НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО
Радик Іван Львович
УДК 349.6
ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ЕКОЛОГІЧНОГО
ЛІЦЕНЗУВАННЯ
Спеціальність 12.00.06 – земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсове право
А В Т О Р Е Ф Е Р А Т
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Харків – 2001
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі екологічного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого
Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор Гетьман Анатолій Павлович, проректор з навчальної роботи Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Офіційні опоненти:
- доктор юридичних наук, професор Балюк Галина Іванівна, професор юридичного факультету Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка, Міністерств освіти та науки України.
- кандидат юридичних наук, доцент Бобкова Антоніна Григорівна, завідувач кафедри господарського права Донецького державного університету, Міністерство освіти та науки України.
Провідна установа – кафедра аграрного, екологічного і природоресурсового права, Одеська національна юридична академія Міністерство освіти та науки України.
Захист відбудеться 24.01.2002 року о 12 годині на засіданні спеціальної вченої ради Д. 64.086.02 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою м. Харків, вул. Пушкінська 77.
З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого за адресою м.Харків, вул. Пушкінська 77.
Автореферат розісланий 24.12.2001 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Гончаренко В.Д.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Особливістю даного дослідження є майже цілковита відсутність фундаментальних досліджень з питань виникнення, розвитку та функціонування інституту еколого-правового ліцензування України. Саме ці причини обумовили вибір теми даного дисертаційного дослідження.
Актуальність теми. Екологічне ліцензування як система впливу на суспільні відносини у сфері природокористування за допомогою екологічних регламентацій та обмежень уперше з’явилося у вітчизняній еколого-правовій системі з прийняттям 27 липня 1994 року Кодексу про надра України. У цьому нормативно – правовому акті відповідне поняття було застосоване лише в контексті ліцензування діяльності по використанню надр. Водночас перед наукою екологічного права і законодавства постала низка питань, обгрунтування і вирішення яких повинні були позитивно позначитися на регулюванні суспільних відносин, пов’язаних з ліцензуванням діяльності по використанню природних ресурсів і охороні довкілля. Серед них: поширення ліцензійного механізму, який застосовується в процесі експлуатації надр, на інші природні ресурси; ліцензування діяльності у галузі охорони довкілля; дослідження принципів еколого – правового ліцензування; створення науково – правової бази для регулювання суспільних відносин, що виникають у цій сфері; вдосконалення відповідного законодавства тощо.
За період, що минув після прийняття Кодексу про надра України, на тлі загальних істотних змін у галузі природокористування і охорони довкілля, питання екологічного ліцензування, які були поставлені перед наукою і законодавчою практикою, залишаються актуальними й зараз. Динаміка суспільних процесів, розвиток і вдосконалення екологічної безпеки, прав і законних інтересів громадян, реформування ринкових відносин, в яких земельні та інші природні ресурси стають об’єктами особливого значення, вимагають першорядного вирішення цих питань.
Слід зазначити, що в юридичній літературі радянського періоду проблеми ліцензування діяльності по використанню природних ресурсів і охорони довкілля не були об’єктом досліджень. Фактично ці питання опинилися осторонь і в дослідженнях українських вчених – правознавців, що займаються наукою екологічного права та законодавства. Лише останні роботи правників Російської Федерації, Республіки Бєлорусь та деяких інших країн (В.В. Петрова, Б.В. Єрофеєва, М.М. Бринчука, О.М. Теплова, Н.В. Сторожева, Д.М. Демічева, С.А. Балашенка) безпосередньо зачіпають проблеми правового регулювання екологічного ліцензування.
Отже, оскільки питання теоретичного, практичного і правозастосовного характеру, пов’язані з правовим забезпеченням ліцензування діяльності по використанню природних ресурсів і охороні довкілля, до цього часу не були об’єктом спеціального дослідження українських вчених, а правовий інститут екологічного ліцензування є новим для екологічного законодавства України, їх комплексний аналіз є необхідним і надзвичайно актуальним.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з планами наукових робіт кафедри екологічного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках Державної цільової комплексної програми “Проблеми вдосконалення екологічного законодавства в умовах ринку” (номер держреєстрації 0186.0.070871).
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є поглиблення теорії та практики застосування екологічного права знаннями про правове регулювання ліцензування діяльності по використанню природних ресурсів та охороні довкілля і виявлення на цій основі ефективних правових важелів, які створюють передумови для вдосконалення правових норм, що регулюють суспільні відносини в цій сфері.
Відповідно до поставленної мети основну увагу в дисертації зосереджено на вирішенні таких задач:
-
визначення поняття ліцензії в екологічному законодавстві;
-
аналіз правових основ ліцензування діяльності по використанню природних ресурсів і охороні довкілля;
-
виявлення суб’єктного складу правовідносин у сфері екологічного ліцензування, визначення прав і обов’язків суб’єктів;
-
встановлення принципів еколого – правового ліцензування;
-
виявлення особливостей провадження щодо здійснення екологічного ліцензування;
-
обгрунтування необхідності вдосконалення правового регулювання суспільних відносин у галузі екологічного ліцензування.
Об’єктом дослідження є норми екологічного законодавства, які регулюють ліцензійну діяльність по використанню природних ресурсів і охороні довкілля.
Предметом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у сфері правового регулювання ліцензування діяльності по використанню природних ресурсів і охороні довкілля.
Методи дослідження. Ними стали історичний, порівняльно-правовий, діалектичний, формально-логічний, комплексний, метод системного аналізу та тлумачення правових норм та інші методи наукового дослідження.
За допомогою історичного методу аналізується законодавство колишнього СРСР та його республік відносно регулювання суспільних відносин, що виникають в сфері видачи дозволів на використання надр та інших природних ресурсів.
Порівняльно-правовий метод дослідження застосовується в процессі аналіза наукової літератури 60-х – 70-х років минулого століття, де розглядалося питання надання природних ресурсів в користування, а також їх вилучення у природокористувачів.
Діалектичний метод використовується в процесі дослідження проблем становлення та розвитку ліцензування діяльності по використанню надр, а згодом й інших природних ресурсів.
В роботі запропонована класифікація екологічного ліцензування на окремі види в залежності від систематизації діяльності по використанню природних ресурсів та його правового регулювання.
Для виявлення відповідності норм права суспільним відносинам, що виникають в сфері екологічного ліцензування, використовується метод тлумачення правових норм. Правове регулювання екологічного ліцензування розглядається з точки зору комплексного дослідження нормативно-правових актів. Наведені дослідницькі методи базуються на умовах об’єктивного та всестороннього аналізу процесів та явищ суспільного розвитку, що протікають в сфері екологічного ліцензування України. Все це дало змогу всесторонньо проаналізувати правовий інститут екологічного ліцензування, сформувати наукову оцінку законодавства України, що регулює питання ліцензування діяльності по використанню природних ресурсів та спрогнозувати шляхи його подальшого вдосконалення.
Теоретичною базою дослідження стали наукові праці провідних вітчизняних та зарубіжних вчених – правознавців, що займаються проблемами екологічного права і законодавства: В.І. Андрейцева, Г.І. Балюк, А.Г. Бобкової, С.О. Боголюбова, М.М. Бринчука, Ю.О. Вовка, А.П. Гетьмана, Д.М. Демичева, Б.В. Єрофеєва, І.І. Каракаша, С.М. Кравченко, О.С. Колбасова, В.В. Костицького, Н.Р. Малишевої, В.Л. Мунтяна, В.К. Попова, А.К. Соколової, О.М. Теплова, В.О. Чуйкова, В.С. Шахова, Ю.С. Шемшученка, М.В. Шульги.
Нормативною базою дослідження є Конституція України, закони та інші нормативно – правові акти, що регламентують екологічні відносини в Україні, законодавчі акти країн СНД. Проаналізовані як чинні нормативно – правові акти, так і такі, що скасовані, але в історико – правовому аспекті мають важливе значення для наукового порівняння правових проблем екологічного ліцензування.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні дослідженням проблеми правового регулювання суспільних відносин, які виникають у процесі ліцензування діяльності по використанню природних ресурсів і охороні довкілля.
До найбільш значних результатів, які відображують новизну дисертаційної роботи, належать такі положення:
1.
Уперше в еколого – правовій літературі здійснено комплексне дослідження правових проблем ліцензування діяльності по використанню природних ресурсів і охороні довкілля.
2.
По-новому визначено поняття екологічної ліцензії як різновиду спеціальних дозволів на використання природних ресурсів.
3.
Уперше аргументовано висновок про те, що в рамках екологічного права інтенсивно формується самостійний правовий інститут екологічного ліцензування, який включає в себе норми, котрі закріплюють єдині правові підстави виникнення, здійснення та припинення ліцензійних прав та обов’язків, порядку видачі, оформлення та державної реєстрації ліцензій, а також єдину систему державних органів, що забезпечують еколого – правове ліцензування в Україні.
4.
Уперше визначено конкретний суб’єктний склад правового інституту екологічного ліцензування, виділено і додатково аргументовано права і обов’язки сторін ліцензійної діяльності, а також науково доведено виникнення в ліцензійному процесі суб’єктивного права природокористувача на одержання ліцензії.
5.
Уперше в еколого – правовій літературі на підставі аналізу загально – правових і галузевих принципів законодавства визначено і всебічно досліджено принципи екологічного ліцензування.
6.
Уперше виявлено особливості провадження щодо здійснення екологічного ліцензування, запропоновано диференційований підхід при оформленні і видачі ліцензійних документів стосовно різних видів природних ресурсів.
7.
Обгрунтовано запропоновану автором класифікацію діяльності по використанню природних ресурсів і охороні довкілля, що підлягає обов’язковому ліцензуванню.
8.
Уперше аргументовано доцільність розробки і прийняття спеціального нормативно – правового акта про екологічне ліцензування, а також внесення доповнень і змін у чинне екологічне законодавство, що регламентує сферу ліцензійних суспільних відносин.
Практичне значення дисертацї полягає в тому, що викладені в ній положення, узагальнення та висновки, як видається, можна використати:
- у науково-дослідних роботах – матеріали дисертації є основою для подальшої розробки проблем правового регулювання ліцензування діяльності по використанню природних ресурсів і охороні довкілля;
- у правотворчості – висновки та пропозиції наведені в дисертації можуть бути використані при вдосконаленні екологічного законодавства України;
- у навчальному процесі, викладаючи курс “Екологічного права України” а також при підготовці навчальної, навчально – методичної літератури з екологічного права (по відповідних розділах), а також деяких інших курсів галузевих юридичних наук.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки і практичні рекомендації, які містяться в дисертаційному досліджені, доповідалися і обговорювалися на засіданнях кафедри екологічного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, а також були апробовані на трьох науково – практичних конференціях: “Становлення правової системи демократичної України і правової науки” (Харків, червень 1998 року), “50 років Декларації прав людини” (Харків, 1998 рік), “Актуальні проблеми юридичної науки” (Харків, 2000 рік).
Публікації. Основні положення дисертації викладено в чотирьох наукових статтях і трьох тезах наукових повідомлень.
Структура дисертації обумовлена предметом, метою і задачами дослідження. Вона складається із вступу, двох розділів, які містять сім підрозділів, висновків та списку використанних джерел. Обяг дисертації – 168 сторінок, кількість використаних джерел – 135 найменувань.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, ступінь її розробленності у вітчизняній і зарубіжній еколого – правовій літературі, визначаються мета і задачі дослідження, його методологічна і теоретична основа, відображується наукова новизна роботи, формулюються основні положення, які виносяться на захист, підкреслюються теоретичне і практичне значення, апробація ; впровадження результатів дослідження в практику.
Розділ перший “Загальна правова характеристика екологічного ліцензування” складається із чотирьох підрозділів, присвячених дослідженню поняття і змісту екологічної ліцензії, проблемам формування в екологічному законодавстві інституту еколого – правового ліцензування, суб’єктам такого ліцензування, їх правам і обов’язкам. Аналізуються принципи еколого – правового ліцензування.
У підрозділі 1.1 “Поняття і зміст еколого – правової ліцензії” автор, аналізуючи історію виникнення ліцензійних відносин та їх правову природу, відмічає, що термін “ліцензія”, походить від латинського слова “licentia”, яке в перекладі означає дозвіл, що видається на певний вид діяльності у сфері торгівлі, банківської діяльності чи промислів. Широке використання цього терміна в законодавстві України слід пов’язувати з прийняттям 7 лютого 1991 року Закону України “Про підприємництво”, а також з прийнятими протягом 1991 – 1992 р.р. законами України “Про підприємства”, “Про інвестиційну діяльність”, “Про аудиторську діяльність” та деяких інших.
Уперше термін “ліцензія” з’явився в екологічних нормативно – правових актах, які регламентують порядок здійснення полювання на окремі об’єкти тваринного світу. Однак у них зазначений термін застосовується для позначення одного із численних документів, що підтверджують право здійснювати добування відповідних видів тварин, –об’єктів полювання.
Що стосується ліцензії як еколого – правової категорії, при наявності якої виникає суб’єктивне право на використання природних ресурсів, то в екологічному законодавстві вона з’явилася у зв’язку з прийняттям 27 липня 1994 року Кодексу України про надра, де передбачено, що ліцензування діяльності по використанню надр – це єдиний порядок надання спеціальних дозволів (ліцензій) на користування ділянками надр з відповідною метою.
В подальшому спеціальні дозволи (ліцензії) як підстави винекнення суб’єктивного права, були передбачені в екологічному законодавстві відносно користування джерелами мінеральних вод, а також поводження з небезпечними для довкілля відходами.
На думку автора термін “спеціальні дозволи (ліцензії)”, які застосовуються в екологічному законодавстві слід розглядати як “екологічну ліцензію”.
У дисертації проаналізовані наукові визначення поняття “екологічна ліцензія”, що наводяться у працях вчених – правознавців Російської Федерації, Республіки Бєларусь та деяких інших країн (В.В. Петрова, М.М. Бринчука, В.Д. Єрмака, А.Я. Сухаревої, С.А. Балашенка, Д.М. Демичева та інших).
Автор вважає, що екологічна ліцензія є різновидом дозволів на користування природними ресурсами. Однак між ними є певні відмінності, обумовлені характерними ознаками. До ознак екологічної ліцензії належать: а) вона видається на конкурсній основі; б) встановлює екологічні вимоги та обмеження; в) в ній відсутня індивідуалізація об’єкта природи, на експлуатацію якого вона видається; г) може видаватися на ті види діяльності, які не пов’язані з використанням природних ресурсів, але впливають на якість довкілля.
Під екологічною ліцензією розуміється офіційний документ, який видається на конкурсній основі і посвідчує суб’єктивне право на експлуатацію неіндивідуалізованих у встановленому законом порядку об’єктів природи або здійснення іншої діяльності, яка безпосередньо впливає на стан довкілля і екологічну безпеку.
Автором досліджено зміст екологічної ліцензії.
У підрозділі 1.2 “Проблеми формування інституту еколого – правового ліцензування” розглядається питання про систему правових норм (як матеріального, так і процесуального характеру), що регулюють суспільні відносини у сфері ліцензування діяльності по використанню природних ресурсів і охороні довкілля. Докладно аналізуються становлення і розвиток у рамках екологічного права інституту еколого – правового ліцензування.
На думку автора, правові норми, що регулюють суспільні відносини у сфері ліцензування діяльності по використанню природних ресурсів і охороні довкілля, формують один із самостійних інститутів екологічного права – інститут екологічного ліцензування. Він є новим для екологічного права і повинен входити як складова частина в комплексний інститут екологічного права – інститут права природокористування.
Інститут екологічного ліцензування, який формується в рамках екологічного права, покликаний забезпечити регулювання певного виду екологічних суспільних відносин, що виникають у зв’язку з екологічною діяльністю по використанню надр, джерел мінеральних вод, поводженню з небезпечними відходами, а у деяких випадках по здійсненню окремих видів користування об’єктами тваринного світу (полювання). І хоча норми екологічного прав, що регламентують окремі види екологічних правовідносин, не у всіх випадках повно і однаково встановлюють правовий режим ліцензування екологічної діяльності, разом з тим це коло суспільних відносин має єдину правову природу у вигляді певної юридичної регламентації.
Не викликає сумніву, що першоосновою для виникнення інституту екологічного ліцензування стали прийняття Закону України “Про підприємництво” та передбачене ним ліцензування окремих видів діяльності. Все це свідчить про глибинну природу даного інституту права, для якого характерна цілісна різнорідність юридичних прийомів впливу на предмет правового регулювання.
Правові інститути як головні структурні підрозділи галузі отримують зовнішнє особоблене закріплення в системі законодавства. Іноді правовий інститут закріплюється в окремому нормативному юридичному акті. Більшість правових інститутів закріплюються у вигляді самостійних структурних підрозділів кодифікованного нормативного акту – глави чи розділу. Передбачається, що сукупність правових норм інституту еколого-правового ліцензування займе самостійне місце в уніфікованному екологічному нормативно-правовому акті, Екологічному кодексі України, в розділі “Використання природних ресурсів”.
На думку автора, становить чималий науковий і практичний інтерес питання про відмежування інституту екологічного ліцензування від інших, схожих з ним інститутів, що містяться в законодавстві про підприємницьку діяльність і опосередковано регулюють екологічні суспільні відносини.
В юридичній літературі екологічна сиртифікація розглядається як діяльність спеціальних органів по підтвердженню відповідності сертифікованного об’єкта (продукції, технологічні процеси, відходи виробництва і споживання, природні ресурси, екологічні послуги) пред’явленним до нього екологічним вимогам.
В патентному праві ліцензування виступає засобом передання та набуття технологій, т.і. надання дозволу власником зареєстрованного винаходу, корисної моделі, промислового зразку, товарного знака, або знаку обслуговування іншій особі на здійснення відповідної діяльності по реалізації належних їй виключних прав. Юридичний документ, який засвідчує дозвіл на використання об’єкта власності, називається ліцензійним договором (ліцензією), суб’єктами якого виступають ті самі суб’єкти, що і при отриманні ліцензії.
У дисертації докладно досліджені правові інститути сертифікації та патентного ліцензування, а також проаналізовані критерії відмежування від них інституту екологічного ліцензування.
У підрозділі 1.3 “Суб’єкти еколого – правового ліцензування, їх права і обов’язки” відмічається, що проблема суб’єктного складу правовідносин у сфері екологічного ліцензування ще не була предметом дослідження у юридичній літературі.
Автор додержується концепції загальної теорії права, згідно з якою суб’єктами правовідносин визначаються юридичні і фізичні особи, які відповідно до законодавства можуть бути носіями суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Конкретне визначення кола суб’єктів відповідного виду правовідносин є завданням тих чи інших галузей законодавства.
У дисертації зазначається, що наявність у певних осіб ліцензійної правосуб’єктності свідчить про те, що такі особи є суб’єктами правовідносин у сфері ліцензування і належать до першої групи суб’єктів – безпосередньо зацікавленних у реалізації своїх інтересів.
Другу групу суб’єктів правовідносин у сфері екологічного ліцензувння складають державні органи, наділені владними повноваженнями, в тому числі й щодо видачі зацікавленним суб’єктам екологічних ліцензій.
Це центральні органи виконавчої влади, до яких відносяться: Міністерство екології та природних ресурсів України, Міністерство аграрної політики України, Державний комітет України по водному господарству, Державний комітет України по земельним ресурсам, Державний комітет лісового господарства України.
У відповідності до Указу Призидента України від 15 грудня 1999 року “Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади” Міністерство екології та природних ресурсів України було створено на базі Міністерства охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки України, Комітету України з питань геології та використання надр, а також деяких інших комітетів, які ліквідувались.
Таким чином, в даний час в системі центральних органів виконавчої влади, що здійснюють управління в області використання природних ресурсі і охорони навколишнього природнього середовища є відсутнє в якості самостійного структурного підрозділу (міністерства або державного комітета) орган, який здійснює функції управління в сфері надрокористування, де вперше в екологічному законодавстві була передбачена ситема екологічного ліцензування
У дисертації проаналізовані права і обов’язки суб’єктів, безпосередньо зацікавлених у реалізації своїх інтресів, та суб’єктів, що належать до державних органів, які наділені владними повноваженнями. Вносяться пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання діяльності суб’єктів еколого – правового ліцензування.
Підрозділ 1.4 “Принципи еколого – правового ліцензування” присвячений дослідженню основних засад, що характеризують еколого-правове ліцензування як інститут екологічного законодавства.
На думку автора, принципи правового регулювання екологічного ліцензування належать до різновиду галузевих принципів екологічного права. З огляду на аналіз наукових досліджень принципів екологічного права (В.І. Андрейцев, Ю.С. Шемшученко, Л.Л. Чаусова) у дисертації запропоновано виділити такі принципи еколого – правового ліцензування: адміністративно – правовий характер екологічного ліцензування; наявність екологічного фактора як елемента екологічного ліцензування; забезпечення екологічної безпеки; встановлення обмежень і граничних обсягів використання природних ресурсів; додержання екологічних стандартів і нормативів; терміновість екологічного ліцензування та деякі інші.
Автором проведена всебічна характеристика кожного з наведенних у роботі принципів еколого – правового ліцензування.
Так, принцип адміністративно-правового порядку виникнення екологічного ліцензування визначає дозвільну систему надання природних ресурсів в користування.
Зміст принципу наявності екологічного фактора, як елемента екологічного ліцензування, обумовлено та визначено специфікою екологічної сфери – наявністю природних ресурсів і в цілому навколишнього природного середовища, як об’єктивно існуючого і незалежного від волі і свідомості людини реальності.
Визначення змісту принципа екологічної безпеки в данний час стає особливо актуальним у зв’язку з виникненням багатьох проблем, що впливають на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людини. Так, до негативних екологічних наслідків приводять недостатньо продумане розміщення, будівництво та експлуатація АЕС, затоплення цінних сільськогосподарських угідь, загибель тваринного та рослинного світу, зміна клімату, визванного потеплінням на планеті.
Принцип встановлення обмежень та граничних об’ємів використання природних ресурсів в процесі екологічного ліцензування – важливий елемент раціонального та комплексного використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища. Зміст наведеного принципа полягає в ліцензуванні природокористування, тобто в обмеженні та граничних об’ємах використання природних ресурсів і забрудненні навколишнього природного середовища.
Суттєве значення для правового регулювання екологічного ліцензування має принцип дотримання екологічних стандартів та нормативів, оскільки тільки при обов’язковому дотриманні правових приписів відповідними суб’єктами можна досягнути екологічної рівноваги.
Розділ другий “Правове регулювання екологічного ліцензування” складається із трьох підрозділів, присвяченних дослідженню питань процедури здійснення екологічного ліцензування, ліцензування діяльності по використанню надр та інших природних ресурсів, а також удосконалення регулювання суспільних відносин, що виникають у відповідній сфері.
У підрозділі 2.1 “Поняття провадження по здійсненню еколічного ліцензування” дисертант підкреслює, що наявності тільки матеріально – правових норм з питань ліцензування недостатньо для того, щоб цей інститут права успішно функціонував. Необхідні також норми, які забезпечують його життєздатність. Цю функцію виконують еколого – процесуальні норми, за допомогою яких реалізуються матеріальні норми інституту екологічного ліцензування.
Аналізуючи існуючі в юридичній літературі поняття провадження екологічного ліцензування (В.В. Петров, М.М. Бринчук), автор не погоджується з запропонованними визначеннями і вважає, що його слід розглядати як самостійну частину екологічного процесу, а також еколого – процесуаьного права взагалі.
Під провадженням по здійсненю екологічного ліцензування пропонується розуміти діяльність спеціально уповноваженних на те державних органів управління у сфері екології та інших суб’єктів права в рамках матеріальних і процесуальних норм, спрямовану на виникнення у зацікавленних осіб суб’єктивного права користування природними ресурсами, їх відтворення, а також охорону довкілля.
У підрозділі 2.2 “Стадії провадження по здійсненню екологічного ліцензування” критично аналізуючи запропоновані в юридичній літературі стадії цього провадження (В.В. Круглов, М.М. Бринчук), автор пропонує наступні: а) порушення клопотання про надання екологічної ліцензії; б) розгляд компетентним державним органом наданих матеріалів і документів, а також прийняття щодо них відповідного рішення; в) видача документів екологічного ліцензування. Автором проводиться аналіз також так званих альтернативних стадій провадження з питань екологічного ліцензування, тобто таких стадій, як стадія по здійсненню ліцензійного контроля та стадія позасудового розгляду ліцензійного спору. Специфіка цих стадій провадження з питань екологічного ліцензування полягає у тому, що вини можуть і не наступити.
У дисертації проаналізовані кожна із зазначених стадій і внесені пропозиції щодо вдосконалення їх еколого – правового регулювання.
У підрозділі 2.3 “Еколого - правове ліцензування надрокористування” досліджується правовий механізм ліцензування діяльності по використанню надр, аналізуються дозвільні форми документів, що видаються для відповідних цілей.
Автор підтримує існуючу в юридичній літературі Російської Федерації точку зору про те, що ліцензійна система надання надр у користування, яка існує в багатьох країнах Європи, історично склалася на теренах колишнього СРСР (Н. Вознесенська, Ю. Кормош).
Аналізуючи правову природу еколого – правового ліцензування надрокористування, дисертант відмічає, що в умовах власності держави на надра ця форма є важливим правовим інструментом, який дозволяє регламентувати і контролювати господарсько – фінансову та інші види діяльності по використанню надр. Зазначений порядок дозволяє створити ефективний механізм державного контролю за додержанням надрокористувачами вимог щодо раціонального і безпечного ведення робіт, попередження заподіяння шкоди довкіллю. Згідно з цим пропонується внести низку змін і доповнень у чинне екологічне законодавство, що сприятиме забезпеченню більш ефективного регулювання відносин, які виникають у сфері ліцензування діяльності по користуванню надрами.
У підрозділі 2.4 “Вдосконалення правового регулювання інших видів екологічного ліцензування” дається наукове обгрунтування і здійснена класифікація видів діяльності у сфері природокористування і охорони довкілля, що підлягають ліцензуванню.
Досліджуючи і критично аналізуючи існуючі в правничій літературі точки зору щодо екологічно значущих видів діяльності, на ведення яких необхідно одержати ліцензії (М.М. Бринчук, В.В. Петров, В.Д. Єрмак, А.Я. Сухарева та інші), автор пропонує виділити такі групи:
-
діяльність по використанню і охороні окремих природних ресурсів (водокористування, лісокористування, надрокористування, користування тваринним і рослинним світом);
-
діяльність по відтворенню окремих природних ресурсів (відтворення лісів, тваринного і рослинного світу);
-
господарська діяльність внаслідок якої може бути заподіяна шкода довкіллю (застосування способів захисту рослин, мінеральних добрив, радіаційна діяльність).
Необхідно відмітити, що в останній час ліцензування господарської діяльності, в результаті якої може бути завдана шкода навколишньому природному середовищу (третя група), знаходить безпосереднє закріплення в діючому екологічному законодавстві. Про це свідчать такі підзаконні нормативні акти, як: наказ Державного комітету України з питань регулятивної політики та підприємництва та Держаного комітету України з водного господарства від 17 квітня 2001 р. “Про затвердження ліцензійних умов ведення господарської діяльності по проектуванню, будівництву нових і реконструюванню існуючих меліоративних систем та об’єктів інженерної інфраструктури”; наказ Державного комітету України з питань регулятивної політики та підприємництва від 20 червня 2001 р. “Про внесення доповнень до ліцензійних умов ведення господарської діяльності по збору, заготівлі окремих видів відходів, як вторинної сировини”.
Наведена класифікація має важливе наукове і практичне значення. За допомогою її правового закріплення будуть заповнені прогалини тієї частини екологічного законодавства, які пов’язані з порядком виникнення і припиненя права природокористування, видачі спеціальних дозволів (ліцензій) на використання і охорону довкілля, додержання екологічної безпеки.
У висновках викладені загальні підсумки дослідження, містяться конкретні пропозиції щодо досконалення чинного екологічного законодавства, яке регулює правові питання екологічного ліцензування.
Основні висновки є такими:
1. На думку автора, найбільш оптимальним шляхом удосконалення суспільних відносин у сфері екологічного ліцензування є розробка і прийняття спеціального нормативно – правового акта про екологічне ліцензування.
2. На базі наукових досліджень аргументовано необхідність державного контролю в формі ліцензування при використанні природних ресурсів та видаленні в навколишнє природне середовище відходів
3. На момент формування інституту еколого-правового ліцензування особливе заначення має вдосконалення правового статусу органів ліцензування (як органів, які видають ліцензії, так і фізичних та юридичних осіб, котрі претендують на одержання ліцензії).
3. В роботі доказується необхідність уніфікації правового оформлення дозвільного способу. Найбільш уніфікованою формою дозвільного способу признається ліцензія для всіх видів ліцензійної діяльності в сфері екології.
4. Особливу увагу заслуговує твердження в дисертації тизи про те, що право громадян та юридичних осібна одержання ліцензії в сфері екології слід розглядати як суб’єктивне право, що має спеціальний зміст.
5. Дисертаційна робота, що має своїм предметом інститут екологічного ліцензування, відобразила дослідження правових ідей, поглядів учених, еволюцію розвитку ліцензійно-дозвільних відносин, законодавство інших країн, а також пропозиції по заповненню правових прогалин в вітчизняному законодавстві.
За темою дисертації опубліковано такі роботи:
1. Радик І.Л. Про юридичнку природу екологічного ліцензування // Вісник Академії правових наук України. – Харків: “Право”, – 1998. – №4 (15). – С.178-183.
2. Радик І.Л. Види еколого-правового ліцензування // Проблеми законності. – Харків: Нац. юрид. акад. України, – 2000. – №43. – С.71-75.
3. Радик І.Л. Правове регулювання процедури екологічного ліцензування // Проблеми законності. Вип. 41: Респ. міжвід. наук. зб. – Харків: Нац. юрид. акад. України, – 2000. – С.110-114.
4. Радик І.Л. Ліцензування у сфері охорони довкілля // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. – Харків: Основа, – Вип. 3 і 4. – 1997. – С.286-291.
5. Радик І.Л. К вопросу об определении лицензирования природопользования // Актуальні проблеми правознавства України: Тези доп. і наук. повід. студ. наук. конф. – Харків: НЮАУ, – 1997. – С.81-82.
6. Радик І.Л. Головашкін В.А. Ліцензійно-договірні основи права користування лісами // Екологія харківщини: стан, проблеми, перспективи: Тези доп. науково-практичної конф. – Харків: УкрНДІЕП, – 2000. – С.145-146.
7. Радик І.Л. Щодо питання еколого-правового ліцензування // Актуальні проблеми юридичної науки: Тези доп. і наук. повід. конф. молод. учених та аспірантів. – Харків: НЮАУ, 2000. – С.64-66.
АНОТАЦІЯ
Радик І.Л. Правові проблеми екологічного ліцензування. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.06 – земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсове право. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2001.
Дисертацію присвячено комплексному і всебічному дослідженню правових питань екологічного ліцензування. Розглянуто питання стосовно поняття і класифікації екологічних ліцензій. Запропоновано комплексне поняття екологічного ліцензування. Досліджено поняття і зміст ліцензійних прав. Відносини з екологічного ліцензування розглянуто як самостійний правовий інститут, що перебуває на стадії формування. Проведено комплексне дослідження екологічного законодавства з питання правового ліцензування. В роботі сформульовано концептуальні положення, обгрунтовано нові позиції щодо вдосконалення чинного законодавства.
Ключові слова: ліцензія, спеціальний дозвіл, дозвіл, екологічне ліцензування, гірничий відвод, право природокористування.
АННОТАЦИЯ
Радик И.Л. Правовые проблемы экологического лицензирования. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидати юридических наук по специальности 12.00.06 – земельное право; аграрное право; экологическое право; природоресурсовое право. – Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. – Харьков, 2001.
Диссертация посвящена комплексному и всестороннему исследованию правовых вопросов экологического лицензирования. Рассматриваются вопросы, касающиеся понятия и классификации экологических лицензий, где по-новому формулируется определение самого понятия эколого-правовой лицензии. Предлагается комплексное понятие экологического лицензирования. Исследуются понятие и содержание лицензионных прав субъектов лицензирования ( как органов которые предоставляют лицензии, так и физических и юридических лиц, которые претендуют на получение лицензии). Отношения по экологическому лицензированию рассматриваются как самостоятельный правовой институт, который находится на стадии формирования. Проведено комплексное исследование экологического законодательства по вопросу правового лицензирования, предложено понятие производства по осуществлению экологического лицензирования, сформулирован ряд стадий производства. В роботе сформулированы концептуальные положения, обоснованы новые позиции по усовершенствованию действующего законодательства. В диссертации предложено место лицензионных отношений в системе экологического лицензирования. Обосновано предложение о том, что право граждан и юридических лиц на получение лицензии в сфере экологии следует рассматривать как субъективное право, что имеет специальное содержание. В работе отражено исследование правовых идей. взглядов ученых, эволюцию развития лицензионно-разрешительных отношений, законодательство иных стран, а также предложения по устранению правовых пробелов в отечественном законодательстве.
Ключевые слова: лицензия, специальное разрешение, разрешение, экологическое лицензирование, горный отвод, право природопользования.
ANNOTATION
Radik I.L. Legal aspects of ecological licensing.
Thesis for a Candidate’s Degree by specialty 12.00.06 – Land Law, Agrarian Law, Ecological Law, Law of Natural Resoucer.
The National Law academi of Ukraine named Yaroslav Mydry. Kharkov, 2001.
Thesis are decocted to a complex and comprehensive research of legal matters concerning ecological licensing. The question of the subject and classification licensing is examined. The complex idea of ecological licensing is suggested. The idea and contends. The relations of ecological licensing are examined as an independent legal institute rehash is at the stage of reforming. The complex research of ecological legislation concerning questions of ecological licensing is carried out. Conceptions idea of ecological legislation concerning legal licensing are formulated, the new positions in the frame of improving running legislation are grounded.
Key words: license, special, permission, ecological licensing, the law of the use of nature, mountain area.
