Інститут аграрної економіки

УДК 631. 1

РЯБОКОНЬ Василь Петрович

ЕКОНОМІЧНІ ТА СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Спеціальність 08.07.02 – економіка

сільського господарства і АПК

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті аграрної економіки УААН.

Науковий консультант: доктор економічних наук, академік УААН, професор, заслужений діяч науки і техніки України САБЛУК Петро Трохимович директор Інституту аграрної економіки УААН

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, академік НАН України, професор ОНИЩЕНКО Олексій Мусійович завідувач відділення Інституту економіки НАН України

доктор економічних наук, професор ПОЛІЩУК Микола Петрович завідувач кафедри Державної агроекологічної академії України

доктор економічних наук, професор ЦАРЕНКО Олександр Михайлович ректор Сумського державного аграрного університету

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, економічний факультет, м.Київ

Захист відбудеться 19 червня 2001 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.350.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук в Інституті аграрної економіки УААН за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв оборони, 10, 3-й поверх, конференц-зал.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту аграрної економіки м. Київ 127, вул. Героїв оборони, 10, 2-й поверх.

Автореферат розісланий 18 травня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої ради,

доктор економічних наук, професор МАЛІК М.Й.

Загальна характеристика роботи

Аграрний сектор традиційно відіграє важливу роль в економіці народногосподарського комплексу України. Наявні грунтово-кліматичні умови і трудові ресурси держави дозволяють створити ефективне конкурентоспроможне на міжнародному рівні сільське господарство. Однак внаслідок об'єктивних і суб'єктивних причин були допущені зволікання у проведенні аграрної реформи, непослідовність і нечіткість у визначенні цілей і завдань її здійснення. В результаті виробничий потенціал сільського господарства використовується далеко не повністю, що призвело до стійкої тенденції спаду виробництва продукції.

Актуальність теми дослідження. В умовах формування ринкового господарства, інституційних змін в економіці України, радикальних перетворень у відносинах власності важливого теоретичного і практичного значення набувають проблеми економічного та соціального розвитку агропромислового комплексу як пріоритетного сектора економіки країни. Від їх успішного вирішення значною мірою залежить розвиток інших галузей народного господарства, продовольча безпека держави, фінансове забезпечення потреб країни, формування внутрішнього і зовнішнього ринків, підвищення добробуту населення України. Нині можна констатувати, що, незважаючи на всі складності, в останні роки відбуваються певні позитивні зрушення в реформуванні сільського господарства. На основі визначеної програми здійснення аграрної реформи, особливо після проголошення курсу на радикальні економічні перетворення активізувалось формування сучасної ринкової економіки на засадах багатоукладного господарювання. До глобальних системних змін слід віднести і розширення соціальної бази реформування аграрного сектора економіки. Проте далеко не всі проблеми розвитку сільського господарства на етапах переходу до ринкових відносин розв'язані, а його результативні показники діяльності не мають поки що достатнього впливу на економічний та соціальний розвиток всього агропромислового комплексу, від діяльності якого залежить забезпечення продовольчої безпеки країни. На цьому напрямі розвитку економіки необхідно вирішити ще ряд проблем як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях, завершити подолання витратної економіки. При цьому слід враховувати, що комплексному використанню основних складових виробництва – людського фактора, землі і виробничого потенціалу (капіталу) – протягом тривалого історичного періоду приділялось недостатньо уваги, що зумовлювалось особливостями командно-адміністративної системи господарювання. Кризові явища в аграрній економіці, стійкі тенденції спаду виробництва, зниження реальних доходів населення, неплатоспроможність сільськогосподарських товаровиробників та ряд інших негативних явищ значною мірою викликані прорахунками в стратегії і тактиці здійснення аграрної реформи, неузгодженістю практичних процесів з теорією розбудови аграрної економіки в умовах незалежної держави.

Вітчизняні та зарубіжні вчені-економісти, політологи, соціологи приділяють певну увагу дослідженням реформаційних процесів в агропромисловому комплексі періоду 1991-2000 років. Вагомий внесок в розробку цієї проблеми внесли вчені-економісти Д.П. Богиня, Ю.Д. Білик, О.А. Бугуцький, П.І. Гайдуцький, М.Я. Дем'яненко, О.В. Крисальний, І.І. Лукінов, М.Й. Малік, В.Я. Месель-Веселяк, О.М. Онищенко, Ю.М. Пахомов, Є.Г. Панченко, М.П. Поліщук, П.Т. Саблук, В.І. Сенченко, О.М. Шпичак, М.Г. Чумаченко, А.А. Фесина, Л.О. Шепотько, В.В. Юрчишин, К.І. Якуба та інші.

Серед соціально-економічних досліджень заслуговують на увагу праці І.О. Біттера, М.К. Орлатого, І.В. Прокопи, В.І. Сухого, В.О. Чигрина, М.Ф. Якименка. У публікаціях цих авторів знайшли відображення політичні, соціально-філософські, психологічні аспекти розвитку агропромислового комплексу, хоча, безперечно, всі ці проблеми тісно пов'язані з вузловими питаннями аграрної економіки. Разом з тим слід зазначити, що соціально-економічні аспекти названої проблеми досліджені далеко не повністю. Внаслідок сучасної кризової ситуації у функціонуванні економіки аграрної сфери та соціального розвитку села стримується освоєння соціально орієнтованих ринкових відносин. Багаторічна практика зарубіжних країн переконливо свідчить про неправомірність орієнтації ринкового виробництва лише на стихійність його розвитку і автоматизм саморегулювання.

Аналіз практики соціально-економічних перетворень у розвитку сільськогосподарського виробництва і соціальних змін на селі як на державному рівні, так і на рівні програм політичних партій, рухів, законодавчих інституцій, свідчить, що дана проблема потребує більш глибоких досліджень, вимагає нових теоретико-методологічних підходів щодо аналізу сутності соціально-економічних процесів, які відбуваються нині в аграрному секторі країни. Тут виникає необхідність здійснення комплексного системного підходу у дослідженні трансформації виробничих відносин, виявленні факторів, що породжують розвиток глибинних процесів у суспільному виробництві. Разом з тим потребує уточнення теоретичних і методологічних засад становлення ринкових відносин, формування і розвитку системи товарно-грошових відносин та економічних механізмів їх реалізації.

В дисертаційній роботі наголошується, що теоретичні положення соціально-економічних перетворень у сільському господарстві спрямовуються на обгрунтованість підвищення економічної заінтересованості сільськогосподарських товаровиробників у розвитку підприємницького виробництва на принципах нових відносин власності. Дослідження підтверджує, що сучасний розвиток аграрної економіки базується переважно на перехідних короткострокових концепціях без достатньої законодавчої бази та відповідних державних механізмів підтримки функціонування аграрної сфери в режимі регульованого зростання виробництва.

Практика свідчить, що в перехідний період найбільш складними в теоретичному і методологічному плані виявились проблеми формування ринкового механізму господарювання. Регулювання ринкових відносин належить до недостатньо розроблених проблем розвитку суспільного виробництва. Якщо слідувати монетарній концепції формування та функціонування ринку, то досягнення високого ефекту у виробничій діяльності стає проблематичним завданням, бо за цих умов досить важко створити нормальне фінансове забезпечення. Дисертаційне дослідження грунтується на теоретичних положеннях створення ринку та організації виробництва, в основу яких покладено комплексний підхід у здійсненні аграрної реформи. Причому, такий підхід поділяють більшість сучасних дослідників аграрних проблем. Поряд з реформуванням базових основ агропромислового виробництва потрібно водночас розв'язувати проблеми фінансово-кредитної, податкової, амортизаційної та інноваційної політики, державної підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників та інших питань, що мають відношення до аграрного сектора економіки або тих, що знаходяться поза його межами.

Дослідженням встановлено, що економічні і соціальні проблеми розвитку сільського господарства потрібно розв'язувати з позиції соціально орієнтованого виробництва, спрямовуючи його до запитів споживача, подолання дефіциту забезпечення економічної свободи громадян і головне – створити умови для стимулювання творчої ініціативи та підвищення продуктивності праці. Сформовані в Україні концепції розвитку аграрної політики та здійснення аграрної реформи, на жаль, не були належним чином сприйняті, особливо політиками “першої хвилі” демократичного державотворення (1991-1994 рр.). Як наслідок – збереження значних перешкод на шляху соціально-економічних перетворень на селі. Ця ситуація ускладнюється тим, що певні політичні сили вбачають зовсім в іншому першопричини занепаду сільськогосподарського виробництва, заперечують необхідність глибокого реформування аграрного сектора економіки і гальмують його всіма доступними засобами. Разом з тим очевидно, що комплексна аграрна реформа лише започаткована і не всі її окремі елементи задіяні. За значимістю соціальне відродження села на основі ринкових перетворень є центральним питанням аграрної політики держави. Отже, актуальність дослідження об'єктивно визначається місцем і роллю сільського господарства в економіці країни та недостатнім науково-теоретичним обгрунтуванням процесів його соціально-економічного розвитку в сучасних умовах. З другого боку, дослідження спрямовується на пошук шляхів ефективного розвитку аграрної сфери.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалось в контексті виконання Інститутом аграрної економіки УААН науково-технічної програми на 1996-2000 роки “Наукові основи аграрної політики трансформування економічних відносин агропромислового виробництва в ринкові умови” (номер державної реєстрації 0196V16299).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в обгрунтуванні і поглибленні теоретико-методологічних засад розвитку сільськогосподарського виробництва в Україні в період переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки, комплексній розробці науково обгрунтованих заходів щодо органічного поєднання розвитку сільського господарства та соціальної сфери, призупинення спаду та нарощування обсягів виробництва агропромислової продукції, організаційно-правової та структурної перебудови сільськогосподарського виробництва, проблем соціального відродження українського села.

Відповідно до визначеної мети передбачалось вирішити такі основні завдання:

·

· обгрунтувати методологічні засади, напрями та організаційно-економічний зміст проведення аграрної реформи;

· розробити методичні підходи до формування багатоукладного господарювання та створення організаційно-правових структур ринкового типу;

· опрацювати концептуальні положення регіональних особливостей розвитку агропромислового виробництва;

· удосконалити систему економічних механізмів регулювання ринкових відносин;

· провести аналіз стану соціального розвитку села та розробити основні заходи щодо його відродження.

Предмет і об'єкт дисертаційного дослідження. Предметом дисертаційного дослідження є соціально-економічні перетворення в сільському господарстві в умовах здійснення аграрної реформи, спрямованої на становлення та розвиток ринкової економіки.

Об'єктом дослідження є діяльність ряду владних структур та суб'єктів господарювання аграрного сектора економіки різних форм власності, а також складові організаційно-економічного механізму господарської діяльності в умовах переходу до ринкових відносин.

Методологія та методика дослідження. Теоретичною і методологічною основою дисертаційного дослідження слугувала сучасна економічна теорія ринкової економіки, загальноекономічні принципи і методи системного аналізу закономірностей суспільного виробництва в умовах освоєння ринкових відносин, Закони України, прийняті Верховною Радою, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, інші нормативні акти владних структур, пов'язані з розвитком сільського господарства та інших галузей АПК країни, наукові публікації вітчизняних та зарубіжних вчених економістів-аграрників. У процесі дослідження застосовувався системний аналіз щодо визначення сутності формування аграрної політики, основних напрямів та змісту здійснення аграрної реформи, діалектичний підхід до вивчення процесу розвитку відносин власності, обгрунтування створення нових організаційно-правових структур ринкового типу. Використання методу конструктивних розробок дало можливість обгрунтувати створення ефективних економічних механізмів регулювання аграрного виробництва на засадах ринкових відносин.

Дослідження здійснювались із застосуванням абстрактно-логічного, монографічного, розрахунково-конструктивного, порівняльного та інших економіко-статистичних методів.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукову новизну дисертаційної роботи становить сукупність таких одержаних результатів теоретико-методологічного, методичного і практичного характеру:

·

· методологічне обгрунтування основних положень щодо визначення напрямів організаційного, економічного та соціального змісту аграрної реформи, вектор якої спрямований на докорінну перебудову відносин власності в сільському господарстві;

· розробка методичних підходів формування багатоукладної економіки в аграрній сфері, основних принципів створення нових організаційно-правових структур на засадах приватної власності;

· опрацювання наукових основ та концептуальних положень ефективного використання регіональних особливостей розвитку агропромислового комплексу, обгрунтування з урахуванням сукупності природних і економічних факторів поділу України на агропромислові регіони, що сприятиме удосконаленню територіального розміщення сільськогосподарського виробництва та поглибленню аналізу господарської діяльності регіонів;

· удосконалення системи організаційних і економічних механізмів формування ринкового середовища та поєднання державних і комерційних методів регулювання ринкової економіки на макро-, мезо- і мікроекономічних рівнях управлінської ієрархії;

· наукове обгрунтування взаємозв'язку та взаємозалежності розвитку аграрного виробництва і соціальної інфраструктури та напрямів відродження українського села.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, одержані в дисертації, є особистими розробками і пропозиціями автора для практичного використання. Наукові публікації, видані у співавторстві, в процесі дослідження використані тільки в тій частині, яка належить особисто здобувачу, і вказані в авторефераті у переліку основних публікацій.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні висновки й узагальнення, пропозиції та рекомендації щодо методології здійснення глибоких економічних та соціальних перетворень у розвитку сільського господарства в умовах переходу до ринкових відносин мають наукове і прикладне народногосподарське значення. Одержані результати дослідження при комплексному підході до розв'язання стратегічних проблем сприятимуть підвищенню ефективності розвитку постреформованого агропромислового виробництва, прискоренню формування соціальної інфраструктури на селі, істотно доповнюючи концептуальні положення розвитку територіальних громад у сільській поселенській мережі.

Результати дисертаційного дослідження використані при підготовці владними структурами країни ряду законодавчих і нормативно-правових актів та системи заходів по здійсненню політико-правових, організаційних, економічних, соціальних, екологічних та інших видів державної діяльності, пов'язаної з реформуванням агропромислового виробництва та переходу до ринкової економіки.

Крім того, їх практичне значення полягає у можливостях застосування методологічних положень дисертації при уточненні стратегії і тактики здійснення регіональних аграрних перетворень, удосконаленні податкової, фінансової, цінової та інвестиційної політики щодо розвитку агропромислового комплексу, а також при підготовці підручників, методичних посібників для сільськогосподарських навчальних закладів.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретико-методологічні результати та практичні розробки дисертаційного дослідження доповідались автором на міжнародних, загальнодержавних та регіональних науково-теоретичних і науково-практичних конференціях, семінарах та “круглих столах”, курсах підвищення кваліфікації відповідальних працівників районних і обласних держадміністрацій та працівників АПК. Зокрема: на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми економіки агропромислового комплексу та формування його кадрового потенціалу” (м.Харків, 2000 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Фінансові важелі економічного зростання України на сучасному етапі” (м.Чернівці, 2000 р.); науково-практичній конференції “Проблеми і перспективи розвитку фінансової системи України на рівні регіонів та шляхи її кадрового і професійного забезпечення” (м.Дніпропетровськ, 2000 р.); науково-практичній конференції “Реструктуризація аграрних підприємств і земельна реформа: стан, проблеми, перспективи” (м.Київ, 2000 р.); Третіх річних зборах Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників (м.Київ, 2001 р.). Вони апробувались також у Міністерстві аграрної політики України та інших владних структурах при використанні розробок в рекомендаціях та інших документах, співвиконавцем яких був автор дисертації.

Публікації. Основні результати дослідження опубліковано в одноосібній монографії (20,9 ум. др. арк.), 12 розділах в монографіях та брошурах, у 24 статтях в наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалів конференцій, загальним обсягом авторського матеріалу понад 47,2 друкованих аркушів.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 350 сторінках комп'ютерного тексту, складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел із 304 найменувань, містить 39 таблиці, 6 рисунків.

Структура дисертаційної роботи:

Вступ.

Розділ 1. Теоретичні та методологічні основи державної аграрної політики. 1.1. Соціально-економічна сутність, цілі та тенденції розвитку аграрної політики. 1.2. Теоретичні засади еволюції відносин власності. 1.3. Методологія та напрями дослідження. 1.4. Роль і функції держави у формуванні аграрної економіки.

Розділ 2. Становлення організаційно-правових структур багатоукладної економіки сільськогосподарського виробництва. 2.1. Методологічні принципи формування організаційно-правових структур багатоукладної економіки. 2.2. Регіональні особливості розвитку організації аграрного виробництва. 2.3. Розвиток сільськогосподарської кооперації та агропромислової інтеграції в контексті аграрної реформи. 2.4. Демократизація та децентралізація системи управління аграрним сектором.

Розділ 3. Управління інноваційно-інвестиційними процесами агропромислового виробництва. 3.1. Основні напрями освоєння ринкових відносин. 3.2. Проблеми інвестування та розвиток інвестиційного процесу в умовах формування аграрного ринку. 3.3. Розвиток виробничої та ринкової інфраструктури агропромислового сектора.

Розділ 4. Трансформація трудових відносин в аграрній сфері. 4.1. Адаптація системи мотивації праці до умов ринкової трансформації. 4.2. Соціально-психологічні аспекти сільськогосподарської праці та її оплати в умовах становлення ринку. 4.3. Формування ринку робочої сили та проблеми зайнятості сільського населення.

Розділ 5. Соціально-економічна результативність аграрних перетворень. 5.1. Організаційні наслідки та перспективи соціально-економічних процесів в аграрному секторі економіки. 5.2. Демографічна ситуація на селі та шляхи її удосконалення. 5.3. Тенденції розвитку соціальної інфраструктури села. 5.4. Соціально-економічні умови стабілізації кадрів в аграрній сфері.

Висновки.

Список використаних джерел.

Основний зміст дисертаційної роботи

У першому розділі “Теоретичні та методологічні основи державної аграрної політики” досліджуються соціально-економічна сутність, цілі та тенденції розвитку аграрної політики, теоретичні засади еволюції відносин власності, роль та функції держави у розвитку аграрного сектора. Створення демократичної незалежної держави Україна зумовлює необхідність здійснення глибоких соціально-економічних перетворень в агропромисловій сфері, спрямованих на освоєння ринкових відносин, поліпшення добробуту українського народу. Тут важливого значення набуває обгрунтоване визначення стратегічних напрямів та основного змісту системи соціально-економічних та організаційно-правових заходів щодо реформування всіх ланок сільськогосподарського виробництва, що визначає сутність державної аграрної політики. Їх основною метою є подолання відчуження сільськогосподарських товаровиробників від землі, засобів виробництва та результатів праці, формування сучасного конкурентоспроможного виробництва з виходом на світовий продовольчий ринок.

Основними макроекономічними засадами досягнення поставленої мети повинні стати утвердження відносин власності на приватній основі, розвиток багатоукладної економіки, забезпечення соціальних перетворень на селі, перехід до ринкової економіки. З цією метою необхідно створити умови для забезпечення еквівалентного міжгалузевого обміну, оптимізації агропромислового виробництва, розвитку демократизації системи господарювання й управління.

Реалізація державної аграрної політики здійснюється через відповідні форми і методи аграрної реформи. Це стосується насамперед розробки Концепції аграрної політики України. Слід зауважити, що незважаючи на розробку ряду проектів та неодноразові спроби щодо її схвалення, затвердження Концепції аграрної політики країни у законодавчому порядку так і не відбулось.

Особливе місце в реалізації аграрної політики в Україні займає створення відповідного законодавчого поля, спрямованого на забезпечення державних гарантій здійснення аграрної реформи. Нинішня законодавча база в основному надає можливості поглиблювати і розвивати соціально-економічну перебудову на селі.

Разом з тим, слід відмітити слабку систематизованість розробки і прийняття законів держави про розвиток агропромислового комплексу, здійснення заходів щодо реформування сільськогосподарського виробництва на демократичних засадах і приватній власності.

За час становлення державності України в агропромисловому комплексі закладені основи соціально-економічних змін у відносинах власності, формування багатоукладної економіки, розвитку демократизації господарювання, переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки, створена відповідна законодавча та нормативна база проведення аграрної реформи.

Проте, внаслідок некомплексного підходу до проведення аграрної реформи, порушення міжгалузевого еквівалентного обміну, поглиблення диспаритету цін на промислову і сільськогосподарську продукцію набули стійкої тенденції процеси спаду сільськогосподарського виробництва, що при значному зниженні платоспроможності населення країни зумовило істотне зменшення обсягів споживання основних продуктів харчування, перехід його за межі мінімальних фізіологічних норм.

Передчасне згортання державного регулювання створення і функціонування ринкового середовища, різке послаблення державних контрольних функцій у забезпеченні матеріально-технічними ресурсами агропромислового виробництва призвели до значного зниження його ефективності, витіснення власного товаровиробника з продовольчого ринку, загострення соціальної напруги на селі.

Нинішній стан, у якому знаходяться сільське господарство та інші галузі агропромислового комплексу України, вимагає обгрунтованого визначення стратегічних напрямів здійснення аграрної політики, зупинення спаду і забезпечення нарощування обсягів виробництва, відновлення внутрішнього і зовнішніх ринків продовольства, прискорення соціально-економічних перетворень на селі.

Необхідно сприяти формуванню багатоукладної аграрної економіки, забезпечити свободу вибору селянам нових організаційно-правових форм господарювання на основі приватної власності на землю та засоби виробництва, досягти збалансованого поєднання державного регулювання економіки агропромислового виробництва з економічною свободою підприємств і організацій при переході до ринкових відносин.

Подолання кризового стану, що склався в аграрному секторі, забезпечення стабілізації виробництва, створення передумов для нарощування продовольчих і сировинних ресурсів в Україні, перехід до ринкової економіки відображає основну сутність нинішньої державної політики в Україні.

Здійснення аграрної реформи, як важливого засобу реалізації державної аграрної політики, має забезпечити на основі докорінних змін відносин власності глибокі соціально-економічні перетворення на селі. Економічна реалізація відносин власності полягає у тому, що ці відносини забезпечують одержання і зростання доходів від застосування засобів виробництва для задоволення потреб споживачів.

Слід відмітити, що відносини власності в конкретних історичних умовах і конкретних суспільно-державних утвореннях характеризуються відповідним правовим режимом, тобто вони мають юридичний зміст. З цього випливає важливий висновок, що право власності є врегульованими законом суспільними відносинами щодо володіння, користування і розпорядження засобами виробництва. До того ж, власність, що дуже важливо, є основою відносин в системі ринку.

Власність, як важлива економічна категорія суспільства, постійно знаходиться у динамічному розвитку. Кожний його етап або стадія реалізується в економічних інтересах власників, які виявляються в прояві певних, насамперед пануючих в суспільстві, економічних відносин. Вони виступають у конкретних суспільних формах, спрямованих на задоволення потреб суспільства, зокрема, у вигляді заробітної плати, прибутку, орендного доходу, цін, кредиту тощо. Слід підкреслити, що економічні інтереси власників знаходять свій прояв у певній системі, яка включає особисті, колективні, галузеві, а також економічні інтереси народу держави, різних професійних груп населення.

Соціально-економічна сутність власності проявляється в її функціях, насамперед, в управлінні суспільним виробництвом, в необхідності здійснення конкурентної боротьби між різними формами суспільного виробництва, в потребі обміну діяльності виробників, досягненні соціальної справедливості в суспільстві.

В контексті виконання цих функцій важливо забезпечити ефективне управління суспільним виробництвом в Україні на демократичних засадах, якими передбачається орієнтація виробництва безпосередньо на споживача, на задоволення його потреб.

Розвиток форм власності поглиблює взаємодію продуктивних сил і виробничих відносин. З другого боку, розвиток виробничих відносин і, зокрема, форм власності, перебуває у прямій залежності від рівня розвитку продуктивних сил суспільства. Останні ж завжди розвинуті на стільки, на скільки розвинутий у ньому суспільний поділ праці.

Еволюційні зміни, які відбуваються у розвитку відносин власності, призвели на нинішньому етапі розвитку суспільного виробництва по суті до практичного застосування в переважній більшості лише таких понять, як державна і приватна форми власності.

Отже, власність являє собою ту основу, рівень науковості, масштаби, глибина і комплексність вирішення якої матиме визначальний вплив на характер та дієвість інших соціально-економічних перетворень у системі господарювання й управління.

У другому розділі “Становлення організаційно-правових структур багатоукладної економіки сільськогосподарського виробництва” розкрито методологічні принципи формування організаційно-правових структур багатоукладної аграрної економіки, її регіональні особливості, формування інтеграційних та кооперативних структур в процесі здійснення аграрної реформи. Особливе місце відведено питанням трансформації системи управління аграрним сектором.

Формування організаційно-правових структур багатоукладної економіки в системі агропромислового виробництва є складним і суперечливим. З одного боку, специфічна соціальна спрямованість багатоукладності в господарській діяльності, що лежить в основі різних господарських формувань, побудованих на відносинах власності, і є основним фактором ускладнення внутрішньогосподарських відносин між власниками і працівниками. З іншого боку, для того, щоб суб'єкти багатоукладної структури агропромислового виробництва мали можливість реалізувати свої функції, необхідно забезпечити правові, організаційні, економічні, соціальні умови, що відповідають вимогам ринку.

В результаті здійснення реформи повинно бути забезпечено:

·

· гарантованість створення названої ситуації внаслідок реформування вільних у своїх діях (в межах чинного законодавства) власників і господарств;

· розвиток прогресивних за організаційно-виробничою і соціально-економічною сутністю агроформувань, прийнятних для кожних конкретних умов і побажань селян;

· створення умов для ефективного розвитку приватних і колективних агроформувань, незалежно від форм власності і господарювання;

· створення надійних передумов для ефективного становлення на селі різноукладності, розвитку підприємництва і конкуренції.

В процесі розвитку багатоукладності зазнали глибоких змін відносини розподілу, трудові відносини, відносини спеціалізації та кооперації праці. Структура форм власності повинна будуватися, виходячи з необхідної диференціації функцій власності. Якщо ми визнаємо існування двох форм власності, які реалізуються через функції володіння, користування і розпорядження, то виникає проблема економічної реалізації власності. Така реалізація здійснюється через різні господарські форми. Зокрема, це особисті підсобні господарства громадян, приватні підприємства, фермерські господарства, господарські товариства, кооперативи і казенні підприємства.

В результаті проведених досліджень виявлені фактори, що впливають на формування структури багатоукладного господарювання в окремих регіонах. За сукупністю ознак цих факторів обгрунтовані соціально-економічні регіони України.

З позицій розвитку агропромислового комплексу України визначення терміну "регіон" може бути таким: регіон — це частина території країни, яка має схожі природні, економічні та соціальні особливості розвитку агропромислового виробництва, певні традиційні риси ведення сільського господарства і бере своїми відповідними видами і обсягами виробленої продукції відчутну участь у формуванні продовольчих ресурсів держави. Отже, це комплексний показник, який насамперед характеризує за сукупністю ознак організацію територіального виробництва агропромислової продукції. Враховуючи ці положення, нами зроблена спроба накласти на грунтово-кліматичні зони фактори соціально-економічного та історико-етнічного характеру і на цій основі вивести основний інтегральний показник характеристики регіонів агропромислового комплексу. За висновками досліджень на території України можуть бути виділені такі регіони агропромислового виробництва: Північно-поліський, Західно-поліський, Південно-поліський, Західно-лісостеповий, Центрально-лісостеповий, Східно-лісостеповий, Південно-лісостеповий, Північно-степовий, Східно-степовий, Центрально-степовий і Південно-степовий. Таке районування передбачає використання адміністративних районів як районоутворювальної одиниці.

Особливого значення набуває врахування соціальних особливостей при формуванні визначених регіонів. Як показали дослідження, значна роль належить таким факторам, як густота населення, трудозабезпеченість регіонів, структура їх сільських жителів, наявність умов відтворення робочої сили та ін. В регіональному плані визначені фактори впливають, часто істотно, на організацію й ефективність виробництва. У переважній більшості випадків визначальними факторами формування регіональних районів чи зон агропромислового комплексу є економічні фактори – виробничий напрям (спеціалізація) господарської діяльності, обсяги виробництва валової і товарної продукції, наявність переробних структур та ін.

В роботі проаналізовані регіональні особливості формування організаційно-господарських структур у сільському господарстві, тенденції розвитку з визначенням прогнозів можливого їх поєднання.

На основі проведених досліджень прогнозується, що найбільшого розповсюдження у всіх регіонах України набудуть організаційно-правові структури приватно-орендного та кооперативного типу. Прогнозується, що такі структури в перспективі займатимуть більше половини всіх організаційно-господарських формувань різної модифікації. Особливого розвитку набуде формування інтегрованих виробничих систем.

Принциповим положенням регіонального розвитку АПК є визнання за кожним із регіонів його значення у формуванні місцевого і загальнодержавного ринку сільськогосподарської продукції та сировини. Це визначається конкретними природно-економічними і соціальними факторами.

Важливим напрямом регіональної політики має стати формування приміських зон для забезпечення продовольчими товарами жителів великих міст і промислових центрів.

Як показали дослідження, подальший підйом сільського господарства лежить на шляхах розвитку кооперації та агропромислової інтеграції. Система кооперативного руху в аграрній сфері набуває нових форм і змісту, сприяє широкому розвитку інтеграційних процесів. На розвиток кооперативної ініціативи впливають дві групи факторів: організаційні і ринкові. Щодо організаційних факторів, то вони головним чином пов'язані зі змінами, що відбуваються в організації управління сільським господарством на макроекономічному рівні. Ринкові – пов'язані з докорінним реформуванням відносин власності, виникненням значної кількості незалежних суб'єктів ринку, демократизацією виробничих відносин.

З точки зору автора одним з найбільш прийнятних типів реструктуризованих підприємств в аграрному секторі є виробничі кооперативи, створені на базі реформованих колективних господарств. В умовах ринку економічна природа виробничих кооперативів принципово відмінна від колективних господарств. Зокрема, тут уже спрацьовують ринкові фактори, а саме: а) власність персоніфікована; б) члени-власники мають право вільного виходу і розпорядження своїм паєм; в) відповідають за кінцеві результати діяльності свого підприємства; г) виробничі кооперативи можуть вступати у будь-які економічні зв'язки; д) діє система розрахунків за ринковими цінами.

Таким чином, створення виробничих кооперативів у будь-якому випадку є кроком вперед до більш досконалої організаційної структури сільського господарства. Реструктуризація колективних сільськогосподарських підприємств зі створенням виробничих кооперативів може забезпечити збереження переваг великомасштабного виробництва і дасть змогу використовувати стимули приватизованого сільського господарства.

Можливий й інший варіант, при якому в процесі реформування колективних господарств можуть утворюватися виробничі й обслуговуючі кооперативи на базі майнових паїв і оренди земельних ділянок. Реорганізоване колективне господарство по суті вже не буде підприємством колективного господарювання, а перетвориться в кооперативну асоціацію своїх первинних підрозділів.

У процесі удосконалення сільськогосподарського ринку значну роль відіграють інтеграційні процеси. Враховуючи реальний стан агропромислового комплексу України та можливості його поліпшення на основі інтеграційних процесів, рекомендується запроваджувати різні види та напрями організаційно-правових форм.

З усвідомленням необхідності соціально-економічних перетворень на селі, що викликані недосконалими організаційно-правовими формами існуючих господарських структур, стала об'єктивною потреба надання соціально-економічним і організаційно-правовим відносинам на селі більшої динамічності, цілеспрямованості і комплексності на демократичних засадах.

Проте, зміни відбуваються повільно і недостатньо узгоджено, не забезпечується їх комплексність. Внаслідок цього соціально-економічна віддача від здійснення перетворень не відповідає можливостям і потребам самих підприємств, сільського господарства, економіки країни в цілому.

Негативний вплив на ефективність галузі мав розрив між аграрними перетвореннями взагалі і земельною реформою. Земельна реформа тривалий період виносилась за рамки економічної політики, а це не давало можливості проводити реформи комплексно, реорганізовувати всю систему економічних відносин на селі. Держава, зосередивши увагу на проблемах макроекономіки, практично втратила керованість на мікрорівні. Реформовані сільськогосподарські підприємства вимушені самостійно адаптуватися до ринку, що в умовах неконтрольованого зростання цін на промислову продукцію, ще більше поглибило їх кризове становище.

При подальшому розвитку реформування аграрного сектора доцільно опрацювати такі питання:

а) розробити форму юридичного документа єдиного зразка, що засвідчує право члена колективного господарства на майновий пай та механізми регулювання обігу землі й економічної відповідальності суб'єктів господарювання за результати їх діяльності;

б) удосконалити договірні (орендні) відносини між пайовиками і орендарями (підприємством). Договори повинні набути юридичного обгрунтування з обов'язковою реєстрацією в адміністративних органах;

в) сприяти прискоренню інтеграції виробництва сільськогосподарської продукції на економічних засадах з її промисловою переробкою на основі забезпечення економічної заінтересованості виробників у ефективності виробництва;

г) створити умови особистим підсобним господарствам населення та іншим приватним товаровиробникам для більш ефективного їх розвитку на засадах кооперації та інтеграції.

В дисертаційному дослідженні процес реформування розглядається не як разовий акт, а як постійний процес, спрямований на відповідність структури підприємства і форм підприємницької діяльності, їх основних завдань тим вимогам, що постійно виникають на ринку.

В дисертації наголошується, що успішне проведення реформ в аграрному секторі неможливе без реформування системи управління. Вихідним концептуальним положенням підвищення ролі держави в реформуванні аграрних відносин і перебудови управління агропромисловим комплексом є визнання, що:

1) ринкова економіка не є самодостатньою, а чисто ринкове саморегулювання потенційно деструктивне;

2) ринкова економіка як об'єкт організації та управління набагато складніша порівняно з централізовано регульованою (адміністративно-командною).

Дослідженням визначено концептуальні засади управління АПК в ринкових умовах. Згідно з цими засадами діяльність державних органів управління змінюється:

·

· з адміністративного стилю на дорадницький.

Передбачається активне використання функціональних управлінських зв'язків. Міністерство аграрної політики України розглядається як провідна ланка управлінських установ, в рамках якої поряд з державними мають діяти створені на демократичних засадах професійні, кооперативні і корпоративні об'єднання сільськогосподарських товаровиробників, міжпрофесійні об'єднання операторів продуктових ринків, яким передається частина функцій державного управління. В процесі дослідження розглянуті функції цих структур.

Третій розділ “Управління інноваційно-інвестиційними процесами агропромислового виробництва” присвячується дослідженню основних напрямів освоєння ринкових відносин, визначенню проблем інвестування та розвитку інвестиційного процесу в умовах формування аграрного ринку, а також розвитку виробничої та ринкової інфраструктури агропромислового сектора. Автор притримується тієї методологічної позиції, що в сучасних умовах, коли в Україні суспільство соціально і політично поляризоване, то навіть найкращі, економічно обгрунтовані реформи чи заходи стосовно розвитку окремих галузей економіки завжди наражаються на спроби контрреформ, неприйняття їх у первісному вигляді. Нерідко досягнутий компроміс зовсім або досить істотно змінює первісний задум розробників і кінцевий результат стає іншим.

У процесі дослідження вдалося з'ясувати важливе методологічне положення, що інноваційно-інвестиційний процес в агропромисловому виробництві залежить від освоєння суб'єктами виробництва ринкових відносин. Якщо за часів радянської системи господарювання інвестиційна політика підприємств визначалася вищими планово-розподільними органами держави, то в ринковій економіці – переважно самими господарюючими суб'єктами. По суті, економічна поведінка підприємств багато в чому залежить від їхньої ринкової діяльності, від рівня цін та від того, як вони забезпечують відтворювальний процес, тоді як у попередній системі підприємства повністю залежали від рішень галузевих органів управління, а також рішень місцевих органів влади і неформальних зв'язків.

У розділі висвітлюються причини неефективності попередніх економічних реформ, які ініціювалися державою. Витратна економіка, постійна матеріальна і фінансова незбалансованість, відірваність працюючих від результатів своєї праці не могли призвести до корінного оздоровлення економіки.

Характерною особливістю початку 90-х років, як виявлено в процесі дослідження, став перехід інфляційного процесу за природні межі, що породило руйнівні наслідки в економіці держави зокрема і АПК. Це призвело до розриву господарських економічних відносин, дезорганізації господарських зв'язків та відродження натурального обміну, до диспропорційності відтворювального процесу та хаотичності виробництва, цінового диспаритету, відходу держави від реальної економіки, скасування державного замовлення, фінансової кризи, яка фактично спричинила банкрутство сільськогосподарських підприємств суспільного сектора, особливо у 1998-1999 рр. Коефіцієнт їх платоспроможності знизився від 0,61 у 1996 р. до 0,31 у 2000 р. (рис.1).

Рис. 1. Коефіцієнт платоспроможності підприємств і організацій

Міністерства аграрної політики України

Вказані чинники зумовили системну кризу в аграрному секторі економіки, підірвали економічні основи агропромислового виробництва, звели нанівець інноваційну-інвестиційну діяльність. Різке скорочення власних і бюджетних вкладень в АПК призвело до великого провалу в інвестиційній сфері (табл. 1).

1. Капітальні вкладення в економіку України за рахунок

усіх джерел фінансування у порівняльних цінах

Показники 1990 1991 1995 1996 1997 1998 1999

Народне господарство, млн. грн. 55368 51439 16097 12557 11449 12151 12197

у % до 1990 р. 100,0 92,9 29,1 22,6 20,6 21,9 22,0

У тому числі АПК, млн. грн. 18845 18236 3786 2654 2279 20143 2014

у % до 1990 р. 100,0 96,8 20,1 14,1 12,0 10,7 10,6

З них: сільське господарство, млн. грн. 11799 11639 1296 978 806 611 560

у % до 1990 р. 100,0 98,6 11,0 8,3 6,8 5,1 4,7

Переробні галузі, млн. грн. 5030 2860 918 846 762 773 780

у % до 1990 р. 100,0 56,9 18,2 16,8 15,1 15,3 15,5

Соціальна сфера села, млн. грн. 3617 4562 1390 776 629 555 483

у % до 1990 р. 100,0 126,1 38,4 21,4 17,4 15,3 13,3

Змінилась і структура інвестицій по джерелах фінансування. Якщо у 1991 році за рахунок коштів державного бюджету освоєно 30 відсотків усіх капіталовкладень, а за рахунок інших джерел – 70 відсотків, то у 2000 році ці показники становили відповідно 8,2 і 91,8 відсотка.

В дисертації характеризуються основні причини інвестиційної кризи, підкреслюється, що спад капіталовкладень перевищив гранично допустимий рівень для відтворення основних фондів, впровадження нових технологій. За деякими джерелами, для відродження виробничого потенціалу потрібно 100 млрд. грн.

Більшість сільськогосподарських товаровиробників нині ще не мають можливості здійснювати великі одноразові капіталовкладення на придбання дорогих машин та обладнання, необхідних для вирощування і переробки вироблюваної продукції. З урахуванням цього проблема економічних взаємовідносин сільськогосподарських товаровиробників з постачальниками сільськогосподарської техніки і агротехнічних послуг при мінімальних грошових затратах є найбільш актуальною та практично значущою.

Вирішення її вбачається, насамперед у посиленні державної підтримки, що надається аграрному сектору країни. Всі складові економічної політики держави в даному випадку повинні бути спрямовані на реалізацію цієї мети, причому в різних формах – шляхом пільгового оподаткування, тимчасових заходів щодо державного регулювання ціноутворення та ін.

На наш погляд, в умовах ринку держава проводить політику не ціноутворення, а регулювання продовольчого ринку, створення економічних передумов для розвитку сільськогосподарського виробництва через ціни. Останні виступають засобом, а не об'єктом державного впливу. З урахуванням цього автор рекомендує запровадити систему компенсацій сільськогосподарським товаровиробникам відхилення від індикативного плану ціни в розмірах, необхідних для здійснення їх діяльності на заданому рівні доходності.

Оцінюючи загалом можливість здійснення капітальних вкладень в агропромисловий комплекс на рівні нормативної потреби, автор відзначає, що реалізація цієї можливості є реальною за умови, якщо в найближчий час держава змінюватиме аграрну інвестиційну політику, спрямовану на стимулювання інвестицій за рахунок всіх джерел фінансування через систему економічних важелів.

В дисертаційному дослідженні замість відомчого принципу розподілу капітальних вкладень, який існував раніше, обгрунтовуються основні напрями розвитку інвестиційного процесу в умовах ринкових відносин. Визначаються методологічні підходи щодо формування механізму спеціальних цільових інвестиційних програм. Пропонується поряд з інвестуванням виробництва здійснювати інвестиційні проекти соціального плану. Особливістю розвитку інвестиційного процесу має стати регіональний підхід. Його забезпечення повинне здійснюватись в контексті загальнодержавної інвестиційної політики. При цьому прямі інвестиції за рахунок коштів державного бюджету мають здійснюватись по спеціальних цільових інвестиційних програмах державного значення.

Автор обгрунтовує необхідність і шляхи залучення іноземних інвестицій, які рекомендовано використовувати насамперед на техніко-технологічне переозброєння АПК. Потребує серйозного доповнення законодавство щодо захисту іноземних інвесторів та інвестицій.

В четвертому розділі “Трансформація трудових відносин в аграрній сфері” досліджуються питання адаптації системи мотивації праці до умов ринку, його економічного