M. Kresy wschodnie i polska polityka panstwowa // Droga. –1 923. - №1-2. - S.20-23; Stpiczynski W. Pod znakiem realizacji praw mnieszosci arodowych //

Glos prawdy.-1924.-№ 44.-S.438-440.; Dunin-Borkowski P. Wytyczne programu zblizenia polsko-ukrainskiedo // Biutetyn polsko-ukrainski. – 1931. - №9. - S.392-395. .

Радянська історіографія міжвоєнного періоду здебільшого ігнорувала події українських національно-визвольних змагань, розглядаючи їх головним чином через призму боротьби за возз'єднання з Радянською Україною, з акцентом на комуністичний рух, залишаючи поза увагою широкий спектр проблем, пов'язаних із активною громадсько-політичною й культурно-освітньою діяльністю масових організацій і товариств українців за національне й соціальне самовизначення. Однак окремі праці українських істориків радянської доби, зокрема Ю.Сливки, С.Макарчука, М.Швагуляка33 Сливка Ю.Ю. Західна Україна в реакційній політиці польської та української буржуазії (1920-1939). - К.,1985. -278 с.; Макарчук С.А. Этносоциальное развитие и национальные отношения на западноукраинских землях в период империализма. - Львов: Вища школа, 1983.-255 с.; Швагуляк М.М. Суспільно-політична ситуація у Західній Україні на початку 30-х років XX століття //Записки НТШ. - Львів, 1991. - С.69-78. , вигідно вирізняються з-поміж інших ґрунтовним виваженим аналізом соціально-економічної та культурно-освітньої ситуації на західноукраїнських землях у 1921-1939 роках.

Проблеми національної політики польського уряду міжвоєнного періоду висвітлені в монографіях А.Хойновcького і С.Маушберга44 Chojnowski A. Koncepcje polityki narodowosciowej rzadow Polskich w latach 1921-1939. – Wroclaw, 1979. - 262 s.; Mauersberg S. Szkolnictwo powszechne dia mnielszosci narodowych Polsce w latach 1918-1939. - Wroclaw, 1968. – 230 s., які в основному помірковано виклали свою точку зору на національну політику Другої Речіпосполитої, не прагнучи до "обілювання" її асиміляційних намірів.

Загалом вітчизняні та зарубіжні автори досить детально дослідили соціально-економічну і політичну ситуацію на Волині, яка значною мірою визначила характер діяльності культурно-освітніх осередків волинських українців.

У дисертації найбільш широко використана література, яка має пряме відношення до об'єкта дослідження: просвітянських, освітніх, наукових, культурно-мистецьких, кооперативних, жіночих, молодіжних, релігійних та інших товариств, організацій і об'єднань - найбільш активні учасники суспільно-політичного життя українців Волині у 20-30-і роки XX століття. У цьому зв'язку важливу наукову цінність, пізнавальне і практичне значення мають праці, присвячені "Просвіті"55 Власовський І. Луцька "Просвіта" (10 років просвітянської праці 1918-1928 рр.).-Львів, 1928. - 62 с.; Бухало Г.В. "Просвіта" сіяла світло (Сторінки історії Рівненської "Просвіти" 1917-1920, 1942-1944 рр.). - Рівне, 1994. - 46 с.; Савчук Б.П. Волинська "Просвіта". - Рівне: "Ліста", 1996.-154 с.. - одному із найстаріших громадсько-культурних об'єднань, що користується заслуженою повагою серед українства і нині.

Але, якщо "Просвіта" була предметом вивчення окремими дослідниками, то історія інших волинських культурно-освітніх організацій і до цього часу залишається недослідженою. За винятком окремих фрагментарних матеріалів (наукових статей, тез, повідомлень на науково-практичних конференціях, заміток у місцевій пресі)66 Кучерепа М.М., Дмитрук В.Г., Прокопчук В.І. Волинь у міжвоєнний період (1921-1939 рр.). - Луцьк, 1994.-60 с.; Давидюк Р. Історія виникнення і діяльність Волинського Українського Об’єднання //Науковий вісник ВДУ. Історія. - №2. - 1997. - С.51-55.; Раєвич Т. Виникнення, організація і громадсько-політична діяльність Союзу українок в І92І-І939 рр. //Науковий вісник ВДУ. Історія. - №2. - 1997. – С.56-61.; Миць М.Я. Історія Волинського українського театру //Минуле і сучасне Волині. Освіта. Наука, Культура. - Ч.2.-Луцьк, 1990. - С.41-44 та ін.

, , ще не створено ґрунтовної праці, яка б відтворила багатогранну діяльність численних волинських громадських організацій, які багато зробили для збереження і розвитку національних традицій, освіти, культури, віри. Щоправда, останнім часом зроблено спробу дослідити музичне життя Волині, яке започаткував П.Шиманський77 Шиманський П.Й. Музичне життя Волині 20-30-х років XX століття //Дис. … канд.. мистецтвознавства. – К., 1999. – 150 с.

.

Основним джерелом дисертаційної роботи стали матеріали архівів України та різноманітні документи щодо діяльності громадських товариств, які доповнюються матеріалами преси та мемуарною літературою. Загалом використані документи 25 фондів двох центральних і трьох обласних архівів, опрацьовано понад 100 справ, зміст яких у більшості вперше вводиться у науковий обіг.

Основний масив джерельної бази дослідження склали матеріали та документи Державного архіву Волинської області: фонди - Волинське воєводське управління (ф.46), Луцьке (ф.36) та Володимир-Волинське (ф.246) повітові староства, Луцький шкільний інспекторат (ф.38); Державного архіву Рівненської області: фонди - Рівненське (ф.30) Здолбунівське (ф.52) повітові староства, магістрат м. Рівного. Серед цих архівних матеріалів переважають протоколи та стенограми загальних з'їздів і керівних органів громадських товариств, інструкції та розпорядження, що регламентували окремі аспекти праці, звіти первинних осередків про свою роботу, статистичні дані про кількісний і якісний склад членів товариств, листування тощо.

Для більш повного висвітлення теми було використано понад 40 українських і польських періодичних видань, що виходили на Волині до 1939 року, а згодом - в діаспорі та Україні. Це здебільшого громадсько-політичні видання, решта - часописи, журнали громадських організацій.

Поєднання архівних матеріалів з критично осмисленими опублікованими матеріалами, пресою, мемуарами суттєво розширило джерельну базу дисертації, дозволило дослідити процес становлення головних культурно-освітніх організацій, їх організаційну структуру, кількісний склад, основні форми та методи діяльності, роль та місце у національно-визвольних змаганнях українців Волині у міжвоєнний період.

У другому розділі - "Соціально-політична ситуація" - характеризується національна та соціальна структура Волинського воєводства, його економічний розвиток, освітня та культурна ситуація в контексті національної політики польського уряду, а також процеси, пов'язані з виникненням на цьому ґрунті специфічних громадсько-політичних і культурно-освітніх організацій українців.

Стверджено, що національна та соціальна структура Волинського воєводства у 20-30-ті роки XX ст. була продуктом ряду об'єктивних і суб'єктивних чинників. Більшою мірою на її структуризацію впливала цілеспрямована колонізаторська політика польського уряду та її реалізація місцевою владою, меншою - стихійно діючими економічними чинниками. Складність цього процесу зумовлювалася загальним низьким соціально-економічним розвитком Волині.

В основу формування національної політики Польщі щодо українців була покладена інкорпоративна концепція польських націонал-демократів, яка ґрунтувалася загалом на запереченні існування української нації. Згідно з цією концепцією українське населення розглядалося урядом як потенційний об'єкт асиміляції шляхом зміни національної структури Волині, а також відповідним чином спрямованої соціальної та економічної політики.

Внутрішньополітичний аспект "волинської програми" Г.Юзевського був безпосередньо пов'язаний з реалізацією політики державної асиміляції. Відкинувши ендеківський план національної асиміляції українців, нереальний з огляду на швидке формування української національної свідомості, волинський воєвода представив свій проект державної асиміляції. Його суть полягала в тому, щоб забезпечити серед місцевого населення якщо не повну підтримку, то принаймні лояльність щодо Польської держави.

Підставою для формування такого почуття лояльності повинно було стати створення умов для розвитку українського національного життя. Г.Юзевський прагнув не допустити впливу галицького руху, який мав чітко означене незалежницьке спрямування. Водночас ліквідовувалися всі політичні, культурно-освітні організації, головні осередки яких перебували в Галичині. Натомість він пропонував українцям нові організації змішаного характеру - польсько-українські, які б діяли під опікою адміністрації і реалізували гасла взаємної співпраці.

За задумом Г.Юзевського, спочатку слід створити організації громадського характеру, а згодом перейти до організацій політичного типу. Передбачалася щоденна співпраця поляків і українців в органах самоуправління, кооперативних, культурно-освітніх товариствах. Важливе місце відводилося українізації православної церкви, потужному інструменту порозуміння між двома народами.

Реалізація пропонованих воєводою заходів означала цілковиту перебудову суспільного й політичного життя Волині. Але вона фактично була неможливою. Неприйняття всього польського було для українців Волині одним із головних чинників власного самовизначення. Життєва практика довела утопічність політичної програми Юзевського.

У другій половині 30-х років польський уряд почав проводити політику так званої "твердої руки" у ставленні до українців, відверто визнавши в кінці останнього передвоєнного десятиліття загрозу польській державності з їх боку.

Антиукраїнська спрямованість аграрної політики польської влади, недосконалість аграрної реформи, перенаселення, проблеми зі збутом продукції довели до зубожіння переважну більшість селян. Промислове піднесення Волинського воєводства було також небажаним для Польщі. Тенденції структурної перебудови промисловості, індустріалізація волинського краю лише намітилися. Загалом економічна урядова політика щодо східних земель Речіпосполитої мала привести в кінцевому підсумку до створення в цьому регіоні бази сировини і ринку збуту товарів, вироблених у центральних воєводствах.

Викладений у розділі фактичний матеріал незаперечно свідчить, що освітня політика польського уряду спричинила подальший занепад українського шкільництва на Волині. Переконливим показником цього стало значне зменшення шкіл з українською мовою викладання. Прагнення місцевої влади позбутися вчителів-українців було потужним деструктивним фактором неприхильного налаштування українців до Речіпосполитої як держави, бо переконувало їх у власній соціокультурній упослідженості. Занедбаний стан українського шкільництва, мовна асиміляція викликала протести навіть діячів угодовського табору на Волині.

У міжвоєнне двадцятиріччя чітко окресленою соціальною групою стає волинська інтелігенція із притаманними їй характерними рисами, психологією, поведінкою. Джерела її становлення, а власне й соціальна природа безпосередньо пов'язані з соціальним станом усього західноукраїнського суспільства. У 30-ті роки до людей інтелектуальної праці належало близько одного відсотка працюючих, або приблизно 15 тис. осіб. Щодо професійно-фахової структури та національного складу Волинського воєводства й співвідношення між різними професійними категоріями інтелігенції, привертає увагу велика питома вага педагогічних кадрів. Українська спільнота лише зараз має можливість належно оцінити титанічну громадсько-політичну й культурно-освітню діяльність кращих представників тогочасної творчої інтелігенції І.Власовського, А.Річинського, М.Левицького, У.Самчука, Г.Жежко та багатьох інших.

Намагання уряду підпорядкувати православну церкву політичним інтересам держави, перетворити її на інструмент асиміляційної політики загострювало його стосунки з православними ієрархами, втягувало населення у вир політичної боротьби на релігійному, духовному ґрунті.

За цих складних умов потужним струменем громадського руху за соціальне та національне визволення стали культурно-освітні організації Волині, які слід розглядати не як другорядний, а рівноправний, а в деякій мірі і самостійний чинник поряд із соціально-економічними, партійно-політичними та іншими суспільними факторами у ході визвольних змагань.

У третьому розділі аналізуються ідейно-організаційні засади масових українських громадських культурних й освітніх об'єднань українців (товариств, організацій, осередків), характеризуються основні етапи їх становлення.

Виникнення й становлення культурно-освітніх громадських організацій українців Волині у 20-30-х рр. XX ст. - унікальне явище національної історії. Розвиваючись за умов панування польської державно-політичної системи, вони суттєво впливали на пробудження й активізацію національної свідомості українства, сприяли соціальному захисту та розвиткові освіти, культури українців краю, які зазнавали асиміляції та дискримінації.

На Волині діяло понад 40 українських об'єднань, у тому числі 28 - культурного і освітнього спрямування, діяльність яких регулювалася спеціальними законодавчими актами, що застерігали їх від участі у вирішенні політичних та економічних завдань, і які існували здебільшого за рахунок самофінансування, добровільних внесків, а деякою мірою - за державні субсидії.

За змістом (родом) діяльності, масовістю (складом членства), масштабами і сферою суспільного впливу та іншими типологічними характеристиками культурно-освітні організації можна виділити у дві основні групи: а) освітні; б) культурно-мистецькі. Щоправда, така класифікація є умовною, оскільки деякі з добровільних об'єднань не існували в "чистому" вигляді, тобто мали більш широкий комплекс суспільних завдань. Це стосується, наприклад, "Просвіти", діяльність якої охоплювала освітню і культурно-мистецьку сфери (а також соціально-економічну). Тому, на нашу думку, до цієї організації більш правомірно вживати термін "просвітницька" і визначати її головною, базовою установою у багатогранній культурно-освітній сфері.

У той же час, товариства "Рідна школа", Товариство імені Лесі Українки, Українське товариство вчителів середніх шкіл, "Українська школа" мали чітко окреслену в статутних вимогах мету - розбудову національної освіти. Діапазон їх діяльності у цьому напрямі був теж досить широким.

Громадські об'єднання - Союз українок, Товариство прихильників православної освіти та оборони традицій православної віри ім. П.Могили, "Просвітянські хати", "Пласт", "Гарт", "Сокіл", "Січ" та деякі інші діяли здебільшого за професійним принципом, в інтересах різних верств українського населення і лише побіжно займалися вирішенням окремих завдань культурно-освітньої сфери.

Можна провести відповідну градацію і серед культурно-мистецьких осередків. Більшість із них були самодіяльними, аматорськими колективами або ж секціями (підсекціями) "Просвіти", "Рідної хати" (драматичні гуртки і студії, хори, оркестри, танцювальні колективи, літературні об'єднання). Деякі з них - Волинське театральне українське товариство й організований ним Український театр в Луцьку - діяли на професійній основі і одержували державні субсидії.

Проведене нами дослідження дало можливість встановити певні спільні риси та розбіжності у виробленні ідейних засад головних культурно-освітніх організацій: за політичними поглядами, партійною приналежністю і симпатіями (антипатіями) до культурно-освітньої політики уряду, тих чи інших політичних партій і, відповідно, ініціювання підтримки (організаційної, матеріальної, фінансової) з боку останніх. Це особливо характерно для Волині, де, на відміну від інших регіонів, у процесі державної асиміляції українців воєвода Г.Юзевський відводив важливу роль розвитку різних форм культурно-мистецького життя, створюючи паралельно до українських громадських об'єднань широку мережу польських культурно-освітніх осередків, розраховуючи таким чином на зміцнення польсько-української співпраці і співжиття.

Певні зміни суспільно-політичної ситуації в краї, про що вже говорилося, також суттєво впливали на формування організаційної структури культурно-освітніх організацій, вимагали внесення відповідних змін до їх статутних вимог, а отже - об'єктивно викликали необхідність корекції цілей і завдань, форм і методів співпраці із населенням, тобто створювали нову етапну ситуацію в їх діяльності.

По-різному розвивався просвітянський рух і на теренах самих повітів воєводства. Якщо у Луцькому повіті, в Полонківській, Піддубецькій, Чаруківській, Торчинській та Олицькій гмінах у 1928 році діяло 56 філій, тобто близько 60 відсотків їх загальної кількості, то у таких великих гмінах, як Чарторийська з 25 громадами на 12 тисяч населення, просвітянських осередків не було зовсім. Існувала певна градація і у складі членства просвітянських осередків. Закономірно, що 95 відсотків "Просвіти" і деяких інших культурно-освітніх організацій становили селяни. Активним учасником просвітянського руху була молодь. Середній вік половини членів "Просвіти" становив 26-27 років. Отже, просвітянський рух на Волині розвивався завдяки енергії і творчості молодих, яким була небайдужа національна культура і духовність українського народу.

Викладений у дисертації фактичний матеріал свідчить, що культурно-освітні організації Волині протягом 20-30-х років перетворилися на масові загальнокрайові об'єднання з розгалуженою організаційною структурою та численними осередками на місцях. Загальна кількість громадських культурно-освітніх організацій і масове членське представництво в них дає підстави стверджувати: близько третини осіб українського походження на Волині, тобто більшість дорослого українського населення, була охоплена організованими формами національно-культурного життя. Основою їх поступу стали засади демократизму, націоцентризму, тобто орієнтація на традиції, цінності та інтереси українського народу.

Загальноорганізаційний поступ українських громадських культурно-освітніх товариств і мистецьких осередків ще раз переконливо засвідчує здатність української спільноти до самоорганізації у складні й відповідальні періоди своєї історії.

У четвертому розділі поетапно висвітлюється діяльність українських громадських об'єднань у сфері освіти, культури, духовного життя волинян, у збереженні їх національної самосвідомості. Увага акцентується на тому, що одним із пріоритетних напрямів їх діяльності впродовж досліджуваного періоду було просвітництво, яке ставило основним завданням підвищення загальноосвітнього і культурного рівня українського населення, ліквідацію неписьменності, боротьбу за рідну школу, українську мову навчання в ній. Головними ж засобами для досягнення цієї мети були: бібліотечна справа, організація масових культурно-освітніх заходів, громадська періодика, видавнича діяльність, усна пропаганда, безпосередня участь в організації і утриманні українських шкіл, а також більш радикальні заходи - організація акцій непокори, протесту, шкільних плебісцитів.

При цьому, якщо "Просвітою" були охоплені всі основні напрями масового просвітництва, то інші громадські організації, наслідуючи та підтримуючи її, здійснювали культурно-освітню працю під кутом своїх специфічних завдань, визначених статутними вимогами. Загалом же, на відміну від попередніх десятиліть, в діяльності культурно-освітніх організацій у ці роки відбуваються якісні зміни - наголос переноситься на консолідацію та опертя на власні духовні сили нації для протистояння асиміляційному наступу, а в корекції змісту і завдань українського просвітництва - на самоосвіту і самовиховання.

Саме така організація праці приносила й більш відчутні результати. Завдяки "Просвіті", "Рідній школі", Товариству імені Лесі Українки, "Просвітянським хатам" та ін. вже до середини 20-х років бібліотеки й читальні діяли не тільки в повітових осередках, але й майже в усіх сільських читальнях. Окремі з них, як, наприклад, філії Ковельської "Просвіти" мали 10 тис. книжок, Луцької - близько 7,5 тис. і т.п.

За сприяння громадських організацій на початку 20-х років було започатковано ще один важливий напрям української книжкової справи - відкриття книгарень й книжкових видавництв. Створена Луцькою "Просвітою" у травні 1921 року книгарня "Нива" практично вирішила питання постачання українських підручників для тогочасних українських початкових шкіл (1921-1924 рр.) та поширення української книги в повіті і заснування бібліотек. Активізація книгарського руху, відкриття нових бібліотек і читалень, поповнення їх новими надходженнями української літератури, сприяли кількісному зростанню читачів як серед міського, так і, що особливо важливо, серед сільського населення. Адже сам факт невпинного зростання в бібліотеках сільських філій кількості художньої, суспільно-політичної та сільськогосподарської літератури засвідчував нове явище у формуванні психології тогочасного селянина, його духовне зростання й прагнення до самоосвіти, професійного зростання. Цей досвід цінно прислужився б і нині, в час докорінної реформації аграрного сектора держави на засадах приватної власності на землю і засоби сільськогосподарського виробництва.

У вирішенні тих чи інших соціальних проблем громадські організації активно використовували будь-яку можливість масових зібрань: сходи, збори, концерти та вистави, традиційні вечорниці, церковні відправи, народні забави (наприклад, на свято Івана Купала). У сферу діяльності "Просвітянських хат" входили організація різних свят, вечорів (з нагоди Різдва, свята Матері, обжинків, Нового року), академій на честь Т.Шевченка, І.Котляревського, І.Франка, Лесі Українки та ін.

Складовою і найбільш цілеспрямованою частиною діяльності громадських культурно-освітніх організацій стала освітянська шкільна справа. Саме тут найбільш чітко простежується еволюція і поетапність у становленні громадських організацій та удосконаленні форм і методів їх діяльності: від ліквідації неписьменності - до створення власними силами шкіл і гімназій; від співпраці з урядом - до повної конфронтації у випадках зловживання владою щодо відкриття українських шкіл, заборони навчання українською мовою, утиску і приниження вчителів-українців тощо. Завдяки старанням "Просвіти" та її комісій з ліквідації неписьменності вже до середини 20-х років на території Волинського воєводства діяли сотні курсів для неписьменних, які проводили вчителі, агрономи, службовці, священнослужителі, учні гімназій - всі, хто мав будь-які навички освітянської роботи і розумів справжню вагу цієї надзвичайно важливої для самозбереження нації справи.

Досить гостро ставилося питання про стан української початкової та середньої школи на з'їзді представників культурно-освітніх організацій Волині, що проходив у Луцьку 8 червня 1922 року. Делегати з'їзду були єдині в тому, що "цілковитий розвал і систематичне нищення нижчої і середньої української школи є виключно наслідком свідомої антиукраїнської політики польської шкільної влади".

Вирішуючи ті чи інші проблеми українського шкільництва, громадські організації постійно тримали в полі зору питання виховання шкільної молоді. Тут досить чітко простежується своєрідна взаємодія "Просвіти", "Рідної школи", з одного боку, і "Пласту", "Юнацького товариства", "Гарту", - з іншого. На ХІV загальних зборах Рівненської повітової "Просвіти", які відбулися 13-14 березня 1927 року і в яких взяло участь 200 чоловік, одним з поставлених на обговорення питань була робота зі шкільною молоддю. У прийнятому рішенні зазначалося, що члени "Просвіти" повинні більше уваги приділяти фізичному вихованню і загартуванню молоді через молодіжне об'єднання "Пласт". Було вирішено також налагодити співпрацю з верховною пластовою командою у Львові.

Значні зміни в характері освітньої діяльності громадських організацій настали із впровадженням закону про шкільництво від 31 липня 1924 року, відомого як "закон Грабського", який по суті став підставою для ліквідації мережі українських шкіл і забезпечення так званої "польськості". У відповідь "Просвіта", "Рідна школа" та інші громадські організації закликали до всенародного спротиву полонізації, очоливши проведення шкільних плебісцитів щодо мови навчання у школі. Але, рятуючи українську школу, громадські освітні організації самі стали жертвою польської державної політики щодо українських громадських об'єднань. Наприкінці 20-х та 30-х роках їх діяльність визначалася органами влади вже як антидержавна, що і започаткувало процес їх закриття та ліквідації.

Не менш результативною та плідною була і культурно-мистецька діяльність громадських організацій. Інтелектуальне пожвавлення, яке охопило усі сфери громадського життя краю, привело до спалаху волинського ренесансу у сфері культури, а сприятлива до співу й музикування українська ментальність зумовила музичну домінанту різнобічної діяльності "Просвіти", ВУО, клубів "Рідна хата", "Просвітянська хата", Літературно-мистецького товариства імені Лесі Українки та інших. Завдяки їм на Волині розквітало театральне і особливо хорове виконавство, наповнювалося різноманітними хоровими колективами, які головне своє завдання вбачали у пропаганді кращих зразків народної та професійної музики. Численних диригентські курси та хорові конкурси вивели хорову культуру за межі аматорства, заклали фундамент виконавської та освітянської професіоналізації.

Поява різноманітних інструментальних колективів, розвиток сольного виконавства забезпечили просування вперед й інших аспектів музичної культури. Промови та реферати під час святкових академій, систематичні газетні публікації на музичні теми підготували ґрунт для запровадження мистецької критики. Виразниками волинського культурно-мистецького піднесення міжвоєнного періоду стали визнані не тільки на Волині, а й далеко за її межами композитори М.Тележинський, А.Річинський, С.Козицький, корифей української хореографії В.Авраменко, театральний діяч М.Певний, бандуристи Д.Щербина, К.Місевич, Г.Білогубова та відомі громадсько-культурні діячі І.Власовський, В.Островський, М.Черкавський, У.Самчук, В.Федоренко, О.Левчанівська та ін.

У висновках узагальнено основні результати дослідження, визначено роль і місце культурно-освітніх організацій Волині в національній історії 20-30-х років XX століття.

За умов панування в краї польського державного політичного режиму культурно-освітні організації виступили вагомими чинниками збереження національної окремішності українського населення, охопили діяльністю та впливами головні сфери його суспільного життя - освіту, культуру, виховання підростаючого покоління.

Високого рівня досягла масово-просвітницька діяльність українських громадських об'єднань. За суспільною вагою і результативністю перше місце тут належить "Просвіті". Саме завдяки їй вже до середини 20-х років було сформовано систему культурно-освітніх заходів, що сприяли громадянському, національно-патріотичному, естетичному вихованню українського населення Волині. "Просвіта" накопичила цінний досвід самостійної, організованої національної просвітницької праці українців Волині в широких масштабах. Вона стала головною установою, завдяки якій на Волині поширювалась українська книга, а селянин відкрив для себе кращі твори української літератури й драматичного мистецтва, отримав можливість реалізувати свої обдарування і здібності.

З іншого боку, тисячі селян прилучалися до просвітянської праці. На просвітянській ниві самовіддано працювала українська інтелігенція. Життя і діяльність відомих волинських політичних діячів, письменників, композиторів нерозривно пов'язані з "Просвітою", саме їй завдячують вони своєму становленню і визнанню.

У національно-визвольних змаганнях за українську школу і українську мову "Просвіта" тісно взаємодіяла з товариством "Рідна школа" - другою за значимістю громадською масовою інституцією, яка у 20-30-х роках була важливим осередком національного життя, створивши альтернативну державній систему приватного шкільництва. Поставивши перед собою головну концептуальну ідею - відродження національної самобутності школи, "Рідна школа" створила цілісну систему освіти й виховання, побудовану на взаємодії й наступництві всіх її ланок, пристосовану до життя й потреб українців краю, яка успішно витримала велику конкуренцію з польськими школами.

За умов активної полонізації українців "Рідна школа" разом з "Просвітою" та іншими організаціями була організатором осередків культурно-просвітницького життя учнівської молоді та юнацтва, зокрема таких, як "Пласт", "Юнак", "Сокіл" і ін. Саме "Пласт" вдало поєднав національний аспект виховання з інтересами та потребами дітей і юнацтва, запалив їх ідеалами боротьби за незалежність України.

У 20-30-ті роки одне за одним з'являються мистецькі товариства аматорського та професійного спрямування, діяльність яких, по суті, відтворювала весь культурологічний спектр: хоровий спів і драматичне мистецтво, музичне виконавство, хореографію, композиторську діяльність й музичну освіту. Всі варіанти творчого аматорського чи професійного самовиявлення походили з однієї спільної ідеї - національного самоствердження, своєрідного суспільного інстинкту самозбереження. Саме національна ідея не тільки зберегла для Волині її власну культуру за умов колоніального тиску, але й підняла цю культуру на рівень локального ренесансу, всупереч інерції провінційного статусу.

Культурно-освітня робота українських громадських товариств велася через подолання постійних перешкод з боку польських владних структур. Це, у свою чергу, ставало вагомим чинником консолідації й самоорганізації та формування національної свідомості української спільноти Волині. Цілісність і комплексність усієї суспільної діяльності культурно-освітніх організацій забезпечувалася налагодженням та поглибленням зв'язків з іншими громадськими об'єднаннями й політичними силами на платформі спільності мислення і прагнень здобути незалежну державність і соборність України.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях:

1. З історії шкільництва в Західній Україні у 1921-1939 рр. //Науковий вісник Волинського державного університету. Серія: Історія. - Випуск І. - Луцьк, 1996. - С.19-22.

2. З історії заснування товариства "Просвіта" в Луцьку // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Історія. - 1997. - №3. - С.47-50.

3. Суспільно-політична ситуація на Волині у 20-х роках ХХ століття //Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Історія. - 1999. - №5. - С.91-95.

4. Фонди державного архіву Волинської області про діяльність культурно-освітніх організацій краю у 1921-1939 роках // Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету ВДУ імені Лесі Українки. - Випуск 3. - Луцьк, 1998. - С.89-92.

5. Волинська "Просвіта" і книгарський рух (1921-1939 рр.) //Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Історичні науки. - 2000. - №6. - С.91-95.

АНОТАЦІЯ

Пономаренко С.Є. Культурно-освітні організації Волині 1921-1939 рр.
- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Інститут українознавства імені Івана Крип'якевича Національної академії наук України, Львів, 2001.

На основі аналізу архівних документів, вітчизняної та зарубіжної історіографії, мемуарів, матеріалів періодичних видань проаналізовано процес становлення культурно-освітніх організацій Волині у 20-30-х роках XX ст., розкрито їх організаційну структуру та кількісний склад, форми і методи праці щодо збереження і примноження національно-культурних надбань українців, досвід роботи, нагромаджений у ході національно-визвольних змагань та боротьби проти політики асиміляції.

Ключові слова: Україна, Волинь, культурно-освітні організації, просвітництво, самобутність, асиміляція, національно-визвольний рух.

АННОТАЦИЯ

Пономаренко С.Е. Культурно-просветительские организации Волыни 1921-1939 гг. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Институт украиноведения имени Ивана Крипякевича Национальной академии наук Украины, Львов, 2001.

На основании анализа архивных документов, отечественной и зарубежной историографии, мемуаров, материалов периодических изданий проанализировано процесс становления культурно-просветительских организации Волыни в 20-30-х годах XX ст., раскрыто их организационную структуру и количественный состав, формы и методы деятельности за сохранение и приумножение национально-культурного достояния украинцев, опыт работы, накопленный в ходе национально-освободительного движения и борьбы против политики ассимиляции.

Ключевые слова: Украина, Волынь, культурно-просветительские организации, просветительство, самобытность, ассимиляция, национально-освободительное движение.

PROFILE

Ponomarenko S.Y. - Cultural and educational institutions of Volyn in 1929 - 1939. - Manuscript.

Dissertation for the Candidate of Science under the specialty 07.00.01 - History of Ukraine - the Institute of Ukraine study after Ivan Krypyatkevych of the National Academy of Science of Ukraine, Lviv, 2000.

Based on the source study analysis of the achieve documents, historical researches, memoirs, information published in medias, the dissertation has analysed the process of development and activity of cultural and educational institutions of Volyn in 20s-30s of XX century. Being the humanistic and democratic by nature, under the conditions of the extremely Polish-oriented social order, those institutions were the weighty components of the retention of the national consciousness of Ukrainian people, merged into the main areas of the public life - education, culture, upbringing of the young generation.

The overall educational activity of the Ukrainian public organizations reached the top level. "Prosvita" occupies the first place judging by its social importance and activity results. Due to the above organization, by the middle of 20s, there was the developed system of cultural and educational methods promoting the social, national, patriotic, aesthetic upbringing of the Ukrainian nation in Volyn region. "Prosvita" was the first experience of the independently organized national educational activity aimed at the educational work of Ukrainians in Volyn region. It was the main institution, due to which Volyn received the Ukrainian books, the peasants acquainted with the best works of the Ukrainian literature and drama, getting the opportunity to implement the artistic skills.

From the other side, thousands of peasants joined the educational work. The Ukrainian intelligentsia worked selflessly on the educational ground. The life and activity of many famous Volyn political leaders, writers, composers is closely connected with the activity of "Prosvita". Owing to their activity in "Prosvita", they managed to develop and get public acknowledgement.

During the above years, "Prosvita" selected the only method to assure the development of the education and self upbringing of the Ukrainian nation. The reading-rooms and libraries of "Prosvita" favoured their development. Under the condition of poverty of the Ukrainian village, the numerical and not