НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ

імені В.І.ВЕРНАДСЬКОГО

РИМАРОВИЧ ІРИНА ОЛЕГІВНА

УДК 027 (477)

Родові книгозбірні Правобережної України XVIII ст.

у фондах Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського:

історія та бібліографічна реконструкція

Спеціальність 07.00.08 – книгознавство,

бібліотекознавство, бібліографознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Національній бібліотеці України імені В.І.Вернадського.

Науковий керівник: академік НАН України,

доктор філософських наук, професор

Онищенко Олексій Семенович,

Національна бібліотека України

імені В.І.Вернадського,

генеральний директор

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Ківшар Таїсія Іванівна,

Київський національний університет

культури і мистецтв,

завідуюча кафедрою бібліотекознавства

Інституту культури

кандидат історичних наук

Дзюба Олена Миколаївна,

Інститут історії України НАН України,

старший науковий співробітник

Провідна установа: Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, кафедра

архівознавства та спеціальних

галузей історичної науки,

Міністерство освіти і науки України, м.Київ

Захист відбудеться “18” жовтня 2001р. о 16.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.165.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) історичних наук у Національній бібліотеці України імені В.І.Вернадського за адресою: 03039, Київ–39, просп. 40-річчя Жовтня, 3.

З дисертацією можна ознайомитись у читальному залі бібліотекознавчої літератури в Національній бібліотеці України імені В.І.Вернадського, Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 3.

Автореферат розісланий “17” вересня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат економічних наук Чекмарьов А.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Історико-книгознавчі дослідження родових бібліотек, зокрема шляхетських книгозбірень XVIII–ХІХ ст., що сформувалися на теренах України і розділили її історичну долю, аналіз складу та змісту рідкісних і цінних колекційних книжкових зібрань, сформованих на їхніх фондах, є важливою, але маловивченою досі ділянкою історичної науки.

Родові книгозбірні Правобережної України є окремим соціокультурним явищем, яке репрезентує цілісний пласт духовної культури Речі Посполитої XVIII ст. – першої половини ХІХ ст., водночас вони є складовою і невідємною частиною культурних процесів, що відбувалися на етнічних українських землях у XVIIIХІХ ст. Історико-бібліографічна реконструкція бібліотек є відновленням комплексів вербальних памяток, створених людством, котрі є проявом духовності, втіленням спадкоємності поколінь, каналами передачі набутих теоретичних і практичних знань від покоління до покоління. Значні за обсягом родові бібліотеки Вишневецьких Мнішків із Вишневецького замку, Потоцьких із Тульчинського маєтку привертають увагу не лише у зв`язку із загальновідомими в європейській культурі особистостями власників, але й, передусім, історико-культурною значущістю. Однак ці бібліотеки лише тепер, у нових політичних умовах, стали об`єктом книгознавчого дослідження. Значний інтерес становить історична доля, шляхи комплектування, склад і зміст бібліотек, що відображали основні культурні та освітні процеси в Польщі, Україні та Західній Європі в цілому. Надзвичайно важливим є й аналіз стародруків – найціннішої частини сучасних бібліотечних фондів. Стародруки – багата джерельна база для досліджень у галузі книгознавства, бібліотекознавства та спеціальних історичних дисциплін. Опрацювання теми дає змогу розширити конкретно історичні знання з історії культури Польщі і України, розвивати методи історико-книгознавчого, бібліографознавчого та бібліотекознавчого аналізу історичних книжкових колекцій і зібрань.

Стан розробки досліджуваної теми. Родові книгозбірні ВишневецькихМнішків, тульчинської гілки Потоцьких та Мікошевських досі не були обєктом спеціального комплексного дослідження, немає й наукових каталогів та описів цих книгозбірень. Широкому колу дослідників залишається майже невідомим сам факт існування значних комплексів бібліотек Вишневецького замку і Тульчинського маєтку в фондах НБУВ, а також місцезнаходження інших частин зазначених книгозбірень, фонди яких почали розпадатися ще у ХІХ ст. внаслідок розподілу спадщин та еміграції власників.

У дослідженні обраної теми можна виокремити три складові, які органічно повязані між собою і разом дають максимально повне висвітлення специфічного і закономірного у процесі формування та існування бібліотек. Це біографічний, історичний та історико-книгознавчий аспекти.

Біографічний аспект дослідження Вишневецької книгозбірні частково відбитий у працях польських авторів ХІХ ст. початку ХХ ст.: Ю.Бартошевича, Ю.Вольфа, Т.Жихлинського, А.Пшездецького, Т.Стецького, С.Уруського, публікаціях і матеріалах сучасних дослідників: Г.Вешицької, Л.Грущинського, У.Лещинської, Є.Повідзького, А.Роснера, Т.Россета, В.Суліковської. Стислі відомості та згадки про цю бібліотеку є у загальних оглядах і в історико-культурологічних працях, які належать польським, українським та російським авторам ХІХ–ХХ ст.: Р.Афтаназію, В.Віттигу, У.Іваску, В.Іконникову, Я.Любомирському, В. та І.Лукомським, С.Мунду, Ф.Радзішевському, В.Томкевичу, Є.Хвалєвіку, Д.Щербаківському. Окремі факти з її історії є у мемуарній літературі ХІХ ст. (Т.Бобровський, Ю.У.Немцевич, С.Ярон) та історико-краєзнавчих розвідках про Волинь ХІХ початку ХХ ст. (Ю.ДунінКарвицький, А.Урбанський). Відомості про окремі екслібриси та суперекслібриси бібліотеки опубліковані у працях сучасних литовських та польських книгознавців: М.Гронської, В.Кізараускаса, Е.Лауцявічуса, М.Сіпайлло. Інформація про документальні джерела, дотичні історії замкової книгозбірні, зосереджена в покажчику архівних матеріалів та бібліографії про рід Мнішків, укладеному В.Ульяновським. Науково-бібліографічні описи інкунабулів та палеотипів Вишневецької книгозбірні, які знаходяться у фондах НБУВ, репрезентовані в каталогах, укладених Б.Зданевичем і М.Шамрай.

Біографічний аспект, повязаний з Тульчинською бібліотекою, найповніше втілився в біографічних статтях польських авторів Р.Волошинського, Е.Козловського, Е.Ростворовського, М.Чеппе та в монографіях сучасного польського історика Є.Лоєка. Проте вони практично не зачіпали аспекту “власникбібліотека”. Під таким кутом зору є тільки інформаційна стаття Г.Вольщанової. Про Тульчинську бібліотеку наводяться відомості в праці оглядового характеру Ф.Радзішевського. Є згадки про тульчинську книгозбірню у монографічних дослідженнях польських авторів М.Ніткевич, З.Коссаковської-Шанaї, Б.Маєвської-Машковської, присвячених історії Ланьцутської резиденції Любомирських–Потоцьких та її зібранням. Долі Тульчинського архіву і огляду його документів у ЦДІАУК та Бібліотеці ПАН (Краків) присвячені публікації українських архівістів Л.Гісцової, Л.Сухих, Д.Шовкового і польської дослідниці Б.Шнайдрової, що кидає світло на долю бібліотеки, оскільки вона одночасно була місцем зберігання родових архівів. З трьох досліджуваних бібліотек найбільше сучасних книгознавчих розвідок присвячено стародрукам Тульчинської книгозбірні. Це їх науково-бібліографічні описи у складі каталогів інших бібліотек (З.Вишньовська, М.Струтинська), або книгознавчі огляди (А.Дзеньцьол, Я.Рудницька, Л.Стрєльнікова).

Щодо бібліотеки Мікошевських, то її біографічний аспект, порівняно з двома попередніми книгозбірнями, опрацьований найменше. У польських геральдично-генеалогічних виданнях є тільки констатуючого характеру інформація про рід Мікошевських та згадки про окремих його представників (А.Бонецький, В.Вельондке, С.Каспжицький, З.Лєщиць, П.Малаховський, К.Несецький, К.Пуласький, С.Уруський). Брак відомостей про рід зумовлюється тим, що ні своїм походженням, ні економічним та політичним становищем у суспільстві в XVIXVIII ст. він не вирізнявся з-поміж низки незаможних шляхетських родів. Згадують про колекцію Ф.Мікошевського в контексті дослідження бібліотеки Волинського ліцею польські, українські, російські дослідники XІХХХ ст.: Н.Бокачов, Г.Врубель, М.Данилевичова, У.Іваск, В.Іконников, Й.Лелевель, Ол.Оглоблин, Ф.Радзішевський, І.Савенко, Е.Хвалєвік, П.Ярковський. Однак вони тільки відзначають, що вона була подарована ліцею, і вказують обсяг колекції. Із сучасних публікацій про колекцію Ф.Мікошевського чи не єдиною є короткий розділ у праці про книжкові колекції НБУВ української дослідниці Є.Колесник. На його основі про колекцію Ф.Мікошевського зявилася оглядова інформація у двох виданнях, присвячених фондам НБУВ (А.Бровкін, А.Воробей, П.Сотниченко, І.Шовкопляс). Щодо бібліографічного опрацювання колекційних стародруків, то книжки Мікошевських увійшли до каталогу Бібліотеки Університету св.Володимира без зазначення приналежності до цієї колекції. Науково-бібліографічне опрацювання видань першої половини XVI ст. репрезентовано у каталозі колекції палеотипів НБУВ, укладеному М.Шамрай.

Дослідження історії приватних книгозбірень, в тому числі й родових, тісно пов`язане з дослідженням історико-культурних фондів сучасних бібліотек. Окремі аспекти теоретичних та науково-практичних проблем порушувалися у розвідках вітчизняних (Є.Біленький, С.Булатова, П.Голобуцький, Л.Дубровіна, Л.Муха, Є.Рукавіцина, М.Слободяник, В.Соколов) і зарубіжних дослідників (Б.Бєньковська, А.Жбіковська-Мігонь, Б.Коцовський, Х.Ласкажевська, С.Луппов, О.Мильников, М.Сіпайлло, У.Пашкевич, К.Пєкарський, Б.Фабіан).

Проте, незважаючи на певне висвітлення виокремлених аспектів даної наукової теми, зазначені родові книгозбірні не отримали спеціального комплексного історико-книгознавчого дослідження.

Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Тема розроблялася згідно з планом науково-дослідної роботи НБУВ в рамках наукової теми “Дослідження та бібліографування колекцій стародруків та рідкісних видань” (1996–1998 рр.).

Об’єкт і предмет дослідження. Обєктом дослідження є родові книгозбірні ВишневецькихМнішків із Вишневецького замку, Потоцьких із Тульчина та Мікошевських із Трусилівки. Предмет дослідження охоплює коло історико-книгознавчих питань походження книгозбірень, джерел та шляхів формування їхніх фондів, визначення спільних та відмінних рис у складі фондів, їхню історико-культурну роль, походження колекційних книжкових зібрань НБУВ, сформованих на їхній основі.

Методи дослідження. При опрацюванні теми застосовано ряд методів історичного дослідження: порівняльний, текстологічний, системний, палеографічний, а також книгознавчий і бібліографічний.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є встановлення історії родових книгозбірень ВишневецькихМнішків, Потоцьких і Мікошевських у контексті походження, долі та бібліографічної реконструкції.

Основні завдання дослідження:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Джерельна база дисертації. Основою джерельної бази дослідження є стародруки бібліотек Вишневецького замку, Тульчинського маєтку та колекції Ф.Мікошевського. Залучено комплекс архівних матеріалів до вивчення історії бібліотек та складу їхніх фондів, які зберігаються в Центральному державному історичному архіві України у м.Києві (ф.49, Потоцькі; ф.228, Колекція з історії, науки, літератури і мистецтва; ф.250, Мнішки; ф.258, Строганови; ф. 442, Київський військовий, Подільський і Волинський генералгубернатор; ф.707, Попечитель Київського учбового округу; ф.710, Волинський ліцей; ф.1196, Архів Київського відділення Російського військово-історичного товариства), Архіві НБУВ, Інституті рукопису НБУВ (ф.1, Літературні матеріали; ф.8, Колекція Київського університету; ф.10, Архів Академії наук України; ф.33, С.І.Маслов; ф.14, Колекція рукописів та історичних матеріалів), Державному архіві м. Києва (ф.16, Київський університет; ф.163, Київська міська управа), Бібліотеці ПАН (Краків), Бібліотеці Чарторийських (Краків), Державному архіві на Вавелі (Краків), Бібліотеці Народовій (Варшава), Archiwum Glowne Akt Dawnych (Варшава), Курницькій бібліотеці ПАН. Як джерело була використана мемуарна література ХІХ ст. (Т.Бобровський, Ю.У.Немцевич, Ю.Д.Охоцький, С.Ярон) та історико-краєзнавчі розвідки про Волинь і Поділля ХІХ ст. (Я.Гіжицький, Ю.Дунін-Карвицький, А.Пшездецький, Т.Стецький, А.Урбанський).

Для історико-біографічного аспекту досліджуваної теми та при атрибуції власницьких книжкових знаків за важливе джерело правили геральдично-генеалогічні та біографічні довідники, енциклопедії (А.Бонецький, Ю.Вольф, П.Долгоруков, Т.Жихлинський, Х.Йохер, П.Лярусс, К.Несецький, К.Пуласький, У.Тім і Ф.Бекер, С.Уруський та ін.). Для опрацювання історико-книгознавчого аспекту дослідження були залучені довідково-бібліографічні джерела: каталоги стародруків, суперекслібрисів, екслібрисів (Г.Адамс, Л.Барб`є, Ж.Брюне, В.Віттиг, З.Вишньовська, Ж.Грессе, К.Естрейхер, Я.Запаско і Я.Ісаєвич, Б.Зданевич, В.Кізараускас, Е.Лауцявічус, М.Сіпайлло, М.Струтинська, М.Шамрай та ін.). Загальний обсяг досліджених стародруків становить понад 3 000 видань.

Хронологічні рамки дослідження. XVIII перша половина ХХ ст. визначаються часом появи бібліотек, їхнього інтенсивного розвитку, періодом розпорошення фондів, зміною статусу родових книгозбірень і влиття їхніх стародруків до державних бібліотечних установ.

Наукова новизна дослідження визначається тим, що:

1. Проведено комплексне історико-книгознавче дослідження трьох родових бібліотек – ВишневецькихМнішків, Потоцьких і Мікошевських, сформованих в Україні (Волинь і Поділля) протягом XVIIІ ст. представниками шляхетських родів, які займали різні щаблі у тогочасній суспільній ієрархії.

2. Здійснено реконструкцію історії та складу фондів цих бібліотек, їх аналіз, визначено основні періоди в їхній історії, дано характеристику сучасного стану колекційних книжкових зібрань НБУВ, сформованих зі стародруків досліджуваних бібліотек.

3. Встановлено місце знаходження стародруків досліджуваних бібліотек в інших книгосховищах України (Київ, Тульчин) та за кордоном (Польща, Литва, Білорусь, Росія, Великобританія, Франція). Шляхом джерелознавчого аналізу виявлено стародруки цих книгозбірень у фондах НБУВ, Бібліотеки Народової (Варшава), Бібліотеки Варшавського університету, Публічної бібоітеки столичного м.Варшави, Ягеллонської бібліотеки (Краків), Курницької бібліотеки ПАН, Бібліотеки імені Оссолінських (Вроцлав).

4. Висвітлено шляхи комплектування бібліотек, спільні та відмінні риси в складі їхніх фондів, простежено вплив особистості власника на формування бібліотеки та її долю.

5. Виявлено і просистематизовано численні провенієнції XVIХІХст. (власницькі записи, екслібриси, суперекслібриси, печатки) стародруків, проведено їх джерелознавчий аналіз, у ряді випадків атрибуцію. На їх базі простежено побутування, шляхи міграції книжок та надходження їх до родових книгозбірень.

6. На базі опрацьованого матеріалу визначена типологічна класифікація колекційних бібліотечних книжкових зібрань НБУВ, сформованих з книжок бібліотеки Вишневецького замку та бібліотеки Мікошевських.

Практичне значення:

Результати дослідження використані при створенні зведеного обліково-довідкового апарату на ретроспективні книжкові фонди НБУВ, зокрема, наукових каталогів Відділу стародруків та рідкісних видань, що значно розширює доступ до культурологічної інформації. Результати дослідження надають методичну основу для проведення паспортизації колекцій, атрибуції стародруків, реконструкції історії та складу фондів НБУВ, а також низки приватних бібліотек XVIIIХІХ ст.: книгозбірень Мнішків у Ляшках Мурованих та Дуклі; Потоцьких у Немирові, Печері, Ситківцях; Ю.А.Залуського, Л.В.Алембека, Я. та Ю.Віттів, бібліотеки Вишневецького монастиря босих кармелітів, складанні науково-довідкових покажчиків на книжкові зібрання. Книгознавчий аналіз фондів досліджуваних бібліотек розширює репертуар книжок, виданих в українських землях у XVI XVIII ст., дає можливість вдосконалити спецкурси з історії книги та книгознавчих дисциплін у профільних вузах. Дисертаційне дослідження містить значний фактографічний матеріал для створення історичної карти бібліотек Правобережної України XVIII – першої половини ХІХ ст.

Особистий внесок здобувача. Автор дисертації суттєво розширила архівну та бібліотечну джерельні бази дослідження даних родових книгозбірень; уперше ввела до наукового обігу значну кількість нових джерел, які висвітлюють історію цих бібліотек та історію формування фондів НБУВ; розвинула методику дослідження ретроспективних історико-культурних бібліотечних фондів, застосовуючи комплексний підхід до їхнього вивчення; уперше на основі книгознавчих методів дослідження визначила історико-культурне значення даних книгозбірень, розкрила їхні функції. Дисертація містить встановлений особисто автором значний за обсягом довідковий матеріал про власників, склад фондів, шляхи міграції стародруків, способи комплектування. Зокрема, визначено особу С.Мікошевського – фундатора родової бібліотеки, локалізовано місце знаходження книгозбірні Мікошевських на початку ХІХ ст., встановлено імена 4 бібліотекарів Вишневецького замку, датовано найраніший з відомих рукописних каталогів Вишневецької бібліотеки, атрибутовано 10 власницьких книжкових знаків, невідомих із книгознавчої літератури.

Апробація роботи. Основні положення дослідження апробовані на таких міжнародних і вітчизняних наукових конференціях і семінарах, як “Наукова бібліотека в сучасному соціокультурному контексті” (Міжнар. наук. конф., Київ, 12–15 жовт. 1993 р.); “Organizacja i metodyka prac nad historycznymi kolekcjami cennych ksi№їek i dokumentуw” (?ольсько-український семінар, Варшава, 19–22 квіт. 1993 р.); “Українська генеалогія: теорія, методологія, історія та практика” (Перші генеалогічні читання памяті Вадима Модзалевського, Київ, 58 серп. 1995 р.); “Стратегія комплектування фондів наукової бібліотеки” (Міжнар. наук. конф., Київ, 810 жовт. 1996 р.); “Проблеми вдосконалення каталогів наукових бібліотек” (Міжнар. наук. конф., Київ, 14-17 жовт. 1997 р.); “Інформаційна діяльність наукової бібліотеки” (Міжнар. наук. конф., Київ, 1316 жовт. 1998 р.), "Україна і Польща в Східно-Центральній Європі: спадок і майбуття" (Українсько-польська наук. конф., Київ, 25–27 черв. 1999 р.), а також висвітлені у восьми публікаціях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків (загалом 178 сторінок), списку використаних джерел і літератури (427 позицій) та шести додатків: "Стародруки з бібліотеки Вишневецького замку в фондах НБУВ", "Видання друкарень, що діяли в українських землях у XVI–XVIII ст., у бібліотеці Вишневецького замку", "Книжкові знаки власників Вишневецького замку", "Стародруки з Тульчинської бібліотеки у фондах НБУВ", "Видання друкарень, що діяли в українських землях у XVI–XVIII ст., у Тульчинській бібліотеці", "Видання друкарень, що діяли в українських землях у XVI–XVIII ст., в колекції Ф.Мікошевського" (загалом 140 сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, ступінь її вивченості, формулюється мета і завдання дослідження, розкривається наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, висвітлюється історіографія питання, проводиться аналіз джерельної бази дослідження.

Перший розділ "Бібліотека Вишневецького замку – магнатська родова бібліотека XVIII – першої половини ХІХ ст.” присвячений аналізу генези замкової книгозбірні, закладеної останнім представником давнього українського роду Міхалом Серватієм Вишневецьким (16801744) гетьманом ВКЛ, політичним діячем – у 30-х рр. XVIII ст., у Вишнівці (нині Збаразького р-ну Тернопільської обл.). Виділяються 4 періоди в історії бібліотеки.

Перший період – 30-40-і рр. XVIII ст., повязаний з особою фундатора, характеризується формуванням бібліотечного фонду успадкованими книжками та придбанням, в основному, західноєвропейських видань. Зацікавлення його мали широкий спектр: література релігійної, історичної, суспільно-політичної тематики, військова справа, архітектура, математика, твори античних авторів. Фонд налічував понад 1450 видань.

Другий період повязаний з імям Міхала Єжи Вандаліна Мнішка (17421806) великого коронного маршалка, державного діяча, бібліофіла, мецената, літератора епохи Просвітництва, якому у спадок дістався Вишнівець. У цей період замок перетворився на культурно-науковий осередок, а бібліотека продовжувала активно поповнюватися бібліофільськими раритетами і тогочасними виданнями.

Третій період повязаний з особою Кароля Філіппа Мнішка (17941846), сина попереднього власника, науковця, бібліофіла. У цей час бібліотека збагачується рідкісними виданнями Полоніки, геральдично-генеалогічними виданнями, що було проявом загальної тенденції польського суспільства XIX ст., спрямованої на збереження польської культури й нації в умовах бездержавності. Після його смерті починається четвертий період в історії замкової бібліотеки період розпорошення родової книгозбірні. У 80-х рр. XІХ ст. родова бібліотека Вишневецьких–Мнішків як єдиний комплекс перестала існувати. На сьогодні найбільша відома частина книгозбірні Вишневецького замку понад 1 800 тт. зберігається у НБУВ. Поодинокі видання та групи книжок перебувають у книгосховищах Польщі, Литви, Білорусі, Росії, Великобританії.

Фонд бібліотеки за час її існування зріс від 1446 тт. у 1745 р. до 13200 тт. у 1858 р. На всіх етапах історичного розвитку в бібліотеці переважали західноєвропейські видання, Полоніка становила від 1/5 до 1/4 загального фонду. Хронологічні рамки видань – XV ст. перша половина ХІХ ст. Основна кількість це видання XVIII ст., а серед них французькі. У мовному відношенні перші три місця відповідно посідали книжки французькою, латинською і польською мовами. При всій політематичності фонду бібліотека мала гуманітарний характер: основу становили видання з історії, філології, твори суспільнополітичної тематики, античних авторів, література з філософії, юриспруденції, релігії, моралі, етики. Значну частину складала художня література, насамперед французька, енциклопедії та енциклопедичні словники, альманахи, періодичні видання. У книгозбірні зберігалася значна кількість бібліофільських раритетів, що, звичайно, підвищувало ранг бібліотеки як колекційного зібрання. Зафіксовано 11 інкунабулів, видання провідних західноєвропейських видавничих фірм XV XVIII ст. Альдів, Блау, Ельзевірів, Етьєнів, А.Кобергера, М.Лотера, ПлантенівМоретів, З.Феєрабенда, І.Фробена, ЯнсонівВасбергів та ін. Видавнича продукція Польщі представлена виданнями Л.Андрисовича, І.Вієтора, М.Гроля, П.Дуфоура, М.Лоба, В.Міцлера де Колофа, Ф.Цезарія, Шарфенбергів та ін. У фонді бібліотеки знаходилися видання друкарень, які працювали в українських землях у XVI XVIII ст. Бердичеві, Замості, Луцьку, Львові, Перемишлі, Почаєві, Чернігові. Серед них є рідкісні друки, відомі нині у 23 примірниках. У замковій книгозбірні була представлена орієнтальна тематика виданнями з історії та культури країн Сходу, описами подорожей, словниками східних мов.

Стародруки Вишневецької бібліотеки містять у собі провенієнції XVI XX ст. Найбільшу групу складають провенієнції XVIII ст., що відбивають родинні зв'язки Мнішків. Провенієнції представлені власницькими записами, екслібрисами, суперекслібрисами, печатками (осіб та установ). Із них 9 власницьких книжкових знаків вводяться до наукового обігу вперше. Книжкові знаки бібліотеки ілюструють розквіт мистецтва графічного екслібрису у XVIII ст. і дух бібліофільства доби Просвітництва, проявом якого було відродження суперекслібрису.

Другий розділ “Тульчинська бібліотека Потоцьких – магнатська родова книгозбірня XVIII ст. – першої чверті ХІХ ст.” висвітлює історію тульчинської книгозбірні, заснованої представником польського магнатського роду Станіславом Щенсним Потоцьким (17521805) руським воєводою і політичним діячем у Тульчині (тепер райцентр Вінницької обл.). Виділяються два періоди в її історії: перший – період активного збирання бібліотеки шляхом закупів та спадку, другий період розпорошення бібліотечного фонду.

У перший період бібліотеку формують не тільки власник маєтку, а й інші члени родини. Його друга дружина Юзефа Амалія Потоцька з Мнішків (17521798) мала власне книжкове зібрання, яке увійшло до складу Тульчинської бібліотеки. В ньому були книжки із батьківської бібліотеки в Дукельському маєтку. Софія Потоцька (померла 1822 р.) третя дружина С.Щ.Потоцького, у першому шлюбі дружина коменданта Кам'янецької фортеці Ю.З.Вітта (17391815) внесла до Тульчина книжки свого першого чоловіка і свекра, сама займалася поповненням книгозбірні.

Другий період розпочався ще за життя С.Щ.Потоцького. Він пов'язаний із вступом у третій шлюб, а після його смерті з розподілом спадщини між численними нащадками. Завершився він еміграцією до Парижа Мечислава Потоцького (18001876), який, одержавши у спадок Тульчин, вивіз до Парижа частину бібліотеки. Частина книжок з Тульчина потрапила до Немирівської, Ситковецької та Печерської бібліотек братів М.Потоцького та їхніх нащадків. Нині стародруки з Тульчина зберігаються у книгосховищах України, Білорусі, Польщі, Франції. До НБУВ комплекс стародруків Тульчинської бібліотеки надійшов у 1921р. з Вінницької філії ВБУ у складі Немирівської бібліотеки кн. Щербатових.

За друкованими джерелами фонд бібліотеки нараховував близько 10 тис. тт. Хронологічно видання охоплювали XV першу чверть XIX ст., переважна більшість їх припадала на XVIII ст. Основний склад фонду становили західноєвропейські видання. Домінувала література французькою мовою. Книгозбірня мала універсальний характер. В ній були представлені видання майже з усіх основних галузей знань, але кількісно переважала художня література. Бібліотека вміщувала історичну, суспільно-політичну, юридичну літературу, бібліїстику, твори античних авторів та французьких просвітителів, енциклопедичні та періодичні видання, твори з військової справи, садово-паркової архітектури, природничих наук. Була представлена і орієнтальна тематика граматиками і словниками східних мов, творами з історії та культури країн Сходу, описами подорожей. У фонді була група іспанських друків, що рідко траплялося у приватних бібліотеках XVIII ст. на теренах Речі Посполитої. Певна кількість раритетних видань надійшла до Тульчина у складі бібліотек Я. та Ю.Віттів.

Колекційний статус бібліотеки підвищує наявність видань провідних західноєвропейських видавничих фірм XVI XVIII ст.: Альдів, Блау, Дідо, Ельзевірів, Етьєнів, Й.Оппорінуса, ПлантенівМоретів, Т.Ройкрофта, І.Фробена, ЯнсонівВасбергів та ін. Полоніка становила незначну частину бібліотеки, але серед цієї групи є рідкісні видання. У книгозбірні незначною кількістю представлена продукція друкарень, що діяли в українських землях у XVII XVIII ст. у Бердичеві, Замості, Києві, Луцьку, Львові, Перемишлі. У складі цієї групи є й бібліофільські раритети.

Стародруки Тульчинської книгозбірні містять провенієнції XVII XIX ст., які є важливим джерелом у дослідженні її історії. Вони представлені власницькими записами, екслібрисами, суперекслібрисами, печатками, які належали представникам роду, приватним особам, бібліотекам монастирів і єзуїтських колегіумів. Купівельні записи у стародруках Тульчинської бібліотеки є цінним джерелом до історії книжкових цін у Речі Посполитій XVIII ст.

У третьому розділі “Бібліотека Мікошевських як різновид моделі шляхетської родової бібліотеки XVIII ст.” розглядається історія колекції Франтішка Мікошевського, яка є найбільшою і найціннішою частиною родової бібліотеки Мікошевських. Франтішек Мікошевський, житомирський межовий коморник, сформував власну бібліотеку, яка побутувала на Волині в останній чверті XVIII ст., залучивши до неї книжки двох родичів Станіслава Мікошевського, коморника Руського воєводства, та Бернарда Антонія Мікошевського, луцького і київського кафедрального каноніка, ректора шкіл Київського воєводства, вікарія Київської капітули. Мікошевські були не дуже заможним шляхетським родом, але зібрали цінні видання XVIXVIII ст. Ф.Мікошевський заповів бібліотеку Волинській гімназії (з 1819 р. ліцей) у Кременці, яка стала однією з структурних частин гімназіальної бібліотеки, згодом бібліотеки Київського університету св.Володимира і НБУВ. Передача книжок Ф.Мікошевського до бібліотеки Волинського ліцею відбулася наприкінці 1805 на початку 1806 р.

В історії родової книгозбірні Мікошевських виокремлюються три періоди. Перший характеризується формуванням бібліотеки Ф.Мікошевським, коли фонд поповнювався придбаними та успадкованими книжками. У цей період фонд набув завершеного вигляду і сьогодні є свідченням культурного рівня дрібної верстви шляхетського стану Волині XVIII ст. Другий період характеризується зміною статусу приватної книгозбірні на статус структурної частини бібліотеки навчального закладу у вигляді колекції, фонд якої практично залишався без змін у стінах Волинського ліцею та Київського університету. У 1927 р. за постановою Колегії Наркомату освіти УСРР від 2.08.1926 р. колекція у складі фундаментальної бібліотеки Київського університету була передана до ВБУ. Третій період характеризується незначним поповненням колекції надходженнями стародруків Мікошевських з Київського історичного музею у 30-х рр. XX ст.

Загальна кількість книжок з бібліотеки Мікошевських у НБУВ налічує 821 том. Нині немає відомостей про наявність книжок Мікошевських в інших книгосховищах, крім НБУВ. Хронологічні рамки фонду охоплюють XVI поч. XIX ст. Основна кількість видань припадає на XVIII ст. Щодо мовної приналежності, перші три місця відповідно займають книжки французькою, латинською та польською мовами. Основний склад колекції становлять західноєвропейські друки. Серед них є видання провідних видавничих фірм XVIXVIII ст., які вже у XVIII ст. становили бібліофільську цінність, а саме видання Альдів, Блау, Дідо, Ельзевірів, Етьєнів, Плантенів–Моретів, ЯнсонівВасбергів. Польща представлена друкарнями XVI XVIII ст.: І.Вієтора, М.Гроля, П.Дуфоура, Л.Купіша, М.Лоба, Я.Матіашкевича, В.Міцлера де Колофа, Ф.Унглера, Ф.Цезарія, Шарфенбергів, Шеделів; Варшавського, Познанського, Калішського єзуїтських колегіумів. У колекції знаходяться видання друкарень, що діяли в українських землях у XVIXVIII ст. у Бердичеві, Замості, Луцьку, Львові, Почаєві. Від загального обсягу колекції це становить близько 3%. Серед цієї невеликої групи видань є бібліофільські раритети.

Склад колекції віддзеркалює фахові зацікавлення власників у математичних та природничих науках. У колекції зберігаються праці понад 50 європейських вчених (математиків, фізиків, астрономів) з античних часів до XVIII ст. включно. Водночас можна говорити про політематичність книгозбірні, в якій є видання з історії, філософії, теології, юриспруденції, філології, твори античних авторів та просвітителів, періодичні видання XVIII ст., художня література, драматичні твори та лібрето опер. При тематичному аналізі колекції виділяється, як і в попередніх двох книгозбірнях, орієнтальна тематика (граматики і словники східних мов, твори з історії та культури країн Сходу).

Книжки колекції зберігають у собі численні провенієнції XVIXVIII ст. За видовою ознакою переважну більшість становлять власницькі записи і тільки поодинокі книжки мають печатки та суперекслібриси. Чимало записів належать волинській шляхті XVIII ст. Характерною особливістю провенієнцій колекції є наявність значної кількості записів з книжковими цінами, які суттєво доповнюють базу даних до історії книжкових цін у Речі Посполитій XVIII ст.

У четвертому розділі “Родові шляхетські бібліотеки доби Просвітництва як історико-культурні пам’ятки: підсумки та перспективи книгознавчих та бібліотекознавчих досліджень” показано, що родові книгозбірні формувалися під впливом ідей Просвітництва і є історико-культурними пам’ятками епохи, в якій вони створювалися та функціонували. Склад і зміст їхніх фондів визначався характерним для Просвітництва поворотом до гуманістичних цінностей, розвитком наукового знання, зростанням літератури з суспільних та природничих наук, розквітом бібліофільства, стрімким зростанням приватних бібліотек. Сформовані бібліотеки були результатом як загальних суспільних процесів епохи, так і даниною моді. Зібраний і опрацьований матеріал засвідчив, що у складі і змісті фондів досліджуваних бібліотек більше подібних рис, ніж відмінних. Спільним для усіх трьох книгозбірень є універсальний характер фондів, домінування видань XVIII ст. (французькомовних), наявність наукової літератури, видань орієнтальної тематики і праць ідеологів Просвітництва, подібність шляхів комплектування, прояв індивідуальних зацікавлень власників. Головні відмінності полягали в обсязі фондів, що залежало від матеріальних можливостей власників, та в індивідуальних інтелектуальних зацікавленнях, які визначалися природними нахилами особи, її естетичними смаками, рівнем освіти, впливом суспільно-політичних ідей, даниною моді.

Дослідження родових книгозбірень дають змогу виявити в їхніх фондах книжкові пам’ятки на рівні примірника видання і зробити їх книгознавче анотування, що поглиблює оцінку ролі конкретної пам’ятки в історії культури.

Книгознавчий аналіз значного масиву стародруків досліджуваних бібліотек є одним із шляхів одержання нових відомостей про репертуар продукції окремих друкарень, ареали її розповсюдження та соціо-культурного побутування .

Опрацювання провенієнцій та маргінальних записів у книжках висвітлює шляхи розповсюдження, західноєвропейських видань в українських землях, шляхи комплектування бібліотечного фонду, виявляє сліди протобібліотек, книжки з яких осіли в фонді родової книгозбірні, та надає додаткові відомості до історії бібліотек, що існували в одній часовій площині з досліджуваною бібліотекою.

ВИСНОВКИ:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.

14.

15.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ОПУБЛІКОВАНО В РОБОТАХ:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

Римарович І. О. Родові книгозбірні Правобережної України XVIII ст. у фондах Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського: історія і бібліографічна реконструкція. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.08 – книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство. Національна бібліотека