Прикарпатський університет

імені Василя Стефаника

Романюк Світлана Захарівна

УДК 373 (71)

ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ІВАНА БОДНАРЧУКА

В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО

ШКІЛЬНИЦТВА В КАНАДІ

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Івано-Франківськ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, доцент

Руснак Іван Степанович,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, декан педагогічного факультету.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Вихрущ Анатолій Володимирович,

ректор Тернопільського експериментального

інституту педагогічної освіти;

кандидат педагогічних наук, доцент

Шапошникова Ірина Миколаївна

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, завідувач кафедри педагогіки і методики початкового навчання.

Провідна установа: Вінницький державний педагогічний

університет імені М.Коцюбинського, кафедра педагогіки,

Міністерство освіти і науки України, м.Вінниця.

Захист відбудеться “ 3 ” липня 2001 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.20.051.01 в Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника за адресою: 76000, м.Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57, конференц-зал.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (76000, м.Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57).

Автореферат розісланий “01” червня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.С. Рега

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. На рубежі тисячоліть в Україні відбуваються докорінні зміни в усіх галузях суспільного життя, зокрема й освітній. Вони викликали закономірний інтерес учених і педагогів-практиків до історико-педагогічних досліджень, які дають змогу усунути прогалини в історії вітчизняного шкільництва, збагатити його теорію і практику вагомими теоретичними надбаннями і великим практичним досвідом української діаспори. Адже українці, з різних причин і мотивів залишаючи рідну землю, брали з собою у широкий світ багатовікові здобутки рідного народу в царині навчання й виховання дітей та молоді, бережливо плекали їх і передавали від покоління до покоління. Більше того, не тільки зберегли форми, методи, засоби національної педагогіки, а й примножили, збагатили їх в умовах чужини.

Досвід, нагромаджений українською діаспорою у справі національної освіти й виховання підростаючих поколінь, цікавий і цінний для українських педагогів. Адже перед ними теж стоїть важливе і відповідальне завдання: всіма формами, методами і засобами сприяти вихованню національно свідомого громадянина України, спроможного відстоювати її суверенітет, примножувати духовну й матеріальну культуру, утверджувати загальнолюдські цінності. На особливу увагу з цього погляду заслуговують педагогічні надбання західної української діаспори, які творили не безіменні постаті, а люди, чиї імена повинні назавжди увійти в історію нашого народу, а їхні духовні скарби дістати справедливу оцінку фахівців. Цінним надбанням вітчизняної педагогічної науки і освіти за останні роки стали праці відомих українських педагогів Григорія Ващенка, Августина Волошина, Івана Огієнка (митрополита Іларіона), Софії Русової, Степана Сірополка, Степана Смаль-Стоцького, Володимира Яніва та багатьох інших учених зі світовим іменем, які довгий час були відчужені від духовного життя рідного народу.

Заслуговує на серйозну увагу з огляду на це педагогічна, наукова, літературна та громадсько-просвітницька діяльність Івана Боднарчука (1910-1990) — невтомного подвижника на ниві української освіти в Канаді. За більш як піввіку плідної творчої діяльності він опублікував понад сто науково-педагогічних праць, видав чотири підручники для українських рідних шкіл, методичні посібники й рекомендації, якими й понині користуються вчителі й учні в різних країнах поселення українців.

Уся різноманітна діяльність І.Боднарчука була підпорядкована одній меті: прищеплювати українцям, які народилися в Канаді, любов до рідної мови, формувати їх національну самосвідомість і гідність, виховувати синів і дочок українського народу на його кращих історичних надбаннях і традиціях, на досягненнях вітчизняної і світової науки, щоб могли вони стати справжніми патріотами України. І все ж, незважаючи на це, багатогранна діяльність І.Боднарчука, його педагогічна і літературна спадщина поки що маловідомі на рідній землі. І це при тому, що в сучасних умовах вони можуть серйозно прислужитися розбудові національної системи освіти й виховання.

Зазначимо, що й українське шкільництво в Канаді тривалий час також залишалося поза увагою вітчизняних дослідників. Лише із проголошенням суверенної Української держави інтерес до цієї актуальної і важливої наукової проблеми значно зріс. У дослідженнях В.Євтуха, О.Ковальчук, Б.Лановика, Л.Лещенка, В.Макара, Т.Михайленко, О.Сича, а також у дисертаційних роботах М.Лещенко, С.Федуняка, Г.Філіпчука аналізуються важливі аспекти життєдіяльності української діаспори в Канаді, а також окремі проблеми еволюції національної освіти канадських українців. Комплексне дослідження процесу становлення і розвитку українського шкільництва в Канаді впродовж усього періоду його існування здійснено в дисертаційній роботі І.Руснака.

У свій час, в силу відомих історичних обставин, не привернула належної уваги українських дослідників і багатогранна педагогічна діяльність І.Боднарчука, хоча у розвитку українського шкільництва в Канаді у післявоєнний період йому належить провідна роль.

В Україні вивчення діяльності І.Боднарчука розпочалося лише в 90-х рр. ХХ ст. За цей час з’явились публіцистичні статті Ю.Коваліва та І.Пелипейка, опублікована літературно-практична стаття Ф.Погребенника, які не висвітлюють багатогранної діяльності непересічного педагога. Окремі згадки про І.Боднарчука подає в дисертаційному дослідженні М.Лещенко, яка, однак, допускає деякі неточності у висвітленні його біографії.

Помітним внеском у дослідження творчого шляху і художньої спадщини І.Боднарчука є монографія П.Сороки “Іван Боднарчук. Літературний портрет”. Проте його педагогічну діяльність, багату науково-педагогічну спадщину автор цього видання не аналізує.

Зазначимо, що і в Канаді відсутні вагомі наукові праці, присвячені дослідженню життя і педагогічної діяльності І.Боднарчука.

Все вищезазначене зумовило актуальність і вибір теми “Педагогічна діяльність Івана Боднарчука в контексті розвитку українського шкільництва в Канаді”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до наукової тематики кафедри педагогіки Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича “Історико-педагогічні проблеми професійної підготовки вчителів у системі неперервної освіти” (номер державної реєстрації 0199 U 001862 ).

Об’єкт дослідження: процес розвитку українського шкільництва в Канаді.

Предмет дослідження: зміст та основні напрями педагогічної діяльності І.Боднарчука в контексті розвитку українського шкільництва в Канаді.

Мета дослідження: висвітлити зміст і напрями педагогічної діяльності І.Боднарчука, визначити його внесок у теорію та практику українського шкільництва в Канаді у післявоєнний період.

Завдання дослідження:

·

·

·

·

У дисертаційній роботі використані такі методи дослідження:

а) теоретичні – вивчення та аналіз вітчизняної і зарубіжної літератури з досліджуваної проблеми; класифікація та узагальнення архівних джерел і матеріалів; порівняння, зіставлення фактів; історико-генетичний аналіз передумов формування І.Боднарчука як педагога, громадського і культурно-просвітницького діяча, тенденцій розвитку українського шкільництва в Канаді; історико-ретроспективний аналіз матеріалів періодичних видань, документації громадських організацій і органів освіти, що дав змогу охарактеризувати зміст і напрями діяльності І.Боднарчука;

б) емпіричні – бесіди, інтерв’ю з людьми, які знали І.Боднарчука; спостереження за діяльністю студентів, вчителів і учнів під час вивчення творчої спадщини І.Боднарчука в університеті та початкових класах ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 м.Чернівці.

Джерела дослідження. У процесі дослідження обраної теми автором опрацьовано опубліковані науково-педагогічні статті, репортажі, нариси, підручники й посібники, літературно-публіцистичні та художні твори І.Боднарчука, його рукописні матеріали, листи, передані дружиною педагога Емілією Боднарчук та його сестрою Меланією Бойчук; статті, рецензії, спогади про І.Боднарчука українсько-канадських педагогів, письменників, громадських діячів, надруковані в канадській українській періодиці; матеріали літературного музею Прикарпаття (м.Івано-Франківськ), де зберігається архів педагога; монографічні дослідження, збірники, календарі-альманахи, мемуари, періодичні видання, каталоги з фондів Національної наукової бібліотеки України ім. В.Вернадського, бібліотеки інституту історії НАН України, Наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України, наукових бібліотек Львівського, Прикарпатського та Чернівецького університетів, Одеської державної наукової бібліотеки ім. О.Горького, бібліотеки української діаспори (м.Львів).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в роботі вперше комплексно з використанням значної кількості наукових праць, художньо-публіцистичних творів, архівних матеріалів досліджено життєво-творчий шлях, педагогічні погляди і діяльність відомого українського педагога І.Боднарчука, здійснено характеристику його педагогічної спадщини; розкрито суть поглядів ученого на організацію навчально-виховного процесу в системі українського шкільництва в Канаді; досліджено організаторську діяльність І.Боднарчука в розвитку національної освіти канадських українців, його ідеї щодо національного виховання української молоді в діаспорі; у науковий обіг введено значну кількість нових документів, фактів, теоретичних ідей, що сприятиме збагаченню вітчизняної педагогічної науки.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони дають можливість усунути низку прогалин в історії вітчизняної освіти і педагогічної науки. З огляду на сучасні освітньо-педагогічні реформації результати аналізу педагогічної діяльності І.Боднарчука, його науково-педагогічної спадщини можуть бути використані в навчально-виховному процесі загальноосвітньої середньої школи, при підготовці педагогічних кадрів у вищих навчальних закладах різних рівнів акредитації, написанні підручників з історії української педагогіки, науково-методичних і навчальних посібників та рекомендацій до спецкурсів і спецсемінарів з педагогічних дисциплін.

Результати дослідження використовувались автором у процесі проведення практичних занять зі спецкурсу “Педагогіка української діаспори”, що викладається в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича.

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що вперше в історико-педагогічній науці досліджено біографію І.Боднарчука, його багатогранну педагогічну діяльність, внесок у розвиток теорії і практики національної освіти канадських українців у післявоєнний період. У монографії “Іван Боднарчук. Життя і педагогічна діяльність” автору належать усі структурні частини, крім 3.2 “Педагогічний потенціал художніх творів І.Боднарчука”.

Апробація результатів дисертації здійснювалась шляхом виступів з доповідями та повідомленнями на міжнародних, всеукраїнських, регіональних і обласних конференціях: “Наукова конференція викладачів, співробітників і студентів, присвячена 120-річчю Чернівецького держуніверситету” (Чернівці, 1995), “Демографічна ситуація в Карпатському регіоні: реальність, проблеми, прогнози на ХХІ століття” (Чернівці-Київ, 1996), “Ідея національного виховання в українській психолого-педагогічній науці ХІХ-ХХ століття” (Івано-Франківськ, 1997), “Етнонаціональний розвиток в Україні та стан української етнічності в діаспорі: сутність, реалії, конфліктності, проблеми та прогнози на порозі ХХІ століття” (Київ-Чернівці, 1997), “Індивідуальний підхід до особистості дитини дошкільного та молодшого шкільного віку у навчально-виховному процесі” (Чернівці,1998), “Підготовка педагогічних кадрів і діяльність навчальних закладів нового типу в системі неперервної освіти: досвід і перспективи розвитку” (Чернівці, 1998), “Гуманітарна освіта: фактор світової інтеграції” (Чернівці, 1998), “Проблеми безпеки української нації на порозі ХХІ сторіччя” (Київ-Чернівці, 1998), “Педагогічні ідеї С.Смаль-Стоцького в контексті розвитку національної освіти й виховання” (Чернівці, 1999), “Ідеї народної та наукової педагогіки у вихованні дітей і молоді” (Івано-Франківськ, 1999), “Проблеми національного виховання в системі неперервної освіти” (Чернівці, 1999), “Українська періодика: історія і сучасність” (Львів, 1999), “Освіта в українському зарубіжжі: досвід становлення і перспективи” (Київ, 2000).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено в монографії (загальний обсяг — 12 друк. арк.) та у 33 статтях, тезах доповідей, з них 24 одноосібних (12 — у виданнях, затверджених ВАК України як наукові видання).

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (300 назв), додатків. Загальний обсяг дисертації – 207 сторінок, із них 174 – основного тексту, 20 сторінок бібліографії, 12 сторінок додатків. Робота містить 6 таблиць, 11 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його об’єкт, предмет, мету, завдання; охарактеризовано джерельну базу; розкрито наукову новизну і практичну значущість роботи; наведено дані про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі “Формування Івана Боднарчука як педагога, культурно-просвітницького і громадського діяча” проаналізовано основні соціально-політичні, економічні та культурологічні передумови і чинники формування світогляду, життєвої позиції і педагогічних поглядів Івана Боднарчука (1910-1990), визначено основні напрями його різноманітної діяльності.

На основі ретроспективного аналізу джерельної бази встановлено, що в українському національно-культурному русі на початку ХХ ст. провідне місце зайняло питання національної освіти й виховання. Особливо гострим виявилося воно для Галичини, яка перебувала в цей час у складі Австро-Угорщини, а згодом опинилася під владою Польщі. Жорстока дискримінаційна політика окупантів, важке соціально-економічне становище корінного населення призвело до піднесення національно-визвольного руху, сприяло відродженню культурного життя, створенню рідномовного шкільництва.

У цей період на формування І.Боднарчука як свідомого українського патріота, активного учасника культурно-просвітницького руху й педагога вирішальний вплив мали такі чинники: сім’я, в якій батьки виховували Івана на засадах української народної педагогіки; Чернятинська школа і Городенківська гімназія, де він прилучився до багатющих скарбів народної творчості і вітчизняної культури, став їх активним пропагандистом; робота в культурно-просвітницьких товариствах та організаціях національного спрямування (учасник і диригент хорів, керівник і актор драматичних колективів товариств “Просвіта” та “Каменярі”, організатор молоді товариства “Каменярі”); сільська громада (працівник громадських установ); педагогічний колектив народної школи в Шешорах, де викладав українську мову, літературу, історію; активізація національно-визвольного руху в роки Другої світової війни і участь у ньому.

У 1944 р. І.Боднарчук виїхав до Німеччини, де разом з іншими переміщеними особами включився в діяльність товариства “Мистецький Український Рух” (МУР), став учасником хору “Сурма” та займався літературною творчістю.

У розділі встановлено, що формування демократичного світогляду І.Боднарчука продовжувалося в Канаді, куди він емігрував у 1948 р. Основними чинниками його в цей період були: практична педагогічна діяльність (учитель рідних шкіл, курсів українознавства у Саскатуні, Кенорі, Віндзорі, Торонто, директор української школи імені М.Грушевського в Торонто, викладач літніх курсів для вчителів українознавчих дисциплін), активна культурно-просвітницька праця (диригент хорів рідних шкіл і товариства “Просвіта”, керівник літературно-драматичних гуртків, організатор масових мистецьких заходів у місцях сукупного проживання українців); робота в громадських етнічних організаціях (Союз Українців Самостійників, Конгрес Українців Канади, Світовий Конгрес Вільних Українців, “Просвіта”, “Козуб”, Організація працівників літератури для дітей і молоді ім. Л.Глібова, Об’єднання українських письменників “Слово” і ін.); безпосередня участь у розбудові системи української національної освіти й виховання (організатор, інспектор, дорадник українського шкільництва Централі КУК, засновник і директор літнього молодіжного табору “Київ”, організатор фестивалів живого слова, свят книжки, вечорів творчої молоді, літературних конкурсів та ін.); дидактична діяльність (створив для початкової школи підручники “Ластівка”, “Ромашка”, “Соняшник”, “Ватра”; уклав “Збірник диктантів”; підготував інші навчально-методичні посібники для рідношкільних учителів; брав участь у підготовці “Хрестоматії Тисячоліття Хрещення Руси-України”, складанні навчальних планів і робочих програм для рідних шкіл і курсів українознавства); науково-публіцистична діяльність (засновник і редактор журналу “Сумківець; співредактор журналів “Український учитель в Канаді” та “Рідношкільник”, автор науково-педагогічних і публіцистичних статей у часописах “Новий шлях”, “Український Голос”, “Гомін України”, “Промінь”, “Жіночий світ” і ін.); літературно-художня творчість (написав і видав більше десяти збірок оповідань, нарисів, повістей, драматичних творів, гуморесок).

Незадовго до смерті із власних заощаджень відкрив Фундацію при кафедрі українознавчих студій Торонтського університету, вклавши 75 тисяч доларів для видання українських книжок, став співзасновником Шевченківської Фундації в Канаді.

Активною громадською і педагогічною діяльністю І.Боднарчук заслужив визнання і повагу серед українців не тільки в Канаді, а й в інших державах їх поселення. За свою працю в шкільництві відзначений грамотами Міністерства освіти провінції Онтаріо та Городенського Земляцтва, нагороджений Шевченківською медаллю центральної управи Конгресу Українців Канади.

Встановлено, що І.Боднарчук, незважаючи на складні умови й обставини життя, сформувався як непересічна особистість з демократичним світоглядом, глибокими патріотичними почуттями, широким науково-педагогічним кругозором, гуманістичним ставленням до навчання й виховання підростаючих поколінь, активний подвижник культурно-просвітницької праці й етнічного шкільництва. Провідною в його діяльності і творчості була українська національна ідея, суть якої він вбачав у побудові самостійної Української держави, де будуть створені належні умови для всебічного гармонійного розвитку національно свідомої особистості зокрема і всієї нації в цілому.

У другому розділі “Напрями науково-педагогічної діяльності І.Боднарчука в Канаді” висвітлено основні напрями діяльності і творчості І.Боднарчука в розбудові системи національної освіти й виховання канадських українців, розглянуто його ідеї і погляди на організацію навчально-виховного процесу в рідних школах і на курсах українознавства, проаналізовано внесок у розвиток теорії і практики національного виховання української молоді в умовах діаспори, досліджено організаційно-педагогічну і науково-методичну діяльність.

На основі аналізу джерельної бази встановлено, що визначальною у багатогранному житті І.Боднарчука була педагогічна діяльність. Збагачений досвідом культурно-просвітницької і вчительської праці в Україні він з початку 50-х рр. активно включився у формування системи українського шкільництва в Канаді. Як член культурно-освітньої секції КУК брав участь у створенні дитячих садків, рідних шкіл, курсів українознавства, які виховували в дітях любов до рідної мови, українського мистецтва і культури, давали знання історії і географії України, сприяв виробленню єдиного навчального плану для рідних шкіл і курсів українознавства, типової програми з кожного предмету, що вивчається в системі національної освіти українців у Канаді.

Дослідження педагогічних праць і епістолярної спадщини І.Боднарчука дає підстави стверджувати, що він розглядав школу, перейняту національним духом, як головний чинник формування національно свідомої особистості, що забезпечує його спільно з сім’єю, етнічною громадою, позашкільними освітньо-виховними установами й культурно-просвітницькими організаціями. Виконуючи обов’язки інспектора, організатора та дорадника рідних шкіл, під час поїздок по Канаді налагоджував контакти з керівними освітніми органами різного рівня, спілкувався з учителями рідних і державних шкіл, допомагав їм удосконалювати навчально-виховний процес, засновував рідні школи й курси українознавства в тих населених пунктах, де вони ще не діяли, збирав і аналізував статистичні дані про українське шкільництво, вивчав ставлення до цієї життєво важливої для української спільноти в Канаді справи державних і громадських організацій.

У розділі зазначається, що завдяки діяльності І.Боднарчука та його сподвижників Б.Білаша, А.Горохович, О.Копач, Яра Славутича система українського шкільництва в Канаді розширилась і в 60-70-х рр. включала світлички, дитячі садочки, класи передшкілля, рідні школи трьох типів (цілоденні, вечірні, вакаційні), курси українознавства (як середня ланка рідномовної освіти), інститути, літні курси українознавства в молодіжних таборах, курси вчителів української мови, вечірні курси (класи) української мови при державних школах та в університетах.

Дослідженням доведено, що, аналізуючи їх діяльність, І.Боднарчук виявляв недоліки (заняття відбувалися в пристосованих приміщеннях, у різний час і з різною кількістю учнів, які неоднаково володіли українською мовою, слабка навчально-матеріальна база, застаріла методика навчання, брак кваліфікованих учителів, байдужість громади до стану шкільництва, а значної частини батьків до спілкування з дітьми українською мовою) і вживав необхідних заходів для поліпшення стану справ у системі національної освіти українців у Канаді.

За його переконаннями, інспектору КУК, щоб спільно з педагогами виправити становище, потрібно протягом одного-двох тижнів у кожній громаді виконати таку організаційно-методичну роботу:

·

·

·

·

·

·

За твердженнями І.Боднарчука, створити єдину систему українського шкільництва й управління нею для всієї діаспори неможливо і навіть шкідливо, оскільки кожна країна (і навіть етнічна громада) мусить дотримуватись такої системи, яку їй диктують дані умови життя, а також етнокультурні традиції.

Виявлено, що неординарні організаторські здібності І.Боднарчука проявилися також у підготовці і проведенні вчительських науково-методичних конференцій, курсів підвищення кваліфікації, творчих дискусій, семінарів-практикумів. Він постійно урізноманітнював їх тематику, залучав до участі в них педагогів з тих регіонів Канади, де компактно проживають українці, особливу увагу при цьому звертав на молодих учителів. Метою таких форм організаційно-методичної роботи було:

·

·

·

·

·

У процесі дослідження встановлено, що організаторська діяльність І.Боднарчука на ниві українського шкільництва давала позитивні результати. Якщо у 1969 р. у 18 рідних школах Вінніпегу працювало 62 вчителі і навчався 1261 учень, то у 1971 р. ці цифри складали відповідно 70 і 1451. У 1976-1977 н.р. в Канаді діяло 108 рідних шкіл, в яких українознавчу освіту здобували 7090 учнів. Наступного року ці показники зросли відповідно до 114 і 7233. Поступово збільшувалася кількість учнів і в українських класах державних шкіл. Якщо у Вінніпегу в 1969 р. працювали 7 публічних шкіл, де української мови навчалося 378 учнів, то в 1970 р. їх уже діяло 22 і українознавчу освіту здобували 1503 школярі. Проте ця тенденція не була тривалою. З кінця 80-х рр. кількість українських класів і учнів у них почала поступово скорочуватися через посилення асиміляційних процесів, боротьбу проти яких усіма доступними йому засобами постійно вів І.Боднарчук та його сподвижники.

У результаті проведеного автором дослідження встановлено, що І.Боднарчук вбачав кардинальне розв’язання проблеми українського шкільництва й національного виховання у розширенні мережі україномовних шкіл — як приватних, так і державних. Тому в центрі його уваги постійно перебували українські рідномовні обов’язки школи, батьків, учителів, громади, які знайшли своє відображення в книзі “До рідних причалів” та численних науково-педагогічних і публіцистичних статтях (“Лицем до нашого майбутнього”, “Поширім обрій рідної мови”, “Прищепім дітям любов до книжки”, “Вишкіл учителів” та ін.).

Доведено, що першою мовою українських дітей педагог вважав не мову, якою вони краще розмовляють (наприклад, англійську), а прадідівську українську мову, що робить українців окремим народом (нацією). Давати їм знання цієї мови повинні і рідні, і державні школи, але провідну роль мають відігравати школи рідні, позаяк вони не тільки навчають, а й виховують школярів в українському національному дусі. Запропонована І.Боднарчуком і його однодумцями програма навчання української мови чітко визначала мету, обсяг матеріалу, дидактичний апарат, навчальні і методичні посібники для кожного класу. На їх думку, “навчання граматики треба будувати на прикладах, взятих з найближчого оточення учнів”.

Запорукою успішної діяльності вчителя рідної школи І.Боднарчук вважав його методичну озброєність, уміння, залежно від рівня підготовки учнів, використовувати різні форми, методи, засоби проведення навчальних занять, організації пізнавальної діяльності школярів. Встановлено, що досвідчений методист відстоював дотримання в педагогічному процесі дидактичних принципів культуро- й природовідповідності, наочності, науковості, систематичності, послідовності, доступності, міцності знань, індивідуального підходу до учнів. Навчання він розглядав не як звичайне нав’язування учителем знань своїм учням, а як цілеспрямовану пізнавальну, творчу діяльність, метою якої є засвоєння необхідних знань, умінь і навичок, а також “плекання почуттів”, що залежить від умов і стану внутрішнього світу дитини, її досвіду, розумових потреб. Навчання, з його точки зору, це мистецтво. Вчителі повинні застосовувати в своїй праці ті прийоми, які промовляють не тільки до розуму, але й душі дитини (“В початкових класах у навчанні мови найбільше значення має заучування напам’ять українських пісень, віршів, різних сценок, діалогів, для яких треба відводити стільки часу, що й при праці над читанкою”). Важливою умовою успішного навчання є його зв’язок з сучасністю, з реальним життям. Учитель повинен використовувати на уроках те, чого в підручниках немає (“Події нас так випереджають, що й підручники робляться відсталими й нецікавими”, тому “учитель мусить бути сам програмою для своїх учнів”).

Запроваджена з ініціативи І.Боднарчука методика вивчення української мови і літератури давала можливість учням рідних шкіл досконало оволодівати культурою усного й писемного мовлення, пізнавати красу і велич рідного слова, опанувати вершинними здобутками української культури.

У розділі зазначається, що І.Боднарчук вважав цінним методом у навчальному процесі роботу з книгою, а найважливішим засобом його реалізації — читання. Він був переконаний, що при побудові читанок найкраще використати структуру тематичну, згідно якої кожна попередня тема логічно або хронологічно пов’язується із наступною, окремі тексти розміщуються за спорідненням змісту, ідеї та за логічним зв’язком думок. В умовах діаспори, за його переконанням, особливо важливим аспектом є мова підручників. Вона має бути тільки літературною, зрозумілою і доступною учням. Кожне нове оповідання чи вірш, загалом навчальний текст у підручнику не повинен мати більше трьох незнайомих слів, щоб дитина засвоїла їх і, що найголовніше, не відставала у навчанні і не втратила інтересу як до української мови, так і до рідної школи. Усі твори мусять бути насичені християнською етикою та любов’ю до рідного краю, нести в собі високий виховний заряд, спроектований на сучасність.

Теоретичні погляди І.Боднарчука знайшли практичне втілення у створених ним підручниках для рідної школи — “Ластівка” (читанка для другого класу), “Ромашка” (читанка для третього року навчання), “Соняшник” (читанка для четвертого клясу), “Ватра” (читанка для учнів 5-6 класів) та в збірнику диктантів.

Нами встановлено, що в процесі педагогічної діяльності І.Боднарчук активно сприяв пошукові шляхів і засобів виховання національно свідомих членів української спільноти як визначальної умови її самозбереження та саморозвитку. Головною метою національного виховання він вважав формування етнічної свідомості й самосвідомості канадських українців засобами рідної мови, літератури, культури, що має здійснюватися створеною в діаспорі системою “родина - дошкілля - школа - інститути - церква - молодіжні організації - культурно - освітні товариства” упродовж усього життя людини. На думку І.Боднарчука, провідну роль у вихованні молодого покоління повинно відігравати українознавство, тобто плекання любові до рідної мови, культури, звичаїв і традицій, історії українського народу, гордості за приналежність до української нації.

Найважливішою інституцією, що забезпечує національне виховання, за переконанням І.Боднарчука, є родина. А тому у ній має панувати глибока релігійність, культ Батьківщини, любов до ближнього, культ книжки і рідного слова.

Духовний зв’язок дітей з батьками — це передумова вироблення у них бажаного національного світогляду і доброго характеру, збереження їх при українстві, запорука забезпечення неперервності поколінь.

Ефективним чинником формування національно свідомої особистості І.Боднарчук вважав рідну школу, де учні мають можливість спілкуватися українською мовою, жити в етнокультурному довкіллі, збагачувати свої знання про батьківщину їхніх дідів-прадідів, брати участь у розмаїтому національному культурно-просвітницькому житті (гуртки і ансамблі народного мистецтва, концерти з нагоди національних і релігійних свят, вечори творчої молоді, конкурси, фестивалі живого слова, свята книжки і ін.).

Світоглядні переконання, знання і навички, набуті в рідній школі, молоде покоління реалізує в життєдіяльності громади, в молодіжних організаціях і громадсько-культурних товариствах, які покликані здійснювати національно-християнське виховання своїх членів і на цій основі забезпечити власне майбутнє як спільноти в країні проживання. І.Боднарчук у численних статтях, виступах, доповідях доводив своїм співвітчизникам, що розвиток, самоствердження громади залежить від життєвої позиції і активності її членів, їх знань, досвіду, високих духовних і морально-етичних якостей, тобто від особистостей, здатних генерувати нові знання та ідеї, творити відповідне соціокультурне середовище, передавати ці знання та ідеї по вертикалі (від покоління до покоління) і примножувати їх по горизонталі (на рівні одного покоління чи особи). Вихованню таких особистостей І.Боднарчук присвятив усю свою багатоаспектну діяльність, чим власне, й заслужив визнання та шану західної української діаспори, збагатив вітчизняну теорію і практику освіти й виховання підростаючих поколінь.

На основі проведеного історико-педагогічного дослідження зроблено такі висновки:

1.

Основними чинниками формування особистості І.Боднарчука стали: сім’я, школа, гімназія, сільська громада, культурно-просвітницька, педагогічна, науково-публіцистична діяльність, співпраця з відомими письменниками, педагогами, вченими, громадськими діячами. Під їхнім впливом І.Боднарчук зростав як справжній український патріот, талановитий учитель і культурно-просвітницький працівник, умілий організатор молоді в Галичині, один із провідних педагогів і громадських діячів національно свідомої української діаспори, активний учасник українського літературного процесу в Канаді.

2. Провідною у багатогранному творчому житті І.Боднарчука була педагогічна діяльність, яка включала такі напрями: викладацька, виховна, методична, організаційна, науково-теоретична. Він працював учителем української мови і літератури, історії, географії, українознавства, методики викладання українознавчих дисциплін, музики і співів, проводив різноманітні виховні заходи (1937-1986 рр.). Талановитий педагог і вихователь тривалий час був директором рідної школи в Торонто (1969-1986 рр.), інспектором, організатором і дорадником українського шкільництва в Канаді (1969-1985 рр.) Він відвідав більше сотні рідних шкіл, зустрічався з їх директорами, учителями, які вчилися ще в Україні чи здобували освіту (не завжди педагогічну) уже в Канаді, але з однаковою віддачею працювали на ниві українського виховання й освіти. У своїй організаційно-педагогічній роботі особливо піклувався про те, щоб педагоги добре знали рідну мову, користувалися нею не тільки на уроках, у школі, а скрізь, де була нагода поспілкуватися з дітьми і вдосконалити свої знання, глибоко володіли методикою навчання у рідних і двомовних школах.

3. І.Боднарчук розробив таку систему дидактичних форм, методів і засобів, яка сприяє всебічному розвитку особистості учнів. Він переконливо довів, що вчитель у викладанні матеріалу повинен йти від простого до складного, від відомого до невідомого так, щоб висновок приходив сам собою; висновки учителя та учнів мають бути основою для наступного повторення; вчитель у процесі навчання повинен впливати на різні органи відчуття учнів.

Педагог розумів навчання як цілеспрямовану пізнавальну, творчу діяльність, метою якої є засвоєння необхідних знань, умінь, навичок і “плекання почуттів”, обстоював використання принципів природовідповідності, наочності, зв’язку з життям, індивідуального підходу, диференціації навчання. В умовах діаспори передавати знання дітям необхідно за схемою “розмова - читання - писання”. Лише в такому разі, стверджував педагог, можна досягти бажаного успіху. Щоб учителі справилися з цим завданням, вони повинні мати педагогічну освіту, постійно підвищувати свій фаховий рівень, використовуючи такі форми методичної роботи, як курси, проблемні семінари, конференції, обмін передовим досвідом.

Важливим вкладом І.Боднарчука в розвиток української педагогіки стали його оригінальні підручники для рідномовних шкіл, написані на національній духовній основі, з урахуванням найновіших досягнень дидактики, досвіду педагогів української діаспори. Це, зокрема, читанки “Ластівка”, “Ромашка”, “Соняшник”, “Ватра”, створені на засадах української народної педагогіки, пройняті духом патріотизму й гуманізму, любові до рідної землі, її історії, літератури, культури. Вони вже витримали по три-чотири видання і навіть перевидаються в Україні (Читанка 1. — Дрогобич, 1993). Ними активно користуються вчителі рідних шкіл у тих державах, де проживають українці.

4. І.Боднарчук аргументовано доводив, що головне завдання педагога в умовах діаспори не просто навчання, подання знань з українознавства, а національне освідомлення, плекання гордості за свій народ — українолюбство.

Мета національного виховання в діаспорі — формування української національно свідомої, всебічно освіченої людини, повноцінного громадянина країни проживання, вірного ідеалам своїх предків, активного члена етнічної спільноти, пов’язаного з своєю прабатьківщиною духовними вузлами рідної культури, зокрема мови, творчого, спроможного збагачувати духовні цінності як для материка — України, так і для держави, в якій проживає. Забезпечує її реалізацію створена українцями в Канаді освітньо-виховна система: “родина - дитячий садок - рідна школа - курси українознавства - інститути - культурно-просвітницькі організації й установи”. Центральне місце у вихованні свідомих українців займає родина, головне завдання якої прищепити дітям любов до українства - мови, літератури, історії, культури українського народу.

Рідна школа, вважав І.Боднарчук, це той осередок, який забезпечує не тільки національну освіту, а й національне виховання. Тут має панувати культ рідного слова, справжня національна атмосфера. Спираючись на досвід народної педагогіки, він аргументовано доводив, що навчання в ній повинно відбуватися українською мовою – головним засобом формування національної самосвідомості учнів.

Ефективними чинниками національного виховання є усна народна творчість (особливо пісня, яка промовляє не тільки до розуму, а й душі дитини), звичаї, традиції і обряди українців, їх духовна і матеріальна культура.

Національне виховання, вважав І.Боднарчук, має ґрунтуватися на християнських чеснотах і релігійно-духовних засадах, що забезпечується всією системою національної освіти канадських українців та їх церквою.

5. Теоретичні положення і методичні знахідки І.Боднарчука-педагога, його висновки і рекомендації щодо організації національного шкільництва й виховання в умовах діаспори є важливим і помітним вкладом у вітчизняну педагогіку. Вони актуальні й цінні як у теоретичному, так і практичному аспектах. Тому вважаємо доцільним включити педагогічну спадщину І.Боднарчука до вузівських курсів педагогіки й історії педагогіки України, спецкурсів з розвитку українського шкільництва в діаспорі, використовувати при написанні курсових, кваліфікаційних, дипломних і магістерських робіт; передбачити її вивчення в педагогічних училищах і коледжах, а створені ним підручники, які вже апробовані в школах Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької та інших областей, впроваджувати в навчально-виховний процес початкової ланки освіти.

Заслуговують на впровадження в практику сучасної культурно-просвітницької роботи свята книжки, фестивалі живого слова, вечори і конкурси творчої молоді, ініціатором і організатором яких був у свій час І.Боднарчук.

Педагогічні ідеї і практичний досвід І.Боднарчука можуть бути використані в реалізації комплексної державної програми “Українська діаспора”, зокрема у співпраці зі східною українською діаспорою.

Результати нашого дослідження не вичерпують усієї повноти окресленої проблеми. На подальше вивчення заслуговують, зокрема, творчі педагогічні стосунки І.Боднарчука з іншими діячами українського шкільництва й культури в Канаді і США, епістолярна спадщина як джерело педагогічних ідей, використання художніх творів у вихованні й освіті молоді, культурно-просвітницька діяльність.

Основні положення дисертації відображені у публікаціях:

1.

2.

3.

4.

5.

№ 3-4. - С.23-24.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.

14.

15.

16.