КРИВОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РЯБОВОЛ ЛІЛІЯ ТАРАСІВНА

УДК 37 (9) + 37.01

РОЗВИТОК ЗЕМСЬКОЇ ОСВІТИ В ХЕРСОНСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ

(ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Кривий Ріг– 2001

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор,

заслужений працівник освіти України

МЕЛЬНИЧУК СЕРГІЙ ГАВРИЛОВИЧ,

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка,

завідуючий кафедрою педагогіки

психолого-педагогічного факультету.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

ВАСИЛЕНКО ВОЛОДИМИР АРКАДІЙОВИЧ,

Соціально-педагогічний інститут "Педагогічна Академія", м.Кіровоград, ректор;

кандидат педагогічних наук, доцент

ЯКУШКО НАТАЛІЯ МИХАЙЛІВНА,

доцент кафедри педагогіки початкового

навчання та дошкільного виховання,

Харківський державний педагогічний університет

імені Г.С.Сковороди.

Провідна установа: Луганський державний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м.Луганськ.

Захист відбудеться 23.03.2001 року о 14 годині на засіданні cпеціалізованої вченої ради К. 09.053.01 у Криворізькому державному педагогічному університеті (50086, м.Кривий Ріг, просп. Гагаріна, 54, к.230).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Криворізького державного педагогічного університету (50086, м.Кривий Ріг, просп. Гагаріна, 54).

Автореферат розісланий 19.02.2001 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради____________ Г.Б.Штельмах

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. Вимоги сучасного етапу розвитку українського суспільства зумовили необхідність докорінного реформування освіти. Важливим для кожного сьогодні є усвідомлення того, що поліпшити її якість і тим самим сприяти виведенню нашої держави на світовий рівень розвитку цивілізованих країн можливо, тільки об'єднавши зусилля владних структур, усього суспільства, громадськості, приватних осіб. Будуючи нову систему освіти, необхідно враховувати не лише тенденції розвитку зарубіжних освітніх моделей, а насамперед, відроджувати національні історико-педагогічні традиції, тому актуальним та доцільним сьогодні стає вивчення діяльності освітніх закладів державного, громадського та приватного характеру нашого недалекого минулого. Глибоке дослідження означеної проблеми дасть можливість творчого застосування їх досвіду, покаже механізми залучення до розв'язання освітніх питань поряд із державою широких кіл громадськості, зокрема через органи місцевого самоврядування.

Аналіз історико-педагогічної літератури свідчить, що проблеми участі земського самоврядування у розвитку освіти завжди викликали природний інтерес певного кола дослідників. Високо оцінювали роль земств у створенні початкової школи нового типу відомі педагоги та громадські діячі – сучасники земства: Х.Д. Алчевська, М.Ф. Бунаков, М.О. Корф, С.Ф. Русова, К.Д. Ушинський, М.В. Чехов та інші; узагальнювали результати роботи земств та доводили її ефективність порівнянно з Міністерством народної освіти Г.О. Фальборк та В.І. Чарнолуський; Є.О. Звягінцев критикував урядову антиземську політику, особливо діяльність інституту інспекції народних училищ, та обстоював необхідність розширення меж компетенції земств у освітній галузі.

Теоретичним підгрунтям для розробки дисертаційного дослідження стала праця Б.Б. Веселовського "Історія земства за 40 років", в якій міститься загальна характеристика напрямків освітньої роботи земств, подається її періодизація, розмежовуються сфери діяльності губернських та повітових земських установ, розглядається трансформація поглядів земців на різні освітні проблеми. У цілому автор здійснив спробу критичного, об'єктивного аналізу земської просвітницької діяльності. Окремі аспекти досліджуваної проблеми висвітлені І.П. Бєлоконським у праці "Земський рух".

Заслуговують на увагу праці І.М. Богданова, Є.Ф. Грекулова, П.О. Зайончковського. У працях Г.Є. Жураківського, М.О. Константинова, С.Б. Паіної, О.І. Піскунова, О.К. Римакова, В.З. Смирнова, В.Я. Струмінського йдеться про земський внесок в освітню справу. Позитивну роль земств і громадськості в її розвитку визначали М.Г. Заволока та О.В. Ососков. У

історико-педагогічних монографіях і публікаціях Г.А. Герасименка, Е.Д. Днєпрова, С.Ф. Єгорова, Ф.Г. Паначіна, Б.К. Тебієва роль земств розглядається в загальних рисах. Одним з найперших дослідників особливостей земської діяльності на українській території став В.Й. Борисенко. Сприяли висвітленню означеної проблеми дослідники Б.Г. Баік, І.А. Грушкевич, О.Г. Дзеверін, Н.П. Калениченко та ін.

Вагомий внесок у відтворення цілісної картини освітньої діяльності органів земського самоврядування України зробили О.М. Гуз, В.В. Курченко, О.І. Мармазова. Особливості земської освітньої політики на Лівобережній та Правобережній Україні розглянули відповідно Р.Л. Гавриш та Х.М. Дровозюк. Високої оцінки заслуговує праця Л.В. Корж, в якій аналізуються результати просвітницьких заходів земства в межах одного етнокультурного регіону – Харківської губернії. Широке дослідження педагогічної діяльності відомого освітнього діяча М.Р. Завадського, котрий певний час співпрацював із земцями Херсонської губернії, перебуваючи на посаді директора Єлисаветградського земського реального училища, провела І.А. Чернишенко.

Важливою для розуміння суті освітніх процесів України початку ХХ століття, особливо для усвідомлення ролі та місця земства в них є колективна праця "Нариси з історії українського шкільництва (1905–1933)" під редакцією О.В. Сухомлинської. Проте для підтвердження загальних тенденцій і закономірностей розвитку освітньої діяльності земств необхідне глибоке дослідження її в кожному окремому регіоні. Результати та висновки такої роботи можуть бути корисними для застосування сучасними органами місцевого самоврядування, які сьогодні є у стадії реформ.

Таким чином, актуальність і важливість проблеми, її соціально-педагогічна значущість та недостатнє розкриття зумовили вибір теми дисертаційного дослідження "Розвиток земської освіти в Херсонській губернії (друга половина ХІХ – початок ХХ століття)".

Зв'язок роботи з науковими планами й темами. Тема дисертації входить до плану науково-дослідних робіт кафедр педагогіки та історії України Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка й затверджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології Академії педагогічних наук України (протокол № 1 від 17.02.1997 р.).

Територіальні межі дослідження охоплюють Херсонську губернію у складі шести повітів: Херсонського, Одеського, Єлисаветградського, Олександрійського, Ананіївського та Тираспільського, що дає змогу: по-перше, вивчити особливості земської освіти означеного регіону, зумовлені специфічними рисами його суспільно-економічного життя; по-друге, висвітлення освітньої роботи земств Херсонської губернії має підтвердити основні положення щодо загальноземської діяльності в межах України; по-третє, земства Єлисаветградського, Одеського, Херсонського повітів та Херсонське губернське земство вважались передовими й демократичними, а результати їхньої роботи були відомі далеко за межами губернії, саме тому й викликали інтерес дослідника.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1864 – 1920 роки, тобто час існування органів земського самоврядування від їх виникнення згідно з "Положенням про губернські та повітові земські установи" 1864 року до завершення їх діяльності у зв'язку із змінами суспільно-політичного життя країни.

Об'єкт дослідження – історія розвитку та становлення системи земської освіти у Херсонській губернії в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття.

Предмет дослідження – організація та зміст діяльності земських навчальних закладів у Херсонській губернії в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття.

Мета роботи полягає у висвітленні земської освітньої політики й тактики у Херсонській губернії в контексті соціально-економічних та громадсько-політичних умов України другої половини ХІХ – початку ХХ століття.

Об'єкт, предмет і мета зумовили такі завдання дослідження:

·

· виявити позитивні напрямки діяльності земств у галузі початкової, середньої, професійно-технічної, позашкільної освіти та підготовки педагогічних кадрів;

· здійснити аналіз змісту, форм, принципів і методів навчально-виховної діяльності в земських освітніх закладах;

· обгрунтувати потенційні можливості творчого застосування панівних ідей, виявлених у діяльності земських шкіл на сучасному етапі розвитку української школи й педагогіки.

Методологічною та теоретичною основою дослідження стали теорія наукового пізнання, положення про діалектичний взаємозв'язок і взаємозумовленість явищ, необхідність їх висвітлення у конкретно-історичних обставинах та перехід кількісних змін в якісні; про сутність і соціальну зумовленість освіти й виховання, єдність національного і загальнолюдського, зв'язок історії із сьогоденням, теорії й практики; положення державної національної програми "Освіта (Україна ХХІ століття)", Конституція України

(статті 23, 53).

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань здійснювались аналіз та узагальнення історико-педагогічних фактів, систематизація і класифікація літератури й джерел; аналіз освітнього змісту початкової та середньої школи, який закладено в навчальних планах та програмах; статистична обробка даних про зростання асигнувань земств на народну освіту й збільшення кількості шкіл у губернії і порівняльна характеристика внеску окремих земств у розвиток освіти губернії та результатів роботи земських самоврядувань різних губерній.

Організація дослідження. Дослідження здійснювалось у три етапи протягом 1995 – 2000 років.

На першому, організаційно-пошуковому, етапі (1995–1996 роки) з'ясовувався стан розробки означеної проблеми, вивчалась історико-педагогічна література, визначались об'єкт, предмет, мета й завдання дослідження, проводилось первинне узагальнення результатів діяльності земських установ.

На другому, аналітичному, етапі (1997–1998 роки) аналізувались архівні документи, урядові постанови, накази, рекомендації з теми дослідження; була завершена робота із складання бібліографічного опису; проводилась систематизація та узагальнення результатів дослідження, що дало змогу виявити тенденції та закономірності динаміки змісту, структури й форм земської освітньої діяльності, опубліковувались основні положення роботи.

На третьому, узагальнюючо-підсумковому, етапі (1999–2000 роки) закінчилась обробка даних, окреслено шляхи використання досвіду діяльності земських установ, формулювались висновки, весь матеріал дослідження було викладено у публікаціях і рукописі дисертаційної роботи.

Основними джерелами дослідження були: документи Центрального державного історичного архіву м.Києва, серед яких фонди попечителя Київського навчального округу, канцелярії Херсонського, Миколаївського, Одеського губернаторів, жандармських управлінь Херсона, Одеси, Миколаєва. Проведена велика робота по вивченню матеріалів з означеної проблематики державних архівів Херсонської, Одеської, Миколаївської, Кіровоградської областей. Особливу увагу привернули фонди Херсонської губернської та повітової управ, земських і міських самоврядувань інших повітів губернії, фонди окремих навчальних закладів, а саме Єлисаветградського реального та Херсонського сільськогосподарського земських училищ, фельдшерської та сільськогосподарської шкіл, окремих початкових училищ. Розглядались протоколи засідань земських управ, звіти управ на земських зборах, систематичні зведення постанов губернських та повітових зборів, звіти інспекторів про стан шкільної справи на своїх дільницях, земські статистичні збірники й огляди народної освіти губернії та повітів за окремі роки, кошторисна документація.

Джерельна база дисертації складається також із збірників документів і матеріалів Міністерства народної освіти. Значний фактичний матеріал дали звіти керівників земських педагогічних курсів та з'їздів, зокрема М.Ф. Бунакова та М.О. Корфа; висвітленню поглядів земських освітян сприяли матеріали Першого Загальноземського з'їзду з народної освіти. Важливі відомості містяться у педагогічній пресі. Так, на сторінках "Педагогического вестника", "Школьного обозрения", "Вестника воспитания" обговорювались усі злободенні питання, пов'язані із освітою.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше досліджено й виявлено особливості освітньої діяльності земств Херсонської губернії, введено в науковий обіг новий матеріал з історії освіти України, відкрито імена земських діячів, які сприяли розвитку освіти народу; подальшої конкретизації набули концептуальні положення земської освіти щодо визначення мети, змісту, провідних принципів та методів навчання і виховання в земських освітніх закладах.

Теоретичне значення роботи полягає у комплексному дослідженні діяльності земських освітніх установ, форм і напрямків їх роботи, у визначенні тенденцій розвитку земської освіти в Херсонській губернії.

Практичне значення роботи визначається можливістю використання її висновків у подальшій розробці питань історії освіти України, підготовці лекцій і спецкурсів з педагогічної та краєзнавчої тематики, а також полягає у творчому застосуванні вивченого досвіду на сучасному етапі в умовах переходу від державної до державно-громадської форми управління освітою.

Вірогідність результатів дослідження забезпечена об'єктивним історико-логічним аналізом становлення й розвитку земської освіти, вивченням джерел, які адекватно відтворюють тогочасні реалії, а також застосуванням у комплексі взаємодоповнюючих методів дослідження, котрі відповідають меті, предмету та завданням роботи.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації доповідались на науково-практичних конференціях: міжнародній "Педагогіка Василя Сухомлинського на зламі епох" (Київ – Кіровоград, 1999 р.); Всеукраїнській "Кіровоградщина на зламі тисячоліть: стан, проблеми, перспективи" (Кіровоград, 1999 р.); V Всеукраїнській "Актуальні проблеми валеологічної освіти в навчальних закладах України" (Кіровоград, 1999 р.); VІ Всеукраїнській "Актуальні проблеми оздоровчої фізкультури, спорту дітей інвалідів та волеологічної освіти в навчальних закладах України" (Кіровоград, 1998); ІІ міжвузівській "Духовний світ людини і сучасність" (Кіровоград, 1998 р.) ; Всеукраїнській студентській "Впровадження ідей В.О. Сухомлинського в практику сучасної школи" (Кіровоград, 1999 р.), а також опубліковані в Наукових записках Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка в серії педагогічні науки (Кіровоград, 1998, 2000 р.), та Збірнику наукових праць Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова "Творча особистість вчителя: проблеми теорії і практики" (Київ, 1999 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 10 праць: 4 статті та 6 тез.

Структура роботи. Дисертаційне дослідження складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (320 назв) та 10 додатків. Зміст дослідження викладено на 163 сторінках тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність, наукове й практичне значення, визначені хронологічні та територіальні межі, сформульовано мету й завдання роботи, розкрито методологічну та джерельну базу дисертації, подано відомості про апробацію результатів і структуру дисертації.

У першому розділі "Народна освіта як особлива галузь діяльності земських установ" розкриваються соціально-економічні та політичні умови виникнення і становлення земських навчальних закладів; визначаються завдання та організаційні форми земської освітньої роботи в повітах і губернії; висвітлюється процес розвитку початкових земських шкіл та спроби введення загального початкового навчання, а також заходи земства щодо створення мережі середньої, професійно-технічної та позашкільної освіти.

У дослідженні встановлено, що 1864 року уряд Росії затвердив "Положення про земські установи", згідно з яким у більшості губерній Росії, в тому числі Херсонській, були створені земські органи самоврядування. Земствам було надано право дбати про будівництво доріг, водопостачання, про благоустрій міст, відкриття початкових шкіл і лікарень. У питаннях народної освіти права земств були обмежені суто господарськими справами, а керівництво навчально-виховною роботою в школах здійснювало Міністерство народної освіти та Найсвятіший синод через губернські й повітові училищні ради, директорів та інспекторів народних училищ.

Аналіз джерельної бази дає підставу стверджувати, що вже на початку своєї діяльності земства розгорнули значну роботу в освітній галузі, особливо у відкритті початкових училищ. Асигнування коштів земствами значно перевищувало асигнування Міністерства народної освіти на утримання початкових шкіл. Кращі представники училищних рад від земства дбали про ремонт і будівництво шкільних приміщень, про забезпечення учнів підручниками, посібниками, письмовим приладдям тощо.

У дослідженні доведено, що царський уряд обмежував діяльність земств, створював труднощі для роботи земських шкіл. "Положення про початкові народні училища" 1864 року формально нібито сприяло розвитку освітньої ініціативи органів місцевого самоврядування, а насправді орієнтувало на збереження найгіршого типу школи – церковнопарафіяльної. Уряд вимагав матеріальної підтримки школам духовного відомства і від земства. В умовах недостатньої кількості училищ іншого типу земці на початку своєї діяльності субсидіювали церковнопарафіяльні та школи грамоти, проте згодом вони розробили вимоги й правила, що передбачали повний звіт із витрат та заходів щодо вдосконалення навчально-виховного процесу тих закладів, які отримували субсидії від земства. У процесі формування і становлення освітніх поглядів і переконань земці дійшли висновку, що школи духовного відомства не відповідали освітнім запитам населення й тому не мали права на існування, внаслідок чого їм було повністю відмовлено у земській матеріальній підтримці.

У дисертації підкреслюється антиземська спрямованість багатьох урядових заходів. Для усунення земств від реального керівництва освітою, для посилення нагляду за організованими земством школами та підвищення рівня релігійно-морального виховання в них 1869 року були створені шкільні інспекції, права яких закріплювались інструкцією 1871 року. "Положення про початкові народні училища" 1874 року передавало управління освітою губернським та повітовим предводителям дворянства, котрі головували в училищних радах, а також міністерським чиновникам – директорам та інспекторам народних училищ, які разом гальмували реалізацію земських освітніх планів, починань, суворо контролювати навчально-виховний процес. Проте земці намагалися зберегти свої позиції, звертаючись до уряду з обгрунтуванням необхідності перегляду основних документів, що визначали компетенції земств, клопотали про створення посад повітових земських інспекторів тощо.

У розділі аналізується негативний вплив на освітню активність земств "Закону про крайню межу земського оподаткування" 1900 року. Цей документ певною мірою стримував розвиток народної школи, оскільки дозволяв земствам збільшувати освітні витрати лише на 3% на рік. Так, якщо асигнування Херсонського земства на освіту протягом 1895–1900 років збільшувались у середньому щорічно на 45 700 крб., то з 1901 по 1904 рік – лише на 38 600 крб. щорічно.

Ці та інші факти свідчать, що ставлення урядовців до земства загалом не було позитивним, проте деякі з них розуміли важливість здійснюваної земцями роботи. П.М. Ігнатьєв, який був міністром освіти протягом 1915–1916 років, підкреслював, що кожна країна має свій власний шлях становлення освіти й наголошував, що роль земств у Росії (а ми можемо додати – і в Україні) у пошуках цього єдино правильного шляху величезна.

Як показало дослідження, земці вже на початку своєї діяльності чітко визначили освітні завдання, котрі вимагали негайного розв'язання. Найважливішими серед них були: створення мережі шкіл та забезпечення їх вчителями; введення загального обов'язкового безкоштовного початкового навчання; написання нових цікавих підручників, які б активізували пізнавальну діяльність учнів; створення для кожного вчителя оптимальних умов життя і діяльності; українізація навчально-виховного процесу; зрівнювання в правах класичної та реальної освіти; забезпечення доступності та безперервності навчання; водночас із підвищенням освітнього рівня залучати селян до громадсько-політичного життя країни, сприяти вихованню свідомих громадян держави.

У роботі розкрито організаційні форми земської освітньої діяльності. У кожному повіті нею керували земські збори разом із своїм виконавчим органом – управою. Для розгляду найскладніших питань створювались редакційні або підготовчі комісії. У планомірному розвитку освітньої справи велику роль відігравав орган, який постійно діяв при управі – відділ народної освіти. До його складу входили завідуючий шкільним господарством, позашкільною освітою, статистикою народної освіти, бібліотекою та музеєм, а також секретар або діловод, іноді земський інженер та лікар. В умовах певної самостійності повітів губернські земські збори із спеціальними комісіями здійснювали координацію освітньої справи через губернську управу, яка, в свою чергу, організовувала діяльність губернського відділу народної освіти, шкільної статистики, довідково-педагогічного або шкільного бюро. Земці брали участь у засіданнях повітових і губернських училищних рад. Через своїх представників в означених установах земство могло впливати на розвиток освіти на офіційному рівні, проте це не влаштовувало урядовців, тому члени училищних рад від земства періодично позбавлялись урядом права вирішального голосу під час обговорення освітніх питань та голосувань.

Певна роль у роботі відводиться відзначенню особистого внеску окремих діячів у розвиток освітньої справи, серед них: М.Р. Завадський, який довгий час був директором Єлисаветградського земського реального училища і заснував часопис "Педагогический вестник", що став відомим далеко за межами губернії; гласні Єлисаветградської повітової управи О.Д. Диков, П.О. Зелений, О.М. Нікітін; губернські земці: В.П. Бракер, О.П. Любович, К.О. Михальчи, С.П. Соколов-Бородкін; земські лікарі Єлисаветградського та Ананіївського повітів І.Я. Тезяков і П.П. Шаверін, котрі піддавали гострій критиці санітарно-гігієнічний стан тодішньої народної школи та обстоювали необхідність усунення недоліків у цій справі.

Теоретичні та практичні пошуки земців сприяли еволюції їхніх поглядів у деяких питання організації школи. На першому етапі своєї діяльності земці вважали, що всі матеріальні витрати на утримання початкових училищ повинні відшкодовуватися селянами, і при цьому навіть використовували тактику матеріального "заохочення", або "покарання". Згодом вони усвідомили хибність такого підходу і вже в 70-х роках ХІХ століття почали виплачувати вчителям частину заробітної плати та виділяти кошти на підручники й навчальні посібники. У 80-х роках селянські товариства Херсонської губернії були повністю звільнені земством від виплат учителям. Поступово від часткового забезпечення шкіл паливом та проведення ремонту в 90-х роках ХІХ століття земства прийшли до повного утримання існуючих шкіл та будівництва нових шкільних приміщень за власні кошти на початку ХХ століття. Крім того, вони проводили роботу із закріплення за навчальними закладами земельних ділянок. Це дуже важливе питання організації життєдіяльності сільських шкіл і сьогодні.

У розділі розкриваються всі аспекти підготовчої роботи земств до введення загального початкового навчання на повітовому, губернському та загальнодержавному рівнях. Аналіз науково-педагогічної літератури й архівних джерел підтверджує тезу, що саме земства стимулювали діяльність уряду в цій справі, оскільки більшість освітніх законопроектів початку ХХ століття ухвалювалась внаслідок земських клопотань. Так, Єлисаветградське повітове земство вже 1873 року в умовах майже повної байдужості уряду до питаннь народної освіти звернулося до нього з клопотанням про введення загального початкового навчання і розпочало широке статистичне дослідження стану народної освіти в повіті. Активну діяльність у цьому напрямку одним із перших у країні розпочало Херсонське губернське земство. Вже 1874 року його представники працювали над проектом плану розвитку народної освіти в губернії та порушували питання про послідовне введення загального навчання на основі початкової земської школи. Відзначимо, що саме у відповідь на земські клопотання 1906 року була призначена матеріальна допомога уряду на утримання вчителів, 1907 року надані земствам безповоротні та довгострокові позики із державного шкільно-будівельного фонду тощо. Проте земські асигнування на освіту продовжували перевищувати державні, наприклад: 1909 року від уряду Одеський повіт отримав 62 400 крб., а місцеве земство асигнувало 217 215 крб. Не чекаючи дозволу та розпорядження згори, земці розробляли шкільні мережі та карти, перспективні плани, кошториси і навіть типи шкільних приміщень.

Важливим для усвідомлення суті земської освітньої політики було обстоювання земцями необхідності поєднання демократичних принципів загальнодоступності, обов'язковості та безкоштовності початкової освіти. Перші кроки реалізації обов'язкового навчання здійснювались у Херсонській губернії в 70-х роках ХІХ століття. Повітові управи укладали із селянськими товариствами договори про обов'язкове відвідування шкіл учнями протягом навчального року від першого жовтня до першого травня. У разі невиконання цієї умови окремими сім'ями до них застосовувались штрафні санкції. Такий підхід був визнаний Херсонським губернатором як незаконний і не набув подальшого розвитку. Безплатне навчання забезпечувалося тим, що земці поступово перебрали на власний рахунок усі витрати селян на утримання шкіл.

Дослідження встановило, що Херсонське земство заклало підгрунтя для створення мережі середньої та професійно-технічної освіти в губернії. Специфічною рисою діяльності земства в цьому напрямку було глибоке обгрунтування необхідності організації певного навчального закладу, виходячи з освітніх та господарських потреб регіону, а також відстоювання прав земських середніх училищ реального спрямування в умовах привілейованого становища класичних гімназій. Перлинами в скарбниці української педагогіки стали Єлисаветградське реальне та Херсонське сільськогосподарське земські училища. Досвід їх роботи показує приклади залучення до розв'язання освітніх проблем не лише органів місцевого самоврядування, але й широких кіл громадськості, зокрема батьків учнів через участь у батьківських комітетах. Позитивним напрямком діяльності земств у галузі середньої освіти було створення оптимальних умов для навчання, що досягалось забезпеченням учнів житлом, створенням великої кількості земських та іменних стипендій для старанних студентів, а також уведенням пільг в оплаті за навчання. Крім того, земці сприяли подальшому здобуттю вищої освіти обдарованими випускниками середніх навчальних закладів.

Однією з перших в Україні виникла Ямчитська нижча сільськогоспо-дарська школа, якою опікувалось Херсонське губернське земство. Цікавим є досвід роботи земців з організації фельдшерської школи, вихованці якої під час виробничої практики допомагали фармацевтам та лікарям губернії; на базі школи проводились повторні курси для фельдшерів.

Доказом справжньої зацікавленості земців у набутті освіти кожним членом суспільства стало опікування Херсонським сирітським притулком. Ці найбільш знедолені діти завдяки зусиллям місцевого земства отримали можливість здобувати знання в різних освітніх закладах м.Херсона. Сирітам, які не встигали в навчанні, обов'язково надавалась професійна освіта: хлопчики зараховувались до ремісничого портового училища в м.Миколаєві, а дівчата в приватних майстернях знайомились із основами швацького ремесла.

Для здобуття населенням професійної підготовки земства відкривали ремісничі класи та відділення, навчально-ремісничі майстерні. Більшість з них існували в умовах самозабезпечення, тобто виготовлена продукція реалізувалась населенню, а отримані кошти поряд із дотаціями земства сприяли розвитку виробництва, що в свою чергу забезпечувало учнів роботою, давало можливість постійного вдосконалення спеціалістів.

У роботі розглянуті всі напрямки земської позашкільної діяльності, серед них: народні читання не лише релігійно-морального, але й наукового і навіть політологічного характеру; школи для дорослих, вечірні та недільні курси, повторні класи, народні просвітні музеї.

У другому розділі "Організація навчально-виховного процесу в земських освітніх закладах" значна увага зосереджена на земській системі підготовки та підвищення кваліфікації фахівців народної освіти; розкрито всі аспекти навчально-методичної роботи земств у галузі початкової школи; показано особливості навчального процесу в земських освітніх закладах середньої ланки; розглянуті заходи земств щодо українізації освіти.

Комплексне дослідження дає можливість стверджувати, що земці створили певну систему підготовки вчительських кадрів у Херсонській губернії в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. В міністерських учительських семінаріях навчались земські стипендіати; більшість гімназій, в яких відкривались додаткові педагогічні класи, отримували матеріальну допомогу від земства, яке сприяло також відкриттю дворічних педагогічних курсів. Цікаво, що підходи земців до формування педагогічних знань та умінь учителів були схожі із сучасними щодо вимог поєднання теоретичного навчання з педагогічною практикою. Так, слухачі дворічних курсів, які діяли при Єлисаветградському міському шестикласному училищі на початку ХХ ст. за матеріальної підтримки земства, повинні були обов'язково провести визначену кількість (19) уроків у першому й другому класах училища. До означеної форми роботи вони допускались лише за умови узгодження конспектів уроків із учителем-методистом.

Особливо активним Херсонське земство було в організації та проведенні з'їздів і тимчасових учительських курсів. Найбільш відомими серед них стали вчительський з'їзд 1874 року та педагогічні курси 1899 року під керівництвом відомого педагога М.Ф. Бунакова і з'їзд 1881 року, на якому головував знаний учитель-методист М.О. Корф. На цих та інших аналогічних заходах розглядались питання, що стосувалися внутрішнього устрою початкової школи та можливостей розширення її освітнього змісту, вчителі знайомились з новими ефективними методами навчання, обговорювали шкільні підручники та навчальні посібники й визначали найкращі серед них. У той час, коли в урядових навчальних закладах існував широкий набір тілесних покарань, наприклад: стояння у кутку, іноді навколішки, позбавлення перерви або обіду, смикання за волосся та вуха, биття лінійкою по руках, земські вчителі Херсонської губернії одними з перших у країні порушували питання про необхідність їх заборони, оскільки дисципліна в класі, на їх думку, повинна досягатися добрим словом учителя.

Земські діячі опікувалися тим, щоб учителі були забезпечені необхідною їм для роботи навчально-методичною та іншою літературою, могли знайомитись із періодичною пресою педагогічного та публіцистичного характеру, тому створювали при початкових училищах спеціальні вчительські бібліотеки, а також на пільгових умовах учителі могли користуватися послугами бібліотек при земських управах тощо.

Крім організації власних учительських з'їздів Херсонські земські освітяни брали участь у аналогічних загальнодержавних заходах. Їх представники були учасниками Першого Загальноземського з'їзду з народної освіти 1911 року в Москві та повністю розділили думки більшості делегатів на з'їзді про доцільність впровадження в земську педагогічну практику прогресивних форм і методів навчання, визнали прийнятною і нормальною лише таку організацію справи народної освіти, при якій завідування навчально-виховною частиною в початкових земських школах повністю належало б земству, а саме, його виконавчому органу – управі.

Схвально були прийняті земцями Херсонської губернії резолюції Першого Загальноросійського з'їзду з сімейного виховання 1912 року, зокрема щодо націоналізації дошкільного виховання та про материнську мову. В резолюціях зазначалося, що виховання повинно бути національним, адже саме націоналізація виховання є головною умовою його демократизації. Херсонські земці поділяли думку з'їзду про те, що повага до національних особливостей кожної дитини необхідна для розвитку усіх її творчих сил, а правильна постановка навчально-виховного процесу може базуватися лише на міцному та всебічному засвоєнню дітьми їх материнської мови. Одноголосно підтримали резолюцію про визнання необхідності того, що родинно-дошкільне виховання та початкова освіта повинні проводитися на основі національної культури кожного народу, а державна мова (російська) може бути навчальним предметом.

Порівняльний аналіз стану навчально-виховного процесу початкових та середніх училищ різних відомств підтверджує тезу про те, що земські були найбільш прогресивними, передовими навчальними закладами, які відповідали вимогам часу, оскільки головна мета навчання і виховання в них - формування всебічно розвиненої особистості, доброго господаря і свідомого громадянина. Земці намагалися вводити в навчальні плани ширше коло загальноосвітніх дисциплін, зокрема таких, як історія, географія, природознавство, в другому класі початкових шкіл та середніх училищах – законознавство. Навчальні плани земських середніх закладів обов'язково розроблялись із участю земців і передбачали гармонійне поєднання загальних та спеціальних дисциплін.

Земські освітяни здійснювали спроби щодо створення варіативних навчальних програм. Серед власне земських розробок зазначимо авторські програми П.Д. Ревуцького, К.М. Шульгіна, П.Х. Олейникова для початкової школи, Г.Я. Блізніна та І.М. Лащенка для середньої. Особливу увагу херсонські земці приділяли розширенню освітнього змісту початкової школи як основи для подальшого навчання і розвитку людини. Вони наголошували, що завдання початкової освіти не можуть обмежуватися набуттям елементарної грамотності, і обгрунтовували необхідність продовження терміну навчання на означеному щаблі освіти до чотирьох років.

Земські вчителі вважали, що велику роль у початковому навчанні й вихованні відіграють предмети естетичного циклу: співи, малювання, хореографія. Доводячи необхідність введення співів до складу обов'язкових навчальних дисциплін, вони наголошували на їхній позитивній ролі в розвитку грудної клітки, правильного дихання, музичної пам'яті та слуху дітей.

Учителі обгрунтовували важливість гімнастики, відкидаючи припущення міністерських чиновників про недоцільність проведення уроків фізичної культури в умовах сільської школи, яке грунтувалося на тому, що діти селян виконували достатнє фізичне навантаження у домашньому господарстві. Земські освітяни наголошували на необхідності дотримання гігієнічних вимог фізичного виховання у школі, що можна вважати прообразом сучасної валеологічної науки, пропонували супроводжувати гімнастичні вправи музикою.

Земці сприяли поширенню викладання таких необов'язкових згідно з міністерськими програмами предметів навчання: ручна праця, городництво, садівництво, виноградарство, бджільництво, які були особливо актуальними в умовах сільської місцевості.

Вивчення роботи земських навчальних закладів доводить, що грунтувалась вона на принципах, які є провідними і в сучасній школі, зокрема: народність, доступність, системність і послідовність, єдність навчання та виховання, зв'язок навчання з життям, науковість, самодіяльність, а також необхідність самоосвіти; земці наголошували на розвиваючому характері навчання та обов'язковому його грунтуванні на власних спостереженнях дітей і краєзнавчому матеріалі.

Заслуговують на увагу підходи земських учителів до уроків читання (загальнокласне обговорення прочитаних текстів із різнобічним висвітленням його змісту, дискусії, формування вмінь висловлювати свої думки) та запровадження звукового методу навчання грамоти. Земці високо оцінювали роль наочного методу, який активізував усі органи сприйняття учнями інформації на уроках, тому забезпечували школи наочними посібниками. 1900 року Херсонська губернська управа запропонувала створити власну майстерню по виготовленню наочних посібників і розповсюджувати їх серед земських шкіл губернії. Планувалося, що очолить її майстер із заробітною платнею 480 крб. на рік, асигнувати на обладнання та придбання інвентаря 300 крб., та 500 крб. – на придбання нових моделей-колекцій. Вважалося за доцільне залучити до виготовлення наочності з географії, історії та природознавства співробітників історико-природничого музею Херсонського губернського земства. В Єлисаветграді було започатковано педагогічний музей, який репрезентував наочні посібники. Усі експонати були скомпоновані за навчальними предметами, котрі вивчались у земських школах того часу, а саме: закон божий, російська мова, арифметика і геометрія, російська історія, географія та вітчизнознавство, природничий цикл (фізика; хімія і мінералогія; ботаніка, зоологія і сільське господарство; мікроскопія, гістологія, бактеріологія; анатомія людини, гігієна), малювання, ручна праця.

До вирішення проблеми наочності земські вчителі залучали малювання, яке вважалось за міністерськими навчальними планами необов'язковим предметом. Земці обстоювали необхідність включення його у шкільний компонент оскільки вважали, що відтворення дітьми на папері того, що вони вивчали на уроках, або спостерігали під час екскурсій, сприяє глибокому розумінню й усвідомленню навчального матеріалу, а також зміцнює та закріплює набуті знання. На засіданнях Першого Загальноземського з"їзду з народної освіти Херсонські земці підтримали спільну думку його учасників про необхідність впровадження в навчальний процес кінематографу як засобу наочності для демонстарції у школі фільмів.

В умовах, коли Міністерство освіти не погоджувалось із необхідністю вивчення в народних школах предметів природничого циклу земці вже обговорювали методи їх викладання. Єфективним вважався експериментальний (лабораторний) метод, який унаочнював фізичні й хімічні процеси і явища, робив навчання доступним та свідомим. Важливим засобом навчання в земських школах вважались екскурсії; використовувались цікаві методи контролю та стимулювання знань школярів морального й матеріального характерів. Проте, найбільшим заохоченням для учнів було надання їм земствами можливості продовжувати навчання у середніх і вищих освітніх закладах.

Земські освітяни губернії та викладачі земських навчальних закладів критично ставились до існуючої системи контролю й оцінювання знань. Педагоги Єлисаветградського реального училища вважали, що система іспитів не відповідала тим цілям і завданням, які нею передбачалися, а вела лише до перевтоми учнів, нервових зривів у них. Цікаво, що суперечки між педагогами та психологами з цього приводу продовжуються до тепер, хоча більшість з них усвідомлюють необхідність обмеження кількості перевідних екзаменів до мінімуму. Земці Єлисаветградського повіту вже на початку ХХ століття висловили думку, що в школі необхідно створювати сприятливі умови для перебігу навчально-виховного процесу, за яких матеріал з усіх предметів буде грунтовно вивчений, засвоєний та закріплений, що й слід вважати результатом роботи учнів протягом року. В сільськогосподарському училищі перед початком літної польової роботи був розроблений цілий комплекс заходів щодо перевірки й контролю її результатів, серед яких: практична робота учнів оцінювалась щоденно, потім виводилась загальна середня оцінка за всю літню практику. Такий підхід спонукав до кращої, продуктивної роботи щодня.

Організатори вищеназваних середніх навчальних закладів високо оцінювали роль книги як джерела знань, намагалися забезпечити учнів необхідною навчальною літературою. В училищах діяли учнівські та фундаментальні (учительські) бібліотеки. Викладачі характеризувались певним демократизмом у поглядах на навчання і виховання. Оскільки згідно з правилами, розробленими освітнім міністерством, попечителем Одеського учбового округу та директорами середніх навчальних закладів учням заборонялось користуватися фондами будь-яких інших бібліотек окрім учнівської, педагоги широко використовували своє право надання дозволу окремим учням знайомитись з літературою фундаментальної бібліотеки. Крім того, як зазначали інспектори народних училищ, викладачі не завжди робили учням зауваження щодо використання останніми у своїх творах висловів та думок непербачених програмою авторів. Компенсуючи інші обмеження студентського життя, викладачі Єлисаветградського реального та Херсонського сільськогосподарського земських училищ намагалися організовувати повноцінну позакласну та позашкільну роботу.

Як показало дослідження, велику увагу земці приділяли українізації навчання, доводили необхідність використання, особливо на початковому його етапі української мови як більш зрозумілої місцевим дітям, а також необхідність вивчення української історії, географії, етнографічних особливостей. Херсонська губернська управа клопотала перед Міністерством освіти про дозвіл на впровадження української мови в навчальний процес, а повітові управи в умовах офіційної заборони поставляли у школи україномовні підручники та іншу літературу. Земства одними з перших серед освітніх установ розпочали організацію та проведення вчительських курсів української мови та українознавства.

ВИСНОВКИ

Соціально-економічні та громадсько-політичні умови другої половини ХІХ століття викликали до життя земські органи самоврядування, які визначили народну освіту провідним напрямком своєї діяльності. Головним гальмівним чинником земської освітньої активності була церковно-урядова політика, проте саме земства сприяли прогресивному розвитку просвіти народу, про що свідчать і їхні асигнування, які значно перевищували урядовий внесок у цю галузь.

Першочерговим завданням земства було введення обов'язкового загального безкоштовного початкового навчання, реалізації якого підпорядковувалась уся діяльність земців у шкільництві: ремонт старих і будівництво нових шкільних приміщень, розробка шкільних мереж та карт, звернення до уряду з клопотанням про надання матеріальної допомоги.

Специфічними рисами земської діяльності в галузі середньої, спеціальної та професійно-технічної освіти було врахування господарсько-економічних потреб регіону при відкритті навчальних закладів та сприяння продовженню навчання молоді у вищих освітніх установах.

В умовах, коли більшість