Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича

Стародубець Галина Миколаївна

УДК 94 (477) 085

МІСЦЕ І РОЛЬ ОУН(б) В УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНО -ВИЗВОЛЬНОМУ РУСІ

НА ВОЛИНІ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

(кінець 1940 - серпень1943 рр.)

Спеціальність: 07.00.01 - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Чернівці – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Тернопільського державного

університету імені Володимира Гнатюка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник кандидат історичних наук, доцент

Полянський Олег Арсенович,

Тернопільський державний

педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка, доцент

кафедри історії України

Офіційні опоненти доктор історичних наук, професор

Брицький Петро Павлович,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича, професор

кафедри історії України

доктор історичних наук, Кучер Володимир Іванович,

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, головний науковийспівробітник (м. Київ)

Провідна установа Інститут історії України НАН України,

відділ історії України періоду Другої світової війни (м. Київ)

Захист відбудеться 27.07.2001року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.03 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна,2, корп.14, ауд.18).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розісланий 22.06.2001року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доценТ Карпо В.Л.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Відновлення державної самостійності України відкрило перед науковцями–гуманітаріями широкі можливості для критичного переосмислення історичних подій минулого, вивільнивши їх від пресу цензури та ідеологічного тиску. Оскільки найвагомішою детермінантою нашої незалежності був національно-визвольний рух, то закономірним є посилення наукового інтересу до питань визвольної боротьби, становлення та розвитку національної свідомості українського народу.

У трактуванні причин виникнення, масштабів поширення, основних складових частин, мети, ідеологічної основи українського національно-визвольного руху взагалі і періоду Другої світової війни зокрема висловлюються різні, почасти діаметрально протилежні погляди. Свідченням важливості наукового вивчення цих проблем є розгортання останнім часом гострих дискусій (як наукового, так і суспільно-політичного характеру) навколо питання діяльності ОУН і УПА. Дана тема сучасними вітчизняними істориками визначається як "найгостріша в контексті новітньої історії України. Вона дуже потрібна, щоб примирити наше суспільство”. Не можна не погодитися з думкою відомого українського історика проф. М.Коваля, який причину такої актуальності вбачає в тому, що "у повоєнну, а з нею і у сучасну добу перекручували складні й заплутані проблеми Другої світової війни, причому вже не як історичні, а як політичні, деякі навіть гострополітичні (долі "остарбайтерів", військовополонених, роль ОУН-УПА тощо)". 2

Вивчення українського національно-визвольного руху середини ХХ століття є надзвичайно актуальним для сьогодення з точки зору акумулювання досвіду минулих поколінь. Розбудова сучасної української держави значною мірою спирається на ідейно-теоретичні настанови і практичну діяльність політичних партій і рухів, на аналіз помилок та прорахунків, допущених під час визвольних змагань, на досвід діяльності окремих політичних діячів.

Вивчення цього питання важливе і під кутом зору осмислення проблеми формування української нації. Тривалий досвід боротьби за українську державність показав, що така боротьба могла бути успішною лише за умови сприйняття національної ідеї широкими народними масами, а не окремою їх частиною.

Історія ОУН слугує українському політикуму наочною ілюстрацією того, наскільки трагічним для народу і для держави може стати внутрішньопартійний конфлікт, боротьба окремих особистостей за лідерство. Адже питання консолідації політичних сил України навколо національної ідеї розбудови власної держави є однією з найважливіших проблем нашого сьогодення. Л. Д. Кучма у своїй доповіді на урочистих зборах присвячених 55-й річниці Перемоги сказав: "Не вишукування причин та приводів для роз'єднання і відчуження, а згуртування, консолідація – ось що визначає рівень життєздатності і соціального оптимізму народу... Це важливо і потрібно завжди. А на сучасному етапі, коли вирішується, без перебільшення доля України, – особливо" .

Актуальність теми зумовлена не лише практично-політичними, але і науково-пізнавальними чинниками. Вона продиктована самою логікою розвитку української історичної науки. Дослідження місця і ролі бандерівської ОУН у національно-визвольному русі на Волині в роки Другої світової війни покликане забезпечити цілісність у підходах до вивчення українського національно-визвольного руху ХХ століття в цілому.

Таким чином, вибір теми дисертації був зумовлений фактичною науковою нерозробленістю, політичною гостротою і актуальністю проблеми, її науково-теоретичною і практичною значимістю.

Зв'язок роботи з науковими темами та програмами. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною навчальних програм історичного факультету Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка та спецкурсу "Український національно-визвольний рух (1921 - 1991рр)", що читається на цьому ж факультеті.

Мета і задачі даної роботи полягають у тому, щоб дослідити причини, умови і етапи діяльності Організації Українських Націоналістів під керівництвом С. Бандери в період з кінця 1940 по серпень 1943рр; її місце і роль в національно-визвольній боротьбі на Волині в роки Другої світової війни. У відповідності до поставленої мети визначено такі основні завдання:

·

· показати еволюцію основних програмних засад ОУН(б) в досліджуваний період;

· розкрити форми і методи діяльності ОУН(б) протягом кінця 1940 – середини 1943 рр. та причини їх змін;

· висвітлити роль ОУН(б) у становленні і розвитку українського національно-визвольного руху на Волині;

· проаналізувати суть нацистської окупаційної політики щодо населення північно-західних земель України, які входили до складу так зв. Рейхскомісаріату;

· розкрити роль ОУН(б) в організації різновекторного націоналістичного руху опору в роки Другої світової війни та формуванні Української Повстанської Армії.

Об'єкт дисертаційного дослідження: український національно-визвольний рух на Волині в період Другої світової війни.

Предмет дослідження: діяльність Організації Українських Націоналістів під керівництвом С. Бандери в період від грудня 1940р. по серпень 1943р. у військово-політичній сфері та її роль і місце в розгортанні національно-визвольної боротьби на Волині.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють відносно невеликий, але насичений важливими подіями проміжок часу : грудень 1940 – серпень 1943рр. Тобто період від часу утворення фракції ОУН(б) після розколу Організації Українських Націоналістів та виходу в світ програми дій новоствореної ОУН під керівництвом С. Бандери і до Третього Надзвичайного Великого Збору ОУН(б).

Методологічною основою дослідження став принцип історичного аналізу та наукової об'єктивності, що ґрунтується на пріоритеті документованих фактів. Використовувалися також предметно-хронологічний та порівняльно-історичний методи аналізу подій та процесів, пов'язаних із розгортанням та діяльністю ОУН(б), як складової частини українського національно-визвольного руху першої третини 40-х років ХХ ст. Огляд наукової літератури з досліджуваної теми проводився насамперед за хронологічним та структурно-тематичними принципами історіографії.

Наукова новизна дисертації полягає в постановці та розробці актуальної проблеми, яка ще не отримала всебічного та об'єктивного висвітлення в історичній науці. На основі широкого масиву джерел, насамперед архівних документів, у роботі:

1) проаналізовано постанови програмних документів бандерівської ОУН з питань військово-політичної діяльності останньої;

2) розглянуто процес формування та становлення Української Повстанської Армії в контексті особливостей розвитку українського національно-визвольного руху на Волині в першій половині 1943р.;

3) показано основні причини еволюційних змін форм і методів боротьби ОУН(б) за незалежну Українську державу в досліджуваний період;

4) запропоновано авторське бачення періодизації діяльності ОУН(б) від початку її створення (к.1940р.) до середини 1943р., в основу якої покладено концептуальні програмові зміни Організації.

Новим у дисертації є умовне виділення в діяльності ОУН(б) двох основних функцій: визвольної та захисної. Елементом новизни є залучення до наукового обігу невідомих і не використовуваних раніше джерел.

Практична цінність роботи зводиться до введення в науковий обіг нових знань та документів з історії українського національно-визвольного руху середини ХХ ст. Запропоноване дослідження сприяє подальшому формуванню нових підходів до аналізу історії України періоду Другої світової війни. Висновки та матеріали дисертації дають можливість врахувати досвід та уроки боротьби ОУН за незалежну українську державу, що, безперечно, сприятиме консолідації національно-державницьких сил навколо розбудови державності України, гідно оцінити та визнати на державному рівні права ветеранів – воїнів УПА.

Результати дослідження вносять деяку визначеність у тривалу наукову суперечку про місце і роль ОУН в антифашистській боротьбі українського народу в період Другої світової війни, допомагають подолати стереотипи радянської історіографії на кшталт: "антинародна діяльність буржуазних націоналістів". Матеріали дисертації можуть використовуватися в науковій і просвітницькій діяльності, при підготовці науково – популярних праць, в краєзнавчій роботі, підготовці спецкурсів для студентів вузів тощо.

Апробація результатів дисертації здійснена шляхом її обговорення та рекомендації до захисту на засіданнях кафедр історії України Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка та Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Найважливіші її результати викладені в статтях, доповідях і повідомленнях на наукових конференціях різних рівнів: міжнародній конференції "Консерватизм і державотворення в Центрально–Східній Європі" (м. Луцьк, 1997р.), міжнародній конференції "350-річчя української держави Богдана Хмельницького" (м. Київ, 1998р.), всеукраїнській конференції "Українська новітня держава : Історія і сучасність" (м. Тернопіль, 1997р.), всеукраїнській конференції "Український націоналізм: минуле, сьогодення, перспективи" (м. Тернопіль, 1999р.), регіональній конференції "Організація Українських Націоналістів : історія, сьогодення, перспективи (до 70-річчя створення ОУН та 90-річчя С. Бандери)" (м. Тернопіль, 1999р.). Основні результати дисертації були оприлюдненні у п'яти авторських публікаціях.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Її обсяг становить 179 друкованих сторінок. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (339 позицій). Повний обсяг дисертації – 196 сторінок.

II. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розкрито його мету, задачі, об'єкт та предмет; визначено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, показано шляхи їх апробації.

У першому розділі "Джерельна база та історіографія дослідження" характеризуються джерела та дається їх історіографічний аналіз.

У відповідності до завдань, що випливають з мети наукового дослідження, архівні джерела умовно згруповано в окремі тематичні блоки.

Перший з них – документи, що стосуються ідеологічних засад і політичних принципів кожної з ОУН. Значна кількість їх зосереджена в фондах ЦДАВОВ України, ЦДАГО України та архіву СБ України . Вони дають змогу розкрити основні програмові положення Організації Українських Націоналістів, простежити їх еволюційну зміну в часовому проміжку від 1941р. до середини 1943р.

Другий блок документів стосується діяльності ОУН влітку 1941р. , тобто в період найактивнішої співпраці націоналістів з гітлерівцями. Його основу складають архівні джерела, що містяться в фонді №3833 ЦДАВОВ України "Крайовий Провід Українських Націоналістів на західноукраїнських землях (1941-1947рр.)".Документи цього періоду ілюструють досить детальну картину розгортання ОУНівцями широкомасштабної кампанії з установлення українських органів державної влади в селах, містах і містечках Західної України, а також організації похідних груп у райони східної та південної України .

Для розв'язання питань, пов'язаних з проблемою початку формування українських збройних відділів після окупації України німецькими військами, нами було вперше введено в науковий обіг документи, в яких ідеться про створення Української Революційної Національної Армії (УРНА). Зокрема, у фондах ЦДАВОВ України нами було віднайдено наказ І. Климіва ("Легенди") від 1. 09. 1941р. про створення УРНА, а також відозви команди УРНА до українського населення з приводу формування збройних сил України .

В цілому, ознайомлення з вищенаведеним комплексом документів націоналістів допомогло з'ясувати досить важливий аспект проблеми національно-визвольного руху – стан української політичної думки напередодні німецько-радянської війни і в перші місяці окупації, а також еволюцію українсько-німецьких взаємин впродовж весни-літа 1941 р.

Об'єктивному висвітленню проблеми суттєву допомогу надали документи, що містять інформацію про ОУН (м) та Т. Бульбу-Боровця. Загалом їх так само можна згрупувати в окремий тематичний блок. Вказані архівні джерела дають всі підстави стверджувати, що учасниками національно-визвольного руху першої половини 40-х років не виступала виключно ОУН(б). Вона була лише однією із складових цього цілісного за своєю сутюю організму.

Окремо в розділі аналізується ОУНівська та інша періодика, на сторінках якої відображено ставлення націоналістів до тогочасної економічної, культурно-освітньої, політичної ситуації в Україні. Сюди входять як всеукраїнські часописи (наприклад, "Ідея і чин", "До зброї"), так і інформаційні повідомлення з різних регіонів України обўємом в декілька сторінок ("Бюлетень", "Інформаційний листок"). До цієї ж групи можна віднести брошури, реферати ідеологічно-пропагандивного змісту, статті окремих авторів, що містять матеріали аналітичного характеру.

Аналіз опрацьованих документів дав змогу підтвердити зроблений у дисертації висновок, що впродовж весни-осені 1942 р. ОУН (б) займалась організаційною, агітаційною, пропагандистсько-роз'яснювальною роботою.

У фондах центральних та обласних архівів України збереглися також документи, що стосуються періоду створення та становлення Української Повстанської Армії в січні-серпні 1943 р. Основу їх складають численні суспільно-політичні огляди подій на північно-західних українських землях, що містяться в пресових виданнях ОУН: "Вільна Україна", "Вісті", "Бюлетень", тощо. Як окрему підгрупу в цьому тематичному блоці можна виділити розвідувальні донесення командирів партизанських загонів Центральному та Українському штабам партизанського руху. Серед них, на наш погляд, особливу цінність складає досі неопублікований у повному обсязі рукопис Записки начальника Штабу партизанського руху в Ровенській області ген. – майора Бегми, датований жовтнем 1943р. В даному документі аналізуються особливості українського націоналістичного руху на предмет кількісного та якісного складу повстанської армії, поширення військово-політичного впливу ОУНівців на населення Полісько-Волинського регіону, в тому числі південних районів Ровенської та північних – Тернопільської областей. Викладена в документі інформація сприяє визначенню масштабності і спрямованість українського збройного руху опору, а також підтверджує зроблений у дисертації висновок про його військово-політичну неоднорідність.

У дисертаційному дослідженні використано також низку неопублікованих статей окремих відомих діячів ОУН цього періоду, зміст яких передає бачення сучасниками політично-економічної, соціальної і культурної ситуації в окупованій німцями Україні . Чимало документів та матеріалів досліджуваного періоду було опубліковано в різних збірниках та періодичних виданнях. Так, у 70-х – 80-х роках зўявляються багатотомні збірники документальних матеріалів: "Літопис Української Повстанської Армії", "Українська суспільно-політична думка ХХ ст". Укладачі першої серії "Літопису УПА" безсумнівно виконали величезну роботу, випустивши у світ близько тридцяти томів з історії УПА на основі документів та матеріалів, що опинилися за межами України. Проте, незважаючи на значну наукову цінність видання, слід зауважити, що більшість його томів підготовлена з нехтуванням правилами видання історичних документів. Залучення в сферу наукових досліджень протягом останнього десятиріччя нових матеріалів із різних джерел створило реальну можливість для переосмислення як історії України в цілому, так і окремих її проблем. Упорядники Літопису дещо тенденційно подають генезу УПА, віддаючи ініціативу її створення виключно ОУН (б). Роль інших військово-політичних сил (ОУН (м) і Поліської Січі от. Т. Бульби-Боровця) визначається ними як незначна і несуттєва. Нововідкриті ж архівні відомості дають усі підстави аргументовано довести хибність таких тверджень.

Важливим документальним матеріалом з державних архівів Німеччини служать дослідження професора В.Косика, зокрема, монографія "Україна і Німеччина у другій світовій війні. Джерела, подані В. Косиком у роботі, дають змогу більш глибше осмислити події, які відбувалися на окупованій фашистами українській території Волині. Проте, недоліком вищеназваної праці є те, що її автор іноді дозволяє собі довільне трактування та подання документів, переважно висвітлюючи діяльність ОУН (б). Значну наукову цінність становлять роботи В. Косика, які вийшли останнім часом і основу яких складають копії оригінальних німецьких архівних матеріалів і їх український переклад.

Дещо раніше сучасним вітчизняним істориком професором В. Сергійчуком було зібрано і опубліковано цілий комплекс документів з історії ОУН і УПА, що знаходяться в фондах центральних архівів України.

Ще одне джерело – це мемуаристика двох видів: писемні спогади та усні розповіді учасників подій. Серед писемних спогадів варто відзначити спогади Є. Стахіва, Т. Бульби-Боровця, С. Мечника, Р. Петренка, М. Данилюк, М. Скорупського та інших активних діячів національно-визвольних змагань 30-50-х р. р. ХХ ст.. Разом з тим, свідчення кожного автора мемуарів варто сприймати з огляду на те, до якого військово-політичного табору він належав, ступінь конфліктності між ним і іншими мемуаристами. Як правило, члени обох ОУН відверто негативно оцінювали діяльність своїх опонентів.

Серед робіт українських істориків останніх літ варто виділити праці М.Коваля, Л.Дещинського, Ю.Киричука, О.Вовка, О.Полянського, П.Брицького, С.Кульчицького, В. Дзьобака.

Дана проблема входить у сферу наукових інтересів вченого-історика О. Полянського. Власне, він одним із перших в сучасній історіографії зробив спробу наукової періодизації національно-визвольної боротьби УПА .

Окремо виділимо наукове дослідження П. Брицького, один з розділів якого присвячений діяльності Організації Українських Націоналістів і Української Повстанської Армії. Автор дещо оригінально і нетрадиційно трактує окремі моменти діяльності ОУН у роки німецько-радянської війни. Зокрема, він аргументовано заперечує аксіоматичність тверджень, на підставі яких вибудовано історію УПА, а саме: про ОУН(б) як ініціатора творення УПА, про дату створення УПА, про особу першого командуючого УПА. Вагомим внеском у визначення ролі і місця ОУН у національно-визвольній боротьбі 40-х років стали праці доктора історичних наук В. Кучера.

Свідченням зростання наукового інтересу до даної тематики служить поява низки дисертаційних досліджень з проблем національного підпілля 40-50 рр.

Сходинкою новітнього вивчення проблеми українського національно-визвольного руху в період Другої світової війни і місця та ролі в ній ОУН під керівництвом С. Бандери певною мірою може слугувати остання наукова робота А. Кентія, члена робочої групи з вивчення ОУН-УПА при Інституті історії України НАН України. Монографії підготовлені на основі перевірених і критично оцінених автором чисельних документів і матеріалів, більшість з яких є документами військових та партійних інстанцій того часу, а також інформаційними звітами, інструкціями та листівками ОУН і УПА. Робота містить у собі значну кількість науково цінних приміток стосовно біографій окремих учасників українського національно-визвольного руху, цікавий фактичний матеріал.

У 2000 році вийшла в світ історична довідка, підготовлена робочою групою істориків для Урядової комісії з вивчення діяльності ОУН-УПА, про яку вже йшлося вище. В основу даної наукової роботи лягло п'ять окремих статей, дві з яких безпосередньо стосуються досліджуваної нами теми .

У загальному підсумку до першого розділу зазначено, що в останній час значно збільшилась кількість наукових досліджень, зроблених у руслі нашої темі. Постійно відбувається залучення до наукового обігу нових архівних документів і матеріалів шляхом публікації збірників. Разом з тим, коло питань стосовно діяльності ОУН під керівництвом С. Бандери як окремої політичної структури та важливого чинника українського національно-визвольного руху потребує дальшого осмислення, узагальнення і вивчення, що і диктує необхідність нашого дослідження.

У другому розділі " Національно-визвольна стратегія і тактика ОУН(б) напередодні та в перші місяці німецько-радянської війни ( кінець 1940 - початок 1942рр.)" аналізуються основні положення революційно-визвольної концепції, висунутої ОУНівцями на Другому Великому Зборі ОУН(б) у квітні 1941р., та показано складність і неоднозначність процесу її практичної реалізації.

Визначено, що період діяльності ОУН під керівництвом С. Бандери з кінця 1940 до зими 1942рр. став початком активного включення її в процес національно-визвольної боротьби українського народу за свою незалежність не як складової частини Організації Українських Націоналістів, а як самостійної, повністю структурованої Організації. Його умовно розділено на три етапи, кожен з яких має свою специфіку.

Перший (лютий 1940 - квітень 1941 рр.). Характеризується організаційним оформленням фракції ОУН під керівництвом С. Бандери. У квітні 1941 р. відбувся Другий (Краківський) Великий Збір ОУН, на якому було прийнято детальну програму подальшої боротьби ОУН (б). Вказаний документ став певною мірою віддзеркаленням політико-ідеологічних симпатій її авторів. На Зборі головною стратегічною метою ОУНівців було проголошено боротьбу за самостійну соборну Українську державу. В постановах форуму, хоча і в дещо загальних рисах, знайшла свій виклад бандерівська концепція розбудови майбутньої держави. Основу її ключових положень склали принципи монопартійності, тоталітаризму, вождизму, недієвість і хибність яких згодом була доведена часом.

Другий (травень-серпень 1941 р.). На цьому етапі бандерівці розгорнули широку діяльність у напрямку практичної реалізації основних теоретичних положень своєї політичної програми. Вони активно включилися в процес формування органів місцевого самоуправління, створення українських представницьких органів влади у великих містах Західної України: у Львові – Ради Сеньйорів; у Рівному – Української Ради Довірўя Волині тощо. Напередодні та в перші місяці німецько-радянської війни ОУНівці значну увагу приділяли пошуку шляхів до співробітництва та укладення військово-політичного союзу з Німеччиною, вважаючи останню своїм потенційним союзником у боротьбі проти Радянського Союзу. Першою спробою практичної реалізації ідейно-політичних переконань націоналістів стало проголошення Акту 30 червня 1941р. Характерною ознакою другої половини літа 1941 року стало проведення масових маніфестацій, народних зборів у багатьох містах і селах західної України в підтримку даного Акту, зініційованих учасниками Похідних груп ОУН(б).

Третій (вересень 1941- лютий 1942 рр.). Початок цьому етапу поклала хвиля масових арештів членів ОУН (б), котра розпочалася 15 вересня 1941р. Характерними ознаками його є, з одного боку, панування розчарування і розгубленості в націоналістичному середовищі. З іншого боку, німецькі репресивні акції підштовхнули керівництво ОУН (б) до перегляду тактики своєї боротьби. Організація пішла в підпілля і протягом зимових місяців1941-1942рр. зосередила зусилля своїх членів на агітаційно – пропагандистській роботі, організації військового, політичного та організаційного вишколів. Ключовою подією цього етапу стала Перша Конференція ОУН(б) (вересень 1941р.). В її рішеннях, нехай і в доволі обережній формі, все ж визнавався факт негативного сприйняття Німеччиною ідеї створення незалежної української держави. Слід підкреслити, що питання збройного антифашистського опору тоді ще на порядок денний не ставилося. Бандерівці в цей період обмежувались усною протинімецькою пропагандою.

У розділі обґрунтовано висновок, що основи національно-визвольної стратегії даного періоду діяльності ОУН(б) склали не стільки тогочасні військово-політичні реалії, скільки непевні політичні прогнози суб'єктивного характеру. Саме цим пояснюються щирі сподівання націоналістів на союзницьку підтримку Німеччини в боротьбі за здійснення їх ідеалів. І тільки остаточно пересвідчившись у ворожості німецьких намірів стосовно українського народу і України в цілому, ОУНівці восени 1941р. повернулися до перегляду політичної тактики своєї боротьби. Якщо до вересня її можна характеризувати як активно-наступальну, то з вересня1941р. до початку весни 1942р. – очікувально-пасивну.

У третьому розділі "Місце ОУН(б) в структурі українського національного самостійницького руху Волині у 1942р." характеризуються структурні складові українського національно-визвольного руху 1942р. на Волині : ОУН(б), ОУН(м), Поліська Січ - УПА от. Т.Бульби-Боровця, Фронт Української Революції (ФУР) під керівництвом Т.Басюка ("Яворенка"). Характеристика проводиться за принципом бачення ними основних шляхів досягнення головної мети - створення Української самостійної соборної держави. В розділі зроблений аналіз їх позиції та намірів стосовно ставлення до німецьких окупантів, своїх політичних опонентів з націоналістичного табору, а також польських колоністів та радянських партизанів.

Підкреслено, що український національно-визвольний рух на Волині з початку 1942 р. набуває виразних рис захисного характеру і він розвивається за висхідною лінією: від протинімецької пропаганди засобами друкованого слова до практичної організації збройного спротиву окупантам. Структурно він був представлений такими течіями: збройні загони ОУН(б), ОУН(м), УПА – "Поліська Січ" от. Т.Бульби-Боровця, Фронт Української Революції під керівництвом Т.Басюка ("Яворенка"). Кожна з цих військово-політичних формацій виступала незалежним носієм національно-визвольної ідеї. Ця незалежність проявлялася головним чином у виборі як стратегічної лінії, так і тактичних підходів стосовно досягнення головної мети визвольних змагань – побудови Української соборної самостійної держави.

На основі цілого комплексу документів зроблено висновок, що в першій половині 1942 р. особливою активністю вирізнялися загони от. Т.Бульби-Боровця, які контролювали, по суті, північні райони Волині-Полісся. Певні спроби створення військової організації спостерігалися і в таборі ОУН(м). Бандерівці ж у цей час цілковиту увагу зосереджували на політико-пропагандистській та організаційній ділянці роботи.

З другої половини 1942р. ОУНівці (як і бульбівці) вістря своєї боротьби спрямували не тільки проти радянських партизанів, а й проти німців та поляків, визначаючи їх ворогами української незалежності. Таким чином, уже в 1942р. закладаються основи трифронтової боротьби: проти радянських партизанів, польських колоністів і німців одночасно, що значно послаблювало українські самостійницькі сили.

Головною особливістю даного періоду діяльності ОУН(б) є наявність внутріпартійного конфлікту між так зв. "волинською" і "галицькою" групами. Керівництво Головного Проводу не змогло реально оцінити тогочасну ситуацію, що склалася на теренах Волині. Саме тому всякі намагання членів Крайового Проводу ОУН на ПЗУЗ активізувати збройний рух опору, сприймалися ОУНівським керівництвом однозначно негативно. Зовнішнім виявом даного конфлікту стала певна інертність бандерівського руху у військово-політичній площині, яка тривала до середини осені 1942р.

Окремо в розділі розкрито складність і неоднозначність процесів, що проходили всередині українського самостійницького руху на Волині. Обидві ОУН, а також от. Т.Бульбa-Боровець прагнули до військово-політичного лідерства в українському національно-визвольному русі на теренах даного регіону. Але жодна з цих сил в 1942р не визнавала антифашистської боротьби домінуючим напрямком своєї діяльності. Український національний рух опору розвивався , по суті, стихійно. І лише тоді, коли з одного боку виникла загроза контролю Волинсько-Поліського регіону радянськими партизанами, а з іншого – німці, демонстративно ігноруючи інтереси українського населення, посилили жорстокий окупаційний режим, націоналісти, зокрема, бандерівці, прийняли рішення про створення повстанської армії. Кульмінаційним моментом цього періоду діяльності ОУН(б) стала військова Конференція, яка поклала край стану вичікувальної опозиції до німецького окупаційного режиму. Наслідком її проведення стала активізація як українського антифашистського руху опору зокрема, так і національно-визвольного руху в цілому.

У четвертому розділі "Роль ОУН(б) в процесі становлення Української Повстанської Армії (січень-серпень 1943р.)" характеризується складний і суперечливий процес створення Української Повстанської Армії, біля витоків якої стояли три основні військово-політичні сили українського національно-визвольного руху: ОУН під керівництвом С.Бандери, ОУН під керівництвом А.Мельника, Поліська Січ - УПА от. Т.Бульби-Боровця.

Особливий акцент зроблено на суперечливому характері взаємовідносин як у середовищі українського національно-визвольного руху першої половини 1943р., так і стосунків бандерівців з польськими колоністами, німецькими окупантами та радянськими партизанами.

Оскільки роль ОУН(б) в процесі становлення УПА нами визначалася в контексті третього періоду її діяльності ( січень – серпень 1943р.), зупинимося на узагальненні його основних характеристик.

По-перше, на початку 1943 року політична поведінка ОУН(б) зазнає кардинальних змін, що було зумовлено низкою причин. Зокрема, від січня-лютого 1943р. над контрольованим націоналістами волинським регіоном нависла реальна загроза поширення радянського партизанського руху з його безкомпромісністю до українських самостійницьких ідей. Ще одним поштовхом до усвідомлення необхідності вироблення нового політичного курсу і створення власних збройних сил стали події на Східному фронті. Німеччина зазнала нищівної поразки під Сталінградом, а на територію України вступала радянська армія. Відчуваючи потребу зробити аналіз боротьби і накреслити основні напрямки подальшої діяльності, Провід ОУН(б) 17-21лютого 1943р. скликав Третю Конференцію Організації Українських Націоналістів. В її рішеннях було однозначно заявлено про негативне ставлення до будь-якої співпраці з німцями. По-друге, якщо в 1941-1942 роках лідери ОУН(б) виступали категорично проти самої ідеї співпраці з іншими українськими військово-політичними угрупуваннями, то вже в лютому 1943 року вони ініціюють переговорний процес, мета якого – об'єднання українських самостійницьких сил в єдине ціле. Проте в силу низки причин, переважно суб'єктивного характеру, порозуміння між бульбівцями, мельниківцями та бандерівцями не було досягнуто. Зауважимо, що особливо виразне і навіть дещо агресивне небажання йти на компроміси зі своїми союзниками по збройній боротьбі (ОУН(м), Поліською Січчю – УПА от. Т. Бульби-Боровця) демонстрували саме лідери ОУН(б). Впродовж січня – травня 1943р вони зуміли не тільки зміцнити свої військово-політичні позиції, але й відтіснити на задній план "Поліську Січ", яка користувалась значним авторитетом серед місцевого населення Полісся та Волині. Фактично з цього часу військово – політичне лідерство на північно – західних землях України (подекуди з використанням силових методів) перебирає на себе ОУН(б).

У першій половині 1943 р. активізується процес становлення національної військової формації – Української Повстанської Армії. Основні центри її формування зосереджувалися в лісистих районах Волині та Полісся, тобто на північно-західній території створеного німецькими окупантами Рейхскомісаріату Україна. Біля витоків УПА стояли три основні військово-політичні сили українського національно-визвольного руху: ОУН(б),ОУН(м), Поліська Січ - УПА от. Т.Бульби-Боровця. Кожна з них намагалася закріпити за собою виключне право на провідну місію у визвольних змаганнях. Проте, як свідчать архівні джерела попередня структуризація УПА впродовж квітня – травня 1943 року проходить під "патронатом" саме бандерівської ОУН.

З весни 1943 р. повстанська армія розгортає "двофронтову боротьбу": проти німецьких окупантів та радянських партизанів. В реальному житті повстанцям довелося проводити боротьбу не на два, а на три фронти, оскільки загострилися стосунки з місцевим польським населенням Волині.

Військово-політична ситуація, що склалася в Україні на кінець літа 1943 року, вимагала від лідерів національно-визвольного руху розроблення нової тактики боротьби, яка базувалась би на конкретних реаліях. ОУН(б) бачила своє завдання в тому, щоб організувати народ навколо ідеї справжньої самостійності і винести стихійний рух національно-визвольної боротьби на вищий рівень, перетворивши його в самостійний політичний чинник на сході Європи. УПА, як нова структурна одиниця національно - визвольного руху, не могла залишатись незмінною. Створена на засадах стихійності всенародного антифашистського руху опору, вона об'єктивно не могла бути чітко організованою за формою. Завдання ОУН полягало у тому, щоб провести реорганізацію збройної сили (тобто відділів УПА та організаційного підпілля) та відпрацювати нову стратегію і тактику визвольної боротьби. Необхідність вирішення цих та інших назрілих завдань зумовило ідею скликання Третього Надзвичайного Великого Збору ОУН, який відбувся 21-25 серпня 1943 року в Бережанському районі на Тернопільщині.

Програмові постанови ІІІ НВ Збору ОУН(б) мали здебільшого прагматично-практичний, а не аналітично-філософський характер. Це було викликано нагальною потребою воєнного часу. Адже ОУН(б) змушена була займатися чисто державними справами – творенням армії, місцевої самооборони і самоврядування в регіонах свого впливу, творенням різнорівневих структур управління, господарською діяльністю...

У серпні 1943 року Провід ОУН(б) видав дуже важливий наказ про переформування Крайового Військового Штабу ПЗУЗ на Військовий Штаб Головного Командування (ВШ ГК) УПА. Можна вважати, що з цього часу поступово визначилася основна структура УПА. Оскільки Українська Повстанська Армія контролювала значну частину північно-західної території України, то її Головна Команда, природно, виконувала функції тимчасової найвищої влади на українських землях. За її підписом було видано низку наказів, що стосувалися врегулювання там громадського життя. Безумовно, дані документи, враховуючи реальні обставини, носили швидше декларативний характер, аніж спонукали до практичних дій. Проте їх поява дає підстави стверджувати, що з кінця літа 1943 року Українська Повстанська Армія стала єдиним репрезентантом організованого українського національно-визвольного руху в західних теренах України. ОУН(б) стосовно УПА виступила свого роду субстанційною основою. Адже саме вона, по-перше, розробила стратегію і тактику політичної і збройної боротьби; по-друге, під її керівництвом велась підготовка старшинських і підстаршинських кадрів для армії, які склали її професійне ядро; по-третє, очолила процес об'єднання розрізнених формацій в єдиний військовий організм. І, що дуже важливо, УПА не змогла б вести збройної боротьби, не маючи міцного запілля, в основі якого лежала розгалужена, глибоко законспірована організаційна сітка ОУН(б).

В результаті проведеного дослідження автор прийшла до низки висновків, основні з яких виносяться на захист:

1. Організація Українських Націоналістів під керівництвом С. Бандери з моменту створення всіма засобами відстоювала чітку самостійницьку позицію. Для досягнення головної стратегічної мети – здобуття і розбудови самостійної соборної Української держави – керівництво ОУН(б) в залежності від обставин змінювало свою тактичну лінію боротьби.

2. Лідери ОУН(б) до осені 1941 р. відверто демонстрували своє прихильне ставлення до офіційної Німеччини, сподіваючись на підтримку з її боку ідеї створення незалежної Української держави. Лише остаточно пересвідчившись після вересневих подій 1941р. у марності своїх сподівань, ОУНівці розробляють концепцію двофронтової боротьби – проти Радянського Союзу і Німеччини. Вперше найбільш повне обґрунтування вона одержала в постановах Другої конференції (квітень 1942р.) і матеріалізувалась у бойових акціях УПА, реально ж загальна стратегія ОУН(б) в період з кінця 1941до середини 1943 років визначалася боротьбою на три фронти: проти радянських партизанів, німецьких окупаційних органів влади та польських колоністів.

3. Німецький окупаційний режим у різних регіонах України, зокрема, у так зв. Рейсхкомісаріаті та Генералгубернаторстві мав свою специфіку, що було однією з причин активного сприйняття населенням північно-західних земель національно-визвольних ідей та розгортання масового антиокупаційного руху опору там у 1942р.

4. Діяльність ОУН(б) в досліджуваний період, а також інших військово-політичних угрупувань ( Поліської Січі – УПА отамана Т. Бульби-Боровця, збройних загонів ОУН(м), Фронту Української Революції Т. Басюка) слід вважати проявами національно-визвольного руху.

5. Головним виявом лідерства Організації Українських Націоналістів під керівництвом С. Бандери в національно – визвольній боротьбі на Волині в роки Другої світової війни була його активна участь в організації націоналістичного підпілля та збройної боротьби УПА. Її члени виступали ініціаторами застосування різних форм і методів боротьби – від ненасильницьких (бойкот директив і розпоряджень окупаційних органів влади) до організації широкомасштабного збройного опору.

6. Еволюція програмних засад ОУН(б) відбувалася в безпосередньому зв'язку з розвитком національно-визвольного руху Це зумовило певну періодизацію діяльності ОУН(б) в часових рамках – від грудня 1940 по серпень 1943 рр. .

Викладений у дисертаційному дослідженні матеріал дає підстави висловити для сьогодення низку практичних рекомендацій: .

По-перше, важливою запорукою демократичної розбудови соборної України служить, передусім, етнічна, міжетнічна та соціальна єдність її громадян, толерантне ставлення до всіх політичних партій і громадських рухів.

По-друге, враховуючи трагічні реалії минулого України, спричинені, перш за все, розколом її політичної еліти, важливим завданням в сучасних умовах є пошук шляхів до порозуміння та згуртування навколо ідеї розбудови української державності всіх партій національно-демократичного спрямування.

По-третє, необхідно довести до завершення офіційне визнання на державному рівні національно-визвольної боротьби УПА і ОУН проти тоталітарних режимів. Завдання вітчизняної історіографії найперше полягає в тому, щоб перевести дослідження їх діяльності з площини виключно ідеологічної в наукову. Саме це може стати важливим чинником встановлення громадянської злагоди в українському суспільстві, сприяти вихованню патріотичних почуттів у громадян України.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:

1. Стародубець Г.М. Еволюція програмних положень ОУН-Б (порівняльна характеристика рішень І і ІІ Великих Зборів)// Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Випуск 4. Серія: Історія: Збірник наукових праць.-Тернопіль,1997.- С. 127- 136.

2. Стародубець Г.М. Внутрішньополітичні конфлікти в ОУН, як один з гальмівних чинників розвитку українського антифашистського Руху Опору в 1942р.// Наукові записки Тернопільського державного педагогічного университету. Випуск 7. Серія: Історія: Збірник наукових праць. - Тернопіль,1998.- С. 127- 137.

3. Стародубець Г.М. Діяльність Української національної ради в контексті українсько-німецьких відносин влітку-восени 1941р.// Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету.Вип.4.- Луцьк,1999.- С.54- 59.

4. Стародубець Г.М. Генерал УПА Леонід Венедиктович Ступницький. .// Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Випуск 10. Серія: Історія: Збірник наукових праць. - Тернопіль, 2000.- С. 127- 137.

5. Стародубець Г.М.Український національно-визвольний рух на Волині в період Другої світової війни (1941-1943рр.). Історіографія дослідження..//Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Випуск 11. Серія: Історія: Збірник наукових праць. - Тернопіль,2000.- С. 211 – 217.

6. Стародубець Г.М. УПА як державотворчий фактор національно-визвольних змагань 40-50-х рр. ХХ ст.// Консерватизм і державотворення в Центрально-Східній Європі. - Луцьк-Люблін, 1997. - С.51-52.

7. Стародубець Г.М. До питання про діяльність ОУН СД в справі побудови власних збройних сил (весна 1941р. - весна 1942р.) // 350-річчя української держави Богдана Хмельницького. Матеріали міжнародної наукової конференції. - Київ,1998. - С.136-140.

8. Стародубець Г.М. Проблема союзництва в українсько-німецьких відносинах навесні-влітку 1941р.// Освітянин,1998. - №5.- С.35-36.

9. Стародубець Г.М. Спроба консолідації національних сил українського антифашистського Руху Опору в 1943р.//Вісник Житомирського інженерно-технологічного інституту.Вип.9. Серія :Фундаментальні та гуманітарні науки, проблеми освіти.- Житомир,1999.- С.36-40.

АНОТАЦІЇ

Стародубець Г.М. Місце і роль ОУН(б) в українському національно-визвольному русі на Волині в період Другої світової війни (кінець 1940 - серпень 1943рр.) — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 Історія України.— Чернівецький національний