Української академії аграрних наук

Проценко Володимир Олександрович

УДК.631.151.2:633/635:636.085.084

Організація сільськогосподарського виробництва в корпоративних

господарських структурах

Спеціальність 08.06.01-

економіка підприємства і організація виробництва

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті аграрної економіки УААН

Науковий керівник: | доктор економічних наук, академік УААН, професор,

заслужений діяч науки і техніки України,

Саблук Петро Трохимович, директор Інституту

аграрної економіки УААН

Офіційні опоненти: |

доктор економічних наук, професор

Шкільов Олександр Васильович

професор кафедри соціології праці і підприємництва Національного аграрного університету (м. Київ)

кандидат економічних наук

Федієнко Павло Миколайович

вчений секретар відділення аграрної економіки УААН (м. Київ)

Провідна установа: |

Тернопільська академія народного господарства, кафедра економіки, організації і планування АПК Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться 1 березня 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К26.350.02 в Інституті аграрної економіки УААН,

03680 м. Київ, МСП,, вул. Героїв Оборони, 10, конференц-зал, 3 поверх.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту аграрної економіки УААН, 03680 м. Київ, МСП, вул. Героїв Оборони, 10.

Автореферат розісланий 30 січня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат економічних наук Пулім В.А.

Загальна характеристика дисертаційної роботи

Актуальність теми дослідження. В дисертаційній роботі досліджуються проблеми організації сільськогосподарського виробництва в корпоративних господарських структурах, відновлення виробничого потенціалу та підвищення ефективності його використання в аграрному секторі АПК. Позитивні зрушення в сільськогосподарському виробництві 1999-2000 рр. не є випадковими і розглядаються як результат реструктуризації сільськогосподарських підприємств, земельної реформи та передачі землі у приватну власність селянам. Відбулась докорінна зміна економічного базису сільського господарства, виникли нові організаційно-правові форми господарювання, посилились процеси їхньої адаптації до ринкових відносин, особливо після набуття чинності Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” від 3 грудня 1999 р. та наступних його указів. Але в практичних рішеннях виявляється багато розбіжностей щодо вдосконалення організації сільськогосподарського виробництва, відновлення виробничого потенціалу, впровадження нових трудових відносин, формування аграрного капіталу, матеріально-технічної бази та залучення сільськогосподарських товаровиробників до ринкових відносин. Існує недооцінка одних заходів та переоцінка інших. В теоретичному плані недостатньо визначена сутність поняття “корпоративні відносини” в сільському господарстві, їх відмінності від інших інтеграційних відносин. Остаточно не з'ясована також змістовність виробничих кооперативів, господарських товариств, корпоративних форм господарювання та ін.

Теоретична і практична значимість розв’язання проблеми підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва зумовили вибір теми дисертаційної роботи та її актуальність.

Стан вивчення проблеми. Не зважаючи на важливість корпоративних утворень в АПК, як фактора відродження аграрного потенціалу та поліпшення організації сільськогосподарського виробництва, посилення його значення в економіці країни, розробки їх організаційно-економічних основ ще не знайшли належного місця ні в науковій літературі, ні в практиці. Особливо протистоять цьому певні політичні сили, хоча їхній ідеолог В.І.Ленін ще в 1903 р. в монографії “Розвиток капіталізму в Росії” довів переваги інтеграції сільського господарства з промисловістю і вважав їх вищою формою організації сільськогосподарського виробництва. Як встановлено дослідженням, розробкою проблем нових форм господарювання на принципах корпоративних відносин, утворення спільних підприємств, спільної діяльності партнерства та різних вузькоспеціалізованих об’єднань займалися такі відомі економісти, як Андрійчук В.Г., Малік М.Й., Зіновчук В.М., Імас Є.В., Корінько М.Д., Гайдуцький П.І., Монке С.Ю., Лукінов І.І., Крисальний О.В., Юрчишин В.В., Саблук П.Т., Пасхавер Б.Й., Панасюк Б.Я. та інші. В їх публікаціях увага приділялася переважно організаційно-правовим формам, управлінню, ціновому регулюванню економічних взаємовідносин між партнерами, але в меншій мірі досліджувались питання організації виробництва, організаційно-технологічних проблем. В умовах суцільної реформації підприємств суспільного сектора на засади приватної власності з’явилась реальна потреба в оцінці роботи сільських товаровиробників в діючих аграрних об’єднаннях АПК та у вивченні практично нового явища – агропромислових об’єднань у формі концернів. В науковому плані недостатньо опрацьованими залишаються такі питання, як співвідношення праці і капіталу, формування виробничого потенціалу в умовах ринку.

Зв’язок дисертаційного дослідження з науковими програмами, планами і темами. Дисертаційна робота здійснювалась відповідно з виконуваною Інститутом аграрної економіки УААН науково-технічною програмою “Наукові основи аграрної політики трансформування економічних відносин агропромислового виробництва в ринкових умовах”, передбаченою на 1996-2000 рр. Реєстраційний номер 07.07.-МВ/06-96 у Міністерстві України у справах науки і технологій.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з’ясування теоретичної сутності та обгрунтування організаційно-економічних факторів розвитку сільськогосподарського виробництва в корпоративних господарських структурах та підвищення його ефективності. Для досягнення поставленої мети вирішувались слідуючі задачі:

·

·

·

·

·

·

Предметом дослідження є організаційно-економічні аспекти відновлення виробничого потенціалу та вдосконалення організації сільськогосподарського виробництва в корпоративних господарських структурах, економічні взаємозв’язки та розподільні відносини, поведінка сільськогосподарських товаровиробників на ринку, виробничі та соціальні фактори ефективності. Об’єктом дослідження є сільськогосподарські підприємства корпоративного типу, агропромислові об’єднання у формі концернів, поведінка товаровиробників на ринку.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи слугували загальнотеоретичні моделі, концепції і методологічні принципи створення в країні відкритої, конкурентної, багатоукладної аграрної економіки ринкового типу на приватних засадах, Закони України, прийняті Верховною Радою, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, інші нормативно-правові акти державних структур, затверджених Міністерством юстиції України, наукові публікації вітчизняних та зарубіжних авторів. Ряд методів і прийомів економічних досліджень базуються на порівняльному варіантному методі аналізу, економічних і логічних висновках, розрахунковому конструктивізмі.

Наукова новизна одержаних результатів. В дисертаційній роботі вперше вивчена практика реорганізації сільськогосподарського виробництва в рамках корпоративних господарських структур на прикладі сільськогосподарських підприємств та агропромислових концернів “Колос” (Київська область), “Віадук” (Донецька область), акціонерного товариства “Проскурів” (Хмельницька область).

Основними вагомими результатами дослідження, що характеризуються новизною і виносяться на захист, є:

·

·

·

·

·

Практичне значення одержаних результатів. В дисертаційній роботі теоретичні і прикладні положення, пропозиції та рекомендації спрямовані на посилення розвитку інтегрованого агропромислового виробництва в сільському господарстві, поліпшення економічних умов та економічних взаємозв’язків, заснованих на збалансованості інтересів усіх суб’єктів економічних відносин, задіяних в агропромисловому виробництві.

Розробки автора впроваджені у більшості сільськогосподарських підприємств Баришівського, Броварського, Бориспільського, Згурівського та Яготинського районів Київської області та в агропромисловому концерні “Колос”, м. Березань. Загальна економічна ефективність запровадження рекомендацій і пропозицій автора підтверджується рядом актів. Авторський проект по створенню агропромислового концерну “Колос” був затверджений в 1999 р. Київським сільгосппродом і рекомендований до впровадження. Окремі положення автора щодо реструктуризації сільськогосподарських підприємств та перебудови економічних відносин на приватній основі використовуються і в інших районах Київщини.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, практичні рекомендації і пропозиції, одержані в дисертаційному дослідженні, є особистими розробками і повністю належать автору.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні наукові результати здобувача використані при підготовці Програми розвитку агропромислового комплексу Київської області на 2000-2004 роки, що затверджено науково-технічної радою Київського облсільгосппроду (1998 р.). Ряд положень дисертації було повідомлено у доповідях і виступах на науково-практичних конференціях. Зокрема, на міжнародній науково-практичній конференції “Економічні проблеми виробництва та споживання екологічно чистої продукції АПК” (м. Суми, Україна, Сумський державний аграрний університет, 24-25 листопада 1999 р.); на першому Всеукраїнському конгресі економістів-аграрників (м. Київ, Інститут аграрної економіки, 14-15 січня 1999 р.); на другому Всеукраїнському Конгресі економістів-аграрників по проблемі “Соціально-економічна модель постреформованого розвитку агропромислового виробництва в Україні (м. Київ, 24-25 січня 2000 р., тема виступу “Стратегія розвитку сільськогосподарського виробництва в корпоративних структурах); на науково-практичній конференції “Проблеми формування ринкової економіки” в Київському національному економічному університеті 18-19 жовтня 2000 р., а також в практичних посібниках, в документах, поданих Міністерству аграрної політики України.

Публікації. За результатами досліджень автором опубліковано 7 наукових праць загальним обсягом 3,6 друк. арк.

Обсяг та структура роботи. Дисертація викладена на 166 сторінках комп’ютерного тексту, складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел із 147 найменувань, містить 15 таблиць, 9 рисунків та схем, 3 додатки.

Структура роботи.

Вступ.

Перший розділ “Організаційно-економічні аспекти організації сільськогосподарського виробництва в корпоративних господарських структурах”. 1.1. Теоретична сутність корпоративних формувань в сільському господарстві. 1.2. Організаційно-правові форми корпоративних структур. 1.3. Обгрунтування доцільності сільськогосподарського виробництва в корпоративних структурах АПК.

Другий розділ “Економічний стан сільськогосподарського виробництва та його ресурсів”. 2.1. Аналіз сільськогосподарського виробництва. 2.2. Оцінка ресурсного забезпечення сільськогосподарських виробничих суб’єктів в рамках корпоративних формувань. 2.3. Інтеграційний підхід як фактор економічного зростання господарських підприємств.

Третій розділ “Перспективи розвитку сільськогосподарського виробництва в корпоративних виробничих структурах”. 3.1. Економічні переваги сільськогосподарського виробництва в рамках корпоративних формувань. 3.2. Вдосконалення економічних взаємозв’язків партнерів по корпорації та їх участь в ринкових відносинах. 3.3. Економічні проблеми ринку матеріально-технічних ресурсів і послуг.

Висновки

Список літературних джерел

Додатки

Основний зміст дисертаційної роботи

У першому розділі - “Організаційно-економічні аспекти організації сільськогосподарського виробництва в корпоративних господарських структурах” - досліджуються питання теоретичної сутності організації сільськогосподарського виробництва в корпоративних господарських структурах, організаційно-правові форми та напрями їх поширення в сільському господарстві.

В ході дослідження з’ясовано, що сільське господарство через ряд об’єктивних і суб’єктивних причин суттєво втратило свій виробничий потенціал, знизилась удвічі віддача його використання. Частка сільського господарства у валовому внутрішньому продукті (ВВП) з 24,4 млрд. грн. у 1990 р. знизилась до 12,6 млрд. грн. у 1999 р. Погіршилось також соціальне забезпечення сільських жителів. У занепаді соціально-культурна, торговельна та загальна сільська інфраструктура. Поряд з цим, не можна було не помітити, що з реформуванням базисних основ організації сільськогосподарського виробництва почали виникати відкриті або закриті акціонерні товариства, господарські товариства, виробничі кооперативи, селянські кооперативні спілки, приватно-орендні підприємства, агропромислові об’єднання, інтеграторами яких виступали переробні підприємства, агрофірми і, нарешті, агропромислові концерни. Загальною рисою новоутворених формувань, які за своїм змістом є корпоративними утвореннями, є підвищення їх конкурентоспроможності, посилення взаємовигідних зв’язків. При рівних економічних умовах адаптовані до ринку господарства посилили свою торговельну спрямованість, стали виробляти те, що користується попитом на ринку. Це дозволило таким підприємствам ліквідувати заборгованість. Цьому сприяло і те, що держава пом’якшила економічні умови, особливо в частині оподаткування і фінансів в цілому. З оглядом на це першочергово нами була з’ясована теоретична сутність корпоративних утворень в сільському господарстві, бо саме вони найбільш позитивно впливали на результати виробництва. Тоді як в більшості інших посилювалась розбалансованість і неузгодженість в практичній діяльності. Ця обставина підштовхнула до необхідності розширення сільськогосподарського виробництва в корпоративних господарських структурах (Рис. 1). Найбільш ефективною формою ми вважаємо агропромислові концерни.

Корпорація за своєю сутністю є об’єднання, товариство, спілка, сукупність осіб, об’єднаних на основі цехових, кастових, комерційних, виробничих та інших інтересів. Мають місце корпорації в сільському господарстві, промисловості, торгівлі, в сфері фінансів та ін. (Історично корпоративний рух був започаткований у 19 столітті і пов’язувався з будівництвом залізничних доріг, розвитком судноплавства, будівництва.

Дуже близьке за змістом до корпорації поняття “кооперація”, що теж є формою об’єднання людей для спільної праці або господарсько-споживчої діяльності. У сільському господарстві кооперація прийняла як виробничі, так і трудові, споживчі, обслуговуючі та інші форми. Кооперативи на початковому етапі, як правило, виникали в сфері споживання, кредиту і постачання. Вищою формою кооперації є виробнича кооперація. Кооперативний сектор в сільському господарстві набуває все більшого розповсюдження. І там, де виробничі та інші кооперативи починають об’єднуватись у різні інтеграційні форми, обов’язково виникають корпоративні відносини, засновані на відносинах власності та економічному інтересі.

Тобто сутністю корпоративних структур в сільському господарстві є групування сільськогосподарських підприємств за формою організації і капіталу. Вищою формою корпоративного утворення ми вважаємо такі, в яких поєднуються підприємства різного профілю, які в тій чи іншій мірі працюють на кінцевий споживчий продукт або яким вигідно працювати з сільськогосподарськими підприємствами, що є споживчим ринком для їхніх товарів.

Дослідження показало, що розвиток виробничої кооперації в корпоративних структурах практично співпадає з сутністю корпоративних відносин, хоча є і суттєва відмінність. Принципова відмінність виробничих кооперативів від інших комерційних організацій полягає саме в цілях власників. У виробничому кооперативі члени об’єднують свої пайові внески для створення собі робочих місць з тим, щоб мати доход у вигляді оплати праці. Це їх головна мета. Прибуток, одержуваний кооперативом, розподіляється в основному пропорційно трудовому внеску його членів. В інших комерційних організаціях, а це, власне, корпоративні утворення, власник вкладає в них капітал заради одержання на нього максимального прибутку.

Корпоративні виробничі структури в сільськогосподарському виробництві можуть діяти у формі виробничих кооперативів, створених главами селянських (фермерських) господарств або власниками індивідуальних домашніх господарств для спільної діяльності по обробці землі, по виробництву тваринницької продукції або для здійснення іншої діяльності, пов’язаної з виробництвом сільськогосподарської продукції. Тут теж обов’язкова особиста трудова участь члена корпоративного утворення в його діяльності. Об’єднавшись у кооперативні або корпоративні утворення зазначеного рівня, господарі - власники залишаються власниками своєї землі, зберігають свою самостійність. Якщо селянські (фермерські) господарства чи домашні господарства користуються виробничими послугами інших організацій (підприємств), то вони компенсують останнім витрати за домовленістю. У першу чергу це стосується агротехнологічних комплексів, що укомплектовані високопродуктивною технікою і устаткуванням.

В окремих випадках інтегруючим початком нової структури можуть стати великі тваринницькі, переробні, меліоративні, інші цілісні технологічні комплекси з дійовою системою виробничих і комерційних взаємин, що склалися, збалансованою (з огляду на кризовий стан в агропромисловій сфері) економікою. Розукрупнення таких виробництв безумовно принесе збитки, але при цьому під час реструктуризації господарства, що реформується, доцільно відокремити від комплексу зайві економічно невиправдані об’єкти, щоб забезпечити даному комплексу більшу стійкість і конкурентоздатність. Особливої уваги вимагають господарства, які мають у своєму складі насіннєві, племінні та інші спеціалізовані підрозділи. Недопустима втрата цього потенціалу, тут потрібне державне регулювання, яке б забезпечило збереження, правонаступництво і підтримку в розвитку селекційних комплексів у новосформованих корпоративних структурах.

Корпоративні утворення важливі насамперед тим, що вони є організаційною формою розвитку великотоварного агропромислового виробництва. Приклади цього - АП концерн “Колос” та концерн “Віадук” (Донецька область). До складу концернів можуть відноситись:

·

·

·

·

·

·

·

Окремі дослідники, як встановлено нами, вважають, що головною ціллю сільськогосподарських підприємств (фермерів, домашніх господарств), які вступили в корпоративні відносини з тими чи іншими інтеграційними об’єднаннями, є об’єднання земельних ділянок, майна та грошових засобів для спільного виробництва, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції. На даному рівні не дозволяється членам кооперативу одержувати більші доходи за рахунок великих пайових внесків, за рахунок застосування найманої праці. Але є інші організаційно-правові форми сільськогосподарських підприємств, в яких учасники можуть одержувати значні доходи від вкладеного капіталу.

У другому розділі – “Економічний стан сільськогосподарського виробництва та забезпечення його матеріально-технічними ресурсами і послугами” - досліджуються організаційні основи сільськогосподарського виробництва в корпоративних господарських структурах, його залежність від матеріально-технічних ресурсів, організаційно-економічних факторів виробництва і ступеня адаптації до ринкових відносин.

Вивчення якісних і кількісних показників результативності сільськогосподарського виробництва проводилось переважно на базі сільськогосподарських підприємств Київської області, які перебувають в тих чи інших економічних відносинах з агропромисловим концерном “Колос”. Причому виробничі відносини вивчались на основі системного аналізу в поєднанні не тільки з загальними процесами відтворення виробничого потенціалу, але й забезпечення приросту аграрного капіталу як бази для подальшого розвитку.

Проведені дослідження, які охоплюють десятилітній період, дозволяють робити не проміжні, а й підсумкові висновки. Рівень сільськогосподарського виробництва відкинуто до рівня 1947 року. Соціально-економічне положення АПК, не дивлячись на певні позитивні зрушення в 1999-2000 рр., перебуває в критичному стані. Руйнується виробничий потенціал сільського господарства. Приватизація і реорганізація сільськогосподарських підприємств не привела до очікуваних результатів. Не одержали належного розвитку інтеграція і кооперація. Окремі позитивні переміни мають вкрай обмежений характер, переважно регіональний і, головним чином, на рівні окремих господарств.

Економічний потенціал аграрного сектору Київської області, як встановлено дослідженням, порівняно із середніми по Україні даними на 25 % має кращий рівень.

У середньому на одне господарство в Україні за нашими підрахунками припадає 9,4 млн. грн. В Київській області – 12 млн., у вище названих 5 районах – 14,7 млн. грн. Це свідчить про те, що сільськогосподарські підприємства зберегли достатні розміри основних виробничих фондів. У кращому технічному положенні знаходяться господарства, що залучені до корпоративних відносин з агропромисловим концерном “Колос”. В середньому по країні на 1 га сільськогосподарських угідь припадає 3395 грн. основних виробничих фондів, на одного середньорічного працівника – 39,9 тис. грн. (1999 р.); в Київській області – 4243 грн. і 46,3 тис. грн.

Україна, хоча і починала реформи з ідеальних вихідних позицій, бажаного результату не досягла.

Втрата виробничого потенціалу АПК - одна з головних причин спаду сільськогосподарського виробництва (табл. 1).

1. Обсяг виробництва основних видів сільськогосподарської продукції в усіх категоріях господарств Київської області, тис. т

Види | Роки | 1999 у % до 1990 р.

продукції | 1990 | 1995 | 1997 | 1999 | по київській області

Зерно | 2112 | 1624 | 1411 | 1420 | 67,2

Цукрові буряки | 3261 | 2565 | 1815 | 1633 | 50,1

Соняшник | 6,3 | 7,8 | 9,0 | 9,2 | 146,0

Картопля та овочі | 1566 | 1617 | 1513 | 1543 | 98,5

Молоко | 1592 | 629 | 756 | 741,3 | 46,6

М’ясо | 163 | 171 | 119 | 46,4 | 28,5

Яйця, млн. шт. | 1123 | 675 | 737 | 761 | 67,8

Вовна, т | 211 | 50 | 12 | 6 | 2,8

Джерело: Дані Держкомстату України.

У Київській області в ході аграрної реформи кількість державних підприємств з 277 у 1990 р. зменшилась у 2000 р. до 147, відповідно сільськогосподарських угідь – з 563 тис. га до 178 тис. га. Нині державний сектор обробляє 11,6% угідь. Кількість реструктуризованих колгоспів з 385 зросла до 492 (шляхом поділу), а угіддя в них зросли з 973 тис. га до 1031 тис. га. Їх питома вага найвища – 67,7%. На фермерський сектор припадає 1,8% сільськогосподарських угідь (28 тис.га), на приватні господарства населення – 14% (213 тис.га). Корпоративні та акціонерні підприємства (їх кількість станом на 01.01.2000 р. становила 58) мають площу сільськогосподарських угідь 71 тис.га. або 4,7% від загальних угідь.

Економічний механізм, особливо 1992-1999 років, практично працював проти агропромислового виробництва. Рослинництво, наприклад, завжди було прибутковим, але в 1999 р. воно працювало зі збитком (Рис. 2).

Рис. 2. Порівняльні фінансові результати від реалізації продукції рослинництва

у розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь (прибуток, збиток (-))

Дані свідчать про те, що в 2000 р. рентабельність господарств аграрного сектора становитиме мінус 2,4%, тоді як в 1999 р. цей показник становив мінус 22,1%. Кількість збиткових господарств порівняно з 1999 р. скоротилась на третину – з 10,3 тис. до 7,5 тис. Питома вага збиткових господарств становить 54%.

У Київській області вдалося краще зберегти виробничий потенціал, рослинництво прибуткове, до цього рівня підтягується тваринництво але в сільськогосподарських підприємствах концерну “Колос” показник прибутковості на порядок вищий.

В системі конкуpентних упpавлінських pішень стабілізації АПК до цього часу в практиці не надано домінуючого положення пpоблемі зниження витpат виpобництва, досягнення необхідного pівня їх відновлення через ціни pеалізації сільськогосподарської пpодукції. Стpуктуpно ці pішення повинні включати в себе весь комплекс технічних, технологічних, соціально-економічних, оpганізаційних та пpиpодних фактоpів, що впливають на фоpмування витpат виpобництва і доходності.

До стримуючих факторів виробництва, як виявлено дослідженням, слід віднести фактори макрорівня, їх негативний вплив складає 40 %, а факторів мікрорівня – 60 %. Результативність господарювання, таким чином, в першу чергу залежить від рівня організації виробництва, використання ресурсів, продуктивності праці, заінтересованості працівників в результатах виробництва. Не менш важливим є використання інтенсивних факторів господарювання, рівень кваліфікації та підприємливість кадрів, орієнтація на споживчий ринковий попит та ін.

Значне місце в роботі відведено вивченню технічного фактора, матеріально-технічної бази сільського господарства. Ресурсне забезпечення виробництва вкрай незадовільне. В основному через низький рівень платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників, науково-технічну відсталість у сфері виробництва продуктивних і економічних видів техніки, устаткування та обладнання, робочих органів тощо. Розпалась інфраструктура матеріально-технічного постачання і технічного обслуговування. В незадовільному стані перебуває ремонтно-технічне обслуговування. Різного роду комерційні структури посилюють свій диктат у цій справі, що посилює витратність в сільськогосподарському виробництві. Практика застосування лізингу не вирішує проблеми, призводить до подорожчання техніки. Якщо процент оновлення машинно-тракторного парку в 1990 р. складав 10 відсотків, то в 2000 р. – 3,3 %. Половина тракторного парку відпрацювала свій ресурс. В 1990 р. в сільське господарство надходило 43 тис. тракторів, а в 1999 р. – 3,9 тис. Питома вага нових тракторів складає 3,7 %, тоді як в 1990 р. – відповідно 30 %. Подібний стан забезпечення стосується і інших видів техніки. Процент забезпечення зернокомбайнами у 2000 р. становив 62 %. Проблему оновлення машинно-тракторного парку не вдасться розв’язати у найближчі 3-4 роки. Неінтегровані господарства, які менше економічно захищені, мають неспівставні результати, залишаються більш витратними, навіть при аналогічних технічних і технологічних можливостях.

Внесення органічних добрив у 1999 р. проти 1990 р. становило 18,4%, або в розрахунку на 1 га посівної площі з 8,6 т зменшилось до 1,9 т, мінеральних добрив – з 4241,6 тис. т в 1990 р. до 515 тис. т в 1999 р. Фактично майже припинились роботи по вапнуванню і гіпсуванню.

В дисертаційній роботі аналізується також вплив інтеграційного фактору на зміцнення матеріально-технічної бази сільського господарства за рахунок техніки вітчизняного та зарубіжного походження. В рамках концерну практично немає проблем і з поточним кредитуванням господарств.

Вище перераховані фактори засвідчують необхідність того, щоб в умовах ринку на нових методологічних підходах планувати матеріально-технічну базу сільського господарства, доцільність складання локальної моделі (в рамках концерну або району) їх відтворення, яка б спиралася на науково обгрунтоване співвідношення темпів приросту і вибуття, заміни і оновлення всіх груп функціонально взаємопов’язаних основних фондів. Такі ринкові моделі відтворення основних фондів повинні засновуватись на таких принципах:

·

·

·

·

Така модель може служити основою для прогнозування розрахунків потреби сільськогосподарських товаровиробників у будь-яких видах матеріально-технічних засобів, визначати попит, а відтак і пропозиції, що важливо для підприємств - виробників матеріально-технічних ресурсів.

У третьому розділі – “Перспективи розвитку сільськогосподарського виробництва в корпоративних господарських структурах” - розглядаються питання економічних переваг сільськогосподарського виробництва в рамках корпоративних формувань, вдосконалення взаємозв’язків партнерів по кооперації в ринкових відносинах.

У сільськогосподарських підприємствах, які діють в рамках корпорації, якою є агропромисловий концерн “Колос”, за рішенням своїх демократичних органів управління здійснили всередині господарств перебудову господарського механізму. Вони не тільки докорінно змінюють важелі господарського управління, але й прискіпливо відпрацьовують загальні методи управління. В першу чергу відбулося повернення до перевірених госпрозрахункових методів управління, що посилює його функціональність по декількох основних узагальнюючих напрямах.

По-перше, розширили права керівних працівників низової ланки, насамперед у виробничих підрозділах.

По-друге, в межах господарства після перегляду виробничої структури і складу працюючих застосували простий підхід: оплату праці забезпечувати через тісне поєднання кожного трудового колективу і окремого працівника з результатами роботи.

Дослідженням встановлені значні економічні переваги в сільськогосподарському виробництві тих підприємств, строк перебування яких в агропромисловому концерні більший (табл. 2).

В основі концерну переважає заздалегідь обумовлене і стабільне розмежування функцій технологічних структур. У більшості колективних підприємств країни взаємовідносини з переробними підприємствами зведені до відносин купівлі-продажу, а не до високих кінцевих результатів стосовно кожної ланки інтеграції. Тобто партнери свідомо передали інтегратору вирішення питань економічної доцільності при здійсненні ринкових операцій з метою уникнення односторонніх вигод.

2. Залежність результативних показників сільськогосподарського

виробництва від строку перебування в АП концерні “Колос”

Угрупування сільськогосподарських підприємств за стажем спільної діяльності | Кількість господарств в групі, одиниць | Виробничі показники в розрахунку

на 1 га ріллі | Одержано прибутку на 1 га с.-г. угідь | Рентабель-ність, % | Середньомісячна оплата праці працівників

Валова продукція, грн. | Урожайність | Надій мо-лока на одну корову, кг

зернових | цукрових буряків | соняшнику

4 і більше років | 12 | 1277 | 29,7 | 248 | 12,8 | 2736 | 29,7 | 17,5 | 152,0

від 2 до 3 років | 17 | 989 | 28,2 | 232 | 11,2 | 2428 | 24,5 | 12,0 | 141,3

від 1 до 2 років | 11 | 863 | 27,7 | 218 | 10,6 | 2209 | 17,4 | 6,3 | 127,1

1 рік | 15 | 679 | 27,1 | 182 | 10,4 | 2103 | -10,2 | -9,4 | 90,2

Всього за 1999 р. по господарствах Київської області | 55 | 598 | 26,2 | 175 | 9,3 | 1820 | -127 | -18 | 69

За попередніх схем всі інтереси об’єднання розвивались у протилежному напрямі: переробні підприємства намагалися закуповувати сировину за найнижчими цінами, а її виробники, навпаки, - продати її як найдорожче. В умовах же корпоративних відносин як переробники, так і виробники сільськогосподарської продукції прагнуть до того, щоб сировина надходила на підприємства переробки практично по ціні виробника (по собівартості). Це робить кінцевий продукт конкурентоспроможним, товар швидко розкуповується, а виручка компенсує сільським товаровиробникам недоплату у значно більшому розмірі, ніж вони б мали за схемою “купівлі-продажу”. Прибуток за такою схемою у 2-3 рази вищий.

В дисертації обгрунтовуються заходи щодо вдосконалення ринку матеріально-технічних ресурсів, форм і методів торговельно-посередницької діяльності та захисту інтересів сільських товаровиробників:

·

·

·

Корпоратизація сільськогосподарського виробництва, як встановлено дослідженням, довела ряд серйозних переваг:

·

·

·

Можна стверджувати, що в рамках корпоративного формування створюються умови для нових варіантних рішень в залежності від категорії, економічного складу господарств, підрозділів, існуючих традицій. Визначені також нові методологічні підходи що формування матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств, її відтворення.

Висновки

1. На мікрорівні, не дивлячись на наявність серйозних кризових явищ в аг?арному секторі економіки, все чіткіше стають помітними позитивні зрушення. Сформовані базові засади багатоукладної економіки. Утверджуються нові економічні відносини. Відбувся кардинальний перелом у реструктуризації сільськогосподарських підприємств суспільного сектора. Посилюється процес утвердження механізмів приватної власності, розширення корпоративного сектора в аграрній економіці, засновниками якого є переважно сільськогосподарські підприємства. Проте, стабілізації виробництва, зростання соціально-економічного ефекту досягають передусім реформовані підприємства та виробничі об’єднання різних модифікацій, які адаптувалися до умов ринкової кон’юнктури і виробляють потрібну ринкові конкурентоспроможну продукцію.

2. В рамках агропромислових об’єднань пропонується формувати земельні ресурси на основі: оренди земельних часток (ділянок) у членів господарських товариств та населення; оренди або одержання на інших умовах державних і муніципальних земель; придбання земельних часток і ділянок на умовах довічної ренти або довічного утримання у членів об’єднання або інших громадян; внесення права користування земельними частками (ділянками) в установчий капітал акціонерного товариства; купівля земельних часток і ділянок.

3. Пропонується упорядкувати форми і розміри орендної плати шляхом: визначення в твердій сумі платежів, що вносяться періодично чи одноразово; встановлення частки одержаних в результаті використання орендованого майна продукції, плодів, доходів; надання орендарем певних послуг; передачі речей, обумовлених договором, орендодавцем орендарю у власність (чи в оренду); покладення на орендаря обумовлених договором витрат на поліпшення орендованого майна.

4. Формування і розвиток організаційно-економічних взаємозв’язків в системі інтегрованого виробництва здійснювати на підставі: суспільного поділу праці, товарно-грошових відносин та виключно з угодами між виробниками сировини та підприємствами промисловості, які є інтеграторами. Потрібно домагатись економічного відокремлення і привласнення результатів виробництва між виробниками сировини, переробниками та торгівлею. На кожному підприємстві повинні постійно застосовуватись економічні стимули, тобто вища оплата праці, премії тощо. Створювати стабільну сировинну базу за рахунок підвищення родючості грунтів, збільшення поголів’я худоби і птиці, підвищення продуктивності, поліпшення якості сировинної продукції.

5. Удосконалювати розподільні відносини з обов’язковим врахуванням економічних інтересів як виробників сировини, обслуговуючих структур, так і тих, що виготовляють кінцевий продукт і доводять його до споживача. Потребує подальшого вдосконалення та розвитку фірмова торгівля як елемент економічної ефективності та якості продукції. Різними формами кредитування забезпечувати підтримку виробників сировини при формуванні їхньої матеріально-технічної бази.

6. Для моделювання інтеграційних форм пропонувати наступні організаційні схеми: виробничі об’єднання, в яких переробні підприємства як інтегратори започатковують співпрацю на взаємовигідних умовах, зафіксованих в контрактах з сільськогосподарськими підприємствами; кооперативні переробні підприємства, створені безпосередньо сільськогосподарськими товаровиробниками на базі вже діючих або викуплених ними потужностей; збереження та підтримка малих і середніх форм вузькоспеціалізованої переробки в рамках сільськогосподарських підприємств для виготовлення окремих товарів, виробництво яких є невигідним на великих переробних підприємствах.

7. На всіх рівнях державного управління потрібно включити до арсеналу дій широко відомі за кордоном інструменти державного управління аграрною економікою як цільові науково-виробничі програми. Потрібно також збільшити державний попит на продукцію галузей АПК та відновити державну закупівлю окремих видів готової продукції. Задіяти процес перерозподілу власності через механізми банкрутства, з’єднання та поглинання.

Список публікацій за темою дисертації

1. Проценко В.О. Організаційно-економічні аспекти розвитку системи матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва. /Економіка АПК, 1999, №11. – С. 34-37.

2. В.П.Рябоконь, В.О.Проценко. Вдосконалювати матеріально-технічне забезпечення сільськогосподарського виробництва. / Екологічність продукції АПК: економіка та технологія. В 2 т. Т.1 / Зб. статей за матер. Міжнар. наук.-практ. конф. “Економічні проблеми виробництва та споживання екологічно чистої продукції АПК” 24-26 листопада 1999 р., м. Суми, Україна. – Суми: Вид-во Козацький вал”, 1999. – С. 91-98.

3. Проценко В.О. Організаційні і ринкові фактори розвитку кооперативних підприємств. / Сільськогосподарська кооперація: суть та проблеми розвитку в Україні. /За ред. д.е.н. М.Й.Маліка. – К.: ІАЕ УААН, – 1999. – С. 60-66.

4. Проценко В.О. Удосконалення ресурсного забезпечення агропромислового виробництва. /Зб. наукових праць Ордена трудового червоного прапора Ін-ту землеробства УААН. Вип.1. К.: 1999. – С. 153-156.

5. Проценко В.О.Економічні переваги сільськогосподарського виробництва в системі агропромислового концерну. / Проблеми формування ринкової економіки. Спец. випуск. Реструктуризація аграрних підприємств і земельна реформа: стан, проблеми, перспективи. Міжвідомчий наук. зб. Спец. вип. / К.: КНЕУ, 2000. – С. 208-211.

6. Проценко В.О. Стратегія розвитку сільськогосподарського виробництва. / Соціально-економічна модель постреформованого розвитку агропромислового виробництва в Україні. – К.: ІАЕ УААН. – 2000. – С. 143-147.

7. Проценко В.О. Агропромисловий концерн у сільському господарстві Київської області /Зб. наукових праць ордена трудового червоного прапора Ін-ту землеробства УААН. Вип.2. К.: В-во Нора-прінт. 2000. – 176 с., автора с.127-131.

Анотація

Проценко В.О. Організація сільськогосподарського виробництва в корпоративних виробничих структурах. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.06.01 – економіка підприємства і організація виробництва. – Інститут аграрної економіки УААН, Київ, 2001.

Досліджено проблеми організації сільськогосподарського виробництва в корпоративних господарських структурах, відродження виробничого потенціалу та підвищення ефективності його використання в аграрному секторі АПК.

В дисертації досліджуються теоретичні та прикладні проблеми корпоративних відносин, їх вплив на процеси відновлення аграрного виробничого потенціалу, вдосконалення організації сільськогосподарського виробництва і підвищення його ефективності.

Вивчені організаційно-економічні аспекти організації сільськогосподарського виробництва в корпоративних господарських структурах. При цьому наголос зроблено на визначення теоретичної сутності корпоративних формувань, організаційно-правові форми та доцільність сільськогосподарського виробництва в рамках корпоративних утворень. Здійснено аналіз і оцінка економічного становища сільськогосподарського виробництва, його ресурсного забезпечення. Інтеграційні процеси в сільському господарстві розглядаються як фактор економічного зростання. Визначаються також перспективи розвитку сільськогосподарського виробництва в умовах корпоративних господарських структур. Обгрунтовуються пропозиції щодо вдосконалення економічних взаємозв’язків між партнерами по кооперації, їх участі в ринкових відносинах та розв’язання економічних проблем ринку матеріально-технічних і виробничих послуг. Визначені методологічні підходи формування матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств.

Ключові слова: концерн, корпорація, організація виробництва, ресурси, стимулювання, економічні взаємозв’язки, прибуток, ринок, ціна, попит і пропозиція, відтворення.

Аннотация

Проценко В.О. Организация сельскохозяйственного производства в корпоративных производственных структурах. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата экономических наук по специальности 08.06.01 - экономика предприятия и организация производства. - Институт аграрной экономики УААН, Киев, 2001.

Исследованы проблемы организации сельскохозяйственного производства в корпоративных хозяйственных структурах, возрождения производственного потенциала и повышения эффективности его использование в аграрном секторе АПК.

В диссертации исследуются теоретические и прикладные проблемы корпоративных отношений, их влияние на процессы восстановления аграрного производственного потенциала, усовершенствования организации сельскохозяйственного производства и повышения его эффективности.

Изучены организационно-экономические аспекты организации сельскохозяйственного производства в корпоративных хозяйственных структурах. При этом ударение сделано на определении теоретической сущности корпоративных формирований, организационно-правовых формах и целесообразности сельскохозяйственного производства в рамках корпоративных образований. Осуществлены анализ и оценка экономического положения сельскохозяйственного производства, его ресурсного обеспечения. Интеграционные процессы в сельском хозяйстве рассматриваются как фактор экономического роста. Определяются также перспективы развития сельскохозяйственного производства в условиях корпоративных хозяйственных структур. Обосновываются предложения относительно усовершенствования экономических взаимосвязей между партнерами по кооперации, их участия в рыночных отношениях и решение экономических проблем рынка материально-технических и производственных услуг. Определены методологические подходы формирования материально-технической базы сельскохозяйственных предприятий.

На микроуровне, несмотря на наличие серьезных кризисных явлений в аграрном секторе экономики, все заметнее положительные сдвиги. Сформированы базовые основы многоукладной экономики. Утверждаются новые экономические отношения. Состоялся кардинальный перелом в реструктуризации сельскохозяйственных предприятий общественного сектора. Усиливается процесс утверждения механизмов частной собственности, расширения корпоративного и частного секторов экономики. Реализуются задачи земельной реформы и утверждения реального собственника земли. Тем не менее, стабилизации производства, роста социально-экономического эффекта достигают прежде всего реформированные