КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ПІДВОЙНИЙ ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 811.51:81’373

ЛІНГВІСТИЧНА ТЕРМІНОЛОГІЯ

ТУРЕЦЬКОЇ МОВИ

Спеціальність 10.02.13 – мови народів Азії, Африки,

аборигенних народів Америки та Австралії

автореферат

Дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ-2001

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі тюркології Київського

національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Халимоненко Григорій Іванович, Київський національний

університет імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри тюркології.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Емірова Аділе Мемедівна, Таврійський національний

університет імені В.І. Вернадського,

професор кафедри російської мови.

Кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник

Хамрай Олексій Олександрович, Інститут сходознавства

ім. А. Кримського НАН України, завідувач

відділу видань та інформації.

Провідна установа: Київський державний лінгвістичний

університет, кафедри фонетики

та граматики слов’янських мов.

Захист відбудеться “29” травня 2001 року о 14 годині

на засідання спеціалізованої вченої ради Д 26.001.33 Київського

національного університету імені Тараса Шевченка (Київ,

бульвар Тараса Шевченка, 14, ауд. 63).

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці

імені М. Максимовича Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

(Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10).

Автореферат розісланий “28” квітня 2001р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент Ю.Л.Мосенкіс.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Проблема лінгвістичної термінології (ЛТ) ставилася в центр мовознавчих досліджень, спрямованих на вивчення терміносистем у туркменській (Б.Амансариєв), киргизькій (В.Закірова), казахській (Ж.Молдажаров), азербайджанській (М.Ісмаїлова) мовах. Незважаючи на те, що статус терміна та терміносистеми досі не отримав однозначної інтерпретації як в українському, так і зарубіжному мовознавстві, він розглядається як одиниця лексичного рівня мови, що має значення; як член термінологічної системи, що відбиває наукове поняття і лише в межах цієї терміносистеми отримує певні лексико-семантичні характеристики; як мовна форма, що складається з аспектів лексису та логосу. Концептуальна методика системного опису термінів розроблена в лінгвістиці достатньо повно.

У турецькому мовознавстві вивчення ЛТ обмежувалося лексикографічним описом термінів (З.Кокмаз, Б.Вардар, Н.Коч), системний аналіз турецьких лінгвістичних термінів як у внутрішньо-лінгвістичному, так і в соціолінгвістичному аспектах не проводився.

Керуючись методологічним принципом цілісного лінгвістичного опису терміно-системи, що визначає аспекти дослідження термінів на лексичному та словотворчому мовних рівнях, вважаємо за необхідне розглянути проблеми ЛТ турецької мови як у рамках синхронії, так і в діахронії.

Теоретичного та практичного обґрунтування вимагають зокрема такі проблеми:

а) визначення лінгвогенетичних зв’язків ЛТ турецької мови;

б) встановлення дериваційної мотивації лінгвістичних термінів турецької мови;

в) теоретичне обґрунтування терміна як наукового поняття у проекції на ЛТ турецької мови;

г) принципи перекладу турецьких лінгвістичних термінів українською мовою.

Актуальність теми дослідження зумовлена зазначеною проблематикою та сучасним станом розвитку турецької ЛТ.

Об’єктом дослідження є турецька ЛТ, яка розглядається з боку її формування, словотвору, лексико-семантичних характеристик.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах держбюджетної наукової теми Дослідження актуальних проблем східної філології, що розробляється відділенням сходознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка (керівник теми – доктор філологічних наук, професор Г.І.Халимоненко, протокол № 6 від 28.02.1999 р.).

Основною метою дослідження є опис та аналіз лінгвістичних термінів турецької мови з погляду їх структури, семантики та лексикографічної фіксації.

Мета роботи зумовила вирішення таких завдань:

1) дослідження лінгвогенетичних звязків мовознавчих термінів турецької мови;

2) встановлення лексико-семантичної характеристики турецьких лінгвістичних термінів;

3) проведення аналізу словотвірної структури лінгвістичних термінів турецької мови;

4) дослідження термінознавчої ситуації в Туреччині в діахронічному та в синхронічному аспектах;

6) визначення принципів укладання перекладного турецько-українського словника лінгвістичної термінології;

Джерелом дослідження послужили праці провідних турецьких мовознавців (H.Ad?gьzel, T.Banguoрlu, A.Dilвзar, H.Ediskun, M.Hengirmen, L.Karahan), а також словники лінгвістичних термінів турецької мови (E.Gursoy-Naskali, M.Hegirmen, N.Koз, Z.Korkmaz, B.Vardar).

Загальний обсяг опрацьованого матеріалу становить 1700 турецьких лінгвістичних термінів.

У дослідженні були використані методи та прийоми, які є найбільш доцільними для опису та аналізу ЛТ турецької мови та забезпечують розуміння термінотворення як живого мовно-мовленнєвого процесу, зафіксованого в науковому тексті й одночасно включеного в лексико-семантичну систему мови. Це передусім: 1) описовий метод із прийомами спостереження та класифікації мовних явищ за принципом неповної індукції; 2) компонентний із прийомом зіставлення, порівняння словникових дефініцій, систематизації лексико-семантичних відношень у галузі ЛТ турецької мови; 3) таксономічний із прийомом графічного представлення системних звязків між термінами (якщо це можливо).

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві проведено системний опис турецької ЛТ; досліджено проблему становлення терміносистеми мовознавства та термінологічних дискусій у Туреччині; пропонується історичний огляд формування ЛТ турецької мови; проведено лексико-семантичну класифікацію турецьких лінгвістичних термінів; характеризуються основні принципи укладання Турецько-українського словника лінгвістичної термінології (ТУСЛТ); визначаються перспективи подальшої розробки проблеми як у теоретичних, так і у прикладних аспектах термінознавчої науки.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що в ній розробляються актуальні проблеми сучасного термінознавства, зокрема проблема класифікації термінознавчих концепцій, проблема визначення терміна, проблема системно-структурного опису ЛТ турецької мови, проблема укладання двомовного (турецько-українського) словника ЛТ. Результати дослідження дозволяють використовувати його основні положення для опису інших вузькоспеціальних терміносистем у різних мовах світу.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати та матеріал можуть бути використані при викладанні теоретичного курсу з лексикології турецької мови, у спеціальних курсах з питань термінознавства та теорії перекладу, для аналізу лексикографічних джерел турецької мови в Україні, як матеріал для методичних розробок та навчальних посібників. ТУСЛТ (Додаток А) може бути використаний для потреб перекладу мовознавчих текстів з турецької мови, а також як навчальний словник-посібник для турецькомовних та україномовних студентів і аспірантів зі спеціальності тюркські мови.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження одержані дисертантом самостійно.

Апробація роботи здійснювалась:

1) під час обговорення результатів проведеного дослідження на засіданнях ученої ради відділення сходознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка; на розширеному засіданні науково-теоретичного семінару Інституту сходознавства ім. А.Кримського НАН України (березень 2000 р.);

2) на наукових та науково-практичних конференціях: Україна і Схід: історія, сучасність та перспективи взаємовідносин (Миколаїв), Розвиток сходознавства в Україні: традиції та перспективи, Географічні дослідження в Україні на межі тисячоліть (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2000); на методологічному семінарі “Філософія освіти ХХІ століття: проблеми та перспективи” (Інститут вищої освіти АПН України, 2000);

3) у статтях (6) та тезах (2), що викладають основні положення роботи;

4) у лекційних та практичних курсах “Лексикологія турецької мови”, “Лінгвокраїнознавство Туреччини”, “Історія турецької мови”, “Теоретична граматика турецької мови”, а також у спецкурсі “Термінологія сучасної турецької мови”, для студентів відділення сходознавства, які вивчають турецьку мову.

Обсяг та структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, списку використаних джерел та додатків. Обсяг дисертаційного дослідження (без списку використаних джерел і додатків) – 165 сторінок, список використаних джерел – 187 позицій. Додаток А містить турецько-український словник лінгвістичної термінології.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність і наукову новизну роботи, зазначено зв’язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, в якій виконана робота, сформульовано мету та завдання дослідження, його об’єкт і методи, окреслено теоретичну і практичну цінність одержаних результатів, форми їх апробації.

У першому розділі “Проблема витоків, становлення та розвитку турецької термінознавчої думки” подано характеристику основних теоретичних питань термінології, розроблено понятійну схему аналізу обраного матеріалу, розглянуто джерела турецької термінологічної думки та етапи розвитку концепцій творення термінологічних систем. Розділ складається з трьох параграфів і висновків.

Лінгвістика терміна – досить перспективний напрям сучасного прикладного мовознавства, який закономірно відбиває функціональність мови як засобу спілкування, пізнання та моделювання фрагментів наукової картини світу.

Виділення спеціальної лексики повязано з проблемами її стратифікації (наприклад, виділяють терміни, терміноїди, професіоналізми, професійно-жаргонну лексику) та з питанням типологізації терміносистем (загальнонаукова термінологія, галузева терміно-логія, вузькоспеціальна термінологія).

Пропонуємо класифікацію вимог до термінологічної лексики, керуючись принципами семіотичного членування мови на семантику, синтактику та прагматику:

1. Вимоги семантичного характеру (вимоги до змісту):–

несуперечливість семантики терміна в межах своєї терміносистеми;–

однозначність у межах своєї терміносистеми;–

повнозначність як відображення наукового понят-тя, а через нього й обєкта наукової картини світу або її фрагмента;–

бажана відсутність синонімічних відношень з іншими термінами (ця ознака не є абсолютною, оскільки синонімія, або дублетність, притаманна певній кількості термінів);–

бажана відсутність омонімії та паронімії (деякі пароніми термінологічного характеру все-таки існують);–

наявність системної зумовленості тезаурусного типу (тобто лексико- або семантико-поняттєвих звязків між термінами).

2. Вимоги синтактичного характеру (вимоги до форми):–

відповідність нормам мови;–

регулярна формально-мовна оформленість як вираження однотипних понять за допомогою однакових афіксів або коренів;–

специфічний характер походження термінів (наприклад, для європейської традиції термінотворення – це орієнтація на греко-латинські запозичення, для турецької – на арабські тощо);–

стислість терміна як тенденція до однослівності та спрощення формальної структури слова;–

інваріантність терміна як його незмінне вживання в різних синтаксично-текстових позиціях.

3. Вимоги прагматичного характеру (вимоги до функцій):–

широковживаність та деякою мірою загальноприйнятість терміна представниками різних наукових шкіл або напрямів (хоча б у ядерних компонентах свого значення);–

переважно вузька професійна сфера поширення терміна, згідно з чим він завжди є обмеженим своєю власною терміносистемою і набуває свого значення тільки як її компонент;–

бажана милозвучність терміна;–

стилістична нейтральність як відсутність експресивно-емотивної семи в значенні терміна;–

вмотивованість тільки в межах своєї терміносистеми;–

протиставленість термінів не лише одиницям загальнонародної лексики, а й професійній та професійно-жаргонній лексиці як більш жорстка зумовленість терміна іншими тер-мінами у складі своєї терміносистеми;–

тенденція до уніфікації та стандартизації термінів як вияв свідомого впливу наукової спільноти на підмову науки в цілому.

Подібна схема термінологічного тесту видається нам зручною у зв’язку з тим, що вона:–

повністю відображає семіотичний континуум термінів та терміносистем;–

орієнтована не лише на внутрішньомовні, а й на зовнішньомовні особливості термінології в синхронії та діахронії;–

використовує вже усталене в науці семіотичне членування мови – семантика, синтактика, прагматика, – що є вже загальноприйнятим і не потребує детального визначення та введення нових термінологічних одиниць;–

дозволяє досліджувати термін не лише як компонент термінологічної системи, а й як одиницю тексту, що відображає сучасні прагнення лінгвістів досліджувати мову в її дії, у використанні для забезпечення комунікативних та когнітивних потреб суспільства в цілому та наукової спільноти зокрема;–

орієнтована на розгляд своєрідності термінів як знаків специфічного ступеня знаковості порівняно з іншими мовними одиницями (загальновживана лексика, словосполучення);–

дозволяє розглядати формування терміносистеми не як одномоментний волюнтативний акт, а як складний процес формування та систематизації термінів протягом тривалого часу.

Визначаються чотири періоди розвитку термінотворення та термінознавства:

1. Період панування арабської мови як перстратної. Арабська мова стала першоджерелом термінотворення: у процесі перекладу наукових творів запозичувалися арабські терміни (arapca kцkenli), ?роте іноді для пояснення термінів арабського походження використовувалася власне турецька лексика.

2. Період панування османської мови (Tamzimat). Термінознавство набуло статусу окремої галузі лінгвістики в період Танзимату, коли на зразок французьких створюються нові наукові та просвітницькі організації (T?bbiye-i Askeriyye-i Єhne, 1827; Cemiyyet-iЭlmiyye-i Osmaniyye, 1861; Cemiyyet-i Tэbbiyye-i Osmaniyye).

Це повязується з розширенням соціальних функцій османської мови. Упровадження в освітніх закладах навчання рідною мовою загострило проблему вироблення наукової мови та спричинило дискусії з цього приводу, дозволило створити у 1851 р. Координаційну раду (Encumen-i Dnэю), ?о функцій якої входила підготовка та видання адаптованих підручників для середніх і вищих навчальних закладів, та Османське наукове товариство (Cemiyyet-iIlmiyye-i Osmaniyye), діяльність якого обмежилася випуском 4-томного альманаху Mecmua-i Funun (Науковий часопис). На сторінках цього журналу порушувалися й термінологічні проблеми: питання латинізації турецької абетки (Мірза Абдулзаде), вимоги створення терміносистем на арабомовній базі (Алі Суаві, Шемседдін Самі). Це було актуальним і для ЛТ, у якій використовувалися переважно арабізми. У новоствореній граматиці А. Джевдет Паші поряд з термінами арабського походження використовувалися й нові терміноодиниці османського походження: fetha-i sakle, mebsute, marbuze, fil-i meзhul, fil-i lzэm, fil-i mьteadd, специфіка яких полягала в тому, що арабський корінь пристосовували до фонетичних та граматичних законів османської мови, проте вживалася ця термінологія лише в середовищі османських учених.

3. Період становлення термінології в часи зародження національної буржуазії (Mesrutiyet) відзначено такими віхами в розвитку турецького термінознавства:–

створення Комісії у справах наукової термінології (Ist?lhat-э Эlmiyye Encьmeni), ?обота якої була орієнтована на арабську мовну базу;–

усвідомлення необхідності введення європейських назв на позначення наукових понять (Різа Тевфік “Mufassal Kamus-? Felsefe”, 1911);–

вироблення принципів теоретичного осмислення проблематики термінознавства (праці Зія Гьокальпа “Turkзьlьрьn Esaslarэ”, ?желяля Нурі “Turk inkilbэ”) ? тенденцією до розбудови термінології на національній дериваційній базі.

4. Новітній період розвитку турецького термінознавства повязується із заснуванням Турецького лінгвістичного товариства (Turk Dili Kurumu) у 1932 р., яке розглянуло специфіку шляхів розвитку проблеми термінології: надмірне використання вузько-діалектних слів, слів побутового характеру, штучно створених термінів, некритичне використання запозичень з європейських мов, надмірна дублетність термінів, невідповідність поняттю, зайва емоційна забарвленість. Після ІІ зїзду турецьких мовознавців починається періодичний випуск анкет-збірників термінів (Cep K?lavuzu) зі структурою “османський-турецький-французький терміни-відповідники”, видання збірників рекомендованих термінів (Turkзe terimler cep kэlavuzu) ? 1938, 1941, 1963 рр., підготовка термінологічних словників з усіх галузей науки та техніки, у тому числі Словника лінгвістичних термінів (Dilbilim terimler sozlьрь) 1949 ?., Словника термінів граматики для початкової та середньої школи (Ilk ve orta црretim gramer terimleri) 1952 ?. У цих виданнях, зокрема, вперше запропоновано терміни sesli, sessiz, -i hali, -den hali, dili geзmiє zaman, (?кі сьогодні розглядаються як небажані), а також etken, edilgen, unlem, yьklem, tьmleз, fiilimsi, зoрul (?кі й зараз є повноправними членами лінгвістичної терміносистеми турецької мови).

Великий внесок у розбудову принципів та методів опрацювання термінів зробили Б.Аталай (“Turkзe sцzcьk yapma yollarэ”), ?.Оздемір (“Terim haz?rlama kэlavuzu”), ?.Діздароглу (“Turkзede sцzcьk yapma yollarэ”) ?а А.Пекель (“Turkзe kelime ьreme yollarэ”).

ЛТ має як загальнотермінологічні властивості, так і специфічні риси, зумовлені своєрідністю мовознавства як гуманітарної наукової дисципліни і своєрідністю досліджуваної мови – турецької, яка за своїми типологічними ознаками, походженням та функціонуванням (аглютинативністю, тюркським походженням, тисячолітнім існуванням у мусульманському конфесійному ареалі, використанням арабської генетично неспорідненої мови як перстратної, відсутністю власної тривалої лінгвістичної традиції) відрізняється від індоєвропейських мов, що зумовлює проведення аналізу в трьох аспектах:

1. На словотворчому рівні необхідно розглянути весь масив словотворчих формантів, що беруть участь у творенні турецьких лінгвістичних термінів, встановити їх походження, пояснити, чому корінь чи афікс саме такої генези використовується в даному терміні, та вказати, якщо можливо, на авторів того або іншого терміна, встановити морфемотактику словотворчих формантів, класи морфем, а також способи та засоби лінгвістичного термінотворення.

2. На лексичному рівні потрібно проаналізувати базові парадигматичні класи лінгвістичних термінів (синоніми-дублети, антоніми, гіперо-гіпоніми, омоніми, пароніми, полісемічні терміни).

3. На цій базі треба розробити принципи та методику лексикографічної фіксації турецької ЛТ та укласти словник, який є найбільш актуальним як для українського, так і для турецького користувача (двомовний словник термінологічного характеру); визначити, які типи лінгвістичних характеристик повинні увійти в даний словник; укласти його.

У другому розділі “Аспекти генези та словотвору лінгвістичної термінології турецької мови” розглядається турецька термінологія мовознавства як відкрита система, аналізується процес формування ЛТ, порушується проблема способів та засобів словотвору турецької ЛТ та ступеня продуктивності її словотворчих формантів.

Термінологічні системи не утворюються волюнтативним зусиллям однієї або навіть групи особистостей, а закономірним чином складаються протягом століть і відбивають конкретні результати наукової діяльності в той чи інший період часу (наукова парадигма чи епістема, науковий напрям, наукова школа тощо). Не є винятком і ЛТ, причому в різних науково-лінгвістичних традиціях джерела та долі мовознавчих терміносистем були різними. Європейська лінгвістична традиція орієнтувалася на принцип функціоналізму. Арабська лінгвістична традиція розробляла лексикографічний принцип. В індійській мовознавчій традиції увага приділялася структурному принципу. Принципові розбіжності між основними мовознавчими традиціями минулого дозволили, проте, на початку ХІХ ст. поєднати їх у межах європейської.

Турецька мовознавча думка не мала тривалих та плідних традицій ні в теоретичному осмисленні фактів мови, ні в термінотворчості (цим пояснюється досить пізнє її виникнення). Разом із тим, перебуваючи на перехресті трьох впливових лінгвістичних течій (європейська, арабська, індійська), турецьке мовознавство швидко використало всі три принципи мовознавчого дослідження – функціоналізм, лексикографізм та структурність – і виробило свою власну мовознавчу термінологію. Оскільки ж Туреччина передусім є компонентом суперетнічного конгломерату мусульманської конфесії (перстратною мовою для якої є (була) арабська), перші спроби уніфікації термінології мовознавства орієнтувалися на арабізми. Термінологія мовознавства первинно творилася, базуючись на чужомовній культурній традиції, у сфері якої довгий час духовно жила турецька інтелігенція. Такий різнобій у термінології призвів до того, що ті самі терміни в різних наукових школах використовувалися в різних значеннях, а різні за формою спеціальні лексеми з цих самих причин утворювали цілі синонімічні (дублетні) ряди. Термінологія мовознавства поповнилася запозиченнями і з західноєвропейських мов, ставши негомогенною.

Подібний стан речей слід розуміти як подвійну відкритість ЛТ турецької мови. З одного боку, це необхідна та закономірна відкритість пізнавального характеру, за якої поповнення термінологічної лексики завжди відображає стан розробки тієї чи іншої мовознавчої проблеми та наявність нових понять, які потребують позначення. З іншого боку, розгалуженість міжнародних звязків у галузі лінгвістики, розшарованість всесвітньої наукової комунікації віддзеркалює інший, небажаний тип відкритості лінгвістичної термінологічної системи, що пов’язано з використанням різноманітних запозичень як дублетів до вже усталених термінів. Зважаючи на те, що термінологія є прошарком лексичного складу мови, який відносно мобільний стосовно свідомого впливу суспільства, термінологія може набувати як національного, так і інтернаціонального характеру.

Орієнтація термінотворчих уподобань турецьких мовознавців не завжди була однотипною, що залежало від мовного формування певної лінгвістичної системи та від генеральної орієнтації термінознавчої думки в певний період часу. Тому у складанні турецької лінгвістичної термінології можна виділити такі періоди:

1. Період безумовного панування арабомовних термінів. На цьому етапі мовознавцями широко використовується вчення Арістотеля про три основи (aksamul-kelm): isim, fiil, harf- ve emsile: Хафіз Алі “Ebulesvedid-Dualye”, Сібавейхі “Kitabьl-istidrak”, Ібн Яіш “Serhьl mufassal”, ал-Замахшарі “El mufassal”, “Mukaddimetul- edeb” Ахмет Ібн Арапшах “Muntehel-ireb fi lьgatit-Tьrk vel Acen vel Arab” Абу Хаййан “Kitab al-idrak li-lisan al-Atrak”, Молла Ібн Мохамед Саліх “Es-sizьrьz-zehebbiye vel kэtail-Ahmediyye fil lьgatit-Tьrkiyye”.

Наскільки тогочасна система лінгвістичних термінів була повязана з арабськими джерелами, свідчить граматика турецької мови Бергамли Кадрі “Muyessiretьl-ulm” (1530), у якій присутні терміни: mzi (geзmiє zaman), fil-i mzi-э meзhl (edilgen geзmiє zaman), el-hlь l-malmul - muttaridatu (geniє zaman kipi), mьtekellim vahdeh (I юahэs teklik) malm (etken), meзhul (edilgen), ismьl cins (cins ismi), esmaьl eюhas (kiюi adlarэ), ismьl-nerke vel marife (belirsiz – belirli), muzmerat (zamir), masdar (eylemlik) тощо.

2. Період орієнтації на європейську лінгвістичну традицію. На цьому етапі (епоха Танзимату) спостерігається спроба використання деяких європейських термінів, прагнення спростити мову, наблизити її до народномовного варіанту; у світ виходять численні граматики та посібники; закладається підґрунтя для розвитку національної лінгвістичної думки; виробляються певні концептуальні засади творення та вживання термінів, причому використовуються як усталені терміни isim, mukaddime, s?fat, fiil, так і новоутворені takriz, kinyt, edevt; виходять друком шкільні граматики (Ахмет Джевдет Паша, Абдураман Февзі). На цьому етапі важливу роль відіграють праці таких дослідників мови, як Сулейман Хюсню Паша “Ilm-i Sarfi Tьrki” (1878), ?лі Назім “Lisani Osmani” (1881), Селіма Сабіт “Sarfi-? ve Nahv-i Osman” (1881), Мехмет Рифат “Kulliyat-э Kavad-i Osman” (1885), “Hece i Lisani Osmani” (1894-1895), Абдуллах Раміз “Esmile-i Turk” (1886), Шамседдін Самі “Nev-usl Sarfi-э Tьrki” (1892), ?еджіп Асім “Osmanl? Sarfэ” (1894), ?ейх Ефенді “Mufassal yeni Sarf-? Osmani” (1901), Хусейн Джахіт Ялчин “Turkзe Sarf ve Nahv” (1908), Ахмет Джеват Емре “Lisani Osmani” (1912). Водночас висловлюється і протилежна думка про те, що цілком можливо створити ЛТ на базі арабських слів, уникаючи запозичення термінів з європейських мов, та на основі турецького мовного ґрунту (Алі Суаві, Шемседдін Самі).

3. Період формування сучасної різногенетичної ЛТ. Початок формування сучасної ЛТ турецької мови повязується з роботою Зія Гьокальпа “Turkзьlьрьn Esaslarэ”, ?е у розділі Основи тюркізації мови зазначається, що ЛТ турецької мови повинна базуватися на народномовному варіанті, а у випадку неможливості знайти той чи інший відповідник варто звертатися до арабської чи європейської терміносистем. Подальшим поштовхом для розвитку цих ідей став перехід на латинську абетку.

У 1928 р. після відмови Товариства турецької мови затвердити проект нової граматики, одним з пунктів якого були пропозиції щодо унормування ЛТ (пропонувалося, зокрема, використовувати термінологічні сполучення та терміни savtiyat, sadal?/sadasэz harf, ahenk, hece, юekliyat, lhika, kelimenin hudutu, mьrekkep kelimelerin terekkьp tarzэ, mьrekkep fiil, menfi tasrif, tasrif olunmaz siga тощо), висувається думка про розробку власного шляху в подоланні граматичної кризи на основі внутрішнього методу (iзkin yцntem). ?ак само не затвердженим Вищою граматичною комісією залишився проект 1941 р. Ana Hatlarile Turk Grameri через відсутність наукового підходу до викладення граматичних законів та явищ. У звязку з цим для координаційних дій створюється термінологічна комісія.

Основними досягненнями даного етапу були:–

громадське обговорення термінології у збірнику Gramer Istэlahlarэ (1940);–

дослідження, систематизація та нормалізація лінгвістичних термінів у роботах А.Тюзюнера “Yeni Gramerlerimiz” (1940), Н.Х.Онана “Dilbilgisi” (1943), Т.Генджана “Ortaokullar icin yeni dilbilgisi ” (1946);–

закладання основ наукового підходу до вичення мовних явищ із використанням нової термінології (праці М.Н.Озьона та К.Демірая “Al?юtэrmalэ Dilbilgisi” (1948), ?.Едіскуна та Б.Дюрдера “Ornek Dilbilgisi” (1950-1953));–

видання серії словників лінгвістичних термінів турецької мови (В. Хатіпоглу (1969), Б.Вардар, (1978, 1980), А.Топалоглу (1989), у яких поруч з турецькими використовувалися і терміни європейського походження: datif, lokatif, ablatif, vokal, konsonant, diftong, partisip;–

дослідження окремих аспектів лінгвістичної термінології в роботах О.А.Аксоя (1945-1946), З.Коркмаз (1956), Ю.Немета (1965), Б.Аталая (1940, 1941, 1946), А.Ділячара (1971); останній, зокрема, вводить у науковий обіг терміни ses modeli звукова модель, doрurucu gramer генеративна граматика, gramatikal ulam граматична категорія тощо.–

видання фундаментальних словників лінгвістичних термінів З.Коркмаз “Gramer Terimler Sozlьрь” (1992), ?.Коча “Dilbilgisi terimleri sozlьрь” (1992), ?.Вардара “Acэklama dilbilim terimleri sцzlьрь” (1998).

Способи та засоби словотвору, які використовуються в турецькій ЛТ, є такими моделями, що забезпечують однотипність подібних за змістом термінологічних утворень, причому важливо, щоб терміносистема була відкрита щодо утворення нових термінів та водночас замкнена рамками однієї наукової галузі. Така подвійність стимулює ієрархізацію термінології не тільки на рівні базового лексико-семантичного класу гіперо-гіпонімії, а й на рівні термінотворення.

Розрізняється чотири способи словотвору:

1. Лексико-семантичний спосіб словотвору лінгвістичних термінів турецької мови є достатньою мірою мобільним і характеризується такими напрямками: термінологізація побутових слів (genel dilden yararlanma): genis, зatэ, kцk, gцvde; ?икористання архаїзмів у новому термінологічному значенні (canlandэrma): tэrnak, nesne; ?озширення значення слів (genisleme): hal, durum, зevre ?ощо.

2. Морфологічно-синтаксичний спосіб словотвору. У турецькій мові конверсія протікає шляхом додавання до основи певних формотворчих та словотворчих афіксів (афікси присвійності, афікси дієприкметника): dilbilgisi, gecmiє, tamlayan ?ощо.

3. За допомогою морфологічного способу словотвору утворюються прості терміни від кореневих слів (dil, soz, ses, zaman). Завдяки запозиченням з арабської кількість кореневих морфем збільшилася: harf, hece, s?fat, cьmle, kelime ?ощо. Кореневі терміни складають меншу частину турецьких лінгвістичних термінів. Це пояснюється тим, що вони не мають достатньої потенції самостійно позначати складні науково-лінгвістичні поняття. Розмаїття термінів-дериватів – наслідок використання декількох структурних моделей, тобто похідні терміни утворюються від кореневих термінів та слів шляхом приєднання різних афіксів у кількості від одного до пяти. Структурні моделі подібних лінгвістичних термінів мають такий вигляд (К - корінь, А - афікс): К+А: iki+lik подвоєння; К+А+А: anlam+lэ+lэk багатозначність, ton+la+ma інтонація; К+А+А+А: haber+le+є+me комунікація; К+А+А+А+А: ad+la+n+dэr+ma номінація.

При утворенні турецьких термінів найпродуктивнішими афіксами є -acak (-еcek); -ac; -agan (-egen, -aрan); -ak (-ek); -aklэ -ekli; -al -el; -alak -elek; -am -em; -ama -eme; -an -en; -anak -enek; - ar -er; - av -ev; - ay -ey; -ca -ce, -зa -зe; cal -cel; -cэ зэ; -cэk -зэk; -cэl -зэl; -cэlэk -зэlэk; -cэn -зэn; -з; -dak -dek; -dam -tam; -daє -taє; -dэk-tэk; -ga -ka; -gaз -kaз; -gan; -gэ -kэ; -gэз (-kэз); -gэn (-kэn); -э; -эcэ; - эl; -эlэ; -эm; -эю; -k; -l (эl); -la; -lam; -lama (-leme); -lэ; - lэk; -lэlэk; -m (-эm); -ma (-me); -malэ; -maz; -mazlэk; -mэю; -msэz; -n (-эn); -nз; -ntэ (-эntэ); -rlэ; -sal; -sэl; - sэz;- sэzlэk; - ю; -t (-it); -tэ. ?енший ступінь продуктивності при утворенні ЛТ морфологічним способом виявляють такі афікси: -man, -m?k, -mlэ, -msar, -msэ, -rlэk, -sэ, -tay.

4. Лексико-синтаксичний спосіб виражається через комбінацію двох чи більше компонентів у складі парного чи складного терміна. У ЛТ турецької мови словосполучення утворюються за допомогою формальних засобів (синтетично); позиційно, за допомогою лексико-граматичних засобів (аналітично); шляхом поєднання того та іншого в складі одного термінологічного словосполучення (аналітико-синтетично).

У третьому розділі “Лексико-семантичний аналіз турецької лінгвістичної термінології” дається характеристика лексико-семантичних аспектів дослідження термінології, аналізуються базові лексико-семантичні парадигматичні класи турецької лінгвістичної терміносистеми та розглядаються питання лексикографічного закріплення турецьких термінів мовознавства.

Лексико-семантичний аналіз лінгвістичної терміносистеми турецької мови проводиться у напрямах виділення та опису базових парадигматичних класів термінів, а також вироблення принципів укладання двомовного ТУСЛТ як спроби вичленувати термінореєстр та дати його український переклад, що має цінність для методики викладання турецької мови.

Проведений аналіз показав, що однією з основних ознак ЛТ турецької мови є полісемія. Терміносистема лінгвістики в турецькій мові відображає тенденцію до асиметричного дуалізму мовного знака, що реалізується через полісемічні відношення, які вважають небажаним для термінології явищем, проте повністю відмовитися від полісемії неможливо. Це повязано з тим, що в науці існує динаміка когнітивної діяльності, яка виражається або через поповнення наукової картини світу низкою нових понять, або завдяки використанню переносних значень (метафоричних та метонімічних). У даній терміносистемі мають місце такі види термінологічної полісемії, як варіативність тлумачення термінів, категоріальна багатозначність та міжсистемна багатозначність: tumce, sцzdizimi ?ощо.

Синонімія відбиває той тип семантичних відношень, який полягає у повному чи частковому збігу значень лексичних одиниць. Причинами виникнення синонімії лінгвістичних термінів турецької мови є :

1) використання різної мовної бази для творення нового терміна: ikil – tesniye двоїна, eylem – fiil дієслово; 2) використання в різних наукових школах різних позначень одного поняття чи уточнення змісту поняття у процесі розвитку мовознавства й, як результат, пошук найбільш вдалого позначення терміна: bitisme/ bitiєim аглютинація, bogazsэllaюma / boрazsэllaюtэrma фарингалізація; 3) авторські утворення: eklemeli dil / bitisken dil / bitisimli dil флективна мова, kelime hazinesi / sцzcьk daрarcэ/sцzcьk gцmьsь / vokabьler словниковий склад; 4) контекстуальне скорочення багатослівного терміна, коли для зручності оперування пропускається один чи декілька компонентів: kuзьk uyum – kьзьk ьnlь uyumu, artlэk-цnlьk uyumu – bьyьk ьnlь uyumu – bьyьk uyum, -i hali – gцstereme hali, bulunma hali – -da hali.

Кількість синонімічних рядів у турецькій ЛТ дуже висока, і це повязано з тривалим процесом її становлення та термінологічними дискусіями в Туреччині останніх десятиліть.

Турецька мова має аглютинативну типологічну структуру, тому антонімія в ній може передаватися за допомогою лексичних та словотворчих засобів. Слід назвати кореневі слова, коли полярність термінів є компонентом семантичної структури слова та не має формального афіксального вираження (неоформлених кореневих морфем): (ince unlь – kalэn ьnlь, eski kelime – yeni kelime, цlь ek – canlэ ek); ?устрічаються випадки внутрішньо-термінологічної антонімії, коли відносна полярність значень термінів не підтримується антонімією загальнолітературних слів (bukьn фузія, bitiєim аглютинація). Інший тип антонімії – словотвірний, засобами вираження якого є антонімічні афікси (lэ – siz): belirtili визначений, belirtisiz невизначений, nedenli мотивований, nedensiz немотивований. Антонімія допомагає термінам виконувати свої функції, а терміносистемі – підтримувати принцип системності, тому при введенні нових термінів до системи варто враховувати вже усталені антонімічні звязки.

Аналіз матеріалів дослідження та словників лінгвістичних термінів турецької мови свідчить, що омонімія та паронімія розташовуються на периферії лінгвістичної терміносистеми і майже не зустрічаються.

Ієрархізованість лінгвістичних понять та категорій дозволяє створювати певну лінгвістичну картину світу. Гіперо-гіпонімічні відношення свідомо конструюються в термінології, не тільки відбиваючи лексико-семантичну системність, а й слугуючи інструментом тезаурусного опису термінології. Ми можемо вибудувати майже всю сітку мовознавчих відношень як графну або таксономічну структуру, наприклад:

яка термінологія лише тоді повністю виявляє наукову системність своєї галузі, коли вона лексикографічно закріплюється. Це має не лише теоретико-термінознавче, а й прагматико-практичне значення: характер укладання одно- і багатомовних словників різних типів залежить саме від розробки основних принципів відбору слів-термінів та характеру їх віддзеркалювання у словникові на матеріалі конкретної мови. Параграф 3.3. присвячений висвітленню таких питань: 1) лексикографічний тип ТУСЛТ; 2) принципи побудови ТУСЛТ; 3) структура словникової статті; 4) обсяг ТУСЛТ.

До методики укладання ТУСЛТ включаються такі моменти: створення словникової картотеки; визначення принципів укладання словника; побудова словникової статті; вирішення питання уніфікації термінів; технічно-поліграфічні питання.

У Висновках узагальнено результати роботи.

1. З теоретичного боку нами запропоновано оригінальну структурацію, яка орієнтується на семіологічний характер мови та використовує як базові таксони семіотичне членування мови на семантику, синтактику та прагматику, що дозволяє описати терміносистему за її значенням, формально-мовною регулярністю та функціонуванням, тобто виступає теоретичним визначенням термінологічної одиниці.

2. Аналіз джерел турецької лінгвістичної думки в галузі лінгвістики свідчить про те, що, перебуваючи на перехресті трьох найвпливовіших лінгвістичних традицій світу – антично-європейської, арабської та індійської, вона успадкувала і їх основні принципи аналізу мовного матеріалу: структурність, функціоналізм, лексикографізм. Між тим у термінознавстві серед турецьких фахівців немає єдиної думки про шляхи творення, уніфікації та стандартизації ЛТ, і це робить мовну ситуацію в підмові лінгвістики складною.

3. Турецьку лінгвістичну термінологію розглянуто як відкриту систему, що досить вільно користувалася у своєму становленні різними типами запозичень. Поряд з власне турецькими термінами широко використовувались перстратні для мусульманського світу арабізми, спорадично використовувались європейські терміни греко-латинського та західноєвропейського походження.

4. Відзначаються різні термінотворчі потенції способів словотвору термінів мовознавства. Це повязується з аглютинативною будовою самої турецької мови та її синтетизмом, що висуває на перший план морфологічний спосіб (переважно суфіксація). Друге місце посідає лексико-семантичний спосіб, досить часто використовується морфолого-синтаксичний спосіб. Найменш продуктивним є лексико-синтаксичний спосіб словотвору.

5. У лексико-семантичному аспекті дослідження турецької ЛТ вичленовуються шість базових парадигматичних класів – полісемія, синонімія, антонімія, омонімія, паронімія та гіперо-гіпонімічні відношення, які по-різному представлені в аналізованій терміносистемі. Системоорганізуючими є відношення антонімії. Найважливішу роль у терміносистемі відіграють відношення гіперо-гіпонімії, що представляють термінологію не тільки як структуровану та функціональну, але і як ієрархізовану систему, а тому свідомо конструюються в термінології. Тобто, гіперо-гіпоніми та антоніми є ядерними компонентами турецької ЛТ, тоді, як полісемічні, синонімічні, омонімічні та паронімічні відношення розташовано на периферії терміносистеми.

6. Велике значення для унормування та стандартизації турецької ЛТ має розробка принципів укладання словників. Оскільки найактуальнішим для українського читача є перекладний ТУСЛТ, нами розроблявся саме цей тип словника, який повинен бути нормативним, двомовним, перекладним, тобто орієнтуватися на парадигматику тощо.

7. Перспективними напрямами дослідження даної галузі термінології в теоретичному плані є: проблема тезаурусного опису турецької ЛТ як поняттєво-системного утворення; питання аналізу лінгвістичних термінів на широкому тюркському тлі; проблема поняттєвого наповнення одного терміна в різних мовознавчих школах Туреччини; питання порівняння енциклопедичних визначень лінгвістичних термінів, яке тісно повязане з попередньою проблемою; сіткове моделювання як схематично-компютерне представлення терміносистеми у вигляді кластерно-таксономічного утворення. Перспективи практичної реалізації пропонованої дослідницької програми не менш широкі: укладання різнотипних словників ЛТ (енциклопедичного; дво-/багатомовного; дублетного; тезауруса тощо); тезаурусно-компютерне моделювання терміносистеми мовознавства; розробка та укладання спеціальних курсів та проведення спеціальних семінарів з термінознавчої тематики; визначення ролі термінологічної лексики в методиці викладання іноземної (турецької) мови, її лінгвокраїнознавчої вартості.

У Додатку А вміщено Турецько-український словник лінгвістичної термінології загальною кількістю 1700 термінів.

Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях автора:

1. Турецько-український словник лінгвістичної термінології (1700 терміноодиниць). – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2000. – 52 с.

2. Способи та засоби творення турецьких лінгвістичних термінів // Вісник Київського університету. Східні мови та літератури. – К., 1998. – Вип. 1. – С. 25-28.

3. З історії творення лінгвістичної термінології турецької мови // Вісник Київського університету. Східні мови та літератури. – К., 1999. – Вип. 2. – С. 50-54.

4. Лексико-семантичний аналіз турецької лінгвістичної терміносистеми // Вісник Київського університету. Східні мови та літератури. – К., 1999. – Вип. 3. – С. 52-60.

5. Джерела турецької термінознавчої думки та етапи розвитку концепції творення термінологічних систем у турецькому мовознавстві // Вісник Київського університету. Східні мови та літератури. – К., 2000. – Вип. 4. – С. 40-45.

6. Тюркізми у Словнику української мови П.Білецького-Носенка // Вісник Київського університету. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. – К., 1997. – Вип. 5. – С. 53-55.

7. Турецька топоніміка як об’єкт лінгвокраїнознавства // Матеріали міжнародної наукової конференції “Географічні дослідження в Київському університеті”. – К., 2000. – С. 90-92.

8. Актуальні проблеми термінології турецької мови: Матеріали до спецкурсу. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2000. – 40 с.

Анотація

Підвойний В.М. Лінгвістична термінологія турецької мови. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.13. – мови народів Азії, Африки, аборигенів Америки та Австралії. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2001.

У дисертації досліджуються питання словотвору, лексикології та лексикографії турецької лінгвістичної термінології. Аналізуються теоретичні питання визначення терміна з семіотичної точки зору, описуються турецькі термінознавчі дискусії. Подається опис формування та розвитку турецької лінгвістичної термінології, способів та засобів словотвору термінів, їх словотворчих моделей. Лінгвістичні терміни турецької мови характеризуються з лексико-семантичного погляду. Розглянуто проблему лексикографічного закріплення, уніфікації та стандартизації турецьких термінів. Визначаються перспективи подальшої розробки теми та запропоновано авторський варіант двомовного турецько-українського словника лінгвістичних термінів.

Ключові слова: термінологія, лінгвістична термінологія, турецька мова, семіотика терміну, словотвір терміну, лексикографія термінології.

Аннотация

Пидвойный В.М. Лингвистическая терминология турецкого языка. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.13 – языки народов Азии, Африки, аборигенов Америки и Австралии. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2001.

Диссертация посвящена вопросам словообразования, лексикологии и лексикографии турецкой лингвистической терминологии.

В качестве материала исследования использовались работы ведущих турецких лингвистов (А.Дилячар, Х.Едискун, М.Хенгирмен, Л.Карахан, Х.Адигюзель), а также словари лингвистических терминов турецкого языка (Е.Гюрсой-Наскали, Н.Коч, З.Коркмаз, Б.Вардар).

В работе анализируются теоретические вопросы определения термина с семиологической точки зрения, описываются турецкие терминоведческие дискуссии и их значение для развития турецкой научной терминологии. Предлагается описание формирования и развития лингвистической терминологии турецкого языка, указаны основные периоды становления турецкой терминологии и ее научно-теоретической платформы.

Впервые поставлены и решены задачи описания способов и средств словообразования терминов, их словообразовательных моделей.

На основании результатов проведенного исследования установлено, что лингвистическая терминология современного турецкого языка представляет структурное и лексико-семантическое единство, что отображает процесс становления турецкой лингвистической традиции в целом.

По генетическому критерию лингвистическая терминология турецкого языка представляется неоднородной и зависит от становления не только турецкой лингвистической традиции, а и от тех направлений, которые получили большее развитие в арабской, индийской и европейской лингвистических традиций.

Лингвистические термины в турецком языке охарактеризованы с лексико-семантической позиции. Анализ лексических особенностей турецкой лингвисти-ческой терминологии предоставил возможность сделать выводы о том, что ее системность особенно проявляется на лексико-семантическом и, в меньшей степени, на синтаксическом и фразеологическом уровнях.

Системно-структурный характер турецкой лингвистической терминологии типом данного языка – агглютинативным, что, в свою очередь, предопределяет использование семантически равнозначных аффиксов при обозначении однопорядковых понятий лингвистической науки.

Рассмотрена проблема и предложена процедурная модель, позволяющая производить лексикографическую фиксацию, унификацию и стандартизацию лингвистических терминов турецкого языка. Лексикографическая обработка данной терминосистемы проводится с учетом семантических, словообразовательных и системных особенностей лингвистических терминов.

Лингвистическая интерпретация результатов исследования дает основания для определения перспектив дальнейшей разработки темы, направленных на установление характера взаимодействия терминов в рамках лингвистической терминологической системы.

В работе предложен авторский вариант двуязычного турецко-украинского словаря лингвистических терминов (1700 терминологических единиц).

Ключевые слова: терминология, лингвистическая терминология, турецкий язык, семиотика термина, словообразование термина, лексикография терминологии.

Summary

Pidvoyniy V.M. Linguistic terminology in Turkish. – Manuscript.

The thesis paper is presented for a Сandidate’s degree in Philology. Speciality 10.02.13 – The languages of the peoples of Africa, Asia, aborigines of Australia and