Південноукраїнський державний педагогічний університет

(м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського

кафедра філософії та соціології

Ребенко Алла Миколаївна

УДК 141.7:316.621 (4/5)

ПРОБЛЕМА ЛЮДСЬКОЇ АКТИВНОСТІ

В ФІЛОСОФСЬКИХ ВЧЕННЯХ СХОДУ ТА ЗАХОДУ

Спеціальність 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Одеса – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії та основ загальногуманітарного знання Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Матковська Ірина Яківна, кафедра філософії та основ загальногуманітарного знання Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Гансова Емма Августівна, кафедра філософських і соціально-політичних наук Одеського філіалу Академії державного управління при президентові України

кандидат філософських наук

Довгополова Оксана Андріївна, кафедра морського права Одеської державної морської академії

Провідна установа Центр гуманітарної освіти НАН України

Захист відбудеться 14 грудня 2001 р. о 12-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.053.02 у Південноукраїнському державному педагогічному університеті (м. Одеса) ім. К.Д.Ушинського за адресою: 65091, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26, ауд. 74.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Південноукраїнського державного педагогічного університету (м. Одеса) ім. К.Д.Ушинського.

Автореферат розісланий 12 листопада 2001 г.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.Г.Мисик

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У зламні епохи історії, коли настає зміна традиційних парадигм і колишні цінності втрачають свою силу, перед людством особливо гостро постає питання про поцінування власних дій, про можливості і продуктивність насильницького втручання у політичні, соціальні, економічні, природні процеси, про пріоритети перетворюючої чи споглядальної діяльності. Цей колосальний комплекс питань, що стосуються принципово різних напрямків людської дійсності, становлять зміст проблеми активності. З'ясування сучасного змісту поняття активності має не лише наукову, але і практичну цінність. Вибір максимально продуктивного на даний момент виду активності може допомогти людству вийти з тривалої напруги соціального розвитку, тобто з глобально некерованої ситуації.

Для з'ясування сучасного змісту поняття активності ми вважаємо, що доцільним буде зіставлення західної та східної традицій його тлумачення. Західне суб'єктно-об'єктне сприйняття світу призвело до розуміння активності переважно як перетворюючої діяльності, східна парадигма мислення тлумачила активність головним чином як споглядання.

Унікальність сучасної життєвої і мисленнєвої ситуації полягає в тому, що західна і східна парадигми мислення стихійно зближуються. Процеси глобалізації, що складають найважливішу тенденцію сучасного суспільного розвитку, змушують обидва, раніше непорівнянних світи, знаходити один в одному спільні імпульси і напрямки розвитку. Захід і Схід при цьому не втрачають своєї неповторності і самобутності. За такої ситуації осмислення західного і східного варіантів розуміння поняття активності набуває особливої наукової значущості.

Найбільш актуальним щодо проблеми активності на сьогодні, як ми вважаємо, є проблема, повязана з можливістю і доцільністю насильницького чи ненасильницького засобів вирішення конфліктних ситуацій. Дослідження феномену активності через призму проблеми ненасильства дає змогу зясувати ті грані аналізованого поняття, які досі залишаються осторонь, за умови вивчення лише діяльнісно-перетворюючого варіанту його соціального втілення. Оскільки явище зближення західного і східного варіантів розуміння поняття активності дотепер ще не зазнало належного висвітлення в науковій літературі, ми вважаємо за доцільне зробити спробу його більш деталізованого аналізу. Це спроможе не лише з'ясувати сьогоднішню спрямованість розвитку поняття активності, але і зробити висновки узагальнюючого характеру про тенденції трансформації сучасної парадигми мислення загалом.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема входить до планів наукової роботи кафедри філософії і основ загальногуманітарного знання Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова, націлених на дослідження проблем духовності людини: онтологічних, культурологічних і соціальних аспектів.

Ступінь розробленості проблеми дисертації. У дослідженні проблеми активності доцільно виокремити два провідних напрямки – філософський і психологічний, а також зазначити дві грунтовні традиції – східну і західну. Західна традиція осмислення поняття активності ведеться з античності: у працях Платона, Аристотеля, неоплатоників.

Поняття активності було поставлено в центр філософських пошуків епохи Відродження, що заклало основи теорії антропотеїзму. Початок філософського осмислення проблеми активності у Новий час тісно пов'язаний з традицією німецької класичної філософії. У філософських викладах І.-Г. Фіхте поняття діяльності було піднято до рангу найзагальніших підвалин культури. Традиція розгляду поняття діяльності як центрального у філософській системі була продовжена у так званій “філософії життя” (А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, Е. Гартман). Суттєвої завершенності Західне трактування діяльності знайшло в соціал-революціонаристських концепціях активності (зокрема, марксизм). У ХХ столітті зміст осмислення активності був доповнений психологічними, філософсько-психологічними та іншими дослідженнями в гуманітарних науках. Варіанти “філософії діалогу” (М.М. Бахтіна, М. Бубера, С. Рубінштейна, Ф. Розенцвейга, О. Розенштока-Хюссі та ін.) є особливо значущими для осмислення нашої теми, тому що розробка діалогічної проблематики є вираженням своєрідного синтезу західної і східної традицій. У 30–40 роках ХХ століття зміст вивчення активності у вітчизняній філософії і психології поділився на дві лінії: традиційне ототожнення активності з діяльністю (філософи: В.С. Швирьов, Ю.К. Плетников і ін. та психологи: Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, О.О. Леонтьєв, В.В. Давидов і ін.) і визнання споглядання як рівнозначної з діяльністю форми активності (філософські концепції: Л.С. Рубінштейна, Г.С. Батіщева, А.І. Вербіна, В.Ж. Келле, М.Я. Ковальзона та ін., психологічні концепції Л.С. Рубінштейна, К.А. Абульханової-Славської, Б.Ф. Ломова та ін.). В пострадянській філософії проблема активності частіше всього розглядається у парадигмі культурологічного підходу. Дослідження історико-філософського аспекту проблеми активності представлено в роботах таких відомих українських авторів, як В.П.Андрущенко, М.І.Михальченко, І.В.Бойченко, В.С.Горський. В роботах К.К.Жоля, А.В.Місуна, Н.Н.Мокляка, В.І.Шинкарука, І.Я.Матковської, А.І.Кавалерова, М.Ф.Цибри докладно аналізуються соціально-філософські аспекти розвитку особистості в контексті сучасної культури. Помітний вклад в розробку низки аспектів людської активності внесли М.С.Дмитрієва, В.Г.Кузнецов, А.Ф.Ніколаєнко, С.Н.Чугунов.

Істотна відмінність східної інтерпретації активності від західної позначилася вже у давньоіндійській філософії. Якщо, умовно кажучи, у західній традиції дух активний, а матерія — пасивна, то у східній – матерія активна, а дух пасивний, що обумовлює розуміння активності переважно у формі споглядання. Таке розуміння активності ми знаходимо в індійській філософії, починаючи з упанішад, у Бхагавадгіті, філософії йоги, джайнізмі, буддійській філософії, а також у китайській філософії – даосизмі і конфуціянстві. Відмінності розуміння місця суб'єкта у світі в східних філософських системах стимулюють формування ідеалу недіяння, що є особливою формою розуміння активності. У східних вченнях ХХ століття акцент у розумінні активності ставиться, зокрема, на понятті ненасильства (Махатма Ганді).

Досить багаті традиції вивчення понять активності і ненасильства не звертаються цієї тематики як тривіальної, з погляду філософських концепцій тлумачення активності у бутті соціуму. Узагальнення досвіду психологічних і філософських наукових доробків, порівняльний аналіз східної і західної традицій, розгляд поняття активності через призму принципу ненасильства, а також аналіз поняття творчості на підставі альтернативи діяння-споглядання створюють дослідницьке поле, що не лише є незаповненим у вітчизняній науці, але і має конкретні виходи до рішення практичних проблем сучасності.

Об'єкт дослідження – філософські вчення Сходу та Заходу про людську активність.

Предмет дослідження – взаємозв’язок та відмінності в інтерпретації проблеми людської активності в західному і східному філософських вченнях.

Мета і задачі дослідження.

Метою роботи є аналіз і розкриття взаємозв’язку та відмінності в розгляді проблеми людської активності в західному і східному філософських вченнях.

Задачі дослідження:

- Визначити та структурувати види людської активності;

- Дослідити творчий характер людської активності;

- На матеріалах філософської спадщини західної і східної культур виділити і дослідити сутність і зміст поняття активності в західному і східному варіантах;

- Простежити історичну еволюцію теорій ненасильства;

- Проаналізувати співвідношення осмислення активності і ненасильства у філософських системах минулого і сучасного;

- Виявити зміни у розумінні активності на матеріалах сучасних західної і східної філософських традицій;

- З'ясувати можливі напрямки розвитку змісту парадигми мислення в контексті еволюції поняття активності.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших досліджень, у якому проведений аналіз соціально-філософського розуміння поняття активності, розглянуто можливі перспективи його розвитку за умов глобалізації, а також нетрадиційні для західної філософської думки підходи до проблеми активності. Аспект дослідження, обраний автором, дозволяє розширити компаративні терени щодо пошуків у галузі східної і західної традицій розуміння активності. Поняття активності розглядається через його сумісність з таким соціально значущим поняттям, як ненасильство. На підставі альтернативи діяльність-споглядання здійснюється теоретичний, спрямований на перспективу, аналіз поняття творчості. У дослідженні показано еволюцію варіантів поняття активності в західноєвропейській і східній свідомості.

Наукову новизну дослідження конкретизовано в таких положеннях:

- Парадигма мислення, що формується на Заході у другій половині ХХ століття, містить підстави для переорієнтації осмислення активності з діяльносно-перетворюючого на споглядально-діалогічний напрямок;

-  Індетерміністська спрямованість мисленнєвої парадигми ХХ століття стимулює появу в західному варіанті тлумачення активності характеристик, притаманних східному розумінню активності;

- Прагнення уникнути однобічності суб'єктно-об'єктного бачення світу, переорієнтація на суб'єктно-суб'єктні відносини змушують провідні напрямки західної філософської думки (філософський психоаналіз, постмодерністська філософія, синергетика) звертатися до досвіду Сходу і вишукувати загальні підстави основи поєднання двох форм світосприйняття.

- У східному мисленні в ХХ столітті виразно простежується започаткування таких західних цінностей як індивідуалізм і преосвітня активність;

- Парадигма мислення, яка почала формуватися у другій половині ХХ століття, створює достатні підстави для творення нового розуміння активності, заснованого на підгрунті традицій західної і східної ментальності одночасно;

- Творчий характер людської активності може мати своє вираження як у діяльній, так і споглядальній формах. У першому випадку перевага надається перетворенню (зміні, реформуванню) реального світу, у другому – перетворенню внутрішнього світу людини, перетворенню її внутрішнього відношення до зовнішнього світу.

Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості використання висновків дослідження при написанні навчальних посібників і методичних рекомендацій із загальнотеоретичних, спеціальних і міждисциплінарних курсів з філософії історії, історії філософії, етики, історії світової цивілізації, етнопсихології, при підготовці спецкурсів з філософської антропології, глобальних проблем людства тощо.

Особистий внесок здобувача. Концептуально-філософська основа дисертації висвітлено у шести публікаціях, з них самостійних – чотири, що складає особистий внесок дисертанта в розробку зазначеної проблематики. У співавторстві з науковим керівником доктором філософських наук, професором кафедри філософії та основ загальногуманітарного знання Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова І.Я. Матковською написано дві статті. В основу однієї з них лягли ідея і методологічні розробки дисертанта. У другій дисертантом були виконані підбір і обробка дослідницького матеріалу, а також розроблені висновки. Таким чином, у цілому внесок співавторів паритетний чи рівновеликий.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації викладалися на круглому столі “Проблеми насильства і ненасильства в культурах Сходу і Заходу”, організованому Суспільством Східної культури при Одеському музеї Східного і Західного мистецтва (жовтень 1998), на конференції “Микола Бердяєв: філософська проблематика сучасного гуманітарного світогляду” (Одеса, 1999), а також аспірантських семінарах кафедри філософії й основ загальгуманітарних знань ОНУ ім. Мечникова і методологічних семінарах кафедри філософії і соціології ПДПУ.

Публікації. Основні положення дисертації викладені в шести публикаціях. Серед публикацій шість статей, з них самостійних – чотири. Три статті є фаховими загальним обсягом 1,6 друк. арк.

Обсяг і структура дисертації обумовлені метою і завданнями дослідження та відображають логічну послідовність викладення питань, що вивчаються. Загальний текст складається із вступу, трьох розділів, що містять 23 підрозділи, висновків, списку використаної літератури. Матеріал викладений на 191 сторінках, список використаної літератури містить 211 джерел.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розглядається актуальність дисертаційного дослідження, аналізується ступінь розробленості теми, обгрунтовуються завдання дисертації, наукова новизна роботи, теоретична і практична значущість.

Перший розділ “Поняття і види людської активності” висвітлює теоретичний зміст та обсяг сучасного поняття активності, дає розгорнуту характеристику діяльності і спогляданню як двом формам активності, розглядає досвід психологічних і філософських досліджень людської активності ХХ століття, показує традиції східного і західного розуміння активності.

Кожна епоха давала свою відповідь на питання про те, що є людська активність, але особливо гостро воно поставало у кризові, переламні періоди. Проблема активності в ХХ столітті постає особливо гостро не лише з причини перехідного характеру часу, але й тому, що останні кілька десятиліть породили принципово нові види людської діяльності, що вимагають перегляду багатьох усталених уявлень. У сучасній вітчизняній і зарубіжній філософській і психологічній науці інтерес до проблематики активності настільки великий, що починаючи з 20-х років нашого сторіччя дискусії навколо неї не лише не припиняються, але й стають усе масштабнішими й об'ємнішими. До даної галузі суспільного інтересу залучаються нові суміжні проблеми (діалог, толерантність, ненасильство); пошуками шляхів її вирішення займаються нові галузі гуманітарного і природничонаукового знання.

У першому параграфі “Діяльність і споглядання як два види активності” розглядаються різні варіанти розуміння змісту активності: активність як суспільна позиція, як внутрішнє самовизначення і засіб самовиховання, активність у гносеологічному й онтологічному змістах.

При характеристиці форм активності вихідним принципом автор сприймає слова С.Л. Рубінштейна про перетворюючу діяльність і споглядання як два основні засоби людської активності. Діяльність завжди опосередкована суб'єкт-об'єктним відношенням, її можна описати формулою “Я-Воно”. Споглядання ж не знає поділу на суб'єкт та об'єкт, воно є відношенням “Я-Ти”. Діяльність і споглядання - два зовсім різні засоби відношення людини до світу, і з цієї позиції вони не можуть бути визначеними як один тип відношення через інший.

Визначивши дві основні форми людської активності, автор обґрунтовує плідність їхнього аналізу на матеріалах західної і східної культур, які засновані на протилежних схемах сприйняття світу. Розуміння світу як об'єкта (Захід) і як суб'єкта (Схід) стимулюють орієнтацію західної культури переважно на перетворюючу діяльність, а східної – на споглядання.

Другий параграф “Загальні межі розуміння людської активності в західних варіантах культури” розкриває розвиток поняття активності в західній парадигмі мислення. Параграф складається з трьох підрозділів, останній з який поділений у свою чергу на п'ять пунктів.

Підрозділ перший розглядає розуміння людської активності в античній філософії, формування специфічно західного розуміння активності як діяльності. При цьому підкреслюється переважно раціоналістичний сенс цього підходу.

У підрозділі другому висвітлюються специфічні особливості середньовічного християнського розуміння активності, розглядається роль теорії Аврелія Августина в обґрунтуванні тези про участь людини в божественному промислі, про співвідношення ідеї божественної благодаті і людської волі. Відзначається, що в практиці деяких чернечих орденів спостерігалися відхилення від традиційно західного розуміння активності як діяльності, однак це не вплинуло на загальний хід розвитку змісту західного поняття активності. Перетворюючо-діяльнісний складник поняття активності ще більш усталився в епоху Відродження, коли закладались основи теорії антропотеїзму. Християнська складова західноєвропейської культури, трансформувавши досвід юдаїстської духовності, акцентує ірраціоналістичний елемент його змісту. Таким чином, досвід розвитку західноєвропейської духовної традиції грунтується як на раціоналістичних, так і на ірраціоналістичніх тенденціях

У третьому підрозділі заналізовано розвиток поняття активності в новоєвропейській культурі. Висвітлюються умови формування новоєвропейського поняття людської активності, започаткування в європейській культурі поняття індивідуальності, уявлення про те, що світ твориться волею людини (розвиток теорії суспільного договору), входження в історичну практику такого явища, як соціальна революція, які створюють базу для подальшого розвитку поняття активності убік акцентуації перетворюючої діяльності.

Привнесення І. Кантом гносеологічного складника до змісту поняття людської активності, а також розвиток ним етичної теорії “категоричного імперативу” ще більш зміцнили цей напрямок. Протиставлення ідеальних сутностей буттю і суб'єкта (людини) об'єкту (навколишньому світу) призводить до зведення буття до ролі матеріалу в системі пізнавальної й перетворюючої діяльності людини.

Далі розглядається розуміння людської активності як діяльності в європейській суб'єктивістській філософії. Поняття активності (у формі діяльності) посіло власне місце у філософських побудовах І.-Г. Фіхте, де воно було возведено в ранг загальної підстави культури. У “філософії життя” (А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, Е. Гартман) на місце мисленнєвого цілеспрямування діяльності ставиться вольовий порив і переживання. Значний внесок у розвиток західного розуміння активності вніс М. Бердяєв. Буттю Бердяєв протиставляє творчість як “прорив”. Від ідеї неприйняття об'єктивного світу філософ приходить до ідеї його “неіснування” (концепція об'єктивації).

Розглядаються також соціал-революціонаристські концепції активності, котрі наголошували на розумінні активності як на соціально-перетворюючій діяльності. Автор розглядає цей напрямок розуміння активності на прикладі марксистської теорії.

Далі досліджуються варіанти розуміння активності у вітчизняній психологічній і філософській наукових традиціях. Автор аналізує традицію, закладену у філософсько-психологічній школі С.Л. Рубінштейна, де споглядання описане як самостійний вид активності, поряд з діяльністю.

Далі автор узагальнює розуміння активності в західному варіанті культури. Показано, що загальне суб'єктно-об'єктне сприйняття світу породжує, зокрема, інструментально-раціоналістичне розуміння активності.

У третім параграфі “Східне розуміння активності” аналізуються тенденції щодо трактування активності східними релігійними і філософськими системами. Параграф містить чотири підрозділи, у двох з яких розглядаються вчення Давньої Індії, у третьому – Китаю; четвертий підрозділ присвячений аналізу феномену споглядання.

У першому підрозділі розглядаються теоретичні засади давньоіндійського розуміння активності. Уявлення про взаємини пасивного духу й активної матерії стимулюють формування розуміння активності у формі споглядання.

Другий підрозділ стосується співвідношення понять діяльності і споглядання в давньоіндійській філософії. Поняття активності виражене, зокрема, в етичних концепціях індійської філософії.

Третій підрозділ розглядає розвиток поняття людської активності в китайській філософії. Китайський варіант розуміння активності як внутрішнього самовдосконалення, з одного боку, і соціального служіння, з іншого, являє собою один із самих змістовних варіантів інтерпретації людської активності. Автор розглядає характер включення поняття активності в конфуціянську і даосистську системи мислення. Активність людини, за Конфуцієм, спрямована на розвиток внутрішнього світу, моральне удосконалювання людини, а у зовнішньому плані – на реалізацію цих моральних якостей у соціальному світі. У даосизмі на перший план виходить принцип “природності” – слідування природному ходу речей, гармонії із Всесвітом. Особливості даоського розуміння активності втілюються в теорії недіяння – це не пасивність, але заперечення всілякої неприродньої діяльності.

У четвертому підрозділі “Традиції розуміння споглядання у західній та східній духовних парадигмах” розглядаються варіанти тлумачення споглядання як у східній, так і у західній культурах. Обидві культури мають досить міцні традиції осмислення споглядання як форми активності. Автор дає порівняльний аналіз західних і східних варіантів тлумачення споглядання та намагається передбачити тенденції розвитку сучасної парадигми мислення у цьому контексті.

Історично склалося так, що двом основним світовим культурам (східній і західній) притаманна орієнтація на різні форми активності. Традиційна західна культура орієнтована на активність у формі перетворюючої діяльності, що створює підставу для балансування поняття активності на грані агресії. На відміну від західної, східна культура споконвічно орієнтована на тотожність суб'єкта й об'єкта, що у багатьох сенсах робить синонімічними поняття активності і самопізнання. Активність у східній культурі реалізується переважно у формі споглядання.

Другий розділ “Проблема ненасильства як один з аспектів розуміння проблеми активності” стосується з'ясування тих аспектів поняття активності, що залишаються поза полем зору дослідників активності винятково як діяльності. Розділ складається з чотирьох параграфів, у першому з яких досліджується поняття агресивності в сучасній науці, а інші розглядають традиції розуміння ненасильства в різних традиціях західної і східної культур.

У першому параграфі автор розглядає основні тенденції розуміння феномена агресивності в сучасній психологічній науці. Основоположником вивчення агресивності є З. Фрейд, традиції якого були в різних напрямках продовжені К. Лоренцом і Е. Фроммом. Автор аналізує також експериментально-психологічні дослідження агресивності, в котрих показано, що агресивність не є природним і невід'ємним елементом людської психіки. В сучасних психологічних дослідженнях не міститься прямого висновку про можливість вирішення людських проблем винятково ненасильницькими методами, але і не заперечується подібна можливість.

З'ясувавши можливості наявності ненасильства як значущого елемента людської комунікації, автор звертається до аналізу концепцій ненасильства в східній і західній культурах.

Другий параграф даного розділу торкається аналізу ідеалів ненасильства у східній культурі. Параграф складається з двох підрозділів, перший з яких стосується традицій Індії, а другий – Китаю.

Перший підрозділ показує теоретичну базу формування ідей ненасильства в давньоіндійській культурі. Упанішади, які формулюють ідеал єднання з Абсолютом, пояснюють, що земні розходження між земними явищами є незначними перед обличчям істини. Це положення створює достатній теоретичний базис для обґрунтування ідеї ненасильства. Принцип ахімси (ненасильства) став значущою складовою як индуїстської, так і джайнійської, і буддійської філософії.

У другому підрозділі аналізується розуміння ненасильства в спадщині Конфуція і Мо-Цзи. Конфуціянство створило соціальну утопію, за якою правитель мусив заснувати підвалини для ненасильницького співіснування своїх громадян. Основою соціальних взаємин, за Мо-цзи, повинні були стати не родинні зв’язки, як вчив Конфуцій, а “загальна любов”. Логічно завершене обґрунтування принципу ненасильства в давньокитайській культурі було зроблено у філософії даосизму. Даоси трактували цей принцип розширено, розуміючи його як невтручання в природний хід подій, який підпорядкований об'єктивним законам.

Третій параграф “Традиції розуміння принципів насильства-ненасильства в християнській традиції” складається з двох підрозділів і розкриває взаємозв'язок традицій середньовічної християнської думки з формуванням принципу непротивлення злу насильством в американській релігійній думці XVIII століття.

Перший підрозділ розглядає дві основні форми розуміння ненасильства в християнстві середніх століть – відмовлення від насильства і непротивлення. Відмовлення від насильства могли маніфестувати офіційні глави християнського світу, декларуючи принцип ненасильства у формі ігнорування окремих небажаних явищ. Непротивлення характерне для переслідуваних і гнаних сект, що стоїчно сприймають свою долю.

Автор розглядає вплив концепції Августина на формування специфічно християнського уявлення про роль насильства в духовних справах.

Далі аналізуються варіанти ідеї ненасильства, що сформувалися в єретичних вченнях XII–XIII столітть, а також у навчанні Франциска Ассизького. Логічним завершенням середньовічної християнської ідеї ненасильства стала теорія Реформації. Істотним теоретичним підгрунтям щодо цього послугували різні варіанти принципу провіденціалізму (Жан Кальвін та ін.).

На основі протестантських ідеалів ненасильства сформувалися уявлення американської релігійної думки XVIII століття про непротивлення злу насильством. Квакери виявилися першою політичною силою, котра змусила державу визнати своє право на втілення в життя ідеї ненасильства. Можливість, наприклад, звільнення від військової служби за релігійними мотивами уперше стала політичним принципом саме завдяки їх діяльності.

У четвертому параграфі “Принцип ненасильства у філософії нового часу” зроблено спробу узагальнити розвиток ідей ненасильства в західній і східній традиціях XVIII–XX столітть. Параграф складається з чотирьох підрозділів, в яких висвітлено традиції Просвітництва, німецької класичної філософії, погляди Л.Толстого і Махатми Ганді.

Перший підрозділ містить у собі обґрунтування ідеї ненасильства у філософії права епохи Просвітництва. Автор аналізує концепції Монтеск'є, Беккаріа і Вольтера.

Другий підрозділ розглядає трактування принципу ненасильства в німецькій класичній філософії, насамперед у спадщині І. Канта. Кант обґрунтовує пріоритети моральних імперативів перед розумом, тим самим створюючи базу для оформлення принципу ненасильства. Кант першим у європейській філософії зробив спробу наблизити політичну дійсність до втілення принципів ненасильства. Цією спробою була його знаменита програма встановлення принципів “вічного миру” в Європі.

Третій підрозділ розглядає своєрідну концепцію ненасильства Л.М.Толстого, яка заснована одночасно на досвіді розвитку новоєвропейської парадигми мислення, впливі американської протестантської традиції, а також певним чином зорієнтована і на досвід Сходу.

У четвертому підрозділі автор зробив спробу проаналізувати основні теоретичні положення концепції ненасильства Махатми Ганді, з'ясувати в її змісті взаємозв'язок і взаємовплив західної і східної традицій.

Третій розділ “Місце поняття активності в парадигмі мислення двадцятого століття” показує основні тенденції розвитку сучасної парадигми мислення в зв'язку з еволюцією поняття активності. Розділ складається з восьми підрозділів.

Перший підрозділ “Відмова від однобічності детерміністського тлумачення світу в західній парадигмі мислення” показує, що західне мислення на початку ХХ століття зазнало певної кризи, пов'язаної з необхідністю введення нових категорій у мисленнєвий інструментарій Заходу. Індетермінізм не укладається в традиційну інструментально-раціоналістичну концепцію активності, створюючи базу для адаптації західною свідомістю цінностей, які традиційно вважалися східними.

У другому підрозділі розглядається постмодерністська альтернатива детермінізму, завдяки якій у західному мисленні було створено нові можливості для сприйняття нетрадиційних цінностей.

Докорінні зміни в уявленнях про роль порядку і хаосу в розвитку світу розглядаються в третьому підрозділі, де доводиться, що переоцінка ролі хаосу корелює зі східними принципами центрування і самоорганізації.

Зазначені тенденції еволюції сучасної парадигми мислення в сфері гносеології аналізуються в четвертому підрозділі .

П'ятий підрозділ показує, що сформульована у філософії ХХ століття проблема “Іншого” сприяє відходу від традиційно західного суб'єктно-об'єктного сприйняття світу.

У шостому підрозділі аналізується антропологічний поворот мислення ХХ століття і зв'язана з ним трансформація поняття активності.

У сьомому підрозділі з'ясовуються тенденції трансформації східної парадигми мислення, визначаються ті тенденції розвитку східного розуміння активності, що наближають східне розуміння активності до західного.

У восьмому підрозділі зроблено спробу визначити граничні підстави розвитку парадигми мислення ХХ століття, з’ясувати риси, що зближують східну і західну традиції, окреслити межі поняття активності. Особливий акцент щодо цього зроблено на проблематиці, пов'язаній з питаннями специфіки розвитку людства в умовах глобалізації, що створює певні передумови для синтезу культур загалом і, насамперед, культур Заходу і Сходу.

У висновках узагальнено підсумки дисертаційного дослідження, сформульовано головні теоретичні положення, запропоновано напрямки практичного використання роботи.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у наступних положеннях.

Людська активність у духовній парадигмі XX століття постає у двох рівноправних формах – діяльності і спогляданні. Творчий характер активності формує уявлення про діяльність, яка утворює оточуючий світ, та споглядання, яке удосконалює внутрішній світ людини. Однією із значущих складових поняття активності постає принцип ненасильства.

Традиційне західне розуміння активності орієнтується на перетворюючо-діяльницьку форму активності, що базується на розділенні світу на пасивний об'єкт і активний суб'єкт. Така орієнтація ставить особистість у залежність від світу, не дає їй знайти основу для самореалізації усередені себе. Східна культура спочатку орієнтована на тотожність суб'єкта та об'єкта, що багато в чому робить синонімічними поняття активності та самопізнання. Східна культура спрямовує вектор розвитку активності на внутрішній світ людини, внаслідок чого активність у східній культурі реалізується у формі споглядання.

Наукові дослідження доводять, що насильство і агресія не коріняться у людській природі як невід'ємна її складова, але мають багато в чому набутий характер. Це дозволяє робити висновки про можливість реалізації ідеалу ненасильства і пошуків ймовірних шляхів його досягнення.

Принцип ненасильства є одним із структуротворних понять східної культури, західна швидше виправдовує можливість насильства в історії, хоч і містить могутню традицію відмови від насильства в руслі християнської теорії. Духовна парадигма ХХ століття демонструє прагнення до створення нових синтетичних форм ідеї ненасильства, що включають елементи східного і західного світорозуміння.

Входження принципу ненасильства у нову парадигму мислення створює основи для переусвідомлення поняття людської активності загалом. Нове розуміння активності базується на:

синергетичних принципах - не змінити світ вольовим зусиллям, а усвідомити змістовність його розвитку, внаслідок чого має перевагу не сила впливу, а правильна конфігурація елементів світу;

принципах постмодерністської історіософії, що визнає плюралістичну природу світу, яка обумовлює множинність його інтерпретацій, примат унікального, одиничного над загальним;

принципах множинності істин. Момент осмислення множинності, рівноцінності істин примушує нову парадигму орієнтуватися не тільки на дію, але і на споглядання;

усвідомленні проблеми Іншого. Відхід від суб’єктно-об'єктного сприйняття світу, спрямованість на пізнання Іншого зробило принцип ненасильства значущим у розумінні активності. Осмислення ненасильства засновується на суб'єктивності і свободі людини, на праві невтручання у сферу її приватного життя. Відповідно спрямованість активності переводиться з площини трансформації об'єкта до пізнання Іншого.

Компаративний аналіз західного і східного варіантів розуміння активності дає можливість простежити динаміку ціннісної свідомості сучасної епохи. На наш погляд, сучасна парадигма мислення еволюціонує від діяльницько-перетворюючого розуміння активності до споглядально-діалогічного.

Запропоноване розуміння сутності, механізму і виявів феномену активності може бути застосовано для аналізу реалій сучасної України. Результати дослідження можуть бути використані при читанні нормативних курсів і підготовці методичних розробок, підручників із соціальної філософії, соціології, культурології, соціальної психології тощо.

Основні положення роботи викладені в таких публікаціях автора:

1. Ненасилие как способ отношения человека к мируПерспективы. – 1998. – № . – С. –140.

2. О современных аспектах критики персонализма Н.А. БердяеваФілософські пошуки. – Львів-Одеса, 1999. – Вип. . – С. –61. (у співавторстві з І.Я. Матковською).

3. Формирование концепции ненасилия в христианской теорииПерспективы. – 2000. - № 3. – С. 57-64.

4. До питання про множинність варіантів диалогічної концепції (філософськи ідеї С.Л. Рубінштейна та сучасне гуманітарне знання)Вісник Одеського державного університету. – 1999. – Т. . – Вип. . – С. –66. (у співавторстві з І.Я. Матковською).

5. Принципы ненасилия в философии и политической мысли Востока // Актуальні проблеми політикі. – Одеса: Юридична література, 2000. – Вип. . – С. 278-280.

6. Проблема людської активності в філософських вченнях ранньої санхьї та йоги. – Деп. В УкрІНТІ, № УИ96 від 27.11.96.

НОТАЦІЯ

Ребенко А.М. Проблема людської активності в філософських вченнях Сходу та Заходу. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03.  соціальна філософія і філософія історії. Південноукраїнський державний педагогічний університет (м. Одеса) ім. К.Д.Ушинського, Одеса, 2001.

Дисертація присвячена виявленню сучасного значення поняття активності на основі порівняння тенденцій розвитку західної і східної парадигм мислення. Шляхом філософського аналізу окреслені контури двох рівноправних форм активності діяльності і споглядання. Досліджений творчий характер людської активності, яка виступає у формі перетворюючої діяльності і споглядання.

Встановлено, що традиційне західне розуміння активності орієнтується на перетворюючо-діяльницьку форму активності, що базується на розділенні світу на пасивний об'єкт і активний суб'єкт. У дисертації розглядається розуміння активності в античній, християнській середньовічній і новоєвропейській культурах. Показано, що загальна тенденція розвитку західної духовної парадигми включає перетворюючо-діяльницькі варіанти розуміння активності, що розвиваються аж до крайніх варіантів соціал-революціонаристських концепцій. У загальному контексті аналізу західного розуміння активності дається характеристика досліджень поняття активності в руслі психологічних досліджень.

На відміну від західної, східна культура спочатку орієнтована на тотожність суб'єкта та об'єкта, що багато в чому робить синонімічними поняття активності та споглядання. Автор аналізує традиції розуміння активності у давньоіндійській і китайській філософії. На основі онтологічного розуміння активності матерії і пасивності духу в східній теорії формується уявлення про перевагу споглядального відношення людини до світу перед діяльницько-перетворюючим. Автор робить висновок про спільність розуміння активності у східній традиції на основі аналізу філософії брахманізму, джайнизму, буддизму, конфуціянства і даосизму.

У роботі розглядаються варіанти інтерпретації споглядання як в східній, так і в західній культурах. Автор дає порівняльний аналіз західного і східного розуміння споглядання як одного з самостійних видів активності і намагається уявити тенденції розвитку сучасної парадигми мислення в контексті еволюції значущості феномену споглядання.

Автор робить аналіз психологічних досліджень феноменів агресії та насильства. Результати наукових досліджень доводять, що насильство та агресія не є складовою частиною людської природи, а мають придбаний характер. Це дозволяє зробити висновки про можливість реалізації ідеалу ненасильства і накреслити ймовірні шляхи його досягнення.

У дисертації показано, що принцип ненасильства є одним із структуротвірних понять східної культури, західна ж швидше виправдовує можливість насильства в історії, хоч і містить могутню традицію відмови від насильства в руслі християнської теорії. Показано, що духовна парадигма ХХ ст. демонструє прагнення до створення нових синтетичних форм ідеї ненасильства, що включають елементи східного і західного світорозуміння.

У дисертації доводиться, що входження принципу ненасильства у нову парадигму мислення створює основи для переусвідомлення поняття людської активності загалом. Взаємне рушення західної і східної парадигм назустріч одна одній, що спостерігається у ХХ столітті, дає можливість передбачити, що поняття активності буде включати як традиційно східні, так і традиційно західні елементи.

У дисертації досліджено, що нове розуміння феномену активності базується на таких принципах:

синергетики – усвідомлення змістовності природного руху. В синергетичному розумінні головне – не силове втручання в закономірності розвитку світу, а правильна конфігурація, структура впливу на систему. Людське суспільство усвідомлюється як нелінійна система, що самоорганізується і має можливість впливу суб’єкта на самого себе. Нове усвідомлення поняття хаосу дає поштовх для нового усвідомлення поняття активності. Цінність споглядання має перевагу перед цінністю перетворення. Стан нестабільності розглядається як самоцінне джерело для подальшого розвитку.

постмодерністської історіософії - визнання плюралістичної природи світу, яка обумовлює множинність його інтерпретацій, примат унікального, одиничного над загальним;

множинності істин. Визнання множинності істин ініціює пошуки нових основ суттєвої єдності світу. Акцент на множинності істин не дає можливості визнати виправданим насильну зміну якоїсь з частин світу; активність осмислюється як така, що осягає, споглядає таємниці іншої структури;

усвідомленні проблеми Іншого. Формування проблемі Іншого в філософії XX століття створило достатні основи для обгрунтування нового розуміння активності. Відхід від суб’єктно-об'єктного сприйняття світу, спрямованість на пізнання Іншого зробило принцип ненасильства значущим у розумінні активності. Осмислення ненасильства засновується на суб'єктивності і свободі людини, на праві невтручання у сферу її приватного життя. Відповідно спрямованість активності переводиться з площини трансформації об'єкта до пізнання Іншого.

Автор робить висновок, що активність у сучасній парадигмі мислення спрямовує на осмислення можливого шляху людства і вибір засобів і методів для просування по оптимальному шляху. Відмова від установки на перетворення світу приводить до відмови від спроб його систематизації: світ не тільки не піддається людським зусиллям його переробити, але і не вміщується ні в які теоретичні схеми. Споглядальна складова парадигми мислення, що формується нині, визначає роль принципу ненасильства в сучасному значенні поняття активності.

Ключові слова: активність, діяльність, споглядання, ненасильство, діалог, творчість.

АННОТАЦИЯ

Ребенко А.Н. Проблема человеческой активности в философских учениях Востока и Запада. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03. – социальная философия и философия истории. – Южноукраинский педагогический университет (г. Одесса) им. К.Д. Ушинского, Одесса, 2001.

Диссертация посвящена выявлению современного смысла понятия активности на основании сравнения тенденций развития западной и восточной парадигм мышления. Установлено, что традиционное западное понимание активности ориентируется на преобразовательно-деятельностную форму активности, базирующуюся на разделении мира на пассивный объект и активный субъект. В отличие от западной, восточная культура изначально ориентирована на тождество субъекта и объекта, что во многом делает синонимичными понятия активности и созерцания. Показано, что духовная парадигма ХХ в. демонстрирует стремление к созданию новых синтетических форм идеи ненасилия, включающих элементы восточного и западного миропонимания. Доказывается, что вхождение принципа ненасилия в новую парадигму мышления создает основания для переосмысления понятия человеческой активности в целом и создания нового смысла понятия активности, включающего традиционно западные и восточные элементы.

Ключевые слова: активность, деятельность, созерцание, ненасилие, диалог, творчество.

ABSTRACT

Rebenko A.N. Problem of human activity in philosophical East learnings and West. - Manuscript.

Thesis for the candidate’s degree, speciality 09.00.03. – Social philosophy and philosophy of history. South Ukrainian State “K.D. Ushinskiy” Pedagogical University, Odessa, 2001.

This dissertation is devoted to expose the modern sense of concept of activity on the base of tendency comparision of the development of western and eastern paradigms of thinking. It is established, that traditional western sense of activity is directed on transformation and acting forms of activity, based on division of the world into passive object and active subject. In distinction to the western, the eastern culture primordially was orientated on identity of object and subject. In many aspects this makes synonymous the concepts of activity and contemplation. It is illustrated, that mental paradigm of the ХХ century is demonstrating the aspiration for the creation the new synthetical forms of ideas of non-violence, including the elements of western and eastern understanding of the world. It is proved, that the introduction of the principle of non-violence in the new paradigm of thinking creates the basis for re-comprehence of the concept of human activity in general, creating the new meaning of concept of activity, including traditional western and eastern constituent.

Key words: activity, activities, practice, contemplation, non-violence, dialogue, creation, work.